МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В БОРОТЬБІ З РАБСТВОМ І РАБОТОРГІВЛЕЮ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................………..........….3
РОЗДІЛ 1
ГЕНЕЗИС МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ
ЗАБОРОНИ РАБСТВА ..............................................................................11
1.1. Соціокультурні та політико-правові передумови
міжнародно-правової заборони рабства .........................…….....………11
1.2. Етапи становлення заборони рабства і работоргівлі
в міжнародному праві в ХІХ столітті .........................................…….…32
РОЗДІЛ 2
ЗАБОРОНА РАБСТВА І РАБОТОРГІВЛІ В МІЖНАРОДНОМУ
ПРАВІ ...................................................................................................…..…58
2.1. Заборона рабства і работоргівлі в загальному
міжнародному праві ..............................................................…….....….….58
2.2. Заборона рабства і работоргівлі на реґіональному рівні
міжнародно-правового співробітництва держав ...................…...….….81
РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ ПРО ЗАБОРОНУ РАБСТВА І РАБОТОРГІВЛІ .............……100
3.1. Можливість застосування міжнародних і національних
процедур імплементації міжнародно-правових норм про
заборону рабства і работоргівлі .................................……................…..100
3.2. Національна імплементація в Україні міжнародно-правових
норм про заборону рабства і работоргівлі ................……..............…...130
3.3. Національна імплементація в Україні міжнародно-правових норм про заборону інститутів та звичаїв, схожих на рабство ……..………142
ВИСНОВКИ .....................................................................……………....…154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................…......163
ВСТУП

Актуальність теми. За оцінками ООН в різних формах рабської залежності знаходяться десятки мільйонів людей. Це потребує боротьби з рабством як із загальносвітовим явищем, яке на сьогодні охопило майже всі країни світу. Україна є стороною переважної більшості міжнародних договорів, якими рабство заборонено, і все активніше бере участь у міжнародному співробітництві у боротьбі з торгівлею людьми. Відбулися зміни в національному кримінальному законодавстві, за якими торгівлю людьми визнано злочином.
Актуальність цього дослідження на сучасному етапі обумовлена декількома обставинами.
По-перше, участь України в міжнародно-правовій співпраці щодо прав людини потребує спеціальних досліджень для розробки виваженої і збалансованої міжнародно-правової позиції стосовно сучасного розуміння рабства.
По-друге, у вітчизняній міжнародно-правовій доктрині відсутні фундаментальні дослідження питань міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з рабством і работоргівлею.
По-третє, існує нагальна необхідність правового аналізу сучасних уявлень про рабство, що формуються у практиці міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.), або висловлюються у пропозиціях держав.
По-четверте, у міжнародному праві не вирішено питання про порядок притягнення до міжнародно-правової відповідальності держав і фізичних осіб за тримання у рабстві або в підневільному стані та за работоргівлю.
По-п’яте, зберігається необхідність подальшої національної імплементації в Україні міжнародно-правових норм про боротьбу з рабством.
Вищезазначені чинники визначають актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість з точки зору як загальної доктрини міжнародного права, так і вітчизняної доктрини.
Ступінь наукової розробленості проблеми. В Україні до цього часу не проводилося спеціальних комплексних досліджень міжнародно-правових питань співробітництва в боротьбі з рабством і работоргівлею. Хоча в цілому питання сучасного рабства у вітчизняній науці вивчали з позицій соціології, демографії, міграційних процесів (В.М. Глушков, В.І.Римаренко), а в останні роки з’явилися кримінологічні (В.В. Голіна) та кримінально-правові (Н.О. Гуторова) дослідження у цій сфері. Серед вітчизняних правознавців піднімалися лише окремі питання міжнародно-правової боротьби з рабством: співробітництво у міжнародних органах щодо заборони торгівлі дітьми (Е.І. Вінгловська) та жінками (А.С. Мацко). Між іншим, ця проблематика викликає значний інтересів у іноземних вчених-міжнародників (Л. Ачер, Г. Дрост, С. Девідсон, Р. Ковер, К. Літфік, Г. МакДугал, П. Фінкельман, Д. Харріс, В.П. Панов та ін.).
У дисертації проаналізовані вітчизняні загальнотеоретичні міжнародно-правові дослідження (В.Г. Буткевич, А.С. Гавердовський, В.А. Василенко, В.Н. Денисов, В.І. Євінтов, В.С. Семенов, Л.Д.Тимченко) і спеціальні роботи українських юристів, що присвячені міжнародному захисту прав людини (М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, Л.Г. Заблоцька, С.В. Ісакович, П.О. Недбайло, І.В. Ніколайко, П.М. Рабінович), міжнародному співробітництву в боротьбі з рабством і работоргівлею (С. Акімов, Р. Безпальча, Ю.І. Римаренко).
У роботі використані міжнародно-правові дослідження зарубіжних юристів (Е.Х. Аречага, Д. Гом’єн, Г. Дрост, С. Девідсон, І.І. Карпець, В.А. Карташкін, Р. Ковер, Г. МакДугал, Ю.М. Колосов, П. Маланчук, К.Літфік, І.І. Лукашук, В.П. Панов, Б.Г. Манов, М. Ейкхерст, М. Новак, Р.А. Мюллерсон, М.Л. Ентін, П. Фінкельман, Д. Харріс).
Емпіричною базою дослідження є найважливіші міжнародно-правові документи, прийняті в рамках ООН, Радою Європи, Європейським Союзом, ОБСЄ, Організацією Американських Держав, зокрема: Статут ООН, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, схожих на рабство 1956 р., Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Американська конвенція з прав людини 1969 р. У роботі проаналізовані також інші міжнародні документи в галузі прав людини (декларації, резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судових та квазі-судових органів). Проаналізовані нормативно-правові акти України, що спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)» (державна реєстрація № 0186.0.070868).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правового регулювання співробітництва боротьби з рабством і работоргівлею, розроблення пропозицій щодо подальшої національної та міжнародно-правової імплементації міжнародно-правових норм про заборону рабства.

