ОЦІННІ НАЙМЕНУВАННЯ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

brief description

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Нагель Валерія Володимирівна

УДК 811.161.2’373.23

ОЦІННІ НАЙМЕНУВАННЯ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Попова І.С.,
кандидат філологічних
наук, професор

Дніпропетровськ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС ОЦІННОЇ ЛЕКСИКИ 10
1.1. Категорія оцінки та її різновиди 10
1.2. Оцінка в семантичній структурі слова 29
1.3. Класифікація оцінної маркованої лексики 41
Висновки до розділу 1 55
РОЗДІЛ 2. СЛОВОТВІРНІ СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ
ОЦІННИХ НАЙМЕНУВАНЬ ОСІБ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
КІНЦЯ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТ. 58
2.1. Афіксація як репрезентант оцінності в найменуваннях осіб 58
2.2. Композиція та юкстапозиція як засіб формування оцінного потенціалу слова 78
2.3. Лексико-семантичний спосіб творення оцінності 87
2.3.1. Словотвірні можливості оцінної метафори 87
2.3.2. Метонімія як тип оцінного переносного значення 97
Висновки до розділу 2 103
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОЦІННИХ НАЙМЕНУВАНЬ ОСІБ 106
3.1. Типи оцінних значень у найменуваннях осіб 106
3.2. Лексико-семантична організація оцінних найменувань осіб 114
3.3. Парадигматичні властивості оцінних іменників на позначення
осіб 130
3.3.1. Синонімічні відношення оцінних особових назв 130
3.3.2. Антонімія та гіпонімія в межах оцінної лексики
на позначення осіб 152
3.4. Оцінні найменування осіб як засіб створення експресивності
в художньому тексті 156
3.4.1. Функції оцінних найменувань у структурі
художнього тексту 156
3.4.2.Емоційно-оцінна енантіосемія 166
Висновки до розділу 3 171
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 181
СПИСОК ДЖЕРЕЛ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ 200

ВСТУП

Активне збагачення лексичного складу мови, як відомо, відбувається в епоху соціальних зрушень. Сучасна українська мова зараз переживає інтенсивний етап розвитку у зв’язку з набуттям статусу державної. Суспільно-економічні та культурні зміни останніх десятиліть знайшли своє відображення в мові, що зумовило зосередження уваги багатьох мовознавців на аналізі сучасних художніх та публіцистичних текстів.
Відбулися значні зміни й у розвитку сучасного мовознавства, яке спрямувало своє дослідження від моделювання мови як самодостатньої системи до інтерпретації її підсистем у широких антропологічних парадигмах, що актуалізували такі риси лінгвістичної науки, як антропоцентризм, когнітивізм та функціоналізм, пов’язаних із соціолінгвістикою та психолінгвістикою.
Антропоцентрична лінгвістика концентрує свою увагу передусім на вивченні лексичного складу мови, оскільки саме слово посідає центральне місце в мові й тісно пов’язане з іншими мовними рівнями. Лексичний шар виступає засобом номінації елементів дійсності, які виділяє людська свідомість. Якості, відношення, емоції, суб’єктивні переживання, процеси опредмечуються у свідомості людини й отримують свою назву. Номінація утворення, функціонування мовних одиниць, які використовуються для найменування й виокремлення фрагментів дійсності та формування відповідних понять. Терміном номінація позначають і результат процесу найменування значущу мовну одиницю. Проблема найменування завжди привертала увагу дослідників, серед праць яких значну частину займає дослідження номінації осіб, що містять вагому етнокультурну та ментальну інформацію. До явища найменування осіб зверталися такі українські мовознавці, як: Г.П. Бикова, Л.О.Белей, Л.М.Полюга, Б.Г. Пришва, Н.М.Сологуб, Т.Г. Юрченко. Учені, зокрема, досліджували семантику оцінних номінацій осіб у структурі сатирично-гумористичних творів. Адже серед слів, що виконують номінативну функцію, чималий фонд займає оцінна номінація, яка є результатом свідомої діяльності комунікантів”[18,с.153] і яка передбачає позитивну або негативну позицію суб’єкта відносно оцінюваного об’єкта” [Там само, с. 153]. Оцінка як елемент семантики лексичних одиниць надає значенню аксіологічного забарвлення, характеризується особливою структурою і виражає ступінь цінності особи, її відповідність інтересам, бажанням, смакам суб’єкта оцінювання.
