АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

brief description

9 Зміст
Зміст………………………………………………………………………………………. 2
Вступ……………………………………………………………………………………… 5

Розділ 1. Поняття прав людини: загальнотеоретична характеристика………………. 11
Підрозділ 1.1. Права людини у працях українськиї вчених серед.XIX – поч.
XX ст. та у вітчизняній правовій науці після відновлення незалежності
України…………………………………………………………………………………… 11
Підрозділ 1.2. Історико-генетичний аналіз походження та становлення
феномена прав людини………………………………………………………………….. 20
Підрозділ 1.3. Поняття прав людини у міжнародних актах з прав людини…………. 29
Підрозділ 1.4. Суб’єкт носій прав людини…………………………………………….. 32
Підрозділ 1.5. Сутнісні ознаки явища прав людини: загальна
характеристика………………………………………………………………………….. 38
1.5.1. Класифікаційна схема сутнісних ознак поняття прав людини………………… 39
1.5.2. Права людини як можливості……………………………………………………..41
1.5.3. Права людини як специфічна форма буття (існування) моралі………………. 54
1.5.4. Права людини як певним чином унормована свобода…………………………..59
1.5.5. Права людини як система правил з дотримання взаємних
зобов’язань людини й держави…………………………………………………………..61
1.5.6. Права людини як принципи взаємовідносин людини та держави…………….. 63
1.5.7. Права людини як система понять, котрі характеризують розвиток
людини як соціальної істоти, та як система гарантій життєдіяльності особи………..70
Підрозділ 1.6. Вихідні засади інституту прав людини: до характеристики
сучасної інтерпретації……………………………………………………………………72
1.6.1. Загальність та рівність як засада інституту прав людини……………………… 72
1.6.2. Природність як засада інституту прав людини…………………………………..80
1.6.3. Невід’ємність (невідчужуваність) як засада інституту прав людини…………. 82
1.6.4. Джерела походження (виникнення) та еволюції феномена прав
людини…………………………………………………………………………………….84
1.6.5. Гуманізм як системоутворююча засада інституту прав людини……………….86
1.6.6. Висновки до першого розділу……………………………………………………. 87
Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика змісту прав людини: загальне
та особливе у правах людини……………………………………………………………92
Підрозділ 2.1. До методології дослідження змісту прав людини……………………..92
Підрозділ 2.2. Нормативно-теоретичний рівень дослідження проблеми співвідношення загальнолюдських та партикулярних елементів
змісту прав людини………………………………………………………………………98
2.2.1 Характер міжнародних норм з прав людини у контексті їхньої
імплементації крізь призму місцевих культурних звичаїв………………………….. 100
2.2.2. “Праволюдинні” обов’язки держави, котра не виступає учасником
жодного міжнародного акта з прав людини………………………………………….. 108
Підрозділ 2.3. Доктринально-теоретичний рівень дослідження проблеми
співвідношення загальнолюдських та партикулярних елементів змісту
прав людини…………………………………………………………………………….. 115
2.3.1. Загальна характеристика наукових підходів до з’ясування
змісту прав людини…………………………………………………………………….. 115
2.3.2. Зміст прав людини з позицій релятивізму………………………………………117
2.3.3 Зміст прав людини з позицій універсалізму……………………………………..119
2.3.4. Порівняльна характеристика вчень, котрі пояснюють закономірності
визначення змісту інституту прав людини…………………………………………….122
2.3.5. Людські універсалії: шлях до діалектичного поєднання вчень
релятивізму та універсалізму в інституті прав людини………………………………128
2.3.6. Загальна характеристика підходів до визначення загальнолюдського
у змісті інституту прав людини……………………………………………………….. 134
Підрозділ 2.4. Зростання питомої ваги міжнародної складової прав
людини як форма кристалізації загальнолюдського у змісті інституту
прав людини…………………………………………………………………………….. 138
2.4.1. Інститут прав людини у правовому полі Ради Європи…………………………138
2.4.2. Закономірності становлення інституту прав людини у Європейському
Союзі……………………………………………………………………………………. 140
2.4.3. Міжрегіональне співробітництво як фактор глобалізації феномена прав
людини……………………………………………………………………………………143
2.4.4. Загальнотеоретична характеристика Хартії основних прав Європейського
Союзу……………………………………………………………………………………. 148
2.4.5. Висновки до другого розділу…………………………………………………….160
Висновки…………………………………………………………………………………163
Список використаних джерел…………………………………………………………..170

ВСТУП

Актуальність теми. Однією із неодмінних передумов ефективності трансформаційних процесів у нових державах Центральної та Східної Європи є входження їх до європейського правового простору. Це вимагає втілення в їхні правопорядки європейських гуманітарних стандартів, насамперед стандартів у галузі прав людини. Введення у Конституцію України положення про те, що людина, її життя, здоров’я, недоторканність та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст.3), а також закріплення у Основному Законі правила стосовно того, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою України, є частиною національного права (ч.1. ст.9), стали вагомими кроками у цьому напрямку.
Низка актуальних проблем загальної теорії прав людини, дослідженням яких присвячена дана дисертація, поки що не отримала належної уваги та комплексного аналізу саме як самостійна складова предмета вітчизняної загальної теорії права та держави. Окремі положення стосовно природи феномена прав громадянина (як аналогу прав людини), сформульовані у радянський період історії вітчизняного правознавства, перестали відповідати реаліям сьогодення.
