ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ОСОБИ: АКСІОЛОГІЧНО-НОРМАТИВНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Козенко Юлія Олегівна

УДК 340.12

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ОСОБИ:
АКСІОЛОГІЧНО-НОРМАТИВНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ

12.00.12 – філософія права

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Гарасимів Тарас Зеновійович

Львів – 2012
ПЛАН
ВСТУП…………………………………………………………………….. 3
Розділ 1 ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНСТАНТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ
ОСОБИ……………………………………………………………………..
13
1.1 Стан дослідженості проблеми детермінації правової поведінки особи та метамова наукової розвідки………….………………………… 13
1.2 Методологія й методика дослідження детермінації правової поведінки особи……………………………………...……………………. 31
Висновки до першого розділу.…………………………………….… 38
Розділ 2 ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ОСОБИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ……………………………………………….. 41
2.1 Парадигмальне осмислення феномена поведінки особи…………... 41
2.2 Структура і типологія правової поведінки особи ………………….. 54
2.3 Генеза правової поведінки особи: діахронно-компаративний вимір………………………………………………………………………..
64
Висновки до другого розділу ……………………………………….. 77
Розділ 3 ПРАВОВИЙ ВПЛИВ НА ПОВЕДІНКУ ОСОБИ ЯК АКСІОЛОГІЧНИЙ ЗРІЗ ДІЇ ПРАВА У МЕХАНІЗМІ ЇЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ…………………………………………………………...

82
3.1 Правові принципи в ролі засобів формування юридичного світогляду……...…………………………………………………………...
85
3.2 Правосвідомість та правова культура як рефлексія настанов правового виховання…………….………………………………………...
101
Висновки до третього розділу ………………………………………. 118
Розділ 4 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ ЯК НОРМАТИВНИЙ ЗРІЗ ДІЇ ПРАВА У МЕХАНІЗМІ ЇЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ…………………………………………………………... 122
3.1 Норма права та її реалізація – модель і матерія правової
поведінки…………………………………………………………………... 124
3.2іПравовідносини як вимір буття особи у розрізі дозволеного та належного…...……………………………………..………………………. 134
3.3 Правова відповідальність як діалектика «свободи» та «обов’язку……...………………………………………………………….. 144
Висновки до четвертого розділу…………………………………….. 155
ВИСНОВКИ…………………………………………………………........ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………........ 166
ДОДАТКИ……………………………………………………………........ 187

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із основних об’єктів філософсько-правового пізнання завжди була людина та її поведінка. Багатолітній розвиток наукової думки засвідчує, що саме цей понятійний тандем є своєрідним осердям, навколо якого розгортається світ і його пізнання.
Дослідження проблеми поведінки людини, підґрунтя для вирішення якої репрезентовано загальнонауковою методологічною парадигмою, здійснюється в межах широкого переліку знань: людина (біологічний вид) і навколишній світ розглядаються у контексті природничих наук; людина (індивід) і соціум – в контексті вивчення суспільствознавства; людина (особа) та держава – у правових науках; людина (особистість) та її внутрішній світ – в межах психології; людина (громадянин) і влада – в контексті політології. У кожному з перелічених вчень спроби формулювання визначень людської поведінки тривають не одне століття. Існує незліченна кількість авторських тлумачень кожного із них, які, попри свою неоднозначність, сходяться у твердженні, що всі вони характеризують власне людський вияв усвідомленої активності, що має індивідуалізоване забарвлення.
Феномен поведінки особи був предметом дослідження вчених найширшого кола соціогуманітарних дисциплін. Його вивчали філософи Стародавнього та Середньовічного світу: Аврелій Августин, Альберікус, Анаксимандр, Арістотель, Ацилій, Ден Си, Конфуцій, Платон, Сократ, Тома Аквінський, Юстиніан та багато інших.
Помітний внесок у розвиток наукового вчення про поведінку особи здійснили представники шкіл філософії: Георг Гегель, Іммануїл Кант, Джон Локк, Марсилій Падуанський, Самуїл Пуфендорф, Жан-Жак Руссо, Г.С. Сковорода, Артур Шопенгауер, Людвіг фон Фейєрбах, Йоганн Фіхте, П.Д. Юркевич; психології: Альфред Адлер, Ганс Айзенк, І.Д. Бех, Л.С. Виготський, С.Д. Максименко, І.П. Павлов, Л.І. Петражицький, М.В. Савчин, Беррес Скінер, Едуард Торндайк, Джон Уотсон, Еріх Фромм; соціології: Макс Вебер, Еміль Дюркгейм, В.Є. Пилипенко, А.В. Мудрик, В.Т. Циба, П.О. Сорокін; етики: Дюрант Дрейк, Фрідріх Паульсен,
М.К. Реріх та інші.
В межах правової науки, зокрема в контексті її юридичної значущості, поведінку особи вивчали Н.Г. Александров, С.С. Алексєєв, О.М. Балинська, В.С. Бігун, С.Н. Братусь, М.В. Вишняк, В.Н. Вітрук,
К.Г Волинка, Т.З. Гарасимів, Я.І. Гилинський, В.І. Гойман, Д.А. Гудима, І.П. Голосніченко, С.Д. Гусарєв, В.К. Грищук, О.В. Грищук,
Г.Х. Єфремова, О.П. Дзьобань, Н.Ю. Діомідова, В.С. Канцір, С.А. Капітанська, Б.О. Кістяківський, Ганс Кельзен, М.С. Кельман,
Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, С.Н. Кожевников, С.А. Комаров,
В.В. Копейчиков, А.Ф. Крижанівський, Н.М. Крестовська, В.Н. Кудрявцев, Д.А. Липинський, С.Л. Лисенков, Л.А. Луць, В.В. Оксамитний,
Н.М. Оніщенко, М.В. Оніщук, М.П. Орзіх, В.П. Малахов, А.В. Малько, М.Н. Марченко, Н.І. Матузов, Н.Ю. Мельничук, А.В. Нікітін,
В.С. Нерсесянц, О.О. Лукашова, О.Г. Мурашин, Е.Б. Пашуканіс,
А.А. Письменицький, А.С. Піголкін, В.Н. Протасов, П.М. Рабінович,
С.П. Рабінович, В.М. Сирих, О.Ф. Скакун, С.С. Сливка, Д.В. Слинько,
А.С. Токарська, М.П. Трофімова, М.П. Требін, В.Н. Хропанюк,
М.М. Цимбалюк, М.Й. Штангрет, Хьюберт Харт, А.І. Хрімлі, Варга Чаба, А.Ф. Черданцев, Б.О. Чупринський, Ю.С. Шемшученко, Г.Ф. Шершеневич, І.Д. Шутак, Л.С. Явич та інші.
Відтак дослідження правової поведінки особи та її детермінації пролягає на межі не лише декількох спеціальностей: філософії, теорії, соціології права, але й цілого спектру наук – права, філософії, соціології, психології, етики. Така позиція є виправданою з огляду на аналізовану проблематику, адже саме людина (особа) та її поведінка (якщо розглядати останню у розрізі однієї з основних характеристик людини та складової суспільних відносин) була, є і залишатиметься основною гуманістичною
цінністю.
