ДОРОНІНА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН В ІМПЕРАТОРСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ СВ. ВОЛОДИМИРА (1834–1919 рр.)

brief description

ДОРОНІНА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН В ІМПЕРАТОРСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ СВ. ВОЛОДИМИРА (1834–1919 рр.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДОРОНІНА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 94(477): 378.4 (477-25)КНУ: 80] “1834/1919”
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ФІЛОЛОГІЧНИХ
ДИСЦИПЛІН В ІМПЕРАТОРСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
СВ. ВОЛОДИМИРА
(1834 − 1919 рр.)
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
Борисенко М. В.,
доктор історичних наук,
професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................................................3
ВСТУП............................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ....................11
1.1. Історіографія..........................................................................................................................11
1.2. Джерельна база .....................................................................................................................25
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ (1834–1863)..................................................................36
2.1. Зародження осередку філологічної освіти на 1-му відділенні філософського
факультету.....................................................................................................................................36
2.2. Діяльність історико-філологічного факультету у 1840–1863 рр................................55
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX
– НА ПОЧАТКУ XX СТ. ...........................................................................................................79
3.1. Освітня реформа 1863 р. та запровадження нових дисциплін....................................79
3.2. Класична філологія та її представники..........................................................................100
3.3. Роль сучасних європейських мов в університетській освіті......................................134
3.4. Розвиток славістичних дисциплін ..................................................................................150
РОЗДІЛ 4. РЕОРГАНІЗАЦІЯ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
НА ПОЧАТКУ XX СТ. ............................................................................................................175
4.1. Створення романо-германського відділення................................................................175
4.2. Предметна система.............................................................................................................179
ВИСНОВКИ..............................................................................................................................196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ....................................200
ДОДАТКИ..................................................................................................................................226
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВУАН (УАН) – Всеукраїнська Академія наук.
ДАК − Державний архів міста Києва.
ЖМНП – Журнал Министерства народного просвещения.
ІТНЛ – Історичне товариство імені Нестора-Літописця.
ІР НБУВ – Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені
В.І. Вернадського.
ОГКУ ГАТО – Обласное Государственное Казенное Учреждение
"Государственный Архив Томской области".
ТОДРЛ – Труды Отдела древнерусской литературы.
УИ – Университетские известия.
ЦДІАК України − Центральний державний історичний архів України, м. Київ.
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Історія України невід’ємно пов’язана з
культурно-освітніми центрами, у яких розвивалися науки, формувалася
інтелектуальна еліта та місцева інтелігенція. Одним з таких центрів був
Імператорський університет Св. Володимира (1834–1919), сьогодні Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, який зміг зайняти чільне місце
серед провідних освітніх закладів, де був накопичений цінний досвід і досягнуті
значні результати.
У Київському університеті протягом XIX − на початку XX ст. були
сформовані кафедри, задіяний кваліфікований професорсько-викладацький склад,
створені цикли гуманітарних предметів, до комплексу яких входили філологічні.
Слід зазначити, що соціокультурні обставини та формування національної
самосвідомості європейських народів у XIX ст. зумовили появу різних напрямів
філологічних наук. Виникли спеціальні розділи філології, які вивчали мови та
літератури цілих груп народів, споріднених між собою. Так, разом з класичною,
з’явилися слов’янська, романська, германська філології. Тому як зв’язок з
європейською мовознавчою традицією в університетах Російської імперії ввели
комплекс філологічних наук (словесних), який також активно викладався в
Імператорському університеті Св. Володимира. Досліджуючи духовну культуру
народів світу через мовний і стилістичний аналіз літературних пам’яток,
університетські вчені зробили вагомий внесок у розвиток філологічних
дисциплін.
