МАКРОМОВЛЕННЄВИЙ АКТ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ: ЗАСОБИ ОБ'ЄКТИВАЦІЇ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ КОНТЕКСТ (на матеріалі сучасної німецької мови)

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

МАЄВСЬКА Леся Іванівна

УДК 811.112.2:81'42

МАКРОМОВЛЕННЄВИЙ АКТ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ:
ЗАСОБИ ОБ'ЄКТИВАЦІЇ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ КОНТЕКСТ
(на матеріалі сучасної німецької мови)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Козловський Віктор Володимирович
доктор філологічних наук, професор

ЧЕРНІВЦІ 2003

ЗМІСТ

ВСТУПстор 4
РОЗДІЛ 1. АКТ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В СИСТЕМІ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ . ... ... 11
Попередні зауваження ... ... 11
1.1. Об'єктивні передумови комплексного розгляду мовленнєвих
актів . 11
1.2. Основні поняття та концептуальні положення лінгвопрагматич-
ного аналізу 19
1.3. Взаєморозуміння як компонент комунікативної діяльності ... 29
1.4. Взаєморозуміння як макромовленнєвий акт.. 35
1.4.1. Структурно-видові особливості акту взаєморозуміння.. 36
1.4.2. Семантико-прагматичні характеристики акту взаєморо-
зуміння.. .... 43
1.4.3. Когнітивний аспект взаєморозуміння . 49
Висновки до розділу 1 ... 58

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ОБ' ЄКТИВАЦІЇ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ У
НІМЕЦЬКІЙ МОВІ .. 60
Попередні зауваження ... 60
2.1. Особливості мовної побудови акту взаєморозуміння.. ... 62
2.1.1. Лексико-семантичні особливості вираження взаєморозуміння 64
2.1.2. Морфологічні параметри акту взаєморозуміння ... 76
2.1.3. Синтаксичний аспект взаєморозуміння .. 79
2.2. Невербальні компоненти акту взаєморозуміння 85
2.3. Взаємодія вербальних та невербальних одиниць при вираженні
взаєморозуміння.. 99
Висновки до розділу 2... 104

РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНИЙ КОНТЕКСТ АКТУ ВЗАЄМОРОЗУ-МІННЯ 107
Постановка питання ... 107
3.1. Універсальні передумови для здійснення взаєморозуміння 108
3.2. Залежність взаєморозуміння від екстралінгвальних чинників.... 116
3.2.1. Врахування психологічного фактора в комунікації . 118
3.2.2. Соціальний аспект реалізації взаєморозуміння 122
3.2.3. Німецький менталітет як фактор, що впливає на
здійснення взаєморозуміння.. 129
3.3. Детермінація акту взаєморозуміння мовленнєвими стратегіями .. 134
3.3.1. Роль мовленнєвої стратегії ввічливості в реалізації акту
взаєморозуміння. 136
3.3.2. Аргументація засіб досягнення взаєморозуміння .. 145
Висновки до розділу 3 ... 158
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . 161 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .. 167
ДЖЕРЕЛА ПРИКЛАДІВ .. 191

ВСТУП

Внаслідок швидкої еволюції суспільного життя в кінці ХХ століття в центр інтересів науковців потрапляють проблеми формування і розвитку особистості, участі людини в соціальних процесах. У лінгвістиці набувають актуальності питання відображення в мові суб'єктивних аспектів учасників соціальної взаємодії, зокрема прагматичний фактор, пов'язаний із використанням мови в процесі комунікативної діяльності. У зв'язку з цим вивчається питання про лінгвістичний статус одиниць, що виконують функцію спілкування і вибір яких визначається інтенцією та мотивами мовця, розробляються теорія мовленнєвих актів та теорія дискурсу. Увага зосереджується на аналізі когнітивних механізмів діалогічного мовлення, на виявленні впливу ситуативних факторів на побудову висловлень і реалізацію мовленнєвої взаємодії, досліджується зв'язок вербальних і невербальних засобів вираження думки з певними типами мовленнєвих актів, вивчається питання комунікативної компетенції мовців (H.Д.Арутюнова, А.Д.Бєлова, Ф.С.Бацевич, В.З.Дем'янков, В.І.Карабан, Г.В.Колшанський, О.О.Леонтьєв, Л.М.Медведєва, О.В.Падучева, Г.Г.Почепцов, О.Г.Почепцов, Л.І.Сахарчук, О.М.Старикова, Ю.С.Степанов, І.П.Сусов, Л.П.Чахоян, О.І.Чередниченко, Т.А. ван Дейк, Д.Вандервекен, Д.Вундерліх, Дж.Лакофф, Р.Лакофф, Р.У.Лангакер, С.Левінсон, Дж.Ліч, Дж.Остін, Дж.Серль, Дж.Фершуерен і ін.).
