ІВЧУК Юлія Юріївна СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИВАТНИХ І ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

brief description

Мiнiстерство освiти i науки України Київський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка На правах рукопису Гайдук Вiкторiя Андрiївна УДК 512.64 РЕБЕРНО-ЛОКАЛЬНI ДЕФОРМАЦIЇ ДОДАТНИХ КВАДРАТИЧНИХ ФОРМ ТIТСА 01.01.06 алгебра i теорiя чисел Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiзико-математичних наук Науковий керiвник Бондаренко Вiталiй Михайлович, доктор фiзико-математичних наук, професор Київ 2016 Змiст ВСТУП 4 1 ПОПЕРЕДНI ВIДОМОСТI 8 1.1. Квадратичнi форми над полем дiйсних чисел . . . . . . . . . 8 1.2. Квадратична форма Тiтса скiнченного сагайдака . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 1.3. Квадратична форма Тiтса скiнченної частково впорядкованої множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 1.4. Квадратична форма бiграфа . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 1.5. Локальнi деформацiї квадратичних форм . . . . . . . . . . . 19 2 РЕБЕРНО-ЛОКАЛЬНI ДЕФОРМАЦIЇ ДЛЯ ПРОСТИХ КЛАСIВ КВАДРАТИЧНИХ ФОРМ ТIТСА 22 2.1. Випадок несерiйних примiтивних частково впорядкованих множин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 2.1.1. Формулювання основного результату. . . . . . . . . . 22 2.1.2. Доведення теореми 2.1. . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 2.1.3. Подальшi твердження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 2.2. Випадок найменших несерiйних частково впорядкованих множин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 2.3. Загальнi зауваження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 2.4. Висновки до роздiлу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 3 3 РЕБЕРНО-ЛОКАЛЬНI ДЕФОРМАЦIЇ КВАДРАТИЧНИХ ФОРМ ТIТСА НЕОРIЄНТОВАНИХ ГРАФIВ 33 3.1. Основний результат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 3.2. Доведення теореми 3.1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 3.3. Зауваження про середнiй член . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 3.4. P-зваженi графи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 3.4.1. Постановка задачi. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 3.4.2. P-зваженi дiаграми Динкiна вiдносно поточково-локальної деформацiї. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 3.4.3. P-зваженi дiаграми Динкiна вiдносно реберно-локальної деформацiї. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 3.4.4. Порiвняння характеристик P-зважених дiаграм. . . . 62 3.5. Висновки до роздiлу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 4 РЕБЕРНО-ЛОКАЛЬНI ДЕФОРМАЦIЇ КВАДРАТИЧНИХ ФОРМ ТIТСА НЕСЕРIЙНИХ ЧАСТКОВО ВПОРЯДКОВАНИХ МНОЖИН (ЗАГАЛЬНИЙ ВИПАДОК) 64 4.1. Опис цiлочислових P-визначальних полiномiв для несерiйних частково впорядкованих множин з вузловими елементами . . 65 4.2. Загальнi теореми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161 4.2.1. Зведення до випадку з вузловими елементами. . . . . 161 4.2.2. Теореми про цiлочисловi P-визначальнi полiноми. . . 163 4.2.3. Теореми про P-граничнi числа. . . . . . . . . . . . . . 164 4.2.4. Пiдсумкова таблиця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 165 4.2.5. Мiнiмальнi реалiзацiї всiх P-визначальних полiномiв. 166 4.3. Висновки до роздiлу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166 ВИСНОВКИ 167 ДОДАТОК 180 4 ВСТУП Актуальнiсть теми. Дисертацiйну роботу присвячено вивченню локальних деформацiй додатних цiлочислових квадратичних форм. Квадратичнi форми постiйно виникають при розв’язаннi рiзних задач в багатьох галузях математики (див., напр., [1][38]). Серед них особливу роль вiдiграють цiлочисловi квадратичнi форми. Це, зокрема, пов’язано з введенням в сучаснiй теорiї зображень та класифiкацiйних задач лiнiйної алгебри так званих квадратичних форм Тiтса. У 1972 р. П. Габрiель [39] ввiв поняття зображення скiнченного сагайдака (орiєнтованого графа) i показав, що сагайдак має скiнченне число класiв еквiвалентностi нерозкладних зображень тодi i лише тодi, коли є додатною деяка (введена ним) цiлочислова квадратична форма. Вiн назвав цю форму квадратичною формою Тiтса вiдповiдного сагайдака. Ця iдея П. Габрiеля природним чином узагальнюється на зображення (без алгебраїчних спiввiдношень) iнших об’єктiв i, зокрема, зображення частково впорядкованих множин (введених Л. О. Назаровою i А. В. Ройтером у [40]). Ю. А. Дрозд [41] довiв, що частково впорядкована множина має скiнченне число класiв еквiвалентностi нерозкладних зображень тодi i лише тодi, коли вiдповiдна квадратична