Савощенко Яна Анатоліївна Фолькло­ризм авторської прози Марії Матіос

brief description

Савощенко Яна Анатоліївна, аспірантка кафедри фольклористики Інституту філології Київського націо­нального університету імені Тараса Шевченка: «Фолькло­ризм авторської прози Марії Матіос» (10.01.07 - фолькло­ристика). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
САВОЩЕНКО ЯНА АНАТОЛІЇВНА
УДК 39:821.161.2.09 М.Матіос (043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ФОЛЬКЛОРИЗМ АВТОРСЬКОЇ ПРОЗИ МАРІЇ МАТІОС
10.01.07 – фольклористика
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________Савощенко Я. А.
Науковий керівник Наумовська О. В, кандидат філологічних наук,
доцент
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
ФОЛЬКЛОРНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ СПІВДІЇ 21
1.1. Взаємодія фольклору і літератури: науковий досвід 21
1.2. Фольклоризм як об’єкт теоретичного дискурсу 41
1.3. Фольклоризація як прояв фольклорно-літературної інтерференції 48
1.4. Типологія та рівні фольклоризму 61
1.5. Етапи фольклорно-літературної транспонації 68
РОЗДІЛ 2. КАЗКОВІ РЕМІНІСЦЕНЦІЇ У ТВОРЧОСТІ МАРІЇ МАТІОС
(«СОЛОДКА ДАРУСЯ», «МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ», «ЧЕРЕВИЧКИ
БОЖОЇ МАТЕРІ») 82
2.1. Особливості формування індивідуального світогляду М. Матіос 82
2.2. Персонажний ряд творів письменниці: рефлексії системи казкових
образів 94
2.3. Варіанти (за Р. Волковим), чи функції (за В. Проппом), як мікроелементи
сюжету творів М. Матіос 119
РОЗДІЛ 3. ОБРАЗНО-СИМВОЛІЧНА ПАРАДИГМА АВТОРСЬКОЇ
ТВОРЧОСТІЇ МАРІЇ МАТІОС 130
3.1. Концепт «смерть» у творах («По праву сторону твоєї слави», «Не плачте за
мною ніколи», «Вставайте, мамко»): фольклорні
паралелі 133
3.2. Фольклорні аспекти концепту «доля» у творчості М. Матіос («Солодка
Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Черевички Божої
Матері») 149
3.3. Символіка води і землі у творчості М. Матіос 157
3.4. Фольклорно-міфологічні конотації фемінних образів у творах «Мама
Маріца – дружина Христофора Колумба», «Будьте здорові, тату»,
«Щоденник страченої», «Солодка Даруся», «Просили
тато-мама» 165
ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті аналізу фольклористичних та літературознавчих студій від
ХІХ до початку ХХІ ст., присвячених проблемі фольклорно-літературних
взаємин, зокрема фольклоризму літератури, запропоновано уточнення терміна
«літературний фольклоризм»: як свідома, так і позасвідома корелятивність
двох художньо-естетичних систем (від фольклору до літератури), що
призводить до виникнення новоякісного авторського продукту – так званого
«третього тексту».
Осмислення значення літератури у розвитку фольклору дало змогу
визначити фольклоризацію як зворотній вектор процесу обміну між двома
системами, за якого авторська індивідуальна творчість, потрапляючи у
фольклорну систему координат, асимілює свою мотивно-образну парадигму
відповідно до традиційної уснословесної, внаслідок чого доповнює творчість
усну колективну.
Інклюзійне буквальне перенесення фольклорних елементів в авторський
текст номіновано «зовнішнім» фольклоризмом, залучення ж фольклорних
складників у переносному значенні, на рівні підтексту, – «внутрішнім».