Відповідно до мети дослідження в дисертації зосереджена увага на виконанні таких основних завдань:
– провести аналіз еволюції міжнародно-правової боротьби з рабством і работоргівлею;
– визначити соціальну та політико-правову обумовленість процесу формування міжнародно-правової заборони рабства і работоргівлі;
– проаналізувати сукупність універсальних і регіональних міжнародних договорів про заборону рабства з тим, щоб визначити її природу і сутність;
– виявити специфічні риси понять «рабство» та «обов’язкова чи примусова праця»;
– охарактеризувати специфіку правової допомоги в міжнародному співробітництві у боротьбі з рабством;
– встановити особливості і значення міжнародних організаційних механізмів контролю в галузі співробітництва в боротьбі з рабством;
– оцінити сучасний рівень дотримання міжнародних норм про заборону рабства в законодавстві України;
– зробити висновки та сформулювати рекомендації щодо міжнародно-правової і національно-правової імплементації в українське законодавство норм про заборону рабства.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини в боротьбі з рабством, работоргівлею, інститутами та звичаями, схожими на рабство.
Предметом дослідження є генезис та етапи становлення міжнародно-правового інституту заборони рабства, особливості міжнародного організаційно-правового співробітництва у боротьбі з рабством і работоргівлею в сучасних умовах, практика міжнародних судових та квазі-судових органів у боротьбі з рабством, національна та міжнародна імплементація міжнародно-правових норм про заборону рабства і работоргівлю, та про заборону інститутів та звичаїв, схожих на рабство.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використовується весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права. У процесі дисертаційного дослідження використовувалися діалектичний системний підхід до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямів розвитку інституту міжнародно-правової заборони рабства; загальнонаукові методи: структурний, функціональний, системного аналізу, формально-логічний (аналіз та синтез) при вивченні існуючих теоретичних поглядів щодо правової характеристики рабства як родового явища та теоретичних розробок щодо міжнародно-правової відповідальності за тримання у рабстві і нормативного регулювання відповідних суспільних відносин.
Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів надало можливість проаналізувати юридичний зміст міжнародно-правових норм про заборону рабства і міжнародно-правових норм про заборону примусової чи обов’язкової праці, виявити спільні риси та відмінності у правовому регулюванні такої заборони.
У роботі використані теоретичні положення загальної теорії права, історії держави і права, міжнародного права, кримінального права.
Комплексний підхід до аналізу досліджуваних питань і використання зазначених методів дозволило всебічно розглянути розвиток та сучасний стан інституту міжнародно-правової заборони рабства як складової частини міжнародного права в галузі прав людини.
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з рабством і работоргівлею. Вперше в українській доктрині міжнародного права на теоретичному рівні досліджено систему універсальних та регіональних міжнародно-правових норм про заборону рабства, проаналізовано зміст поняття «рабство», проведено його порівняння з «інститутами, схожими на рабство» та «звичаями, схожими на рабство», проведено порівняльний аналіз понять «рабство» та «обов’язкова чи примусова праця», досліджено регіональні міжнародні організаційно-правові механізми боротьби з рабством, розглянуто особливості міжнародно-правової та національно-правової імплементації норм про заборону рабства, внесені пропозиції щодо внутрішньоправової імплементації в Україні міжнародно-правових норм про злочинність рабства і работоргівлі.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації:
– вперше обґрунтовано, що в процесі еволюції міжнародно-правової боротьби з рабством і работоргівлею в міжнародному праві склалася система загальновизнаних норм, які містяться в універсальних і регіональних міжнародних договорах та встановлюють заборону будь-якого здійснення відносно людини атрибутів права власності;
– вперше доведено, що міжнародно-правова заборона рабства виходить за межі відносин між окремими особами і забороняє засіб виробництва, який засновано на використанні підневільної праці;
– по-новому розглядається поняття «рабство» як родове по відношенню до «інститутів та звичаїв, схожих на рабство», «експлуатації проституції третіми особами», «торгівлі людьми», «підневільного стану»;
– доведено, що «рабство» не обов’язково пов’язане з експлуатацією праці та позбавленням волі, а може існувати як залежність, яка виникає в наслідок традицій, культури, релігії, віку;
– дістав подальшого розвитку висновок, що національна імплементація міжнародно-правових норм про заборону рабства повинна відбуватися на підставі міжнародно-правових зобов'язань України та з урахуванням термінології, яка в них застосовується;
– пропонується новий підхід щодо шляхів підвищення ефективності міжнародних організаційно-правових конвенційних механізмів контролю в сфері боротьби з рабством та работоргівлею;
– вперше обґрунтовано пропозицію про необхідність укладення протоколу про правову допомогу, зокрема про екстрадицію, до Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів та звичаїв, схожих на рабство з тим, щоб спростити міждержавне співробітництво в цій сфері;
– вперше обґрунтовано пропозицію про необхідність включення до проекту міжнародної конвенції про боротьбу з організованою злочинністю рабства і работоргівлі, як злочинів, які в переважній більшості скоюються групою.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що правовий аналіз, який містить дисертація, основні положення і висновки показують становлення та розвиток міжгалузевого міжнародно-правового інституту заборони рабства і работоргівлі, який є одним з центральних як в захисті прав людини, так і в сфері міждержавного співробітництва в боротьбі із злочинністю.
Слід вирізнити такі аспекти застосування результатів дисертації:
– науково-дослідний (у дисертації вперше у вітчизняній науці міжнародного права проведено комплексний аналіз міжнародно-правових актів та документів, що мають відношення до заборони рабства і до цього часу не були предметом спеціального наукового аналізу, а положення і висновки дисертації можуть бути використаними для подальших досліджень міжнародно-правових проблем боротьби з торгівлею людьми);
– науково-освітній (використання розроблених у дисертації наукових положень під час викладання курсу «Міжнародне право», «Міжнародний захист прав людини», «Міжнародне співробітництво в боротьбі з злочинністю», «Міжнародне гуманітарне право»);
– науково-методичний (для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників);
– практичний (для підготовки та перепідготовки юристів і працівників Міністерства закордонних справ України, в практиці правотворчих органів, правозахисними неурядовими організаціями).
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися на таких конференціях:
Наукова конференція «Права людини і правова держава» (Харків, 1998 р., тези знаходяться у друку);
Всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (27 грудня 2000 р., м. Харків; тези опубліковані).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у двох тезах доповідей та повідомлень на наукових семінарах і конференціях.
Відповідно до мети, задач, предмету та логіки дослідження обрано структуру дисертації, яка містить вступ, три розділи (сім підрозділів), висновки та список використаних джерел, який нараховує 169 позицій і займає 14 сторінок. Загальний обсяг дисертації – 176 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного підрозділу роботи. З усіх висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі:
1. У правовій і філософській думці ідея особистої свободи й недоторканності з’явилася у працях ще стародавніх грецьких та римських філософів, потім знаходила відбиття в роботах середньовічних мислителів, а пізніше отримала подальший розвиток у філософській спадщині епохи Просвітництва. Саме особиста свобода й недоторканність людини знаходяться в підгрунтті її права не бути об’єктом рабства й работоргівлі, хоча тривалий час філософська, політична і правова думка не піднімалася до осмислення такої залежності.

