ПРАВО ДЕПУТАТСЬКОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ (ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП...……………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВА ДЕПУТАТСЬКОЇ
НЕДОТОРКАННОСТІ…………………………………………………...............14
1.1. Депутатський імунітет в історичній ретроспективі…………...................14
1.2. Суперечливі питання відповідальності в народному представництві.....36
1.3. Поняття депутатської недоторканності (депутатського імунітету)….....73
Висновки до розділу 1.............................................................................................91

РОЗДІЛ 2. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ ЯК ОСНОВА СТАТУСУ
ТА ГАРАНТІЯ НЕДОТОРКАННОСТІ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА…........94
2.1. Депутатська недоторканність у структурі статусу парламентарія ..........94
2.2. Правовий імунітет у системі гарантій депутатської діяльності .............117
2.3. Головні аспекти відповідальності парламентарів ...................................145
Висновки до розділу 2...........................................................................................175

ВИСНОВКИ............................................................................................................178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.............................187

ДОДАТКИ...............................................................................................................215

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Будь-яка сучасна державна система управління характеризується наявністю низки ознак, які дають змогу ідентифікувати її політичний устрій як демократичний або авторитарний. Однією з них, поряд з верховенством права, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є інститут представницької демократії.
Вирішальну роль у механізмі державного управління кожної країни, яка розвивається на засадах демократії та побудови громадянського суспільства, відіграють спеціально обрані до вищого представницького органу державної влади особи – народні депутати. Ретельне вивчення особливого правового становища, яке полягає в юридичній недоторканності депутата парламенту, є необхідною передумовою стабільного функціонування не лише законодавчої, але й інших гілок державної влади.
Разом із набуттям незалежності Українська держава, як й інші пострадянські країни, намагаючись подолати наслідки тоталітарної системи управління, взяла на озброєння принцип функціонування державної влади на засадах її поділу на три окремі гілки: законодавчу, виконавчу, судову, як це зафіксовано у ст. 6 чинної Конституції України.
Актуальність теми зумовлена комплексною природою недоторканності народного депутата України як правового інституту, який складається як із безпосередньо регулюючих норм різних галузей національного законодавства, так і норм, які опосередковано детермінують суспільні відносини, пов’язані з організацією і функціонуванням Верховної Ради України як представницького законодавчого органу України, а саме конституційного, адміністративного, цивільного, почасти кримінального права тощо. Така специфіка правової регламентації недоторканності народних депутатів України вимагає досягнення оптимального співвідношення і єдиної концептуальної спрямованості цих норм. У зв’язку з цим особливого значення набуває встановлення теоретичних засад інституту недоторканності народного депутата України, розробка оптимальної доктрини та конституційної моделі парламентського імунітету та індемнітету.
Слід зазначити, що особливу необхідність ґрунтовного вивчення права депутатської недоторканності як у теоретичній, так і практичній площинах диктує та обставина, що разом із побудовою демократичної, соціально-орієнтованої держави з ринковою економікою в Україні розпочалися процеси первісного нагромадження капіталу з усіма відповідними наслідками. Саме тому вищий законодавчий орган влади почав використовуватися різними фінансовими угрупованнями для лобіювання своїх інтересів у сфері перерозподілу національного капіталу. Такі тенденції спричинили до посилення процесів криміналізації у суспільстві та зростання правопорушень, посадових зловживань, корумпованості серед депутатського корпусу. Підставою для зростання таких негативних явищ стала депутатська недоторканність, яка спонукала деяких народних обранців до зловживання владою.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, потребою у створенні вітчизняної теорії конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України як суб’єкта державно-владних відносин, з іншого – необхідністю розробки науково-обґрунтованих прикладних рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України та подальшого розвитку законодавчих норм щодо недоторканності народних депутатів України, а також – орієнтацією України на досягнення розвинутих демократій світу з метою розвитку інституції представницького народовладдя.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Необхідність наукового дослідження теми дисертації диктується також станом її опрацювання в юридичній науці. Слід звернути увагу на великий внесок як вітчизняних, так і зарубіжних науковців-конституціоналістів у розроблення концептуальних засад недоторканності народного депутата у загальнотеоретичному плані.
Серед дореволюційних студій найбільш цінними є праці таких авторів, як Л. Шалланд [260], С. Корф [123], М. Лазаревський [136], Г. Єллінек [59], А. Есмен [274], А. Жижиленко [62], П. Мижуєв [159] та ін.
З числа радянських авторів, які так чи інакше торкалися проблеми інституту правової недоторканності народних обранців, слід виділити роботи В. А. Сивова [219], О. В. Сурилова [233], В. П. Сокуренка, А. І. Савицької [226], А. В. Петришина [180], О. Смирнова [225], В. І. Патюліна [177], Ю. Г. Просвирина [204], О. В. Зіновۥєва [66], Л. О. Нудненко [167], А. А. Безуглова [9], Г. С. Меркурова та Б. В. Чернова [155], Л. Т. Кривенко [128], П. А. Варула, І. М. Грязіна [23], І. С. Самощенка, М. Х. Фарукшина [215], Н. О. Бобрової, Т. Д. Зражевської [13], В. С. Шевцова [270], В. І.Васильєва [24], В. М. Дурденевського та М. П. Блищенка [56].
Для здійснення всебічного аналізу проблеми у пригоді стали праці таких сучасних російських правознавців, як В. Ровного [212], А. Шайо [259], А. Хабібуліна та Р. Рахімова [248], В. Лафітського [137], О. Кутафіна [134; 135], Д. Ізмайлова [67], О. Матвєєвої [151], С. Чаннова [256], Н. Волкової [29], Т. Малаш [142], Н. Грєбьонкіної [36], В. Максимова [141], О. Ярматова [277; 278], С. Братуся [21], М. Краснова [127], І. Самощенка [215], Д. Шона [273], А. Малька [146], А. Жалінського [61], В. Мечикова [156], А. Красникової [125], В. Чиркіна [258], К. Арановського [4], М. Краснова [126], Н. Колосової [73], А. Михліна [161], Ю. Гайдидея [22], С. Суменкова [232], А. Муравіна [162], В. Петровського [181], Г. Мальцева та А. Екімова [147], І. Данилова [46], М. Баглая [5], С. Мірошника [160], Ю. Дьоміна [47], В. Даєва [45].
