Дирда Антоніна Олександрівна Еволюція нейтралітету у зовнішній політиці європейських держав (на прикладі Австрії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії)

brief description

Дирда Антоніна Олександрівна, помічник керівни­ка ТОВ «Пролайт Аутомейшн»: «Еволюція нейтралітету у зовнішній політиці європейських держав (на прикладі Австрії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії)» (23.00.04 - полі­тичні проблеми міжнародних систем та глобального роз­витку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДИРДА АНТОНІНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 327(4):341.32](043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЕВОЛЮЦІЯ НЕЙТРАЛІТЕТУ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ
(НА ПРИКЛАДІ АВСТРІЇ, ФІНЛЯНДІЇ, ШВЕЦІЇ, ШВЕЙЦАРІЇ)
23.00.04 - політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку
Міжнародні відносини
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________ А. О. Дирда
Науковий керівник: Ігнатьєв Павло Миколайович,
доктор політичних наук, професор
КИЇВ – 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………….…. 13
ВСТУП …………………………………..………………...……………………... 15
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ……………….…..…………….........
22
1.1. Концептуально-теоретичні та методологічні основи дослідження …..... 22
1.2. Стан вивчення теми та документально-джерельна база дослідження …. 45
Висновки до розділу 1………………..…………………………………………... 62
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ
НЕЙТРАЛІТЕТУ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ
КРАЇН ……………………………………………………...……………………...
65
2.1. Основні засади зовнішньої політики нейтральних Австрії та Швейцарії .. 65
2.2. Формування політики нейтралітету Швеції та Фінляндії …………..….…. 85
Висновки до розділу 2………………………………………………….…….…... 98
РОЗДІЛ 3. ГЕОПОЛІТИЧНІ І БЕЗПЕКОВІ ПРІОРИТЕТИ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ НЕЙТРАЛЬНИХ ДЕРЖАВ В УМОВАХ ПОЯВИ
НОВИХ ГЛОБАЛЬНИХ ЗАГРОЗ ……………………………..……………... 101
3.1. Зовнішня політика Австрії та Швейцарії після початку агресії Росії
проти України ……………………………………………………….……………. 101
3.2. Безпекова складова у зовнішній політиці Швеції та Фінляндії в умовах
виникнення нових міжнародних та регіональних загроз ………………...……. 135
3.3. Використання досвіду європейських нейтральних держав у зовнішній
політиці України …………………………………………………………….…… 160
Висновки до розділу 3……………………………………………………..……... 191
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..……. 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ……………..… 213
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….. 255

bibliography

ВИСНОВКИ
1. До практики міжнародних відносин нейтралітет увійшов у якості засобу
захисту від руйнівних війн і конфліктів або експансіоністських прагнень великих
держав. Тому у рамках школи реалізму переважало сприйняття нейтралітету як
політики слабкості державного актора. Згодом ідеалісти прийшли до висновку, що
передумовою набуття нейтралітету не завжди є прагнення уникнути війни та втрат,
які вона несе. Тому доцільно аналізувати кожен випадок набуття державою
нейтралітету окремо, враховуючи особливості історичного контексту, індивідуальні
риси розвитку, зовнішньополітичні завдання та умови геополітичного середовища.
На цій підставі можна виокремити декілька форм нейтральної політики. Воєнний
(евентуальний) нейтралітет характеризується неучастю у воєнному конфлікті, однак
даний статус може носити тимчасовий характер, не порушуючи при цьому норм
міжнародного права. Постійному нейтралітету притаманна неучасть як у воєнних
конфліктах, так і у воєнних об’єднаннях, блоках, союзах, якщо їхня діяльність несе
загрозу іншим державам. Цей статус передбачає відмову від створення на території
держави військових баз воюючих сторін та заборону на надання матеріальнотехнічної допомоги комбатантам. У разі недотримання цих норм воюючі сторони
мають право вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій.