форма є слабо додатною (додатною на множинi векторiв iз невiд’ємними координатами). Найзагальнiший випадок, що стосується зображень без алгебраїчних спiввiдношень, розглянуто М. М. Клейнером i А. В. Ройтером [42] (для введених ними трикутних диференцiальних градуйованих категорiй). Пiзнiше були введенi i почали вивчатиcя квадратичнi форми Тiтса для зображень об’єктiв iз алгебраїчними спiввiдношеннями (першою в цьому напрямку була робота Ш. Бреннер для сагайдакiв зi спiввiдношен- 5 нями [43]). Окрiм згаданих авторiв, квадратичнi форми Тiтса та їх природнi цiлочисловi узагальнення вивчали М. Барот, В. М. Бондаренко, Н. С. Головащук, П. Дрекслер, М. В. Зельдiч, С. А. Овсiєнко, Х. А. де ла Пенья, Ю. М. Перегуда, К. Рiнгель, Д. Сiмсон, М. В. Стьопочкiна, Х. И. фон Хёне та iншi (див., зокрема, [44] [60]). Багато авторiв дослiджували також зв’язки кадратичних форм Тiтса з вiдповiдними їм задачами теорiї зображень. З iншого боку, багато проблем сучасної математики пов’язанi з рiзними деформацiями математичних об’єктiв, коли тi чи iншi числовi iнварiнти замiнюються параметрами, що поглиблює вивчення початкових проблем. Зокрема, глибоко дослiджувалися деформацiї асоцiативних алгебр, алгебр Лi та алгебр Хопфа ([61] [66]), деформацiй диференцiальних рiвнянь ([67] [70]) та функцiоналiв [71], деформацiї структур на многовидах ([72] [74]), тощо. Локальнi деформацiї квадратичних форм вiдносно коефiцiєнтiв при квадратах змiнних (якi в [76] названi точково-локальними) вивчалися в роботах [77] [79]. У дисертацiї продовжується вивчення локальних деформацiй квадратичних форм. Основнi результати стосуються додатних квадратичних форм Тiтса для скiнченних графiв та частково впорядкованих множин. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертацiйної роботи пов’язана з науковими дослiдженнями на механiко-математичному факультетi Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка — тема 11БФ038-03 Застосування алгеброгеометричних методiв в теорiях груп, напiвгруп, кiлець, зображень до задач прикладної алгебри та захисту iнформацiї” (номер державної реєстрацiї 0111U005264). Мета i задачi дослiдження. Метою дослiдження є опис P-визначальних полiномiв для додатних квадратичних форм Тiтса сагайдакiв i 6 частково впорядкованих множин та отримання рiзних наслiдкiв iз такого опису. Об’єктом дослiдження є реберно-локальнi деформацiї та P-визначальнi полiноми квадратичних форм над полем дiйсних чисел. Предметом дослiдження є вивчення поведiнки квадратичних форм при реберно-локальнiй деформацiї їх коефiцiєнтiв. Методи дослiдження. Основними методами дослiджень є матричний метод та класичнi i сучаснi комбiнаторнi методи. Наукова новизна одержаних результатiв. У дисертацiї отримано новi теоретичнi результати, основними iз яких є такi: • Обчислено P-визначальнi полiноми та P-граничнi числа ребернолокальних деформацiй квадратичних форм Тiтса для несерiйних дiаграм Динкiна. • Обчислено основнi геометричнi характеристики несерiйних дiаграм Динкiна, оснащених ваговою функцiєю, яка задана P-граничними числами поточково-локальних деформацiй чи максимальними P-граничними числами реберно-локальних деформацiй. • Доведено, що зважена несерiйна схема Динкiна має єдиний центр вiдносно як поточково-локальних, так i реберно-локальних деформацiй. • Показано, що будь-який P-визначальний полiном несерiйної частково впорядкованої множини реалiзується на частково впорядкованiй множинi ширини 2 з вузловим елементом, а для таких множин вказано явний вигляд P-визначальних полiномiв для всiх пар порiвняльних елементiв. • Виписано всi полiноми, якi можуть бути цiлочисловими P-визначальними полiномами для несерiйних частково впорядкованих множин; • Вказано мiнiмальну систему несерiйних частково впорядкованих множин, на яких реалiзуються всi P-визначальнi полiноми. Практичне значення одержаних результатiв. Результати дисертацiйної роботи мають теоретичний характер i можуть бути використанi 7 в загальнiй теорiї квадратичних форм i в подальших дослiдженнях деформацiй квадратичних форм для рiзних класiв алгебраїчних об’єктiв. Особистий внесок здобувача. Усi результати дисертацiйної роботи отримано здобувачем самостiйно. У спiльних з науковим керiвником роботах останньому належать, як правило, постановки задач та загальнi iдеї щодо методiв їх розв’язання, а практична реалiзацiя та низка конкретних iдей належать здобувачевi. У статтi [85] (з трьома спiвавторами) здобувачу належать всi результати про несерiйнi дiаграми Динкiна. Апробацiя результатiв дисертацiї. Результати дисертацiйної роботи оприлюднено на: — X Мiжнароднiй алгебраїчнiй конференцiї в