ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ: ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП..............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ
ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ....................................................11
1.1. Функції держави в умовах постсоціалістичного суспільства:
концептуальні підходи...................................................................................11
1.2. Теоретико-правовий аналіз правоохоронної функції
постсоціалістичної держави..........................................................................18
Висновки до розділу 1.……………………………………………………..54

РОЗДІЛ 2. ОРГАНИ ПРАВОСУДДЯ ЯК ОСНОВА ПРАВООХО-РОННОЇ
СИСТЕМИ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ................................57
2.1. Польська Республіка...............................................................................57
2.2. Чеська Республіка....................................................................................72
2.3. Словацька Республіка..............................................................................93
2.4. Угорська Республіка..............................................................................104
Висновки до розділу 2……………………………………………………..119

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МОДЕЛІ ПОЛІЦІЇ І
ПРОКУРАТУРИ В ДЕРЖАВАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ...........121
3.1. Поліція...................................................................................................121
3.2. Прокуратура..........................................................................................153
Висновки до розділу 3……..………………...……………………………178

ВИСНОВКИ................................................................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................187

ВСТУП
Актуальність теми. Безпрецедентні терористичні акти в США 2001 р., в Іс-панії та Російській Федерації в 2004 р., у Великій Британії в 2005 р. зумовлюють пошуки нових стандартів державної правоохоронної діяльності на початку ХХІ ст., оптимального поєднання більш ефективної системи правоохорони зі збереженням традиційних демократичних цінностей.
Для підвищення ефективності правоохоронної функції Української держави в сучасних умовах цінною виступає потреба в теоретичному осмисленні та врахуванні закономірностей досвіду удосконалення цього напряму державної діяльності в зарубіжних державах, передовсім у тих із них, які на рубежі ХХ-ХХІ століть вирішували подібні до українських соціальні завдання. Такими виступають держави Центральної Європи (Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина), в яких корекція правоохоронної функції здійснювалася в умовах становлення демократичної політичної системи, економічної реформи, а в Чехії і Словаччині – також державного будівництва.
Теоретичні розробки й досвід проведення реформування правоохоронної функції в названих державах є тим більш важливими для України на сучасному етапі, коли, з одного боку, здійснюється процес законодавчого та інституційного наповнення положень Конституції України, котрими визначаються основні параметри судової і правоохоронної системи України, а з іншого – продовжується практична діяльність щодо пошуку її оптимальної моделі шляхом поглиблення судово-правової реформи.
Аргументами актуальності теми дослідження, отже, виступають:
1. Необхідність створення та розвитку теоретичного знання про правоохоронну функцію постсоціалістичної держави, технології її корегування не лише в площині змін, пов’язаних із переходом від тоталітаризму до демократії і правової держави, а й у зв’язку з новими тенденціями розвитку злочинності в епоху глобалізації. Емпіричний матеріал держав Центральної Європи дозволяє виявити закономірності вибудови правоохоронної функції держави та відповідного сегменту державного механізму.
2. Потреба в удосконаленні правоохоронної системи в Україні зумовлює використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування правоохоронних систем країн дослідження, зокрема на етапі їх підготовки до вступу в Європейський Союз. Звернемо увагу на той факт, що в на-шій країні станом на 2005 р. залишаються невирішеними цілий ряд проблем реформування судової системи та правоохоронних органів, зокрема прокурату-ри, органів внутрішніх справ. У свою чергу, це викликає також інтерес до таких теоретичних і практичних питань, як знаходження оптимальної національної моделі забезпечення незалежності судів, удосконалення діяльності прокуратури, її інституційної системи та обсягу повноважень, доцільності подальшого функціонування досудового слідства у нинішньому вигляді, пріоритетів правоохоронної діяльності держави в цілому тощо. Тому з’ясування відповідного правового досвіду в країнах дослідження допоможе уникнути цілого ряду помилок в організації та законодавчому забезпеченні системи пра-воохорони в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота проводилась на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України і виконана відповідно до Зведеного плану наукової діяльності Академії, зокрема Комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве само-врядування” (ОК № 200U004103).
Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних питань правоохоронної функції держав Центральної Європи в умовах наближення їх правових систем до стандартів Європейського Союзу та в контексті необхідності удосконалення правоохоронної функції Української держави.
Поставлена мета досягається в ході вирішення таких загальних і конкретних задач:
1) розвиток теоретичних аспектів знання про функції держави та, зокрема, функції постсоціалістичної держави як проблеми загальної теорії держави і права, в тому числі виявлення закономірностей їх становлення і розвитку, розробка системи категорій і понять, пов’язаних із проблемою;
2) розвиток теоретичних уявлень про правоохоронну функцію постсоціалістичної держави, в тому числі її системний аналіз, вироблення та уточнення відповідного понятійно-категоріального апарату;
3) розгляд технології й закономірностей процесу реформування правоохоронної системи в державах Центральної Європи після 1989 р., які призвели до формування нової сутності правоохорони як інституційно-юридичної системи, її законодавчого забезпечення, напрямів і засобів здійснення; на базі аналізу законодавчого матеріалу та практики аналіз послідовності організаційно-правових заходів щодо створення механізму захисту прав людини;
4) висвітлення процесу становлення нової системи правосуддя (судів загальної юрисдикції і конституційного контролю) в державах дослідження, в тому числі послідовності й рівня його законодавчого забезпечення, посилення гарантій незалежності судової влади;
5) розкриття змісту удосконалення правоохоронної діяльності держав Центральної Європи на початку ХХІ ст. під впливом комплексної підготовки до вступу в Європейський Союз, зокрема законодавчого й інституційного забезпечення підвищення ефективності прокуратури та поліцейських структур;
6) вироблення загальних висновків та конкретних пропозицій щодо зміцнення правоохоронної функції України, ефективнішого законодавчого забезпечення основних напрямів правоохоронної діяльності держави.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані зі створенням і функціонуванням інституційно-правових систем, покликаних здійснювати правоохоронну функцію держав Центральної Європи в умовах проведення в них суспільних перетворень, підготовки та вступу до Європейсь-кого Союзу.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні питання моде-лі правоохоронної функції в державах Центральної Європи, її сутність та інституційно-правова форма. Предмет даного дослідження охоплює чотири держави – Польську Республіку, Чеську Республіку, Словацьку Республіку, Угорську Республіку, котрі з 1 травня 2004 р. стали повноправними членами Європейського Союзу.
До предмета дисертаційного дослідження ввійшли (стали його складовими) питання теоретичної розробки проблеми правоохоронної функції держави в постсоціалістичному суспільстві, з’ясування закономірностей законодавчого та інституційного забезпечення правоохоронної функції в державах Центральної Європи за такими напрямами, як формування нової моделі правосуддя, перетворення поліцейських органів та реформа прокуратури. Предмет дисертації відзначається не лише логічною обумовленістю, а й характером державно-правових процесів, що відбувалися в указаних державах. Автор включає до предмету дослідження не лише теоретичні, а й практичні проблеми корегування правоохоронної діяльності.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. У дисертації враховано сучасний тип наукової раціональності та наукову парадигму вітчизняної правознавчої на-уки.
