ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ І ПОСЛУГ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………...3
Розділ І. Загальна характеристика та система засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України.
1.1. Комерційні найменування, торговельні марки і географічні зазначення: виникнення та розвиток правового регулювання…...……………………....13
1.2. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг: термінологія та сучасний стан правової охорони……………………..……...28
1.3. Проблеми відмежування засобів індивідуалізації від суміжних правових категорій……………………………………………………………..……...…50
1.4. Система засобів індивідуалізації……………………………………………...75

Розділ ІІ. Суб’єктивні права на засоби індивідуалізації у сфері цивільних прав.

2.1. Правова природа та особливості прав на засоби індивідуалізації…………..114
2.2. Суб’єкти прав на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення………...………………………………………………………...132
2.3. Зміст суб’єктивного права на засоби індивідуалізації………………………142
2.4. Теоретичні та практичні аспекти захисту суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг…………156

Висновки………………………………………………………………………………....184

Список використаних джерел ………………………………….……………………...200

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкових відносин, активізація підприємницької діяльності, розширення сфери та обсягів матеріального виробництва, зміни у соціально-економічному устрої держави зумовили запровадження ринкових механізмів в економіці України, проявом яких стало посилення конкурентної боротьби між суб’єктами господарювання, які функціонують в одній чи суміжних галузях промисловості. Під впливом зазначених факторів зростає значення та роль спеціальних ідентифікуючих позначень, які використовуються виробниками для виокремлення та індивідуалізації себе та результатів своєї діяльності – засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
Зміни в економічній сфері спричиняють необхідність розробки та впровадження адекватних правових механізмів регулювання відносин, пов’язаних з використанням та надійною охороною комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень. Їх створенню мають передувати ґрунтовні наукові дослідження правової природи, особливостей та системи засобів індивідуалізації, що базуються на врахуванні положень вітчизняного та зарубіжного законодавств, вимог міжнародно-правових документів, досягнень юридичної науки.
Першим кроком у напрямку формування правоохоронного механізму у даній галузі стало прийняття у 1993 р. Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та у 1999р. Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, які заклали фундамент розвитку національного законодавства про торговельні марки та географічні зазначення. На їх основі була створена низка підзаконних правових актів. Суттєвий вплив на розвиток інституту засобів індивідуалізації справило оновлення цивільного законодавства, зумовлене прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України (далі - ЦК України та ГК України). Водночас, у даній сфері правового регулювання спостерігається значна кількість прогалин та суперечностей, незбалансованість законодавства, відсутність системних підходів правової охорони. Зокрема, на сьогоднішній день на неналежному рівні забезпечується охорона комерційних найменувань, що спричиняється відсутністю спеціального системного нормативного акту регламентації відносин у галузі їх використання, процедури та порядку державної реєстрації, захисту суб’єктивних прав на комерційні найменування. Крім того, норми існуючих законів не приведені у відповідність до кодифікованих правових актів.
Необхідність розробки та впровадження дієвих правових механізмів охорони засобів індивідуалізації, наукового аналізу теоретичних та практичних аспектів використання та захисту прав їх суб’єктів спричиняється також нагальною потребою гармонізації українського законодавства з міжнародно-правовими нормами у галузі охорони інтелектуальної власності, що є необхідною передумовою реалізації проголошеного курсу інтеграції до міжнародних та європейських інституцій.
Система правової охорони засобів індивідуалізації в Україні потребує вдосконалення також у зв'язку з наміром набуття членства у Світовій організації торгівлі (далі - СОТ), для участі в якій необхідно приведення національного законодавства у відповідність до положень Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (далі - Угоди TRIPS), норми якої містять вимоги до законодавчої охорони засобів індивідуалізації держав-членів СОТ.
Ступінь дослідження теми дисертації. У вітчизняній юридичній науці не проводилося всебічне дослідження особливостей цивільно-правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Деякі аспекти інституту засобів індивідуалізації висвітлювалися у підручниках, посібниках, монографіях та статтях, присвячених правовій охороні окремих його елементів. Значний інтерес серед українських науковців викликає проблематика, пов’язана з дослідженням торговельних марок. В останні роки зазначені питання стали предметом дисертаційних робіт О.М.Мельник “Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні” (Харків, 1999р.), О.Ю.Кашинцевої “Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні” (Київ, 2000р.), Т.С.Демченко “Проблеми гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародно-правовими нормами” (Київ, 2002р.), О.В.Піхурець “Охорона прав на торговельну марку (цивільно-правовий аспект)” (Харків 2005). Питання правової охорони торговельних марок висвітлювалися також у працях Г.О.Андрощука, І.Ю.Кожарської, В.М.Крижної, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори та інших науковців. Значно менше уваги приділяється аналізу механізму правового регулювання відносин у сфері використання географічних зазначень. Проблеми правової охорони комерційних найменувань ні у радянський період, ні після набуття Україною незалежності не були предметом спеціальних монографічних досліджень.
Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність теоретичних узагальнень та відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування та розвиток інституту засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у системі цивільного права України. Зазначене обумовлює нагальну потребу глибокого комплексного наукового дослідження теоретичних та практичних проблем правової охорони засобів індивідуалізації, а науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації сприятимуть впровадженню більш досконалого нормативного масиву, присвяченого правовій регламентації відносин у даній сфері цивільно-правового регулювання.
Зв’язок з науковими програмами. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідження проводилося у межах бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725). Автор був безпосередньо залучений до її розробки як співробітник кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз інституту засобів індивідуалізації у цивільному праві, узагальнення існуючого стану наукової розробки та законодавчої регламентації відносин у сфері їх використання, виявлення істотних проблем, недоліків і прогалин у чинному законодавстві, а також надання науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо правової охорони засобів індивідуалізації, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства.
Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:
- проведення аналізу особливостей розвитку правового регулювання відносин у сфері засобів індивідуалізації;
- дослідження термінології та сучасного стану правової охорони комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень;
- проведення відмежування засобів індивідуалізації від суміжних правових категорій та визначення їх місця серед інститутів цивільного права;
- дослідження системи засобів індивідуалізації, специфіки її окремих елементів, визначення їх зв’язків та залежності від зовнішніх факторів та процесів;
- проведення аналізу правової природи суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації, особливостей їх реалізації та захисту;
- окреслення кола суб’єктів та визначення змісту суб’єктивних прав на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення;
- розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що забезпечує правову охорону комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, окреслення перспектив та основних напрямків його розвитку.
Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу використання, реалізації та захисту прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем правової охорони комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень, а також відповідні міжнародні договори та угоди, національне і зарубіжне законодавство, судова практика.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є закономірності суспільно-економічного розвитку соціальних систем, сукупність методів та прийомів наукового пізнання. На основі діалектичного методу досліджуються тенденції та закономірності розвитку торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження системи засобів індивідуалізації, визначення структури та класифікації її елементів. Аналіз законодавства України, іноземного законодавства та міжнародно-правових актів у сфері засобів індивідуалізації, специфіки їх правової охорони у різних правових системах проведено за допомогою порівняльно-правового методу. Метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні становлення та розвитку правової охорони торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень. Метод формально-логічного синтезу використовувався при дослідженні термінології у сфері засобів індивідуалізації. Використання комплексного методу проводилось при формуванні ряду наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.
Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських, російських та зарубіжних вчених-юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів у галузі загальної теорії права, цивільного права та права інтелектуальної власності. Загальнотеоретичною основою дослідження стали висновки, викладені у працях відомих цивілістів, в основному роботи С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, В.П.Грибанова, В.С.Гопанчука, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Іоффе, В.М.Коссака, О.В.Кохановської, Н.С.Кузнєцової, М.І.Кулагіна, В.В.Луця, Р.А.Майданика, О.А.Підопригори, М.М.Сібільова, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Є.О.Суханова, Ю.К.Толстого, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, В.С.Щербини та інших. Дослідженню питань правової охорони засобів індивідуалізації сприяли роботи відомих вчених, зокрема, Ч.Н. Азімова, Д.В.Бойка, К.Дж.Веркмана, С.А.Горленко, Т.С.Демченко, В.А.Дозорцева, А.І.Камінки, В.О.Калятіна, О.Ю.Кашинцевої, В.М. Крижної, В.Є.Макоди, Д.А.Медведєва, О.М. Мельник, С.В.Одінцова, В.В.Орлової, О.О.Піленка, О.В.Піхурець, С.І.Раєвича, В.В.Розенберга, О.О.Підопригори, Ю.І.Свядосца, О.П.Сергєєва, Р.Б.Шишки та інших вчених.
Наукова новизна одержаних результатів, визначена метою та поставленими завданнями, полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні вперше в Україні проведено комплексний аналіз цивільно-правових аспектів охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, обґрунтовано необхідність реформування цивільного законодавства у сфері регулювання та захисту суб’єктивних прав на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення. Значну частину результатів одержано вперше, крім того, окремі, раніше досліджені положення, дістали подальший розвиток.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях, найважливішими з яких є наступні:
1. На підставі історичного аналізу розвитку правової охорони засобів індивідуалізації обґрунтовується необхідність доктринального розмежування виникнення засобу індивідуалізації як явища економічної та юридичної сфер. Доводиться, що комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення, як інструменти конкурентної боротьби, виникли у різні історичні епохи та отримали правову охорону у ХІХ ст. в результаті нормативної кодифікації торговельних правил та звичаїв.
2. Обґрунтовується, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг є позначеннями чи комбінаціями позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики в значній мірі співвідносяться з географічним походженням.
Доводиться, що до засобів індивідуалізації, які належать до об’єктів права інтелектуальної власності, відносяться комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення. Зміст поняття “засіб індивідуалізації” не обмежується лише трьома зазначеними об’єктами інтелектуальної власності та охоплює значне коло інших позначень, що застосовуються для ідентифікації у сфері цивільних правовідносин (ім’я фізичної особи, псевдонім, назва підприємства, найменування держави, доменне ім’я тощо).
3. Обґрунтовується, що сучасний стан українського законодавства у сфері правової охорони засобів індивідуалізації не забезпечує належного вирішення питання співвідношення суб’єктивних прав на різні види ідентифікуючих позначень. Доводиться, що питання пріоритетності прав на засоби індивідуалізації, об’єктами яких є подібні чи тотожні позначення, слід вирішувати виходячи з принципу часової першості, тобто враховувати момент надання правової охорони відповідному засобу індивідуалізації. До винятків належать правова охорона добре відомих засобів індивідуалізації та право попереднього користувача.
4. З метою уніфікації термінології у сфері засобів індивідуалізації доводиться доцільність закріплення законодавчого трактування поняття “підприємство” у формі цілісного майнового комплексу - об’єкта правовідносин та розробки правоохоронного механізму у галузі використання назви підприємства як особливого засобу ідентифікації майнового комплексу, що не залежить від комерційного найменування юридичної особи.
5. Вперше для характеристики засобу ідентифікації підприємства обґрунтовується доцільність використання терміну “комерційне позначення”, відомого міжнародному законодавству як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об’єктів інтелектуальної власності та забезпечення його правової охорони на рівні національного законодавства.
