Будько Ігор Романович Державне регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти

brief description

Будько Ігор Романович, головний спеціаліст відділу модернізації змісту освіти та освітнього процесу Голов­ного управління вищої освіти Директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН України: «Державне регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти» (25.00.02 - механізми державного управління). Спецрада К 08.804.04 у Дніпровському державному аграрно-економічному університеті

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДНІПРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
БУДЬКО Ігор Романович
УДК 37.014.15:378
ДИСЕРТАЦІЯ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
І. Р. Будько
Науковий керівник: ПРИХОДЬКО Ігор Павлович, доктор наук з державного управління
Дніпро - 2019

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ 2
ВСТУП 13
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ 22
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ
1.1. Нова місія закладів вищої освіти і становлення 22
університету підприємницького типу як соціально-економічного явища
1.2. Інноваційна діяльність закладів вищої освіти як об’єкт 46 державного регулювання
1.3. Іноземний досвід державного регулювання інноваційної 75 діяльності
Висновки до розділу 1 94
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ СФЕР 96 ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ 96
2.1. Державне регулювання інноваційної діяльності в освітньому процесі України
2.2. Державне регулювання науково-дослідної діяльності у 114 закладах вищої освіти України
2.3. Державне регулювання комерціалізації технологій 129
закладів вищої освіти України
Висновки до розділу 2 146
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У 149 СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
3.1. Передумови для інноваційного розвитку системи вищої 149 освіти в Україні
3.2. Формування механізму державного регулювання 166
інноваційним розвитком системи вищої освіти
3.3. Удосконалення державної політики стимулювання 184
інноваційного розвитку закладів вищої освіти
Висновки до розділу 3 199
ВИСНОВКИ 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 207
ДОДАТКИ 231
ВСТУП
Актуальність теми. В умовах економіки знань заклади вищої освіти функціонують як організації підприємницького сектору, тобто набувають ознак підприємницького університету. Заклади вищої освіти реалізують не лише освітянські функції, виконують фундаментальні та прикладні дослідження, вони стають активними інституційними суб’єктами в інноваційних системах. Це зумовило становлення і розвиток такого явища як підприємницькій університет, який поєднує у собі освіту і науку та генерує ідеї у взаємодії з бізнесом під керівництвом держави, яка формує нормативно-правову базу.
Як наслідок заклади вищої освіти, з одного боку, постали перед потребою проведення інноваційної діяльності, а з іншого зустрілися з перешкодами, що притаманні системі вищої освіти і безпосередньо таким закладам. Прагнення закладів вищої освіти зайняти передові позиції у конкурентній боротьбі закономірно потребує збільшення їх фінансування. Однак бюджетних коштів на стрімке розгортання інноваційної діяльності закладів вищої освіти недостатньо. В таких умовах заклади вищої освіти потребують використовувати всі наявні можливості для розширення кола зовнішніх замовників власних послуг та брати на себе відповідальність щодо фінансування власної діяльності. Ефективним джерелом залучення фінансових ресурсів стає науково-дослідницька діяльність та комерціалізація інноваційних продуктів, що створюються закладами вищої освіти. Окрім того, здійснення інноваційної діяльності дозволяє залучити фінансові ресурси бізнесу, населення, а це, у свою чергу, сприяє розвитку інноваційної діяльності таких закладів.
Досвід роботи закладів вищої освіти в ринкових умовах показує, що для подальшого вдосконалення діяльності потрібно розширення їхніх можливостей під час здійснення економічної діяльності. Такими можливостями є збільшення різноманіття форм, типів організацій, що здійснюють освітню діяльність, залучення додаткових фінансових ресурсів, розширення напрямів використання закріпленого і заробленого майна, уточнення режиму оподаткування різних видів діяльності, що здійснюється закладами вищої освіти. Однак заклади вищої освіти самостійно розв’язати таке завдання не можуть, адже чинні у цій сфері обмеження, передусім, пов’язані з законами, що приймаються державою. Тому розширення можливостей закладів вищої освіти має здійснюватися через систему заходів державного впливу переважно непрямого характеру, шляхом державного регулювання.
