СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ З’ЯСУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Чубрикова Ольга Олександрівна

УДК 811.512.161

СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ
СКЛАДНОПІДРЯДНИХ
З’ЯСУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: 10.02.13 мови народів Азії, Африки,
аборигенів Америки та Австралії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бондаренко Іван Петрович
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП ..

4

РОЗДІЛ 1.

Історія дослідження складнопідрядних конструкцій у турецькій мові ..

12

1.1.

Проблема складнопідрядних конструкцій турецької мови у вітчизняному мовознавстві ..

12

1.2.

Теоретична інтерпретація складнопідрядних конструкцій у турецькому мовознавстві .

32

РОЗДІЛ 2.

Особливості складних конструкцій у турецькій мові. Диференційні та класифікаційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові ..

52

2.1.

Особливості складних конструкцій у турецькій мові .......

52

2.2.

Диференційні та класифікаційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові

66

РОЗДІЛ 3.

Засоби утворення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові

87

3.1.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком дійсності факту

93

3.2.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком бажаності, можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання

136

3.3.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком неповної вірогідності, ірреальності, неправильності, непереконливості ......

143

3.4.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком непевності, сумніву або непрямого питання

149

3.5.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком якості, загальної ознаки або різновиду предметів ....

153

3.6.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком просторовості

158

стор.

3.7.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком часу .....

162

3.8.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком способу дії ..

165

3.9.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком міри та ступеня

170

3.10.

З’ясувальні конструкції з семантичним відтінком причини ..

173

3.11.

Засоби утворення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові

176

РОЗДІЛ 4.

Вживання турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у текстах різних функціональних стилів ....

196

4.1.

З’ясувальні конструкції публіцистичного стилю ...

196

4.2.

З’ясувальні конструкції офіційно-ділового та наукового стилів

208

4.3.

З’ясувальні конструкції розмовного стилю ...................................

221

4.4.

З’ясувальні конструкції художнього стилю ...................................

222

ВИСНОВКИ .....

225

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....