Українi, присвяченiй 70- рiччю Ю. А. Дрозда (м. Одеса, 20-27 серпня 2015 р.). — Мiжнароднiй конференцiї молодих математикiв (м. Київ, 3-6 червня 2015 р.); — Сiмнадцятiй Мiжнароднiй науковiй конференцiї iменi академiка Михайла Кравчука (м. Київ, 19-20 травня 2016 р.); — XI лiтнiй школi — алгебра, топологiя, аналiз (Одеса, 1-14 серпня 2016 р.) Публiкацiї. Основнi результати дисертацiї опублiковано в шести наукових роботах [81][86], всi з яких опублiкованi у фахових виданнях, одна з них [85] — у виданнi, що вiдображається в наукометричнiй базi Scopus. Чотири роботи опублiковано у тезах конференцiй [87][90]. Структура та обсяг дисертацiї. Дисертацiйна робота складається зi вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи (без додатку) — 179 сторiнок, iз них список використаних джерел займає 12 сторiнок (90 найменування); додаток займає 17 сторiнок. Автор висловлює щиру подяку своєму науковому керiвнику професору В. М. Бондаренку за постiйну увагу, цiкавi iдеї та кориснi поради

bibliography

ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми поєднання приватних і публічних інтересів у правовому регулюванні охорони праці в умовах інноваційного розвитку. На підставі проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, основними з них є такі. 1. Перехід до ринкових відносин (зокрема і в царині праці) і запровадження новітніх організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності, що відбувається в Україні, впливає як на всю правову систему в цілому, так і на окремі її галузі й інститути, особливо на таких важливий інститут, як охорона праці. Новітні економіко-правові перетворення у виробничій сфері та глобалізація економічних процесів (зокрема і в Україні) вимагають вирішення питання щодо реформування відносин з охорони праці й безпечних умов праці працівників, врегульованих нормами трудового права. 2. Трудове законодавство України як демократичної, правової і соціальної держави ставить найбільш важливу мету захист прав і інтересів громадян, реалізація їх соціально-економічних прав і свобод, у тому числі й конституційного права на працю, на безпечні й нешкідливі умови праці тощо. 3. Важливість наукового осмислення особливостей інституціоналізації груп інтересів в царині праці (де питання охорони праці пронизують усі інші інститути трудового права й регулюються широкою низкою нормативно-правових актів) пояснюються системними суспільно-політичними та екномічними змінами, що відбуваються в сучасній Україні в цілому, та виробничій сфері зокрема (функціонування різних видів власності, запровадження різних організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності, 398 демократизація взаємовідносин між працівниками й роботодавцями та ін.), суб’єктами яких виступають суспільство і держава, працівники і роботодавці, профспілки й органи нагляду і контролю, різноманітні юрисдикційні органи з розгляду індивідуальних та колективних трудових спорів (конфліктів) тощо. 4. У сучасних умовах виникає потреба реформування законодавства про працю як у цілому, так і в частині охорони праці на підставі врахування й правового визначення балансу інтересів конкретного працівника (на конкретному підприємстві, установі, організації) та профспілкових організацій й інших об’єднань працівників, певного трудового колективу та суб’єкта господарювання, а також держави (й державних інституцій) та конкретних регіонів, громадянського суспільства, конкретного роботодавця та об’єднань роботодавців тощо. 5. Cоціальні інтереси у сфері праці слід розуміти як такі, які пов’язані не тільки з механізмами соціального партнерства, а й з функціонуванням інституту місцевого самоврядування та виконанням ним своїх функцій щодо вираження та захисту інтересів жителів адміністративно-територіальних громад з реалізації конституційного права на працю. У такому випадку точніше говорити про два види публічних інтересів: державні та суспільні. Останні залежно від суб’єкта можуть бути поділені на соціальне партнерство інтереси територіальної громади. 6. Суб’єктивне право виступає правовим засобом реалізації тієї частини законних інтересів, які визнані державою як такі, що для неї є з якихось причин важливими або значущими. Для таких інтересів суб’єктивні права стають правовим засобом їх реалізації. У той же час охоронювані законом інтереси виділяються законодавцем як самостійні об’єкти, відмінні від суб’єктивних прав, які належать до однієї з останніх правових площин дозволені можливості 399 суб’єктів права. Така постановка питання дозволяє розширити розуміння аспектів співвідношення суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а також суб’єктивних прав та законних інтересів у цілому. Більше того, воно дозволяє розкрити динаміку формування та здійснення інтересу, який не заборонений законом, таким чином: об’єктивні умови потреби інтереси цілі правові засоби (зокрема, суб’єктивні права) поведінка/діяльність особи правовідносини. 