У наведеній вище тезі звертається увага на повсякчасну актуальність досліджуваного питання в теоретичному вимірі, в той час як на практичний аспект актуальності цієї теми вказують кризові явищі в житті світової та вітчизняної спільноти. Такі періоди характеризуються дисбалансом у сфері правової поведінки особи в сторону оптимізації правопорушень, зростання девіантних та делінквентних проявів, як наслідок, – регресу правомірної поведінки.
Все це підкреслює необхідність розробки комплексного дослідження детермінації правової поведінки особи саме в межах філософії права, яка є свого роду інтегруючою дисципліною, що дозволяє розвивати тісні міждисциплінарні зв’язки.
Наш аналіз робить наголос на тому, що особа як цілісна система, мікрокосм є окремою ланкою суспільства, яка втілює у відносинах із правом власний потенціал. Зважаючи на це необхідно дослідити особу та право як суб’єкти взаємодії, в межах чого слід висвітлити аксіологічно-нормативну детермінацію правової поведінки особи як один із ключових для юридичної науки, адже він стосується широкого переліку напрямів досліджень: дії права як квінтесенції правового впливу та правового регулювання, правомірної та протиправної поведінки, правосвідомості й правової культури, соціального призначення права як цінності (духу) та як норми (закону), його антропологічної парадигми та проблеми людського буття в цілому.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з науково-дослідними роботами Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямами «Розробка методології теорії держави і права, філософії права» (державний реєстраційний номер 0106U003648), «Філософсько-правові та теоретико-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні»
(державний реєстраційний номер 0109U007855).
Мета і задачі дослідження. Мета наукової роботи полягає у висвітленні правової природи, властивостей, структури та сутності аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи та її механізму, а також з’ясуванні їх значення у філософсько-правовому феномені поведінки особи.
Відповідно до мети дослідження поставлено такі задачі:
– окреслити ступінь дослідженості проблеми, її інструментальних термінів;
– визначити зміст парадигмальних підходів до аналізу феномена поведінки особи;
– простежити структуру і типологію правової поведінки особи в значущому для юридичної науки розрізі;
– дослідити процеси генези та діахронно-компаративної еволюції правової поведінки особи;
– висвітлити категорії правового впливу як аксіологічної детермінанти правової поведінки особи та правового регулювання як нормативної детермінанти правової поведінки особи в їх дефінітивному, функціональному та компонентному аспектах;
– дати визначення та розкрити зміст структурних елементів кожної із детермінант: правових принципів, правосвідомості та правової культури; норми права, правовідносин та правової відповідальності;
– розкрити зміст поняття «механізм аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи».
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері феномену правової поведінки особи.
Предметом дослідження є аксіологічно-нормативна детермінація правової поведінки особи.
Методи дослідження були обрані відповідно до об’єкта та предмета,
а також мети і задач наукового пошуку, задля їх всебічного виявлення та
розкриття. Методологічне підґрунтя дисертації становить комплекс
філософських, загальнонаукових та власне юридичних принципів, підходів, методів та прийомів.
Основними у дослідженні було обрано антропологічний та персоналістичний принципи, що визначають своєрідне самопородження поведінки особи як особливої форми людської діяльності, що зазнає різного роду соціальних та юридичних впливів.
Пропонована форма дослідження дозволила застосувати методологічну структуру, у вигляді: аксіологічного підходу – способу пізнання права, в основі якого лежить ціннісне сприйняття соціально-правової дійсності, а критерієм істинності є загальнолюдські цінності, блага; нормативного підходу – способу правопізнання, який ґрунтується на визначенні права як сукупності офіційно визнаних державою настанов (норм), за допомогою яких встановлюється правовий характер та правомірність (законослухняність) поведінки соціальних суб’єктів.
Щодо методів, то в цьому дослідженні застосовані: філософські (діалектичний (підрозділ 4.3); метафізичний (підрозділ 3.1); герменевтич-герменевтичний (підрозділ 1.1)); загальнонаукові (системно-структурний (підрозділ 2.2); функціональний (підрозділ 3.2)); власне юридичні: синхронно-діахронний та генетичний (з метою з’ясування значення феномена поведінки особи в загальній структурі наукових знань у підрозділі 2.1); компаративний (у висвітленні основних підходів до правової поведінки особи серед представників різних правових систем у підрозділі 2.3); діяльнісний (з метою аналізу реалізації права у певних діяннях за умов конкретної правової ситуації, тобто, в межах правовідносин у підрозділі 4.2); інституційний (задля характеристики норми права як моделі правової поведінки особи в підрозділі 4.1); інструментальний (для визначення спеціальноюридичних засобів у розкритті змісту складових елементів нормативної детермінанти правової поведінки особи, або ж правового регулювання у 4.1, 4.2, 4.3) та інші
методи.
Щодо прийомів, то у цьому дослідженні використані такі з них: конкретизації та абстрагування (у розкритті сутності правосвідомості та правової культури особи як внутрішньої спонуки правової поведінки у підрозділі 3.2); індукції-дедукції (у дослідженні генези правової поведінки особи в підрозділі 2.3); аналізу-синтезу (у розкритті змісту позитивної правової відповідальності як виду правомірної поведінки особи у підрозділі 4.3); опису-характеристики (для виявлення сутності кожного із правових принципів як складового елемента аксіологічної детермінанти правової поведінки особи у підрозділі 3.1); аналогії (у визначенні структури й типології правової поведінки особи у підрозділі 2.2) тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є однією із перших спроб комплексного філософсько-правового аналізу правової поведінки особи з точки зору її аксіологічно-нормативної детермінації. На основі проведеного дослідження сформульовано низку положень та висновків з елементами наукової новизни:
уперше:
– дано авторське визначення понять «аксіологічна детермінанта правової поведінки особи» та «нормативна детермінанта правової поведінки особи», а також вказано на необхідність введення в науковий обіг терміну «механізм аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи», який пропонується розуміти через призму процесу злагодженої взаємодії правового впливу та правового регулювання як системи основних умов, чинників та факторів, що визначає усвідомлену соціально значущу діяльність суб’єкта права, спрямовану на взаємодію із правовим середовищем, здатну породжувати правові наслідки;
– виявлено паралелі між аксіологічною детермінантою правової поведінки особи і правовим впливом, нормативною детермінантою правової поведінки особи і правовим регулюванням з метою їх глибинного системно-структурного пізнання, а також задля обґрунтування необхідності інтегрованого й комплексного застосування у контексті механізму детермінації правової поведінки особи;
– запропоновано характеристику основних структурних елементів аксіологічної детермінанти правової поведінки особи: правових принципів, правової свідомості та правової культури як системи загальноюридичних засобів природно-правового характеру, що спрямовані на організацію правової поведінки та нормативної детермінанти правової поведінки особи: норми права, правових відносин та правової відповідальності як системи спеціальноюридичних засобів позитивно-правового характеру, що спрямовані на впорядкування правової поведінки.
удосконалено:
– методологію дослідження філософсько-правових проблем правової поведінки особи, зокрема запропоновано застосування чотирирівневої методологічної структури, яку утворюють принципи, підходи, методи та прийоми, а також зроблено наголос на особливій актуальності принципів гуманізму та персоналізму, аксіологічного та нормативного підходів у контексті виконання філософсько-правових досліджень антропологічної тематики;
– пошуки щодо виявлення рівня наукового пізнання та сформованих на його основі парадигмальних підходів до проблеми детермінації правової поведінки особи у філософсько-правовій ретроспективі, через призму діахронного екскурсу, а також наукові спроби конвергенції та гармонізації зазначених підходів;
– дослідження структури, типології та генези правової поведінки особи як складного, структурно неоднорідного феномена, що містить низку рівнів і ланок, має статичні й динамічні властивості й широку типологічну характеристики за різноманітними ознаками.
