АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШКІЛЬ МАКСИМ ВІКТОРОВИЧ

УДК 351. 713

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Рядінська Валерія Олександрівна,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Київ – 2012

З М І С Т
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . РОЗДІЛ 1
ПРАВОСУДДЯ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
14

1.1.

1.2.

1.3.
Соціальна зумовленість правового забезпечення охорони право-
суддя нормами адміністративного законодавства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Становлення й розвиток законодавства України про охорону правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Охорона правосуддя в адміністративно-деліктному законодавстві зарубіжних країн . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
14

25

39
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 2
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ПРАВОСУДДЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

60
2.1. Характеристика адміністративних правопорушень проти правосуддя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60
2.2. Адміністративні стягнення за посягання на правосуддя . . . . . . . . 80
2.3. Адміністративно-правова кваліфікація посягань на правосуддя. . . 99
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 3
ЗАПОБІГАННЯ ВЧИНЕННЮ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . 110

117

3.1. Чинники детермінації правопорушень у сфері правосуддя . . . . . . . 117
3.2. Суб’єкти запобігання вчиненню адміністративних правопорушень проти правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
133
3.3. Заходи запобігання вчиненню адміністративних правопорушень проти правосуддя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
147
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163
169

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184

ВСТУП
Актуальність теми. Конституційне закріплення принципу верховенства права зумовлює необхідність забезпечення функціонування дієвої судової системи, спрямованої на якісне здійснення правосуддя. Головним завданням правової політики України на сучасному етапі розвитку є пошук шляхів підвищення ефективності правосуддя з метою забезпечення справедливого судочинства, яке, в свою чергу, є показником реалізації конституційного права на судовий захист (ст. 55 Конституції України). Попри високі законодавчі вимоги щодо порядку здійснення справедливого, законного правосуддя та вирішення правових конфліктів, у сфері судочинства існує чимало порушень. Як відомо, авторитет судової влади в суспільстві залежить від дієвості механізму юридичної відповідальності за посягання на інтереси правосуддя. Отже, без з’ясування складної природи цього своєрідного виду соціальної діяльності, а також дослідження феномену суду в суспільній свідомості, вивчення особистості судді та її впливу на процес прийняття судового рішення домогтися ефективного правосуддя досить складно.
Свідченням негативних тенденцій у сфері реалізації судової влади є результати соціологічних досліджень, проведених у 2011 році, згідно з якими найсерйознішими проблемами для України є несправедливість судового розгляду (81,3 % опитуваних) та втрата довіри населення до судової системи (11%). Така ситуація вимагає дієвого використання усіх наявних правових засобів впливу на суспільні відносини, які виникають під час здійснення правосуддя, вживання заходів, спрямованих на запобігання будь-яким порушенням у цій сфері. Саме тому особливого значення, поряд з кримінально-правовими методами охорони, набувають і адміністративно-правові засобів впливу на суспільні відносини у сфері регулювання й охорони правосуддя. Відтак виникає потреба у проведенні комплексних наукових досліджень системи адміністративно-правових засобів охорони правосуддя, проблем їх нормативного закріплення й практичної реалізації.
Питання адміністративно-правової охорони правосуддя в нових економічних, політичних та правових реаліях сучасності в адміністративно-правовій науці досліджені ще недостатньо. Загальні питання щодо підстав та порядку притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення усіх видів правопорушень, в тому числі проти правосуддя, вивчали: В. Б. Авер’янов, Д. М. Бахрах, В. Т. Білоус, Ю. П. Битяк, А. І. Берлач, І. І. Веремєєнко, П. С. Гагай, І. П. Голоснiченко, Н. В. Гришина, Т. О. Гуржій, Є. В. Додiн, Л. В. Коваль, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Літошенко, Д. М. Лук’янець, О. І. Остапенко, С. В. Пєтков, В. О. Продаєвич, Н. Г. Саліщева, О. І. Харитонова, Н. В. Хорощак, А. О. Шишко та інші науковці.
До економічних, правових, організаційно-управлінських та соціально-психологічних аспектів запобігання правопорушенням зверталися у дослідженнях О. М. Бандурка, О. К. Волох, М. П. Запорожець, Л. М. Кельман, О. М. Литвак, І. Б. Медицький, Є. В. Невмержицький, В. П. Пєтков, В. М. Попович, В. Г. Фатхудінов.
Проблеми судової влади та здійснення правосуддя посідають вагоме місце у юридичній науці й досліджувались А. М. Бернюковим, Р. О. Куйбідою, В. Т. Маляренком, С. М. Пашковим, І. Р. Рекецькою, Ю. С. Сідою, М. І. Сірим, В. С. Смородинським.
Опубліковані праці склали вихідні науково-теоретичні основи дослідження автором обраної теми. Названі вчені внесли чимало нового в теорію і практику кваліфікації та запобігання правопорушенням у сфері правосуддя, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень.
Однак на сучасному етапі розвитку науки відсутні спеціальні комплексні дослідження адміністративно-правової охорони правосуддя в Україні.
Зокрема, залишаються дискусійними й потребують вирішення питання щодо розуміння поняття правосуддя як об’єкта адміністративно-правової охорони, щодо доцільності розширення переліку адміністративних правопорушень проти правосуддя.
Також існує потреба розробки запобіжних заходів щодо недопустимості проявів неповаги до суду, що й зумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2011 – 2012 рр. та Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 – 2015 рр., затверджених Загальними зборами Національної академії правових наук України 24 вересня 2010 р., у межах Концепції адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22.07.98 № 810/98), якою передбачено проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень з проблематики адміністративного права.