Дисертація базується на творах відомих вітчизняних фахівців у галузі теорії конституційного (державного) права та загальної теорії держави і права (О. Л. Копиленко [121; 189], М. О. Баймуратов [6а; 7], Н. М. Оніщенко [171а; 189], А. О. Селіванов [49], О. Н. Ярмиш [279], Н. Р. Нижник [166а; 172а], О. В. Зайчук [189], Ю. М.Тодика [237; 238], В. Ф. Погорілко [183–185], В. М. Шаповал [261–268], В. В. Головченко [34], О. Ф. Скакун [220], А. Г. Слюсаренко [224], В. Л. Федоренко та Ю. А. Середа [244], С. Г. Волкотруб [30; 31], Н. Г. Григорук [37–40], О. І. Радченко [205], Н. І. Грушанська [41; 42], Ю. О. Волошин [32], О. М. Биков [12], О. О. Майданник [140], С. Д. Дубенко [55], О. В. Задорожній [49], П. Кислий [69], О. Ф. Фрицький [247],С. Лінецький [139], В. Марків [149], Т. А. Костецька [122], Л. Сосницький [227], Л. Наливайко [165], Р. М. Павленко [175], М. Хавронюк [248], В. Онопенко [171], Г. Омельченко, А. Єрмак та М. Мельник [171], С. Грабовський [35], В. Ф. Мелащенко [153], А. Лесик [138], Г. Філіпчук [245] та ін.).
Проте, незважаючи на наявність значної кількості праць із цієї тематики, чимало питань залишилися поза увагою їх авторів або отримали неповне висвітлення. Нині у вітчизняній конституційно-правовій науці відсутнє комплексне дослідження інституту недоторканності народного депутата України.
Таким чином, глибоке й всебічне вивчення проблем, пов’язаних із визначенням юридичної недоторканності народного депутата набуває особливого змісту й актуальності.
Нормативну основу дослідження склали Конституція та закони України, регламент і постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, які стосуються статусу народного депутата або окремих його елементів, а також рішення Конституційного Суду України. Дисертант використовував також законодавство колишнього Радянського Союзу та деяких зарубіжних країн – США, ФРН, Франції, Росії та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України – стратегія розвитку законодавства України (державний реєстраційний номер 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі здобутків конституційно-правової теорії та комплексного поєднання різноманітних практичних підходів різних галузей юридичної науки охарактеризувати правовий інститут депутатської недоторканності в контексті історичної ретроспективи та дослідити її місце у системі гарантій і правового статусу народного депутата України.
Для досягнення зазначеної мети основна увага приділена розв’язанню таких наукових завдань:
– на основі історичних і новітніх джерел права простежити генезис і еволюцію уявлень про поняття інституту правової недоторканності народних представників на різних етапах розвитку конституційно-правових систем окремих держав та сформулювати авторські дефініції поняття конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України;
– визначити головні концептуальні підходи стосовно аналізу конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України з погляду традиційного та прецедентного права;
– розкрити ефективність конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України в умовах боротьби новоствореної опозиції з тоталітарним режимом та під час розбудови громадянського суспільства за наявності багатопартійної системи;
– визначити складові елементи інституту недоторканності народного депутата України;
– узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід щодо регламентації конституційно-правового інституту недоторканності депутата парламенту та запропонувати оптимальну вітчизняну модель;
– з’ясувати місце конституційно-правового інституту депутатської недоторканності у статусі та системі реалізації повноважень, гарантій і відповідальності народного депутата України;
– розробити пропозиції і рекомендації, спрямовані на модернізацію конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата у процесі реформування правового поля України.
Об’єктом наукового пошуку стали суспільні відносини, пов’язані з конституційно-правовим інститутом недоторканності народного депутата України.
Предметом вивчення є конституційно-правовий інститут недоторканності народного депутата України.
Методологія дослідження. Дисертантом застосовані наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних інститутів політико-правового характеру, яким є народний депутат України. Застосований теоретико-методологічний арсенал зумовлений метою дослідження та характером досліджуваного об’єкта. Дисертант комплексно використовує принципи і засоби історичного, філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України, його місця та ролі у системі гарантій і статусі народних представників, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття представницького та посадового аспектів конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України; формально-логічний метод – при визначенні основних понять, юридичних конструкцій, правових засад діяльності народних депутатів України; порівняльно-правовий метод – при дослідженні історичних правових джерел, вітчизняного та зарубіжного досвіду регулювання конституційно-правового інституту недоторканності депутата парламенту; системно-функціональний – як засіб з’ясування ролі та місця інституту юридичної недоторканності народного депутата України у системі парламентських гарантій і його функціонального призначення; структурно-функціональний – у зв’язку з визначенням підходів до недоторканності народного депутата України з точки зору його внутрішньоспеціальних статусів, а також розкриттям діяльності народного депутата України як посадової особи та політичного діяча; порівняльно-ретроспективний – при аналізі становлення та розвитку ідеї недоторканності в народному представництві; формально-логічний – при розгляді співвідношення різних елементів конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України з метою їх гармонізації та оптимізації; аналогії – при розробці питань щодо історичної еволюції конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата.