231

ВСТУП

Актуальність теми. Питання, що стосуються складнопідрядних конструкцій, є одними з найскладніших у вітчизняній тюркології”, що зумовлено насамперед відмінністю синтаксичних структур турецької та української мов і, відповідно, неможливістю прямого співвіднесення понять, що характеризують складнопідрядні речення. Адже відомо, що тому чи іншому українському складнопідрядному реченню можуть відповідати дві, а іноді й три турецькі складнопідрядні конструкції, які мають власні семантико-структурні особливості, стилістичне забарвлення та відповідні мовні способи вираження цих характеристик.
На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці доходять висновку, що речення це багатовимірна структура, а осягнення його суті потребує дослідження різних аспектів структурного, семантичного, комунікативного (див. роботи В. Виноградова [61], О. Шахматова [130], І. Білодіда [20], Л. Теньєра [126], В. Бєлошапкової [55; 116], Н. Валгиної [58; 59], І. Вихованця [2; 3], К. Городенської [4], М. Плющ [18], О. Пономаріва [19], А. Грищенка [21], А. Загнітка [6; 7], І. Слинько [16], Ю. Бєляєва [56] та ін.). Сьогодні значного поширення в мовознавстві набули структурно-семантичні та семантико-структурні класифікації складнопідрядного речення. Однак, до цього часу у вітчизняній тюркології (див. роботи М. Казем-Бека [60; 91], О. Самойловича [112], В. Гордлевського [72; 73], М. Дмитрієва [81; 83], Т. Груніна [76], А. Кононова [93; 94; 97], Ш. Айлярова [40; 41], С. Соколова [119; 120; 123], М. Баскакова [54; 51], О. Баскакова [45], Є. Убрятової [90], Н. Гаджиєвої [65; 66; 68; 69], М. Ширалієва [75; 132; 133], Е. Севортяна [113; 115], Н. Нартиєва [107] та ін.) дослідження складнопідрядних конструкцій базувалося фактично лише на двох принципах логіко-граматичному, в якому підрядні речення або ж їхні еквіваленти поширені звороти класифікувалися за принципом їх уподібнення до членів простого речення (підрядні додаткові, підметові, означальні, обставинні чи розгорнутий додатковий зворот, розгорнутий підметовий зворот і т.д.), або формальному, що спирався на морфологічні форми, які утворюють розгорнуті звороти.
Існуючі спроби вітчизняних лінгвістів (М. Баскакова, А. Кононова, С. Соколова, О. Баскакова, Ш. Айлярова) розробити структурно-семантичну класифікацію турецького речення не можна назвати такими, що повною мірою відповідають критеріям цієї класифікації. У зв’язку з цим до сьогодні з’ясувальні речення не були виділені в окремий граматичний тип. Це призвело до того, що складнопідрядні речення з однаковим типом семантико-граматичного зв’язку в них, а саме з’ясувальним, розглядалися розпорошено відповідно до характеристики лише синтаксичної ролі їхнього підрядного компонента: у розділах про додаткові, підметові та інші підрядні речення. Традиційна класифікація підрядних речень та розгорнутих зворотів за їх співвідношенням з членами простого речення у багатьох випадках повною мірою не віддзеркалює багатогранних змістових відносин, що існують між предикативними центрами складнопідрядної конструкції. Семантична характеристика речення одна з найважливіших з практичної точки зору, особливо при адекватному перекладі, досі залишається недостатньо опрацьованою. Характерною особливістю переважної більшості існуючих тюркологічних праць із синтаксису є цілковита сконцентрованість на теоретичному аспекті. У дослідженнях тюркологів увага приділялася насамперед визначенню теоретичної суті турецького речення та його компонентів, дискусія велася навколо визначення поняття підрядного речення та його формантів, структурної ідентифікації підрядних компонентів, утворюваних за допомогою віддієслівних імен (є вони підрядними реченнями чи розгорнутими зворотами) тощо. У зв’язку з цим прагматичні аспекти синтаксису залишалися на другому плані. Разом з певними недосконалостями в семантичному контексті необхідно виділити і структурні недоліки існуючих теорій речення. Так, спосіб формування структури підрядного компонента речення визначався лише на основі його синтаксичної ролі та морфологічної суті форми, що його утворювала. Це значно ускладнювало сприйняття складнопідрядних конструкцій тими, хто вивчає турецьку мову. Фактично не існує робіт, у яких би йшлося про структурні способи вираження семантичних відтінків думки. Окрім цього, сконцентрованість уваги на аналізі окремих граматичних форм, які є засобами утворення поширених зворотів турецького речення, а не на реченні в цілому, призвела до того, що у вітчизняній тюркології випала з поля зору фахівців частина способів утворення складнопідрядних конструкцій взагалі.
Не меншою проблемою є практично повна відсутність робіт, присвячених складнопідрядним конструкціям як окремим одиницям синтаксису, незважаючи на тенденції турецької мови у більшості функціональних стилів до об’єднання кількох суджень у довгі складнопідрядні речення, а не вживання простих речень і, як наслідок, високу частотність використання саме складнопідрядних конструкцій. Тематика досліджень складнопідрядного зв’язку фактично розчинена” серед різних за структурою видів речення (простих поширених і складних), які можуть передавати підрядність, а, отже, цей вид, безперечно, потребує узагальнення. Попри це, поки що взагалі не можемо говорити про наявність досліджень, присвячених семантичним особливостям складнопідрядних конструкцій.
Отже, у контексті сьогоднішнього стану розвитку тюркології у світлі сучасних мовознавчих тенденцій і нагальної потреби якісної підготовки фахівців із турецької мови назріла проблема розробки класифікації складнопідрядних конструкцій турецької мови на засадах, що кваліфікують речення як системні єдності структурних та семантичних ознак і віддзеркалюють усю сукупність взаємозв’язків їхніх частин, тобто розробки сучасної структурно-семантичної класифікації складнопідрядного речення (залежно від того, яким характеристикам структурним чи семантичним, приділятиметься більше уваги).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах загальної наукової теми Актуальні проблеми східної філології класичної та сучасної доби”, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер державної реєстрації 02БФ044-01).
Тема дисертаційної роботи була уточнена і затверджена на засіданні Вченої Ради Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (протокол № 6 від 16.02.2004 р.).
Метою дослідження є виявлення та теоретичне обґрунтування семантико-структурних особливостей складнопідрядних з’ясувальних конструкцій сучасної турецької мови та створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації, а також дослідження способів утворення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій. Така мета зумовлена наміром створити основу для подальшого зіставлення турецьких складнопідрядних конструкцій з українськими, щоб у майбутньому, вперше у тюркології, розробити відповідну практичну методику перекладу з української мови на турецьку. Основним підґрунтям класифікації обрана семантика тобто, така характеристика речення, яка, даючи уявлення про зміст висловлювання, є спільною для української і турецької мов, на відміну від суто формальних структурних класифікацій.
Суттєвою практичною метою дисертаційного дослідження є розробка принципово нового підходу до турецьких складнопідрядних конструкцій, який передбачає визначення способу формування підрядного компонента речення на основі семантичних та граматичних властивостей опорних слів у головній частині та їх валентностей, що значно спрощує їх сприйняття тими, хто вивчає турецьку мову.
Досягнення цієї мети вимагає виконання низки завдань як теоретичного, так і практичного характеру:
