ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР (60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................................3
Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНІ Й ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ .................9
1.1. Аналіз літератури за темою .............................................................................9
1.2. Понятійний апарат досліджуваної проблеми ...............................................31
Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ В УРСР У 60-80-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ ...........................49
2.1. Законодавче закріплення правових форм захисту прав
неповнолітніх ....................................................................................................................49
2.2. Організаційні форми захисту прав дітей .......................................................89
2.3. Система заходів із захисту прав неповнолітніх у діяльності державних органів та громадських організацій ..................................................................................119
Розділ 3. КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІЗ ЗАХИСТУ
ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ У ДОСЛІДЖУВАНИЙ ПЕРІОД ...............................145
3.1. Історія формування цілей та задач діяльності комісій у справах
неповнолітніх із захисту прав дітей ..............................................................................145
3.2. Теоретичні аспекти взаємодії комісій у справах неповнолітніх
з державними органами та громадськими організаціями як гарантія
ефективності захисту прав неповнолітніх ....................................................................158
ВИСНОВКИ .........................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................195
ДОДАТКИ ............................................................................................................227

ВСТУП
Актуальність теми. Останніми роками в Україні активізувався процес перегляду існуючих нормативно-правових актів та створення нових, які б враховували сучасні суспільні відносини, що потребують правового закріплення. Ці акти мають бути узгоджені з міжнародними правовими документами, визнаними багатьма країнами світу, зокрема й Україною. Під час реалізації такої політики держави посилюється увага до визначення та захисту прав окремих верств населення, які потребують особливого ставлення з боку держави, і зокрема захисту прав дітей, що є сьогодні актуальним, а створення спеціального державно-правового механізму реалізації і захисту прав неповнолітніх, а також ювенальної юстиції як особливого апарату вирішення справ неповнолітніх є вкрай необхідним. Найбільш вдало це може бути здійснено за умови аналізу наукових розробок, синтезу теоретичної та нормативної бази із залученням переваг історичного досвіду нашої країни з цього питання.
Вивчення стану наукової розробки теми показує, що досі вона комплексно не досліджувалася спеціалістами у галузі права. Розглядались лише окремі її аспекти – охорона материнства та немовлят органами охорони здоров’я, охорона дитинства та підтримка сім’ї, що має дітей, захист прав неповнолітніх у навчально-виховному процесі закладів системи освіти тощо. При бажанні авторів охопити істотні сторони охорони дитинства спостерігається однобічність аналізу проблем, що стосуються неповнолітніх: вони або розглядаються з боку лікувально-профілактичної допомоги, або вивчаються види соціально-економічної підтримки сім’ї та дитини. При цьому право як інструмент охорони неповнолітніх випадає з поля зору.
У вивченні питань охорони прав неповнолітніх на сучасному етапі корисним є аналіз виникнення та розвитку органів держави та громадських організацій із захисту прав неповнолітніх протягом всієї історії Радянської держави. Особливо важливим для дослідження є процес створення і вдосконалення організаційних і правових форм в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. як складової частини державно-правового механізму, що забезпечував розв’язання проблеми захисту прав дитини.
Важливою подією у справі юридичного закріплення соціального становища неповнолітніх, створення системи гарантій їх прав стало прийняття у 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларації прав дитини. У цей час держава стала більш уважно вирішувати питання підвищення якості виховання неповнолітніх, умов навчання у школі, влаштування на роботу після закінчення школи тощо. Тому дослідження організаційно-правових засад, форм, методів діяльності суб’єктів, що забезпечували захист прав неповнолітніх у 60–80-х рр. ХХ ст. в УРСР дає змістовний матеріал не лише для наукових узагальнень, а й для вирішення проблеми захисту прав дітей і молоді, боротьби з безпритульністю, бездоглядністю, правопорушеннями неповнолітніх на сучасному етапі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає «Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки» (п. 2.9) і «Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки» (п. 1.5), затвердженим наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р, «Пріоритетним напрямам наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки» (п. 1.4), затвердженим ректором НАВСУ 5 квітня 2001 р., та науково-дослідній програмі кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі всебічного вивчення відповідних нормативних актів, архівних документів і наукових розробок з питань діяльності суб’єктів, які застосовують спеціальні заходи для захисту прав неповнолітніх, спираючись на статистичні дані, уза-гальнити досвід функціонування державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст., вирішити питання правової природи принципів захисту прав неповнолітніх та меж використання позитивного досвіду колишньої УРСР для вирішення проблеми захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Виходячи з мети дослідження, автор ставив перед собою такі завдання:
– дослідити наукові розробки з проблематики державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх;
– з’ясувати змістову сторону окремих категорій прав неповнолітніх, що потребують захисту з боку держави та суспільства;
– проаналізувати правові аспекти діяльності державних та громадських організацій УРСР у сфері захисту прав неповнолітніх, визначивши особливості правового регулювання у цій сфері;
– шляхом використання структурного підходу визначити основні компонен-ти, що разом складають внутрішню організацію теоретичної конструкції державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх;
– на підставі вивчення практичного досвіду державних та громадських інституцій у 60-і – поч. 80-х рр. минулого століття в УРСР визначити найбільш вживані форми та методи здійснення правового захисту прав неповнолітніх;
– визначити головні фактори життєдіяльності дітей, що сприяють реалізації прав неповнолітніх та потребують особливої уваги з боку держави;
– розробити пропозиції щодо окремих елементів механізму захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є діяльність держави та громадських організацій із захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.
Предметом дослідження є державно-правовий механізм діяльності уповноважених суб’єктів із захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.
Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Метод діалектики застосовувався при вивченні нормативно-правової бази захисту прав неповнолітніх, подолання бездоглядності та злочинності неповнолітніх, зокрема, для висвітлення її розвитку відповідно до соціально-економічної та політичної ситуації у державі.
Серед загальнонаукових слід виділити методи системного аналізу, структурний та функціональний. Перший з них дозволив розглянути форми та засоби роботи з неповнолітніми безпритульними, бездоглядними та правопорушниками як елементи системи правової охорони дитинства. Два інших методи використовувалися для вивчення правових засад функціонування системи державних органів та громадських організацій, уповноважених здійснювати цю роботу, зокрема, для з’ясування їх організаційної структури та функціональної підпорядкованості відповідно до виконуваних завдань. Методи аналізу та узагальнення застосовувалися при дослідженні конкретних правових норм та інститутів законодавства України, що закріплює основи правового статусу неповнолітніх.
