ПРАВОВІ СТАНДАРТИ І ПРАКТИКА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КУКІНА ЗІНАЇДА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 341.22 : 366.636

ПРАВОВІ СТАНДАРТИ І ПРАКТИКА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Білас Іван Григорович
доктор юридичних наук, професор
Заслужений юрист України

КИЇВ - 2012

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………….4
Розділ 1. УНІВЕРСАЛЬНІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ..........12
1.1. Історико-теоретичні засади міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ..................................................................................................................................12
1.2. Міжнародно-правовий механізм регулювання діяльності ЗМІ .........................................................................................................................................34
1.3. Універсальні міжнародно-правові стандарти регулювання діяльності ЗМІ..................................................................................................................................52
Висновки до розділу 1...................................................................................................69
Розділ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ЄВРОПІ…………………………………………………………..74
2.1. Генеза нормативно-правового регулювання діяльності ЗМІ у Європі.............................................................................................................................74
2.2. Стандарти правового регулювання діяльності ЗМІ в рамках Європейського Союзу..............................................................................................................................83
2.3. Стандарти правового регулювання діяльності ЗМІ в рамках Ради Європи............................................................................................................................94
2.3.1. Загальна характеристика правового регулювання діяльності ЗМІ в Раді Європи............................................................................................................................94
2.3.2. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і практика Європейського суду з прав людини в медіа-сфері..............................................................................................................................103
Висновки до розділу 2.................................................................................................117
Розділ 3. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ......................................................................................................................122
3.1. Нормативно-правове регулювання діяльності ЗМІ за українським законодавством............................................................................................................122
3.2. Інституційний механізм регулювання діяльності ЗМІ в Україні……………………………………………………………………….…….....137
3.3. Гармонізація українського законодавства з міжнародно-правовими нормами в медіа-сфері................................................................................................................142
Висновки до розділу 3.................................................................................................178
ВИСНОВКИ................................................................................................................180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................190

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Великий відсоток того, що ми знаємо про наше суспільство і взагалі про світ, у якому живемо, ми пізнаємо завдяки засобам масової інформації. З кожним днем вплив та значення ЗМІ збільшуються прямо пропорційно розвитку демократії в країнах. Чим глибше процес глобалізації проникає в наше життя, тим сильніше ЗМІ впливають на суспільство та державу – як з позитивного боку, так і з негативного.
Засіб масової інформації є досить специфічним об’єктом правового регулювання. З одного боку, важливо не допустити надмірного контролю його діяльності. Жорсткі методи контролю призводять до спотворення обличчя не тільки ЗМІ, а й аудиторії, для якої вони існують. З другого боку, повна свобода може завдати шкоду якості інформації, що її поширюють ЗМІ, та викривити уявлення цієї аудиторії про різноманітні факти та події.
Свобода слова, друку, масової інформації, що є невід’ємними складовими діяльності ЗМІ, особливо важливі для розвитку демократії. Необхідною умовою існування й розвитку правової держави та громадянського суспільства є баланс між свободою діяльності і відповідальністю за неї. Те саме правило прямо стосується діяльності засобів масової інформації. Одна з найефективніших форм такого балансу втілюється в праві та законі.
Найкращим регулятором суспільних відносин на сьогодні є право. Засоби масової інформації також мають у розпорядженні нормативно-правовий регулятор своєї діяльності. Залежно від рівня розвитку кожна держава має, відповідно, краще чи гірше розроблену нормативну базу, яка регулює діяльність ЗМІ. Чим вищий рівень демократії, тим чіткіше закон регулює медіа-сферу. Цікаво, що «чіткіше» в даному разі означає надання мас-медіа більшої свободи, звільнення їх від надмірного державного контролю.
Зі зростанням темпів глобалізації та стиранням кордонів між державами відносини, що складаються в процесі діяльності засобів масової інформації, набувають міжнародного характеру. Держави співпрацюють у напрямі встановлення основних принципів і стандартів регулювання діяльності ЗМІ. Швидкими темпами зростає роль міжнародно-правового регулювання діяльності засобів масової інформації, що охоплює різні аспекти такої діяльності. До останнього часу вітчизняна доктрина не приділяла уваги розробці міжнародно-правового механізму регулювання діяльності ЗМІ, що робить дане дослідження особливо актуальним як для самої доктрини, так і для практики.
Потреба в аналізі міжнародного нормативного масиву, що регулює діяльність ЗМІ, а також у розробці відповідного міжнародно-правового механізму регулювання їхньої діяльності зумовлена не тільки відсутністю систематизації на міжнародному рівні, а й недосконалістю чинного законодавства України з питань регулювання відносин, що складаються в процесі діяльності ЗМІ; наявністю суттєвих недоліків у практичному застосуванні відповідних міжнародних нормативно-правових актів; необхідністю приєднання України до країн із високими рівнем правового регулювання мас-медіа, що є основою для їх перетворення на демократичні та плюралістичні «рупори» суспільства.
Стан дослідження проблеми. Проблему міжнародно-правового регулювання діяльності засобів масової інформації вивчено недостатньо. У сучасній українській юридичній науці питання правового регулювання діяльності ЗМІ майже не були досліджені на глибокому науковому рівні. Більшість наукових праць, присвячених правовому регулюванню мас-медіа, лише фрагментарно розглядає окремі питання цієї сфери. Крім того, відсутні комплексні дослідження міжнародних стандартів правового регулювання відносин, що складаються в процесі діяльності засобів масової інформації. Найвагоміший внесок у вивчення правового регулювання діяльності ЗМІ зробили українські вчені А. В. Марущак, А. В. Пазюк, Н. І. Петрова, Т. М. Слінько, Р. В. Тарасенко, В. С. Цимбалюк, В. І. Якубенко. Серед російських науковців істотний внесок у розвиток теоретичної основи міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ зробили Є. В. Єрмічьова, Ю. М. Колосов, Е. С. Кривчикова, І. І. Лукашук, А. Г. Ріхтер.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці відомих правознавців із загальних проблем міжнародного права. Серед них треба назвати В. Г. Буткевича, Г. К. Дмитрієву, О. В. Задорожнього, Л. А. Лунца, Ю. Г. Матвєєва, В. В. Мицика, В. І. Муравйова, В. А. Туманова, Г. І. Тункіна, Г. Ф. Шершеневича, Т. С. Шкрум.
