ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ Диссертация

brief description:
Донецький національний університет

На правах рукопису
Конопленко Наталія Анатоліївна

УДК 81’367.3

ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
Загнітко Анатолій Панасович

Донецьк, 2007

Зміст

Вступ 2
Розділ 1. Кваліфікація тексту в сучасному мовознавстві 14
1.1. Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження 14
1.2. Категорії й одиниці тексту як цілісності 24
Розділ 2. Парцеляція як синтаксичний процес і текстотвірна категорія 38
2.1. Динаміка поглядів на явище парцеляції в сучасній лінгвістиці 38
2.1.1. Типологія форм синтаксичних зв’язків і семантичних відношень парцельованих конструкцій 50
2.2. Синтаксичний процес парцеляції та розмежування суміжних з ним
явищ 67
2.2.1. Парцеляція і приєднування 67
2.2.2. Парцеляція і сегментація 75
2.2.3. Парцеляція й еліпсис 84
2.2.4. Парцеляція і біфуркація 88
Розділ 3. Структурні та квантитативні параметри парцельованих конструкцій у публіцистичних і художніх текстах 92
3.1. Особливості творення, частотність та продуктивність типів парцельованих конструкцій на базі простого речення 92
3.2. Специфіка парцеляції на базі складного речення та її кількісні і якісні показники 104
3.2.1. Внутрішньореченнєвий потенціал парцелятів сурядних предикативних частин 104
3.2.2. Взаємодія синтаксичних зв’язків між предикативними нерівнорядними частинами 110
3.2.3. Інноваційні вияви парцеляції в безсполучникових реченнях 122
3.3. Формування постреченнєвих синтаксем 124
Розділ 4. Текстотвірний потенціал парцельованих конструкцій у художніх і публіцистичних текстах 130
4.1. Парцеляти як важливий змістовно-логічний елемент у композиційному структуруванні тексту 130
4.2. Інформативний потенціал парцелятів у жанрових різновидах публіцистичних текстів 135
4.3. Емоційно-стилістична насиченість парцелятів як „ескалація” експресії тексту 140
4.4. Парцеляція як чинник ритмо-інтонаційного оформлення тексту 150
4.5. Парцелят-заголовок як актуалізатор категорій тексту 154
Висновки 163
Список літератури 168
Список використаних джерел 181
Список умовних скорочень 182
Додатки 183

Вступ

Теоретичні пошуки сучасної лінгвістики так чи інакше пов’язують з когнітивними і дискурсивними дослідженнями, що спричинено підвищенням уваги дослідників до функціональних характеристик мови та її одиниць.
Єдиною матеріальною формою існування мови є текст, і будь-який напрямок у лінгвістиці насамперед вивчає конкретні тексти, а не окремі мовні факти. У такому разі rрунтовне наукове вивчення процесу комунікації вимагає дослідження найвищої одиниці мовної системи тексту. Аналіз тексту завжди повинен враховувати семантико-структурні, функціональні якості тексту як цілісної системи. Важливою проблемою, пов’язаною з аналізом тексту, є проблема його інтерпретації, оскільки визначення особливостей організації тексту і його функцій можливе тільки за умови адекватного витлумачення його змісту. Як відомо, текст як структурована за певними законами єдність складається з мовних одниць-речень, а також побудов, які більші за речення. Кожний текст у процесі комунікації маніфестує певний мовний жанр, має особливу структурно-композиційну, семантико-значеннєву, інтенціонально-прагматичну природу. Водночас текст є системним і ця системність постає у двох виявах: 1) текст є результатом інтеграції всіх мовних засобів, внаслідок чого витворюється нова значущість, яка характеризується власними структурувальними, семантичними ознаками; 2) текст виступає елементом мовної системи і є одним із її компонентів (якщо торкатися тріади „мова мовленнєва діяльність мовлення”, то текст найбільшою мірою співвіднесений з мовленнєвою діяльністю) [Загнітко 1999: 12].
В останні десятиріччя ХХ століття текст привернув особливу увагу мовознавців. У науковій літературі спостерігається різне трактування його суті. Аналітичний підхід до тексту дає можливість лінгвістам розглядати його як цілісність, розчленовану на семантичні угруповання, що пов’язані за допомогою різних типів лексичних, граматичних і логічних зв’язків і які в сукупності творять певну смислову схему тексту, мовленнєве ціле, формують його зміст.
У сучасній лінгвістиці тексту з'ясуванню комплексу загальнотекстових категорій приділена значна увага в дослідженнях А.Загнітка, М.Кожиної, І.Кухаренка, Л.Лосєвої, В.Одинцова, Л.Пац, М.Пльонкіна, Т.Радзієвської, Є.Сидорова та ін. Стилістику внутрішньотекстових засобів досліджували С.Дорошенко, С.Єрмоленко, Г.Коцюбовська, Н.Непийвода, І.Чередниченко та ін. Значний теоретичний доробок мають і славісти Є.Авласевич, Н.Валгіна, Ю.Ванніков, В.Зельцева, Є.Іванчикова, С.Крючков, А.Сковородников, О.Земська, Г.Золотова тощо.
Текст здебільшого тлумачать як писемний або усний мовленнєвий масив, що є лінійною послідовністю висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загально-позиційному, дистанційному плані спільною тематичною і сюжетною заданістю [УМЕ 2000: 627]. Лінгвістична характеристика тексту складається з ряду специфічних особливостей його будови, яка підпорядкована своїм особливим законам і правилам. Основним принципом формування будь-якого відрізку тексту є виконання ним комунікативної функції, що відображає рух думки автора, з урахуванням системних значень мовних одиниць, які називають поняття і явища реального світу, і граматичних зв’язків, що виражають відношення між окремими компонентами тексту. Творча позиція автора, прагнення до найбільш вичерпного і точного вираження думки в усіх її відтінках, прагнення до створення тексту, який відповідає художньо-естетичному уявленню автора, визначають вибір форм оповіді, вживання лексичних і граматичних одиниць.