2. Міжнародно-правова співпраця в боротьбі з рабством і работоргівлею налічує два століття, а розпочалася із прийняття Віденським конґресом (1815 р.) Декларації про заборону торгівлі неграми-невільниками. Спочатку злочинність работоргівлі формувалася як міжнародно-правовий звичай. Принаймні, до 30-х років ХХ ст. в міжнародному праві склалася звичаєва норма про заборону рабства й работоргівлі. Перші міжнародно-правові договори про скасування рабства в широкому розумінні з’явилися після утворення Ліги Націй, коли в 1926 р. було укладено Конвенцію про рабство. Саме із цим міжнародним документом пов’язано початок конвенційної заборони рабства й работоргівлі незалежно від раси, статі, походження людини, яка опинилася в підневільному стані. Імперативна заборона рабства й работоргівлі в чинному загальному позитивному міжнародному праві знайшла закріплення спочатку в Загальній декларації прав людини, а потім – у п. 1 ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права. На сьогодні конвенційна заборона рабства й работоргівлі в сучасному міжнародному праві пов’язана з майже 30 міжнародними договорами, на підставі яких вона є правовим імперативом. Конвенційна заборона у поєднанні зі звичаєвою забороною рабства й работоргівлі надають можливості стверджувати, що це загальновизнана міжнародно-правова норма, відповідно до якої заборона тримати будь-кого в рабстві є абсолютною. Людина не повинна знаходитися в стані рабства навіть терміново. Будь-які дії, якщо вони можуть призвести до виникнення відносин рабовласництва хоча б на будь-який час, є протиправними.

3. У процесі еволюції міжнародно-правової боротьби з рабством і работоргівлею в міжнародному праві склалася система загальновизнаних норм, які містяться в універсальних та реґіональних міжнародних договорах і встановлюють заборону будь-якого здійснення щодо людини атрибутів права власності. Це знаходить свій прояв не лише в тому, що в міжнародно-правових актах вжиті в основному однакові терміни для позначення тотожних явищ. Важливе значення має також те, що в практиці міжнародних судових органів тлумачення норм реґіональних договорів відбувається із застосуванням норм універсальних міжнародних договорів. Тому існування реґіональних міжнародно-правових договорів про заборону рабства та примусової або обов’язкової праці не принижує значення універсальних міжнародних договорів і не підмінює їх.

4. Міжнародно-правова заборона рабства виходить за рамки простої заборони деякої форми відносин, які можуть виникати в людському суспільстві. Проголошення протиправності тримання в рабстві та работоргівлі забороняє тим самим будь-який спосіб виробництва, заснований на використанні підневільної праці або пов’язаний із нею. Тим самим від держави вимагається брати на себе відповідальність за випадки рабства або работоргівлі, які мали місце під їх юрисдикцією. У такий спосіб відбувається вплив на держави, для того щоб вони застосовували ефективні засоби несприйняття рабовласницької моделі. В іншому випадку держава юридично вимушена ототожнювати свій політичний режим з кожним випадком легального рабства, який мав місце в межах юрисдикції держави.

5. Термін «рабство» набув міжнародно-правового значення з укладенням у 1926 р. Конвенції про рабство. До цього часу в міжнародному праві вживали термін «торгівля невільниками». У другій половині ХХ ст. з’явилося поняття «інститути і звичаї, схожі на рабство». Аналіз міжнародно-правових актів та міжнародно-правової практики дає можливість зробити висновок, що термін «рабство» залишається найбільш ємним для характеристики такого соціального явища і тому термін «рабство» є родовим щодо таких понять, як «торгівля неграми-невільниками», «торгівля людьми», «інститути, схожі на рабство», «звичаї, схожі на рабство», «експлуатація проституції третіми особами».

6. У сучасному розумінні термін «рабство» не обов’язково пов’язаний з експлуатацією праці й позбавленням волі, а може існувати як залежність, що виникає внаслідок традицій, культури, релігії, віку тощо.

