Бойніцька Ольга Сергіївна Англійський історіографічний роман помежів’я ХХ - ХХІ ст.: генеза та жанрові модифікації

brief description

Бойніцька Ольга Сергіївна, доцент кафедри зарубіжної літе­ратури Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка: «Англійський історіографічний роман помежів’я ХХ - ХХІ ст.: генеза та жанрові модифікації» (10.01.04 - література зару­біжних країн). Спецрада Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
на правах рукопису
БОЙНІЦЬКА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА
УДК 821.111'06-311.6.09"195/200"
АНГЛІЙСЬКИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ РОМАН ПОМЕЖІВ'Я
ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯ: ГЕНЕЗА ТА ЖАНРОВІ МОДИФІКАЦІЇ
10.01.04 – література зарубіжних країн
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Науковий консультант
Михед Тетяна Василівна
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ТА ФІЛОСОФІЯ ЖАНРУ
ІСТОРІОГРАФІЧНОГО РОМАНУ В АНГЛІЙСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРІ...........................................................................................28
1.1. Історичне та художнє письмо: своєрідність
взаємовпливу.............................................................................................30
1.1.1. Співвідношення літературного та наукового аспектів в історії
історіографії..............................................................................................31
1.1.2. Після "кінця історії": проблематизування відмінності
історичного та художнього наративів у 2-й пол. ХХ ст. .....................40
1.1.2.1. Школа наративної історіографії Г. Вайта.................................47
1.1.2.2. Концепт історіографічної метапрози Л. Гатчіен......................55
1.2. Від історичного до історіографічного роману................................62
1.2.1. Формування жанру історичного роману та його еволюція в
англійській літературі ХІХ ст. ................................................................64
1.2.1.1. Вальтер Скотт..............................................................................69
1.2.1.2. Вікторіанський історичний роман.............................................74
1.2.2. Історичний роман в англійській літературі ХХ ст. ..................105
1.2.3. Історіографічний versus історичний...........................................123
Висновки до Розділу 1..........................................................................135
РОЗДІЛ 2. ВИМІРИ МИНУЛОГО В АНГЛІЙСЬКОМУ
ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ: ПАМ'ЯТЬ, ТРАДИЦІЯ,
ІСТОРІЯ.................................................................................................147
2.1. Індивідуальна та колективна пам'ять в історіографічному
ретроспективному романі......................................................................149
3
2.1.1. Ретроспективний роман Джуліана Барнса "Папуга
Флобера"..................................................................................................154
2.1.2. Подорож у минуле в романі Казуо Ішіґуро "Залишок
дня"...........................................................................................................159
2.1.3. Історія та історії у романах Ґрема Свіфта..................................165
2.1.3.1. "Земля води"...............................................................................167
2.1.3.2. "Відтоді й назавжди".................................................................174
2.1.3.3. "Останні розпорядження".........................................................183
2.2. Поновлення традиції.......................................................................191
2.2.1. "Англійськість" в постімперську добу.......................................193
2.2.1.1. Англійська спадщина................................................................194
2.2.1.2. Постколоніальний та постімперський романи.......................197
2.2.2. Концепт архіву в історіографічному романі..............................199
2.2.2.1. "Архівний" роман Антонії Байєтт "Володіти"........................204
2.2.3. Діалог із літературною традицією..............................................213
2.2.3.1. Літературна традиція в романі Іена Мак'юена
"Спокута".................................................................................................213
2.2.3.2. Псевдовікторіанський роман Метью Ніла "Англійські
пасажири"................................................................................................223
2.3. Розділові знаки історії: тема війни в історіографічних
романах....................................................................................................232
2.3.1. Перша англо-афганська війна в романі Філіпа Геншера
"Шовковична імперія"............................................................................235
2.3.2. Перша світова війна в трилогії Пет Баркер................................244
Висновки до Розділу 2..........................................................................255
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ В
АНГЛІЙСЬКОМУ ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ...............265
3.1. Способи поєднання минулого й теперішнього в англійському
історіографічному романі......................................................................267
4
3.1.1. Синтез постмодерністських та реалістичних наративних
стратегій..................................................................................................270
3.1.1.1. Постмодерністська та реалістична поетика в
історіографічному романі Берил Бейнбрідж "Мастер
Джорджі".................................................................................................276
3.1.2. Диспут раціоналізму та містики..................................................282
3.1.2.1. Містична історія й містифікація історії у романах Пітера
Акройда "Гоксмор" й "Ден Ліно та Ґолем з
Лаймхауса"..............................................................................................283
3.1.2.2. Містичне й раціональне в романі Мішель Робертс "У червоній
кухні".......................................................................................................292
3.2. Політика написання історії.............................................................297
3.2.1. Історичний ревізіонізм.................................................................300
3.2.1.1. Ревізіоністська гра в романі Гарі Кунзру
"Імпресіоніст".........................................................................................302
3.2.1.2. "Андеґраундна" історія в романі Міка Джексона "Підземна
людина"...................................................................................................308
3.2.2. Проблема політичної коректності...............................................319
3.2.3. Пародія та пастиш: ідеологічний аспект....................................323
3.2.4. Естетична ностальгія....................................................................328
3.2.4.1. Код Діккенса в романі Чарльза Паллісера
"Квінканкс"..............................................................................................332
Висновки до Розділу 3..........................................................................345
ВИСНОВКИ...........................................................................................354
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................362
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Жанр історіографічного
роману формується наприкінці ХХ століття на рівні свідомості, котра
не дозволяє розглядати реальність як безпосередньо досяжну, у світі,
що відчувається як умовний, невпорядкований, підвладний
випадковостям. Визначальною й парадоксальною рисою цієї доби
стає настійливе звернення до минулого, котре втратило "реальність",
та до історії, що позбулася "істини". Інтерес до історії й минулого
навряд чи був колись потужнішим, аніж наприкінці другого
тисячоліття. У такому контексті історіографічний роман пропонує
новий формат інтерпретації минулого й підходу до історії.
