ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА В РЕГУЛЮВАННІ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

ЮРЧЕНКО АНТОНІНА АНДРІЇВНА

УДК 349.2: [331.31+331.32] (34.01).

ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА В РЕГУЛЮВАННІ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Лазор Лідія Іванівна
доктор юридичних наук, професор

Луганськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………….............................4

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ СУЧАСНОГО ТРУДОВОГО ПРАВА :
ПОНЯТТЯ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ……………………………..............11
1.1. Суть і значення принципів трудового права в регулюванні суспільних відносин із застосування найманої праці....................................................................11
1. 2. Динаміка історичного розвитку концепції принципів трудового
права та їх вплив на регулювання робочого часу .....................................................26
1.3. Співвідношення принципів вітчизняного трудового права з міжнародно-правовим регулюванням робочого часу і часу відпочинку ………………….........46
Висновки за розділом .................................................................................................62

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ
З ПРИНЦИПАМИ ТРУДОВОГО ПРАВА.............................................................66
2.1. Теоретичні аспекти поняття робочого часу........................................................66
2.2. Види робочого часу як відображення принципу диференціації
умов праці .....................................................................................................................80
2.3. Відображення принципів свободи праці і договірного встановлення
умов праці у регулюванні гнучкого режиму робочого часу...................................100
2.4. Ненормований робочий час: правові проблеми втілення
принципів обмеження робочого часу і відплатності праці....................................108
2.5. Реалізація принципів трудового права у межах робочого часу понад встановлену його тривалість .....................................................................................125
Висновки за розділом...............................................................................................134

РОЗДІЛ 3. ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК У СИСТЕМІ ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН........................140
3.1. Принципи трудового права у регулюванні вільного від роботи часу ............140
3.2. Щорічна відпустка у системі забезпечення принципу обмеження
тривалості робочого часу...........................................................................................156
3.3. Співвідношення принципів свободи праці і права на відпочинок у регулюванні учбових, творчих та соціальних відпусток.........................................171
Висновки за розділом ...............................................................................................186

ВИСНОВКИ...............................................................................................................191
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................203

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України проголосила найвищою соціальною цінністю права і свободи людини, у тому числі у сфері праці. Тим самим українська держава взяла на себе зобов'язання щодо створення належних умов праці й ефективного механізму безперешкодної реалізації кожною людиною своїх трудових прав і законних інтересів, основні положення яких відображені у принципах трудового права. Розвиток ринкової економіки в країні обумовлює необхідність перегляду галузевих принципів, що лежать в основі правового регулювання трудових відносин.
Принципи трудового права визначають керівні засади регулювання як трудових відносин у цілому, так і окремих інститутів трудового права, зокрема. Правові принципи виступають базовою основою розвитку інституту робочого часу і часу відпочинку у сучасних ринкових умовах. Вдосконалення правового регулювання робочого часу і часу відпочинку на сучасному етапі обумовлює необхідність наукового дослідження тих правових засад, на яких базувалося регулювання цього інституту протягом розвитку трудового права як самостійної правової галузі.
Інститут робочого часу і часу відпочинку посідає одне з центральних місць у системі трудового права, з огляду на це актуалізується значення реалізації принципів трудового права у межах цього правового інституту. Робочий час і час відпочинку – це дві взаємопов'язані правові категорії. Тривалість робочого часу значною мірою впливає на рівень життя людини, у зв'язку з чим важливе таке правове регулювання режиму праці і відпочинку, за якого б якнайповнішою мірою реалізовувалися принципи трудового права, що відбивають гуманістичну, соціальну спрямованість розвитку нашої держави.
Сьогодні дискусійними є питання щодо переліку принципів сучасного трудового права, їх змісту й узгодженості з міжнародними стандартами праці, відсутня єдність поглядів щодо правової термінології інституту робочого часу і часу відпочинку та ін.
Принципи трудового права неодноразово були предметом дослідження багатьох вчених, таких як О.Т. Барабаш, М.Й. Бару, М.Д. Бойко, Н.Б. Болотіна, Н.М. Вапнярчук, В.С. Венедіктов, М.І. Іншин, Г.А. Капліна, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, О.М. Лушніков, М.В. Лушнікова, В.І. Прокопенко, С.М. Прилипко, О.І. Процевський, Н.А. Плахотіна, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, І.І. Шамшина, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та ін. Ці ж вчені, а також В.М. Венедіктова, Л.П. Гаращенко, Л.Я. Гінцбург, М.І. Гордієнко, А.М. Курінний, О.В. Лавриненко, Л.А. Муксінова, Л.Я. Островський, Б.Г. Розовський та ін. у своїх роботах досліджували різні аспекти інституту робочого часу і часу відпочинку. Не зменшуючи значущості і наукової цінності робіт вищезгаданих авторів, слід зазначити, що комплексне дослідження принципів трудового права у регулюванні робочого часу і часу відпочинку в умовах ринкових відносин у вітчизняній науці трудового права відсутнє. Все вищезазначене свідчить про актуальність дослідження робочого часу і часу відпочинку в аспекті реалізації принципів трудового права й обумовлює вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету і кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є визначення концептуальних засад реалізації принципів трудового права в аспекті вдосконалення регулювання робочого часу і часу відпочинку в умовах ринкових відносин, розвиток понятійного апарату у цій сфері й обґрунтування конкретних пропозицій щодо вдосконалення національного трудового законодавства.