7. Загальна категорія законних інтересів може бути представлена двома видами об’єктів, які отримали в законодавчому полі дещо відмінні правові механізми їх реалізації, суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси. Правові засоби реалізації останніх не мають забезпечувальних «обов’язків» з боку інших суб’єктів, хоча й можуть бути предметом захисту за допомогою засобів державного примусу. 8. Розбудова української держави як соціальної та правової включає й визначення правового механізму, спрямованого на охорону праці працівників, можливість реалізувати ними права на належні, безпечні і здорові умови праці. Значення охорони праці як комплексного й самостійного інституту особливої частини трудового права полягає у двох аспектах: у правовому і соціально-економічному. Правовий аспекті визначається в тому, що розгалужена система нормативно-правових актів спрямовується на: 1) гарантування соціально-економічних прав працівників; сприяння реалізації працівниками конституційного права на працю відповідно до своїх здібностей (навичок вмінь та інтересів). При цьому враховуються не лише умови праці, а й фізіологічні особливості окремих категорій працівників; 2) забезпечення права громадян (які уклали трудовий договір) на охорону праці і юридичних гарантій його реалізації в процесі виконання працівниками покладених на них трудових обов’язків; 3) врахування взаємообумовлених інтересів різних суб’єктів 400 трудового права, зокрема і в процесі колективно-договірного регулювання умов праці. Завдання охорони праці в соціально-економічному аспекті полягає перш за все в тому, щоб: 1) оберігати життя і здоров’я працівників від впливу можливих шкідливих і небезпечних факторів виробництва; 2) запобігати нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, визначати причини та умови їх виникнення, зберігати працездатність й трудове довголіття працівників; 3) сприяти культурно-технічному зростанню людини праці, запроваджувати інноваційні підходи на виробництві і сучасні технології. Таким чином, охорона праці сприяє: гуманізації трудової діяльності; підвищенню продуктивності праці; зростанню виробництва; проведенню економічних реформ; зниженню виробничого травматизму та професійних захворювань; скороченню витрат робочого часу тощо. 9. Останні теоретичні дослідження категорії інтересу у різних галузях правової науки створюють підґрунтя для формування думки щодо всезростаючого значення законних інтересів порівняно із роллю суб’єктивних прав у правовому регулюванні суспільних відносин. У той же час слід зазначити, що аналіз положень чинного Кодексу законів про працю України свідчить про закріплення переважно суб’єктивних прав, ніж законних інтересів суб’єктів трудового права. У трудовому праві, крім інтересів працівників, які визначені через закріплення суб’єктивних прав, а також передбачення інших їх законних інтересів, визначаються інтереси, які, по-перше, відбивають «сумарні», спільні інтереси працівників трудового колективу на підприємстві, а, по-друге, не мають чітко встановленої моделі правової поведінки дозволеної можливості. Такі інтереси часто позначаються як колективні інтереси у трудовому праві. 10. Колективні інтереси в трудовому праві полягають насамперед у закріпленні спільних прав як працівників, так і роботодавців у 401 встановленні взаємоприйнятних засад, балансу в їх взаємодії при вирішенні питань, які стосуються умов здійснення трудової функції, організації її виконання. Їх можна визначити як самостійні інтереси у трудовому праві, які зумовлені нерівним становищем суб’єктів: працівників та роботодавців. Вони відбивають прагнення працівників впливати на вирішення питань щодо умов їхньої діяльності, що неможливо без застосування правових механізмів. З цих причин спочатку виникло право на страйк як вираження крайньої форми незгоди працівників зі ставленням до них та їхньої праці з боку роботодавців. Далі стали виникати правові механізми, які були спрямовані на вирішення колективних конфліктів на ранніх стадіях примирення та добровільного вирішення колективних трудових спорів. 