Усе частіше наукові інтереси лінгвістів спрямовуються на дослідження одиниць спілкування складніших, ніж просте висловлення чи мовленнєвий акт. Оскільки глибинна структура комунікації визначається моментом взаємодії її учасників, є інтеракційною за характером, усвідомлюється потреба вивчення комплексів мовленнєвих актів, зокрема діалогічних, що зумовлює необхідність розширення концепції мовленнєвих актів. Підтвердженням таких тенденцій у сучасному мовознавстві є праці Т.А. ван Дейка, Д.Вандервекена, Ф.Гундснуршера, В.І.Карабана, І.М.Кобозєвої, А.А.Мецлера, Р.В.Никифорової, О.Г.Почепцова, І.П.Сусова та ін.
Подана дисертаційна робота виконана в руслі зазначеної проблематики. Вона присвячена дослідженню в німецькій мові сукупності висловлень у межах комунікативної ситуації взаєморозуміння. З метою конкретизації об'єкта дослідження зазначимо, що взаєморозуміння розглядається нами як фрагмент спільної мовленнєвої діяльності двох чи більше учасників спілкування. Це є послідовність висловлень, які на основі реалізації ними загальної глобальної інтенції, що полягає у демонструванні мовцями взаємної згоди в їхніх комунікативних позиціях, утворюють єдине комунікативне ціле. Таку єдність висловлень можна розглядати як синергетичний, інтеракційний чи, спираючись на визначення Т.А. ван Дейка [49, с. 35-37], "макромовленнєвий" акт взаєморозуміння. У зазначеному трактуванні акт взаєморозуміння характеризується діалогічною структурою і, відповідно, різновекторністю компонентних висловлень (вони спрямовані від одного комуніканта до іншого) та відносною завершеністю змісту (детальніше про це йдеться в п. 1.4.1).
Необхідність проведення цього дослідження зумовлена усвідомленням соціальної важливості теми досягнення взаєморозуміння між співрозмовниками в сучасному суспільстві, що випливає з тенденції до інтенсифікації міжособистісних, міжнаціональних та міжнародних контактів, до інтеграції світового товариства. Філософські та соціальні аспекти взаєморозуміння стали у 80-х роках ХХ століття центральними проблемами теорії комунікативної діяльності одного з найвидатніших філософів сучасності Юргена Габермаса [224; 225]. Наприкінці 90-х років ХХ ст. окремі питання цієї проблеми (основи взаєморозуміння, сигнали про його реалізацію) почали розглядати у контексті аналізу процесу спілкування й деякі інші науковці (А.Захаві, Н.Ньютон, Р.Фіглер). Проте досі взаєморозуміння не було предметом комплексного лінгвістичного дослідження як вітчизняними, так і зарубіжними вченими.
Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена загальною орієнтацією сучасної лінгвістики на дослідження функціонування мови в людському суспільстві, на вивчення мовних та мовленнєвих одиниць у діяльнісно-комунікативному аспекті. Застосування діяльнісного підходу (Т.А. ван Дейк, В.Д.Ніколаєва, І.П.Сусов, Л.П.Чахоян та ін.) дозволяє досліджувати інтеракційну природу мовленнєвих дій. У цьому зв'язку важливим є пропонований аналіз макромовленнєвих актів як одиниць мовної взаємодії учасників діалогу, і, зокрема, взаєморозуміння, що є невід'ємним компонентом повсякденної мовленнєвої практики.
Зв'язок роботи з науковими планами. Дисертація виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в межах теми "Функція і семантика мовних одиниць різних рівнів" згідно з планом науково-дослідної роботи, затвердженим Міністерством освіти і науки України (номер держреєстрації 0199U001872).
Метою дослідження є встановлення та аналіз формальних, семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей взаєморозуміння як макромовленнєвого акту. Досягнення мети зумовлює необхідність виконання наступних завдань:
- окреслення понятійного апарату дослідження відповідно до основних положень теорії мовленнєвих актів;
- обґрунтування можливості визначення послідовності висловлень, що реалізують значення взаєморозуміння, як окремого макромовленнєвого акту;
- виявлення іллокутивного потенціалу висловлень, що є складовими акту взаєморозуміння;
- встановлення вербальних засобів вираження взаєморозуміння у німецькій мові та його невербальних маркерів;
- визначення необхідних умов, принципів, лінгвальних й екстралінгвальних факторів, що впливають на реалізацію взаєморозуміння.