Посттоталітарна специфіка мови сучасної українcької публіцистики спостерігається як у виражених формах, так і більш латентних виявах. Текст як структурована за певними законами єдність складається з мовних одиниць-речень, а також побудов, більших за речення. Речення об’єднуються в більші за обсягом текстові утворення зі спільним змістом, відповідними семантичними міжреченнєвими зв’язками, а також формальними засобами поєднання речень лексичними й граматичними. Особливістю мови художньо-публіцистичних текстів є проникнення розмовної мови у писемно-літературну, що супроводжується руйнуванням стандартних схем, які організовують структуру простого і складного речення. Внаслідок цього виникають якісно нові, не схожі на традиційні, актуалізовані типи висловлень, побудовані на явищах синтаксичного перерозподілу, перерозкладу фразових структур, розчленування, відокремлення деяких компонентів з метою підвищення експресії. Найбільш виразним серед них є парцеляція, тобто максималізоване (смислове і формальне) відокремлення слів, словосполучень, речень, позначуване у тексті крапкою, знаком оклику або питання. У текстах українських засобів масової інформації парцеляти стають високоефективними виражальними засобами для реалізації основного завдання власне-експресивного впливу на читача. Проте широта їхнього використання й вибір зумовлені жанровими особливостями текстів публіцистики і тими настановами, які в ньому реалізуються.
Актуальність роботи зумовлена потребою подальшого вивчення одиниць та категорій тексту, особливостей їхньої реалізації в різних типах текстів. Досліджувані в роботі тексти інформаційно-аналітичних і художньо-публіцистичних газетно-журнальних жанрів постають особливим різновидом літератури, своєрідним за формою, методом підходу до дійсності, засобом впливу. Вони тематично невичерпні, жанровий діапазон різноманітний, розмаїтими постають їхні виразові ресурси. Крім того, такі тексти мають свою стильову маркованість, характеризуються набором стильових ознак, які, крім усього, відіграють ще суттєву роль у забезпеченні цілісності тексту.
Газетна мова належить до явищ повсякденного вжитку. Поняття газетної мови чи не вперше в українській лінгвістиці розглянув М.Гладкий у 20-ті роки. Вчений простежив процеси, які відбувались в українській газетній мові, з’ясував їх причини, встановив певну еволюцію, що підняло поняття „газетна мова” на вищий ступінь опрацювання [Загнітко Данилюк 1997: 121-132]. До ХХ століття це поняття не набуло викінченого опрацювання і мотивації, що мотивувалось повною відсутністю самого практичного виміру української газетної мови, її специфіки протягом ХVІІІ ХІХ століття. Звичайно, тут слід наголосити на редагованих І.Франком та іншими митцями цілого ряду періодичних видань, але вони не набули загальнонародного і загальнонаціонального статусу. Тому „вибух” української періодики на початку ХХ століття зумовив необхідність, з одного боку, опрацювання засад редагування різноманітних типів і жанрів газетних текстів, з іншого, постало питання теоретичного осмислення поняття „газетна мова”, окреслення основних його диференційних ознак і водночас виявлення загалу стильових прикмет, які характеризують газетну стилістику на загальномовному тлі. До цього питання почасти звертались у своїх працях Ф.Ганцов, М.Гладкий, П.Грунський, М.Йогансен, О.Курило, Є.Плужник, М.Сулима, П.Филипович, та інші [Акимова 1990: 237-247; Загнітко Данилюк 1997: 121-132].
Протягом ХХ століття аналізом особливостей як загального, так і специфічного характеру газетної мови займалися дослідники А.Загнітко, Н.Кас’яненко, В.Ковтуненко, С.Куліш, Е.Перебийніс, Е.Полтавська, Т.Радзієвська, І.О.Соколова, А.Швець, та ін. Здебільшого ця проблема розглядалася в контекстологічних умовах або знаходила спорадичний вияв в аналізі особливостей тексту, його різновидів, категорій, структури, одиниць тощо.
За усієї своєї специфіки мова сучасної преси відображає загальномовні тенденції. „Варто дослідити зміни в газетній мові останніх років, зазначає А.Гумецька, приглянутись, наскільки ці зміни стають регулярними, бо випадки явної невживаності зразкової (традиційної) норми, очевидно, свідчать про певні зміни в самій мовній системі” [Гумецька 1977: 172]. Тим самим наголошено особливий статус газетної мови у поширенні та кодифікації тих чи інших мовних норм.
Підвищення інтересу до вивчення питань текстової організації, механізмів зв’язності тексту, дослідження семантики і стилістичного функціонування парцелятів у тексті пов'язується в сучасній філології з потребою аналізу їх текстотвірних функцій, осмисленням їхнього нового і новітнього статусу в інформаційно-стильовому і функціонально-жанровому просторі сучасної преси. Усе це засвідчує необхідність нового трактування закономірностей розчленування єдиного системно-структурного цілого на самостійні комунікативно-ситуативні значущі компоненти і з’ясування новітніх процесів у тенденціях виокремлення найбільш функціонально значущих компонентів у реченнєвих утворень [Чулкова 1978: 47-57].
