ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО МИРУ І БЕЗПЕКИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

brief description

Міністерство внутрішніх справ України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ТЕЛИЧКІН ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 351.74:061.1(100)

ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО МИРУ І БЕЗПЕКИ:
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління;
адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор
БАНДУРКА Олександр Маркович

Харків – 2004
ЗМІСТ
Стор.
Перелік умовних позначень……………………………………………... 4
Вступ………………………………………………………………………... 6
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи діяльності щодо забезпечення міжнародного миру і безпеки ……........……...................
18
1.1. Сучасний стан проблеми управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки правоохоронного характеру….............................................................................................

18
1.2. Історико-правові основи становлення та розвитку системи колективної безпеки..............................................................……….....
23
1.3. Інституційно-управлінські засади сучасної системи забезпечення міжнародного миру................................................................................
33
1.4. Основні форми діяльності з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки………...............………………………
51
Розділ 2. Правоохоронна діяльність місії із забезпечення миру......... 99
2.1. Організаційні засади діяльності місії з підтримання миру................. 99
2.2. Основні суб’єкти правоохоронної діяльності місії на користь миру 111
2.3. Цивільна поліція як провідний суб’єкт правоохоронної діяльності місії з підтримання миру ……….................................……………….
122
2.4. Основи застосування правоохоронного персоналу в операціях з відновлення або підтримання миру ....................................................
143
Розділ 3. Правові основи правоохоронної діяльності щодо забезпечення міжнародного миру …........................................................
153
3.1. Правова база діяльності міжнародної цивільної поліції у галузі підтримання миру ....………………………………………………….
153
3.2. Роль статутних актів міжнародних організацій у правовому регулюванні операцій із забезпечення міжнародного миру..........…
159
3.3. Національне законодавство як правове джерело правоохоронної діяльності на користь миру....................……………………………...
167
3.4. Правове регулювання участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних операціях із забезпечення миру ..…...........
177
Розділ 4. Адміністративне право як правова основа процесу управління операцією із забезпечення міжнародного миру................
200
4.1. Зовнішньо-правові засади операцій на користь миру ........................ 200
4.2. Внутрішньо-правові засади операцій на користь миру...................... 226
4.3. Особливості процесу управління правоохоронним компонентом місії із забезпечення міжнародного миру............................................
264
Розділ 5. Система управління службовою діяльністю міжнародної цивільної поліції ………………………………………..............................
288
5.1. Управління діяльністю з виконання мандату міжнародної цивільної поліції.....................................................................................
288
5.2. Управління роботою з персоналом міжнародної цивільної поліції . 298
5.3. Управління системою ресурсного забезпечення діяльності міжнародної цивільної поліції..………………………….…………...
344
Висновки………………………………………………………………….... 362
Список використаних джерел................................................................... 377
Додатки:
А. Теоретико-методологічні основи діяльності щодо забезпечення міжнародного миру і безпеки
Б. Правоохоронна діяльність операцій із забезпечення миру
В. Правові основи правоохоронної діяльності щодо забезпечення міжнародного миру
Д. Адміністративне право як правова основа процесу управління операцією із забезпечення міжнародного миру
Е. Система управління службовою діяльністю міжнародної цивільної поліції

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

БНС Багатонаціональні сили
ВП Військова поліція
ГА ООН Генеральна Асамблея ООН
ГАО Головний адміністративний офіцер
ГВСООНІП Група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані
ГООНСЛ Група ООН із спостереження в Лівані
ГС Генеральний секретар ООН
ГСООН у ЦА Група спостерігачів ОН у Центральної Америці
ГСООНСА Місія ООН у стрічці Аозу
ДГП Департаменту з гуманітарних проблем ООН
ДОМРЕП Місія Представника Генерального секретаря в Домініканської республіці
ДОПМ Департамент операцій з підтримання миру ООН
ДПВМ Діяльність з підтримання і відновлення миру
ЗЕС Західноєвропейський Союз
ЗСООНК Збройні сили ООН з підтримання миру на Кіпрі
ЗСООНЛ Збройні сили ООН у Лівані
ІІГВСООН Ірано-іракська група військових спостерігачів ООН
ІКМООНС Ірако-кувейтська місія ООН із спостерігання
КМООНА Контрольна місія ООН в Анголі ІІІ
КФОР Сили (НАТО) для Косово
КЮРМ Колишня югославська республіка Македонія
ЛН Ліга Націй
МАП Міжнародне адміністративне право
МООНБГ Місія ООН у Боснії і Герцеговині
МООНГ Місія ООН у Гаїті
МООНДР Місія ООН з надання допомоги Руанді
МООНРЗС Місія ООН з проведення референдуму в Західної Сахарі
МООНСГ Місія ООН із спостереження в Грузії
МООНСЄ Місія ООН із спостереження в Ємені
МООНТАК Місія ООН із справ тимчасової адміністрації в Косово
МП Місцева поліція
МПССП Міжнародні поліцейські сили спеціального призначення
МСООНЛ Місія спостерігачів ООН у Ліберії
МСООНС Місія спостерігачів ООН у Сальвадорі
МСООНТ Місія спостерігачів ООН у Таджикистані/ Таджикистан
МСООНУР Місія спостерігачів ООН в Уганді і Руанді
НЗСООН Надзвичайні збройні сили ООН
ОВМ Операція з відновлення миру
ОКМ Операція на користь миру
ОНВУП Орган ООН із спостерігання за виконанням умов перемир’я
ОНУК Операція ООН у Конго
ОООНВД Операція ООН з відновлення довіри в Хорватії
ОПМ Операція з підтримання миру
ПДІ Постійно діюча інструкція
ПЗС Правила застосування сили
ПМЄС Поліцейська місія Європейського Союзу
РБ Рада Безпеки ООН
СБООН Сили безпеки ООН
СВУ Сили з виконання угоди
СЗС Сил із стабілізації
СООНО Сили ООН з охорони
СООНСР Сили ООН із спостерігання за роз’єднанням/ Сирія
СП Спеціальна поліція
СПГС Спеціальний представник Генерального секретаря ООН
СПРООН Сили превентивного розгортання ООН
СРУ Система резервних угод ООН
ТАООНСС Тимчасова адміністрація ООН для Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему
ТАООНСТ Тимчасова адміністрація ООН у Східному Тиморі
ТСООНЛ Тимчасові сили ООН у Лівані
УСК Угода про статус контингенту
ЦП Цивільна поліція
ЦШ Центральний штаб
ЮНІПОМ Індо-пакистанська місія ООН із спостереження
ЮНОМОЗ Операція ООН у Мозамбіку
ЮНОСОМ Операція ООН у Сомалі
ЮНТАГ Група ООН з надання допомоги в перехідний період
ЮНТАК Тимчасовий орган ООН у Камбоджі

ВСТУП

Участь у міжнародної діяльності з підтримання або відновлення миру є для працівників міліції України новим, специфічним видом професійної діяльності, яка має місце в екстремальних умовах та характеризується незвичними цілями і завданнями, нестандартною системою управління, іншою культурно-мовним середовищем тощо.
Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю чітких теоретичних розробок щодо структури, специфіки, правових засад управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки правоохоронного характеру; необхідністю підвищення ефективності службової діяльності особового складу міжнародної цивільної поліції; визначенням оптимальної системи управління діяльністю із забезпечення міжнародного миру правоохоронного характеру; потребою вдосконалення роботи з персоналом міжнародної цивільної поліції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію положень Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96; Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення дисципліни і законності, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2001 року № 515. Дослідження виконано відповідно до п. 2 „Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах” розділу IV „Удосконалення управління органами внутрішніх справ” Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635; п. 6.1 „Проблеми міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ, нелегальної міграції та торгівлі жінками” Пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635; розділу 1.2. “Організаційно-управлінське забезпечення діяльності ОВС” Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755; п. 2.3 „Проблеми міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ” Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р. (протокол № 3); п. 1.8. Розділу 1. „Проведення актуальних наукових досліджень щодо діяльності органів внутрішніх справ” Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу цілісної системи наукових поглядів на правоохоронну діяльність із забезпечення міжнародного миру, відповідного вітчизняного та міжнародного законодавства визначити концептуально-теоретичні засади управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки правоохоронного характеру, виробити концепцію застосування правоохоронних інституцій в операціях з відновлення або підтримання міжнародного миру, розробити систему організаційно-правових заходів підвищення ефективності правоохоронного компонента міжнародних операцій на користь миру.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
- дослідити генезис системи управління діяльністю з підтримання або відновлення миру, зокрема, правоохоронного характеру;
- визначити сутність та зміст правоохоронної діяльності у сфері забезпечення міжнародного миру;
- провести класифікацію форм діяльності на користь миру за критерієм застосування сили;
- окреслити систему суб’єктів правоохоронної діяльності міжнародної місії із забезпечення миру;
- теоретично обґрунтувати концепцію застосування правоохоронних інституцій в операціях з відновлення або підтримання міжнародного миру;
- з’ясувати теоретико-методологічні засади управління діяльністю з підтримання або відновлення миру правоохоронного характеру;
- визначити структуру системи управління діяльністю з підтримання або відновлення миру правоохоронного характеру;
- проаналізувати правові засади діяльності міжнародних правоохоронних інституцій у галузі забезпечення миру і безпеки;
- з’ясувати роль адміністративного права в регулюванні відносин внутрішньо-управлінського характеру, які виникають під час функціонування міжнародних місій з підтримання миру;
- дослідити чинну нормативно-правову базу управління діяльністю на користь миру, зокрема в Україні, та розробити заходи щодо її вдосконалення;
- запропонувати шляхи реорганізації державної системи управління діяльністю з підтримання або відновлення миру.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі участі міжнародних правоохоронних інституцій у діяльності з підтримання або відновлення миру і безпеки.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні та організаційно-правові засади, форми і методи правоохоронної діяльності у сфері забезпечення міжнародного миру і безпеки.
Методологічною основою дисертації. Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету і завдання дослідження, його об’єкт та предмет – діяльнысть на користь миру правоохоронного характеру. З урахуванням вітчизняної теоретико-методологічної спадщини методологічну основу дослідження складають положення матеріалістичної діалектики, сучасної теорії наукового пізнання соціальних та правових явищ, що охоплює комплекс загальнонаукових теоретичних методів: історико-правовий, логіко-семантичний, структурно-функціональний, системно-структурний, компаративно-правовий, формально-юридичний, соціологічні, психологічні, статистичні та інші методи.
Історико-правовий метод застосовано при розгляді становлення та розвитку системи управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки (розділ 1). Логіко-семантичний – використовувався при аналізі понятійного апарату правоохоронної діяльності у галузі забезпечення міжнародного миру (розділ 1). Структурно-функціональний метод аналізу управління діяльністю із забезпечення міжнародного миру і безпеки дозволив визначити основні закономірності та тенденції її розвитку (розділи 1, 2). Завдяки системно-структурному методу система управління діяльністю на користь миру правоохоронного характеру досліджена як ієрархічна, поліфункціональна, але цілісна система (розділи 2, 3, 5). Компаративно-правовий метод дозволів визначити особливості правової бази діяльності міжнародної цивільної поліції, місій на користь миру (розділи 3,4), ступінь впровадження міжнародно визнаних стандартів у діяльність правоохоронних органів різних країн (розділ 5). Формально-юридичний аналіз норм чинного законодавства дозволив виявити деякі властиві їм недоліки та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у сфері правоохоронної діяльності у галузі забезпечення міжнародного миру (розділ 3). Соціологічні та психологічні методи використовувалися при визначенні особливостей процесу управління правоохоронними інституціями, що беруть участь в операціях з підтримання міжнародного миру (розділ 4). Статистичний метод застосовувався з метою аналізу стану, перспектив розвитку, виявлення особливостей системи управління міжнародними правоохоронними формуваннями (розділи 2, 3, 5). Застосування різних методів дозволило комплексно дослідити зазначену проблему і розробити обґрунтовані висновки та пропозиції.
Відповідно до мети дисертаційного дослідження поряд з працями з теорії управління широко використовувалися наукові розробки з філософії, логіки, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, насамперед міжнародного та адміністративного права, соціології, психології, політології, лінгвістики тощо.