Історіографічний роман є помітним явищем у літературах країн
Західної Європи та США, однак, найбільшого розвитку цей жанр
набуває саме в літературі Великої Британії. Актуальність вивчення
історіографічного роману для сучасної англістики засвідчується
невпинною дослідницькою увагою як до творів із уже усталеною
репутацією класики жанру, так і до нових історіографічних романів,
які щороку з'являються у Великій Британії.
Попри помітний інтерес до нової форми відтворення історії в
літературі та до творчості окремих сучасних англійських
письменників, ані в українській науці, ані в літературознавстві
близького зарубіжжя, англійський історіографічний роман досі не
розглядався комплексно як цілісне самобутнє явище, новий жанр,
представлений творами різноманітних авторів помежів'я ХХ–
ХХІ століть Натомість він дещо губився в хвилях
постмодерністського експерименту, між історичним та
6
історіографічним, між романом та метароманом і вивчався переважно
у зв'язку з доробком визнаних метрів сучасного британського письма.
Таким чином, аналіз творчості нових для українського
наукового дискурсу авторів та дослідження романістики провідних
англійських письменників кінця ХХ – початку ХХІ століття з метою
концептуалізації історіографічного роману як нового жанру,
визначення художньої своєрідності, місця й значення
історіографічного роману в системі англійської літератури періоду
помежів'я століть є проблемами й завданнями актуальними для
сучасного українського літературознавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконане у межах загальної наукової теми Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка "Мови та літератури народів світу: взаємодія та
самобутність" (11 БФ 044-01) і комплексної науково-дослідної теми
кафедри зарубіжної літератури "Історія і полікритика зарубіжної
літератури", затвердженої Вченою радою Інституту філології КНУ
імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 15 листопада 2004 р.). Тема
дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту філології
КНУ імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 20 грудня 2010 року).
Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю
репрезентувати англійський історіографічний роман як принципово
нову форму звернення до історичного матеріалу, відрізнити
історіографічний від традиційного історичного роману,
проаналізувати його генезу та жанрові модифікації. Таким чином,
загальною метою дисертації є обґрунтування концепту англійського
історіографічного роману. Центром, навколо якого вибудувано
концепцію дослідження, постає специфіка розуміння та відтворення
історії сьогодні.
7
Відповідно, серед завдань найважливішими є наступні:
 концептуалізувати історіографічний роман як новий жанр,
споріднений із історичним романом, однак, такий, що
відокремлюється та має певні суттєві відмінності;
 з'ясувати теоретичну та методологічну основу історіографічного
роману;
 вивчити художню своєрідність окремих жанрових модифікацій
англійського історіографічного роману;
 проаналізувати особливості його проблематики;
 окреслити характерні поетологічні риси.
Позаяк жанр історіографічного роману набув найбільшого
розвитку в англійській літературі, магістральні завдання дослідження
також полягають у тому, щоб:
 зрозуміти причини актуалізації історичного дискурсу у Великій
Британії;
 окреслити саме англійську специфіку звернення до історії;
 сформулювати концепцію історії в англійській інтерпретації;
 визначити культурологічний аспект, що укладає ґрунт
англійського історіографічного роману в цілому і є основою, на
якій виникають його жанрові різновиди.
Крім того, завданням є уточнення терміна "історіографічний
роман" та визначення його окремішнього місця й функціонування в
парадигмальній системі таких понять, як "історіографічна метапроза",
"новий історичний роман", "сучасний історичний роман",
"постмодерністський історичний роман", "метаісторичний роман",
"історичний метароман" і т. ін.
Об'єктом дослідження є англійські історіографічні романи, що
вийшли в світ наприкінці ХХ – початку ХХІ століття. В окремих
8
підрозділах дисертації проаналізовано дев'ятнадцять романів
чотирнадцятьох авторів: Джуліан Барнс "Папуга Флобера"
(Julian Barnes Flaubert's Parrot, 1984), Казуо Ішіґуро "Залишок дня"
(Kazuo Ishiguro The Remains of the Day, 1989), Ґрем Свіфт "Земля
води", "Відтоді й назавжди", "Останні розпорядження" (Graham Swift
Waterland, 1983, Ever After, 1992, Last Orders, 1996), Антонія Байєтт
"Володіти" (A.S. Byatt Possession, 1991), Іен Мак'юен "Спокута" (Ian
McEwan Atonement, 2001), Метью Ніл "Англійські пасажири"
(Matthew Kneale English Passengers, 2000), Філіп Геншер
"Шовковична імперія" (Philip Hensher The Mulberry Empire, 2002),
Пет Баркер "Відновлення", "Око в дверях", "Дорога примар"
(Pat Barker Regeneration, 1991, The Eye in the Door, 1993, The Ghost
Road, 1995), Берил Бейнбрідж "Мастер Джорджі" (Beryl Bainbridge
Master Georgie, 1998), Пітер Акройд "Гоксмор", "Ден Ліно та Ґолем з
Лаймхауса" (Peter Ackroyd Hawksmoor, 1985, Dan Leno and the
Limehouse Golem, 1994), Мішель Робертс "У червоній кухні"
(Michèle Roberts In the Red Kitchen, 1990), Гарі Кунзру "Імпресіоніст"
(Hari Kunzru The Impressionist, 2002), Мік Джексон "Підземна
людина" (Mick Jackson The Underground Man, 1997), Чарльз Паллісер
"Квінканкс" (Charles Palliser The Quincunx, 1989).
Основними критеріями вибору художніх текстів для аналізу
стали, по-перше, особливості проблематики (аналіз текстів
проводиться в ракурсі тих чи інших проблем, що розглядаються в
роботі), по-друге, певний критичний резонанс, спричинений творами.
