Трегубенко Тетяна Миколаївна Українські церковні музичні осередки кінця XVI –XVIII ст.: особливості формування та діяльності

brief description

Трегубенко Тетяна Миколаївна, завідувач відділу культури і мистецтв Молодіжного центру культурно-естетичного виховання, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Українські церковні музичні осередки кінця XVI XVIII ст.: особливості формування та діяльності». Шифр та назва спеціальності: 07.00.01 історія України. Спецрада Д 26.001.20 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ТРЕГУБЕНКО ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА
УДК 78.03[655.413:2] (477.84)"15 - 17"
ДИСЕРТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКІ ЦЕРКОВНІ МУЗИЧНІ ОСЕРЕДКИ
КІНЦЯ XVI – XVIII СТ.:
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ Т.М. Трегубенко
Науковий керівник:
Кагамлик Світлана Романівна
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Київ – 2019

Зміст
Вступ 18
Розділ 1. Українські церковні музичні осередки кінця XVI – XVIII ст.
як об’єкт наукового дослідження 24
1.1.Українські церковні музичні осередки: напрямки історіогра-
фічних студій 24
1.2. Аналіз джерельної бази дослідження 38
1.3. Методологічні засади дослідження 43
1.4. Українські церковні музичні осередки в історичному та жанро-
вому контекстах 48
Розділ 2. Київські церковні осередки у розвитку музичної освіти і
культури України 59
2.1. Традиції і новації церковного співу у Києво-Печерській лаврі 58
2.2. Києво-Могилянська академія як центр музичної освіти
і підготовки музичних кадрів українських земель 77
2.3. Музична капела Київської митрополичої кафедри 88
Розділ 3. Музичні церковні осередки Лівобережжя і Слобожанщини 100
3.1. Розвиток церковного співу на теренах Чернігівщини 100
3.2. Харківський колегіум як музичний центр Слобожанщини 107
3.3. Музичний осередок при Переяславській архієрейській
резиденції 116
Розділ 4. Осередки церковного музичного мистецтва
Правобережної і Західної України 120
4.1. Розвиток музично-хорового мистецтва в культурнопросвітницьких осередках Волині 120
4.2. Церковні музичні осередки Галичини 130
4.3. Почаївський Успенський монастир як музично-
видавничий центр Правобережної України 141
17
Розділ 5. Вплив української церковної музики на культуру
Російської держави 152
5.1. Українські церковні півчі і композитори в царських
придворних капелах 152
5.2. Осередки української музики в монастирях Москви і
Санкт-Петербурга 158
5.3. Резиденції архієреїв-українців як осередки українського
церковного співу 169
Висновки 176
Список використаних джерел і літератури 181
Додатки 220