Дослідження функціонування вищої освіти здійснено у працях таких українських науковців, як В. П. Андрущенка, Л. І. Антошкіної, Т. М. Боголіб,
Н. В. Бондарчук, Л. М. Васільєвої, В. С. Журавського, І. С. Каленюк,
A. С. Кобця, О. А Комарової, В. І. Куценко, О. М. Левченка, Е. М. Лібанової,
О. Ф. Музиченка, Л. О. Плахотнікової, І. П. Приходька, Н. В. Семенюк,
B. В. Сиченка, Н. В. Ушенко, Л. І. Федулової, Н. І. Холявко, Л. І. Цимбал та ін. Проблемам розвитку та фінансування вищої школи приділяли увагу відомі зарубіжні вчені, серед яких В. С. Вахштайн, Б. В. Железов,
В. В. Іванов, Г. Іцковіц, Т. А. Мешкова, А. Мюллер-Армак, Л. І. Якобсон та ін. Різноманітні аспекти інноваційного розвитку вищої освіти розглядаються в роботах В. І. Лугового, М. Ф. Степко, Т. М. Боголіб, В. А. Жаміна, Є. М. Жильцова та ін.
Зважаючи на серйозний і вагомий внесок згаданих вчених і окресленої проблематики, варто наголосити, що інноваційний розвиток системи закладів вищої освіти України є процесом суперечливим і в науково-методичному аспекті недостатньо розробленим. Зокрема, сьогодні назріла потреба в обґрунтуванні шляхів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку системи закладів вищої освіти за умов розширення автономії та децентралізації управління вищими навчальними закладами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наукової теми Дніпровського державного
аграрно-економічного університету “Розвиток вищої аграрної освіти на Придніпров’ї: історія та сучасність” (номер державної реєстрації
0118U004401), “Маркетинг інновацій та інноваційної продукції аграрного сектору” (номер державної реєстрації 0117U003055). Внесок автора полягає у дослідженні теоретичних питань і практичних рекомендацій щодо державного регулювання інноваційної діяльності у закладах вищої освіти.
Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, методичних засад державного регулювання інноваційної діяльності у закладах вищої освіти та розробка практичних пропозицій щодо удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності у закладах вищої освіти.
Досягнення окресленої мети передбачає виконання таких наукових завдань:
- обґрунтувати нову місію закладів вищої освіти і становлення університету підприємницького типу як соціально-економічного явища;
- розкрити сутність поняття “інноваційна діяльність закладів вищої освіти” та “інноваційний заклад вищої освіти” як об’єктів державного регулювання;
- узагальнити досвід іноземних країн щодо державного регулювання закладів вищої освіти;
- проаналізувати стан і тенденції державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти та з’ясувати проблемні сфери, що потребують активізації управлінських заходів;
- узагальнити історичну ретроспективу державного регулювання комерціалізації технологій закладів вищої освіти;
- проаналізувати передумови для інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні та запропонувати механізм управління інноваційною діяльністю за критерієм ефективності упровадження інновацій;
- визначити методичні підходи до формування механізму державного регулювання інноваційним розвитком системи вищої освіти;
- визначити напрями удосконалення державної політики стимулювання інноваційного розвитку закладів вищої освіти.
Об’єктом дослідження є державне регулювання інноваційної діяльності у закладах вищої освіти.
Предмет дослідження - механізми державного регулювання інноваційної діяльності у закладах вищої освіти.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є методи фундаментальної і загальнонаукової теорії пізнання досліджуваних явищ і процесів, а також спеціальні методи, зокрема: формально-логічний метод і метод узагальнення (сприяли виявленню протиріч, проблемних питань під час розгляду понятійного апарату теорії державного управління); історичний метод (використання такого методу дозволило показати розвиток теорії і практики розвитку інноваційної діяльності у закладах вищої освіти); метод порівняння (під час дослідження заходів, що використовуються різними країнами для розвитку і стимулювання проведення інноваційної діяльності закладами вищої освіти); метод аналізу і системний підхід (для розкриття особливостей законодавчого та нормативно-правового регулювання здійснення інноваційної діяльності закладами вищої освіти; визначення основних тенденцій державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти); методи логічного узагальнення (дозволили сформувати структуру та зміст механізмів державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти); економіко-статистичні методи (під час обґрунтування необхідності проведення інноваційної діяльності закладами вищої освіти та комерціалізації їхніх доробок); прогностичні методи (для формулювання обґрунтованих висновків, пропозицій та рекомендацій, визначення шляхів подальшого удосконалення механізму державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти України); логічного узагальнення, графічні та статистичні методи (під час побудови схем, графіків і таблиць).
Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні матеріали комітетів Верховної Ради України, міністерств і регіональних органів влади, монографії, дані річних звітів, інформаційних і аналітичних бюлетенів, науково-методичні публікації, матеріали Інтернет - ресурсів, яка загалом дозволила сформувати об’єктивне уявлення про стан, проблеми і перспективи державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора у виконанні актуального наукового завдання в галузі державного управління, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад і практичних пропозицій щодо удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти в Україні. Основні наукові положення, що здебільшого визначають новизну дослідження і демонструють відмінність одержаних результатів від наявних розробок, полягають у тому, що в дисертаційній роботі:
уперше:
- розроблено пізнавальну модель інституційних функцій і ролей закладу вищої освіти на основі виділення освітньої, наукової та підприємницької функцій університету і сфер їх перетину, що дозволяє проводити порівняльний аналіз і оцінку закладів вищої освіти в різних інноваційних системах на різних стадіях свого розвитку;
удосконалено:
- механізм управління інноваційною діяльністю закладу вищої освіти, який передбачає реалізацію послідовних восьми етапів, що дозволять охопити весь перелік робіт і всі елементи інноваційного ланцюжка зі створення інноваційної продукції, а також організувати ефективний менеджмент інноваційних процесів у закладах вищої освіти з урахуванням критерію мінімізації витрат на створення та упровадження інновацій;
- методичні підходи до формування механізму державного регулювання інноваційним розвитком системи вищої освіти шляхом адаптації концепції “гнучкого управління”, що передбачає застосування державно-приватного партнерства як механізму реалізації інноваційної політики щодо розвитку системи вищої освіти та забезпечує: підвищення якості та доступності освітніх послуг; комерціалізацію результатів науково- дослідної роботи; розвиток соціальної відповідальності бізнесу; підвищення рівня затребуваності випускників закладів вищої освіти бізнес-структурами; підвищення якості трудових ресурсів, зростання інноваційної активності бізнесу тощо; визначення функцій реалізованих партнерством: ресурсної, майнової, відтворювальної, організаційної, інституційної, інтегрованої, інноваційної, соціальної; обґрунтування його стратегічних цілей та завдань;
- визначено напрями удосконалення державної політики стимулювання інноваційного розвитку закладів вищої освіти шляхом обґрунтування та розкриття стратегічного напряму розвитку інноваційної діяльності закладу вищої освіти, а саме його інтеграція в економічний простір регіону з визначенням інструментарію державного управління кластеризації соціально-економічного простору регіону, який представлений у вигляді двох самостійних, але взаємопов’язаних блоків: заходи, що забезпечують модернізацію алгоритмів використання інструментів, які вже застосовуються органами державної влади та заходи щодо оновлення наявного інструментарію;
дістали подальшого розвитку:
- концептуальні засади функціонування сучасних закладів вищої освіти підприємницького типу як складової частини інноваційної системи шляхом уточнення функцій держави і закладів вищої освіти у забезпеченні розвитку інноваційної системи;
- понятійно-категоріальний апарат теорії державного управління шляхом уточнення змісту понять: “інноваційна діяльність закладу вищої освіти” як об’єкта державного регулювання, що спрямована на: створення і комерціалізацію на ринку ідей, технологій, послуг, видів продукції з метою поліпшення соціально-економічного розвитку регіону і країни загалом;
підготовку висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно працювати в ринкових умовах інноваційної економіки; розробку, упровадження та використання в освітній діяльності інноваційних методів, підходів, технологій навчання; “інноваційний заклад вищої освіти” як університет підприємницького типу, основними завданнями якого є використання освітньої, наукової та інноваційної діяльності під час підготовки фахівців нового покоління, а також комерціалізація отриманих знань і наукових досліджень з метою поліпшення соціально-економічного розвитку регіону і країни загалом;
- пріоритетні напрями державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти з урахуванням досвіду провідних країн, що забезпечують поєднання загальнонаціональних і регіональних інтересів та орієнтовані на стимулювання закладів вищої освіти щодо проведення інноваційної діяльності та комерціалізацію інновацій.
Практичне значення одержаних результатів. У дисертаційній роботі сформульовані теоретичні положення й обґрунтовані практичні рекомендації, що спрямовані на розвиток механізмів державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти України. Основні ідеї та висновки дослідження довершено до рівня конкретних пропозицій, що стають слушними для упровадження в управлінську практику органів державної влади.
