ФОРМИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

brief description

З М І С Т

Вступ ……………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Загальна характеристика форм трудового права …….…………. 9

1.1. Поняття та сутність форм трудового права ………………….…………….. 9
1.2. Класифікація форм трудового права ..………………………….………….. 36
Висновок ………………………………………………….… ….….……….. 52

Розділ 2. Нормативно-правові акти як форми трудового права ………… 55

2.1. Акти централізованого законодавства та їх роль в забезпеченні трудових відносин …………………………………………………………….………. 55
2.2. Міжнародний договір як форма трудового права України.….….……….. 86
2.3. Децентралізовані нормативно-правові акти як форми трудового права ..102
Висновок ……………………………….….………………………………. 116

Розділ 3. Нормативно-правовий договір – форма трудового права ……. 119

3.1. Договірне регулювання у трудовому праві та його форми …….……….. 119
3.2. Види нормативно-правових договорів, що забезпечують трудові відносини ………………………………………………………………….. 140
Висновок ………………………………………………………….……….. 170
Висновки………………………………………………………………….…….. 174
Список використаних джерел…………………………………………….….. 184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Утвердження України як правової, соціальної, демократичної держави, що ставить своїм завданням забезпечення прав і свобод людини, вимагає з’ясування та вирішення завдань багатьох проблем правового забезпечення суспільних відносин в умовах переходу до ринкової економіки. При цьому важливе значення має проблема зовнішнього виразу правових норм вітчизняного права, серед яких суттєво підвищилась роль законів як актів вищої юридичної сили та відбулося зниження питомої ваги підзаконних актів, що приймаються на виконання законів.
Особливої актуальності у зв’язку з цим набула проблема ієрархії та взаємозалежності форм права. Конституційне положення про верховенство її норм і законів на всій території України (ч. 2 ст. 8) визнається основним стрижнем політики, спрямованої на забезпечення державної цілісності і єдності правового простору нашої держави. Чимало не вирішених проблем існує також стосовно форм трудового права. Традиційними формами цієї галузі є: Конституція та закони України, Укази Президента, постанови та розпорядження уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, акти локального характеру, включаючи колективні договори. Для багатьох спеціалістів у сфері праці та трудових відносин, вчених та практиків, цей перелік зберігається без змін у період переходу від планової економіки до ринкової. Проте життя йде вперед, відбуваються зміни у сфері суспільної організації праці, розширюється міжнародне співробітництво, зростає питома вага договірного регулювання, а отже з’являються нові форми права. Усі ці нові чинники зумовлюють необхідність дослідження даної проблеми.
Кожна правова система на певному етапі свого розвитку мала свої власні форми права. З розвитком державності форми права змінювалися і трансформувалися за своїм зовнішнім виразом, пройшовши від санкціонованого звичаю до системи найрізноманітніших нормативних документів.
Аналіз форм права дає простір для вивчення можливостей удосконалення правотворчості, систематизації законодавства та вияву у ньому прогалин. В радянському правознавстві проблемі форм (джерел) права значну увагу приділяли такі відомі вчені, як М.Г. Алєксандров, С.С. Алєксєєв, А.І. Денисов, Л.С. Зивс, С.А. Іванов, Д.А. Керимов, С.Ф. Кечекьян, А.В. Міцкевич, П.О. Недбайло, О.О. Піонтковський, А.С. Піголкін, І.С. Самощенко, Ю.А. Тихомиров, О.Ф. Шебанов та інші. На сьогодні ця проблема продовжує хвилювати багатьох вчених як в Україні, так і за рубежем. Значний внесок у розвиток форм сучасного трудового права України зробили Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.Я. Гоц, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, Д. Карпенко, Р.І. Кондратьєв, О.М. Костюк, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, П.Д. Пилипенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева та ін.
Віддаючи належне усім дослідникам цієї проблеми відзначимо, що динамічність розвитку трудового законодавства на теперішній час вимагає належного теоретичного обгрунтування наявності тих чи інших форм трудового права, їх юридичних властивостей.