Досягнення цієї мети зумовило постановку таких основних завдань :
- визначити роль і значення принципів трудового права у регулюванні трудових відносин;
- виявити динаміку історичного розвитку принципів трудового права у взаємозв'язку з регулюванням робочого часу;
- визначити співвідношення принципів національного трудового права з міжнародними стандартами праці і розробити принципи інституту робочого часу і часу відпочинку;
- показати віддзеркалення принципів трудового права у регулюванні робочого часу, розробити дефініції робочого часу й окремих його видів;
- висвітлити значення гнучкого режиму робочого часу в реалізації принципів свободи праці і договірного встановлення умов праці, запропонувати напрями розвитку цього режиму у сучасних умовах;
- розробити пропозиції, спрямовані на реалізацію принципів трудового права у регулюванні ненормованого і надурочного робочого часу;
- обґрунтувати пропозиції щодо регулювання часу відпочинку з метою якнайповнішої реалізації принципів трудового права;
- для якнайповнішої реалізації принципів трудового права запропонувати нову класифікацію вільного від роботи часу, виходячи з його цільового призначення, і розробити пропозиції щодо відображення цієї концепції у законодавстві.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації принципів трудового права в аспекті регулювання робочого часу і часу відпочинку.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що забезпечують реалізацію принципів трудового права у регулюванні робочого часу і часу відпочинку в умовах ринкових відносин.
Методи дослідження. Для досягнення достовірних наукових результатів широко використовувалася система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методологічною основою дисертації є загальнонауковий діалектичний метод пізнання правових явищ, що дозволяє досліджувати їх у процесі виникнення і розвитку. Структурно-функціональний метод дозволив розглянути принципи трудового права, робочий час, час відпочинку як цілісні правові явища і визначити їх місце у системі регулювання суспільних відносин із застосування найманої праці (підрозділи 1.1., 2.1., 3.1.). Історико-правовий метод використовувався при дослідженні динаміки історичного розвитку принципів трудового права та їх впливу на регулювання робочого часу і часу відпочинку (підрозділ 1.2.). За допомогою формально-догматичного методу був проведений аналіз відповідних нормативно-правових актів (підрозділи 1.1., 1.2., 1.3., 2.3., 2.4., 2.5., 3.2., 3.3.). Порівняльно-правовий метод використовувався для визначення специфіки регулювання робочого часу і часу відпочинку у зарубіжних країнах (підрозділи 1.3., 2.1., 2.4., 3.1., 3.2., 3.3.) Метод абстрагування, метод узагальнення, а також логіко-семантичний метод були використані у процесі розробки різних правових категорій і дефініцій (підрозділи 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 3.1., 3.2., 3.3.). Формально-юридичний метод став основою для розробки пропозицій з удосконалення законодавства у сфері регулювання робочого часу і часу відпочинку (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5., 3.1., 3.2., 3.3.)
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним науковим дослідженням, в якому розкриті напрями реалізації принципів трудового права в аспекті вдосконалення регулювання робочого часу і часу відпочинку, подані теоретичні висновки і конкретні пропозиції, спрямовані на якнайповнішу реалізацію принципів трудового права в умовах ринкових відносин. Новизна дисертаційного дослідження реалізується у таких основних науково-теоретичних положеннях і висновках:
Уперше:
- виділені принципи інституту робочого часу і часу відпочинку: 1) принцип обмеження максимальної тривалості робочого дня; 2) принцип диференціації робочого часу за суб'єктивною й об'єктивною ознаками; 3) принцип компенсаційності за роботу понад нормальну тривалість робочого часу та ін.;
- для якнайповнішої реалізації принципу єдності та диференціації запропоновано законодавчо передбачити соціальну «відпустку для батька» - оплачуваний вільний від роботи період часу тривалістю 14 календарних днів для чоловіків, дружини яких знаходяться у післяпологовій відпустці;
- в аспекті реалізації принципів трудового права обґрунтована доцільність законодавчого закріплення відповідальності працівника за нецільове використання учбової або творчої відпустки у вигляді стягнення з працівника коштів, виплачених йому в якості оплати такої відпустки;
- з метою якнайповнішої реалізації принципів трудового права розроблена нова концепція режиму гнучкого робочого часу, що передбачає можливість дистанційного виконання працівником своїх трудових обов'язків.
Удосконалено:
- концептуальний підхід до відображення принципів трудового права у новому Трудовому кодексі України; запропонована до законодавчого закріплення дефініція: «Дискримінація у сфері праці - це обмеження у трудових правах або одержання будь-яких переваг у їх реалізації, що відбувається за ознакою раси, кольору шкіри, національності, мови, статі, релігійних переконань, політичних поглядів або приналежності до громадських організацій, соціального походження, майнового, сімейного або посадового положення, віку, місця проживання, а також інших обставин, не пов'язаних із діловими якостями працівника»;
- визначення понять «робочий час», «скорочений робочий час», «неповний робочий час», «ненормований робочий час» з урахуванням основоположних принципів трудового права.
