Гіренко Анна Тимофіївна Інституційно-регулятивні чинники розвитку глобальної інноваційної мережі

brief description

Гіренко Анна Тимофіївна, асистент кафедри міжнарод­них економічних відносин Донецького національного універ­ситету імені Василя Стуса МОН України, м. Вінниця: «Інституційно-регулятивні чинники розвитку глобальної інноваційної мережі» (08.00.02 - світове господарство і міжнародні еко­номічні відносини). Спецрада Д 26.001.02 у Київському на­ціональному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГІРЕНКО АННА ТИМОФІЇВНА
УДК 339.972
ДИСЕРТАЦІЯ
ІНСТИТУЦІЙНО-РЕГУЛЯТИВНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ
ГЛОБАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ
Спеціальність 08.00.02 – світове господарство і
міжнародні економічні відносини
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________А.Т. Гіренко
Науковий керівник – Мазуренко Валентина Петрівна, кандидат економічних
наук, професор
КИЇВ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
16
17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ
ГЛОБАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
1.1. Сучасні наукові підходи до сутності глобальної інноваційної
мережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
1.2. Ґенеза мережевої парадигми розвитку інноваційної економіки . . . . . 50
1.3. Державні інституції у розвитку глобальних інноваційних мереж . . . 70
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ГЛОБАЛЬНОЇ
ІННОВАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
2.1. Інституційні детермінанти формування глобальної інноваційної
мережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
2.2. Регуляторна система функціонування глобальних інноваційних
мереж . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
2.3. Синергійний ефект взаємодії чинників розвитку глобальної
інноваційної мережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ІНСТИТУЦІЙНОЇ
ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ СТЕЙКХОЛДЕРІВ ДО
ГЛОБАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
146
3.1. Передумови інституційної інтеграції національних стейкхолдерів
до глобальної інноваційної мережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
3.2. Модельна оцінка потенціалу інституційної інтеграції національних
стейкхолдерів України до глобальної інноваційної мережі . . . . . . . . . . . 161
3.3. Удосконалення інституційно-регулятивних механізмів
забезпечення інтеграції України до глобальної інноваційної мережі . . . . 175
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 220

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено узагальнення теоретико-методологічних засад
розвитку глобальної інноваційної мережі і запропоновано нове вирішення
актуального наукового завдання щодо комплексної оцінки впливу на неї
інституційно-регулятивних чинників у контексті трансформації глобальної
економічної системи. Це дало можливість сформулювати висновки, які
характеризуються науковою новизною і мають теоретичне і науково-практичне
значення.
1. Ґенеза інноваційно-мережевої парадигми розглядається як природна
еволюція наукових концепцій глобальних виробничих мереж (П. Дікен,
К.Б. Кларк, Н.М. Кое, Р.М. Хендерсон, Х.В. Юнг), національних інноваційних
систем (К. Фріман, Б. Лундвал, Р. Нельсон), інноваційної економіки (економіка
знань) (Е. Тоффлер, М. Кастельс, В.Л. Іноземцев, М. Згуровський) у концепцію
глобальних інноваційних мереж (А.-В. Антіройко, Д. Арчібуджі, П. Глур,
Р. Тайвейрі, М. Лейн, Д. Ернст, С. Іаммаріно, П. Кук, К. Чеймайнейд, С. Чен та
ін.), що характеризує сучасний етап розвитку концепції світової економіки.
2. До передумов формування глобальної інноваційної мережі належать:
відкритість інновацій; діджиталізація; транснаціоналізація; офшоризація,
міжнародний аутсорсинг; обмін науково-технічною інформацією; координація
заходів у науково-технічній сфері; участь у виконанні міжнародних науковотехнічних програм і проектів; координація і проведення спільних
фундаментальних досліджень; проведення спільних наукових експериментів і
прикладних розробок на договірній основі; проведення науково-технічних
досліджень на замовлення ТНК/МНК; обмін науково-технічною інформацією
(результатами наукових досліджень, технічною документацією, зразками і
матеріалами); міжнародне ліцензування, обмін патентами, ліцензіями, «ноухау»; надання технічної допомоги і послуг науково-технічного характеру;
проведення консультацій і експертиз; проведення міжнародних наукових
191
конференцій, симпозіумів, виставок тощо; виконання спільних публікацій;
співробітництво в підготовці і підвищенні кваліфікації наукових та інженернотехнічних кадрів, інтернаціоналізація топ-менеджменту, організація
міжнародної мобільності в навчанні і стажуванні фахівців.
3. Основними інституційними факторами, які впливають на залучення
комерційних компаній до глобальної інноваційної мережі, визначено:
інституційну диференціацію; людський капітал (креативність, різноманітність
соціального та професійного досвіду, інтернаціоналізація колективів, умови
професійного зростання); високий рівень витрат на НДДКР; значна
технологічність галузі; активна та масштабна експортна діяльність; широка
географічна розосередженість та висока вартість закордонних активів;
впровадження міжнародної стратегії; інноваційна стратегія на локальному,
регіональному, георегіональному, національному та глобальному рівнях.
