Костяшкін Іван Олександрович Проблеми правового забезпе­чення соціальної функції права власності на землю в Україні

brief description

Костяшкін Іван Олександрович, завідувач кафедри трудо­вого, земельного та господарського права Хмельницького уні­верситету управління та права: «Проблеми правового забезпе­чення соціальної функції права власності на землю в Україні» (12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право). Спецрада Д 26.001.52 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Костяшкін Іван Олександрович
УДК: 349.412 (477)
Проблеми правового забезпечення соціальної функції
права власності на землю в Україні
Спеціальність: 12. 00. 06. – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Носік Володимир Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
Київ – 2016
2
З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В
УКРАЇНІ
1.1.Методологічні основи соціальної функції права власності на
землю 21
1.2.Дослідження соціальної функції права власності на землю в
доктринах земельного, аграрного та екологічного права 57
1.3.Конституційні засади соціальної функції права власності на землю
в Україні 81
1.4.Юридична природа соціальної функції права власності
на землю 117
Висновки до розділу 1 164
Розділ 2. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ
СПРЯМОВАНОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА
ЗЕМЛЮ
2.1. Соціально-правова природа розподілу і перерозподілу земель у
реформуванні відносин власності на землю 173
2.2. Правове забезпечення соціальної спрямованості розподілу і
перерозподілу земель за формами власності на землю 186
2.3. Правове забезпечення соціальної спрямованості розподілу і
перерозподілу земель за цільовим призначенням та функціональним
використанням 200
Висновки до розділу 2 233
3
Розділ 3. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ
ФУНКЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ
3.1. Правове забезпечення справедливого доступу до здійснення права
власності на землю в Україні 240
3.2. Правове забезпечення соціального використання і охорони земель
сільськогосподарського призначення у здійсненні права власності на землю
в ринкових умовах 288
3.3. Правове забезпечення соціального використання і охорони земель
у здійсненні права власності на землю в умовах сталого розвитку 304
3.4. Правове забезпечення соціальної функції права власності на
землю за особливих умов 350
Висновки до розділу 3 366
ВИСНОВКИ 375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 396
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГК України – Господарський кодекс України
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України
ЄС – Європейський Союз
ВК України – Водний кодекс України
ВР України – Верховна Рада України
ВВР України – Відомості Верховної Ради України
ЗК України – Земельний кодекс України
ЛК України – Лісовий кодекс України
КМ України – Кабінет Міністрів України
КСП – колективне сільськогосподарське підприємство
ОВУ – Офіційний вісник України
ОСГ – особисті селянські господарства
ПВС України – Пленум Верховного Суду України
ЦК України – Цивільний кодекс України
ПК України – Податковий кодекс України
р. – рік
рр. – роки
ст. – стаття
ч. – частина
5
ВСТУП
Актуальність теми. Проголошена у 1990 році земельна реформа може
бути успішно завершена за умови невідкладного вирішення комплексу існуючих
у державі, економіці й суспільстві проблем правового, економічного,
соціального характеру у сфері здійснення права власності на землю
Українського народу, гарантування права власності громадян, юридичних осіб і
держави на землю, використання та охорони землі як основного національного
багатства.
В умовах розбудови сталого суспільства найбільш виразними постають
проблеми реалізації соціальної функції права власності на землю, оскільки
проведені в Україні перетворення відносин власності на землю шляхом
роздержавлення і приватизації землі та законодавчого закріплення в Земельних
кодексах України приватної, колективної, державної, комунальної форм
власності на землю не призвели до суспільної злагоди і утвердження законності
та правопорядку у земельних відносинах.
Пояснюється це тим, що упродовж всіх років проведення земельної і
аграрної реформ, як складових економічної реформи, у державі не вирішувались
проблеми щодо забезпечення оптимальної взаємодії і співвідношення приватних
і суспільних потреб та інтересів у розподілі і перерозподілі земель, створення
прозорих і справедливих умов доступу до набуття громадянами і юридичними
особами прав на землю, використання та охорони землі, внаслідок чого у
суспільстві виникають особисті, групові, колективні, громадські конфлікти і
спори, суспільні протистояння у вирішенні земельних питань, самовільне
захоплення земель, корупція, рейдерство, інші злочини у сфері використання
земель.
Закріплені у Конституції України принципи та положення щодо визнання
людини основною соціальною цінністю, забезпечення прав якої є головним
обов’язком держави, проголошення землі об’єктом права власності і основним
національним багатством Українського народу, гарантування права власності на
землю, забезпечення державою охорони землі і соціальної спрямованості
6
економіки у здійсненні права власності на землю, зобов’язального характеру
права власності на землю, яке не повинно використовуватись на шкоду людині і
суспільству, не знайшли свого розвитку у нормах чинного Земельного кодексу
України, а також у нормах інших законодавчих актів, внаслідок чого в Україні
залишається не завершеною юридична модель правового регулювання
земельних відносин, у якій були б законодавчо забезпечені баланс приватних і
суспільних інтересів у використанні землі в умовах сталого розвитку
суспільства.
Проведені у вітчизняній та зарубіжній доктринах земельного, аграрного,
екологічного права наукові дослідження права власності на землю були
спрямовані на розкриття юридичної природи права власності на землю,
роздержавлення і приватизацію землі, набуття і реалізацію суб’єктивних прав на
земельні ділянки, визначення правового режиму земель окремих категорій,
використання земель для залучення інвестицій у економічний розвиток, а також
висвітлення інших аспектів здійснення права власності на землю Українського
народу, громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад, які
створюють теоретичний фундамент для утвердження в суспільній свідомості і
правосвідомості поглядів про право власності на землю в сучасних умовах.
Водночас в сучасній теорії земельного, аграрного, екологічного права
залишаються не дослідженими теоретичні і практичні питання і проблеми
забезпечення реалізації соціальної функції права власності на землю на основі
оптимальної взаємодії і балансу приватних та суспільних інтересів у здійсненні
права власності на землю Українського народу, реалізації гарантованого
Конституцією України права власності на землю громадян, юридичних осіб і
держави, здійснення права власності на землю територіальних громад,
забезпечення соціально справедливого використання земель різних категорій
тощо.
Викладені вище положення підтверджують, що проведення наукового
пошуку з питань соціальної функції права власності на землю Українського
народу є назрілим і необхідним для формування в суспільстві соціально
7
орієнтованої моделі правового регулювання відносин у сфері здійснення права
власності на землю Українського народу, використання, відтворення та охорони
земель з метою забезпечення прогресивного економічного розвитку і досягнення
високих соціальних стандартів якості життя.
Науково-теоретичною базою для дисертаційного дослідження стали
наукові здобутки у сфері земельного, аграрного, та екологічного права з питань
земельної та аграрної реформ, права власності на землю в Україні, використання
і охорони земель різних категорій, державного регулювання земельних відносин,
правового регулювання аграрних відносин і соціального розвитку села,
екологічної безпеки авторами яких є українські вчені: В. І. Андрейцев,
Г. І. Балюк, А. Г. Бобкова, О. Г. Бондар, М. М. Бахуринська, Д. В. Бусуйок,
М. Я. Ващишин, О. А. Вівчаренко, Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, В. К. Гуревський,
С. В. Гринько, А. В. Духневич, М. С. Долинська, П. Д. Індиченко,
В. М. Єрмоленко, О. І. Заєць, Л. П. Заставська, Т. О. Коваленко, Т. Г. Ковальчук,
І. І. Каракаш, П. Ф. Кулинич, М. В. Краснова, Т. Г. Ковальчук, В. В. Костицький,
В. І. Лебідь, Л. В. Лейба, А. В. Луняченко, Р. І. Марусенко, Н.Р. Малишева,
С. І. Марченко, А.М. Мірошниченко, І. М. Миронець, І. В. Мироненко,
В. Л. Мунтян, В. В. Носік, О. М. Пащенко, О. О. Погрібний, В. К. Попов,
В. М. Правдюк, А. І. Ріпенко, Т. Б. Саркісова, І. О. Середа, В. І. Семчик,
В. Д. Сидор, А. К. Соколова, А. М. Статівка, Д. М. Старостенко, Н. І. Титова,
Н. В. Черкаська, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. І. Федорович,
Т. Є. Харитонова, С. І. Хом’яченко, В. В. Янчук, В. З. Янчук та інші.
