Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції

brief description

Зміст

ВСТУП.............................................................................................................. 3

Розділ І. Теоретико-правова характеристика інституту президентства в Україні та Франції як складового елементу форми державного правління

1.1. Еволюція форм державного правління в Україні та Франції та статус глави держави........…................................................................14
1.2. Президенти України та Франції в структурі вищих органів державної влади своїх країн.............. ..................................................63

Розділ ІІ. Порядок набуття та припинення повноважень президентами України та Франції

2.1. Вибори президентів України та Франції: загальна характеристика.................................................................................................88
2.2. Припинення повноважень президента: досвід України та Франції.................................................................................................128

Розділ ІІІ. Правові засади взаємодії президентів України та Франції з органами законодавчої та виконавчої влади

3.1. Повноваження президентів України та Франції по відношенню до уряду....................................................................................................150
3.2. Повноваження президентів України та Франції по відношенню до парламенту..........................................................................................168

ВИСНОВКИ................................................................................................ 195
Список використаних джерел.................................................................. 203
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина.
Тенденція становлення держав - колишніх республік СРСР, зарубіжний досвід свідчать про загальне зростання конституційно-правових інститутів, створення різних їх варіантів, що породжується історичними та національними умовами розвитку конституціоналізму, а також практикою включати у механізм здійснення державної влади главу держави (президента), який би презентував державу. Водночас для України є характерними історичні традиції республіканської форми правління, наявність ідей інституту президентства в українській історико-політичний думці середини ХІХ - початку ХХ століття та існування історичної практики конституційно-правового закріплення цього інституту.
Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно є необхідність врахування всього позитивного, що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у Франції, оскільки форма державного правління - президентсько-парламентська республіка - притаманна як Україні, так і Франції.
Розгляд у порівняльно-правовому аспекті інституту глави держави в Україні важли¬вий для пошуку шляхів підвищення ефек¬тивності функціонування Президента Украї¬ни. Сьогодні посилюється інтерес до проблеми результативності цього інституту в нашій державі, оскільки реально зростає вплив Президента України на процеси, що відбу¬ваються в суспільстві, на становлення Украї¬ни як правової, демократичної, соціальної держави. Розвиток цього інституту - це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов'язана з пробле¬мою розподілу владних повноважень між Президентом та іншими органами влади, а також з питанням оптимізації взаємодії влад¬них структур.
Є всі підстави стверджувати, що введен¬ня в Україні інституту президентства відкри¬ло новий етап у розвитку української дер¬жавності. Все це вимагає по-новому осми¬слити питання функціонування державного механізму, проаналізувати цей інститут у порівняльному аспекті. Введення інституту президентства в Ук¬раїні суттєво вплинуло на політико-правову практику в нашій державі, на реалізацію державної влади. Безумовно, фігура Прези¬дента стає центральною в державному ме¬ханізмі України, і це потребує глибокого наукового аналізу його правового статусу. Тому важливо виявити юридичну природу Глави Української держави, застосовуючи порівняльно-правовий метод дослідження. Власне кажучи, наука конституційного права в останні роки все більш активно використовує цей метод, що дає позитивні результати.
Поглиблене вивчання організації та функціонування державної системи Франції має не тільки власне пізнавальне значення. Воно важливе і необхідне також для удосконалювання теорії і практики українського конституційного права. Французький досвід у цій сфері вже протягом багатьох десятиліть незмінно привертає пильну увагу вітчизняних дослідників. В останні роки потреба в його науковому осмисленні і розумному використанні відчувається особливо гостро.
Використання досвіду, накопиченого в конституційно-правовій галузі Франції, виключає можливість такої спрощеної операції, як сліпе копіювання, пряме запозичення, механічне відтворення в українському законодавстві. Воно неодмінно містить у собі критичне ставлення, допускає всебічне врахування специфіки історичних традицій і національних особливостей, ретельний добір досягнень Франції в державній сфері на предмет їхньої відповідності чи невідповідності, придатності чи непридатності для українського конституційного законодавства.
У сфері організації та діяльності президентської влади у Франції нагромаджений багаторічний досвід. Проте для України цей державний інститут є новим, що в свою чергу вимагає спеціального дослідження у галузі теорії і практики. Особливості розглянутої теми полягають у тому, що становлення та розвиток інституту президентства в Україні та Франції мають свої національно-історичні особливості і традиції, що не може не позначитися на змісті та формі організації президентської влади цих країн. Президенти обох країн посідають чільне місце у державному механізмі, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя. Хоча інститут президентства в Україні належить до східноєвропейської, у Франції – до західноєвропейської системи президентства, у них є багато спільного. І це дає підстави для їх аналізу у порівняльно-правовому аспекті.
Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. Тому, безсумнівно, важливим є чіткий поділ владних повноважень між Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України. А, отже, є об’єктивна потреба врахування досвіду співпраці і розподілу компетенції між Президентом Франції, урядом та парламентом цієї держави.
Актуальною і гострою проблемою сучасної науки конституційного права України є теоретичне обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави у загальній системі органів державної влади. Конституційні норми, які регулюють правовий статус Президента України, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення справжніх намірів законодавця – Верховної Ради України - і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції. Саме тому є потреба ретельного аналізу правового статусу Президента України в механізмі державної влади та впровадження в конституційну теорію та практику положення про те, що Президент є арбітром серед інших органів державної влади України, використавши досвід Французької республіки. Інститут президента в Україні має бути не лише гарантом конституційних основ та державного ладу, а й стати інтеграційним інститутом у системі органів державної влади та забезпечити їх взаємодію з органами місцевого самоврядування.
Виходячи із змісту Конституції, а також враховуючи загальнополітичні тенденції та зміст норм Конституції, Україна є президентсько-парламентською республікою. Однак в світлі започаткованої конституційної реформи та підготовки до інтегрування держави до Європейського співтовариства в Україні проголошений перехід до парламентсько-президентської республіки з огляду на те, що саме така політична система демонструє свою ефективність в більшості країн Європи.
