Лаврентьєв Максим Миколайович Державне регулювання економічного роз­витку регіонів України

brief description

Лаврентьєв Максим Миколайович, тимчасово не працює: «Державне регулювання економічного роз­витку регіонів України» (08.00.03 - економіка та управління національним господарством). Спецрада Д 26.001.48 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

ДЕРЖАВНА НАВЧАЛЬНО-НАУКОВА УСТАНОВА
«АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЛАВРЕНТЬЄВ МАКСИМ МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 336.14:338.242
ДИСЕРТАЦІЯ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
08.00.03 – економіка та управління національним господарством
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________Лаврентьєв М.М.
Науковий керівник: Затонацька Тетяна Георгіївна,
доктор економічних наук, професор
Київ - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………… 21
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ………………………………….. 33
1.1 Сутність та поняття економічного розвитку регіонів………………… 33
1.2 Роль держави у регулюванні економічного розвитку регіонів ……… 52
1.3 Світовий досвід використання бюджетних інструментів підтримки та
стимулювання регіонального розвитку………………………………… 68
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 83
РОЗДІЛ 2 РЕАЛІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В
УКРАЇНІ…………………………………………………………………………. 85
2.1 Бюджетні інструменти підтримки та стимулювання регіонального
розвитку в Україні………………………………………………………… 85
2.2 Аналіз методик оцінки стану регіонального розвитку…………………. 117
2.3 Вплив бюджетних інструментів на показники регіонального
розвитку……………………………………………………………………. 133
Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 141
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
ПІДТРИМКИ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
РЕГІОНІВ………………………………………………………………………... 144
3.1 Проблеми застосування бюджетних інструментів підтримки та
стимулювання регіонального розвитку в Україні………………………. 144
3.2 Вдосконалення інституційного забезпечення бюджетної підтримки та
стимулювання регіонального розвитку………………………………….. 156
3.3 Сучасний інструментарій розвитку регіонів з урахуванням
інституційних змін ……………………………………………………….. 172
Висновки до розділу 3……………………………………………………. 197
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………... 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. 208
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 226