Слід згадати також монографії та статті, присвячені правовому регулюванню різних аспектів відносин, що складаються в процесі діяльності засобів масової інформації. У дисертаційному дослідженні було використано роботи Д. Богатчук, І. М. Забари, В. Ф. Іванова, Д. С. Ковриженко, Д. Луспеника, Л. А. Луць, К. О. Настечко, А. В. Пазюка, П. Рабіновича, О. В. Северина, А. Соболівського, А. Ю. Старченка, І. Усенка.
Автором було використано також монографії та статті таких зарубіжних науковців, як О. Кастендік, П. Келлер, Т. Крук, К. Мьоллер, Є. Нікол, Дж. Робертсон, Г. Шіллер.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми «Правові засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і практика», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна у міжнародних інтеграційних процесах» №11БФ048-01.
Метою дослідження було визначено: проведення системного аналізу міжнародно-правових універсальних та регіональних стандартів регулювання діяльності засобів масової інформації; здійснення систематизації міжнародно-правового нормативного масиву, що регулює діяльність ЗМІ; проведення ґрунтовного аналізу українського законодавства у сфері діяльності ЗМІ; розробку пропозицій щодо внесення змін до українського законодавства, яке регулює відносини, що складаються в процесі діяльності ЗМІ, для його подальшої гармонізації з міжнародно-правовими стандартами в цій сфері.
Мета дослідження зумовила постановку й вирішення таких завдань:
- визначити об’єкт міжнародно-правового регулювання діяльності засобів масової інформації;
- окреслити правові інститути, що входять до сфери діяльності ЗМІ;
- проаналізувати історичний розвиток міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ;
- дослідити міжнародний договірний та інституційний механізми регулювання діяльності ЗМІ;
- здійснити аналіз універсальних міжнародно-правових стандартів регулювання діяльності ЗМІ;
- здійснити аналіз джерел права Європейського Союзу, що регулюють діяльність ЗМІ;
- проаналізувати правовий масив, що регулює діяльність мас-медіа в рамках Ради Європи;
- проаналізувати Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод на предмет впливу на регулювання діяльності ЗМІ й дослідити практику Європейського суду з прав людини у сфері регулювання діяльності мас-медіа;
- проаналізувати правове регулювання діяльності ЗМІ в Україні;
встановити основні проблеми правового регулювання діяльності ЗМІ в Україні;
- запропонувати шляхи вдосконалення українського медіа-законодавства з метою його гармонізації з міжнародними стандартами у сфері правового регулювання відносин, що складаються в процесі діяльності ЗМІ.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають особливості міжнародно-правового регулювання діяльності засобів масової інформації, а його предметом є: універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, що формують основні стандарти регулювання діяльності ЗМІ; доктринальні розробки; наукові підходи і теоретичні розробки; нормативно-правові акти України та низки зарубіжних держав; вітчизняна та зарубіжна судова практика, якою визначаються деякі питання регулювання відносин, що складаються в процесі діяльності засобів масової інформації.
Методи дослідження визначені його метою і завданнями. Дослідження проведене із застосуванням різноманітних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів до вивчення основних особливостей правового регулювання діяльності ЗМІ. В основу дослідження природи і сутності такого регулювання покладено закони, принципи методу порівняння, на які спирався автор при аналізі нормативно-правової бази різних правових систем. Дисертант використовував системний підхід для виявлення зв’язків між різними правовими інститутами, що поєднуються в єдиний комплекс міжнародно-правових норм. Для з’ясування особливостей складових компонентів механізму міжнародно-правового регулювання використовувався структурно-функціональний аналіз. Для того щоб виявити основні критерії поєднання правових інститутів різних галузей у єдиний комплекс норм, що регулюють діяльність ЗМІ, застосовувалися прикладні міждисциплінарні методи.
Дисертація ґрунтується на досліджених та узагальнених універсальних і регіональних міжнародно-правових документах, правових актах внутрішнього законодавства, працях науковців, які вивчали природу засобів масової інформації із соціологічного погляду, юристів-практиків, маркетологів, а також на матеріалах міжнародних та національних наукових конференцій, семінарів, «круглих столів» з медіа-права, прав людини, Інтернет-відносин тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дослідження є однією з перших у вітчизняній науці комплексних праць, у якій проводиться системний та ґрунтовний аналіз міжнародно-правових стандартів регулювання діяльності засобів масової інформації.
Основні результати дисертаційної роботи відображають наукову новизну дослідження і виносяться на захист як особистий внесок дисертантки:
- здійснено спробу системного комплексного дослідження та аналізу основних універсальних і регіональних міжнародно-правових джерел, що регулюють діяльність засобів масової інформації;
- запропоновано систематизацію міжнародно-правових актів, що регулюють діяльність ЗМІ;
- визначено універсальні стандарти міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ;
- запропоновано міжнародну інституційну основу регулювання ЗМІ;
- досліджено особливості правового регулювання діяльності ЗМІ в рамках Європейського Союзу та Ради Європи;
- проаналізовано практику Європейського суду з прав людини в медіа-сфері;
- систематизовано національний нормативно-правовий матеріал, що регулює діяльність ЗМІ в Україні;
- розроблено пропозиції для вдосконалення національного законодавства в медійній сфері з метою гармонізації з міжнародними правовими стандартами регулювання діяльності ЗМІ.
З огляду на значний вплив засобів масової інформації на сучасне життя, видаються доцільними проведення аналізу основних закономірностей міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ на універсальному та регіональному рівнях; систематизація основних стандартів міжнародно-правового регулювання діяльності ЗМІ; визначення механізму регулювання діяльності ЗМІ в міжнародному праві з метою вдосконалення та розвитку відповідного законодавства України через імплементацію міжнародно-правових стандартів регулювання діяльності ЗМІ у вітчизняне законодавство.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Одержані автором теоретичні результати можуть бути використані в дослідженні сутності сучасного права, що регулює діяльність ЗМІ, вдосконаленні наукової методології, конкретизації термінологічної бази в цій сфері. Практичне значення цих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній правовій науці глибоко досліджено та систематизовано міжнародно-правові стандарти регулювання діяльності засобів масової інформації.