Дістали подальшого розвитку:
- твердження, що ненормований робочий день є видом, а не режимом робочого часу; через призму принципу обмеження робочого часу внесені пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання, зокрема, запропоновано законодавчо встановити: 1) максимальну тривалість ненормованого робочого часу не більше 12 годин на добу і не більше 60 годин на тиждень; 2) тривалість щоденного відпочинку не менше 12 годин; 3) додаткову щорічну відпустку тривалістю 14 днів у будь-який зручний для працівника час;
- відображення міжнародних принципів у регулюванні щорічних відпусток, а саме: 1) розроблені дефініції відпустки, щорічної відпустки; 2) запропоновано встановити мінімальну тривалість основної щорічної відпустки 28 календарних днів; 3) вдосконалений порядок надання щорічної відпустки;
- принцип єдності та диференціації умов праці з обґрунтуванням доцільності законодавчого закріплення обов'язку роботодавця відпускати працюючу вагітну жінку на прийоми до медичних установ у робочий час без вирахування із заробітної плати, а також без встановлення обов'язку жінки відпрацьовувати цей час;
- позиція, що принципи трудового права не знаходять належної реалізації у регулюванні відпусток, оскільки за своєю суттю не всі відпустки є часом відпочинку у загальноприйнятому його розумінні; як загальний термін, що означає час, протягом якого працівник звільнений від виконання своїх трудових обов'язків, запропоновано використовувати поняття «вільний час» і закріпити його дефініцію. Обґрунтовано, що новий Трудовий кодекс повинен містити розділ «Вільний час», який має складатися з двох глав: 1) глава «Час відпочинку», присвячена регулюванню перерв, святкових, вихідних днів і щорічних відпусток, тобто часу, який працівник може використовувати на власний розсуд; 2) глава «Неробочий час цільового призначення», спрямована на регулювання учбових, творчих та соціальних відпусток, тобто час, протягом якого працівник звільнений від виконання трудових обов'язків з певною, конкретною метою.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки і пропозиції, викладені у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:
а) у науково-дослідній сфері – для подальших наукових досліджень принципів трудового права, а також питань, пов'язаних з удосконаленням правового регулювання робочого часу і часу відпочинку;
б) у правотворчості – при розробці проекту нового Трудового кодексу України, внесенні змін і доповнень до чинного трудового законодавства України;
в) у правозастосовчій діяльності – для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері правового регулювання робочого часу і часу відпочинку;
г) у навчальному процесі – положення і висновки, зроблені у дисертації, можуть бути використані у вищих навчальних закладах освіти при вивченні навчальних дисциплін «Трудове право», «Порівняльне трудове право», «Правове регулювання праці в ринкових відносинах», у процесі складання і вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, лекцій, а також у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у роботі, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Основні результати проведеного дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях і наукових повідомленнях на науково-практичних конференціях: «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м.Луганськ, 2011р.); «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки» (м.Севастополь, 2011р.); «Подальші наслідки реформування законодавства України» (м.Одеса, 2011р.) «Роль права та закону у сучасному світі» (м.Київ, 2011р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлені у 10 публікаціях, у тому числі у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у 4 тезах доповідей і наукових повідомлень на вказаних науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 11 підрозділів, висновків і списку використаної літератури (251 найменування). Загальний обсяг роботи складає 228 сторінок, з яких основного тексту - 202 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

У ході дисертаційного дослідження були розроблені концептуальні основи реалізації принципів трудового права в аспекті регулювання робочого часу і часу відпочинку в умовах ринкових відносин, сформульовані науково-теоретичні висновки та розроблені конкретні пропозиції з вдосконалення трудового законодавства.
1. Принципи сучасного трудового права відбивають політику держави у галузі правого регулювання трудових відносин, вони повинні мати чітку і лаконічну форму. У новому Трудовому України має бути закріплений перелік принципів трудового і окрема стаття має бути присвячена розкриттю змісту цих принципів.
Система принципів трудового права України має бути переглянута з урахуванням тих змін, що відбулися у суспільному розвитку нашої держави і приведена у відповідність з міжнародно-правовими стандартам праці. Пропонуємо закріпити у новому Трудовому кодексі України таку статтю:
«Стаття** Принципи трудового права України
Принципами трудового права України є:
1) свобода праці і заборона примусової праці;
2) заборона дискримінації у сфері праці;
3) заборона дитячої праці;
4) соціальне партнерство;
5) договірне встановлення умов праці;
6) єдність і диференціація правового регулювання умов праці і відпочинку;
7) визначеність трудової функції;
8) відплатність праці;
9) стабільність трудових відносин;
10) безпека умов праці;
11) матеріальне забезпечення працівника у разі непрацездатності;
12) недійсність умов праці, що погіршують правове становище працівників порівняно з чинним законодавством;
13) гарантованість трудових прав і забезпеченість їх захисту;
14) законодавче обмеження тривалості робочого часу».
2. Одним із основоположних принципів трудового права у сучасних умовах виступає принцип «заборона дискримінації у сфері праці», що обумовлює необхідність закріплення поняття дискримінації у трудовому законодавстві. Пропонуємо наступну редакцію:
«Дискримінація у сфері праці – це обмеження у трудових правах або одержання будь-яких переваг у їх реалізації, що відбувається за ознакою раси, кольору шкіри, національності, мови, статі, релігійних переконань, політичних поглядів або приналежності до громадських організацій, соціального походження, майнового, сімейного або посадового положення, віку, місця проживання, а також інших обставин, не пов'язаних із діловими якостями працівника».
3. Історико-правовий аналіз трудового законодавства свідчить про безпосередній вплив принципів трудового права на регулювання робочого часу і часу відпочинку. Можна виділити наступні етапи розвитку принципів трудового права: 1-й етап (кінець XVII - початок XVIII ст.ст.) – повна договірна свобода у регулюванні трудових відносин, виникнення і розвиток принципу свободи трудового договору, природне регулювання робочого часу (залежно від світлового дня, погодних умов тощо); 2-й етап (початок XVIII - середина ХІХ ст.ст.) – абсолютний пріоритет державних інтересів у регулюванні трудових відносин, виникнення принципу стабільності трудових відносин і його примусове забезпечення, законодавче встановлення мінімальної тривалості робочого часу; 3-й етап (кінець ХІХ століття) – виникнення принципу диференціації умов праці і заборони дитячої праці, встановлення максимальної тривалості робочого часу і встановлення днів щотижневого відпочинку для окремої категорії працівників; 4-й етап (кінець ХІХ - початок ХХ ст.ст.) – розвиток принципів «безпека праці», «диференціація умов праці», законодавче обмеження тривалості робочого часу і встановлення законом видів часу відпочинку; 5-й етап (1918-1991р.р.) – пріоритет державних інтересів у регулюванні трудових відносин, допустимість примусової праці, активне забезпечення принципу стабільності трудових відносин з боку держави, законодавче встановлення різних видів робочого часу, у тому числі ненормованого і надурочного, регламентація видів і тривалості часу відпочинку; 6-й етап (1991р. – до сьогодні) – соціальна спрямованість державної політики у регулюванні трудових відносин, пріоритет інтересів особистості, активний розвиток принципів свободи трудового договору і заборони примусової праці, договірного встановлення умов праці, заборони дискримінації, безпеки праці, соціального партнерства, заборони дитячої праці, обмеження тривалості робочого часу.
4. На усіх етапах свого розвитку принципи трудового права безпосередньо впливали на регулювання робочого часу і часу відпочинку та відбивали соціально-економічну політику держави. Зважаючи на величезну значущість інституту робочого часу і часу відпочинку, вважаємо за доцільне сформулювати і закріпити у чинному трудовому законодавстві правові принципи інституту «Робочий час і час відпочинку», а саме: 1) принцип обмеження максимальної тривалості робочого дня; 2) принцип диференціації робочого часу за суб'єктивною й об'єктивною ознаками; 3) принцип компенсаційності за роботу понад нормальну тривалість робочого часу; 4) принцип документального обліку усіх видів робочого часу; 5) принцип встановлення мінімального періоду щоденного, щотижневого і щорічного відпочинку; 6) принцип цільового використання учбових і творчих відпусток; 7)принцип ґендерної рівності.