Розв'язання поставлених завдань дасть у підсумку відносно цілісне уявлення про взаєморозуміння як макромовленнєвий акт: розкриє особливості структури; вкаже на способи оптимізації його мовної побудови та шляхи підвищення ймовірності здійснення.
Об'єктом аналізу виступає послідовність висловлень, які у взаємодії виражають у німецькому діалогічному мовленні значення взаєморозуміння.
Предметом дослідження є формальні, семантичні й комунікативно-прагматичні характеристики взаєморозуміння як макромовленнєвого акту, вербальні та невербальні засоби його об'єктивації у німецькій мові.
Матеріалом дослідження стали фрагменти діалогів із художніх творів німецьких і австрійських авторів ХХ століття, а також з оригінальних німецькомовних фільмів. Усього було проаналізовано близько 1550 прикладів із ситуацією взаєморозуміння, одержаних методом загальної вибірки із романів, п'єс, кіносценаріїв (обсягом приблизно 10000 сторінок) та з 6 кінофільмів і телевізійних серіалів (обсягом близько 20 годин).
Методологічну основу дослідження становлять положення про протиставлення мови та мовлення, про мову як засіб відображення об'єктивної дійсності та засіб спілкування, про взаємодію мови та мислення, специфіку міжособистісних стосунків.
Методи дослідження. При проведенні нашого дослідження використовувалися логічні та лінгвістичні методи. Індуктивний і дедуктивний методи застосовувались на етапі спостереження мовного матеріалу та встановлення закономірностей його використання. При опрацюванні прикладів були задіяні елементи статистичного методу, а також описовий метод та метод семантичного аналізу, які слугували виявленню і поясненню формальних, семантичних і функціональних аспектів об'єкта. Застосування контекстуального і прагматичного (актомовленнєвого та інтенціонального) аналізу надало можливість визначити взаємозв'язок між мовним наповненням висловлення та врахуванням особистісних характеристик учасників мовленнєвої інтеракції.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці здійснено комплексне дослідження послідовності висловлень, що ними виражається взаєморозуміння, як цілісного макромовленнєвого акту; систематизовано вербальні й невербальні засоби об'єктивації взаєморозуміння у німецькій мові та встановлено їх прагматичне навантаження; проведено аналіз умов, принципів і факторів, що впливають на здійснення акту взаєморозуміння.
Теоретичне значення роботи пояснюється тим, що характеристику взаєморозуміння як макромовленнєвого акту можна вважати наступним кроком у розвитку теорії мовленнєвих актів. При розгляді комунікативного акту як одиниці повідомлення залишається не до кінця розкритою особливість мовлення як способу впливу на учасників мовленнєвої діяльності, способу спілкування, що регулює стосунки між комунікантами. Оскільки в реальній комунікації мовленнєві акти пов'язані, вони повинні вивчатися як елементи інтеракції у послідовності та взаємодії. Визначення лінгвістичних параметрів акту взаєморозуміння є, на наш погляд, певним внеском у наукове дослідження окремих функціональних аспектів німецької мови, наприклад, особливостей використання у мовленні лексичних одиниць, синтаксичних конструкцій тощо.
Практична цінність. Основні теоретичні положення та висновки дисертації можуть знайти застосування у спецкурсах з теорії комунікації, соціолінгвістики, функціональної граматики, культури мовлення. У прикладному аспекті результати дослідження, зокрема встановлення корпусу вербальних та невербальних засобів вираження взаєморозуміння, а також залежності їх використання від екстралінгвальних чинників (психологічного, соціального, особливостей національного менталітету), можуть бути використані на заняттях із практики німецької мови як рекомендації для удосконалення техніки побудови мовлення у різних ситуативних умовах, для формування комунікативної компетенції, розвитку діалогічного мовлення, що продиктовано потребами культури спілкування. Матеріали дисертації автор використовує при читанні курсу теоретичної граматики німецької мови (при висвітленні тем: "Комунікативний аспект речення", "Речення і мовленнєвий акт", "Типологія мовленнєвих актів", "Прагматика тексту") у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства, звітних наукових конференціях Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та наукових конференціях викладачів у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (19972003 рр.); на семінарах із теорії комунікації під керівництвом професора М.Кінпоінтнера в Інституті мовознавства університету міста Іннсбрук (Австрія, 19992000 рр.), де нами була представлена і отримала підтримку ідея розгляду взаєморозуміння як макромовленнєвого акту; на міжнародних наукових конференціях: "Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції" (Чернівці, 1997 р.), "Іноземні мови сьогодні і завтра" (Тернопіль, 1999 р.), "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1999 р.); всеукраїнських конференціях: "Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності" (Львів, 1999 р.), "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаси, 1999 р.); конференції молодих учених (Київ, 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 8 статтях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць України, 2 статтях, опублікованих за матеріалами конференцій, 2 тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури та списку джерел прикладів. Загальний обсяг дисертації 192 сторінки, обсяг основного тексту становить 166 сторінок. Список використаної літератури містить 295 найменувань, список джерел прикладів налічує 41 позицію. У роботі подано 5 таблиць та 2 рисунки.