Основу методології пізнання проблем правоохоронної функції в чотирьох державах Центральної Європи становив системний підхід. Завдяки йому дисертант розглядає правоохоронну функцію держави через реалізацію концепції системності. Крім того, використання системного підходу дозволило виділити структурні рівні правоохоронної функції держави в постсоціалістичному суспільстві, виробити теоретичну модель правоохоронної діяльності як напряму державної політики.
Виявлення особливостей здійснення правоохоронної функції держав Центральної Європи здійснюється завдяки використанню цілого ряду інших наукових методів. Правоохоронна функція держави виступає динамічним соціальним явищем і для з’ясування її генезису використовується історико-правовий метод, обов’язковою вимогою якого є аналіз предмету в контексті конкретної історичної ситуації, етапів його розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі.
Тема дослідження обумовлює використання порівняльно-правового методу, ефективність якого, на думку автора, залежить від врахування таких факторів як спорідненість об’єктів дослідження, особливості правосвідомості, традиції суспільства та контекст його правової системи загалом. До предмету порівняльного аналізу автор відносив, у першу чергу, такі елементи правоохоронної системи країн дослідження, реформування котрих виступає особливо актуальним для України, зокрема: питання забезпечення незалежності судів, критерії оцінки ефективності правоохоронних структур, їх інституційна специфіка тощо.
Особливістю дисертаційної роботи виступає поєднання теоретичного і емпі-ричного рівнів пізнання. Ігнорування останнього може призвести дослідника до помилкових висновків. Саме на цій стадії пізнання реалізується можливість перевірки і доповнення науково-теоретичного аналізу відомостями і враженнями, отриманими автором у процесі безпосереднього вивчення практичного впровадження реформи системи правоохорони в державах Центральної Європи. Нарешті, поєднання даних рівнів пізнання дозволить довести до суб’єктів правоохоронної діяльності в Україні знання про закономірності та конкретні державно-правові зразки, події і факти правоохоронної сфери держав, які досліджуються.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, Н. Нижник, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, зарубіжних вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна, В. Чиркіна, В. Кнаппа, М. Чіча та інших.
Інформаційною і емпіричною основою роботи стали законодавчі та інші нормативні акти Польської Республіки, Чеської Республіки, Словацької Республіки, Угорської Республіки, інших постсоціалістичних держав, документи міжнародних організацій, наукові публікації, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у вітчизняній юридичній науці зроблено спробу комплексного аналізу теоретичних і практичних питань правоохоронної функції держав Центральної Європи, процесу її корегування в умовах системних суспільних перетворень та вступу до ЄС. Особистим внеском автора є розробка теоретичних аспектів правоохоронної функції постсоціалістичної держави як окремої проблеми загальної теорії держави і права, дослідження практичних проблем її здійснення в указаних державах. Зокрема, автором досліджено інституційну основу механізму даної функції держави, процес його реформування, ступінь законодавчого забезпечення.
Внаслідок здійсненого дослідження отримано нові результати, які прямо чи опосередковано здатні вплинути на вдосконалення правоохоронної діяльності в Україні.
До основних наукових результатів дисертації належать:
1) на основі теоретичного аналізу розроблено та уточнено понятійно-категоріальний апарат, пов’язаний із дослідженням правоохоронної функції постсоціалістичної держави, зокрема:
зроблено висновок про те, що в умовах, коли проблеми забезпечення безпеки людини, суспільства і держави є особливо актуальними, державна правоохоронна діяльність виступає окремою функцією держави;
сформульовано визначення правоохоронної функції сучасної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної діяльності, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення такого соціального ефекту, як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших об’єктів, зміцнення законності і правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави;
розкрито склад категорії “правоохоронна функція”, в тому числі такі взаємопов’язані поняття: напрями державної правоохоронної діяльності, її суб’єкти та об’єкти;
2) подано теоретико-юридичний аналіз та доповнено систему наукового знання щодо корегування правоохоронної функції в державах Центральної Європи в кінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст. Зроблено висновок про те, що окремим напрямом державної правової політики вказаних країн цього періоду виступала діяльність, спрямована на створення нової правоохоронної системи відповідно до засад демократії і правової держави;
3) досліджено закономірності реформування національних моделей правосуддя, включно системи судів загальної юрисдикції і конституційного контролю в державах Центральної Європи, напрями, послідовність організаційно-правових заходів, ефективність, взаємопов’язаність із суміжними видами реформ; зроблено висновок про органічний зв’язок цієї реформи з конституційною реформою та іншими напрямами правових перетворень, подано їх теоретичну характеристику та з’ясовані проблеми функціонування;
4) здійснено дослідження змісту та технології реформ органів прокуратури, проведених у країнах дослідження, спрямованих на адаптацію цієї правоохоронної інституції до умов функціонування в демократичній, правовій державі;
5) проаналізовано зміст поліцейської діяльності в країнах дослідження та проблеми її реформування, зокрема інституційну специфіку поліцейських органів, ступінь законодавчого забезпечення їх діяльності та практичних проблем протидії злочинності;
6) подано пропозиції щодо підвищення ефективності правоохоронної діяльності Української держави, зокрема щодо: удосконалення конституційних основ правоохоронної системи; створення гарантій незалежності судів і суддів; напрямів реформування прокуратури; підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ в Україні.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в можливості, з одного боку, глибше зрозуміти закономірності здійснення правоохоронної функції постсоціалістичною державою, а з іншого – використати зарубіжний досвід для з’ясування можливостей його впровадження в Україні. Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:
1) у науковій – результати дисертації можуть бути використані для пода-льших наукових досліджень теорії і практики правоохоронної діяльності в постсоціалістичному суспільстві, причому не лише держав Центральної Європи, а й інших регіонів, зокрема країн-членів СНД, балтійських держав;
2) у правотворчій – законодавці та представники інших правотворчих ор-ганів можуть скористатися ними для поглиблення та інтенсифікації правового забезпечення реформування правоохоронної системи в Україні, а саме: а) для оптимального завершення судової реформи; б) для подальшої роботи щодо створення законодавчої бази для реформування прокуратури і міліції;
3) у навчально-методичній – здобутки дослідження можуть бути викорис-тані в процесі підготовки фахівців-юристів, зокрема в ході читання навчальних дисциплін з теорії держави і права, судоустрою і правоохоронних органів, порівняльного правознавства.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною нау-ковою працею, результатом власних досліджень автора. Під час підготовки публікацій у співавторстві (з Лемаком В.В., Нижник Н.Р.,) співавтори надали допомогу в пошуку частини емпіричного матеріалу та його теоретичному аналізі, водночас здобувач залишає за собою авторський пріоритет щодо тих теоретичних положень і висновків даних робіт, які використані у дисертації.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри державного управління і менеджменту та кафедри права і законотворчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України. Крім того, дослідження було обговорено на засіданні кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Окремі питання роботи доповідалися на двох міжнародних наукових конференціях, проведених спільно кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету УжНУ та кафедрою історії держави і права юридичного факультету Кошицького університету ім. П. Шафарика у Словацькій Республіці (Кошице – 1997, Ужгород – 1998), на Всеукраїнській науковій конференції «Другі юридичні читання» в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (Київ, 18 травня 2005 р.), на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету.