Правовий статус Президента України, особливо в аспекті взаємовідносин з іншими державними органами, і насамперед з Верховною Радою, не врегульований в повному обсязі і не є найбільш оптимальним. Тому є необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації та функціонування інституту президентства у Франції.
Сукупність указаних чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 рр. Тема дослідження пов’язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.”, яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої був дисертант.
Стан наукового розроблення теми визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання статусу президентів України і Франції, практикою реалізації ними свого статусу, взаємовідносинами з парламентами та урядами своїх країн в різних сферах суспільного життя.
Питанням організації і функціонування інституту президентства в Україні в останні роки приділяється значна увага. Разом з цим чимало проблем не вирішено. Інститут президентства в Україні ніколи не був предметом дослідження в аспекті його порівняння з інститутом президентства у Франції ні в Україні, ні у інших країнах СНД. Необхідність такого дослідження зумовлюється завданням вдосконалення організації і функціонування державного механізму в Україні. При цьому слід врахувати позитивний досвід інших країн, насамперед Франції.
Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн, теорії держави і права, історії держави та права України і зарубіжних країн.
Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних та філософських дослідженнях щодо питань організації і функціонування вищих органів державної влади, президентів.
Дисертація ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з теорії держави та права, конституційного права, історії держави і права, міжнародного права: С.Агафонова, С.Алексеєва, Ф.Ардана, Г.Атаманчука, М.Баглая, О.Бойко, Ю.Бисаги, Ф.Бурчака, Ф.Веніславського, А.Георгіци, В.Головатенко, А.Демішель, Ф.Демішель, М.Дюверже, Д.Златопольського, А.Колодія, Ю.Коломійця, Л.Кривенко, М.Крутоголова, В.Погорілка, А.Мішина, М.Орзіха, Н.П.Плахотнюк, М.Сахарова, С.Серьогіної, Б.Страшуна, В.Тація, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, В.Чиркіна, М.Цвіка, В.Шаповала, О.Фрицького, В.Шувалової, Н.Шукліної, В.Яворського та інших.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення та розвитку інституту президентства в Україні і у Франції в контексті форми державного правління, процедури набуття та припинення ними своїх повноважень, практики взаємовідносин президентів з парламентами та урядами досліджуваних країн.
Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання наступних завдань.
1. Визначити місце досліджуваної проблеми у науці конституційного права.
2. Визначитися з роллю і місцем Президента України і Президента Франції в державних механізмах своїх країн.
3. Розкрити теоретико-правові аспекти інституту президента і його юридичну природу.
4. Проаналізувати процес становлення інституту президентства у Франції і в Україні в контексті форми державного правління, фактори, які впливали на формування і розвиток цього інституту. Виявити спільні тенденції розвитку інститутів глав держав в Україні та Франції.
5. Розкрити порядок виборів президентів в Україні і у Франції, вступу їх на посаду і усунення з неї, проблеми і труднощі, які виникають у виборчому процесі, шляхи їх подолання.
6. Проаналізувати найбільш важливі і складні проблеми взаємовідносин президентів України і Франції з парламентами та урядами своїх країн у різних сферах державної діяльності.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при формуванні та функціонуванні інституту президентства в Україні і у Франції.
Предметом дослідження є питання теорії та практики становлення та розвитку інституту президентства в Україні та Франції, місце президентів у державному механізмі цих країн, процедура набуття та припинення ними своїх повноважень, взаємодія з органами законодавчої та виконавчої влади.
Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знаннь і правильність поставлених перед дослідником цілей і завдань.
Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститути президентства в Україні і у Франції в динаміці їх становлення та розвитку. Із застосуванням системного методу розглядається роль і місце президентів України та Франції в державному механізмі цих країн, історико-правового – процес становлення інституту президентства у вказаних країнах; системно-структурного й формально-логічного – виділяються чинники, що впливають на становлення та розвиток інституту президентства, аналізується компетенція Президентів України і Франції; порівняльно-правового – порівнюється їх правовий статус, процес взаємодії з парламентами та урядами своїх країн. Шляхом методу тлумачення норм про правовий статус Президентів України та Франції, з’ясовується і роз’яснюється зміст норм конституцій та поточного законодавства, які регулюють їх правовий стан.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, конституційного права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, сформульовані у сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях з питань теорії демократії, конституціоналізму, функціонування органів державної влади.
Джерельну базу дослідження складають Конституція України, Конституція Франції, конституції деяких інших країн світу, закони України, Франції, інших країн, підзаконні нормативно-правові акти, які визначають правовий статус президентів, а також міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні і у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми організації та функціонування інститутів президентства в Україні та у Франції, проблеми взаємовідносин президентів з парламентами та урядами своїх країн.
Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:
- інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю у розв’язанні актуальних питань політичного характеру, процесу державотворення;
- наводяться аргументи, що форма державного правління в Україні за всіма ознаками формувалася під впливом французької моделі президентсько-парламентської республіки. Їх спільними ознаками є 1) політична відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом; 2) дуалізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президента як носія виконавчої влади; 3) конституційне закріплення функцій прези¬дента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; 4) побудова механізму здійснення державної влади на засадах розподілу влад.
- додатково обґрунтовується положення, що Україна прийняла саме французьку систему президентської влади. І хоча, на відміну від французької Конституції, Основний Закон України не закріпив положення про арбітражну функцію Президента, проте обсяг його повноважень та механізм взаємовідносин із законодавчою і виконавчою гілками влади свідчить про реальне виконання саме такої функції Главою нашої держави.
- вперше робиться висновок, що доцільніше було б збільшити термін повноважень Президента України, застосовуючи практичний досвід Франції до семи років, що дозволить уникати політичної кризи або принаймні тривалого колапсу у діяльності органів державної влади.