- проаналізувати роботи вітчизняних тюркологів та турецьких мовознавців стосовно складнопідрядних конструкцій;
- чітко окреслити коло конструкцій, які можуть виражати підрядні зв’язки;
- визначити диференційні ознаки з’ясувальних конструкцій з урахуванням поглядів вітчизняних та зарубіжних мовознавців, а також власних спостережень та узагальнень;
- запропонувати семантико-структурну класифікацію складнопідрядних з’ясувальних конструкцій;
- дослідити засоби утворення складнопідрядних з’ясувальних зв’язків у рамках визначених нами семантичних груп;
- визначити особливості вживання з’ясувальних конструкцій у різних функціональних стилях.
Об’єктом дисертаційного дослідження є складнопідрядні з’ясувальні конструкції турецької мови із сучасних періодичних видань (газет, журналів, інтернет-видань), а також із деяких художніх творів сучасних турецьких авторів. Використання у даній дисертаційній роботі саме сучасної турецької мови вирізняє її серед існуючих синтаксичних досліджень, які були виконані на основі турецької мови 20-70-х років ХХ ст., котра через активну лінгвістичну політику керівництва Турецької держави (вилучення арабізмів, персизмів тощо) суттєво відрізняється від сучасної.
Предметом дослідження є семантико-структурні особливості складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, зокрема множинність способів їх утворення, згідно з різновидами існуючих у турецькій мові складнопідрядних конструкцій (поширене речення з розгорнутим зворотом, складнопідрядне сполучникове речення, складнопідрядне безсполучникове речення).
Методи дослідження. Багатогранність дисертаційної роботи, вирішення у ній низки теоретичних та практичних питань зумовили звернення автора до різних методів лінгвістичних досліджень. У дисертаційній роботі насамперед широко використовується описовий метод із застосуванням відповідних прийомів класифікації та систематизації. При визначенні особливостей складних конструкцій у турецькій мові застосовується зіставний метод. У зв’язку з практичною метою дисертації, спрямованою на створення базису для розробки зіставних характеристик турецьких та українських речень, а також перекладу, робиться спроба розглядати турецькі складнопідрядні конструкції через призму будови українських складнопідрядних речень. Визначення диференційних та класифікаційних ознак з’ясувальних конструкцій базується на структурному методі. Водночас автор звертається також до методики іншомовної трансформації при дослідженні засобів утворення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій для розкриття їхніх семантичних відмінностей. З метою виявлення частоти використання різних видів складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у функціональних стилях мовлення був застосований статистичний метод. При розгляді з’ясувальних конструкцій у рамках визначених семантичних груп застосовується метод функціонального аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів. Основне теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у розробці та обґрунтуванні запропонованої дисертантом семантико-структурної класифікації складнопідрядних з’ясувальних конструкцій турецької мови відповідно до вимог сучасної лінгвістики. А саме:
- вперше розроблена та обґрунтована низка теоретичних положень для виокремлення складнопідрядних з’ясувальних конструкцій як самостійного типу речення;
- вперше визначені диференційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій;
- досліджені граматичні та семантичні характеристики опорних слів у головній частині складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, висвітлений їх вплив на формування підрядної частини, продемонстрована множинність форм зв’язку між головною та підрядною частинами;
- вперше виокремлені та описані семантичні відтінки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій;
- запропоновано новий спосіб формування підрядного компонента складнопідрядної з’ясувальної конструкції на основі семантичних та граматичних властивостей опорного слова, без визначення синтаксичної ролі в реченні цього підрядного компонента;
- розроблено оригінальну схему класифікації складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, що максимально адекватно віддзеркалює всю гаму змістових відтінків, які вони передають;
- досліджене вживання складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у різних функціональних стилях мовлення.
Основні положення, що виносяться на захист:
- турецькі складнопідрядні з’ясувальні конструкції є окремим типом складнопідрядних конструкцій з притаманними їм диференційними ознаками;
- складнопідрядний з’ясувальний зв’язок у турецькій мові виражається трьома видами синтаксичних конструкцій: 1) сполучникові складнопідрядні речення, 2) безсполучникові складнопідрядні речення, 3) поширені речення з розгорнутими зворотами;
- спосіб формування підрядного компонента турецької складнопідрядної з’ясувальної конструкції може бути визначений на основі валентностей опорного слова залежно від його граматичних та семантичних особливостей.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблений у дисертації матеріал є результатом власної мовної практики автора: як викладацької (1998 1999 рр.), так і перекладацької під час тривалого терміну перебування на дипломатичній роботі у Туреччині (1999 2004 рр.).
Автор дисертації насамперед керувався бажанням спростити сприйняття турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій тими, хто вивчає турецьку мову в Україні, а також розробити максимально доступний для іноземців спосіб побудови складнопідрядної з’ясувальної конструкції. Для цього запропоновані чіткі структурні схеми з’ясувальних конструкцій, які віддзеркалюють усі засоби і форми внутрішнього синтаксичного зв’язку відповідно до опорного слова на основі його валентностей. Подібний підхід може бути застосований також для дослідження означальних і обставинних з’ясувальних конструкцій. Подання матеріалу у вигляді схем і таблиць є своєрідною дидактичною базою для викладання синтаксису турецької мови. Викладений у дисертаційному дослідженні матеріал може бути використаний для розробки зіставних характеристик українських складнопідрядних речень з турецькими і в перспективі для створення спеціальних методик перекладу, написання підручників з практичного синтаксису, навчально-практичних посібників з синтаксису в таблицях і т.ін.
Дослідження фактично відкриває новий етап у тюркології, а зокрема у синтаксисі, бо відходить від традиційних канонів тюркського мовознавства, ґрунтується на сучасних мовознавчих тенденціях, і має практичне спрямування.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження одержані здобувачем одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри тюркології Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка (вересень 2002 р., листопад 2003 р.), науковому семінарі в Інституті сходознавства ім. А.Кримського (листопад 2003 року), а також були представлені в доповідях на VІІІ Сходознавчих читаннях А. Кримського в Інституті сходознавства НАН України (2004); конференції Розвиток українсько-турецьких відносин” в Університеті Газі (Анкара, 2003).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 5 публікаціях (одна у співавторстві), надрукованих у провідних фахових виданнях та науковому журналі Тюрк ділі” (Турецька мова”, друкований орган Лінгвістичного товариства турецької мови Туреччини).
Структура й обсяг дисертації. Основна мета та завдання зумовили структуру дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 244 с., з них 197 с. тексту) та списку використаних джерел (203 позиції). Текст дисертації містить 4 таблиці та 17 схем.