Актуальність зазначеної проблеми зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Форми трудового права України: сутність, класифікація, тенденції розвитку” здійснено за планом наукових досліджень юридичного факультету і кафедри трудового, аграрного та екологічного права Волинського державного університету імені Лесі Українки у відповідності з науковими програмами, затвердженими Академією правових наук України.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження проблеми форм трудового права. На основі аналізу наукових досліджень теорії права та науки трудового права, нормативно-правових актів України та практики укладення колективних договорів і угод ставиться за мету визначити юридичну природу форм трудового права, з’ясувати їх властивості та ознаки, окреслити роль і місце кожної з них у регулюванні трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин для подальшого вдосконалення трудового законодавства України та правозастосувальної практики.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:
– розкрити сутність та зміст основних юридичних категорій, які характеризують форми права, та визначити особливості їх прояву у трудовому праві;
– дослідити співвідношення понять “форма права” і “джерело права”;
– виділити юридичні ознаки форм трудового права;
– окреслити коло форм трудового права та класифікувати їх за окремими видами;
– визначити місце і роль нормативно-правових актів як форм трудового права;
– з’ясувати сутність міжнародного договору та показати його значення у забезпеченні трудових та пов’язаних з ними відносин;
– розкрити значення децентралізованих нормативно-правових актів у регулюванні трудових відносин на рівні підприємств, установ, організацій;
– дослідити рівні договірного регулюванні у трудовому праві та визначити його зовнішні форми.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є законодавче закріплення та наукове обгрунтування сутності форм трудового права.
Предметом дисертаційного дослідження є визначення юридичних ознак форм трудового права в сучасних умовах.
Методологічну основу дослідження складають базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою трудового права. При написанні дисертації використовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання. Основні висновки та положення, що містяться в роботі, грунтуються на аналізі норм Конституції України, трудового законодавства та законодавства інших галузей права, досягненнях загальнотеоретичної юридичної науки, науки трудового права та інших галузей права.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному дослідженні юридичних властивостей форм трудового права за сучасних економічних умов, визначенні та обгрунтуванні юридичних ознак форм трудового права, з’ясуванні сутності кожної форми трудового права і виробленні пропозицій щодо їх застосування. В роботі вперше на дисертаційному рівні проведено дослідження міжнародного договору як нормативно-правового акта.
У відповідності з метою та завданнями дослідження на захист виносяться такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:
1) окреслено об’єктивні критерії розмежування загальнотеоретичних понять “форма права” та “джерело права”. Джерелами права є причини, умови та інші чинники, що спонукають до встановлення норм права. Форма права – документальне вираження внутрішнього змісту правових норм, завдяки якому останні стають правом позитивним;
2) визначено поняття “форма трудового права”, яке найбільш повно відображає сутність галузевих правових норм, що покликані регулювати трудові та пов’язані з ними відносини у сфері найманої праці;
3) вперше в основу класифікації форм трудового права покладено метод правового регулювання. Внаслідок цього обгрунтовано переваги застосування децентралізованих правових норм серед інших форм трудового права для ефективного забезпечення трудових відносин в умовах ринкової економіки;
4) обгрунтувано поділ системи нормативно-правових актів трудового права на три структурні утворення: вертикальну (ієрархічну), горизонтальну (галузеву) та загальну (національну), що може мати вирішальне значення для ухвалення нового Трудового кодексу України, та визначено співвідношення між ним і спеціальними законами, які приймаються для регулювання трудових відносин певних категорій працівників;
5) вперше пропонується вважати міжнародно-правовий договір, якому надано імперативних ознак відповідним актом Верховної Ради України – нормативно-правовим актом централізованого законодавства. У сфері трудового права такий підхід означатиме посилення гарантій трудових прав найманих працівників, оскільки Конвенції та Рекоментації МОП мають на меті передусім соціальний захист останніх;
6) обгрунтувано критерії розмежування локальних правових норм на імперативні і договірні. При цьому доведено доцільність розширення в умовах ринкової економіки прав роботодавців ухвалювати одноособові (імперативні) локальні правові акти з метою досягнення максимальних можливостей для конкретизації централізованих норм трудового законодавства стосовно до умов окремих підприємств;
7) вперше на дисертаційному рівні обгрунтовано необхідність укладення колективного договору найманих працівників з роботодавцем фізичною особою, за умови, що останній використовує працю щонайменше п’яти найманих осіб.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дисертаційного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у дисертації узагальнення, висновки і пропозиції можуть бути використані для майбутніх наукових досліджень в науці трудового права та інших галузевих і загальнотеоретичних правових науках, при викладанні курсу “Трудове право України”, при підготовці навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури.
Окремі висновки та пропозиції можуть бути враховані при підготовці нової редакції Кодексу України про працю та внесенні змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні висновки і положення дисертації доповідалися автором на регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1999, 2000, 2001, 2002) та наукових конференціях викладачів і студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003).