Неприєднання (позаблоковість) характеризується відмовою від приєднання до
військово-політичних блоків без набуття безпекових гарантій або міжнародного
визнання цього статусу іншими акторами міжнародних відносин. Позаблоковість
може бути тимчасовою або постійною, будучи проголошеною у якості
зовнішньополітичного курсу.
Політологічна наука класифікує нейтральні держави таким чином: Швейцарія
та Австрія є постійно нейтральними державами, Фінляндія здійснює політику
неприєднання, Швеція – неприєднання у мирний час з метою бути нейтральною у
випадку війни (нейтралітет за традицією).
На сучасному етапі використання Австрією, Швейцарію, Швецію, Фінляндією
нейтралітету у якості теоретичної та практичної підвалин внутрішньої та зовнішньої
196
політики забезпечується за рахунок його поліфункціональності. Для цих держав він
виконує такі функції:
- інтеграційна: слугує запорукою єдності та миру між різними культурними
та релігійно-конфесійними групами всередині країн, яким в умовах глобалізації,
«розмивання» кордонів національних держав, міграційної кризи та дії Шенгенського
законодавства у Європі, загрожує втрата національної ідентичності та загострення
міжнаціональної нетерпимості. Особливо варто виділити у цьому контексті
Швейцарію, яка, дотримується нейтралітету з ХІХ ст. і в 2015 р. відсвяткувала 200-
річчя нейтральної політики. Крім того, вона є єдиною державою Західної Європи,
що не приєдналася до лав ЄС або НАТО. Для Швейцарії нейтралітет був одним із
основоположних факторів формування швейцарської ментальності та культури і для
більшості населення є символом національної ідентичності та унікальності.
- захисна: в умовах бойових дій чи появи нетрадиційних викликів і загроз
вона дозволяє уникнути втягнення державних акторів у військові конфлікти, втрати
ними незалежності чи частини території;
- економічна: надає можливість і надалі розвивати торговельноекономічні зв’язки з усіма конфліктними сторонами та зберігати неушкодженою
виробничу, транспортну і туристичну інфраструктуру;
- європейської рівноваги: відсторонення від безпосередньої участі у
військових конфліктах та політичних суперечках основних акторів міжнародних
відносин дозволяє таким чином уникати негативних наслідків боротьби зовнішніх
сил і дає нагоду сконцентрувати зусилля на ефективному вирішенні внутрішніх
проблем, поглиблюючи при цьому міжнародне співробітництво з метою реалізації
національних інтересів;
- добрих послуг: солідаризуючись з міжнародною спільнотою у контексті
дотримання основних положень міжнародного права та принципів Статуту ООН,
збереження миру та стабільності у світі, дозволяє державам виступати
незацікавленою третьою стороною, арбітром під час вирішення міжнародних
суперечок та врегулювання конфліктів (посередництво, переговорні послуги, секції
інтересів тощо), що сприяє посиленню престижу нейтральних країн на світовій
арені.
197
2. Визначено причини і передумови формування зовнішньої політики
нейтральних Австрії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії. Упродовж тривалого часу вони
залишаються нейтральними, власними силами та шляхом здобуття міжнародних
гарантій забезпечуючи собі національну безпеку та обороноздатність. При цьому
одним із пріоритетів цих державних акторів є співпраця з міжнародними
організаціями на кшталт ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ за одночасного підтримання
контактів спочатку з СРСР, а потім – із Російською Федерацією.
Передумови та шляхи проголошення цими країнами нейтрального курсу
доволі різні. Підставою для набуття Фінляндією нейтралітету у 1955 р. стали її
геополітичне розташування поруч із СРСР, до складу якої під час існування
Російської імперії вона входила впродовж 1809-1917 рр. Унікальність ситуації для
цієї країни визначалася тим чинником, що вона брала участь у декількох конфліктах
із СРСР і виявилася переможеною за результатами Другої світової війни.
