СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

brief description

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
ПРИНЦИПИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

1.1. Основні принципи міжнародного права 10
1.2. Поняття міжнародного гуманітарного права 19
1.3. Особливості застосування міжнародного гуманітарного права 33
РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНІ НОРМИ ЯК ДЖЕРЕЛА ПРИНЦИПІВ
МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
2.1. Розвиток законів і звичаїв війни 48
2.2. Вплив релігії на розвиток принципових положень права війни 62
2.2.1. Положення Святого Письма у відношенні правил ведення війни 68
2.3. Гуго Гроций про закони і звичаї війни 79
2.4. Кодекс Лібера про гуманні обмеження на ведення воєнних дій 91
РОЗДІЛ 3
КОМПЛЕКС ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
3.1. Принцип гуманності 107
3.2. Галузеві принципи міжнародного гуманітарного права 115
3.2.1. Принцип воєнної необхідності 127
3.2.2. Принцип обмеження засобів і методів ведення війни 131
3.2.3. Принцип домірності або пропорційності 132
3.2.4. Принцип неспричинення надмірних страждань 133
3.2.5. Принцип чесності і сумлінності у виборі засобів і методів ведення воєнних дій 134
3.2.6. Принцип екологічної безпеки або захисту навколишнього середовища під час збройного конфлікту 136
3.2.7. Принцип проведення розбіжностей між комбатантами і нон комбатантами 138
3.2.8. Принцип неприпустимості дискримінації 140
3.2.9. Принцип поваги прав людини 143
3.2.10. Принцип захисту цивільного населення і об’єктів, жертв війни 144
3.2.11. Принцип відповідальності за порушення норм і принципів міжнародного гуманітарного права 146
ВИСНОВКИ 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 162
ДОДАТОК А 179
ДОДАТОК Б 209

ВСТУП

Актуальність дослідження. Співвідношення понять «війна» і «міжнародне право» ­ одна з основних проблем науки міжнародного права. При дослідженні цього співвідношення мова йде про поєднання військових вимог з дотриманням необхідних мір гуманності.
На жаль, збройні конфлікти залишаються реальністю сучасного світу і повинні враховуватися як окремий об'єкт міжнародно-правового регулювання.
Після закінчення другої світової війни в понад 120-ти збройних конфліктах загинуло більше 22-х мільйонів чоловік [69, с.494]. Наприкінці ХХ століття відбувалося понад 30 збройних конфліктів щорічно [143, с.4]. У збройних конфліктах останнього десятиліття в Африці, Азії, Європі, на Середньому Сході й у деяких країнах – членах СНД проявилися протиріччя етнічного, релігійного і культурного характеру, відзначені незліченні страждання цивільного населення і безпрецедентний розгул насильства [5, с.193].
Крім того, терористичні акти, здійснені в США 11 вересня 2001 року, виявили нові проблеми в системі міжнародних відносин:
1. Кількість людських жертв, руйнувань і ступінь впливу тероризму на стан міжнародних відносин – за своїми масштабами вперше порівняно зі збройним конфліктом.
2. Терор у ході збройного конфлікту як форма ведення бойових дій засуджується і забороняється міжнародним правом і міжнародним гуманітарним правом [21; 68], однак раніше терористи не вважалися воюючою стороною, а їхні дії не визнавалися актом війни.
3. Підрозділи збройних сил (ВВС США) опинилися в ситуації, коли надійшов наказ вести бойові дії проти цивільних осіб і об'єктів (цивільні літаки з пасажирами). Певно, такі дії можна пояснити «військовою необхідністю» і прагненням не допустити збільшення кількості людських жертв. Проте, міжнародне гуманітарне право однозначно забороняє воєнні дії проти цивільних осіб і об'єктів.
Очевидно, що боротьба з міжнародним тероризмом вимагає не тільки нової тактики застосування збройних сил, але і розробки нових нормативно- правових актів міжнародного права, що адекватно відображають реалії ХХІ століття, сприяють створенню «єдиного простору безпеки» [29, c.307].
Сфера застосування існуючих договорів міжнародного права не охоплює всі ситуації збройного насильства [161; 162]. Істотні розходження економічних, політичних, військових можливостей воюючих сторін є чинником порушення норм міжнародного гуманітарного права найслабшим учасником конфлікту. Безсилля перед гнітючою перевагою супротивника об'єктивно сприяє формуванню концепції війни без правил, «асиметричних дій», які не піддаються якому-небудь міжнародно-правовому регулюванню і включають, крім військового, терористичні, ідеологічні, фінансові, інформаційні компоненти [120, с.176].
Міжнародне гуманітарне право відіграє істотну роль у практиці сучасних міжнародних відносин, безпосереднім учасником яких є Україна [20], а також військовослужбовці Збройних Сил України, що знаходяться в складі миротворчих сил і застосовують норми міжнародного гуманітарного права в реальних умовах [164].
Галузеві принципи, як один з найважливіших елементів системи міжнародного гуманітарного права, що забезпечує цілісність і організацію міжнародно-правових норм, є критерієм при оцінці правової природи дій суб'єктів міжнародного права в ситуаціях збройних конфліктів.
Питання адекватності норм міжнародного гуманітарного права «новим» конфліктам вимагає подальшого аналізу, ретельного вивчення і вироблення нових підходів у реалізації норм міжнародного гуманітарного права [12; 62; 103; 205; 209].
В зв'язку з цим представляється вкрай важливим дослідження основних положень та існуючих у даний час принципів міжнародного гуманітарного права, пов’язане з аналізом сфери його застосування, що надає можливість виявити пріоритетні напрямки розвитку і кодификації даної галузі міжнародного права.