Законодавче закріплення принципів інституту робочого часу і часу відпочинку забезпечить його цілеспрямований розвиток відповідно до реалій ринкової економіки і сприятиме якнайповнішій реалізації принципів трудового права у сучасних умовах.
5. У новому Трудовому кодексі України слід закріпити поняття робочого часу у такій редакції:
«Робочий час – це оплачуваний проміжок часу, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки, а також інші періоди часу, які згідно з законодавством працівник має використовувати за цільовим призначенням».
Диференціація правового регулювання робочого часу може відбуватися на підставі об'єктивних і суб'єктивних факторів, що має бути відбито у законодавстві.
6. Визначення поняття «Нормальний робочий час» має отримати законодавче віддзеркалення:
«Нормальний робочий час – це норматив, що встановлює тривалість робочого тижня (у годинах) за умови роботи у нормальних умовах праці, закріплений у чинному трудовому законодавстві».
7. Для якнайповнішої реалізації принципу «єдність і диференціація умов праці» потрібно чітке законодавче врегулювання скороченого робочого часу. Пропонуємо таку дефініцію:
«Скорочений робочий час – це встановлене законом для певної категорії осіб або певних видів діяльності зменшення нормальної тривалості робочого часу з оплатою як за нормальний (тобто повний) робочий час».
У цілях чіткості та однозначності правового регулювання у новому Трудовому кодексі слід передбачити таку правову норму:
«Скорочений робочий час повинен застосовуватися на роботах з важкими і шкідливими умовами праці; перелік таких робіт і конкретна тривалість робочого часу на них встановлюється відповідними нормативними актами». Крім того, необхідно передбачити відповідальність роботодавця за незабезпечення законодавчо встановленого скороченого робочого часу. Це сприятиме реалізації принципу «гарантованість трудових прав працівників».
8. Запропонована у проекті Трудового кодексу України норма про те, що оплата праці учнів, які працюють у вільний від навчання час, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу не відповідає гуманістичній спрямованості розвитку сучасного українського суспільства, і, за своєю правовою суттю, трансформує скорочений робочий час у неповний робочий час. Це вносить колізійність до понятійного апарату інституту робочого часу і тому є неприйнятним. У новому Трудовому кодексі України для учнів, які працюють у вільний від навчання час, має бути передбачений саме скорочений робочий час, тобто зменшена тривалість їх робочої зміни з оплатою як за повний робочий день.
9. У цілях якнайповнішої реалізації принципу «договірне встановлення умов праці» поняття неповного робочого часу має бути закріплене законодавчо, пропонуємо наступну редакцію:
«Неповний робочий час – це вид робочого часу, що встановлюється угодою сторін, тривалість якого визначається самими сторонами і є менше нормального робочого часу, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу».
10. Необхідно законодавчо закріпити, що роботодавець у цілях збереження робочих місць має право з урахуванням думки виборного профспілкового органу вводити режим неповного робочого дня і/або неповного робочого тижня на строк до шести місяців; при цьому не вимагається дотримання двомісячного попереджувального терміну, передбаченого при зміні істотних умов праці. Такий підхід сприятиме реалізації принципу стабільності трудових відносин у динамічних умовах ринкової економіки.
11. Принцип єдності і диференціації умов праці в інституті робочого часу знайшов своє віддзеркалення у наявності декількох видів робочого часу, таких як: нормальний робочий час, скорочений робочий час, неповний робочий час і ненормований робочий час. Ці види робочого часу слід передбачити у новому Трудовому кодексі, крім того мають бути закріплені дефініції кожного з видів робочого часу та чітко встановлена сфера їх застосування.
12. На сучасному етапі особливо актуальним є перегляд концепції гнучкого робочого часу, вдосконалення його правового регулювання, а також розширення сфери його застосування. Пропонуємо до законодавчого закріплення наступну дефініцію:
«Гнучкий робочий час – це особливий порядок роботи, що встановлюється за угодою сторін і дозволяє працівникові самостійно регулювати прихід та відхід з роботи з дотриманням фіксованого робочого часу, а також надає можливість дистанційного виконання працівником своїх трудових обов'язків».
Законодавчо слід встановити, що гнучкий режим робочого часу може бути встановлений для будь-яких працівників (за їх письмової згоди), праця яких не вимагає постійної присутності на робочому місці. Крім того, слід передбачити можливість відміни гнучкого режиму рішенням роботодавця як санкцію за порушення працівником умов роботи за таким графіку і/або за неякісне виконання ним своїх трудових обов'язків.
13. Ненормований робочий час слід визнати самостійним видом робочого часу, а не його режимом, оскільки характерною ознакою ненормованого робочого часу є невизначеність його тривалості, а не перерозподіл робочого часу у межах певного календарного періоду.
У новому Трудовому кодексі пропонуємо закріпити таке визначення:
«Ненормований робочий час – це особливий вид робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників нормативно або угодою сторін і допускає можливість у разі потреби виконання цими працівниками своїх трудових обов'язків після закінчення робочого дня без спеціального документального оформлення».