Використання таких спеціальних методів, як формально-юридичний, істори-ко-правовий, порівняльно-правовий, дало змогу всебічно проаналізувати правові акти СРСР і УРСР з питань, що розглядаються в роботі, порівняти умови державно-правового захисту прав неповнолітніх, виявити схожість та відмінності в ідеологічному та організаційному підходах до вирішення цього питання в УРСР та сучасній Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних наукових досліджень державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. минулого століття.
У дисертації систематизовано результати досліджень, які стали у другій половині ХХ ст. науковою основою правового регулювання у цій галузі; сформульовано поняття державно-правового механізму та визначено його основні елементи; з’ясовано тенденції становлення та розвитку системи державних органів і громадських організацій, які брали участь у цій діяльності; висвітлено правові засади роботи з безпритульними, бездоглядними дітьми та неповнолітніми правопорушниками; визначено найважливіші напрями правового забезпечення охорони дитинства; розкрито основні принципи взаємодії суб’єктів захисту прав неповнолітніх. При цьому автором використано переважно новий архівно-документальний матеріал, який вперше впроваджується до наукового обігу.
Новизну дисертаційного дослідження відображають такі наукові поло-ження:
1. Здійснено аналіз наукових джерел, присвячених захисту прав неповнолітніх і зроблено висновок, що стан розробленості проблематики дер-жавно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст. характеризується однобічністю, розкриттям лише окремих сторін даної проблематики. Переваги державного захисту прав неповнолітніх у 60–80-х рр. в УРСР з метою використання позитивного досвіду для створення ефективного державного механізму захисту прав дітей в сучасній Україні на рівні дисертацій та монографій не досліджувались – мало місце лише висвітлення питань правового регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УРСР у 20-х рр. ХХ ст. або питань правової охорони дитинства в СРСР.
2. Сформульовано поняття державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх, визначені основні компоненти, що разом складають внутрішню організацію цієї теоретичної конструкції.
3. Доведено, що поряд з основними органами та установами державного походження у механізм захисту прав неповнолітніх активно залучалися спеціальні громадські організації для сприяння державним органам у захисті прав дітей, у боротьбі з бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх. Нормативно-правовими актами, що регламентували напрями діяльності цих організацій, детально визначалися їх статус, структура, конкретні обов’язки, що сприяло забезпеченню відносно високого рівня ефективності у роботі, організації взаємодії з іншими уповноваженими суб’єктами.
4. На підставі аналізу нормативної бази та архівних матеріалів встановлено, що необхідно виділяти два рівня нормативного забезпечення прав дітей (міжнародний і національний) з метою їх змістового співставлення та вироблення необхідних пропозицій щодо захисту цих прав. На цій підставі проаналізовано існуючі класифікації прав дитини, визнані за міжнародними стандартами, та наповнено змістом окремі групи з них, виходячи з національного законодавства.
5. Зроблено висновок, що у період 60–80х рр. у діяльності органів державної влади спостерігалося істотне розширення застосування виховних методів у боротьбі з підлітковою злочинністю, підвищилася вікова межа неосудності неповнолітніх. Нормативними актами про роботу комісій у справах неповнолітніх з правопорушниками, які не підлягали кримінальній відповідальності, передбачалося застосування законодавчо визначених заходів виховного впливу замість покарання. Правове регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх характеризувалося встановленням норм, що пом’якшували покарання, застосування судом заходів медико-педагогічного характеру, надання неповнолітнім засудженим загальної та професійної освіти.
6. У механізмі захисту прав дитини у 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. виявлено комплексний підхід держави до питань такого захисту. Це підтверджується результатами аналізу ряду заходів державного впливу, що набули у той період пріоритетного значення у вирішенні завдань ювенальної політики, стали основними формами діяльності, спрямованої на правове забезпечення або захист прав дитини.
7. Викладено пропозиції щодо окремих елементів механізму захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні. Запропоновано переглянути діяльність та компетенцію існуючих уповноважених суб’єктів із захисту прав неповнолітніх шляхом зменшення їх кількості та розширення повноважень з метою створення гарантій у реалізації прав дітей та ефективного захисту їх від порушень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації основні положення та висновки, а також викладений і проаналізований нормативний і фактичний матеріал можуть бути використані при проведенні подальших досліджень проблем вдосконалення державного механізму із захисту прав дітей, боротьби з бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх; для удосконалення правового регулювання у цій галузі на сучасному етапі; при викладанні історії держави та права України, кримінології, кримінального, сімейного, трудового права, а також при підготовці відповідних навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорюва-лися і були схвалені на засіданнях кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Основні положення та висновки дослідження оприлюднені на Першій Міжнародній науково-практичній конференції «Науко-вий потенціал світу ‘2004» і VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта ‘2005», що відбулися відповідно 1–15 листопада 2004 р. та 7–21 лютого 2005 р. в м. Дніпропетровськ, а також на Всеукраїнській науковій конфе-ренції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку», що проходила 25 березня 2005 р. у м. Луцьку.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження дістали відображення у восьми статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах доповідей (п’ять із них опубліковані у фахових виданнях).

bibliography

ВИСНОВКИ
На підставі всебічного вивчення та аналізу нормативних актів і досвіду діяльності органів держави та громадськості із захисту прав неповнолітніх в Українській РСР можна зробити такі висновки.
1. Державно-правовий механізм захисту прав неповнолітніх – це єдина злагоджена система державних органів та громадських організацій, які на основі чинного законодавства з метою захисту прав неповнолітніх контролюють, координують та безпосередньо беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні порушень прав неповнолітніх шляхом усунення причин та умов цих порушень і притягнення до юридичної відповідальності винних осіб. Встановлюючи сутність державного механізму захисту прав дітей, необхідно зазначити, що склад цього механізму включає: суб’єктів (тобто сукупність органів держави та громадських організацій, до компетенції яких входить захист дітей); об’єкт (сукупність проблем та перепон, які унеможливлюють та ускладнюють реалізацію та захист прав дітей); нормативно-правову базу, що визначає правове становище неповнолітніх, компетенцію органів, що забезпечують ці права, відповідальність за порушення прав дітей; форми і методи (завдання, визначені у компетенції державних органів, а також засоби правового, організаційного, освітньо-виховного, профілактичного впливу тощо); гарантії (найважливіший чинник забезпечення прав дитини, що створює умови їх захисту та надає елементам правового статусу дитини реального змісту); мета діяльності (створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей, реалізації їх прав безпосередньо або через представників, реальний захист законних інтересів неповнолітніх у всіх сферах життя дитини).