- обгрунтовується, що коло правопорушень, за вчинення яких можна притягти президента до відповідальності в обидвох країнах, вкрай вузьке і обмежується, як правило, особливо тяжкими злочинами;
- вперше у порівняльно-правовому аспекті аналізується компетенція Президента України та Президента Франції по відношенню до уряду, а також стверджується, що особливістю організації та функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України і в Конституції Франції;
- наводяться аргументи що позиція президента щодо уряду як в Україні, так і у Франції постійно балансує на межі двох концепцій: обмежувальної, коли президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює його, і розширювальної, коли президент стає по суті і главою виконавчої влади, при цьому не беручи на себе політичної відповідальності за невдалу урядову політику;
- зазначається, що вибір загального прямого голосування, як способу наділення повноваженнями глав держав в Україні та Франції свідчить про високий ступінь легітимації цього інституту, що становить не тільки юридичну, але і морально-політичну підставу для можливого здійснення впливу на рішення законодавчої та виконавчої гілок влади;
- вперше звертається увага що чинні конституції України та Франції закріплюють можливість притягнення до відповідальності президента, що дозволяє у разі порушення президентом конституції та законів усунути його з посади, а також є засобом превентивного впливу на глав держав у цих країнах.. Проте на практиці в силу своєї складності подібна процедура не діє ні в Україні, ні у Франції;
- вперше наголошується на тому, що конституції Франції та України надають можливість президентам “творити право”, а з огляду на прога¬лини в законодавстві, які існують у пра¬вовій реальності держав, - це досить сут¬тєве право.
Теоретичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у збільшенні наукових знань про розвиток та роль інституту глави держави як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Матеріали дисертації дають підстави і наукову основу для подальшого дослідження теорії та практики організації і функціонування інституту президентства, вдосконалення правового статусу Президента України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження в юридичній науці актуальних проблем конституційно-правового статусу інститутів президентства в Україні та в зарубіжних країнах, дослідження окремих інститутів, зокрема інститутів імпічменту глави держави, інститутів тимчасового заміщення посади глави держави та при вивченні проблемних й спірних питань, які безпосередньо пов’язані зі статусом президента - проблем окремих аспектів виборів глави держави, строку його повноважень та ін.
Рекомендації, зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про статус президента, у практичній діяльності органів державної влади, а також під час викладання в юридичних та інших навчальних закладах курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн” та інших.
Результати дисертаційного дослідження використовувались для підготовки юристів зі спеціальності “Правознавство” на юридичному факультеті Ужгородського національного університету, у викладацькій діяльності дисертанта у 2003-2004 та 2004-2005 навчальних роках.
Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно здійснював комплексний науковий аналіз інститутів президентства в Україні та Франції, самостійно написав дисертацію. Всі фахові публікації автора підготовлені особисто, без участі співавторів. Доповіді автора на конференціях підготовлені самостійно.

bibliography

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження інститутів президентства в Україні та у Франції ми дійшли таких висновків.
Теоретично встановити Конституцією оптимальний політичний устрій - відносно легке завдання. Однак, втілити його в соціально-політичній реальності - далеко складніше. Україна, здається, успішно здійснила першу мету - прийняла нову Конституцію, яка, за нашими міркуваннями відповідає сучасним світовим стандартам. Щодо самого конституювання нової політичної системи, закладеній у Конституції, цей процес становлення ледве розпочався.
У державних механізмах України і Франції, в політичній системі цих країн інститути президентства займають особливе місце, що зумовлено їх участю у розв’язанні проблем державотворення і правотворення, можливістю впливу на соціально-економічні та політичні процеси. Це насамперед визначається юридичною природою цього інституту.
Науковий аналіз інституту президентства в Україні і в Франції можливий при системному застосуванні формально-логічного, історичного, порівняльно-правового методу, методу тлумачення правових норм, регламентуючих юридичний статус глав держав цих країн. Серед цих методів особлива роль належить порівняльно-правовому методу, який дає можливість розглянути в порівняльному аспекті процедуру виборів Президента України і Президента Франції, співвідношення повноважень президентів з компетенцією парламентів та урядів своїх країн. Це дає можливість плідно в конституційно-правовій практиці України використовувати позитивний досвід нормативно-правового регулювання інституту президентства у Франції і практики реалізації главою французької держави своїх функцій і повноважень. Разом з цим, застосовуючи досвід Франції, як і інших країн світу щодо інституту президентства, слід враховувати історичні умови появи цих інститутів у Франції і в Україні, різницю в накопиченому досвіді державотворення, менталітеті народів, у структурі політичної системи тощо.
Сьогодні є всі підстави вважати, що інститут президентства отримав широке розповсюдження у світі, що він є невід’ємною частиною державного механізму і політичної системи багатьох країн. Його становлення і розвиток значною мірою визначаються формою правління, усталеними, політико-правовими традиціями, політичною кон’юнктурою, розкладом соціальних сил в державі, менталітетом народу, соціально-економічними і духовними факторами.
Кожна держава, як суверенний суб’єкт політико-правового процесу, сама визначає роль і місце президента в державному механізмі, співвідношення його компетенції з парламентами та урядами своїх країн. Розпад СРСР став чинником появи на пострадянському просторі інституту президентства, який перебуває в основному на етапі становлення. Політична еліта пострадянських країн намагається врахувати позитивний досвід функціонування інституту президентства у Франції та інших державах, і насамперед практику взаємодії президентів з іншими структурами державного механізму.
Конституція Франції 1958 р. стала визначним документом у становленні інституту президентства в цій країні, оскільки вона встановила основи компетенції глави держави, систему стримувань і противаг в державному механізмі, показала необхідність чіткої взаємодії владних структур, що стало взірцем для конституційно-правового регулювання цього інституту в інших країнах світу. В Конституції Франції закладена класична форма напівпрезидентської республіки.
Становлення інституту президентства в Україні пов’язане з історією Української державності. В політико-правовій думці ідея президентства в Україні мала декілька етапів свого розвитку. Перший етап – до 1917 р., другий – 1917–1920 р.р, третій – радянський, четвертий – період становлення України як суверенної незалежної держави, п’ятий – сучасний період – спроби перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Але ж реально ідея президентства в Україні була втілена тільки на етапі становлення України як суверенної незалежної держави, при введенні в 1991 р. в Конституцію УРСР інституту Президента, в результаті чого в Основний Закон була включена глава 12-1 “Президент України”. При цьому Президент України наділявся досить значними повноваженнями. Введення в державну систему України в 1991 р. посади Президента було з одного боку відображенням історичних традицій державотворення в Україні, а з іншого – врахування міжнародного досвіду функціонування президента як одноособового глави держави з республіканською формою правління. При цьому, безсумнівно, брався за зразок саме історичний досвід становлення інституту президентства у Франції. А форма державного правління визначалася під впливом французької моделі.