Нормативну та емпіричну базу склали норми Конституції України та інших законодавчих актів України (передусім, закони України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, „Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав”, „Про міліцію” тощо), акти Верховної Ради, Президента України, органів виконавчої влади, зокрема МВС України, статутні акти міжнародних організацій (у першу чергу, ООН, ОБСЄ, ЄС тощо), міжнародно-правові акти, акти допоміжних органів міжнародних організацій (зокрема, місій на користь миру), національна, зарубіжна та міжнародна правозастосовна практика, досвід діяльності операцій з підтримання або відновлення міжнародного миру та реформування національних правоохоронних органів, узагальнення практики діяльності міжнародних організацій з питань підтримання миру та впровадження міжнародних стандартів щодо дотримання прав людини в діяльність національних правоохоронних органів, довідкова література, статистичні матеріали тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням основних теоретичних і науково-прикладних проблем, пов’язаних з діяльністю правоохоронного характеру у галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки. У дослідженні вироблено теорію застосування правоохоронних органів в операціях на користь миру та управління ними.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
1. Дістала подальший розвиток характеристика історичної еволюції системи забезпечення міжнародного миру і безпеки.
2. Вперше сформульовано концепцію підтримання міжнародного миру і безпеки через забезпечення внутрішньої безпеки окремої держави шляхом втручання світової спільноти у процес розв’язання інтрадержавних конфліктів. Зроблено висновок, що зміцнення внутрішньої безпеки держави і, зокрема, правопорядку, як однієї з найважливіших її складових, може розглядатися як засіб забезпечення міжнародного миру і безпеки.
3. Вперше запропоновано визначення поняття коерцитивності, тобто ступеня примушення, що застосовується до учасників конфлікту з метою його врегулювання. Теоретично обґрунтовано класифікацію за критерієм коерцитивності видів операцій на користь миру, спрямованих на розв’язання інтрадержавних конфліктів, а саме: переконання до миру, спонукання до миру, приборкування до миру, приневолення і примушення до миру.
4. Уточнення визначення системи основних суб’єктів правоохоронної діяльності операцій на користь миру, до яких віднесено цивільну поліцію міжнародних організацій, коаліцій держав та окремих держав; військовослужбовців міжнародних організацій, коаліцій держав та окремих держав; військову поліцію збройних сил міжнародних організацій, коаліцій держав та окремих держав; підрозділи з реформування судових та правоохоронних органів; підрозділи з контролю за дотриманням прав людини; служби безпеки міжнародних організацій; підрозділи з цивільних питань; міжнародні судові органи тощо.
5. Вперше визначено умови, за яких відповідною міжнародною організацією може бути прийнято рішення про включення підрозділів цивільної поліції до складу місії на користь миру.
6. Вперше сформульовано концепцію комплексного застосування міжнародних правоохоронних інституцій в операціях із відновлення або підтримання миру і безпеки, відповідно до якої оптимальний набір сил та засобів, потрібних для виконання правоохоронних функцій, тактика їх застосування визначаються з урахуванням мети, завдання, характеру суб’єкта та об’єкта міжнародного втручання у процес розв’язання інтрадержавного конфлікту, поточної стадії конфлікту, форми діяльності стосовно його розв’язання, згоди сторін-антагоністів на міжнародну інтервенцію, а також ступеня коерцитивності операції.
7. Удосконалено характеристику структури механізму управління правоохоронною діяльністю на користь миру.
8. Дістало подальший розвиток визначення характеру системи управління міжнародною цивільною поліції.
9. Поглиблено визначення особливостей системи управління діяльністю з підтримання або відновлення миру правоохоронного характеру, і обґрунтовано їх диференціацію на правові, організаційні, культуральні, психологічні тощо.
10. Отримало подальший розвиток обґрунтування необхідності дотримання принципу єдиноначальності в діяльності міжнародної цивільної поліції.
11. Удосконалено класифікацію правових джерел діяльності міжнародних правоохоронних органів у сфері підтримання миру і безпеки.
12. Подальший розвиток одержав поділ правової бази операцій на користь миру на „зовнішнє” та „внутрішнє” право.
13. Вперше сформульовано і обґрунтовано висновок про існування окремої підгалузі адміністративного права - міжнародного адміністративного права, яке складає основу правової бази системи управління діяльності підрозділів міжнародної цивільної поліції і характеризується рисами обох, національного і міжнародного, систем права.
14. Сформульовано і обґрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері забезпечення міжнародного миру і безпеки.
Автором проведений широке коло досліджень стосовно вивчення проблеми управління діяльністю на користь миру правоохоронного характеру. Весь блок досліджень, а також обробка, узагальнення та інтерпретація отриманих результатів, їх впровадження в практику здійснений самостійно.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути основою для подальших досліджень у сфері правового забезпечення участі працівників правоохоронних органів в діяльності з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки; управління органами внутрішніх справ в особливих умовах; вдосконалення професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ; впровадження міжнародно визнаних стандартів забезпечення прав людини в діяльність правоохоронних органів тощо. Висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, може бути використано для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема, законів України „Про міліцію”, „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, „Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав” тощо, що буде сприяти удосконаленню правової бази діяльності міжнародної цивільної поліції, місій на користь миру. Використання одержаних результатів дозволить також поліпшити практичну діяльність з питань підтримання миру правоохоронного характеру. Положення та висновки дисертації можуть бути застосовані в процесі підготовки підручників та навчальних посібників з навчальних курсів „Адміністративне право”, „Міжнародне право”, „Правоохоронні органи зарубіжних країн”, „Історія органів внутрішніх справ”, „Правові основи миротворчої діяльності органів внутрішніх справ”, „Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю”, „Права людини в міжнародному праві”, „Міжнародні правоохоронні організації”, „Адміністративна діяльність цивільної поліції ООН” тощо.
Основні положення дисертації були впроваджені при підготовці наказів МВС України від 31 травня 2000 р. № 342 “Про затвердження Положення про миротворчий персонал працівників органів внутрішніх справ України, відряджених для участі у міжнародних миротворчих операціях, Порядку відбору та направлення працівників органів внутрішніх справ України для участі в міжнародних миротворчих операціях, Положення про комісію МВС України з відбору та направлення працівників органів внутрішніх справ України для участі у міжнародних миротворчих операціях та її склад”, від 18 квітня 2001 р. № 286 „Про затвердження Положення про миротворчий персонал працівників органів внутрішніх справ України, осіб, звільнених з органів внутрішніх справ за віком або вислугою років, та відібраних для відрядження для участі в міжнарод¬них миротворчих операціях”, від 7 грудня 2003 р. № 1490 “Про організаційне забезпечення миротворчої діяльності МВС України”. Пропозиції щодо участі працівників органів внутрішніх справ в операціях з підтримання миру направлені до МВС України для підготовки нової редакції Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Положення дисертації були використані при розробці рекомендацій семінару Організації Об’єднаних Націй з питань вдосконалення системи управління цивільної поліції ООН (6-10 серпня 2001 р., м. В.Нейштадт, Австрія). Окремі положення дослідження були також впроваджені в роботі Комісії з питань організації та правового забезпечення міжнародної миротворчої діяльності органів внутрішніх справ України. Матеріали дисертації застосовувалися при проведенні занять у системі Міжнародних курсів офіцерів цивільної поліції ООН, які проводилися в серпні 2002 р. у Міжнародному навчальному центрі збройних сил Швеції; Програми для керівного складу з питань безпеки і міжнародних відносин Коледжу з вивчення питань безпеки і міжнародних відносин (м. Гарміш-Партенкірхен, Німеччина) в січні-квітні 2004 р. тощо.