Комплексний підхід до застосування вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути актуальні проблеми конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України. Висновки, які містяться у дисертації, становлять авторську концепцію вказаного правового інституту. До найважливіших результатів, отриманих здобувачем, належать такі:
уперше:
– простежено історичні витоки інституту правової недоторканності. Встановлено, що вони сягають давніх часів, коли разом із загальною еволюцією суспільства та зміною людських уявлень про право недоторканністю почали наділяти іноземних послів, державних посадовців, церкву та окремих фізичних осіб і їх майно;
– з’ясовано, що у ході історичного розвитку різних систем конституційного права викристалізувались дві основні концепції стосовно аналізу права парламентської недоторканності – англо-американська (базується на прецедентному праві) та європейська (базується на традиційному праві), і якщо перша передбачає скорочення обсягів депутатської недоторканності, то друга, навпаки, трактує парламентський імунітет розширено;
– визначено, що чинне законодавство України, яке регламентує депутатську недоторканність, базується на принципах традиційного права і носить відбиток тоталітарного минулого, відтак нині воно не спроможне повною мірою забезпечити ефективність використання інституту недоторканності, що призводить до значних зловживань владою представниками депутатського корпусу;
– висловлено припущення, що повноваження влади та імунітет, котрими наділені парламентарії, дають їм більше можливостей вчиняти протиправні дії без відповідного покарання, що робить їх більш небезпечними та ставить пересічних громадян у нерівне становище. Відтак для стабілізації конституційно-правого поля необхідно істотною мірою посилити відповідальність народних обранців шляхом запровадження максимальної прозорості їх діяльності, яка можлива лише за умови формування повноцінного громадянського суспільства;
удосконалено:
– дефініцію, за якою депутатська недоторканність є одним із вирішальних конституційних принципів, котрий в обов’язковому порядку має гарантуватися державою, це складова частина правового статусу парламентарія, який закріплений Основним законом – Конституцією;
– змістовну характеристику конституційно-правового інституту депутатської недоторканності. Доведено, що як вирішальна гарантія народних обранців, вона поділяється на такі важливі складові частини, як парламентська недоторканність та невідповідальність народних обранців, за якими визначається юридичний статус народного депутата у процесі виконання ним його функцій. Разом з тим, ця конструкція в конституційно-правових системах пострадянських країн має доволі статичну специфіку і призводить до зростання посадових зловживань народних депутатів та загального збільшення корумпованості в законодавчій гілці влади, тоді, як у високорозвинених державах з усталеними традиціями громадянського суспільства вона відіграє незначну роль;
набули подальшого розвитку:
– визначення ролі депутатської недоторканності у діяльності парламентарія. З’ясовано, що вона є вирішальною умовою успішного та ефективного виконання депутатами їх посадових обов’язків, забезпечує безперешкодне та ефективне здійснення народним обранцем своїх функцій, що супроводжується спеціальним порядком притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримання або арешту;
– положення про юридичний статус народного депутата. Визначено, що оскільки останній обирається на свою посаду, яка надає йому право недоторканності, та здійснює суверенітет народу через його представництво у законодавчій гілці державної влади юридичний статус цього посадовця визначається конституційно-правовим статусом відповідного законодавчого органу влади, до якого він був обраний і який є одним із гарантів конституційного ладу держави, відтак парламентарі наділяються особливою гарантією для посиленого юридичного захисту та успішної реалізації їх зобов’язань перед виборцями у вигляді правової недоторканності;
– дослідження різних видів і форм гарантій парламентарів;
– пропозиції щодо подальшого вдосконалення конституційно-правового інституту недоторканності народного депутата України.
Практичне й теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при подальшому вивченні загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з організацією та діяльністю Верховної Ради України, інших парламентських інститутів, зокрема народних депутатів України. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть застосовуватися у процесі реалізації всіх функцій Верховної Ради України.
Ряд положень дисертаційної роботи доцільно врахувати при оновленні системи актів, які становлять конституційно-правові основи інституту недоторканності народного депутата України у контексті модернізації Конституції України, зокрема, проекті Закону «Про статус народного депутата України», та, у прогностичному плані, при прийнятті Парламентського кодексу України.
Матеріали дослідження також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки і підвищення кваліфікації народних депутатів України, та при викладанні курсів конституційного і парламентського права для студентів юридичних спеціальностей тощо.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Окремі її положення та висновки оприлюднювалися у доповідях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових форумах, зокрема: Міжнародних наукових конференціях I, II, III та IV юридичні читання (Київ, 2004 р., 2005 р., 2007 р., 2008 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (Сімферополь, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні проблеми, перспективи та шляхи їх вирішення» (Донецьк, 2006 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006 р.); Міжнародній історико-правовій конференції «Регіональні аспекти історико-правових досліджень» (Донецьк – Святогірськ, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (Бердянськ, 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007 р.); Другому засіданні Всеукраїнського круглого столу «Сарбеївські читання» (Київ, 2008 р.) та ін.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії «Розвиток парламентаризму в Україні» (К. : Інститут історії України НАН України, 2005. – 126 с.), а також у статтях, опублікованих у фахових юридичних часописах та в інших виданнях – збірниках наукових статей і матеріалах конференцій.
Структура дисертації визначена її метою та завданнями. Вона включає у себе вступ, два розділи (по три підрозділи в кожному), список використаних джерел і літератури та додатки. Загальний обсяг дисертації становить 271 сторінку, основна частина – 186, список використаних джерел і літератури – 28 (всього – 285 найменувань), додатки 57 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі аналізу вітчизняного законодавства, конституційно-правових норм інших країн та ґрунтовного вивчення наукової літератури здійснено теоретичне узагальнення й вироблено нові підходи стосовно вирішення важливої наукової проблеми – регламентації правового інституту недоторканності народних депутатів в умовах переходу від мажоритарної виборчої системи до голосування за партійними списками одночасно зі зміною політичної форми правління від президентсько-парламентської на парламентсько-президентську.
Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:
1. Ретельне вивчення історії виникнення і розвитку юридичного інституту недоторканності в конституційно-правових традиціях як високорозвинених держав світу, так і країн пострадянського простору на різних етапах їх історичної еволюції дозволяє стверджувати, що початки цього важливого юридичного інституту мали місце ще у первісних уявленнях давніх людей, котрі були зумовлені різноманітними заборонами, такими як табу та ін. Разом з появою майнової нерівності та посиленням соціальної стратифікації в суспільстві, які спричинили до утворення перших цивілізацій з різноманітними формами політичного устрою, все більшої ваги почала набувати роль окремих людей, які уособлювали державну та релігійну форми влади.
У процесі збільшення кількості збройних конфліктів і війн поміж різними державами в давні часи виникла міжнародна дипломатія. У зв’язку з цим поряд із релігійним та світським правовими імунітетами на історичній арені постає недоторканність послів іноземних країн. За часів поширення феодальних відносин в країнах Західної Європи панівною релігійною ідеологією стало християнство (католицизм). Саме тому найбільші правові привілеї та юридичну недоторканність і імунітет набула християнська церква, яка довгий час залишалась стрижнем всього духовного життя тогочасного суспільства. Водночас істотно розширився і правовий інститут імунітету світських феодалів. Така тенденція нерідко призводила до зростання процесів децентралізації державної влади і посилення феодальної роздробленості. На території українських земель історичні витоки інституту правової недоторканності сягають ще часів Київської Русі. У подальшому ця правова категорія істотною мірою еволюціонувала, що знайшло відображення у відповідних юридичних джерелах та збірках законодавчих актів різних часів. Загалом вивчення інституту правового імунітету з погляду історичної ретроспективи дозволяє стверджувати, що особливої актуальності ця юридична категорія набувала в умовах зростання соціальної напруженості та політичних суперечностей у суспільстві.