Для суспільно-політичної думки досить складним був період щодо визначення оптимальної моделі президентства в період розробки і прийняття нової Конституції України, що зумовлювалося особливістю співвідношення повноважень Президента з іншими структурами державного механізму і в цілому, роллю президента в даному механізмі. Особливу роль у становленні президентсько-парламентської республіки відіграв Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України, який суттєво посилив повноваження Президента України. Після висловленої Президентом України 24 вересня 2002 р. ідеї, що Україна повинна йти від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської, настав новий етап обговорення в наукові літературі, в політичній еліті й у суспільстві в цілому ролі і місця Президента України в державному механізмі та в політичній системі. Ця ідея неоднозначно сприймається політичними силами України, науковцями. Проте вже прийняти Закон України “Про внесення змін до Конституції України”, який заклав підвалини переходу України до парламентсько-президентської республіки.
Система правління як в Україні, так і у Франції, що її встановлюють основні закони, базується на двох фундаментальних принципах. По-перше, на засаді структурного і функційного поділу (розподілу) триєдиної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та на закладених у кожній із цих владних структур механізмів (засобів) противаг і стримувань. По-друге, на принципі, згідно з яким президент як глава держави виділяється як єдиний міжвладний інститут. Відповідно до цього президент є наділений особливими повноваженнями (при виникненні надзвичайних ситуацій), котрими він періодично балансує цілість владної системи.
І якщо в Конституції Франції нормативно закрілено положення, що президент є арбітром нації, то в Конституції України подібне положення відсутнє. Однак, аналізуючи норми української Конституції можна стверджувати, що за своєю політичною сутністю, інститут Президента становить єдину та в певному сенсі “нейтральну” владу, а у відношенні до інших інститутів виділяється як релятивно приматний, і, за певних умов, домінантний. Проте це не означає, що Президент “всевладний”. Стрижень політичної системи України складають Парламент, Президент і Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, який посідає своє власне інституційне місце між Президентом і Верховною Радою. Конституція встановлює між ними надійно виважений баланс. Незважаючи на інституційну приматність та, можливо, похідну від неї домінантність Президента, реалізація президенських міжвладних повноважень у вирішальній мірі залежить як від самого Президента, так і від добровільної або вимушеної готовності до кооперативного співробітництва (і компромісів) усіх владних інститутів.
Порядок виборів глави держави значною мірою підкреслює демократичний потенціал формування державних інституцій, в тому числі в Україні і у Франції. Вибори Президентів в Україні і у Франції відбуваються на демократичних засадах. Але на цей процес суттєво впливають історичні передумови формування і розвитку законодавства про вибори глави держави, рівень правової культури, менталітет народу, розвиток партійної системи. При цьому є підстави вважати, що законодавство про вибори Президента України є більш динамічним в порівнянні із відповідним законодавством Франції. Так, законодавство про вибори Президента України пройшло декілька етапів, в основі яких були закони про вибори глави Української держави 1992, 1994, 1999 та 2004 рр. Разом з цим чинний Закон “Про вибори Президента України” не є оптимальним, і, безумовно, він підлягає подальшому вдосконаленню на всіх стадіях виборчого процесу.
Процедури вступу на посаду президентів України і Франції мають ряд однакових норм, що зумовлено, насамперед, об’єктивними чинниками. Так само, в інституті імпічменту Президента України і Президента Франції є багато спільного, що виявляється в досить складній процедурі усунення президентів з посади в такому порядку. Відмінності цього інституту в даних країнах у тому, що в Україні більш ускладнена процедура імпічменту, ніж у Франції. Саме тому за всю історію існування незалежної України та П’ятої республіки у Франції імпічмент так і не був застосований в силу своєї неузгодженості та суперечливості, що свідчить про необхідність вдосконалення механізму його використання.
Компетенція, яка характеризує конституційно-правовий статус президентів України та Франції, змінюється під впливом чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру. При цьому державно-правова практика свідчить, що повноваження у Президента Франції більш стабільні, ніж у Президента України. Реалізація президентами України і Франції своїх повноважень реалізується у тісному взаємозв’язку з парламентами та урядами свої країн, має особливе значення. Посилення повноважень президентів України і Франції в цих сферах обов’язково повинно супроводжуватися розширенням контролю парламентів за їх діяльністю.
Впровадження в демократично-правову практику України і Франції принципу поділу влад, його закріплення на конституційному рівні суттєво впливає на взаємодію глав держав з парламентами та урядами. Причому, взаємовідносини глави держави з виконавчою владою у досліджуваних державах найбільш тісні. Навіть враховуючи те, що практично він не входить до жодної з трьох гілок влади, юридична наука і практика визначають президента главою виконавчої влади, тому що ніхто з посадових осіб не може мати функції та владні повноваження без влади. При цьому, особливістю організації і функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління являється дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України і в Конституції Франції.
Проте не слід залишати поза увагою і взаємовідносини президента із органами законодавчої влади. Так, інститути президенства в Україні та Французькій Республіці, їх повнова¬ження як глав держав в першу чергу тісно взаємопов'язані із законотворенням. Слід виділити такі спільні для обидвох країн повноваження президентів у цій сфері, які є елементами механізму взаємодії президентів та законодавчої влади: 1) право законодавчої ініціативи; 2) право видавати укази; 3) право підписувати закони; 4) право вето чи право повернення законопроекту на повторний розгляд. Проте, Президент України має право законодавчої ініціативи, яке прямо закріплено у кон¬ституційних нормах, а Президент Франції - опосередковано через посадову особу (прем’єр-міністр). Наведені аргументи дають право стверджувати, що Конституція України та Конституція України надають можливість президентам “творити право”, а з огляду на прогалини в законодавстві, що існують у пра¬вовій дійсності держав, - це дуже сут¬тєве право.