дістали подальший розвиток:
– філософсько-правове тлумачення наукових концептів «особа»,
«поведінка особи», «правова поведінка особи», «правовий вплив», «правове
регулювання» тощо;
– уявлення про значущість детермінації правової поведінки особи та її структурних елементів, з огляду на гуманістичні та персоналістичні тенденції у сфері соціально-правового буття, через призму природно-правового та позитивно-правового підходів.
Практичне значення одержаних результатів. Результати наукових досліджень, сформульовані у висновках та рекомендаціях, можуть бути використані у:
– науково-дослідницькій сфері – для подальшого наукового пошуку у сфері аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи;
– правовиховній сфері – з метою застосування положень щодо підвищення рівня правової свідомості та правової культури суспільства, як наслідок, – оптимізації правомірної поведінки;
– навчальному процесі – для підготовки підручників та посібників із навчальних дисциплін «Філософія права», «Теорія держави і права», «Соціологія права» (акт впровадження Львівського державного університету внутрішніх справ № 5 від 6 березня 2012 р).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора, що базується на філософсько-правовому осмисленні проблеми аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи. Сформульовані положення, узагальнення та висновки автор одержав особисто.
Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом оприлюднення основних положень дисертації на засіданнях кафедр теорії та історії держави і права, загальної теорії держави і права, міжкафедральному семінарі кафедр загальної теорії держави і права, теорії та історії держави і права, філософії та політології Львівського державного університету внутрішніх справ, а також, на 12 науково-практичних та науково-теоретичних заходах різних рівнів, зокрема:
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Право на при-
ватність: тенденції та перспективи» (м. Львів, 15–16 листопада 2008 р.);
IX Міжнародній науково-практичній конференції «Норма та девіація в правоохоронній діяльності» (м. Луганськ, 28–29 травня 2010 р.);
ІІ Міжвузівській науково-теоретичній конференції «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 21 жовтня 2010 р.); VI Міжнародному круглому столі «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 3–5 грудня 2010 р.); Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 10 грудня 2010 р.); Науково-практичній конференції «Художня парадигма права в культурі» (м. Київ, 16 грудня 2010 р.); Міжрегіональному круглому столі «Проблеми юридичної науки: філософський, теоретичний та історичний аспекти» (м. Львів, 14 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Соціалізація молодої особистості: культура, освітня політика, технології формування»
(м. Суми, 21 квітня 2011 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Львів, 29–30 квітня 2011 р.);
II Конференції стипендіатів та молодих науковців програми Польської Республіки (м. Варшава, 11 травня 2011 р.); ІІI Міжнародному науково-практичному форумі «Принцип верховенства права та права людини» (м. Київ, 13–15 травня 2011 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гендерна проблематика і антропологічні горизонти»
(м. Острог, 26–27 травня 2011 р.); Всеукраїнському круглому столі «Юридичні клініки в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку (м. Одеса, 28 жовтня 2011 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в восьми статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях України та в 11 тезах виступів на науково-практичних та науково-
теоретичних заходах різних рівнів.
Структура дисертації зумовлена метою й задачами дослідження
та складається зі вступу, 4 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку
використаних джерел (252 найменування на 21 сторінці) та додатків. Загальний обсяг дисертації охоплює 193 сторінки, з них основний текст – 165 сторінок, додатки – 7 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі осмислення наукових праць у сфері правової поведінки особи, запропоновано нове наукове вирішення поставлених задач, що полягає у висвітленні правової природи, властивостей, структури і сутності аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи та її механізму, а також з’ясування їх значення у філософсько-правовому феномені поведінки особи, та дозволяє зробити висновки, що мають наукове і прикладне значення та полягають у такому:
1. Процес дослідження проблеми взаємовідносин особи та права не втрачав своєї актуальності крізь призму усієї історії людства. Науковий доробок вчених на цю тему є достатньо потужним, адже своєю проблематикою вона стосується найширшого кола питань: від історичних витоків становлення людської поведінки як соціального феномена до правової відповідальності, що водночас є одним із видів правової поведінки та покаранням за той її вид, що не узгоджується з правом. Втім на сьогодні відсутнім є комплексний філософсько-правовий аналіз проблеми правової поведінки особи, котрий би цілком розкривав зміст її аксіологічно-нормативної детермінації. Понятійно-категоріальний
апарат дослідження й досі недостатньо сформований, характеризується недовершеністю, дублюванням термінів та невиправданим запозиченням іншомовних слів, тому потребує подальшого розвитку та вдосконалення.
2. Сучасна наукова парадигма вказує на наявність декількох концепцій щодо розуміння поняття «поведінка особи», а саме: психодинамічної, его-теоретичної, диспозитивної, біхевіористичної, соціально-когнітивної, гуманістичної, феноменологічної тощо. Втім усі вони сходяться у твердженні, що поняття «поведінка особи» вказує на власне людський вияв усвідомленої активності, що має індивідуалізоване забарвлення.
Одним із першим наукових підходів до пізнання та розуміння феномена поведінки особи був біологічний. Представники цього підходу проводили паралелі між поведінкою біологічних та соціальних організмів. Розглядаючи поведінку особи як результат тривалої біологічної еволюції, вони відслідковували зародження складних форм людської діяльності від найпростіших одноклітинних організмів.
Наступний з напрямів дослідження поведінки особи – психологічний. Серед сукупності психологічних течій, що значну увагу звертають на феномен поведінки, варто виокремити теорію психоаналізу та біхевіоризм. Засновник першої з них на основі постулатів природничих наук і, наслідуючи натуралістичний стиль мислення, головним рушієм поведінки особи вважав сексуальний інстинкт. З огляду на це, сутність психічної організації особи є природно детермінованим механізмом перетворень її статевої енергії. Водночас прибічники теорії біхевіоризму вважали, що предметом дослідження може бути лише поведінка, яка виражається в доступному об’єктивному відображенні матеріальних процесів, а не психічних станів. Така поведінка складається із трьох елементів: фактора впливу, відповіді на вплив та підкріплювального наслідку (системи заохочень або покарань).
Соціологічне вчення про поведінку особи інтегруючим чинником усього соціального життя визнає колективний інстинкт. Таким чином, соціальна поведінка особи трактується як система або сукупність взаємопов’язаних дій та вчинків особи, котрі визначаються потребами, мотивами, інтересами, спонуками та формами суспільного життя, серед яких – потреби у спілкуванні, міжіндивідуальних зв’язках, творчості, прагненні до пізнання, уподібненні, освоєнні буття.
3. Структура правової поведінки особи одночасно організовується на чотирьох рівнях та ланках, які характеризуються різними категоріями складності. Перший рівень – це реакція суб’єкта на актуальну правову ситуацію, на специфічні впливи правового середовища, що змінюють один одного (поведінкові акти). Другий – звичні дії чи вчинки, які є елементами правової поведінки, комбінаціями її цілеспрямованих актів, що підпорядковуються уявленню про те, якого результату слід досягти. Третій – це чітка послідовність правових учинків або дій особи у правовій сфері, що спрямовані на досягнення певного результату. Четвертий рівень – це отримання результату, на який спрямовувалась правова поведінка, що водночас є благом, яке знаходиться під правовою охороною.