Результати дослідження дисертант використовує при проведенні лекційних і семінарських занять для студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у п’яти наукових статтях провідних фахових видань України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та переліку використаних джерел. Обсяг дисертації – 7,6 авторських аркушів (183 стор.), перелік використаних джерел – 218 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:
– право необхідно розглядати щонайменше у двох значеннях: право як явище, що існує незалежно від держави, і право як продукт держави, її волевиявлення;
– найголовнішою з ознак права є надання правовим нормам певної форми виразу, зовнішньої об’єктивації;
– відображення норм природного права у позитивному праві дозволяє останнє розглядати як право справедливе, правильне і бажане для суспільства;
– і загальносоціальне, і спеціально соціальне (юридичне) право як правила поведінки, об’єктивно можуть існувати лише набувши певної форми. Без форми виразу такі правила поведінки можна розглядати лише як бажану поведінку людини, але не обов’язкову;
– термін “джерело права” потрібно вживати для означення будь-яких явищ, що мають вплив на формування змісту юридичних норм і позитивного права загалом. Зовнішній вираз норм права, надання їм статусу юридичних і загальнообов’язкових правил поведінки виражає поняття “форма права”;
– форма права – це документальне оформлення змісту правил поведінки, що є результатом діяльності суб’єктів правотворчості і за допомогою якої норми поведінки набувають характеру права, стаючи об’єктивно визначеними, постійними та перш за все обов’язковими;
– форми трудового права – це зовнішній вираз правових норм, які покликані регулювати трудові та пов’язані з ними відносини найманої праці, які приймаються законодавчим та виконавчими органами держави, а також іншими уповноваженими органами;
– ознаками форм трудового права є наявність зовнішньої та внутрішньої структури, обов’язковість, гарантованість державою.
– особливостями форм трудового права є наявність локально-правових актів договірного та імперативного характеру, значної кількості підзаконних актів, переважно Міністерства праці та соціальної політики України, базових нормативних актів, на основі яких розробляються і приймаються конкретні нормативні акти та здійснюється локальне регулювання, спеціальних актів, які встановлюють винятки із загальних правил регулювання трудових відносин, а також міжнародних договорів, в тому числі Конвенцій МОП.
– комплексний характер методу трудового права, який полягає у поєднанні імперативного і диспозитивного правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин, обумовлює необхідність класифікації форм трудового права в першу чергу на імперативні (нормативно-правові акти) і договірні (нормативно-правові договори). При цьому, одностороннє волевиявлення суб’єкта правотворчості виражається у нормативно-правовому акті, а дво- чи багатостороннє – у нормативно-правовому договорі (угоді);
– форми трудового права об’єднуються у дві великі групи, кожна з яких складає ієрархічну систему, тобто містить форми різної юридичної сили, що обумовлюється компетенцією органу, який приймає таку форму. При цьому, якщо всередині кожної системи юридична сила відповідних форм права є визначеною, то взаємозв’язок між системами та їх складовими необхідно врегулювати на законодавчому рівні;
– метод правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин характеризується також єдністю та диференціацією. Важливою, в зв’язку з цим вбачається класифікація форм трудового права на централізовані та децентралізовані (локальні) форми. До централізованих форм трудового права відносяться: Конституція України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, комітетів і відомств, а також генеральна, галузеві, регіональні та регіонально-галузеві угоди. Нормативно-правові документи, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях і поширюють свою дію лише на них (колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції тощо), відносяться до децентралізованих (локальних) форм трудового права.
– класифікація форм трудового права може бути проведена і за іншими, як загальними для всіх форм права так і властивими лише формам трудового права, критеріями. Вона має значне теоретичне і практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу тієї чи іншої форми трудового права, їх відмінності, закономірні об’єктивні зв’язки, а в правотворчості знайти відповідну форму для вираження змісту правової норми.
– встановлення нових, більш досконалих правових форм вносить певні зміни і у систему нормативно-правових актів, і у правотворчий процес, і в способи викладення нормативного матеріалу в окремих законах, указах та інших актах. В свою чергу, нова, більш досконала форма, відповідність її змісту права, буде сприяти кращій організації правотворчої діяльності, підвищенню ефективності її застосування, полегшить процес обліку та систематизації законодавства.