Рівень дослідженості проблеми. Дослідженням принципів міжнародного гуманітарного права займалося чимало представників міжнародно-правової науки, як вітчизняних, так і закордонних. Розглядом правових, філософських, історичних і інших питань, пов'язаних з основними положеннями міжнародного гуманітарного права тією чи іншою мірою в різний час займалися Арцибасов І.Н., Баскін Ю.Я., Бірюков П.Н., Бюньон Ф., Ваттель Е., Гассер Х.-П., Грабар В.Е., Гроций Г., Гудбі Д., Дрейпер Д., Дубік Н.Н., Дюнан А., Єгоров С.А., Кастрен Е., Калугін В.Ю., Кальсховен Ф., Келлер П., Коломбос Д., Колосов Ю.М., Кольб Р., Коробовський Ю., Лукашук І.І., Маланчук П., Меран Ж., Моріс Ф., Морозов П.І, Мулінен Ф., Найєр А., Нахлик С., Оппенгейм Л., Пікте Ж., Полторак А.І., Пустогаров В.В., Рогожин С., Савинський Л.І., Семенов В.С., Сінгх Н., Тимченко Л.Д., Тіунов О.І., Тункін Г.І., Тускоз Ж., Фердросс А., Шиндлер Д. і інші. Однак внаслідок своєї виняткової багатогранності дослідження цієї проблематики далеко не вичерпано.
Роботи українських авторів в основному стосувалися окремих принципів міжнародного гуманітарного права. Можна говорити про те, що в Україні рівень наукових досліджень системи принципів міжнародного гуманітарного права неповно відображає важливість і актуальність даного питання.
Таким чином, дослідження тематики цієї дисертаційної роботи може у певній мірі сприяти подальшому розвитку сучасного міжнародного права і заповнити відповідну прогалину в українській міжнародно-правовій науці.

Зв'язок роботи з науковими планами. Робота виконана відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії і практики державного права закордонних країн і міжнародного права» кафедри міжнародного права і державного права іноземних країн Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

Метою даного дослідження є вивчення принципових положень існуючої системи міжнародного гуманітарного права та їх потенціалу в удосконаленні міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів.
Відповідно до цього в дисертації зосереджена увага на виконанні наступних основних задач:
 проаналізувати зв'язок міжнародного гуманітарного права з іншими соціальними нормами, застосовуваними в сфері збройної боротьби;
 виходячи з існуючих реалій міжнародних відносин, запропонувати визначення міжнародного гуманітарного права і внутрішніх збройних конфліктів;
 виявити роль і співвідношення принципів у системі міжнародного гуманітарного права;
 проаналізувати зміст і нормативне закріплення галузевих принципів міжнародного гуманітарного права;
 запропонувати заходи для удосконалювання норм міжнародного гуманітарного права.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародні відносини в сфері збройних конфліктів, миротворчої і гуманітарної діяльності.

Предметом дисертаційного дослідження є міжнародні договори, акти міжнародних організацій, інші документи, що стосуються збройних конфліктів.

Методологічну основу дисертації склали такі загальновизнані в правовій науці методи як історичний, порівняльний, системний, формально-юридичний, логічний, аналітичний та інші.

Наукова новизна дисертації визначається, насамперед, тим, що вона є першим у вітчизняній науці дослідженням монографічного плану, що розглядає всю сукупність галузевих принципів міжнародного гуманітарного права.
У процесі роботи основна увага була зосереджена на ролі принципів як елемента системи міжнародного гуманітарного права, що здійснює логічний і змістовий зв'язок права з іншими соціальними нормами й забезпечує відповідність нормативно-правових актів цілям і змісту даної галузі міжнародного права.
Наукова новизна отриманих здобувачем результатів проявилася в таких основних положеннях дисертації:
1. Запропоновано визначення міжнародного гуманітарного права як галузі міжнародного права, розвиваючої і нормативно закріпляючої комплекс соціальних норм, відомих як закони і звичаї війни.
2. Висновки щодо сфери дії міжнародного гуманітарного права і визначення внутрішнього збройного конфлікту.
3. Запропоновано класифікацію джерел принципових положень права війни.
4. Здійснено аналіз положень Святого Письма, роботи Гуго Гроция «Про право війни і миру», «Інструкції сухопутним військам уряду Сполучених Штатів» 1863 р. (Кодексу Лібера) у відношенні правил ведення війни і створенні гуманітарної концепції права збройних конфліктів.
5. Обґрунтовано роль галузевих принципів в удосконалюванні міжнародного гуманітарного права.
6. Запропоновано лаконічну систему принципів міжнародного гуманітарного права.
7. Розроблено і запропоновано проект Декларації про принципи міжнародного гуманітарного права.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її положення виявляють нові закономірності розвитку міжнародного гуманітарного права і можуть сприяти вирішенню теоретичних проблем співробітництва держав у правовому регулюванні збройних конфліктів та їх наслідків, а також участь України в такому співробітництві.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використовувати для активізації участі України в міжнародно-правовому співробітництві в області миротворчих і гуманітарних операцій, удосконалюванні й імплементації норм міжнародного гуманітарного права, а також для підготовки і перепідготовки юристів, працівників правоохоронних органів, військовослужбовців Збройних Сил України.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри міжнародного права і державного права іноземних країн Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, а також доповідалися на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод) і «Права людини в Європі в минулому, у сучасності й у майбутньому». Теоретичні аспекти роботи використовувалися в навчальному процесі Харківського військового університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох публікаціях автора.

Структура й обсяг дисертації. Структура роботи визначається її метою, задачами, об'єктом і предметом. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи 162 сторінки без списку використаних джерел і додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Загальновизнано, що принципи – це основні начала права, його вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю і вищою імперативністю. Принципам права притаманне абстрактне і універсальне засвоєння соціальної дійсності, що обумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, нормотворчій і правозастосовуючій діяльності.
Особливо актуальне ефективне функціонування принципів у міжнародному праві, що є особливою правовою системою, у якій на створення і дію правових норм впливають: особливості правовідносин між суб'єктами міжнародного права; політичні, економічні, релігійні й інші чинники; складний і суперечливий механізм створення і застосування міжнародно-правових норм.
У системі міжнародного права принципи:
 виступають критерієм при оцінці міжнародно-правових норм і правової природи дій суб'єктів міжнародного права;
 сприяють усуненню прогалин у міжнародному праві;
 сприяють формуванню правового мислення і правової культури.