11. Колективні інтереси у трудовому праві лежать у площині процедурних питань. Вони виражають не матеріальні або духовні потреби суб’єктів трудового права, а уособлюють процедуру їх узгодження з обох боків, допустимі з цією метою процес та засоби їх врівноваження. Колективні інтереси є самостійною групою інтересів суб’єктів трудового права, які не відповідають дихотомії поділу інтересів на матеріальні та нематеріальні. Вони також не протистоять індивідуальним інтересам, вони спрямовані на їх спільне задоволення шляхом застосування певних правових засобів та механізмів. Індивідуальні інтереси, крім узгодження між собою, мають узгоджуватися із публічними інтересами, які також знаходять прояв та закріплення в нормах трудового права. 12. Публічні інтереси у сфері праці пов’язані насамперед із функціями, які виконують держава в особі її органів та органи місцевого самоврядування. Функції, виконувані органами державної влади, відбивають соціальну спрямованість держави, яка полягає у створенні належних умов життєдіяльності населення та захисті 402 інтересів своїх громадян, висуванні на перший план людини, права якої набувають значення найвищої цінності у суспільстві. 13. Соціальні інтереси у сфері праці слід розуміти як такі, які пов’язані не тільки з механізмами соціального партнерства, а й з функціонуванням інституту місцевого самоврядування та виконанням ним своїх функцій з вираження та захисту інтересів жителів адміністративно-територіальних громад з реалізації конституційного права на працю. У такому випадку точніше говорити про два види публічних інтересів: державні та суспільні. Останні залежно від суб’єкта можуть бути поділені на загальносуспільні (соціальне партнерство) та територіально-суспільні (інтереси територіальної громади). 14. До приватних інтересів слід відносити не тільки індивідуальні інтереси працівників, а й роботодавців. Серед публічних інтересів у сфері праці слід розрізняти інтереси державні та інтереси суспільні, які виявляються на рівні соціального партнерства та діяльності органів місцевого самоврядування. Крім приватних та публічних інтересів виокремлюються ще й колективні інтереси, які виражають потреби певного трудового колективу та представляються, як правило, профспілковою організацією, що створена на підприємстві. Такі інтереси не можна віднести до суспільних інтересів, оскільки вони пов’язані з вираженням та захистом прав та інтересів незначної кількості у масштабах суспільства та держави людей, які перебувають з певним роботодавцем у трудових відносинах. 15. До 7080-х рр. XX ст. охорона праці у спеціальній юридичній літературі традиційно характеризувалася з точки зору фізичної безпеки працівників, а оцінка її рівня зводилася лише до фізичних параметрів безпеки праці. Після 7080-х рр. XX ст., досліджуючи це поняття, вчені-правознавці стали враховувати й культурно-психологічні аспекти трудового процесу (створення сприятливих естетичних і 403 психофізіологічних умов на робочих місцях), вид праці (фізичний, розумовий), а також особистість самого працівника (вік, вміння, самостійність). 16. Питання взаємозв’язку ергономіки та охорони праці залишаються малодослідженими у науці вітчизняного трудового права. Однак застосування в обігу майже однакового понятійного апарату і ергономікою, і охороною праці обумовлює необхідність розгляду ергономіки як складової інституту охорони праці, як складової частини організаційно-технічного (технологічного) значення охорони праці. 17. Необхідно перейняти позитивний досвід врегулювання законодавчими актами США про охорону праці питань організації робочого місця працівника (ергономіки, яка представляє собою необхідність проведення роботодавцем певного комплексу заходів щодо зменшення кількості травм опорно-рухової системи людини, викликаних впливом чинників ризику на виробництві). 18. Підтримуючи наукову думку про необхідність законодавчого структурування комплексу заходів у рамках відповідних організаційноправових форм охорони праці, таких як: а) медичні огляди (обстеження) працівників; б) навчання працівників у сфері охорони праці; в) атестація робочих місць за умовами праці; г) державна експертиза умов праці; д) забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту; е) санітарно-побутове та лікувально-профілактичне обслуговування працівників запропоновано удосконалити перелік таких форм наступними: стандартизація в сфері охорони праці, оцінка професійних ризиків, аудит з охорони праці, розслідування та облік нещасних випадків на виробництві й ін. 19. Виходячи з пропозиції поділу інституту охорони праці на підінститути: «техніка безпеки» (сукупність правил з техніки безпеки, які повинні захистити працівника від впливу небезпечних виробничих факторів), «виробнича санітарія» (правила з виробничої санітарії, 404 спрямовані на те, щоб убезпечити працюючих від впливу шкідливих виробничих факторів) необхідно виокремити ще два підінститути: «ергономіка» (правила організації робочого місця) та «професійні ризики» (правила оцінки вірогідності настання професійних ризиків, зниження його рівня чи унеможливлення). 