7. Примусова чи обов’язкова праця сама по собі не може бути ототожнена з рабством або підневільним станом. На підставі аналізу практики застосування міжнародними судовими органами норм про заборону рабства та норм про заборону примусової чи обов’язкової праці зроблено висновок про схожість і відмінність цих явищ.
Схожість полягає в тому, що:
а) обидва ці стани є посяганням на особисту свободу й недоторканність особи; б) обидва стани виникають незалежно від волі особи; в) вимога про виконання роботи є несправедливою, деспотичною. Те ж саме характерно для роботи, яку виконує раб або яка виконується в підневільному стані.
Відмінність рабства і підневільного стану, з одного боку, і примусової чи обов’язкової праці, з іншого, полягає у наступному:
Перше. Тримання в рабстві й підневільному стані абсолютно заборонено. Такі дії не можуть бути дозволені законодавчо ні за яких обставинах. Відступ держави від зобов'язань за ч. 1 ст. 4 Конвенції з прав людини абсолютно заборонено. Застосування примусової чи обов'язкової праці в деяких випадках може бути легальним. Підстави й умови її використання повинні бути чітко встановлені законом.
Друге. Рабство чи підневільний стан виключає можливість людини змінити цей стан, у той час як використання примусової чи обов'язкової праці засновано на законі і припускає законодавче закріплення підстав для звільнення особи від такої праці.
Третє. Рабство чи підневільний стан може бути пов'язаним з експлуатацією не тільки людської праці, а й самої людини. Примусова чи обов'язкова праця за визначенням завжди пов'язана з використанням (експлуатацією) чужої праці.
Четверте. Перебування людини в рабстві чи в підневільному стані завжди не визначено в часі. Примусова чи обов'язкова праця завжди обмежена в часі (періодом перебування в ув’язненні – п. а ч. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; періодом перебування на військовій службі – п. b ч. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; періодом оголошеного надзвичайного стану – п. c ч. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини та основних свобод). Специфічним є період виконання звичайних громадських обов'язків – п. d ч. 3 ст. 4 Конвенції про захист прав людини та основних свобод). Міжнародна судова практика свідчить про те, що питання про тлумачення поняття «звичайні громадські обов'язки» залишається для неї відкритим.
П’яте. Перебування людини в рабстві чи підневільному стані знаходиться в сфері приватних відносин. Примусова чи обов'язкова праця завжди є зобов'язанням, покладеним на людину державою.

8. Особливістю міжнародно-правової заборони рабства є наявність паралельно з універсальними реґіональних міжнародних договорів, якими тримання в рабстві або підневольному стані визнано протиправним. Реґіональне міжнародне співробітництво в боротьбі з рабством розпочалося в другій половині ХХ ст., коли міжнародна співпраця в захисті прав людини набула системного характеру, а заборона рабства стала невід’ємною частиною міжнародного каталогу прав людини. Саме як складова частина останнього заборона рабства була включена до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, до Американської конвенцію про права людини, в Африканську декларацію про права людини. І тільки значно пізніше з’явилися реґіональні правові акти, у яких торгівля людьми розглядається як самостійне й дуже небезпечне правопорушення, з яким необхідно вести боротьбу із застосуванням особистих зусиль і спеціального правового міждержавного співробітництва.

9. Існує необхідність включення до проекту Міжнародної конвенції ООН про боротьбу з організованою злочинністю рабства й работоргіві, як злочинів, які вчиняються переважно групою. Це буде сприяти зміцненню міжнародно-правового співробітництва у боротьбі з цими злочинами міжнародного характеру.

10. Серед усіх міжнародно-правових актів про боротьбу з рабством і работоргівлею лише Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами передбачає можливість екстрадиції (ст. 8). В інших випадках для здійснення екстрадиції потрібен спеціальний міжнародний договір. Пропонується укласти протокол про правову допомогу, зокрема про екстрадицію, до Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, схожих на рабство, з тим, щоб спростити міждержавну співпрацю в цій сфері. Альтернативними до такого протоколу можуть бути національно-правові заходи щодо сприяння міжнародній правовій допомозі. Зокрема, це може бути передбачена в законодавстві «неповна екстрадиція» – в умовах відсутності міжнародного договору термінова видача особи (в тому числі власного громадянина) при обов’язковому її поверненні в державу, яка «видавала», для відбування кримінального покарання.

11. У сфері боротьби з рабством і работоргівлею в світі склалася система міжнародної і національної (внутрішньодержавної) імплеменнтації міжнародно-правових норм, яка спирається на розгалужену систему організаційно-правових засобів контролю в галузі прав людини. Це забезпечує загальний нагляд за дотриманням у державах норм про заборону рабства й работоргівлі, хоча недостатньо забезпечує контроль у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з рабством і работоргівлею, інститутами та звичаями, що схожі на рабство.

12. Неефективність міжнародних організаційно-правових конвенційних механізмів контролю у сфері боротьби з рабством закладено в тексти відповідних міжнародних договорів, тому підвищення ефективності таких органів у сучасних умовах можливо лише дипломатичними шляхами. З метою підвищення ефективності міжнародних організаційно-правових заходів у боротьбі з рабством і работоргівлею доцільно зміцнити такі механізми. Сучасна система міжнародно-правового контролю в цій галузі спирається на загальні міжнародні механізми щодо прав людини. З огляду на особливість міжнародно-правової заборони рабства й работоргівлі, яка здійснюється в сферах і захисту прав людини, і міжнародної співпраці в боротьбі зі злочинністю, доцільно укласти протоколи до Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, схожих на рабство, та до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами про створення контролюючого органу з квазі-судовими функціями. Такий орган міг би:
а) одночасно виконувати функцію конвенційного і квазі-судового органу, при цьому визнання квазі-судової функції могло б бути факультативним;
б) приймати заяви від окремих осіб і розглядати ці заяви за окремими процедурами залежно від визнання державою конвенційного чи квазі-судового механізму;
в) регулярно заслуховувати доповіді держав про виконання зобов’язань за конвенцією;
г) мати моніторингові функції.