2. Термін «неповнолітні» в юридичному аспекті може ототожнюватись з терміном «діти» та використовуватись, вказуючи на особу, яка не досягла віку повної дієздатності (18 років) і має особливе правове становище у суспільному житті.
Потребами теорії та практики зумовлюється також необхідність визначення поняття «бездоглядні діти». Погляд на нього як на своєрідне психічне відхилення у дітей – так звану моральну дефектність – у короткий час був замінений на теорію соціальної обумовленості бездоглядності, що зрештою стала загальновизнаною. Визначаючи сутність безпритульності та бездоглядності, можна стверджувати, що безпритульність є різновидом бездоглядності, оскільки дитина є безпритульною, як правило, у випадках, коли вона не має родини, а також якщо батьки чи інші родичі не бажають або не можуть про неї піклуватися. Проте у деяких випадках поняття «безпритульність» застосовується у буквальному його значенні – як відсутність притулку, постійного місця проживання.
3. Процес виділення прав неповнолітніх в особливу категорію прав був викликаний усвідомленням світовим співтовариством у другій половині ХХ століття значимості прав дітей як найбільш уразливих членів суспільства та необхідності створення інституту захисту їх прав як найважливішої проблеми сучасності.
4. Розвиток теорії концепції захисту прав дитини йшов декількома напрямами: тлумачення принципів як відправних базових ідей для концепції прав дитини; деталізація та конкретизація прав і свобод дитини та їх регламентація у політиці держави; створення інституту захисту прав неповнолітніх.
5. До основних прав неповнолітніх, визнаних «Світовою конституцією прав дитини» (Конвенцією про права дитини, прийнятою ООН у 1989 р.) належать: особисті права (право на життя, право жити у родині, право на ім’я, право на житло, право на безпечне існування без експлуатації або недбалого ставлення, право на захист від жорстокості, знущань, несправедливого ставлення, право вільно висловлювати свою думку, право на громадянство тощо) та соціально-культурні права (право на освіту, право на особливу турботу про здоров’я, право на доступ до культурних цінностей, право на розвиток – інтелектуальний, психічний, фізичний та право на гідний рівень життя).
6. Вивчивши основні сфери життєдіяльності неповнолітніх і проблеми реалізації ними своїх законних прав та інтересів, можна визначити головні фактори, що впливають на становлення і розвиток неповнолітніх та потребують особливої уваги з боку держави:
а) наявність у дитини сім’ї, благополуччя у сімейних відносинах, що може бути досягнуто шляхом застосування у певних випадках таких правових заходів, як встановлення опіки чи піклування, всиновлення, примусове здійснення аліментних зобов’язань, притягнення до відповідальності батьків та осіб, які їх замінюють, у разі порушення прав дитини;
б) вдалий вибір варіантів виховних методів батьків, дошкільних дитячих установ, школи та інших навчальних закладів, що може підвищити правосвідомість кожної дитини, суспільства в цілому, піднести на більш високий рівень правову культуру суспільства. Цього можна досягти лише за наявності взаєморозуміння у спілкуванні з дитиною, прояву поваги до неї та зацікавлення знаннями, проведенні правової пропаганди та обізнаності дитини щодо правомірної поведінки;
в) організація позанавчального часу неповнолітніх, яка відіграє важливу роль у стимулюванні розвитку та удосконаленні особистих здібностей кожної дитини. Розширення мережі позашкільних закладів (секцій, гуртків, спортивних шкіл тощо), а також функціонування загальнодержавної дитячої організації (на зразок піонерської чи комсомольської) допомагає організувати дозвілля неповнолітніх та запобігає правопорушенням з їхнього боку;
г) соціальна підтримка державою сім’ї та неповнолітнього, що знаходить свій прояв у встановленні особливих умов праці, наданні одноразової або щомісячної допомоги у виді виплат по інвалідності, у разі народження дитини, багатодітним сім’ям та самотнім матерям, а також дітям з малозабезпечених сімей. В окремих випадках, коли дитина змушена перебувати на утриманні держави за станом здоров’я чи за відсутністю родини, держава повинна створити їй належні умови життя та розвитку у спеціальних дитячих установах, а в окремих випадках додатково реалізувати програми соціалізації дітей з фізичними та психічними вадами;
д) особлива турбота про здоров’я дитини, що має здійснюватися медичними установами ще до народження дитини, а потім протягом всього етапу розвитку неповнолітнього. Проте заходами держави, що сприяють охороні здоров’я дитини, повинні бути оздоровчі заходи, що проводяться дитячими установами, гігієнічне виховання, пропаганда здорового способу життя через рекламу зразків бажаної поведінки, профілактику алкогольної, наркотичної, токсичної залежності та СНІДу, функціонування оздоровчих та спортивних літніх таборів за умови підвищеної уваги до навколишнього середовища;
е) особливі умови вирішення справ про правопорушення неповнолітніх, що має здійснювати ювенальна юстиція (дитячі суди чи спеціальні органи держави у справах неповнолітніх) завдяки особливому підходу до неповнолітнього, який бере участь у провадженні по справі. До того ж, не менш важливим є ретельний контроль за умовами перебування неповнолітніх у спеціальних закладах під час відбування покарання та створення державою умов реабілітації у соціальному середовищі після цього. Проте основним завданням держави повинно бути не розкриття правопорушень, а недопущення, профілактика злочинності неповнолітніх.
7. За часи існування СРСР була створена струнка система закладів, задачею яких стало здійснення комплексних заходів із захисту прав дітей, боротьби з бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх на основі комплексного диференційованого підходу до кожного вихованця; такими закладами були комісії у справах неповнолітніх, створені вперше за ініціативою та за особистою участю В.І.Леніна.