Актуальність теми дослідження визначається ще й тим, що в українському мовознавстві поки що не існує ґрунтовної монографічної праці про особливу функціональну значущість парцельованих структур в організації інформаційних, художньо-публіцистичних текстів, в зчепленні тексту в структурне ціле. Потреба у ґрунтовному дослідженні, яке б давало повне уявлення про параметри текстотвірного потенціалу парцельованих конструкцій у мові преси, полягає в необхідності комплексного дослідження парцелятів, що сприятиме розв’язанню загальнотеоретичної проблеми процесів текстотворення.
Парцеляція належить до тих прийомів текстової організації, які повною мірою підтверджують тезу про автономність формально-граматичної структури речення та його інтонаційно-текстового і суб’єктивно-смислового оформлення, що постає похідним від ситуативно-прагматичних завдань і співвідноситься з напрямами, особливостями та закономірностями мовленнєвого акту. Парцеляти як комунікативно значущі одиниці, створені на ґрунті членування єдиного і смислового цілого, розширюють діапазон синтаксичного аналітизму у граматичному ладі сучасної української мови. Внаслідок цього парцеляти як семантично елементарні/неелементарні складні синтаксичні структури постають у комунікативно членованому вигляді і їхні складники виступають носіями власної інформативності, контекстуально співвіднесеної з цілісним смисловим тілом. А це у свою чергу дозволяє визначити певну специфіку функціонування парцелятів у різних типах текстів й аргументувати тезу про домінувальну рису парцелятів у формуванні певних типів текстів. Необхідність пропонованого наукового дослідження зумовлена потребою побудови нової синтаксичної теорії, яка не обмежується рамками речення, а бере до уваги компоненти тексту та їхнього поєднання й відповідно розв’язує питання про структуру тексту, його внутрішню й зовнішню організацію, особливості внутрішньо текстових зв’язків і з’ясовує текстотвірний потенціал одиниць тексту, зокрема й парцелятів.
Отже, необхідність здійснення несуперечливого у межах сучасної наукової парадигми аналізу парцелятів в аспекті інтерпретації тексту диктується об’єктивними чинниками: 1) логікою розвитку самої науки про мову і текст, розвитку, у процесі якого є неминучою абсолютизація окремих, несуттєвих ознак об’єкта вивчення, але який, проте, веде до адекватного розуміння цього об’єкта; 2) гострою необхідністю в розв’язанні проблем онтологічного змісту; 3) формуванням нового підходу до вивчення мовних явищ взагалі і тексту зокрема, що дозволяє простежити і з’ясувати постання й існування текстів як феноменів. Такий підхід був принципово недоступний для дофункціонального розгляду тексту.
В українському мовознавстві членовані текстові утворення були об’єктом зацікавлення А.Загнітка, Л.Конюхової, П.Коструби, І.Петличного, Н.Плюща, С.Смеречинського, В.Федонюк, І.Чередниченка та ін., хоча в більшості праць ні сам термін парцеляція, ані його тлумачення не подавалися, та й самі особливості внутрішньотекстового членування аналізувалися у світлі сукупності без відповідного розмежування різновидів і типів, крізь призму стилістичного навантаження й відтворення ними особливостей усно-розмовних стихій. З’ясування текстотвірного характеру парцельованих конструкцій передбачає цілісне, різноаспектне висвітлення перцелятів як текстових одиниць у номінативному, структурному і функціонально-прагматичному ракурсах.
Адже для подальшого вдосконалення теорії парцеляції, і взагалі теорії елімінації, важливо вирішити питання про межі між парцельованими та приєднувальними конструкціями, про умови парцелювання різних типів речень, про механізм мовленнєвої парцеляції та інтеграції синтаксичних структур. У теоретичних, теоретико-прикладних, граматичних описах сучасної української мови явище парцеляції ще не знайшло ні теоретичного, ні функціонального пояснення, воно не диференційоване, не визначене з погляду набору моделей, їхніх парадигматичних властивостей і функцій.
Об’єктом дослідження стали художні й публіцистичні тексти (гуморески, есе, інтерв’ю, нариси, оповідання, повісті, романи тощо).
Предметом дослідження виступають парцельовані конструкції як текстові утворення, що складаються з автосемантичної базової та синсемантичної парцельованої частин.
Матеріал дослідження становлять парцельовані конструкції, дібрані методом суцільної вибірки з парцельованих одиниць із текстів української публіцистики (близько 6000 одиниць). Джерельною базою дослідження послугували тексти української публіцистики, виданої протягом 1999-2006 років, зокрема газети: „Голос України”, „Донеччина”, „Літературна Україна”, „Молодь України”, „Освіта”, „Освіта України”, „Пост-Поступ”, „Світлиця”, „Слово Просвіти”, „Україна молода”, журнали: „Перець”, „ПІК”, „Слово і час”, „Сучасність”, „Схід”, а також художні тексти Б.-І.Антонича, В.Барки, О.Гончара, Л.Дереша, В.Дрозда, Є. Дударя, В.Земляка, В.Сенченка, У.Самчука та ін.