Вивчення принципових положень міжнародного гуманітарного права та їх взаємозв'язку з іншими соціальними нормами в сфері регулювання збройної боротьби дозволило нам прийти до наступних висновків:
1. З глибокої давнини розрізнялися два підходи до збройного конфлікту:
1) війна ведеться на тотальне знищення без всяких обмежень і правил;
2) ворогуючими сторонами визнаються визначені норми і правила збройної боротьби.
Другий підхід більш відповідає культурі людства, логіці розвитку права і є вихідним постулатом формування міжнародного гуманітарного права.
2. Пропонується класифікувати джерела принципових положень міжнародного гуманітарного права таким чином:
1) найдавніші звичаї війни (давня Африка, Єгипет, Індія, Китай, Греція і Рим):
 милосердя і пощада ворога, що здається;
 оповіщення про мотиви нападу і намір почати війну;
 зародження права поховання, права притулку;
 звичай звільнення заручників;
 інститут захисту іноземців;
 збереження під час війни культових споруджень та їх служителів;
 неприпустимість убивства жінок, дітей, старих, поранених, тих, хто здається в полон, парламентерів;
 найпростіша медична допомога пораненим і хворим;
 поява загальних принципів права;
 зародження права народів і правил ведення війни;
 поява перемир'їв, договорів про мир;
 осуд віроломства і заборона «віроломної зброї»;
2) релігійні норми і церковні встановлення;
3) середньовічні лицарські кодекси в Азії і Європі:
 установлюють моральні обов'язки воїна і його вірність військовому обов’язку;
 ідеали лицарства вимагають, щоб з ворогом, що склав зброю, лишився засобів захисту, здався на милість переможця, або з хворим, пораненим, що попав у полон, поводилися гідно і не позбавляли його життя;
 засуджується будь-яка практика, що призводить до убивства осіб «ні в чому не винних», вкрай важливою деталлю є те, що лицарство не тільки засуджує напад на таких осіб, але і наказує захищати їх;
 відкидаються і забороняються безчесні засоби або поведінка, віроломство і зрадництво вважаються діями недостойними;
 як засіб вирішення спорів пропонується двобій, метою якого є не убивство, а захист честі;
 шляхетне поводження стосовно супротивника;
4) військові статути армій монархів (наприклад, Петро I, шведський король Густав II), внутрішні нормативні акти (наприклад, Кодекс Лібера);
5) еволюція ідей і нормативних актів про права людини;
6) внесок мислителів, учених, філософів, моралістів і юристів різних часів у формування принципових установок міжнародного гуманітарного права.
Таким чином, міжнародне гуманітарне право є галуззю права, що розвиває і нормативно закріплює комплекс соціальних норм, сформованих протягом усієї історії людства й об'єднує:
 закони і звичаї війни (у т.ч. гуманні й обмежуючі засоби і методи ведення війни);
 загальнолюдські цінності;
 релігійні приписи;
 морально-бойові кодекси воїна;
 внутрішні правові акти держав (у т.ч. військові статути й інструкції);
 міжнародні відносини в сфері регуляції збройних конфліктів і захисту жертв війни.
Збройні конфлікти необхідно регулювати за допомогою сукупності моральних і правових норм і, насамперед, кодифікованих норм міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право, створене на основі правового позитивізму, зобов'язує воюючі сторони і суб'єктів міжнародного права до найбільш гуманного варіанта, припустимих з погляду права, дій у процесі збройної боротьби [107, с.102].
Виходячи з вищевикладеного, пропонується наступне визначення міжнародного гуманітарного права: сукупність міжнародно-правових звичаїв, принципів і норм, що регулює збройні конфлікти, захищає осіб і власність, що постраждали або можуть постраждати в результаті конфлікту, що обмежує засоби і методи ведення воєнних дій, а також встановлює відповідальність за порушення цих звичаїв, принципів і норм.
3. Право і мораль є засобами нормативного впливу на суспільні відносини і, незважаючи на те, що оперують різними оцінними категоріями, знаходяться в діалектичному зв'язку. Саме в сфері збройних конфліктів цей зв'язок особливо органічний. Моральні й інші соціальні критерії про належне і можливе на війні доповнюють правові, сприяючи тим самим гуманізації процесу збройної боротьби. Мова йде про збіг моральних і правових оцінок методів, способів і засобів ведення збройної боротьби [107, с.104-105].
Звичайно ж, можливості правових та інших соціальних норм у сфері збройної боротьби не безмежні, але вони повинні бути використані повною мірою, оскільки зневага ними в умовах збройного конфлікту спричинить зниження їхньої ролі і значення в інших сферах міжнародних відносин.
У свою чергу, принципи міжнародного гуманітарного права є елементом системи міжнародного права, що шляхом переносу змісту соціальних норм в область юридичних відносин здійснює логічний і смисловий зв'язок права з відповідними соціальними нормами і забезпечує відповідність нормативно-правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, тим самим удосконалюючи структурну цілісність і соціальну значимість даної галузі міжнародного права.
4. Окремого розгляду вимагають релігійні концепції гуманного відношення до війни, оскільки релігійні норми є одними з найбільш давніх і значимих за своїм впливом соціальних норм, що відбивають у собі гуманність як правило ведення війни і як джерело права війни, тобто релігія виступає мірилом «гарної» поведінки у відносинах між народами, у тому числі й у сфері збройної боротьби.
Протягом всієї історії людства релігійні принципи і мораль мають істотний вплив на міжнародне право і міжнародні відносини через суспільну свідомість, моральне виховання і державну політику. Вплив релігії на розвиток принципів і норм міжнародного гуманітарного права вимагає подальшого серйозного наукового аналізу.
5. Слід зазначити тенденцію злиття і взаємопроникнення підгалузей міжнародного гуманітарного права (права Женеви і права Гааги), а також зближення міжнародного гуманітарного права з іншими галузями міжнародного права, насамперед, із правом міжнародної безпеки [103], роззброєння, правами людини, зростання впливу міжнародного права на створення внутрішньодержавних правових норм.
6. Виходячи з розумінь гуманізації сфери збройних конфліктів, принципи і норми міжнародного гуманітарного права спрямовані на:
 обмеження бойових дій у часі і просторі;
 визначення «законних цілей»;
 регулювання взаємин між воюючими сторонами і нейтральними державами й організаціями;
 виключення методів і засобів ведення війни, що створюють погрозу масового винищування людей, заподіюють болісні страждання або діють не вибірково;
 недопущення дискримінації за будь-якою ознакою і порушень прав людини;
 здійснення контролю за дотриманням міжнародного гуманітарного права [79].