На сучасному ж етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної правової науки увагу вчених головно привертали лише окремі аспекти феномена прав людини, внаслідок чого сформувався певний “конгломерат” думок, які зазвичай торкаються лише деяких проявів явища, про котре йдеться. Так, проблемам з’ясування сутнісних ознак поняття прав людини, вихідних засад феномена прав людини, а відтак, і формулювання визначення загальнотеоретичного поняття прав людини присвячені окремі праці вітчизняних (у широкому розумінні цього слова) авторів Т. Андрусяка, М. Вітрука, С. Горбунова, А. Гусєва, В. Горшеньова, Б. Ебзєєва, М. Заїчковського, І.Ковальова, А. Корнєва, І. Котляра, П. Лазарєва, С. Лугвина, О. Лукашової, І.Лукашука, Л. Луць, А. Магометова, С. Максимова, Л. Мамута, Б. Назарова, І.Панкевича, О. Петришина, І. Петрухіна, В. Пугачова, П. Рабіновича, Н. Раданович, Л. Расказова, І. Сабо, А. Соловйова, М. Строговича, С. Тао, К. Толкачова; вчених з “далекого” зарубіжжя – Р. Алстона, В. Бернса, Д. Донеллі, Є. Камєнки, П. Касрін, Н.Кренстона, В. де Купліна, А. Мілна, М. Мінов, Н. Неновські, С. Ніно, М.Новицького, В. Оситянського, М. Петера, Д. Сейгала, М. Піхов’яка, В. Рюка, Л.Хенкіна, Е. Ховарда, Дж. Хемфрі, Дж. Штайнера та ін.
Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні.
Тому, виникає потреба у комплексному дослідженні та теоретичному визначенні загальних та окремих закономірностей виникнення, становлення та еволюції феномена прав людини, системи вихідних засад сучасної концепції прав людини, у з’ясуванні та класифікації чинників, котрі у підсумку зумовлюють той чи інший зміст та обсяг прав людини; у визначенні новітніх тенденцій розвитку інституту прав людини в національному та міжнародному праві; у введенні до категоріального апарату теорії прав людини деяких нових понять.
Виявлені в результаті такого дослідження загальні й специфічні закономірності виникнення, становлення та еволюції феномена прав людини якраз і мають слугувати теоретико-методологічними засадами “галузевих” досліджень у сфері прав та свобод людини: давно відомо, що вирішенню будь-яких “часткових”, одиничних питань має передувати вирішення проблем загальних, фундаментальних.
Зазначені обставини зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми "Теоретичні і практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні" (номер державної реєстрації ЮД-392 Б).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є уточнення методологічних підходів до вивчення феномена прав людини та з’ясування деяких нових закономірних тенденцій його розвитку.
Відповідно до зазначеної мети, у дисертації зроблено спробу розв’язати наступні завдання:
- виокремити ті проблеми загальної теорії прав людини, які нині є найважливішими;
- спираючись на сучасні наукові дослідження, визначити вихідні засади сучасної концепції прав людини та їх дослідження;
- уточнити, розширити та додатково обгрунтувати систему сутнісних ознак феномена прав людини;
- сформулювати, на основі таких ознак, дещо оновлену дефініцію загального поняття прав людини;
- окреслити коло чинників, які визначають зміст прав людини, здійснити їхню класифікацію та з’ясувати “питому вагу” кожного із них у такій детермінації;
- охарактеризувати деякі закономірності процесу формування та співвідношення загальнолюдських й особливих (партикулярних) змістовних ознак прав людини;
- проаналізувати окремі новітні тенденції розвитку інституту прав людини, що мають місце у сучасному міжнародному та внутрішньодержавному праві;
- виявити деякі особливості взаємодії певних міжнародно-регіональних (передусім європейських) юридичних систем у процесі формування всезагальних (загальнолюдських) стандартів прав людини;
- сформулювати пропозиції щодо більш обгрунтованого використання міжнародних стандартів з питань прав людини у законодавстві України та у правозахисній практиці державних органів України.
Об’єкт дослідження складають нормотворча, нормотлумачна й нормозастосувальна практика міжнародних інституцій та державних органів України у сфері забезпечення здійснення, охорони та захисту прав і свобод людини.
Предмет дослідження становлять деякі загальні закономірності та тенденції сучасного розвитку інституту прав людини, а також певні трансформації методологічних засад дослідження цього феномена.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають філософські засади соціального детермінізму, структурний, системний, логічний, порівняльний загальнонаукові методи, а також деякі спеціально-наукові методи (зокрема методи тлумачення правових приписів, узагальнення юридичної практики).
Для формулювання загальних понять застосовано діалектичні методи сходження від абстрактного до конкретного, виявлення співвідношення загального, особливого та одиничного, а також частини й цілого. З’ясування загальних та окремих закономірностей виникнення, становлення та еволюції феномена прав людини провадилося шляхом використання засад соціального детермінізму. Визначення адекватності вживання термінопоняття на позначення суб’єкта (носія) прав людини здійснювалося за допомогою структурного та системного загальнонаукових методів дослідження.
Висновки та положення, які містяться у дисертації, спираються на сучасні досягнення загальної теорії права і держави та низки суміжних наук (історії держави і права, історії політичних і правових учень тощо), а також на аналіз наукових праць з досліджуваної проблематики й державно-правову практику сучасної України.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняному правознавстві на монографічному рівні здійснено комплексний загальнотеоретичний аналіз низки сучасних тенденцій і актуальних проблем розвитку інституту прав людини та методологічних новацій у їх дослідженні.