Тільки на початку XXI ст. історична наука почала активно цікавитися
життям та науковою спадщиною університетських філологів, але ці розвідки
зовсім не відображають цілісної картини перебігу подій. Існує проблема
заповнення наукової прогалини щодо етапів розвитку та структури філологічної
освіти, запровадження філологічних та суміжних дисциплін, життєвого шляху,
творчого доробку та професійної діяльності найяскравіших представників
5
мовознавчих галузей, які активно працювали в Київському університеті у XIX –
XX ст.
Сьогодні перед новою українською державою постає багато завдань для
вирішення у галузі політики, освіти та культури. Розвиток технологій диктує нові
умови, у яких відведено особливу роль гуманітарним наукам. Інтеграція
українського суспільства з європейською спільнотою ставить нові питання для
вирішення, особливо важливі для розбудови вітчизняної науки відповідно до
європейських стандартів. Оскільки університетська філологічна наука у свій час
знаходилася під значним впливом європейської, питання вивчення історії
становлення та розвитку філологічних дисциплін набуває особливого значення,
враховуючи інтеграцію українського суспільства з європейською спільнотою.
У пункті 4 статті 3 закону України “Про вищу освіту” від 01.07.2014 № 1556–
VII щодо державної політики у галузі вищої освіти вказано напрям міжнародної
інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір
вищої освіти за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій
національної вищої школи1
. Тобто, одним із головних підходів щодо змін у сфері
освіти в України є її адаптація до європейського простору із збереженням власних
традицій. Таким чином, постають очевидні завдання, пов’язані із дослідженням
культурної та освітньої спадщини та підвалин університетської науки, закладених
попередніми поколіннями, які необхідно поступово вирішувати.
Актуальність дослідження, в першу чергу, посилюється тим, що на сьогодні
немає окремого ґрунтовного дослідження, у якому всебічно аналізується
комплекс проблем щодо історії розвитку філологічних дисциплін та професійної
роботи професорсько-викладацького складу гуманітарних кафедр Київського
університету.

1 Закон України про вищу освіту №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р.
[електронний ресурс] Режим доступу: http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakonukrayiny-pro-vyschu-osvitu
6
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами,
темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної
програми “Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія та
сучасність” історичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 11 БФ046-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування цілісної
картини становлення та розвитку філологічних дисциплін, формування
відповідних кафедр та професійна діяльність професорсько-викладацького складу
в Імператорському університеті Св. Володимира у період з 1834 по 1919 рр.
Для цього поставлена низка завдань:
−проаналізувати історіографію та джерельну базу дослідження;
−з’ясувати основні етапи становлення та розвитку філологічних дисциплін;
− розглянути проблему зародження сходознавства в університеті;
− проаналізувати впровадження курсів західноєвропейських літератур як
складової філологічної освіти;
−висвітлити проблему кадрового забезпечення кафедр класичної філології;
− з’ясувати роль сучасних європейських мов в університетській освіті;
− з’ясувати внесок філологів у розвиток курсів славістики;
−розглянути умови створення романо-германського відділення як
структурного підрозділу історико-філологічного факультету;
−дослідити впровадження предметної системи в університеті.
Об’єктом дослідження є складова гуманітарної освіти, а саме – філологічна
освіта в університеті Св. Володимира у 1834–1919 рр.
Предметом дослідження є процес зародження, становлення та розвитку
філологічних дисциплін та професійна діяльність професорсько-викладацького
складу гуманітарних кафедр в університеті св. Володимира у 1834–1919 рр.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1834 р. по 1919 р. Нижня
межа зумовлена часом відкриття університету Св. Володимира, тобто
заснуванням у ньому мовних кафедр, а верхня − роком його ліквідації у 1919 р.
7
радянською владою. Також верхня межа пов’язана з фактичною ліквідацією
Київського навчального округу, на території якого функціонував університет.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Київського
навчального округу, створеного у 1832 р. і ліквідованого радянської владою у
1919 р., центром якого був Імператорський університет Св. Володимира.
Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи
історизму, всебічності та системності. Принцип історизму задіяний у
відображенні процесу розвитку філологічних дисциплін у контексті
університетської освіти та її зв’язку з іншими історичними фактами та подіями
XIX−ХХ ст. Принцип всебічності був використаний для аналізу як джерельної
бази, так і історіографії. Принцип системності дозволив підійти до вивчення
становлення та розвитку філологічних дисциплін, як до комплексу гуманітарних
предметів, і розглянути їх як складову університетської освіти.
Для визначення основних етапів та виділення окремих підетапів, у яких
відбувалися якісні зміни, був задіяний діахронний метод. Проблемнохронологічний метод допоміг прослідкувати поетапне впровадження
гуманітарних дисциплін та створення окремих кафедр у зв’язку з дією російських
університетських статутів і розвитком університетської освіти у XIX − початку
XX ст. Метод просопографічного аналізу дозволив зібрати усю доступну
інформацію про професорсько-викладацький склад, з’ясувати етнічну
приналежність, освіту, соціальне положення та кар’єрний ріст викладачів
гуманітарних кафедр.
У процесі опрацювання фондів архівів та бібліотек Києва
використовувалися джерелознавчі методи бібліографічної та архівної евристики,
класифікації та систематизації. Ці методи дали можливість виявити комплекс
джерел, виділити основні групи матеріалів, розкрити їхній інформаційний
потенціал та визначити пріоритет для кожного із розділів дисертації.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному вивченні становлення та
розвитку філологічних дисциплін у межах Імператорського університету
Св. Володимира (1834−1919). Вперше цілісно розкрито впровадження класичної,
8
слов’янської та романо-германської філології, розглянуто роботу професорськовикладацького складу. Розширено джерельну базу і залучено до обігу широке
коло неопублікованих джерел. По-новому розглянуто питання спеціалізації
філологічних дисциплін та впровадження предметної системи в університеті.
Розширено відомості про освіту та роки роботи викладачів університету усіх
мовознавчих кафедр. З нових позицій розкрито історичні умови створення
кафедри порівняльної граматики індоєвропейських мов та відділення романогерманської філології на історико-філологічному факультеті.
Практичне значення одержаних результатів. У подальшому матеріали
дисертації можуть бути використані для створення колективних та
індивідуальних узагальнюючих наукових праць з історії вітчизняної науки та
освіти, при розробці спеціальних курсів з історії Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, для упорядкування бібліографічних
покажчиків, енциклопедично-довідкових видань. Практичне значення особливо
важливо у зв'язку з інтеграцією наукових установ та освітніх закладів сучасної
України до європейського освітнього простору.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею,
в якій висвітлено власні ідеї і розробки автора, що дозволили вирішити поставлені
завдання. Робота містить теоретичні та методичні положення і висновки,
сформульовані дисертанткою особисто. Використані в дисертації ідеї, положення
чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані лише для
підкріплення ідей здобувачки.
Апробація дисертаційного дослідження. Окремі положення дисертації
були оприлюднені у виступах на наступних науково-практичних конференціях:
1.Дороніна Н. В. Ф. Г. Міщенко – український філолог, історик,
антикознавець // XX ювілейна Міжнародна науково-практична конференція
“Українознавство та всесвітня історія: теоретико-методологічні засади наукових
парадигм” ( 25–26 жовтня 2011 р. ННДІУВІ) / Автор-упорядник: Фігурний Ю.С.,
орг. секретар Кухар В.В. – К.: ННДІУВІ, 2011. – 296 с.
9
2. Дороніна Н. В. Іноземні мови в Київському університеті (1834–1917 рр.) //
Дні науки історичного факультету. Матеріали IV Міжнародної наукової
конференції молодих учених, присвяченої 20-річчю Незалежної України. – Вип.
IV: у 6-ти част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц.
О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. – Ч. 1 – К., 2011. –
С. 17 – 18.