У поняття вітчизняна тюркологія” у зв’язку з існуванням на теренах СРСР єдиної тюркологічної школи автор, окрім українських фахівців, включає і тюркологів колишнього Радянського Союзу.

bibliography

ВИСНОВКИ

У цьому дисертаційному дослідженні вирішується кілька важливих наукових задач теоретичного і практичного характеру: виявлення та теоретичне обґрунтування семантико-структурних особливостей складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації з урахуванням способів передачі семантичних нюансів думки, розробка нового підходу до визначення способу формування підрядного компонента речення та інші. Це дозволяє стверджувати, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній тюркології дослідженням, у якому запропонована та обґрунтована семантико-структурна класифікація турецького складного речення і, зокрема, складнопідрядних конструкцій. Результати досліджень зумовили такі висновки:
1. Складнопідрядні конструкції є найбільш складним елементом системи синтаксису турецької мови. У зв’язку зі структурними особливостями турецької мови принципи побудови турецьких складнопідрядних конструкцій абсолютно відмінні від українських. До цього часу дискусії тюркологів мали переважно теоретичний характер і точилися навколо структурно-визначального критерію підрядного речення в турецькій мові, термінології та граматичної природи форм, здатних формувати підрядні компоненти речень і т.д. Складнопідрядні конструкції, не ставши окремим предметом дослідження, розпорошені серед різних за структурою видів речення простих поширених і складних. Це дисертаційне дослідження є першою у вітчизняній тюркології комплексною роботою, присвяченою аналізу складнопідрядних конструкцій.
Незважаючи на різноманітність існуючих класифікацій турецького складного речення, усі вони виконані в традиційному руслі логіко-граматичного або формального підходів всупереч сучасним лінгвістичним тенденціям, зокрема, структурно-семантичним класифікаціям речення. У науковій літературі недостатньо дослідженим залишається семантичний компонент структури турецького складнопідрядного речення найбільш значущий у практичному плані.
2. Відповідно до сучасних загальнолінгвістичних вимог стосовно структурно-семантичних класифікацій виділяються складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними, означальними і обставинними. Завдяки використанню в роботі терміну складнопідрядні з’ясувальні конструкції” забезпечується об’єднання під однією назвою речень з однаковим типом семантико-граматичного зв’язку, чого вони позбавлені, коли ці речення розглядаються розпорошено при характеристиці лише синтаксичної ролі їх підрядного компонента у розділах про додаткові, підметові та інші підрядні речення.
3. Аналіз значної кількості турецьких складнопідрядних конструкцій дозволив визначити, що складнопідрядна з’ясувальна конструкція в турецькій мові це самостійний тип турецького речення, у якому головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з’ясовуючи конкретний зміст повідомлюваного, заповнює її.
Складнопідрядний з’ясувальний зв’язок у турецькій мові виражається трьома видами синтаксичних конструкцій: 1) сполучникові складнопідрядні речення, 2) безсполучникові складнопідрядні речення, 3) поширені речення з розгорнутими зворотами.
4. Дослідження різновидів турецьких складнопідрядних з’ясувальних конструкцій проводилося автором на основі класифікаційних вимірів структурно-семантичного підходу, розроблених вітчизняними мовознавцями:
1) особливості залежності підрядної частини від головної (залежність від слова/словосполучення чи від усього змісту головної частини);
2) смислові відношення між головною і залежною частинами, які разом витворюють цілісний зміст;
3) різновид синтаксичного зв’язку.
У відповідності до цього визначені диференційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних конструкцій: 1) опорне слово у головній частині, 2) складнопідрядний тип синтаксичного зв’язку між головною та підрядною частинами, 3) семантичний зв’язок між головною та підрядною частинами.
5. При розгляді структури речення як цілісної одиниці головного і підрядного компонентів його традиційний розподіл на члени (підмет, присудок, додаток, розгорнутий додаток, розгорнутий підмет, тощо) не використовується ані для семантичної інтерпретації висловлювання, ані для його композиції. З тим, щоб позбавитися розмаїття традиційних термінів (головне речення, підрядне речення, поширене речення, розгорнутий зворот), які мають виключно описове теоретичне, а не лінгвопрагматичне навантаження, нами вводяться терміни головна частина і підрядна частина складнопідрядної з’ясувальної конструкції.
6. Визначення структурних особливостей складнопідрядних конструкцій базується на виокремленні чинників, граматичні характеристики яких впливають на побудову підрядного компонента конструкції. Це: а) частиномовна приналежність опорного слова, б) його граматичні особливості, в) засоби синтаксичного зв’язку. Здатність поширюватися підрядною частиною мають дієслова, іменники, прикметники та прислівники. Їм властивий відповідний валентний потенціал, завдяки якому визначається засіб синтаксичного зв’язку між головною і підрядною частинами речення. Визначальну роль у плані формування підрядного компонента відіграють граматичні особливості опорних слів, зокрема, дієслова стан (активний/ пасивний), перехідність/неперехідність тощо.
Отже, граматичні типи турецьких з’ясувальних конструкцій можна класифікувати так:
1) з’ясувальні конструкції при дієсловах: а) при дієсловах в активному стані (при перехідних та неперехідних дієсловах), б) при дієсловах у пасивному стані;
2) з’ясувальні конструкції при іменниках;
3) з’ясувальні конструкції при прикметниках;
4) з’ясувальні конструкції при прислівниках та прикметниках у функції прислівників.