У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми, визначаються об'єкт та предмет дослідження, формулюються мета та завдання дисертації, розкриваються наукова новизна роботи, її теоретичне значення і практична цінність, зазначаються методи дослідження, наводяться дані про апробацію його результатів та публікації.
У першому розділі висвітлюються теоретичні основи визначення лінгвістичного статусу взаєморозуміння як окремого макромовленнєвого акту. Тут уточнюється понятійний апарат, необхідний для з'ясування характерних особливостей аналізованого явища, подається короткий огляд досліджень у галузі прагматики, зокрема теорії мовленнєвих актів. Розглядаються філософські аспекти взаєморозуміння, структурні, семантичні, прагматичні й когнітивні характеристики, що визначають його суть як макромовленнєвого акту.
У другому розділі увага зосереджується на встановленні та аналізі вербальних та невербальних засобів вираження взаєморозуміння у німецькій мові, на їх систематизації та визначенні прагматичного навантаження, а також на розгляді їх взаємодії в комунікації.
У третьому розділі розглядаються передумови, необхідні для здійснення взаєморозуміння; принципи, яких повинні дотримуватися комуніканти; основні мовленнєві стратегії (ввічливості, аргументації) та екстралінгвальні фактори (зокрема, психологічний, соціальний і ментальний), які впливають на реалізацію, вербальну і невербальну побудову акту взаєморозуміння.
Кожний розділ завершується підсумковими висновками.
У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, визначаються можливості їх практичного застосування, окреслюються перспективи подальшого вивчення цієї проблематики.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Необхідність нашого дослідження продиктована інтегративними процесами в сучасному суспільстві. В контексті інтенсифікації міжособистісних, міжнаціональних та міжнародних контактів досягнення взаєморозуміння між співрозмовниками стає соціально значущою проблемою.
Загальна тенденція в розвитку сучасної лінгвістики щодо застосування комунікативного підходу при вивченні мови обумовила мету роботи. Вона полягала у дослідженні формального, семантичного, когнітивно-прагматичного аспектів функціонування у німецькій мові сукупності висловлень у межах комунікативної ситуації взаєморозуміння. У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:
Взаєморозуміння це спільна мовленнєва діяльність двох чи більше учасників спілкування. Як результативна фаза дискурсу взаєморозуміння являє собою синергетичний, інтеракційний, макромовленнєвий акт, що є послідовністю різновекторних висловлень, різних за своїми семантичними та функціональними характеристиками і об'єднаних спільною комунікативною інтенцією мовців. Ця інтенція визначається як іллокутивна ціль акту взаєморозуміння і полягає в демонструванні співрозмовниками взаємної згоди в їх комунікативних позиціях.
За своєю структурою взаєморозуміння є складним актом: він утворюється з двох і більше висловлень з однаковими чи різними іллокутивними силами, які в його складі є реактивними (переважно) або ініціюювальнимими стосовно один одного. Особливостями побудови та комунікативною спрямованістю акту взаєморозуміння як завершальної частини дискурсу зумовлені його прагматичні та когнітивні характеристики.
Взаєморозуміння є основоположним компонентом мовленнєвої діяльності і свідчить про її успішність (ефективність). Комунікацію, спрямовану на досягнення взаєморозуміння, можна розглядати як "оригінальний модус" спілкування: вона забезпечує співіснування людей у суспільстві.
Основними типами взаєморозуміння є консенсус та компроміс. Консенсус це матеріалізований у мовленні результат узгодження учасниками спілкування їхніх комунікативних інтересів, при цьому один або обидва мовці підтримують позицію співрозмовника. Компроміс є результатом взаємних поступок у позиціях комунікантів (кожен комунікант частково схвалює позицію іншого).