7. У сучасній практиці міжнародних відносин термін «війна» поступився місцем поняттю «збройний конфлікт», що охоплює будь-яку ситуацію, незалежно від її правової кваліфікації, у якій дві чи більш сторін протистоять одна одній зі зброєю в руках, причому мова йде про воєнні дії значного масштабу, відмінних від локальних поліцейських операцій або хаотичних хвилювань і безладь.
Однією з найбільш гострих проблем сучасного міжнародного права є регуляція неміжнародних збройних конфліктів, це обумовлено:
 складністю їхньої класифікації і як наслідок, труднощами застосування норм міжнародного гуманітарного права, міжнародного контролю за розвитком збройного конфлікту такого типу;
 виникаючим протиріччям між принципами державного суверенітету, територіальної цілісності і концепцією «гуманітарного втручання»;
 надзвичайними складностями щодо застосування міжнародного гуманітарного права в період «етнічних» і «безструктурних» збройних конфліктів, через відсутність дисципліни в рядах воюючих, озброєння цивільного населення (armed civilian), нечіткого розходження між комбатантами і нонкомбатантами, активного використання найманців [120, с. 178];
 характерними для внутрішніх збройних конфліктів численними порушеннями прав людини і масштабних проблем гуманітарного характеру при масовому русі біженців у період конфлікту.
Деякі дослідники пропонують розширити поняття неміжнародного збройного конфлікту, включивши в нього будь-які антиурядові збройні виступи, незалежно від ступеня організованості і контролю території, якщо вони викликають відповідні репресивні дії з боку уряду [149, с. 23 - 24]. Такий підхід викликаний прагненням розширити сферу дії міжнародного гуманітарного права, Додаткового Протоколу ІІ, зокрема.
Часте використання партизанської тактики у внутрішніх збройних конфліктах і активне переміщення повстанців по території держави дійсно ускладнюють класифікацію неміжнародного збройного конфлікту за ознакою контролю частини території, і пропозиція скасувати цю ознаку представляється виправданою.
Що ж стосується організованості формувань, що протистоять урядовим військам, то навіть терористичні організації мають, як правило, певну структуру і порядок підпорядкованості. У противному випадку ми будемо говорити про масові хвилювання і безладдя, боротьба з якими відноситься до поліцейських функцій і застосування відповідної тактики і спеціальних засобів, які регулюються іншими нормативно-правовими актами, звичайно внутрішніми актами держав. У цьому випадку виникають юридичні проблеми: яким чином провести межу між військовими і поліцейськими операціями і як співвіднести принципи суверенітету держави і вимоги її внутрішньої безпеки з положеннями міжнародного гуманітарного права?
Представляється доцільним виділити наступні обов'язкові ознаки внутрішнього (неміжнародного) збройного конфлікту, що припускають застосування міжнародного гуманітарного права:
1) це збройні конфлікти, що не підпадають під дію ст. 1 Додаткового Протоколу І [44, с. 214];
2) більш високий рівень збройного насильства, чим при порушеннях суспільного порядку, окремих і спорадичних актах насильства;
3) колективний характер бойових дій і наявність організованості сторін конфлікту.
Дане визначення збройного конфлікту дозволяє більш широко застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, включаючи мінімальні гуманітарні і процесуальні гарантії, а також правовий механізм відповідальності при їхньому порушенні.
8. Зайва деталізація і громіздкі формулювання принципів, орзподіл їх на загальні і спеціальні, представляється недоцільним. Чіткість і лаконічність системи принципів міжнародного гуманітарного права, на наш погляд, може сприяти більш ефективному її розумінню і застосуванню. Пропонується наступна структура галузевих принципів міжнародного гуманітарного права:
1. Принцип гуманності.
2. Принцип військової необхідності.
3. Принципи обмеження.
4. Принципи поваги.
5. Принципи захисту.
6. Принцип відповідальності.
Принцип гуманності:
— є основним галузевим принципом, виражає загальногуманітарну спрямованість і сутність міжнародного гуманітарного права;
— поряд із загальними принципами права служить для заповнення прогалин у міжнародному гуманітарному праві;
— визначає напрямки подальшого розвитку і кодификації міжнародного гуманітарного права.
Принцип військової необхідності:
— обумовлений особливостями сфери дії міжнародного гуманітарного права й обов'язками органів влади і збройних сил держав під час збройного конфлікту;
— допускає незаборонені міжнародним правом і міжнародним гуманітарним правом міри до досягнення воєнних цілей, тобто подавленню супротивника;
— розглянута як виключення військова необхідність, однак, не виправдує віроломства, жорстокості або будь-яких інших дій, заборонених міжнародним гуманітарним правом.
Принцип обмеження:
— закріплює найважливіше положення про те, що право сторін збройного конфлікту вибирати методи і засоби ведення воєнних дій обмежено «вимогами людинолюбства»;
— встановлює кількісні і якісні межі застосування сили (застосовувані методи і засоби ведення воєнних дій повинні бути домірні (пропорційні) стосовно передбачуваної військової переваги);
— вимагає заборони або обмеження застосування деяких видів озброєнь, властивості яких суперечать нормам діючого міжнародного права;
— із принципів обмеження і домірності (пропорційності) логічно випливає принцип неспричинення зайвих страждань і руйнувань;
— хід воєнних дій і будь-яке застосування сили суб'єктами міжнародного гуманітарного права також повинні бути обмежені критеріями чесності і сумлінності у виборі засобів і методів ведення війни;
— заборонено використання навколишнього середовища як засоба ведення війни або перетворення її в об'єкт нападу як такий.
Принцип поваги:
— забезпечує будь-якій особі (яка не бере участі в збройній боротьбі або вийшла зі строю) мінімальних юридичних гарантій і гуманітарних умов, сформованих як принцип рівного поводження з учасниками збройної боротьби і заборони дискримінації;
— повага права нейтралітету;
— повага прав комбатантів, представників гуманітарних організацій, медичного персоналу, журналістів тощо.