Порівняльний аналіз історичного розвитку правових конституційних систем різних держав дозволяє стверджувати, що у соціумі сформувались дві юридичні традиції визначення інституту парламентського імунітету – англо-американська, яка заснована на нормах прецедентного права і максимально зменшує роль недоторканності в народному представництві, та романо-германська, яка значною мірою захищає народних представників від дисциплінарного, адміністративного, кримінального та судового переслідування і базується на традиційному праві.
2. Те правове поле та законодавча база України, які існують у нинішній період і регламентують депутатський імунітет, є доволі недосконалими, адже містять значну кількість суперечностей, які Конституційний Суд України неодноразово спростовував своїми рішеннями. За нашим переконанням, у сучасній юридичній науці відсутній єдиний підхід стосовно визначення інституту депутатської недоторканності, тому що провідні фахівці конституційного права по-різному підходять до характеристики цієї категорії, що, у свою чергу. зумовлює зростання загальної напруженості у соціумі та збільшення різноманітних суперечностей. У зв’язку з тим, що всі сучасні процеси законотворення засновані на концепції традиційного права, це зумовлює появу різноманітних правових колізій у конституційному законодавстві, яке, за нашим переконанням, має ґрунтовно регламентувати всі аспекти гарантій депутатської діяльності.
Вважаємо, що запроваджені на законодавчому рівні за часів жорсткої боротьби новонароджених опозиційних демократичних сил з методами командно-адміністративного керівництва юридичні акти повинні були істотно посилити правовий захист представників опозиційного табору від свавілля адміністративно-партійного апарату і на той період були надзвичайно актуальними для пришвидшення процесів демократизації. Проте, одночасно з набуттям збалансованості різних політичних сил в законодавчій системі влади в Україні, ці правові документи почали гальмувати розвиток парламентаризму в нашій країні, негативно впливаючи на становлення громадянського суспільства та посилюючи зростання процесів зловживань і корумпованості в законодавчій гілці влади нашої держави.
Ретельне наукове дослідження питань сучасного правового імунітету та відповідальності депутатів місцевих рад в Україні наштовхує на думку про те, що до недавнього часу як органи попереднього слідства, так і судова влада, як правило, не звертали уваги на статус депутата у підсудних, тоді, коли вчинене правопорушення безпосередньо не було з цим пов’язане. Більше того, непоодинокими були випадки, коли ці факти навіть не фіксувались у протоколах судових слухань та вироках, хоча це могло докорінним чином змінити хід судових справ.
3. Високий правовий статус, яким володіє народний депутат через персональне публічне уособлення народовладдя завдяки делегуванню йому функцій виконувати волю виборців у законодавчій сфері державного керівництва, і який детально сформульований у Конституції України є обумовленим парламентською недоторканністю, яка має такі особливості, як час, зміст і обсяг набуття, а також порядок притягнення народного обранця до різних видів відповідальності у випадках здійснення ним дисциплінарних, адміністративних чи кримінальних правопорушень.
На нашу думку, всебічний науковий розгляд таких юридичних категорій, як «депутатська недоторканність» і «імунітет», показує багатоплановість підходів стосовно їх визначення. Водночас необхідно визнати, що в кожній із запропонованих нашими попередниками концепцій є спільна риса для всіх формулювань, яка визначається дослідником з власної точки зору, за своїми особистими політичними переконаннями, професійними заняттями, світоглядними позиціями та ін.
У цілому варто відзначити, що спільними рисами формулювань правової категорії «депутатська недоторканність (імунітет)» слід вважати її офіційне визначення в Основному Законі – Конституції України, що свідчить про істотну правову значущість і статичність цього поняття, адже воно є невід’ємною складовою правового статусу народних обранців. До того ж, депутатська недоторканність (імунітет) одночасно є конституційним принципом, який гарантується чинним законодавством України.
4. За переконанням дисертанта, у сучасній українській юридичній думці також відсутнє єдине бачення правової категорії депутатського імунітету. Такі дослідники, як М. Марченко, А. Малько та С. Мірошник переконані, що депутатська недоторканність – це особливі пільги, привілеї та правові переваги. На відміну від попередніх вчених такі відомі фахівці у галузі теорії конституційного права, як А. Ярматов та І. Недюха, переконані, що „імунітети” – це не привілей, і не пільги, а умови успішної та ефективної діяльності депутатів. Виходячи з вищесказаного, ми пропонуємо своє особисте визначення правової категорії „депутатська недоторканність (імунітет)”. На наш погляд, це один із вирішальних конституційних принципів, котрий в обов’язковому порядку має гарантуватися державою. До того ж, це складова частина юридичного статусу народного депутата, який юридично закріплений Конституцією і є вирішальною умовою успішного та ефективного виконання депутатами їх посадових обов’язків, що супроводжується спеціальним порядком притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, затримання або арешту.
У переважній більшості держав світу в сучасних умовах депутатським імунітетом наділені члени головних законодавчих органів влади. Депутатська недоторканність є невід’ємною традиційною складовою частиною загального забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму. Проте, слід звернути увагу на ту закономірність, що у процесі історичного розвитку конституційно-правових систем та еволюції юридичного інституту депутатської недоторканності одночасно із загальним прогресом суспільства, який включає у себе економічний, політичний, громадянський, соціальний і культурний розвиток, загальні правові обсяги парламентського імунітету мають неухильну тенденцію до постійного скорочення у більш розвинених країнах світу.
У зв’язку з тим, що виборці уповноважують свого обранця відповідними владними повноваженнями для успішної реалізації своєї влади, носієм якої є народ, неабиякого значення набувають морально-етичні норми та вимоги в загальній культурі та правовому становищі народного депутата, який наділений правовою недоторканністю. У демократичних правових системах електорат делегує своє право на вираження власної волі та здійснення публічної влади своїм представникам  народним депутатам, які публічно обираються шляхом демократичного волевиявлення виборців і тому, виконуючи цю надзвичайно важливу для суспільства місію, докорінним чином впливають як на свій юридичний статус у цілому, так і на правовий імунітет зокрема.