Практичне значення одержаних дисертантів результатів полягає також у тому, що положення дисертації можуть бути використані як методологічне підґрунтя для підготовки персоналу операцій з підтримання миру; при проведенні науково-дослідної роботи курсантів і студентів, підготовці курсів лекцій, підручників, навчальних посібників, для підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів тощо.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень теорії управління та правової науки, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві з М.І. Ануфрієвим, Л.Ф. Шестопаловою і Г.А. Свислоцьким опубліковано монографію „Деятельность Гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии” (здобувачем досліджені питання управління діяльністю цивільної поліції ООН та психологічної адаптації до умов проходження служби в міжнародній місії), з Г.О. Горбуновою та К.Б. Левченко - підрозділ 1.2 „Міжнародне співробітництво у протистоянні торгівлі людьми” навчального посібника „Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми” (здобувачем сформульована концепція застосування правоохоронних інституцій місій з підтримання миру у галузі боротьби з торгівлею людьми). Сумісно з Л.Ф. Шестопаловою підготовлені праці „Типология стрессогенных факторов, характерных для миротворческих миссий ООН» (здобувачем визначені основні типи стресогенних факторів, що впливають на службову діяльність персоналу поліції ООН), «Основные принципы и этапы психологической подготовки работников полиции к несению службы в составе подразделений гражданской полиции ООН» (здобувачем запропонована система психологічної підготовки кандидатів на посади поліцейських спостерігачів), «Использование метода дебрифинга для профилактики психической дезадаптации участников миротворческой операции» (здобувачем досліджена система психологічного супроводження службової діяльності цивільної поліції ООН), «Условия и факторы формирования суицидального поведения у полицейского персонала международных миротворческих миссий» (здобувачем розроблена система попередження надзвичайних подій серед особового складу поліцейського персоналу ООН), з О. Ю. Процьких - «Награды ООН и других международных организаций за участие в деятельности по поддержанию или восстановлению международного мира и безопасности» (здобувачем проаналізовано чинне законодавство стосовно порядку носіння нагород міжнародних організацій), з О.М. Ляховою – „Основні принципи діяльності місій на користь миру неінституційного характеру: на прикладі „Тимчасової міжнародної присутності у місті Хеврон” (здобувачем сформульовані основні принципи організації діяльності правоохоронних організацій неінституційного характеру). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на 13 наукових та науково-практичних конференціях, семінарах та навчальних курсах, у тому числі і міжнародних, зокрема: „Актуальні проблеми юридичної психології” (Київ, 1999 р.), „Социально-психологическая реабилитация населения, пострадавшего от экологических и техногенных катастроф” (Мінськ, 1999 р.); „Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества” (Одеса, 1999 р.); „Актуальні проблеми роботи з персоналом органів внутрішніх справ” (Харків, 1999 р.); „Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (Харків, 2000 р.); „Управління цивільною поліцією ООН” (В.Нейштадт, Австрія, 2001 р.); „Актуальні питання підтримання миру” (Корнулліс Парк, Канада, 2001 р.); „Актуальні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України” (Харків, 2002 р.); „Екологічна безпека – минуле, сучасне, майбутнє” (Харків, 2002 р.); „Курси офіцерів поліції ООН”, Стокгольм, Швеція, 2002 р.); „Участь працівників органів внутрішніх справ у врегулюванні конфліктів, які ставлять загрозу міжнародному миру і безпеці” (Харків, 2003 р.); „Забезпечення внутрішньої безпеки держави в міжнародних операціях на користь миру” (Гарміш-Партенкірхен, Німеччина, 2004 р.).
Публікації. . Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії „Управление Гражданской полицией ООН» (2003 р.), колективній монографії „Деятельность Гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии” (1999 р.), глосарії „Управління миротворчою правоохоронною діяльністю” (2002 р.), підрозділі 1.2 „Міжнародне співробітництво у протистоянні торгівлі людьми” навчального посібника “Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми (2001 р.), 24 наукових статтях (з них 22 – у фахових виданнях), а також 5 тезах виступів, доповідей на конференціях і семінарах.
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження, дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на 18 підрозділів, висновків, переліку використаної літератури, п’яти додатків. Повний обсяг дисертації становить 428 сторінок. Список використаних джерел складається із 541 найменування і займає 51 сторінку. Додатки оформлені окремою книгою обсягом 110 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Питання правоохоронної діяльності у сфері відновлення або підтримання міжнародного миру досі залишаються вивченими в зарубіжній та вітчизняній науці недостатньо. Практично відсутні комплексні дослідження організаційно-правових аспектів цієї проблеми.
2. Можуть бути виділені шість етапів формування сучасної архітектури глобальної колективної безпеки и системи управління нею: античний (до V в. н.е.), середньовічний (V в. н.е. – 1648 р.), прелімінарний (1648 р. – 1815 р.), європоцентристський (1815 р. – 1919 р.), новий (1919 р. – 1945 р.) і новітній (з 1945 р.). Сучасна система колективної безпеки, стержнем якої є Організація Об’єднаних Націй, створена з урахуванням всього попереднього досвіду в галузі підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки та характеризується своїм універсальним і глобальним характером; засновується на загальнолюдських понаднаціональних, понадрелігійних і понадполітичних принципах; а також на формальному закріпленні в міжнародному та національному праві принципу відмови від силових засобів вирішення інтердержавних суперечок на користь мирних. Її створення стало можливим за умови формування світового співтовариства рівноправних суверенних держав, які досягли певного рівня технологічного прогресу та об’єднаних усвідомленням належності до єдиної земної цивілізації та загрози переростання локального конфлікту до світової катастрофи.