– термін “законодавство” у трудовому праві охоплює всю сукупність актів, які містять норми трудового права і прийняті відповідно до КЗпП;
– термін “законодавство про працю” повинен вживатися у широкому значенні, з допомогою якого регулюють трудові відносини осіб, які не уклали трудового договору, а термін “трудове законодавство” має відповідати трудовому праву, як самостійній галузі права;
– основною і найбільш поширеною формою трудового права є нормативно-правовий акт, що зумовлено історичними умовами розвитку правової системи, необхідністю забезпечити єдність правового регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин, соціальною спрямованістю економіки держави, в зв’язку з чим визначальним стає правовий захист найманих працівників;
– особливостями нормативно-правових актів як форм трудового права є: наявність поряд з актами, виданими на централізованому (державному) рівні, локально-правових актів; наявність нормативно-правових актів, які мають конститутивний (базовий) характер і не виконують безпосередньо регулятивної функції; наявність значної кількості актів Міністерства праці і соціальної політики України; наявність нормативно-правових актів, які обумовлені ступенем диференціації правового регулювання трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб'єктних ознак і соціальних груп працівників;
– система нормативно-правових актів трудового законодавства функціонує водночас у єдності трьох структурних утворень: вертикальної (ієрархічної), горизонтальної (галузевої) та загальної (національної). Підставою для визначення структурних утворень є основні властивості нормативно-правових актів: юридична сила; специфіка норм права, які в них містяться; важливість суспільних відносин, що регулюються;
– Конституція України визначає основні принципи трудового права, а також закріплює основні права громадян як суб’єктів трудового права, визначає зміст трудового законодавства в сфері прав громадських організацій, трудових колективів, оплати праці, регулювання робочого часу та часу відпочинку, дисципліни праці, охорони праці, соціального страхування;
– найбільш вагоме місце серед форм трудового права займає КЗпП –зведений за змістом нормативно-правовий акт, який забезпечує відносно завершене і всебічне регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин на підприємствах, в установах і організаціях, що використовують найману працю;
– трудові та пов’язані з ними відносини повинні регулюватися лише КЗпП, а не низкою Законів України, який повинен бути зведеним за змістом нормативно-правовим актом трудового законодавства вищої юридичної сили, що сприятиме не лише однозначному застосуванню норм трудового законодавства, але й забезпечить єдність в правовому регулюванні трудових та тісно пов'язаних з ними відносин;
– значне місце в регулюванні трудових та пов’язаних з ними відносин займають поряд із КЗпП інші закони України, прийняття яких іноді призводить до виникнення колізій у законодавстві. Для ліквідації колізій у трудовому праві між кодифікованим нормативно-правовим актом та іншими законами України необхідно, на нашу думку, на законодавчому рівні визначити ієрархію кодифікованих і поточних нормативно-правових актів, надавши вищу юридичну силу кодифікованим нормативно-правовим актам;
– міжнародний договір виступає з однієї сторони формою міжнародного права, а з другої – формою внутрішнього (національного) права. Як форма міжнародного права, він носить договірний характер, виражає взаємопогоджену волю сторін, що його уклали. Поширення дії міжнародного договору на внутрішньодержавні відносини відбувається шляхом видання спеціального нормативно-правового акта. Без видання останнього норми міжнародного договору застосовуватись до внутрішніх відносин безпосередньо не можуть. А, отже, застосування суб'єктами внутрішньодержавних відносин норм міжнародного договору зумовлено волевиявленням держави, яке носить імперативний характер. Такий порядок дії норм міжнародного договору означає, що за своєю суттю міжнародний договір у внутрішньому праві держави є імперативним правом, одноособовим волевиявленням держави, а отже нормативно-правовим актом централізованого законодавства;
– міжнародні договори варто поділити на дві великі групи. До першої групи відносяться договори, в яких прямо передбачена необхідність узгодження внутрішнього законодавства держави з нормою договору. До другої групи відносяться договори, які не містять прямих вимог про прийняття відповідного законодавства, проте встановлюють правила, які практично не можна виконати без цього;
– за юридичною силою міжнародний договір прирівнюється до Конституції України, а стосовно інших форм трудового права наділяється вищою юридичною силою;
– у офіційному додатку до КЗпП необхідно помістити усі ратифіковані конвенції МОП, які містять норми трудового права, що вирішить проблему їх доступності для всіх громадян України;
