СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ І СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УМОВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ЯПОНСЬКІЙ МОВІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА імені А. КРИМСЬКОГО

На правах рукопису

КОМІСАРОВ Костянтин Юрійович

УДК: 81' 367. 335' 521

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ І СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
УМОВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ЯПОНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.13 мови народів Азії, Африки, аборигенних
народів Америки та Австралії

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
БОНДАРЕНКО Іван Петрович
доктор філологічних наук, професор

Київ 2006

З М І С Т

ВСТУП

...............................................................................................................

4

РОЗДІЛ 1

Характеристика умовних конструкцій та їх місце у системі складного речення сучасної японської мови

1.1.

Загальна характеристика умовних конструкцій японської мови ......................................................................

13

1.2.

Місце умовних конструкцій у системі складного речення сучасної японської мови ........................................

19

РОЗДІЛ 2

Види класифікації умовних конструкцій

2.1.

Огляд видів класифікації японських умовних конструкцій ...........................................................................

36

2.2.

Семантико-синтаксична класифікація умовних конструкцій сучасної японської мови ................................

43

РОЗДІЛ 3

Структурно-семантичні особливості умовних конструкцій
у сучасній японській мові

3.1.

Теоретичні засади семантико-синтаксичної диференціації ...........

48

3.2.

Аналіз структурно-семантичних типів умовних конструкцій сучасної японської мови

3.2.1.

Умовні конструкції з кондиційним значенням

3.2.1.1. Форма ВА .................................................................

63

3.2.1.2. Форма TARA ............................................................

69

3.2.1.3. Форма ТО .................................................................

73

3.2.1.4. Форма NARA

76

3.2.1.5. Форма TEWA ............................................................

84

3.2.2.

Умовні конструкції з допустовим значенням .....................

85

3.2.3.

Умовні конструкції з причинно-наслідковим значенням

3.2.3.1. Загальні функціональні особливості умовних
конструкцій з причинно-наслідковим
значенням ................................................................

89

3.2.3.2. Функціональні відмінності причинних форм
KARA та NODE .......................................................

91

3.2.3.3. Особливості функціонування форми TAME
(TAME-NI) ................................................................

93

3.2.3.4. Структурно-семантичні властивості причинної
форми ТЕ ..................................................................

95

3.2.4.

Умовні конструкції з протиставним значенням .................

98

РОЗДІЛ 4

Стилістичні особливості умовних конструкцій у сучасній японській мові ..................................................................................

103

4.1.

Історія та головні напрямки досліджень в галузі функціональної стилістики японської мови ................................................................

106

4.2.

Теоретичні аспекти концепції функціонального стилю .................

110

4.3.

Характерні стилістичні особливості умовних конструкцій сучас-ної японської мови у текстах різних функціональних стилів ........

114

4.3.1.

Умовні конструкції офіційно-ділового стилю ...................

116

4.3.2.

Умовні конструкції наукового стилю .................................

117

4.3.3.

Умовні конструкції публіцистичного стилю .....................

121

4.3.4.

Умовні конструкції художнього стилю

4.3.4.1. Визначення меж художнього стилю в сучасній
японській мові ..........................................................

131

4.3.4.2. Умовні конструкції у складних синтаксичних
цілих ..........................................................................

135

4.3.4.3. Умовні конструкції та основні стилістичні при-
йоми, що використовуються в художніх текстах

137

4.3.4.4. Функціонування умовних конструкцій різних
типів у текстах художнього стилю ........................

140

4.3.5.

Умовні конструкції розмовного стилю ..............................

148

РОЗДІЛ 5

Проблеми адекватного перекладу японських умовних конструкцій українською мовою та їх презентації в сучасних підручниках

5.1.

Загальні особливості іншомовного перекладу синтаксичних структур японською мовою ..............................................................

157

5.2.

Концептуальні засади та структурні схеми синтаксичної трансформації японських умовних конструкцій при перекладі українською мовою ............................................................................

161

5.3.

Лінгвопрагматичний аналіз умовних конструкцій у сучасних підручниках японської мови для іноземців .....................................

166

ВИСНОВКИ ...

178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................................

183

ДОДАТКИ

А.

Ілюстративний матеріал (таблиці 1-4) .........................................

199

Б.

Довідковий матеріал (таблиці 1, 2) ...............................................

203

В.

Умовні конструкції у японському ввічливому мовленні: матеріали до курсу Стилістика японської мови” .......................