До аналітичного дискурсу роботи також залучені тексти, основні ідеї
яких суголосні або жанровій філософії історіографічного роману, або
вектору дослідження. Тому поряд зі знаними творами Ґ. Свіфта,
П. Акройда, Дж. Барнса, К. Ішіґуро, І. Мак'юена, А. Байєтт,
досліджуються менш відомі романи та автори – М. Ніл, Ф. Геншер,
9
Г. Кунзру, М. Робертс, Ч. Паллісер, М. Джексон та ін. Більшість із
них в українському літературознавстві розглядаються вперше.
Ми намагаємось вийти за межі суто постмодерністського
контексту вивчення історіографічного роману і не обмежуємо
матеріал дослідження текстами типовими з погляду
постмодерністської поетики, тобто суперечливими, уривчастими,
радикально скептичними щодо історичних фактів, свідоцтв та
об'єктивності, такими, що широко залучають гру, анахронізми,
формальні експерименти і т. ін. Саме подібні твори привертали
найбільшу увагу критиків та дослідників історіографічного роману, в
той час як твори, дещо консервативні з погляду постмодернізму
переважно залишались поза увагою. Ми поділяємо думку знаного
теоретика постмодернізму Б. Макгейла, який переконує, що
"постмодернізмом" не слід вільно охоплювати усі різновиди
сучасного письма, адже це унеможливлює визначення будь-яких
відмінностей всередині сучасної літератури [392, с. 4]. Це стосується
й поняття "історіографічної метапрози" Л. Гатчієн, яке є надто
широким для визначення романів, вибраних нами для аналізу.
Відбір матеріалу нашого дослідження зумовлювався також і
часом публікації творів. З огляду на надто широке розуміння нині
поняття "сучасна" література, котре може охоплювати як тексти
останніх років, так й літературну добу, що бере початок від
1950-х рр., – ми тримаємося досить вузьких часових рамок та
визначаємо межі нашого дослідження періодом, який включає дві
останні декади ХХ ст. й перше десятиліття ХХІ ст.
Крім того, ми обмежили вибір авторів їхньою територіальною
та культурною приналежністю до англійської частини Великої
Британії, а відтак віддаємо перевагу терміну "англійський" роман
проти надто загального поняття "британський".
10
Предмет дослідження – генеза, поетика, модифікації та
філософія жанру англійського історіографічного роману кінця ХХ –
початку ХХІ століття.
Аналіз текстів проводиться в ракурсі тих чи інших проблем, що
розглядаються в окремих підрозділах. Водночас подібний цільовий
аналіз ми намагалися поєднувати із загальною характеристикою
творів.
Методи дослідження. Методологія аналізу зумовлена
основними завданнями розвідки та конкретними особливостями
художніх текстів. Обрано комбінований підхід до об'єкту
дослідження, який поєднує елементи культурології, жанрової та
постмодерністської критики. Дослідницька стратегія ґрунтується на
використанні методик семантичного, стилістичного,
контекстуального, інтертекстуального та текстуального аналізу з
елементами порівняльної типології, а також герменевтичного,
рецептивно-естетичного, структуралістського й
постструктуралістського підходів.
Аналізуючи художні тексти, ми виокремлюємо певні деталі, по
можливості об'єднуємо їх у моделі у залежності від дисциплінарних
контекстів, які подекуди вже включають деякі усталені інтерпретації.
На наш порівняльний аналіз і спробу класифікації творів вплинула
наратологія, зокрема, її інтерес щодо виявлення схожих рис у
несхожих наративах, а також увага рівною мірою як до знаних
текстів, так і до менш відомих. Через дослідження наративних
стратегій, тем і контексту романів ми пов'язуємо між собою вивчення
питань проблематики та поетики.
Ми спираємось також на засади культурного матеріалізму й
праці Реймонда Вільямса. Однією з магістральних тез теорії
Р. Вільямса є ідея, що форми мистецтва відбивають культурні зміни.
11
Британський теоретик культури обґрунтовує важливе для нашого
дослідження переконання: література є виразом деяких нагальних
суперечок між домінуючими, залишковими та тими політичними
ідеями, що перебувають у розвитку. У роботі "Марксизм та
література" (Marxism and Literature, 1977) Р. Вільямс описує
культурні форми, які існують у специфічний період часу та
обґрунтовує ідею, що незалежно від того, якою є домінуюча у
сучасності форма, "нова структура відчуття вже розпочала
формування у суспільному сьогоденні" [501, с. 132]. Цю нову форму
можна розпізнати серед добре знайомої домінуючої, а також
залишкових старих форм. Англійський історіографічний роман, на
наше переконання, є подібною новою формою, що живиться
текстами, і літературними формами попередніх епох та у
структурному відношенні являє собою таку домінуючу форму
наративу, як англійський роман.
У зв'язку з певними аспектами постколоніалізму нашим
орієнтиром була теорія Едварда Саїда. Окрім "Орієнталізму"
(Orientalism, 1978) [430; 171] – напевне, ключової роботи у сучасній
постколоніальній критиці, – ми спиралися на працю "Культура та
Імперіалізм" (Culture and Imperialism, 1993) [429], в якій, зокрема,
акцентується виявлення ознак імперського минулого у британській
літературі.
Серед найважливіших методологічних джерел дисертації –
роботи Г. Вайта, що стосуються наративної історіографії [492 – 497].
Окрім Г. Вайта, у дослідженні діалогу історії, історіографії та
літератури ми послуговувались працями таких учених різних часів, як
К.Л. Бекер [226 – 228], Г. Батерфілд [243 – 247], Р.Дж. Колінґвуд
[125], Д.Г. Плам [412], Г. Гіммельфарб [320 – 323], Р. Берхофер [230]
12
– теоретиків історії, що справили значний вплив на погляди кількох
поколінь історичних романістів.
У зв'язку з теорією постмодернізму ми значною мірою
орієнтуємось на концепції Б. Макгейла [392]. Л. Гатчієн [328 – 334] та
Ф. Джеймісона [339 – 341; 89], хоча й не всі висновки цих учених
видаються нам беззаперечними. Зокрема, це стосується практичного
ототожнення постмодернізму з історіографічною метапрозою у
роботах Л. Гатчієн, а також пропонованого Ф. Джеймісоном
розуміння постмодернізму як такого, що визначає всю сучасну
культуру.