3. В епоху глобалізації загрозу міжнародному миру і безпеки можуть викликати, у першу чергу, конфлікти інтрадержавного характеру. Зміцнення внутрішньої безпеки держави і, зокрема, правопорядку, як однієї з її найважливіших складових, може розглядатися як засіб забезпечення міжнародного миру і безпеки.
4. Міжнародна правоохоронна діяльність на користь миру – діяльність світової спільноти, спрямована на розв’язання конфліктів (насамперед, інтрадержавного характеру), які становлять загрозу міжнародному миру і безпеці, через забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод людини в зоні конфлікту.
5. Система управління правоохоронною діяльністю на користь миру є ієрархічною системою, яка функціонує на міжнародно-інституційному, національному та місійному рівнях і складається з підсистем управління діяльністю з імплементації волі світової спільноти, роботою з персоналом та ресурсним забезпеченням та засновується на нормах міжнародного публічного, національного та міжнародного конвергенційного (зокрема, міжнародного адміністративного) права.
6. Провідним суб’єктом управлінської діяльності в галузі забезпечення миру на міжнародно-інституційному рівні виступає Організація Об’єднаних Націй, а саме: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Генеральний секретар ООН, Департамент операцій з підтримання миру Секретаріату ООН тощо. Генеральна Асамблея розробляє загальні стратегічні напрямки діяльності з із забезпечення миру і безпеки. Рада Безпеки здійснює загальне керівництво операціями на користь миру, приймаючи принципові рішення про їх розгортання, пролонгування або завершення; визначаючи цілі, завдання, чисельність персоналу, бюджет та джерела фінансування місії; заслуховуючи звіти керівництва Секретаріату ООН та місій про розвиток операції тощо. Генеральний секретар ООН несе відповідальність за виконання рішень РБ, очолює роботу з підготовки, розгортання та завершення місій, забезпечує загальний повсякденний контроль за розвитком операції на користь миру. Департамент операцій з підтримання миру відповідає за поточну практичну роботу щодо планування, підготовки та управління операціями на користь миру, координації зусиль країн-членів ООН у галузі діяльності з підтримання або відновлення миру тощо.
7. На національному рівні до основних суб’єктів управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру відносяться органи законодавчої та виконавчої влади, зокрема, голова держави, парламент, уряд тощо. Система управління діяльністю із забезпечення миру, що існує в Україні і до якої відносяться Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ, Рада національної безпеки і оборони України тощо не повністю забезпечує вимоги провідних міжнародних організацій стосовно підвищення ефективності діяльності із забезпечення миру. Доцільно передача повноважень щодо прийняття рішення стосовно участі працівників органів внутрішніх справ в міжнародних операціях на користь миру від Президента держави прем’єр-міністру, як главі Уряду; створення у межах системи резервних угод ООН групи швидкого реагування з числа працівників органів внутрішніх справ; формування в Україні єдиного координаційного центру з питань участі працівників правоохоронних органів у міжнародній діяльності з підтримання або відновлення миру; введення в штат Постійного представництва України при ООН представника Міністерства внутрішніх справ тощо. З метою вирішення проблеми підвищення оперативності підрозділів цивільної поліції доцільно входження України в систему резервних угод ООН відносно персоналу правоохоронних органів; формування національної резервної групи з числа працівників МВС України; створення єдиного державного органу, відповідного за координацію діяльності силових структур країни в галузі забезпечення міжнародної безпеки; організація сумісної із закордонними партнерами (включаючи країни-члени Євросоюзу) підготовки персоналу цивільної поліції.
8. Завдання щодо врегулювання певного конфлікту використовує структурне формування, яке отримало назву „місія”. До її складу може входити низка компонентів: військовий, військових спостерігачів, дипломатичний, політичний, контролю зо дотриманням прав людини, виборчий, цивільної адміністрації, поліцейський тощо. Наявність того або іншого компоненту в місії детермінується конкретними умовами операції: військово-політичною обстановкою, мандатом, станом фінансування тощо. В разі покладення на місію ООН суто військових завдань загальне керівництво здійснюється Командуючим військами, при покладенні завдань цивільного характеру – Спеціальним представником Генерального секретаря ООН. За обсягом та змістом владних повноважень системи управління збройними силами та цивільною поліцією диференціюються на шість категорій: оперативне командування і оперативне управління, тактичне командування і тактичне управління, національне командування та територіальне командування. Конкретний вид системи управління визначається завданнями операції, а також характеристиками об’єкта управління. Для підрозділів поліцейських спостерігачів ЦП ООН характерно оперативне командування, для підрозділів Спеціальної поліції – оперативне управління.
9. Діяльність з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки може набувати форму операцій на користь миру, серед яких за традиційною класифікацією найбільш розповсюдженими є операції з примушення до миру та операції з підтримання миру. За критерієм коерцитивності, тобто ступеня примушення, що застосується до учасників конфлікту з метою його врегулювання, виділяються наступні види операцій: переконання до миру, спонукання до миру, приборкування до миру, приневолення і примушення до миру.
10. Операції з примушення до миру – комплекс заходів з відновлення миру, який передбачає застосування сили міжнародним військовим персоналом. Операції цієї категорії проводяться при відсутності у сторін-антагоністів згоди на мирне розв’язування конфлікту, тобто коли імплементація волі світової спільноти щодо встановлення миру можлива виключно через застосування сили і характеризуються максимально високим рівнем коерцитивності, відсутністю необхідності отримувати від сторін-учасниць конфлікту згоду на розміщення міжнародних сил та відмовою персоналу місії від принципів нейтралітету та неупередженості. Примушення до миру в своєму крайньому вираженні може набувати форму бойових дій, внаслідок чого провідним структурним елементом операцій цього типу є військовий компонент. Правовими засадами операції цього типу є норми ст.ст. 42-43 Статуту ООН, а останніми роками - ст. 53 Статуту в частині застосування сил регіональних організацій або багатонаціональних коаліцій. Разом з цим у порушення положень ст. 53 реальний контроль за діями цих організацій або коаліцій з боку РБ ООН практично відсутній. В умовах проведення операції з примушення до миру правоохоронні функції вимушено тимчасово покладаються на особовий склад міжнародних сил (військовослужбовців) та персонал військової поліції.