6. Обґрунтовується положення про необхідність вирішення колізії між правом на торговельну марку та промисловий зразок, виходячи з особливостей їх об’єктів. Доводиться, що у формі торговельних марок можуть бути зареєстровані позначення словесного, зображувального, об’ємного чи комбінованого характеру, які забезпечують ідентифікацію товару, але не відіграють домінуючої ролі в оформленні промислового виробу. Об’єктом промислового зразка може бути форма, розфарбування чи комбінація кольорів, що визначає зовнішній вигляд виробу. З метою законодавчого розмежування торговельних марок та промислових зразків, що мають подібні чи тотожні об’єкти, доводиться необхідність закріплення заборони на реєстрацію, як торговельної марки, позначень, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
7. Вперше встановлено, що комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення формують систему, що характеризується:
1) зв’язками з системою об’єктів права інтелектуальної власності та системою ідентифікуючих позначень;
2) наявністю внутрішньої структури, єдністю та цілісністю її елементів;
3) спільними тенденціями та закономірностями розвитку її складових;
4) залежністю від зовнішніх, насамперед, економічних факторів та процесів, розвитку інформаційних технологій;
5) єдністю функціональних характеристик.
8. Вперше, враховуючи характер об’єкта, специфіку обсягу правової охорони та особливості розпорядження, суб’єктивні права на засоби індивідуалізації визначаються як квазівиключні – абсолютні права на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення, які одночасно та незалежно можуть належати декільком суб’єктам, кожен з яких має всю повноту передбачених законодавством правомочностей.
9. Набуло подальшого розвитку положення, що суб’єктом права на комерційне найменування є лише юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю (підприємницькі товариства). Індивідуалізація інших видів юридичних осіб, статутна діяльність яких не пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, як основного виду діяльності, забезпечується на підставі їх офіційного найменування. Визначається, що фізичні особи – індивідуальні підприємці набувають та здійснюють цивільні права, створюють та виконують цивільні обов’язки під своїм ім’ям. Для ідентифікації підприємницької справи фізичної особи – підприємця пропонується використовувати комерційне позначення.
10. Враховуючи конструкцією прав на засоби індивідуалізації, специфіку правового режиму їх охорони та виходячи з закріпленого ЦК України переліку можливостей суб’єкта права на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення, визначається належність до змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації правомочності використання, розпорядження та заборони. Кожний елемент змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації має свою особливість, що відрізняє його від повноважень суб’єкта у галузі авторського та патентного прав.
11. Обґрунтовується положення про визнання такою, що не відповідає юридичній природі суб’єктивного права на комерційне найменування, норму п.2 ст. 490 ЦК України про можливість переходу майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування разом з цілісним майновим комплексом. Доводиться, що перехід права на комерційне найменування без припинення існування юридичної особи, для позначення якої воно використовується, є неможливим, а тому пропонується виключити п.2 зі змісту ст. 490 ЦК України.
12. Обґрунтовується висновок про те, що захист прав на засоби індивідуалізації має ряд особливостей, які проявляються: а) в обмежених можливостях використання неюрисдикційних механізмів захисту; б) пріоритетності превентивного захисту прав на засоби індивідуалізації в адміністративному порядку у формі державної реєстрації; в) наявності спеціальних способів судового захисту, які реалізуються у сфері прав на засоби індивідуалізації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у роботі положення, висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях особливостей правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у законотворчій діяльності, зокрема, при вдосконаленні Законів України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів” та при підготовці проекту Закону України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення і комерційні найменування”. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, а також при викладанні курсів з цивільного права та права інтелектуальної власності. Матеріали дослідження також можна застосовувати у правозастосовчій діяльності для доктринального тлумачення чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота на тему “Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України” є самостійною, завершеною науковою роботою, першим в незалежній Україні комплексним дослідженням з даної проблеми. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, практиці застосування законодавства з питань цивільного права та права інтелектуальної власності.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дисертації та їх аргументація були викладені у доповідях та наукових повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, квітень, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, листопад, 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (Київ, травень 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (Чернігів, травень 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, квітень 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, жовтень 2005 р.).
Результати проведеного дослідження апробовані автором та використані у проведенні практичних та семінарських занять з курсів “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності”, “Міжнародне приватне право” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та у власній практичній діяльності.
Публікації. Висновки та результати дисертаційного дослідження викладені у чотирнадцяти публікаціях, в тому числі у вигляді восьми наукових статей у провідних фахових виданнях, в яких відображено основні положення дисертаційного дослідження.
Структура дисертації зумовлена метою дослідження і складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (235 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з яких 19 сторінок займає список використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. На підставі історичного аналізу розвитку правової охорони засобів індивідуалізації обґрунтовується необхідність доктринального розмежування виникнення засобу індивідуалізації як явища економічної та юридичної сфер.
Появу засобів індивідуалізації (комерційного найменування, торговельної марки та географічного зазначення) слід відносити до різних історичних епох. Використання спеціальних символів на товарі, що свідчать про географічне місце його виготовлення увійшло у практику ще в період античності; цехові знаки Середньовіччя стали основою для розвитку сучасних колективних марок та лише у кінці цього періоду, внаслідок розвитку мануфактурного виробництва, одержало поширення таврування товарів індивідуальними торговельними марками. Комерційне найменування, як явище економічного життя, виникає у період Нового часу у результаті діяльності торговельних товариств.
2. Як явища юридичної сфери, засоби індивідуалізації виникають з моменту одержання правової охорони, яка здійснювалася більш історично збалансовано, починаючи з ХІХ ст. Якщо комерційне найменування та торговельна марка практично одночасно у середині ХІХ ст. отримали правове регулювання у результаті кодифікації торговельних правил та звичаїв, то підставою для розвитку системи правової охорони зазначень походження товару став їх нормативний захист на міжнародно-правовому рівні.