14. Правове регулювання ненормованого робочого часу у сучасних умовах потребує істотного вдосконалення, у зв'язку з цим пропонуємо: 1) нормативно закріпити чітку заборону для роботодавця встановлювати ненормований робочий день у наказному порядку (без узгодження з працівником) і передбачити його відповідальність за такі дії, так само як і за те, що роботодавець залишає працівника на роботі пізніше закінчення його робочого дня без реальної необхідності; 2) законодавчо закріпити, що максимальна тривалість ненормованого робочого дня не повинна перевищувати 12 годин; 3) законодавчо закріпити, що максимальна тривалість робочого тижня для осіб, які працюють в умовах ненормованого робочого дня, має бути не більше 60 годин; 4) встановити тривалість щоденного відпочинку не менше 12 годин, що припускає можливість відстрочення початку наступного робочого дня; при цьому, та обставина, що робочий день працівника почався пізніше звичайного, не повинна впливати на час закінчення робочого дня; 5) передбачити надбавку до заробітної плати усім особам, зайнятим на умовах ненормованого робочого часу, що має встановлюватися угодою сторін при укладенні трудового договору і складати не менше 10% від заробітної плати; 6) передбачити за роботу в умовах ненормованого робочого дня додаткову щорічну відпустку 14 календарних днів у будь-який зручний для працівника час.
Такий правовий підхід сприятиме якнайповнішій реалізації принципів свободи праці, безпеки праці, відплатності праці та принципу обмеження робочого часу.
15. У сучасних умовах реалізація принципів обмеження робочого часу, безпеки праці, відплатності праці, договірного встановлення умов праці, свободи праці вимагає особливих підходів до регулювання надурочних робіт. З цією метою слід законодавчо передбачити можливість надурочної роботи за домовленістю сторін з обов'язкової письмової згоди працівника. При цьому граничні норми застосування роботи понад нормальну тривалість робочого часу не повинні перевищувати 4-х годин на день і оплачуватися у подвійному розмірі.
За наявності виняткових обставин, передбачених законом, проведення надурочних робіт повинне допускатися вольовим рішенням роботодавця з виданням відповідного наказу, при цьому згода працівника на надурочну роботу (як це передбачено у проекті Трудового кодексу) є зайвою.
16. З метою підвищення ролі профспілок у регулюванні трудових відносин у сучасних ринкових умовах, наказ роботодавця про надурочну роботу обов'язково має бути узгоджений з профспілковим органом, що повинно бути закріплено у новому Трудовому кодексі України. Необхідно також передбачити, що у непередбачених надзвичайних ситуаціях, коли реально відсутня можливість отримання попередньої згоди профспілки, роботодавець має право проводити надурочні роботи без згоди профспілкового органу, але з його повідомлення. При цьому профспілці має бути надане право після або під час проведення таких надурочних робіт оцінити їх доцільність. У разі встановлення профспілкою недоцільності проведення таких робіт, роботодавець має бути зобов'язаний сплатити працю, залучених до надурочних робіт осіб, у потрійному розмірі.
17. Перерви протягом робочого дня є важливим видом відпочинку і безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу безпеки праці. Для вдосконалення їх правового регулювання необхідно: 1) законодавчо встановити мінімальну тривалість перерви – 30 хвилин; 2) передбачити у новому Трудовому кодексі України перерви для обігріву осіб, які працюють на відкритому повітрі в холодну пору року і спеціальні перерви для вантажників з конкретизацією їх мінімальної тривалості і періодичності надання.
18. Для якнайповнішої реалізації міжнародних стандартів праці у національному трудовому законодавстві, а також для забезпечення принципів обмеження робочого часу і принципу безпеки праці, слід встановити у національному трудовому законодавстві мінімальну тривалість щоденного відпочинку 12 годин.
19. Необхідно удосконалити і конкретизувати підстави притягнення працівника до трудової діяльності у вихідні дні. З цією метою слід закріпити у вітчизняному законодавстві норму про те, що робота у вихідні дні допускається: 1) за ініціативою роботодавця з обов'язкової згоди працівника; 2) за ініціативою працівника з відома роботодавця; 3) у виняткових випадках, передбачених законодавством, коли згода працівника не вимагається.
У новому Трудовому кодексі має бути закріплений чіткий Перелік виняткових випадків, що не підлягає розширеному тлумаченню, за наявності яких працівник може бути залучений до роботи у вихідний або святковий день без його згоди. Крім того, з метою забезпечення принципу безпеки праці необхідно законодавчо обмежити кількість вихідних днів, що можуть використовуватися для трудової діяльності за ініціативі або зі згоди працівника, – не більше 12 днів на рік.
20. Для якнайповнішої реалізації принципів договірного встановлення умов праці, відплатності праці, необхідно удосконалити порядок надання компенсації за роботу у вихідний день. З цією метою в новому Трудовому кодексі має бути передбачена така стаття:
«Стаття *** Порядок компенсації за роботу у вихідний день
Робота у вихідний день компенсується за бажанням працівника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі з оплатою у подвійному розмірі. Бажання працівника має бути виражене у письмовій формі протягом місяця з дня використання його праці у вихідний день.
Плата за роботу у вихідний день надається під час виплати чергової заробітної плати.
Додатковий день відпочинку надається працівникові на його вимогу у будь-який зручний для нього день впродовж року. Якщо працівник протягом цього року не вимагає надання йому додаткового дня відпочинку, то цей день автоматично приєднується до щорічної відпустки».
21. З метою забезпечення чіткості правового регулювання поняття відпустки має бути закріплене законодавчо і відбивати її правову природу. Пропонуємо наступну редакцію:
«Відпустка – це період часу, встановлений законодавством або угодою сторін, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, із збереженням його робочого місця і, у передбачених законом випадках, заробітної плати».
22. Щорічна відпустка посідає центральне місце у системі відпусток. Запропонований у проекті Трудового кодексу термін «щорічна трудова відпустка» є недоцільним і тавтологічним за своєю суттю. З метою забезпечення чіткості понятійних категорій слід зберегти надалі термін «щорічна відпустка» і визначення щорічної відпустки закріпити законодавчо. Пропонуємо таку дефініцію:
«Щорічна відпустка – це вільний від роботи час встановленої законодавством або угодою сторін тривалості (окрім святкових днів), що надається щорічно усім працівникам для безперервного відпочинку і відновлення працездатності із збереженням місця роботи (посади) і заробітної плати».
Законодавство має передбачати два види щорічних відпусток: основну і додаткову, при цьому мінімальна тривалість основної щорічної відпустки повинна відповідати міжнародно-правовим стандартам праці і складати 28 календарних днів.