20. Норми, що регулюють створення належного (сприятливого) психологічного клімату на виробництві, забезпечення права на честь, гідність і трудову репутацію працівника повинні увійти до складу інституту охорони праці. 21. Вчення про охорону праці це велике досягнення радянської науки трудового права. Однак воно не поширилося в науковій спільноті країн капіталістичної системи. В цих країнах науковці розробили свої базові поняття й категорії в сфері забезпечення безпеки, гігієни праці й охорони здоров’я працівників та управління професійними ризиками. 22. У сучасному понятійному апараті інституту охорони праці базовим, конституційно закріпленим, багатоаспектним поняттям є «право на безпечні і здорові умови праці». 23. Понятійний апарат інституту «охорона праці» вітчизняного трудового права змінюється у міру того, як активно проводиться робота в нашій країні щодо гармонізації національного законодавства з охорони праці із відповідними міжнародними та європейськими стандартами. Використовуючи досвід європейських країн, де вчення про охорону праці не отримало поширення, та враховуючи необхідність здійснення уніфікації термінів і понять законодавства про охорону праці України з відповідними міжнародними та європейськими стандартами праці, потрібно застосовувати в цей перехідний період інтегральний підхід щодо розробки нових комплексних понять, таких як «гігієна та безпека праці», «виробнича санітарія, безпека й охорона праці», «безпека, гігієна праці та виробниче середовище», «безпека праці й охорона здоров’я» й ін. 405 24. Обґрунтовано, виходячи із чинного ДСТУ OHSAS 18001:2010 Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги (OHSAS 18001:2007, IDT), в перехідний період передбачити в окремій новій статті гл. XI «Охорона праці» чинного КЗпП України дефініції понять: гігієна, безпека праці та виробниче середовище (як синонім поняття «охорона праці») умови та чинники, що впливають або здатні впливати на здоров’я та безпеку працівників, тимчасових працівників, осіб, які працюють на умовах цивільно-правової угоди про працю, відвідувачів та будь-яких інших осіб на робочому місці; професійний ризик поєднання ймовірності виникнення небезпечної події чи впливу(-ів) та істотності травми чи погіршання здоров’я, які може бути зумовлено такою подією чи впливом(-ами). 25. Сучасні глобалізаційні процеси здійснюють великий вплив на взаємодію міжнародних і національних правових систем. Сьогодні жодна держава не спроможна існувати без постійної взаємодії з міжнародно-правовою системою. Поступово регулюючий вплив міжнародно-правових норм все глибше пронизує сферу внутрішньодержавних відносин, зокрема, у сфері охорони праці України. 26. Основною тенденцією розвитку національного законодавства з охорони праці є трансформація правового регулювання від захисних заходів в бік профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (інакше кажучи, трансформація компенсаційної моделі управління охороною праці в сучасну систему управління професійними ризиками, що дозволить реалізувати превентивні підходи до збереження здоров’я працівників на виробництві та скоротити всі види витрат, пов’язаних з негативними умовами праці). Адже профілактика більш ефективна й менш витратна, ніж лікування та реабілітація потерпілих на виробництві. 406 27. Запропоновано розробити Правила техніки безпеки працівників, зайнятих на об’єктах підвищеної небезпеки, які б регламентували права та обов’язки з охорони праці таких працівників і їх спеціальну відповідальність за порушення зазначених правил. 28. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.1994 р. № 46 запропоновано доповнити роботами, виконання яких може перешкоджати їх моральному розвитку й гармонізувати з відповідними Додатками Директив Ради 94/33/ЄС та 90/394/ЄС. 29. У Законі України «Про охорону праці» необхідно передбачити норми, за якими працівникам гарантувався б захист від переслідувань з боку роботодавця щодо обставин, пов’язаних з їх скаргами і заявами про необхідність перевірки стану робочих місць, екологічної безпеки та інших обставин, що можуть розглядатися як загроза безпеці самого працівника і суспільства в цілому, враховуючи позитивний досвід з цього питання США. Адже саме для американського трудового законодавства характерна наявність особливої системи заходів захисту працівників в сфері забезпечення безпечних і здорових умов праці, яка називається «політика захисту осіб, які вчиняють службові викриття» («whistleblower protection policy»). 