Одержані результати можуть бути використані в процесі вироблення нового та вдосконалення чинного медіа-законодавства України, розробки основи для процесів інтеграції нашої держави до міжнародних утворень, для створення з метою вивчення правових основ діяльності ЗМІ наукових програм, що будуть корисні і для працівників юридичної сфери, і для медіа-фахівців, а також для спеціалістів у галузі міжнародних відносин, працівників органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Основні положення дисертаційної роботи можуть бути використані в рамках навчального процесу, здійснюваного у вищих навчальних закладах України юридичного та журналістського профілів, при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, у викладанні навчальних курсів «Міжнародне медіа-право», «Міжнародне інформаційне право», «Міжнародне публічне право», «Міжнародне право в галузі захисту прав людини», «Європейське медіа-право», «Європейське інформаційне право».
Особистий внесок здобувача. Положення дисертації розроблені здобувачем особисто на основі аналізу міжнародно-правових документів універсального та регіонального характеру, серед яких – нормативно-правові акти Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва у Європі, рішення Європейського суду з прав людини, а також на основі вивчення наукових досліджень. Сформульовано теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації.
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та практичні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднені у виступах на: міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України», 2010 р.; міжнародній науково-практичній конференції «Правова система України у світлі сучасних активних реформаційних процесів», 2010 р.; міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток державності та права України: реалії сьогодення», 2011 р.; дев’ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених, 2011 р.; міжнародній науково-практичній конференції «Національний та міжнародно-правовий вимір стійкого розвитку», 2012 р.; міжнародній науково-практичній конференції «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та сьогодення», 2012 р.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано сім статей у фахових виданнях, а також вісім тез доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. У наш час засоби масової інформації виступають активними учасниками міжнародних відносин. У зв’язку з цим з’явилося чимало міжнародно-правових актів, що регулюють їхню діяльність. Разом із посиленням глобалізації діяльності ЗМІ підвищується і потреба в універсальних засобах регламентації їхньої діяльності.
2. Для проведення ефективного аналізу міжнародно-правового регулювання діяльності засобів, що поширюють масову інформацію, необхідно спочатку чітко визначити об’єкт такого регулювання. До засобів, які поширюють масову інформацію. належать і засоби масової інформації, і засоби масової комунікації, які не є тотожними поняттями. У нашому дослідженні ми провели аналіз міжнародно-правового регулювання саме засобів масової інформації як матеріальних та інших носіїв інформації, органів та організацій, зареєстрованих в установленому порядку, що забезпечують публічне поширення друкованої та аудіовізуальної інформації. Такий вибір об’єкта спричинений тим, що засоби масової комунікації включають у себе не тільки інформативний, а й комунікативний елемент, а також представлені дуже великою кількістю засобів поширення інформації та обміну нею, які досить складно систематизувати та іноді навіть недоцільно регулювати за допомогою правових норм.
3. Аналіз міжнародно-правового регулювання ЗМІ зосереджується на таких видах медіа, як друковані ЗМІ, телерадіомовлення та Інтернет. Серед цих видів ЗМІ на окрему увагу заслуговує Інтернет, адже часто постає питання, чи можна його вважати засобом масової інформації. На нашу думку, Інтернет не можна повністю вважати ЗМІ в класичному розумінні. Втім, до нього певною мірою застосовується законодавство, що регулює традиційні засоби масової інформації. Ведучи мову про правове регулювання Інтернет-мережі як засобу масової інформації, можна говорити про законодавчий масив, що регулює інформаційні відносини, які виникають у мережі з приводу поширення масової інформації.
Основними аспектами діяльності мас-медіа й водночас основними об’єктами міжнародно-правового регулювання цієї сфери виступають певні права та обов’язки, що виникають як у суб’єктів міжнародного права, так і у самих ЗМІ. До таких прав можна віднести право на вільне висловлення поглядів, право на захист недоторканності особистого життя, право на повагу і захист честі, гідності та репутації, право на доступ до інформації і відповідні обов’язки дотримуватися цих прав.
Міжнародно-правове регулювання відносин, пов’язаних із поширенням масової інформації, розпочалося ще в позаминулому столітті з двосторонніх договорів про співробітництво в галузі використання засобів зв’язку. На початку ХХ ст. постала проблема регулювання зовнішньополітичної пропаганди. Початок універсальному міжнародно-правовому регулюванню поширення інформації поклала Женевська конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру 1936 р. Надалі міжнародна спільнота почала приділяти увагу таким аспектам інформаційних відносин, як свобода інформації, право спростування, вільний доступ до інформації, плюралізм засобів масової інформації, принципи міжнародного інформаційного порядку, співробітництво держав у сфері обміну інформацією та ін. Великий внесок у започаткування та розвиток міжнародно-правового регулювання ЗМІ зробила Організація Об’єднаних Націй, зокрема спеціалізована установа – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).
Неодноразові спроби створити універсальні міжнародно-правові акти, що стосувалися б змісту інформації, виявилися безуспішними через розбіжності позицій держав у регламентації діяльності ЗМІ, а також небажання великих медіа-магнатів мати відповідні правові рамки.
І все-таки на сьогодні існує великий масив міжнародно-правових актів, що прямо чи опосередковано регулюють медіа-сферу. До міжнародно-правових джерел, що регулюють медіа-відносини, можна віднести міжнародні договори, загальні принципи права, рішення міжнародних органів та організацій, рішення міжнародних судових установ, доктрину міжнародного права, національне законодавство і рішення міжнародних судів.
4. Міжнародно-правові норми, що регулюють діяльність ЗМІ, можна поділити на дві групи. До першої належать норми, що регламентують змістові аспекти діяльності ЗМІ (питання захисту вільного висловлення поглядів, доступу до інформації, дифамації, захисту особистого життя, захисту інтелектуальної власності, захисту прав неповнолітніх та суспільної моралі, регулювання поширення інформації на телебаченні, по радіо та в Інтернеті), до другої – норми, що регламентують технічні аспекти діяльності ЗМІ (використання радіохвиль та радіостанцій, розподіл частот та каналів, використання засобів електрозв’язку, ввезення і вивезення продукції масової інформації та інші питання організації міжнародних потоків обмінів інформаційними матеріалами).