Публікації. З теми дисертації опубліковано 9 статей у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена авторським розумінням предмета дослі-дження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків (повний обсяг дисертації 203 с., в тому числі основний текст 186 с.) і списку використаних джерел (206 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ
Дане дисертаційне дослідження вирішує важливе й актуальне наукове за-вдання, суть якого полягає у виявленні закономірностей здійснення правоохоронної функції в державах Центральної Європи, обґрунтуванні можливості врахування даного знання для удосконалення правоохоронної системи в Україні. Предмет даного дослідження охоплює чотири держави – Польську Республіку, Чеську Республіку, Словацьку Республіку, Угорську Республіку – котрі одночасно у травні 2004 р. стали повноправними членами Європейського союзу.
Врахування сучасного рівня розвитку вітчизняного правознавства, застосу-вання методологічних підходів до пізнання широкої емпіричної бази предмету дослідження, дозволяє підвести підсумки та зробити ряд висновків.
Перше. На основі теоретичного аналізу емпіричного матеріалу та наукових розробок обґрунтовується теза, що правоохоронна функція виступає окремою функцією держави. На нашу думку, ключова категорія даного дослідження – поняття правоохоронної функції держави – може бути сформульоване у такий спосіб: правоохоронна функція постсоціалістичної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної політики, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення такого соціального ефекту як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших об’єктів, зміцнення законності і правопорядку, і, одночасно, виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави.
Друге. Склад правоохоронної функції держави як категорії включає такі взаємопов’язані елементи як суб’єкти, об’єкти, форми та види (напрями) правоохоронної діяльності. При цьому автором сформульовані та скориговані визначення основних понять, в тому числі:
сформульовано визначення правоохоронного органу, під яким слід розуміти спеціальний державний орган, переважна більшість повноважень якого спрямована на охорону права, прав і свобод людини і громадянина та інших об’єктів правової охорони;
об’єктами правоохоронної діяльності в сучасній державі виступають: 1) не-від’ємні (природні) права і свободи людини та права людини у позитивістському розумінні (суб’єктивне право і законні інтереси); 2) основи конституційного ладу, в тому числі основи суспільного і державного ладу, визначені конституційними нормами, та основи місцевого самоврядування; 3) режим законності у суспільстві; 4) правопорядок як стан суспільних відносин; 5) питання безпеки особи, суспільства і держави; 6) стан правосвідомості і правової культури в суспільстві;
визначено, що правовими формами здійснення правоохоронної функції держави виступають правореалізації та правозастосування. Зокрема, через правотворчу форму здійснення правоохоронної функції держави досягається такий соціальний ефект: а) закріплюються основні права, свободи і законні інтереси людини і громадянина та окреслюється чіткі правові рамки інших об’єктів правоохоронної діяльності (основи конституційного ладу, наприклад); б) встановлюються конкретні види забороненої поведінки (дій або бездіяльності); в) встановлюються заходи впливу до осіб, винних у вчиненні правопорушень, зміст і обсяг таких заходів (юридична відповідальність); г) встановлюються форми державного контролю за дотриманням прав, методи виявлення, попередження і припинення правопорушень. Для цього створюється спеціальний законодавчий комплекс – законодавство про правоохоронну діяльність, яким урегульовується діяльність правоохоронних органів, зокрема визначається обсяг їх компетенції; д) врегульовується порядок притягнення правопорушників до юридичної відповідальності; е) врегульовується порядок відновлення порушених прав або законних інтересів людини та інших учасників правовідносин, відшкодування або компенсації протиправно завданої шкоди;
оптимальною виступає видова класифікація правоохоронної діяльності на основі суб’єктно-об’єктного критерію. За цим критерієм правоохоронна діяльність сучасної держави поділяється на такі види як: правосуддя; конституційний контроль; прокурорська діяльність, в тому числі нагляд за додержанням законів; поліцейська діяльність (виявлення і розслідування злочинів, кримінальне переслідування); адміністративно-юрисдикційний контроль (контроль виконавчої влади); надання юридичної допомоги індивідам та організаціям; надання охоронних послуг населенню.
Третє. Узагальнивши досвід становлення і реформування правосуддя як інституційно-правової системи в державах Центральної Європи, автор прийшов до таких висновків:
1. Головним фактором, який впливав на процес становлення і трансформації судових систем центральноєвропейських держав, виступав фактор підготовки цих держав до вступу до Європейського Союзу. У цьому плані реформи судових систем здійснювалися в руслі наближення правових систем всіх чотирьох держав до критеріїв ЄС.
2. Модель правової охорони конституційного порядку в державах Центральної Європи є однотипною, а з інституційної точки зору виражається в функціонуванні конституційних судів. Для конституційних судів характерні такі ознаки як розширена юрисдикція, що перетворює їх у органи захисту не лише конституції (конституційного порядку), а й законності як суспільного режиму, система гарантій незалежності суддів органів конституційного правосуддя.
3. Розвиток системи судів загальної юрисдикції характеризується двома етапами: а) етапом інституційно-кадрових перетворень судової системи у період радикальних суспільних перетворень кінця 80-х - першої половини 90-х років ХХ ст. У Чеській Республіці та Словацькій Республіці цей етап відзначається також конституюванням нових судових систем після проголошення незалежності цих держав 1 січня 1993 р.; б) етап інтенсивних судових реформ, суть яких полягала в удосконаленні правосуддя з метою наближення його основних параметрів до критеріїв Європейського Союзу. Вказані реформи проводилися одночасно з іншими напрямами правових перетворень, в першу чергу, з конституційною реформою та інституційними змінами правоохоронних органів.
4. Перетворення системи судів загальної юрисдикції в державах Центральної Європи мало своїм завданням підвищення ефективності правосуддя, проведення інституційного відокремлення судової влади від виконавчої влади, забезпечення незалежності суддів як носіїв судової влади. В усіх чотирьох державах має місце стандартний набір засобів забезпечення незалежності суддів, в тому числі: а) наділення суддів правом недоторканості від кримінального переслідування; б) порядок призначення суддів, який виключає повторну участь політичної влади у призначенні суддів; в) належна винагорода суддів, рівень якої визначається законом, а не рішеннями виконавчої влади; г) достатній штат суддів.
Четверте. Проаналізувавши організацію, структуру та специфіку діяльності провідних правоохоронних інституцій держав Центральної Європи, дослідивши при цьому відповідну нормативно-правову базу, статистичні матеріали та інші емпіричні джерела, констатуючи, що основні напрями перебудови визначалися процесом впровадження до їх діяльності стандартів Європейського Союзу, автор прийшов до таких висновків:
1. Головне навантаження у протидії злочинності та іншій неправомірній поведінці покладається на поліцейські структури.