5. Оскільки народний представник обирається на свою посаду, до повноважень і гарантій якої входить депутатська недоторканність та право здійснювати суверенітет народу за рахунок його представництва у законодавчій гілці державної влади для виконання відповідного політичного та соціального замовлення, конституційно-правовий статус цього посадовця обумовлюється конституційно-правовим статусом та функціями того законодавчого органу влади, до якого відбулося обрання народного депутата, який є одним із гарантів державного ладу країни і тому парламентарі наділяються особливою гарантією для посиленого юридичного захисту та успішної реалізації їх зобов’язань перед електоратом у вигляді правової недоторканності.
Через те, що вирішальною умовою набуття права депутатської недоторканності слід вважати наявність в особи депутатського мандату, який отримується після складання народним обранцем відповідної публічної присяги на вірність українському народу, можна вважати, що саме із цього моменту народний обранець отримує право юридичної недоторканності, як то вказується в Конституції та Законі України „Про статус народного депутата”. Разом із тим, через відсутність ефективного адміністративно-правового механізму позбавлення прав, притягнення до відповідальності та відкликання народних депутатів виникли умови для різноманітних посадових зловживань народних обранців, котрі, керуючись особистими інтересами, використовують високе становище представника народу у законодавчій владі перш за все для власного матеріального збагачення та покращення свого і своїх близьких становища.
Наявна нині в українському конституційному праві система гарантій народного депутата, уособленням якої є парламентський імунітет, є лише складовою частиною загального спеціального статусу народного депутата, а її функціонування визначається значною кількістю законодавчих і нормативних актів, які повинні досконало забезпечувати ефективне виконання народними обранцями їх посадових обов’язків та функціональних завдань. Сучасна правова наука визначає різні підходи до класифікації гарантій парламентаріїв, але жоден з них, на наш погляд, не є досить досконалим. Саме тому нинішня система депутатських гарантій у цілому і її законодавча регламентація вимагають перегляду, скорочення і спрощення, особливо в частині депутатського імунітету.
6. Правовий інститут депутатського імунітету, як вирішальна гарантія парламентаріїв, за формулюванням домінуючої частини науковців галузі конституційного права, поділяється на такі важливі головні складові частини, як парламентська недоторканність та невідповідальність народних обранців, за якими визначається юридичний статус народного обранця у процесі виконання ним його посадових завдань. Однак вищезгадана гарантія в конституційно-правових системах країн пострадянського простору, як правило, має доволі статичну специфіку та абсолютний характер, зумовлені консерватизмом й інерційністю посттоталітарного конституційного права, що призводить до зростання посадових зловживань народних депутатів і загального збільшення корумпованості в законодавчій гілці влади.
Ретельне вивчення наявних особистих, організаційних, інформаційних, процесуальних, соціальних, економічних, матеріальних та інших гарантій народних депутатів, які регламентуються чинним законодавством України, наштовхує на думку про зростаюче прагнення народних депутатів набути вивищення над основною масою населення нашої держави через постійне порушення принципу рівності всіх перед законом, адже, як свідчить загальновідомий філософський принцип „право одного закінчується там, де починається право іншого”. Крім того, вищезазначені гарантії (найважливішою з яких є депутатська недоторканність) мають неухильну тенденцію до збільшення як у кількісному, так і в якісному відношенні і неминуче призводять до дисбалансу між різними гілками влади.
Нам видається, що загалом як усі ці гарантії, так і парламентський імунітет зокрема грали позитивну роль в умовах жорсткої політичної боротьби доволі слабкої новонародженої опозиції з офіційними тоталітарними режимами та під час структуризації багатопартійних політичних систем як в Україні, так і в інших державах пострадянського простору. Проте зараз одночасно зі зміною системи виборів від мажоритарної до голосування за партійними списками вони потребують негайного зменшення для послаблення соціальної напруги та посилення процесів становлення громадянського суспільства.
7. У цілому специфіка конституційно-правового становища народного депутата України як посадовця, який наділений правовим імунітетом і повинен реалізовувати функції державної влади на законодавчому рівні, обумовлює доволі значні особливості у встановленні відповідальності парламентаріїв за вчинені ними протизаконні діяння або свідоме чи несвідоме ухилення від виконання покладених на них високих обов’язків. У сучасних умовах народні депутати через зловживання депутатською недоторканністю та панування в їх середовищі меркантильного приватновласницького інтересу підривають віру людей в торжество права, справедливе правосуддя й авторитет закону. Коли протиправні діяння реалізовуються через здійснення функцій влади вони становлять особливу небезпеку і докорінним чином підривають авторитет державної влади.
Проблеми правової недоторканності і відповідальності народних обранців ще потребують ґрунтовного теоретичного вивчення та фундаментального й адекватного вимогам сучасності нормативного закріплення в чинному законодавстві поряд із впровадженням і забезпеченням функціонування ефективних механізмів їх реалізації. На наш погляд, при вивченні цих питань перш за все доцільно враховувати необхідність дотримання рівності загального правового статусу особи та громадянина, а також специфіку наявного правового модусу народного депутата України та необхідність ретельного визначення форм правової відповідальності.
8. Робиться припущення, що в умовах формування громадянського суспільства, правової культури та юридичного поля в українській державі депутатська недоторканність набула відкрито негативного змісту тому, що вона істотним чином почала сприяти посиленню процесів криміналізації у середовищі законодавчої гілки влади і зростанню соціальної стратифікації, майнової диференціації та посиленню соціальної напруги у суспільстві. Процеси первісного нагромадження капіталу (з усіма відповідними наслідками) в Україні ще не завершилися і тому політичне лобіювання певними фінансово-олігархічними групами своїх прагматичних інтересів через законодавчий орган влади для посилення концентрації капіталу за рахунок маніпулювання парламентським імунітетом набуло значного поширення. Саме ці чинники і зумовили регулярне порушення одного з найголовніших принципів конституційного права про рівність всіх громадян перед законом. Тож депутатська недоторканність у тому вигляді, в якому вона є в Україні, гальмує процеси демократизації влади і становлення громадянського суспільства.
Дисертант пропонує внести зміни до Закону України „Про статус народного депутата”, якими б можна було прив’язати обсяги матеріального забезпечення та заробітної плати народних представників до величини мінімальної заробітної плати та обсягів споживчого кошика, які щорічно приймаються Верховною Радою України разом із бюджетом на поточний рік.