Напрям дисертаційного пошуку органічно пов’язаний із завданнями розвитку України, визначеними в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України у 2011 р. (“Модернізація України – наш стратегічний вибір”).
Робота є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету “Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), де автор є одним із виконавців.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичних положень про адміністративно-правову охорону правосуддя проаналізувати стан та перспективи захисту правосуддя адміністративно-правовими засобами, вивчити основні фактори, що зумовлюють вчинення проступків проти правосуддя, окреслити систему адміністративних проступків та види стягнень, які застосовуються до правопорушників, а також заходи запобігання правопорушенням у сфері правосуддя.
Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено розв’язання таких основних завдань:
– з’ясувати сутність поняття правосуддя як об’єкта адміністративно-правової охорони;
– вивчити історичні аспекти становлення та розвитку адміністративного законодавства України про охорону правосуддя;
– проаналізувати адміністративно-деліктне законодавство зарубіжних країн щодо охорони правосуддя;
– окреслити систему адміністративних проступків проти правосуддя;
– узагальнити чинники детермінації адміністративних правопорушень у сфері правосуддя;
– проаналізувати діяльність суб’єктів запобігання вчиненню адміністративних проступків проти правосуддя;
– визначити заходи запобігання вчиненню адміністративних проступків проти правосуддя;
– обґрунтувати пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням у сфері правосуддя;
– сформулювати рекомендації щодо удосконалення закону про відповідальність за адміністративні правопорушення в частині оптимізації правозастосовної діяльності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з адміністративно-правовою охороною правосуддя.
Предмет дослідження – адміністративно-правова охорона правосуддя в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ об’єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, компаративний, статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів практики). Їх застосування визначається системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності соціального змісту та юридичної форми, здійснювати аналіз елементів складів адміністративного правопорушення.
Так, історичний метод застосовувався в аналітичному огляді історичних передумов виникнення інституту відповідальності за посягання на правосуддя в Україні (підрозділ 1.2); формально-логічний – при аналізі поняття правосуддя як об’єкта адміністративно-правової охорони, характеристиці ознак адміністративних проступків (підрозділи 1.1, 2.1); порівняльний – у процесі аналітичного огляду основних засад відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень проти правосуддя в Україні та деяких зарубіжних країнах (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3), що дало можливість сформулювати рекомендації щодо удосконалення норм національного законодавства; статистичний і соціологічний – при опрацюванні даних соціологічних досліджень, судової статистики, анкетуванні та зведенні матеріалів опитування (розділ 3).
Науково-теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, адміністративного права і процесу, кримінології, кримінального права, соціології, психології, теорії управління, статистики.
Правова база дисертаційного дослідження – це положення міжнародних правових актів, Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади здійснення правосуддя, підстави адміністративної відповідальності за правопорушення у цій сфері.
Інформаційною й емпіричною основою дослідження стали результати вивчення постанов по справах про адміністративні правопорушення (за даними єдиного державного реєстру судових рішень); результати анкетування 145 суддів місцевих судів в Київській, Миколаївській, Івано-Франківській областях, матеріали судової статистики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним дослідженням адміністративно-правової охорони правосуддя в Україні, у якому сформульовано важливі для правозастосовної практики положення і висновки, запропоновані особисто здобувачем. Найбільш значущими з них є такі:
вперше:
– обґрунтовано положення про те, що у випадку вчинення діянь, передбачених ст.ст. 185-3, 185-5, 185-6, 185-11 КУпАП, шкоди зазнає, насамперед, право кожного на справедливий суд, яке, будучи природним правом, зумовлює обов’язок судді дотримуватися вимог міжнародних та національних правових актів щодо незалежності й безсторонності суду, доступу до правосуддя, обґрунтованості рішень тощо;
– виявлено, що невжиття заходів щодо пропозицій суду (як органу, який розглядає справи про адміністративні правопорушення) про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень, знаходиться поза межами адміністративної відповідальності й потребує врегулювання;
– з метою удосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення особистої недоторканності особи, її честі, гідності запропоновано запровадити у КУпАП норму про презумпцію невинуватості особи, що підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке встановлена відповідальність у вигляді адміністративного арешту;
удосконалено:
– тлумачення адміністративно-правової кваліфікації як оцінки уповноваженим суб’єктом адміністративного провадження вчиненого посягання, що містить формальні ознаки адміністративного проступку і полягає в ототожненні такого діяння з відповідною нормою адміністративного права й у юридичному закріпленні відповідного висновку;
– теоретичні положення щодо загальних ознак законодавства про адміністративні делікти пострадянських країн та країн континентальної Європи, до яких віднесено: єдність понятійного апарату адміністративних санкцій, визнання грошового штрафу основним видом стягнення, відсутність особливостей відповідальності неповнолітніх і інституту звільнення від відповідальності, підхід до розуміння суб’єктивної сторони діянь;
– напрями діяльності суб’єктів запобігання, серед яких визначено два основних: активну пропаганду норм законодавства про адміністративні правопорушення з метою правової освіти населення та підвищення рівня їх правової культури; забезпечення принципу невідворотності юридичної відповідальності, тобто притягнення до адміністративної відповідальності всіх осіб, які вчинили правопорушення;