Для поліції цих держав характерним є:
а) передбачений законодавством механізм кадрового оновлення поліції, що був задіяний на початку 90-х років з метою недопущення перенесення методів і традицій поліції (міліції) попереднього режиму до поліцейських структур демократичної держави;
б) відокремлення поліції від системи органів виконавчої влади, незважаючи на здійснення нею деяких державно-управлінських функцій. Це виражається в тому, що поліцейські структури не визначаються спеціальними законами як “органи виконавчої влади”. Їх входження до міністерства внутрішніх справ є загальним правилом, проте в жодній із чотирьох держав, які досліджуються, поліція не підпорядкована безпосередньо Міністру внутрішніх справ. Поліцією керує Начальник поліції, який призначається за участю уряду відповідної держави. Цим вдається мінімізувати політичний вплив на цей провідний правоохоронний орган;
в) критерії ефективності діяльності поліцейських структур держав дослідження пов’язані з об’єктивними параметрами їх саморозвитку та не залежать від кримінальної статистики, причому реєстрація злочинів відокремлена від тих правоохоронних органів, які розслідують їх.
2. Дослідивши досвід реформування прокуратури в державах Центральної Європи, слід відзначити, що:
крім Чеської Республіки, де прокуратуру було ліквідовано в 1993 р. (на її місці було створено державне представництво), прокурорські органи знайшли своє місце в інституційній системі протидії злочинності в державах, які досліджуються. У Словацькій Республіці та Угорській Республіці прокуратура зберігає організаційну виокремленість, в інших двох державах вона включена до структури Міністерства юстиції;
юрисдикція прокурорських органів, крім Угорської Республіки, не включає таких функцій як здійснення загального нагляду та самостійне ведення попереднього (досудового) слідства. В усіх чотирьох державах прокурорські органи (державне представництво) наділені функціями часткового нагляду за дотриманням законодавства та підтримання державного обвинувачення в суді;
у центральноєвропейських державах основним напрямом підвищення ефективності прокурорських органів вважається посилення гарантій незалежності прокурорів (державних представників) як службових осіб. Вони наділяються правом недоторканості, спосіб їх призначення не посягає на наведений принцип, на це ж спрямовано строк їх повноважень. Разом із тим, у Словацькій Республіці прокуратура зберігає деякі ознаки “соціалістичної моделі”, такі зокрема як: централізований характер; відсутність гарантій для незалежного і неупередженого здіснення своїх функцій прокурором.
П’яте. Як засвідчує досвід держав Центральної Європи, правоохоронна функція держави, незважаючи на вступ до ЄС і передачу частини суверенних прав до міждержавного союзу, й надалі здійснюється переважно на рівні національної держави. При цьому ефективність реформи правоохоронної системи залежить від таких факторів: 1) якісного стану суб’єкта реформи (політичної еліти), її мотивації до перетворень та рівня правової культури; 2) визначення задачі перетворення конституційних основ правоохорони як першочергової і пріоритетної; 3) відмови суб’єкта реформи від намагань поєднати соціалістичну правову традицію з сучасними тенденціями розвитку правоохоронної системи та його зосередженні на чітко визначених цінностях і пріоритетах; 4) належного законодавчого, концептуального і фінансового забезпечення.
Шосте. Беручи до уваги практичну функцію теоретико-правової науки, сформулюємо пропозиції щодо підвищення ефективності правоохоронної функції Української держави на сучасному етапі, зокрема:
1) першочерговим кроком у реформуванні правоохоронної системи України повинно виступати внесення змін і доповнень до Конституції України та до відповідних законів України щодо посилення гарантій незалежності суддів, прокурорів та слідчих, у тому числі:
а) сформулювати положення про недоторканість суддів та прокурорів у обсязі, визначеному законом для народних депутатів України;
б) змінити положення про порядок призначення суддів, передбачивши, що суді, крім суддів Конституційного суду, вперше призначаються Верховною Радою України за поданням Вищої ради юстиції без обмеження строку їх повноважень;
в) передбачити, що прокурори при повторному призначенні призначаються без обмеження строку їх повноважень;
г) передбачити інституційне відокремлення системи органів міліції від вико-навчої влади. З цією метою заснувати посаду Начальника міліції України, що призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ;
д) передбачити, що досудове слідство в кримінальних справах здійснюється слідчими міліції. Виняток становлять кримінальні справи за обвинуваченням спів-робітників міліції, які розслідуються слідчими прокуратури;
2) зміст реформи правоохоронної системи повинен враховувати поступову інтеграцію України до правового простору Європейського Союзу. У цій площині конкретні правові зразки того чи іншого напряму судово-правової реформи не можуть бути поза процесом гармонізації законодавства України з правовими вимогами Європейського Союзу. Такий підхід, на нашу думку, хоч і призведе до ускладнення процесу підготовки відповідних нормативних актів, дозволить уникнути цілого ряду дискусій з питань щодо визначення змісту таких понять, як наприклад, “незалежний суд”, “критерії оцінки ефективності поліції” тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С., Дюрягин И. Я. Функции применения права // Правоведе-ние. – 1972. - № 2. – С. 25-33.
2. Алексєєнко І.Г. Європейська модель конституційної юстиції: теоретико-правові проблеми становлення і розвитку. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 16 с.
3. Андреев А. Г. Охранительная функция государства в современных условиях. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 2002. – 23 с.
4. Антонов И.Е. Некоторые аспекты определения конституционно-правового статуса прокуратуры Российской Федерации // Социальные проблемы права. Сборник статей. – Выпуск 2., М., 2001. – С.6-10.
5. Ардашкин В.Д. Правоохранительный механизм: понятие, научный инструментарий // Охранительный механизм в правовой системе социализма. Межвузовский сборник. – Красноярск, 1989. – С.7-18.
6. Баглай М. В. Конституционное право РФ. Уч. для юридических вузов и факультетов. - М.: Изд. группа Нор-ма-ИНФРА-М, 1998. – 548 с.
7. Базылев Б.Т. Государственное принуждение и правовые формы его осуществления в советском праве. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Киев, 1968. – 17 с.
8. Бакулина Л. Т. Государственная правореализующая деятельность. Автореф. дис...канд. юрид. наук. Москва, 1998. – 20 с.
9. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины. – Харьков, 1999. – 350 с.
10. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. – Харків, Ч.1. – 2002. – 334 с.
11. Боннер А.Т. Правосудие как вид государственной деятельности. – М., 1973. – 39 с.
12. Василенко О.Н. Проблемы онтологии и эволюции правосудия и форм права. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Волгоград, 2000. – 27 с.
13. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М., 1998. – 384 с.
14. Гамаи Г. Опыт конституционного правосудия в Венгрии // Государство и право. – 1993, № 9. – С. 63-64.
15. Гарлицкий Л. Польский Конституционный трибунал и социальные права // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. - 2000. - № 1 (30). - С. 157-161.
16. Гарлицкий Л. Реформа конституционного производства в Польше // Кон-ституционное право: Восточноевропейское обозрение, 1999, № 3. – С.68-72.
17. Городецкий П. К вопросу о содержании понятия правоохранительных органов // Право и жизнь, 2000, № 30. – С.31-35.
18. Горшенева И. А. Полиция в механизме современного государства: Теоретико-правовые аспекты. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Москва, 2002. – 28 с.
19. Грищенко А. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 17 с.
20. Губанов А. В. Полиция зарубежных стран. Организационно-правовые основы, стратегия и тактика деятельности. – М., 1999. – 288 с.