Теоретичною базою дисертації стали праці методологічного
спрямування що належать М. Фуко [188; 294], Р. Барту [222; 223],
Ж.-Ф. Ліотару [134], Ж. Бодріяру [24; 224; 225], Ж. Дерріда [87; 88;
274; 275], Ж. Женетту [101], Ю. Крістевій [129 – 131] В. Дільтею [91 –
96], Г.Ґ. Ґадамеру [83 – 85], П. Рікеру [169; 170], Г.Р. Яуссу [198 –
200], В. Ізеру [114 – 116].
Методологічним підґрунтям також слугували напрацювання
українських літературознавців – Д. Затонського [109 – 111],
Т. Денисової [86], С. Павличко [151], Н. Висоцької [67 – 71; 480],
Т. Михед [145; 146], Т. Потніцевої [159 – 164], О. Бандровської [9 –
14], Н. Жлуктенко [102 – 108; 503], І. Мегели [143; 144],
Т. Бовсунівської [21 – 23], А. Нямцу [2; 148].
Критичні статті та наукові розвідки, присвячені англійському
історіографічного роману, які почали з'являтися наприкінці 1980-х рр.
і продовжують з'являтися донині, засвідчують сталий інтерес
науковців до нового жанру, а також сприяють якнайглибшому
розумінню різноманітних аспектів цієї форми письма.
У зарубіжному літературознавстві історіографічний роман
вивчався доволі продуктивно і на сьогоднішній день існує чимало
13
різноформатних наукових праць, присвячених розробці цієї теми.
Серед перших ґрунтовних робіт слід відзначити монографію
Д.Л. Гіґдона [319], у якій автор простежує розвиток британського
роману після Другої світової війни, наголошуючи на зміні парадигми
сприйняття минулого взагалі й історії зокрема. Д.Л. Гіґдон аналізує
британську історичну прозу 1950-х – 1970-х рр., розглядаючи складну
взаємодію минулого та індивідуальної пам'яті. Деякі висновки
Д.Л. Гіґдона ми залучили при формулюванні концепту
історіографічного ретроспективного роману.
Також відзначимо працю американського вченого Д. Коварта
[267], в якій, окрім визначення основних тенденцій і форм розвитку
західноєвропейського та американського історичного роману після
Другої світової війни, запропоновано оригінальну типологію
історичної прози за принципом обраної історичним романістом
позиції щодо погляду у минуле та відповідним способом
реконструкції історії (минуле як "віддалене дзеркало" теперішнього,
минуле як "зламний момент" і початок теперішнього, минуле, яке
"сталося насправді", минуле з погляду майбутнього). Загалом
американський дослідник репрезентує повоєнну історичну прозу як
витвір унікальної історичної епохи, доби, коли сама історія може
скінчитися. Розвідка Д. Коварта дала нам підстави для обґрунтування
однієї з центральних проблем нашого дослідження – проблеми
історичної перспективи.
Найбільша кількість наукових робіт, присвячених новому
підходу до відтворення історії в англійській літературі, з'явилася
впродовж 1990-х рр. Резонансними в англо-американській
літературній критиці 1990-х рр. стали праці М. Скенлен [434],
Е. Весселінґ [490], С. Коннора [260], Ф. Холмса [327].
14
М. Скенлен визначає низку характерних відмінностей у
сучасній британській історичній прозі порівняно з класичним
історичним романом ХІХ ст. Дослідниця, зокрема, вказує на суттєві
світоглядні зміни, скептичний та експериментальний підхід у творах
повоєнних британських авторів до співвідношення історії та
літератури, на тенденцію до зміщення акцентів з "епохального" до
маргінального. Деякі висновки дослідження М. Скенлен допомогли
нам у зіставленні традиційної й новітньої форми історичного письма
та загалом у концептуалізації історіографічного роману.
Монографія Е. Весселінґ є своєрідним постмодерністським
оглядом основних етапів розвитку європейського та американського
історичного роману ХІХ та ХХ ст. Дослідниця приділяє увагу аналізу
експериментальних наративних стратегій та способам створення
альтернативної історії. Позаяк авторка наголошує переважно на
політичному аспекті постмодерністської історії, ми певною мірою
орієнтувалися на її розвідку, формулюючи й досліджуючи проблеми
політики написання історії.
С. Коннор проводить докладний аналіз історико-культурного
контексту британської літератури 2-ї пол. ХХ ст. У нашому
дослідженні ми спираємось на пропоноване С. Коннором бачення
повоєнного роману як засобу створення історії. Ми також залучаємо
до аналізу обґрунтований вченим розподіл історичних романів на
такі, що використовують сучасну наративну форму та перекладають
минуле мовою сьогодення, і на такі, що не підтримують ідею
подібного перекладу, намагаючись прочитати минуле "в оригіналі".
Ф. Холмс у своїй монографії зосереджує увагу на проблемах
наративних і жанрових моделей, питанні історичної уяви та
різноманітних способах відтворення історії. Для нашої розвідки
важливим є висновок Ф. Холмса щодо загального епістемологічного
15
скептицизму, який виявляє себе у постмодерному історичному
романі, проте не перешкоджає пошуку сенсу та можливості
встановлення зв'язку з минулим.
Зарубіжні дослідження першої декади ХХІ ст. спрямовані
здебільшого на вивчення вже визнаної і в загальних рисах окресленої
форми історіографічного роману, на аналіз окремих модифікацій цієї
форми та доробку провідних історіографічних романістів. Зокрема,
маємо відзначити монографію С. Кін [349], у якій висунуто концепт
архівного роману – твору, що поєднує настрої ностальгії за минулим,
відчуття втрати Імперії із реакцією на постімперський стан Великої
Британії. Долаючи постмодерний скептицизм, С. Кін обстоює ідею
існування історичної істини та можливості її віднаходження.