– для реалізації міжнародно-правових норм у правовій системі України та виконання міжнародних договорів повинні бути вирішені проблеми ратифікації конвенцій, інформованості щодо їх змісту, а також проблема їх реалізації. Остання ж тісно пов’язана з визнанням за конвенціями МОП статусу національних форм трудового права, зокрема шляхом визнання їх норм нормами прямої дії. В разі виникнення колізій щодо застосування конвенцій МОП, вирішення їх варто віднести до компетенції Конституційного Суду України;
– нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України повинні враховувати і не суперечити нормативним положення Генеральної угоди;
– для впорядкування підзаконної нормотворчості необхідно прийняти закон “Про відомчі нормативно-правові акти України”, який би передбачав порядок розробки та прийняття відомчих нормативних актів, всі процедурні питання нормотворчості та заходи контролю за їх відповідністю закону. Цим законом повинно визначатися співвідношення всіх підзаконних нормативно-правових актів, порядок їх застосування, набрання ними чинності, оприлюднення та доведення до відома всіх тих, кого вони стосуються;
– незважаючи на ряд спільних ознак і рис, локальні норми за своєю суттю є неоднорідними. Відмінності в першу чергу проявляються у порядку їх створення: в одних випадках у них виражена воля роботодавця, в інших – спільна воля роботодавця і трудового колективу, що знаходить зовнішній вираз у відповідних формах. Це дає підстави розмежовувати локальні форми трудового права на децентралізовані, в яких виражена одноособова воля роботодавця, і договірні, особливістю норм яких є погоджена воля роботодавця і трудового колективу;
– централізовані нормативно-правові акти конкретизуються у децентралізованих нормативно-правових актах, під якими розуміють форми виразу одноособової або погодженої з представниками найманих працівників волі роботодавця. Децентралізовані нормативно-правові акти також заповнюють прогалини у правовому регулюванні;
– централізоване законодавство повинно чітко визначити суб’єктів децентралізованої нормотворчості, надавши право роботодавцям самостійно приймати переважну більшість децентралізованих нормативно-правових актів (зокрема з питань режиму робочого часу, посадових інструкцій, правил внутрішнього трудового розпорядку), а за погодженням з профспілковими органами приймати лише ті акти, норми яких повинні передбачати соціальний захист найманих працівників, зокрема, запровадження, зміну та перегляд норм праці, встановлення форм і систем оплати праці тощо;
– ефективність децентралізованих форм трудового права повинна забезпечуватися законодавчим врегулюванням розподілу нормотворчої компетенції та нормативним закріпленням процедури децентралізованої нормотворчості, яка повинна визначати компетенцію суб'єктів, порядок підготовки та прийняття норм, розгляду спорів у випадку їх виникнення;
– договірне регулювання у трудовому праві має свої особливості (а одночасно і відмінності від договірного регулювання у інших галузях права), що проявляється у відмінностях суб’єктного складу його здійснення та колом осіб, на яких поширюється дія договірних форм трудового права;
– сфера договірного регулювання визначається централізованим законодавством, яке також визнає договір як вид нормативної саморегуляції, встановлює види і форми договорів, їх зміст;
– централізовані і договірні форми трудового права мають спільний предмет правового регулювання, а тому знаходяться у одній площині. Як правило, збільшення питомої ваги одних призводить до зменшення інших. Враховуючи сучасний розвиток суспільних відносин, вважаємо за необхідне у централізованих нормативно-правових актах встановити мінімальні гарантії суб’єктів трудових правовідносин, надаючи можливість їх збільшення у актах договірного характеру. При цьому, мінімальні гарантії для найманих працівників повинні бути встановлені у всіх без винятку сферах правового регулювання трудового права;
– договірне регулювання може здійснюватися у двох формах: біпартизму і трипартизму. В Україні більш прийнятною формою договірного регулювання є трипартизм, оскільки: трудове законодавство України складає значна кількість централізованих нормативно-правових актів, положення яких носять імперативний характер і змінюватися можуть лише органами держави; нормативно-правові акти державних органів є основою договірного регулювання, адже саме вони визначають межі останнього, його суб’єктів, принципи та порядок його здійснення; відсутній досвід договірного регулювання трудових відносин у ринкових умовах, низька правова культура як роботодавців так і працівників; проблему масового безробіття, що виникла у зв’язку з переходом до ринкових відносин в економіці, ефективно можна вирішити лише загальнодержавними заходами; вирішення окремих питань вимагає досягнення консенсусу не лише між роботодавцями і працівниками, але й з органами держави;
– провести у відповідних інститутах трудового права розмежування на норми, які становлять предмет централізованого регулювання, а які – предмет договірного регулювання;