Вивчення різних наукових підходів та орієнтація на окреслення
І. Набитовичем неомодерністичних тенденцій в художній прозі дозволила
поруч із утвердженими у вітчизняному літературознавстві трьома основними
етапами фольклорно-літературної транспонації (фольклоризм давньої
літератури (від часів Київської Русі до кінця ХVIII ст.), фольклоризм нової
літератури (перша та друга половина ХІХ ст.), фольклоризм модерної
літератури (кінець ХІХ – поч.ХХ ст.)) виокремити фольклоризм
неомодерністської літератури (друга пол. ХХ – поч. ХХІ ст.) як четвертий,
основними характеристиками якого є: авторська семантична модифікація
фольклорних елементів, десакралізація символів, які слугують лише
додатковим джерелом повідомлення, водночас використанням міфологем
(міфем) як стилетвірних елементів.
174
У дисертації здійснено спробу систематизації персонажів художніх творів
Марії Матіос за типологічною матрицею образної парадигми чарівної казки,
внаслідок чого встановлено функціональні й семантичні паралелі: Іван Цвичок
(«Солодка Даруся») ↔ віктимний герой; Дмитрик («Майже ніколи не
навпаки»») ↔ казковий богатир; Іванка («Черевички Божої
Матері») ↔ знедолений персонаж; Даруся («Солодка Даруся»), Петруня
(«Майже ніколи не навпаки») ↔ знедолені персонажі-прокляті дочки; Одокія
(«Майже ніколи не навпаки») ↔знедолений персонаж-невістка; Дідушенко
(«Солодка Даруся»), Іван Варварчук («Майже ніколи не навпаки») і лиха
свекруха Василина («Майже ніколи не навпаки») ↔ злотворці.
Структурний аналіз творів Марії Матіос із використанням методик
Р. Волкова та В. Проппа продемонстрував подібність їхніх сюжетних елементів
до ряду казкових варіантів / функцій. «Чоловік у відлучці»
(Р. Волков) / «Відлучка одного з сім’ї з дому (тимчасова відсутність)»
(В. Пропп): вирушають з дому на початку творів Іванка («Черевички Божої
Матері»), Михайло («Солодка Даруся»), Іван Варварчук («Майже ніколи не
навпаки»). «Порушення заповіту» (Р. Волков) / «Функція заборони» (В. Пропп):
передчуття небезпеки як внутрішня заборона Іванки («Черевички Божої
Матері»); відмова Матронки («Солодка Даруся») обстригати косу як
порушення заповіту – звичаєвих приписів; шлюбна зрада Петруні («Майже
ніколи не навпаки»). «Відправлення на пошуки утраченого» як предтеча з'яви
антагоніста (Р. Волков) / «Зникнення одного з головних героїв» (В. Пропп):
раптове триденне зникнення Матронки («Солодка Даруся») перед зміною влади
і з'явою в сюжеті антагоніста Дідушенка. «Вивідування» (В. Пропп).
Антагоніст намагається розвідати місцезнаходження дітей, предметів,
потрібної інформації тощо. Випитування Дідушенком Матронки, а згодом –
Дарусі («Солодка Даруся»); Іваном – дружини Петруні («Майже ніколи не
навпаки»); Петром-шварцівником Іванки («Черевички Божої Матері»).
«Видача» (В. Пропп). Герой погоджується на вмовляння антагоніста і йому
допомагає: викладення антагоністам потрібної їм інформації Дарусею
175
(«Солодка Даруся») та Іванкою («Черевички Божої Матері»). «Шкідництво»
(В. Пропп): знущання антагоністом Дідушенком з усіх членів родини:
Матронкою, Дарусею, Михайлом («Солодка Даруся»); розправа Івана над
Дмитриком («Майже ніколи не навпаки»). «Неможливі завдання»
(Р. Волков) / «Нестача» (А. Пропп), що супроводжується у казці з’явою образу
дарувальника / помічника: допомога Михайлові чоловіком із сотні Голуба
(«Солодка Даруся»); намагання Мариньки-Богодухи допомогти Петруні
(«Майже ніколи не навпаки»); повчання мольфарки Северини для Іванки
(«Черевички Божої Матері»). Важливою рисою розбіжності сюжетної
структури народної казки й авторських творів Марії Матіос є відсутність у них
щасливої розв'язки.