Принцип захисту:
— загальна гуманітарна спрямованість міжнародного гуманітарного права ставить під захист міжнародного права певні категорії осіб і об'єктів: цивільне населення й об'єкти; жертви війни (військовополонені, поранені, хворі, що потерпіли аварію корабля); медичний персонал і об'єкти; культурні цінності й об'єкти; нейтральні об'єкти;
— з цією метою повинні проводитися розбіжності (відмінності) між комбатантами і цивільним населенням (військовими і цивільними об'єктами), щоб останні залишалися поза сферою воєнних дій (принцип проведення розбіжності);
— крім того, міжнародне гуманітарне право захищає права людини в період збройних конфліктів.
Принцип відповідальності:
— норми міжнародного права і міжнародного гуманітарного права передбачають відповідальність фізичних осіб і суб'єктів міжнародного права (держав) за злочинне порушення положень міжнародного гуманітарного права, а також міжнародне співробітництво в даній області;
— вимагає необхідності існування і функціонування міжнародних судових органів;
— вимагає наявності у внутрішньому законодавстві держав відповідних норм і правових механізмів їхньої реалізації.
9. На наш погляд, спостерігаються наступні тенденції розвитку міжнародного гуманітарного права:
— заборона засобів і методів ведення війни, що порушують гуманітарні принципи [53, с. 208-210];
— застосування одного комплексу принципів і норм у відношенні міжнародних і неміжнародних збройних конфліктів;
— створення ефективної системи карного переслідування і покарання осіб, винних у злочинному порушенні міжнародного гуманітарного права;
— використання до держав, що допустили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, ряду санкцій (дипломатичні міри, резолюції міжнародних організацій, економічні санкції, воєнні операції).
10. Загальну статтю 3 Женевських конвенцій 1949 року варто було б доповнити нормами: про обов'язок воюючих сторін надати громадськості інформацію про людські втрати в ході конфлікту і результатів слідства у відношенні затриманих осіб; про статус і захист медичного персоналу, об'єктів і транспорту (як військового, так і цивільного).
11. Діяльність міжнародного співтовариства в сфері гуманітарного права надалі може відбуватися по наступних напрямках:
— зусилля по ратифікації й імплементації існуючих норм міжнародного гуманітарного права [3; 47; 50; 155];
— розширення сфери дії уже визнаних норм міжнародного гуманітарного прав та їх адаптація до нових видів збройних конфліктів;
— прийняття міжнародних договорів, забороняючих розробку, прийняття на озброєння і застосування тих засобів ведення війни, що не відповідають системі принципів міжнародного гуманітарного права [62];
— вирішення проблеми «дітей-солдат» [69, с. 486] і «озброєних цивільних осіб» [120, с.178] у збройних конфліктах;
— міжнародно-правова регламентація концепції «гуманітарного втручання» [120, с.179] у рамках ООН;
— прийняття нових міжнародних договорів, що узагальнюють принципові положення (систему принципів) міжнародного гуманітарного права з метою поліпшення ефективності його застосування (див. Додаток Б);
— активна пропаганда міжнародного гуманітарного права;
— удосконалювання механізмів міжнародно-правової відповідальності і контролю як найважливіших факторів, що забезпечують виконання норм міжнародного гуманітарного права.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арцибасов И. Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М.: Международные отношения, 1989. – 248 с.
2. Бабаев В.К. Теория государства и права. - Горький : Союзучетиздат, 1975. – 94 с.
3. Баймуратов М., Гараджаев Д. Международное гуманитарное право и его имплементация в законодательство Украины // Юридический вестник Law Herald. - Одеса: Астропринт. – 1998. – № 4. – С. 111-118.
4. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. – М.: Международные отношения, 1990 . – 204 с.
5. Батырь В.А. Актуальные проблемы имплементации норм международного гуманитарного права в законодательство Российской Федерации // Московский журнал международного права. – 1999. – спец. вып. – декабрь. – С. 193-204.
6. Бэкон Ф. Сочинения: Пер. Н.А. Федорова: В 2 т. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1977. – Т. 1. – 567 с.
7. Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового Завета в русском переводе с параллельными местами. – М.: Библейские общества, 1995. – 1376 с.
8. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 415 с.
9. Бобров Р. Л. Основные проблемы теории международного права. – М.: Международные отношения, 1968. – 272 с.
10. Бори Ф. Возникновение и развитие международного гуманитарного права. – 2-е изд., испр. – М.: МККК, 1994. – 48 с.
11. Бхагаватгита: Песнь Господня / Под ред. В.В. Антонова. – 2-е изд., доп. – М.: Наука, 1991. – 63 с.
12. Бюньон Ф. Женевские Конвенции от 12 августа 1949 г.: от дипломатической конференции 1949г. к порогу нового тысячелетия // Московский журнал международного права. – 1999. – спец. вып. –декабрь. – С. 122-131.
13. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – 287 с.
14. Ваттель Э. Право народов или принципы естественного права, применимые к поведению и делам наций и суверенов. – М.: Госюриздат, 1960. – 720 с.
15. Вельяминов Г.М., Семенов В.С. Бог и право // Московский журнал международного права. – 1999. – № 3/35. – С. 28-40.
16. Військове законодавство України та право. Короткий довідник офіцера. – К.: Варта, 1994. – 248 с.
17. Військове законодавство України. Збірник нормативних актів / Під ред. В.І.Кравченка. – 2-е вид. – К.: Атака, 1999. – 799 с.
18. Військові статути Збройних Сил України. – Харків: Харківський військовий університет, 1999. – 404 с.
19. Всеобщая история государства и права: Учебник для вузов / К.И. Батыр, И.А. Исаев, Г.С. Кнопов и др. / Под ред. К.И. Батыра. – М.: Былина, 2000. – 495 с.
20. Гайдулін О. Конституційні основи міжнародного військового співробітництва в гуманітарній сфері: Зб. наук. праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К.: Видавництво УАДУ, – 1999. – Вип. 1. – С. 144-147.
21. Гассер Х.-П. Запрет на акты террора в международном гуманитарном праве. – М: МККК, 1994. – 16 с.