Наукова новизна одержаних результатів. Новий тип
історичного письма привертав увагу українських вчених, які
звертались до вивчення проблеми теорії жанру, своєрідності
репрезентації історії у сучасній англійській літературі, взаємодії
фактуального та фікціонального, особливостей поетики провідних
англійських романістів кінця ХХ ст.
Упродовж 2000-х рр. в Україні було захищено низку
кандидатських дисертацій, присвячених вивченню жанрових
модифікацій сучасного історичного роману [157], своєрідності
поетики та певних аспектів історичного дискурсу у британському
романі 1980-х–1990-х рр. [174; 98], а також аналізу творів Дж. Барнса
[66; 185] та П. Акройда [124; 156] у контексті англійського
постмодерністського роману.
У схожих напрямках проводили дослідження і літературознавці
близького зарубіжжя: характеристика постмодерністського
історіографічного метароману [165; 15; 182; 126] на прикладі відомих
творів Дж. Барнса, П. Акройда, Дж. Свіфта, А. Байєтт, а також
16
загальний аналіз постмодерністської романістики зазначених
письменників [79; 180; 172].
Ознайомлення зі згаданими роботами надало нам змогу
визначити ступінь вивченості проблеми історіографічного роману у
сучасній науці й окреслити потенційно перспективний для
подальшого дослідження простір.
Дослідження жанру англійського історіографічного роману
періоду помежів'я ХХ – ХХІ ст., вивчення проблеми його генези,
визначення та аналіз модифікацій цього жанру у цілому залишається
недостатньо розробленою в теоретико-методологічному й практичноаналітичному аспектах проблемою у вітчизняному
літературознавстві.
З метою реконструкції виразнішої картини англійського
історіографічного роману ми вважаємо за необхідне розширити коло
досліджуваних текстів, звернувшись до доробку нових для
української науки авторів. Крім того, на наш погляд, недостатньо
уваги приділялося аналізу таких проблем, як типологічне зіставлення
історичного та історіографічного романів, визначення основних
ідейно-тематичних центрів історіографічного роману, феномен
поновлення пам'яті, традиції та історії, а також поєднання минулого й
теперішнього планів, взаємодія постмодернізму з традицією, політика
історіографії.
Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в
концептуалізації історіографічного роману як нового жанру в
англійській літературі й базується на наступних основних
положеннях.
Вперше в українському літературознавстві:
17
 обґрунтовано концептуальну схему англійського історіографічного
роману з урахуванням його генези та традиції в англійській
літературі;
 проведено типологічне зіставлення історичного та
історіографічного романів;
 визначено та осмислено в контексті англійського
історіографічного роману такі проблеми, як феномен поновлення
пам'яті, традиції та історії, поєднання минулого й теперішнього
планів, взаємодія постмодернізму з традицією, політика
історіографії;
 виокремлено такі жанрові модифікації, як історіографічний
ретроспективний та історіографічний "архівний" роман;
Удосконалено:
 обґрунтування позиції щодо проблематизування відмінності
історичного та художнього наративів;
 комплексний підхід до виявлення та аналізу основних ідейнотематичних центрів англійського історіографічного роману.
Отримали подальший розвиток:
 вивчення традиції англійського історичного роману;
 класифікація жанрових модифікацій англійського
історіографічного роману;
 визначення тенденцій розвитку історіографічного роману.
Комплексне дослідження усіх вищезгаданих аспектів
функціонування англійського історіографічного роману вперше
постає предметом спеціальної наукової розвідки в українському
літературознавстві.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів.
Дослідження жанру англійського історіографічного роману
18
поглиблює й уточнює наукову рецепцію низки актуальних для
українського літературознавства питань, пов'язаних з логікою
розвитку літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст. й,
зокрема, з осмисленням національної своєрідності сучасного
англійського роману. Матеріали та висновки дисертації можна
застосовувати у нових теоретичних підходах до впорядкування
жанрової схеми роману, для уточнення змісту таких термінів, як
"історіографічний", "історичний", "ретроспективний",
"псевдовікторіанський", "архівний" роман, для подальшого вивчення
творчого доробку письменників новітнього періоду літератури
Великої Британії.
Одержані результати можуть бути використані в підготовці
курсів з історії світової літератури ХХ–ХХІ ст., історії англійської
літератури ХІХ–ХХІ ст., країнознавства, культурології, історії,
спецкурсів із історії англійського роману, при підготовці наукових
досліджень, розробці навчальних та робочих програм, укладанні
навчальних та методичних посібників із зарубіжної літератури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним
дослідженням. Одержані результати й висновки сформульовані
безпосередньо автором роботи. Будь-які форми використання
першоджерел та досліджень інших науковців підтверджені
покликаннями, що відображені в посторінкових виносках, списку
використаної літератури. Усі надруковані праці виконані без
співавторів.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено
та схвалено на засіданні кафедри зарубіжної літератури Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка (протокол № 4 від 31 жовтня 2016). Основні положення
19
дисертації було викладено у 33 доповідях на таких міжнародних,
міжрегіональних, міжвузівських конгресах, конференціях, семінарах:
1. Міжнародна наукова конференція "Філологія в Київському
університеті: історія та сучасність (присвячена 200-річчю від дня
народження М.О. Максимовича)" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 12 жовтня
2004 р.).
2. Всеукраїнська наукова конференція "Мови та літератури
народів світу в контексті глобалізації" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 12 квітня
2005 р.).
3. 25th Cambridge Seminar "The contemporary British writer" (Great
Britain, University of Cambridge, July 2005).
4. Міжнародна наукова конференція "Київські філологічні школи:
історико-теоретичний спадок і сучасність" (Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 11
жовтня 2005 р.).
5. Міжнародна наукова конференція "Наукові читання, присвячені
130-річчю від дня народження професора І.В.Шаровольського"
(Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, 3 жовтня 2006 р.).
6. Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених
"Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність" (Інститут
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, 11 квітня 2007 р.).