Особливістю геополітичного розташування Фінляндії було те, що серед усіх
скандинавських державних акторів саме вона мала найдовшу сухопутну смугу
державного кордону з СРСР протяжністю понад 1340 км, а її столиця Гельсінкі
знаходилася у двох годинах плавання на борту сучасного військового корабля від
Таллінна – столиці Естонської СРСР. Отже, на відміну від члена НАТО Норвегії,
Північноатлантичний Альянс був би обмежений у своїх логістичних можливостях
захистити не надто заселену Фінляндію, рух військових колон через територію якої
утруднюється наявністю десятків тисяч озер.
Нейтралітет Швеції, проголошений на початку ХІХ ст., дав можливість країні
впродовж тривалого часу утримуватися від участі у військових діях на
європейському континенті. Зокрема, Швеції вдалося уникнути бойових дій на своїй
території під час Першої і Другої світових воєн. Уже більше 200 років країна
залишається нейтральною. При цьому досі залишається відкритим питання витоків
шведського нейтралітету та його документального закріплення, адже він не
задекларований ні на конституційному рівні, ні у міжнародних договорах. Викликає
сумніви твердження з приводу нейтралітету цієї країни у добу Першої світової
війни, коли в 1918 р. шведські війська окупували Аландські острови. Під впливом
зазначеної події Фінляндія була змушена надати жителям Аландського архіпелагу
198
широку автономію і дозволила їм використовувати тільки шведську мову, тоді як на
решті території країни поширена двомовність. Слід зазначити, що у період між
двома світовими війнами шведська влада приділяла особливу увагу зміцненню
внутрішньополітичної ситуації. Однак криза у довоєнній Європі підштовхнула
скандинавську державу до розгляду можливих альтернатив в області національної
безпеки. Згодом, під час Другої світової війни, Швеція активно надавала військову
допомогу Фінляндії та економічну підтримку нацистському Третьому Рейху,
безпосередньо не будучи учасницею бойових дій.
У свою чергу, Австрія, будучи оточеною з трьох сторін країнами соцтабору і
поділеною на зони окупації за результатами Другої світової війни, проголосила
нейтралітет у 1955 р., оскільки прагнула здобути суверенітет та уникнути
розташування на своїй території постійних іноземних військових баз. Австрія –
історично перша країна Західної Європи, до якої СРСР почав постачати природний
газ у значних обсягах ще у 1968 р., бо центральне географічне розташування робило
її важливою транзитною ланкою для подальшого транспортування цього
енергоносія до Західної Європи. Дешеве радянське, а згодом і російське «блакитне»
паливо стало одним із визначних чинників економічного дива Австрії та її потужної
індустріалізації. Вже після розпаду СРСР австрійський банківський капітал у особі
установ «Bank Austria» і «Raiffeissen Bank» почав активну експансію на
пострадянський простір. Ще в 1957 р. Відень став штаб-кварторою МАГАТЕ, в 1966
р. тут розпочав роботу головний офіс Організації Об’єднаних Націй з Промислового
Розвитку, а в 1980 р. це місто було проголошене третьою штаб-квартирою ООН, що
мало зміцнити міжнародний нейтральний статус Австрії.
Нейтралітет Швейцарії з 1815 р. обумовлений намаганнями зберегти
цілісність конфедерації, яка, знаходячись в оточенні великих войовничих
німецькомовних земель і Франції, постійна ризикувала втратити частину своєї
території або опинитися в епіцентрі повномасштабної європейської конфронтації.