21. Гулиев В. Е. О функциях буржуазного государства // Правоведение. - 1966. - № 3. – С. 95-103.
22. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. – М., 1995. – 320 с.
23. Данільян О.Г. Особливості державного управління в економічній сфері в перехідний період розвитку суспільства // Державне будівництво і місцеве самоврядування. – Харків, 2002. Випуск 3. – С.33-40.
24. Ефремов А. Ф. Теоретические и практические проблемы реализации принципов законности в российском государстве: Автореф. дис… докт. юрид. наук. – Саратов, 2001. – 51 с.
25. Загальна теорія держави і права. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків, 2002. – 432 с.
26. Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації. Автореф. дис... докт. юрид. наук. – К., 1999. – 36 с.
27. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999. – 247 с.
28. Заславская Т.И., Шабанова М.А. Неправовые социальные практики и социальные трансформации в России // Социс, 2002, № 6. – С.3-17.
29. Зиновьева М. Ю. Специально-юридические гарантии законности в условиях формирования правового государства. Автореф. дис... канд. юрид. наук. Саратов, 1999. – 28 с.
30. Карпов Д.В. Проблемы конституционно-правового гарантирования правозащитной функции судебной власти в Российской Федерации. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Н. Новгород, 2000. – 30 с.
31. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 26 с.
32. Комаров С.А, Малько А.В. Теория государства и права. Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. – М., 2001. – 448 с.
33. Коментар до Конституції України. Під ред. В.Ф. Опришка. – К., 1996. – 376 с.
34. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник в 4-х томах. Т.1. Отв. ред. Б.А. Страшун. - М.: Издательство “БЕК”, 1993. – 246 с.
35. Конституция Венгерской Республики // Конституции государств Центральной и Восточной Европы / Отв. ред. Н.В. Варламова. – М., 1997. – С.97-134.
36. Конституция Польской Республики от 2 апреля 1997 г.// Конституции государств Центральной и Восточной Европы/ Отв. ред. Н.В. Варламова. – М., 1997. – С.188-215.
37. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. - К., 1996. – 544 с.
38. Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали між-народної науково-практичної конференції. – Ужгород, 2000. – 304 с.
39. Конституція Польської Республіки схвалена 2 квітня 1997 р. Національними зборами та затверджена референдумом 25 травня 1997 р. // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1997, № 78. Poz. 483.
40. Копейчиков В. В. Механизм советского государства. – М., 1968. – 215 с.
41. Коробова А.П. Правовая политика: понятие, формы реализации, приоритеты в современной России. Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 18 с.
42. Кравченко Ю. Б. О понятии и классификации функций социалистического государства // Правоведение. - 1977. - № 6. - С. 38-44.
43. Кутафин О.Е., Козлова Е.И. Государственное право РФ. Учебник. - М.: Юридическая литература, 1996. – 584 с.
44. Лемак В. Поліція Словацької Республіки: проблеми реформування // Міліція України. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених, 2003, № 18. – С.7-13.
45. Лемак В. Постсоціалістична держава: становлення, сутність, класифікація // Державне будівництво та місцеве самоврядування, Харків, 2003. – Випуск 5. – C.28-34
46. Лемак В. Судова реформа в Словацькій Республіці 2001 р.: досвід для України // Міліція України. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених, 2003, № 19. – С.9-13.
47. Лемак В., Білоус В. Прокуратура Словацької Республіки: проблеми реформування // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 19. Харків, 2002. – С.196-200.
48. Лемак В., Нижник Н., Білоус В. Організація діяльності поліції: досвід Чеської Республіки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2002, № 2. Частина 2. – С.73-79.
49. Ленин В. И. Государство и революция: Учение марксизма о государстве и задачи пролетариата в революции // Полное собрание сочинений. – М., 1974., т. 33. – С.1-120.
50. Леслі А. Пал. Аналіз державної політики. – К., 1999. – 422 с.
51. Лихова С. Про визначення поняття правоохоронні органи // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74-76.
52. Лодий П. Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве. – СПб., 1828. – 434 с.
53. Мазаева Е. Социальная функция современного Российского государства. – Автореф. дис…канд.юрид. наук. – Н. Новгород, 2001. – 20 с.
54. Малько А.В. Правовые средства как общетеоретическая проблема // Правоведение, 1999, № 2. – С.6-10.
55. Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая политика современной России: цели и средства // Государство и право, 2001, № 7. – С.15-22.
56. Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право, 2001, №10. – C.5-12.
57. Медушевский А. Кельзеновская модель конституционного правосудия и изменения конституций в странах Восточной Европы // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах: Сб. докладов. Отв. ред. И.Г. Шаблинский. – М., 1999. – C.17-20.
58. Мироненко М. Б. Принципы юридической ответсвенности в системе принципов права. Автореф. дис… канд.юрид. наук. – Саратов 2001. – 25 с.
59. Мичко М.І. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи. – Донецьк, 2001. – 325 с.
60. Морозова Л.А. Функция Российского государства на современном этапе // Государство и право. 1993. № 6. – С.98-108.
61. Мушкет И.И., Хохлов Е.Б. Полицейское право России: проблемы теории / Под общ. ред. В.П. Сальникова. СПб., Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 173 с.
62. Научные основы советского правотворчества /Отв. ред. Р. О. Халфина. М., 1981. – 317 с.
63. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для вузов. – М., 2001. – 539 с.
64. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11. – С. 71-72.
65. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України, 2001, №8. – С.36-40.
66. Пахоленко Н. От тоталитаризма к демократии: о функциях государства в переходный период // Политические проблемы теории государства / Отв. ред. Н. Деев. – М., 1993. – С.28-38.
67. Переш І. Особливості формування Конституційного суду Словацької Республіки у контексті європейського досвіду // Регіональні студії. 2002. – №5. –C.63-67.
68. Переш І. Становлення конституційної юрисдикції Чеської Республіки // Регіональні студії. Науковий збірник, 2002, №4. – C.50-53.
69. Петрухин И.Л. Прокурорский надзор и судебная власть. Учебное пособие. – М., 2001. – 88 с.
70. Пономарев Д. А. Теоретические проблемы развития понятия законности в отечественной юридической науке. Автореф. дис... канд. юрид. наук. Уфа, 2003. – 22 с.
71. Потебенько М. Інститут державності //Вісник прокуратури, 2001, № 1. – С.3-7.
72. Потебенько М. Координація боротьби з організованою злочинністю і корупцією в Україні та за кордоном // Прокуратура України. – 2001. - №3. – С.3-4.
73. Правоохранительные органы Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Семенова. – М., 1998. – 228 с.
74. Привезенцев Н. И. Законность и правопорядок в условиях формирования гражданского общества и правового государства в России. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Санкт-Петербург, 1997. – 22 с.
75. Прокопенко О.Г. Функції сучасної держави: загальнотеоретична характеристика // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 15. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 41-48.
76. Прокурорский надзор в европейских социалистических странах. – М.: Юрид. лит., 1981. – 166 с.
77. Пушкин А.В. Обсуждение актуальних проблем развития общества и права в новом тысячелетии // Государство и право. – 2001. - №2. – С.100-105.