Мета роботи полягає в дослідженні закономірностей вияву і функціонування, як суто текстових утворень, парцельованих конструкцій, встановленні їхнього текстотвірного потенціалу шляхом аналізу семантичних, граматико-структурних та стилістичних особливостей, визначенні корелятивності / некорелятивності синтаксичних внутрішньотекстових міжреченнєвих зв'язків і смислових відношень між останніми та у з’ясуванні їх текстотвірного потенціалу. Реалізація цієї мети передбачає виконання низки конкретних завдань:
1) окреслити сучасні підходи до парцеляції як явища синтаксису і тексту;
2) уточнити обсяг наукових понять із відповідним їх розмежуванням: „текст”, „текстотворення”, „текстотвірний потенціал”, „парцеляція”, „еліпсис”, „сегментація”, „приєднування”, „біфуркація” та ін.;
3) провести системний опис парцельованих конструкцій, вжитих у публіцистичних і художніх текстах;
4) охарактеризувати умови парцелювання та виявити семантико-синтаксичні відношення між базовою частиною та парцелятом;
5) розглянути квантитативні та квалітативні параметри різних типів парцельованих конструкцій у художніх і публіцистичних текстах;
6) проаналізувати текстотвірні, текстооформлювальні, тексторозвивальні функції парцелятів;
7) простежити взаємозв’язок семантичної цілісності, функціональної перспективи та комунікативної мети тексту крізь призму функціонального вияву парцелятів;
8) з’ясувати специфіку функціонування парцельованих конструкцій у різножанрових текстах.
Методи дослідження визначаються специфікою матеріалу, а також метою і завданнями його вивчення. У роботі застосовані дистрибутивний, зіставний, описово-аналітичний, трансформаційний методи. Широко застосовується метод структурно-семантичного моделювання, який дозволив виявити низку певних структурно-семантичних моделей парцелятів, метод прагматичної інтерпретації тексту, що дозволяє проаналізувати інтенціональну структуру текстів, та методика кількісних підрахунків.
Наукова новизна дослідження полягає в новому підході до явища парцеляції як одиниці синкретичного плану, що об’єднує в собі риси речення і тексту й активно функціонує в текстах української публіцистики. Новим є також те, що на рівні мікро- і макротексту з’ясовуються смислове навантаження парцелятів, а також текстотвірний потенціал моделей парцельованих конструкцій. Аналіз функцій парцелятів проводиться з урахуванням формальних показників синтаксичних внутрішньотекстових зв’язків, структурних типів парцельованих утворень, встановлюються особливості функції парцелятів (логічна, інформативна, прагматична, емотивна, експресивна, стилістична).
Новизна дослідження полягає в першому монографічному описі текстотвірного потенціалу парцелятів з розмежуванням їхніх внутрішньо- і зовнішньотекстових функцій та визначенням співвідношення із типом комунікативних регістрів та публіцистичними жанрами, в розгляді парцельованих конструкцій у мові сучасної української публіцистики як одиниць належних до соціально-виваженого мовленнєвого стандарту. Новими є результати дослідження структурних типів парцелятів в українському мовознавстві за квантитативними та квалітативними показниками в різножанрових текстах української публіцистики, кваліфікація їх як стильових маркерів.
Теоретичне значення роботи. Отримані результати та зроблені на їхній основі висновки поглиблюють розуміння тексту як повноцінного компонента мовленнєвої комунікації; обґрунтування поняття парцеляції як одиниці експресивного синтаксису та визначенні його ролі у мові газет. На матеріалі газетної мови виявлено взаємозв’язок парцеляції та інших засобів актуального членування, визначено особливості парцелювання на рівні простого й складного речень, охарактеризовано умови, що полегшують або ускладнюють членування речень. Викінчене і ґрунтовне врахування текстотвірного потенціалу парцелятів у забезпеченні структурно-семантичної організації різнотипних текстів дасть можливість: 1) здійснити їх глибинний лінгвістичний аналіз; 2) інтерпретувати інформаційно-комунікативну наповненість текстів за семантикою парцелятів; 3) визначити та кваліфікувати стильову, жанрову, тематичну специфіку різних текстів за особливістю репрезентованих об’єктів, а отже, охарактеризувати і релятивні ознаки інформаційно-комунікативного простору тексту, і певною мірою індивідуальний стиль письменника.
Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнення й висновки дослідження і фактичний матеріал знайдуть застосування при написанні теоретичних праць із стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, культури мовлення, при викладанні курсів стилістики у вищій школі, при опрацюванні нових спецкурсів і спецсемінарів із функціональної стилістики. Результати праці можуть бути використані при підготовці фахівців засобів масової інформації та на курсах підвищення кваліфікації журналістів.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення роботи обговорювалися на граматичному семінарі аспірантів кафедри української мови ДонНУ, на засіданні кафедри української мови ДонНУ. Результати дослідження доповідалися на Міжнародній конференції з функціональної стилістики (м.Львів, 2005); на підсумково-наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДонНУ (Донецьк, 2003, 2004); на науково-методичній конференції „Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика” (Донецьк, 2006).
Публікації. Зміст дисертації знайшов відображення у 4 публікаціях, з них три у виданнях затверджених МОН України як фахові:
1. Текстотвірні функції парцельованих конс

bibliography:
ВИСНОВКИ

Як мовний феномен текст підлягав системному опису, що передбачав аналіз та інтерпретацію на функціональній основі. З функціональної точки зору текст це продукт говоріння з індивідуально-авторським змістом і здатністю передати цей зміст структурою, створений з метою впливу на читача. Тому текст це зосередження функцій мовних одиниць, які певною мірою функціонально зорієнтовані на забезпечення якісного насичення тексту у його формально-структурному і змістовому аспектах, на реалізацію текстової інформативності і інтегративності.