Крім того, на міжнародному рівні Швейцарія традиційно намагається гарантувати
власну безпеку шляхом збереження статусу європейської штаб-квартири
міжнародних організацій. Зокрема, саме у місті Женева працювала Ліга Націй, а
нині функціонує друга за значенням штаб-квартира ООН після Нью-Йоркської, а
199
також виконує свої функції представництво Високого комісара ООН у справах
біженців. Ще одним важелем посилення позицій країни на світовій арені є інститут
секцій інтересів, який поєднує між собою державних акторів, що не підтримують
дипломатичних відносин. Нарешті, країні вдалося встановити і особливі зв’язки з
Ватиканом, адже цей найвпливовіший осередок католицької віри охороняють
швейцарські гвардійці ще з 1506 р. Варто підкреслити, що одним із головних
осередків для інвестування капіталу швейцарськими корпораціями виступає ринок
США, що також стимулює зацікавленість єдиної наддержави у стабільності та
незалежності Швейцарії.
Таким чином, основною спільною рисою цих країн стала наявність
стратегічних національних інтересів (збереження суверенітету, економічне
процвітання, виведення іноземних баз, отримання додаткових гарантій безпеки
тощо), реалізація яких перебувала у прямій залежності від дотримання ними
нейтралітету. У випадку німецькомовних Швейцарії та Австрії з їх центральним
розташуванням у Європі, високим рівнем інфраструктурного розвитку та
комфортності міст із їх німецькою охайністю, додатковою гарантією збереження
нейтралітету стало розміщення у Женеві, Цюріху та Відні представництв
міжнародних організацій, створених під егідою ООН.
3. У роботі простежено взаємозв’язок між політикою нейтралітету та
економічним розвитком Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії.
Фінляндія використала нейтралітет у відносинах із східним сусідом як
механізм для досягнення високих темпів економічного зростання за рахунок
співпраці з Російською Федерацією у таких галузях як туризм, експлуатація лісових
і енергетичних ресурсів, експорт мобільних телефонів і фінського паперу. Політика
нейтралітету дозволила Фінляндії стати посередником між Росією та ЄС і у
туристичному відношенні, адже більшість росіян отримують першу Шенгенську
візу у консульствах цієї країни і змушені розпочинати подорожі до Європи з
Фінляндії. Крім того, без згоди Фінляндії, що поділяє з Росією Фінську затоку,
офіційній Москві не вдалося б побудувати через Балтійське море газопровід «Nord
Stream - 1» у 2012 р., який створює загрозу енергетичній безпеці України та країнам
Східної Європи, безпосередньо поєднуючи підводною трубою російські газові
200
родовища з Німеччиною. Офіційні Гельсінкі також не заперечують проти
прокладання газогону «Nord Stream - 2», що матиме ще більш негативні наслідки
для геополітичної ситуації в Європі. При цьому, в 2017 р. Фінляндія урочисто
відзначила важливу дату у своїй історії – сторіччя незалежності від Росії.
Будучи третьою за площею території країною ЄС після Франції та Іспанії,
Швеція відзначається потужним оборонним бюджетом і є неформальним
економічним лідером у Скандинавії, концентруючи у своїх межах більшість
промислових підприємств регіону, що працюють у таких сферах як виготовлення
автомобілів, побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання, а також
текстильної продукції. Відсутність конфліктів на території країни дозволила їй
зберегти 15 місць, що входять до переліку Світової спадщини під захистом
ЮНЕСКО, тоді як у Фінляндії, що неодноразово воювала з СРСР, їх тільки 7. Не
входячи до військових блоків, Швеція зробила наголос на самостійному
забезпеченні власних збройних сил шляхом розвитку військово-промислового
комплексу, завдяки якому вона посіла унікальне місце серед нейтральних країн як
найбільший виробник винищувачів, транспортних і тренувальних літаків,
артилерійських систем і протитанкового озброєння, корветів і дизельних субмарин.
Для всіх країн Скандинавії характерний низький рівень корумпованості, тому
Швеція, яка, поруч із Норвегією, має найбільші поклади природних ресурсів і площі
лісових масивів у регіоні, виступає одним із головних осередків залучення прямих
закордонних інвестицій.