11. Операції з підтримання миру є присутність міжнародного військового, поліцейського і цивільного персоналу в зонах конфліктів з метою реалізації або контролю за реалізацією угод з локалізації та врегулювання цих конфліктів. Операції цього типу базуються на принципах згоди сторін-антагоністів на розміщення міжнародних сил, дотримання персоналом місії повного нейтралітету відносно всіх учасників конфлікту, мінімальне застосування сили тощо. За критерієм коерцитивності операції з підтримання миру можуть бути класифіковані на операції із спонукання до миру, приборкування до миру та приневолення до миру. Система управляння операціями з підтримання миру передбачає прийнятті рішення щодо її проведення і здійснення загального керівництва Радою Безпеки, а забезпечення повсякденного контролю з боку Генерального секретаря. Правовою основою операцій цього типу є норми ст. 42 Статуту ООН. Сучасні операції з підтримання миру відзначаються своїм поліфункціональним характером, вирішуючи питання моніторингу угод про припинення вогню, проведення виборів, забезпечуючи правопорядок та захист прав людини тощо.
12. В операціях на користь миру правоохоронні функції можуть виконувати військовослужбовці, військова поліція збройних сил міжнародних організацій, коаліцій держав або окремих держав; цивільна поліція міжнародних організацій, коаліцій держав або окремих держав; інші цивільні інституції, такі як підрозділи з реформування судових та правоохоронних органів, контролю за дотриманням прав людини; міжнародні судові органи тощо.
13. Цивільна поліція – провідний суб’єкт правоохоронної діяльності багатофункціональних міжнародних місій з підтримання миру, спрямованих на врегулювання інтрадержавних конфліктів на стадіях, як правило, його врегулювання та розв’язання. Правоохоронні інституції цього типу створюються міжнародними організаціями на підставі відповідних статутних актах, або коаліціями держав та окремими державами на основі міжнародних договорів, якщо міжнародному миру і безпеки загрожують відсутність у країні перебування органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних, масові порушення міжнародних стандартів у галузі прав людини в діяльності місцевих правоохоронних органів тощо. В операціях на користь миру цивільна поліція може виконувати завдання щодо моніторингу діяльності поліції країни перебування, реформування місцевих правоохоронних органів та професійної підготовки їх персоналу, забезпечення правопорядку тощо. У своїй роботі цивільна поліція дотримується принципів нейтралітету і неупередженості, організації діяльності у відповідності з міжнародно визнаними стандартами, транспарентності, наднаціонального характеру управління тощо. Зміст і обсяг завдань, владних повноважень, зокрема стосовно застосування сили, персоналу поліції визначається стадією конфлікту, формою діяльності з його врегулювання, ступенем згоди учасників конфлікту на втручання світової спільноти і ступенем коерцитивності операції.
14. Світова спільнота може забезпечувати відновлення або підтримання міжнародного миру і безпеки через забезпечення внутрішньої безпеки окремих держав шляхом втручання в процес розв’язання інтрадержавних конфліктів. При визначенні оптимального набору потрібних сил і засобів та тактики їх застосування компетентний міжнародний орган повинен враховувати цілі, завдання, суб’єкт та об’єкт інтервенції, поточну стадію конфлікту, форму діяльності стосовно його розв’язання, ступінь згоди сторін-антагоністів на міжнародне втручання та ступінь коерцитивності операції. Застосування військових елементів міжнародних сил (військовослужбовців та військової поліції) доцільно в діяльності з відновлення та підтримання внутрішньої безпеки на стадіях відкритого конфлікту та його переривання в межах операцій з максимальним ступенем коерцитивності (примушення до миру). На стадіях розв’язання та вирішення конфлікту в операціях із зниженим ступенем коерцитивності (приборкування, спонукання до миру тощо) провідну роль у заходах щодо підтримання внутрішньої безпеки грають цивільні компоненти і, в першу чергу цивільна поліція, в той час як в операціях з приневолення до миру функції відновлення внутрішньої безпеки повинні виконувати воєнізовані підрозділи цивільної поліції (типа жандармерії або карабінерів).
15. Джерела права правоохоронної діяльності на користь миру являють систему, що розміщується на трьох рівнях. До першого рівня відносяться статутні акти міжнародних організацій, у першу чергу, Організації Об’єднаних Націй, а також національне законодавство, що регламентує діяльність з підтримання або відновлення миру, у цілому. До другого рівня відносяться правові джерела, що регламентують загальні „зовнішні” питання стосовно організації та проведення конкретної операції (міжнародні угоди щодо врегулювання конфлікту, угоди з країною перебування місії, рішення міжнародних організацій, керівні акти міжнародних організацій, угоди з національними урядами, міжнародно-правові акти тощо). На третьому рівні розміщені джерела, які регламентують внутрішню організаційно-розпорядчу діяльність цивільної поліції в умовах конкретної місії на користь миру (постійно діючі інструкції, акти цивільного керівництва місії, акти військового керівництва місії, акти командного складу цивільної поліції тощо).
16. Діяльність світової спільноти стосовно підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки регламентується, перш за все, статутними актами міжнародних організацій. Серед правових джерел цієї категорії провідну роль грає Статут Організації Об’єднаних Націй - основи глобальної системи колективної безпеки. Діяльність з підтримання миру (спонукання, приборкування і приневолення до миру) в частині, яка передбачає застосування персоналу правоохоронних органів, засновується на нормах розділу VII Статуту. При цьому, правовою базою діяльності підрозділів цивільної поліції в операціях із спонукання та приборкування до миру є ст. 41 Статуту. Правовою базою діяльності персоналу цивільної поліції в операціях з приневолення до миру є ст. 42 Статуту.
17. Національне законодавство входить до складу правових джерел першого рівня, що регламентують діяльність з підтримання або відновлення миру, у цілому. В національному законодавстві можуть бути виділені акти, які регулюють загальні принципи діяльності держави в галузі підтримання або відновлення миру, а також документи правового характеру, які санкціонують участь громадян цієї держави в конкретній операції.
18. До основних джерел правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в операціях з підтримання або відновлення миру можуть бути віднесені Конституція, закони України, акти Президента держави, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади тощо. У своєму розвитку процес формування правової бази пройшов два етапи. Перший етап (1993-2001 рр.) характеризувався створенням основних нормативно-правових актів, регулюючих суспільні відношення у галузі забезпечення міжнародного миру. Другий етап може бути охарактеризованим як „етап удосконалення” законодавства. Вважається доцільним підвищення рівня вищих органів виконавчої влади стосовно прийняття рішення щодо участі України в міжнародних заходах правоохоронного характеру в галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки.