204

В С Т У П

З огляду на тему даної дисертаційної роботи ми займалися ґрунтовним вивченням синтаксичної будови сучасної японської мови. При цьому слід зауважити наступне: за О. І. Смирницьким, синтаксис є наука, яка вивчає як правила сполу-чення слів, так і правила побудови з цих сполучень речень” [144, с. 323]. З цього випливає, що синтаксис, як предмет дослідження, розчленовується на дві частини: вчення про способи граматичного поєднання слів та вчення про правила утворення речень. У межах даної роботи ми акцентуємо увагу переважно на другій складовій синтаксичної науки, тобто досліджуємо одиниці комунікативного рівня, а точніше cкладнопідрядні речення з умовним, причинно-наслідковим, допустовим та протиставним значенням.
Речення, як основна формальна структура в процесі спілкування, влаштоване таким чином, щоб виразити певну думку, відобразити явище навколишньої дійсності, ситуацію тощо. Воно оформлене так, що надає вираженому змістові вид повідомлення. В усіх реченнях поєднуються передусім три сторони: структурний, семантичний та комунікативний плани речення, що стало основою для трьох різних підходів до вивчення речення. Проте виокремлюються вони лише умовно, оскільки існують в єдності. З цієї причини у нашому дослідженні умовних конструкцій сучасної японської мови ми намагалися достатньою мірою врахувати всі три плани.
Однак, як справедливо відзначає Н. С. Валгіна, навіть речення, яке є одини-цею повідомлення, має значення у мові лише як маленька окрема ланка, що і структурно, і семантично, і акцентологічно підпорядковується загальним завданням комунікації, тобто набуває своєї специфіки лише у зв’язку з іншими ланками (реченнями)” [23, с. 7]. У зв’язку з цим ми не могли в ході нашого дослідження не приділяти уваги також синтаксису складного цілого та синтаксису тексту.
Слід наголосити також на тому, що ми вивчаємо синтаксис в його активному функціональному аспекті. Тобто однією з центральних проблем для нас є те, яке матеріальне вираження та чи інша думка знаходить у мовленні.
Оскільки визначення набору синтаксичних одиниць не є достатнім для дослідження синтаксичної системи мови, акцент робився також на синтаксичному зв’язку елементів умовних конструкцій, який формує кондиційні, причинно-наслідкові, допустові та протиставні синтаксичні відношення.
Актуальність дослідження. Синтаксис речення це той рівень мовної системи, який визначає комунікативно-функціональну значимість мови. В основі кожного речення вираження предикативних відношень. Вони передаються різними сполученнями суб’єкта та предиката з їх відповідним граматичним оформленням” [101, с. 325]. Суб’єкт та предикат зіставляються із членами речення, але не ототожнюються з ними. В усіх мовах суб’єкт і предикат за аналогією до членів речення включаються до загальномовного субстрату, але різняться за змістом і призначенням. Отже, як відзначає М. Я. Блох, речення є одиницею комунікативно-предикативною” [5, с. 16].
Поєднання суб’єкта та предиката слугує передачі предикативних відношень, які забезпечують співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення сприймається як реальний, потенційний, ірреальний, бажаний тощо, і чи не найкраще ця особливість реалізується в умовних синтаксичних конструкціях, інтерес до яких не зменшується протягом усієї історії дослідження складного речення на матеріалі різних мов.
При дослідженні синтаксичних структур будь-якої мови не можна не враховувати надбання світової лінгвістики у цій галузі, насамперед, роботи Ш. Баллі [11], Ф. де Соссюра [148], Н. Хомського [170, 171], Л. Теньєра [159], В. Матезіуса [97-99], О. О. Потебні [128-130], О. М. Пєшковського [118, 119], Л. В. Щерби [185, 186], В. В. Виноградова [26-31], О. І. Смирницького [144], В. О. Богородицького [17], М. М. Петерсона [117], В. А. Бєлошапкової [13, 14], М. Я. Блоха [16], Н. Д. Арутю-нової [9], В. Г. Гака [33, 34], О. М. Гвоздєва [36, 37], Т. П. Ломтєва [91-94], О. О. Шахматова [177], Н. Ю. Шведової [178], О. В. Падучевої [113, 114], Г. О. Золо-тової [58-60], Є. В. Кротевича [80], С. Є. Крючкова [82], Л. Ю. Максимова [10, 82], Г. Я. Солганика [145, 146], Г. М. Акімової [3], І. Р. Вихованця [32], А. П. Загнітка [53] та інших.