Категорія оцінки й досі залишається об’єктом наукових дискусій, що зумовлено насамперед складністю самої категорії, а також її одночасною належністю до семантичних, логічних та когнітологічних понять. Як власне лінгвістична категорія оцінка розглядається в багатьох аспектах: від традиційного вивчення мовних засобів вираження оцінки (Б.О.Коваленко[74], Т.І.Вендіна[27], Н.В. Пазич [133]) та функціонування оцінного значення в структурі художнього тексту (Н.І.Бойко[18], О.М.Вольф[33], В.Г.Гак [36], Т.А.Космеда [81]) до характеристики прагмасемантичних особливостей категорії оцінки (Т.В.Маркелова [108], Т.М. Наумова [125]), дослідження оцінної модальності (Н.Д.Арутюнова [5], О.А.Івін [67]) і вивчення впливу гендерних факторів на процес оцінювання об’єктів дійсності (Л.І.Реснянська[207], Л.Р. Мошинська [207]).
Ґрунтовними дослідженнями в україністиці є праці Т.А.Космеди Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики” [81] та Н.І.Бойко Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти” [18]. До розгляду особливостей оцінних особових назв в українській мові зверталися Т.П. Вільчинська [30] у семантико-словотвірному аспекті, Т.М.Наумова [125] у комунікативно-прагматичному аспекті.
Актуальність теми кандидатської дисертації, яка відповідає важливим антропоцентричним тенденціям сучасного мовознавства, визначається необхідністю системного лінгвістичного дослідження іменників-назв осіб як засобів реалізації категорії оцінки, визначення їх семантико-словотвірних та функціональних особливостей. Доцільним є дослідження специфіки оцінних найменувань осіб на матеріалі сатирично-гумористичних творів, жанрова особливість яких полягає в продуктивному використанні оцінної лексики та активному відображенні динаміки лінгвістичних процесів останніх років, що є наслідком кардинальних змін у політичній, ідеологічній та культурній сферах життя українського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертації пов’язаний із комплексною науковою темою кафедри української мови Дніпропетровського національного університету Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови” і схвалений науковою координаційною радою Інституту української мови НАН України (пр. 307/397 від 26.04.07 р.).
Об’єктом вивчення виступають оцінні найменування осіб в українській мові кінця ХХ початку ХХІ століття.
Предметом наукового аналізу є семантико-словотвірні та стилістичні особливості іменників оцінних найменувань. Назви, утворені шляхом субстантивації, нами не розглядаються.
Мета роботи полягає в системному описі оцінних найменувань осіб в українській мові кінця ХХ початку ХХІ століття, який вимагає вивчення засобів вираження оцінних значень, а також дослідження функціонально-стилістичного потенціалу оцінних найменувань осіб. Для реалізації поставленої мети виконані такі завдання:
1. Проаналізовано й узагальнено погляди мовознавців на лінгвістичний статус оцінної лексики.
2. Визначено словотвірні засоби вираження оцінних значень у найменуваннях осіб.
3. Здійснено лексико-семантичну класифікацію досліджуваних одиниць.
4. Охарактеризовано парадигматичні відношення між оцінними іменниками на позначення осіб.
5. Виявлено стилістичний потенціал оцінних номінацій осіб у гумористично-сатиричних творах.
Основними методами дослідження є описовий метод, метод компонентного (для з’ясування лексико-семантичної організації) і контекстуального аналізу (семантика та функціонування оцінних назв осіб визначалися у зв’язку з контекстуальним оточенням), а також частково квантитативний прийом (для встановлення поширеності різних груп оцінної лексики, активності та продуктивності словотвірних типів).
Джерельна база роботи складається з художніх (прозових, поетичних і драматичних) текстів сучасної української літератури. Використані твори 21 автора, збірок Опудало”, Перепустка в безсмертя”, Квіти в темній кімнаті”, а також матеріали журналу Перець”(19962006 рр.), щорічного альманаху Весела Січ” (19972006 рр.), Великого тлумачного словника сучасної української мови та Словника жаргонної лексики української мови Л.Ставицької.
Матеріалом дослідження стали 3,5 тисячі оцінних особових найменувань, дібраних із вказаних джерел.