набули подальшого розвитку:
– положення про історичну природу правопорушень проти правосуддя – з’ясовано, що у дореволюційному законодавстві вони мали кримінально-правовий характер, проте історично, через підвідомчість органам адміністративної влади, отримали назву адміністративних проступків, законодавче визначення яких було сформульовано в Основах законодавства Союзу РСР про адміністративні правопорушення (1980 р.) та відображено у Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення (1984 р.);
– характеристика зарубіжного досвіду охорони правосуддя – з’ясовано, що єдиним нормативним актом, який на законодавчому рівні визнає правосуддя об’єктом адміністративно-правової охорони, є прийнятий у 2003 р. Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення;
– розуміння того, що суворість санкції адміністративно правової норми не має вирішального впливу на зменшення кількості правопорушень, а є одним із заходів реалізації політики держави у сфері запобігання вчиненню адміністративних правопорушень, яка не може зводитись лише до збільшення розміру стягнення у вигляді штрафу;
– пропозиції щодо удосконалення норм КУпАП шляхом редакційних змін ст. ст. 185-3, 282;
– система суб’єктів запобіжної діяльності, яких можна умовно поділити на групи: 1) загальні – що формують політику та вживають заходів щодо гарантування додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) спеціальні – для яких основним завданням є забезпечення реалізації функцій правосуддя;
– характеристика детермінантів адміністративних правопорушень проти правосуддя, до яких належать: погіршення соціально-економічного, політичного становища в державі, поширення правового нігілізму в суспільстві, недоліки в роботі правоохоронних органів, нормативно-правова обмеженість реалізації прав та свобод людини і громадянина у сфері правосуддя, недовіра суспільства до органів судової влади, обтяжливість судових процедур, недоліки запобіжної (профілактичної) діяльності.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані:
у науково-дослідницькій сфері – як основа для подальшої розробки концепції запобігання правопорушенням у сфері правосуддя як самостійного напряму адміністративно-правової науки та для подальшого вивчення теоретичних проблем адміністративно-правової кваліфікації проступків. Матеріали дослідження використані у ході виконання науково-дослідної теми Київського міжнародного університету (акт впровадження № 302/04-10 від 30 квітня 2010 року);
у навчальному процесі – при викладанні курсів „Адміністративне право”, „Адміністративна відповідальність”, “Судові та правоохоронні органи в Україні” в Юридичному інституті Київського міжнародного університету (акт впровадження № 589/2 від 28 грудня 2009 року);
у сфері правотворчості – для уточнення низки законодавчих актів, що в подальшому сприятиме удосконаленню правового регулювання інституту адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері правосуддя.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки й рекомендації оприлюднені в доповідях та повідомленнях на: науково-практичній конференції “Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи” (21 серпня 2009 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (28 січня 2009 р. – 1 лютого 2010 р., с. Верхній Студений Межигірського р-ну Закарпатської області); всеукраїнській науково-практичній конференції “ІІІ наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького” (18 лютого 2010 р., м. Київ), міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Європейський шлях розвитку України: плани і реалії” (24 – 25 квітня 2010 р., м. Київ); XVІI Міжнародній науково-практичній конференції “Україна в євроінтеграційних процесах” (18 – 19 лютого 2012 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення й висновки проведеного дослідження відображені у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та 5 тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з яких 178 – основний текст, додатки – на 5 сторінках, список використаних джерел (198 найменувань) – на 23 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати дослідження адміністративно-правової охорони правосуддя в Україні, доходимо таких висновків:
1. Соціальна потреба у виникненні та існуванні судової влади зумовлена об’єктивною необхідністю розв’язання конфліктів несиловим способом, а також потребою у зберіганні правил людського співіснування. Таким чином, зумовленість адміністративної відповідальності об’єктивними законами суспільного розвитку, всією системою соціальних стосунків є одним із основних положень юридичної науки.
2. Під правосуддям як об’єктом адміністративно-правової охорони слід розуміти впорядковану діяльність суду (судді), яка спрямована на охорону природних прав людини (зокрема права на справедливий суд), інтересів громадян, суспільства, держави; здійснюється у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, конституційного судочинства та полягає у правозастосуванні, тобто в ухваленні на основі норм права справедливих рішень у конкретних справах.
3. Необхідність охорони правосуддя нормами адміністративного права зумовлена конституційними обов’язками людини і громадянина, які встановлені не в прямій, а в опосередкованій формі відповідно до вимог правової держави, а саме: обов’язком неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68), обов’язком знати конституційні обов’язки (ч. 2 ст. 68); обов’язком свідка (ст.63), присяжного і народного засідателя (ч. 4, ст. 124); обов’язком виконувати судові рішення (ч. 5 ст. 124), обов’язком поважати суд (ч. 5 ст. 129).
Норми глави 15 Розділу ІІ Особливої частини КУпАП про адміністративну відповідальність за посягання на правосуддя, будучи однією з гарантій захищеності інтересів правосуддя в цілому та інтересів окремих учасників судочинства зокрема, потребують розмежування відповідно до родового об’єкта та виділення окремого розділу “Адміністративні проступки проти правосуддя”.
4. Історичні правові джерела розвитку норм про відповідальність за різного роду посягання на правосуддя прямо пов’язані із формуванням органів судової влади. На зміст та якість закону про адміністративні правопорушення проти правосуддя суттєво вплинули такі фактори, як: перебування українських земель під впливом різних держав і, як наслідок, − хаотичний розвиток національної системи законодавства.