Цю новизну конкретизують наступні положення та висновки:
1) виокремлення у загальній теорії прав людини тих проблем, котрі нині є найактуальнішими і тому потребують першочергового дослідження;
2) характеристика новацій у методологічних засадах дослідження феномена прав людини;
3) уточнення системи сутнісних ознак прав людини;
4) оновлене формулювання загальнотеоретичного визначення поняття прав людини;
5) формулювання деяких вихідних засад сучасної інтерпретації прав людини;
6) виділення спільних та відмінних ознак класичної й сучасної концепцій прав людини;
7) уточнення сучасного розуміння соціальної природи прав людини;
8) класифікація та визначення “питомої ваги” чинників, котрі нині детермінують зміст прав людини;
9) виділення деяких нових тенденцій розвитку інституту прав людини у міжнародному праві, зокрема у правових системах Європейського Союзу (ЄС) та Ради Європи (РЄ) (включаючи поступове формування пан’європейської культури прав людини);
10) додаткове обгрунтування умов адекватності перекладу українською мовою низки термінів, застосовуваних у міжнародних актах з питань прав людини.
Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтоване автором визначення загальнотеоретичного поняття прав людини здатне сприяти подальшим дослідженням та дискусіям з даної проблеми як у загальнотеоретичній, так і у галузевих юридичних науках. Висвітлення у дисертації вихідних засад сучасної інтерпретації прав людини, їхньої природи дозволяє сформулювати рекомендації, спрямовані на більш ефективний вплив державно-юридичної діяльності на закріплення, здійснення й захист прав та основних свобод людини. Викладене у дисертаційному дослідженні сучасне розуміння феномена прав людини здатне сприяти адекватному розумінню тих положень Конституції України, котрі втілюють загальносоціальні права і свободи людини. Сформульовані у дисертації висновки можуть бути використані у процесі прогнозування доцільності та необхідності закріплення на законодавчому рівні нових прав людини. Результати дослідження можуть також застосовуватися при викладанні у вищих юридичних навчальних закладах курсів: “Права людини”, “Загальна теорія права і держави”, “Філософія права”, а також при підготовці відповідних навчальних підручників та посібників.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні положення дисертації викладені загалом в одинадцяти наукових публікаціях (з них шість – у фахових виданнях): три – у наукових журналах, п’ять – у збірниках наукових праць та три – у матеріалах та тезах конференцій. Окремі положення дисертації були оприлюднені на семи наукових конференціях: “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод”(м.Київ, 1999); “Ідея правової держави: історія і сучасність” (м.Луганськ, 2000); “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (м.Львів, 2000) (тези опубліковані); “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні” (м.Харків, 2000) (тези опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 2001) (тези опубліковані); “Судовий захист прав людини: національний та європейський досвід” (м.Одеса, 2001) (тези опубліковані); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м.Львів, 2002) (тези опубліковані).

bibliography

ВИСНОВКИ

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
1. Права людини – це певні її можливості, об’єктивно зумовлені характером та досягнутим рівнем розвитку суспільства (котрі на сучасному етапі зазнають відчутного міжнародного впливу), які обгрунтовані з позиції моральних норм, домінуючих у відповідному суспільстві, спрямовані на забезпечення гідних умов існування та нормального розвитку людини, а отже, – й на утвердження її самоцінності як унікальної родової біосоціальної істоти.
2. Схарактеризовані новітні тенденції розвитку інституту прав людини: а) видова диверсифікація прав людини, що виражається у включенні як невід’ємних складових інституту прав людини: 1) солідаристських (колективних) прав людини, 2) спеціальних можливостей, які покликані компенсувати фактичні (біологічні, психічні та інші) відмінності між людьми; б) збільшення кола соціально зобов’язаних суб’єктів, що на них лежить обов’язок забезпечити відповідні права людини, відображені в сучасній концепції – слід, на нашу думку, вважати не такими, що суперечать класичній доктрині, а природним проявом закономірностей феномена прав людини, що еволюціонують, трансформуються “в унісон” із динамікою суспільства (суспільних відносин).
3. Далі, а) права людини за своєю суттю (онтологічними характеристиками) виступають: соціально-збалансованими можливостями (“зрівноваження” інтересів людини та суспільства); б) права людини як можливості соціальні визначаються певними якісними та кількісними параметрами (показниками), чи, іншими словами, змістом та обсягом; в) зміст та обсяг прав людини як зовнішнє вираження внутрішньосистемних характеристик параметрів прав людини є похідними від таких явищ, як характер та рівень розвитку суспільства. Поняття “характер” розвитку суспільства виступає відображенням певних специфічних історично усталених форм життєдіяльності певного суспільства, які слугують втіленням певних “інтимних” властивостей, особливостей розвитку суспільства, що не можуть бути повною мірою пояснені та адекватно обгрунтовані поза контекстом культурно-історичних умов розвитку даного соціального утворення, але тим не менше враховуються у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про дотримання чи порушення прав людини.
4. Роль моральних норм (зокрема, домінуючих уявлень про самоцінність людини та про її значення у забезпеченні суспільного прогресу) у площині прав людини полягає в тому, що у змісті відповідних можливостей людини (умов та засобів, які їх утворюють) вони виступають ідеологічними (духовними) елементами.
5. Про необхідність диференціації у вживанні термінопоняття “розсуд індивіда” у загальному визначенні поняття прав людини, а саме як: а) необхідної “суб’єктивної” передумови реалізації прав людини – розсуд індивіда у матеріальному розумінні; б) “пов’язаності” суб’єкта відповідних прав процедурою реалізації своїх можливостей (котра проявляється, як правило, у тій частині загальносоціальних можливостей людини, що традиційно позначається терміном “свободи”) – розсуд індивіда у процесуальному розумінні.