На основі аналізу лінгвістичної літератури проаналізовано безліч тлумачень поняття „тексту” та згруповано всі ознаки тексту (і формальні і функціональні). Текст, таким чином, становить повідомлення чи твір мовленнєвотворчого процесу, для якого характерні такі ознаки, як: 1) фіксованість у певних знаках; 2) відмежованість, тобто наявність початку і кінця; 3) структурність, тобто внутрішня організація, що перетворює текст на синтагматичному рівні в цільну систему (формальна зв’язність, змістовна цілісність тощо); 4) можливість відповісти на текст, точніше й ширше передати певну позицію стосовно нього; 5) зверненість тексту до кого-небудь, його адресованість; 6) зв’язна компактна, відтворювана послідовність знаків чи образів; 7) розгорнутість у часі; 8) наявність змісту, доступного для розуміння; 9) існування в писемному вигляді; 10) певна жанрова приналежність; 11) комунікативна спрямованість; 12) вираження авторської позиції до змісту; 13) віднесеність до позамовної дійсності.
Аналіз наукових праць дослідників показав, що вони вважають за необхідне вивчати цілий текст, який є основним об’єктом лінгвістики й у якому виявляється власне функціональна сутність мовних одиниць. Але ця настанова не завжди реалізується в розглянутих нами роботах: переважно розглядається тільки найближче оточення аналізованої одиниці, а її роль у тексті не враховується.
Одностайність дослідників виявляється у тому, що функції всіх мовних одиниць можуть бути реалізовані тільки в конкретному тексті, який є формою існування мови й одиницею більш складної системи дискурсу. Таким чином, текст це єдина форма існування мови, яка спостерігається безпосередньо, що дозволяє реалізувати функцію впливу. Розглядуваним текстам притаманні загальнотекстові категорії (цілісність, дискретність, розгорнутість). Крім них виокремлюють і часткові ознаки, властиві або певним типам текстів (наявність оцінності у публіцистичних текстах, чи підтексту у художніх текстах тощо) чи окремим текстам.
Парцельовані конструкції як одиниці синкретичного плану об’єднують у собі риси синтаксичної одиниці і текстового утворення. Внаслідок парцелювання семантично елементарна складна синтаксична структура постає у комунікативно розчленованому вигляді і її окремі складники виступають носіями власної інформативності контекстуально співвіднесеної з цілісним смисловим тлом. Парцеляти складаються з автосемантичної базової та синсемантичної парцельованої частин, є засобом вираження невідповідності структури речення і висловлення, що виявляється у актуальному членуванні простих і складних речень. Тому парцеляція є „операцією над ремою”, і вона можлива тільки у тому випадку, коли сегментований компонент може бути ремою, тобто може бути предикативно значущим, може приймати на себе функцію інформативного центру синтаксичної структури. Ці складники семантично значущі компоненти, але такі, що перебувають поза межами семантично елементарного речення і є ускладнювачами його семантичної площини. Вичленування ж в особливу рему компонентів висловлення тим самим збільшує кількість рематично вагомих складових тексту.
Парцельована конструкція успадкувала всі особливості частини чи члена речення, на базі яких вона утворена. Як і частина чи член речення, парцелят не має формальної і функціональної автономності. Явищу парцеляції, на наш погляд, властиве те, що парцеляти мають безпосередній структурний зв’язок зі своєю основною фразою, утворюючи з нею єдине граматичне ціле. Парцеляти також відмежовуємо від приєднувальних конструкцій, відокремлених членів речення і „самостійних підрядних частин”, оскільки між ними існують граматичні, формальні і семантичні відмінності.
Творення комунікативно значущої одиниці на грунті членування єдиного і смислового цілого розширює діапазон синтаксичного аналітизму в граматичному ладі сучасної української мови. Саме завдяки парцельованим конструкціям розширюються тексторозвивальні можливості тексту, оскільки це пов’язано з актуальним членуванням висловлення, з розвитком реми, коли парцельований компонент стає ремою, предикативно значущим та бере на себе функцію інформативного центру синтаксичної структури чи загалом тексту.
З позиції частотності (проаналізовано 6000 парцельованих конструкцій) парцелюються найчастіше конструкції з найбільшим комунікативним навантаженням у досліджуваних текстах. Це парцеляти, утворені на базі складносурядних речення, менш частотні на базі складнопідрядних, простих, безсполучникових речень. Результати репрезентативності й частотності вживання парцельованих структур у різножанрових текстах дозволяють кваліфікувати їх в якості стильових маркерів та одиниць належних до соціально-виваженого мовленнєвого стандарту.
Зіставний аналіз окремих регулярних моделей парцеляції речення у досліджуваних текстах дозволив констатувати різну готовність аналізованих структур до парцелювання і визначити специфічний комплекс важливих лексико-граматичних чинників, здатних впливати на характер конструкції. Цей комплекс поєднує в собі структурний чинник, що характеризується чіткою тенденцією структури речення до самозбереження відповідно до речення-зразка, і найбільш виразно виявляє себе в реченнях з мінімальною кількістю компонентів; морфологічний, що полягає в збереженні зв’язків між членами структури відповідно до морфологічної форми компонента, наслідком дії якого є прагнення структури не залишати вакантними валентні позиції (це стосується здебільшого дієслів-присудків, що вимагають заповнення вакантних позицій відповідно до своїх валентних якостей), та семантичний, який передбачає наявність у реченні компонентів, що забезпечують не лише конструктивну, але й смислову його повноцінність.
На рівні різножанрових текстів з’ясовані текстотвірні можливості парцельованих конструкцій, зумовлені тим чинником, що висловлення як низка логічних міркувань зазвичай виходить за межі речення. Велика частина інформації зумовлює подальше розгортання тексту, а отже, тексторозвивальна функція парцелятів залежить від дозування інформації.