За своєю природою правопорушення проти правосуддя у дореволюційному законодавстві мали кримінально-правовий характер, проте історично, через підвідомчість органам адміністративної влади, отримали назву адміністративних проступків, законодавче визначення яких було сформульовано у Основах законодавства Союзу РСР про адміністративні правопорушення (1980 р.) та продубльовано у Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення (1984 р.).
У радянський період розвитку державності законодавство України про охорону правосуддя існувало лише у формі кримінально-правових заборон у кримінальних кодексах УРСР 1922, 1927, 1960 рр. у зв’язку з прийняттям Закону СРСР від 2 листопада 1989 р. “Про відповідальність за неповагу до суду” Указом Президії Верховної Ради Української РСР “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР” від 4 травня 1990 р. Кодекс УРСР про адміністративні правопорушення доповнено статтею 185-3 (“Прояв неповаги до суду”).
5. Сучасне законодавство зарубіжних країн і держав пострадянського простору характеризує процес підготовки нових кодифікованих актів, що є наслідком оновлення адміністративно-деліктного законодавства.
Заслуговує на увагу досвід Російської Федерації, Кодекс про адміністративні правопорушення якої містить главу 17 під назвою “Адміністративні правопорушення, що посягають на інститути державної влади”. Серед правопорушень, визначених у цьому нормативному акті, варто запозичити з метою закріплення в законодавстві України такі: невиконання розпорядження судді або судового пристава по забезпеченню встановленого порядку діяльності судів; ненадання інформації районній, міській або обласній адміністрації для складання списків присяжних засідателів, надання завідомо неправдивої інформації особою, на яку покладено обов’язок надати таку інформацію; перешкоджання законній діяльності судового пристава, який знаходиться при виконання службових обов’язків.
З метою удосконалення адміністративно-правової охорони правосуддя, зокрема, в частині забезпечення ефективного судочинства, вважаємо за доцільно запозичити досвід Республіки Казахстан, нормами Кодексу про адміністративну відповідальність якої встановлено відповідальність за: порушення чи невиконання особами даного ними письмового особистого зобов’язання (поруки) про явку обвинуваченого (підозрюваного) до особи, що проводить дізнання, слідчого або суду, що спричинило ухилення обвинуваченого (підозрюваного) від слідства чи суду (ст. 518); за порушення батьками, опікуном, піклувальником або представником адміністрації спеціальної закритої дитячої установи зобов’язання про забезпечення явки неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного) до слідчого, дізнавача чи до суду, що спричинило його ухилення від слідства і суду (ст. 519).
Аналіз законодавства країн пострадянського простору дозволив дійти висновку, що єдиним нормативним актом, який на законодавчому рівні визнає правосуддя об’єктом адміністративно-правової охорони, є прийнятий у 2003 р. Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення. Пропонуємо використати цей досвід у законодавстві України. Крім того, заслуговує на увагу законодавче закріплення адміністративної відповідальності як для фізичних, так і для юридичних осіб за невиконання вимог судового виконавця та за невиконання виконавчих документів, судової постанови або іншого акта.
6. У більшості сучасних європейських держав (Швейцарії, Італії, Іспанії, Німеччини, Данії, Австрії ) адміністративні правопорушення є різновидом кримінальних злочинів (проступків), а тому властиві законодавству країн колишнього Радянського Союзу (у тому числі й України) поняття “адміністративна відповідальність” і “адміністративне правопорушення” знаходяться поза межами адміністративно-деліктного законодавства країн Європи і пов’язані лише з діяльністю адміністративних судів.
Привертає увагу законодавча регламентація та структура глави VII Кримінального кодексу Іспанії, що називається “Обструкція правосуддю та порушення професійного обов’язку”, норми якої можуть бути враховані при реформуванні законодавства України про адміністративну відповідальність за посягання на правосуддя
7. Загальними ознаками законодавства про адміністративні делікти пострадянських країн та країн континентальної Європи є єдність понятійного апарату адміністративних санкцій, визнання грошового штрафу основним видом стягненням, відсутність особливостей відповідальності неповнолітніх і інституту звільнення від відповідальності, підхід до розуміння суб’єктивної сторони діянь.
Серед нормативних актів законодавства країн Європи про правопорушення у сфері правосуддя умовно виділяються такі групи:
− кодифіковані акти, які містять спеціальні розділи (глави тощо) про правопорушення проти правосуддя (Республіка Білорусь, Російська Федерація, Республіка Казахстан);
− кодифіковані акти, які містять норми про відповідальність за посягання на правосуддя, передбачені різними розділами (Німеччина, Італія);
− окремі, не кодифіковані законодавчі акти, які містять загальні норми про відповідальність за порушення порядку, у тому чисті під час відправлення правосуддя (Австрія, Данія, Швейцарія ).
8. Адміністративно-правова охорона правосуддя передбачає чітку регламентацію адміністративної відповідальності за посягання на нормальну діяльність судів.
У чинному КУпАП адміністративну відповідальність за посягання на правосуддя встановлено: статтею 185-3 “Прояв неповаги до суду”, статтею 185-5 “Перешкоджання явці до суду народного засідателя”, статтею 185-6 “Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора”, статтею 185-11 “Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист”, які згруповані у главі 15 Особливої частини під назвою “Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління”, що, на наш погляд, не відповідає теоретичним вимогам основ структуризації норм Особливої частини КУпАП відповідно до принципу родового об’єкта. У випадку вчинення діянь, передбачених ст.ст. 185-3, 185-5, 185-6, 185-11 КУпАП, шкоди зазнає, насамперед, право кожного на справедливий суд, яке, будучи природним правом, зумовлює обов’язок судді дотримуватись вимог міжнародних та національних правових актів щодо незалежності і безсторонності суду, доступу до правосуддя, обґрунтованості рішень тощо.