– система договірного регулювання включає в себе генеральну, галузеві, регіональні, регіонально-галузеві угоди, колективні договори та інші форми трудового права, у яких правила поведінки встановлені внаслідок взаємного волевиявлення суб’єктів правотворчості;
– нормативно-правовий договір (угода) у трудовому праві – це сукупність встановлених суб’єктами публічно-правових відносин загальнообов’язкових норм, які регулюють визначений нормативно-правовими актами обсяг соціально-трудових відносин з метою забезпечення узгоджених інтересів держави, роботодавців і працівників;
– основними ознаками нормативно-правового договору (угоди) у трудовому праві є: сторонами завжди виступають суб’єкти публічно-правових відносин; між суб’єктами встановлюється юридичний зв’язок, змістом якого є виконання дій, що призводять до досягнення мети учасників договору, задоволення їх інтересів; предметом регулювання є соціально-трудові відносини в обсязі, визначеному нормативно-правовими актами; змістом є загальнообов’язкові правила поведінки (норми); поширює свою дію не лише на сторін договору, але й на суб’єктів, які не мали відношення до його розробки та укладення; виконання забезпечується різноманітними засобами, включаючи і державний примус;
– у розвиненому громадянському суспільстві нормативно-правовий договір стає майже головною формою існування правових норм, що зумовлено рядом причин, серед яких: необхідність чіткого оперативного регулювання з боку держави та інших суб’єктів суспільних відносин різних сфер суспільного життя; здатність вносити спрямовані зміни в розвиток подій у суспільному житті; особлива форма дає змогу найбільш чітко формулювати зміст норм права (як зобов’язання сторін договору);
– для ефективної дії договірних форм права в Україні необхідно: закріпити в Конституції України, що договірне регулювання соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному і регіонально-галузевому рівнях здійснюється представниками держави, роботодавців та працівників на тристоронній основі; чітко визначити та розмежувати на законодавчому рівні (в КЗпП) централізоване і договірне регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин; закріпити в КЗпП мінімальні державні гарантії у всіх відносинах, які стосуються прав працівників і можуть за певних обставин залишитися неврегульованими взагалі (наприклад, черговість надання відпусток); доповнити чинний КЗпП нормами про колективні договори і угоди, одночасно визнавши таким що втратив чинність Закон України “Про колективні договори і угоди”, що сприятиме єдності та взаємопогодженості норм трудового права, доступності їх застосування та дозволить уникнути дублювання норм, як це на сьогодні існує стосовно колективних договорів; встановити чітку ієрархію договірних форм трудового права, закріпивши в КЗпП, що галузева угода не повинна погіршувати становище працівників порівняно з генеральною, регіональна – порівняно зі всіма названими. При цьому всі вони не можуть погіршувати становище працівників порівняно з чинними законами; чітко визначити у КЗпП сторін кожної з договірних форм трудового права, їх права та обов’язки у процесі розробки та прийняття акта, який повинен врегулювати визначені законодавством відносини; передбачити в КЗпП процес укладення кожної з договірних форм трудового права, його стадії та порядок вирішення розбіжностей;
– частину 4 ст. 8 Закону України “Про колективні договори і угоди” викласти у такій редакції: “Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників, включають вищі порівняно з генеральною та галузевими угодами соціальні гарантії, компенсації, пільги”;
– внести доповнення до Закону України “Про колективні договори і угоди”, зокрема у ст.ст. 2, 3, 8, 9, і на законодавчому рівні визначити сферу укладення, сторін, зміст та юридичну силу регіонально-галузевих угод;
– внести зміни у частину 1 ст. 11 КЗпП, виклавши її у такій редакції: “Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які мають права юридичної особи і використовують найману працю не менше 10 осіб. Колективний договір також укладається у випадку використання праці не менше 5 найманих працівників підприємцями без права юридичної особи”;
– статтю 16 КЗпП викласти у такій редакції: “Умови колективного договору, що встановлюють нижчі порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії і пільги для працівників, є недійсними”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативний матеріал

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Декларація про державний суверенітет України: прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. // К.: Україна, 1991. – 8 с.
3. Статут Міжнародної організації праці: Затверджений Конференцією МОП в 1919 р. із змінами, внесеними на конференціях МОП в 1922, 1945, 1946, 1953 роках // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. XVI. – М.: Международные отношения, 1957.
4. Конвенція про свободу асоціації і захист права на організацію № 87 від 17 червня 1948 р. // Конвенции и рекомендации, принятые Международной конференцией труда. 1919-1966 гг. – Женева: МБТ, 1983.