Що стосується ланок правової поведінки, то першою із них є мотив – рушійна сила, що спонукає особу до дії. Наступною серед ланок є планування та прийняття рішення, що передбачає визначення й оцінку можливостей для задоволення своїх потреб та інтересів і вибір об’єктів, на які буде спрямована правова поведінка. Завершальним етапом є виконання цього рішення, тобто вибір поведінки, який є результатом взаємодії правової ситуації та особистих мотивів суб’єкта. Після його завершення настають ті чи інші правові наслідки, що підкреслює необхідність механізму детермінації правової поведінки особи.
Коли йдеться про типологічний вимір правової поведінки, варто зазначити, що будь-які поведінкові прояви особи можна класифікувати на: акти, що є дією, та акти, що є бездіяльністю. Акти-дії, своєю чергою, поділяються на бажані (такі, що є рекомендованими, а не необхідними); належні (такі, що відповідають уявленням про належну поведінку); та заборонені (такі, що суперечать уявленням особи про належну поведінку). Акти-бездіяльності поділяються на акти-утримання та акти-терпіння. В кожній із цих категорій вчинків міститься низка компонентів, котрі в свою чергу, супроводжуються специфічними психічними процесами, що наділяють учасників суспільних відносин правами та обов’язками.
4. Правова поведінка, маючи не лише статичні, але й динамічні властивості, здатна до еволюції паралельно із ходом історії. Антропо- і соціогенез та біологічна еволюція людини призвели до формування людського мислення, активність людини все більше характеризувалася спрямованістю на досягнення конкретної мети та перетворення світу, тобто, мала характер діяльності – архетипу подальших форм поведінки, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик: цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами і прийомами дій, емоційності, а також наявністю таких властивостей, як ініціативність і ситуативність.
Окрім цього, правова поведінка особи крізь призму історії визначалася не лише часовою, але й просторовою детермінантою – загальною специфікою цивілізацій, а саме: традиціоналістською (Схід) та прогресистською (Захід). Світогляд та культура народів Сходу, яким притаманна підпорядкованість основних сфер життя єдиному духові канону, самозаглибленість та визнання природного ходу речей, переважанням загального над індивідуальним, суттєво відрізнялася і досі відрізняється від світоглядно-культурних цінностей народів Заходу, які базуються на автономії різних сфер суспільного життя, прагненні до змін дійсності, домінуванні індивідуального над загальним.
5. Правовий вплив – це аксіологічна дія на суспільні відносини загальноюридичних засобів, що спрямована на організацію усвідомленої соціально значущої поведінки особи.
Аксіологія визначається правом як наука про ідеал, на базі якого відбувається процес орієнтації поведінки і діяльності особи в суспільстві. Це категорія, яка характеризує фактичну реалізацію властивості права здійснювати інформаційно-психологічну (мотиваційну), виховну (ідеологічну), та соціальну дію на учасників правовідносин.
Правове регулювання – це нормативна дія на суспільні відносини спеціальноюридичних засобів: норм права, правовідносин, правової відпо-
відальності, що спрямована на упорядкування усвідомленої соціально значущої поведінки особи.
Нормативність – властивість права, пов’язана із забезпеченням впорядкованості суспільного життя. Головними шляхами забезпечення нормативності права і реалізації правових цінностей є процес легітимації права та державний примус.
6. Правовий вплив, або аксіологічна детермінанта правової поведінки особи базується на трьох загальноюридичних засобах: правових принципах, правосвідомості та правовій культурі.
Правові принципи є тією максимою, внутрішнім переконанням, незмінною позицією, що характеризується універсальністю, є гештальт-якостями, які чинять вплив на правову свідомість особи, формують її ідеологічний компонент. Відтак правові принципи, що безпосередньо пов’язані із процесом формування правової свідомості, у підсумку зумовлюють лінію правової поведінки особи.
Правова свідомість, що складається зі знання права, правової ідеології, правової психології і поведінкового елементу (настанов), проявляється у будь-якому акті правової поведінки особи і є відображенням правових знань та цінностей, рецептованих у процесі правового виховання. Правову ж культуру можна тлумачити як систему уявлень, що демонструють правову свідомість. Правосвідомість та правова культура – явища взаємозалежні, адже виражаються у ступені засвоєння права, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків; осмисленні права як цінності у сфері суспільних відносин; здатності застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати право для захисту своїх прав, свобод та інтересів, умінні поводитися в складних правових ситуаціях.
Правове регулювання, або нормативна детермінанта правової поведінки особи, базується на трьох спеціальноюридичних засобах: нормах права, правовідносинах та правовій відповідальності.
Норми права, формулюючи загальну модель правової поведінки особи, впорядковують найбільш важливі суспільні стосунки, в той час як їх реалізація відбувається шляхом матеріалізації цієї норми в практиці правової поведінки.
Правовідносини організовують та реалізовують правову поведінку особи, надають їй правових форм. Правовідносини як юридичний вимір буття особи у всій сукупності їх змістових та функціональних елементів відіграють роль конкретизатора та реалізатора поведінки суб’єктів права, вказуючи на дозволене та належне. Таким чином, у контексті регулювання правової поведінки особи їх визначення зводиться до найбільш поширеного засобу її реалізації, втілення в реальні дії правових приписів за конкретних правових умов.
Правова відповідальність як міра вимогливості особи до власної правової поведінки є діалектичним поєднанням категорій правової свободи та правового обов’язку, з огляду на те, що правові свободи є варіантами дозволеної правової поведінки суб’єкта, яку він здійснює за своїм вибором і на власний розсуд в межах відповідних норм права, а правові обов’язки є варіантами належної правової поведінки суб’єкта, суть яких полягає в обов’язковому виконанні зазначених в нормах права дій або в утриманні від тих із них, які забороняються.
7. Механізм аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи – це процес злагодженої взаємодії правового впливу та правового регулювання як системи основних умов, чинників та факторів, що визначає усвідомлену соціально значущу діяльність суб’єкта права, спрямовану на взаємодію із правовим середовищем, здатну породжувати правові наслідки.
У дослідженні зроблена спроба продемонструвати та обґрунтувати той факт, що аксіологічна детермінанта, яка уособлює вплив природного права з його позачасовими та позаструктурними параметрами, та нормативна детермінанта, що відображає позитивний вимір права з його предметністю та ситуативністю, становлять цілісний механізм аксіологічно-нормативної детермінації правової поведінки особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.іАбдулаев М.И. Теория государства и права: учебное пособие /
М.И. Абдулаев. – М.: МИИТ, 2003. – 244 с.
2.іАвгустин Аврелий. Исповедь / Августин Аврелий. – К.: УМК ВО, 1991. – 313 с.
3.іАвтономія розумної істоти і право: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: pravo.vuzlib.net/book_z1709_page_30.html.
4.іАлександров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Н.Г. Александров. – М.: Юрид. лит., 1961. – 461 с.