Спираючись на аналіз відповідних робіт турецьких фахівців, присвячених категорії дієслова, ми продемонстрували валентності дієслова не лише з урахуванням їх перехідності/неперехідності і стану та відповідно поєднання з прямими або непрямими відмінками, але й властивості дієслів вимагати певних морфологічних форм, наприклад -makla, - dığıyla, -dık або -ma, їх здатність бути частиною ізафетної сполуки. Спростовуються поширені твердження щодо сполучуваності з підрядним членом в основному відмінку лише дієслів пасивного стану та складних дієслів з olmak. Натомість пропонується методика визначення відмінку вживання розгорнутого звороту шляхом уподібнення складовим складного дієслова до членів речення: якщо складне дієслово можна схематично представити як другорядні члени + присудок, то підрядний компонент стоїть в основному відмінку. Уперше систематизовані способи формування складнопідрядних конструкцій з опорними іменниками, прикметниками та прислівниками, які у тюркологічних працях часто залишалися поза увагою дослідників у зв’язку з концентрацією їх головної уваги на дієсловах.
Засобами синтаксичного зв’язку складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові є:
1) афікси віддієслівних імен (-dık/-acak, -ma, -mak, -ış) із закінченнями особи, числа й відмінків або афікси дієприкметників (-an, -mış, -acak, -ar);
2) сполучники;
3) безсполучниковий зв’язок.
Відповідно до цього у визначених граматичних типах враховуються конструкції із трьома різними типами синтаксичного зв’язку: а) з розгорнутими зворотами, б) сполучникові, в) безсполучникові.
7. Семантичні класи складнопідрядних речень визначаються на основі:
1) семантики і валентності опорних слів у головному реченні;
2) семантики форм, за допомогою яких підрядна частина приєднується до головної.
У результаті комплексного підходу нами на основі проаналізованого матеріалу були виділені і описані такі десять семантичних типів турецьких з’ясувальних конструкцій:
а) з семантичним відтінком дійсності факту;
б) з семантичним відтінком бажаності, можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання;
в) з семантичним відтінком неповної вірогідності, ірреальності, неправильності, непереконливості;
г) з семантичним відтінком невпевненості, сумніву або непрямого питання;
д) з семантичним відтінком якості, загальної ознаки або різновиду предметів;
е) з семантичним відтінком просторовості;
ж) з семантичним відтінком часу;
з) з семантичним відтінком способу дії;
и) з семантичним відтінком міри та ступеня;
к) з семантичним відтінком причини.
Таким чином значною мірою усувається тенденція до звуження сутності з’ясувальних зв’язків фактично до однієї семантичної категорії дійсності факту, коли з’ясувальні конструкції зі значенням порівняння, причини, часу і тому подібне відносяться лише до підрозділів граматики про підрядні означальні та обставинні речення, що унеможливлює їх адекватний структурний та семантичний аналіз і, відповідно, їхнє правильне практичне вживання, зокрема, іноземцями, що оволодівають турецькою мовою.
8. Вперше вихідною одиницею аналізу турецьких речень, зокрема складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, є семантика. З’ясувальні конструкції класифіковані у даній дисертаційній роботі згідно зі своїми структурними особливостями у межах визначених семантичних груп. Іншими словами структурне підпорядковане семантичному. Виходячи з цього принципу запропонована триступенева схема розгляду з’ясувальних конструкцій:
1) семантичний тип з’ясувальної конструкції:
2) частиномовна належність опорного слова та його граматичні особливості: а) при дієсловах в активному стані (перехідних/неперехідних) та в пасивному стані, б) при іменниках, в) при прикметниках, г) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників;
3) засіб синтаксичного зв’язку: а) конструкції з розгорнутими зворотами, б) сполучникові конструкції, в) безсполучникові конструкції.
9. Для кожного семантичного та граматичного типу складнопідрядних з’ясувальних конструкцій наводиться український синтаксичний відповідник. Вирізняються способи передачі українських підрядних з’ясувальних сполучників (що, щоб, ніби/наче, як ...), звертається увага на форми, які українською мовою перекладаються усталеними виразами (полягати в тому, що, той факт, що, за те, що ...). Це відкриває шлях для створення зіставних класифікацій українських складнопідрядних речень і турецьких складнопідрядних конструкцій, а також відповідних методик перекладу з турецької мови на українську і навпаки.
10. Дисертантом досліджено рівень використання складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у функціональних стилях мовлення.
Безумовно, дане дослідження, будучи першим дослідженням семантико-структурного плану у вітчизняній тюркології, не може претендувати на повноту охоплення всіх існуючих семантичних форм і способів вираження підрядного зв’язку у різних функціональних стилях. Разом з тим можна говорити про значне розширення у цьому дослідженні аналізу згаданих категорій.
Найбільшу увагу приділено публіцистичному стилю як такому, що найкраще відображає стилістику сучасної турецької мови. Виділені і наведені кліше перекладу українською мовою складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у публіцистичному стилі.
11. Запроваджені у роботі нововведення лінійне моделювання речення, схематичне представлення з’ясувальних конструкцій є першими кроками для впровадження у тюркологію методик, які застосовуються при вивченні інших іноземних мов, зокрема створення граматик у таблицях та схемах, розробці зіставних характеристик та методик перекладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Бойко Ю. П. Вживання підрядних речень у текстах різних функціональних стилів (на матеріалі англомовної прози та публіцистики): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 04 / Одеський національний ун-т ім. І. Мечникова. - Одеса, 2002. - 21 с.