Серед японських фахівців, що досліджували проблеми синтаксису, найбільш відомими є Асано Нобу [203], Йосідзава Йосінорі [303, 304], Івабуті Ецутаро [216, 217], Іваі Йосіo [213-215], Імаідзумі Тадайосі [210-212], Канадзава Сьодзабуро [225, 226], Кіндаїті Кьосуке [235], Кіеда Масуїті [67, 68, 229-232], Кобаясі Йосіхару [239, 240], Мацусіта Дайсабуро [279-282], Міцуя Сіґемацу [286, 287], Окада Масайосі [221], Оцукі Фуміхіко [220], Сакума Канае [243], Токіеда Мотокі [256-257], Хаґа Яйті [262], Хасімото Сінкіті [263-265], Хосіна Коіті [273-275], Юдзава Кокітіро [300-302], Ямада Йосіo [296-299].
Дослідженням граматичної будови японської мови активно займалися також відомі російські сходознавці: М. Й. Конрад [74-76], Д. М. Позднєєв [122], О. В. Плет-нер [120], Є. С. Нельгін [111], І. Ф. Вардуль [24], О. О. Холодович [168, 169], О. А. Пашковський [115, 116], Н. І. Фельдман [163-165], М. О. Сиром’ятников [155-158], І. В. Головнін [39, 40], В. М. Алпатов [4-6], Б. П. Лаврентьєв [85, 86], А. Ю. Да-нилов [43-45], В. Я. Серебряков [143] та інші.
Попри значну кількість універсальних теоретичних робіт із синтаксису, ми змушені констатувати, що на сьогодні актуальними проблемами щодо японської синтаксичної системи є:
- потреба пошуку оптимального варіанту класифікації японських умовних конструкцій, що враховував би морфологічні, синтаксичні, семантичні та стилістич-ні особливості даних структурних одиниць;
- необхідність проведення функціонального аналізу умовних конструкцій у межах певних стильових підрозділів;
- відсутність на теренах України наукових праць, присвячених як проблемам синтаксису, так і питанням адекватного перекладу японських умовних конструкцій українською мовою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах загальної наукової теми Актуальні проблеми східної філології класичної та сучасної доби”, що розроблялася в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2000-2005 рр. (номер державної реєстрації 02БФ044-01).
Об’єктом дослідження виступають умовні синтаксичні конструкції, які досліджуються на основі як усного, так і писемного мовлення, представленого насамперед:
- творами японських письменників ХХ століття;
- публіцистичними текстами;
- діловими та приватними листами;
- джерелами, що подають інтерв’ю, наради та повсякденні розмови, зафіксовані як на папері, так і на магнітній стрічці.
Також широко використовується мовний матеріал, отриманий безпосередньо від інформантів носіїв японської мови.
Предметом аналізу в роботі є семантико-синтаксичні та стилістичні особливості умовних синтаксичних конструкцій в сучасній японській мові.
Матеріал дослідження становлять тексти художніх творів таких японських письменників ХХ століття, як Місіма Юкіо[1], Абе Кобо, Мацумото Сейтьо, Хосі Сініті, Іцукі Хіроюкі, Кавабата Ясунарі, Йосімото Банана, Міябе Міюкі, Муре Йоко, Кітаката Кендзо; публіцистика Кіндаіті Харухіко, Като Хідетосі, Танабе Сейко, Ватанабе Йодзо, Масухара Йосіхіко; статті загальнонаціональних газет Асахі Сімбун”, Майніті Сімбун” та Йоміурі Сімбун” за 2005 р., журналів AERA” (№6 за 2003 р. та №5 за 2004 р.), Тойо Кейдзай” (за 24.07.1999., 31.07.1999. та 13.05. 2000.), Ґеккан Ніхонго” (№10 за 2001 р.), Сюкан Асахі” (за 06.02.2004 р.), Сюкан Сінтьо” (за 29.01., 05.02., 26.02. та 02.09.2004.), Сюкан Бунсюн” (за 11.12.2003.), Кьо-но Рьорі (№1 за 1999 р., №12 за 2000 р. та №2 за 2001 р.); записи сучасних передач радіо й телебачення Японії, записи окремих розмов, бесід тощо, з яких шляхом вибірки були вилучені умовні конструкції.
Вибір літературних джерел був зумовлений високим художнім рівнем творів зазначених авторів, точністю та образністю їх мови. Що ж до газет та журналів, то це популярні в Японії періодичні видання, які повною мірою передають стан сучасної японської мови як літературної, так і розмовно-побутової. Видання, що пропонують текстовий і звуковий запис розмов та інтерв’ю, стали предметом детального дослідження особливостей усного варіанту японського мовлення, а отже також репрезентують найуживаніші на сьогоднішній день моделі.