Компонентами макромовленнєвого акту взаєморозуміння виступають: експресиви (мовленнєві акти подяки, вибачення, компліменту, прощання, похвали, побажання, схвалення, згоди, вираження радості, жалю, співчуття, занепокоєння, прихильності і т. д.); комісиви (згода, обіцянка); директиви (запрошення, дозвіл, порада, нагадування, пересторога, попередження, пропонування, прохання); рідше асертиви (твердження, коментар), які менш властиві завершенню діалогу. Використання непрямих мовленнєвих актів у складі взаєморозуміння зумовлене соціальними параметрами мовленнєвої ситуації.
Когнітивною особливістю взаєморозуміння як макромовленнєвого акту є те, що в його рамках учасники спілкування виконують дві когнітивні ролі: вони є як продуцентами, так і реципієнтами, на відміну від простих мовленнєвих актів, у момент здійснення яких людина є тільки мовцем, тобто лише віддає інформацію.
Мовна побудова акту взаєморозуміння зумовлена його діалогічною природою, його особливістю як завершальної фази дискурсу, типом висловлень, що входять до його складу, а також загальною темою та ситуацією дискурсу.
Зафіксовані лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні засоби об'єктивації взаєморозуміння в німецькій мові можуть бути як експліцитними, так і імпліцитними.
Серед лексико-семантичних форм вираження взаєморозуміння значну роль відіграють дієслова почуттєвої, мовленнєво-ментальної та модальної семантики, а також модальні слова й словосполучення, модальні частки, вигуки та прагматичні кліше, звертання й модусні конструкції, що відображають суб'єктивний аспект мовців.
Особливістю побудови зазначеного акту на морфологічному рівні є домінування дійсного способу дієслів (часто модальних), оскільки у більшості випадків модальне значення при експлікації взаєморозуміння передається за допомогою лексико-семантичних засобів. Кон'юнктив та імператив виконують здебільшого функцію модифікації іллокутивної сили висловлень, переважно директивного та експресивного типу. Операторами модального аспекту вираження взаєморозуміння можуть бути також дієслівна категорія особи та відповідний особовий займенник.
Характерною ознакою синтаксичного аспекту макромовленнєвого акту взаєморозуміння є еліптичні речення та слова-речення. Це пояснюється загальними особливостями усного мовлення, коли при безпосередньому контакті комунікантів інформація може вербалізуватися лише частково, а зміст висловлення уточнюється при цьому контекстом. Іншими особливостями є синтаксичне відокремлення слів, словосполучень чи частин речення, парантези, порушення рамкової конструкції, парцеляція. Питальна форма речення та підрядні речення додаткові, умовні і причини постають як засіб модифікації іллокутивної функції певних висловлень, наприклад, зниження категоричності директивів.
Функціональними компонентами вираження взаєморозуміння в німецькій мові, поряд з вербальними засобами, є невербальні одиниці (кінеми): кивок головою, посмішка, подавання та потискання руки, поцілунок, погляди, вказівні жести та ін. При цьому спостерігається певна шаблонність у їх використанні, що пояснюється стандартизованою структурою акту взаєморозуміння. Використання висловлень, що входять до його складу, часто обумовлене етикетом, і такі висловлення супроводжуються, як правило, типовими кінетичними елементами. Одні й ті самі висловлення в межах ситуації взаєморозуміння можуть супроводжуватися різними кінемами. З іншого боку, одні й ті самі невербальні одиниці можуть виражати різні значення, тобто є багатозначними, як і мовні засоби.
Невербальні елементи у складі акту взаєморозуміння можуть бути інформативними чи неінформативними. Інформативні кінеми можуть заміняти вербальні висловлення і мають стале комунікативне значення. Їх використання контролюється мовцем і пояснюється його намаганням спростити й пришвидшити процес обробки інформації. Неінформативні жести супроводжують мовлення, доповнюючи чи уточнюючи його зміст, і свідчать про природну емоційність людини. Взаємодія мовних та кінетичних одиниць при вираженні взаєморозуміння носить компенсаційний характер невербальні засоби слугують максимальній інформативності мовлення, відтворенню мовних еліпсів й усуненню вербальної багатозначності.

На здійснення акту взаєморозуміння, а також на вибір засобів його реалізації в мовленні впливають певні фактори та умови. Щоб спілкування було успішним і завершилося досягненням взаєморозуміння, співрозмовники повинні відзначатися готовністю до комунікації, володіти комунікативною компетенцією, дотримуватися правил спілкування. Головним правилом спілкування виступає принцип кооперації. Його дотримання комунікантами є найважливішою передумовою для здійснення взаєморозуміння. Певні вимоги (правди, правдивості, правильності та зрозумілості) висуваються також до побудови висловлень. Необхідною умовою для здійснення взаєморозуміння є й адекватна інтерпретація співрозмовниками висловлень один одного. Цьому сприяють володіння комунікантами спільним фондом знань, їх уміння оцінити контекст спілкування та уявити мовленнєву ситуацію в розвитку, відсутність у співрозмовників наміру спровокувати конфлікт.