5.іАлексеев В.П. История первобытного общества / В.П. Алексеев, А.И. Першиц. – М., 2001. – 475 с.
6.іАлексеев Н.Н. Основы филисофии права / Н.Н. Алексеев. – СПб.: Юридический институт, 1998. – 328 с.
7.іАлексеев С.С. Общая теория права / С.С. Алексеев. – М.: Юристъ, 1995. – 315 с.
8.іАлексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 710 c.
9.іАлексеев С.С. Философия права: история и современность, проблемы, тенденции, перспективы / C.С. Алексеев. – М.: Норма, 1999. – 329 с.
10.іАльфонсас В. Личность и правовое регулирование: творческие поиски / Вайшвила Альфонсас. – Луганск, 2006. – 149 с.
11.іАнтропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): статті учасників П`ятого міжнародного круглого столу (м. Львів, 28-29 листопада 2009 року). – Львів: Край, 2009. – 336 с.
12.іАнтропологія права: філософський та юридичний виміри (стан,
проблеми, перспективи): статті учасників Шостого всеукраїнського круг-
лого столу (3-5 грудня 2010 року). – Львів: Галицький Друкар, 2009. –
2009. – 336 с.
13.іАршава І.Ф. Юридична психологія: підручник / І.Ф. Аршава,
І.О. Аршава, О.Г. Рєпіна. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2008. – 180 с.
14.іАфанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом / В.Г. Афанасьев. – М., 1959. – 354 с.
15.іБабаев В.К. Теория государства и права: учебник / В.К. Бабаев. – М.: Юристъ, 2005. – 212 с.
16.іБайхманов М.Т. Советское право и формирование личности /
М.Т. Байхманов. – Алма-Ата, 1975. – 275 с.
17.іБалинська О.М. Вербально-біхевіористська рефлексія правового виховання / О.М. Балинська // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ: Серія Юридична. – 2008. – №2. – С. 14-28.
18.іБалинська О. Правова комунікація: вербально-біхевіористський підхід: монографія / О.М. Балинська. – Львів: ПАІС, 2008. – 212 с.
19.іБалинська О. Проблеми теорії держави і права / О.М. Балинська, Т.З. Гарасимів. – Львів: ЛьвДУВС. – 2008. – 320 с.
20.іБаскин М.П. Философия немецкого Просвещения / М.П. Баскин. – М., 1954. – 361 с.
21.іБачинин В.А. Философия права и преступления / В.А. Бачинин. – Харків: Фоліо, 1999. – 607 с.
22.іБердяев Н.А. Смысл творчества (оправдания человека) /
Н.А. Бердяев. – М.: Изд-во Г.А. Лемана и С.И. Сахарова, 1916. – 215 с.
23.іБіблія: Старий Заповіт, Новий Заповіт та Книга Псалмів. – Оттава: Гедеонові браття, 1988. – 551 с.
24.іБігун В.С. Правова антропологія. До питання дослідження людини
в праві / В.С. Бігун // Часопис Київського університету права. – 2002. –
№ 1. – С. 3-15.
25.іБіленчук П.Д. Філософія права: навчальний посібник /
П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздіцький, С.С. Сливка. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
26.іБілуха М.Т. Методологія наукових досліджень: підручник /
М.Т. Білуха. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.
27.іБорисенко І.І. Юридичний словник: близько 30 000 термінів і стійких словосполучень / І.І. Борисенко. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 898 с.
28.іБратусь М.С. Юридическая ответственность и законность: очерк теории / М.С. Братусь. – М., 1976. – 216 с.
29.іБурлай Є.В. Дуалізм «природного» та «позитивного» в праві як філософська проблема / Є.В. Бурлай // Проблеми філософії права, 2003. – №.1. – С. 83-85.
30.іВедерніков Ю.А. Теорія держави і права: навчальний посібник / Ю.А. Ведерніков, А.В. Папірна. – К.: Знання, 2008. – 333 с.
31.іВишняк М.В. Личностъ в праве / М.В. Вишняк. – Петроград: Труд и борьба, 1917. – 194 с.
32.іВолинка К.Г. Теорія держави і права: навчальний посібник /
К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
33.іВитрук Н.В. Общая теория юридической ответсвенности /
Н.В. Витрук – М.: Норма, 2009. – 258 с.
34.іГарасимів Т.З. Природні та соціальні детермінанти формування поведінки людини: філософсько-правовий вимір: дис. д-ра юрид. наук: спец. 12.00.12 / Т.З. Гарасимів; Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів, 2009. – 458 с.
35.іГарасимів Т.З. Девіантна поведінка особистості: філософсько-правовий вимір: монографія / Т.З. Гарасимів. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 524 с.
36.іГегель Г. Наука логіки / Г.-В.-Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1975. –
452 с.
37.іГегель Г. Философия права / Г.-В.-Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1990. –
526 с.
38.іГетьманцев О.В. Співвідношення аксіом і принципів в цивільному
процесі України / О.В. Гетьманцев // Вісник Чернівецького національного
університету, 2004. – №1. – С. 57-64.
39.іГойман В.И. Действие права: методологический анализ /
В.И. Гойман. – М.: Мысль, 1992. – 501 с.
40.іГойман В.И. Формирование правовой активности личности /
В.И. Гойман. – М: 1988. – 164 с.
41.іГончаренко С.У. Український педагогічний словник /
С.У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.
42.іГородяненко В.Г. Соціологія: підручник / В. Г. Городяненко. – К.: Академія, 2003. – 532 с.
43.іГорський В.С. Філософія і психологія. Словник / В.С. Горський, М.Л. Ткачук, В.М. Нічик. – Унів: Пульсари, 2001. – 658 с.
44.іГребеньков Г. Аксиологический подход к проблеме человека /
Г. Гребеньков, В. Нечитайло. – Донецк: ДПИ, 1992. – 186 с.
45.іГрищук В.К. Вибрані наукові праці / В.К. Грищук. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – 823 с.
46.іГудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження: монографія / Д.А. Гудима. – Львів: Край, 2009. – 292 с.
47.іГуревич П.С. Основы философии: учебное пособие /
П.С. Гуревич. – М.: Гардарики, 2003. – 438 с.
48.іГусарєв С.Д. Теорія права і держави: навчальний посібник /
С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. – К.: Правова єдність, 2008. – 270 с.
49.іГусейнов А.А. Негативный контекст категорического императива Канта / А.А. Гусейнов // Международный кантовский конгресс. – М.: МГУ, 2004. – 645 с.
50.іДюркгейм Э. Социология, ее предмет, метод, предназначение /
Э. Дюркгейм; [пер. с фр., составл., послесл. и примеч. А.Б. Гофмана].– М.:
Канон, 1995. – 352 с.
51.іЕремеев Д. Ислам: образ жизни и стиль мышления /
Дмитрий Еремеев. – М.: Мысль, 1990. – 288 с.
52.іЕфимова Л.Г. Ответственность и распределение убытков в
расчетных отношениях / Л.Г. Ефимова // Государство и право. – 1995. – № 12. – С. 27-33.
53.іЕфремова Г.Х. Правовая психология и преступное поведение. Теория и методология исследования: монография / Г.Х. Ефремова,
А.Р. Ратинов. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. – 256 c.
54.іЖоль К.К. Философия и социология права: учебное пособие /
К.К. Жоль. – М.: Мысль, 2000. – 479 c.