Враховуючи комплексний аналіз соціальної функції права власності на
землю в роботі використано наукові джерела з теорії держави та права,
цивільного, господарського, конституційного права, авторами яких є знані
українські вчені: І. В. Венедиктова, О. В. Дзера, В. С. Журавський,
Р. А. Калюжний, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, В. М. Коссак, А. Н. Костенко,
Р. А. Майданик, О. А. Підопригора, Я. М. Шевченко, Н. В. Безсмертна,
О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко, Г. В. Пронська, В. Є. Рубаник, В. Ф. Сіренко,
О. Ф. Скакун, В. С. Щербина. Основою дисертації стали також ґрунтовні праці, в
8
межах досліджуваної проблематики, відомих зарубіжних вчених:
М. М. Бринчука, Г. Ю. Бистрова, М. І. Васільєвої, Р. Е. Гукасяна, Б. В. Єрофєєва,
І. О. Іконицької, В. Н. Кудрявцева, Г. В. Мальцева, М. С. Михайлова,
В. В. Петрова, Ю. А. Тіхомірова, та інших авторів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до науково-дослідної теми, юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Доктрина права
в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11БФ042-01,
№ державної реєстрації 01016U006631) і має безпосередній зв’язок з науковими
державними програмами.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
розкриття методологічних, науково–теоретичних і конституційних основ
реалізації соціальної функції права власності на землю та формулювання
наукових висновків і рекомендацій, на яких доцільно вибудовувати сучасну
державну політику щодо формування і утвердження в суспільстві концепції
соціальної спрямованості здійснення права власності на землю як об’єкта права
власності Українського народу і основного національного багатства, що
перебуває під особливою охороною держави, а також соціального використання
і охорони землі у набутті і реалізації суб’єктивного права власності на земельні
ділянки, удосконалення системи, структури і змісту земельного законодавства та
механізму правового регулювання земельних відносин у сучасних умовах.
Завдання дослідження детерміновані його метою і включають:
– аналіз стану дослідження соціальної функції права власності на землю в
українській доктрині земельного, аграрного та екологічного права;
– визначення методологічних засад формування соціально збалансованої
системи правового забезпечення власності на землю в Україні шляхом
узгодження приватних і суспільних інтересів;
– розкриття конституційних засад соціальної функції права власності на
землю в Україні як основи для завершення реформування земельного
законодавства;
9
– аналіз юридичної природи соціальної функції права власності на землю;
– формулювання поняття та визначення змісту соціальної функції права
власності на землю;
– обґрунтування соціально-правової природи розподілу і перерозподілу
земель у реформуванні відносин власності на землю;
– вироблення пропозицій трансформації існуючої системи розподілу
земель за цільовим призначенням на засадах забезпечення соціальної функції
права власності на землю;
– дослідження правового механізму набуття земельних прав, визначення
умов справедливого доступу до здійснення права власності на землю в Україні;
– визначення правових засад реалізації соціальної функції права власності
на землю щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки у
ринкових умовах;
– обґрунтування поняття та змісту соціального використання і охорони
земель в умовах сталого розвитку;
– визначення умов сталого використання земельних ресурсів, які мають
бути спрямовані на забезпечення реалізації соціальної функції права власності на
землю;
– аналіз правового забезпечення соціальної функції права власності на
землю за особливих умов.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері здійснення права
власності на землю Українського народу, набуття і реалізації громадянами,
юридичними особами, державою і територіальними громадами гарантованого
Конституцією України права власності на землю, використання та охорони землі
як об’єкта права власності народу і основного національного багатства, що
перебуває під особливою охороною держави в умовах завершення земельної і
аграрної реформ, забезпечення соціальної спрямованості економіки, сталого
розвитку суспільства.
Предметом дослідження є система, структура і зміст національного
земельного, аграрного, екологічного, цивільного, господарського та іншого
10
законодавства, Конституція України, міжнародні Угоди та законодавство ЄС,
закони та інші нормативні документи та практика їх застосування, інші
інформаційні джерела з проблем і питань законодавчого забезпечення державою
соціальної спрямованості реформування відносин власності на землю, реалізації
соціальної функції права власності на землю в організаційно – правовому
механізмі регулювання земельних, аграрних та інших відносин у ринкових
умовах з метою забезпечення сталого економічного і соціального розвитку
суспільства, продовольчої та екологічної безпеки в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження
автором застосовано комплексний підхід до аналізу питань, що стосуються
проблем правового забезпечення соціальної функції права власності на землю в
Україні. Під час підготовки дисертації були застосовані дві групи методів
наукового пізнання – загальнонаукові (діалектичний, метод системного,
логічного аналізу та синтезу, формально-логічний, структурно-функціональний
та комплексного аналізу), а також спеціальні правові методи дослідження
(порівняльно-правовий, конкретизації і тлумачення правових норм, формальноюридичний, історико-правовий).
За допомогою діалектичного методу пізнання розкрито методологічні
основи соціальної функції права власності, проаналізовано соціальну сутність
правових норм, що покликані збалансувати суспільні та приватні інтереси на
засадах сталого соціально-економічного розвитку.
Метод системного, логічного аналізу та синтезу у поєднанні з формальнологічним методом дозволили розкрити юридичну природу та обґрунтувати
поняття «соціальної функції права власності на землю», «соціального
використання земель», «сталого використання земель», сформулювати ознаки та
розкрити зміст досліджуваної категорії через правомочності Українського
народу та окремих суб’єктів права власності на землю.
Структурно-функціональний метод у поєднанні з методом тлумачення та
конкретизації правових норм покладено в основу формулювання конституційних
11
засад соціальної функції права власності на землю, як основи для подальшої
систематизації земельного законодавства.
Історико-правовий метод дозволив автору прослідкувати весь хід
реформування правового забезпечення власності на землю в Україні, що дало
можливість розкрити непослідовність та недолугість соціальної стратегії
розподілу та перерозподілу земель, набуття та реалізації земельних прав в
історичній ретроспективі.
За допомогою формально-юридичного методу виявлено також недоліки
нормативного забезпечення доступу до права власності на землю в Україні,
соціально мотивованого використання і охорони земель та визначено шляхи їх
подолання.
Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження
конституційних засад у сфері забезпечення соціального змісту права власності в
Україні та інших країнах, зокрема, Федеративній Республіці Німеччини, Італії,
Польщі, Сполучених Штатах Америки, Російській Федерації, формулювання
висновку щодо неузгодженості земельного законодавства з положеннями
Конституції України, підготовці пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного
законодавства.
Комплексний метод використано під час формулювання низки наукових
визначень та положень, а також прикладних положень дисертаційного
дослідження, що виносяться на захист.
Наукова новизна одержаних результатів наукового пошуку полягає у
тому, що дисертація є першим в українській доктрині земельного права
комплексним монографічним дослідженням методологічних, теоретичних основ,
конституційних засад і практичних проблем правового забезпечення реалізації
соціальної спрямованості здійснення права власності на землю, використання і
охорони землі як основного національного багатства Українського народу, у
якому сформульовані наукові висновки і зроблені рекомендації щодо
формування у теорії земельного, аграрного, екологічного права сучасних
гносеологічних підходів до концепції соціального використання землі у
12
економіці й суспільстві на праві власності чи інших правових титулах,
забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів, удосконалення системи і
структури земельного права і законодавства, а також механізму правового
регулювання земельних відносин в Україні.
Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується
положеннями, висновками та пропозиціями, які виносяться на захист.
Вперше:
– обґрунтовано теоретичний висновок, що в умовах завершення земельної
реформи як складової забезпечення сталого розвитку суспільства закріплені у
Конституції України положення та імперативи щодо здійснення права власності
на землю і використання землі як основного національного багатства
Українського народу, набуття і реалізації суб’єктивного права власності на
землю виключно відповідно до закону, забезпечення державою соціальної
спрямованості економіки мають базуватись з огляду на сформульовані у
доктринах земельного, аграрного, екологічного права методологічні і теоретичні
основи використання землі у природі, економіці, суспільстві з урахуванням
сучасних світових економічних, екологічних, суспільних, державно-правових
інтеграційних процесів;
– сформульовано основоположні засади запропонованої у роботі концепції
соціального використання землі на праві власності та інших правових титулах,
суть яких полягає у наступному: забезпечення оптимального співвідношення і
взаємодії приватних, колективних, громадських, суспільних інтересів;
справедливий розподіл і перерозподіл земель; рівний доступ кожного до
використання земель на праві власності та інших правових титулах;
гарантованість кожному права на загальне земле-природокористування;
власність на землю зобов’язує; здійснення права власності на землю виключно
відповідно до закону; забезпечення продовольчої безпеки, екологічної безпеки;
юрисдикційний захист права власності на землю;
– сформульовано поняття соціальної функції права власності на землю як
виражені у нормах права суспільні і приватні інтереси суб’єктів здійснення
13
права власності на землю Українського народу щодо забезпечення соціальної
справедливості в процесі розподілу і перерозподілу землі в суспільстві,
ефективного і раціонального використання земель за основним цільовим
призначенням, сталого використання та охорони земель, гарантування
екологічної безпеки у здійсненні прав на земельну ділянку з метою забезпечення
прогресивного розвитку та якісного життєвого середовища;
– розкрито зміст соціальної функції права власності Українського народу,
держави і територіальних громад на землю, який складають правомочності
володіння, користування та розпорядження землею в межах державного
кордону, територіальної громади чи їх об’єднань, які відповідно до Конституції
України можуть бути реалізовані народом, територіальними громадами
безпосередньо або ж опосередковано через органи державної влади та місцевого
самоврядування, а також здійснення цими органами владних і самоврядних
функцій і повноважень у сфері державного регулювання земельних відносин на
національному, регіональному і місцевому рівнях з метою забезпечення балансу
суспільних і приватних потреб та інтересів у використанні землі як основного
національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;
– доведено, що зміст соціальної функції права власності на землю
громадян, юридичних осіб має іншу економічну основу, юридична сутність якої
полягає у законодавчо забезпеченій можливості кожного мати рівний доступ до
набуття і реалізації суб’єктивного права власності на земельні ділянки для
задоволення приватних потреб та інтересів з урахуванням передбачених законом
обмежень і заборон у реалізації такого права та використанні і охороні землі,
спрямованих на забезпечення громадських, територіальних, державних,
суспільних потреб та інтересів щодо землі;
– обґрунтовано принцип запобігання виникненню суперечностей між
публічним і приватними інтересами, суть якого полягає у створенні правових
умов, за яких додержання публічних інтересів має бути вигідним усім носіям
приватних інтересів і відбувається через реалізацію приватного інтересу, що
знаходить своє втілення у відносинах власності на землю;
14
– встановлено, що соціальну спрямованість розподілу і перерозподілу
земель у земельному праві необхідно розглядати як законодавчо забезпечену
діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також
недержавних організацій, громадян, юридичних осіб, їх об’єднань, щодо
забезпечення доступу до інформації про кількісний і якісний стан земель,
перспективи використання земель відповідно до містобудівної та іншої
документації, правовий режим земель окремих категорій, створення відповідно
до закону прозорих правових механізмів доступу до набуття і реалізації
суб’єктивних прав на земельні ділянки, забезпечення охорони земель на основі
балансу суспільних і приватних інтересів у використанні землі;
– визначено юридичну сутність права на справедливий доступ до
здійснення права власності на землю як законодавчо забезпечену можливість і
здатність кожного набувати у власність земельну ділянку на оплатній чи
безоплатній основі за прозорими правовими процедурами вільного одержання
необхідної інформації про землю як об’єкт правовідносин, способи набуття
суб’єктивних прав на земельні ділянки, допустимі межі їх функціонального
використання відповідно до вимог містобудівної чи іншої планувальної
документації з метою задоволення суспільних та приватних інтересів від
використання землі як основного національного багатства Українського народу;
– доведено, що соціальне призначення права на безоплатну приватизацію
земельних ділянок потребує законодавчого забезпечення механізму реалізації
таких заходів: проведення інвентаризації земель за рахунок місцевих та
державного бюджетів з метою встановлення реальної кількості вільних земель,
що перебувають у запасі; доступ фізичних та юридичних осіб до інформації про
наявність вільного земельного фонду, який підлягатиме приватизації;
закріплення чітких критеріїв справедливого розподілу і перерозподілу земель
(черговість надання земельних ділянок, їх можливе місце розташування, розміри
з урахуванням особливостей конкретних адміністративно-територіальних
одиниць тощо); безоплатна приватизація земель соціально незахищеними
15
верствами населення за рахунок відповідних бюджетів; визначення спрощених
процедур набуття прав на землю за давністю користування тощо;
– визначено правові засади реалізації соціальної функції права власності на
землю щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки у
ринкових умовах, основними з яких є: наявність доступних та ефективних
правових механізмів щодо переходу, оформлення та державної реєстрації прав
на земельну ділянку за умови мінімізації державного впливу на вказані процеси;
визначення чітких обмежень щодо оборотоздатності земельних ділянок з метою
забезпечення загальнонаціональних та суспільних інтересів; вирішення питання
обігу земель сільськогосподарського призначення за принципом: «земля має
належати тим, хто її обробляє», що включатиме переважне право купівлі земель
сільськогосподарського призначання (особливо державної власності)
громадянами, які проживають та працюють у межах відповідних територіальних
одиниць, мають досвід роботи в сільському господарстві та відповідну фахову
освіту, користуються відповідною земельною ділянкою або виступають
суміжним землекористувачем, фермерськими господарствами та
сільськогосподарськими кооперативами; запровадження механізмів пільгового
кредитування вище вказаних осіб; запровадження конкурсних процедур доступу
до земель державної та комунальної власності не лише заради отримання
найбільшого прибутку, але й задля реалізації соціально важливих проектів,
забезпечення так званої «трудової» власності тощо;
– запропоновано у теорії земельного права поняття «соціальне
використання земель» розглядати як врегульовані нормами законодавства
суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у зв’язку із
здійсненням суб’єктами гарантованого Конституцією України права власності на
землю відповідно до закону, інших прав на їх використання, забезпечення
раціонального, ефективного, екологічного використання землі, соціального
розвитку економіки на засадах справедливості, верховенства права, рівності,
додержання моральних засад суспільства, балансу суспільних і приватних
16
потреб та інтересів з метою утвердження правопорядку у суспільних відносинах
в умовах сталого розвитку;
– запропоновані умови сталого використання земельних ресурсів, які
мають бути спрямовані на забезпечення реалізації соціальної функції права
власності на землю, а саме: пріоритет екологічної та продовольчої безпеки;
перегляд змісту принципу пріоритету сільськогосподарських земель шляхом
збільшення площі земель, не задіяних у господарському обороті; забезпечення
правових механізмів доступу до права власності на землі осіб, які безпосередньо
забезпечують їх використання; гарантування економічних інтересів власників
землі – виробників сільськогосподарської продукції, державна підтримка
сільськогосподарських виробників, що здійснюють органічне землеробство чи
вживають заходи охорони земель, пов’язані з їх меліорацією, рекультивацією чи
консервацією; упровадження охоронних договірних відносин між власниками
землі та органами державної влади чи місцевого самоврядування, що
представляють інтереси Українського народу та мають ґрунтуватись на вимогах
природничих та агротехнічних наук, спрямованих на недопущення шкідливого
впливу та застосування передових ґрунтозахисних технологій.