Наукова новизна роботи. Дисертація є спробою достатньо повного й системного дослідження групи особових оцінних найменувань, які розглядаються в межах одного лексико-семантичного поля. Детально опрацьована семантична, словотвірна структура та функціонування оцінних назв осіб в українській мові кінця ХХ початку ХХІ століття.
Теоретичне й практичне значення дослідження полягає в поглибленні та уточненні існуючих відомостей про мовностилістичні особливості оцінних найменувань, у розширенні знань про функціональні можливості та структурно-семантичні властивості оцінних найменувань осіб. Результати дослідження можуть бути використані для укладання різних словників, у лекційних курсах із лексикології та стилістики української мови, для написання курсових та дипломних робіт.
Особистий внесок здобувача. Проаналізовані погляди зарубіжних і вітчизняних мовознавців на категорію оцінки, досліджена специфіка виникнення оцінних значень у назвах осіб на словотвірному та лексичному рівнях, простежені парадигматичні відношення та функціональні особливості оцінних найменувань осіб. Дослідження проведено одноосібно автором. Усі статті з теми дисертації опубліковані без співавторів.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. За матеріалами дисертації були прочитані доповіді на Другій Міжнародній науковій конференції Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі”(Кам’янець-Подільський, 2007), Всеукраїнській науковій конференції В.С.Ващенко особистість, науковець, громадянин” (Дніпропетровськ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2008), а також на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету в 2008 році.
Основні положення дисертації відображені в публікаціях:
1. Семантико-дериваційні особливості оцінних найменувань осіб у мові журналу Перець” // Мова і культура (Науковий журнал). К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2008. Т. VII (107), вип. 10. С. 150154.
2.Різновиди оцінки як лінгвістичної категорії // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. праць / За ред. проф. Д.Х.Баранника. Дніпропетровськ: Пороги, 2007. Вип. 6. С. 103110.
3. Метафорична номінація як спосіб творення оцінних найменувань осіб // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2007. Т.1, вип. 15. С. 120124.
4. Оцінний компонент в семантичній структурі слова // Ономастика і апелятиви. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. Вип. 30. С. 280286.
5.Композиція та юкстапозиція як засіб формування оцінного потенціалу слова // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2008. Вип. 16. С. 224228.
6. Емоційно-оцінні енантіосемічні лексеми на позначення осіб в українській мові // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2008. Вип. 75 (1). С.157159.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (208 позицій) та списку джерел мовного матеріалу. Основний текст викладено на 179 сторінках, загальний обсяг дисертації 202 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Оцінка як функціонально-семантична категорія поширюється на всі рівні мови та являє собою сукупність мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне або негативне ставлення мовця до змісту повідомлення, спрямоване на реалізацію певного комунікативного завдання. До структури оцінки входять такі компоненти: суб’єкт оцінки (індивід, соціум, частина соціуму), об’єкт оцінки (предмет, явище чи особа дійсності), власне оцінка (оцінний предикат), оцінна шкала (порівняння зі стандартом), оцінний стереотип (еталон, зразок норми), підґрунтя оцінки (критерій, мотив оцінки). Оцінка має об’єктивно-суб’єктивний характер, що знаходить своє відображення в діалектичній єдності якісних характеристик об’єктів навколишньої дійсності та суб’єктивного ставлення мовця до них.
Багатокомпонентна структура оцінки зумовлює існування таких класифікацій цієї категорії: 1) оцінка de dicto і de re; 2)абсолютна/порівняльна; 3)емоційна/раціональна/емойно-раціональна; 4)сенсорна/ сублімована/ раціоналістична; 5) емпірична/мотивована, або прагматична/ відносна, або внутрішня/зовнішня; 6) оцінка-афектив/оцінка-когнітив/ оцінка-сублімат; 7) загальнооцінні/частковооцінні; 8)оцінка-думка / оцінка-почуття.
Оцінність визначається як властивість мовної чи мовленнєвої одиниці, пов’язана зі встановленням ціннісного ставлення (оцінки) суб’єкта мовлення до об’єкта. Оцінність є складовою частиною семантичної структури лексичного значення слова, що може входити як до денотативного, так і до конотативного макрокомпонента значення, маючи в структурі конотації тісні зв’язки з емоційністю й експресивністю, але не ототожнюючись із ними.