Міжнародно-правові нормативні акти, що регламентують зміст діяльності медіа, поділяються на універсальні й спеціальні. До універсальних можна віднести міжнародні акти, що регламентують основні права та свободи людини, серед яких є і ті, які прямо застосовуються в процесі діяльності ЗМІ. До спеціальних належать міжнародно-правові акти, що регламентують діяльність ЗМІ.
Спеціальні акти, у свою чергу, можна поділити на дві групи. До першої слід віднести міжнародні нормативні акти, що регулюють відносини в інформаційній сфері і встановлюють відповідні її стандарти. Другу, менш чисельну, групу спеціальних міжнародних норм становлять норми, що регулюють особливості діяльності окремих видів засобів масової інформації.
Універсальні та спеціальні міжнародно-правові акти, що регулюють діяльність ЗМІ, становлять договірний механізм правового регулювання, який ефективно доповнюється інституційнім механізмом. Значна роль у регламентації медіа-відносин належить міжнародним органам та організаціям, до яких можна віднести і універсальні та регіональні, і урядові та неурядові. Серед універсальних міжнародних організацій провідне місце в регулюванні діяльності ЗМІ належить ООН, особливо її договірним і статутним органам з прав людини, а також спеціалізованим установам, таким як ЮНЕСКО, МСЕ, СОТ та ін.
5. Основним правом, яким користуються засоби масової інформації в процесі своєї діяльності, є право на вільне висловлення поглядів, що визнається основоположними міжнародними актами у сфері захисту прав людини, а саме: Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р. Крім самого права на вільне висловлення, міжнародні документи встановлюють обмеження на таке висловлення.
6. З правом на вільне висловлення поглядів у діяльності ЗМІ тісно співіснує право на доступ до інформації, закріплене в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права у вигляді права шукати та отримувати інформацію як складової частини права на вільне висловлення поглядів. Загальним принципом доступу до інформації є правило. за яким кожен має право на інформацію від владних структур. Основні засади права на доступ до інформації було сформульовано в Йоганнесбурзьких принципах, де встановлено також і принципи поширення інформації.
7. Окремо міжнародне право приділяє увагу доступу до окремих видів інформації. До таких видів належать інформація про права людини та інформація про стан навколишнього середовища. Так, у сфері охорони довкілля діє принцип, згідно з яким кожен має право мати відповідний доступ до інформації про шкідливі для здоров’я речовини та діяльність.
8. Близько до права на доступ до інформації в діяльності ЗМІ стоїть право на недоторканність особистого життя (або право на приватність). Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання. Основним інструментом захисту честі та гідності міжнародне право визнає публікацію спростування або відповіді.
9. Важливим для ЗМІ є авторське право, тому що продукти діяльності мас-медіа мають елемент творчості, а отже підпадають під захист авторського права. До ЗМІ застосовуються всі ті правила міжнародних конвенцій з авторського права, що й до інших творів. Винятком, що не підпадає під прямий захист авторського права, є повідомлення «новинного» характеру. Хоча за Бернською конвенцією новинне повідомлення не підпадає під її захист та охорону, але широка прецедентна практика з цього питання дає підстави вважати певні елементи новинного повідомлення творчою роботою. Через це міжнародна практика пішла шляхом укладання угод із джерелом походження новин, щоб не порушувати його права першості на певну новину.
10. Останньою сферою, що її особливо охороняє міжнародне право, є сфера захисту прав неповнолітніх та суспільної моралі. Ця сфера тісно пов’язана із засобами масової інформації, адже інформація, яку вони поширюють, не повинна завдавати шкоду цій найбільш уразливій суспільній групі. Міжнародні документи проголошують важливість ролі ЗМІ в сприянні соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку.
11. Універсальні міжнародно-правові стандарти, що застосовуються в регламентації діяльності засобів масової інформації, повністю відповідають принципам права, демократичним тенденціям та прогресивному розвитку людства. Розробка, запровадження і дотримання таких стандартів є важливими не тільки для самих засобів масової інформації, а й для одержувачів інформації, яку вони поширюють, – громадян, а також для держав, які повинні обов’язково додержуватися цих стандартів при створенні відповідного національного законодавства.
12. Регіональне міжнародно-правове регулювання діяльності ЗМІ більш деталізоване, ніж універсальне, адже воно не лише створює загальні засади та принципи, а й більш детально регулює окремі особливості діяльності засобів масової інформації. Переважно це пояснюється особливістю європейської інтеграційної політики. Нормативно-правові джерела медіа-права можна поділити на акти Європейського Союзу, Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва у Європі.
13. Відносини, що складаються в процесі діяльності ЗМІ в рамках ЄС, регулюються актами первинного та вторинного права, до яких, серед інших, входить антимонопольне законодавство, а також акти саморегулювання. Норми, що регулюють діяльність ЗМІ, містяться і в основних, і в допоміжних джерелах права ЄС. Серед основних можна виділити Хартію основних прав Європейського Союзу, яка в ст. 11 встановлює, що кожна людина має право на свободу висловлення поглядів, а також проголошує свободу та плюралізм ЗМІ. Договір про функціонування ЄС 2010/С 83/01 у ст. 56 забороняє будь-які обмеження вільного надання послуг усередині Союзу громадянами держав-членів. Хоча сам ДФЄС не містить положень конкретно щодо медійних послуг, але Суд ЄС встановив, що аудіовізуальні послуги захищаються свободою надання послуг. Крім того, відповідні норми про конкуренцію дають Європейській Комісії право регулювати процеси концентрації та надання державної допомоги, у тому числі й у сфері радіомовлення. Згідно з ДФЄС, Євросоюз сприяє культурному розквіту держав, але водночас встановлюється заборона на гармонізацію будь-яких законів з питань культурної політики. Ще одним важливим основним джерелом права ЄС у медіа-сфері є Директива про аудіовізуальні медіа-послуги (AVMS), яка застосовується до всіх аудіовізуальних медійних послуг, що включають традиційні телетрансляції, а також послуги за запитом, і координує політику ЄС в аудіовізуальній медіа-сфері. Велику увагу ЄС приділяє регламентації телекомунікаційного сектору, особливо регулюванню мережі Інтернет, розробляючи та втілюючи в життя принцип «мережевого нейтралітету». Крім того, слід звернути увагу на питання правового регулювання суспільного мовлення у Європі. Тут була розроблена ефективна законодавча база, яка сприяє плідному функціонуванню та швидкому розвитку суспільного мовлення.