Швейцарія вважається однією з найзаможніших країн Європи. Цьому вона
завдячує, насамперед, політиці нейтралітету. Швейцарські банки традиційно
слугували осередками зберігання коштів громадян сусідніх країн, що вели між
собою війни. Швейцарська територія не зазнавала руйнувань під час регіональних
конфліктів і, з 12 місцями під захистом ЮНЕСКО, відзначається низкою
стародавніх міст на кшталт Цюріха, Люцерна, Берна і Женеви, а також розвиненою
залізничною мережею. Ці показники, у поєднанні з центральним географічним
розташуванням у Західній Європі та наявністю на швейцарській території значного
відсотку високих альпійських гір перетворюють країну на одного з туристичних
лідерів континенту. Будучи оточеною найбільшими за чисельністю населення
201
членами ЄС, Швейцарія виступає важливим постачальником на їх ринки широкого
асортименту медикаментів. Загалом завдяки наявності чотирьох офіційних мов і
талановитих емігрантів із Німеччини, Франції та Італії, Швейцарія стала державним
актором із найбільш конкурентоспроможною економікою світу та інноваційним
лідером Західної Європи, що покладається на фінансові і страхові операції, експорт
ліків, хімікатів, верстатів, золотих злитків і годинників. Головною причиною цього
можна назвати саме інтерес до Швейцарії, як до постійного місця помешкання,
обдарованих європейців із сусідніх країн, де велися війни.
Австрійське економічне диво було частково пов’язане з сусідством із
найбільшою і економічно розвиненою федеральною землею Німеччини Баварією.
Воно дало можливість німецьким концернам перетворити цю країну на свою
виробничу базу, послуговуючись її німецькомовною робочою силою і географічною
наближеністю країни до Адріатичного моря, від якого Австрію відокремлювали
тільки території Італії та Словенії. Крім того, між Німеччиною з її найбільшим у
Західній Європі населенням та Австрією, знаменитою своїми альпійськими
курортами, було налагоджено взаємовигідний туристичний обмін. Робота важкої
промисловості і виробників добрив та хімікатів у значній мірі залежала від
стабільних поставок радянського, а потім і російського газу. Загалом, алгоритм
економічного розвитку Австрії має багато спільного з швейцарським економічним
дивом, адже обидві країни активно розвивали альпійський туризм і фармацевтичну
галузь, орієнтуючись на ринки сусідніх перенаселених країн – Німеччини та Італії.
4. Аналізуючи зовнішню політику Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії,
можна виокремити кілька етапів її еволюції після закінчення «холодної війни».
Вперше це відбулося після припинення блокового протистояння, коли зник один із
двох антагоністичних таборів – ОВД. Саме тоді вони отримали можливість
визначити подальші шляхи зовнішньополітичного розвитку. У якості пріоритетного
вектору було обрано європейську інтеграцію, тому в 1995 р. Австрія, Фінляндія та
Швеція у рамках «четвертої хвилі» розширення приєдналися до лав ЄС. Вступ до
ЄС суттєво вплинув на методи, засоби та вектори реалізації європейської політики
нейтральними країнами та усвідомлення ними свого місця в Європі. Парадигма
зовнішньої політики Австрії, Швеції та Фінляндії змістилася у бік відходу від
202
декларування особливого шляху на міжнародній арені на користь солідарної участі
у функціонуванні ЄС. Австрія і Фінляндія запровадили євро в якості грошової
одиниці, відмовившись від шилінга та фінської марки. Натомість відмова Швеції від
приєднання до єврозони дала їй змогу уникнути негативних наслідків боргової
кризи ЄС та додаткових бюджетних витрат за рахунок видачі екстрених кредитів
для Греції. Завдяки цьому шведська крона увійшла до рейтингу найстабільніших та
найнадійніших світових валют, зрівнявшись зі швейцарським франком, що
позитивно вплинуло на розвиток банківської сфери та притік іноземного капіталу.