У сфері законодавчої діяльності у Президента України значно більше повноважень, ніж у Президента Франції. У Президента Франції формально відсутнє право законодавчої ініціативи, яке є у Президента України. Державно-правова практика України свідчить, що законодавчо слід врегулювати право вето Президента України, прийнявши спеціальний закон щодо вето Президента. Особливо необхідно акцентувати увагу на процедурних аспектах реалізації права президентського вето, що є необхідним для реалізації законодавчої діяльності.
Нову політичну систему України - президентсько-парламентську республіку - а за тим і місце в ній інституту Президента не можна вважати ориґінальним нововведенням, а лише одним із варіантів змішаних систем. З одного боку, українська політична система типологічно найближча до моделі П'ятої Французької Республіки, а з другої боку, вона неповторна. Кожний політичний устрій має тільки йому властивий національний характер. Цей процес в Україні ще на стадії становлення.
На наш погляд, головним недоліком нового устрою України є те, що процес його встановлення тільки розпочався і відбувається в несприятливих соціально-політично-економічних умовах. Це не можна ототожнювати з можливими вадами самої системи. На питання, наскільки існуюча правління для України є оптимальною, однозначно відповісти не можливо. На нашу думку вибір президентсько-парламентської форми правління оптимальний на сучасному етапі. Але він й надалі залишається більше метою, аніж реальністю сьогодення.
Треба погодитися із історичною об'єктивністю, що будь-яка автентично демократична система правління добре спрацьовує тільки за умов, коли громадянське та соціально-економічне суспільство, правосвідомість, бюрократично-адміністративні еліти та інше набули відповідного ступеня розвитку та якості. В Україні ці взаємозумовлені елементи знаходяться або на стадії становлення, або, якщо вже й існують, то вправно не функціонують.
Ми вважаємо, що Конституція України заклала солідні передумови для поетапного утвердження автентичної президентсько-парламентської форми правління, яка вже пройшла позитивну апробацію у Французькій республіці. Iсторичний досвід розвинених країн свідчить про те, що ця модель є гнучкою і застосовувальною до специфік окремих країн.
Підводячи підсумки, вважаємо, що в Україні (хоч на перехідний період) треба продовжувати створювати в повному обсязі політичну систему, передбачену Конституцією. Будь-яке намагання змінити чинний конституційний лад, що тільки ступив на шлях свого становлення, неминуче призведе до політичної дестабілізації, поглиблення кризи суспільства та до наростання нових проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 212 с.
2. Агафонов С. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні. // Право України. – 2001. - № 7. – С. 102-104.
3. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – С. 502.
4. Алиев А.Ф. Институт президентства и его особенности в условиях России. Автореф. дис... канд. полит. наук: 23.00.02. – Москва, 2000. – 21 с.
5. Ардан Ф. Франция: государственная система. – М.: Юрид. лит., 1994. – 176 с.
6. Арзаканян М.Ц. Де Голль и голлисты на пути к власти. - М., 1990. - 120 с.
7. Ачкасов В.А. Президент РФ и Государственная Дума // Правоведение. – 1995. - № 4-5. – С. 67-71.
8. Багатопартійна українська держава на початку ХХ століття: партійні документи перших українських політичних партій. – К.: Наукова думка, 1992. – 342 с.
9. Баглай М., Габричидзе Б. Конституционное право Российской Федерации. – М., 1996. – 350 с.
10. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М., 1999. – 314 с.
11. Балагура О.В. Институт президентства в Украине: практика становления // Проблеми права на зламі тисячоліть. Дніпропетровськ - 2001. – С. 82-86.
12. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. 1997. - № 3. – С. 13-17.
13. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Бєлов Д.М. Вибори Президента: світовий та український досвід. – Ужгород – 2003. – 71 с.
14. Бисага Ю.М., Палінчак М.М., Рогач О.Я., Бєлов Д.М. Коментар до Закону України “Про вибори Президента України”: Посібник. – Ужгород, 2004. - 215 с.
15. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навчальний посібник. – К., 1997. – 200 с.
16. Боботов С.В., Васильев Д.И. Французская модель правового государства // Советское государство и право. – 1990, - № 1. – С. 11-17.
17. Бойко О. Юридична природа інституту президенства // Підприємництво, господарство та право. – 2003. - № 1. – С. 69-71.
18. Бойко О.В. Інститут президентства в Україні і США (порівняльно-правовий аналіз). Автореф. Дис.... канд. юр. наук. – К. – 2004. – 22 с.
19. Большой энциклопедический словарь. М., 1998.- 510 с.
20. Борисов И.Б. Общенационвльные выборы во Франции в 2002 году (замеки росийского наблюдателя) // О выборах. – 2002. - № 3. – С. 15-19.
21. Бостан С.К. Парламентсько-президентська республіка як різнвид змішаної форми республіканського правління // Вісник. – Запоріжжя. – 2002. - №2(19). – С. 88 – 97.
22. Бурчак Ф.Г. Президент України. – К.: Ін Юре, 1997. – 24 с.
23. Бурчак Ф.Г., Погорілко В.Ф. Конституційно-правовий статус Президента України // Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 220-237.
24. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. - № 3: Президент України: законодавче забезпечення діяльності. – 416 с.
25. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № – 1. – С. 34-40.
26. Веніславський Ф. Роль Президента України в механізмі забезпечення взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади // Нова політика. – 1998. - № 1. – С. 7-11.
27. Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – 217 с.
28. Вінниченко В. Відродження нації. Історія української революції 1917 – грудень 1918 р. – Репр. Відтворення вн. 1920 р. – К.: Політвидав України, 1990. Ч. 3. – 248 с.
29. Волощук О.Т. Президент – активний учасник законодавчого процесу (порівняльний аналіз конституційно-правових норм Франції, Росії та України) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Право. Випуск 1. – 2002. – С. 56 – 61.
30. Георгіца А.З. Взаємодія парламентів з главами держав: досвід інших країн // Чернівецький університет. Науковий вісник. – Чернівці, 1999. – Випуск 55: Правознавство. – С. 27-32.
31. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Чернівці: “Рута”, 2001. – 431 с.
32. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці: Рута, 1998. – 484 с.
33. Гнілорибов В.В. Проблеми взаємовідносин Верховної Ради України та Президента України // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук. – практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. – К., 2001. – С. 157-162.
34. Головатенко В. Окремі аспекти конституціно-правового статусу Президента України // Право України – 1999 - № 5 – С. 30-34.
35. Головатенко В. Президентська і парламентська республіки як форми демократичного транзиту: пострадянський досвід // Науковий вісник УжДІІЕП. Теорія та практика переходу до ринку: економіко-правові, міжнародні, інформаційно-технічні та освітньо-правові аспекти. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – 2000. - № 2 – С. 103-107.
36. Головатий В.І. Вето Президента як важіль забезпечення державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали наук.-практ. конф. Листопад 1997 р. – К.: Ін-т зак-ва. Верх. Ради України, 1997. – С. 56-60.
37. Головатий С. Скріплення підписом: контрасигнаціячи візування? // Юридичний вісник України. – 1998. - №3(133). – С. 23-27.
38. Горбач В. Вибори за один рік: оптимізація процесу чи політична кон’юнктура // Юридична практика. – 1999. - №2. – С 5-6.
39. Городецький О.В. Парламент і Президент (проблеми відносин) // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 1996. Вип. 4-5. – С. 144-149.
40. Государственное право Германии. Том 1. – М., 1994. -260 с.
41. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 30. – С. 429.
42. Дем’яненко М.І. Прозорість виборчого процесу як важливий фактор чесних виборів // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії та практики: Збірник / Редкол.: М.М.Рябець та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – 360 с.
43. ДемишельА., ДемишельФ., Пикемаль М. Институты и власть во Франции. – М.: Прогресс, 1977. – 134 с.
44. Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації // Право України. – 2002. - №12. – С. 33-36.
45. Дюверже М. Особливості і розвиток форм правління. – Ф., 1993. – 131с.
46. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. – М., 1908. – 501 с.
47. Жук Н. Система стримувань і противаг у державному апараті: витоки та основний зміст // Вісник Академії правових наук України. – 2003 - № 4(35). – С. 52-62.
48. Закусило О., Мельниченко В. Для чого державі Президент: (Про інститут президентства) // Віче. – 1993. – № 12. – С. 18-28.
49. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии: учебник для студентов вузов, обуч. по спец. “Правоведение”. - М.: Зерцало, 1999. – 306 с.
50. Златопольский Д.Л. Правовой статус президента в государствах Восточной Европы // Парламент и Президент (опыт зарубежных стран). – М., 1995. – 150 с.
51. Иванов В. Принцип разделения властей в Конституции США 1787 г. и Конституции Франции 1791 г.: сравнительный анализ. // Государство и право. – 2000. - № 12. – С. 80-84.
52. Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
53. Институты конституционного права иностранных государств. М.: “Городец-издат”, 2002. – 496 с.
54. История Франции. – М., 1973. – 231 с.
55. Іваненко Я.Л., Євдокимов В.О. Президент – глава держави Україна // Конституція незалежної України / За ред. В.Ф. Погорілко, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – С. 249-272.
56. Ілюзія президенства // Юридична газета. – 2004. - № 1(3). – С.5-6.
57. Історія держави і права України / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін. За ред. А.Й. Рогожина / У 2 част. – К.: Ін-Юре, 1996. – Ч. 2. – 654 с.
58. Історія української Конституції під ред. Слюсаренко А., Томенко М. – К.: Право, 1997. – 441 с.
59. Кадькаленко С.Т. Розподіл влад: теорія і практика // Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Вісник. Наук.- практ. зб. – К., 1999. - № 2(4). – С.77-81.
60. Керимов А. О своеобразии государственной системы современной Франции // Государство и право. – 2001. - № 1. – С. 71-74.
61. Керимов А.Д. Парламентские представительства как средство контроля за исполнительной властью (Пятая Французская Республіка) // Государство и право. – 1992. - №7. – С. 139-147.
62. Кирило-мефодієвське товариство: у 3 т. / АН УРСР Інститут історії та ін. Редкол.: П.С. Сохань (гол. упор.) та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – Том ІІІ. Упор. О.О. Франко та ін. – 710 с.
63. Кіс Т. Інститут президентства в Україні // Нова політика – 2000. - № 1. – С. 23 – 31
64. Кіс Т. Типологічне порівняння політичних систем та інститут президента в Конституції України: типологічне визначення. – К., 2002. – 45 с.
65. Князевич Р.П. Конституційно-правові засади виборів Президента України: проблеми теорії та практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. 12.00.02 / Одес.нац.юрид.акад. – Одеса, 2002. – 18 с.
66. Ковачев Д.А. Принцип разделения властей в конституциях государств Восточной Европы // Конституционные реформы в государствах Содружества. – СПб., 1993. – 150 с.
67. Ковлер А.И. Франция: партии и избиратели. М.: Наука, 1984. – 122 с.
68. Козінцев І. У добу Ценральної Ради: державотворення // Юридичний вісник України. – 1997. – 3-9 квітня (№ 14). – С. 6-9.
69. Козюбра М. Політична реформа в Україні можлива і без радикальної зміни Конституції//Часопис Парламент. – 2003. - № 7. – С. 8-9.
70. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади зарубіжних країн. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Харків, 1998. – 20 с.
71. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. Харків: Основа, Ін-т внутр. справ, 1998. – 245 с.
72. Коломієць Ю.М. Проблема форми та системи правління в Україні // Пятые Харьк. политолог. чтения Ресурсы политической власти: Материалы докладов и сообщений. – Харьков: Нац. Юрид. акад. Украины. Харьк. ассоциация политологов, Харьк. гуманитар. институт, Народная укр. академия, 1997. – С. 48-49.
73. Коломієць Ю.М. Становлення інституту президентства в Україні й міжнародна практика // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наукових праць. – Вип. 3-4. Харків: Ін-т внутр. справ, Основа, 1997. – С. 205-212.