3. Аналіз положень дореволюційного російського законодавства свідчить про високий рівень правової охорони засобів індивідуалізації. Найбільш повну правову регламентацію одержали відносини у галузі використання торговельних найменувань. Приписи обов’язкового клеймування російських виробів індивідуальними фабричними клеймами містив указ 1744 р. Підґрунтя розвитку правової охорони торговельних марок було закладено указом 1783 р., в якому вперше принцип обов’язковості використання фабричних знаків трансформувався у право російських виробників матерій позначати свою продукцію спеціальними індивідуальними торговельними марками. Поширення права на використання торговельних марок для позначення будь-якої категорії товарів у Російській Імперії було здійснене раніше прийняття відповідних зарубіжних законів указом 1830 р. Остаточне законодавче закріплення механізму їх охорони та приведення російського законодавства до міжнародних стандартів було нормативно оформлене законом 1896 р.
Правова охорона комерційних найменувань у дореволюційному законодавстві забезпечувалася комплексом нормативних положень різних правових джерел. Незважаючи на розробку Положення про торговий запис і про фірми 1889 р., консолідований спеціальний закон у сфері їх правової регламентації не був прийнятий. Охорона зазначення походження товару у Російській імперії здійснювалася через систему юридичного забезпечення фабричних та торгових клейм. Але нормативні передумови його самостійного законодавчого регулювання були закладені законом 1896р.
4. Правова регламентація засобів індивідуалізації у радянський період здійснювалася нерівномірно та залежала від зміни ролі та значення ідентифікуючих позначень у конкретних історико-економічних умовах. Можна виділити два етапи розвитку законодавчого регулювання відносин даної галузі:
1) 1918-1936 рр. – використання засобів індивідуалізації за умов зародження, розвитку та згортання НЕПу.
2) 1936-1991 рр. – період зменшення економічної ролі засобів індивідуалізації в умовах командно-адміністративної системи господарювання.
Юридичне відродження правового статусу торговельних марок почалося після приєднання 1965р. СРСР до Паризької конвенції та нормативно оформлене Положенням 1974р. Проте відсутність кардинальних змін в економічній галузі призвела до непоширення практики використання засобів індивідуалізації. Лише ринкові перетворення у кінці 80-х рр. стимулювали розвиток законодавства даної сфери.
5. Після набуття Україною незалежності, як наслідок виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань, була сформована національна система законодавства про інтелектуальну власність, невід’ємним елементом якої стали Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993 р. та Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” 1999р. Новий етап у розвитку законодавства про засоби індивідуалізації був закладений ЦК України, який вперше на кодифікованому рівні забезпечив правове регулювання відносин у сфері використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень.
6. На підставі історично-порівняльного дослідження термінології та аналізу сучасного стану розвитку законодавства у сфері правової охорони засобів індивідуалізації, встановлено, що ЦК України нормативно оформив зміну найменування всіх засобів індивідуалізації - об’єктів інтелектуальної власності.
Обґрунтовується, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг є позначеннями чи комбінаціями позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики в значній мірі співвідносяться з географічним походженням.
7. Аргументовано, що трансформація назви позначення, що використовується для ідентифікації юридичної особи з фірмового на комерційне найменування, не враховує правові традиції та може створити хибне уявлення про вільну оборотоздатність комерційного найменування, що суперечить п.2 ст. 490 ЦК України.
З метою забезпечення чіткого визначення правового статусу комерційного найменування, як різновиду найменування юридичної особи, необхідно закріпити у ЦК України принцип обов’язковості комерційного найменування для підприємницьких юридичних осіб шляхом внесення до ст. 90 ЦК України змін, сформулювавши положення, що “підприємницькі товариства повинні мати комерційне (фірмове) найменування”.
Видається доцільним прийняття Закону України “Про охорону прав на комерційні найменування”, в якому дати визначення “комерційного найменування” як оригінального позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності.
8. Закріплення у ЦК України поняття “торговельної марки” для характеристики позначення, що відрізняє товари та послуги одних осіб від продукції інших, обумовлюється потребою уніфікації термінології та відповідає міжнародним стандартам. Закладені ЦК України зміни, зумовлюють необхідність оновлення законодавства у сфері товарних позначень та прийняття у новій редакції Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, в якому забезпечити єдність використовуваної термінології шляхом заміни терміну “знак для товарів та послуг” на “торговельну марку” та назви останнього на Закон України “Про охорону прав на торговельні марки”.
9. Аналіз правового категоріального апарату, що застосовується на міжнародному та національному рівнях для характеристики географічного місця виготовлення товару свідчить про тотожність понять “географічне зазначення” та закріпленого Законом України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” “кваліфікованого зазначення походження товару”.
Слід визнати доцільною уніфікацію правової термінології у галузі використання позначення товару, наділеного особливими властивостями, що зумовлені географічним середовищем місця походження, шляхом введення до системи інтелектуальної власності категорії “географічне зазначення” та конструювання єдиного правового режиму у даній сфері. Водночас, зміни, закладені на кодифікованому рівні потребують подальшої деталізації та закріплення у формі прийняття Закону України “Про охорону прав на географічні зазначення”, в якому слід консолідувати терміни “найменування місця походження” та “географічне зазначення походження” в єдине поняття “географічного зазначення”.