55.іЗайчук О.В. Теорія держави і права / О.В. Зайчук,
Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 545 с.
56.іЗанфірова Т.А. Аксіологічно-нормативні засади філософії трудового права: монографія / Т.А. Занфірова. – Запоріжжя: КПУ, 2010. –299 с.
57.іЗемлянська О.В. Особистість як суб’єкт правосвідомості /
О.В. Землянська // Х.: Вісник ХНУ, 2008. – № 539. – С. 59-67.
58.іЗиммель Г. Истина и личность / Г. Зимель // Лики культуры,
1995. – Т. 1. – С. 78-80.
59.іПро інформацію: Закон України № 2657-XII від 02.10.1992 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 1992. – 207 с.
60.іИванов Р.Л. О понятии принципов права / Р.Л. Иванов // Вестник Омского университета. – 1996. – Вып. 2. – С. 115-118.
61.іИльин И.А. О сущности правосознания / И.А. Ильин. – М.: Норма-Инфра, 1971. – 164 с.
62.іИсаев М.А. Политическая система Скандинавии и Финляндии / Исаев М.А. – М., 2000. – 465 с.
63.іІвченко А.О. Тлумачний словник української мови /
А.О. Івченко. – Харків: Фоліо, 2002. – 543 c.
64.іІнститут юридичної відповідальності у демократичних правових
системах / [за заг. ред Н.М. Оніщенко]. – К.: Юридична думка, 2009. –
215 с.
65.іКабальський Р.О. Природа нормативності права: у пошуках
визначення / Р.О. Кабальський // Проблеми законності, 2007. – Вип. 91. – С. 195-200.
66.іКальной И.И. Философия права: учебник / И.И. Кальной. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 259 с.
67.іКант И. Основоположение к метафизике нравов /
Иммануил Кант. – М.: Мысль, 1997. – 447 с.
68.іКант І. Критика практичного розуму / Іммануїл Кант. – К.: Юніверс, 2004. – 238 с.
69.іКапіца С.П. Загальна теорія росту людства: скільки людей жило, живе та буде жити на Землі / С.П. Капіца– К.: Наука, 1999.– 742 с.
70.іКельман М.С. Загальна теорія держави і права: методологічні проблеми розвитку та системний аналіз: монографія / М. С. Кельман. – Тернопіль: Терно-граф, 2007. – 152 с.
71.іКельман М.С. Загальна теорія держави і права: підручник /
М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – Л.: Новий світ-2000, 2007. – 584 с.
72.іКельман М.С. Юридична наука як об`єкт методологічного дослідження: монографія / М.С. Кельман. – Тернопіль: Тернограф, 2011. – 348 с.
73.іКеримов Д.А. Философские проблемы права / Д.А. Керимов. – М.: Мысль, 1972. – 471 с.
74.іКершенштайнер Г. Що таке державно-громадське виховання / Георг Кершенштайнер. – К.: Юніверс, 2000. – 138 с.
75.іКістяківський Б.О. Вибране / Б.О. Кістяківський. – К.: Абрис, 1996. – 512 с.
76.іКоваль О.Є. Моральний вчинок як міра духовного розвитку
особистості / О.Є. Коваль: – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:іhttp://intkonf.org/koval-oe-moralniy-vchinok-yakmiraduhovnogorozv-
itku-osobistosti/.
77. Коган Л.Н. Цель и смисл жизни человека / Л.Н. Коган. – М.:
Мысль, 1984. – 252 с.
78.іКозенко Ю.О. Аналіз соціального феномена поведінки особи: сучасна юридична концепція / Ю.О. Козенко // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 1.– С. 211-218.
79.іКозенко Ю.О. Види індивідуальної (приватної) девіантної поведінки / Ю.О. Козенко // матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Право на приватність: тенденції та перспективи». – Львів: ЛьвДУВС, 2008. – С. 94-95.
80.іКозенко Ю.О. Гендер як один із детермінантів формування поведінки особи: антрополого-правовий вимір / Ю.О. Козенко // матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Гендерна проблематика та антропологічні горизонти». – Острог: ОСА – 2011. – С.117-119.
81.іКозенко Ю.О. Демократичні принципи права в ролі засобів формування юридичного світогляду особи / Ю.О. Козенко // Вибори та демократія. – 2011. – № 3. – С. 39-43.
82.іКозенко Ю.О. До питання аспектології юридично значущої поведінки особи / Ю.О. Козенко // матеріали міжрегіонального круглого столу «Юридична наука: філософський, теоретичний та історичний
вимір». – Львів: ЛьвДУВС, 2011. – С. 84-88.
83.іКозенко Ю.О. К вопросу о демаркации механизмов правового влияния и правового регулирования / Ю.О. Козенко // Проблемы законности. – 2011. – № 116. – С. 233-238.
84.іКозенко Ю.О. До питання правової соціалізації особи /
Ю.О. Козенко // матеріали Міжнародної науково-практичної конференції
молодих вчених та студентів «Соціалізація молодої особистості:культура, освітня політика, технології формування». – Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка – 2011. – 216-218.
85.іКозенко Ю.О. К вопросу о механизме действия права на про-
цесс формирования поведения лица / Ю.О. Козенко // Молодой ученый. – 2011. – № 3. – С. 56-57.
86.Козенко Ю.О. Механізм дії права на поведінку суб’єктів як один із ключових критеріїв типологізації правових систем / Ю.О. Козенко // матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції «Компаративістські читання». – Львів, ЛьвДУВС, 2011. – С. 261-264.
87.Козенко Ю.О. Позитивное право как нормативная конструкция поведения лица / Ю.О. Козенко // Российский юридический журнал. – 2011. – № 5. – С. 71-76.
88.Козенко Ю.О. Пенітенціарна система як ретроспективний компонент впливу на делінквентні девіації поведнки особи» /
Ю.О. Козенко // Матеріали Дев’ятої міжнародної науково-практичної конференції «Норма та девіація в правоохоронній діяльності». – Луганськ: ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. – 2010. – С. 125-130.
89.Козенко Ю.О. Поведінка особи: історико-правове узагальнення / Ю.О. Козенко // Держава і право. – 2011. – №51. – С. 114-120.
90.Козенко Ю.О. Поведінка особи як предмет наукового пізнання та розуміння» / Ю.О. Козенко // матеріали всеукраїнського круглого столу «Проблеми державотворення та правотворення в Україні». – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – С. 149-151.
91.Козенко Ю.О. Правовий механізм формування поведінки особи у контексті історіографії та метамови / Ю.О. Козенко // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. – 2011. – № 5. –
С. 34-39.
92.іКозенко Ю.О. Реформування правового механізму регуляції поведінки особи: пошуки та пропозиції» / Ю.О. Козенко // матеріали ІІ Міжвузівської науково-теоретичної конференції «Правові реформи в Україні». – К.: КНУВС, 2010. – С. 162-167.
93.іКозенко Ю.О. Правові властивості поведінки особи: компаративний вимір» / Ю.О. Козенко // матеріали VI Міжнародного круглого столу «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)». – Львів: ЛНУ ім. І. Франка: 2010. – С. 302-
311.