Економічні мотиви, якими керувалися Австрія, Швеція та Фінляндія при вступі до
ЄС, у великій мірі виправдалися. Австрія отримала змогу розвинути туристичну
галузь та аграрний сектор, а Фінляндія і Швеція – наукомісткі галузі економіки.
Доволі негативно на нейтральних держав-членів ЄС вплинула міграційна
криза. З розрахунку на одного жителя країни у Швеції серед європейських держав
нині перебуває найбільше біженців. Не менш негативна ситуація склалася у Австрії,
яка для мігрантів стала транзитним пунктом на шляху до Німеччини. В умовах
поширення терористичних загроз та наростання суспільного невдоволення офіційні
Відень та Стокгольм були змушені відновити прикордонний контроль. На тлі
загальної кризи в ЄС та реалізації санкційної політики щодо Росії відбувається
наростання негативних тенденцій в економіці Фінляндії, яка і без того зазнає
постійних збитків у зв’язку зі старінням населення, скороченням ринку праці та
жорсткою позицією влади у міграційних питаннях. Внаслідок цього відбувається
посилення позицій євроскептиків у внутрішньополітичних колах нейтральних
держав-членів ЄС.
У свою чергу, Швейцарія у 1992 р. подала заявку на членство в ЄЕС, а в 2002
р. стала 190-м членом ООН. На момент вступу ця країна підтримувала більшість
рішень Ради Безпеки ООН, зокрема приєдналась до санкцій проти Югославії та
Іраку, активно взаємодіяла з багатьма спеціалізованими установами ООН
(ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Управління Верховного комісара у справах біженців
тощо). Не менш показово, що у Женеві розташовуються штаб-квартири ООН та
низки впливових міжнародних організацій. Маючи статус спостерігача, щорічно
швейцарський уряд сплачував до бюджету ООН внесок у розмірі 340 млн євро, який
203
після набуття статусу повноправного члена збільшився лише на 15%. Натомість
офіційний Берн отримав право голосу в ООН з можливістю у повній мірі
відстоювати власну думку з приводу тих чи інших зовнішньополітичних і
глобальних питань та впливати на їх вирішення. Вступ Швейцарії до ООН
пов’язують також з політичним і економічним суперництвом США та держав-членів
ЄС, яке час від часу виливалося у «торговельні війни», у ході яких офіційному
Берну було все важче залишатися спостерігачем. Зокрема, у 2002 р. Швейцарія
приєдналася до колективного протесу держав-учасниць СОТ з приводу підвищення
США тарифів на сталь, які, на думку європейських країн, носили дискримінаційний
характер.
Нині усі європейські нейтральні держави активно взаємодіють із НАТО,
основними механізмами чого є програма «Партнерство заради миру» і миротворчі
місії. Користуючись перевагами Північноатлантичного Альянсу, країни не беруть на
себе зобов’язання, які передбачає членство в безпековій структурі цього блоку. Не
будучу членами НАТО, Австрія, Фінляндія і Швеція не можуть скористатися ст. 5
Вашингтонського договору, що закріплює принцип колективної оборони, натомість
вони спроможні розраховувати на допомогу колег з ЄС, оскільки схоже положення
про захист один одного у разу агресії прописане у Лісабонському договорі 2007 р.
Водночас у внутрішньополітичних колах зазначених держав відбуваються активні
дискусії з приводу доцільності посилення співпраці з НАТО в оборонній сфері на тлі
подій в Україні, які засвідчили неефективність міжнародних гарантій безпеки.
Дестабілізувавши міжнародну систему, російська агресія проти України
визначила початок нового етапу у зовнішній політиці європейських нейтральних
держав. Однак ситуація виявилася доволі суперечливою. З одного боку, дії Росії
викликали занепокоєння з приводу непорушності кордонів у Європі та стали
поштовхом для збільшення військових видатків серед нейтральних країн. Швеція
вирішила впродовж п’яти років збільшити військовий бюджет на 11%. До 2020 р.