2. Оцінно маркована лексика протиставляється нейтральній, маючи ряд спільних і специфічних ознак, і розглядається поряд із емоційно-експресивною лексикою, не ототожнюючись із нею. До спільних ознак належить зв’язок із позамовними фрагментами картини світу, вагома роль людського чинника; вплив суспільно-економічних, культурних та науково-технічних змін, які відбуваються в суспільстві; належність до активного шару лексики; динамічність за рахунок поповнення новими словами та лексико-семантичними варіантами; наявність парадигматичних та синтагматичних зв’язків. Специфічними особливостями виступають: 1) оцінна функція, із якою співвідноситься лексична одиниця; 2) важливість контекстуального оточення; 3) наявність формальних ознак та неформальних показників оцінності слова.
3. Серед оцінних значень виділяють інгерентні/адгерентні або актуально/потенційно оцінні значення. Інгерентна оцінна лексика поділяється на власне оцінну, у якій оцінний компонент входить до первинного значення слова, й емотивно-оцінну, що має оцінний компонент у вторинному переносному значенні. Адгерентна оцінна лексика, або потенційно оцінна, містить оцінний компонент, що повністю залежить від контекстуального оточення й не закріплений узуально в лексикографічних джерелах. Більша увага у зв’язку з асиметрією оцінної шкали та тенденцією до згрубіння мовлення зосереджена на пейоративній лексиці, у межах якої виділяють інвективні та обсценні одиниці.
5. Оцінні найменування осіб утворюють окремий словотвірний розряд, співвідносний з іншими розрядами в межах загальної словотвірної категорії особи. Утворюються такі назви трьома основними способами: афіксацією, складанням та лексико-семантичним способом.
Серед дериватів, утворених афіксацією, переважає суфіксальних спосіб, який відзначається багатством словотвірних типів із різним ступенем продуктивності. Взаємодія твірної основи й суфікса може мати кілька напрямків: 1) суфікс посилює позитивну або негативну оцінку твірної основи; 2) суфікс змінює позитивну (негативну) оцінку твірної основи на протилежну; 3) суфікс надає нейтральній основі тієї чи іншої оцінності.
Серед оцінних суфіксів виділяємо параметрично-оцінні та емоційно-оцінні. Параметрично-оцінні афікси (аугменативи та демінутиви) поєднують значення об’єктивної кількості та оцінний компонент. Семантика емоційно-оцінних суфіксів позбавлена параметричної ознаки й полягає у вираженні емоційної оцінки суб’єктом мовлення.
Мейоративні суфікси мають ширшу валентність порівняно з пейоративними, оскільки можуть поєднуватися з твірними основами, що мають позитивну, негативну та нейтральну оцінність у семантиці лексеми. Пейоративні суфікси додаються до негативних або нейтральних твірних основ, а утворення з позитивно-оцінними основами представлені поодинокими прикладами і приводять, як правило, до зміни загального знака оцінки.
Префікси відіграють значно меншу роль у створенні оцінності в найменуваннях осіб і розглядаються не лише в межах префіксального, а й серед комбінованого префіксально-суфіксального способу словотворення. Оцінні префікси виступають виразниками синкретичної суб’єктивної оцінки, знак якої залежить від семантики мотивуючого слова.
6. Складання виступає продуктивним способом творення аксіологічних найменувань осіб, репрезентованих композитами та юкстапозитами. Виникнення оцінності в таких дериватах пояснюється кількома причинами: 1) оцінне значення деривативної назви пов’язується з аксіологічним знаком у семантиці одного з компонентів, що складають композит; 2) оцінка з’являється у випадку поєднання нейтральних компонентів за рахунок створення нового значення; 3) оцінність похідних композитів утворюється шляхом компресії (згортання) фразеологічних одиниць; 4) функцію мотиватора емоційної оцінності в окремих композитах виконує специфічна (інколи парадоксальна) внутрішня форма; композити цього типу мають цілісне емоційно-оцінне значення й характеризуються національною самобутністю, специфічністю і виразною, підсиленою експресивністю.
Іншим різновидом складання є юкстапозиція, за допомогою якої оцінне значення лексема отримує від приєднувальної до неї прикладки (апозитива). Такі найменування розглядаємо як складні слова, утворені на базі словосполучень придаткового типу, що виражають одне поняття. За оцінним значенням двокомпонентні юкстапозити на позначення осіб розподіляються на групи: 1. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором негативної ознаки особи. 2.Поєднання двох оцінних слів, що виступають характеризаторами особи і є рівноцінними компонентами юкстапозита. 3. Поєднання нейтрального слова з оцінним ідентифікатором, що виступає абсолютизатором позитивної ознаки особи. 4.Поєднання нейтральних слів, що являють собою редуплікацію певного слова з одночасною афіксацією.