Основні положення дисертаційного дослідження були використані Комунальним закладом вищої освіти «Дніпровська Академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради (довідка № 208 від 12.03.2019) щодо державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти, а саме: обґрунтування формування механізму державного регулювання інноваційним розвитком системи вищої професійної освіти шляхом адаптації концепції «гнучкого управління», яка передбачає застосування державно- приватного партнерства, як механізму реалізації інноваційної політики щодо розвитку системи вищої професійної освіти; Дніпровським державним
аграрно-економічним університетом у навчальний процес кафедри менеджменту, публічного управління та адміністрування під час розробки навчально-методичних комплексів дисциплін “Державне та регіональне управління”, “Інноваційний розвиток підприємства”, “Управління
інноваціями” та проведення аудиторних занять (довідка № 44-11-334 від 07.03.2019), Департаментом освіти і науки Дніпропетровської
облдержадміністрації (довідка від 18.03.2019р.), Державною установою «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення
діяльності вищих навчальних закладів «Агроосвіта» Міністерства освіти і науки України (довідка № 78-н від 07.03.2019 р.) при удосконаленні державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною працею. Усі результати, сформульовані висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на власних дослідженнях автора. У дисертації розкрито авторський підхід щодо напрямів удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти України.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження презентовані на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, конгресах, круглих столах та інших науково- комунікативних заходах: “Актуальні проблеми управління та економічного розвитку в умовах інформатизації суспільства” (Київ, 2016); «Університет - центр формування духовності, патріотизму та інтелігентності» (Дніпро, 2017); “Актуальные проблемы общественных наук” (Тбілісі, 2017); “Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору економіки: проблеми, пріоритети, перспективи” (Дніпро, 2017); “Теорія і практика розвитку наукових знань” (Київ, 2018); “Аграрна наука ХХІ століття: реалії та перспективи” (Дніпро, 2018); “Аграрна наука ХХІ століття: реалії та перспективи” (Дніпро, 2019).
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження висвітлено в наукових публікаціях, серед них: 7 статей у фахових виданнях України, 1 стаття в зарубіжному виданні, 7 публікацій в матеріалах науково-комунікативних заходів.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 231 сторінка. Дисертація містить 13 рисунків, 6 таблиць, 7 додатків. Список використаних джерел складається із 215 найменувань на 24 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоноване нове розв’язання наукової проблеми, яка полягає у дослідженні теоретико- методичних засад, з’ясуванні особливостей державного регулювання інноваційної діяльності закладів вищої освіти України, а також розробці та обґрунтуванні напрямів удосконалення механізмів його здійснення. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій теоретичного і практичного характеру, спрямованих на досягнення окресленої мети.
1. Обґрунтовано нову місію закладів вищої освіти. Визначено, що в національній інноваційній системі заклади вищої освіти виконують особливу роль, адже вони виступають не лише активними учасниками інноваційної системи, що проводять інноваційну діяльність, а й генерують нові знання та передають їх між інституціональними суб’єктами. В цьому напрямі удосконалено концептуальні засади функціонування сучасних ЗВО підприємницького типу як складової частини інноваційної системи. Розроблено пізнавальну модель інституційних функцій і ролей закладу вищої освіти на основі виділення освітньої, наукової та підприємницької функцій університету і сфер їх перетину, що дозволяє проводити порівняльний аналіз і оцінку закладів вищої освіти в різних інноваційних системах на різних стадіях свого розвитку. Разом з тим, визначено ролі, що реалізуються університетом у суспільстві та економіці, проміжні сфери взаємодії основних функцій “наука-освіта”, “освіта-підприємництво”, “наука-підприємництво”.
2. Розкрито сутність поняття “інноваційна діяльність закладів вищої освіти” та “інноваційний заклад вищої освіти” як об’єктів державного регулювання. Так, під інноваційною діяльністю ЗВО, як об’єкта державного регулювання, слід розуміти діяльність, спрямовану на:
- створення і комерціалізацію на ринку ідей, технологій, послуг, видів продукції, з метою поліпшення соціального-економічного розвитку регіону і країни загалом;
- підготовку висококваліфікованих кадрів, здатних ефективно працювати в ринкових умовах інноваційної економіки;
- розробку, впровадження та використання в освітній діяльності інноваційних методів, підходів, технологій навчання.