6. Про необхідність диференціації у вживанні терміну “вимога” у контексті прав людини: а) для позначення стадії реалізації права людини (процесуальне розуміння терміну “вимога”), б) для відображення складової процесу легітимації, законодавчого закріплення нових прав людини (матеріальне розуміння терміну “вимога”).
7. Про трансформацію сучасного розуміння, розширення смислових меж поняття “свободи” у сенсі не просто одиничного вияву інституту прав людини, а загальносоціальної категорії, яка включає не лише права класичної доктрини прав людини (громадянські та політичні), але і соціально-економічні та культурні, інтегруюючись навколо носія таких прав.
8. Систему чинників, які детермінують зміст та обсяг прав людини, складають: а) антропні (властиві людині як біосоціальній істоті); б) внутрішньо-соціальні (культурно-історичні, національно-економічні умови існування та розвитку відповідного суспільства); та в) зовнішній (міжнародний), який характеризується інтенсифікацією свого впливу.
9. Необхідність розмежування декількох різновидів міжнародного чинника детермінації прав людини: міжнародного неурядового (як-от вплив транснаціональних корпорацій) та міжнародного урядового. Останній може здійснюватися окремими державами – так званий одиничний – та декількома державами одночасно (вплив груповий).
10. Інститут прав людини (у його сучасній інтерпретації) характеризується низкою базових засад, серед яких можна виділити соціально-природний характер можливостей прав людини, загальність та формальну рівність можливостей, які складають інститут прав людини, для усіх їхніх носіїв, доповнювані принципом фактичної рівності як наслідком впливу домінуючих моральних норм суспільства; невід’ємність (невідчужуваність) прав людини; принцип гуманізму як системоутворюючий у системі засад інституту прав людини;
11. Соціальність як детермінуюча (базова) ознака прав людини (явища, зумовленого суспільним розвитком) виявляє себе в різних аспектах феномена прав людини, зокрема: а) на рівні генетичному – походження, еволюція інституту прав людини як результат розвитку суспільства; б) на рівні функціональному – можливість реалізації прав людини лише через систему суспільних відносин з переважаючою роллю соціально зобов’язаного суб’єкта; в) у площині обмежування прав людини – через визначення змісту та обсягу права людини, яке підлягає реалізації, шляхом застосування певної системи координат для зважування, вирівнювання інтересів людини та суспільства на зразок “margin of appreciation” або ж “doctrine of proportinality”; г) на суб’єктивному рівні – захист інститутом прав людини не лише можливостей індивіда, котрий протистоїть суспільству (забезпечення сфери особистої автономії), але й захист ним можливостей людини як носія певної соціальної ролі у самому суспільстві (скажімо, людини як носія права на особисте та сімейне життя).
12. Забезпечення адекватності та достовірності аналізу співвідношення у змісті прав людини загальних та особливих елементів вимагає синкретичного застосування трьох методів дослідження: нормативно-статичного; доктринально-теоретичного; практико-прикладного методу.
13. Застосування нормативно-статичного методу дослідження дозволяє дійти наступних висноків: а) норми міжнародного права з питань прав людини – як ті, що входять до корпусу договірного права, так і ті, що складають у своїй сукупності систему міжнародного звичаєвого права з прав людини, – виступають міжнародними стандартами, котрі слід вважати критерієм, взірцем, що йому має відповідати законодавство та відповідна юридична практика усіх держав сучасного міжнародного співтовариства; б) дотримання міжнародних звичаєвих норм із прав людини є обов’язковим навіть для тих держав, котрі не виступають стороною найважливіших міжнародних договорів з питань прав людини.
14. Дослідження інституту прав людини на нормативно-теоретичному рівні спростовують аргументи релятивізму, які мають на меті заперечити загальнолюдський (універсальний) характер феномена прав людини.
15. Найбільш адекватною для визначення загальнолюдського у змісті прав людини є позиція, в основу якої покладено поняття людських універсалій. Даний науковий підхід дає можливість уникнути наголосу чи то на суто соціальних, чи то на антропних характеристиках, однак своїм центром визнає та визначає людину, потреби та інтереси котрої як істоти біосоціальної, опосередковані культурним розвитком даного суспільства на певному історичному етапі його розвитку, є визначальними.
16. Найбільш дієвою формою пошуку таких загальнолюдських цінностей (у випадку нашого дослідження – загальнолюдського у змісті прав людини) є створення регіональних систем захисту прав людини на теренах гомогенного в культурному сенсі регіону. Означені системи захисту реалізують первинну умову міжкультурного діалогу – процесуальну рівність не лише сторін дискурсу, але й відповідних міжнародних чи інших органів захисту від відповідної держави. При цьому завдання такого міжкультурного діалогу полягає у визначенні системи цінностей, які будуть прийняті шляхом консенсусу усіх його учасників. Система таких цінностей є результатом колективно прийнятого рішення, котре, як і всяке інше, базується на системі аргументів, котрі свідчать як на користь, так і проти даного предмета.
17. В обох європейських міжнародних утвореннях посилюється тенденція до універсалізації інституту прав людини. Ця тенденція в одному випадку (РЄ) проявляється у збільшенні кількості прав, що потрапляють у сферу правового захисту (Протокол № 12 до Євроконвенції), а в іншому (ЄС) – як у розширенні видового розмаїття прав людини, котрі потрапляють у сферу правового захисту, так і в розширенні сфери застосування такого фундаментального для усього інституту прав людини принципу, як рівність усіх людей в усіх сферах суспільного життя, а не лише рівність оплати праці чоловіка й жінки та заборона дискримінації за ознакою громадянства, як це мало місце раніше (Хартія ЄС).