З метою удосконалення адміністративно-правової охорони правосуддя статтю 185-3 необхідно викласти в такій редакції:
“Стаття 185-3. Прояв неповаги до суду
Неповага до суду, що виразилася у неявці в суд без поважних причин (за умови належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи) свідка, потерпілого, відповідача, експерта, спеціаліста, перекладача, іншої особи, особиста участь якої в розгляді справи визнана судом обов’язковою, або в непідкоренні зазначених чи інших осіб розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, або у вчиненні будь-якою особою інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, –
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторна неявка до суду без поважних причин (за умови належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи) осіб, зазначених у частині першій цієї статті, якщо це перешкоджає розгляду судом справи, –
тягне за собою накладення штрафу від дванадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Невиконання або несвоєчасне виконання законних вимог суду про надання інформації чи документів, необхідних для судового розгляду, за відсутності ознак злочину –
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Грубе порушення порядку під час судового засідання, що призвело до його зриву, за відсутності ознак злочину –
тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт стром до п’ятнадцяти діб”.
9. Реальне виконання рішення суду, зокрема окремої ухвали суду чи окремої постанови судді сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян.
Разом з тим невжиття заходів щодо пропозицій суду (як органу, що розглядає справи про адміністративні правопорушення) про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень, перебуває поза межами адміністративної відповідальності, оскільки не є предметом правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-6 КУпАП.
Для усунення зазначеного недоліку ст. 282 КУпАП необхідно викласти в новій редакції, а саме:
“Стаття 282. Окрема постанова про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень
Орган (посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, виносить окрему постанову про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов відповідним державним органом чи органом місцевого самоврядування, громадською організацією або посадовою особою.
Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження постанови повинно бути повідомлено орган (посадову особу), який виніс окрему постанову”.
10. У чинному КУпАП необхідно розмежувати правопорушення відповідно до родового об’єкта, виділивши окремий розділ − “Адміністративні проступки проти правосуддя”.
Об’єктивна сторона проступків, передбачених ст. 185-3 ”Прояв неповаги до суду”, ст. 185-6 “Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора”, ст. 185-11 “Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист” характеризується як дією так і бездіяльністю, а ст.185-5 “Перешкоджання явці до суду народного засідателя” – лише дією.
У всіх проступках суб’єкт спеціальний, про що прямо вказано у диспозиціях норм: ч.1, ч.2 ст. 185-3, ст. 185-5, ч.1, ч.2 ст. 185-6. Виняток становить ст. 185-11, проте вказівка на спеціального суб’єкта зумовлена змістом норми, оскільки розголосити відомості про заходи безпеки щодо особи взятої під захист може лише особа, якій ці відомості відомі у зв’язку із застосуванням заходів безпеки.
Суб’єктивна сторона аналізованих проступків ст. 185-3, 185-5, 185-6, 185-11 КУпАП характеризується наявністю вини у формі як умислу, так і необережності.
11. Чинним КУпАП за посягання на правосуддя передбачено лише один вид стягнення − штраф. Санкції усіх названих норм є відносно визначеними, тобто містять вказівку на мінімальний і максимальний розмір стягнення.
Суворість санкції адміністративно правової норми не має вирішального впливу на зменшення кількості правопорушень, а є одним із заходів реалізації політики держави у сфері запобігання вчиненню адміністративних правопорушень, яка не може зводитись лише до збільшення розміру стягнення у вигляді штрафу.
12. Оцінку уповноваженим суб’єктом адміністративного провадження вчиненого посягання, що містить формальні ознаки адміністративного правопорушення і зводиться до ототожнення такого діяння з відповідною нормою адміністративного права з подальшим юридичним закріпленням її результату прийнято вважати адміністративно-правовою кваліфікацією.
Фактичною підставою адміністративно-правової кваліфікації проступків у сфері правосуддя є не саме діяння, а інформація про нього, яка стала відома суб’єктам провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Юридичною підставою кваліфікації проступків проти правосуддя є статті 185-3, 185-5, 185-6, 185-11 КУпАП.
13. Серед детермінант адміністративних правопорушень проти правосуддя виділено загальні, до яких віднесено фактори, які однаково впливають на правопорушення будь-якого виду (соціально-економічне, політичне становище в державі, поширення правового нігілізму, недоліки в роботі правоохоронних органів, недоліки законодавчого забезпечення дотримання прав та свобод людини і громадянина) та спеціальні, тобто ті, що головним чином зумовлюють існування правопорушень проти правосуддя (недовіра суспільства до органів судової влади, обтяжливість судових процедур, дефіцит моральності в діяльності судів та суспільстві в цілому).
14. Суб’єкти запобігання правопорушенням умовно поділяються на такі групи: 1) загальні – завданнями яких є формування політики та вжиття заходів щодо гарантування додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) спеціальні – для яких забезпечення реалізації функцій правосуддя є основним завданням.
Органом, який підтримує громадський порядок у суді, припиняє прояви неповаги до суду, охороняє приміщення суду, виконує функції щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечує безпеку учасників судового процесу, є судова міліція.
До суб’єктів, які займаються запобіганням правопорушень при виконанні правоохоронних функцій, належать: суд, прокуратура, органи внутрішніх справ. Профілактичний ефект діяльності суду пов’язаний, у першу чергу, з виконанням його основного завдання – здійсненням правосуддя.