Запропоновано під терміном “інноваційний заклад вищої освіти”, як об’єкт державного регулювання, розуміти університет підприємницького типу, основними завданнями якого є використання освітньої, наукової та інноваційної діяльності під час підготовки фахівців нового покоління, а також комерціалізація отриманих знань і наукових досліджень з метою поліпшення соціально-економічного розвитку регіону і країни загалом.
3. Узагальнено досвід іноземних країн щодо державного регулювання закладів вищої освіти. Визначено пріоритетні напрями державного регулювання інноваційної діяльності ЗВО в Україні з урахування досвіду провідних країн світу, серед яких: розвиток взаємодії університетів, наукових установ і бізнесу; удосконалення системи оподаткування; удосконалення фінансування інновацій; зміна організаційної моделі університетів та форми управління університетами за корпоративним принципом.
4. Проаналізовано стан і тенденції державного регулювання інноваційної діяльності ЗВО. У процесі дослідження констатовано, що сучасний стан економіки, яка заснована на інноваційному розвитку, потребує нових підходів і методів державного регулювання діяльності закладів вищої освіти, які виступають основними учасниками інноваційної діяльності. Наостанок це дозволяє активізувати інноваційну діяльність, інтегрувати заклади вищої освіти та інших суб’єктів господарювання, а також сприяти упровадженню технологій ЗВО. З’ясовано проблемні сфери, що потребують активізації управлінських заходів. Зазначено, що інноваційна діяльність закладів вищої освіти пов’язана з багатьма труднощами, подолання яких є масштабною проблемою і потребує комплексного системного підходу. Розв’язання окресленої проблеми на такому рівні по змозі лише державі, що зацікавлена в інноваційному розвитку ЗВО, оскільки інновації є визначальним фактором, який упливає на конкурентоспроможність держави.
5. Узагальнено історичну ретроспективу державного регулювання комерціалізації технологій закладів вищої освіти. Встановлено, що однією з основних проблем ефективного управління інноваційною діяльністю ЗВО є низький рівень залученості його наукових досягнень у господарський обіг. Проаналізовано періодизацію етапів комерціалізації технологій ЗВО. Виділено такі періоди комерціалізації технологій ЗВО: перший етап (1990¬1999 рр.) - розвиток технологічної інфраструктури, створення інституціональної бази розвитку інноваційної діяльності та функціонування інноваційних науково-технологічних програм; другий етап (2000-2009 рр.) - комплексний розвиток інноваційної інфраструктури, пряме фінансування інноваційної діяльності, спроби розвитку державно-приватного партнерства; третій етап (з 2010 р.) - спроби стимулювання інноваційної активності бізнесу, а також продовження реалізації державної політики, що сприяє розвитку малого інноваційного підприємництва.
6. Проаналізовано передумови для інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні та запропоновано механізм управління інноваційною діяльністю закладу вищої освіти, який передбачає послідовні вісім етапів. Послідовна реалізація даних етапів дозволяє охопити увесь перелік робіт та всі елементи інноваційного ланцюжка зі створення інноваційної продукції, а також організувати ефективний менеджмент інноваційних процесів у закладах вищої освіти з урахуванням критерію мінімізації витрат на створення та упровадження інновацій.
7. Визначено методичні підходи до формування механізму державного регулювання інноваційним розвитком системи вищої освіти шляхом адаптації концепції “гнучкого управління”, що передбачає застосування державно-приватного партнерства, як механізму реалізації інноваційної політики щодо розвитку системи вищої освіти, та забезпечує: підвищення якості та доступності освітніх послуг; комерціалізацію результатів науково- дослідної роботи; розвиток соціальної відповідальності бізнесу; підвищення рівня затребуваності випускників закладів вищої освіти бізнес-структурами; підвищення якості трудових ресурсів, зростання інноваційної активності бізнесу тощо; визначення функцій реалізованих партнерством: ресурсної, майнової, відтворювальної, організаційної, інституційної, інтегрованої, інноваційної, соціальної; обґрунтування його стратегічних цілей та завдань.
Визначено напрями удосконалення державної політики стимулювання інноваційного розвитку закладів вищої освіти шляхом обґрунтування та розкриття стратегічного напряму розвитку інноваційної діяльності закладу вищої освіти, а саме: його інтеграція в економічний простір регіону, що дозволило визначити інструментарій державного управління кластеризації соціально-економічного простору регіону, який представлений як два самостійні, але взаємопов’язані блоки: заходи, що забезпечують модернізацію алгоритмів використання інструментів, які вже застосовуються органами державної влади; заходи щодо оновлення цього інструментарію.