Удосконалено:
– визначення юридичної природи права власності на землю в частині
законодавчого закріплення принципів справедливого доступу до земельних
ділянок, забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів у здійсненні
права власності на землю;
– закріплені у чинному земельному законодавстві юридичні моделі
реформування відносин власності на землю та приватизацію землі щодо
необхідності законодавчого закріплення принципу соціального використання
земель у здійсненні розподілу і перерозподілу земель;
– зміст права власності на землю в частині забезпечення власником
земельної ділянки соціального використання земель та їх охорони.
17
Набули подальшого розвитку:
– теоретичні висновки і положення щодо здійснення права власності на
землю Українського народу в частині соціального використання і охорони землі
як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною
держави;
– наукові висновки щодо реформування відносин власності на землю в
частині розкриття юридичної природи соціальної функції права власності на
землю у процесі розподілу і перерозподілу земель;
– наукові концепції щодо здійснення суб’єктивного права власності на
землю в частині забезпечення суспільних потреб та охоронюваних законом
інтересів у використанні землі;
– наукові ідеї щодо розуміння права власності на землю крізь призму
потреб та охоронюваних законом інтересів у контексті забезпечення
оптимальної взаємодії приватних, групових, громадських, суспільних інтересів у
використанні землі на праві власності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані: у загальній теорії права для розширення системи
знань щодо природного права на землю, соціального змісту права; у земельному,
аграрному, екологічному праві для поглибленого вивчення і дослідження
сучасних теоретичних засад соціальної функції права власності на землю;
законотворчому процесі для оцінки, перегляду існуючих у законодавстві
процедур розподілу земель та переходу права власності на землю, правової
регламентації соціально орієнтованого використання земельних ресурсів,
розробки законодавства у сфері сталого соціально-економічного розвитку,
формування стратегії реформування відносин власності на землю в Україні;
правозастосовчій практиці органів державної влади та місцевого самоврядування
в частині забезпечення оптимальної взаємодії приватних і публічних інтересів у
використанні землі на території громад; підготовці постанов Пленуму
Верховного Суду України з питань судової практики вирішення спорів щодо
набуття та реалізації права власності на землю; навчальному процесі вищих
18
юридичних закладів освіти під час підготовки навчальних програм, написанні
підручників і навчальних посібників з курсу «Земельне право», «Проблеми
земельного права», «Природоресурсне право», «Екологічне право» та спецкурсів
з питань здійснення права власності на землю.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опублікована монографія, а
також фахові наукові праці, які розкривають її зміст, виконані дисертантом
самостійно і становлять результати його власних наукових розробок проблем
юридичної природи та правового забезпечення соціальної функції права
власності на землю в Україні.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і практичні
рекомендації, що містяться у дисертації, обговорювались та були схвалені на
засіданнях кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати
дослідження були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних науковопрактичних конференціях, інших наукових форумах, зокрема: «Проблеми
аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 30–31 жовтня 2009 р.);
«Актуальные проблемы правового регулирования аграрных, земельных
отношений, природопользования и охраны окружающей среды в сельском
хозяйстве» (м. Москва, 31 березня 2010 р.); «Актуальні проблеми реформування
земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні»
(м. Хмельницький, 14–15 травня 2010 р.); «Правовое обеспечение устойчивого
развития республики Беларусь» (м. Гомель, 9–10 квітня 2010 р.); «Правовое
обеспечение инновационного развития экономики республики Беларусь». (м.
Мінськ, 21–22 жовтня 2010 р.); «Проблеми розвитку аграрного та земельного
права України» (м. Київ, 25 травня 2011 р.); «Десяті осінні юридичні читання»
(м. Хмельницький, 18–19 листопада 2011 р.); «Сучасні тенденції розвитку
національного законодавства України» (м. Київ, 19–20 травня 2011 р.);
«Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності
та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.); «Досвід і проблеми вдосконалення
екологічного законодавства» (м. Дніпропетровськ, 14 грудня 2012 р.); «Правові
19
проблеми публічно-приватного партнерства у сфері аграрних, земельних,
екологічних та космічних відносин» (м. Київ, 22 листопада 2013р.);
«Современные тенденции правового регулирования экологических отношений»
(м. Мінськ, 26–27 квітня 2013 р.); «Актуальні проблеми реформування
земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин»
(м. Хмельницький, 17–18 травня 2013 р.); «Досвід і проблеми інкорпорації,
імплементації та адаптації екологічного законодавства» (м. Дніпропетровськ, 25
вересня 2013 р.); «Тринадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 14–
15 листопада 2014 р.), «Актуальні питання реформування правової системи»
(Луцьк, 24–25 червня 2016 року); «Захист права власності Українського народу:
вітчизняні реалії та зарубіжний досвід для України» ( м. Київ, 22 вересня 2016
р.); 2) на всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Співвідношення
екологічного, природоресурсного, земельного та аграрного права» (м. Харків 9
грудня 2011 р.); «Сучасні проблеми систематизації екологічного, земельного та
аграрного законодавства України» (м. Київ, 18 березня 2011 р.); «Розвиток наук
земельного, аграрного, екологічного та природоресурсного права» (м. Київ, 19
жовтня 2012 р.); «Актуальні питання кодифікації екологічного законодавства
України: матеріали до круглого столу» (м. Харків, 15 листопада 2012 р.);
«Сучасні науково-практичні проблеми екологічного, земельного та аграрного
права» (м. Харків, 6 грудня 2013 р.); «Актуальні проблеми становлення і
розвитку права екологічної безпеки в Україні» (м. Київ, 28 березня 2014 р.);
«Правове забезпечення економічного розвитку та екологічної безпеки
суспільства» (м. Вінниця, 14–15 травня 2015 р.); «Сучасні тенденції та
перспективи розвитку аграрного, земельного та екологічного права» (м. Київ,
22–23 травня 2015 р.); «Природоресурсне право в системі права України: історія,
сьогодення, перспективи» (м. Харків, 6 листопада 2015 р.); «Правові проблеми
розвитку сільських територій України» (м. Київ, 9 грудня 2015 р.);
«Конституційні засади аграрного, земельного та екологічного права: 20 років
розвитку» (м. Київ, 27 травня 2016 р.); «Перше зібрання фахівців споріднених
кафедр з обговорення актуальних наукових проблем та методики викладання
20
аграрного, земельного, екологічного та природоресурсного права у вищих
навчальних закладах України» (м. Одеса, 9–10 вересня 2016 р.).
Результати дослідження впроваджені у навчальний процес юридичного
факультету Хмельницького університету управління та права і
використовуються дисертантом у науково-педагогічній діяльності з викладання
курсів: «Земельне право», «Проблеми земельного права», а також під час
проведення навчань працівників юридичних служб державних підприємств в
Управлінні юстиції Хмельницької області, Центрі підвищення кваліфікації
державних службовців.
Публікації. Теоретичні висновки, положення та результати дослідження
знайшли своє відображення в одній одноособовій монографії та 31 науковій
статті, з яких 25 статей опубліковано в українських наукових фахових
періодичних виданнях, 6 статей у іноземних виданнях та у тезах 33 доповідей на
науково-практичних конференціях. Окремі положення, дисертації відображені в
навчальних посібниках із земельного права, співавтором яких є дисертант.
Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних
позначень, вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновку
та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 451 сторінки, у
тому числі 56 сторінок – список використаних джерел з 514 найменувань.