Акад. Л. В. Щерба писав: Правильно складені словник та граматика повинні вичерпувати знання даної мови. Ми, звичайно, є далекими від цього ідеалу; але я вважаю, що чесноти словника та граматики повинні вимірюватися можливістю за їх допомогою складати будь-які правильні фрази в усіх випадках життя і достатньою мірою розуміти все, що говориться даною мовою” [186, с. 40]. Ми не можемо не погодитися з цією думкою відомого мовознавця, а тому метою нашого дисертаційного дослідження став всебічний аналіз умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів сучасної японської мови, виявлення їх семантико- синтаксичних особливостей та створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації. На основі отриманих даних ми запланували, по-перше, виявити основні проблеми, пов’язані з адекватним перекладом японських умовних конструкцій українською мовою та розробити типові схеми їх перекладу; по-друге, у ході лінгвопрагматичного аналізу виробити стратегію для оптимізації кількісного та якісного складу умовних конструкцій у навчальних програмах та посібниках задля ефективного опанування вітчизняними студентами синтаксичної будови сучасної японської мови.
Поставлена мета передбачає розв’язання низки завдань як теоретичного, так і практичного характеру:
1. Визначення позиції формальних засобів вираження умовного, причинно-наслідкового, допустового та протиставного значень у системі складного речення сучасної японської мови й вироблення адекватного та зрозумілого варіанту класифікації цих засобів.
2. Комплексний аналіз семантико-синтаксичних особливостей умовних конструкцій.
3. Дослідження експресивних можливостей умовних конструкцій у системі стилістичного синтаксису.
4. Кількісна та якісна характеристика умовних конструкцій по кожному з функціональних стилів.
5. Аналіз можливих відхилень від морфолого-синтаксичної норми та семантичних зрушень.
6. Окреслення та аналіз проблем, пов’язаних з інтерпретацією та перекладом умовних конструкцій, вироблення типових підходів до їхнього перекладу українською мовою.
7. Вироблення схем раціонального подання для вивчення синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, та його оптимального застосування у навчальній літературі.
Положення, які виносяться на захист:
1. У японській мові складні речення з відношеннями протиставлення між предикативними частинами можна вважати складнопідрядними.
2. Потенціал умовних конструкцій не може бути повністю розкритий при аналізі цих одиниць в межах одного речення: до розгляду необхідно залучити складне синтаксичне ціле (надфразну єдність).
3. Кожен стильовий різновид сучасної японської мови спричиняє певні відхилення від норм уживання умовних конструкцій на семантичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.
4. Адекватного перекладу японських умовних конструкцій іноземними мовами можна досягти лише за умови врахування всіх можливих факторів лексичного рівня, контекстного оточення, порядку слів у реченні тощо.
5. Не існує складних або простих для вивчення умовних форм існують структурні одиниці, які можуть знадобитися студентам у мовленнєвій діяльності раніше чи пізніше залежно від рівня володіння японською мовою, комунікативної ситуації, сфери мовленнєвої діяльності тощо.
У зв’язку з висунутими положеннями, у розділі 3 ми робимо спробу визначити нормативне вживання умовних конструкцій в сучасній японській мові, спираючись при цьому на праці відомих японських та зарубіжних спеціалістів, а також на аналіз текстового матеріалу, що дає можливість встановити літературну норму функціону-вання досліджуваних нами синтаксичних одиниць.
Розділ 4 даної дисертаційної роботи присвячений питанням стилістичного рівня, іншими словами, відхиленням від нормативної граматики, спричиненим стильовими факторами.
Завдання заключного розділу дисертаційної роботи обмежувалося лінгво-прагматичним аналізом деяких перекладацьких і дидактичних проблем з метою сформулювати практичні пропозиції щодо раціонального використання у навчальному процесі та мовленні результатів проведеного нами ан