7. Міжнародна наукова конференція "Національна культура у
парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства" (Інститут
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, 24 жовтня 2007 р.).
20
8. Всеукраїнська наукова конференція молодих учених "Діалог
культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри" (Інститут
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, 9 квітня 2008 р.).
9. Міжнародна наукова конференція "Мовно-культурна
комунікація в сучасному соціумі" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 22 жовтня
2008 р.).
10. Всеукраїнська наукова конференція "Подорож як
літературознавча та культурологічна проблема" Київський
національний лінгвістичний університет, 20 березня 2009 р.).
11. Всеукраїнська наукова конференція "Літературознавчий квест
ХХІ сторіччя" (Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, 10 квітня 2009 р.).
12. Всеукраїнська наукова конференція "Етнічні мовно-культурні
моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя
Миколи Лукаша" (Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, 22 жовтня 2009 р.).
13. Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених
"Етнічні виміри універсуму: мова, література, культура" (Інститут
філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, 14 квітня 2010 р.).
14. Міжнародна наукова конференція "Поетика містичного"
(Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 7 8
жовтня 2010 р.).
15. Міжнародна наукова конференція "Думка й слово: традиції О.
Потебні й сучасна філологічна наука (до 175-річчя О.Потебні)"
(Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, 21 жовтня 2010 р.).
21
16. Всеукраїнська наукова конференція "Концепти та константи в
мові, літературі, культурі" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 14 квітня
2011 р.).
17. Міжнародна наукова конференція "Вектори розвитку
літературного процесу ХХ століття й методи його дослідження"
(Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, 5-7 травня
2011 р.).
18. Міжнародна наукова конференція "Ґенеза жанрових форм у
контексті інтермедіальності" (Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, 29-30 вересня 2011 р.).
19. Міжнародна наукова конференція "Актуальні проблеми
історичної і теоретичної поетики" (Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка, 14-15 жовтня 2011 р.).
20. Міжнародна наукова конференція "Творчий спадок А.О.
Білецького в новітніх парадигмах наукового знання: до 100-річчя від
дня народження" (Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, 21 жовтня 2011 р.).
21. VІІ Міжнародні Чичерінські читання "Світова літературна
класика у "великому часі" (Львівський національний університет
імені Івана Франка, 21-22 жовтня 2011 р.).
22. Всеукраїнська наукова конференція "Людина і соціум у
контексті проблем сучасної філологічної науки" (Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 5
квітня 2012 р.).
23. ХXI Міжнародна наукова конференція "Мова і культура" імені
Сергія Бураго (Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, 27 29 вересня 2012 р.).
22
24. IV Міжнародна наукова конференція "Актуальні проблеми
історичної і теоретичної поетики" (Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка, 5-6 жовтня 2012 р.).
25. Міжнародна наукова конференція "Мови та літератури в
глобалізованому світі: взаємодія та самобутність" (Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 18
жовтня 2012 р.).
26. Всеукраїнська наукова конференція "Література та історія"
(Запорізький національний університет, 18-19 жовтня 2012 р.).
27. Міжвузівська наукова конференція "Функціонування літератури
в культурному контексті епохи. ХІІ Шрейдерівські читання"
(Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
7-8 лютого 2013 р.).
28. Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених
"Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних
філологічних студій" (Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, 11 квітня 2013 р.).
29. Міжнародна наукова конференція "Етнознакові функції
культури: мова, література, фольклор" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 17 жовтня
2013 р.).
30. Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених
"Філологічна наука в інформаційному суспільстві" (Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 10
квітня 2014 р.).
31. Міжнародна наукова конференція "Сучасна філологія:
парадигми, напрямки, проблеми" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 9 жовтня 2014
р.).
23
32. Всеукраїнські наукові читання за участі молодих учених "Дух
нового часу у дзеркалі слова і тексту" (Інститут філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, 7–9 квітня
2015 р.).
33. Scientific and Professional Conference "Urgent Problems of
Philology and Linguistics – 2015" (Society for Cultural and Scientific
Progress in Central and Eastern Europe, Budapest, 15 November, 2015).
Публікації. Результати дослідження опубліковано: у
монографії (15,0 др.а.) і у 38 наукових публікаціях, з яких 28 – у
фахових виданнях України, 4 – у закордонних виданнях, 6 статей
додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура роботи підпорядкована послідовному розв'язанню
поставлених завдань. Дослідження побудоване за проблемним
принципом і складається зі вступу, трьох основних розділів,
висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1 "Генеза та філософія жанру історіографічного роману в
англійській літературі" присвячено формуванню методологічного
підґрунтя, напрацюванню інструментарію подальшого аналізу,
вивченню теоретичних аспектів історіографічного роману, зокрема,
дослідженню контексту його генези й традиції в англійській
літературі, визначенню своєрідності поетики та філософії жанру.
Починаючи з розгляду особливостей взаємовпливу історії і
літератури, ми відзначаємо деякі етапи розвитку історіографії, коли
суттєво змінювались оцінки співвідношення історичного та
художнього письма, а також епістемологічного статусу історіографії.
Далі детальніше зупиняємось на характеристиці змін, що
відбулися у 2-й пол. ХХ ст. й були обґрунтовані в роботах сучасних
мислителів. З критичних теорі

bibliography

ВИСНОВКИ
Історіографічний роман – це новий жанр, який формується у
світовій літературі протягом останніх десятиліть ХХ століття й
фокусується на дослідженні епістемологічного, онтологічного й
методологічного аспектів історії та історіографії.
Національна своєрідність англійського історіографічного
роману в цілому зумовлюється низкою значних перетворень, що
відбулися в історії і культурі Великої Британії ХХ століття.
Англійській історіографічний роман пов'язаний зі своїм
попередником – історичним романом, однак, відрізняється від
загальновідомого жанру настільки, що з'являється необхідність
говорити про утворення принципово нової форми. Самобутність
історіографічного роману виявляє себе через низку специфічних
взаємозумовлених рис.