Компетенція комісій у справах неповнолітніх, починаючи з 20-х років ХХ століття, постійно удосконалювалась з урахуванням проблем конкретного історичного періоду та накопиченого досвіду діяльності цих закладів; незважаючи на те, що назва органів, які контролювали чи організовували оздоровлення умов життя і праці неповнолітніх, влаштування дітей, що потребували державної та суспільної допомоги тощо, постійно змінювались, проте основні задачі цих органів залишалися незмінними.
Спостерігаються зміни у складі комісій, які вже у 60-ті роки ХХ століття включають найбільш розширене число членів, що цілком виправдовується необхідністю всебічного розгляду будь-якої справи, що стосується життя, розвитку, виховання та здоров’я кожної дитини.
Проте комісії у справах неповнолітніх працювали не відокремлено, а узгоджуючи зусилля різних державних і громадських організацій, трудових колективів та окремих громадян у захисті прав неповнолітніх, попередженні бездоглядності та протиправної поведінки дітей.
8. Діяльність держави з питань захисту прав неповнолітніх здійснювалась у складних соціально-політичних і економічних умовах, викликаних наслідками громадянської війни та іноземної інтервенції, потім Великої Вітчизняної війни та періоду відбудови народного господарства. Подолання цих складних умов сприяло справі охорони прав та здорових інтересів дітей, ліквідації дитячої безпритульності та зниженню рівня злочинності неповнолітніх.
Законодавче закріплення різних форм та методів виконання завдань державних органів та громадських організацій з питань захисту прав неповнолітніх весь час потребувало доопрацювання, що було пов’язано з неможливістю передбачення всіх суперечностей чи недоліків прийнятих декретів, постанов, положень тощо та всіх вимог, які висувало життя.
На підставі викладеного вище можна сформулювати низку рекомендацій стосовно удосконалення правового регулювання діяльності держави із захисту прав неповнолітніх на сучасному етапі.
1) Необхідно залучити цінний досвід нашої країни у подоланні беззахисності дітей шляхом створення єдиної злагодженої системи органів, які б були наділені компетенцією щодо вирішення питань правової, соціальної, виховної та іншої допомоги особливим членам нашого суспільства – дітям. Ця система органів безспірно має бути державною, тому що саме держава повинна захищати найвищі й основні цінності нашого суспільства.
2) Досвід інших країн у введенні посади омбудсмена з питань захисту прав дітей та утворенні підзвітних йому органів на місцях, які виконують безпосередньо ці функції, на наш погляд, необхідно критично дослідити. Особа, яка буде стояти на вершині цієї системи, власноруч не зможе виконувати функції контролю, аналізу та нагляду за законністю прийнятих рішень органів на місцях, працювати з листами та скаргами, які почнуть надсилати громадяни та організації. Тому можна припустити, що при ньому буде створено апарат, як, наприклад, зараз у Президента України, для виконання всіх покладених на нього обов’язків.
3) На наш погляд, доцільніше було б створити центральний орган з питань захисту прав дітей, до складу якого входили б працівники різних сфер діяльності: соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти та науки, охорони материнства та дитинства, боротьби з правопорушеннями неповнолітніх.
4. Однією з функцій такого органу ми пропонуємо встановити здійснення контролю за виконанням законів про неповнолітніх всіма державними органами, закладами та установами, а також громадськими організаціями. До того ж, не слід забувати про методичну роботу, яка є одним з найнеобхідніших видів діяльності із захисту прав неповнолітніх. Інструкції та методичні роз’яснення, які б розроблялися центральним органом із захисту прав дітей та надсилались відповідним державним органам на місцях, допомогли б підвищити ефективність їх роботи та правильно організувати і зорієнтувати місцеві органи на головні та першорядні задачі. Проте не слід забувати, що життя не стоїть на місці, світ розвивається, змінюється – змінюються й вимоги щодо подолання виникаючих все нових проблем у захисті підростаючого покоління, тому вдосконалення методичної документації – це в цілому постійна діяльність, під час якої необхідно залучати сучасні досягнення юридичної науки та соціальної практики.
5) Зважаючи на те, що в нашій країні, навіть у більшій мірі ніж під час існування УРСР, на законодавчому рівні визнані права дитини, створені державні програми із захисту та допомоги неповнолітнім, розроблені та прийняті закони, які безпосередньо наголошують на необхідності захисту прав підростаючого покоління, тепер настав час перейти до нового етапу розвитку діяльності держави у цьому напрямі – створити єдиний механізм реалізації захисту прав дітей та виконання тих нормативно-правових актів, які стосуються життя, здоров’я та розвитку дитини.
Для цього необхідно здійснити такі заходи:
– переглянути систему державних органів із захисту прав неповнолітніх з метою створення чіткої схеми взаємодії цих органів, координації їх діяльності;
– провести атестацію працівників цих органів за критеріями: професійними, психологічними, моральними;
– розширити сітку позашкільних закладів: гуртків, секцій, клубів за різними напрямами;
– залучити громадськість до співробітництва з державними органами з метою виявлення та запобігання порушень прав дітей: за місцем проживання, за місцем навчання, за місцем роботи (неповнолітніх чи їх батьків);
– створити Всеукраїнську організацію дітей та молоді, яка б сприяла закріпленню у дітей ідеалів поведінки та моральних цінностей, допомагала в організації їх дозвілля;
– відтворити інститут «шефства» для підприємств, установ, організацій, яких шляхом створення заохочень для них залучати до участі у розвитку та підтримці дитячих установ;
– удосконалити нормативно-правову базу з питань захисту прав неповнолітніх;
– активізувати діяльність місцевих органів влади щодо відтворення дитячих майданчиків та встановлення спеціального обладнання для дитячих занять і вправ у дворах біля будинків, забезпечивши їх огородження і в подальшому – підтримання у безпечному стані та ремонт.
Аналізуючи досягнення дослідженого періоду, ми бачимо, що це був значний крок уперед у розвитку теорії та практики захисту прав неповнолітніх у нашій країні, коли наші пращури змогли створити шляхом своїх помилок та їх виправлень цілісний державний механізм, який вирішував важливі питання життя неповнолітніх, створював для них гідні умови життєдіяльності, врятовував їх від бездоглядності і, як наслідок, від протиправної поведінки.