14. Якщо порівнювати предмет регулювання ЄС і РЄ в галузі суспільного мовлення, то спільними рисами є врегульованість квот для європейських творів та програм, створених незалежними виробниками, відносин реклами, спонсорства і телеторгівлі, захист неповнолітніх та права на відповідь. Різниця полягає у відсутності регулювання Радою Європи інституту створення однакових конкурентних умов для суспільних і комерційних мовників. У свою чергу, у праві Європейського Союзу немає механізму забезпечення незалежності суспільного мовлення, який має Рада Європи.
15. Крім правових нормативних актів, що регулюють сферу діяльності ЗМІ, досить широко застосовуються правила саморегулювання. Хоча вони не мають імперативного характеру, але журналістська практика дуже високо оцінює такі правила, дотримуючись їх на рівні правових норм. Саморегулювання використовується достатньо широко в секторі мовлення. діє у сфері технічних стандартів, а також посідає важливе місце в забезпечені редакційної незалежності та захисті професійних стандартів.
16. У сфері регулювання діяльності засобів масової інформації Рада Європи налічує велику кількість угод, конвенцій, рекомендацій та резолюцій. присвячених широкому спектру різноманітних аспектів діяльності ЗМІ – від захисту джерел інформації журналістів до питань авторського права та суміжних прав.
Усі нормативні акти РЄ, що регулюють медійну сферу, можна поділити на декілька груп. До першої можна віднести акти РЄ, що встановлюють загальні стандарти плюралізму та демократії медійної сфери в цілому, до другої – акти, що стосуються власності на ЗМІ та запобігають концентрації у сфері медіа, до третьої – нормативні акти, що визначають статус ЗМІ та їхніх суб’єктів, а також встановлюють основні стандарти діяльності відповідних суб’єктів медіа-сфери. У четверту групу можна виокремити акти, що регулюють діяльність і статус органів, які здійснюють контрольні та регулятивні функції щодо ЗМІ, в останню, п’яту, – нормативні акти, що регулюють суспільне мовлення.
У рамках Ради Європи на регулярній основі проводяться конференції міністрів з питань свободи ЗМІ; існує постійний орган Ради Європи – Керівний комітет з питань ЗМІ; функціонує Європейська аудіовізуальна обсерваторія, яка збирає, обробляє і поширює інформацію про ринковий, правовий та фінансовий розвиток в аудіовізуальній сфері у Європі.
17. Серед великого масиву документів зобов’язального та рекомендаційного характеру, що детально регулюють різноманітні аспекти діяльності ЗМІ, особливе місце належить Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод разом із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Попри те, що імперативними його рішення виступають тільки щодо держав-учасниць, які є відповідачами у певній справі, прецедентна практика Суду, яка тлумачить Конвенцію, відіграє значну роль у регулюванні різносторонніх відносин, у тому числі великий відсоток її присвячений саме відносинам медіа-сфери.
Не менш значне місце посідає Європейський суд з прав людини, який тлумачить Конвенцію і створює прецедентну практику, що дає можливість встановлювати нові стандарти регулювання медійних відносин. У процесі винесення рішень у справах Європейський суд надав тлумачення багатьом положенням Конвенції, що стосуються медіа-відносин. Суд визнав зобов’язання держави не перешкоджати отриманню запитуваної заявником інформації; акцентував на тому, що погляди, на відміну від фактів, повинні мати імунітет від цивільних позовів щодо захисту честі та гідності; визнав, що, хоча преса не повинна завдавати шкоду репутації інших, але вона має право поширювати інформацію та погляди в політичній сфері так само, як і в інших сферах життя, а сприйняття та розуміння інформації – це вже справа читача; зазначив, що критика політичного діяча має ширші кордони, ніж критика приватної особи; засудив використання кримінальної відповідальності у справах захисту честі та гідності; визнав необхідною умовою вирішення спорів між правом на вільне висловлення поглядів і правом на приватність пошук справедливого балансу між конкуруючими правами; підтвердив важливість поширення інформації про особисте життя політичних діячів, якщо таке поширення пов’язане з необхідністю вести політичну дискусію, яка становить суспільний інтерес.
18. Організація з безпеки і співробітництва у Європі регулює діяльність ЗМІ за допомогою договірних та інституційних механізмів. У договірній практиці ОБСЄ увага приділяється встановленню основних засад інформаційних відносин між країнами. У рамках ОБСЄ існує Представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, який моніторить ситуацію у відповідній сфері в усіх державах-учасницях, а також підтримує та заохочує повне додержання принципів і зобов’язань ОБСЄ, що стосуються свободи висловлення поглядів та свободи засобів масової інформації.
19. На сьогодні в Україні прийнято значну кількість нормативних актів, що регулюють різні аспекти діяльності ЗМІ. Конституція, закони та підзаконні акти регулюють застосування ЗМІ свободи слова, інститут захисту честі та гідності, право на недоторканність особистого життя, організацію окремих засобів масової інформації тощо. Але, незважаючи на велику кількість нормативного матеріалу, що регулює діяльність ЗМІ в Україні, якість такої нормативної бази далека від досконалості.