4. Розвиток глобальної інноваційної мережі характеризується
прискореними темпами зростання продуктивності внаслідок збільшення
граничної продуктивності інноваційно-інформаційних ресурсів, що зумовлює
зниження глобальних асиметрій та диспропорцій внаслідок залучення
стейкхолдерів з країн, що розвиваються, для яких участь у глобальній
інноваційній мережі стає механізмом компенсації прогалин власних ринкових
інститутів. Такий розвиток досягається шляхом безперервної науково-технічної
діяльності та впровадження її результатів у різних секторах світового
господарства без урахування географічних меж та державних кордонів на
засадах сукупності інтегральних поліфункціонально-мережевих ефектів
встановлення і захисту прав інноватора, що дає змогу формувати та отримувати
інформаційно-інноваційну ренту.
5. Ефективність участі національних стейкхолдерів у глобальній
інноваційній мережі залежить на індивідуальному, локальному та мікрорівні від
рівня інтернаціоналізації та абсорбційної (поглинаючої) здатності
використовувати знання власної галузі, інших галузей та знання, продуковані
192
дослідницькими установами; на макрорівні ˗ від стану національного
інноваційного розвитку та інноваційної інфраструктури, науково-технічного
потенціалу, які визначаються розвитком національної інноваційної системи.
Інтернаціоналізація науки та зростання масштабів накопичення і поширення
наукових знань, зростання вартості наукових і технічних розробок, швидка
генерація нових знань, значне скорочення періоду між отриманням наукових
результатів, що мають фундаментальний характер, до їх впровадження у
виробничий процес сприяє стрімкому розвитку нового напряму
зовнішньоекономічної діяльності – інтеграції до глобальної інноваційної
мережі.
6. У процесі глобалізації світової економіки і переходу розвинених країн
до формування інформаційного суспільства, основною умовою ефективності
інституційно-регулятивних засад інтеграції національних стейкхолдерів до
глобальної інноваційної мережі є належне врахування особливостей
функціонування національних інноваційних систем. Існують чотири типи
інституційно-регулятивних механізмів інтеграції до глобальної інноваційної
мережі: європейський, північноамериканський, азійський, альтернативний.
Європейський (країни Єврозони) та північноамериканський (США, Канада)
типи притаманні економічно розвиненим країнам зі значним науково-технічним
потенціалом. Але європейському типу, на відміну від північноамериканського,
характерний вищий рівень інституційних бар’єрів та преференції
георегіональним, а не глобальним інноваційним мережам (соціальним,
культурним, економічним, наприклад, щодо регулювання ринку праці, ринку
венчурного інвестування, стартапів тощо). Азійський тип поширений у країнах,
науково-технічний потенціал яких високий, але відстає від технологічних
лідерів та характеризується інституційною орієнтацією на розвиток
міжнародного науково-технічного співробітництва і трансфер технологій,
відсутністю або нерозвиненістю структурних елементів, пов’язаних із
підсистемою науково-технічної діяльності, що стосується компонента
193
фундаментальної науки (Японія, Південна Корея та ін.). Альтернативний тип
спостерігається в країнах з ринками, що формуються на засадах «наздоганяючої
інноваційної моделі» і не мають потужного економічного потенціалу, що
обмежує розвиток науково-технічного потенціалу та визначає низький рівень
підсистем генерації знань та інноваційного виробництва з високим рівнем
інституційних бар’єрів, які стосуються регулювання ринку товарів, праці,
стартапів та адміністративного навантаження (пострадянські країни, наприклад,
Росія, Білорусь, Казахстан, Україна, країни Південно Східної Азії, наприклад,
Малайзія, В’єтнам та ін.). Тип інституційно-регулятивних механізмів інтеграції
до глобальної інноваційної мережі визначає розвиток глобальних інноваційних
мереж залежно від ступеню радикальності створюваних інновацій.
7. Удосконалено методику оцінки інституційної інтегрованості до
глобальної інноваційної мережі завдяки виокремленню п’яти етапів. На
першому етапі згруповано фактори для виявлення їх взаємодії з аспектами
розвитку глобальної інноваційної мережі, виокремлено показники, які є
загальними характеристиками інституційних факторів інтеграції до ГІМм.
Другий етап полягає у формулюванні основних гіпотез щодо інституційних
засад інтеграції до глобальної інноваційної мережі та адаптації моделі для їх
перевірки. На третьому етапі використовується кореляційний аналіз з метою
визначення характеру та щільності взаємозв’язку між відібраними факторами.