10. Сучасний стан українського законодавства у сфері правової охорони засобів індивідуалізації не забезпечує належного вирішення питання співвідношення суб’єктивних прав на різні види ідентифікуючих позначень. Питання пріоритетності прав на засоби індивідуалізації, об’єктами яких є подібні чи тотожні позначення, слід вирішувати, виходячи з принципу часової першості, тобто враховувати момент надання правової охорони відповідному засобу індивідуалізації. До винятків належать правова охорона добре відомих засобів індивідуалізації та право попереднього користувача.
11. З метою підвищення правової охорони комерційних найменувань та попередженню виникнення конфліктів між власниками виключних прав на різні види засобів індивідуалізації, які мають тотожні чи подібні об’єкти, доцільно внести зміни до п.3 ст. 6 Закону України “Про охорону прав на знаки для товари і послуг” та викласти його у такій редакції: “не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: - комерційними найменуваннями, що належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; відомими в Україні комерційними найменуваннями, право на які належать іншим особам”.
12. Для розмежування суб’єктивних прав на торговельну марку та географічне зазначення доцільно внести зміни до ст. 6 п.3 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та сформулювати її у такій редакції: “Не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з зареєстрованими географічними зазначеннями (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів”.
З метою гармонізації законодавства України з положеннями Угоди TRIPS та закріплення можливості суб’єкта права на торговельну марку забезпечувати її використання після реєстрації тотожного чи схожого з нею географічного зазначення, слід доповнити Главу 45 ЦК “Право інтелектуальної власності на географічне зазначення” статтею 504 –1 “Право попереднього користувача”.
13. Відсутність легальної дефініції поняття “комерційне найменування” та подвійний правовий статус підприємства, закріплений в українському законодавстві, стали правовою підставою ототожнення комерційного найменування юридичної особи – суб’єкта права та назви підприємства, як виду правового об’єкта.
З метою уніфікації термінології у сфері засобів індивідуалізації, слід закріпити законодавче трактування поняття “підприємство” у формі цілісного майнового комплексу – об’єкта правовідносин та розробити правоохоронний механізм у галузі використання назви підприємства як особливого засобу ідентифікації майнового комплексу, що не залежить від комерційного найменування юридичної особи – його власника.
В цілях розмежування комерційного найменування та назви підприємства, слід внести зміни до ЦК України, спрямовані на виключення з Глави 43 ЦК України п. 2 ст.490, що стосується передачі майнових прав на комерційне найменування разом з цілісним майновим комплексом.
14. Для характеристики засобу ідентифікації підприємства пропонується використовувати термін “комерційне позначення”, відомий міжнародному законодавству як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об’єктів інтелектуальної власності та забезпечити його правову охорону на рівні національного законодавства.
15. Сертифікаційний знак, як засіб ідентифікації, що засвідчує якість виготовленої продукції та у добровільному порядку позначається на товарі, суттєво відрізняється від знаку відповідності, що має обов’язковий характер та вказує на можливість допуску продукції до продажу на території держави. З метою законодавчого розмежування наведених понять видається доцільним внести зміни до п.3 ст.6 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та сформулювати його наступним чином: “не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками відповідності чи сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку”.
16. Охоронювані законом засоби індивідуалізації тісно пов’язані з іншими об’єктами права інтелектуальної власності. Тому існує ймовірність виникнення конфліктів прав декількох суб’єктів на одне і те ж, або схоже позначення.
Колізії між правом на торговельну марку та промисловим зразком необхідно вирішувати, виходячи з особливостей їх об’єктів. У формі торговельних марок можуть бути зареєстровані позначення словесного, зображувального, об’ємного чи комбінованого характеру, які забезпечують ідентифікацію товару, але не відіграють домінуючу роль у оформленні промислового виробу. Об’єктом промислового зразку може бути форма, розфарбування чи комбінація кольорів, що визначає зовнішній вигляд виробу.
З метою законодавчого розмежування торговельних марок та промислових зразків, що мають подібні чи тотожні об’єкти, слід закріпити заборону на реєстрацію як торговельної марки позначень, що визначають зовнішній вигляд виробу шляхом доповнення п.2 ст.6 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” положенням наступного змісту: “не можуть одержати правову охорону позначення, які складаються з зображувальних, об’ємних елементів чи їх комбінацій, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу”.
Для підвищення ефективності правової охорони об’ємних та графічних позначень у вигляді промислових зразків, видається доцільним внести зміни до п.6 ст.16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та доповнити його наступним положенням: “виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на використання позначення, схожого з зареєстрованим знаком, якщо воно одержало правову охорону як промисловий зразок відповідно до Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”.
17. З метою реалізації положень Цивільного та Господарських кодексів про охорону комерційних найменувань, доцільно прийняти Закон України “Про охорону прав на комерційні найменування”, в якому закріпити правило про неможливість реєстрації як комерційних найменувань позначень, що відтворюють назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників.
18. На підставі проведеного аналізу встановлено, що комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення утворюють систему, що характеризується:
1) зв’язками з системою об’єктів права інтелектуальної власності та системою ідентифікуючих позначень;
2) наявністю внутрішньої структури, єдністю та цілісністю її елементів;
3) спільними тенденціями та закономірностями розвитку її складових;
4) залежністю від зовнішніх, насамперед, економічних факторів та процесів, розвитку інформаційних технологій;
5) єдністю функціональних характеристик.
1) Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення становлять невід’ємну складову частину системи об’єктів права інтелектуальної власності. Їм притаманний незначний рівень творчості у порівнянні з іншими результатами інтелектуальної діяльності. Виступаючи складовою системи об’єктів інтелектуальної власності, засоби індивідуалізації зазнають впливу загальних правовоохронних механізмів даної підгалузі цивільного права. Наявність схожих форм зовнішнього втілення об’єктів інтелектуальної власності та засобів індивідуалізації зумовлює виникнення конфліктів у галузі співвідношення їх окремих елементів.
Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення є елементом системи засобів індивідуалізації, що проявляється у наявності зв’язків не лише між засобами позначення учасників цивільних правовідносин та між товарними позначеннями, але й між засобами індивідуалізації, що застосовуються для ідентифікації товарів та позначеннями, що характеризують учасників цивільного обороту (“найменуваннями суб’єкта – позначеннями об’єкта”).
Ідентифікуючі позначення суб’єктів цивільного права можуть використовуватись у формі чи як елемент торговельних марок та комерційних найменувань. З метою врегулювання питань, пов’язаних з їх співвідношенням, видається доцільним поширити норми про обмеження використання офіційної назви держави на комерційні найменування юридичних осіб приватного права;
2) Аналіз структури засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності, дозволяє визначити їх видові елементи (комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення) та різновиди (наприклад, індивідуальні та колективні торговельні марки). Елементи системи засобів індивідуалізації можна класифікувати за: 1) об’єктом ідентифікації; 2) формою вираження; 3) колом суб’єктів, які мають право на їх використання; 4) суб’єктним складом тощо.
3) Засіб індивідуалізації може проходити у процесі свого генезису декілька стадій, кожній із яких відповідає притаманна їй форма виражання. На першій стадії ідентифікуюче позначення виникає як явище економічної сфери, що може отримати правову охорону. При цьому, охорона торговельних марок та комерційних найменувань здійснюється у простій формі як об’єктів інтелектуальної власності; просте зазначення походження товару не відноситься законодавством до кола об’єктів інтелектуальної власності.
На стадії відомості, у залежності від її ступеня, комерційне найменування та торговельна марка може перебувати в одній із трьох форм правової охорони: популярній, знаменитій чи добре відомій (загальновідомій). На даному етапі просте зазначення походження товару отримує правову охорону як кваліфіковане зазначення (географічне зазначення) та стає об’єктом інтелектуальної власності.
На третій стадії розвитку засіб індивідуалізації втрачає свої ідентифікуючі риси та перетворюється у видове позначення, що застосовується для найменування певної категорії товарів чи виду продукції та не пов’язується з їх конкретним виробником чи географічним місцем виготовлення.
4) Система засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності залежить та видозмінюється відповідно до змін економічного устрою держави. Найкращі умови для її функціонування виникають в умовах розвинутої конкуренції учасників ринкових відносин. При її обмеженні чи відсутності засіб індивідуалізації трансформується чи витісняється іншими видами ідентифікуючих позначень.
5) Встановлено, що функції торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень розташовані у чітко визначеній багаторівневій ієрархічній структурі, єдиній для всієї системи засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності.
Пріоритетну роль у даній ієрархії відіграють функції, що характеризують юридичну природу ідентифікуючого позначення як об’єкта правової охорони (індивідуалізуюча – для торговельних марок; індивідуалізуючо-інформаційна – для комерційних найменувань та гарантійно-інформаційна – у сфері географічних зазначень). Інші функції визначають економічне значення даних засобів індивідуалізації, забезпечуючи їх популярність серед осіб, на яких спрямований їх ідентифікуючий вплив (гарантійно-рекламна – для торговельних марок та комерційних найменувань; рекламна та індивідуалізуюча – для географічних зазначень). Ефективність їх реалізації визначає зміст стимулюючої функції, яка формує третій рівень ієрархії функцій засобів індивідуалізації.
19. Розвиток глобальної інформаційної мережі (Інтернет) зумовив розширення традиційного переліку засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності за рахунок включення до нього нового видового елементу (доменного імені). Словесні позначення, які використовуються для адресації інформаційних ресурсів у мережі Інтернет та ідентифікації товарів і послуг, їх виробника чи географічного місця виготовлення, спричиняють високу ймовірність виникнення конфліктів між власниками назв доменів, торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень.
З метою їх попередження та ефективного вирішення доцільно здійснити комплекс заходів, спрямованих на:
- створення централізованого організаційного та нормативного забезпечення процедури реєстрації доменних імен зони .ua з врахуванням інтересів суб’єктів прав на торговельні марки та комерційні найменування;
- розширення переліку можливостей власників добре відомих знаків та внесення змін до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товару”;
- прийняття національних Правил вирішення спорів по доменних іменах.
З метою попередження можливих конфліктів між власниками доменних імен та суб’єктами права на географічні зазначення, видається доцільним доповнити п.5 ст.17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товару” положенням наступного змісту: “використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: г) застосування його у мережі Інтернет, у тому числі у доменних іменах”.
20. Аналіз основних теоретичних підходів визначення юридичної природи прав на результати творчої, інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, дозволяє визначити існування значної кількості теоретичних підходів тлумачення юридичної природи прав на результати творчої, інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації. Їх можна диференціювати на дві групи:
1) Аналогістичні теорії - доктрини, що тлумачать права на результати творчості за аналогією з існуючими інститутами системи цивільного права та обґрунтовують поширення на їх регулювання раніше розроблених правових механізмів (пропрієтарна, договірна, персональна, деліктна та рентна теорії тощо).
2) Специфічні теорії – наукові підходи, що визначають права на результати інтелектуальної, творчої діяльності як самостійну та незалежну від існуючих правових інститутів групу цивільних прав (теорія виключних та виключних майнових прав, теорія інтелектуальних прав, імматеріальна теорія, теорія привілеїв тощо).
21. Вважаємо недоцільним для правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності та засобів індивідуалізації застосовувати механізм права власності та наголошуємо на неприйнятності пропрієтарної концепції інтерпретації юридичної природи прав на нематеріальні об’єкти, як такої, що враховує при побудові правого режиму їх охорони, характер об’єкта, обсяг охорони та зміст даних прав.