Серед екстралінгвальних факторів, що певним чином впливають на реалізацію акту взаєморозуміння, найважливішими є психологічний, соціальний, а також національно-специфічні риси менталітету німецького народу. Оскільки між формою висловлення й особливостями процесу його сприймання людиною в ході спілкування існує тісний зв'язок, з метою досягнення взаєморозуміння мовці повинні враховувати при мовній експлікації своїх думок психологічно зумовлені моменти: дотримання прийнятної тривалості та логічного порядку викладу інформації, забезпечення простоти та різноманітності граматичної побудови висловлення, обмеження у використанні полісемної лексики та граматичного заперечення, які є дещо складними для когнітивної обробки інформації.
Соціальний аспект комунікативної взаємодії зумовлює та контролює вибір мовцями вербальних та невербальних засобів вираження і визначається особливостями сфери спілкування, тональністю комунікації, взаєморозташуванням співрозмовників за їхніми комунікативними статусами, ступенем знайомства. Загалом взаєморозуміння може здійснюватися у рамках виробничо-ділової, сервісної та побутової сфер мовленнєвої діяльності. При цьому рівність комунікативних статусів партнерів полегшує процес досягнення ними взаєморозуміння, і навпаки, їх невизначеність ускладнює його.
Такими рисами німецького національного характеру, як пунктуальність, стриманість, законопослушність пояснюється формальність засобів вираження взаєморозуміння. Причиною переважання в мовленні консенсусу над компромісом можна вважати схильність німців нав'язувати співрозмовникові свою систему поглядів та не робити поступок у своїх комунікативних позиціях.
Певну роль у реалізації взаєморозуміння відіграють і мовленнєві стратегії, зокрема стратегії ввічливості та аргументації. Їх застосування сприяє підвищенню ймовірності здійснення акту взаєморозуміння. Разом з тим вони зумовлюють і вибір засобів для його об'єктивації.
Стратегія ввічливості спрямована на уникнення конфліктних ситуацій і базується на ряді принципів мовного використання, основними з яких є виявлення уваги до людини, прагнення до згоди й т.д. Корпус операторів ввічливості в німецькій мові складається зі спектру різних мовленнєвих, мовних і кінетичних одиниць, серед яких для вираження взаєморозуміння є актуальними: шаблонні висловлення прощання, подяки, вибачення; непрямі мовленнєві акти; формальні звертання та мовні кліше; безособові та неозначено-особові речення; кон'юнктив II; подавання руки та поцілунок та ін. Помітним є переважання засобів негативної (формальної) ввічливості, що пояснюється ритуалізованим характером зазначеного акту.
Застосуванням стратегії аргументації підтримується можливість досягнення взаємної згоди у випадку незбігання комунікативних позицій співрозмовників. Вибір аргументів та мовних засобів для обґрунтування залежить як від характеристик мовленнєвої ситуації, зокрема соціального статусу співрозмовників та їх міжособистісних взаємостосунків, так і від інтенції, рівня комунікативної компетенції, а також емоційного стану комунікантів.

Зазначимо, що дослідження питань, які розглядалися в дисертації і пов'язані з проблемою взаєморозуміння, не претендує на вичерпність. Вони й надалі залишатимуться, на наш погляд, в центрі уваги лінгвістів. Це пояснюється їх суспільною важливістю та актуальністю функціонально-комунікативного підходу до дослідження мови. Наступні праці в зазначеному напрямку можуть бути присвячені вивченню впливу інших факторів, наприклад, вікових, інтелектуальних, статевих відмінностей та інших компонентів мовленнєвої ситуації, на хід та результат комунікації. Пропонована робота може стати поштовхом для дослідження функціонування в німецькій мові інших макромовленнєвих актів, таких як непорозуміння, протидія і т. д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Алєксєєва І.О. Семантика та прагматика англійських часток: Дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2001. 195 с.
2. Алексеенко Л.П. Речевые средства в завершающей фазе английского диалога: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ им. Т.Шевченко. К., 1990. 14 с.
3. Антонов А. В. Проблема розуміння. К.: Знання, 1975. 48 с.
4. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика текстів-інтерв'ю (на матеріалі сучасної англомовної преси): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. лінгв. ун-т. К., 2003. 19 с.