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснивши всебічний аналіз умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів сучасної японської мови та виявивши їх семантико- синтаксичні особливості, ми ще раз переконалися, що на синтаксичному рівні найповніше розкриваються взаємовідношення між формально-структурним аспектом висловлювання та його змістом, завдяки чому синтаксис має глибокий виразний потенціал.
На основі отриманих даних ми виявили основні проблеми, пов’язані з адекватним перекладом японських умовних конструкцій українською мовою та розробили типові схеми їх перекладу.
У ході лінгвопрагматичного аналізу ми виробили стратегію для досягнення адекватної представленості умовних конструкцій у навчальних програмах та посібниках задля ефективного опанування вітчизняними студентами синтаксичної будови сучасної японської мови.
У даній дисертаційній роботі, присвяченій дослідженню семантико-синтаксичних та стилістичних особливостей умовних конструкцій у сучасній японській мові, ми виконали поставлені завдання:
1. Визначили місце формальних засобів вираження умовного, причинно-наслідкового, допустового та протиставного значень у системі складного речення сучасної японської мови та запропонували більш адекватний та детальний, на наш погляд, варіант класифікації даних засобів (розділи 1 та 2).
2. Докладно проаналізували семантико-синтаксичні особливості японських умовних конструкцій на матеріалі творів художньої літератури, публіцистичних текстів та джерел, де зафіксоване усне мовлення (розділ 3).
3. Уточнили зміст ключових понять у терміносистемі стилістики японської мови та їх співвідношення з термінологією, що використовується у вітчизняній лінгвістиці (підрозділ 4.1.).
4. Дослідили експресивні можливості умовних конструкцій у системі стилістичного синтаксису, а також проаналізували характерні відхилення від морфолого-синтаксичної норми та семантичні зрушення (розділ 4).
5. З’ясували низку питань, пов’язаних з концепцією функціонального стилю в японському мовознавстві, і отримали кількісні та якісні характеристики умовних конструкцій по кожному зі стильових різновидів (підрозділи 4.2. та 4.3.).
6. Оглянули проблеми, пов’язані з інтерпретацією та перекладом японських умовних конструкцій, і запропонували систему можливих підходів до їх перекладу українською мовою (розділ 5).
7. Проаналізували існуючі підручники з японської мови для іноземців і запропонували низку структурних змін щодо більш раціонального подання синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, та черговості його розташування в навчальній літературі (розділ 6).
Головні висновки дисертаційної роботи тезисно можна сформулювати наступним чином:
1. У процесі нашого дослідження було доведено, що японські умовні конструкції належать до двоскладних складнопідрядних речень. Формальними засобами поєднання предикативних частин складного речення в японській мові є сполучники та семантично рівноцінні їм морфолого-синтаксичні засоби.
За термінологією І. В. Головніна, умовні конструкції є похідними (а не елементарними) реченнями, які можуть містити додаткову чи видову характеристику дії, направленість дії, особливе ставлення діяча до дії тощо. Окрім того, умовні конструкції можуть бути представлені реченнями із субмодальністю та каузативністю.
2. Якщо говорити про умовні конструкції у зв’язку з актуальним членуванням речення, то істотних відхилень у типовій компонентно-структурній організації нами виявлено не було.
3. Форми пасивного стану, частотність використання яких в японській мові досить висока, можуть вживатися в умовних конструкціях без особливих обмежень, якщо цього вимагає ситуація чи контекст.
4. Умовні конструкції можуть бути представлені реченнями повними чи неповними з точки зору комунікативної актуалізації базисної конструктеми у зв’язку з її співвідношенням із контекстом та ситуацією.
5. Відмінною рисою умовного типу зв’язку є взаємопов’язаність умови та наслідку: умова має на увазі наявність наслідку, наслідок, у свою чергу, неможливий без умови. При цьому обумовленими можуть бути і судження, і питання, і емоційно-вольові висловлювання мовця. Але сутність умовного періоду є такою, що він не лише відбиває наявність необхідного зв’язку між умовою та зумовленим, а й містить уявлення мовця про відношення свого повідомлення до дійсності, тобто показує, чи є даний зв’язок відображенням зв’язку явищ, що реально існують в об’єктивній дійсності, чи нереалізація умови та зумовленого мислиться як вірогідна, можлива або неможлива. Тому класифікація умовних періодів не може не враховувати обидва ці чинники: як модальність, так і основний зміст умовного періоду.
6. Умовний зв’язок між явищами завжди здійснюється в часі і збігається з одночасністю чи послідовністю подій. Цим пояснюється тісний взаємозв’язок умовних конструкцій з часовими, а також часте суміщення цих значень в одному реченні, що зовнішньо виражається у спільності деяких сполучників (TARA, TO) і певним співвідношенням дієслів-присудків головного та підрядного речень. Теза про те, що послідовність речень в умовній конструкції сучасної японської мови завжди є хронологічним порядком подій не може викликати сумнівів. Дійсно, в якості умови завжди виступає дія, що хронологічно передує наслідкові, незалежно від часового чи модального плану.