22. Гассер Х.-П. Международное гуманитарное право. Введение. – М.: МККК, 1995. – 125 с.
23. Гегель Г. Философия права: Пер.с нем. / АН СССР. Ин-т философии. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
24. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Под ред. А. Ческина. – М.: Соцэкгиз, 1936. – 503 с.
25. Грабарь В.Э. Вопросы государственного и международного права в комментариях Джона Мэра к сентенциям Петра Ломбардского // Московский журнал международного права . – 1998. – № 4/32. – С. 178-185.
26. Греков Б.Д. Киевская Русь. – М.: Учпедгиз, 1949. – 511 с.
27. Григорьев А.Г. Международное право в период вооруженных конфликтов. – М.: Воениздат, 1992. – 32 с.
28. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права: Пер. с латинского А.Л. Саккетти. – М.: Гос. изд. юр. лит-ры, 1956. – 868 с.
29. Гудби Д. Неразделенная Европа. Новая логика мира в американо-российских отношениях: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 2000. – 336 с.
30. Гуманизм // БСЭ. – М., 1972. – Т.7. – С. 444 - 445.
31. Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве. – М.: Наука, 1988. – 192 с.
32. Действующее Международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. – М.: Изд-во Московского независимого института Международного права, 1996. – Т.1. – 864 с.
33. Деятельность в случае вооруженного конфликта: Руководство для национальных обществ Красного Креста и Красного Полумесяца. – М.: МККК, 1993. – 190 с.
34. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
35. Дмитриева Г. К. Мораль и международное право. – М.: Международные отношения, 1991. – 164 с.
36. Довідник з міжнародно-правових актів щодо засад демократії і прав людини / Під заг. ред. О.Г. Проценка. – К.: Міністерство оборони України, 2001. – 344 с.
37. Довідник з питань міжнародного морського і військового права. / Наук. ред. В.С. Семенова. – Симферополь: Таврида, 2000. – 128 с.
38. Дрейпер Дж. Вклад императора Ашоки в развитие гуманитарных идеалов в подходе к войне // Международный журнал Красного Креста. – 1995. – март-апрель. – С. 237-243.
39. Дубик Н.Н. Вопрос о ядерном оружии в международном суде ООН // Московский журнал международного права. – 1997. – № 1. – С. 91-104.
40. Дюнан А. Воспоминание о битве при Сольферино. – М.: МККК, 1995. – 64 с.
41. Дяченко В.І., Цюрупа М.В., Шумський П.В. Міжнародне гуманітарне право: філософсько-правова доктрина регулювання збройних конфліктів: Навч. посібник. – К.: КВГІ, 1998. – 104 с.
42. Енгрен К. Гуманитарное право в Военном кодексе, опубликованном в качестве декрета в 1621 г. королём Швеции Густавом II Адольфом // Международный журнал Красного Креста. – 1996. – № 11. – С. 485-487.
43. Жданов Н. В. Исламская концепция миропорядка: международно-правовые, экономические и гуманитарные аспекты. – М.: Международные отношения, 1991. – 214 с.
44. Женевские конвенции от 12 августа 1949 г. и дополнительные протоколы к ним. – М.: МККК, 1994. – 320 с.
45. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін. / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 2000. – 317 с.
46. Защита окружающей среды в международном гуманитарном праве: Сборник статей. – М: МККК, 1995. – 126 с.
47. Калугин В.Ю. Национальный орган содействия имплементации международного гуманитарного права на внутригосударственном уровне: опыт Республики Беларусь // Московский журнал международного права. –1999. – спец. вып. – декабрь. – С. 179-192.
48. Калугин В.Ю., Павлова Л.В., Фисенко И.В. Международное гуманитарное право: Учебное пособие / Под общ. ред. В.Ю. Калугина. – Минск: Тесей, 1999. – 308 с.
49. Кальсховен Ф. Ограничения методов и средств ведения войны. – М.: МККК, 1994. – 232 с.
50. Келлер П. Имплементация международного гуманитарного права - задача первостепенной важности // Московский журнал международного права. –2000. – № 4/40. – С. 182-185.
51. Клаузевиц К. О Войне. В 2 т.: Пер. с нем. А. Рачинского. – 3-е изд. – М.: Воениздат, 1936. – Т. 1. – 441 с.
52. Климчук Ю.В. Застосування міжнародного гуманітарного права в ситуаціях внутрішніх збройних конфліктів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 14. – Харків: Нац. університет внутрішніх справ, 2001. – С. 284-289.
53. Климчук Ю.В. Міжнародне гуманітарне право і зброя масового знищення // Проблеми законності. Вип. 48: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 205-210.
54. Климчук Ю.В. Понятие “вооруженный конфликт” в современном международном праве // Проблеми законності. Вип. 46: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 214-217.
55. Климчук Ю.В. Принцип гуманізму у праві збройних конфліктів // Проблеми законності. Вип. 56: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 196-202.
56. Кодекс поведінки учасників бойових дій. – К.: Любава, 1995. – 32 с.
57. Козирник Р. Протоколы 1977г. - важный этап развития международного гуманитарного права // Московский журнал международного права. – 1999. – спец. вып. – декабрь. – С. 60-82.
58. Коломбос Д. Международное морское право. – М.: Прогресс, 1975. – 782 с.
59. Кольб Р. О происхождении терминологической пары jus ad Bellum / jus in Bello // Международный журнал Красного Креста. – 1997. – № 18. – С. 643-653.
60. Комментарий к Дополнительному протоколу к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 года, касающемуся защиты жертв вооруженных конфликтов немеждународного характера (Протокол II). – М.: МККК, 1998. – 304 с.
61. Коран: Пер. Крачковского И.Ю. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 544 с.
62. Коробовский Ю. Новые договоры в области международного гуманитарного права // Московский журнал международного права. – 1999. – спец. вып. – декабрь. – С. 139-158.
63. Краткий словарь по философии / Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина. – 3-е изд., доработ. и доп. – М.: Политиздат, 1979. – 413 с.
64. Крилль Ф. Международное гуманитарное право о защите женщин. – М: МККК, 1994. – 32 с.