94.іКозенко Ю.О. Юридично значуща поведінка суб’єкта права: детермінанти взаємовідносин особи і держави / Ю.О. Козенко // Теоретичні та прикладні питання державотворення: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2011_9/ zmist/R_1/04Kozenko+.pdf – 2011. – № 9.
95.іКозенко Ю.О. Law against Behaviour: misconceptions and antagonisms in Romane-German literature retrospective / Ю.О. Козенко // матеріали науково-практичної конференції «Художня парадигма права в культурі». – К.: Академія адвокатури України. – 2010. – С. 59-78.
96. Козловський Ю.А. Право як догма і право як ідея (гносеологічний аспект) / А.Ю. Козловський // Науковий вісник Чернівецького у-ту
ім. Ю. Федьковича. Серія: Правознавство. – 1996. – №4-5. – С. 98-102.
97.іКолодій А.М. Права людини і громадянина в Україні: навчальний посібник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
98.іКомаров С.А. Общая теория государства и права: учебник /
С.А. Комаров – СПб.: Белый город, 2001. – 264 с.
99.іКоновалова В.Е. Правовая психология: учебное пособие /
В.Е. Коновалова. – Харьков: Консум, 1997. – 160 с.
100.іКонфуций. Афоризмы мудрости / Конфуций; [под. редакцией В.П. Бутромеева, В.В. Бутромеева, Н.В. Бутромеевой]. – СПб.: Белый город, 2010. – 98 с.
101.іКорженко В.В. Філософія виховання: зміна орієнтацій: моно-графія / В.В. Корженко. – К.: АУДУ, 1998. – 303 с.
102.іКорженко В.В. Філософський смисл поняття «виховання» /
В.В. Корженко // Наукові записки Харк. військ. ун-ту. – 2000. –
Вип. VII. – С. 43 – 50.
103.іКорольков А. О понимании нормы в биологии и медицине / Антон Корольков. – М.: 1966. – 378 с.
104.іКостюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток
особистості / Г.С. Костюк. – К., 1989. – 313 с.
105.іКостюк Г.С. Избранные психолочесике труды / Г.С. Костюк. – М., 1988. – 455 с.
106.іКравченко А.П. Антропологічний принцип у філософії права: монографія / А.П. Кравченко. – Харків: Право, 2010. – 235 с.
107.іКравчук М.В. Особливості розвитку англо-американської правової системи / М.В. Кравчук. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с.
108.іКрестовська Н.М. Теорія держави і права / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвєєва. – Х.: Одіссей, 2008. – 432 с.
109.іКудрявцев В.Н. Избраные труды по социальных науках /
В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1989. – 815 с.
110.іКудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология / В.Н.Кудрявцев. – М.: Наука, 1982. – 218 с.
111.іКудрявцев В.Н. Объективная сторона правонарушения /
В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1978. – 341 с.
112.іКудрявцев В.Н. Право и поведение / В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1976. – 211 с.
113.іЛазарев В.В. Теория государства и права: хрестоматия / В.В. Лазарев, В.В. Липень. – М.: Юристъ, 2001. – 834 с.
114.іЛатишев В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе / В. Латишев. – М.: Мысль, 1999. – 314 с.
115.іЛаэртский. Д. О жизни, учениях и изречениях знаменитых
философов / Диоген Лаэртский. – М.: Мысль, 1979. – 413 с.
116.іЛейбниц Г. Сочинения в четырёх томах / Г.В. Лейбниц – М.: Мысль, 1982. – Т. 1. – 636 с.
117.іЛейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность / Н.С. Лейкина. – Л.: 1968. – 200 с.
118.іЛеонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность /
А.Н. Леонтьев. – М.: Политздат, 1975. – 202 с.
119.іЛипинский Д.А. Проблеми юридической ответственности /
Д.А. Липинский. – К.: 2005. – 456 с.
120.іЛисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: навчальний посібник / С.Л. Лисенков. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 279 с.
121.іЛосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ, Платон / А.Ф. Лосев. – М., 1963. – 361 с.
122.іЛукашева Е.А. Общая теория прав человека / Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 1996. – 520 с.
123.іЛуць Л.А. Загальна теорія держави і права: навчально-методичний посібник / Л.А. Луць. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.
124.іМаксимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С.И. Максимов. – Харків: Право, 2002. – 414 с.
125.іМаксимов Б.Н. Философия права / Б.Н. Мальков. – М.: Directmedia publishing, 2005. – 148 с.
126.іМаксимов С.І. Філософія права: сучасні інтерпретації /
С.І. Максимов. – Харків: Право, 2010. – 332 с.
127.іМаксимов С.І. Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів // Проблеми філософії права. – 2003. – №1. – С. 38-45.
128.іМанна А.А.К. Преступление и наказание по мусульманскому праву: учебное пособие / Аммар Абдуль Карим Манна. – М.: РУДН, 2007. – 88 с.
129.іМатузов Н.И. Личность, права, демократия. Теоретические проблемы субъективного права / Н.И. Матузов. – Саратов: Изд-во Сара-
товского ун-та, 1972. – 290 с.
130.іМатузов Н.И. Правовая система и личность / Н.И. Матузов. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 293 с.
131.іМельничук І.В. Юридична психологія: методичні рекомендації / І.В. Мельничук. – Одеса: СВД Черкасов, 2008. – 54 с.
132.іМельничук Н.Ю. Дискурс «злочину» та «покарання» у контексті класичної філософської парадигми: монографія / Н.Ю. Мельничук. – Львів: Край, 2006. – 327 с.
133.іМертон Р.К. Социальная структура и аномия / Р.К. Мертон. –М.: Прогресс, 1966. – 313 с.
134.іМиллер Д. Планы и структура поведения / Д. Миллер, Ю. Галантер, К. Прибрам. – М.: Прогресс, 1996. – 129 с.
135.іМоністичні підходи та їх обмеженість щодо дослідження поведінки людини: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // tourlib.net › books_others/lukashevych41.htm.
136.іМордвинцева Л.П. Индивидуальность в эпоху средневековья / Л.П. Мордвинцева, А.Я. Гуревич // Общественные и гуманитарные науки. – 1994. – № 4. – Сер. 3. Философия. – С. 199-208.
137.іМудрик А.В. Социализация человека / А.В. Мудрик. – М.: Мысль. – 2007. – 213 с.
138.іНадирашвили Ш.А. Установка и деятельность / Ш.А. Надирашвили. – Тбилиси: Ин-т психологии им. Д.Н. Узнадзе, 1987. – 309 с.
139.іНазаренко А.К. Теория государства и права: учебное пособие / А.К. Назаренко. – М.: Юрайт, 2000. – 741 с.
140.іНастасяк І.Ю. Соціологія права: навчальний посібник /
І.Ю. Настасяк. – Львів: ПАІС, 2008. – 196 с.
141.іНерсесянц В.С. История политических и правовых учений /
В.С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1986. – 843 с.
142.іНовий тлумачний словник української мови / В.В. Яременко,
О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2001. – 862 с.
143.іОксамитний В.В. Правомерное поведение личности: автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юр.наук: спец. 12.00.01 «Теория государства и права; история политических и правовых учений» /
В.В. Оксамытный. – К.: 1990. – 20 с.
144.іОксамитный В.В. Правовое воспитание – важный фактор социальной активности личности / В.В. Оксамитный. – К., 1979. – 231 с.