Розглянута взаємодія органів та організацій з комісіями у справах неповнолітніх у 60–80-х роках ХХ століття дає можливість, усвідомлюючи, що це досвід нашої країни, у деяких випадках осучаснити діяльність раніше існуючих комісій у справах неповнолітніх, проте не нехтувати вже накопиченими теоретичними та практичними здобутками вітчизняної державної системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гернет Н.М. Социально-правовая охрана детства за границей и в России. – М.: Право и жизнь, 1924. – 68 с.
2. Люблинский П.И. Задачи охраны детства // Люблинский П.И., Копелянская С.Е. Охрана детства и борьба с беспризорностью. – Л., 1924. – 146 с.
3. Люблинский П.И. Проект статей, подлежащих внесению в Уголовный кодекс об ответственности несовершеннолетних // Право и жизнь. – 1922. – № 2. – С. 29–33.
4. Анатольєва О.І. Правове регулювання боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УСРР у 20-х роках ХХ століття : Автореф. дис. … канд. юр. наук (12.00.01) / НАВСУ. – К., 2003. – 23 с.
5. Куфаев В.И. Юные правонарушители. – М.: Новая Москва, 1924. – 239 с.
6. Куфаев В.И. Педагогические меры борьбы с правонарушениями несовершеннолетних. – М.: Работник просвещения, 1927. – 167 с.
7. Гришаков Н.П. Детская преступность и борьба с ней путем воспитания. – Орел: Госиздат, Орловское отд., 1923. – 74 с.
8. Набок М. Нужно ли вызывать правонарушителей в заседания комиссии по делам несовершеннолетних при рассмотрении дел о них // Вестник советской юстиции. – 1923. – № 23. – С. 927–928.
9. Набок М. О проекте новой инструкции комиссиям по делам несовершеннолетних // Вестник советской юстиции. – 1926. – № 10. – С. 391–394.
10. Набок М. Про склад комісій у справах неповнолітніх // Вісник радянської юстиції. – 1929. – № 23. – С. 701–703.
11. Глейзер М. Реорганізація комісій в справах неповнолітніх // Вісник радянської юстиції. – 1930. – № 23–24. – С. 667.
12. Викторов А. О комиссиях по делам несовершеннолетних // Вестник советской юстиции. – 1924. – № 7. – С. 271–272.
13. Перель Я. Борьба с беспризорностью и правонарушениями несовершеннолетних // Советская юстиция. – 1930. – № 7–8. – С. 18–21.
14. Познышев С.В. Основы пенитенциарной науки. – М., 1923. – 303 с.
15. Несовершеннолетние правонарушители / Под ред. Я.А. Перель, А.А. Любимова; Предислов. П.А. Красикова; Вступит. ст. Б.С. Утевского. – М.–Л.: Наркомпрос РСФСР, Госучпедгиз, 1932. – 65 с.
16. Матвієвський М. Опікунство над сиротами та права сиріт. – 2 випр. вид. – Х.: Юрид. вид-во НКЮ УСРР, 1930. – 38 с.
17. Грабовская Н.П. Уголовно-правовая борьба с преступлениями несовершеннолетних в СССР. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1961. – 79 с.
18. Михайленко П.П. О преступности несовершеннолетних в УССР и о некоторых причинах, ее порождающих // Проблемы борьбы с преступностью несовершеннолетних и задачи органов ООП СССР : Материалы научно-практической конференции. – М., 1967. – С. 226–233.
19. Орлов В.С. Подросток и преступление (Основные пути предупреждения преступлений несовершеннолетних). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 202 с.
20. Голубева Л.М. Безнадзорность несовершеннолетних – путь к правонарушению. – Фрунзе: Кыргызстан, 1975. – 67 с.
21. Тузов А.П. Профілактика правопорушень серед молоді. – К.: Політвидав України, 1978. – 62 с.
22. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М.: Юрид. лит., 1980. – 184 с.
23. Литвинов В.В. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних. – К.: Знание, 1980. – 48 с.
24. Габелко М.В. Инспекции по делам несовершеннолетних и их профилактическая деятельность : Уч. пособ. – М.: НИ и РИО Академии МВД СССР, 1982. – 59 с.
25. Кошелкин А.Б. Предупреждение правонарушений среди безнадзорных подростков (По материалам органов внутренних дел) : Автореф. дис. … канд. юр. наук (12.00.08) / ВНИИ МВД СССР. – М., 1985. – 23 с.
26. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних: генезис и ранняя профилактика. – К.: Наукова думка, 1985. – 150 с.
27. Миньковский Г.М. Профилактика правонарушений среди молодежи. – К.: Выща школа, 1985. – 56 с.
28. Соловьева М. Борьба с преступностью среди несовершеннолетних в период иностранной интервенции и гражданской войны // Труды Высшей школы МВД СССР. – М., 1957. – С. 299–314.
29. Лихолат П.В. Важнейшие мероприятия Коммунистической партии и Советского правительства по охране детей в период Гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918–1920 гг.) // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – Вып. 2. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1969. – С. 64–77.
30. Лихолат П.В. Мероприятия Советской власти по борьбе беспризорностью и преступностью несовершеннолетних в период восстановления народного хозяйства на Украине (1921–1925 гг.) // Итоговая научно-теоретическая конференция преподавателей КВШ МООП СССР за 1966 г. : Тезисы. – К., 1967. – С. 146–151.
31. Ильинская И.М. Вопросы гражданского и семейного права в работе детских комнат милиции. – М., 1967. – 31 с.
32. Карев Д.С., Белякова А.М., Орлов В.С. Правовая охрана детства. – М., 1968. – 160 с.
33. Кривенко Т.Д. Специальные воспитательные учреждения и их роль в перевоспитании несовершеннолетних правонарушителей : Автореф. дис. … канд. юр. наук (12.00.08). – М., 1970. – 19 с.
34. Кривенко Т.Д. Прокурорский надзор в специальных воспитательных учреждениях // Соц. законность. – 1968.– № 12. – С. 46–52.
35. Антонин Ю. Предупреждение неблагоприятных влияний на личность // Соц. законность. – 1975. – № 5. – С. 67.
36. Сенчин А., Старов О. Індивідуальне шефство: його роль у запобіганні правопорушенням неповнолітніх // Радянське право. – 1979. – № 11. – С. 62–65.