65. Лозинский С.Г. История папства. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1986. – 382 с.
66. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: Бек, 1997. – 371 с.
67. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. – М.: Бек, 1998. – 410 с.
68. Ляхов Е.Г. Терроризм и межгосударственные отношения. – М.: Международные отношения, 1991. – 212 с.
69. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер. з англ. –Харків: Консум, 2000. – 592 с.
70. Международное движение Красного Креста и Красного Полумесяца: Сборник Уставов и других документов. – М.: МККК, 1995. – 235 с.
71. Международное право. Ведение боевых действий: Сборник Гаагских конвенций и иных соглашений. – М.: МККК, – 1995. – 224 с.
72. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И. Тункина – М: Юридическая литература, 1982. – 567 с.
73. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М.Колосов. – М.: Международные отношения, 2000. – 720 с.
74. Международное публичное право: Учебник / Под ред. К.А. Бекетова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 1999. – 640 с.
75. Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М.: Норма, 2000. – 784 с.
76. Международный симпозиум по праву войны: Празднование 125-й годовщины Санкт-Петербургской Декларации 1868 г. Санкт-Петербург 1-2.12.1993 г. Краткий отчёт. – Женева: МККК, 1993. – 163 с.
77. Межеван Б. Между восставшими и правительством. Деятельность МККК в Мексике // Международный журнал Красного Креста. – 1995. – № 2. – январь-февраль. – С. 118-133
78. Меран Ж. 125 лет "Международному журналу Красного Креста". Правдивая летопись // Международный журнал Красного Креста. – 1994. –№ 1. – С. 21-33.
79. Меры, принимаемые государствами по выполнению международного гуманитарного права: Сборник статей и документов МККК. – М.: МККК, 1991. – 196 с.
80. Міжнародне гуманітарне право: Навчальний посібник / Під заг. ред. В.П. Базова. – К.: Варта, 2000. – 176 с.
81. МККК. Международное гуманитарное право. Отвечаем на Ваши вопросы. – М.: МККК, 1999. – 48 с.
82. Морейон Ж. Укрепление позиций мира и гуманности в двадцать первом столетии. Роль Красного Креста и Красного Полумесяца // Международный журнал Красного Креста. – 1994. - № 1. – С. 93-111.
83. Морис Ф. и Куртен Ж. Действия Международного комитета Красного Креста в интересах беженцев и гражданских перемещенных лиц. – М: МККК, 1994. – 16 с.
84. Морозов П. Курс военно-полевой хирургии. – Харьков: Университет, 1883, – Вып. 1. – 92 с.
85. Мулинен Ф. Право войны и вооруженные силы. – М.: МККК, 1993. – 27 с.
86. Мулинен Ф. Право войны. Руководство для вооруженных сил. – М.: МККК, 1993. – 326 с.
87. Найер А. Военные преступления. Геноцид. Террор. Борьба за правосудие: Пер. с англ. – М.: Юристъ, 2000. – 368 с.
88. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
89. Нахлик С. Краткий очерк международного гуманитарного права. – М.: МККК, 1984. – 60 с.
90. Нгойа Адаму Ндам. Африканская концепция. Международное гуманитарное право. – М.: МККК, 1993. – 64 с.
91. Нечитайленко А.А. Основы теории права: Учеб. пособие. – Харьков: Консум, 1998. – 174 с.
92. Новикова Н.С. Беженцы и международное гуманитарное право // Международное право - International Law. – 2000. – № 3/9. – С. 22-40.
93. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками: Сборник материалов. Заключительные речи главных обвинителей. Последние слова подсудимых. Приговор: В 7 т. – М.: Госюриздат, 1961. – Т. 7. – 760 с.
94. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
95. Общественный прогресс и современные проблемы защиты мира / В.И. Полурез, А.П. Бутенко и др. – К.: Вища школа, 1987. – 240 с.
96. Опенгейм Л. Международное право: Пер. с англ. Я.И. Рецкера и А.А. Санталова / Под ред. Г.А. Голунского: В 2 т. – М.: Иностранная литература, 1949. – Т. II. Полутом 1. – 439 с.
97. Основные положения Женевских Конвенций и дополнительных Протоколов к ним. – М.: МККК, Наука, 1994. – 62 с.
98. Основные положения права войны. – М.: МККК, 1995. – 28 с.
99. Основи законодавства України: ч. 1. / Дзейко Ж.О., Нечипоренко О.Ю., Пониматченко Ю.А. та ін. – Вінниця: Нова книга, 2001. – 608 с.
100. Основополагающие принципы Красного Креста. Комментарий Жана Пикте. – М.: МККК, 1997. – 104 с.
101. Основи законодавства України (частина ІІ): Навч. посібник. – Вінниця: Нова книга, 2001. – 216 с.
102. Основы религиоведения: Учебник / Ю.Ф. Борунков, И.Н. Яблоков, К.И. Никонов и др. / Под ред. И.Н. Яблокова. – 3-е изд., перераб. и доп. –М: Высшая школа, 2000. – 480 с.
103. Патрножич Й. Предотвращение конфликтов - перспективы развития международного гуманитарного права. // Международное право - International Law. – 2000. – № 1/7. – С. 20-35.
104. Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права. – М.: МККК, 1994. – 128 с.
105. Пикте Ж. Становление международного гуманитарного права. // Международный журнал Красного Креста. – 1994. – № 1. – С. 13-20.
106. Платон. Диалоги: Пер. с древнегреч. С.Я. Шейнман-Тоншейн / Сост., ред. А.Ф. Лосев. – М.: Мысль, 2000. – 607 с.
107. Полторак А.И. Савинский Л.И. Вооружённые конфликты и международное право. Основные проблемы. – М.: Наука, 1976. – 416 с.
108. Порадник для військовослужбовців зі складу Українського контингенту Миротворчих Сил ООН. Учбові нариси миротворчих операцій з можливими рішеннями. – К.: Любава, 1998. – 80 с.
109. Права людини і професіональні стандарти для військовослужбовців в документах міжнародних організацій. – К.: Tacis, 1996. – 228 с.
110. Права человека и вооруженные конфликты: Учебник для высших военных учебных заведений / Отв. ред. проф. В.А. Карташкин. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 384 с.