Художню тканину творчості М. Матіос наповнюють концепти «смерть»,
«доля», символи землі, води.
У народній традиції непорушне дотримання усіх норм поховальнопоминального комплексу слугує запорукою забезпечення померлому кращого
продовження «життя» після смерті. Рефлексії таких народних уявлень і
поведінкових приписів є сюжетотвірними в новелі Марії Матіос «Не плачте за
мною ніколи», героїня якої, баба Юстина, консультує невістку, що і як робити,
коли відправлятимуть її в «останню путь», зосереджуючи основну увагу на
підготовчому етапі до поховання (лагодження труни, одягу тощо), трапезі та
сповіщенні про смерть, післяпоховальній поведінці. Твір фіксує і народні
вірування про загробне існування та про залежність між життям людини і її
смерті, і народне табу на надмірне оплакування покійника, яке, мовляв, завдає
йому шкоди, і буковинський звичай виготовлення собі домовини ще за життя
(сама ж домовина, як символ смерті, стає стрижнем твору).
Сприйняття смерті як переходу з одного стану в інший, характерне для
міфологічних вірувань українців, як і багатьох інших етносів, є тлом
розгортання сюжету й у повісті Марії Матіос «По праву сторону твоєї слави»,
душа героїні якої потрапляє в небесний сад. Фольклорній прозі властивий
антропоморфний образ Смерті, який в українській народній казці («Бог, Смерть
176
і Москаль», «Кума Смерть», «Солдат і Смерть», «Життя і Смерть» тощо)
зображується як звичайна жінка без притаманних західноєвропейській традиції
коси й плаща як обов'язкових її атрибутів. Такою ж звичайною жінкою постає
Смерть і в повісті Марії Матіос, однак цей образ зазнає авторського
доповнення: «красива жінка з довгим білим волоссям» із «чорною колючою
квіткою» в руках. Наявний в аналізованому творі й фольклорний мотив
метампсихозу – повернення померлої до своїх рідних пташкою: ластівкою до
старого гнізда під татовою стріхою прилітає душа героїні.
У новелі Марії Матіос «Вставайте, мамко» родина Шандрів, щоб
врятуватися від можливої депортації, зважується на рішучий крок –
інсценізацію смерті, однак гра-імітація поховального обряду переростає у
справжню трагедію – реальну смерть матері Катерини.
Близьким до народного світобачення постає концепт «доля» й у творах
Марії Матіос, що має дві основні форми виявлення: набута, що формується під
впливом наполегливих старань та воєвиявлення того, кому вона належить;
випадкова, що залежить від принагідних ситуацій (наприклад, прокляття,
порушення народних приписів тощо). Прикметно, що письменниця не наділяє
своїх героїв долею природженою, отриманою з народженням від батьків, яка не
залежить від бажань та дій людини. Набута доля простежується у повісті
«Черевички Божої Матері». Випадкова доля – у повісті «Солодка Даруся» та
сімейній сазі «Майже ніколи не навпаки».
Майже в усіх міфологіях світу вода є елементом першотворення,
еквівалентом первинного хаосу, з якого й постає майбутній космос. В
українських народних віруваннях і уявленнях вода набуває амбівалентних
характеристик. З одного боку, є символом життя, здоров’я, плодючості, засобом
ритуального очищення, зцілення (народна медицина, казкові мотиви
«живої» / «мертвої» води тощо), з іншого ж – хвороби, зради, суму, місцем
перебування нечистої сили. Аналогічними до народних різноплановими
значеннями наділені символи води у творах Марії Матіос: а) вода є символом
здоров’я та життєвих сил, використовується у лікувальних цілях; б) вона постає
177
символом горя та нещастя. Так, водою рятується Даруся («Солодка Даруся»)
від викликаного материнським прокляттям постійного головного болю, а Іванка
(«Черевички Божої Матері) від «чорної хвороби», що трактується як результат
переляку чи зуроку».