20. Поряд із нормативним регулюванням існують державні інститути, які прямо чи опосередковано впливають на регулювання діяльності мас-медіа. Такі державні органи можна умовно поділити на загальні (Президент України, Верховна Рада України з її Комітетом у справах свободи слова та інформації, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Конституційний Суд України, Міністерство юстиції України та інші міністерства та відомства, центральні та місцеві органи влади, які є учасниками процесу здійснення інформаційної політики) та органи, які мають спеціальну компетенцію у сфері регулювання ЗМІ (Державний комітет з телебачення і радіомовлення України та Національна рада з питань телебачення та радіомовлення). Проблемою і перших, і других органів є неузгодженість у прийнятті рішень стосовно регулювання різних складних питань, суперечливість нормативних актів, прийнятих різними установами, а іноді навіть однією установою в різний час, а також високий рівень корумпованості (наприклад, особливі схеми видачі ліцензій певним телеканалам). Такий недосконалий механізм правового регулювання діяльності ЗМІ призводить до порушення міжнародно-правових стандартів у медіа-сфері і створює великі проблеми як для самих ЗМІ, так і для всіх громадян, які є адресатами інформації, що її ЗМІ не можуть поширювати безперешкодно.
21. Проблеми існують майже в усіх аспектах правового регулювання діяльності ЗМІ. Для наближення українського законодавства до міжнародних стандартів видається необхідним внести зміни до чинних нормативно-правових акті за такими напрямами: доступ до інформації; захист честі, гідності та репутації; захист права на недоторканність особистого життя; конфлікт між правом на доступ до інформації і правом публічного державного діяча на недоторканність свого особистого життя; відносини держави і ЗМІ; регулювання діяльності друкованих ЗМІ; регулювання телерадіомовлення; регулювання інформаційних відносин у мережі Інтернет.
Здійснивши всі запропоновані зміни в різних аспектах діяльності засобів масової інформації, вдосконаливши національну нормативно-правову базу з урахуванням міжнародно-правових стандартів, ми маємо шанс стати споживачами більш якісної інформації, яка поширюватиметься незалежними мас-медіа в умовах плюралізму, і тим самим зможемо підвищити рівень демократії в державі, наблизитися до країн з високим рівнем захисту прав та свобод людини, а також підвищити рівень держави в очах міжнародних партнерів і стати гідним членом міжнародної спільноти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Директива 2002/58/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про обробку персональних даних та захист таємниці сектору електронних комунікацій (Директива про секретність та електронні комунікації)» від 12 липня 2002 р. / Офіційний вісник Європейських Спільнот L201/37 від 31.07.2002. – Режим доступу: http://www.nkrz.gov.ua/img/zstored/File/58_Ukr_Sekretnist.pdf
2. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу 11 з Протоколами 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 14 зі змінами, внесеними Протоколом No 11 від 4 листоп. 1950 р. // Голос України. – 2001. – №3.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Пакт ООН 1966 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043
 (?) Международный пакт о гражданских и политических правах, замечание №27 CCPR/C/21/Rev.1/Add.9 от 2 ноября 1999 г. Комитет по правам человека 1999. – Режим доступа: http://www2.ohchr.org/english/bodies/icmmc/docs/8th/HRI.GEN.1.Rev9_ru.pdf
4. Международный пакт о гражданских и политических правах, замечание №34 CCPR/C/GC/34 от 12 сентября 2011 г. Комитет по правам человека. – Режим доступа: http://cyberpeace.org.ua/files/ii_a_1.pdf
5. Постанова Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді з справи «Фердинанд Нахімана, Жан-Боско Барайагвіза, Хасан Нгезе проти Прокурора». Справа №ICTR-99-52-A. – Режим доступу: URL: http://69.94.11.53/ENGLISH/cases/Nahimana/decisions/071128_judgement.pdf
6. Резолюция Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций: Созыв международной Конференции по вопросу о свободе информации Шестьдесят пятое пленарное заседание, 14 декабря 1946 г. – Режим доступа: http://daccess-ods.un.org/TMP/718169.510364532.html (23.09.2012).
7. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации от 27.12.1991 г. №2124-1. – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://pravo.fso.gov.ru/proxy/ips/?searchres=&bpas=cd00000&intelsearch=%CE+%F1%F0%E5%E4%F1%F2%E2%E0%F5+%EC%E0%F1%F1%EE%E2%EE%E9+%E8%ED%F4%EE%F0%EC%E0%F6%E8%E8&sort=-1 76
8. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 №3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994 р. – №13. – C. 64.
9. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України 23.09.1997 №540/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №50. – C. 302 .
10. Про державну таємницю: Закон України 21.01.1994 р. №3855-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – С. 93.
11. Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні : Указ Президента України 09.12.2000 №1323/2000 // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №50. – С. 20.
12. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади: Указ Президента України від 01.08.2002 р. №683/2002 // Офіційний вісник Президента України. – 2002. – №31. – С. 192.
13. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 р. №2939-VI // Відомості Верховної Ради України. – (2001?). – №32. – C. 314.
14. Про доступ до судових рішень: Закон України 22.12.2005 №3262-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №15. – C. 128.
15. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 // Відомості Верховної Ради України. – (1993?). – №1. – Ст. 1.
16. Про засади державної мовної політики: Закон України 03.07.2012 №5029-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – №61. – C. 9.
17. Про захист суспільної моралі: Закон України 20.11.2003 р. №1296-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №14. – С. 192.
18. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – С. 650.
19. Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна»: Закон України 15.01.2009 р. №883-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – №25. – С. 992.
20. Про національну програму інформатизації: Закон України 04.02.1998 №74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. –(1998?) №27-28. – C.181.
21. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення: Закон України 15.03.1997 №485/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1997. – № 42 – C. 27.
22. Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України 07.05.2011 р. №559/2011 // Офіційний вісник Президента України. – 2011. – №16. – С. 5.
23. Про Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних: Указ Президента України №390/2011 від 6.04.2011 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/390/2011
24. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України 23.09.1997 №539/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – С. 299.
25. Про порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 р. №3 // Офіційний вісник України. – 2002. – №2. – С. 234.
26. Про пресу та інші засоби масової інформації: Закон СРСР, 12 черв. 1990 р. (номер?)// Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №26. – С. 492.
27. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – (1997?). – №52. – C. 312.
28. Про свободу асоціації та захист права на організацію: Міжнародна організація праці, Конвенція, Міжнародний документ від 09.07.1948 р. №87 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_125
29. Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України 18.07.1997 №538/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №45. – C. 284.
30. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_001700-09
31. Про телебачення та радіомовлення: Закон України від 21.12.1993 року // Відомості Верховної Ради України. – (1993?). – №10. – С. 43.
32. Про телекомунікації: Закон України 18.11.2003 р. №1280-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №12. – С. 155.
33. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 №2. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/v002p710-12
34. Батманова С. К вопросу определения понятия сетевых СМИ / Батманова С. // Научно-культурологический журнал RELGA. – 2004. – №10. – Режим доступу до журн: http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?searchPattern=батманова&textid=261&level1=main&level2=articles(15.04.2011).
35. Богатчук Д. Недостовірна інформація чи оціночні судження / Богатчук Д. // Центр прав журналистов. – [Електронний ресурс] – Режим доступу http://commongoal.org.ua/ru/onas/-.html
36. Відповідальність за порушення закону про персональні дані / Веб-сайт Інституту медіа-права України. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://medialaw.kiev.ua/news/archive/1995/
37. Ворошилов В. В. Журналистика: Учебник. 2-е издание / В. В. Ворошилов. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2000. – С. 56.
38. Генеральні плани міст України: незаконне засекречення. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.undp.org.ua/ua/media/41-democratic-governance/1335-city-master-plans-unlawful-classifying
39. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. / Д. Гомьен, Д. Харрис, Л.Зваак. – М.: МНИМП, 1998. – С. 273.
40. Деятельность специальных докладчиков ООН: 17 вопросов и ответов / Изложение фактов №27. Всемирная кампания за права человека. – Режим доступа: http://www.ohchr.org/Documents/Publications/ FactSheet27ru.pdf.
41. Ермичева Е. В. Международно-правовые аспекты деятельности средств массовой информации: дис. канд. юр. наук: 12.00.10 / Ермичева Е. В. – М., 2003. – 176 с.
42. Єфімчук, О. Крайняк Ю. Конфіденційна інформація: межа дозволеного. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://crime.unian.net/ukr/detail/194734
43. Засоби масової інформації та демократія / Веб-сайт Офісу Ради Європи в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/general/800/800_7.htm
44. Засурский Я. Н. Информационное общество и средства массовой информации // Информационное общество. – 1999. – № 1.
45. Іванов В. Ф. Законодавче регулювання суспільного і громадського телерадіомовлення / Іванов В. Ф. // Право та ЗМІ – інформаційний правовий сайт, 2009. – Режим доступу: http://pravo-media.at.ua/publ/5-1-0-32
46. Йовдій Дмитро. Кого захищає закон про захист персональних даних? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://trudovepravo.com.ua/statti/lawyer/410-personel-information
47. Карпенко Т. Суд обмежив право публічних осіб на приватність / Т. Карпенко // Веб-сайт Право знати, 2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stop-x-files-ua.org/?p=7023
48. Квіт С. Масові комунікації: Підручник / С. Квіт. – Київ: Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2008. – C. 13–15.
49. Ковриженко Д. С. Висвітлення виборів у ЗМІ: стандарти Ради Європи, ЄС, законодавство та практика європейських країн, Аналітичний звіт / Д. С. Ковриженко / Веб-сайт Індустріального телевізійного комітету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: itk.ua/uploads/.../downloadfile.php?file
50. Колосов Ю. М. Кривчикова Э. С. Международное публичное право / Ю.М. Колосов, Э. С. Кривчикова. – М.: Международные отношения, 2000. – 610 с.
51. Концепція розвитку телебачення як галузі на базі всіх законодавчих пріоритетів ІТК / Веб-сайт Індустріального телевізійного комітету – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://itk.ua/ua/press/item/id/710
52. Лист-відповідь на інформаційний запит Державної реєстраційної служби України Укрдержреєстр від 07.08.2012 №К-37806/16.3-32.
53. Лист-відповідь на інформаційний запит Міністерства юстиції України «Про кількість чинних актів із позначками обмеження доступу «Опублікуванню не підлягає» та «Не для друку»» від 08.08.2012 №К-16956/10.2
54. Лукашук И. И. Средства массовой информации, государство, право / И. И. Лукашук. – М.: Стольный град, 2001. – 326 с.
55. Луспеник Д. Інститут дифамації і українське законодавство щодо захисту честі, гідності та ділової репутації (співвідношення та вибір пріоритету в судовій практиці) / Д. Луспеник // Право України, 2006. – №2.
56. Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2004. – С.127.
57. Мандат Спеціального доповідача з питань заохочення та захисту права на свободу поглядів та їх вільне висловлення: Резолюція Ради ООН з прав людини 7/36, 2008 р. – Режим доступу: ap.ohchr.org/documents/R/HRC/resolutions/A_HRC_RES_7_36.pdf
58. Мельник Г. С., Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста / Г. С. Мельник, А. Н. Тепляшина. – СПб.: Питер, 2009. – C. 263–264.
59. Мендел Т. Свобода информации: сравнительное правовое исследование / Т. Мендел. – Алматы, 2003. – С. 27.
60. Мьоллер К. Регулювання IPTV: європейський досвід та можливості його застосування в Україні / К. Мьоллер // Матеріали семінару Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, 2011. – С. 2–6.
61. Н. Петрова, В. Якубенко Медіа-право ТОВ Київська типографія. – К. 2007. – С. 213.
62. Настечко К. О. Право на свободу думки і слова в контексті євроінтеграції України // Європейські студії і право. – 2011. – №1(3). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e%2Djournals/esp/2011_1/index.htm
63. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. і доповн. / Відповід. ред. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
64. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (про спрощення процедури реєстрації друкованих засобів масової інформації)» №10135 від 29.02.2012. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=42718
65. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» №6523 від 15.06.2010. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=37985
66. Рабінович П., Пришляк М., Дудаш Т. Справа «Українська Прес-група проти України» / П. Рабінович, М. Пришляк, Т. Дудаш // Юридичний вісник України. – 2005. – №29. (525).(С?)
67. Рихтер А. Г. Международные стандарты и зарубежная практика регулирования журналистики: учебное пособие / А. Г. Рихтер – М.: Изд. ЮНЕСКО, 2011. – 360 с.