Парцеляція як засіб експресивного синтаксису реалізується саме в системі прийомів, спрямованих на посилення виразності (виділення, підкреслення) й актуалізації інформації. Саме парцеляти дозволяють рельєфно виокремити компонент речення, спеціально загострити увагу на тій чи іншій порції інформації, трансформуючи його актуальне членування. Парцельовані конструкції розглядаються як макроречення з найбільш тісним синтагматичним зв’язком між компонентами. Разом з тим, зв’язки парцелятів з сусідніми висловлюваннями можуть породжувати особливу синтагматичну напруженість, в результаті якої розташовані у новому мікротексті парцеляти призводять до своєрідного перерозкладу структури.
Аналіз функціонування парцелятів у художніх та публіцистичних текстах виявив, що вони сприяють вираженню експресивної ескалації тексту і зазвичай можуть передавати цілу гаму почуттів: сум, гнів, обурення, захоплення, здивування, що зумовлено їхніми різноманітними функціями (інформативною, комунікативною, логічною, експресивною, стилістичною, ритмомелодійною та ін.). Парцеляція є одним із засобів створення категорії непередбачуваної розчленованості, тобто ефекту неочікуваності, характерної для художнього і публіцистичного текстів. З цією особливістю парцеляції пов’язана її найуніверсальніша функція функція актуалізації, вичленування у комунікативно значущу позицію частини інформації.
Текстотвірні можливості парцелятів полягають у тому, що вони можуть сприяти уповільненню чи прискоренню темпу висловлювання, створенню ефекту динамічності дії у тексті (парцельованого стилю).
Прагма-комунікативний потенціал парцелятів дозволяє досягати значного впливу на читача в жанрах художньо-публіцистичного різновиду мови, стильовою домінантою якого є прагнення до переконливого впливу. Значною мірою парцеляція служить ознакою авторської індивідуальності, передаючи авторське ставлення до повідомлюваного. Автори часто не приховують своєї активної позиції оповідача, демонструють в синтаксичних побудовах (парцелятах) свої інтонації, своє суб’єктивне сприймання описуваних подій, явищ. У ідіолекті письменників (І.-Б. Антонича, В.Барки, Л.Дереша, В.Дрозда, Є.Дударя та ін.) парцельовані структури актуалізуються тоді, коли текст часто орієнтований не тільки на творчу манеру автора, певного угрупування, але й на врахування різноманітних внутрішньо жанрових, внутрішньо літературних перекликів.
Парцелят-заголовок, який є одним з найбільш насичених та актуалізаційно маркованих компонентів тексту, виступаючи складником різних категорій і є генералізуючим елементом текстотворення. При його сприйнятті одночасно відбувається конкретизація і генералізація значення. За конкретизацією йде генералізація, пов’язана з включенням у декодування парцеляти-заголовка множинності значущостей різних елементів художнього тексту, що і дає можливість парцеляти стати знаком типового, узагальню вального, знаком концепту.
Парцельовані структури постають важливими конструктивними елементами тексту, тому що сприяють розвиткові теми (виконуючи тексторозвивальну функцію), актальному виділенню інформації і її якнайкращому оформленню (виконуючи текстооформлювальну функцію). Тільки в результаті взаємодії текстооформлювальних і тексторозвивальних елементів-парцелятів, що передають нову інформацію, створююється тематична прогресія тексту.

Література
1. Авласевич М.А. О парцелляции в современном русском литературном языке // Вестник Белорусского ун-та. 1973. Вып. 1. С.52-58.
2. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276 с.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Л.: Наука, 1973. 366 с.
4. Акимова Г.Н. Наблюдения над сегментированными конструкциями в современном русском языке // Синтаксис и стилистика. М, 1976. С.237-247.
5. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 168 с. Библиогр.: с.157-159.
6. Арутюнова Н.Д. Номинация события и актуализация высказывания // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С.270-323.
7. Астахова Л.И. Предложение и его членения: прагматика, семантика, синтаксис. Днепропетровск: Изд-во ДДУ, 1992. 160 с.
8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. Изд. 4-е, стер. М.: КомКнига, 2007. 570 с.
9. Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русском языке. М: Просвещение, 1968. 160 с.
10. Бабайцева В.В. Синкретизм парцеллированных и присоединенных субстантивных фрагментов текста // Филологические науки. 1994. №4. С.56-65.
11. Бабенко Л.Г., Васильєв И.Е., Казарин Ю.В. Лингвистический аналіз художественного текста: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности Филология„. Екатеринбург: Узд-во Уральського университета, 2000. 534 с. Библиогр.: с.509-533.
12. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с. Библиогр.: с.400-403.
13. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Издательство иностранной литературы, 1961. 394 с.
14. Баранник Д.Х. Текст // Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія„ ім. М.П.Бажана, 2000. 750 с.
15. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
16. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт философского анализа // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. М.: Academia, 1997. 317 с.
17. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (некоторые вопросы теории). М.: Просвещение, 1967. 160 с.
18. Бенвенист Э. Уроки лингвистического анализа // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. 4. 183 с.
19. Бессонова О.Л. Оцінка як семантичний компонент лексичного значення слова: Автореф. дис. канд. філол. наук. Донецьк, 1995. 20 с.
20. Блох М.Я. К проблеме присоединительных связей предложений // Вопросы грамматики английского языка. М: Просвещение, 1969. С.40-45.
21. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / Гл. ред. Ярцева В.Н. 2-е изд. М.: Большая российская энциклопедия, 1998. 685с.
22. Бондаревська О.Д. Явище парцеляції в усному мовленні // Матеріали республ. наукової конференції з проблем синтаксису українського сучасного усного літературного мовлення. Харків: Вища школа, 1974. С.46-47.
23. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка: Для институтов и факультетов иностр. языка. М.: Высшая школа, 1983. 272 с.
24. Брандес М.П. Текст как социальная система // Принципы типологизации художественного и нехудожественного текстов. К.: Изд-во КГПИИЯ, 1987. 196 с.
25. Булыгина Т.В. О границах между сложной единицей и сочетанием единиц // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С.208-272.
26. Бурсак Т.Д. Информативная значимость прилагательных в тексте (на материале современного английского языка). Автореф. дис канд. филол. наук. К., 1981. 19 с.
27. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М: Учпедгиз, 1959. 284 с.
28. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высшая школа, 1973. 423 с.
29. Валгина Н.С. Активные процессы в современном русском языке: Учебное пособие для студентов вузов. М.: Логос, 2001. 304 с.
30. Ванников Ю.В. Синтаксические особенности русской речи (явление парцелляции) М.: Изд-во Ун-та дружбы народов им. П.Лумумбы, 1969. 132 с.
31. Ванников Ю.В. Предложение и фраза как соотносительные единицы языка и речи. М.: Высшая школа, 1979. 368 с.
32. Вардуляк И.Ф. К обоснованию актуального синтаксиса // Язык и мышление. М.: Прогресс, 1967. 121 с.
33. Васильев А.Д. Слово в телеэфире. Очерки новейшего словоупотребления в российском телевещании. Красноярск: Сибирский юрид. ин-т МВД России, 2000. 166 с.
34. Ващенко В.С. Стилістика речення в українській мові. Дніпропетровськ: Вид-во ДнДУ, 1973. С.129-135.
35. Верстюк К.В. Вопросы классификации неполных предложений // Вестник МГУ. Филология. 1986. №4. 234 с.
36. Выготский Л.С. Мышление и речь. Изд. 5, испр. М.: Лабиринт, 1999. 351 с.
37. Виноградов А.А. К вопросу о дифференциации явлений парцелляция и динамического присоединения // Вопросы языкознания. 1981. №3. С.98-109.
38. Виноградов В.В. Стиль Пушкина. М.: Наука, 1941. 149 с.
39. Виноградов В.В. Синтаксические особенности русской речи (явление парцелляции). М.: Наука, 1969. 254 с.
40. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.254-294.
41. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 27 с.
42. Вінтонів М.О. Дискусійні питання мовознавчої інтерпретації структурної схеми простого речення // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Донецьк: ДонНУ, 2001. 146 с.
43. Вінтонів М.О. Функціонально-граматичні та комунікативні вияви парцельованих та приєднувальних конструкцій // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.). Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11. Ч. 1. 350 с.
44. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Гриценко А.П. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Радянська школа, 1982. 208 с.
45. Вопросы статистической стилистики / Под ред. Б.Н.Головин. К.: Наукова думка, 1974. 331 с.
46. Воробьева О.П. Структурно-семантические особенности абзацных комплексов в современном английском языке (К проблеме текстооформляющих элементов): Автореф. дис канд. филол. наук. К., 1978. 18 с.
47. Гак В.Г. Расчлененное предложение в современном французском языке // Тартус. военного ин-та иностранного языка, 1954. Вып. 5. С.42-56.
48. Гак В.Г. К вопросу о местоименной репризе в романских языках // Исследования в области латинского и романского языкознания. Кишинев, 1961. С. 42-122.
49. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
50. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
51. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Просвещение, 1965. 408 с.
52. Гладкий М. Наша газетна мова. Київ: Держвидав, 1928. 175 с.
53. Горбунов А.П. О сущности экспрессии и формах ее реализации // Вопросы стилистики. М.: Изд-во МГУ, 1966. С.224-234.
54. Горнунг Б.В. О характере языковой структуры // Вопросы языкознания. 1959. №1. С.34-44
55. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
56. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. С.621-622.
57. Греч Н.И. Практическая русская грамматика. СПб., 1834. 406 с.
58. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 344 с.
59. Грицютенко А.П. Естетична функція художнього слова. Львів: Вид-во ЛДУ, 1972. 180 с.
60. Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. К.: Наукова думка, 1969. 155 с. Бібліогр.: с.152-154.
61. Гулыга Е.В. Место сложноподчиненного предложения в системе синтаксиса // Филологические науки. 1962. №3. С. 26-34.
62. Гумецька А. Розмовні та літературні елементи мови сучасної української преси // Про український правопис і проблеми мови. Львів: НТШ, 1977. 234 с.
63. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь: Синтаксис и лексика. М.: Международные отношения, 1979. 256 с.
64. Долинин К.А. Стилистика французского языка. Л.: Просвещение, 1978. 344 с.
65. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Харків: Вища школа, 1980. 152 с. Бібліогр.: с.143-150.
66. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (Просте речення. Еквіваленти речення). К.: Наукова думка, 1973. 226 с.
67. Дудик П.С. Явища номінації, сегментації і контамінації в структурі речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наукова думка, 1975. С. 212-221.
68. Ерёмина Л.И. Диалогизация как способ построения публицистического текста // Функциональная стилистика: Теория стилей и их языковая реализация. Пермь, 1986. 169 с.
69. Єрмоленко С.Я. Синтаксис и стилістична семантика. К.: Наукова думка, 1982. 211 с. Бібліогр.: с.203-208.
70. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
71. Ефремов А.Ф. Язык Н.Г.Чернышевского. Учёные записки Саратовского гос. пед. ин-та. Вып. XIV. Саратов, 1951. 240 с.