145.іОлійник А.Ю. Теорія держави і права України: навч. посібник / С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
146.іОніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: монографія / Н.М. Оніщенко. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
147.іОрбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія: навчальний посібник / Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Кощинець. – Чернівці.: Книги – ХХІ, 2007. – 448 с.
148.іПавлов И.Я. Сборник сочинений / И.Я. Павлов. – М.: АН СРСР, 1963. – Т.2. – 410 с.
149.іПацурківський П.С. Інтегративний підхід в системі методів пізнання права / П.С. Пацурківський. – [Електронний ресурс]. – Режимадоступу:рhttp://lawreview.chnu.edu.ua/article.php?lang=ua&visnuk=3&article=75.
150.іПетражицкий Л.И. Введение в изучение права и нравственности. Основы эмоциональной психологи / Л.И. Петражицкий. – СПб., 1907. – 408 с.
151.іПетражицкий Л.И. Теория права и государства в святи с теорией нравственности / Л.И. Петражицкий. – СПб., 1909. – 214 с.
152.іПетров А.В. Теория государства и права: учебное пособие / А.В. Петров. – Челябинск, 2002. – 116 c.
153.іПетровский А.В. Основы теоретической психологии: учеб-
ное пособие / А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский. – М.: ИНФРА-М,
1998. – 528 с.
154.іПиголкин А.С. Правовая норма и поведение индивидов /
А.С. Пиголкин. – М.: Труды ВЮЗИ, 1978. – Т. 56. – 458 с.
155.іПилипенко В.Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический анализ) / В.Е. Пилипенко. – К., 1993. – 294 с.
156.іПисьменицький А.А. Теорія держави і права: навчальний посібник / А.А. Письменицький, Д.В. Слинько. – Харків: 2007. – 252 с.
157.іПлахотный А.В. Свобода и ответственность (социологический анализ) / А.В. Плахотный. – Харків: ХНУ, 1972. – 246 с.
158.іПогребняк С.П. Негативна і позитивна свобода в умовах демократичної правової держави / С.П. Погребняк // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – 2008. – № 21. – С. 74-81.
159.іПогребняк С.П. Справедливість змісту нормативно-правових актів як умова їх правомірності / С.П. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №2(41). – С.41-59.
160.іПолітологічний енциклопедичний словник / [за заг. ред.
Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна]. – К.: – Генеза, 1997. – 814 с.
161.іПоляков А. Коммуникативная концепция права (генезис и теоретико-правовое обоснование) А / Поляков. – М.: 2003. – 318 с.
162.іПопулярна юридична енциклопедія / В.Г. Гіжевський,
В.В. Головченко, В.С. Ковальський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. –
528 с.
163.іПравовий вплив та правове регулювання: проблеми співвідношення [Електронний ресурс]. Режим доступу: Revolution/revokution/allbest.rulaw/0015739_0/html-2007
164.іПравознавство: підручник / [за ред. В.В. Копейчикова]. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.
165.іПроблемы общей теории права и государства: учебник для
ВУЗов / [под общ. ред. В.С. Нерсесянца]. – М.: Норма, 2004. – 832 с.
166.іПрокопович Г. Юридическая ответсвенность в российском праве: теоретический аспект / Г. Прокопович // Юридическая консультация. – 2003. – №3. – С. 54-56.
167.іПсихология. Словарь / [под общ. редакцией А.В. Петровина]. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.
168.іРабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави / П.М. Рабінович. – Xарків: Консум, 2002. – 160 с.
169.іРадугин А.А. Социология / А.А. Радугин. – М.: Центр 1997. –
641 с.
170.іРайнах А. Собрание сочинений / А. Райнах. – М.: Дом интернациональной книги, 2007. – 275 с.
171.іРатинов А.Р. Судебная психология для следователей: учеб. пособие / А.Р. Ратинов. – М.: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел, 1967. – 288 с.
172.іРичков М.О. Основи правознавства (курс лекцій у схемах) /
М.О. Ричков. – Ірпінь, 2008. – 194 с.
173.іРосійсько-український тлумачний словник спеціальних термінів з судової психології та психіатрії / І.І. Лановенко, О.Т. Литвин,
М.В. Чорний. – К.: Академія праці і соціальних відносин федерації професійних спілок України, 2009. – 152 с.
174.іРубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – Спб.: Белый город, 1978. – 814 с.
175.іРуссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права / Ж.-Ж. Руссо. – М.: Канон-пресс, 1998. – 416 с.
176.іСавчин М.В. Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки особистості / М.В. Савчин. – К., 1997. – 125 с.
177.іСавчин М.В. Психологія відповідальної поведінки: монографія /
Савчин М.В. – Івано-Франківськ: МістоНВ, 2008. – 412 с.
178.іСеліванов В.М. Право і закон (Філософський погляд на співвідношення права і закону) / В.М. Селіванов. – Проблеми філо-софії права, 2005. – Т.ІІІ. – 555 с.
179.іСербін Р.А. Правова культура – важливий фактор розбудови правової держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія держави і права; історія політичних и правових учень» / Р.А. Сербін / Київ, 2003. – 16 с.
180.іСердюк П.П. Генеза злочинної поведінки / П.П. Сердюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http/4/files/LA409_11.pdf.
181.іСитар І.М. Правові системи сучасності (західна традиція права) / І.М. Ситар – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ,
2009. – 408 с.
182.іСкакун О.Ф. – Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. – Х.: Консум, 2001 – 656 с.
183.іСкиннер Б.Ф. Технология поведения / Б.Ф. Скиннер. – М.: МУБиП, 1996. – 312 с.
184.іСливка С.С. Філософія права: навчальний посібник /
С.С. Сливка. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – 264 с.
185.іСловник основних термінів із соціальних дисциплін / В.М. Вовк, В.М. Кравець, Ю.С. Симон та ін. – К.: КНУВС, 2006. – 120 с.
186.іСмелзер Н.Д. Социология. Социологические исследования /
Н.Д. Смелзер. – Мысль: 1992. – 198 с.
187.іСорокин П.А. Элементарный учебник общей теории права в связи с теорией государства / П.А. Сорокин. – СПб.: СПб. ун-т, 2009. – 846 с.
188.іСоциальная психология: краткий очерк / [под общ. ред.
Г.П. Предвечного и Ю.А. Шерковина]. – М.: Политиздат, 1975. – 261 с.
189.іСпекторский Е.В. Юриспруденция и философия /
Е.В. Спекторский. – К.: Юридический вестник, 1913. – 412 с.
190.іСпіркін А.Г. Основи філософії / А.Г. Спіркін. – К.: Політична література, 1988. – 354 с;
191.іТарасов Н.Н. Методологические проблемы юридической науки:
монография / Н.Н. Тарасов. – Екатеринбург, 2001. – 264 с.
192.іТеория государства и права: учебное пособие для студентов / В.П. Малахов, И.А. Горшенева, А.А. Иванов. – М.: Мысль, 2009. – 423 с.
193.іТеорія держави і права: академічний курс: підручник / [За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко]. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
194.іТолстой Ю.К. К теории правоотношения / Ю.К. Толстой. – Л.: ЛГУ, 1959. – 247 с.
195.іТрансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства: матеріали міжнародної науково-практичної конфе-
конференції (12 червня 2008 р.). – Донец