5. Апель К.-О. Трансцендентально-герменевтическое понятие языка // Вопросы философии. 1997. № 1. С. 76 92.
6. Апресян Ю. Д. Прагматическая информация для толкового словаря // Прагматика и проблемы интенсиональности. М.: Наука, 1988. С. 15-36.
7. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. 1981. Т. 40. №4. С. 356367.
8. Аршавская Е.А. Национально-культурная форма существования коммуникативной компетенции // Культура, общение, текст. М.: Наука, 1989. С. 2637.
9. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского язика. М.: Изд. иностр. лит., 1955. 416 с.
10. Бариш І.Л. Етнолінгвістичні аспекти наукової комунікації // Мовознавство. 2000. №1. С. 21 31.
11. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
12. Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного дослідження // Мовознавство. 2002. № 4-5. С. 2632.
13. Бацевич Ф.С. Про один тип прагматичних аномалій, або чим можна зіпсувати натяк? // Мовознавство. 2000. №2-3. С. 1623.
14. Безменова Н.А., Герасимов В.И. Некоторые проблемы теории речевых актов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сборник обзоров. М.: ИНИОН АН СССР, 1984. С. 146196.
15. Безуглая Л.Р. К проблеме косвенных способов реализации речевого акта // Вісник ХДУ. 1999. № 424. С. 37.
16. Бекетова О.В. Структурно-семантичні та функціональні особливості фігур повтору в аргументативних текстах: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.02.04 / Київськ. держ. лінгв. ун-т. К., 1998. 18 с.
17. Белл Р. Социолингви­стика. Цели, методы и проблемы. М.: Межд. отношения, 1980. 318 с.
18. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. Киев: Издт-во Киевс. у-та им. Т.Г. Шевченко, 1997. 310 с.
19. Бєлова А.Д. Поняття "стиль", "жанр", "дискурс", "текст" у сучасній лінгвістиці // Вісник Київського університету. Серія: Іноземна філологія. 2002. Вип. 3233. С.1114.
20. Белодед О.Р. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматические особенности высказываний благодарности: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ им. Т.Шевченко. К., 1990. 25с.
21. Бирвиш М. Семантика // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 10: Лингвистическая семантика. М.: Прогресс, 1981. С. 177199.
22. Богданов В.В. Классификация речевых актов // Личностные аспекты речевого общения: Межвуз. сб. науч. трудов. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1989. С. 2537.
23. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. 88 с.
24. Божко Г. Репертуар невербальних засобів спілкування в комунікативній ситуації "примирення" // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". 2003. Вип. 9. С.3033.
25. Бондарєва Н. До проблеми класифікації директивних мовленнєвих актів // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". 2003. Вип.9. С. 5154.
26. Бондаренко Я.О. Дискурс акцентуйованих мовних особистостей: комунікативно-когнітивний аспект (на матеріалі персонажного мовлення в сучасній американській художній прозі): Автореф.дис канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2002. 19 с.
27. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. К.: АртЕК, 2000. 192 с.
28. Брушлинский А.В., Поликарпов В.А. Мышление и общение. Минск: Университетское, 1990. 212 с.
29. Булыгина Т.В. О границах и содержании прагматики // Изв. АН СССР. 1981. Т. 40. №4. С. 333342.
30. Бурбело В.Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісник Київського університету. Серія: Іноземна філологія. 2002. Вип. 3233. С.7984.
31. Ван Валин Р.Д. Взаимодействие синтаксиса, семантики и прагматики в грамматических системах: развитие инструментария в ХХ веке // Вестник Московского у-та. Серия 9: Филология. 1996. №5. С. 111123.
32. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты // Концептуализация и смысл. Новосибирск: Наука, 1990. С. 3161.
33. Вежбицка А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. С. 251275.
34. Виноградов В.В. Русская речь, ее изучение и вопросы речевой культуры // Вопросы языкознания. 1961. № 4. С. 1011.
35. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове): Учеб. пособие. М.: Высшая школа, 1986. 639 с.
36. Власенко М.С. Комунікативно-прагматичний аспект іспанського законодавчого тексту: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.05 / Київськ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2001. 21 с.
37. Войскунский А.Е. Моделирование общения // Речевое общение: проблемы и перспективы: Сборник научно-аналитических обзоров. М.: ИНИОН АН СССР, 1983. С. 1660.
38. Войтов В.І. Психологічний словник. К.: Вища школа, 1982. 215 с.
39. Вострова С.В. Лінгвокогнітивні та комунікативно-прагматичні особливості сучасного англомовного дискурсу (на матеріалі медичних текстів з проблематики ВІЛ / CНІДу): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2003. 20 с.
40. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. М.: Педагогика, 1982. Т.2. 504 с.
41. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Учебник. М.: Высшая школа, 1981. 208 с.
42. Гак В.Г. Эмоции и оценки в структуре высказывания и текста // Вестник Московского у-та. Серия 9: Филология. 1997. №3. С. 8795.
43. Галичев А.И. Кинесический и проксемический компоненты речевого общения: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Воен. ин-т. М., 1987. 22 с.
44. Геворкян К.У. Кинесический язык (введение в кинесику): Автореф. дис...д-ра филол. наук: 10.02.19 / Ин-т языка им. Р.Ачаряна. Ереван, 1991. 37 с.
45. Горелов И.Н., Енгалычев В.Ф. Безмолвный мысли знак: Рассказы о невербальной комуникации. М.: Молодая гвардия, 1991. 238 с.
46. Гумбольдт В., фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 2000. 396 с.
47. Гуревич В.В. О "субъективном" компоненте языковой семантики // Вопросы языкознания. 1998. №1. С. 2735.
48. Дейк Т.А., ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С. 259336.
49. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
50. Демьянков В.З. Аргументирующий дискурс в общении // Речевое общение: проблемы и перспективы: Сборник научно-аналитических обзоров. М.: ИНИОН АН СССР, 1983. С. 114131.
51. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. 1994. №4. С.1733.
52. Демьянков В.З. О формализации прагматических свойств языка // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сборник обзоров. М.: ИНИОН АН СССР, 1984. С. 197222.
53. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Изв. АН СССР. 1981. Т. 40. №4. С. 368377.
54. Дорошенко А.В. Побудительные речевые акты и их интерпретация в тексте. Дис канд. филол. наук. М., 1985. 220 с.
55. Ейгер Г.В., Шевченко И.С. Мотивационный потенциал речевых актов // Вісник ХНУ. № 500. Х.: Константа, 2000. С. 1017.
56. Живов В., Тимберлейк А. Расставаясь со структурализмом (тезисы для дискуссии) // Вопросы языкознания. №3. 1997. С. 314.
57. Засєкін С.В. Дискурсивні маркери когерентності англомовного діалогічного тексту: когнітивний та прагматичний аспекти: Дис канд. філол. наук: 10.02.04. Луцьк, 2001. 174 с.
58. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 307 с.
59. Зернецкий П.В. Единицы речевой деятельности в диалогическом дискурсе // Языковое общение: Единицы и регулятивы. Калинин: КГУ, 1987. С.89102.
60. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высш.ая школа, 1981. 285 с.
61. Івін О.А. Логіка. К.: АртЕк, 1996. 236 с.
62. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 189 с.
63. Калита А.А. Система фонетичних засобів актуалізації смислу висловлювання (експериментально-фонетичне дослідження англійського емоційного мовлення): Автореф. дис д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. лінгв. ун-т. К., 2003. 32 с.
64. Камычек Я. Вежливость на каждый день. М.: Знание,1988. 126 с.
65. Кант И. Пролегомены по всякой будущей метафизике, могущей возникнуть в качестве науки. М.: Прогресс, 1998. 238 с.
66. Карабан В.И. Сложные речевые акты как речевые единицы: Автореф. дис докт. филол. наук: 10.02.04; 10.02.19 / КГУ им. Т.Шевченко. К., 1989. 39 с.
67. Карабан В.И. Сложные речевые единицы /прагматика английских асиндитических полипредикативных образований/. К.: Вища школа, 1989. 131 с.
68. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследования по семантике и модальной логике. Пер. с англ. М.: Изд. иностр. лит., 1959. 382 с.
69. Кемеров В.Б. Взаимопонимание. М.: Политиздат, 1984. 108 с.
70. Кирвалидзе Н.Г. Прагматический аспект дейктических средств языка // Филологические науки. 1988. № 6. С. 5864.
71. Кобозева И.М. "Теория речевых актов" как один из вариантов теории речевой деятельности // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17: Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 721.
72. Козловский В.В. Предложения с конъюнктивом (структура, семантика, прагматика): Монография. Черновцы: Рута, 1997. 281 с.
73. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
74. Колшанский Г.В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. 81 с.
75. Колшанский Г.В. Прагматика языка // Сб. науч. тр. им. М. Тореза. Вып. 151. М., 1980. С. 539.
76. Конрад Р. Вопросительные предложения как косвенные речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16: Лингвисти­ческая прагматика. M.: Прогресс, 1985. С. 349383.
77. Корнійко І.В.