23. Необхідно удосконалити порядок надання щорічної відпустки. Для цього на законодавчому рівні слід встановити, що: 1) обов'язковим попереднім етапом складання графіків відпусток має бути опитування у письмовій формі персоналу щодо бажаного періоду відпустки; 2) роботодавець не має права ігнорувати думку працівника більше двох років підряд; 3) роботодавець має право вносити зміни до графіка відпусток з тим, щоб не порушувати право на відпочинок працівників, які були прийняті на роботу після затвердження графіка;
Наявність цієї норми у законодавстві забезпечить реалізацію принципу «заборона дискримінації у сфері праці» і сприятиме повнішій реалізації кожним працівником свого права відпочинок.
24. Законодавчо слід передбачити, що працівник може бути відкликаний з щорічної відпустки тільки з його обов'язкової письмової згоди. Необхідно також встановити вичерпний перелік підстав, за наявності яких роботодавець має право відкликати працівника з відпустки, при цьому має бути передбачена норма, що відмова працівника від дострокового повернення з відпустки не є порушенням дисципліни праці.
25. З метою забезпечення реалізації принципів «свобода праці», «відплатнісь праці» представляється доцільним закріпити у чинному законодавстві норму, яка б надавала право працівникам, які протягом 3-х років повністю не використали надану їм відпустку, за їх бажанням отримати за неї грошову компенсацію.
26. Творчі та учбові відпустки мають цільове призначення, і досягнення відповідної мети слід нормативно визнати обов'язком працівника. У зв'язку з цим доцільно закріпити у законі норму, що зобов'яже працівника відзвітувати перед роботодавцем щодо результатів своєї діяльності під час учбової або творчої відпустки, а також передбачити відповідальність працівника за нецільове використання учбової і творчої відпустки. Слід закріпити норму про те, що у разі, якщо протягом тижня після закінчення додаткової відпустки у зв'язку з навчанням або творчої відпустки працівник не надає роботодавцеві доказу цільового використання відпустки, то це дає підставу надану йому відпустку вважати відпусткою без збереження заробітної плати. І в цьому випадку грошова сума, виплачена працівникові як оплата відпустки, має підлягати стягненню.
27. Соціальні відпустки за своєю правовою природою не є часом відпочинку, а мають цільову спрямованість. Для вдосконалення їх правового регулювання необхідно в трудовому законодавстві закріпити норму, яка зобов'язала б роботодавця відпускати працюючу вагітну жінку на прийоми до медичної установи у робочий час без вирахування оплати і без необхідності для жінки відпрацьовувати цей час. Такий правовий підхід сприятиме охороні праці жінок, тобто реалізації принципу безпеки праці, а також відбиватиме принцип єдності і диференціації умов праці.
28. На підставі аналізу зарубіжного правового досвіду, пропонуємо закріпити в українському законодавстві право чоловіків на отримання оплачуваної, так званої, «відпустки для батька» тривалістю 14 календарних днів у зв'язку народженням дитини. Ця відпустка може надаватися за бажанням працівника або з дня госпіталізації дружини до пологового будинку, або з дня виписки новонародженого з пологового будинку. Такий правовий підхід сприятиме зміцненню сімей, а також сприятиме ґендерній рівності у трудових відносинах, тобто якнайповнішій реалізації принципу «заборона дискримінації у сфері праці».
29. За своєю правовою природою не усі відпустки є часом відпочинку у загальноприйнятому його розумінні, тобто часом, який працівник може використовувати на власний розсуд. Відпустки цільового призначення, а саме, творчі, учбові і соціальні відпустки, відносити до часу відпочинку є не цілком вірним. Для загального поняття того, що означає час, протягом якого працівник звільнений від виконання своїх трудових обов'язків, пропонуємо використовувати поняття «Вільний час» і законодавчо закріпити таку дефініцію:
«Вільний час – це увесь час, протягом якого працівник згідно з законом звільнений від виконання своїх трудових обов'язків».
У рамках вільного часу можна виділити час відпочинку, до якого відносяться перерви, святкові, вихідні дні та щорічні відпустки; і неробочий час цільового призначення, до якого відносяться учбові, творчі та соціальні відпустки.
Саме така структура має бути передбачена у новому Трудовому кодексі України: кодекс повинен містити розділ «Вільний час», який складатиметься з двох глав. Глава «Час відпочинку» буде присвячена регулюванню перерв, святкових і вихідних днів, а також щорічних відпусток – тобто часу, який працівник може використовувати на власний розсуд. А глава «Неробочий час цільового призначення» регулюватиме учбові, творчі та соціальні відпустки – тобто час, протягом якого працівник звільнений від виконання трудових обов'язків з певною, конкретною метою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30 – Ст.141.
2. Сільченко С.О. Практика соціально-захисної діяльності держави: декларації і реальні кроки / С.О. Сільченко // «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин»: Матеріали науково-практичної конференції, м.Чернігів, 31 травня – 2 червня 2007р. / за ред.проф. В.С. Венедіктова. – Чернігів: Українська асоціація фахівців трудового права, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2007. – С.50-53.
3. Лившиц Р.3. Теория права. Учебник / Р.3. Лившиц– М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
4. Прудон П.Ж. Война и мир: исследование о принципе и содержании международного права / П.Ж. Прудон. – М.: Изд. А. Черенина, 1864. − 304 с.
5. Словарь русского языка в 4-х томах. Т.3 / Под ред. А.П. Евгеньевой. – М.: Русский язык, 1987. – 752 с.
6. Ушаков Д.Н. Толковый словарь русского языка / Д.Н. Ушаков. – М.: Альта-принт, 2008. – 512 с.
7. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.: Русский язык, 1990. – 917 с.
8. Владимир Даль. Толковый словарь русского языка / Е.Грушко, Ю.Медведев. – М.: Эксмо, 2009. – 736 с.
9. Новий тлумачний словник української мови: в 4 т./ укл. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. – Т.3. – 941 с.
10. Лотоцький В.А. Проблемні питання системи принципів трудового права / В.А. Лотоцький // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2006. – № 8. – С.261-268
11. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права / Е.А. Лукашева // Советское государство и право. – 1970. – № 6. – С.22-27.