5. Конвенція про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів № 98 від 8 червня 1949 р. // Людина і праця: Інформаційний бюллетень Міністерства праці України. – 1994. – № 9-10.
6. Конвенція про захист прав представників працівників на підприємстві і можливості, що їм надаються № 135 від 2 червня 1971 р. // Права человека: Сборник международных договоров. Том 1. Универсальные договоры. Организация Объединенных Наций. – Нью-Йорк и Женева, 1994.
7. Конвенція про мінімальний вік прийому на роботу: Конвенція Міжнародної організації праці від 6 червня 1973 р. № 138 // Конвенции и рекомендации, принятые с 1967 года. – Женева, 1983.
8. Конвенція про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм № 144: Конвенція Міжнародної організації праці від 2 червня 1976 р. ратифікована Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 494.
9. Конвенція про захист трудящих від професійного ризику, викликаного забрудненням повітря, шумом і вібрацією на робочих місцях: Конвенція Міжнародної організації праці від 1 червня 1977 р. № 148 // Сборник международных договоров СССР. Выпуск XLV. – Москва: Международные отношения, 1991.
10. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: Ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. – № 17. – Ст. 343.
11. Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів: Ратифікована Україною Законом України від 11 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 29. – Ст. – 221.
12. Кодекс Законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 р. (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
13. Кодекс законів про працю України з постатейними матерілами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – № 11-12.
14. Кодекс законів про працю України з постатейними матерілами. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 1024 с.
15. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
16. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
17. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки. Закон Української РСР від 20 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – № 23. – Ст. 267.
18. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
19. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
20. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
21. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
22. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закону України від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 272.
23. Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів: Закон України від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 302.
24. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
25. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
26. Про міжнародні договори України: Закон України від 12 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
27. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 4. – Ст. 18.
28. Про визнання таким, що втратив чинність пункту 11 статті 40 Кодексу законів про працю України: Закон України від 12 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 33. – Ст. 297.
29. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
30. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України: Закон України від 5 липня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст. 204.
31. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 2. – Ст. 4.
32. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 227.
33. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
34. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України: Закон України від 24 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 6-7. – Ст. 41.
35. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”: Закон України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст.104.
36. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
37. Про порядок введення в дію Закону України “Про відпустки”: Постанова Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 2. – Ст. 5.
38. Про оплату праці: Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року // Голос України. – 1993. – 15 січня.
39. Рішення у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (рішення про тлумачення терміну “законодавство”): Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 17/81-97 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.
40. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 // Урядовий кур’єр. – 1992. – 15 жовтня.
41. Про Національну раду соціального партнерства: Указ Президента України від 27 квітня 1993 року № 151/93 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 13 травня.
42. Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року: Указ Президента України від 3 серпня 1999 року № 958/99 // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 31. – Ст. 1147.
43. Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді: Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року № 1285/99 // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 40. – Ст. 1187.
44. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997-1998 роки // Урядовий кур’єр. – 1997. – 11 листопада.
45. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об’єднаннями України на 1999-2000 роки // Профспілки України. – 1999. – № 3. – С. 26-51.
46. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2002 – 2003 роки // Урядовий кур’єр. – 2002. – 22 березня.
47. Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 21 січня.
48. Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 73.
49. Галузева угода між Міністерством освіти України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 1999-2000 // Профспілки України. – 1999. – № 3. – С. 26-51.
50. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993р. № 43 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці України. – 1993. – № 8.
51. Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників: Затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці України. – 1993. – № 9-10.
52. Типова форма контракту з працівником: Затверджено наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 р. № 23 (із змінами, внесеними наказом Мінпраці від 12 квітня 1995 р. № 20) // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці України. – 1994. – № 6; 1995. – № 6.
53. Типове положення про службу охорони праці: Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 73 // // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. – №№ 11–12. – С. 603.
54. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України: затверджені Наказом Міністерства освіти України № 455 від 20 грудня 1993 р. // Освіта України. – 1994. – 20 січня.
55. Порядок проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Затверджено наказом Міністерства юстиції України 25 листопада 2002 року № 102/5 //Урядовий кур’єр. – 2002. – 20 грудня.
56. Про умови праці тимчасових робітників і службовців: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1974. – № 40. – Ст. 662.
57. Про внесення до Кодексу законів про працю УРСР змін та доповнень, пов'язаних з перебудовою управління економікою: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 травня 1988 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 23. – Ст. 556.