bibliography

ВИСНОВКИ
Дослідження інтелектуального і духовного потенціалу нації є
важливим завданням сучасної історичної науки. Незамінним у цьому є
вивчення і засвоєння досвіду минулих поколінь, яке дасть можливість
визначити соціальні орієнтири і духовні пріоритети для майбутнього
незалежної України.
Інтелектуальний тезаурус України кінця XVI – XVIII ст.
зосереджувався в культурно-просвітницьких осередках, які традиційно
перебували під проводом Церкви. Їх діяльність формувала традиції
української культурної спадщини, забезпечувала її самобутність і сприяла
самоідентифікації української нації.
Необхідність поглибленого вивчення церковної музики обумовлена її
специфікою як феномена духовної культури, що має потужний вплив на
людину. Властива українському національному менталітету глибока
релігійність та емоційне сприйняття спричинила те, що церковна музика
стала на багато століть головним речником української музичної культури.
Українська духовна пісня зберегла свою культурно-історичну цінність
донині. Музично-поетичні тексти барокової доби, наповнені різноаспектним
релігійно-філософським змістом та виразним емоційним забарвленням,
суголосні суспільним запитам сьогодення.
Актуальність роботи обумовлена також тим, що в останні десятиліття
помітно зросла амплітуда музикознавчих видань, у тому числі пов’язаних із
розвитком української музичної культури XVI – XVIII ст. Проте ці роботи
переважно висвітлюють дисертаційну проблематику у загальному
мистецтвознавчому контексті. Натомість сфера діяльності окремих
церковних музичних осередків до сьогоднішнього часу залишається
недослідженою, як й імена багатьох їх представників із чернечого складу.
Специфіка і новизна представленого дисертаційного дослідження в
тому, що воно виконане на перетині декількох науково-дослідницьких
177
проекцій – історичної, літературознавчої, релігієзнавчої та мистецтвознавчої.
Водночас переважаючим є саме історичний контекст, де пріоритетними
постають джерела і методологія історичної науки.
Обґрунтовані в дисертації основні положення, які виносяться на захист,
є такими:
- З’ясовано, що українська церковна музика становить об’єкт наукового
дослідження учених різних галузей – істориків, філологів, музикознавців.
Попри, загалом, вагомі здобутки у дослідженні проблеми, залишилися
невивченими як окремі церковні музичні осередки, так і певні аспекти
церковної музичної культури, що обумовило потребу у концептуальному
осмисленні цілої низки питань, необхідність висвітлення яких спрогнозувала
вибір теми дисертаційного дослідження. Джерельна база дисертації
сформована головним чином із комплексу документів з монастирських та
єпархіальних архівних фондів та стародруків літургійного призначення.
Тематика дослідження обумовила його міждисциплінарний характер і
поєднання теоретичних підходів у сфері літературознавства і
мистецтвознавства з методологією історичної науки;
- Встановлено, що самобутній український церковний розспів значною
мірою формувався в київських духовно-просвітницьких центрах – КиєвоПечерській лаврі та Києво-Могилянській академії. Саме в Києво-Печерській
лаврі, яка була традиційним осередком монастирського співу, виник новий
хоровий жанр – «києво-печерський розспів» як своєрідний вияв стилю
українського музичного бароко. Друкарня Києво-Печерської лаври служила
головним постачальником видань літургійного призначення для українських
земель. Києво-Могилянська академія упродовж тривалого часу була
головним центром музичної освіти та своєрідною «кузнею музичних кадрів»
– півчих, регентів та композиторів. Водночас активно функціонувала
митрополича капела, яка задовольняла потреби Київської митрополичої
кафедри і систематично поповнювалася вихованцями Києво-Могилянської
академії;
178
- Доведено, що формування та діяльність українських церковних
музичних осередків Лівобережжя та Слобожанщини XVII – XVIII ст. мало
свою специфіку. На відміну від автономних київських монастирських центрів
– Києво-Печерської лаври і Києво-Могилянської академії, Чернігівський і
Переяславський осередки зосереджувалися при місцевих архієрейських
резиденціях і повністю залежали від суб’єктивної позиції та особистої
зацікавленості їх очільників (архієреїв). Водночас музичний центр
Слобожанщини гуртувався на базі провідного навчального закладу –
Харківського колегіуму, який давав музичну освіту і функціонував у тісному
зв’язку з Бєлгородською архієрейською капелою. Найпотужнішим був
Чернігівський осередок, створений архієпископом Лазарем Барановичем,
який особисто писав музичні твори і започаткував друкарню для видання
власних праць і богослужбових творів, у тому числі літургійного
призначення;
- Констатовано, що одним із перших музичних осередків на
українських теренах став Острозький культурно-просвітницький центр, на
базі якого виник характерний «острозький наспів», розвивався хоровий спів
та друкувалися окремі твори літургійного призначення. Значний внесок у
розвиток української музичної культури зробило Львівське братство, яке
досягло високого рівня музичної освіти і публікацій літургійних творів,
головним із яких став Ірмологіон 1708 року. Особливістю Почаївського
музичного осередку було започаткування традиції публікації українських
іконославильних піснеспівів, що згодом спричинило появу нотованих
збірників духовних пісень 1773 – 1806 рр., головним із яких став
«Богогласник»;
- Підкреслено, що незважаючи на перехід в унію, осередки
Правобережної і Західної України (Почаївський монастир, Львівське
братство) значною мірою зберегли православний обряд і, що особливо
важливо, функцію публікації традиційних літургійних творів. Водночас
специфікою діяльності унійних музичних осередків, на відміну від
179
православних обителей, було використання музичних інструментів під час
церковних відправ як наслідок їх латинізації, та публікація значної кількості
видань паралітургійного характеру у формі як окремих збірників, так і
додатків до богослужбових видань. У їх складі були твори унійних і
православних авторів, у тому числі на прославу святих обох конфесій;
- Проведено статистичний аналіз діяльності українських друкарень і
з’ясовано, що найпотужнішою за кількістю видань, пов’язаних із музичною
сакральною практикою, була друкарня Києво-Печерської лаври (276 видань).
З її стін вийшло найбільше Псалтирів (67), Акафістів (71, у тому числі 27 –
Акафістів св. великомучениці Варварі), Канонів (38), різних служб (31),
Служебників (16), Тріодей (10 Пісної і 6 Цвітної). Потужним музичним
видавничим осередком українських земель служив також Почаївський
Успенський монастир (120 видань упродовж неповного XVIII ст.), який
утримував провідні позиції на Правобережжі. У його репертуарі були
оригінальні видання «Устав церковного пенія» (2), «Величанія праздником»
(3), «Празднея» (1), проте найбільше він вирізнявся друком паралітургійних
пісень, 4 з яких вийшли самостійними збірками, а 6 – у складі головного
почаївського видання «Гора Почаївська»). Друкарня Львівського
Успенського братства (80 видань) опублікувала найбільше Анфологіонів (6),
Октоїхів (12) та Полууставів (6), єдина видала «Єрмологіон или катавасію»
(2). Зі стін друкарні Львівської єпархії при монастирі св. Юра вперше вийшов
нотний збірник Ірмологіон, який пізніше передрукувало Львівське братство
(2), Києво-Печерська лавра (4) і Почаївський монастир (4);
- Встановлено, що українська релігійно-просвітницька та мистецька
еліта була рушієм формування і розвитку церковно-музичного мистецтва в
Російській державі. У відповідності з потребами імперської світської і
церковної влади систематично поповнювалася українськими фахівцями не
лише Придворна імператорська капела, а й провідні столичні обителі
Російської імперії. Виклики українських півчих набули масового характеру у
першій половині XVIIІ ст. у зв’язку з указами Синоду та запрошеннями
180
українців, очільників російських єпархій і монастирів. Резиденції архієреївукраїнців ставали осередками церковного співу, що базувався на українських
традиціях.