На четвертому етапі будується та розраховується модель множинної регресії
для оцінки впливу ключових інституційних факторів. Наступний етап
алгоритму передбачає за визначеною системою показників нижнього рівня
ієрархії створення бази даних їх числових значень. Для того, щоб фактичні
значення показників можна було використати у подальших розрахунках,
передбачено нормування показників-стимуляторів та дестимуляторів. Побудова
багатофакторної моделі із застосуванням такої методики дала змогу виявити та
дати кількісну оцінку інституційним факторам розвитку готовності до інтеграції
в глобальну інноваційну мережу. Зокрема виявлено, що основними факторами є
194
наукоємність ВВП; величина населення, зайнятого науково-технічною
діяльністю, в еквіваленті повної зайнятості; інноваційна активність
підприємств, що дає змогу формувати пріоритети державної політики.
8. Рівень інституційної інтегрованості національних стейкхолдерів до
глобальної інноваційної мережі визначається ефективністю функціонування
національної інноваційної системи, а позиціонування країн з різним рівнем
розвитку у рейтингах, які характеризують готовність створювати глобальну
інноваційну мережу, змінюється в часі. Сегментація країн за рівнем готовності
до інституційної інтегрованості в глобальну інноваційну мережу, рівнем доходу
країни, збалансованості чинників глобальності, інноваційності, мережевості
дала змогу виокремити економіки: збалансовані; глобалізовані; глобалізованомережеві; інноваційно-мережеві; мережеві. Синергійний ефект виникає
внаслідок рівномірного розвитку показників глобальності, інноваційності та
мережевості країн, що позначається на їх готовності до інтеграції в глобальні
інноваційні мережі. До групи лідерів (збалансовані за високими показниками
глобальності, інноваційної активності та мережевості) входять не тільки тріада
(США, Західна Європа та Японія), а також Сінгапур, Південна Корея, Ізраїль,
Гонконг (КНР), оскільки джерела фінансових потоків, інтелекту та високих
технологій нині більш диверсифіковані. Так, найвищий рівень інституційної
готовності до інтеграції в глобальну інноваційну мережу демонструє
Швейцарія. Більшість країн з ринками, що формуються, з різним рівнем доходу,
у тому числі такі як Китай, Туреччина, Україна, знаходяться на середніх
позиціях рейтингів. Найнижчі позиції демонструють незбалансовані економіки
з низьким рівнем доходу (Камбоджа, Руанда, Уганда, Танзанія, Зімбабве, Малі,
Мозамбік, Непал, Мадагаскар, Бенін, Малаві, Гвінея).
9. Аналітична модель для кількісного вимірювання та комплексного
аналізу інституційної інтегрованості стейкхолдерів України до глобальної
інноваційної мережі є авторським підходом, який дозволяє оцінити в динаміці
інституційні передумови інтеграції до глобальної інноваційної мережі як з
195
позицій формування потенціалу, так і з позицій результативності. Проведені на
основі аналітичної моделі розрахунки показали, що загальний рівень розвитку
інноваційної сфери в Україні залишається далеким від потенційно можливого
100-відсоткового рівня, але засвідчує значний потенціал. Незважаючи на деякі
коливання в часі, значення оцінки загального рівня розвитку інноваційної сфери
в Україні впродовж останніх 10 років залишаються без істотного покращення.
Виявлено основні загрози для розвитку цієї сфери: в системі кадрового
забезпечення науково-дослідницьких установ України внаслідок недостатньої
узгодженості законодавчих, економічних та адміністративних механізмів, що
зумовлює послаблення інтелектуального потенціалу; недостатність джерел
фінансування та деформована його структура з низьким рівнем
платоспроможного попиту на інновації ставить під загрозу розвиток
національної інноваційної системи; темпи розвитку та структура науковотехнічної та інноваційної сфери не в змозі забезпечити
конкурентоспроможність національної економіки на глобальному ринку;
відсутність системних дій щодо реформування механізмів державного
регулювання, планування та прогнозування; низька результативність
інноваційної активності знижує ефективність економіки країни, послаблює її
зовнішньоекономічну діяльність, призводить до посилення імпортозалежності
від наукоємних товарів і науково-технічних послуг, що суперечить
задекларованим пріоритетам розвитку держави.
10. Пріоритетні завдання щодо ефективності інституційної інтеграції
стейкхолдерів України до глобальної інноваційної мережі стосуються
посилення інноваційної складової (рівень глобальності та мережевості є
прийнятним) і знаходяться в контурі економічної, фінансової, освітньої та
інших сфер державної політики. Це передбачає розвиток національної
інноваційної системи завдяки комплексному застосуванню інституційнорегулятивних засад, які за формами впливу поділяються на прямі та непрямі, а
за способом впливу – на нормативно-правові, інституційні, економічні,
196
управлінсько-організаційні, адміністративні, соціальні. Загальною тенденцією
реформування у сфері інноваційної політики в Україні на найближчу
перспективу стане побудова інноваційної моделі, яка основана на перманентно
оновлюваних знаннях, тотальному впровадженні передових технологій,
кооперації у галузі НДДКР, трансфері технологій, отриманні/передачі
компетенцій та системній модернізації, відмові від моделі «наздоганяючої
економіки», що органічно взаємопов’язано з концепцією глобальної
інноваційної мережі.