Оцінні назви осіб, утворені слово- та основоскладанням, є дериватамиз двокореневими структурами, які мотивуються двочленним словосполученням. Серед похідних найменувань переважають композити, які містять у своїй структурі дієслівні компоненти й виступають яскравими репрезентаторами оцінної семантики, що виявляється як при узуальному, так і при оказіональному словотворенні. Оцінні юкстапозити, що номінують осіб, зустрічаються рідше, але все ж є не менш експресивно насиченою групою слів.
7. Одним із продуктивних лексико-семантичних способів творення оцінних найменувань осіб є метафоризація, метою якої є досягнення соціально оцінного ефекту. Метафоризація пов’язана з потенційно оцінними номінативними одиницями, представленими багатозначними словами, які в прямому значенні знаходяться поза сферою оцінності, а в переносному наділяються оцінним забарвленням. Серед метафоричних моделей продуктивними виступають: метафоричне перенесення, що ґрунтується на зовнішній схожості; метафоричне перенесення, що полягає в схожості поведінки, внутрішніх ознак; перенесення, що ґрунтується на асоціативних зв’язках та функціональній подібності. Метафоричні перенесення як оцінна номінація особи мають узуальну, інгерентну оцінність, що фіксується в лексикографічних джерелах, та оказіональну, адгерентну оцінність. Серед оцінних лексем на позначення особи можна виділити сім моделей метафоричних перенесень, найпродуктивнішим серед яких є перенесення на основі зоонімів.
Метонімізовані назви осіб становлять невелику кількість слів, яка представлена двома моделями творення особових найменувань залежно від переосмислення лексичного значення твірної основи: від власної назви до апелятивної назви особи за рахунок розширення лексичного значення слова та від абстрактної ознаки до назви особи внаслідок звуження лексичного значення. В основі оцінної метонімії лежить атрибутивна суміжність за зовнішніми або внутрішніми ознаками особи. Одним із різновидів оцінної метонімії виступає синекдоха, що ґрунтується на метонімічному перенесенні найменування реального денотата, який вже містить конотативний оцінний компонент, на об’єкт оцінки.
8. Залежно від місця оцінного компонента в структурі лексичного значення всі оцінні особові найменування поділяються: на лексеми, у яких когнітивні семи детермінують значення слова й оцінка входить до денотативного значення; слова, у семантиці яких домінують прагматичні семи, а оцінний компонент виступає елементом конотативного значення; слова, у яких яскраво виражені прагматичні семи та наявне нівелювання когнітивних сем. Збільшення ролі прагматичних сем у структурі лексичного значення та наявність конотативного оцінного компонента приводить до збільшення ступеня абстрактності лексичного значення досліджуваних одиниць. Залежно від засобу вираження семантики розглядаємо елементарне та комбіноване оцінне значення в назвах осіб. Елементарне оцінне значення мають найменування осіб, що містять оцінку в самому своєму значенні. Комбіноване оцінне значення мають лексеми з яскраво вираженою стилістичною маркованістю, які характеризуються високим ступенем інтенсифікації оцінного компонента значення.
9. Оцінний масив найменувань має багаторівневий характер, елементи якого перетинаються з елементами інших мікросистем, утворює польову структуру, тобто лексико-семантичне поле, інтегральними ознаками якого, що визначають загальне для всього поля значення, виступають семи „особа” і „оцінка”, які є постійними й обов’язковими семантичними компонентами структури лексичного значення оцінних назв. Інтегральні семи конкретизуються диференційними семами, за допомогою яких значення слів цього семантичного поля розрізняються. За семантикою всі оцінні особові найменування можна почленувати на шість лексико-семантичних груп, які складаються з вісімнадцяти підгруп: 1) оцінні назви осіб за внутрішніми ознаками та поведінкою; 2) найменування за зовнішніми ознаками; 3) назви за соціальним статусом та майновим становищем; 4) оцінні найменування осіб за родовою діяльністю та професією; 5) оцінні лексеми за національною і територіальною приналежністю; 6) оцінні лексеми на позначення сімейних і родинних стосунків. При цьому власне ядро ЛСП на позначення оцінних особових назв складається з ЛСГ найменувань осіб за внутрішніми ознаками та зовнішніми характеристиками. Навколоядерний простір становлять ЛСГ оцінних назв осіб за соціальним статусом та професійною діяльністю. Периферія ЛСП є менш спеціалізованою для вираження семантики оцінки, до якої відносимо оцінні назви осіб на позначення родинних стосунків та назви за національною приналежністю, які мають вихід у словотвірний ярус, спираючись на систему спеціальних суфіксів суб’єктивної оцінки.