13. Національна імплементація норм про заборону інститутів і звичаїв, схожих на рабство, – особливий і специфічний напрямок імплементації міжнародно-правових норм. Це проявляється в тому, що:
а) боротьбу слід вести не з окремими проявами таких явищ, а із звичаями, які панують у культурі, релігіях суспільства, і тому можуть сприйматися останнім як норма;
б) заборона тримати в рабстві й заборона работоргівлі знаходяться одночасно в галузі кримінально-правового регулювання й у сфері правового захисту прав людини;
в) види рабства різноманітні;
г) існує значна кількість міжнародно-правових договорів, спрямованих на заборону рабства.

14. В Україні національну імплементацію міжнародно-правових норм про заборону рабства й работоргівлі ще не завершено. Це знаходить свій прояв як у відсутності конституційного закріплення заборони рабства, так і в недостатності галузевого правового регулювання (кримінальне право, цивільне право, трудове право) заходів, спрямованих проти коренів, що породжують рабство. Для подальшої імплементації необхідно проведення ретельних досліджень культурних, економічних та інших передумов, які можуть сприяти збереженню підневільної залежності людей.

15. Національна імплементація міжнародно-правових норм про заборону рабства й работоргівлі повинна відбуватися на підставі міжнародно-правових зобов’язань України і з урахуванням термінології, яка в них застосовується. Відхилення від міжнародно-правової термінології під час імплементації норм про заборону рабства і работоргівлі може ускладнити міжнародне співробітництво у цій сфері.

16. Законодавче закріплення в Україні всіх форм підневільної залежності має суттєве значення для розвитку ефективного міжнародного співробітництва в боротьбі з інститутами та звичаями, схожими на рабство. Перш за все це стосується кримінального законодавства. Якщо окрема форма підневільної залежності не є злочином в Україні, то не існує законних підстав для видання іноземного громадянина, який учинив такий злочин за межами України, але на законних підставах постійно проживає в Україні.