2.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. - К., Либідь, 1993, - 368 с.

3.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. - К., 1983. - 219 с.

4.

Городенська К. Г. Проблемні питання синтаксису у вузі. // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеук-ї конф-ції, присвяченої 85-річчю проф. І. І. Слинька. - Чернівці: ЧДУ, - 1997. - С. 16-18.

5.

Дрига І. М. Синтагматична специфіка турецької мови (регіон Балканського півострова, середина ХІХ ХХ ст.): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 13 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 21 с.

6.

Загнітко А. П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови: Проблеми теорії. - К.: ІСДО, 1993. - 340 с.

7.

Загнітко А. П. Український синтаксис. К., 1996. - Ч 2. - 240 с.

8.

Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови. -К.: Либідь, 1995. - 312 с.

9.

Каранська М. У. Сполучники що, щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові. - К., 1962. - 136 с.

10.

Методи лінгвістичних досліджень. Навч. посібник / Л. П. Іванова. - К.: ІСДО, 1995. - 88 с.

11.

Підвойний В. М. Лінгвістична термінологія турецької мови: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 13 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 17 с.

12.

Підвойний В. М., Чубрикова О. О. Трактування форми -dık в українській та турецькій лінгвістиці // Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія Східні мови та літератури”. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 28-34.

13.

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1992. - 248 с.

14.

Пономарьова Л. В. Семантико-граматичні типи власне прислівних складнопідрядних речень: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 01 / Дніпропетровський національний ун-т. - Д, 2002. - 19 с.

15.

Семчинський С. В. Загальне мовознавство. 2-е вид. К.: АТ ОКО”, 1996. - 416 с.

16.

Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. - К.: Вища школа, 1994. - 670 с.

17.

Сорокін С. В. Система мікро синтаксису турецької мови: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 13 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2002. - 19 с.

18.

Сучасна українська мова: Підручник / М. Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін. ; За ред. М. Я. Плющ. - 3-тє вид., стер. - К.: Вища шк., 2001. - 430 с.

19.

Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. / За ред. О. Д. Пономарева. - К.: Либідь, 1997. - 400 с.

20.

Сучасна українська літературна мова / За заг. ред. І. К. Білодіда. - К., 1972. Т.3: Синтаксис. - 515 с.

21.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенко. - 3-е вид. - К.: Вища школа, 2002. - 400 с.

22.