12. Шейдлин Б. В. Сущность советского права / Б. В.Шейдлин – Л., 1959. – 212 с.
13. Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для вузов / С.С. Алексеев. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 2000. – 595 с.
14. Лившиц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права / Р.З.Лившиц, В.И.Никитинский // Советское государство и право. – 1974. – № 8. – С.31-39.
15. Пушмин Э.А. О понятии основных принципов современного общего международного права / Э.А. Пушмин // Сов. Ежегодник Международного права, 1978. – М., 1980. – С. 75-76.
16. Лушников А.М., Лушникова М.В. Курс трудового права: Учебник: В 2 т. Т. 1. Сущность трудового права и история его развития. Трудовые права в системе прав человека. Общая часть. – 2-е изд., перераб. и доп. / А.М.Лушников, М.В.Лушникова – М.: Статут, 2009. – 879 с.
17. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник / О.Ф. Скакун — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — 704 с.
18. Старчук О.В. Принципи трудового права України: загальнотеоретичні аспекти /О.В. Старчук // «Запорізські правові читання»: тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції, м.Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. / за заг. ред.. С.М. Тимченка і Т.О. Коломоєць. – Запоріжжя: Запорізський нац..ун-т, 1992. – С. 449-452.
19. Казанцев В.И. Трудовое право: учебник / В.И. Казанцев, В.Н. Васин. – М.: Академия, 2005. – 416 с.
20. Войтинский И.С. Трудовое право СССР / И.С. Войтинский. – М.; Л: Госиздат., 1925. – 364 с.
21. Войтинский И.С. Против извращений в теоретической работе по советскому трудовому праву / И.С. Войтинский // Проблемы социалистического права. – 1937. – № 1. – С. 80-86.
22. Советское трудовое право / Под ред. Б.К. Бегичева, А.Д. Зайкина. – М.: Юрид.лит., 1985. – 559 с.
23. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права / О.В. Смирнов. – М.: Юрид.лит, 1977. – 216 с.
24. Замченко О.А. Принципи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю України / О.А. Замченко // «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин»: Матеріали науково-практичної конференції (м.Чернігів, 31 травня – 2 червня 2007р.) / за ред..проф. В.С. Венедіктова. – Чернігів: Українська асоціація фахівців трудового права, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2007. – С.203-207
25. Советское трудовое право: учебник для юрид. институтов. / [Н.Г.Александров, Д.М.Ген-кин, В.М. Догадов и др.] – М.: НКЮ/СССР, 1946. – 480 с.
26. Александров Н.Г. Советское трудовое право / Н.Г. Александров– М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1954. – 383 с.
27. Сыроватская Л.А. Трудовое право: Учебник / Л.А. Сыроватская. – М.: «Высшая школа», 1995. – 255 с.
28. Российское трудовое право: Учебник для вузов/ Под ред. А.Д. Зайкина. – М.: Норма ИНФРА-М, 1997. – 415 с.
29. Гусов К.Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник / К.Н. Гусов, В.Н. Толкунова. – М.: Юристъ, 1999. – 293 с.
30. Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова. – М.: « ПРОСПЕКТ», 1997. – 448 с.
31. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. – 728 с.
32. Советское трудовое право: учеб. – изд. 3-е, дополн. и переработ. / Под ред. В.С. Андреева. – М.: Высш. шк., 1976. – 415 с.
33. Трудовое право Украины: Учебник / Под ред. Н.Б. Болотиной, Г.И. Чанышевой. – К.: Изд-во «Знания», 2001. – 463 с.
34. Щербина В.І. Принципи сучасного трудового права України / В.І. Щербина // Юридичний вiсник Причорномор’я. – 2011. – № 1. – С. 97-113.
35. Александров Н.Г. Принципы советского трудового права – принципы подлинной свободы труда / Н.Г. Александров. – М.: Правда, 1949. – 217 с.
36. Бойко М.Д. Трудове право України: курс лекцій / М.Д. Бойко. – К.: Олан, 2002. – 335 с.
37. Болотина Н. Б. Трудовое право Украины: Учебник/ Н.Б. Болотина. – К.: Викар, 2003. – 725 с.
38. Волощук О.Я. Принципи як основоположний елемент системи трудового права / О.Я. Волощук// «Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки»: Матеріали науково-практичної конференції; м. Сімферополь, 19-20 травня 2003 р. / За ред.. проф.. В.С. Венедіктова. – Харків: Нац. ун-т внутр..справ, 2003. – С.56-57.
39. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник / В.І. Прокопенко– Х.: Консум, 2000. – 480 с.
40. Гаврилюк О. Сучасне втілення принципів трудового права / О. Гаврилюк // Право України. – 2001. – № 9. – С. 56-58.
41. Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці від 18 червня 1998 року [електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України.– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_260
42. Киселев И.Я. Трудовое право России и зарубежных стран. Международные нормы труда: учебное пособие / И.Я. Киселев. – М.: Эксмо, 2006. – 608 с.
43. Вдовина Ю.Г. Трудовое право. Часть 1. Учебний курс (учебно-методический комплекс [Електронний ресурс] / Ю.Г. Вдовина; Московский институт экономики, менеджмента и права. – Режим доступа: http://e-college.ru/xbooks/xbook084/book/index/index.html?go=part-005*page.htm.
44. Комаров В.А. Трудове законодавство і сучасність / В.А. Комаров// Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2007. – Вип.4 – С. 28-35.
45. Щербина В.І. Значення нових принципів трудового права для захисту прав і законних інтересів працівників та роботодавців / В.І. Щербина // «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах»: Матеріали науково-практичної конференції; м. Суми, 2-4 червня 2005 року/ За ред. проф.. В.С. Венедіктова. – Харків: Українська асоціація фахівців трудового права, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. – С.73-77.
46. Целовальніченко Н.Є. Принцип змагальності як концептуальне підґрунтя регулювання трудових відносин / Н.Є. Целовальниченко // «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки»: матеріали науково-практичної конференції; м. Севастополь, 19-21 травня 2011р. / За ред..проф.В.С. Венедіктова. – Севастополь: Українська асоціація фахівців трудового права, Севастопольський інститут банковського права Української академії банковської справи Національного банку України, 2011. – С.312-316.