18. Причинами та цілями прийняття Хартії ЄС виступили: 1) забезпечення захисту прав та свобод людини від можливих порушень з боку наддержавних органів самого ЄС; 2) наповнення більш визначеним змістом інституту громадянства ЄС; 3) вирівнювання юридичних статусів (режимів) соціальних і економічних прав, з одного боку, та прав громадянських і політичних, – з іншого; 4) визнання необхідності тлумачення прав та свобод людини, гарантованих на території ЄС, відповідно до принципів інтерпретації Євросудом з прав людини одноіменних прав, закріплених у Євроконвенції; 5) забезпечення однакового застосування на територіях усіх держав-членів низки прав людини, закріплених у нормах директив відповідних органів ЄС; 6) формування своєрідного типу “правозахисного” світогляду громадян, котрі перебувають під юрисдикцією ЄС.
19. Безпрецедентним для практики забезпечення прав людини в ЄС є також встановлення спеціальної системи наддержавних органів, покликаних здійснювати поточний моніторинг стану дотримання прав людини в ЄС і, що найважливіше, вживати всіх необхідних оперативних заходів (у формі прийняття нормативно-правових актів), спрямованих на “вирівнювання” тих чи інших параметрів інституту прав людини, зокрема, забезпечення засади фактичної рівності.
20. Нарешті, іще однією істотною ознакою формування пан’європейської культури прав людини можна вважати поступове подолання колізії (незбалансованості міжнародних, зокрема, європейських стандартів прав людини) у сфері судового захисту тих прав людини, котрі можна захистити у рамках обох із розглядуваних нами міжнародно-правових систем.
21. Є підстави твердити, що тенденції розвитку інституту прав людини в європейському регіоні, зумовлені значною мірою саме чинниками міжнародного характеру, а саме невідомим раніше феноменом взаємопроникнення, накладання незалежних міжнародних правопорядків, засвідчують інтенсифікацію становлення нової глобальної культури прав людини, що її дійсно можна буде вважати надбанням не лише “Заходу”, а й усього людства – світової цивілізації.
22. Проведене дослідження дозволяє констатувати необхідність удосконалення перекладу низки іншомовних термінів, які застосовуються у міжнародних актах із прав людини, українською мовою. Термін “Universal Declaration” слід перекладати не як “Загальна Декларація”, а як “Всезагальна Декларація”, що свідчить про намір авторів документу поширити його дію у просторі на всю земну кулю. Термін “human being” слід розуміти не у “кальковому” варіанті його перекладу (“людська істота”), а власне як “людина”, адже термін “being” у даному контексті означає “буття” і виступає складовою категоріального апарату такого філософського напрямку, як екзистенціалізм, основний наголос у котрому робиться на унікальності людського життя (буття). Терміносполучення “civil rights”, котре в українському варіанті перекладу звучить як “громадянські права”, немає нічого спільного з поняттям громадянства (правового зв’язку з відповідною державою). Термін “civil”, на нашу думку, слід розуміти як такі права, котрі особа має у зв’язку з тим, що вона є членом громадянського суспільства (civil society). Тому, мабуть, більш доцільно перекладати зазначене терміносполучення як “особові (особисті) права” (права у сфері особистої свободи людини, що індивідуалізують її та отримують найбільш адекватні умови для реалізації в умовах функціонування розвиненого громадянського суспільства).

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєв С.С. Теория права. – М.: Юридическая литература, 1994. – 437с.
2. Американская Конвенция по правам человека // ООН, многосторонние договоры. – М.: Юридическая литература, 1992. – 780с.
3. Американская Декларация о правах и обязанностях человека // ООН, многосторонние договоры. – М.: Юридическая литература, 1992. – 780с.
4. An-Na-Im A.A. Human Rights in the Muslim World // Human Rights Quarterly. – 1994. – Vol. 16, № 4. – Р. 740 – 752.
5. Brown C. Universal Human Rights: a Critique // Human Rights in Global Politics. – Cambridge University Press, 1999. – P.103 – 143.
6. Burca de G.Ch. The Language of Rights and European Integration // New Dynamics of European Integration. – Lnd., Ronceverte: Hambledon Press. – P. 57 – 67.
7. Burns W. Human Rights // 20 New Encyclopedia Britannica. – Oxford, 1992. – P.655 – 657.
8. Bhirhu P. Non-ethnocentric Universalism // Human Rights in Global Politics. – Cambridge University Press, 1999. – P. 143 – 160.
9. Van Dijk G. V., Van Hoof. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights. – Institute for Human Rights (Belgium). – 1990. – 648p.
10. Ward I. The Margins of European Law. – Amsterdam School of Human Rights Research, 1996. – 371p.
11.Weiler J.H.H. The New Constitution of Europe. – Cambridge University Press, 1999. – 576p.
12. Verbatim de la reunion de la Convention du 26 Septembre 2000 // CHARTE 4958 / 00
(CONVENT 53). – Bruxelles, le 27 octobre 2000. – P.40 – 47.
13. Верланов С. До характеристики тлумачення приписів Європейської соціальної хартії Комітетом незалежних експертів // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. Серія I. Дослідження і реферати Випуск 2/ Редкол.: П.М. Рабінович (голов.ред.) та інш.. – Львів: Світ, 1999. – С.47 – 54.
14. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1985. – 276с.
15. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская Социальная Хартия: право и практика. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1995. – 598с.
16. Горошко О. Права человека и двойные стандарты // Свободная мысль. – 1993. –№ 14. – С.54 – 65.