Права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, правова охорона яких забезпечується авторським та патентним правом, можливо віднести до категорії виключних. Беручи до уваги усталені традиції, широке поширення та законодавче закріплення терміну “інтелектуальна власність”, незважаючи на його неповну адекватність юридичній природі прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності та засоби індивідуалізації, допустимо подальше використання даної дефініції на доктринальному та законодавчому рівнях для ідентифікації зазначених видів нематеріальних благ.
22. Враховуючи характер об’єкту, специфіку обсягу правової охорони та особливості розпорядження, доцільно визначити права на засоби індивідуалізації як квазівиключні – абсолютні права на комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення, які одночасно та незалежно можуть належати декільком суб’єктам, кожен з яких має всю повноту передбачених законодавством правомочностей.
23. Порівняльно-правовий аналіз права на комерційне найменування у системі прав на засоби індивідуалізації та прав об’єктів інтелектуальної власності дозволяє виокремити ряд ознак права на засоби індивідуалізації та провести їх консолідацію у три групи: типові, родові та видові.
Типові ознаки стосуються правової охорони всіх об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі засобів індивідуалізації. До їх кола можна віднести: 1) абсолютність суб’єктивного права; 2) особистий немайновий характер його об’єкта.
Родові ознаки притаманні лише засобам індивідуалізації та не характерні для правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності – об’єктів авторського права та права промислової власності: До них належать: 1) відносно виключний (квазівиключний) характер права на прості комерційні найменування і торговельні марки та права на географічне зазначення. Права на загальновідомі (добре відомі) комерційні найменування та торговельні марки мають абсолютно виключний характер. 2) їх об’єктами є особисті немайнові блага, що використовуються для індивідуалізації суб’єктів, товарів, послуг.
Видові ознаки характерні лише для права на певний засіб індивідуалізації. Для права на комерційне найменування можна виокремити такі видові особливості: 1) екстериторіальність охорони; 2) обмежені можливості розпорядження; 3) відносна безстроковість; 4) дуалістичний характер; 5) зв’язок з особистими немайновими правами та прямий зв’язок з суб’єктом.
Право на торговельну марку має: 1) територіальний характер дії (екстериторіальність існує лише у сфері добре відомих марок); 2) вільні можливості розпорядження; 3) строковість; 4) моністичний характер (право, обтяжене обов’язком); 5) майновий характер та опосередкований зв’язок з суб’єктом.
Праву на географічне зазначення притаманні: 1) територіальність; 2) неможливість розпорядження; 3) абсолютна безстроковість; 4) моністичний характер; 5) майновий характер та відсутність зв’язку з суб’єктом.
24. На підставі дослідження суб’єктного складу відносин у сфері використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень встановлено, що суб’єктом права на комерційне найменування слід визнати лише юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю (підприємницькі товариства).
Індивідуалізація інших видів юридичних осіб, статутна діяльність яких не пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, як основного виду діяльності, забезпечується на підставі їх офіційного найменування. Фізичні особи – індивідуальні підприємці набувають та здійснюють цивільні права, створюють та виконують цивільні обов’язки під своїм ім’ям.
З метою попередження виникнення можливих конфліктів між фізичними особами, що зареєстрували як комерційні найменування свої прізвища (імена), тотожні чи схожі з прізвищами (іменами) інших осіб, слід законодавчо обмежити коло суб’єктів права на комерційне найменування лише підприємницькими юридичними особами шляхом виключення з п.1 ст.159 ГК України положення частини 2, сформулювавши п.1 цієї статті наступним чином: “Суб’єкт господарювання — юридична особа повинна мати комерційне найменування”.
Для ідентифікації підприємницької справи фізична особа – підприємець може використовувати комерційне позначення. Закріплення за фізичною особою права на комерційного позначення дозволяє позитивно вирішити питання можливості фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності виступати стороною договору комерційної концесії.
З метою вирішення законодавчої колізії у визначенні суб’єктів права на комерційне найменування та суб’єктів договору комерційної концесії, видається доцільним включити до предмету договору комерційної концесії право на використання комерційних найменувань і (або) комерційних позначень та внести зміни до п.1 ст.1116; п.3 ч.1 ст.1126; ч.1 п.1 ст.1128 та ч.2 п.1 ст.1129 ЦК України.
25. Суб’єктом прав на торговельну марку може бути будь-яка юридична чи фізична особа. Вирішення даного питання в іншому ракурсі суперечитиме міжнародним зобов’язанням України та суттєво обмежуватиме права фізичної особи.
Перелік суб’єктів права на використання географічного зазначення та коло заявників, уповноважених порушити процедуру реєстрації географічного місця виготовлення товару у формі географічного зазначення, не співпадають, що зумовлюється особливою конструкцією даного права – абсолютне за своєю природою, воно не належить до категорії виключних прав.
26. Проведений аналіз змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації доводить, що доктринальне визначення та нормативне закріплення елементів змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації пов’язане з домінуючою у правовій науці теорією інтерпретації юридичної природи прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
Враховуючи конструкцією прав на засоби індивідуалізації, специфіку правового режиму їх охорони та, виходячи з закріпленого ЦК України переліку можливостей суб’єкта права на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення, слід визначити належність до змісту суб’єктивного права на засоби індивідуалізації правомочності використання, розпорядження та заборони.
27. Кожний елемент суб’єктивного права на засоби індивідуалізації має свою особливість, що якісно відрізняється від повноважень суб’єкта у галузі авторського та патентного прав.