19. До основних зовнішньо-правових засад діяльності місії із забезпечення миру, відносяться акти, що регулюють питання розгортання, проведення, пролонгації та завершення операцій на користь миру: резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, рішення керівних органів інших міжнародних організацій, міжнародні угоди стосовно врегулювання конфлікту, міжнародно-правові акти, що регламентують загальні принципи службової діяльності цивільної поліції, зокрема стосовно міжнародно визнаних стандартів правоохоронної діяльності, забезпечення прав людини, застосування сили тощо.
20. В операціях з підтримання та примушення до миру правом застосування сили можуть бути наділені військовослужбовці, особовий склад військової, спеціальної і цивільної поліції, персонал служб безпеки тощо. Спостерігається тенденція щодо розробки окремих правил для кожного виду службової діяльності персоналу місії. Зміст правил застосування сили військового персоналу місії на користь миру детермінується характером операції на користь миру; організацією, відповідальною за її проведення; видом персоналу місії, в інтересах якого правила розробляються; характером мандату операції; особливостями конфлікту, який підлягає розв’язанню, та поточною воєнно-політичною обстановкою в країні перебування; а також специфікою системи управління контингентом. На відміну від військового персоналу правила застосування сили цивільної поліції відрізняються більш високим ступенем уніфікації, що обумовлюється наявністю єдиної правової бази, „Основних принципів застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами у підтримання правопорядку”, прийнятих восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками і затверджених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/146 від 13 грудня 1985 р.
21. Джерела, які регламентують суспільні відносини, що виникають під час існування міжнародних місій на користь миру, мають риси обох, публічного міжнародного, та національного адміністративного права. Суспільні відносини, які виникають у процесі виконавче-розпорядчої діяльності міжнародних місій на користь миру регулюються нормами, що відносяться до окремої підгалузі адміністративного права, міжнародного адміністративного права, яка належить до міжнародно-конвергенційної системи права, котра має риси обох систем права, і національного, і міжнародного.
22. Предметом регулювання міжнародного адміністративного права є суспільні відносини в сфері управлінської діяльності виконавчих органів міжнародних організацій та їх допоміжних структур. За змістом предмета правового регулювання (суспільні відносини в галузі управлінської діяльності) вони наближаються до адміністративного права, а за характером (міжнародні відносини) – до міжнародного публічного права. До основних джерел міжнародного адміністративного права відносяться міжнародні договори, статутні акти міжнародних організацій, правові звичаї, міжнародно визнані стандарти адміністративної діяльності, акти виконавчих структур міжнародних організацій та їх допоміжних структур тощо.
23. До суб’єктів міжнародного адміністративного права відносяться органи управління міжнародних організацій та їх допоміжних структур, національні неформальні (громадські) об’єднання, посадові особи, інші працівники міжнародних організацій та їх допоміжних органів, громадяни країни перебування місії тощо. Суб’єкти міжнародного адміністративного права можуть бути диференційовані на індивідуальні та колективні, єдиноначальні та колегіальні, загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції, постійні і тимчасові тощо.
24. Форми реалізації виконавчої влади міжнародних організацій та їх допоміжних органів обумовлюються характером компетенції виконавчого органу, особливостями об’єкту організаційно-владного впливу, конкретними цілями владних дій, змістом питання, яке вирішуються в процесі управлінської діяльності, характером і наслідками дій виконавчих органів тощо. За характером юридичного значення наслідків використання форми реалізації виконавчої влади поділяються на правові та неправові. За ступенем правової регламентації виділяються такі форми, як встановлення норм права, застосування норм права, укладання адміністративних договорів, здійснення інших юридично значущих дій, виконання матеріально-технічних операцій, зокрема складання в межах забезпечення управління цивільною поліцією службових документів, які можуть бути диференційовані на адміністративні, оперативні, роботи з персоналом, ресурсного забезпечення тощо.
25. Серед форм реалізації виконавчої влади центральне місце займають правові акти, які поділяються на акти загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції; а за характером дії в просторі й часі на такі, що діють на всій території зони відповідальності місії без обмежень у часі, на всій території зони відповідальності місії протягом певного часу, на частині території зони відповідальності місії без обмежень у часі, на частині території зони відповідальності місії протягом певного терміну; а також на нормативні та ненормативні.
26. Високий рівень правової свідомості персоналу цивільної поліції обумовлює використання в роботі з ними переважно методів стимулюючого типу. За методами правового регулювання міжнародне адміністративне право має риси обох адміністративної та міжнародної галузей права, тобто методів підпорядкування та погодження воль. Для цивільної поліції є характерним також комбінований стиль управління, який включає елементи ліберально-демократичного, делегуючого, проблемного та цілепостановочного стилів, що обумовлюється високим рівнем професійної підготовки особового складу, культуральними особливостями їх колективів. Разом з цим, для комбінованого стилю є характерною низка недоліків, пов’язаних зі значними витратами часу на розробку та погодженні управлінських рішень, ослаблення контролю за їх виконанням, його непридатність в разі виникнення екстремальних ситуацій.
27. Фактори, що обумовлюють специфіку колективів підрозділів цивільної поліції можуть бути диференційовані на правові (відсутність чітких уявлень щодо єдиних міжнародно визнаних стандартів у галузі правоохоронної діяльності); організаційні (ігнорування національних звань поліцейських спостерігачів і посад, що займаються ними на батьківщині; наявність характерної само для цивільної поліції системи управління; унікальний характер завдань, які ставляться перед її особовим складом; строковий характер служби; відсутність єдиних підходів до організації служби правоохоронних структур); культуральні (перебування в одному колективі на відносно невеликому просторі представників різних культур, етносів, релігій тощо); психологічні (різні мотиви участі працівників поліції в операціях на користь миру) тощо.
28. Специфіка колективів цивільної поліції визначається, перш за все, їх багатонаціональним складом. Внаслідок цього, ефективність процесу управління цими мультіетнічними та мультікульральними структурними одиницями залежить від дотримання в роботі з персоналом до так званого принципу “національного балансу”, під яким розуміється 1) оптимальне співвідношення в підрозділу цивільної поліції громадян деякої країни та 2) представництво громадян держав-учасниць місії в її конкретних структурних елементах. Поняття “національного балансу” слід відрізняти від поняття “національного складу” місії, оскільки вони ґрунтуються на різних правових основах. Принцип дотримання національного балансу заснований на відповідних нормах Постійно діючої інструкції (тобто нормах міжнародного адміністративного права), в той час як національний склад місії визначається нормами відповідної угоди між секретаріатом ООН і урядом держави-контриб’ютора (тобто нормах міжнародного публічного права).