111. Право війни. Вибрані питання. Порадник для командного складу Збройних Сил України. – К.: Любава, 1997. – 112 с.
112. Право війни. Порадник для командного складу Збройних Сил України. – К.: Любава, 1996. – 128 с.
113. Право войны. Готов к действию. Руководство для профессиональных военнослужащих / ред. Д. Дохард. – М.: МККК, 1995. – 28 с.
114. Правовая защита эмблем Красного Креста или Красного Полумесяца: Сборник статей. Правила по использованию эмблемы Красного Креста или Красного Полумесяца Национальными обществами. – М.: МККК, 1995. – 112 с.
115. Пресечение нарушений международного гуманитарного права: Сборник статей. – М.: МККК, 1998. – 160 с.
116. Принцип // БСЭ. – 3-е изд. – М., 1975. – Т. 20. – С. 588.
117. Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. – М.: Институт государства и права Российской Академии Наук, 1997. – 55 с.
118. Пустогаров В.В. Ф.Ф. Мартенс - юрист, дипломат. – 2-е изд., доп. – М.:Междунар. отношения, 1999. – І-XIV, 1-290 с.
119. Разум сердца. Мир нравственности в высказываниях и афоризмах / Сост. В.Н. Назаров, Г.П. Сидоров. – М.: Политическая литература, 1990. – 605 с.
120. Рогожин С. Социологический анализ норм международного гуманитарного права // Московский журнал Международного Права. – 2000. – № 4/40. – С. 173-182.
121. Роттердамский Эразм. Философские произведения. – М.: Наука, 1986. – 702 с.
122. Руссо Жан-Жак. Трактаты / Отв. ред. А.З. Манфред. – М.: Наука, 1969 – 704 с.
123. Сандо И. Международный Комитет Красного Креста как хранитель международного гуманитарного права // Московский журнал международного права. – 1999. – спец. вып. – декабрь. – С. 91-123.
124. Свинарски К. Основные понятия и институты международного гуманитарного права как система защиты человека. – М.: МККК, 1997. – 72 с.
125. Семенко И.И. Афоризмы Конфуция. – М.: Изд-во МГУ, 1987, – 299 с.
126. Сингх Н. Ядерное оружие и международное право / Под ред. О.В. Богданова. – М.: Иностранная литература, 1962. – 351 с.
127. Система // БСЭ. – 3-е изд. – М., 1976. – Т. 23. – С. 463-464.
128. Современные войны. Гуманитарные проблемы. – М.: Международные отношения, 1988. – 223 с.
129. 100-летие инициативы России: от Первой конференции мира 1899 г. к Третьей конференции мира 1999 г.: Сборник материалов. - СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 1999. – 168 с.
130. Сунь-Цзы. Трактат о военном искусстве. – М.: Воениздат, 1955. – 123 с.
131. Таубе М. Исторія зарожденія современнаго международнаго права (средніе въка): В 2 т. – С.– Петербургъ: Типо-Литографія П.И. Шмидта, 1894. – Т. I: Введеніе и Часть Общая. – XII + 372 с.
132. Таубе М. Исторія зарожденія современнаго международнаго права (средніе въка): В 2 т. – Харьковъ: Паровая Типографія и Литографія Зильберберг, 1899. – Т. II: Часть особенная. – XII + 364 с.
133. Тайсхерст Р. Оговорка Мартенса и право вооруженного конфликта. // Международный журнал Красного Креста. – 1997. – № 15. – С. 148-158.
134. Творения блаженного Августина епископа Иппонийского / О граде Божием. – 2-е изд. – К.: Тип. Горбунова, 1905, – 336 с.
135. Тимченко Л.Д. Міжнародне право: Підручник. – Харків: Консум, Університет внутрішніх справ, 1999. – 528 с.
136. Тиунов О.И. Международное гуманитарное право: Учебник для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 326 с.
137. Толковая Библія или комментарій на всъ книги святого писания Ветхого и Нового Завета съ иллюстраціями: В 11 т. – 2-е изд. – Стокгольм: Институт перевода Библии, 1987. – Т. 1-4. – 2200 с.
138. Толковая Библія или комментарій на всъ книги святого писания Ветхого и Нового Завета съ иллюстраціями: В 11 т. – 2-е изд. – Стокгольм: Институт перевода Библии, 1987. – Т. 5-7А. – 1878 с.
139. Толковая Библія или комментарій на всъ книги святого писания Ветхого и Нового Завета съ иллюстраціями: В 11 т. – 2-е изд. – Стокгольм: Институт перевода Библии, 1987. – Т. 8-11. – 2151 с.
140. Трактаты о вечном мире. – М.: Соцэкгиз, 1963. – 278 с.
141. Тункин Г. И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970. – 512 с.
142. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник: Пер. з фр. – К.: Артек, 1998. – 416 с.
143. Усиков А.В. Яременко В.Н. Анатомия "малых войн" // Независимое военное обозрение. – 1998. – № 42 (116). – С. 4.
144. Устав ООН и Статут международного суда. Charter of the United Nations (Russian), printed United Nations, 1970. – 141 с.
145. Учбові нариси миротворчих операцій з можливими рішеннями: Посібник. – К.: Любава, 1998. – 80 с.
146. Фердросс А. Международное право. – М.: Изд-во иностр. литературы, 1959. – 652 с.
147. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1975. – 496 с.
148. Франк С.Л. Сочинения. – М.: Правда, 1990. – 607 с.
149. Хазем Нурелдин Ибн Софи. Правовая защита жертв вооруженных конфликтов: Автореферат дисс. канд. юрид. наук: 12.00.10 / Белорусский государственный университет. – Минск, 1993. – 25 с.
150. Хилэр Мак-Кубри. До "Права Женевы": Английский хирург - участник Крымской войны. // Международный журнал Красного Креста. – 1995. – № 2. – С. 90-102.
151. Черниловский З.М. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М., 1984. – 472 с.
152. Чичерин Б. Философія права. – М.: Типо-литографія Товарищества И.Н. Кушнеревъ и КО, 1900. – 336 с.
153. Цибуленко Є.М. Міжародно-правове