Так, приміром, якщо обсяги матеріального утримання парламентаря не перевищуватимуть 3-х неоподаткованих мінімумів, а їх заробітна плата – 5-х, то вивільнення відповідних фінансових ресурсів дасть змогу забезпечити повноцінне виконання всіх державних соціальних програм, тим самим утвердивши панування принципу соціальної справедливості в нашій країні.
Крім того, враховуючи зарубіжний досвід, доцільно ввести таку норму закону, за якою б будь-яке підвищення плати та обсягів матеріального утримання у народному представництві поширювалось не на чинних парламентарів, а на майбутній склад депутатського корпусу після проведення виборів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Акутаев Р. М. Некоторые аспекты борьбы с искусственно­латентной преступностью / Р. М. Акутаев // Государство и право.  1999.  № 3.  С. 4452.
2. Александренко В. Н. Международное право Рима / В. Н. Александренко // Древнее право. – 1999. – № 1 (4). – С. 206–218.
3. Аннерс Э. История европейского права / Эрик Аннерс; РАН, Институт Европы ; В. Н. Шенаев (отв.ред.). – Москва : Наука, 1996. – 395 с.
4. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран : Учеб. пособие / Арановский К. В. – 3-е изд., доп. и перераб. – Москва : Форум; ИНФРА-М, 2000. – 488 с. – (Высшее образование).
5. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов / Баглай М. В. – Москва : НОРМА, 2002. – 684 с.
6. Багрій Х. Iнтерв'ю з депутатом. Борис Безпалий: «За всю історію України ці вибори найбільш демократичні» [Електронний ресурс] / Христина Багрій // Інформаційно-аналітичний веб-портал “Депутат”. 28.03.2006 р. – Режим доступу : http://www.deputat.org.ua.
6а. Баймуратов М. О. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні : Монографія / М. О. Баймуратов, В. А. Григор'єв. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – 192 с. – Бібліогр. : с. 173–191.
7. Баймуратов М. О. Правовий статус народного депутата України / М. О. Баймуратов, Нгуєн Ань Туан // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  1998.  № 4. – С. 3–7.
8. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения / Милан Бартошек ; пер. с чешск. Ю. В. Пресняков. – Москва : Юрид. лит., 1989. – 448 с. : ил.
9. Безуглов А. А. Советский депутат. Государственно-правовой статус / Безуглов А. А. – Москва : Юрид. лит., 1971. – 221 с.
10. Безуглов А. А. Теоретические проблемы правового статуса советского депутата: автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 “Государственное право и управление; советское строительство; административное право” / А. А. Безуглов. – Москва, 1971. – 39 с.
11. Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Берман Гарольд Дж. – [2-е изд.]. – Москва : Издат. Москов. ун-та [и др.], 1998. – 624 с.
12. Биков О. М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / О. М. Биков. – К., 2001. – 16 с.
13. Боброва Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм : (Государственно-правовые аспекты) / Н. А. Боброва, Т. Д. Зражевская. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 154 с.
14. Богачова О. В. Законотворчий процес в Україні / Богачова О. В., Зайчук О. В., Копиленко О. Л. ; В. О. Зайчук (ред.). – К. : Реферат, 2006. – 424 с. – (Серія "Енциклопедія законодавства"). – На обкл. авт. не зазнач.
15. Богачова О. В. Законотворчий процес зарубіжних країн / Богачова О. В., Зайчук О. В., Копиленко О. Л. ; В.О. Зайчук (ред.). – К. : Реферат, 2006. – 656 с. – (Серія "Енциклопедія законотворчості"). – На обкл. авт. не зазнач. – Бібліогр. : с. 646–653.
16. Богданова Н. А. Система науки констуционного права / Богданова Н. А. – Москва : Юристъ, 2001. – 256 с. – (Res cottidiana). – Библиогр. в подстрочных ссылках.
17. Большая советская энциклопедия / [Гл. ред. А. М. Прохоров]. В 30 т. Т. 10 : Ива – Италики. – Изд. 3-е. – Москва : Советская энциклопедия, 1972. – 591 с.
18. Большая советская энциклопедия / [Гл. ред. А. М. Прохоров]. В 30 т. Т. 17 : Моршин – Никши. – Изд. 3-е. – Москва : Советская энциклопедия, 1974. – 616 с. : ил.
19. Большой юридический энциклопедический словарь / [авт.-сост. А. Б. Барихин]. – Москва : Книжный мир, 2003. – 720 с. – Библиогр. : с. 719.
20. Бондаренко Г. Тягар депутатської недоторканності / Г. Бондаренко // Голос України.  2005.  № 111 (3611).  С. 1.
21. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. (Очерк теории) / Братусь С. Н. – Москва : Юрид. лит., 1976. – 215 с. – (Всес. НИИ сов. законодательства).
22. Валяровский Ф. И. Иммунитет как общеправовая категория [Электронный ресурс] / Ф. И. Валяровский, Ю. М. Гайдидей // Труды юридического факультета Северо-Кавказского государственного технического университета / Под ред. М. А. Удовыдченко (гл. ред.) [и др.]. – Ставрополь : Изд-во СевКавГТУ, 2005. – Вып. 8. – С. 6–14. – Библиогр. : с. 14. – Режим доступа к сборн. : science.ncstu.ru/articles/law/08/01.pdf/file_download.
23. Варул П. А. Некоторые характеристики правовой ответственности / П. А. Варул, И. Н. Грязин // Учёные записки Тартусского ун-та. – Вып. 609. – 1982. – С. 9096.
24. Васильев В. И. Демократический централизм в системе Советов / Васильев В. И. – Москва : Юридическая литература, 1973. – 231 с.
25. Венедиктов В. С. Юридическая ответственность в трудовых правоотношениях: теория и практика / Венедиктов В. С. ; УМК ВО. Укр. юрид. академия. – К., 1993. – 81 с.
26. Виндельбанд В. Платон / Вильгельм Виндельбанд. – К. : Зовнішторгвидав України, 1993. – 176 с.
27. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до статті 80 Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України) від 05.12.2000 р. № 3-в/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2173.
28. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до статті 98 Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про зміни до статті 98 Конституції України) від 21.12.2000 р. № 4-в/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2276.
