Кузьменко Лариса Михайлівна. Методологічні основи управління розвитком економіки регіону

brief description

Кузьменко Лариса Михайлівна. Методологічні основи управління розвитком економіки регіону: дис... д-ра. екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економіки промисловості. - К., 2004

Кузьменко Л.М. Методологічні основи управління розвитком економіки регіону. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економіки. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2004.
У дисертації досліджено теоретичні проблеми і прикладні аспекти управління економікою регіону. Розглянуто регіон як об’єкт управління і дано оцінку нормативно-правової базі управління регіоном. Визначено сучасні особливості розвитку регіонів, що тісно пов’язані зі зміною економічного курсу і спрямованістю на розвиток реального сектору економіки.
Доведено, що управління сталим розвитком регіону передбачає реорганізацію системи управління, формування структуроутворюючих факторів в економіці регіону, достатнє фінансове забезпечення і покращення інвестиційного клімату. Визначається, що програми у регіоні виконують роль регулятора у формуванні ринкових відносин, мобілізують зусилля для втілення у життя регіональної політики, забезпечують реалізацію політики соціально-економічного розвитку. Запропоновано методологічні підходи до формування основ регіональної промислової політики. Як складова регіональної політики розглядається інформаційна база регіону; пропонується використання зарубіжного досвіду у формуванні інформаційних ресурсів; акцентується увага на вдосконаленні регіональної статистики.

Реформування всієї економічної системи України викликало перебудову і системи регіонального управління, змістом якого стало поєднання інтересів держави і регіонів для забезпечення економічної стабільності. Така особливість визначила нові підході до організації системи управління розвитком регіону.

Регіон розглядається як частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю. У самій країні регіоном є адміністративна область, адміністративний район, визначена територія за колом проблем, які вирішуються. Такі територіальні одиниці є, з одного боку, об’єктом управління, а з іншого чітко визначеним суб’єктом управління. Законодавчий і нормативно-правовий аспект управління регіоном повинен забезпечувати чітке розмежування компетенцій між різними рівнями регіонального управління, функціонування і розвиток моделі самоврядування та часткового самофінансування територіальних одиниць із наданням максимально можливих прав нижчим територіальним ланкам.

Концептуальна база державної регіональної політики повною мірою не відповідає вимогам забезпечення децентралізації регіонального управління. Важелі централізованого управління мають місце в практиці формування та реалізації регіональної політики. Пропонується до чинної Концепції державної регіональної політики внести зміни та доповнення щодо забезпечення соціальної орієнтації розвитку регіонів, удосконалення заходів регіонального розвитку з одночасним відповідним процесом упорядкування діяльності органів усіх рівнів управління.

У Законі України Про стимулювання розвитку регіонів” необхідно визначити правові положення щодо механізму врахування національних інтересів (шляхом використання системи державних заходів) при формуванні регіональної політики; створення умов розвитку договірних відносин між центром і регіонами; запровадження моніторингу стимулювання регіонального розвитку; формування умов для розвитку демократичних засад регіонального управління.

Розвиток регіону це процес зміни економічних, соціальних, екологічних, політичних, духовних сфер, які призводять до якісних перетворень у напрямі поліпшення умов життєдіяльності людини. Він розглядається як багатомірний і багатоаспектний процес, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних цілей. Розвиток передбачає, що регіональна політика повинна трансформуватися із політики згладжування в політику, змістом якої є розширене відтворювання ресурсів.
Важливого значення набувають інноваційні можливості регіону. Для інноваційного розвитку регіонів характерні ті ж тенденції, що і розвитку економічного потенціалу. Регіональний підхід до вирішення інноваційних проблем передбачає доведення макроекономічних реформ до кожного регіону і створення у всіх регіонах передумов для ефективної діяльності виробника.
На розвиток регіону безпосередньо впливає його інфраструктура, основне призначення якої полягає у створенні загальних матеріально-фінансових, організаційно-правових, інформаційних умов для ефективного функціонування суспільного виробництва і життєдіяльності людини. За рівнями управління розрізняють інфраструктуру державного, регіонального управління та місцевого самоврядування. Подібне класифікаційне групування потрібне для того, щоб показати наявність на території об’єктів різних форм підпорядкованості.
Пріоритетним у задачах соціально-економічної політики є вирішення проблем розвитку трудових відносин, зайнятості населення і ринку праці. У сучасних умовах структура зайнятості не відповідає наміченому курсу на інноваційний розвиток (у промисловості зайнятість зменшується). Попит на робочу силу у промисловості перевищує її пропозиції.
В Україні централізована система зберігає фінансову залежність регіонів від центру, що значно знижує ініціативу областей, їх відповідальність за розвиток регіону. І незважаючи на те що згідно з Бюджетним кодексом України з 2002 р. діє нова система міжбюджетних відносин, можливості для прийняття необґрунтованих рішень залишаються. За останні три роки знизилася питома вага власних доходів місцевих бюджетів, а кількість суб- венцій зросла. Це призводить до послаблення заінтересованості місцевої влади у нарощуванні податкової бази і мобілізації доходів, негативно впливає на економічний розвиток регіонів.
Ядром управління економікою регіону мають стати регіональні програми. Механізм реалізації таких програм відрізняється від пропонованого у минулому. Проте слід використовувати досвід стосовно постановки цілей, визначення способів їх досягнення, системний підхід, концентрування ресурсів для вирішення завдань.
Необхідність здійснення регіональної промислової політики обумовлена вирішенням завдань підвищення ефективності економіки країни у цілому і рівня життя населення її регіонів. Тому промислова політика повинна відігравати важливу роль у реалізації завдань регіональної економічної політики, яка займає провідне місце у регіональному управлінні.

У промисловій політиці на регіональному рівні виділено такі напрями, як економічний, структурний, інвестиційний, соціальний, екологічний, зовнішньоекономічний, конверсії, охорони праці, науково-технічного прогресу. Ця політика базується на певних принципах, дотримання яких дозволяє формувати раціональну структуру промислового виробництва, підвищувати його науково-технічний рівень, удосконалювати організаційні і господарські форми промислового виробництва.

Для ефективного управління регіоном органи управління повинні мати інформацію, за допомогою якої здійснюється їх регулюючий вплив на підвідомчій території. Слід доповнити існуючу систему показників такими, на основі використання яких розробляються напрями розвитку економіки регіону з використанням усіх видів його ресурсів; інвестиційної діяльності; спеціалізації і кооперації підприємств одного регіону з іншими; ринку праці; доходів населення; податків. Необхідно також сформувати показники, які ілюстрували б ефективність рішень місцевих органів управління: використання комунальної власності, розпорядження місцевими фінансами і природними ресурсами, формування бюджету.
Відповідно до потреб державного регіонального управління пропонується з урахуванням досвіду зарубіжної статистики розширити регіональні розділи Статистичного щорічника України. Регіональний розріз щорічника доцільно доповнити показниками обсягу валового внутрішнього продукту, інвестицій в основні фонди, доходи і витрати регіональних бюджетів по статтях, основними показниками діяльності обласних столичних міст і міст із чисельністю більше 200 тис. жителів, обсягу виробництва промислової продукції, сільського господарства, транспорту і зв’язку, будівництва, сфери послуг, екологічного стану.
Перехід української статистики на міжнародну систему національних рахунків збігається з процесами розширення самостійності регіонів. Відповідно до логіки системи національних рахунків головним регіональним індикатором стає валовий регіональний продукт. Саме він дає узагальнюючу характеристику економіки регіону. Такий показник можливо розраховувати виробничим методом: як суму валової доданої вартості, створюваної економічними одиницями резидентами регіональної економіки.