78. Рабинович П.М. Упрочение законности – закономерность развития социализма (теоретико-методологические проблемы). Автореф. дис…докт. юрид. наук. – М., 1979. – 36 с.
79. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. – Харків, 2002. – 159 с.
80. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади // Право України, 2001, № 8. – С.41-44.
81. Решетников П. Прокуратура Республики Польша // Законность. 1991. № 10. – С.64-66.
82. Рохлин В. И., Стуканов А. П. Прокурорский надзор в Российской Федерации: проблемы и перспективы // Правоведение, 2000, № 5. – С.154-163.
83. Румянцев О. Г. Основы конституционного строя России (понятие, содер-жание, вопросы становления). – М.,1994. – 228 с.
84. Семерак О. Судові та правоохоронні органи України. – Ужгород, 2001. – 148 с.
85. Серватко Т. Проблеми боротьби з організованою злочинністю в Польщі та в Україні. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – К., 2002. – 19 с.
86. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків., 2001. – 656 с.
87. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты. Под ред. О.А. Жидкова. – М., 1993. – 768 с.
88. Строгович М. С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М., 1966. – 252 с.
89. Тевлін Р. Про поняття “правоохоронні органи” у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 7. – С.53-56.
90. Теория государства и права. Учебник / Отв. ред.: А.И. Королев, Л.С. Явич. – Л., 1982. – 382 с.
91. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине. – К., 2001. – 344 с.
92. Тихомиров Ю. А. Государство на рубеже тысячелетий // Государство и право, 1997, № 2. – С. 24-32.
93. Ткаченко Ю.В. Проблеми конституційної законності в Україні. – Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 2001. – 18 с.
94. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины – основной закон государства и общества. – Х., 2001. – 382 с.
95. Третьяков В.М. Функции современного империалистического государства // Правоведение. – 1962. - №1. – С.53-62.
96. Тюріна О. Правоохоронні органи: питання теоретичного осмислення та нормативного визначення // Право України, 2001, №5. – С. 79-80.
97. Тюріна О. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.
98. Фандалюк О. В. Правозастосувальні акти-дії в механізмі здійснення функцій органами внутрішніх справ. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х., 1999. – 19 с.
99. Фесенко Є. Проблеми визначення функцій прокуратури // Вісник прокуратури, 2001, № 1. – C.12-16.
100. Фокин В.М. Правоохранительные органы Российской Федерации. – М., 1999. – 219 с.
101. Центрально-Восточная Европа во второй половине ХХ века. В 3-х т. Т.3. Трансформации 90-х годов. Ч.ІІ. – М., 2002. – 464 с.
102. Чиркин В. Е. Государственное управление. – М., 2002. – 320 с.
103. Чиркин В.Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право, 1997. № 6. – С.4-11.
104. Шафир М.А. О правовой охране Конституции // Теоретические вопросы реализации Конституции СССР. – М., 1982. – С.59-65.
105. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К., 2001. – 296 с.
106. Шеппель К.Л. Новый венгерский Конституционный суд // Конституцион-ное право: Восточноевропейское обозрение, 2000, № 1 (30). - С. 21-25.
107. Шмавонян Г. А. Конституционное правосудие Армении в системе разделения властей. Автореф. дис… канд. юрид. наук. Москва, 2000. – 25 с.
108. Шубина Т. Б. Теоретические проблемы защиты права. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Саратов, 1998. – 16 с.
109. Юриста О. Про поняття та основні ознаки правоохоронного відношення // Право України, 1997, № 10. – С.5-8.
110. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика. – К., 2001. – 440 с.
111. Balga J. Policia, pravo a etika // Časopis pro vravni vědu a praxi, č. 1/1999. – S. 25-39.
112. Bradač L. Špecificka situacia postavenia súdnictva v strednej a východnej Europe, špeciálne v Slovenskej republike // Justin č. 1/1998. – S. 25-28.
113. Budovani statů. – Brno, 1992-1994.
114. Čič M. Problemy a perspektivy Ustavy Slovenskej republiky // Pravnik, č. 4/1999. – S. 289-297.
115. Commission of the European communities. 2002 Regular report on Hungary’s Progress towards accession. – Brussels, 2002. – 155 p.
116. Commission of the European communities. 2002 Regular report on Poland’s Progress towards accession. – Brussels, 2002. – 162 p.
117. Commission of the European communities. 2002 Regular report on Slovakia’s Progress towards accession. – Brussels, 2002. – 149 p.
118. Crampton R.J. Eastern Europe in the twentieth century. – London and New York, 1994. – P. 379-380.
119. Czech Republic. Country Reports on Human Rights Practices. 2003. Released by the Bureau of Democracy, Human Rights, and Labor February 25, 2004. – 17 p.
120. Drgonec J. Vztáh všeobecného a ustavneho sudnictva v Slovenskej republike // Časopis pro pravni vědu a praxi, č. 1/1999. – S. 46-51.
121. Duchoň F. Demokraticky stat a soudnictvi // Soudce, č. 7/2000. – S. 12-13.
122. Evi LXVI. Torveni a birosagok szervezeterol es igazgatasarol // Torvenyek es rendeletek hivatalos gjujtemenye 1997. – P. 327-263.
123. Galanda M. a in. Ústavnosť, legislatíva, súdnictvo // Slovensko 1997. Suhrnná sprava o stave spoločnosti a trendoch na rok 1998 / Ed. Butora M., Ivantyšyn. – Bratislava, Inštitut pre verejne otazky. 1998. – S. 99-138.
124. Grzybowski M. Parliamentary System in the 1997 Polish Constitution // Acta Juridica cassoviedensia.23. Kosice, 2000. – P. 69-72.
125. “Guinnessova kniha“ kriminality v Slovenskej republike za rok 2002. – Bratislavа, 2003.
126. Informace o zjištěné trestné činnosti v České republice v 1. pololetí 2005 (ve srovnání s 1. pololetím 2004). – Praha, 2005. – 3 s.
127. Informacja dotycząca zwalczania przestępczości zorganizowanej przez Centralne Biuro Śledcze Komendy Głównej Policji w Warszawie w 2004 roku. – Warszawa, 2005. – 8 s.
128. Ivantýšyn M., Vačok P. Bezpečnostna situacia // Slovensko 1997. Suhrnná sprava o stave spoločnosti a trendoch na rok 1998 / Ed. Butora M., Ivantyšyn. – Bratislava, Inštitut pre verejne otazky. 1998. – S. 657-674.
129. Klima K. Ústavni pravo. – Praha, 1995. – 225 s.
130. Koncepce reformy soudnictvi. Navrh. – Praha. Ministerstvo spravedlnosti České republiky, 1999. – 33 s.
131. Macur J. Srovnávani početnich stavů a pracovnich vykonů souců v různych zemích // Soudce č. 5/2000. – S. 5-6.
132. Majercsik J. A rendvedelmi szervek az EU-szatlakozas kuszoben // Belugyi szemle, 2003, 3. – P. 95-119.
133. Mazanec M. Reforma spravniho soudnictvi v České republice // Soudní rozhledy, č. 8/2000. – S. 229-233.
134. Mikule V. Federalni ústavni soud skutečnosti // Právo a zákonnost č. 3/1992. – S. 129-138.
135. Mokry A. K jedne aktualni otazce českeho soudnictvi // Pravni rozhledy č. 7/1999. – S. 368-370.
136. Nalez Ustavního soudu České republiků ze dne 5. prosince 2001 o návrhu skupiny 44 poslanců na zrušeni zákona č. 451/1991 Sb., kterým se stanovi některe dalši předpoklady pro výkon některých funkci ve statnich organech a organizacich České a Slovenske Federativní Republiky, České republiky a Slovenske republiky, ve zneni pozdějšich předpisů... // Sb. zákonů č. 35/2001. – S. 616-636.