29. Волкова Н. С. Вопросы парламентского иммунитета в правовых позициях Конституционного Суда Российской Федерации / Н. С. Волкова // Административно-правовое регулирование в сфере экономических отношений. – Москва, 2001. – С. 210214. – Библиогр. в подстрочных ссылках.
30. Волкотруб С. Г. Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Волкотруб Сергій Григорович. – Х., 2003. – 192 с.
31. Волкотруб С. Г. Імунітет у кримінальному процесі України : Монографія / Волкотруб С. Г. – Х. : Консум, 2005.  144 с.
32. Волошин Ю. О. Конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / Ю. О. Волошин. – К., 2001. – 20 с.
33. Воронов М. Депутатская неприкосновенность – необходимость или привилегия? / М. Воронов // Бизнес-информ. – 1999. – № 7–8. – С. 27–29.
34. Головченко В. Функціональна недоторканність: право чи привілей? / Валентин Головченко // Юридичний вісник України. – 2000. – № 7. – С. 4.
35. Грабовский С. Неприкосновенный парламентаризм: политический психоанализ / С. Грабовский // Зеркало недели. – 1998. – № 46. – С. 9.
36. Гребёнкина Н. Гарантии последующего трудоустройства для выборных лиц / Н. Гребёнкина // Российская юстиция. – 2002. – № 10. – С. 25–26.
37. Григорук Н. Г. Деякі аспекти народного депутата / Н. Г. Григорук // Держава і право : Збірн. наук. праць. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 124–128.
38. Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право”/ Н. Г. Григорук. – К., 2004. – 21 с.
39. Григорук Н. Г. Непорушність повноважень народних депутатів України / Н. Г. Григорук // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 2. – С. 3038.
40. Григорук Н. Г. Проблеми відповідальності народного депутата України / Н. Г. Григорук // Держава і право : Збірн. наук. праць. – К., 2001. – Вип. 14. – С. 151160.
41. Грушанська Н. І. Відповідальність і контроль щодо діяльності парламентаріїв України та європейських країн / Н. І. Грушанська // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем : матеріали міжнар. наук. конф. – К., 2000. – С. 165168.
42. Грушанська Н. І. Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституційне право” / Н. І. Грушанська. – К., 1999. – 16 с.
43. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Гуменюк Б. І. – К. : Либідь, 2004. – 248 с.
44. Даєш наручники для депутатів! [Електронний ресурс] // Коментарі. – 2006. – Режим доступу : http://for-ua.com.
45. Даев В. Г. Иммунитеты в уголовно-процессуальной деятельности [Электронный ресурс] / В. Г. Даев // Правоведение. – 1992.  № 3. – С. 48–52. – Режим доступа : http://law.edu.ru/magazine/article.asp?magID=5&magNum=3&magYear=1992&articleID=156245.
46. Данилов И. С. Депутатский (парламентский) мандат в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Конституционное право; муниципальное право” [Электронный ресурс] / И. С. Данилов. – Москва, 2002. – Режим доступа : http://ivandanilov.ru/wavtor.shtm.
47. Дёмин Ю. Г. Статус дипломатических представительств и их персонала / Дёмин Ю. Г. – Москва, 1995. – 208 c.
48. Депутат парламента в зарубежных государствах / [Д. А. Ковачёв (отв. ред.)]. – Москва : Юрид. лит., 1995. – 112 с.
49. Депутатська недоторканність: Сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз / [Задорожній О. В., Добкін М. М., Селіванов А. О., Харитончук М. В.] ; О. В. Задорожній (заг.ред.). – К. : Логос, 2004. – 287 с.
50. Депутатські привілеї: зарубіжний досвід та пропозиції для України : інформаційно-аналітичне дослідження [Електронний ресурс] / Ковриженко Д. [та ін.].  К. : Лабораторія законодавчих ініціатив, 2007. – Режим доступу : http://www.parlament.org.ua.pdf.
51. Джумагельдієва Г. Д. Правове регулювання цін і ціноутворення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 “Господарське право; господарсько-процесуальне право” / Г. Д. Джумагельдієва. – Донецьк, 2004. – 18 с.
52. Дмитрушко В. М. Парламентаризм в Україні другої половини ХІХ ст.  1920 р.: історіографія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.06 “Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / В. М. Дмитрушко.  К., 2007.  20 с.
53. Довбня В. Законодавство УНР про недоторканність особи членів Української Центральної Ради / В. Довбня // Юридичний вісник України. – 2002. – № 45. – С. 14.
54. Дошкульний М. Депутатська недоторканність: що це? Зло чи добро? / М. Дошкульний  Столиця.  1998.  №14 (59).  С. 3.
55. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні : Навч.-метод. посіб. / Світлана Дмитрівна Дубенко ; Н. Р. Нижник (ред.). – К. : Ін Юре, 1999. – 242 с. – Бібліогр.: с. 162–166.
56. Дурденевський В. Н. Понятие дипломатического иммунитета [Электронный ресурс] / В. Н. Дурденевський, М. П. Блищенко // Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 120–127. – Режим доступа : http://law.edu.ru/magazine/article.asp?magID=5&magNum=4&magYear=1962&articleID=1129857.
57. Дюги Леон. Конституционное право. Общая теория государства / Леон Дюги. – Репр. воспр. изд. 1908 г. – Одеса : Юридична література, 2005. – XXX, 959 с. – (Антология европейской юридической мысли).
58. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 р. // Голос України. – 2001. – № 3. – С. 68.
59. Еллинек Г. Право современного государства / Георг Еллинек. – Т. 1, кн. 3 : Общее учение о государстве. – Санкт-Петербург, 1908. – 470 с.
60. Ерыгин А. А. Роспуск парламента как санкция конституционной ответственности: основания и ограничения / А. А. Ерыгин // Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих : материалы “круглого стола”. – Белгород, 2000. – С.134140.
61. Жалинский А. Э. Об изучении коррупции в сфере политики / А. Э. Жалинский // Политическая коррупция в России (Материалы “круглого стола”) // Государство и право. – 2003.  № 3. – С. 109–111.
62. Жижиленко А. А. О безответственности народных представителей / А. А. Жижиленко // Юридические записки, изд. Демидовским юридическим лицеем. – Ярославль, 1913. – Вып. 4 (18). – С. 163–217.
63. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 3.  С. 13.
64. Законодательство Древней Руси. – Москва : Юридическая литература, 1984. – 478 с.
65. Зимина Л. А. Морис Дюверже и его книга “Политические партии” / Л. А. Зимина // Дюверже Морис. Политические партии / Морис Дюверже ; А. Д. Кириллов (науч.ред.) ; Л. А. Зимина (пер. с фр.). – Москва : Академический Проект, 2002. – С. 3–12.
66. Зиновьев А. В. Статус народного депутата в СССР: (Проблемы теории и практики) / Зиновьев А. В. ; М-во высш. и сред. спец. образования СССР. – Ленинград : Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1987. – 159 [2] с.
67. Измайлов Д. К. О статусном регулировании публичной службы / Д. К. Измайлов // Право и политика.  2002.  №2 (26). – С. 25–28.
68. Кампо В. М. Виступ голови Товариства конституційного права / В. М. Кампо // Депутатська несумісність в Україні (проблеми теорії і практики) : матеріали „круглого столу”. – К. : Юридична книга. – 1999. – С. 2024.
69. Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абріс, 2000. – 414 с. – Бібліогр. : с. 397–407.
70. Ковалёв С. И. История Рима / Ковалёв С. И. – Санкт-Петербург : Полигон, 2003. – 864 с.
71. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII : в ред. від 22.05.2008 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50 (додаток). – Ст. 375.
72. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х : в ред. від 15.04.2008 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – № 51 (додаток). – Ст. 1122.
73. Колосова Н. М. Конституционная ответственность в Российской Федерации: Ответственность органов государственной власти и иных субъектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации / Н. М. Колосова. – Москва, 2000. – 192 с.
74. Колосова Н. М. Оставьте неприкосновенность депутатам Государственной думы / Н. М. Колосова  Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии : Дайджест официальных материалов и публикаций в периодической печати / Российская Федерация. Конституционный суд. Отдел по обеспечению деятельности полномочного представителя Президента Российской Федерации. – Москва, 2000.  № 9.  С. 151–154.
75. Конституции государств – участников СНГ / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ ; Л. А. Окуньков (ред.) [и др.]. – Москва : НОРМА : ИНФРА-М, 2001. – 716 с.
76. Конституции зарубежных государств : Учеб. пособие / [сост. В. В. Маклаков]. – 4 изд., перераб. и доп. – Москва : Волтерс Клувер, 2003. – 594 с.
77. Конституции зарубежных стран : сборник / [сост. Дубровин В. Н.]. – Москва : Юрлитинформ, 2006. – 446 с.
78. Конституции стран СНГ и Балтии : Учеб. пособие / Московская гос. юридическая академія ; [сост. сб., авт. введ. и вступ. ст. к конституциям Г. Н. Андреева]. – Москва : Юристъ, 1999. – 640 с. – (Res cottidiana).
79. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : Учебник для студ. юрид. вузов и фак. В 4 т. Т. 1–2 : Общая часть / [Андреева Г. Н., Андреева И. А., Будагова А. Ш. и др.] ; Б. А. Страшун (отв.ред.). – 2. изд., испр. и доп. – Москва : БЕК, 1996. – 778 с.
80. Конституционное право : Словарь / [ред. В. В. Маклаков]. – Москва : Юристъ, 2001. – 560 с.
81. Конституционное право зарубежных стран : Учебник для вузов / [Баглай М. В., Гуреева Н. П., Даниленко В. Н. и др.] ; Московский гос. ин-т международных отношений (ун-т) МИД РФ. – Москва : НОРМА, 1999. – 832 с.
82. Конституції нових держав Європи та Азії / Українська правнича фундація ; [наук. ред. В. Шаповал ; упоряд. С. Головатий]. – К. : Право, 1996. – 544 с.
83. Конституційне право України : Підручник для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького ; В. Ф. Погорілко (ред.). – 2-е вид., доопрац. – К. : Наукова думка, 2000. – 732 с.
84. Конституція Великого герцогства Люксембург від 17.10.1868 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864843.htm.
85. Конституція Грецької Республіки від 11.06.1975 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864887.htm.
86. Конституція Естонської Республіки від 28.06.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864919.htm.
87. Конституція Ірландської Республіки від 29.12.1937 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864893.htm.
88. Конституція Італійської Республіки від 27.12.1947 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864831.htm.
89. Конституція Князівства Ліхтенштейн від 05.10.1921 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864841.htm.
90. Конституція Князівства Монако від 17.12.1962 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864851.htm.
91. Конституція Королівства Бельгія від 17.02.1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864873.htm.
92. Конституція Королівства Данія від 05.06.1953 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864891.htm.
93. Конституція Королівства Іспанія від 27.12.1978 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864829.htm.
94. Конституція Королівства Норвегія від 17.05.1814 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864855.htm.
95. Конституція Королівства Швеція від 27.02.1974 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864917.htm.
96. Конституція Латвійської Республіки від 15.02.1922 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864837.htm.
97. Конституція Литовської Республіки від 25.10.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864839.htm.
98. Конституція Республіки Білорусь від 24.11.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864871.htm.
99. Конституція Республіки Болгарії від 13.07.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864875.htm.
100. Конституція Республіки Вірменії від 05.07.1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864869.htm.
101. Конституція Республіки Грузії від 24.08.1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864889.htm.
102. Конституція Республіки Ісландії від 17.06.1944 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864827.htm.
103. Конституція Республіки Казахстан від 30.08.1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864833.htm.
104. Конституція Республіки Македонії від 17.11.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864845.htm.
105. Конституція Республіки Мальти 1964 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864847.htm.
106. Конституція Республіки Польщі від 02.04.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864857.htm.
107. Конституція Республіки Словенія від 23.12.1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864903.htm.
108. Конституція Республіки Таджикистан від 06.11.1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_41200.htm.
109. Конституція Республіки Хорватія від 22.12.1990 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864911.htm.
110. Конституція Словацької Республіки від 01.09.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864901.htm.
111. Конституція Союзної Республіки Югославія від 27.04.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864921.htm.
112. Конституція Турецької Республіки від 07.11.1982 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864905.htm.
113. Конституція Туркменістану від 18.05.1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_41300.htm.
114. Конституція Угорської Республіки від 18.08.1949 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitution.garant.ru/doc_3864883.htm.
115. Конститу