30. Кілька останніх десятиліть чітко прослежується нова тенденція розвитку законодавства України з охорони праці його екологізація (наповнення екологічним змістом правових норм). Правове поняття охорони праці стало трактуватися широко, включаючи умови виробничого середовища й екології. До того ж у нормах статтей 153, 159 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про охорону праці» законодавець застосовує поширені еколого-правові поняття («навколишнє природне середовище», «навколишнє середовище», «довкілля», «охорона довкілля»). У сучасних умовах справжня 407 ефективність заходів з безпеки та гігієни праці можлива лише тоді, коли вона доповнюється дієвим «екологічним захистом», коли охорона виробничого середовища поєднується з охороною природного середовища. 31. У світлі впровадження в дію концепції «зеленої» економіки, під час створення «зелених» робочих місць й «озеленення» звичайних останнім часом вчені все частіше висловлюють занепокоєння з приводу малодослідженості виробничих ризиків на таких робочих місцях і недосконалості правового регулювання відносин з охорони праці працівників, зайнятих у секторах «зеленої» економіки (екологічного підприємництва). Слід вносити корективи на базі результатів останніх досліджень таких ризиків у підзаконні акти з охорони праці, що містять навчальні програми з охорони праці для працівників, що працюють на «зелених» робочих місцях. У законодавстві в сфері охорони праці, соціального діалогу необхідно передбачити норми щодо обов’язку проведення відповідної просвітницької роботи з питань концепції «зеленої економіки» всіма учасниками соціального діалогу, запровадження нових цінностей серед роботодавців і найманих працівників на базі отриманих знань. 31. Поліпшення стану безпеки праці (охорони праці) є стабільно одним із стратегічних напрямів стосовно реалізації національної політики в сфері забезпечення гідної праці, конкретизованої у Програмах гідної праці МОП в Україні на 20082011 рр., 20122015 рр. й 20162019 рр. 33. Безпека праці (охорона праці) є основною компонентою гідної праці, принципом реалізації гідної праці та визначення критеріїв її оцінки, що нерідко зазначалося у спеціальній юридичній літературі. 34. У ст. 4 «Державна політика в галузі охорони праці» Закону України «Про охорону праці» слід передбачити ще один принцип, на якому базується державна політика в галузі охорони праці, 408 поліпшення стану безпеки праці (охорони праці) на основі загальнодержавних програм гідної праці з цього питання. 35. За радянських часів норми щодо поваги трудової честі і гідності працівника в процесі його трудової діяльності, його ділової репутації вченими трудового права відносилися до інституту «дисципліна праці». Зараз у спеціальній юридичній літературі все наполегливіше висловлюється думка, що вони повинні стати складовою частиною інституту охорони праці. Адже обмеження честі, гідності працівника здатне привести не тільки до його моральних страждань, а й завдати безпосередньої шкоди його здоров’ю. Обмеження ж ділової репутації працівника в умовах ринкових відносин, крім моральних страждань, може спричинити негативні наслідки для кар’єри і заробітку працівника. 36. Запропоновано на у ст. 153 КЗпП України закріпити обов’язок роботодавця протидіяти моббінгу, що впливає на моральнопсихологічний стан працівника, який становить складне, системне, багатовимірне, багатофакторне, динамічне, відносно стійке у часі явище духовного життя працівників, відображує професійну, психологічну, соціальну сторону їх життєдіяльності, характеризується рівнем розвитку психіки і свідомості окремих працівників і духовної сили всього трудового колективу. 37. Сьогодні є потреба у розробці та впровадженні учасниками соціального діалогу гендерно-чутливих програм на робочих місцях (як додатки до колективного договору), що охоплювали б такі питання, як охорона праці, виробниче середовище, дискримінація за ознакою статі та сексуальне домагання. Як роботодавці, так і працівники все ще мають недостатні знання щодо виявів дискримінації та існуючих правових шляхів її подолання. 