На відміну від класичного історичного роману, який був
формою літератури, історіографічний роман претендує на те, щоб
називатися не тільки формою літератури, а й формою історіографії.
Якщо історичний роман тримався в площині художньої прози і не
перетинав межі наукового дискурсу, історіографічний роман порушує
простір історичної науки. Ця особливість є результатом не стільки
трансформацій у літературному процесі 2-ї пол. ХХ ст., скільки
значних змін у розумінні основних концепцій історії й історіографії
цього ж періоду, який подекуди визначають як "постісторичний".
Проблематизація та деконструкція самої історії, текстуалізація
історичних фактів, подій та персоналій, скептичне переосмислення
понять "історична реальність" та "історична правда" уможливили
перетворення фікціональної історії на одну з форм історіографії,
355
зберігши при цьому її літературно-художній вимір. Обґрунтовуючи
концепт історіографічного роману, ми наголошуємо на
двосторонньому взаємовпливі: не тільки історія втручається в
літературу, а й література у різних формах, в т.ч. й у формі
історіографічного роману вливається в історіографію, утворюючи
єдиний спільний простір, який, користуючись метафорою Ґрема
Свіфта можна назвати "Waterland".
Наблизившись до висновків про дискурсивну природу історії,
текстуальність історичної реальності, наративність історичного
письма, суб'єктивність історичної істини, ненадійність фактуального
матеріалу, переважна більшість сучасних історіографів, однак,
продовжують спроби реконструкцій структурованої цілісної картини
минулого, заснованої на фактах та "історичній достовірності".
Водночас історіографічні романісти наважуються відправитись на
пошук минулого іншим шляхом: проблематизуючи відмінність між
фактом та "fiction", залучаючи потужний арсенал наративних
стратегій та необмежений потенціал історичної уяви, вони
відтворюють ті виміри минулого, що подекуди залишаються
недосяжними для історіографів-науковців.
Суттєва відмінність між історичним та історіографічним
романами полягає у тому, що відтворення історії у першому типі
твору поступається місцем створенню історії у другому. Відколи у
дискурсі постмодернізму факт позбувся надійної об'єктивно-реальної
основи, він втратив свою сутнісну відмінність від "fiction". Разом із
тим зникла потреба до розмежування фактуального й фікціонального
за принципом документально-незмінного та мінливо-уявного. Образи
Рендольфа Генрі Еша та Крістабель Ла Мотт ("Володіти") є не менш
реальними, ніж образ Ґюстава Флобера ("Папуга Флобера") або ж
"окопних поетів" (трилогія П. Баркер). Автор історіографічного
356
роману рівною мірою реконструює і конструює "факти" й далеко не
завжди з метою містифікації чи постмодерністської гри. Найчастіше
подібне взаємопроникнення фактуального й фікціонального є новим
способом саме науково-історичного пошуку і чимглибшого осягнення
сутності історії.
Звідси, у свою чергу, випливає наступна особливість
історіографічного роману. Це роман не про те, що сталося в якийсь
історичний момент або з певною історичною особистістю, це роман
про те, як створюється і як функціонує історія (що, власне, і означає
"історіографічний"). Іншими словами, це твори не про Кримську,
англо-афганську, Першу, Другу світові війни і не про письменників
Ґюстава Флобера й Чарльза Діккенса, поетів Роберта Браунінґа,
Зіґфрида Сассуна, Вілфреда Овена, інженера І.К. Брюнеля, науковця
Чарльза Дарвіна, мандрівника й дипломата Олександра Бернса,
психіатра й антрополога В.Г.Р. Ріверса, п'ятого Герцога
Портлендского, архітектора Ніколаса Гоксмора. Це романи про
пошук минулого, його багатозначність і багатовимірність, нетривкий
ґрунт, на якому воно утворюється і ненадійні свідчення, на які
спирається. Це романи про пошук способів встановлення зв'язку з
минулим, про спробу ним "заволодіти" – через іронічне
реконструювання, пародію й пастиш, ревізіонізм, естетичну
ностальгію, синтез новітніх і класичних наративних стратегій і навіть
через фотографування, спіритизм та езотерику. Це романи про те, як
історія складається з окремих історій, індивідуальних спогадів,
створюється всередині архіву, у мандрівці, на полі бою і в маєтку
англійського лорда.
Для автора історіографічного роману відтворення минулого є
надзвичайно складним завданням, пов'язаним із небезпекою не
впізнати та не взяти на себе відповідальність за упередження, із
357
необхідністю зазирнути у раніше ігноровані виміри минулого, із
проблематичністю встановлення документації, із усвідомленням того,
що більшість свідчень нині є втраченою. Пропонуючи різнорідні
концепти й нові значення, перетворюючи історичний та літературний
архів, історіографічний роман робить свій унікальний та дуже
важливий внесок у гарячі дебати стосовно історії, попри навіть те, що
вона вже сягнула кінця.
Історія, як її репрезентовано в англійському історіографічному
романі, є ані такою, що уславлює, ані такою, що втішає та заспокоює.
Вона є надто розсіяною, аби пропонувати уроки, надто
незавершеною, щоб утворити простір, куди можна втекти, надто
болісною, щоб дати можливість комфортно насолоджуватись її
іронією. Отже, замість переконання в тому, що минуле навчить нас,
як жити, в історіографічних романах звучить більш поміркована
упевненість, що завжди краще знати, ніж залишатися необізнаним,
навіть якщо те, про що ми дізнаємося – це уявлення про неймовірну
складність розуміння нашого життя історично.
Історіографічні романи досліджують процес поновлення тих
вимірів минулого, які здебільшого розглядалися як незмінні, аніж як
такі, що підвладні суттєвим перетворенням.
Одним із цих вимірів є пам'ять. Як індивідуальна, так і
колективна пам'ять постійно трансформуються. Особисті спогади та
історії змінюються, укладаючись у мінливу картину історії загальної.