Правомочністю використання охоплюється весь спектр можливих форм застосування комерційних найменувань, географічних зазначень та торговельних марок у будь-яких сферах, пов’язаних з функціонуванням управомоченого суб’єкта чи оборотом ідентифікованого об’єкта.
Правомочність заборони суб’єкта права на засоби індивідуалізації має більш широке змістовне наповнення порівняно з авторським та патентним правом та включає значний діапазон можливостей уповноваженої особи, які поширюються на заборону використання тотожних та схожих позначень при наявності небезпеки їх змішування. Тому, враховуючи наведене, до ст.ст. 490, 495 та 503 ЦК України доцільно внести зміни, спрямовані на розширення можливостей суб’єкта у сфері реалізації права заборони.
Форми реалізації правомочності розпорядження є неоднаковими для різних видів засобів індивідуалізації.
а) До змісту суб’єктивного права на географічне зазначення правомочність розпорядження не входить. Враховуючи, що остання охоплює надання та передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності, доцільно до п.7 ст. 17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” внести зміни та розширити перелік заборонних дій власника свідоцтва, закріпивши положення наступного змісту: “Власник свідоцтва не має права: а) видавати ліцензію та передавати право на використання кваліфікованого зазначення походження товару”.
б) Суб’єкт права на торговельну марку наділений максимально широким спектром форм реалізації правомочності розпорядження, що проявляється у його можливості надання чи передачі прав на торговельну марку на підставі відповідних договірних конструкцій у повному обсязі чи частково.
в) У сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Розпорядження у даній галузі має дві форми: 1) передача прав на комерційне найменування при правонаступництві у випадку реорганізації юридичної особи, якщо умови її проведення не передбачають збереження за особою свого найменування; 2) надання прав на комерційне найменування разом з іншими виключними правами на підставі договору комерційної концесії.
28. Визнається таким, що не відповідає юридичній природі суб’єктивного права на комерційне найменування, положення п. 2 ст. 490 ЦК України про можливість переходу майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування разом з цілісним майновим комплексом. Перехід права на комерційне найменування без припинення існування юридичної особи для позначення якої воно використовується, вважаємо неможливим, а тому пропонується виключити п. 2 зі змісту ст. 490 ЦК України.
29. На підставі дослідження теоретичних та практичних аспектів захисту суб’єктивних цивільних прав на засоби індивідуалізації, обґрунтовується, що право на захист являє собою правову можливість уповноваженої особи використовувати заходи правоохоронного характеру з метою запобігання правопорушенню, припинення його наслідків, поновленню порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов'язку.
Право на захист: 1) передбачає можливість уповноваженої особи використовувати незаборонені законом правоохоронні заходи; 2) має матеріально-правовий характер та може реалізуватися у процесуальній формі; 3) не обмежується лише державною діяльністю по застосуванню заходів примусового характеру; 4) супроводжує суб’єктивне цивільне право та продовжує існувати при його припиненні; 5) являється невід’ємним атрибутом суб’єктивного права та має відносну самостійність у рамках системи цивільних прав.
30. Захисні можливості особи нерозривно пов’язані та зумовлюються специфікою порушеного чи оспорюваного суб’єктивного цивільного права та залежить: по-перше, від характеру самого права; по-друге, від виду та характеру вчиненого правопорушення.
Окремі інститути цивільного права допускають можливість застосування для захисту порушених прав всіх чи переважної більшості передбачених законодавством способів захисту; особливості інших обумовлюють використання лише певних правоохоронних засобів.
31. Захист прав на засоби індивідуалізації має ряд особливостей, які проявляються у наступному:
а) у рамках прав на засоби індивідуалізації існують обмежені можливості використання неюрисдикційних механізмів захисту порушених прав у порядку самозахисту чи через застосування заходів оперативного характеру;
б) для захисту прав на засоби індивідуалізації в адміністративного порядку пріоритетне значення має превентивна діяльність державних органів у формі державній реєстрації позначень як торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань;
в) наявні спеціальні способи судового захисту, які реалізуються у сфері прав на засоби індивідуалізації (знищення з товару чи його упаковки незаконно використовуваного засобу індивідуалізації чи схожого з ним позначення; опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права на засоби індивідуалізації та зміст судового рішення щодо такого порушення).
32. При створенні ефективної системи превентивного захисту прав на комерційне найменування у формі державної реєстрації на нормативному рівні мають бути вирішені проблеми, пов’язані з її функціонуванням та визначений: 1) орган, який забезпечує проведення реєстрації комерційних найменувань; 2) перелік документів, подання яких є необхідним для реєстрації; 3) термін та черговість її проведення; 4) коло підстав відмови у реєстрації та відомості, які мають перевірятися при її проведенні.
При її формуванні видається доцільним врахувати досвід пострадянських країн, зокрема, Вірменії, де вже декілька років забезпечується правова охорона фірмових найменувань на підставі їх державної реєстрації.
33. Потребує удосконалення передбачена Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” процедура розгляду заперечення проти реєстрації торговельної марки. Видається доцільним нормативно встановити чіткі строки подання та розгляду заперечення уповноваженим закладом та закріпити обов’язок останнього повідомити про результати розгляду особі, яка подала заперечення та заявникові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародне законодавство:
1. Парижская конвенция об охороне промишленной собственности от 20 марта 1883г. (дата набрання чинності для України – 25.12.1991 р.) // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / http://www.rada.gov.ua.
2. Мадридское соглашение о международной регистрации знаков от 14 апряля 1891 г. (дата набрання чинності для України – 25.12.1991 р.) // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / http://www.rada.gov.ua.
3. Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів від 14 квітня 1891р. (Україна не підписала) // http://www.rada.gov.ua.
4. Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження товарів та їх м