bibliography

Висновки
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішено наукову
проблему розробки концепції соціальної функції права власності на землю як
основного національного багатства Українського народу, що перебуває під
особливою охороною держави, шляхом узгодження суспільних та приватних
інтересів у відносинах розподілу та використання земель на засадах сталого
розвитку. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки,
пропозиції й рекомендації, що можуть мати як теоретичне так і практичне
значення.
1. В державі назріла необхідність завершення реформаційних процесів, які
тривають понад чверть століття, у відносинах власності на землю. Відповідна
ситуація потребує нового розуміння змісту, місця і ролі права власності на
землю як соціально-правового явища, що ґрунтується на природно-правовій
доктрині, та підпорядковане вимогам екологічної безпеки, гарантує стабільне
економічне зростання держави, підвищення добробуту громадян та подолання
негативних явищ демографічного і соціального характеру.
У теоретичному плані це означає, що власність і відповідно право власності
на землю може забезпечити прогресивний економічний розвиток і утвердження
високих соціальних стандартів якості життя суспільства за умови утвердження і
реалізації з боку держави методологічних засад соціальної функції права
власності на землю:
– основним багатством нації і народу є земля, з її верхнім родючим шаром
ґрунту, який під дією енергії сонця та за умови її належного обробітку може
породжувати абсолютну вартість через приріст органічної речовини (в
землеробстві);
– основу використання землі для економічного і соціального розвитку
становить власність і право власності на землю;
376
– забезпечення соціально-справедливого розподілу і перерозподілу землі, у
процесі зміни відносин власності на землю в період земельної реформи шляхом
поєднання власника землі і хлібороба в одній особі;
– здійснення права власності на землю має відповідати принципам сталого
розвитку, який передбачає екологозбалансоване використання земель,
спрямоване на покращення їх властивостей, що є запорукою задоволення
зростаючих потреб та гарантією здатності майбутніх поколінь задовольняти свої
власні потреби;
– формування нового праворозуміння у відносинах між природою, землею
та людиною, коли людина має виконати свою місію спрямовану не на
підкорення природи, землі, а на гарантування її збереження та захисту,
забезпечення гармонійного співіснування, коли досягнення високих економічних
матеріальних соціальних та інших стандартів відбувається в умовах відсутності
шкідливого екологічного впливу, або такий вплив знаходиться в межах
природного самовідновлення;
– право власності на землю не є абсолютним, оскільки, з огляду на
особливості землі як об’єкта права власності Українського народу зобов’язує
кожного діяти так, щоб не створювати перешкод, не заподіювати шкоду іншим
особам і водночас задовольняти суспільні потреби від використання землі;
– забезпечення соціального ефекту права відбувається за умови узгодження
приватних і суспільних інтересів. Ключовим принципом попередження протиріч
між публічним і приватним інтересом є створення умови, коли додержання
публічних інтересів є вигідним усім носіям приватних інтересів і відбувається
через реалізацію приватного інтересу;
– гарантованість здійснення права власності на землю через взаємні
зобов’язання держави, щодо невтручання у виробництво та реалізацію
сільгосппродукції та власника чи орендаря сільгоспугідь, щодо забезпечення
продовольчої безпеки, розвитку сільської місцевості, якості ґрунтів шляхом
витрачання необхідної частини отриманого прибутку на їх відновлення та
охорону, дотримання сівозмін, розвитку тваринництва тощо;
377
– забезпечення взаємозв’язку між використанням землі, виробництвом
капіталу, і його розподілу через приватні і суспільні фонди споживання на основі
балансу приватних та суспільних інтересів.
2. Дослідження права власності на землю, проведені у вітчизняній та
зарубіжній доктрині земельного, аграрного та екологічного права, заклали
певний фундамент переосмислення традиційних уявлень про право власності на
землю, спонукаючи до наукового пошуку сучасної концепції соціальної функції
права власності на землю, яка має бути спрямована на забезпечення балансу
суспільних та приватних інтересів у доступі до права власності на землю,
використання землі, виступати надійним інструментом у виробництві та
розподілі капіталу з метою забезпечення високих соціальних стандартів життя за
умови збереження прийнятної екологічної ситуації, відтворення та покращення
якості ґрунтів тощо. Наявні дослідження створюють основу для комплексного
обґрунтування соціальної функції права власності на землю в науці земельного
права, як механізму подолання проблем екологічного, соціального,
демографічного характеру шляхом запровадження в життя конституційно –
правових основ соціальної концепції права власності на землю Українського
народу, що реалізується через окремі організаційно-правові форми, які
гарантують доступ до землі, її якісне використання, отримання бажаних
результатів у вигляді задоволення потреб громадян матеріального,
рекреаційного, оздоровчого, естетичного характеру при умові збереження та
покращення властивостей таких земель.
3. Проведене дослідження теоретичних, законодавчих, конституційних
основ правового забезпечення реалізації соціальної функції права власності на
землю в сучасних умовах дає підстави стверджувати, що формування і
утвердження нового земельного ладу і правопорядку у сфері використання та
охорони землі як об’єкта права власності Українського народу і основного
національного багатства має відбуватись на конституційних засадах реалізації
соціальної функції права власності на землю з метою забезпечення
прогресивного економічного і соціального розвитку суспільства.
378
4. Дослідження конституційних засад правового регулювання в земельній
сфері дозволяє сформулювати принципи, які є ключовими для визначення та
реалізації соціальної функції права власності на землю в Україні та формування
стабільного соціально-орієнтованого земельного законодавства, серед яких
можна виділити наступні:
– верховенство прав і свобод людини, що у відносинах власності на землю
передбачає забезпечення соціальної функції у такий спосіб, коли максимальне
задоволення потреб приватного власника нормативним порядком узгоджується з
потребами інших членів суспільства, включаючи забезпеченням права на
безпечне навколишнє середовище, продовольчу безпеку, права загального
землекористування тощо;
– виключної ролі народу як єдиного джерела влади в Україні, що передбачає
узгодження дій держави в особі її органів усіх рівнів з інтересами народу та
відповідальність держави перед людиною за свою діяльність, що має особливе
значення у відносинах власності на землю;
– пріоритету права власності на землю Українського народу, що передбачає
похідний характер інших форм власності на землю, зумовлених волевиявленням
Українського народу засобами опосередкованої демократії;
– визнання землі основним національним багатством, який передбачає її
особливу охорону державою, зобов’язальний зміст власності на неї, дотримання
балансу між інтересами суспільства й інтересами окремих його членів в процесі
використання земель за різними формами власності з метою забезпечення
прогресивного розвитку;
– гарантування права власності, що включає гарантії набуття права
власності на землю, свободу здійснення відповідного права, можливість вільного
розпорядження земельною ділянкою та наявність ефективного механізму
захисту такого права;
– рівності суб’єктів права власності на землю перед законом, що
реалізується в процесі охорони земель, забезпечення особливих умов
використання окремих категорій земель, відшкодування завданих збитків,
379
захисту земельних прав аж до припинення права власності, при розгляді
земельних спорів тощо;
– сталого розвитку, що передбачає комплекс правових, економічних,
соціальних заходів, спрямованих на забезпечення максимального ефекту від
обробітку земель за умови збереження і відтворення якостей та властивостей
земель, навколишнього природного середовища загалом, дотримання пріоритету
екологічної безпеки.