74. Коломієць Ю.М. Статус глави держави в парламентській республіці // Вісник університету внутрішніх справ. – Вип. 5. – Харків: Ін-т внутр. справ, 1999. – С. 126-131.
75. Коментар до Конституції України. – К.: Книга, 1998. - 300 с.
76. Кононенко П.П. Від IV Універсалу Центральної Ради до Конституції 1996 року // Історія України: маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. – К., 1999. – Вип. 5. – С. 142 – 148.
77. Конституции государств Восточной Европы. Учебное и справочное пособие. – М.: Инфра-Норма., 1996. – 160 с.
78. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 405 с.
79. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVIII-XIX вв. – М., 1957. – 310 с.
80. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – Т.1-2. – М., 1996. – 566 с.
81. Конституционное право зарубежных стран. В 4-х томах. – Т.2. – М.: БЕК., 1996. – 205 с.
82. Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / под ред. М.В.Баглая. – М: Норма, 2002. – 832 с.
83. Конституция (Основной Закон) Украинской Советской Социалистической Республики. – К.: Изд-во полит. лит-ры, 1989. – 68 с.
84. Конституция и законодательные акты Французской республики. – М., 1982. - 420 с.
85. Конституция Российской Федерации. Энциклопедический словарь. – М.,– 1995. – 210 с.
86. Конституция Французской Республики // Конституции государств Европейского Союза. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 665-686.
87. Конституційне право України. – К.: Наукова думка, 1999. – 512 с.
88. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 248 с.
89. Конституція / Основний Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки. – К., 1978. – 57 с.
90. Конституція незалежної України. Книга перша. Документи, коментарі, статті. – К.: Українська правнича фундація, 1995. – 398 с.
91. Конституція незалежної України. Книга друга. Документи, коментарі, статті. – К.: Українська правнича фундація, 1995. – 278 с.
92. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України від 23. 07. 96, N 30.
93. Копиленко М., Копиленко О. Еволюція українського конституціоналізму: з досвіду державного будівництва УНР та Української гетьманської держави // Право України. – 1992. - № 6. – С. 36-42.
94. Кордун О. Політичний гравець чи неупереджений арбітр? Роль органів конституційної юрисдикції у виборчому процесі // До питання про реформування виборчого законодавства. Збірник аналітичних матеріалів. – К.: Факт, 2001. - 72 с.
95. Краснов М. Россия как полупрезидентская республика: проблемы баланса полномочий (опыт сравнительно-правового анализа) //Государство и право. – 2003. - № 10. – С. 16-23.
96. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. – Інститут імпічменту: порівняльний політико-правовий аналіз. – К.:Юридична думка, 2004. – 176 с.
97. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави // Віче. – 2001. - № 10(115). – С. 3-18.
98. Кривенко Л. Конституційні моделі легітимації глави держави і баланс повноважень між інститутами влади //Віче. – 2000. - № 9(102). – С. 19-37.
99. Кривенко Л. Президент України: конституційно-правовий статус // Віче. – 1994. – № 12. – С. 3-17.
100. Кривенко Л. Хто відповідальний за державу: конституційний статус Президента потребує вдосконалення // Політика. – 1999. – № 5.
101. Кривенко Л.Т. Проблеми виборів Президента в контексті джерел парламентської і президентської влади // Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації). Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 124-132.
102. Кривороженко Д. Конституційна реформа та президентські вибори // Часопис Парламент. – 2003. - № 7. – С. 5-9.
103. Крутоголов М.А. Конституционный совет Франции. – М.: Юрид. лит., 1982. – 205 с.
104. Крутоголов М.А. Президент Французской Республики. Правовое положение. – М.: Идз-во Наука, 1980. – 336 с.
105. Крылова И.С. Аппарат государственного управления современной Франции. – М.: Наука., 1982. – 276 с.
106. Кудряченко А. Президентуру України – на рівень вимог часу (інститут президентства в Україні) // Розбудова держави. – К., 1996.– № 5. С. 17-22.
107. Кузнецов Е.Л. Из истории создания института Президента СССР // Государство и право. – 1996. – № 6. – С. 98-106.
108. Кузнецов И.Н. Компетенция высших органов власти и управления СССР. – М.: Юрид. лит-ра, 1969. – 246 с.
109. Кулябин А. Президенство – лучшая ли это форма исполнительной власти? // Государство и право. – 1992. - № 6. – С. 20-21.
110. Кушниренко А. Вето Президента Украины: юридическая природа и содержание // Бизнес Информ. - 1996. – № 6. – С. 24-25.
111. Кынев А.В. Институт президентства в странах Центральной и Восточной Европы как индикатор процесса политической трансформации // Полис. – 29.04.2002. - № 2. – С. 126-137.
112. Лемак В. Теорія держави і права. Підручник. – Ужгород, 1998. – 121 с.
113. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – Нью-Йорк, 1954. – 120 с.
114. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення. – К.: Либідь, 1997. – 114 с.
115. М.С.Штугарт, Дж.М.Кери. Президентские системы. – Современная сравнительная политология. – М. 1995. – 150 с.
116. Маклаков В.В. Государственный строй Франции. – М.: ВЮЗИ, 1977, - 161 с.
117. Малыбаев Б.А. Становление и эволюция института Президента: международный опыт и казахстанская модель в переходной период: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук. 12.00.02 / Алматы (Респ.казахстан). 2002. – 50 с.
118. Мальцев Г.В., Экимов А.И., Ефимов В.И. Новый российский парламент: надежды на будущее // Российская Федерация. - 1993, - № 1/13, - С. 34.
119. Манелюк В. Ідеї влади та управління в історії українського конституціоналізму // Вісник Української Акадмії державного управління при президентові України. – 1999. - № 1. – С. 224 – 235.
120. Манфред А.З. Очерки истории Франции (XVIII-XIX вв.). – М., 1961. – 213 с.
121. Медушевский А.Н. Идея разделения властей // Вестник Российской Академии наук. – 1994. – Т. 64. – № 1. – С. 20-32.
122. Медушевський А.Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: курс лекций. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 512 с.