58. О гарантиях и компенсациях при переезде на работу в другую местность: Постановление Совета Министров СССР от 15 июля 1981 года № 677 // СП СССР. – 1981. – № 21. – Ст. 123.
59. Положение о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время. Утверждено постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 года № 111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1980. – № 8.
60. Типовые правила внутреннего трудового распорядка для рабочих и служащих предприятий, учреждений, организаций: Утверждены постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 20 июля 1984 г. // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1984. – № 11.
61. Роз’яснення щодо регулювання трудових відносин та оплати праці працівників сільськогосподарського виробництва: Роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства аграрної політики України, Центрального комітету профспілок агропромислового комплексу України від 11 серпня 2000 р. № 12-3201 // Праця і зарплата. – 2000. – № 32 (228).
62. Щодо практичного застосування частини першої статті 5 та частини четвертої статті 24 Закону України “Про відпустки”: Роз'яснення Міністерства праці України від 12 лютого 1997 року № 10/2-493 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці України. – 1997. – № 2-3.
63. Рекомендація щодо зв’язків між адміністрацією і трудівниками на підприємстві № 129: Рекомендація МОП від 7 червня 1967 р.// Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці України. – 1999. – № 2.
64. Рекомендація щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі № 113: Рекомендація Міжнародної організації праці від 1 червня 1960 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919 – 1964. Том 1. – Міжнародне бюро праці, Женева, 1983.
65. Рекомендація щодо консультацій та співробітництва між роботодавцем і працівниками на рівні підприємства № 94: Рекомендація МОП від 4 червня 1952 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919 – 1964. Том 1. – Міжнародне бюро праці, Женева, 1983.
66. Рекомендація щодо трьохсторонніх консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності Міжнародної організації праці № 152: Рекомендація Міжнародної організації праці від 2 червня 1976 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965 – 1999. Том ІІ. – Міжнародне бюро праці, Женева, 1984.
67. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. // Право України. – 1996. – № 12. – С. 91.
68. Угода між управлінням освіти Волинської обласної адміністрації та обласним комітетом профспілки працівників освіти і науки на 1999-2000 роки. – Архів Волинського обласного комітету профспілки працівників освіти і науки.
69. Угода між управлінням освіти Волинської обласної адміністрації та обласним комітетом профспілки працівників освіти і науки на 2001-2002 роки. – Архів Волинського обласного комітету профспілки працівників освіти і науки.
70. Колективний договір взаємовідносин адміністрації і трудового колективу ТзОВ “Конвалія” на 2001 рік // Архів Луцького міськвиконкому Волинської області.
71. Колективний договір між адміністрацією Волинської обласної Державної хлібної інспекції та профорганізацією інспекції на 2000-2001 роки // Архів Луцького міськвиконкому Волинської області.
72. Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ “Агроспецмонтажкомплект” на 2000-2002 роки // Архів Луцького міськвиконкому Волинської області.

Література

73. Александров Н.Г. К вопросу о роли договора в регулировании общественных отношений: Ученые записки ВИЮН. Вып. VI. – М., 1947. – С. 60-83.
74. Александров Н.Г. Понятие источника права: Ученые записки ВИЮН. Вып. 8. – М., 1946. – С. 49-51.
75. Алексеев С.С. Механизм регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
76. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х томах. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 359 с.
77. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712 с.
78. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 223 с.
79. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
80. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: Норма, 1999. – 329 с.
81. Аметистов Э.М. Международное право и труд: Факторы имплементации международных норм о труде. – М.: Международные отношения, 1982. – 282 с.
82. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование (теоретическое исследование). – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1985. – 137 с.
83. Архипова Б.А. Коллективный договор на предприятии. – М.: «Знание», 1975. – 36 с.
84. Бабаев В.К. Теория современного советского права. Фрагменты лекций и схемы. – Нижний Новгород, 1991. – 155 с.
85. Бару М. Створимо новий трудовий кодекс // Право України. – 1992. – № 10. – С. 37-39.
86. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовых отношений рабочих и служащих на этапе развитого социализма: Автореф. дис… докт. юрид. наук. 12.00.05 // МГУ – М., 1980. – 25 с.
87. Беляева З.С. Источники колхозного права. Автореф. дис… докт. юрид. наук: 714 // МГУ. – М., 1972. – 31 с.
88. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 124 с.
89. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 1999. – 528 с.
90. Выданова М.М. Французская буржуазная доктрина о формах права // Пробл