72. Жаворонкова Т.А. Сегментированные конструкции с препозитивним местоимением в художественном тексте. Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Санкт-Петербург, 1992. 20 с.
73. Жовтобрюх М.А. Мова української преси. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 413 с.
74. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. 304 с.
75. Жайворонок В.В. Приєднувальні конструкції в усному мовленні // Республіканська наукова конференція присвячена вивченню українського усного літературно-побутового мовлення. К.: Радянська школа, 1968. 143 с.
76. Загнітко А.П. Український синтаксис. Ч.І. К.: ІЗМН, 1996. 200 с. Бібліогр.: с.189-200.
77. Загнітко А.П. Український синтаксис. Ч.ІІ. К.: ІЗМН, 1996. 240 с. Бібліогр.: с.220-238.
78. Загнітко А.П. Текст як лінгвістична категорія // Лінгвістичні студії. Донецьк: Збірник наукових праць / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.). ДонДУ, 1997. Вип. 3. С.106-132.
79. Загнітко А.П. Данилюк І.Г. Поняття газетна мова” в працях М.Гладкого // Функціонально-комунікативні вияви граматичних одиниць. Збірник наукових праць / Укл. А.П. Загнітко. К.: ІЗМН, 1997. 184 с.
80. Загнітко А.П. Актуальні проблеми текстової лінгвістики: закономірності внутрішньотекстової організації // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.). Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. 318 с.
81. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
82. Загнітко А.П. Постмодерністський поетичний синтаксис: Типологічні вияви інновацій // Граматика слова і граматика мови: Збірник наукових праць / Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2005. С.129-152.
83. Загнітко А.П. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник. Донецьк: ДонНу, 2006. 289 с. Бібліогр.: с.260-288.
84. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1965. 312 с.
85. Звєрєва О.С. Функціонування парцельованих конструкцій в сучасному російському мовленні (у порівнянні з українським): Дис... канд. філол. наук: 10.02.02; Захищена 20.01.1998; Затв. 25.06.1998. К., 1998. 198 с. Бібліогр.: с.181-198.
86. Земская Е.А. Речевые приемы комического в советской литературе // Исследования по языку советских писателей. М.: Изд-во АН СССР, 1959. С. 215-278.
87. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440с.
88. Іванчев С. Наблюдения върху употребато на члена в българския език. С.: Бълг. Език, 1957. Кн.6. С.76-84.
89. Иванчикова Е.А. Парцелляция, её коммуникативно-экспресивные и синтаксические функции // Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. М.: Наука, 1968. С.276-280.
90. Івченко М.Т. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во КДУ, 1962. 592 с.
91. Ипполитова Н.А. Текст в системе обучения русскому языку в школе: Учебное пособие для студентов педвузов. М.: Наука, 1998. 262 с.
92. Кадомцева Л.О. Українська мова: синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 178 с.
93. Каранська М.І. Синтаксис сучасної української мови: Навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів, що вивчають дисципліну „Українська мова”. Київ: Либідь, 1992. 393 с. Бібліогр.: с.386-393.
94. Кобзев П.В. Присоединительные союзы, неомонимичные сочинительным и подчинительным. Тезисы докладов. Уссурийск, 1967. 320 с.
95. Ковалик І.І., Мацько Л.І., Плющ М.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Наукова думка, 1984. 237 с.
96. Ковальов В.П. Виражальні засоби українського художнього мовлення. Херсон, 1991. 125 с.
97. Кожевникова К. Об аспектах связности в тексте как целом // Синтаксис текста. М: Наука, 1979. 169 с.
98. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1977. 223 с. Библиогр.: с.219-221.
99. Кокоза Т.Д. Тексторазвитие и текстооформление как составляющие текстообразования // Лінгвістичні дослідження. Горлівка, 2002. №1. С.113-122.
100. Колесников А.В. Подключенные конструкции в синтаксисе целого текста. Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1971. 17 с.
101. Коновалова Т.Р. Об одном приеме экспрессивного синтаксиса (синтаксическая природа сегментации) // Вопросы стилистики. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1974. Вып. 7. С.3-19.
102. Коновалова Т.Р. Сегментированные конструкции в газетно-публицистическом стиле // Вопросы стилистики. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1972. Вып. 4. С.129-137.
103. Кононенко В.І. Проблеми стилістичного синтаксису // Українська мова і література в школі. 1975. №4. С.25-36.
104. Конопленко Н.А. Функціональне навантаження парцелятів-заголовків у газетній публіцистиці // Вісник Львівського університету. Львів: Вид-во Львівського національного ун-ту ім. І.Франка, 2004. Вип. 34. С.330-337.
105. Конопленко Н.А. Інтегративна функція заголовка-парцелята у публіцистичному тексті // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.). Донецьк: ДонНУ, 2005. Вип. 13. С.327-331.
106. Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масової комунікації: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01; Захищена 18.03.1999; Затв. 02.07.1999. Львів, 1999. 174 с. Бібліогр.: с.149-174.
107. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. М.: Изд-во МГУ, 1971. 267 с. Библиогр.: с.262-266.
108. Костомаров В.Г. Стилистические «смешения» в языке газеты // Вопросы культуры речи. М.: Наука, 1967. Вып. 8. С.16-17.
109. Коцюбовська Г.А. Приєднувальні конструкції: функціонально-текстовий аспект: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01; Захищена 10.04.2002; Затв. 03.07.2002. Дніпропетровськ, 2002. 188 с. Бібліогр.: с.168-186.
110. Кочукова Н. Трансформовані словосполуки в мові української преси: На матеріалі української преси к. ХХ п. ХХІ ст. К