Подібно до того як фактуальне й фікціональне в історіографічному
романі наділяється однаковою здатністю до реконструювання історії,
окремі індивідуальні історії-наративи романних персонажів є
настільки ж значущими у процесі створення образу минулого, як
архівні документи та офіційна хроніка. Історії лікаря Джефрі
Брейтвейта, дворецького Стівенса, учителя Тома Кріка, науковця
358
Білла Анвіна, м'ясника Джека Доддса існують у спільній історичній
реальності й на рівних правах із історіями "справжніх" історичних
персонажів.
Такий різновид історіографічного роману, як роман
ретроспективний відстежує шлях від поновлення особистих спогадів
до переосмислення історії взагалі, привертає увагу насамперед до
співвідношення індивідуального й колективного, окремого й
загального, приватного й епохального.
Іншим значним виміром і рівнем водночас оприявнення та
поновлення минулого в історіографічному романі є традиція. Саме в
зв'язку з традицією якнайбільше увиразнюється суто англійська
специфіка історіографічного роману. Концепт англійськості стає
центром, навколо якого формуються різноманітні моделі
переосмислення національної історії і культури. Сьогоднішній
мультикультуралізм, етнічна й культурна диверсифікація у Великий
Британії зумовили потребу визначення й окреслення англійського
вектору традиції. Безперечно, у фокусі сучасної полеміки й
історичної переоцінки знаходиться британське імперське минуле.
Однак, поряд із критичними інтерпретаціями, здійснюються спроби
також і реабілітації певних аспектів британської імперської історії у
романах, які на протиставленні до постколоніальних можна
визначити, як постімперські.
Найважливіші здобутки національного минулого об'єднує
поняття "англійської спадщини" (English heritage). Спадщина стає
основою, на якій в принципі суперечливі позиції щодо традиції
згуртовуються з метою її збереження.
Значною частиною англійської спадщини є літературний архів.
Являючи собою, з одного боку, історичний репозиторій, а з іншого –
простір для творчої уяви, архів є невичерпним джерелом для
359
історіографічних романів, які подібним же чином поєднують
фактуальне й фікціональне. Вмістище водночас і документів, і
численних історій, архів знаходиться як в ідейному, так і в
сюжетному центрі т.зв. архівних історіографічних романів. З архівних
історій створюється новий образ минулого, поновлена англійська
традиція.
Вагомою складовою традиції й спадщини є літературна історія.
Одна з характерних особливостей англійського історіографічного
роману виявляється у зверненні до літературної спадщини у формі
своєрідного діалогу. Кожен роман містить численні алюзії до
найрізноманітніших творів тих чи інших епох в англійській
літературі, яка також переосмислюється разом із історією.
Найбільш привабливою літературною та взагалі історичною
епохою для авторів історіографічних романів виявляється
вікторіанство – "золотий вік" англійського роману. Звернення до цієї
доби дає можливість осмислення проблем специфічно англійської
національної історії та англійської ідентичності. Вікторіанство –
яскравий і суперечливий період британської історії, епоха, з якою
здебільшого пов'язане формування стереотипів англійськості.
Вікторіанський роман, у свою чергу, являє собою форму культурної
моделі, що ґрунтується значною мірою на ідеї національної
ідентичності. Псевдовікторіанський історіографічний роман
амбівалентно поєднує естетичне вшанування наративної моделі
вікторіанського роману з іронічно-критичним її переосмисленням.
Така подвійність позиції щодо минулого є характерною для більшості
англійських історіографічних романів, які сполучають естетичну
ностальгію з історичним ревізіонізмом.
Поряд із пам'яттю та традицією основотвірним виміром
англійського історіографічного роману є історія. Історія певним
360
чином упорядковує минуле, поділяє його на періоди, які
розгортаються навколо специфічних завдань. До ключових
історичних подій відносяться війни; вони зазвичай стають свого роду
розділовими знаками між історичними періодами. Осмислення історії
тією чи іншою мірою пов'язується з темою війни. У той час як
Ф. Геншер, П. Баркер, Б. Бейнбрідж ставлять війну в центр своїх
історичних наративів, інші історіографічні романісти можуть
виділяти цій темі менший простір, однак, вони рідко обходять тему
війни взагалі. Таким чином, історія в англійському історіографічному
романі постає, словами Ф. Джеймісона, як "те, що болить".
Позаяк постійна ревізія історії є невід'ємною частиною
історіографії, перед історіографічним романістом виникає проблема
врегулювання співвідношення минулого й теперішнього планів у
творі. Проблема рівноважної історичної перспективи набуває
особливої актуальності в постмодерністському дискурсі, який
вимагає політичної коректності. Всі романи, розглянуті в нашому
дослідженні, знаходять різноманітні шляхи й способи поєднання
сучасної переоцінки зі збереженням історичної автентичності.
Жанр історіографічного роману стоїть в авангарді англійської
літератури помежів'я ХХ – ХХІ століть. Безумовно, він тісно
взаємодіє з іншими жанрами, насамперед, із психологічним,
біографічним, мемуарним та детективним. Англійський
історіографічний роман продовжує плідно розвиватися у
ХХІ столітті, щороку поповнюючись новими іменами, концепціями й
оригінальними текстами. Визначаючи тенденції його подальшого
розвитку, слід говорити про дедалі більше відмежування від
експериментальної прози, а натомість зміцнення зв'язку з
найкращими зразками романної традиції, який в англійській
літературі постійно переосмислювався, проте ніколи не переривався.
361
Подальші літературознавчі дослідження жанру
історіографічного роману є необхідними й науково перспективними.
Зокрема, особливо продуктивними, на наш погляд, векторами аналізу
можуть бути: в галузі теорії літератури – розвідки, присвячені
теоретичному визначенню параметрів жанру, а також упорядкуванню
жанрової схеми; в галузі історії літератури – вивчення особливостей
національних варіантів історіографічного роману, дослідження таких
різновидів, як біографічний та детективний історіографічний роман, а
також визначення нових модифікацій, які неодмінно з'являтимуться