68. Розбіжності у службовій інформації призводять до засекреченості генплані – експерт / Веб-сайт УНІАН. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/detail/134631
69. Северин О. В Україні діють принаймні 142 незаконно засекречені акти законодавства. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stop-x-files-ua.org/?p=7626
70. Слінько Т. М. Свобода вираження поглядів у рішеннях Європейського суду з прав людини та загальні критерії її обмеження / Т. М. Слінько, В. В. Середюк // Форум права. – 2009. – №3. – С. 580–585. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09ctmkio.pdf
71. Соболівський А. Спростування недостовірної інформації, яка поширена через мережу Інтернет / Соболівський А. // Юридична практика. – 2010. – №42. – С. 18–20.
72. Стандарти Ради Європи у сфері медіа // Законодавчий бюллетень IREX U-Media, 2005 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irex.ua/files/media/R_E_final.pdf
73. Старченко А. Ю. Доступ до державних інформаційних ресурсів: порівняльний аналіз / Веб-сайт проекту Gisap. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gisap.eu/ru/node/120
74. Тарасенко Р. В. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. – 512 с.
75. Туманов Д. В. Современные зарубежные СМИ: учебное пособие / Д. В. Туманов. – 2002. – Режим доступа: http://www.dmtumanov.narod.ru/sience/study/sovremennye_zarubejnye_smi1.html
76. Тункин Г. И. Право и сила в международной системе. / Г. И. Тункин. – М.: Права человека, 1983. – С. 59.
77. Усенко І. Коментар до Закону України «Про захист персональних даних» / І. Усенко // Веб-сайт Права людини в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 27.02.12http://khpg.org/index.php?id=1330343937
78. Хлызова Н. Ю. Семантические различия понятий СМК и СМИ // Информационное поле современной России: практики и эффекты / Под. ред. В. З. Гарифуллина. – Казань: Изд-во Казан. гос. ин-та, 2008. – С. 225–231.
79. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння / С. Шевчук // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі, 1999 – №2. – Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=416.
80. Шугайло Я. В. Засоби масової інформації: історичні аспекти розвитку. Педагогіка формування творчої особистості
у вищій і загальноосвітній школах: збірник наукових праць / Я. В. Шугайло, 2010. – 6 вип. – С. 415.
81. Юридична енциклопедія: В 6 т. / За ред.: Ю. С. Шемшученка, Ф. Г. Бурчак, М. П. Заблюк та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – C. 526.
82. Communication from the Commission Europe 2020 A European strategy for smart, sustainable and inclusive growth COM (2010) 2020, 3.03.2010. – Access mode:http://ec.europa.eu/eu2020/pdf/COMPLET%20EN%20BARROSO%20%20%20007%20-%20Europe%202020%20-%20EN%20version.pdf
83. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions, on the future of European regulatory audiovisual policy COM (2003) 784 final, 15 December 2003. – P. 23. – Access mode: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2003:0784:FIN:EN:PDF
84. Consolidation Version of the Treaty on the Functioning of the European Union / Official Journal of the European Union C 326/47, 26.10.2012. – P. 75–76.
85. Directive 98/34/EC of the European Parliament and of the Council on a Transparency Mechanism for Information Society Services of 22 June 1998. – Access mode: http://ec.europe.eu/internal_market/e-commerce/transparency.en
86. Crook T. Comparative Media Law and Ethics / Crook T. – Routledge, 2010. – P. 412. Tim Crook Comparative Media Law and Ethics/ Routledge, 2010. – P. 420
87. European Commission Audiovisual and Media Policies. – Access mode: http://ec.europe.eu/avpolicy/index_en.htm
88. European Court of Human Rights Statistical Information Table of violations 1959-2011. Access mode: http://www.echr.coe.int/NR/rdonlyres/2B783BFF-39C9-455C-B7C7-F821056BF32A/0/TABLEAU_VIOLATIONS_EN_2011.pdf
89. Freedom of Information Act 2000. Chapter 36. - UK Public General Acts. –Access mode: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/2000/36/pdfs/ukpga_20000036_en.pdf
90. Keller P. European and International Media Law / P.Keller. – Oxford University Press, 2011. – P. 115–116.
91. Merrill M. Ogan, C. The Internet as a Mass Medium // Journal of Communication, 1996. – № 46 (1). – P. 39–50.
92. Mignot-Lefevre Y. Pratiques culturelles et sociales et nouvelles formes de partenariat Nord-Sud // Tiers-mondes: transferts de technologies et pratiques sociales et culturelles.– Paris : CNRS, 1986.
93. Policy Brief International standards: Regulation of the print media Article XIX April 5, 2012. Access mode: http://www.article19.org/cgi-bin/parser.pl
94. Price Monroe E., Krug P. The Enabling Ebvironment For Free And Independent Media. Contribution to Transparent and Accountable Governance. – Occasional Papers Series of USAID. – Washington, DC, 2002. – Access mode http://www.usaid.gov/our_work/democracy_and_governance/publications/pdfs/pnacm006.pdf
95. Prosser W. Privacy / W. Prosser // 48 Calif.L.Rev. – 1960. – №383. Access mode: http://www.californialawreview.org/assets/pdfs/misc/prosser_privacy.pdf
96. Schiller H. I. Communication and Cultural Domination / Schiller H. I. White Plains: International Arts and Sciences Press Inc., 1976. – 126 p.
97. Television without Frontiers Green Paper on the Establishment of the Common Market for Broadcasting, especially by Satellite and Cable, COM (84) 300, 14 June 1984. – Access mode: http://ec.europa.eu/avpolicy/reg/history/historytvwf/index_en.htm
98. Weeks C. Anti-piracy strategy will help government to spy, critic says / C.Weeks // The Globe and Mail, 2008. – Access mode: http://www.coe.kiev.ua/general/800/800_7.htm
99. Case 171 N.Y. 538, 64 N.E. 442 Roberson v. Rochester Folding Box Co., (N.Y. 1902). – Access mode: http://www.lawnix.com/cases/roberson-rochester.html
100. Case Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine № 33014/05,