17. Не існує міжнародно-правової заборони проституції. Проститутку згідно з конвенційним міжнародним правом, слід розглядати як особу, яка знаходиться в залежності від злочинної діяльності сутенера. Тому національно-правова боротьба з проституцією має провадитися з урахуванням такого стану проститутки і бути спрямованою на захист жінки від сексуального насильства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова С.Ю. Африка: четыре столетия работорговли. – 2-е изд., М.: Наука, 1992. – 331 с.
2. Азіатська реґіональна ініціатива протидії торгівлі людьми: Проект Сполучених Штатів Америки // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1 – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв. / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 670–686.
3. Акімов С., Безпальча Р., Бекер Т. та ін. Міжнародно-правова боротьба із незаконною торгівлею людьми // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1 – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв. За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. академія внутр. справ України, 2001. – С. 577–608.
4. Антекер Г. История американского народа. Колониальная эра. – М.: Наука, 1961. – 510 с.
5. Аречага Э.Х. Современное международное право. – М.: Прогресс, 1983. – 480 с.
6. Аристотель. Политика. Пер. с греч. С.А. Жебелева, с пред., примеч. и прилож. очерка. Исполнен для трудов С-Петерб. философского общества. – М.: Изд-во Сабашниковых, 1911. – 279 с.
7. Буроменський M.В. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісн. Акад. Прав. наук України. – 1999. – № 1(16). – С. 86–94.
8. Буроменский М.В. Политические режимы государств в международном праве (Влияние международного права на политические режимы государств). – Харьков: Ксилон. –1997. – 243 с.
9. Буроменский М.В. Про відповідність проекту Кримінального кодексу України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів, міжнародно-правовим нормам про захист прав і основних свобод людини // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюл. Укр. – америк. Бюро захисту прав людини. – Вип. 10. – Київ-Харків, 1994. – С. 3–29.
10. Буроменський M.В. Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства. – Харків: Фоліо, 2000. – 32 с.
11. Буроменский M., Кохан А. Об определении понятия рабства в международном публичном праве // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідом. наук. конф. проф.–викл. складу. 10-11 грудня 1998 р. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 68–71.
12. Валлон А. История рабства в античном мире. – Т. 1-2. – М.: ОГИЗ, –1941. – 457 c.
13. Вильямс Э. Капитализм и рабство. – М.: Соцэкгиз, 1950. – 230 с.
14. Вінгловська Е.І. Співробітництво держав в рамках ООН по захисту прав дитини // Вісник Київськ. ун-ту: Міжнародні відносини. – Вип.3. – 1995. – С. 41–47.
15. Вінгловська Е.І. Імплементація міжнародних стандартів прав дитини в Україні // Актуал. пробл. міжнарод. відносин: Матеріали наук. конф. студентів і аспірантів. – Київ, 1995. – С. 38–45.
16. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харків, 2000. – 20 с.
17. Всемирная конференция по правам человека: Венская декларация и Программа действий. Июнь 1993 г. С Выступлением Генерального секретаря Организации Объединенных Наций Бутроса Бутроса Гали на открытии конференции. – Нью-Йорк: ООН, 1995. – 60 с.
18. Гаазька міністерська декларація щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації // Міністерська конференція під керівництвом Європейської Співдружності. – Гаага, 24-26 квітня 1997.
19. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища шк., 1980. – 320 с.
20. Глушков В., Іващенко В. Основні напрями профілактичних заходів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.2 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 946–959.
21. Гоббс Т. Соч.: В 2-х т. – М.: Мысль, 1991. – Т.1 – 532 с.
22. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия. Право и практика. – М.: Моск. независимый ин-т междунар. права, 1998. – 598 с.
23. Горбунова В., Шваб І. Стандартні принципи прав людини щодо осіб, які стали об’єктом торрівлі // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. академія внутр. справ України, 2001. – С. 543–558.
24. Гроций Г. О праве войны и мира. Три кита, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. Пер. с латин. А.Л. Саккетти. Вступ. статья А Желудкова. – М.: Госюриздат, 1956. – 868 с.
25. Гуторова Н.А. Ответственность за торговлю людьми по уголовному праву Украины и задачи министерства внутренних дел Украины по борьбе с этим видом преступлений. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 2000. – 68 с.
26. Даневский В. О борьбе с рабовладением и негроторговлей // Рус. Мысль. – Сентябрь. – 1892. – С. 1–28.
27. Даневский В. Прогресс в международных отношениях // Рус. Мысль. 1890. – Кн. III. – С. 129–155.
28. Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве – К.: Наук. думка, 1992. – С. 7–24.
29. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1997. – № 1. – С. 29–36.
30. Дерюжинский В.Ф. Международная борьба с торговлей женщинами // Журнал министерства юстиции. – 1902. – Окт. – С. 174–198.
31. Дмитриев А.И. Становление международного гуманитарного права (ХІХ в. — начало ХХ в.). – К., 1998. – 188 с.
32. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К.: Вища шк., 1985. – 158 с.
33. Документ Еврокомиссии по правам человека NoNo 3435-3438/67, Dec. 19.07.1968. – Yearbook 11. – P. 562.
34. Документ Еврокомиссии по правам человека No. 1468/62, Dec. 17.12.63. – Yearbook 6. – Р.278 (330).
35. Дополнительная конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, схожих с рабством // Междунар. защита прав и свобод человека: Сб.док. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 205–211.
36. Егорьев В. Рабство в наши дни. Проблема рабства в международном праве. – М.: Литиздат, 1928. – 91 с.
37. Євінтов В.І. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (Коментар до ст.9 Конституції України) // Укр. часопис прав людини. – № 1. – 1998. – С. 26–28.
38. Загальна декларація прав людини // Права людини: Міжнародні договори України. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 147–159.
39. История дипломатии. Изд-е 2-е, перер. и допол. Т. ІII. Дипломатия на первом этапе всеобщей капиталистической системы. – М.: Изд-во пол. лит., 1965. – 832 с.
40. Карпачова Н. Запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі// Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.2 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 960–975.
41. Карташкин В.А. Международная защита прав человека. – М.: Юрид. лит., 1976. – 192 с.
42. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Норма, 1995. – С. 126.
43. Клименко Б.М. Принципы международного права // Международное право / Под. ред. Ю.М. Колосова, В.И. Кузнецова. – М.: Междунар.отношения, 1998. –
44. Ковлер А.И. Комментарий к статье 4 Конвенции // Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия. Право и практика. – М.: Моск. независимый ин-т междунар. права, 1998. – С. 158–159.