15. Адміністративно-правове запобігання правопорушенням – це завжди взаємодія людей, у якій важливе місце належить прийомам, способам, операціям стимулювання, активізації і спрямованості діяльності громадян з боку суб’єктів запобігання. Багаторівнева система заходів, здійснювана різноманітними взаємозв’язаними суб’єктами, засвідчує, що судова влада є самостійним суб’єктом профілактичного впливу, запобіжна діяльність якої можлива на всіх етапах та рівнях попереджувальної роботи: у загальній організації, в запобіганні правопорушенням і безпосередньо в роботі по здійсненню правосуддя.
Під заходами запобігання адміністративним правопорушенням доцільно розуміти систему комплексних, взаємопов’язаних заходів організаційно-правового характеру, які застосовуються суб’єктами запобігання з метою недопущення та припинення правопорушень у сфері правосуддя.
Покращення соціальних, економічних та інших умов життя населення, реформування системи освіти, підвищення її якості та виховання, а також всебічний розвиток особи, підвищення політичної, правової та трудової культури громадян є запорукою ефективного запобігання адміністративним правопорушенням проти правосуддя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В. Б. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2006. – № 5. – С. 11 – 17.
2. Адміністративне деліктне законодавство: зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні [Текст] / автор-упорядник О. А. Банчук. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс: [підручник у 2-х томах] / за заг.ред. В. Б. Авер’янова. – Т.1. – Київ: Вид-во “Юрид. думка”, 2004. – 584 с.
4. Адміністративне право України: [підручник] / за ред. Ю. П. Битяка. – Х., 2000. – 502 с.
5. Административная реформа: совершенствование взаимоотношений предпринимателей и государственных органов: конференция молодых ученых, аспирантов и соискателей [Электронный ресурс] / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. – 26 мая 2009 г. – Москва. – [Електронный ресурс] // Режим доступа : http://www.izak.ru.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2011 році (за даними судової статистики): [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.
7. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2012 року (за даними судової статистики): [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.
8. Бабий Н. А. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть: Учебн. пособие / Н. А. Бабий. – Минск : ГИУСТ БГУ, 2006. – 335 с.
9. Бандурка О. М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: автореф. дис. наук. ступеня канд. юрид. наук спец : 12.00.02 “Конституційне право” / О. М. Бандурка. – X., 1994. – 16 с.
10. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения ) / М. Бартошек. – М.: Юридическая литература, 1989. – 448 с.
11. Бахрах Д. Н. Административная ответственность: Учебное пособие / Д. Н. Бахрах. – М., 1999. – 112 с.
12. Берлач А. Теоретичні проблеми кваліфікації адміністративного делікту / А. Берлач, О. Стороженко // Право України. – 207. – № 10. – С. 5 – 8.
13. Бернюков А. М. Герменевтичний аналіз тлумачення-застосування права як кінцевого етапу здійснення правосуддя / А. М. Бернюков // Часопис Київського Університету права. – 2007. – № 1. – С. 35 – 40.
14. Бернюков А. М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.12.00.12 “Філософія права” / А. М. Бернюков. – Львів, 2008. – 18 с.
15. Битяк Ю. П. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій / Ю. П. Битяк, В. В. 3уй, А. Т.Комзюк. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 44 с.
16. Бігун В. С. Ідея правосуддя як основа філософії правосуддя / В. С. Бігун // Тези наук. допов. на міжн. наук. конф. “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (м. Львів, 2009) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://bihun.info.
17. Білоус В. Т. Особливості інституту апеляції в провадженні за скаргами осіб / В. Т. Білоус, Р. О. Кукурудз // Вісник Запорізького національного університету. – 2009. – № 1. – С. 94 – 100.
18. Бояринцева М. А. Адміністративно-правовий статус громадянина України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 ”Теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право” / М. А. Бояринцева. – Київ, 2005. – 20 с.
19. Брэбан Г. Французкое административное право : учебн. / [под ред. С. В. Боботова]. – М. : Прогресс, 1988. – 488 с.
20. Бугайчук К. Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційно-правові заходи профілактики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кан. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Теорія управління, адміністративне право та процес; фінансове право ” / К. Л. Бугайчук. – Харків, 2002. – 20 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. – 1736 с.
22. Вельский К. С. К вопросу о предмете административного права // К. С. Вельський. – Государство и право. – 1997. – № 11. – С. 14 – 20.
23. Веремеенко И. И. Административно-правовые санкции // И. И. Веремеенко. – М. : Юрид. лит., 1975. – 192 с.
24. Виконавча влада і адміністративне право : [за заг. ред. В. Б. Авер’янова]. – К. : Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
25. Волох О. К. Попередження адміністративних деліктів органами внутрішніх справ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кан. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. К. Волох. – Київ, 2009. – 22 с.
26. Гагай П. С. Адміністративно-правова кваліфікація та її зв’язок з адміністративним процесом // П. С. Гагай. – Форум права, 2009. – № 1. – С. 99 – 104 [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.
27. Ганзенко О. О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень”/ О. О. Ганзенко. – Київ, 2003. – 19 с.
28. Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): [навчальний посібник] / І. П.Голосніченко. – Ірпінь, 1998. – 109 с.
29. Голосніченко І. Попереднє адміністративне розслідування як стадія провадження у справах про адміністративні проступки / Голосніченко І., Стахурський М., Золотарьова Н. // Право України. – 2002. – № 2. – С. 27.
30. Голосніченко І. П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права // І. П. Голосніченко. – К. : Вища школа, 1991. – 207 с.
31. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 № 1798 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст.56.
32. Гришина Н. В. Соціально-правовий аспект адміністративної відповідальності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кан. юрид. наук: спец. 12.00.07 “ Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право ” / Н. В. Гришина. – Харків, 2008. – 22 с.
33. Гриценко І. С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права : автореф. дис.на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук : спеціальність 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / І. С. Гриценко. – Харків, 2008. – 33 с.
34. Грозовський І. М. Судовий устрій нової Січі (1734 – 1775 p. p.) / Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: збір. наук. праць. – Запоріжжя, 1997. – Вип. 3. – 455 с. – С. 27.
35. Грунтов И. О. Уголовно-правовые нормы с административной преюдицией: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / И. О. Грунтов. – Бел. гос. ун-т. – Минск, 1985. – С. 7.
36. Гуржій Т. О. Адміністративно-правова кваліфікація порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кан. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право ” / Т. О. Гуржій. – К., 2004. – 18 с.
37. Гуржій Т. О. Діалектична єдність філософських категорій загального, особливого та одиничного як головна передумова з’ясування сутності кваліфікації адміністративного правопорушення / Т. О. Гуржій // Держава і право : Збірник наукових праць. Випуск 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – С. 179.
38. Гуржій Т. О. Логіко-методологічні засади визначення поняття адміністративно-правової кваліфікації / Т. О Гуржій // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 219.
39. Дубинин Н. Генетика, поведение, ответственность / Дубинин Н., Карпец И., Кудрявцев В. – М.: Изд-во политической литературы, 1982. – 303 с.
40. Додин Е. В. Административная деликтология : [курс лекций] // Е. В. Додин. – Одесса : БАХВА, 1997. – 116 с.
41. Жуковский А. Г. Административная ответственность в сфере предпринимательских отношений. Вопросы теории и практики / А. Г. Жуковский. – X.: ООО «Одиссей», 2000. – 224 с.
42. Жулинский А. Э. Современное уголовное право / А. Э. Жулинский. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 560 с.
43. Загальна декларація прав людини: резолюція Генеральної Асамблеї ООН (PES/217 А) від 10 грудня 1948 року // Урядовий кур’єр. – 10 грудня 2008 р. – № 232.
44. Загальна (Універсальна) хартія судді (ухвалена 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.judges.org.ua.
45. Запорожець М. П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності місцевих загальних судів України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / М. П. Запорожець. – Харків, 2004. – 20 с.
46. Зінич В. М. Дільничний інспектор міліції як суб’єкт профілактики правопорушень: організаційно-правовий аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / В. М. Зінич. – Київ, 2007. – 22 с.
47. Энгельман И. Е. Курс русского гражданского судопроизводства // И. Е. Энгельман. – Юрьев, 1912. – С. 60.
48. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О. Л. Жуковської. – К. : ЗАТ “ВІПОЛ”, 2004. – 960 с.
49. Єгорова В. С. Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції : автореф. дис. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 ” Конституційне право ” / В. С. Єгорова. – Київ, 2008. – 20 с.
50. Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
51. Інформація про стан законності в державі у 2010 році (відповідно до статті 2 Закону України “Про прокуратуру” [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.gpu.gov.ua
52. Історія держави і права України: [підруч.] / За ред. В. Я. Тація. – К., 2000. – 580 с. – С. 187.
53. Кадолко К. А. Криминологические функции правосудия, осуществляемого судами общей юрисдикции Российской Федерации : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук. спец: 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / К. А. Кадолко. – М., 2008. – 22 с.
54. Квітка Я. М. Попередження адміністративних правопорушень серед неповнолітніх : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. спец: 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право” / Я. М. Квітка. – Київ, 2002. – 16 с.
55. Кельман Л. М. Соціально-політичні фактори впливу на правозастосовну діяльність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 ”Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Л. М. Кельман. – Київ, 2007. – 22 с.
56. Кисин В. Р. Квалификация административных правонарушений / В. Р. Кисин. – М., 1989. – 200 с.
57. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б. А. Кистяковский. – М. : Путь, 1916. – 589 с.
58. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Загальна частина [підручник] / Л. В. Коваль. – К. : Основи, 1994. – 154 с.
59. Когут О. В. Напрями удосконалення законодавчого регулювання адміністративних стягнень / О. В. Когут // Університетські наукові записки. – 2007. – № 2 (22). – С. 291 – 296.
60. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
61. Кодекс административных проступков Азербайджанской Республики от 11 июля 2000 года [Текст] // Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 2000.– № 8 (книга 1). – Ст. 584.
62. Кодекс об административных правонарушениях Республики Молдова [Текст]. – Кишинев : Lavilat-SNFO S.R.L., 2005. – 155 с.
63. Кодекс об административных правонарушениях Российской Федерации [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https:// www.lawmix.ru.
64. Кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravo.levonevsky.org.
65. Кодекс Республики Казахстан об административных правонарушениях от 30 января 2001 года № 155-ІІ [Текст] // Ведомости Парламента Республики Казахстан. – 2001. – № 5–6. – Ст. 24.
66. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.– К . : Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2008. – 781 с.
67. Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Адміністративне право и процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. О. Коломоєць. – Харків, 2005. – 43 с.
68. Коломоєць Т. О. Щодо питання ефективності адміністративних штрафів / Т. О. Коломоєць // Право України. – 2001. – № 2. – С. 31 – 34.
69. Коломоєць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу / Т. Коломоєць // Право України. – 2003. – № 2. – С. 28 –32.
70. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен [Текст] : монографія / В. К. Колпаков / Національна академія внутрішніх справ України. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
71. Колпаков В. К. Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2002. – № 5. – С. 7 – 15.
72. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини / А. Комзюк . – Інтернет-виданя „Юриспруденція он - лайн”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.lawyer.org.ua.
73. Кони А. Ф. Избранные произведения / А. Ф. Кони. – М. : Госюриздат, 1956. – Т.2. – 223 с. – С. 20.
74. Кононенко Ю. С. Деякі проблеми адміністративно-правового забезпечення особистих прав і свобод людини та громадянина / Ю. С. Кононенко // Університетські наукові записки. – 2005. – № 3. – С. 201 – 205.
75. Конституція України з порівняльним викладом статей, змінених конституційною реформою / Упорядник Є. О. Ковальчук. – Харків : Бурун Книга, 2006. – 72 с.
76. Коренев А. П. Административное право России: [чебник в 3-х частях] / А. П. Коренев. – M. : Изд-во «Щит-М», 1999. – Ч.1. – 280 с.
77. Кримінально-процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 20 травня 2008 р. : (відпов. офіц. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 200 с.
78. Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: [Монографія] / Р. О. Куйбіда. – К. : Атіка, 2004. – 288 с.
79. Курс кримінології: Загальна частина: [Підручник] y 2-х кн. / [Джужа О. М., Михайленко П. П., Кулик О. Г. та ін.]; за ред. О. М. Джужи. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. –352 с.
80. Летнянчин Л. І. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 ”Конституційне право” / Л. І. Летнянчин. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 211с.
81. Литвак О. М. Загальнотеоретичні підвалини спеціально – кримінологічного запобігання злочинності / О. М. Литвак // Право України. – 2001. – № 5. – С. 45 – 51[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua.
82. Літошенко О. С. Адміністративна відповідальності в системі юридичної відповідальності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. С. Літошенко. – Київ, 2004. – 18 с.
83. Лук’янець Д. М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання [Текст] : монографія / Д. М. Лук’янець. – Суми : Університетська книга, 2006. – 367 с.
84. Лукашов А. И. Уголовное право Республики Беларусь: Состояние и перспективы развития: пособие / А. И. Лукашов. – Минск : БГУ, 2002. – 77 с.
85. Лунев А. Е. Административная ответственность за правонарушения // А. Е. Лунев. – М. : Госюриздат, 1967. – 187 с.
86. Луць В. Правозастосовча діяльність потребує вдосконалення / В. Луць // Радянське право. – 1989. – № 4. – С. 58.
87. Маляренко В. Т. Практика судів з кримінальних справ 2001 – 2005 / В. Т. Маляренко, В. В. Сташис. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 464 с.
88. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія, практика: [монографія] / В. Т. Маляренко. – К. : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 544 с.
89. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: [монографія] / В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
90. Мироненко Т. Є. Організаційно-правові аспекти управління взаємодією органів прокуратури України з громадськістю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. Є. Мироренко. – Київ, 2007. – 25 с.
91. Медицький І. Б. Вплив соціальних факторів на злочинність в умовах становлення незалежної Української держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / І. Б. Медицький. – Київ, 2006. – 20 с.
92. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: резолюція Генеральної Асамблеї ООН (PES/2200 А) від 16 грудня 1966 року / [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.
93. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів?/ А. Міллер // Право України. – 2001. – № 5. – С. 89 – 92.
94. Моніторинг незалежності суддів: 2009 рік [Електронний ресурс]. – За заг. ред. А. Алексєєва, Центр суддівських студій. – Київ : Поліграф – Експрес, 2009.–120 с. – Режим доступу : http://www.judges.org.ua.
95. Мульченко В. В. Розвиток законодавства України, що забезпечує охорону правосуддя / В. В. Мульченко // Право України. – 2003. – № 1. – С. 56 – 61.
96. Мухін В. В. Професійна правосвідомість: поняття, особливості, функції:автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія правових і політичних вчень” / В. В. Мухін. – Харків, 2007. – 21 с.
97. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібник / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
98. Національне дослідження стану корупції у судовій системі України: суди загальної юрисдикції [Електронний ресурс]. – Звіт від 25 червня 2008 року// компанія «Management Systems International» (MSI) у співробітництві з дослідницькою компанією «InMind», м. Київ. – Режим доступу: http://www.judges.org.ua.
99. Невмержицький Є. Інститути громадянського суспільства у протидії корупції / Є. Невмержицький // Право України. – № 12 – 2008. – С. 126 – 132.
100. Орєхов В. Ю. Санкції в праві як елемент правового регулювання та охорони суспільних відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 ”Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень” / В. Ю. Орєхов. – Київ, 2008. – 22 с.
101. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. – Амстердам-Київ : Укр.-Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 28 – 31.
102. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях : приняты ВС СССР 23.10.1980 // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1980. – № 44. – Ст. 909.
103. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія // О. І. Остапенко. – Львів: Вид-во Львів. ін-ту внутр. справ, 1995. – 312 с.
104. Остапенко О. І. Кваліфікація адміністративних правопорушень : нав.- прак. посібник / О. І. Остапенко. – Львів, 2000. – 73 с.
105. Пашков С. М. Організаційно-правові проблеми та перспективи діяльності судової міліції / С. М. Пашков // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 37. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 267 – 271.
106. Пашков С. М. Організаційно-правові засади діяльності судової міліції по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві :