БІДЗІЛЯ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ. ПРЕСА ЯК ЗАСІБ ЕТНОІДЕНТИФІКАЦІЇ У МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ІНФОРМАЦІЙНО- КОМУНІКАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКАРПАТТЯ

brief description

БІДЗІЛЯ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ПРЕСА ЯК ЗАСІБ ЕТНОІДЕНТИФІКАЦІЇ У МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ІНФОРМАЦІЙНО- КОМУНІКАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКАРПАТТЯ"

Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
«Ужгородський національний університет»
На правах рукопису
БІДЗІЛЯ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
УДК 007 (477.87)=161.2:323.11
ПРЕСА ЯК ЗАСІБ ЕТНОІДЕНТИФІКАЦІЇ
У МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОМУ
СЕРЕДОВИЩІ ЗАКАРПАТТЯ
27.00.04 – теорія та історія журналістики

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук із соціальних комунікацій
Науковий консультант
Сидоренко Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор
Ужгород – 2016
ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. ЕТНІЧНИЙ ВИЯВ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ:
РОЛЬ ПРЕСИ, ЗУМОВЛЕНІСТЬ ПРОСТОРОВО-ЧАСОВИМ
КОНТЕКСТОМ .................................................................................................. 19
1.1. Інформаційно-комунікаційна складова формування етносу..................... 19
1.2. Друковані ЗМІ – засіб формування етносу…………………….. ............... 34
1.3. «Етнічна преса», «преса національних меншин»:
проблеми окреслення понять ......................................................................... 47
Висновки до Розділу 1 ......................................................................................... 62
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ
ЗАКАРПАТСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО КОНТИНУУМУ ................ 66
2.1.Суспільно-історична специфіка зародження періодики на Закарпатті ……. 66
2.2.Особливості функціонування періодики під владою чужих держав…….
81
2.3.Закарпатська преса в радянських умовах ................................................... 100
2.4. Періодика Закарпаття в умовах українського державотворення як
чинник розбудови громадянського суспільства ................................................ 150
2.4.1. Розширення типології місцевих друкованих медіа ................................ 150
2.4.2. Закарпатська преса в умовах інформаційної глобалізації ...................... 161
2.4.3.Роль крайової періодики в процесі формування та збереження
національної ідентичності .................................................................................. 173
Висновки до Розділу 2 ......................................................................................... 189
РОЗДІЛ 3. ЗАКАРПАТСЬКІ ЧАСОПИСИ РІЗНИХ ЕТНІЧНИХ ГРУП
КРІЗЬ ПРИЗМУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ..................................... 192
3.1.Угорськомовна періодика: типологічні особливості та її роль у
задоволенні інформаційно-комунікаційних потреб .......................................... 194
3
3.2.Специфіка функціонування румунськомовної преси краю ...................... 215
3.3.Словацька преса на Закарпатті як модус відродження національної
ідентичності .......................................................................................................... 225
3.4.Ромська періодика як засіб просвітництва та спроба подолання
соціального аутсайдерства циганського етносу ............................................... 239
3.5.Особливості розвитку російськомовної преси Закарпаття ....................... 259
3.6.Проблема атрибутивності «русинської» періодики ................................... 280
Висновки до Розділу 3 ......................................................................................... 298
РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ПРЕСИ
В СЛОВАЧЧИНІ, УГОРЩИНІ ТА РУМУНІЇ В КОНТЕКСТІ
МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ....................................................... 302
4.1.Специфіка функціонування української преси в Словаччині…………… 302
4.2.Українськомовна періодика в Угорщині як фактор національного
відродження українства .............................................................................. 317
4.3.Роль та місце українськомовної періодики в житті української
спільноти Румунії ................................................................................................ 331
Висновки до Розділу 4………………………………………………………….. 351
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 354
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 365
ДОДАТКИ ........................................................................................................... 410
ВСТУП
Актуальність теми. Дослідження інформаційного поля поліетнічного
регіону на транскордонні віддзеркалює ті складні й наболілі процеси, що
відбуваються в глобальному інформаційному обширі останнім часом.
Злободенність цих проблем поглиблюється тим, що гіпотези науковців та
експерименти політиків щодо створення гармонійного, неподільного
інтернаціонального суспільства з єдиним та одностайним інформаційним
простором чи створення злагодженого мультикультурного котла не дали
бажаних результатів. В умовах побудови нової відкритої конструкції
інформаційного суспільства, активізації та глобалізації етнонаціональних
процесів значно підвищується роль преси як переважно аналітичного
компонента у системі ЗМІ, що не лише засвідчує наявність різних видів
медіа в інформаційному просторі, а й головним чином формує зміст і
сутнісні орієнтири кожної етнічної громади в умовах посилення
мультикультуралізму та поліетнічності. В останні роки актуальність цієї
проблеми зросла ще більше у зв’язку з проявами в світовому
інформаційному просторі шовінізму, войовничого націоналізму, політичного
та культурного етноциду, інформаційного тероризму й медіанігілізму в
трактуванні складних національних питань. Медіасистема нашої держави,
вибудувана на радянських руїнах, так і не спромоглася виробити чіткої
інформаційної стратегії щодо задоволення інтересів усього українського
суспільства та воднораз убезпечити його від інформаційної агресії.
Дисертаційна робота є однією з перших спроб системного наукового
осмислення специфіки функціонування преси Закарпаття як регіону, де
поруч з пресою, що друкується державною мовою, функціонує й така, що
вдовольняє інформаційні потреби угорської, румунської, російської,
словацької, циганської та інших етнічних спільнот краю і сприяє збереженню
їхньої національної ідентичності. З іншого боку, давно потребує вивчення
українськомовна періодика у Словаччині, Угорщині та Румунії – країнах, де є
території компактного проживання українських громад, що опинилися в цих
5
державах внаслідок геополітичних обставин після Другої світової війни. Для
української науки важливо комплексно осмислити функціонально-рольовий
та проблемно-тематичний комплекс впливу цих медіа на збереження мови,
культури, національної ідентичності, його значення у формуванні іміджу
Української держави в сусідніх країнах. Такий підхід дає змогу комплексно
з’ясувати основні тенденції становлення та розвитку періодики
транскордонного регіону, трансформації державної інформаційної політики
залежно від просторово-часового контексту, а також виробити нову
інформаційно-політичну стратегію в широкому філософському та
соціокультурному контексті з позицій методології управління і стратегічного
планування розбудови в Україні відкритого інформаційного суспільства з
метою якнайшвидшої інтеграції вітчизняних ЗМІ в європейський
інформаційний простір.
Актуальність теми зумовлена зростанням ваги мас-медіа, зокрема й
етнічних спільнот, у процесі побудови громадянського суспільства в Україні
та євроінтеграційних прагнень нашої держави. Воднораз до цього часу у
вітчизняному журналістикознавстві є значні прогалини, які з ідеологічних
причин досі об’єктивно не оцінені. Недостатньо вивченими є й медіа
етнічних груп, які проживають на території України (угорські, румунські,
словацькі, німецькі, ромські, єврейські та ін.), нагальною є потреба аналізу
впливу на інформаційний простір України мас-медіа сусідніх країн – членів
Євросоюзу, дослідження позитивних та негативних наслідків такого впливу.
Стан розробки наукової теми. Проблеми розвитку та специфіка
функціонування медіа в поліетнічному інформаційному середовищі досі
залишаються на маргінесі вітчизняного журналістикознавства. Науковці
інших галузей, звертаючись до питань поліетнічності, лише побіжно
згадують про діяльність засобів масової інформації національних спільнот.
Проте зарубіжний досвід засвідчує, що ця проблема за кордоном давно є в
центрі уваги науковців та належить до пріоритетних.
6
Розвиток медіа етнічних спільнот як складника загальної системи ЗМІ в
США, Канаді та Австралії ретельно почали вивчати з 60–70 рр. ХХ ст., у
країнах Західної Європи – з 80–90 рр., в Україні, подібно до Росії, – на зламі
ХХ–ХХІ століть. Це пояснюється тим, що в західних країнах набагато раніше
усвідомили важливість упливу етнонаціонального компонента на суспільнополітичні процеси.
Дослідження ЗМІ як вагомого соціального інституту, що впливає на
специфіку формування етнічної та громадянської ідентичності крізь призму
толерантності та інформаційної безпеки національного простору держав, ролі
медійного продукту для етнічної ідентифікації та самоідентифікації в
сучасних геополітичних умовах, балансу національного, глобального та
державницького, особливо активно провадяться вітчизняними та
зарубіжними вченими останнім часом. Різних аспектів цього згустку
наукових проблем торкаються у своїх в роботах К. Андрєєва [6], Ф. Аракелян
[11], С. Арутюнов [13], А. Баранов [22], Д. Белл [26], В. Бріггс [371],
Ю. Бондар [65], В. Буряк [71; 72], Ю. Габермас [339], І. Гердер [99],
В. Горбулін [101], Л. Губерський [109], С. Грабовський [105], Л. Гудков
[110], Т. Ґобан-Клас [382], Б. Дарр [375], О. Дубас [128], Е. Еріксон [359;
378], В. Іщук [159], В. Калуга [162; 163], Г. Касьянов [166], М. Каращук
[164], Н. Кирилова [168], А. Колодій [178], В. Кулик [189; 190], В. Ліпкан
[199], С. Павлюк [246], Г. Почепцов [273], А. Наджос [235], Ю. Римаренко
[212], Е. Сміт [306], М. Степико [314], М. Тиводар [321; 322], Ф. Уебстер,
[333], Е.-А. Шилз [355], Ю Ші [389] та інші.
У царині досліджень традицій та новітніх тенденцій українських медіа,
особливостей формування вітчизняного інформаційного простору, специфіки
утвердження національного інформаційного медіапродукту, впливу медіа на
світоглядні позиції аудиторії, засад та алгоритму медійного аналізу для
нашої розвідки корисними були наукові праці О. Богуславського [63],
А. Бойко [64], В. Владимирова [81], С. Горевалова [102], О. Гояна [104],
C. Демченка [116], М. Житарюка [135], В. Здоровеги [146, 147], Н. Зелінської
7
[148], Н. Зражевської [150], В. Іванова [152; 153; 154], С. Квіта [167],
І. Крупського [187], І. Лубковича [203], О. Пономарева [268], Н. Поплавської
[265], Б. Потятиника [272], В. Різуна [283; 284], К. Серажим [299],
Л. Сніцарчук [307; 308; 309], В. Теремка [320], Ю. Фінклера [338],
О. Чекмишева [348], Л. Хавкіної [340] та багатьох інших.
Для реконструкції інформаційних явищ, конкретизації фактів
минулого й дослідження історичних етапів формування преси національних
спільнот Закарпаття та українськомовної періодики суміжних держав,
використовуючи широкий емпіричний матеріал, ми одночасно спиралися на
фундаментальні наукові розвідки зарубіжних ( Ю. Бачі [23; 24], В. Брутера
[68], І. Ваната [76], Д. Галліна [95], І. Гватя [97], Д. Делетанта [376],
М. Йіргена [393], М. Мацаганіса [383], М. Мушинки [386], К. Поппи [268],
Л. Скота [305], О. Рудловчак [287; 288; 289], М. Фоллріхової [381] та ін.)
й вітчизняних (Л. Белея [25], М. Вегеша [78], В. Ґабора [89],
Й. Дзендзелівського [118], М. Нечиталюка [331], Н. Сидоренко [275],
П. Лісового [198; 199; 200; 201; 202], В. Микитася [221; 222], О. Мишанича
[224; 225; 226], І. Сенька [295; 296; 297; 298], М. Ходаківського [342], та ін.)
авторів.
У розрізі вивчення історії вітчизняної журналістики й питань її
періодизації до нашої розвідки дотичні наукові праці, в яких представлено
етапи становлення розвитку та функціонування українських друкованих
ЗМІ, зокрема й у регіонах, що перебували під владою чужих держав та поза
межами України. Цю тематику активно розробляють О. Богуславський [63],
В. Ґабор [89], І. Крупський [187], С. Кость [182], О. Кушнір [193],
І. Михайлин [223], Н. Сидоренко [240; 275], Л. Сніцарчук [307; 308; 309],
М. Романюк [285], Ю. Шаповал [352] та інші дослідники.
До проблем періодики в розрізі етнонаціональної ідентичності та
мультикультуралізму вітчизняні журналістикознавці звертаються нечасто.
Окремих аспектів цього питання торкаються Л. Василик [73], Ю. Волощук
[87], Ю. Колісник [177], І. Паримський [248], Н. Сидоренко [301], В. Шкляр
8
[356], Н. Яблоновська [360; 361], Ю. Ярмиш [363] та деякі інші. Однак
аналіз періодики з позицій її впливу на формування національної
ідентичності на Закарпатті як поліетнічному інформаційно-комунікаційному
регіоні в українському журналістикознавстві не проводився.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної наукової теми
кафедри журналістики Ужгородського національного університету:
«Становлення українських національних медіа: проблеми історії, мови й
теоретико-практичні новації» (індекс УДК: 070.1 (477); реєстраційна карта
№0116U003325, шифр 8А-2016), що визначена фундаментальним
пріоритетним напрямом (згідно із постановою Кабінету Міністрів України
від 07.09.2011 р., № 942). Матеріали дисертації пов’язані також із планами
Центру культур національних меншин Закарпаття щодо відродження та
збереження культурної спадщини етнонаціональних груп краю, а також з
обласною комплексною програмою «Ромське населення Закарпаття».
Мета і завдання роботи. Цільові установки в процесі написання
наукової праці полягали в комплексному дослідженні специфіки
функціонування українськомовної періодики та преси етнічних спільнот
Закарпаття як мультикультурного й транскордонного регіону крізь призму
національної та громадянської ідентифікації його мешканців. Одночасно в
цьому ж розрізі нашою метою було проаналізувати українськомовну
періодику в Словаччині, Угорщині та Румунії, де через історико-політичні
обставини існують українські громади, та визначити, яким чином рідномовні
друковані медіа сприяють збереженню мови, національно-культурних
традицій як головних атрибутів етноідентифікації. Такий концептуальний
підхід зумовив відповідні завдання:
– з’ясувати специфіку інформаційного чинника як своєрідного маркера у
формуванні етнічних спільнот та їхніх культур з позиції соціальної
комунікативістики, дослідити еволюцію світосприйняття, світорозуміння
та формування наукових концепцій міжнаціональної комунікації;
9
– аргументувати причинно-наслідковий та просторово-часовий зв'язки
впливу друкованих ЗМІ в парадигмі формування етнічної ідентичності та
налагодження позитивної або негативної міжнаціональної комунікації,
виявити специфіку взаємозв'язку між розвоєм медіа етнічних спільнот та
піднесенням національного й культурно-просвітницького руху громад,
довести, що друковані ЗМІ виступають модусом інформаційної
диференціації («свої» – «чужі»), національної ідентифікації та засобом
позитивної репрезентації етносу в полінаціональному середовищі;
– запропонувати концептуальні критерії використання терміносполук для
позначення медіа етнонаціональних спільнот з метою уникнення
подвійної семантики та оцінної якості;
– визначити суспільно-історичну специфіку, проблеми й основні етапи
формування закарпатського поліетнічного інформаційного континууму
та особливості його функціонування під владою різних країн та
державних утворень;
– дослідити в просторово-часовому розрізі специфіку зародження, етапи
піднесення й причини занепаду та утрудненої діяльності в окремі
історичні періоди, загальні типологічні особливості й основні проблеми
сучасного існування періодики, що задовольняє інформаційнокомунікаційні потреби угорської, румунської, російської, ромської,
словацької, німецької та інших етнічних громад Закарпаття,
схарактеризувати зв'язок цих медіа з національно-культурним розвитком
спільнот, відстежити регенераційну функцію такої преси в бутті окремих
етносів краю, з’ясувати питання щодо атрибутивності «русинської»
періодики на Закарпатті;
– схарактеризувати культурно-просвітницьку роль, історичну специфіку
розвою й особливості сучасного функціонування українськомовної
періодики Словаччини, Угорщини та Румунії як засобу збереження
національно-культурних традицій народу та в контексті забезпечення
прав етнонаціональних спільнот;
10
– запропонувати схему механізмів щодо вироблення державної
інформаційної стратегії розвитку цього поліетнічного регіону з
урахуванням його транскордонного розташування та з метою побудови
стабільної інформаційної системи й мінімізації іноземної медійнокомунікаційної агресії.
Об’єктом дослідження є друковані засоби масової інформації
Закарпаття як поліетнічного регіону та українськомовна преса суміжних
держав.
Предмет наукової роботи – періодика як засіб етнічної ідентифікації в
мультикультурному інформаційно-комунікаційному середовищі.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 1845 року,
коли на Закарпатті з’явилася перша угорськомовна газета «Kassa-Ungvári
Hirdetményi Lap» («Кошицько-Ужгородський інформаційний листок»), до
нашого часу. Такий зріз дав змогу простежити роль крайової періодики у
складному процесі формування національної ідентичності серед жителів
регіону залежно від просторово-часового контексту та визначити функції
сучасної преси у розбудові громадянського суспільства з урахуванням
поліетнічного складу населення.
Територіальні межі дослідження охоплюють переважно історичне
Закарпаття, землі якого внаслідок геополітичних обставин опинялися у
складі інших держав. Тому в контексті забезпечення масово-комунікаційних
потреб етнічних спільнот аналізується українськомовна преса у суміжних
державах – Словаччині, Румунії та Угорщині.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційної
розвідки становить системно-цілісний підхід до вивчення соціальних
комунікацій та аксіологічне призначення журналістики як сфери, здатної
задовольняти широкі інформаційно-комунікаційні потреби людської
спільноти від глобальних політичних та суспільно-економічних інтересів до
вузьких культурно-історичних та локальних етнонаціональних запитів.
11
Одночасно методологічним підґрунтям роботи є система філософськосвітоглядних, загальнонаукових, конкретно-наукових підходів, принципів і
методів, які відповідають меті й завданням роботи. Це дає можливість та
підстави для дослідження періодики як засобу формування й збереження
національної ідентичності в умовах поліетнічного мультикультурного
інформаційно-комунікаційного середовища. Відповідно до специфіки теми,
мети й завдань дослідження, спираючись на філософію діалектичного
підходу, в роботі було застосовано такі методи: гносеологічний – для
конкретизації й уточнення змісту наукових дефініцій і терміносполук, що є
ключовими для позначення ЗМІ порізнених етнонаціональних спільнот
(підрозділ 1.3); історико-генетичний – для розкриття послідовності
формування, спадковості й трансформації функцій етнічної інформації від
примітивного поділу «свої» – «чужі» до широкого задоволення
інформаційно-комунікаційних потреб власного етносу (підрозділ 1.1);
історико-хронологічний та історико-порівняльний – для характеристики
суспільно-історичних умов зародження (підрозділ 2.1), виокремлення
основних періодів становлення й розвитку закарпатського інформаційного
континууму (підрозділ 2.2), специфіки його існування в умовах різних
державних систем (підрозділи 2.2; 2.3); структурно-функціональний – дав
змогу простежити зміни типології крайових друкованих медіа в процесі
українського державотворення (підрозділи 2.4.1; 3.1), виокремити нові
тенденції преси в умовах інформаційної глобалізації (підрозділ 2.4.2),
схарактеризувати роль регіональної періодики у формуванні (підрозділ 1.3;)
та збереженні національної ідентичності (підрозділи 2.4.3; 3.2; 3.4). Метод
теоретичного узагальнення й порівняння використано для дослідження
специфіки розвитку українськомовної періодики в Словаччині (підрозділ
4.1), Угорщині (підрозділ 4.2) та Румунії (підрозділ 4.3.). Спираючись на
структурно-типологічний аналіз та узагальнення інформаційних явищ,
використано прогностичний метод для характеристики подальшого розвитку
новітніх медійних тенденцій, що можуть негативно впливати на імідж
12
держави та безпеку вітчизняного інформаційного простору (підрозділи 3.4;
3.5; 3.6).
Застосовування методу герменевтики дало змогу розглядати
культурно-історичні й сучасні інформаційно-аналітичні матеріали
періодичних видань через осягнення зв’язку досліджуваних текстів з
національно-культурною традицією регіону й специфікою інформаційнокомунікаційного контексту, в якому з’явився витвір, з’ясувати його
культурно-історичну значимість та вплив на формування й збереження
національної ідентичності. Для вивчення реальної та потенційної читацької
аудиторії преси використано елементи соціологічного опитування.
Дослідження культурно-просвітницьких ознак преси Закарпаття зумовило
використання міждисциплінарного підходу. Усе разом дозволило
якнайширше розкрити специфіку та взаємозв’язок крайової періодики з
процесом етнічної ідентифікації.
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у
здійсненні ґрунтовного аналізу періодичних видань Закарпаття з урахуванням поліетнічної інформаційно-комунікаційної складової й транскордонного
розташування регіону та розгляду українськомовної преси суміжних держав
крізь призму вираження національної ідентичності. Повнота і глибина
дослідження досягається завдяки розгляду специфіки та особливостей
функціонування періодики як вияву етнонаціональної соціальної
комунікації, зумовленої просторово-часовим контекстом. Наукова новизна
результатів дослідження конкретизується в таких положеннях.
Уперше:
– визначено основні історичні етапи формування закарпатського
інформаційного поліетнічного континууму та схарактеризовано
специфіку функціонування й розвитку періодичних видань як його
складової за ознакою мови та етнічної ідентичності залежно від
інформаційно-комунікаційної політики держави (державного
утворення), до складу яких уходив регіон;
13
– введено в науковий обіг з історії журналістики 298 періодичних видань,
серед яких – 276 українськомовних та 22 – інших етнонаціональних
спільнот, що проживають в області;
– в історико-хронікальному розрізі доведено, що вся преса Закарпаття (як
та, що забезпечує інформаційні потреби титульної нації, так і та, що
вдовольняє потреби інших етнічних груп) виступає своєрідним маркером
та засобом вираження національної ідентичності різних етнічних
спільнот краю, при цьому встановлено взаємозалежність між розвоєм
періодики та піднесенням національного й культурно-просвітницького
руху громад;
– схарактеризовано типологічну модель сучасної угорськомовної
періодики Закарпаття та проаналізовано роль найбільш тиражних видань
у задоволенні інформаційно-комунікаційних потреб угорської етнічної
спільноти;
– досліджено інформаційно-політичну та релігійно-культурницьку
мотивацію зародження, основні етапи розвитку та причини занепаду
російськомовних друкованих ЗМІ на Закарпатті;
– комплексно проаналізовано інформаційно-комунікаційні умови
виникнення, культурно-просвітницьку роль, історичну специфіку розвою
та особливості функціонування румунськомовної, словацькомовної та
ромської періодики Закарпаття;
– запропоновано план-схему вироблення в державній інформаційній
політиці механізму стратегії розвитку медіасфери поліетнічного регіону з
урахуванням транскордонного розташування з метою гармонізації
міжнаціональних стосунків та мінімізації закордонної інформаційної
агресії.
Уточнено:
– концептуальні критерії у використанні терміносполук для позначення
преси етнічних спільнот, як от: «преса національних меншин», «преса
14
української діаспори», «етнічна преса», «етнічна журналістика», «преса
корінного етносу»;
– розуміння специфіки інтеграції українського інформаційного простору
до європейського обширу як процесу, що не стільки визначається
спільним історичним минулим, межуванням державного кордону
України з країнами ЄС, скільки полягає в забезпеченні та дотриманні
європейських принципів зміцнення, захисту й розвитку етнічних
сегментів вітчизняного інформаційного поля з одночасною підтримкою
власного виробника етнічного медіапродукту, що сприятиме
задоволенню інформаційних потреб етнонаціональних громад України,
виробленню, поруч з етнічною, громадянської ідентичності та мінімізації
політичної спекуляції на питаннях національної інформаційної політики
держави;
– концепцію етнічної та міжетнічної комунікації крізь призму
популяризації в періодиці історії культури й традицій власного народу та
міфологізованої інформації про культуру та звичаї інших націй. Така
взаємодія може мати як позитивні наслідки (збагачення національної
культури елементами інших культур), так і негативні (асиміляція,
денаціоналізація). Періодика в умовах полінаціонального регіону
незалежно від того, інформаційні інтереси якої етнічної групи
вдовольняє, у редакційній політиці повинна спиратися на принципи
етнічної толерантності. На практиці, зокрема в друкованих ЗМІ, принцип
толерантності у висвітленні міжнаціональних взаємовідносин не завжди
дотримується. Загострення цієї проблеми та прояви нетерпимості щодо
інших націй зумовлені інформаційною війною та інформаційною
агресією, під впливом яких в останні роки перебуває Україна.
Набуло подальшого розвитку:
– систематизація та періодизація розвитку журналістики на територіях, що
перебували під владою інших держав, у контексті концептуального
задуму створення загальної історії української журналістики, над чим
15
кілька років поспіль працюють Науково-дослідний інститут
пресознавства Львівської національної наукової бібліотеки України
ім. В. Стефаника, кафедра історії журналістики Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка та низка вчених;
– компаративне дослідження європейського та американського досвіду
щодо розв’язання проблеми функціонування медіа етнічних спільнот.
Зокрема, запропоновано виробити державну інформаційну стратегію, яка
б гармонізувала питання про дотримання в Україні європейського
законодавства щодо забезпечення прав етнонаціональних спільнот,
з одного боку, а з іншого – мінімізувала агресивну інформаційну
експансію та спекуляцію в міжнаціональній комунікації;
– питання про формування позитивного іміджу України з огляду на
інформаційний потенціал прикордонного регіону та за допомогою
медіаресурсів українських громад, що проживають на територіях
суміжних держав;
– інформаційно-просвітницька, соціально-економічна та правозахисна
програма «Ромське населення Закарпаття» щодо подолання ромським
етносом соціального аутсайдерства, антициганських міфів та негативних
стереотипів у суспільстві завдяки регулярному, об’єктивному та
неупередженому висвітленню в крайовій періодиці життя ромських
спільнот; матеріали дослідження у вигляді науково-методичних розробок
може бути долучено, а частково вже використано у роботі «Ромських
студій» в Ужгородському національному університеті разом з
молодіжним ромським об’єднанням «Романі черхень».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом
самостійного дослідження автора, в якому репрезентовані власні ідеї й
наукові напрацювання, що дозволило зреалізувати мету та вирішити
поставлені завдання. Робота містить теоретичні та методичні положення
й висновки, сформульовані дисертантом особисто. Основні концептуальні
ідеї, положення та висновки, оприлюднені у вітчизняних та зарубіжних
16
публікаціях, належать безпосередньо автору. Ідеї, положення та припущення
інших науковців використані тільки для підтвердження власних ідей
здобувача й мають відповідні покликання.
Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертаційної роботи представлені в 1 монографії, 2 навчальних посібниках,
1 словнику (у співавторстві), 51 науковій статті, з яких 25 опубліковано
у фахових, 5 – у міжнародних закордонних (4 – у наукових журналах, 1 –
у матеріалах зарубіжної конференції) виданнях, та 21 – в інших наукових
часописах, збірниках, матеріалах конференцій та круглих столів.
Результати дослідження оприлюднені також у доповідях і виступах на
міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських та університетських наукових
конференціях, читаннях та круглих столах.
Міжнародні наукові конференції: «Засоби масової інформації та
становлення державності в Україні» (Ужгород, 13–14 жовтня 2000 р.),
«Двадцята міжнародна конференція з української проблематики в
Іллінойському університеті» (Урбана-Шампейн, США, 2001 р.), «Ромські
засоби масової інформації: сучасний стан і перспективи» (Ужгород, 18
травня 2001 р.), «Українська література у загальноєвропейському контексті»
(Ужгород, 16–17 жовтня 2001 р.), «Олександр Духнович – визначний
педагог, мислитель і громадсько-політичний діяч Закарпаття» (Ужгород, 24–
26 квітня 2003 р.), «Реалізація в Закарпатській області державної мовної
політики та основних положень Європейської хартії регіональних мов або
мов меншин» (Ужгород, 30 листопада 2006 р.), «Сучасний інформаційний
простір: журналістика та медіаосвіта» (Сімферополь–Алушта, 2006–
2013 рр.), «Сучасна українська журналістика: вітчизняні реалії та
європейський досвід» (Ужгород, 15–16 жовтня 2007 р.), «Журналістика 2008:
українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти» (Київ,
17–18 квітня 2008 р.), «Сучасна українська журналістика і виклики ХХІ
століття» (Львів, 15–16 жовтня 2010 р.), «Українські мас-медіа Словаччини
після 1945 року та презентація в них України» (Пряшів, Словаччина, 19–
17
20 жовтня 2013 р.), «Медіатренди та медіа 2015» (Трнава, Словаччина, 14–15
квітня 2015 р.), «Стандарти журналістики та професійної освіти в період
суспільних трансформацій» (Львів, 23–24 квітня 2015 р.), «Українські медіа в
європейському інформаційно-комунікаційному просторі: історія, стан,
перспективи» (Ужгород, 2013–2015 рр.), «Актуальні проблеми медіа-освіти в
Україні та світі» (Запоріжжя, 3–4 березня 2016 р.) тощо.
Всеукраїнські наукові конференції: «Національна журналістика і
європейський вибір України» (Львів, 13–14 квітня 2000 р.), «Мова мас-медіа
ХХІ ст.» (Київ, 19 квітня 2001 р.), «Українська журналістика сьогодення
у світовому інформаційному просторі» (Дніпропетровськ, 25–26 жовтня
2001 р.), «Українська мова в сучасному інформаційному просторі» (Київ,
21 лютого 2003 р.), «Будівничий культури: 100-річчя від дня народження П.
В. Лінтура» (Ужгород, 5 травня 2009 р.), «Українська періодика: історія
і сучасність» (Львів, 2002, 2005, 2007, 2011, 2013 рр.), «Актуальні
дослідження українських наукових шкіл у галузі соціальних комунікацій»
(Київ, 11 квітня 2013 р.), «Громадянське суспільство і ЗМК: пошуки
партнерства» (Львів, 24 – 26 жовтня 2013 р.) та інші.
Університетські конференції: 17 доповідей на щорічних лютневих
підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу
Ужгородського національного університету (1999–2016 рр.) тощо.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів
визначається можливістю їхнього застосування як при розв’язанні низки
академічних наукових і навчальних проблем, у тому числі – заповнення
«білих плям» у галузі українського журналістикознавства, так і в державнополітичній практиці – при виробленні інформаційної політики України з
урахуванням етнонаціональних факторів. У контексті євроінтеграційних
прагнень концепція наукової розвідки сприятиме формуванню модерних
підходів у побудові медійних стратегій України з метою якнайшвидшої
адаптації вітчизняної журналістики до реалій європейського інформаційного
обширу. Окремі пропозиції доцільно врахувати в державній інформаційно-
18
мовній та гуманітарній політиці мультинаціональних прикордонних регіонів
країни. Частина матеріалу дисертаційної роботи може увійти до підручників
та навчальних посібників із журналістикознавства або ж бути представлена у
вигляді спеціальних курсів для студентів вітчизняних і закордонних вишів.
Деякі наукові оферти нашої роботи можуть бути розвинуті та слугувати для
написання нових дисертаційних досліджень.
Структура дисертації зумовлена специфікою предмету, поставленою
метою та основними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація
містить вступ, чотири розділи основної частини, поділених на підрозділи,
висновки, список використаних джерел та додатки. Загальний обсяг
дисертації становить 484 сторінки, основна частина дисертації – 364
сторінки, список використаних джерел – 45 сторінок (393 джерела) та
додатки (75 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі, на основі опрацювання результатів наукового
пошуку, представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового
завдання, що виявилося в теоретико-методологічному обґрунтуванні сутності
інформаційного впливу рідномовних друкованих медіа на процес
формування та збереження етноідентифікації у мультикультурному
інформаційно-комунікаційному середовищі Закарпаття й національнокультурних традицій українських громад у суміжних державах. Відповідно
до мети й поставлених завдань, підсумовуючи дослідження, доходимо
наступних висновків:
1. Інформація як сукупність знань, відомостей та досвіду, накопичених
попередніми поколіннями, безперестанно використовується нащадками на
практиці відколи існує людство. У такому розумінні інформація – складова
світового капіталу, куди належать набуті цивілізацією методи, технології,
використання досягнень науки і техніки у виробництві, медицині, культурі,
сфері соціальних комунікацій тощо. Глобалізаційні тенденції та розвиток ІТ
лише посилює процес обміну і взаємопроникнення інформації у світовому
масштабі. Одночасно у межах кожного окремого етносу, незалежно від
світових процесів, увесь час між поколіннями відбувається процес передачі
інформації, що формує навички, культурні традиції, звичаї, обряди тощо.
Зрештою, все те, що дає змогу індивідууму ідентифікувати себе як
представника певної етнонаціональної спільноти. Міжетнічна комунікація
ніколи не була простим явищем, а в процесі історичного розвитку цивілізації
зазнавала всіляких змін. Одні з перших відомих людству теорій міжетнічної
комунікації зародилися в епоху античності, зокрема в працях Платона та
Аристотеля. В їх основі лежить ідея етноцентризму й компліментарне
уявлення про власну спільноту та її звичаї. Суть міжетнічного спілкування, в
розумінні Платона та Аристотеля, полягає в різнорівневості. Вищий рівень –
комунікація «громадянин – громадянин», «рабовласник – рабовласник»;
355
нижчий – «громадянин – раб або іноземець», якого теж не зараховують до
громадян. З варварами, на думку античних мислителів, варто комунікувати
лише з наміром їх поневолення для блага власної держави. Комунікація з
рабом непродуктивна, бо він не здатен до спілкування, а повинен лише
сприймати інформацію та коритися. В епоху середньовіччя, що позначене
нищівними війнами, інтерес до міжкультурної комунікації обмежувався
релігійними книгами (праці візантійських авторів Прокопія Кесарійського та
Йордана (VІІ ст.). В епоху Відродження міжкультурна комунікація
будувалося довкола ідеї М-Е. де Монтеня про залежність розвитку етносів
від природно-географічних умов та його концепції про культуру
неєвропейських народів як «добрих дикунів». Представники Просвітництва
(Ж-Ж. Руссо та Д. Дідро, А.-Р. Тюрґо, Ф-М. Вольтер, А. Фергюсон) розуміли
міжетнічну комунікацію як стадії суцільного історичного та культурного
розвитку). Кардинальний поворот в судженнях про комунікацію між
етносами запропонований Й-Г. Гердером, який поєднував загальнолюдські
стадії розвитку з етнічною своєрідністю кожного етносу. Близьке до
сучасного розуміння міжетнічної комунікації трактування запропонував
французький учений Ж. Денікер на зламі ХІХ–ХХ ст. Подальший розвиток
ця тема знайшла в працях М. Могилянського, П. Чубинського, Ф. Рено,
М. Вебера, С. Широкогорова, Н. Чебоксарова, С. Арутюнова та інших.
2. Інформація та обмін нею в межах етносу і в процесі його комунікації
з іншими етносами слугують своєрідним маркером для розрізнення «своїх» і
«чужих». Етнос як соціальна група й живе завдяки тому, що через
накопичену інформацію існує об’єктивна можливість розпізнавати та
визначати своїх серед інших. Комунікація дає змогу зіставляти та
порівнювати свою етнічну спільноту з іншими, окреслювати своє етнічне
«ми», розуміючи, що існує інформація про «них». Причому варто розрізняти
дві площини такої комунікації, що впливали на становлення того чи іншого
народу: 1) внутрішню (інформаційно-комунікаційне поле всередині самого
етносу); 2) зовнішню (комунікацію з іншими етносами, особливо
356
територіально суміжними). Шлях до консолідованої національної
ідентичності та усвідомлення себе як етнічної цілісності проходить складно
чи не в кожного народу. Преса, як об’єднавчий фактор у таких процесах,
відіграє ключову роль, бо слугує чинником формування й утвердження
національної ідентичності. Рідномовні друковані медіа від самого свого
виникнення виступають як своєрідний інформаційно-комунікаційний маркер
етносу, що допомагає особливим чином структурувати соціальну поведінку
членів етнічної спільноти. Саме тому співіснування в поліетнічному
суспільстві базових етнічних цінностей, найголовнішою з яких є мова,
спричиняє утворення умовних етнічних меж. Перетин цих меж породжує не
лише міжетнічну комунікацію, але й загрозу денаціоналізації та асиміляції
менших етносів всередині більших. Преса в такому разі (часто через
національно-культурні товариства) виступає інформаційно-комунікаційним
засобом збереження й популяризації мови, культури, традицій, звичаїв свого
народу в іншомовному середовищі, сприяє формуванню позитивної
самооцінки серед представників етнічної спільноти. Періодика допомогла
об’єднатися в культурно-просвітні товариства (а почасти й створити їх)
українським емігрантам, що виїхали на початку минулого століття до США,
Канади, Франції та інших країн. Завдяки пресі жевріло українське життя
серед інтегрованих українців на території Чехії, Польщі, Румунії, Єгипту.
В новітніх умовах друковані ЗМІ стали об’єднувальним елементом серед
українців-заробітчан, що опинилися в Італії, Іспанії, Португалії тощо. Роль
періодики в поліетнічному регіоні зростає з огляду на те, що, крім
інформаційно-аналітичної складової як засобу задоволення інформаційних
потреб своєї аудиторії, на неї покладається ще й функція толерантного
міжнаціонального комунікування з представниками інших етносів. Заразом
журналістика такого регіону, прагнучи захистити свою етнічну аудиторію від
уніфікації й знеособлення, зберегти свою самобутність у мові, культурі,
народних звичаях, традиціях, не може забувати про загальнодержавні
об’єднувальні символи громадянської ідентичності держави.
357
3. Використання в сучасному журналістикознавстві терміносполук
для позначення преси етнонаціональних спільнот вирізняється
неоднозначністю, довільністю вживання, а подеколи й плутаниною. Серед
найбільш поширених – «преса національних меншин», «етнічна преса»,
«іноетнічна преса», «національно-зорієнтована преса», «преса національних
регіонів», «національна преса», «національно-регіональна преса», «преса
діаспори». Однак поняття «етнічна преса», «національна преса»,
«національно зорієнтована преса» за семантикою можуть позначати пресу
будь-якого етносу, зокрема й титульного, під «іноетнічною пресою» можна
розуміти ті видання, що друкуються поза межами країни. Українські фахівці
з соціальної комунікативістики найчастіше послуговуються терміном «преса
національних меншин». З огляду на те, що ця терміносполука без
врахування конкретного контексту може мати оцінну семантику та відтінок
стереотипного підходу до «нацменів» як до чогось низьковартісного,
вважаємо за доцільне послуговуватися також термінами «преса етнічної
спільноти», «преса національної громади». Дефініція «преса діаспори» також
часто вживається не зовсім доречно, очевидно, за аналогією – преса
української діаспори в США, Канаді, Великобританії тощо. Оскільки
діаспору визначають як добровільне, або примусове розселення значної
частини представників народу за межами країни його походження, то
діаспорною пресою не можемо називати ту пресу, яка висвітлює культурноісторичні проблеми народу, що живе на своїй етнічній території, але
внаслідок історичних чи геополітичних чинників опинився в складі іншого
державного утворення й становить там меншість. Вирішальними
характерологічними ознаками преси етнічної спільноти виступають: 1) мова,
якою виходить (як правило, рідною мовою етносу); 2) видавець-засновник
(здебільшого фундаторами виступають культурно-освітні товариства. Іноді
ЗМІ підтримуються субсидіями державних органів різних рівнів: «Dziennik
Kijowski» («Дзеннік Кійовскій»»), «Kárpáti Igaz Szó» («Карпаті Іґоз Сов»),
«Романі Яг» та ін.); 3) інформаційно-тематична наповнюваність і
358
спрямованість видання на певну етнічну групу (видаються матеріали, прямо
або опосередковано торкаються інформаційно-культурної предківщини
етносу, зв’язку з історичною батьківщиною, його ролі, місця й призначення
в державі проживання); 4) територія поширення ЗМІ (зазвичай в межах
регіону, де компактно проживає етнічна спільнота, в окремих випадках –
в межах усієї держави).
4. Етапи формування закарпатського інформаційного континууму
щільно пов’язані з процесом становлення національної ідентичності етносів,
що проживають у краї. Утвердження та розвиток української преси на
Закарпатті відбувався в складних суспільно-історичних умовах, а тривала
відсутність видань рідною мовою значним чином ускладнили процес етнічної
самоідентифікації закарпатських українців. Цьому сприяла й агресивна
інформаційна політика країн, до складу яких входив регіон у різні історичні
періоди. Культивування через періодику тогочасних держав думок, що
територія Закарпаття та його слов’янське населення не мають нічого
спільного з українцями по той бік Карпат, уведення в дію законів,
спрямованих на асиміляцію «руського» населення краю, перешкоджали
формуванню повносправної національно зорієнтованої преси й тим самим
послаблювали процес усвідомлення української ідентичності. Наслідки такої
інформаційної політики із зумисного розмивання та гальмування
національної ідентичності закарпатських українців виявляються й нині, коли
її відголоски спливають у вигляді політичного русинства, автономістських
прагнень, що підтримуються як окремими особами всередині регіону, так і
закордонними державами (фінансово та інформаційно). Умовно розвиток
журналістики на Закарпатті після її зародження (1845–1858) можна поділити
на такі періоди: 1) преса часів дуалістичної монархії (1867–1919);
2) періодика доби Чехословацької республіки (1919–1938); 3) преса часів
національної автономії та Карпатської України (1938 –1939); 4) преса в
період гортистської окупації (1939–1944); 5) періодика в умовах радянської
системи (1944 – 1991); пори незалежності України (з 1991 р).
359
Значну роль у зародженні та розвитку національної свідомості на
Закарпатті відіграли «інформаційні будителі» краю: О. Духнович, О.
Павлович, І. Раковський, О. Митрак, Є. Сабов, Ю. Ставровський-Попрадов,
А. Добрянський, Є. Фенцик, О. Маркуш, А. Волошин та інші. Більшість із
них, як свідчать їхні публікації, усвідомлювала, що брак періодики рідною
мовою гальмує процес усвідомлення національної ідентичності.
Роль закарпатської преси після приєднання краю до Радянського
Союзу має суперечливий характер. З одного боку, декларувалася гарантія
рівності всіх націй і народностей, з іншого – через медіа та регулярні
інформаційно-пропагандистські заходи впроваджувався радянський спосіб
життя, переслідувалися вороги народу, українські та інші буржуазні
націоналісти. Завдання періодики полягало у формуванні не національно
свідомої, а інтернаціональної людини. Цілеспрямована підтримка й
насильницьке впровадження російської мови та ідей радянського
інтернаціоналізму в усі сфери суспільно-культурного життя краю, разом з
ігноруванням культури невеликих етнічних громад, призвели не лише до
зникнення рідномовної періодики деяких етносів (словаків, німців, румунів,
євреїв), а й до їх значної асиміляції.
Процес чергового національного відродження преси етносів, що
мешкають на Закарпатті, розпочався після проголошення незалежності
України. І в контексті цих позитивних змін найбільш важливою для
конструктивної комунікації в інформаційному полі регіону є етнічна
толерантність та сприяння виробленню громадянської ідентичності. Нинішня
інформаційна ситуація засвідчує, що проблема розвитку культури народів в
поліетнічному середовищі має безперервно бути в центрі уваги мас-медіа,
зокрема друкованих ЗМІ, що вирізняються аналітичною складовою.
5. Преса угорської, румунської, словацької, російської та ромської
етнонаціональних спільнот на Закарпатті має свої типологічні особливості та
позначена специфічними національно-культурними рисами, які в залежності
від історичних та суспільно політичних обставин то употужнювалися, то
360
послаблювалися. Процеси етнічної ідентифікації через рідномовну пресу в
кожної національної спільноти Закарпаття має свої особливості. Якщо для
угорців і в радянський час, попри репресивні заходи з національним
підтекстом, все-таки зберігалася певна система рідномовної періодики,
а тому угорський ренесанс у краї має риси розширення типології преси й
подолання деяких «табу», то для румунів і словаків сучасна преса служить
засобом відновлення етнічної ідентичності, оскільки закарпатські румуни
отримували інформацію з періодики молдавською (кирилично) мовою, а
словаки взагалі не мали ані власної періодики, ані шкіл, ані церков, ані
освітньо-культурних закладів. Заборона німецькомовної преси в радянський
період, репресії та національно-культурні утиски німців Закарпаття призвели
до того, що ця спільнота чисельно різко зменшилася через еміграцію або
асиміляцію, а спроба видавати рідномовну газету («Відродження»)
уже в незалежній Україні завершилася невдало. Новітня російськомовна
періодика пережила складний процес через втрату росіянами статусу
титульної нації, а відтак набуття комплексу «втрати великої батьківщини».
Наставницько-повчальний стиль викладу в російськомовній пресі в перші
роки незалежності – яскраве свідчення цього. Процес усвідомлення
росіянами в нових умовах своєї кількісної меншості не тільки на Закарпатті, а
в Україні загалом, проходить надзвичайно болісно, а крім того, регулярно
підігрівається інформаційними реляціями з боку історичної батьківщини про
дискримінацію російськомовного населення. Вихід в інформаційному обширі
ромської періодики став важливим фактором пробудження інформаційнокультурницької свідомості ромів та спробою подолання комплексу
вторинності, про що свідчить активне висвітлення процесу відродження
циганського етносу перш за все у сфері культури, що характеризується
зверненням до історії народу, осмислення свого минулого, зацікавленням
циганською мовою, літературою та усною народною творчістю, процесом
відновлення традиційних ремесел ромів тощо. Поява «русинської» періодики
на Закарпатті у новітній час, з одного боку, засвідчує толерантне ставлення
361
до «русинів», які намагаються зберегти історико-культурні траиції регіону,
з іншого, – демонструє кризу національної ідентичності. Все це ще й
інформаційно підігрівається політиками закордонних держав, що зацікавлені
у створенні нестабільної етнонаціональної ситуації в регіоні. Аналіз
«русинських» видань засвідчує, що в них існує проблема атрибутивних
властивостей періодики як такої, головна серед яких – відсутність
кодифікованої літературної мови.
Після проголошення Незалежності України всі національні спільноти
області мають доступ до рідномовних засобів масової інформації, значна
частина культурно-освітніх товариств створили власні друковані органи.
За цей час на Закарпатті в різні роки та з неоднаковою періодичністю реально
друкувалося майже 20 періодичних видань угорською (разом з дубляжами),
2 – румунською, 2 – ромською, 2 – російською, 4 – русинською, 3 –
словацькою, 1 – німецькою мовами. Понад 40 часописів реєструвалися як
такі, що виходять двома та більше мовами. За підтримки місцевих державних
органів влади видаються всеукраїнська угорськомовна газета «Kárpáti igaz
szó» та міжрайонна румунськомовна «Maramureşenii».