37. Габелко М.В. Инспекции по делам несовершеннолетних и их профилактическая деятельность : Автореф. дис. ... канд. юр. наук. – К., 1978. – 22 с.
38. Ветров Н.И. Организация работы детских комнат милиции. – М.: Юрид. литература, 1972. – 96 с.
39. Орлов В.С. и др. Правовая охрана детства. – М.: Знание, 1975.– 192 с.
40. Тадевосян В.С. Охрана прав несовершеннолетних. – М.: Юрид. литература, 1974.
41. Тадевосян В.С. Семья и закон. – М.: Знание, 1974.
42. Иванова С.А. Судебные споры о праве на воспитание детей. – М.: Юрид. литература, 1974. – 156 с.
43. Нечаева А. Права и обязанности родителей по воспитанию детей. – М.: Московский рабочий, 1973.
44. Єршова Н.М. Опека и попечительство. – М.: Юрид. литература, 1971.
45. Иоффе О.С. Что должен знать каждый о гражданском праве. – М.: Знание, 1973.
46. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во МГУ, 1972.
47. Александров Н.Г., Зайкин А.Д. Труд и право. – М.: Знание, 1973.
48. Ярхо А.В. Труд молодежи. – М.: Юрид. литература, 1974.
49. Шебанова А.И. Право и труд молодежи. – М.: Юрид. литература, 1973.
50. Суховерхий В.Л. Гражданско-правовое регулирование отношений по здравоохранению // Сов. государство и право. – 1975. – № 6.
51. Игнатов А.Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М.: Юрид. литература, 1971.
52. Бабаев М.М., Жалинский А.Є. Когда старшие в ответе. – М.: Юрид. литература, 1974.
53. Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – Гл. IV. – С. 141–191; Гл. ХІ. – С. 376–377.
54. Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Юрид. литература, 1973. – Гл. IV. – С. 187–261; Гл. ХІ. – С. 478–485.
55. Пронина В.С. Комментарий к Положениям о комиссиях по делам несовершеннолетних. – М.: Юрид. литература, 1968.
56. Пронина В.С. Суд и комиссии по делам несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1969. – № 22.
57. Устинова В.В. Предупреждение безнадзорности и правонарушений комиссиями по делам несовершеннолетних. – М.: Знание, 1973.
58. Прокурорский надзор по делам несовершеннолетних / Под ред. Г.М. Ми¬ньковского. – М.: Юрид. литеатура, 1972.
59. Ермаков В.Д. Формирование личности несовершеннолетнего в условиях семейного неблагополучия и практика применения профилактических мер // Проблема ранней профилактики правонарушений несовершеннолетних. – М., 1978. – С. 40–43.
60. Сенчин А., Старов О. Індивідуальне шефство: його роль у запобіганні правопорушенням неповнолітніх // Радянське право. – 1979. – № 11. – С. 62–65.
61. Барило Т.С. Комиссии по делам несовершеннолетних. – К.: Наук. думка, 1976. – 90 с.
62. Третьякова Т.А. Становление комиссий по делам несовершеннолетних как субъектов профилактики правонарушений несовершеннолетних // Проблемы профилактики административных правонарушений, совершаемых несовершеннолетними : Сборник научных трудов. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1982. – С. 127–130.
63. Ершова Н. Опека, попечительство, усыновление. – М., 1984. – 125 с.
64. Мельникова Е.І. Профилактическая деятельность инспекций по делам несовершеннолетних в условиях городского района // Проблемы совершенствования системы профилактики правонарушений несовершеннолетних в городском районе. – М., 1985. – С. 66–79.
65. Яковлєва Н.Г., Стечкіна І.Л. Деятельность учреждений культуры по про¬филактике правонарушений несовершеннолетних // Проблемы совершенствования системы профилактики правонарушений несовершеннолетних в городском районе. – М., 1985. – 131 с. – С. 84–92.
66. Пулатов У. Правовые и организационные основы профилактической деятельности приемников-распределителей для несовершеннолетних : Автореф. дис. … канд. юр. наук (12.00.08). – М., 1987. – 24 с.
67. Бишевський Ю.В., Прохоров Л.А. Взаимодействие инспекций и комиссий по делам несовершеннолетних в предупреждении правонарушений // Комплексный подход к предупреждению правонарушений несовершеннолетних. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 116 с. – С. 49–53.
68. Івлєв А.І., Белогладов Ю.І., Кашелкін А.Б. Организация деятельности приемников-распределителей для несовершеннолетних. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 56 с.
69. Белякова А.М. и др. Охрана прав несовершеннолетних. – М., 1983. – 192 с.
70. История государства и права Украинской ССР: В 3 т. / АН УССР, Ин-т гос-ва и права. – К.: Наукова думка, 1987. – Т. 2: 1917–1937 / Б.М.Бабий, В.Е.Бражников, Л.Л.Потарикина, А.И.Рогожин, А.П.Таранов, С.Л.Фукс. – 293 с.
71. Законодательство об охране детства / Под ред. О.Г.Павлушковой. – К.: Радянська школа, 1982. – 520 с.
72. Миньковский Г., Мирзажанов К. Проблемы охраны правопорядка и борьбы с правонарушениями. – Ташкент: Узбекистан, 1984. – 175 с.
73. Конев А.А. Институт общественных воспитателей в профилактике преступности несовершеннолетних. – Омск: Омская высшая школа милиции МВД СССР, 1984. – 64 с.
74. Мельниченко О.П. О некоторых проблемах социальной защиты детей и подростков от преступных посягательств // Совершенствование деятельности органов внутренних дел по предупреждению правонарушений среди несовершеннолетних. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1988. – С. 3–12.
75. Кашелкин А.Б., Овчинский В.С. Роль социального надзора в профилактике антиобщественного поведения несовершеннолетних // Там само. – С. 12–23.
76. Горбачев В.Г. Организационный досуг как форма ранней профилактики правонарушений несовершеннолетних // Там само. – С. 23–29.
77. Истомина Г.М. Трудности в деятельности сотрудников ИДН и пути их устранения // Там само. – С. 57–64.
78. Абдиров Н.М. Проблемы совершенствования деятельности ИДН по раннему выявлению подростков с антиобщественным поведением // Там само. – С. 64–73.