10. Єдність і цілісність лексико-семантичного поля оцінних особових номінацій забезпечується його внутрішнім упорядкуванням, яке ґрунтується на відношеннях синонімії, антонімії та гіпонімії між компонентами лексико-семантичних груп. Найбільш поширеною виступає синонімія, представлена багатокомпонентними різнокореневими синонімічними рядами, поява яких спричинена наявністю оцінних компонентів у структурі лексичного значення. Серед утворених синонімічних рядів (43 ряди) переважають оцінні назви осіб ЛСГ за внутрішніми та зовнішніми ознаками. Менш поширеними виступають синонімічні пари, а також префіксальна синонімія та синоніми-композити зі спільною частиною. Семантичні відношення між членами синонімічних рядів визначаються обсягом лексико-семаничних варіантів у семантичних структурах оцінних особових назв, у результаті чого багатозначні найменування синонімізуються кількома лексико-семантичними варіантами.
Антонімічні та гіпонімічні відношення репрезентують менш поширені типи парадигматичних зв’язків між оцінними назвами осіб. В антонімічні відношення вступають семантично однотипні оцінні особові назви, які мають протилежні семи за однією диференційною ознакою шкалою оцінки; тобто позитивно оцінні номінації протиставляються негативно оцінним. Оцінна гіпонімія, або родо-видові відношення, характеризуються включенням обсягу одного поняття до обсягу іншого й формуються з родової і кількох видових номінацій.
11. Оцінна лексика як засіб творення експресивності в тексті забезпечує моделювання образотвірного та текстотвірного просторів твору. Як образотвірний засіб оцінні назви осіб формують образ автора, його ставлення до героїв твору, передають оцінну характеристику одного персонажа вустами іншого. У художніх текстах оцінні назви виконують також текстотвірну функцію, серед засобів якої найбільш репрезентованими виступають порівняння, антитези, плеоназми, ампліфіковані оцінні конструкції. Контекстуальна модифікація оцінних компонентів значення назв осіб зумовлює існування енантіосемії як окремого виражально-зображального лексико-семантичного засобу української мови.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Азнаурова Э.С. Очерки по стилистике слова. Ташкент: ФАН, 1973. 406 с.
2. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопр. языкознания. 1993. № 3. С. 2735.
3. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с. Библиогр.: с. 346364.
4. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб. ст. СП: Изд-во СПбУ, 1999. 444 с.
5. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 341 с. Библиогр.: с. 316322.
6. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энцикл., 1966. 608 с.
7. Бабайцева В.В. Русский язык: синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 270 с. Библиогр.: с. 264265.
8. Бабенко Л.Г. Лексические средства обозначения эмоций в русском языке. Свердловск: Наука, 1989. 110 с.
9. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Иностр. лит., 1961. 395 с. Библиогр.: с. 385387.
10. Барчунов В.П. Языковое выражение оценочных отношений в материалах средств массовой информации // Исследования по стилистике художественной речи. Алма-Ата: Изд-во КазГУ, 1985. С. 118128.
11. Бельчиков Ю.А. Инвективная лексика в контексте некоторых тенденций в современной русской речевой коммуникации // Филол. науки. 2002. № 4. С. 6674. Далі: ФН.
12. Беркнер С.С., Варганова В.В. Тематическая группа „оценка человека”: стилистически сниженные единицы в разговорно-сленговой сфере английского языка и их перевод на русский язык // Вестн. Воронеж. гос. у-та. Серия „Лингвистика и межкультурная коммуникация”. 2005. № 2. С.105108.
13. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивний і гендерний аспекти: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. К., 2003. 39 с.
14. Бєссонова О. Концептуальна організація оцінного тезауруса англійської мови// Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Уклад.: А. Загнітко та ін. Донецьк: ДонДУ, 2005. Вип 13. С. 241245.
15. Бияк Н.Я. Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій у німецькомовних перекладах: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 2004. 19 с.
16. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника: назви осіб чоловічого роду. К.: КДПІ, 1993. 214 с. Бібліогр.: с. 203211.
17. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: проблеми семантики і функціонування: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук / Інститут української мови НАН України. К., 2006. 36 с.
18. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. 552 с. Бібліогр.: с. 500547.
19. БондарО.І., КарпенкоЮ.О., Микитин-ДружинецьМ.Л. Сучасна українська мова: фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. К.: ВЦ „Академія”, 2006. 368 с.
20. Ботвина Н.В. Словообразовательные модели характеристических фамилий в сатирических произведениях русских и украинских писателей // Русское языкознание: Республ. междуведомств. научн. сб. К.: Вища шк., 1985. Вып. 11. С. 6064.
21. Братушенко Т.Д. Словотвір зменшено-пестливих розмовних варіантів власних імен // Укр. мова та л-ра в шк. 1982. № 1. С. 6768. Далі: УМЛШ.
22. Брітікова К. Роль юкстапозиції у творенні експресивно-оцінних номінацій особи // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. / Уклад.: А. Загнітко та ін. Донецьк: ДонНУ, 2006. Вип. 14. С. 197200.
23. Брус М.П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові 1618ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Прикарпатський університет ім.В.Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 20 с.
24. Буднікова Л.Т. Назви осіб у сучасній словацькій літературній мові: словотвірний аспект: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Інститут української мови НАН України. К., 2004. 16с.
25. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2004. 184 с. Бібліогр.: с. 181183.
26. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 416 с. Библиогр.: с. 407414.
27. ВендинаТ.И. Семантика оценки и ее манифестация средствами словообразования // Славяноведение. 1997. № 4. С. 4148.
28. ВиноградовВ.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.:Высш.шк.,1986. 640с.
29. Вишневська Г.П. Інноваційні процеси у складі агентивних іменників оцінної семантики в сучасних українських і російських мовах // Лексико-граматичні інновації в слов’янських мовах: Матеріали ІІ Міжнар. наук. конф. Дніпропетровськ: Пороги, 2005. С. 6467.
30. Вільчинська Т.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Львівський державний університет ім. І. Франка. Львів, 1996. 16 с.
31. Воїнов В.В., Семенець О.Є. Оцінний компонент значення і його прагматична функція // Мовознавство. 1989. № 1. С. 4751.
32. Волощук І.І. Антропокомпоненти іронічно-оцінного висловлювання // Вісн. Житомир. держ. ун-ту. Філол. науки. 2005. Вип. 23. С. 127129.
33. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 232с. Библиогр.: с. 214223.
34. Вуколова В.О. Експресиви як сигнали підтекстової інформації (на матеріалі роману Ф.М. Достоєвського „Брати Карамазови”): Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Інститут української мови НАН України К., 2004. 20 с.
35. Вульфсон Р.Е. Эмоционально-оценочная лексика и контекст // Рус. яз. в шк. 1991. № 4. С. 3335. Далі: РЯШ.
36. Гак В.Г. Синтаксис эмоции и оценок // Функциональная семантика: оценка, экспрессивность, модальность. М.: Изд-во Института языкознания РАН, 1996. С. 2031.
37. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология (на материале французского и русского языков). М.: Междунар. отношения, 1977. 264 с. Библиогр.: с.262263.
38. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с.
39. Герман В. Стилістичні особливості оказіональних композитів та юкстапозитів у поезії 60-90-х років ХХ століття // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: Зб. наук. праць, присвячених пам’яті професора С.П. Самійленка. Запоріжжя: ЗДУ, 1996. Ч. 2. С. 104107.
40. Говердовский В.И. Диалектика коннотации и денотации (Взаимодействие эмоционального и рационального в лексике) // Вопр. языкознания. 1985. № 2. С. 7179.
41. Голованевский А.Л. Оценочность и ее отражение в политическом и лексикографическом дискурсах // ФН. 2002. № 3. С.7887.
42. Голод О. До питання класифікації пейоративної лексики // Іноземна філологія. Львів, 1997. Вип. 110. С. 97102.
43. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наук. думка, 1981. 198 с. Бібліогр.: с. 187189.
44. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. № 6. С. 2228.
45. Гринівський Т. Лексичні засоби гумору // Мандрівець. 2000. № 34. С. 4144.