45. Колосов Ю.М. Понятие международного права, его сущность и роль в международных отношениях, политике и дипломатии // Международное право / Под. ред. Ю.М. Колосова, В.И. Кузнецова. – М.: Междунар.отношения, 1998.
46. Конвенція МОП № 29 «Про примусову чи обо’язкову працю» // Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 18–23.
47. Конвенция об открытом море // Международное право в документах. – М.: Юрид. лит., 1982. – С. 495–504.
48. Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Сб. док. Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью / Сост. Москалькова Т.Н. и др. – М.: Спарк, 1998. – С. 34–48.
49. Конвенция по морскому праву // Морское право: Официальный текст Конвенции по морскому праву с приложениями и предметным указателем. – Нью-Йорк: ООН, 1984. – 316 с.
50. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами // Международное право в документах. – М.: Юрид. лит., 1982. – С. 383–385.
51. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України – 2001. – 10 січ.
52. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // Права людини: Міжнародні договори України. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 109–122.
53. Конвенція про права дитини // Права людини: Міжнародні договори України. – К. Наук. думка, 1992. – С. 123–146.
54. Конвенция относительно рабства // Междунар. защита прав и свобод человека: Сб.док. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 201–205.
55. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII-XIX вв. / Под ред. П.И. Галанзи. – М.: Соцэкгиз, 1957. – 520 с.
56. Конституції нових держав Європи і Азії. – К.: Укр. правнича фундація, 1996. – 544 с.
57. Кримінальний кодекс України // Офіц. Вісн. України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
58. Курицин В.И. Классическое античное рабство. – М.: Наука, 1991. – 371 с.
59. Левченко К. Механізми контролю за дотриманням прав жінок та досвід їх застосування на міжнародному і національному рівнях// Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 526–542.
60. Левченко К. Торгівля жінками в Україні: загальна ситуація та огляд українського законодавства // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 761–781.
61. Лист Ф. Международное право в систематическом изложении. Юрьев (Дерпт): Тип. К.Маттисена, 1909. – 582 + CLXXXIV с.
62. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 371с.
63. Лукашук И.И. Международное право: Часть общая: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 410 с.
64. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. – М.: Спарк, 1999. – 287 с.
65. Манов Б.Г. ООН и содействие осуществлению соглашений о правах человека. – М.: Наука, 1986. – 172 с.
66. Марочкин С.Ю., Суворова В.Я. Реализация норм международного права // Международное право: Учебник / Под ред. Г.В. Игнатенко. – М.: Юрид. лит., 1995.
67. Мартенс Ф. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россиею с иностранными державами. – Т. 7. Типография МИД, – 1874-1909. – 479 с.
68. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – Т.І. – Спб., 1882. – 418 с.
69. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – Изд. ІV дополн. и исправл. – Т.І. – Спб., 1900. – 618 + ХL с.
70. Международная защита прав человека. Документы и комментарии / Сост. и коммент. М.В. Буроменский. – Харьков: Синтекс, 1998. – 298 с.
71. Международное уголовное право: Учебник / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. – М.: Наука, 1995. – 172 с.
72. Международное уголовное право: Учебник / Под общ. ред. В.Н. Кудрявцева. – 2-е изд. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
73. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини.: Міжнародні договори України. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 36–57.
74. Мироненко Н.М., Сергієнко Н.М. ТеоретичнІ засади щодо співвідношення норм міжнародного права і норм національного законодавства // Дія норм міжнародно-правовових документів у національному законодавстві: Міжнар. семінар. – М.–Львів, 6-8 жовтня 1998 р. – С. 1–18.
75. Мовчан А.П. Права человека и международные отношения. – М.: Наука, 1982.
76. Монтескье Ш.-Л. Избранные произведения. – М.: 1955. – 394 с.
77. Наслідки реалізації рішень Європейського суду з прав людини 1997 і 1998 років // Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Досліджкння: Нормативні акти. – Вип. 4. – 2000. – С. 17,18.
78. Наслідки реалізації судових рішень у 1995 і 1996 роках. // Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення: Дослідження: Нормативні акти. – Вип. 2. – Львів: Кальварія, 1998. – С. 15–24.
79. Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001.
80. Нибур Г.Г. Рабство как система хозяйства. Этнологические исследования. – М.: «Кн. дело», 1907. – 431 с.
81. Огар А. Политическая история французской революции. – М.: Соцэкгиз, – 1938. – 275 с.
82. Оппенгейм Л. Международное право. – Т.1. – П/т. ІІ. – М.: ИЛ.,1949. – 547 с.
83. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебник – М.: ИНФРА-М, 1997. – 320 с.
84. Парламентська Асамблея Ради Європи. Рекомендація 1325 (1997) щодо торгівлі жінками та примусової проституції в державах – членах Ради Європи.
85. Пашерстник А.Е., Левин И.Д. Принудительный труд и рабство в странах капитала. – М.: Соцэкгиз, 1952. – 229 с.
86. План заходів ОБСЄ по боротьбі з торгівлею людьми (листопад, 1999 р.) // Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 577– 608.
87. Покровский И.А. История римского права. Изд. 4-е – Петрогад: Право, 1918. – 430 с.
88. Проект Конвенции о пресечении транснациональной организованной преступности // Осуществление рекомендаций 35 и 36 Группы старших экспертов: Документ ООН E/CN.15/1998/11: Добавление.
89. Проект рамочной конвенции Организации Объединенных Наций против организованной преступности: Документ ООН E/CN.15/1998/11: Приложение ІІІ.
90. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України. – Харків: Право, 1997. – 64 с.
91. Рабінович П.М. Про критерії відповідності національної юридичної практики нормам Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення: Дослідження: Нормативні акти. – Вип. 4. – 2000. – С. 19–26.
92. Рабінович П.М. Рішення Європейського суду з прав людини: концептуально-методологічні обгрунтування // Практика Європейського суду з прав людини: Рішення: Досліджкння: Нормативні акти. – Вип. 1. – Львів: Кальварія, 1997. – С. 15–25.
93. Раданович Н.М. Національна імплементація міжнародних договорів щодо прав людини: загальнотеоретичне дослідження (на матеріалах впровадження Конвенції про захист прав та основних свобод людини): Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Львів, 2000. – 20 с.
94. Резолюция Экономического и Социального Совета ООН 1126, 1 окт. 1966 г.
95. Рекомендации группы старших экспертов: Документ ООН E/CN.15/1998/11: Приложение І.
96. Рено Ф., Даже С. Африканское рабство. – М.: Прогресс, 1991. – 294 с.
97. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М.: Политиздат, 1969. – 420 с.
98. Синайский В.И. История источников римского права. – Варшава: 1911. – 358 с.
99. Cироїд Т. Л. Захист жертв злочинів у міжнародному праві: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 19 с.