Халимоненко Г. І. Тюркізми у професійно-виробничій лексиці української мови (лексика тваринництва): Автореф. дис... д-ра. філол. наук: 10. 02. 13; 10.01.01 / НАН України. - К., 1996. - 49 с.

23.

Халимоненко Г. І. Турецька мова. Türk dili: Підручник. - К.: РВЦ. Київський університет, 1997. - 276 с.

24.

Чубрикова О. О. Диференційні ознаки складнопідрядних з’ясувальних структур у турецькій мові // VІІІ Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнар. наук. конф. - Київ: Вид-во Інституту сходознавства НАН України, 2004. - С. 112-115.

25.

Чубрикова О. О. Інтерпретація турецького складного речення // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 11. Книга 2. - С. 204-209.

26.

Чубрикова О. О. Особливості використання та перекладу поширених речень у газетному стилі ( на прикладі газети Hürriyet”) // Східний світ. - К., 2004. - № 1. - С. 160-170.

27.

Чубрикова О. О. Особливості складеного (поширеного) речення в турецькій мові // Східний світ. - К., 2002. - № 2. - С. 121-130.

28.

Чубрикова О. О. Семантико-структурні особливості складнопідрядних з’ясувальних конструкцій у турецькій мові та особливості їх перекладу українською мовою // Сходознавство. - К., 2004. - № 25-26. - С. 187-196.

29.

Чубрикова О. О. Складнощі використання -dık // -(y)acak форми під час передачі українських підрядних речень // Україна Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє: Зб. наук. пр. - К.: Денеб, 2004. - С. 454-465.

30.

Юксель З. Складні речення в турецькій та кримськотатарській мовах // Україна Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє: Зб. наук. пр. - К.: Денеб, 2004. - С. 415-417.

31.

Ясакова Н. Ю. Граматична семантика аналітичних сполучників підрядності у структурі складного речення: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 01 / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова - К., 2001. - 20 с.

32.

Абдуллаев А. З. Бессоюзные сложноподчиненные предложения // Советская тюркология. - 1971. - № 4. - С. 30-36.

33.

Абдуллаев А. З. О трансформации компонентов сложноподчиненных предложений // Советская тюркология. - 1972. - № 6. - С. 20 -29.

34.

Абдуллаев А. З. Пути возникновения сложноподчиненных предложений в тюркских языках // Советская тюркология. - 1970. - № 3. - С. 53-59.

35.

Абдуллаев А. З. Сложноподчиненное предложение в современном азербайджанском языке: Автореф. дис... докт. филол. наук: 10. 02. 01 / - Баку, 1963.

36.

Абдуллаев А. З. Сложные предложения усложненного типа в азербайджанском языке // Советская тюркология. - 1971. - № 3. - С. 13-25.

37.

Абдурахманов Г. А. К истории развития сложных предложений. // Материалы ХVI науч. конф. - Ташкент, 1967.

38.

Абдурахманов Г. А. Основы синтаксиса сложного предложения современного узбекского литературного языка. - Ташкент, 1960. - 126 с.

39.

Абдурахманов Г. А. Синтаксис осложненного предложения (к некоторым спорным вопросам синтаксиса тюркских языков). // Структура и история тюркских языков. - М., 1971. - С. 138-147.

40.

Айляров Ш. С. Развернутые члены предложения в современном турецком языке. - М., 1974. - 230 с.

41.

Айляров Ш. С. Учебник турецкого языка. Под ред. Акад. В. А. Гордлевского. - М., 1954. - 412 с.

42.

Алиев У. Б. Синтаксис карачаево-балкарского языка. - М.: Наука, 1973. - 351 с.

43.

Алиев У. Б. Состав компонентов сложного предложения // Вопросы сложного предложения в русском и тюркских языках. - Нальчик, 1959. - ч. II.

44.

Аровина П. С., Сурова В. И. Учебник турецкого языка. - М., 1971. - 550 с.

45.

Баскаков А. Н. Предложение в современном турецком языке. - М., Наука, 1984. - 200 с.

46.

Баскаков А. Н. Словосочетания в современном турецком языке. - М., 1974. - 185 с.

47.

Баскаков А. Н. Сложносочиненные союзные предложения в турецком языке // Советская тюркология. - 1970. - № 3. - С. 17-32.

48.

Баскаков А. Н. Структурные типы словосочетаний и предложений в современном турецком языке: Автореф. дисдокт. филол. наук. - Л., 1972. - 31 с.

49.

Баскаков А. Н. Типы бессоюзных сложносочиненных предложений в турецком языке // Вопросы языкознания. - 1964. - № 1. - С. 101-108.

50.

Баскаков Н. А. Выступление 27 сентября на 4-м заседании совещания по проблемам глагольного вида и сложноподчиненного предложения в тюркских языках // Вопросы грамматики тюркских языков. - Алма-Ата. 1958. - С. 232-236.

51.