17. Гревцов Ю.И. Очерки теории и социологии права. – Санкт-Петербург, 1996. – 386с.
18. Гуревич П.С. Философская антропология. – М.: Изд-во “Вестник”, 1997. – 443 с.
19. Гусев А.Д. О правах человека и гражданина // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 3. – С. 80 – 89.
20. Гоффе О. Політична антропологія в особливому полі уваги права // Гоффе О. Вибрані статті. – К., 1998. – С. 31 – 44.
21. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування: Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 583с.
22. Добрянський С. Європейський Союз та Рада Європи: можливості міжнародно- судового захисту прав людини (порівняльний аналіз) // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 5. – С.27 – 35.
23. Добрянський С. Права та свободи людини: класична доктрина та сучасна концепція (до порівняльної характеристики) // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. – Випуск 36. – Львів. – 2001. – С. 1 – 7.
24. Donnelly J. Universal Human Rights in Theory and Practice. – Ithaca and London: Cornell University Press, 1996. – 295p.
25. Dundes R.A. The International Dimensions of Human Rights – Westport, 1982. – 247p.
26. Everson M. “The Legacy of the Market Citizen” // New Legal Dynamics of European Union. – Oxford: Oxford University Press, 1995. – P. 57 – 68.
27. Энциклопедический юридический словарь. – 2-е изд. – М., 1999. – 567с.
28. European System for the Protection of Human Rights / Ed. by R.St. J. Macdonald, F.Matscher, H. Petzold/ – Dordrecht, Boston, London: Martinus Nijhoff Publishers, 1993. – 864p.
29. Захаров Є. Що таке правозахист? // Ї.Незалежний культурологічний часопис. – Львів, 2001. – № 21. – С. 176 – 187.
30. Права людини // Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. – 26 вересня 1997. – С. 1 – 3.
31. The Interpretation of European Union Citizenship // The Modern Law Review. – 1998. – Vol. 61, № 3. – P.298 – 314.
32. Jennings R. and Watts A. Oppenheim’s International Law. – London, 1992. – Vol.1. – 344 p.
33. Сaltung J. Human Rights in Another Key. – New-York: Polity Press, 1994. – 178 p.
34. Кельман М.С. Теорія держави: Навчальний посібник. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 278c.
35. Кистяковский Б.А. Права человека и гражданина // Вопросы жизни. – СПб., 1905. – № 1. – С.122 – 134.
36. Klare K. Legal Theory and Democratic Reconstruction // 25 U. Brit. Colum. L. – 1991. – Vol 69, № 14. – P. 97 – 109.
37. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право. – 1992. – № 7. – С.65 – 73.
38. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Учебно-методическое пособие. – М.: Норма-Инфра, 1992. – 314c.
39. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – 4 изд. – М.: Норма – Инфра,
1998. – 265с.
40. Koskenniemi M. The Effect of Rights on Political Culture // Eur. J. Int’l L. – 1998. – V.7. – P.92 – 107.
41. Koskenniemi M. From Apology to Utopia: The Structure of International Legal Argument. – Montreal: Les Yvon Edition Blais Inc., 1989. – 175р.
42. Костомаров М. Книга буття українського народу. – К., 1991. – 125с.
43. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996. – 265с.
44. Case concerning Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited (New Application 1962) (Belgium v. Spain), 1970 // Restatement International Human Rights in the Context / Ed. by Steiner, Henry, Alston. – Oxford, 1996. – P. 122 – 127.
45. Case Matthews v. the United Kingdom // Eurоpean Court Reports. – 1999. – Vol. 28, № 36. – Para 33.
46. Case 2141. – Inter.American C.H.P. 25, OEA. – 1981. – ser. L/V/ 11/54, doc 9 rev.1 – P.4 – 24.
47. Case Pafitis & Others v. Greece // Eurоpean Court Reports. – 1999. – Vol. 27, № 56. – Para 27.
48. Case Rei v. Weid. – 410 H Regisry. – 1973. – № 18. – P. 27 – 39.
49. Cassesse A. Human Rights in a Changing World. – Mineola, New-York: The Foundation Press, Inc., 1990. – 244p.
50. Cerna Ch. Universality of Human Rights and Cultural Diversity: Implementation of Human Rights in Different Socio-Cultural Contexts // Hum. Rts Q. – 1994. – V.16. – P.740-752.
51. Clapham A. Human Rights In The Private Sphere. – Oxford: Clarendon Paperbacks. Press Oxford, 1993. – 385p.
52. The Constitution Acts 1867 to 1982. – Department of Justice, Canada, 1996. – 270p.
53. Cranston M. What are Human Rights? – N.Y.: Taylor & Francis inc., 1988. – 86p.
54. Lawson Encyclopedia of Human Rights. – New-York, Washington, London: Taylor & Francis Inc., 1991. – 457p.
55. Лазарев В.В.Общая теория государства и права. – М.: Юрист, 1997. – 498с.
56. Lauterpacht H. International Law and Human Rights. – London, 1960. – 148p.
57. Lenaerts K. Respect for Fundamental Rights as a Constitutional Principle of the European Union // Columbia Journal of European Law. – 2001. – Vol. 6, № 8. – P. 1 – 25.
58. Лерхе П. Пределы основных прав. – М.: Юрист, 1994. – 218с.
59. Лившиц Р.З. Теория права: Учебник. – М.: Бек, 1994. – 255с.
60. Лозінські К. Універсальність прав людини і відмінності в культурі, традиціях та історичному досвіді // Ї.Незалежний культурологічний часопис. – Львів, 2001. – №21. – С.187 – 206.