100. Словарь международного права. / Бацанов С. Б., Ефимов Г. К., Кузнецов В. И. и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1986. – 432 с.
101. Современные формы рабства: Доклад Рабочей группы по современным формам рабства / Председатель-докладчик Х.Э.Варзази. – Женева: ООН, 1999. – 46 с.
102. Современные формы рабства / Женева: ООН. Центр по правам человека, 1994. – 20 с.
103. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: 2000. – 378 с.
104. Статут Організації Об’єднанних Націй. – Нью-Йорк: ООН, 1969. – 140 с.
105. Судебное решение по делу Ван Дер Мюссель от 23 ноября 1983 г. Ser.А, No 70, p.16-21, paras. 32-41
106. Судебное решение по делу Карлхайнц Шмидт от 18 июля 1994 г. Ser.А, No 291-В
107. Судове рішення у справі Ахмет Садик проти Греції //Практика Європейського суду з прав людини. – Вип.1. – Львів: Кальварія, 1997.
108. Сущенко В., Антіпов А. Профілактика злочинності в Україні// Нелегальна міґрація та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті. – Кн.1. – Ч.1 /Авт. кол./ Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондрат’єв / За ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: ІДП НАН України, Київськ. ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 782–838.
109. США: Конституция и законодательные акты / Под ред. О.А. Жидкова. М.: Прогресс, 1993. – 419 с.
110. США: Конституция и права граждан / Под ред. М.: Наука, 1987. – 340 с.
111. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум, 1999. – 528 с.
112. Тодика Ю.Н. Конституція України: проблеми теорії і практики. – Харків: Факт, 2000. – 680 с.
113. Торговля детьми, детская проституция и детская порнография: Специальный доклад Комиссии по правам человека / Спец. докладчик О. Кальсетас-Сантос: Документ ООН А/54/411 29 сент. 1999.
114. Травинский И.В. Как погибли миллионы негров. – М.: Соцэкгиз, 1963. – 189 с.
115. Трайнин А.Н. Защита мира и уголовный закон. – М.: Наука, 1969. – 454 с.
116. Трактат, заключенный в Лондоне 8/20 декабря 1841 г. между Россиею Австриею, Франциею, Великобританиею и Пруссиею об уничтожении торговли неграми. – Спб.: 1842. – 28 с.
117. Ульянова Н.Н., Евинтов В.И. Бувайлик Г.Е., Высоцкий А.Ф., Овсюк А.М. Общепризнанные нормы в современном международном праве. – К.: Наук. думка, 1984. – 269 с.
118. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Право, 2001. – 302 с.
119. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права // Права людини: Міжнародні договори України. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 58–62.
120. Яновский В. История рабства. – Спб.: 1889. – 371 с.
121. Archer L.J. Slavery and other forms of unfree labor. – N.Y.: Routledge, 1988. – 284 p.
122. Barselona Traction Сase. I. C. J. Reports, 1970.
123. Bassiouni M. International Crimes: Digest/Index of International Instruments 1815-1985. – Vol І. – 1986. – 688 р.
124. Buxton T.F. The African Slave trade and its Remedy. – L., 1967.– 204 p.
125. Cain J., Hopkins A.S. British imperialism: innovation and Expansion 1668-1914. – London, 1993. – 610 p.
126. Contemporary forms of Slavery. Ed. G. McDongall. – N.Y., 1999. – 94 p.
127. Cover R. Justice accused: antislavery and the judicial process. – New Haven, 1975. – 210 p.
128. Davidson S. Human Rights. – Buckingham, Philadelphia: Open University Press, 1997. – 212 p.
129. Davis D.B. Problem of slavery in western culture. – N.Y.: Oxford, 1988. – 259 p.
130. De Wilde, Ooms and Versyp v Belgium case. Eur.Court H.R. Series A, No 12, para. 89. – 1971.
131. Discrimination Against Women: the Convention and the Committee. United Nations Office in Geneve, 1996. – 110 p.
132. Drost H. Human Rights as Legal Rights. – L., 1951. – 280 р.
133. English K., Stapleton A. The Human Rights Handbook. A Practical Guide to Monitoring Human Rights. University of Essex: Human Rights Centre, 1995. – 378 p.
134. Finley M.I. Ancient slavery and modern ideology. – N.Y., 1983. – 148 p.
135. Foner E. Slavery and free dome in nineteenth American history. – Oxford. Charendon Press, 1994. – 314 p.
136. Foner P. Business and Slavery. – Chappell Hill, 1981. – 411 р.
137. Gomien D., Harris D., Zwaak L. Law and Practice of the European Convention on Human Rights and the European Social Charter. Council of Europe, 1996. – 640 р.
138. Hall K. The law of American slavery // American Legal and constitution history. V. 9. – N.Y., 1987. – Р. 29–51.
139. Harris D.J., O’Boyle V., C.Warbrick Law of the European Convention on Human Rights. Butterworths: – L., Dublin, Edinburgh, 1995. – 753 р.
140. Harwitz E. Politics and the public conscience: slave emancipation and the abolition movement in Britain. – L., 1973. – 306 p.
141. Humphey J.R. International Law of Human Rights in the Middle Twentieth Country. – Toronto, 1990. – 202 p.
142. Hunt A. New model of democracy: Soul and Body. – L., 1991. – 281 p.
143. I. C. J. Reports, 1950.
144. International Human Rights: Problems of Law, Policy and Practice. Ed. K.K. Litfick. – Boston, 1991. – 490 p.
145. Iugram J.K. A history of slavery and selfdom. Ed., – L., 1995. – 369 p.
146. Lauterpacht H. International Law and Human Rights. – L.,1950. – 279 р.
147. Lovejoy P. Transformation in Slavery: a history of slavery in Africa. – Cambridge, 1983. – 569 p.
148. Marivale N. Lectures on Colonization and Colonies. – Oxford, 1928. – 209 p.
149. Mirrs I. Britain and the Ending of the Slave trade. – L., 1975. – 228 p.
150. Moor J.B. History and Digest of the International Arbitration to which the United States Has been a Party. Vol.3. – 2890 p.
151. Nevinson H.W. A modern slavery. – Essex, 1963. – 329 p.
152. Nowak M. UN Covenant on Civil and Political Rights. CCPR Commentary. – N.P.Engel, Publisher. – Keln. Strasbourg. Arlington, 1993. – 948 р.
153. Phillips W.D. Slavery from Roman times to the early transatlantic trade. – Minneapolis, 1985. – 174 p.
154. Рradier-Fodere L. Le droit international. T. V. – Paris, 1894. – 682 p.
155. Religion and slavery ed. P. Fin Kelman // Articles on American slavery. Vol. 16, 1989. – Р. 7–89.
156. Sharbron L. The Atlantic and Slavery. L., 1955. – 528 p.
157. Slavery in the courtroom. Ed. P. Finkelman. W., 1985. – 480 p.
158. Slavery in Ancient India. L., 1979. – 442 p.
159. Sorokin P.A. Social and Cultural Dynamics. Vol. 1. N.Y., 1973. – 539 p.
160. Van Droogenbroeck v Belgium. Comm. Rep. 9.7.80.
161. Van Droogenbroeck v Belgium case. E.Court H.R. Ser.B, No 44, p.30. (1982).
162. Van Droogenbroeck Case. 24 June 1983. Eur.Court H.R. Series A, No 50, p. 32, para. 58.
163. Vasak V. The Council of Europe // The International Dimention of Human Rights. Vol.2. – Hfris, 1982. – 696 р.
164. Wallase R. International Law. 2-d ed.– L.: Sweet Maxwell, 1992.– 311p.
165. Walvin J. England, slaves and freedom. 1776-1846. Boton Ronge, 1982. – 297 p.
166. Watson A. Slave law in the Americas. Athens: U.G.P., 1989. – 290 p.
167. Unіted Nations Action in the Field of Human Rights. Unіted Nations Organisation. – N. Y., 1996. – 103 р.
168. UN Doc. E/CN.4/1996/137. Annex 1.
169. UN Doc. E/CN.4/1996/53. Add. 1.