5. Проведений загальний аналіз конституційних положень та їх
законодавчого забезпечення, а також міжнародно-правових актів у частині
регулювання соціальної функції права власності на землю дає підстави вести
мову про формування групи правових норм, якими закладаються основи
соціально збалансованого правового регулювання використання земель за умови
дворівневої моделі відносин власності на землю як основного національного
багатства; поєднання різних форм власності на землю із суттєвим розширенням
правосуб’єктності власника шляхом наповнення його змісту положеннями
зобов’язального, обмежувального та деліктного характеру. Відтак законодавче
забезпечення соціальної функції права власності на землю можна класифікувати
за змістом правових норм щодо: забезпечення місця та значення землі серед
інших природних ресурсів та об’єктів нерухомого майна як основного
національного багатства, права власності на землю українського народу;
регулювання у сфері регламентації пріоритету права власності на землю
Українського народу через пряму або безпосередню та опосередковану форми
його реалізації; гарантування земельних прав, що включає гарантії набуття права
власності на землю, свободу здійснення відповідного права, можливість вільного
розпорядження земельною ділянкою та наявність ефективного механізму
захисту такого права, збереженням землі як основного національного багатства
та місця життєдіяльності людини; поєднання приватних та суспільних інтересів
у відносинах власності на землю через механізми державного стимулювання
заходів у сфері охорони земель, покращення якості земель, дотримання
агротехнічних нормативів у процесі сільськогосподарського землекористування;
380
ефективного, раціонального використання та охорони земель як основного
національного багатства, з метою недопущення погіршення екологічної ситуації
та природних якостей землі; обмежень власників із метою захисту як приватних
інтересів окремих землевласників та землекористувачів, так і публічного
інтересу всього Українського народу аж до примусового викупу земельної
ділянки; відповідальності власників та землекористувачів перед сусідніми
землевласниками, Українським народом, репрезентованим відповідними
органами та перед прийдешніми поколіннями, що, крім іншого, потребує
напрацювання дієвого механізму земельно-правової відповідальності через
припинення права власності на землю в разі погіршення якості земель чи
порушення екологічних вимог у процесі її експлуатації; сталого використання
природних ресурсів, базовим серед яких виступає земля як умова та місце
життєдіяльності людини.
Дослідження юридичного забезпечення соціальної функції права власності
на землю дозволяє зробити висновок щодо необхідності проведення
систематизації земельного законодавства та прийняття базових законодавчих
актів із метою подальшої кодифікації земельного законодавства. Зокрема,
враховуючи негативні соціально-екологічні наслідки 25 – річних реформ у
земельній сфері, є підстави стверджувати про відсутність чітких та дієвих
правових механізмів, спроможних забезпечити завершення земельних реформ в
Україні та ефективне регулювання відносин власності на землю, що вимагає
проведення інвентаризації земельного законодавства в цій частині та прийняття
Закону України «Про земельну реформу та приватизацію земель», який дасть
достатнє законодавче підґрунтя для завершення земельної реформи в Україні,
що обумовлено Указом Президента України «Про Стратегію сталого розвитку
«Україна – 2020» від 12.01.2015. Відповідний законопроект має ґрунтуватись на
конституційних засадах гарантування права власності на землю, використання
землі як основного національного багатства, соціальної спрямованості економіки
та розкривати механізм справедливого доступу до здійснення права власності на
землю, що знайшов своє відображення в рамках дисертаційного дослідження.
381
6. Теоретико-правові підходи, що характеризують особливості права
власності на землю, виходячи із її функціонального призначення, закладають
фундамент соціально-орієнтованої моделі правого регулювання відносин у сфері
використання, відтворення та охорони земель для забезпечення прогресивного
економічного розвитку і досягнення високих соціальних стандартів, та дають
підстави сформулювати вихідні засади для розуміння юридичної природи
соціальної функції права власності на землю.
По-перше, в основі соціальної функції права власності на землю лежать
біологічні, матеріальні, соціальні, духовні потреби та інтереси всіх і кожного
щодо справедливого використання землі, детерміновані її функціями як
необхідної умови, джерела, засобу і місця забезпечення життєдіяльності людини.
По-друге, право власності в межах соціальної функції поєднує виражені у
нормах права загальносуспільні та приватні інтереси суб’єктів здійснення права
власності на землю, що в кінцевому варіанті передбачає не просто баланс
приватних та суспільних інтересів, а досягнення найбільш позитивного загальносоціального ефекту через можливість реалізації прав на землю кожним
громадянином України за умови гарантування суспільних інтересів.
По-третє, в основі правового забезпечення соціальної функції права
власності на землю варто виділити норми Конституції України (статті 3, 13, 14,
41), якими закріплено пріоритет прав та свобод людини у діяльності держави,
право власності на землю Українського народу, визнання землі основним
національним багатством, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом,
гарантування права власності на землю, зобов’язальний характер права
власності, соціальну спрямованість економіки. Вказані норми є основою
правового вираження потреб та інтересів всіх і кожного щодо справедливого
використання землі.
По-четверте, можливість обмеження права приватної власності в разі
необхідності забезпечення загально суспільних інтересів у випадках, визначених
законом, зокрема, встановлення зон з особливим режимом використання,
установлення публічного сервітуту, а в окремих випадках викуп земельних
382
ділянок для суспільних потреб, що зумовлено дворівневою системою права
власності на землю, пріоритетною у якій є власність Українського народу.
По-п’яте, забезпечення реалізації соціальної функції права власності на
землю має здійснюватися не лише шляхом законодавчого встановлення з боку
держави правових форм використання землі, обов’язків і обмежень для
власників землі, але й шляхом гарантування прав власників земельних ділянок та
осіб, які бажають набути у власність таку ділянку, оскільки рушійним чинником
у процесі здійснення права власності завжди має виступати певний приватний
інтерес, задоволення якого забезпечить найвищий соціальний ефект від
використання землі для суспільства загалом.
По-шосте, забезпечення соціальної функції права власності на землю
гарантуватиме високі соціальні стандарти якості життя шляхом формування
якісного життєвого середовища через правові механізми набуття та реалізації
суб’єктивних прав на земельні ділянки, розподілу та ефективного і
раціонального використання земель за основним цільовим призначенням,
сталого використання та охорони земель, гарантування екологічної безпеки
тощо.
7. Поняття соціальної функції права власності на землю включає виражені у
нормах права суспільні і приватні інтереси суб’єктів здійснення права власності
на землю Українського народу щодо забезпечення соціальної справедливості в
процесі розподілу і перерозподілу землі в суспільстві, ефективного і
раціонального використання земель за основним цільовим призначенням,
сталого використання та охорони земель як основного національного багатства,
гарантування екологічної безпеки у здійсненні прав на земельну ділянку, з
метою забезпечення прогресивного розвитку та якісного життєвого середовища,
що передбачає високі соціальні, екологічні та економічні стандарти життя.
8. Зміст соціальної функції права власності на землю утворюють
правомочності Українського народу щодо володіння, користування та
розпорядження землею в межах державного кордону, які реалізуються
безпосередньо або ж опосередковано через органи державної влади та місцевого
383
самоврядування, переважно з огляду на забезпечення низки управлінських
функцій відносно усіх земель у межах державного кордону, а також суб’єктивне
право власності фізичних і юридичних осіб, держави і територіальних громад,
що має іншу економічну основу і юридичну природу.
9. Народ як первинний володілець землі, за посередництва свого
представницького органу, визначає зміст соціальної функції права власності на
землю, що відображена в особливих умовах набуття та володіння землею, а
також її використання на рівні окремих форм власності з метою дотримання
балансу між інтересами суспільства й інтересами окремих його членів, у нашому
випадку – власників землі, що передбачає найкраще використання позитивних
аспектів власності на землю й ринку землі, створення та ефективного
перерозподілу абсолютної вартості у вигляді щорічного врожаю, за умови
збереження та підвищення якості ґрунтів та забезпечення зайнятості сільського
населення.
10. Соціальна функція права власності на землю передбачає наявність
ефективно функціонуючої системи земельного кадастру, що охоплює всі землі в
межах державного кордону та ідентифікує повноваження володіння землями
Українського народу, створюючи підґрунтя для ефективного розподілу та
перерозподілу земель, що сприятиме залученню та впровадженню інвестиційних
проектів з приводу використання як сільськогосподарських угідь, так і земель
промисловості через створення індустріальних парків, розвитку потенціалу
об’єктів природно-заповідного фонду, оздоровчого, історико-культурного та
рекреаційного призначення, визначення реальних перспектив розвитку
населених пунктів, виділення земель для багатоквартирної та індивідуальної
забудови шляхом забезпечення найвищого соціального ефекту.