61. Лугвин С.Б. Гражданское образование. – Ч.I. – Гомель, 1999. – 185с.
62. Лукашева Е.А. Права человека: Учебн. для вузов. – М.: Юридическая литература, 1999. – 356с.
63. Лукашук И.И. Нормы международного права в нормативной системе. – М: Изд -во ИИЯ, 1997. – 234с.
64. Малько А.В. Новые явления в политико-правовой жизни России: Вопросы теории и практики. – Тольятти, 1999. – 187с.
65. Манов Г.Н. Теория права и государства. – М.: БЕК, 1995. – 278с.
66. Мамут Л.С. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. – веха на пути к универсальной концепции прав человека // Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1989. – С.28 – 47.
67. Martin R. A System of Rights. – Clarendon Press, 1999. – 348p.
68. Марциновський А. ПАРЄ ревнує! // Голос України – 2000. – 30 жовтня. – С. 1 – 3.
69. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. – М.: Зеркало, 1998. – 343 c.
70. Матузов Н.И. Основные права личности // Теория государства и права / Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. – Саратов. – 1995. – 310c.
71. Memorandum of the Commission of the European Communities adopted on 4 April 1979 // Bulletin of the European Communities. – 1979. – Supplement № 2/79. para 5.
72. Merrils J.G. Human Righs in the World. An Introduction to the Study of the International Protection of Human Rights. – Manchester and New-York: Manchester University Press, 1996. – 256p.
73. Minow M. Rights and Cultural Difference // Identities, Politics and Rights: The University Michigan Press. – 2000. – P.347 – 367.
74. Моисеев М.М. Права человека в России: декларации, нормы, жизнь – М.: Юридическая литература, 1998. – 217с.
75. Морозова Л.А. Проблемы современной российской государственности: Учебн. пособие. – М.: Юридическая литература, 1998. – 260c.
76. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М., 1991. – 147с.
77. Nanette N.A. Allan R. The European Union and Human Rights. – The Hague/ Boston / London: Kluwer Law International, 1995. – 246p.
78. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебн. для вузов. – М.: Инфра-Норма, 1999. – 647с.
79. Нива Ж. Права человека / Опыт словаря нового мышления / Под ред. Ю.Афанасьева и М. Ферро). – М., 1989. – С. 45 – 52.
80. Nino C.S. The Ethics of Human Rights. – Сlarendon Oxford Press, 1991. – 240p.
81. Ніццький договір та розширення Європейського Союзу. – Київ, 2001. – 189c.
82. Новицкий М. Что такое права человека? // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997. – С.5 – 18.
83. Нурумов Д.И. Особенности формирования в международном праве норм защиты прав человека // Международное право. – 2001. – № 5. – С. 138 – 149.
84. Общая теория государства и права: Курс лекций. – Минск: Тесей, 1994. – 349с.
85. ООН. Международные документы. – М.: Юрид. литература, 1995. – 547с.
86. Основы государства и права / Под ред. проф.Комарова В.В. – Харьков: УЮФ, 1992. – 278c.
87. Осытянский В. Введение в концепцию прав человека // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997. – С. 18 – 30.
88. Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.01 / ЛНУ ім.Івана Франка. – Львів, 2000. – 17c.
89. Peter Van N. The International Human Rights Regime. – L.: Butterworth, 1995. – 237p.
90. Петер М.Р. Стирк, Сейгал Д. Происхождение и природа прав человека // Российский бюллетень по правам человека. – 1996. – № 9. – С. 14 – 22.
91. Петренко Л. Які права в громадянина Європи? // Поступ. – 2000. – № 160. – C.1.
92. Петришин А.В. К вопросу об общетеоретическом понятии прав человека // Проблеми законності. – 1997. – № 3. – С. 12 – 18.
93. Piechowiak M. What are Human Rights? // An Introduction to International Protection of Human Rights – Helsinki, 1995. – P. 45 – 57.
94. Pieter Van D. A Common Standard of Achievement. About Universal Validity and Uniform Interpretation of International Human Rights Norms // Human Rights: Chinese and Dutch Perspective. – The Hague, Kluwer Law International, 1996. – P. 57 – 75.
95. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория государства и права. – Харьков: Изд-во университета внутренних дел, 1993. – 332c.
96. Pollis A., Schwab P. Human Rights: Cultural and Ideological Perspectives. – New-York: Praeger, 1979. – 272p.
97. Права людини. Основні міжнародно-правові документи з прав людини. – К., 1989. – 245p.
98. Протасов В.Н. Пособие для подготовки к экзаменам: курсовому и государственному. – М.: Консум, 1998. – 251c.
99. Протасов В.Н. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М.: Новый Юрист, 1999. – № 27. – 276c.
100. Пугачев В.П., Соловьев А.П. Введение в политологию. – М.: Юрид. литература, 1999. – 438с.
101. Рабінович П.М. Закріплення прав людини в Конституції України у відповідності з Загальною Декларацією прав людини // Юридический вестник. – 1999. – № 1. – С. 77 – 79.
102. Рабінович П.М. Зміст і обсяг прав людини: всесвітня уніфікація чи національна диверсифікація ? // Юридичний вісник України. – 2001. – 17 – 23 листопада. – С.8.
103. Рабінович П.М. Зміст і обсяг прав людини: всесвітня уніфікація чи національна диверсифікація ? // Юридичний вісник України. – 2001. – 24 – 30 лист. – C.9.
104. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України. – Харків: Право, 1997. – 56с.