123. Мельниченко В. Механізм стабільності. Стримування і противаги // Віче. – 1994. – № 9. – С. 34-43.
124. Мельниченко В. Розподіл і єдність влади. Зарубіжна практика і потреби України // Віче – 2000 - № 9(102) – 136-155.
125. Мельниченко В., Закусило О. Для чого державі президент // Віче. – 1993. – № 12. – С. 18-25.
126. Мельниченко В.І. Президент у структурі державної влади: конституційний досвід західних демократій // Трибуна. – 1990. – № 1-2. – С.34-37.
127. Мені І. Державний устрій і політика у країнах Західної Європи. – Х. – 2000. – 45 с.
128. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: Белые альвы, 1996. – 400 с.
129. Мишин А.А. Центральные органы власти буржуазных государств. – М.: Изд-во Моск. ун-та., 1972. – 285с.
130. Молчанов Н.Н. Генерал Де Голль. – М., 1972. – 151 с.
131. Молчанов Н.Н. Четвертая республика. – М., 1963. – 132 с.
132. Монтескьє Ш.Л. Избранные произведения. М., 1995. – С. 290-291
133. Мячин И.Ф. Проблемы государства в современной французской политической науке // Весник Московского университета. Серия ІІ. Право. - 1994. - № 5, - С. 14-18.
134. Назаренко Є. До питання про конституційну реформу державної влади // Право України. – 1996. – № 10. – С. 15-23.
135. Новиков Г. Де Голль, голлисты, голлизм. // Новая и новейшая история. – 1990. - № 3. – С. 37-42.
136. Новицький В. З чого починається держава?: (Інститут президентства в Україні) // Урядовий кур’єр. – 1994. – 7 липня.
137. Оніщук М.В. Конституційна реформа: вимір відповідальності (до нової національної ідеології та відповідального правління). – К.: Юридична книга., 2004. – 59 с.
138. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні // Право України. – 1998. – № 1. – С. 11-18.
139. Орзіх М. Започаткування сучасного етапу конституційної реформи в Україні // Юридический весник. – 2003. - № 2. – С. 68-78.
140. Основи конституційного права України / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юринком Інтер, 1998. – 228 с.
141. Основы советского правотворчества. – М., 1981. – 150 с.
142. Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: Вид дім “КМ Академія”, 2002. – 253 с.
143. Палиенко Н.И. Новая доктрина народного суверенитета во французском государствоведении // Журнал Министерства юстиции. – 1913. – № 2. – С. 14-27.
144. Палій О. Обрання президента парламентом: європейський досвід та українські реалії // Політичний календар № 6 (64). – 2003. – С.12-15.
145. Перечина С.Г. Президентство в политической системе общества: сравнительный анализ: Автореф. дис. ... канд. полит. наук. 23.00.01 / Белорус. гос. ун-т. – Минск, 2001. – 20 с.
146. Пилипенко А.Н. Парламентський контроль во Франции // Журнал российского права. – 2000. – № 12.– С. 124-135.
147. Плахотнюк Н.Г До питання про повноваження Президента України // Актуальні проблеми реформування державного управління: Матеріали щорічної науково-практичної конференції науково-педагогічного персоналу, слухачів, аспірантів, докторантів Академії державного управління при Президентові України. - 1998. – № 1. – С. 138-146.
148. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Харків, 1999. – 20 с.
149. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: характеристика деяких складових елементів // Вісник Академії державного управління при Президентові України. – 1997. – № 3-4. – С. 28-34.
150. Плахотнюк Н.Г. Повноваження Президента України як основний елемент інституту президентства в Україні // Вісник Академії державного управління при Президентові України. – 1998. – № 1. – С.138-146.
151. Плахотнюк Н.Г. Реалізація положень Конституції України // Збірник наукових праць Української академії державного управління при Президентові України / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – Вип. 1. – С. 223-229.
152. Плахотнюк Н.Г. Становлення і розвиток інституту президентства в Україні // Вісник Академії державного управління при Президентові України. – 1998. – № 4. – С. 47-56.
153. Плахотнюк Н.Г. Участь Президента України у формуванні кадрового апарату // Збірник наукових праць Української академії державного управління при Президентові України / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – Вип. 2. – С. 20-23.
154. Політична система сучасної України: Особливості становлення, тенденції розвитку. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – С. 112-113.
155. Портников В. Шестая республика? // Мировые дискуссии. – 2002. - № 7. – С. 5-8.
156. Постановление Президиума Верховного Совета СССР «О введении поста Президента СССР и внесении соответствующих изменений и дополнений в Конституцию (Основной Закон) СССР» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 12. – Ст. 189.
157. Постановление Президиума Верховного Совета СССР «О составе комиссии по подготовке предложений, связанных с введением поста Президента СССР» // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 7. – Ст. 94.
158. Президент – правительство – исполнительная власть: российская модель / под ред. И. Шаблинского. – М., 1997. – 68 с.
159. Проблеми президентської влади в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Президент України: Законодавче забезпечння діяльності. – 1999. - № 3. – 416 с.
160. Проблеми реалізації Конституції України: теорія та практика (нормативні документи і коментарі). - К., 2003. – 402 с.
161. Пронкин С.В., Петрунина О.Е. Государственное управление зарубежних стран: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 416 с.
162. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 15 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України від 20.12.2004.
163. Про Президента Української РСР: Закон ВР УРСР №1295-XII від 1991.07.05 // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 33.
164. Про вибори Президента України: Закон України від 6 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України від 15.03.2004.
165. Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України [Конституційний Договір] від 1995.06.08 // Відомості Верховної Ради України, 1995, N 18 (03.05.95).
166. Путь к власти. Фанция: выборы президента / под ред. Засурского Я.Н. – М.: Изд-во Моск. ун-та., 1995. – 122 с.
167. Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгрессом / под ред. Дж. Тарбера. – М., 1994. - 78 с.
168. Рейнолдс Е., Рейллі Б. Посібник з розробки виборчих систем. Міжнародний інститут сприяння демократії. –К., 2002. – 130 с.
169. Рейтерович І. Щодо дискусії про обрання президента України Верховною Радою України на сучасному етапі //