38. Запропоновано під стандартизацією у сфері забезпечення безпечних і здорових умов праці розуміти встановлення у державному 409 масштабі, а також у рамках міжнародних організацій єдиних норм і вимог, що пред’являються до робіт, послуг, сировини, напівфабрикатів, матеріалів, виробничих процесів, товарів та ін. 39. З 1968 р. й до сьогодні стандартизація у зазначеній сфері в Україні пройшла чотири етапи свого розвитку, обумовлених впливом на кожному етапі певних науково-технічних, соціально-економічних, державно-політичних, правових та інших чинників, а саме: перший етап (19681972) розвитку стандартизації у сфері охорони праці в Україні характеризується тим, що стандартизація у вказаній сфері вперше стала повноцінною частиною загальнодержавної системи стандартизації за часів СРСР; другий етап розвитку стандартизації у сфері охорони праці (19731991) відзначився створенням в СРСР першої в світі Системи стандартів безпеки праці; третій етап розвитку стандартизації у сфері охорони праці вже в незалежній Україні (19922002) характеризується прийняттям Закону України «Про охорону праці», Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію». Вказані нормативно-правові акти вносили багато змін у процес стандартизації у вищезазначеній сфері щодо класифікації, порядку розроблення й ін.; четвертий етап розвитку стандартизації у сфері охорони праці в Україні (2003 сучасний період) відзначився активною розробкою і затвердженням національних стандартів на базі міждержавних та європейських стандартів, що поширюються на процес оцінки професійних ризиків роботодавцями й управління гігієною та безпекою праці. 40. Положення Закону України «Про охорону праці» майже не узгоджені з положеннями Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» та інших 410 актів, які спрямовані на створення сприятливого підприємницького клімату для малих і середніх підприємств у країні. 41. З метою зменшення адміністрування дозвільної практики в сфері охорони праці для роботодавців суб’єктів малого і середнього підприємництва доцільно розробити та затвердити спеціальний Порядок про видачу таких дозволів. У зазначеному Порядку можна було б зменшити кількість видів дозволів, значно спростити процедуру їх отримання. 42. Для фінансово-кредитної підтримки державою підприємств малого й середнього бізнесу у сфері проведення профілактичних заходів щодо скорочення випадків виробничого травматизму, цінним є досвід Франції, де малі підприємства мають право на отримання спеціальних кредитів від національної каси страхування найманих працівників на випадок хвороби на проведення зазначених заходів. У випадку успішного виконання цих заходів кредити перетворюються у безповоротні субсидії. Таку підтримку в Україні міг би здійснювати Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування в межах своїх повноважень. 43. У світлі державного фінансового забезпечення різних програм підтримки суб’єктів малого й середнього підприємництва в Україні у сфері забезпечення безпечних і здорових умов праці викликає інтерес досвід Великобританії. Цією державою фінансуються численні проекти щодо зменшення травматизму на підприємствах, зокрема, малих і середніх підприємств («Добрий сусід», «Відкриті дні ділових нарад» й ін.). В Україні створені центри-інкубатори підтримки малого і середнього бізнесу, планується запроваджувати грін-інкубатори для таких підприємців, які будуть створювати «зелені» робочі місця. Наша держава також може використати такий позитивний досвід Великобританії, регулюючи відповідні відносини з малим і середнім бізнесом. 411 44. Запропоновано на стадії укладання колективних договорів обов’язково передбачати пункт щодо обов’язку роботодавця та профспілки вживати заходів з охорони праці у відповідності до концепції гідної праці. 45. Учасникам соціального діалогу необхідно долучатися до європейської практики й розроблювати практичні заходи, які можуть бути зроблені роботодавцями, працівниками та їх представниками / профспілками, спрямовані на протидію насильства з боку третіх осіб (клієнтів, покупців, пацієнтів, споживачів послуг, учнів або батьків, представників громадськості, постачальників послуг) та утисків на робочих місцях або мінімізацію їх наслідків. 46. Тенденції розвитку інституту охорони праці, соціального діалогу, будуть переплетені з концепцією сталого розвитку, гідної праці, «зеленої» економіки 47. Правовий механізм захисту ЄСПЛ трудових прав особи відповідно до ст. 8 Конвенції стосується не тільки захисту прав та інтересів працівника з боку дій держави, а й з боку тиску як роботодавця, так і інших працівників. Іншими словами, застосування принципу пропорційності при розгляді прав про звільнення Суд розповсюджує на декількох рівнів відносин у сфері праці: працівника та держави; працівника та роботодавця; працівника та інших працівників, шляхом визначення дотримання всіх його складових вимог. При цьому визначаються та співставляються не тільки негативні обов’язки кожного суб’єкта прав, але й їх позитивні зобов’язання.