47. Ушаков Д.Н. Большой толковый словарь современного русского языка / под ред. Т. Никитиной. – М.: Альта-Принт, 2009. – 1239 с.
48. Даніліна І.В. Співвідношення принципів і норм трудового права / І.В. Даніліна // «Трудове право України в контексті європейської інтеграції»: Матеріали науково-практичної конференції; м. Харків, 25-27 травня 2006р./ За ред. проф.. В.С. Венедиктова. – Харків: Українська асоціація фахівців трудового права, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006 . – С.233-238.
49. Лазор Л.И. Концепция отражения системы трудового права в новом Трудовом кодексе Украины / Л.И. Лазор // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2011. – № 21– С.9-19.
50. Проект нового Трудового кодексу України від 10.12.09 за реєстраційним номером 1108 [електронний ресурс]. – Режим доступу: gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511
51. Занфірова Т.А. Проблеми щодо окремих актуальних проблем проекту Трудового кодексу України / Т.А. Занфірова // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля.– 2011. – № 21 – С.19-33.
52. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст.429
53. Постанова Верховної Ради УРСР Про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст.502.
54. Писарєв В.Г. Проблеми реалізації особистих немайнових прав / В.Г. Писарєв // «Проблеми захисту особистих немайнових прав фізичної особи»: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 6 жовтня 2006 р.). – Івано-Франківськ: ВОНР та РВД ПЮІ Львівського державного університету внутрішніх справ, 2006. – С.66-71.
55. Трудовое право: Учебник / под общей ред. В.И. Семенкова. – Минск: Амалфея, 2002. – 672 с.
56. Лазор В.В. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі: Монографія / В.В. Лазор. – Луганськ: Вид-во «Література», 2004. – 352 с.
57. Юрченко А.А. Принципи трудового права України в сучасних ринкових умовах / А.А. Юрченко // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2011. – № 20. – С. 547-554.
58. Колодій А.М. Принципи права України: монографія / А.М. Колодій. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
59. Курс российского трудового права. В 3 т. Т.1: Общая часть / Под ред. Е.Б. Хохлова. – Спб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1996. – 573 с.
60. Жернаков В.В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права України / В.В. Жернаков // Право України. – 1999. – № 3. – С. 34-36.
61. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства / Л.Дюги. – М.: Типография товарищества И.Д. Сытина, 1908. – 988 с.
62. Туган-Барановский М. Русская фабрика в прошлом и настоящем. историко-экономическое исследование. Т.1. Историческое развитие русской фабрики в ХІХ веке / М.И. Туган-Барановский. – С.-Птб: Издательство О.Н.Поповой, 1900. – 562 с.
63. Указ о дозволении покупать деревни к фабрикам от 18 января 1721. – В сб. Полное собрание законов Российской империи. – Спб., 1830. Т.V. 3711
64. Указ 1726 г. О вечном прикреплении работных людей к фабрикам. – В сб. Полное собрание законов Российской империи. – Спб.,1830. Т.IX. 6858
65. Кизеветтер А.А. Посадская община в России XVIII ст. / А.А. Кизеветтер . – М.: Унив. тип., 1903. – 810 с.
66. Указ от 5 апреля 1722 года. – В сб. Полное собрание законов Российской империи. – СПб, 1830. Т.VI. 3728
67. Таль Л.С. Очерки промышленного рабочего права / Л.С. Таль. – М.: Московское научное издание, 1918. – 225 с.
68. Киселев И.Я. Трудовое право России. Историко-правовое исследование. Учебное пособие. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – 384 с.
69. Закон от 1 июня 1882 г. «О малолетних, работающих на заводах, фабриках мануфактурах» // Полное собрание законов Российской Империи. Собр. 3-е., 1882. Т.II. №1569, ст. 1-7.
70. Закон от 3 июня 1885 года «О воспрещении ночной работы несовершеннолетним и женщинам на фабриках, заводах и мануфактурах» // Полное собрание законов Российской Империи. 1887. Т.V. № 3015.
71. Закон от 2 июня 1897 г. «О продолжительности и распределении рабочего времени в заведениях фабрично-заводской и горной промышленности» // Полное собрание законов Российской Империи. Собр.3-е., Т.17. № 14231.
72. Устав о промышленном труде с правилами и разъяснениями. Свод законов Российской империи (серия историческое законодательство). Т. Х1. Ч.2 / Сост. В.В. Громан. – СПб., 1999. – 630 с.
73. Лазор Л.И. Дисциплинарное увольнение в отечественном законодательстве: исторически-правовой аспект / Л.И. Лазор // Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2011. – №20. – С. 9-16.
74. Иванов С.А. Российское трудовое право: история и современность / С.А. Иванов // Государство и право. – 1999. – №5. – С.36-42.
75. Декрет Совета народных комиссаров о восьмичасовом рабочем дне от 11 ноября 1917 года //Собрание Узаконений и Распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1917. – № 1. – ст. 10
76. Постановление Совета Народных Комиссаров РСФСР от 14 июня 1918 года «Об отпусках» // СУ РСФСР – 1918. – №43. – Ст. 527.
77. Декрет ВЦИК от 22 декабря 1917 года «О страховании на случай болезни» // СУ РСФСР. – 1918. – №13. – Ст. 188.
78. Кодекс законов о труде 1918 года // Собрание Узаконений и Распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1918. – № 87-88. – Ст. 905.
79. Теттенборн З. Советское законодательство о труде / З. Теттенборн – М.: Госиздат, 1920. – 104 с.
80. Декрет СНК РСФСР «О всеобщей трудовой повинности» // Собрание Узаконений и Распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1920. – № 8.
81. Декрет СНК РСФСР «О воспрещении самовольного перехода советских служащих из одного ведомства в другое» // Собрание Узаконений и Распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1919. – № 18. – Ст. 204.
82. Кодекс законов о труде 1922 года // Собрание Узаконений и Распоряжений рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1922. –