137. Narodni program pro pripravy České republike na členstvi v Evropske unii. – Praha, 1999. – 286 s.
138. Navrh zákona o soudech // Soudce. č. 2-3 /2000. – S. 5-14.
139. Němec M. Občan a policie. Aktualni problemy vztahu policie k občanům a občanů k policii. – Praha, 1996. – 311 s.
140. Orvinsky L. Zákon o štatnej službe prislušnikov Policajneho zboru // Policajna teoria a prax č. 2/ 1998. – S. 48-52.
141. Parlament České republiky. Poslanecká sněmovna. Těsnopisecka zprava o schůzi Poslanecke sněmovny. III volebni obdobi. 26 schůzi. – Praha, 2000. – 601 s.
142. Parulski K. Reforma prokuratury// Prokurator, 2004. Nr.2. – S.5-13.
143. Polska Policja. 2004. Komenda Glowna Policls. – Warszawa, 2005. – 24 s.
144. Pravidelna sprava Evropske komise o České republice za rok 2000. – Praha, 2001. – 146 s.
145. Pravidelna zprava Evropske komise o České republice za rok 2001. – Praha, 2002. – 158 s.
146. Pravidelna zprava Evropske komise o České republice za rok 2002. – Praha, 2002. – 135 s.
147. Predseda Narodnej rady Slovenskej republiky Vyhlasuje úplne znenie Ústavy Slovenskej republiky č. 460/1992 Zb., ako vyplýva zo zmien a doplneni vykonaných ústavným zákonom č. 244/1998 Z.z., ustavným zákonom č. 9/1999 Z.z. ústavným zákonom č. 90/2001 Z.z. // Sb. zákonov č. 135/2001. – S. 1538-1560.
148. Předseda vlády vyhlašuje úplné zněni zákona č. 283/1991 Sb., o Policie České republiky... // Sb. zákonů č. 122/2001. – S. 3066-3090.
149. Prusak J. Teoria prava. – Bratislava, 1995. – S. 100-101.
150. Roussean D. La justice-constitutionnelle en Europe. – P., Montchrestien, 1998. – 234 s.
151. Rozhodovacia činnosť Ústavneho súdu Slovenskej republiky 1993-1997 / Zodpovedný redaktor Kresak P. - Bratislava: Kalligram, 1999. – 620 s.
152. Salgo L. A rendorsegi reform alapvetesej // Belugyi szemle, 2003, 3. – P. 3-13.
153. Sladeček V. Ústavní soudnictvi v Ustave České republiky (skutečnost a predstavy) // Aktuálnost zmen Ústavy ČR / Ed. V. Šimiček, B. Dančak. – Brno, Masarykova univerzita, 1999. – S. 167-177.
154. Správa o pripravenosti Slovenskej republiky na členstvo v EÚ od augusta 1998 do juna 1999. – Bratislava, 1999. – 83 s.
155. Správa o trestnej činnosti a inom protipravnom konani prislušnikov Policajného zboru za obdobie roka 2001. – Bratislava, 2002. – 18 s.
156. Šurek S. Posobenie prokuratury SR v netrestnej oblasti // Justična revue č. 11-12 /1999. – S. 1-8.
157. Svak J. Orqanizacia a činnost orqanov ochrany prava. – Bratislava, 1995.
158. The History of the Supreme Courts of Europe and the Development of Human Rights. Ed. Zanatny J., Zinner T. – Debrecen, 1999. – 345 p.
159. Ústava České republiky ze dne 16. prosince 1992 // Sb. zákonů České republiky č. 1/1993. – S. 3-17.
160. Ústava Slovenskej republiky z 1 septembra 1992 // Sb. zákonů ČSFR č. 460/1992. – S. 2660-2678.
161. Ústavni soud České republiky. Sbirka nalezů a usneseni. Svazek 1. Ročniky 1993. 1991 – I dil. – Praha, Beck, 1994. – 291 s.
162. Ústavní zákon ze dne 16. července 1991, kterým se mění a doplňuje Ústava České a Slovenské Federativní Republiky, ve znění pozdějších předpisů // Sb. zákonů č. 326/1991. – S.1426-1427.
163. Ústavní zákon ze dne 18. července 1990, kterým se mění a doplňuje ústavní zákon č. 100/1960 Sb., Ústava Československé socialistické republiky, a ústavní zákon č. 143/1968 Sb., o československé federaci, a kterým se zkracuje volební období národních výborů // Sb. zákonů č. 294/1990. – S.1062-1063.
164. Ústavní zákon ze dne 18. řijna 2001, kterým se měni ústavní zákon České národni rady č. 1/1993 Sb., Ustava České republiky, ve zněni pozdějšich předpisů // Sb. zákonů č. 395/2001. - S. 8770-8771.
165. Ústavní zákon ze dne 27. února 1991 o Ústavním soudu České a Slovenské Federativní Republiky // Sb. zákonů č. 91/1991. – S.449-452.
166. Ústavní zákon, kterým se mění ústavní zákon České národní rady č. 1/1993 Sb., Ústava České republiky, ve znění pozdějších předpisů // Sb. zákonů ČR č. 300/2000. – S.4106.
167. Ustawa z dnia 1 sierpnia 1997 r. Prawo o Tribunale Konstytucyjnym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1997, № 102. Poz. 643.
168. Ustawa z dnia 11 maja 1995 r. o Naczelnym Sadzie Administracyjnym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1995, № 74. Poz. 368.
169. Ustawa z dnia 20 czerwca 1985 r. o Prokuraturze Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1985, № 31. Poz. 138.
170. Ustawa z dnia 20 czerwca 1985 r. Prawo o ustroju sądów powszechnych // Із змінами закон опублікований: Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1994, № 7. – Poz.25.
171. Ustawa z dnia 20 wrzesnia 1984 r. Prawo o Sadzie Najwyszym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1994, № 13. – Poz. 48.
172. Ustawa z dnia 23 lipca 2001 r. Prawo o krajovej Radzie Sadownictwa // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 2001, № 100. Poz. 1082.
173. Ustawa z dnia 23 lipca 2002 r. Prawo o Sadzie Najwyszym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 2002, № 240. – Poz. 2052.
174. Ustawa z dnia 25 lipca 2002 r. Prawo o ustroju sadyw administracyjnych// Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 2002, № 153. Poz. 1269.
175. Ustawa z dnia 27 lipca 2001 r. Prawo o ustroju sądów powszechnych // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, № 98. – Poz.1070.