7. Якщо йдеться про вживання умовних конструкцій у зв’язку з їхнім співвіднесенням із соціально-особистісними відношеннями або, іншими словами, про функціонування цих конструкцій у японському ввічливому мовленні, то поряд із провідною роллю формальних засобів категорії ввічливості слід відзначити й детермінуюче значення умовної форми, вжитої в даній ситуації. Тобто залежно від ситуації, змісту та адресата повідомлення, певні форми можна і слід використовувати, тоді як вживання інших, навіть дуже близьких за семантикою, буде неадекватним.
8. З точки зору комунікативної мети (функціонального призначення) речення умовні конструкції можуть поділятися на розповідні, питальні та спонукальні, тобто вони представлені всіма основними типами речень. Дуже рідко умовні форми можна зустріти у реченнях, які лише обслуговують” (організують та підтримують) мовлення.
9. У зв’язку з аспектом предикації речення ми розглядали питання про синтаксичний час та синтаксичну модальність в умовних конструкціях сучасної японської мови і встановили, що час підрядного речення здебільшого залежить від того, чи завершилася дія, виражена присудком підрядного речення, на момент мовлення. Крім послідовності дій або станів для всіх синтаксичних одиниць, і для умовних конструкцій зокрема, значення має також об’єктивність / суб’єктивність ставлення мовця до змісту висловлювання. Одними реченнями мовець повідомляє про навколишнє середовище та доносить цю інформацію до слухача без елементів особистого ставлення, а в інших наявна суб’єктивна думка автора повідомлення, його враження, оцінка ситуації тощо. Існують і такі види суб’єктивного ставлення, як судження, намір, припущення, обов’язок, бажання та інші, які теж виражаються відповідними граматичними засобами, як, наприклад, специфічне вживання форм минулого часу, модальні кінцівки та синтетичні утворення. До комплексу засобів вираження модального значення долучаються й заключні частки.
З категорією модальності у певному розумінні перетинається категорія експресії. У зв’язку з темою нашого дослідження нас насамперед цікавила мовленнєва експресія на синтаксичному рівні, яка, як було встановлено, пов’язана з використанням речень специфічної будови (інвертованих та парцельованих конструкцій, неповних речень, паралельних структур тощо) та інших виразних засобів.
10. У нашому дослідженні ми враховували аспект форми мовлення, оскільки в японській мові усне та писемне мовлення досить чітко протиставлені, а тому відповідна система мовних засобів характеризується наявністю усталених письмових і усних варіантів. Проведений нами аналіз функціонування умовних конструкцій у текстах різних стильових різновидів підтвердив, що форма мовлення істотно впливає на вибір єднальної синтаксичної конструкції та структурну організацію складнопідрядного речення в цілому.
11. Аналізуючи функціонування умовних форм у двох типів речень, виділених за специфікою стилістичних характеристик (нейтральних у лексико-граматичному відношенні і стилістично забарвлених), встановили, що різні типи умовних конструкцій характеризуються різним ступенем їх залежності від функціонального стилю. Деякі з них чіткіше проявляють свою залежність від сфери функціонування, аніж інші. Проте, серед типів підрядних речень не виявлено таких, які б зовсім не залежали від сфери функціонування, що свідчить про значущість критеріїв їх виокремлення. Ці типи мають функціональну активність, досить послідовно виділені на основі суттєвої ознаки і є одним із засобів диференціації текстів різних функціональних стилів.
Окрім того, опрацьований нами текстовий матеріал показав, що серед умовних конструкцій практично немає таких, які б вживалися виключно у текстах одного стилю. Слід зауважити, що суто розмовні форми TATTE (DATTE), CHA (JA), KERYA ми вважаємо стилістичними варіантами відповідних нормативних умовних форм, а не окремими формами, з огляду на відсутність між першими та останніми різниці на семантичному рівні. З цього можна зробити висновок, що функціональні стилі розрізняються не стільки набором певних граматичних одиниць, скільки кількісними характеристиками тих самих елементів.
Дана дисертаційна робота може бути використана як теоретичне і практичне підґрунтя для подальших досліджень у галузі синтаксису складного речення та синтаксичної стилістики сучасної японської мови. З огляду на безпосередній об’єкт нашого дослідження ми займалися аналізом складнопідрядних речень з підрядними умови, причини, підрядними допустовими та протиставними (що можуть також розглядатися як складносурядні речення з протиставними сполучниками). Проте підходи та методи, використані в даній роботі, можуть застосовуватися також для дослідження стилістичних і семантико-синтаксичних особливостей будь-яких складнопідрядних речень, розгорнутих підрядними інших типів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович А. В. Особенности структуры описания и его композиционная роль в жанрах публицистики // Вопросы стилистики. М., 1966. С. 202-214.
2. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.- Л., 1964. 105 с.
3. Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М, 1990. 166 с.
4. Алпатов В. М. Категории вежливости в современном японском языке. М., 1973. 109 с.
5. Алпатов В. М. Структура грамматических единиц в современном японском языке. М., 1979. 149 с.
6. Алпатов В. М. Япония: язык и общество. М., 2003. 208 с.
7. Арнольд И. В. Основы научных исследований в лингвистике. М., 1991. 139 с.
8. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык. М., 2004. 384 с.
9. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. (Логико-семантические проблемы). М., 2003. 384 с.
10. Бабайцева В. В., Максимов Л. Ю. Современный русский язык. ч. 3 (Синтаксис, пунктуация). М., 1981. 271 с.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 1955. 416 с.
12. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 2002. С. 491-496.
13. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. (Некоторые вопросы теории). М., 1967. 160 с.
14. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М., 1977. 41 с.
15. Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. М., 1979. 416 с.
16. Блох М. Я. Теоретические основы грамматики. М., 2002. 160 с.
17. Богородицкий В. А. Общий курс русской грамматики. Казань, 1935. 356 с.
18. Богуславская Г. П. Коммуникативная направленность обучения грамматике иностранного языка // Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей. К., 2003. С. 15-16.
19. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник / За ред. Ю. О. Карпенка. К., 1997. 250 с.
20. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський, японсько-український словник. Навчальний словник японських ієрогліфів. К., 1998. 592 с.
21. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Л., 1978. 176 с.
22. Борченко Е. Д. Синтаксический стандарт в газете // Языковая норма и ста-тистика. М., 1977. С. 102-113.
23. Валгина Н. С. Современный русский язык. Синтаксис. М., 2003. 416 с.
24. Вардуль И. Ф. Очерки потенциального синтаксиса японского языка. М., 1964. 148 с.
25. Василевская Е. А. О некоторых вопросах изучения истории русского литературного языка и стилистики // Вопросы стилистики. М., 1966. С. 20-33.
26. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике. М., 1975. 559 с.
27. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса. М., 1958. 400 с.
28. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений. М., 1978. 367 с.
29. Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения // История совет- ского языкознания. М., 1981. С. 316-321.
30. Виноградов В. В. Проблемы русской стилистики. М., 1981. 320 с.
31. Виноградов В. В. Стилистика, теория поэтической речи, поэтика. М., 1963. 255 с.
32. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. 220 с.
33. Гак В.Г. Русский язык в сопоставлении с французским. М., 1975. 278 с.
34. Гак В. Г. Сопоставительные исследования и переводческий анализ // Тетради переводчика. Вып. 16. М., 1979. С. 11-21.
35. Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка. М., 1958. 459 с.
36. Гвоздев А. Н. Очерки по стилистике русского языка. М., 1965. 408 с.
37. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык. ч. 2 (Синтаксис). М., 1973. 350 с.
38. Головин Б. Н. Основания и условия вероятностно-статистического изучения языка и речи // Общее языкознание. Минск, 1987. С. 238-245.
39. Головнин И. В. Введение в синтаксис современного японского языка. М., 1979. 376 с.
40. Головнин И. В. Признаки предложения в японском языке // Вопросы японского языка. / Отв. ред. И. Ф. Вардуль. М., 1971. С. 133-158.
41. Грамматика современного русского литературного языка. / Под ред. Н.Ю.Шве- довой. М., 1970. 767 с.
42. Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М., 1974. 256 с.
43. Данилов А. Ю. Японский язык. Глагол: категория вида. М., 2001. 176 с.
44. Данилов А. Ю. Японский язык. Побудительный и побудительно - страдательный залоги. М., 2000. 72 с.
45. Данилов А. Ю. Японский язык. Страдательный залог. М., 2000. 64 с.
46. Дебейко О. В. Інверсія та парцеляція як ієрархічні різновиди стилістичних засобів породження тексту // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: східні мови та літератури. № . К., 2000. С. 24-35.
47. Диброва Н. В., Мирам Г. Э., Тарануха Л. А. О соотношении синтагматических и синтаксических связей в языке // Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей. К., 2003. С. 42.
48. Ди Пьетро Р. Дж. Языковые структуры в контрасте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XXV: Контрастивная лингвистика. М., 1989. С. 82-121.
49. Долгова О. В. Синтаксис как наука о построении речи. М., 1980. 191 с.
50. Дорофєєва В. О. Мова міжнародних договорів // Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей. К., 2003. С. 44.
51. Дудик П. С. Стилістика української мови. К., 2005. 368 с.
52. Жукова И. В. Стилистика японского языка. М., 2002. 111 с.
53. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк, 2001. 662 с.
54. Зализняк А. А. Исходные положения // Общее языкознание. Минск, 1987. С. 321-332.
55. Зарицький М. С. Переклад: створення та редагування. К., 2004. 120 с.
56. Зарубин С. Ф., Рожецкин А. М. Большой русско-японский словарь. М., 1998. 896 с.
57. Звегинцев В. А. Язык и лингвистическая теория. М., 1973. 248 с.
58. Золотова Г. А. О характере нормы в синтаксисе // Синтаксис и норма. М., 1974. С. 145175.
59. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М., 2005. 352 с.
60. Золотова Г. А. Синтаксическая синонимия и культура речи // Актуальные про- блемы культуры речи. М., 1970. С. 178217.
61. Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова. М., 1969. 180 с.
62. Кавабата Я. Країна Снігу. К., 2000. 262 с.
63. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. Львів, 2002. 576 с.
64. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування журналістських текстів. Львів, 2003. 344 с.
65. Касарова В. Г. Речевые ошибки иностранных студентов и их причины // Гуманитарные науки. Вып. 21. М., 2003. С. 118-123.
66. Касевич В. Б. Семантика. Синтаксис. Морфология. М., 1988. 311 с.
67. Киэда М. Грамматика японского языка. т. 1. М., 1971. 679 с.
68. Киэда М. Грамматика японского языка. т. 2. М., 1971. 266 с.
69. Колпакчи Е. М. Строй японского языка. Л., 1936. 33 с.
70. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: Курс лекций. М., 1999. 192 с.
71. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: Учебное пособие. М., 2004. 424 с.
72. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты). М., 1990. 253 с.
73. Кононенко В.И. Синонимика синтаксических конструкций в современном русском языке. К., 1970. 143 с.
74. Конрад Н. И. Краткий очерк грамматики японского разговорного языка. Л., 1934. 65 с.
75. Конрад Н. И. Очерк грамматики современного японского письменного языка // Военный японо-русский словарь / Сост. Жуков Д. П., Манзгур Б. И. Л., 1934. С. 15-22.
76. Конрад Н. И. Синтаксис японского национального литературного языка. М., 1937. 375 с.
77. Коптілов В. Теорія і практика перекладу. К., 2003. 280 с.
78. Корнєєв В. М. Текстова локалізація прихованого впливу у літературі й публіцистиці // Наукові записки. Випуск 50 Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2003. С. 205-209.
79. Крокіс А. М. Поняття стиль” в античній та сучасній стилістичній теорії (до проблеми аналізу патристичних текстів) // Мовні і концептуальні картини світу. Випуск 16. Книга 1. К., 2005. С. 216-220.
80. Кротевич Е.В. Предложение и его признаки. Львов, 1954. 52 с.
81. Крушельницкая К.Г. Очерки по сопоставительной грамматике немецкого и русского языков. М., 1961. 265 с.
82. Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. М., 1969. 192 с.
83. Кубик М. Условные конструкции и система сложного предложения. Praha, 1967.
84. Кузнец М. Д., Скребнев Ю. М. Стилистика английского языка. Л., 1960. 173 с.
85. Лаврентьев Б. П. Практическая грамматика японского языка. М., 2001. 352 с.
86. Лаврентьев Б. П. Японско-русский словарь. М., 2000. 576 с.
87. Лавров Б.В. Условные и уступительные предложения в древнерусском языке. М.- Л., 1941. 144 с.
88. Лисиченко Л. А. Читач і літературна мова // Літературна мова у просторі національної культури. К., 2004. С. 74-88.
89. Лобачев Б. З. О понятии стиля во французском и русском языках // Синтаксис и стилистика: функциональный аспект. М., 1982. С. 83-106.
90. Лобода В. В., Скуратівський Л. В.Українська мова в таблицях: Довідник. К., 1993. 239 с.
91. Ломтев Т.П. Очерки по историческому синтаксису русского языка. М., 1956. 596 с.
92. Ломтев Т.П. Предложение и его грамматические категории. М., 2004. 200 с.
93. Ломтев Т.П. Структура предложения и состав предикатных предметов // Общее и русское языкознание. М., 1976. С. 201-207.
94. Ломтев Т.П. Язык и речь // Общее и русское языкознание. М., 1976. С. 54-60.
95. Лопатюк О. В. Умова як логічна і лінгвістична категорія (на матеріалі сучасної німецької мови) // Мовні і концептуальні картини світу. Випуск 16. Книга 1. К., 2005. С. 243-247.
96. Маслов Ю. С. Введение в языкознание. М., 1998. 272 с.
97. Матезиус В.О системном грамматическом анализе. // Избр. труды по языкознанию. М., 2003. С. 148-160.
98. Матезиус В.Попытка создания теории структурной грамматики. // Избр. труды по языкознанию. М., 2003. С. 40-53.
99. Матезиус В.Язык и стиль. // Избр. труды по языкознанию. М., 2003. С. 54-133.
100. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. К., 2003. 462 с.
101. Мещанинов И. И. Понятийные категории в языке // История советского языкознания. М., 1981. С. 325-332.
102. Мишина М. А. Японский язык. Устный перевод на средних семестрах. М., 1995. 190 с.
103. Мігдальська В. І., Мігдальський О. І. Базова граматика японської мови. Одеса, 2000. 65 с.
104. Молодожонова Н. В., Михайлова О. Ю. Проблема вивчення складного речення у сучасній китайській мові // Проблеми викладання східних мов - 2004. Харків, 2004. С. 19-22.
105. Мукаржовський Я. Мова літературна і мова поетична (фраґменти) // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 2002. С. 425-445.
106. Мурат В. П. Об основных проблемах стилистики. М., 1957. 43 с.
107. Мухин А.М. Структура предложений и их модели. Л., 1968. 230 с.
108. Нарушевич-Васильєва О. В. Структурно-семантична організація і прагматич- ний потенціал спонукальних конструкцій в українському розмовному літературному мовленні // Записки з українського мовознавства. Випуск 13. Одеса, 2003. С. 96-107.
109. Неверов С. В. Некоторые особенности языка массовой коммуникации совре- менной Японии // 4-й Всесоюзный симпозиум по психолингвистике и теории коммуникации. М., 1972. С. 69-78.
110. Неверов С. В. Общественно-языковая практика современной Японии. М., 2005. 152 с.
111. Нельгин Е. С. Основы грамматики книжного японского языка. Иркутск, 1922. 52 с.
112. Орлов К.П. Парадигматика сложноподчиненных предложений: Учебное пособие. Тула, 1976. 95 с.
113. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесённость с действительностью. М., 2002. 288 с.
114. Падучева Е.В. О семантике синтаксиса. М., 1974. 292 с.
115. Пашковский А. А. Грамматика японского литературного языка. Морфология. М., 1941. 218 с.
116. Пашковский А. А. К изучению стилевой ситуации в Японии // Вопросы японской филологии. Вып. 2. М., 1973. С. 83-96.
117. Петерсон М.Н. Очерк синтаксиса русского языка // История советского языкознания. М., 1981. С. 302-304.
118. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. М., 1956. 511 с.
119. Пешковский А. М. Школьная и научная грамматика // История советского языкознания. М., 1981. С. 276-286.
120. Плетнер О. В., Поливанов Е. Д. Грамматика японского разговорного языка. М., 1930. XXXV+188 с.
121. Подлесская В. И. Сложное предложение в современном японском языке: мате- риалы к типологии полипредикативности. М., 1993. 164 с.
122. Позднеев Д. Н. Грамматика разговорного японского языка. М., 1923. 171 с.
123. Пономарів О. Д. Культура слова. Мовностилістичні по