3. Дороніна Н. В. Становлення та розвиток іноземної філології в
Імператорському університеті Св. Володимира (1834–1917 рр.) // Україна і світ:
гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес. Тези доповідей Міжнародної
науково-теоретичної конференції студентів і аспірантів (Харків, 4–5 квітня 2012
р.) У трьох частинах. Частина 3. / редкол. Л.Л. Товажнянський та ін. – Харків:
НТУ «ХПІ», 2012. – С. 225 – 227.
4. Дороніна Н. В. Імператорський університет Св. Володимира – осередок
філологічної освіти на Київщині у XIX ст. // Дні науки історичного факультету.
Матеріали V Міжнародної наукової конференції молодих учених. – Вип. V: у 7-
ми част. / Редкод.: чл.-кор. НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц.
О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. – Ч. 7 – К., 2012. –
С. 60 – 61.
5. Дороніна Н. В. Предметна система викладання на історико-філологічному
факультеті в Імператорському університеті Св. Володимира (1906–1917 рр.) // Дні
науки історичного факультету. Матеріали VI Міжнародної наукової конференції
студентів, аспірантів та молодих учених – Вип. VI: у 8-ми част. / Редкол.: чл.-кор.
НАНУ, проф. В. Ф. Колесник (голова), доц. О. Ю. Комаренко (заст. голови),
І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. – Ч. 1 – К., 2013. – С. 14 – 15.
Здобуті результати також висвітлені у наступних публікаціях:
1. Дороніна Н. В. До історії розвитку іноземної філології в Київському
університеті у XIX–XX ст. / Наталія Володимирівна Дороніна // Етнічна історія
народів Європи. – 2011. – Вип. 35. – С. 86–90.
10
2. Дороніна Н. В. Сергій Дложевський − український вчений, філолог і
археолог / Наталія Володимирівна Дороніна // Етнічна історія народів Європи. –
2011. – Вип. 36. – С. 75–79.
3. Дороніна Н. В. Дерптська філологічна традиція викладання іноземних
мов в Київському університеті (1834–1917 рр.) / Наталія Володимирівна Дороніна
// Україна в етнокультурному вимірі століть. – 2012. – Вип. 2. – С. 561–570.
4. Доронина Н. В. Иностранная филология в Императорском университете
Св. Владимира в XIX – начале XX ст. // Альманах современной науки и
образования.  Тамбов: Грамота, 2014. − №3 (82) − С.66–69.
5. Дороніна Н. В. З історії викладання англійської мови в Імператорському
університеті Св. Володимира / Наталія Володимирівна Дороніна // Гілея:
науковий вісник. – 2014. – Вип. 86 (7) − С. 26–31.
6. Дороніна Н. В. Спеціалізація філологічних дисциплін на історикофілологічному факультеті Імператорського університету Св. Володимира /
Наталія Володимирівна Дороніна // Етнічна історія народів Європи. – 2014. –
Вип. 44.– С. 82–89.

bibliography

ВИСНОВКИ
Аналіз стану теми наукової розробки свідчить про те, ще окремої ґрунтовної
праці, присвяченої вивченню становлення та розвитку філологічних дисциплін в
університеті Св. Володимира (1834–1919) досі не існує. Історіографія
представлена окремими роботами з історії Київського університету та його
професорсько-викладацького складу. Джерельна база дослідження охоплює
опубліковані та неопубліковані матеріали, останні з яких все ще утримуються у
різних фондах державних архівів м. Києва.
У ході проведеного дослідження на основі архівних матеріалів та
спеціалізованої літератури встановлено, що в університеті за період 1834–1919 рр.
був створений філологічний осередок, який пройшов довгий шлях свого
становлення та розвитку. Крім того, слід звернути увагу на орієнтацію осередку
на європейське мовознавство і виділити декілька етапів.