79. Данилин Е.М. Об использовании педагогических принципов А.С.Мака¬ренко в деятельности по перевоспитанию несовершеннолетних правонарушителей // Там само. – С. 73–82.
80. Курганов С.И. Роль коллектива в адаптации осужденных в ВТК // Там само. – С. 82–89.
81. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность / И.П. Лановенко, Т.С. Барило, Ф.Г. Бурчак и др.; Отв. ред. И.П.Лановенко. – К.: Наукова думка, 1986. – 256 с.
82. Пьянство и преступность: история, проблемы / И.П. Лановенко, А.Я. Светлов, В.В. Скибицкий и др.; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наукова думка. – 1989. – 528 с.
83. Права человека при социализме / Под редакцией В. Бирюкова, Л. Логиновой. – М., 1980. – 127 с
84. Ширяев І.Н. Основные права и обязанности молодежи : Сборник нормативных актов. – М.: Юрид. литература, 1987. – 592 с
85. Страхов Н.Н. Развитие основных прав, свобод и обязанностей граждан в истории советской конституции // Проблемы социалистической законности : Респ. межвед. науч. сб. – Вып. 19. – Харьков, 1987. – С. 98–106.
86. Николюк В.В. Суды для несовершеннолетних: история и опыт их организации // Сов. государство и право. – 1991. – № 5. – С. 77–83.
87. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: история и современность. – М.: Наука, 1990. – 118 с.
88. Кортунов А.В Конвенція про права дитини // Правоведение. – 1990. – № 2. – С. 48–53.
89. Короткова Л.П. Возродить институт патроната детей // Правоведение. – 1990. – № 2. – С. 23–28.
90. Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК – старі проблеми // Право України. – 2002. – № 6. – С. 39–41.
91. Косенко С. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів // Право України. – 2003. – № 2. – С. 35–37.
92. Мойсеєва О. Правовий захист неповнолітніх (за матеріалами нового кримінального кодексу України) // Право України. – 2001. – № 9. – С. 59–60.
93. Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2002. – № 4. – С. 65–69.
94. Історія держави і права України: Підручник / За ред. А.С.Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 511 с.
95. Новітня Історія України (1900–2000): Підручник для студентів історичних спеціальностей / А.С.Слісаренко, В.І.Гусєв, В.М.Литвин та ін. – Вид.2, перероб. і доп. – К.: Вища школа. – 2002. – 719 с.
96. История Украины. Всемирная История ХХ века: Уч. пособ. / Под ред. А.Н.Ярмыша. – Харків, 1992. – 286 с.
97. Кузьмінець О., Калиновський В. Історія держави і права України. – 2-е вид., доп. – К.: Україна, 2002. – 448 с.
98. Історія держави і права України : Підручник: У 2 т. / В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький та ін.; Під ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. – Т. 2. – 580 с.
99. Довгалевская А.И.Семейное воспитание приемных детей. – М.: Учпедгиз, 1948. – 112 с.
100. Шевченко Я.М.Радянське законодавство про охорону прав дітей // Основні етапи розвитку української радянської держави і права за 50 років : Тези доповідей та наукових повідомлень / Під ред. Б.М.Бабія. – К.: Наук. думка, 1966. – С. 145–146.
101. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России (История и современность). – М.: Дом, 1994. – 176 с.
102. Крестовська Н.М.Перспективи ювенальної юстиції в Україні // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 1. – С. 27–31.
103. Крестовська Н., Шмеріга В. Ювенальна юстиція в США і Україні. Порівняльний аналіз // Юридический весник. – 2003. –№ 1. – С. 96–101.
104. Крестовська Н.М.Правоохоронна діяльність і права людини // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 4. – С. 24–27.
105. Василевский Л.М.Голгофа ребенка. Беспризорность и дети улицы. – Л.–М.: Книга, 1924. – 100 с.
106. Рубинштейн В.И.Понятие и виды детской беспризорности (продолжение) // Право и жизнь. – 1925. – № 6. – С. 71–80.
107. Павлова Л.В.Современная концепция прав и свобод человека и ее трактовка Всеобщей декларацией прав человека // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1998. – № 5. – С. 9.
108. Евменов Л.Ф.Международная идеология прав человека: проблемы, решения. – Минск: Хата, 2000.
109. Права человека: Учеб. пособ. / Под ред. И.И.Котляр. – Минск., 2002.– 256 с.
110. Права человека: Учеб. пособие / А.Д.Гусев, Я.С.Яскевич, Ю.Ю.Гафарова и др. / Под общ. ред. А.Д.Гусева и Я.С.Яскевича. – Минск, 2002. – 304 с.
111. Права людини : Підручник / Ред. кол.: М.Буролинський, В.Євінтов, Л.Заблоцька, П.Рабінович, В.Семенов. – К., 1997. – 227 с.
112. Про державну допомогу сім’ям з дітьми : Закон України від 21 листопада 1992 р. № 2811–ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 5. – Ст. 110. (Остання редакція від 15 травня 2003 р.)
113. Загальна декларація прав людини. Прийнята і оголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. : Док. ООН/PES/217 A // www.zakon.rada.gov.ua
114. Декларация прав ребенка. Утверждена на 14-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН : Резолюция 1386 (ХIV) Генеральной ассамблеи ООН от 20 ноября 1959 г. // www.zakon.rada.gov.ua
115. Конвенция о правах ребенка. Принята на 44-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН 20 ноября 1989 г. // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – 128 с.
116. Лопушанська Н.Сучасні форми рабства // Український часопис прав людини. – 1997. – № 2. – С. 52–60.
117. Ожереховська В.М.Педагогічні проблеми профілактики наркотизації та СНІДу серед неповнолітніх // Педагогічний пошук. – 1997. – № 3. – С. 16.
118. Волинка К.Г.Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С. 30–33.
119. Про забезпечення учнів – сиріт і учнів багатодітних сімей безкоштовними підручниками : Постанова Ради Міністрів Української РСР від 22 вересня 1955 р. № 1148 // СП УРСР. – 1955. – № 17–18. – Ст. 98.
120. О дальнейших мерах помощи женщинам-матерям, работающим на предприятиях и учреждениях : Постановление Совета Министров СССР от 13 октября 1956 г. № 414 // СП СССР. – 1957. – № 2. – Ст. 7.