він має зрости на 1 млрд дол. Фінляндія прийняла рішення про щорічне зростання
військових витрат на 55 млн євро. Австрія також посилить свій військовий бюджет:
з 1,94 млрд дол. у 2015 р. до 2,35 млрд дол. у 2020 р. Швейцарія на період 2017-
2020 рр. затвердила військові видати в обсязі 20 млрд франків (18,3 млрд євро).
204
Таким чином, щороку він зростатиме на 5 млрд франків (4,6 млрд євро). З іншого
боку, більшість європейських держав, у тому числі і нейтральних, пов’язані з
офіційною Москвою тісними економічними та політико-дипломатичними
відносинами, а також енергетичними коридорами, що перетворює антиросійські
санкції на недієвий інструмент покарання агресора.
Європейські нейтральні держави по-різному ставляться до санкційної
політики проти Росії. Найбільш послідовне її дотримання характерне для Швеції,
яка в контексті сприйняття Росії, як основної загрози національній безпеці та
стабільності у регіоні Північної Європи, вживає всіх необхідних кроків для
обмеження зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності агресора.
Натомість Австрія, Швейцарія та Фінляндія, намагаючись мінімізувати економічні
збитки та задовольнити власні національні інтереси, продовжує підтримувати з
Росією торгівельно-економічні зв’язки, ігноруючи при цьому існуючи заборони та
обмеження.
5. Виявлено формування нових і переформатування існуючих пріоритетів у
зовнішній політиці Австрії та Швейцарії у добу нестабільності європейської та
глобальної систем міжнародних відносин.
Одним з перших відчутних безпекових викликів для нейтральної зовнішньої
політики цих країн стала російсько-грузинська війна 2008 р. Швейцарія, традиційно
використовуючи свій посередницький потенціал, після розірвання дипломатичних
відносин між Росією та Грузією, погодилася представляти інтереси офіційної
Москви під час багатораундових «Женевських дискусій» щодо примирення сторін,
які тривають і нині. Офіційний Відень однак так і не задекларував свою позицію з
приводу цього питання. Попри те, що ЄС, членом якого є Австрія, офіційно засудив
російську агресію проти Грузії, австрійські дипломати, намагаючись уникнути
негативного впливу на динамічні економічні взаємовідносини з Росією, утрималися
від критики політики В. Путіна.
Черговим прикладом дестабілізації міжнародної системи стали анексія Росією
українського Криму та агресія на Донбасі, які співпали з головуванням в ОБСЄ двох
нейтральних держав – Швейцарії та Австрії. Позитивним аспектом їх політики
можна вважати осуд Австрією та Швейцарією дій Росії в Україні, надання
205
гуманітарної допомоги ураженим бойовими діями населеним пунктам на Донбасі,
сприяння налагодженню перемовин у Мінському форматі. Однак, чимало інших
подій продемонстрували непослідовність дій керівництва обох держав та
збереження важливості Росії у переліку їх зовнішньополітичних пріоритетів.
Відмовляючись від дотримання політики антиросійських санкцій та намагаючись
домогтися їх відміни, Австрія та Швейцарія апелювали до свого нейтрального
статусу, який прагнуть зберегти в умовах дипломатичної конфронтації Заходу з
Росією. Проте, тут ідеться про спроби «врятувати» стабільність тривалих
дипломатичних зв’язків з Російською Федерацією та мінімізувати негативний вплив
санкційної політики на власну економіку, оскільки Швейцарія і Австрія впродовж
тривалого часу отримують значні прибутки за рахунок співпраці з російськими
політичними та бізнесовими колами. Швейцарія навіть скористалася санкціями Росії
проти країн ЄС у аграрній галузі, щоб наростити експорт сирів і шоколаду на
російський ринок, при цьому місто Женева продовжувала діяти як торговельний
осередок, через трейдерів якого російські підприємства збували у Західній Європі
енергоносії та зерно.