Перший етап зародження (1834–1863) умовно поділений на два підетапа. На
першому підетапі (1834–1839), який тривав до закриття університету у 1939 р., на
філософському відділенні відбувається формування мовних кафедр за рахунок
колишніх викладачів Кременецького ліцею (1834−1839). Філологічні дисципліни
із самого початку поділялися на класичну, російську філологію та сучасні
європейські мови. Другий підетап (1840–1863) характеризується відокремленням
історико-політичних та літературно-філологічних наук та створенням у 1850 р.
історико-філологічного факультету, який став повноцінним осередком
філологічної освіти. Протягом 50-х рр. XIX ст. відбувалася посилена реакція у
галузі освіти з боку російського уряду, зменшення наукових зв’язків з
університетами Європи. У цей час на кафедрах класичної філології активно
працюювали німці, вихованці Дерптського університету. На мовознавчих
кафедрах з’являються перші вихованці Київського університету
(К. Ф. Страшкевич, М. Т. Костир, А. І. Линниченко). У 40-х-50-х рр. XIX ст.
почалася активна розробка програм та стандартизація підручників для реалізації
197
навчального процесу, що вказує на формування власної навчально-методичної
бази.
Другий етап (1863–1884) становлення багатий на суттєві зміни, обумовлені
дією університетського статуту 1863 р. На історико-філологічному факультеті
з’явилися нові кафедри порівняльної граматики індоєвропейських мов (з 1884 р. −
порівняльного мовознавства) та історії всесвітньої літератури (з 1884 р. – кафедра
історії західноєвропейських літератур). У цей період з’явилися перші передумови
спеціалізації філологічних дисциплін. На кафедрах класичної та слов’янської
філології активно проводилася науково-дослідна робота, розроблялися відповідні
курси. Послаблення цензури і контролю дозволило університетському
філологічному осередку активно взаємодіяти із західноєвропейською спільнотою.
Третій етап (1884–1919) розвитку характеризується змінами у структурі й
змісті філологічної освіти. У 1906 р. в університеті ввели предметну систему,
метою якої було удосконалення діалогу студента і викладача і кардинальна зміна
у ставленні до викладання університетських дисциплін. Загальновизнаним стало
бачення університету як осередку спеціальної освіти тоді, як загальну освіту
повинна забезпечувати середня школа. Відбувається активна розробка програм і
планів та подрібнення спеціалізації разом із поглибленим вивченням філологічних
дисциплін.
Встановлено, що кафедра порівняльної граматики індоєвропейських мов
була незаміщеною з 1863 р. по 1885 р., хоча порівняльно-історичне мовознавство
було одним із найважливіших напрямків у мовознавстві XIX ст. Однією з причин
довгої відсутності викладача була внутришньоуніверситетська боротьба
професорської корпорації. До початку XX ст. кафедра порівняльної граматики
індоєвропейських мов представлена лише одним викладачем, вихованцем
Дерптського університету Ф. І. Кнауером, який займався вивченням та
викладанням санскриту та генеалогічної спорідненістю індоєвропейських мов.
Визначено, що із запровадженням у 1863 р. кафедри історії всесвітньої
літератури (з 1884 р. − історії західноєвропейських літератур) на історикофілологічному факультеті з’явилася значна кількість нових спецкурсів з культури
198
та літератури європейських народів. Вагомий внесок у розвиток спецкурсів з
історії західноєвропейських літератур зробили М. П. Дашкевич, Є. В. Анічков,
І. І. Гливенко, Ф. Г. Де-Ла-Барт та І.В. Шаровольський, які змогли створити
повноцінний літературознавчий осередок. Впровадження проф. М.П. Дашкевичем
романського (1887) й германського (1888) семінарів стало рушійним фактором у
викладанні групи предметів романо-германської філології. Крім цього,
М. П. Дашкевич та Ф. Г. Де-Ла-Барт досліджували джерела українського етносу,
що вказує на їх наукові інтереси у галузі історії та культури України.