bibliography

ВИСНОВКИ
Результатом дисертації є теоретичне узагальнення та вирішення
науково-практичного завдання, що полягає в удосконаленні інструментарію
бюджетної підтримки та стимулювання економічного розвитку регіонів.
Проведене дослідження дає змогу зробити такі загальні висновки, що
відображають вирішення завдань відповідно поставленої мети:
1. На основі аналізу еволюції наукових підходів до трактування понять
«економічне зростання» та «економічний розвиток», теорій і моделей
регіонального економічного зростання та розвитку удосконалено науковокатегоріальний апарат економічної науки у частині трактування понять
«економічний розвиток регіонів», «спрямований економічний розвиток
регіону».
2. Визначено роль держави у регулюванні економічного розвитку
регіонів. Зокрема, історичний досвід розвитку показав, що ринкова економіка
не може ефективно функціонувати без державного регулювання оскільки:
механізм вільного ринку виявляється неспроможним з погляду забезпечення
макроекономічної стійкості; ринкові відносини не забезпечують соціальних
гарантій населенню; економічний механізм вільного ринку не визначає
перспективи соціального розвитку і напрями науково-технічного процесу;
ринок є нездатним вирішити проблему забезпечення економічної і
національної безпеки. Зміст державного регулювання економічного розвитку
регіонів визначається цілями, що стоять перед державними органами, а також
засобами й інструментами, які має у своєму розпорядженні держава при
проведенні регіональної економічної політики. Головною ціллю державного
регулювання економічного розвитку регіонів визначено як забезпечення
високого рівня суспільного добробуту у регіонах. На сьогодні, у всіх без
винятку розвинених країнах, підсилюється ступінь державного регулювання
203
економікою. Держава бере на себе пряму відповідальність за найважливіші
фінансово-економічні параметри громадського життя.
3. Узагальнено світовий досвід щодо механізмів державної, зокрема,
бюджетної підтримки та стимулювання економічного розвитку регіонів та
можливостей впровадження певних інструментів державної регіональної
фінансової політики в Україні. Світовий досвід бюджетної підтримки та
стимулювання регіонального розвитку свідчить, що найбільш поширеною
формою підтримки є інвестиційні трансферти (цільові гранти, які надаються
на умовах обмеженого співфінансування капітальних витрат), стимулюючі
податкові пільги та бюджетні кредити на фінансування капітальних витрат.
Головна мета цієї підтримки – створення умов у слабких регіонах для їх
саморозвитку через пришвидшення інвестиційної діяльності та створення
висококонкурентних підприємств. Враховуючи світовий досвід, в Україні,
при виборі бюджетних інструментів підтримки регіонального розвитку слід
переорієнтувати політику підтримки від пропозиції пільг до
цілеспрямованого бюджетного інвестування програм/проектів (на умовах
співфінансування) та надання бюджетних кредитів на фінансування
капітальних витрат.
4. Проведено аналіз бюджетних інструментів підтримки та
стимулювання регіонального розвитку в Україні та на його основі
представлено структурно-логічну модель фінансування програм і проектів
регіонального розвитку з державних та місцевих бюджетів за допомогою
зазначених інструментів. Виділено основні бюджетні інструменти підтримки
та стимулювання регіонального розвитку, серед яких Державний фонд
регіонального розвитку, бюджет розвитку місцевих бюджетів, субвенції на
виконання інвестиційних проектів, субвенції на здійснення заходів щодо
соціально-економічного розвитку окремих територій, субвенції на
формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад.
5. Проаналізовано методики проведення моніторингу соціальноекономічного розвитку регіонів. Найбільш ґрунтовною є оцінка стану
204
розвитку регіонів, яка здійснюється при проведені аналізу соціальноекономічного розвитку регіонів для моніторингу реалізації державної
регіональної політики, яку проводить Міністерство регіонального розвитку,
будівництва та житлово-комунального господарства України. Визначено, що
зазначена методика має ряд недоліків та потребує вдосконалення, шляхом
використання при здійсненні рейтингової оцінки усереднених за останні 3
роки значень показників та впровадження вагових коефіцієнтів за кожним
показником регіонального розвитку за певним напрямом діяльності. Рейтинг,
побудований на таких підходах, буде показувати більш реалістичний
розподіл регіонів за їх соціально-економічним станом у динаміці,
позбавлений різких змін позицій у рейтингу, як це можливо при застосуванні
річного підходу з використанням даних за останній період, та дасть змогу
зменшити вплив другорядних показників на результати ранжування за
кожним напрямом діяльності. Удосконалена методика дозволить отримати
більш об’єктивну та обґрунтовану оцінку стану розвитку регіонів, що
забезпечить органи державної влади і управління достовірною інформацією
про тенденції розвитку регіонів та дозволить приймати більш ефективні
управлінські рішення при здійсненні державної підтримки та стимулюванні
регіонального розвитку.
6. Проведено дослідження впливу капітальних інвестицій з державного
та місцевих бюджетів на основні показники регіонального розвитку. За
допомогою економіко-математичного моделювання доведено незначний
вплив капітальних інвестицій з державного та місцевих бюджетів на
розвиток регіонів в Україні, про що свідчать невисокі значення коефіцієнтів
детермінації в моделях. Основний вплив на досліджувані показники
регіонального розвитку справляють саме капітальні інвестиції за рахунок
коштів державного бюджету, зокрема на збільшення обсягу будівельних