11. Реалізація соціальної функції права власності на землю включає:
створення дієвих правових механізмів щодо забезпечення ефективної системи
оподаткування власників землі й землекористувачів, що обмежується земельною
рентою в її грошовому еквіваленті; економічне стимулювання
сільськогосподарського товаровиробника через систему податкових пільг та
384
дотацій; ефективне планування використання та охорони земель через фінансову
спроможність та технічну забезпеченість реалізації відповідних програм;
здійснення державного контролю за цільовим та раціональним використанням та
охороною земель на засадах соціального партнерства шляхом надання правової
та технічної допомоги землевласникам та землекористувачам; функціонування
інфраструктурного супроводу з боку держави з метою гарантування реалізації
виробниками сільськогосподарського збіжжя за ринковими цінами.
12. Зміст соціальної функції права власності на землю також визначають
межі здійснення повноважень щодо володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою, обов’язки власників та користувачів земельних ділянок,
зумовлені особливостями землі як природного об’єкта та основного
національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.
13. Науковий аналіз соціально-орієнтованих механізмів трансформації права
власності на землю та цільового призначення земель, формування сталого
використання земельних ресурсів в умовах ринкових перетворень у державі, дає
підстави визначати соціальну спрямованість розподілу і перерозподілу земель,
що передбачає законодавчо забезпечену діяльність органів державної влади та
місцевого самоврядування, а також недержавних організацій, громадян,
юридичних осіб, їх об’єднань, спрямовану на забезпечення доступу до
інформації про кількісний і якісний стан земель, перспективи використання
земель відповідно до містобудівної та іншої документації, правовий режим
земель окремих категорій, створення відповідно до закону прозорих правових
механізмів доступу до набуття і реалізації суб’єктивних прав на земельні
ділянки, забезпечення охорони земель на основі балансу суспільних і приватних
інтересів у використанні землі;
14. Розподіл земель як ефективний механізм використання земель
Українського народу має гарантувати здійснення соціальної функції у
відносинах власності на землю шляхом визначення механізмів формування
суб’єктно-об’єктного складу та змісту права власності, а також можливих
385
напрямків використання земель за цільовим призначенням чи зонінговими
обмеженнями.
15. Особливості суб’єктного складу права власності на землю та механізмів
його реалізації в контексті забезпечення соціальної функції права власності на
землю дозволяють сформулювати окремі висновки в частині поняття, змісту та
розмежування форм права власності на землю в Україні:
 форма власності на землю у юридичному змісті включає
обумовлений особливим суб’єктно-об’єктним складом порядок виникнення
права власності на землю, метод та спосіб здійснення відповідного права та
механізм його припинення;
 первинною формою права власності на землю в Україні є власність
Українського народу, що визначена межами держаного кордону, привласнена
внаслідок мільйонів смертей Українського народу, оформлена юридично
внаслідок міждержавних угод та суспільного договору, яким є Конституція
України, абсолютна і рівноправна відносно інших суверенів, перебуває під
особливою охороною держави та використовується народом через похідні форми
власності;
 реалізація права власності Українського народу може відбуватись
через похідні форми власності, якими є право власності на землю держави та
територіальних громад – публічна форма власності та право власності на землю
фізичних і юридичних осіб – приватна форма власності;
 конституційний принцип рівності всіх суб’єктів права власності
унеможливлює створення перепон чи переваг у становленні та розвитку тих чи
інших форм власності на землю, а також потребує забезпечення рівних
можливостей щодо захисту відповідного права. Разом із тим вказаний принцип
не виключає особливостей, визначених законом та пов’язаних із порядком
набуття, здійснення та припинення права власності в межах відповідних форм;
 реалізація соціальної функції при здійсненні права приватної
власності забезпечується через задоволення потреб та інтересів окремих осіб, що
в кінцевому випадку відображається на якості життя суспільства в цілому,
386
натомість при здійсненні права публічної власності відбувається дещо зворотний
процес: через забезпечення загальносуспільних інтересів задовольняються
потреби окремих громадян (членів суспільства). Такий порядок і визначає
соціальну функцію права власності, яка реалізується переважно у суспільних
інтересах при здійсненні публічної власності і приватних інтересах при
здійсненні приватної власності;
 важливою складовою соціальної функції права власності є його
зобов’язальний зміст, який передбачає, що суб’єкти всіх форм власності
незалежно від способу його здійснення залишаються зобов’язаними перед
Українським народом при реалізації правомочностей власника, зокрема щодо
ефективного, раціонального використання та хорони земель.
16. Функціонування інституту цільового призначення земель у сучасних
реаліях викриває протиріччя, що ставлять під сумнів не лише ефективність
реалізації його правових норм, але викликають низку нарікань, зумовлених як
значним обмеженням прав власників земельних ділянок, так і необґрунтованим
розподілом території держави загалом, що зумовлює необхідність
удосконалення існуючої системи розподілу земель на засадах забезпечення
соціальної функції права власності на землі.
17. Правове регулювання поділу земель на відповідні категорії чи
функціональні зони має відображати зміст їх функцій у життєдіяльності людини
шляхом поєднання суспільних та приватних інтересів через застосування
окремих критеріїв розмежування земель. Такими критеріями, зокрема, можуть
бути: наявність тих чи інших природних ресурсів або інших унікальних об’єктів,
що визначають обмеження у використанні відповідних земель (природний
критерій), до таких земель можна віднести землі природно-заповідного та
іншого природоохоронного призначення; землі лісогосподарського призначення,
землі водного фонду, землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного
призначення; землі історико-культурного призначення; необхідність
використання земель як засобу виробництва з метою забезпечення продовольчої
безпеки та зайнятості переважно сільського населення, що передбачає поєднання
387
як природного фактору, властивості ґрунтів, так і економічного та
територіального критерію, до таких зокрема належать землі
сільськогосподарського призначення; використання земель як місця поселення
та життєдіяльності людини, що передбачає можливість застосування
територіального критерію, який має поєднуватись і з екологічним з метою
віднесення до вказаних земель лише екологічно безпечних територій;
необхідність забезпечення територіального базису для усіх напрямків
виробничої та пов’язаної з цим обслуговуючої сфери, що зумовлює виділення
земель спеціального призначення, яке має здійснюватись тільки відповідно до
зонінгових правил та відповідно до проектів землеустрою відведення таких
ділянок, а в перспективі – через створення та функціонування індустріальних
парків, важливою умовою виділення таких земель є гарантування мінімального
негативного впливу на землі інших категорій.
18. Категорія земель як форма їх цільового призначення передбачає
поєднання юридичного та територіального принципу розподілу, що не виключає
накладання правового режиму окремих категорій земель, а відтак потребує
визначення відповідних пріоритетів щодо застосування правових норм, які і
визначають режим використання і охорони таких земель. Зокрема, особливого
значення на сучасному етапі набуває питання фіксації, перспективного
планування та забезпечення пріоритетної охорони земель зони національної
екологічної мережі, використання яких має перебувати під особливим контролем
з боку держави, з метою недопущення діяльності, що може негативно вплинути
на стан природного середовища. Наступну групу земель за пріоритетністю
правового режиму становлять сільськогосподарські землі, (зона сільського
господарства), які переважно формують основне національне багатство і
виступають гарантом продовольчої безпеки держави. Відтак діяльністю
власників таких земель має бути гарантовано їх збереження, відтворення та
ефективне використання, за умови недопущення погіршення їх якісних
характеристик. При цьому пріоритетність таких земель має визначатись двома
факторами: їх природними властивостями та місцем розташування. Ще одну
388
групу утворюють землі житлової та громадської забудови або, так званої
сельбищної зони, правовий режим яких є пріоритетним у межах населених
пунктів. Використання таких земель із боку їх власників має забезпечити
створення повноцінного життєвого середовища, що включає дотримання
екологічних, будівельних, естетичних та інших вимог, які визначають правовий
режим вказаних земель. Землі, що слугують територіальним базисом для усіх
напрямків виробничої та пов’язаної з цим обслуговуючої сфери, мають
виділятись за залишковим принципом (окрім випадків, що стосуються
суспільних потреб), виходячи з перспективного планування території і можуть
бути об’єднані у зону промисловості та комунікацій.