46. Гриценко Е.С. Коннотация и некоторые другие понятия лингвистики // Общая стилистика: теоретические и прикладные аспекты. Калинин: Изд-во КалинГУ, 1990. С. 6271.
47. Гусліста Л.О. Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики): Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2002. 16с.
48. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь: синтаксис и лексика. М.: Междунар. отношения, 1979. 256 с.
49. Деже Л. Статистические исследования словообразования в языковых памятниках // Acta linquistica: Academia scientiarum Hungaricae. Budapest: Akadémiai kiadó, 1966. T. 26, № 12. S. 4362.
50. Дмитриева Е.Е. Эмоционально-оценочная предметная лексика со значением лица в „Петербургских повестях” Н.В.Гоголя // Лингвистические исследования: Общие и специальные вопросы типологии. М., 1987. С. 8590.
51. Дмитровская М.А. Знание и мнение: образ мира, образ человека // Логический анализ языка. Знание и мнение / Отв. ред. Н.Д. Арутюнова. М.: Наука, 1988. С. 6-18.
52. Долгих Н.Г. Теория семантического поля на современном этапе развития семасиологии // ФН. 1973. № 1. С. 8998.
53. Дорда В.О. Аксіологічні аспекти студентського сленгу США // Вісн. СумДУ. 2006. Т. 2, № 11 (95). С. 3943.
54. Дронова Л.П. Становление и эволюция модально-оценочной лексики русского языка: этнолингвистический аспект: Автореф. дисс. д-ра филол. наук / Уральский государственный педагогический университет. Томск, 2006. 49 с.
55. Дудик П.С. Стилістика української мови. К.: Вид. центр „Академія”, 2005. 368 с. Бібліогр.: с. 346351.
56. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 153 с. Бібліогр.: с. 149151.
57. Ермакова О.П. Семантические процессы в лексике // Русский язык конца ХХ столетия (19851995). М.: Языки русской культуры, 1996. С.3265.
58. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с. . Бібліогр.: 407-416.
59. Жаркова Л.П. Эмоционально-оценочная лексика современного украинского языка: нарицательные названия лиц: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук / Інститут языковедения им. А.А. Потебни АН УССР. К., 1970. 24 с.
60. Желтухина М.Р. Тропы и их функции // Рус. словесность. 2004. №1. С. 2934.
61. Жельвис В.И. Поле брани: Сквернословие как социальная проблема в языках и культурах мира. М.: Ладомир, 2001. 349 с. Библиогр.: с. 342348.
62. Заботкина В.И. Новая лексика современного английского языка. М.: Высш. шк., 1989. 126 с. Библиогр.: с. 114125.
63. Захарова Л.М. Національно-культурні конотації найменувань найвищих державних правителів (на матеріалі творів О.С. Пушкіна): Автореф. дис. ... канд.філол. наук / Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. Сімферополь, 2000. 16 с.
64. Зборовська Н. Чиї опудала на літгороді? // Слово і час. 1998. № 6. С.5156.
65. Золотова Г.А. О категории оценки в русском языке // Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Едиториал УРСС, 2003. С. 274281.
66. Іващенко В.Л. Конотативно-оцінний аспект семантики назв осіб за родом діяльності, місцем проживання та національною приналежністю: Автореф. дис.... канд. філол. наук / Інститут української мови НАН України К., 1997. 15 с.
67. Ивин А.А. Основание логики оценок. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. 230с. Библиогр.: с 224229.
68. Калинкин В.М. Поэтика онима. Донецк: Юго-Восток, 1999. 408 с. Библиогр.: с. 381405.
69. Караулов Ю.Н. Структура лексико-семантического поля // ФН. 1972. № 1. С. 5768.
70. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. К: Вид. центр „Академія”, 2006. 336 с. Бібліогр.: с. 332334.
71. Кезина С.В. Семантическое поле как система // ФН. 2004. № 4. С.7986.
72. Клименко Н.Ф. Осново- і словоскладання у процесах номінації сучасної української мови // Укр. мова. 2003. № 34. С. 83105.
73. Коваленко Б.О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики: Автореф. дис. ... канд. філ. наук / Інститут мовознавства ім.О.О. Потебні НАН України. К., 2003. 19 с.
74. Коваленко Л.Ф. Типология парадигматических отношений аналитических номенов в современном русском языке // Системы специальной коммуникации в современном русском языке: Сб. науч. тр. &n