Негативна міфологічна символіка води як середовища перебування
нечистої сили і душ померлих «прочитується» у третій частині «Гойданка
життя» сімейної саги «Майже ніколи не навпаки»: Теофіла з Анною
зустрічають антагоніста саме біля криниці.
Маркують творчість письменниці й народні снотлумачення, за якими
каламутна вода у сновидінні віщує біду: Іванці («Черевички Божої Матері)
наснився «красний комісар», який спирався на цямриння Андричевої криниці і
біля ніг якого у відрі хлюпала чорна вода. Як наслідок – депортація Іванчиного
діда.
Такою ж полісемантичною з акцентом на позитивній конотації у
фольклорній традиції є одна з основних стихій світобудови – земля: символ
багатства, родючості, найціннішої святості, яка дає життя, а потім повертає у
своє лоно.
У новелі «Просили тато-мама» з книги «Нація. Одкровення.» батьківська
земля – символ незгубної цінності, великої святині, якою прагнуть заволодіти
антагоністи-емґебісти. Герої-протагоністи відчувають сбе злодіями на власній
землі, бо змушені таємно пробиратися рідними теренами. Міфологічний
контекст повернення в лоно землі для посмертного життя супроводжує епізод
«живої смерті» – триденного перебування зв’язкової УПА Корнелії Данилюк у
«чорній земляній гробниці» – у «криївці», яка «акурат відповідає труні, хоча
труна не така широка й не така висока, а решта – могила».
«Каїніада» стала протосюжетом для першої новели «Чотири – як рідні –
брати» сімейної саги «Майже ніколи не навпаки». Батьківський заповіт став
причиною розбрату між рідними людьми: після смерті Дмитрика між старшими
братами постає питання поділу землі (ворожнеча між братами через майно є
поширеним мотивом народної казки).
178
Жіночі образи творів Марії Матіос позначені міфологічно-фольклорними
конотаціями, зокрема: 1) міфологічним і баладним мотивом інцесту (так, у
творі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба» жінка-вдовиця, аби
збавити страждання сина-каліки, зважується на інцест); 2). алюзією на
гомеопатичну магію – виготовлення ляльки-дитини. Позбавлені з різних
причин репродуктивної спроможності героїні творів письменниці, не маючи
змоги зреалізувати свій материнський потенціал, вдаються до імітації
дітонародження шляхом виготовлення ляльки. Так, Петруня («Будьте здорові,
тату»), маючи «невдатного до дітей» чоловіка-нелюба, притуляє до грудей
дитину з ганчір’я і немов відчуває її тепло та ніжність. Даруся («Солодка
Даруся») коріння квітів загортає у ковдру і тулить до себе як малу дитину.
Лариса («Щоденник страченої»), що є образом самодостатньої, незалежної
жінки ХХІ ст., протиставлена, на перший погляд, Петруні та Дарусі, свідомість
яких закорінена у патріархальне суспільство, за власною волею збавила себе
можливості відчути радості материнства, про що, відчувши самотність, шкодує
найбільше і виготовляє ляльку-хлопчика з огірка. 3) Активною роллю у
національно-визвольних змаганнях, що властиво пісням УПА. Образ дівчинипатріотки постає в новелі «Просили тато-мама» зі збірки «Нація»: Корнелія,
проводячи по кілька діб у криївці, що нагадуває могилу, ніколи не нарікає на
важкі умови, недопустимі для жінки, а лиш журиться, чи буде кому розплести
їй косу. Сила духу героїні у сюжеті підкреслюється її незламністю навіть перед
зрадами побратимів. У піснях УПА образ жінки/дівчини стратифікується на два
типи: пасивний (чекає вдома на коханого, проливаючи дрібні сльози та тужачи
через розлуку); активний (намагається перебороти емоції, раціонально оцінює
ситуацію; після загибелі коханого не проливає жодної сльози, а сама продовжує
його справу).
Творчість Марії Матіос можна схарактеризувати як паритетний
фольклоризм, коли дві словесно-художні системи розчиняються одна в одній,
створюючи при цьому новоякісний текст.