105. Рабінович П.М. Права людини: концептуальні засади // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998. – С.10 – 17.
106. Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення. (Основи загальної теорії права та держави): Навч.посібник. – К., 1992. – 154с.
107. Рабінович П.М. Рішення Європейського Суду з прав людини: спроба концептуально-методологічного аналізу // Право України. – 1997. – № 12. – С. 32–39.
108. Рабінович С.П. Тора // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні: праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України / Редкол: П.М. Рабінович (голов.ред) та інш. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 95 – 101.
109. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Естественные права человека. – СПб.: Знание, 2001. – 96с.
110. Рісний М.Б. Застосування національними державними органами норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод: проблеми розсуду // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – Харків, 2000. – Ч.1. – C. 156 – 158.
111. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248 (2) ЦПК України // Вісник Конституційного Суду України. –1998. – № 2. – С. 25 – 42 ; рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням громадянки Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №1. – С. 17 – 24.
112. Robertson A.H. Human Rights in the World. – New Heaven: Columbia Press, 1972. – 253p.
113. Ronald D. Talking Rights Seriously. – Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press, 1977. – 217p.
114. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права / Под ред. проф. Н.И. Панова. – Харьков, 1997. – 145c.
115. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держави і права: Експеримент. підручник. – Харків, 1997. – 248c.
116. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм. – К.: Фоліо, 1993. – 296с.
117. Серкова В.В. К вопросу о двойственном характере прав человека. – СПб.: Фолио, 1996. – 143с.
118. Славкина Н. Права человека и Суд Европейских Сообществ // Власть. – 2000. – № 10. – С.63 – 68.
119. Соловьев Э. Чтобы мир до времени не превратился в ад. (Религия прогресса и идеал правового государства) // Знание – сила. – 1995. – № 7. – С. 17 – 28.
120. Sohn L. The New International Law: Protection of the Rights of Individuals Rather Than States // American Law Review. – 1982. – Vol. 32. – № 16. – P. 48 – 59.
121. Социологический энциклопедический словарь. – М.: Зеркало, 1998, – 378с.
122. Социология межнациональных отношений. Словарь-справочник. – М.: Знание, 1997. – 234с.
123. Спасибенко С.Г. Социальная идентичность человека // Социально-гуманитарные знания. – 2001. – № 1. – С. 48 – 57.
124. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 1997. – 105c.
125. Statement on Behalf of American Anthropological Assossiation // Philosophical Problems of Law. – N.-Y.: Manhatten Publishers, 1996. – P. 278 – 281.
126. Steiner J., Alston P. International Human Rights in the Context of Law, Politics, Morals. – Oxford, 1996. – 1230 p.
127. Schachter O. International Law in Theory and Practice. – Oxford, 1991. – 285p.
128. Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: БЕК, 1993 – Т.1. – 350c.
129. Строгович М.С. Общие положения теории прав личности в социалистическом обществе. – М., 1981. – 223с.
130. Symposium in Celebration of the Fifth Anniversary of the Universal Declaration of Human Rights // Columbia University Rights Review. – 1990. – Vol. 14. – № 15. – P. 45 – 52.
131. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 340с.
132. Тао С.Ю. Сущность и назначение прав // Московский журнал международного права. – 1993. – № 3. – С. 28 – 37.
133. Теория государства и права / Под. ред. Корельского В.М., Перевалова В.М. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 534c.
134. Теория государства и права / Под ред. Манова Г.Н. – М.: Бек, 1995. – 314c.
135. Tzvetan T. The Conquest of America // The Question of the Other. – New York: Harper and Row, 1981. – P. 57 – 74.
136. Universality of the Human Rights in Pluralistic World. – Strasbourg: Cedex, 1997. – 378p.
137. Fernando R. International Human Rights and Cultural Relativism // Virginia Journal of International Law. – 1985. – Vol. 12. – № 4. – P.869 – 898.
138. Філософія. – Львів: Логос, 1997. – 240с.
139. Філософія права. – К.: Генеза, 2000. – 257с.
140. Finnis J. Natural Law and Natural Rights. – Dordrecht, Boston: M. Nijhoff, 1996. – 421p.
141. Фрицький О. Закріплення прав людини в Конституції України у відповідності з
Загальною Декларацією прав людини // Юридический вестник. – 1999. – № 1. – С. 70 – 72.
142. Hampson F.J. Monitoring Human Rights. – Oxford: Clarendon Press, 1996. – 346с.
143. Хартия Европейского Союза об основных правах. Комментарий. – М:. Юриспруденция, 2001. – 203с.
144. Хартія основних прав ЄС // Ніццький договір та розширення Європейського Союзу. – К. – 2001. – С. 179 – 193.
145. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Юридическая литература, 1981. – 489с.
146. Henkin L. The Age of Rights. – New-York: Praegar, 1990. – 156p.
147. Humprey J. The International Law of Human Rights. – New-York: Free Press, 1989. –
201р.
148. Черниченко С.В. Права человека и гуманитарная политика в современной дипломатии // Московский журнал международного права. – 1992. – № 3. – C. 37 – 48.
149. Шабанова М.А. Институционально-правовая свобода в меняющемся обществе // Полис. – 1996. – № 6. – С.54 – 62.
150. Шевчук С. Доктрина “поля розсуду держави” в діяльності Європейського Суду з прав людини // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – Харків, 2000. – Ч.1. – C.173 – 174.
151. Шевчук С. Хартія основних прав для нової Європи // Ніццький договір та розширення Європейського Союзу. – К.– 2001. – С. 172 – 179.
152. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. – Свердловск, 1990. – 127c.