робіт, обсягу реалізованої промислової продукції та обсягу капітальних
інвестицій за рахунок власних коштів підприємств та організацій, що
пов’язано з напрямком спрямування таких державних інвестицій, а саме
205
інфраструктурні проекти. Натомість капітальні інвестиції за рахунок коштів
місцевих бюджетів мають лише незначний вплив на зростання обсягу
капітальних інвестицій за рахунок власних коштів підприємств та
організацій. Капітальні інвестиції за рахунок коштів як з державного так і
місцевих бюджетів не справляють вплив на рівень безробіття, тобто на
створення нових робочих місць.
7. Виявлені основні проблеми застосування бюджетних інструментів
підтримки та стимулювання регіонального розвитку в Україні, серед яких:
відсутність універсальних критеріїв відбору інвестиційних проектів за
різними бюджетними інструментами та розподілу коштів за ними;
неузгодженість при фінансуванні проектів за різними інструментами; низька
якість стратегічного планування та визначення пріоритетів щодо
інвестиційних проектів на місцевому рівні; моніторинг впровадження
державних інвестиційних проектів та незалежний аудит результатів їх
реалізації не впроваджені. Для вирішення вищезазначених проблем
запропоновано наступні кроки: запровадити стратегічне планування
інвестиційних проектів, які фінансуються як з державного так і місцевих
бюджетів (здійснити складання переліку пріоритетних проектів з
урахуванням середньострокової бюджетної перспективи (так званий план або
програма державних інвестицій)); здійснити уніфікацію методики оцінки та
підходів до прийняття рішень щодо інвестиційних проектів, які фінансуються
як з державного так і місцевих бюджетів (удосконалити систему управління
інвестиційними проектами в частині застосування аналізу вигод і витрат при
підготовці проектів та їх відборі); удосконалити організаційні аспекти та
підвищити прозорість реалізації проектів (створити централізовану систему
моніторингу для виявлення проектів з високим ризиком невиконання та
своєчасне інформування керівництва; запровадити аудит великих за обсягом
фінансування інвестиційних проектів після завершення їх інвестиційної фази;
поліпшити доступ громадськості до інформації про хід реалізації проектів).
8. Визначено основні напрями вдосконалення нормативно-правового та
206
інституційного забезпечення бюджетної підтримки та стимулювання
регіонального розвитку, а саме: вдосконалення стратегічного планування
регіонального розвитку; вдосконалення міжінституціональної взаємодії при
підтримці та стимулюванні регіонального розвитку; підвищення
ефективності використання бюджетних інструментів підтримки та
стимулювання регіонального розвитку.
9. Обґрунтовано застосування сучасного інструментарію розвитку
регіонів в Україні з урахуванням інституційних змін. Зокрема, обґрунтована
необхідність розвивати практику співфінансування проектів розвитку
регіонів за визначеними цілями з ДФРР та обласних бюджетів, що потребує
чіткого та прозорого процесу розподілу ресурсів, конкурентного вибору
проектів фінансування без використання корупційних механізмів. На рівні
центральних органів влади варто більше уваги приділити збільшенню
фінансування та реорганізації ДФРР відповідно до стандартів ЄС. Цільові
програми розвитку окремих сфер публічних послуг за участі ДФРР та
місцевих органів влади дозволяють забезпечувати реалізацію
бюджетномістких проектів, які не можуть профінансувати самостійно
локальні органи влади.
10. Враховуючи тривалу процедуру відбору проектів, які фінансуються
за рахунок коштів ДФРР, і відповідно виникнення проблем із своєчасною їх
реалізацією, рекомендовано переорієнтувати цей бюджетний інструмент на
фінансування середньострокових проектів із значним обсягом фінансування,
а короткострокові заходи із незначним обсягом фінансування покласти на
місцеві бюджети та інші бюджетні інструменти, такі як субвенції з
державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних
проектів, на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку
окремих територій та на формування інфраструктури об’єднаних громад.
Рекомендовано при реалізації заходів чи проектів за рахунок коштів ДФРР
застосувати принцип «макрокондиціональності», що активно застосовується
у країнах ЄС (залежність виплат структурних фондів від дотримання
207
національними урядами макроекономічних показників, що гарантують
стабільність економіки), тобто здійснювати фінансування територіального
розвитку за соціально-економічними результатами чи дотримання цільових
орієнтирів. Зокрема, обсяги фінансування, які розподіляються за регіонами з
ДФРР прив’язувати до ефективності реалізації попередніх проектів у
регіонах, що фінансувались за рахунок коштів ДФРР. Додатковою перевагою
в такому фінансуванні ставатиме допомога міжнародних організацій.
11. Доведено, що актуальним інструментом забезпечення регіонального
економічного розвитку в Україні на сьогодні може стати партнерство
держави та регіонів, яке дозволяє розподілити відповідальність за такий
розвиток між центральними, місцевими органами влади, із залученням
бізнесу і громад до досягнення цілей регіонального розвитку. Інституційне
забезпечення реалізації державно-регіонального партнерства
здійснюватиметься на основі нормативно-правового статусу ДФРР як дієвого
інструменту консолідації та координації фінансових ресурсів для системної
реалізації державної регіональної політики. Для стимулювання та активізації
ініціативи місцевих органів влади доцільне поступове підвищення частки
співфінансування з місцевих бюджетів проектів регіонального розвитку, які
реалізуються за рахунок коштів ДФРР, із 10 до 20%, що відповідає моделі
співфінансування країн ЄС.