19. Запропоновано напрямки вдосконалення існуючої системи розподілу
земель за цільовим призначенням на засадах забезпечення соціальної функції
права власності на землю шляхом мінімізацію державного впливу на вибір мети
використання власної ділянки, що може бути забезпечено послідовно в два
етапи. На першому етапі важливо забезпечити правовий механізм самостійного
визначення власником або користувачем земельної ділянки виду її використання
в межах певної категорії земель. Наступний етап має передбачати
трансформацію цільового призначення земель шляхом наповнення реальним
змістом законодавства про зонування через визначення обмежень, які можуть
застосовуватись при встановленні правового режиму відповідних земель, що
передбачатиме можливість вибору поведінки власника земельної ділянки не за
принципом: дозволено все, що передбачено, а виходячи із принципу: дозволено
все, що не заборонено.
20. Реалізація соціальної функції права власності на землю розглядається як
комплекс організаційно-правових та інших заходів, які мають здійснюватись
органами державної влади та місцевого самоврядування, землевласниками та
землекористувачами, спрямовані на розподіл і перерозподіл земель, що
забезпечує справедливий доступ до здійснення права власності, використання і
охорони земель сільськогосподарського призначення і соціального розвитку
села, використання інших категорій земель в умовах сталого розвитку
389
суспільства, забезпечення балансу суспільних і приватних інтересів у
використанні землі за надзвичайних умов.
21. Проведений аналіз приватизаційної процедури свідчить про
відсторонення громадянина від процесу безоплатної передачі земельної ділянки
у власність громадян та викриває недоліки юридичного механізму набуття права
власності на землю, що зумовлено таким: громадянин змушений самостійно
шукати вільну земельну ділянку, не володіючи матеріалами інвентаризації
земель; відсутні механізми та критерії черговості одержання земельної ділянки
безоплатно у власність громадян; процедура «безоплатної» приватизації в
порушення Закону України «Про захист конституційних прав громадян на
землю» перетворюється на досить дороге «задоволення» через діяльність
посередницьких землевпорядних організацій; суб’єктивний підхід
уповноважених органів при розгляді клопотань щодо одержання безоплатно у
власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності,
через довільне трактування невідповідності місця розташування об’єкта
(земельної ділянки) вимогам нормативних актів як законодавчо встановленої
підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для
відведення земельної ділянки; відсутність організаційно-правового механізму
реалізації таких спеціальних підстав набуття прав на землю, як набувальна
давність та перехід права власності на земельну ділянку при переході права
власності на будівлю чи споруду.
22. Механізм безоплатної передачі земель у власність громадян за своєю
природою покликаний забезпечити соціальну функцію, гарантуючи можливість
доступу до власності на землю найбільш соціально-вразливих верств населення,
а тому є необхідність в існуванні процедури приватизації за умови її
вдосконалення та забезпечення принципів справедливості та прозорості при її
здійсненні. Наявні прогалини законодавчого регулювання приватизаційної
процедури потребують якнайшвидшого вдосконалення через запровадження
дієвих механізмів безоплатного набуття права власності на землю в Україні з
огляду на соціальну функцію, яку таке право покликане забезпечити, що
390
передбачає: проведення інвентаризації земель за рахунок місцевих та
державного бюджетів із метою встановлення реальної маси вільних земель, що
перебувають у запасі; забезпечення фізичних та юридичних осіб повнотою
інформації про наявність вільного земельного фонду, який підлягатиме
приватизації; формування чітких критеріїв щодо можливого розподілу земель на
рівні національного законодавства (такі критерії мають відображати черговість
надання земельних ділянок та їх можливе місце розташування і розміри з
урахуванням особливостей конкретних адміністративно-територіальних
одиниць); забезпечення безоплатної процедури приватизації земель шляхом
замовлення проекту відведення земельної ділянки органом державної влади чи
місцевого самоврядування, який прийматиме рішення про передачу земельної
ділянки у власність за рахунок відповідних бюджетів та перерозподіл таких
ділянок в інтересах зацікавлених громадян (згідно з поданими заявами)
відповідно до встановленої процедури (черговості); визначення спрощених
процедур набуття прав на землю за набувальною давністю та при переході права
власності на будівлю чи споруду.
23. Сформульовано окремі принципові засади ефективного земельного
ринку, що гарантує можливість вільного придбання земельних ділянок на
підставі цивільно-правових угод за умови забезпечення соціальної
спрямованості економіки, які включають: свободу та рівність прав суб’єктів
земельних правовідносин щодо укладення цивільно-правових угод із землею;
наявність доступних та ефективних правових механізмів щодо переходу,
оформлення та державної реєстрації прав на земельну ділянку за умови
мінімізації державного впливу на вказані процеси; визначення чітких обмежень
щодо оборотоздатності земельних ділянок із метою забезпечення
загальнонаціональних та суспільних інтересів; вирішення питання земель
сільськогосподарського призначення керуючись принципом: земля має належати
тим, хто її обробляє, що включатиме переважне право купівлі земель
сільськогосподарського призначання (особливо державної власності)
громадянами, які проживають та працюють у межах відповідних територіальних
391
одиниць, мають досвід роботи в сільському господарстві та відповідну фахову
освіту, користуються відповідною земельної ділянкою або виступають суміжним
землекористувачем, фермерськими господарствами та сільськогосподарськими
кооперативами; запровадження механізмів пільгового кредитування вище
вказаних осіб; доступ до земель товарного сільськогосподарського призначення
інших юридичних осіб та іноземців має здійснюватись виключно на умовах
оренди; переважне право купівлі державою має стосуватись лише особливо
цінних земель або у випадку недопущення необґрунтованого зростання земель у
межах одного сільгоспвиробника; визначення як максимального, так і
мінімального розміру сільськогосподарських угідь, які можуть перебувати як у
власності, так і в користуванні (оренді) одного товаровиробника; запровадження
конкурсних процедур доступу до земель державної та комунальної власності не
лише заради отримання найбільшого прибутку, але й задля реалізації соціально
важливих проектів, забезпечення так званої «трудової» власності тощо.
24. Проведений аналіз правового забезпечення в сфері доступу до землі та
здійснення права власності щодо неї дозволяє викрити і вади технікоюридичного характеру, які потребують якнайшвидшого вирішення. Зокрема, є
очевидним, що цільове призначення земельних ділянок, наданих для ведення
фермерського господарства, передбачає товарне сільськогосподарське
виробництво. Відтак необґрунтованим є положення ЗК України та Закону
України «Про фермерське господарство», що передбачають надання земельних
ділянок для ведення фермерського господарства. Таке формулювання виходить
за межі цільового призначення сільськогосподарських земель та обумовлено
формою господарювання на відповідних землях і не гарантує дієвість мораторію
щодо продажу таких земель. Усунення відповідних законодавчих колізій
можливе шляхом уточнення положень ЗК України та Закону України «Про
фермерське господарство», передбачивши надання громадянам, які виявили
бажання здійснювати фермерське господарство, земельних ділянок товарного
сільськогосподарського виробництва.
392
25. Запропоновано правові механізмів соціального використання земель,
яке, ґрунтуючи