176. Ustawa z dnia 30 sierpnia 2002 r. Prawo o postkrowaniu przed sadami administracyjnymi // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 2002, № 153. Poz. 1270.
177. Ustawa z dnia 6 kwietnia 1990 r. o Policji // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej, 1990, № 30. Poz. 179.
178. V. tv. a Magyar Nerkoztarsasag ugyeszsegerol // Torvenyek es rendeletek hivatalos gjujtemenye 1972. – p. 72-83.
179. XXXV tv. a Rendorsegrol // Torvenyek es rendeletek hivatalos gjujtemenye 1994. – p. 377-394.
180. Z projevu ministra spravedlnosti ČR na shromáždéni justičnich pracovniků České republiky dne 25. řijna 1990 // Právo a zákonnost č. 2/1991. – S.57-68.
181. Zákon České národní rady o některých opatřeních v soudnictví, o volbách přísedících, jejich zproštění a odvolání z funkce a o státní spravě soudů České republiky // Sb. zákonů ČR č. 33 / 1996. – S.512-519.
182. Zákon České národní rady o obecni policii // Sb. zákonů č. 553/1991. – S.3564-3587.
183. Zákon České národní rady ze dne 21. prosince 1992, kterým se mění a doplňují některé zákony v oblasti vnitřního pořádku a bezpečnosti, a o opatřeních s tím souvisejících // Sb. zákonů č. 26/1993. – S. 162-164.
184. Zákon Národnej rady Slovenskej republiky č. 120/1993 Z. z. o platových pomeroch niektorých ústavných činiteľov Slovenskej republiky. - Bratislava, 2002. – 18 s.
185. Zákon Narodnej rady Slovenskej republiky o prokurature // Sb. zákonov č. 282/1998. – S. 2038-2046.
186. Zákon Narodnej rady Slovenskej republiky z 18. septembra 1996 o karnej zodpovednosti prokuratorov // Zb. zákonov č. 274/1996. – S. 1778-1781.
187. Zákon Narodnej rady Slovenskej republiky z 21. novembra 1997, ktorým sa meni a doplna zákon Narodnej rady Slovenskej republiky č. 171/1993 Z.z. o Policajnom zbore v zneni neskoršich predpisov a zákon Národnej rady Slovenskej republiky č. 223/1995 Z.z. o súdnych exekútoroch a exekučnej činnosti (Exekučný poriadok) a o zmene a doplneni d'alšich zákonov // Zb. zákonov č. 353/1997. – S. 3361-3364.
188. Zákon Narodnej rady Slovenskej republiky z 28. marca 2001 o prokurature // Sb. zákonov č. 153/2001. – S. 1662-1676.
189. Zákon Národnej rady Slovenskej republiky zo 17. decembra 1992, ktorým sa mení a doplňa zákon č. 60/1965 Zb. o prokuratúre v znení neskorších predpisov // Zb. zákonov č. 4/1993. – S. 8-11.
190. Zákon Národnej rady Slovenskej republiky zo 6. júla 1993 o Policajnom zbore // Zb. zákonov č. 171/1993. – S. 770-783.
191. Zákon Národnej rady Slovenskej republiky, ktorým sa mení a dopĺňa zákon Národnej rady Slovenskej republiky č. 171/1993 Z. z. o Policajnom zbore v znení neskorších predpisov a o zmene a doplnení niektorých zákonov// Sb. zákonov č. 455/2001. – S. 4858-4867.
192. Zákon o organizacii Ustavneho Sudu Slovenskej republiky, o konani pred nim a o postaveni jeho sudcov z 20 Januara 1993 // Sb. zákonov č. 38/1993. – S. 222-231.
193. Zákon o soudech a soudcích // Sb. zákonů ČR č. 6/2002. – S. 125-178.
194. Zákon o soudech a soudcích. Předseda Poslanecké sněmovny vyhlašuje úplně zněni zákona č. 335/1991 Sb., o soudech a soudcích, se změnami a doplňky provedenými zákonem č. 264/1992 Sb., zákonem České národní rady č. 17/1993 Sb., zákonem č. 292/1993 Sb. a zákonem č. 239/1995 Sb. // Sb. zákonů ČR č. 32/1996. – S. 502-511.
195. Zákon o Ústavním soudu // Sb. zákonů č. 182/1993. – S.914-933.
196. Zakon ze dne 18. prosince 2001, kterým se mění zákon č. 283/1993 Sb., o státním zastupitelství, ve znění pozdějších předpisů, a zákon č. 201/1997 Sb., o platu a některých dalších náležitostech státních zástupců a o změně a doplnění zákona č. 143/1992 Sb., o platu a odměně za pracovní pohotovost v rozpočtových a v některých dalších organizacích a orgánech, ve znění pozdějších předpisů, ve znění zákona č. 155/2000 Sb. // Sb. zákonů č. 14/2002. – S. 345-359.
197. Zákon ze dne 19. července 1991 o soudech a soudcích // Sb. zákonů č. 335/1991. – S. 1538-1551.
198. Zákon ze dne 19. července 1991 o soudech a soudcích // Ústava a ústavní řad České republiky / Palliček V., Hřebejk J. 1. dil. Ústavni system – Praha, 1994. – S. 431-455.
199. Zákon ze dne 20. prosince 2000, kterým se meni zákon č. 335/1991 Sb., o soudech a soudcich, ve zněni pozdějšich předpisů, zákon č. 436/1991 Sb., o některých opatřenich v soudnictvi, o volbach přisedicich, jejich zprošteni a odvolani z funkce a o statni spravě soudu České republiky, ve zněni pozdějšich předpisů, a zákon č. 283/1993 Sb., o statnim zastupitelstvi, ve zneni pozdějšich předpisů // Sb. zákonů ČR č. 11/2001. – S. 92.
200. Zákon ze dne 4. října 1991, kterým se stanoví některé další předpoklady pro výkon některých funkcí ve státních orgánech a organizacích České a Slovenské Federativní Republiky, České republiky a Slovenské republiky // Sb. zákonů č. 451/1991. – S. 2106-2110.
201. Zákon ze dne 7. května 1990, kterým se mění a doplňuje zákon o prokuratuře // Sb. zákonů č. 168/1990. – S. 662-664.
202. Zákon ze dne 7. listopadu 1991 o organizaci Ústavního soudu České a Slovenské Federativní Republiky a o řízení před ním // Sb. zákonů č. 491/1991. – S. 2323-2334.
203. Zákon ze dne 9. května 1990 o občanských komisích působících v resortach ministerstev vnitra a o změně a doplnění zákona č. 100/1970 Sb., o služebním poměru příslušníků Sboru národní bezpečnosti, ve znění zákonů č. 63/1983 Sb. a č. 74/1990 Sb. // Sb. zákonů č.169/1990. – S. 664-665.
204. Zákon ze dne 9. listopadu 1993 o statnim zastupitelství // Sb. zákonů č. 283/1993. – S. 1522-1527.
205. Zakošek N. Pravna država i demokracija u postsocijalizmu // Politička misao. – Zagreb, 1997. – G. 34, №4. – S. 78-85.
206. Zpráva vlady o stavu České společnosti, 02.03.1999. – Praha, 1999. – 90 s.