Встановлено, що через відсутність належної кадрової політики проблема
кадрового забезпечення кафедр класичної філології часто вирішувалася за
рахунок вихованців інших університетів. На початку кадрове поповнення
відбувалося з Кременецького ліцею (Й. Й. Мікульський, Й. В. Корженевський,
М. Ю. Якубович) та Дерптського університету (І. Я. Нейкірх, О. К. Деллен). З
60 х рр. XIX ст. були запрошені вихованці Санкт-Петербурзького
(П. І. Аландський, В. І. Модестов, І. В. Цвєтаєв) та Московського університетів
(Ю. А. Кулаковський, М. Є. Скворцов). Тільки із середини XIX ст. у Київському
університеті серед професорсько-викладацького складу з’явилися власні кадри
(К. Ф. Страшкевич, Ф. Г. Міщенко, С. І. Бех), кількість яких поступово
збільшилася на початку XX ст. (С. С. Дложевський, В. П. Клінгер,
М. В Пахаревський, М. Я. Калинович).
Визначено, що ставлення до сучасних європейських мов протягом XIX ст.
залишалося як до факультативних, незважаючи на їх обов’язковість. Не існувало
жодних відділень чи кафедр, а викладання проводили лектори до початку XX ст.
Кадрове поповнення відбувалося переважно з мігрантів країн Європи, оскільки
підготовки викладачів сучасних європейських мов не існувало і самі мови не були
об’єктом окремого філологічного дослідження. В університеті працювали
випускники Паризького (А. К. Плянсон, Л. Е. Пекюс), Лондонського
(Я. Я. Госкінс) та Санкт-Петербурзького (Є. В. Анічков, І. І. Гливенко,
В. В. Даніель, Ф. Г. Де-Ла-Барт) університетів, а лектори німецької мови були
199
випускниками Депртського університету (Ф. К. Андерсен, С. І. Краузе,
П. В. Лукашевич, О. Ф. Свенсон).
З’ясовано, що до розробки славістичних дисциплін активно долучилися
О. О. Котляревський, Т. Д. Флоринський, А. І. Степович, О. М. Лук’яненко,
А. М. Лобода, В. О. Розов, В. М. Перетц, О. І. Соболевський. Саме на кафедрі
російської філології почали вивчати і впроваджувати українську мову, історію та
літературу А. М. Лобода, В. М. Перетц, В. О. Розов, Ю. А. Яворський. У той же
час Т. Д. Флоринський та О. І. Соболевський не визнавали окремішності
українського народу і відстоювали ідеї великодержавного шовінізму. В цілому
протягом 1834−1919 рр. загальна кількість росіян та українців на обох кафедрах
була приблизно однаковою.
Доведено, що завдяки активній діяльності професора кафедри історії
західноєвропейських літератур М. П. Дашкевича питання створення відділення
романо-германської філології, яке розглядалося з 1892 р., було позитивно
вирішено тільки у 1908 р. У результаті кафедру західноєвропейських літератур
було офіційно поділено на відділи романської і германської філології. Створення
романо-германського відділення дозволило сучасним європейським мовам разом
з літературами отримати свій структурний підрозділ і стати об’єктом окремого
дослідження.
Визначено, що курсова система, за якої вивчення предметів розтягувалося
на роки, у 1906 р. була замінена на гнучкішу предметну систему, яка методично
організовувала проходження предметів за семестри. Замість одного плану для
всього факультету почали розроблятися і ревізуватися плани для всіх відділень
згідно десяти спеціальностей із розподілом предметів на головні і додаткові.
Періодичні цикли головних і допоміжних предметів на кожен рік передбачали
проходження студентом повного курсу на відповідному відділенні. Система
вивчення була створена на зразок західних університетів із проходженням
предметів і курсів за вибором протягом чотирьох років і мала поглибити
спеціалізацію та зосередити викладання філологічних дисциплін на головному
предметі.