Баскаков Н. А. К вопросу о критериях придаточных предложений и масдарных, причастных и деепричастных оборотов в турецком языке. // Вопросы языка и литературы стран Востока. - М., 1961.

52.

Баскаков Н. А. К вопросу о придаточных предложениях в турецком языке. // Ученые записки АГУ. - Баку, 1958. - № 1.

53.

Баскаков Н. А. Обороты с неличными формами глагола и придаточные предложения в турецком языке: Автореф. дис канд. филол. наук. - М., 1958. - 17 с.

54.

Баскаков Н. А. Предложение и словосочетание в тюркских языках. // Вопросы составления описательных грамматик. - М., 1961. - С. 55-85.

55.

Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке (Некоторые вопросы теории). - М., 1967. - 160 с.

56.

Беляев Ю. И. Синтаксис современного русского литературного языка.

57.

Будагов Р. А. К теории синтаксических отношений // Вопросы языкознания. -1973. - № 1. - С. 3-15.

58.

Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка. - М., Высш. школа, 1978. - 439 с.

59.

Валгина Н. С. Сложноподчиненное предложение в современном русском языке. - М., 1971. - 85 с.

60.

Вейсалов Ф. Я., Вейсалова Д. Ш. Вопросы теории языка в трудах проф. М. А. Казем-Бека // Тюркология. - Баку, 2002. - № 1-2. - С. 3-13.

61.

Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Сб: Вопросы грамматического строя. - М., 1955.

62.

Вопросы грамматики тюркских языков. - Алма-Ата, 1958. - 252 с.

63.

Выхрыстюк М. И. Сложноподчиненное предложение с соединительным элементом як в современном украинском литературном языке: Автореф. дис канд. филол. наук: / Львовский ун-т - Львов, 1963. - с. 19.

64.

Гаджиева Н. З. Бессоюзные сложные предложения в современном азербайджанском языке. // Исследования по синтаксису тюркских языков. - М., 1962. - С. 3-23.

65.

Гаджиева Н. З. Критерии выделения придаточных предложений в тюркских языках // Вопросы языкознания. - 1957. - № 3. - С. 112-118.

66.

Гаджиева Н. З. Основные пути развития синтаксической структуры тюркских языков: Автореф. дис д-ра филол. наук. - М., 1970.

67.

Гаджиева Н. З. Происхождение союза ki в тюркских языках // Вопросы тюркологии. - Баку, 1971. - С. 216-223.

68.

Гаджиева Н. З. Типы придаточных предложений в современном азербайджанском литературном языке: Автореф. дис канд. филол. наук - М., 1952.

69.

Гаджиева Н. З., Серебренников Б. А. Сравнительно-историческая грамматика тюркских языков. Синтаксис. - М.: Наука, 1986. - 284 с.

70.

Голоюх В. И. Семантико-грамматическая структура сложноподчиненных условных предложений в современном украинском литературном языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / Инст-т языковедения им. А. А. Потебни. - К., 1977. - с. 27.

71.

Голубева Н. П. Синтагматические связи переходного турецкого глагола: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.06 / Инст-т востоковедения. - М., 1974. - с. 21.

72.

Гордлевский В. А. Грамматика турецкого языка (морфология и синтаксис). - М., 1928. - 160 с.

73.

Гордлевский В. А. Грамматика турецкого языка: Избр. Соч. - М., 1961. - Т. 2: Язык и литература. - 558 с.

74.

Грабовская С. В. Семантико-синтаксическая структура сложно-подчиненных предложений с придаточными изъяснительными в современном украинском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / КГУ им. Т. Г. Шевченко - К., 1987. - с. 19.

75.

Грамматика азербайджанского языка. (Фонетика, морфология и синтаксис) / Под общей редакцией М. Ш. Ширалиева и Э. В. Севортяна. - Баку, 1971. - 413 с.

76.

Грунин Т. И. Предложения в турецком языке // Учебно-методический бюллетень. - М., 1951. - № 2.

77.

Грунина Э. А. Историческая грамматика турецкого языка: Морфология. М., 1991. - 221 с.

78.

Грунина Э. А. О грамматической концепции Н. К. Дмитриева // Николай Константинович Дмитриев: К 100 летию со дня рождения / Э. Р. Тенишев (отв. ред.). - М. : Наука, 2001. - С. 47-51.

79.

Грунина Э. А. Сложноподчиненные предложения в современном узбекском языке: Автореф. дис канд. филол. наук. - М., 1952.

80.

Гумовская В. В. Семантико-синтаксическая структура предложений с глаголами мысли в современном украинском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / КГПИ им. А. М. Горького - К., 1988. - с. 22.

81.

Дмитриев Н. К. Турецкий язык / Серия: Языки зарубежного Востока и Африки). - М., 1960. - 96 с.

82.

Дмитриев Н. К. Исследования по сравнительной граматике тюркских языков. Часть 3. Синтаксис. - М., 1961. - 232