29. Суб’єкти управління цивільної поліції міжнародних організацій характеризується певними особливостями, що обумовлюються специфікою їх правового статусу. В межах відносин між державами та міжнародними організаціями вони відповідно до норм міжнародного публічного права відносяться до категорії “експертів у відрядженні”, в той час як у межах відносин управлінського характеру всередині допоміжного органу міжнародної організації з точки зору міжнародного адміністративного права вони відносяться до категорії посадових осіб. Для цивільної поліції є характерним функціонування, як правило, індивідуальних, тимчасових суб’єктів управління загальної, галузевої і міжгалузевої компетенції.
30. Серед посадових осіб цивільної поліції можуть бути виділені керівники і відповідальні спеціалісти. Статус керівника цивільної поліції визначається порядком його призначення на посаду, наявністю підлеглих, ступенем різноплановості службових обов’язків, територіальними, часовими, функціональними і персональними обмеженнями владних повноважень, ступенем впливу на розробку стратегії цього правоохоронного створення, особливостями актів, що ним видаються тощо. Керівники цивільної поліції можуть бути диференційовані на три категорії: вищої, середньої та низової ланок. До керівників вищої ланки відносяться Комісар, заступники Комісара з оперативної, адміністративної та кадрової роботи, а також керівники управлінь і відділів Центрального штабу цивільної поліції. До керівників середньої ланки відносяться начальники регіональних управлінь (штабів секторів, дистриктів тощо), їх заступники з оперативної, адміністративної та кадрової роботи, а також керівники відділів цих підрозділів тощо. До керівників низової ланки – командирі станцій, їх заступники тощо. Особи керівного складу середньої та низової ланок характеризуються високим ступенем автономності при виконанні ними своїх управлінських функцій.
31. Діяльність з імплементації мандата цивільної поліції є основною. Залежно від особливостей мандату вона може приймати форми підтримання правопорядку, моніторингу діяльності місцевої поліції, реформування і професійної підготовки місцевої поліції, контролю за дотриманням прав людини місцевими правоохоронними органами тощо. Успішна діяльність з виконання мандату цивільної поліції припускає наявність ефективної системи збору, передавання та обробки інформації на трьох структурних рівнях: станції, регіонального управління та Центрального штаба. Будь-які зміни логічної послідовності передавання інформації ведуть до негативних наслідків. Продуктивність системи управління, в значній мірі, базується на дотриманні принципу єдиноначальності.
32. Характерною рисою операцій з підтримання або відновлення миру на сучасному етапі є комплексний підхід до вирішення проблем правоохоронного характеру. Можна констатувати процес трансформації поліцейського компоненту місії із забезпечення миру в правоохоронний компонент.
33. Робота з персоналом цивільної поліції, яка включає діяльність з відбору, підготовки та розставлення кадрів, зміцнення дисципліни, забезпечення безпеки особового складу тощо, засновується на нормах ст. 101 Статуту ООН, рішеннях Генеральної Асамблеї ООН, інших актах міжнародного, національного та міжнародно-конвергенційного права.
34. Правовою основою діяльності щодо зміцнення дисципліни серед персоналу цивільної поліції є Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р. та Постійно діючою інструкцією. Поліцейські спостерігачі, які скоїли злочини, підлягають притягненню до кримінальної відповідальності відповідно до законодавства або країни перебування, або держави-контриб’ютора. Особи, які допустили вчинення дисциплінарних проступків, що диференціюються на мінорні та грубі, підлягають притягненню до відповідальності згідно з нормами постійно діючої інструкції.
35. Функції захисту життя і здоров’я персоналу цивільної поліції виконують системи забезпечення безпеки і медичного обслуговування, які відрізняються відносною проробленням їх правової бази. З урахуванням того, що система медичного забезпечення операцій ООН будується в інтересах військового компоненту місії, особовий склад цивільної поліції є одним з найменш соціально захищених категорій персоналу операцій з підтримання миру.
36. Система матеріально-технічного постачання цивільної поліції виконує завдання планування, реалізації та координації діяльності щодо забезпечення підрозділів ЦП засобами автотранспорту, зв’язку, горючо-мастильними матеріалами, комп’ютерною технікою тощо. На рівні Секретаріату ООН за цю роботу відповідають Адміністративне управління та Відділ адміністративного а матеріального забезпечення Департаменту операцій з підтримання миру, в умовах місії – Головний адміністративний офіцер. Структура цивільної поліції передбачає наявність підрозділів, відповідальних за ресурсне забезпечення її діяльності. На рівні Центрального штабу цивільної поліції ця функція реалізується відділом матеріально-технічного забезпечення сумісно з Головним адміністративним офіцером місії, на рівні сектору (регіону) – офіцерами матеріально-технічного постачання та автотранспортного забезпечення, а також старшим адміністративним офіцером, на рівні станції – адміністративним офіцером. У низці місій на цивільну поліцію може бути також покладена функція матеріально-технічного забезпечення поліції країни перебування.
37. Найбільш проробленим у правовому аспекті є порядок відшкодування витрат, пов’язаних з направленням та участю спеціальних підрозділів поліції в операціях з підтримання або відновлення миру. Відшкодуванню підлягають витрати національного уряду, пов’язані з направленням для участі в операції персоналу, а також наданням необхідного майна та послуг. Передбачаються дві системи відшкодування витрат, пов’язаних з експлуатацією майна: “сухий лізинг”, який передбачає надання основного та допоміжного майна національним урядом, в той час як витрати щодо утримання несе ООН, а також “мокрий лізинг”, при якому відповідальність за надання майна та його утримання покладається на національний уряд. Надання персоналу, майна та послуг може стати джерелом значних валютних надходжень. Участь спеціальних підрозділів МВС України в операціях ООН з підтримання миру також може стати джерелом значних валютних надходжень для країни, а також сприяти зміцненню фінансового становища міністерства в разі позитивного вирішення питання щодо направлення частини коштів, отриманих державою від Організації Об’єднаних Націй у порядку відшкодування витрат, пов’язаних з направленням та утриманням цих підрозділів, на розвиток матеріально-технічної бази МВС.