6. На законодавчому рівні в Словаччині, Румунії та Угорщині
задекларовано державну підтримку малих етнічних спільнот у збереженні,
мови, національно-культурних традицій, звичаїв та сприяння в задоволенні
інформаційно-комунікаційних потреб через рідномовні медіа. Українці, які
через історичні та геополітичні обставини з середини ХХ ст. опинилися у
територіальних межах цих країн, у новітній період по-різному намагалися
зберегти або відродити свою історико-культурну спадщину та національну
ідентичність.
Аналіз українськомовної преси в суміжних із Закарпаттям державах
засвідчує, що проблемно-тематичні шари, до яких звертаються видання,
доволі близькі в українських громадах кожної з цих країн. Однак
періодичність, тиражність та способи вирішення національно-культурних
проблем підтверджують, що розвиток українськомовного сегмента в Румунії,
362
Словаччині та Угорщині має свої специфічні особливості. Спостерігаємо, що
у Словаччині та Румунії, де українськомовна преса існувала й за
комуністичних часів, сучасні умови її розвитку гірші, ніж в Угорщині, де
така преса з’явилася лише після розпаду соціалістичної системи. Так,
всередині минулого століття на території Словаччини видавалося близько 10
українськомовних газет і журналів («Пряшівщина», «Дзвіночок»,
«Піонерська правда», «Лабірські вісті», «Піддуклянський Хлібороб»,
«Піддуклянська газета» («Піддуклянські вісті»), «Заповіт Кирила і Мефодія»,
«Благовісник», «Дружно вперед», «Дукля»), сьогодні інформаційні потреби
української громади Словаччини задовольняють лише одна газетадвотижневик («Нове життя») та два журнали («Дукля», «Веселка»).
Це зумовлено активними асиміляційними процесами (спочатку
Чехословаччини, потім Словаччини), а також штучним поділом української
громади на українців та русинів, створенням інформаційних міфів про
престижність отримання освіти лише державною мовою, медійною
підтримкою соціального стереотипу про те, що всі українці причетні до
кримінальних угруповань, рекетирства тощо. Подібні тенденції
спостерігаємо й в українськомовній періодиці Румунії, яка, окрім того,
постраждала через політику тоталітарного режиму Н. Чаушеску та
спецслужби Секурітате. Сьогодні в Румунії інформаційні потреби
української громади забезпечують чотири українськомовні видання
(«Український вісник», «Вільне слово», «Наш голос», «Дзвоник») та одне
румунськомовне («Curierul ucrainean» – «Український кур’єр») – для тих
українців, що вже не володіють рідною мовою.
В Угорщині в новітній період засновано два українськомовних видання
(газета, а відтак журнал «Громада» та щорічник «Календар українців
Угорщини»). Завдяки консолідації української громади і створенню
«Товариства української культури Угорщини» вдалося налагодити активне
культурно-просвітницьке життя української спільноти, а також видавати
достатньо модерну кольорову періодику, а згодом і репрезентувати її на
363
власній інтернет-сторінці. Не ідеалізуючи ситуацію, зауважимо: якщо умови
інформаційного забезпечення рідною мовою угорських українців сприяють
толерантності й стрімкому покращенню становища громади за останні роки
(від невизнання існування українського етносу на території Угорщини до
матеріальної підтримки з боку держави та представництва в органах влади),
то в Румунії та Словаччині ситуація складається по-іншому. Активні роки
румунізації та пословачення українськомовних громадян, закриття
українських шкіл призвели до різкого зменшення чисельності українського
етносу. Українськомовна преса в цих країнах, так само, як і українські
громади, потребують від нашої держави щонайменше систематичних
дипломатичних візитів та моральної підтримки.
7. Аналіз періодики Закарпаття, опрацьовування соціологічних
опитувань, наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, що дотичні до
нашої теми, дають підставу стверджувати, що інформаційний обшир, зокрема
сегмент преси, в прикордонних поліетнічних регіонах потребують з боку
влади посиленої уваги та вироблення інформаційно-комунікаційної стратегії.
У сучасній ситуації у розрізі збереження стійкої національної ідентичності
та формування ідентичності громадянина, захисту інформаційної та
національної безпеки країни журналістам, керівникам ЗМІ та чиновникам,
що відповідають за регулювання медійного простору, варто враховувати
таке: 1) місцева періодика (особливо та, що фінансується за державні кошти)
в регіонах, де компактно проживають національні меншини, мусить
приділяти особливу увагу не лише формуванню етнічної, але й громадянської
(державної) ідентичності; 2) особливої уваги потребують питання
інтеркультурної комунікації як між регіонами України, так і всередині
поліетнічних територій; 3) довільне трактування в медіа національної ідеї та
нігілістичні способи досягнення консолідації українського суспільства
призводять до протилежного ефекту (сепаратизм на Донбасі, гіпотези про
створення автономного угорського округу на Закарпатті); 4) захоплення ЗМІ
політичними гіпотезами, теоріями про виняткову своєрідність окремих
364
територій України, унікальність поодиноких субетносів породжують
нестабільність у карпатському єврорегіоні («русинське питання» на
Закарпатті, Пряшівщині, Мараморощині; визнання гуцулів окремим етносом
у Румунії тощо); 5) слабка реакція українських медіа, дипломатії та політиків
на радикальні декларації вороже налаштованих закордонних політиків може
призвести до втрати територіальної цілісності держави (АР Крим, події на
Донбасі, агресивна політика угорської партії Йоббік тощо).
Отже, тенденції розвитку медіа (зокрема й періодики) на рубежі ХХ –
ХХІ ст. позначені тим, що активізувалися дві парадоксально протилежні
світові тенденції – глобалізація та «етнічний ренесанс», віддзеркалившись
зокрема і в періодиці. Бурхливе піднесення глобалізаційних процесів
неминуче стикається з повсюдним пожвавленням етнічної, локальної та
загальногромадянської самосвідомості.
Супутній з темою, навіть неглибокий, огляд періодики сусідніх країн
підтверджує, що і в доволі благополучних державах ЄС зростають націоналекстремістські рухи, виникають численні групи «поборників» етнорасової
чистоти, поширюються етнічні упередження, ксенофобія, все частіше
виникають з’являються вогнища етнічних конфліктів.
Враховуючи світовий досвід, Україні варто виробити чітку
інформаційну стратегію, яка унеможливила б подібні прояви в нашому
суспільстві. Аналіз інформаційних тенденцій у регіональній
полінаціональній періодиці засвідчує, що при продуманій інформаційній
стратегії, преса може не лише слугувати потужним інструментом у
формуванні національної ідентичності, але й відігравати позитивну роль у
становленні конструктивної міжнаціональної комунікації та громадянської
ідентичності.