121. Положение о фондах всеобщего обязательного образования в школах Украинской ССР : Постановление Совета Министров УССР № 1818 от 25 ноября 1959 г. // СП УССР. – 1959. – № 11. – Ст. 155.
122. Об организации школ с продленным днем : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 15 февраля 1960 г. № 182 // СП СССР. – 1960. – № 6. – Ст. 32.
123. Постановление ЦК КП Украины и Совета Министров УССР от 22 марта 1960 г. № 419 // СП УССР. – 1960 г. – № 3. – Ст. 28.
124. О школьном строительстве и мерах по укреплению материальной базы школ : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 22 июля 1960 г. № 790 // СП СССР. – 1960. – № 14. – Ст. 111.
125. О мерах по улучшению подготовки и изданию школьных учебников и обеспечению ими учащихся : Постановление Совета Министров СССР от 3 июня 1967 г. № 502 // СП СССР. – 1967. – № 14. – Ст. 92.
126. О профессиональной ориентации учащайся молодежи : Постановление Президиума ВЦСПС, Бюро ЦК ВЛКСМ, коллегий Министерства образования СССР и Государственного комитета Совета Министров СССР по профессионально-техническому образованию от 17 декабря 1969 г. // Сборник постановлений ВЦСПС октябрь–декабрь, 1969 г. – М., 1970. – 220 с.
127. Инструкция о правилах проезда школьников, проживающих в сельской местности, на автотранспорте, пригородных местных поездах в школу и со школы домой : Постановление Совета Министров УССР № 855 от 3 сентября 1965 г. // СП УССР. – 1965. – № 9. – Ст. 126.
128. Положение о порядке назначения и выплате помощи беременным женщинам, многодетным и одиноким матерям : Постановление Совета Министров СССР № 659 от 12 августа 1970 г. // СП СССР. – 1970. – № 15. – Ст. 123.
129. Об улучшении порядка уплаты и взыскания алиментов на содержание детей : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 21 июля 1967 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1967. – № 30. – Ст. 418.
130. О мерах по дальнейшему улучшению медицинского обслуживания и охране здоровья населения Украинской ССР : Постановление ЦК КПУ и Совета Министров УССР от 30 марта 1960 г. № 454 // СП УССР. – 1960. – № 3. – Ст. 29.
131. О мерах по расширению производства учебно-наглядных пособий и учебного оборудования и улучшении поставки их общеобразовательным школам : Постановление Совета Министров СССР от 27 августа 1968 г. № 652 // СП СССР. – 1968. – № 17. – Ст. 118.
132. Кодекс про шлюб і сім’ю Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204.
133. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о народном образовании // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1973. – № 30. – Ст. 392.
134. О практике применения судами законодательства при решении споров, связанных с воспитанием детей : Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 7 декабря 1979 г. // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1980. – № 1. – С. 30–35.
135. Тихоніна К.Про позбавлення батьківських прав і відібрання дітей // Радянська юстиція. – 1979. – № 15. – С.25–27.
136. Положение о комиссиях по делам несовершеннолетних : Утверджено Указом Президиума Верховного Совета УССР от 26 августа 1967 г. // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1967. – № 34. – Ст. 242.
137. Основы жилищного законодательства Союза ССР и союзных республик : Приняты на V сессии Верховного Совета СССР десятого созыва 24 июня 1981 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 26. – Ст. 834.
138. Стройков В.Виселення у зв’язку з позбавленням батьківських прав // Радянська юстиція. – 1981. – № 12. – С. 21–25.
139. Шахматов В.П.Усиновлення, опіка і піклування. – К., 1979. – 79 с.
140. О мерах по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 22 января 1981 г. // СП СССР. – 1981. – № 13. – Ст. 75.
141. Симоненко Г.В интересах матери и ребенка // Соц. законность. – 1982. – № 3. – С. 46–48.
142. Программа КПСС. – М., 1971. – С. 123.
143. О завершении перехода к всеобщему среднему образованию молодежи и дальнейшем развитии общеобразовательной школы : Постановление Совета Министров СССР от 20 июня 1972 г. // СП СССР. – 1972. – № 11. – Ст. 60.
144. О мерах для дальнейшего улучшения условий работы сельской общеобразовательной школы : Постановление Совета Министров СССР от 2 июля 1973 г. // СП СССР. – 1973. – № 16. – Ст. 85.
145. О дальнейшем совершенствовании обучения, воспитания учеников общеобразовательных школ и подготовки их к труду : Постановление ЦК КПСС и Постановление Совета Министров СССР от 22 декабря 1977 г. // СП СССР. – 1978. – № 1. – Ст. 2.
146. О дальнейшем совершенствовании процесса обучения и воспитания учеников системы профессионально-технического образования : Постановление Совета Министров СССР от 30 августа 1977 г. // СП СССР. – 1977. – № 24. – Ст. 151.
147. Положение о профессионально-технических учебных заведениях СССР : Утверждено Постановлением Совета Министров СССР от 11 апреля 1980 г. // СП СССР. – 1980. – № 11. – Ст. 77.
148. Завершить переход к обязательному общему среднему образованию // Вестник статистики. – 1982. – № 2. – С. 78.
149. Устав средней общеобразовательной школы : Утвержден Постановлением Совета Министров СССР от 8 сентября 1970 г. // СП СССР. – 1970. – Ст. 132.
150. Положение о персональном распределении молодых специалистов, которые закончили высшие и средние специальные учебные заведения СССР : Утверждено Приказом министра высшего и среднего специального образования СССР от 18 марта 1968 г. // Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1968. – № 6. – 121 с.
151. О подъеме массовости физической культуры и спорта // Известия. – 1981. – 14 января. – С.3.
152. Типовое положение об общеобразовательной школе-интернате : Утверждено приказом Министерства просвещения СССР от 30 марта 1978 г. // Охрана детства в СССР : Сб. нормативных актов. – М., 1979. – С.158–164.
153. Типовое положение о детском доме : Утверждено приказом Министерства просвещения СССР от 12 октября 1978 г. // Там само. – С.145–158.
154. О порядке приема детей и подростков в общеобразовательные школы-интернаты и детские дома : Постановление Совета Министров СССР от 31 января 1975 г. // СП СССР. – 1975. – № 4. – Ст. 20.
155. Об организации общеобразов