СМОКОВИЧ Михайло Іванович. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНИМИ СУДАМИ ВИБОРЧИХ СПОРІВ

brief description

СМОКОВИЧ Михайло Іванович. Назва дисертаційної роботи: "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНИМИ СУДАМИ ВИБОРЧИХ СПОРІВ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
На правах рукопису
СМОКОВИЧ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
УДК 342.565.4:342.842
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗГЛЯДУ
АДМІНІСТРАТИВНИМИ СУДАМИ
ВИБОРЧИХ СПОРІВ
12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант
Заросило Володимир Олексійович,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.......................................................... 4
ВСТУП............................................................................................................ 5
РОЗДІЛ 1. ПОТРЕБА ТЕОРЕТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ ВИБОРЧИХ СПОРІВ ...... 19
1.1. Вибори як інститут демократії та легітимації влади в Україні ....... 19
1.2. Народний суверенітет та його місце у виборчому
законодавстві України .......................................................................................... 39
1.3. Правове забезпечення судового захисту виборчих прав
громадян: міжнародні та суверенні стандарти................................................... 55
1.4. Принцип стабільності виборчого законодавства як запорука
ефективного судового захисту виборчих прав................................................... 76
Висновки до розділу 1................................................................................. 89
РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТИ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ЩОДО
ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ ............................ 97
2.1. Конституційне судочинство в правовому регулюванні виборів..... 97
2.2. Практика ЄСПЛ як інструмент судового захисту виборчих
прав ....................................................................................................................... 115
2.3. Принцип доступності до правосуддя у спорах щодо
правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом: адміністративне
судочинство ......................................................................................................... 138
Висновки до розділу 2............................................................................... 157
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ
АДМІНІСТРАТИВНИМИ СУДАМИ ВИБОРЧИХ СПОРІВ......................... 162
3.1. Національне виборче законодавство (ефективність та якість):
розв’язання колізій для забезпечення розгляду виборчих спорів.................. 162
3.2. Інструментарії тлумачення норм права адміністративними
судами під час розгляду виборчих спорів: теоретичний аспект .................... 199
3
3.3. Принцип верховенства права у врегулюванні розгляду
адміністративними судами виборчих спорів.................................................... 221
Висновки до розділу 3.............................................................................. 234
РОЗДІЛ 4. КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ВИБОРЧИХ СПОРІВ.
ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНИМИ
СУДАМИ ............................................................................................................. 240
4.1. Поняття виборчого спору та його складові ..................................... 240
4.1.1. Виборчий процес як складова виборчого спору .......................... 242
4.1.2. Пов’язаність правовідносин із виборчим процесом як
складова виборчого спору.................................................................................. 246
4.1.3. Суб’єкти виборчого спору (позивач і відповідач) ....................... 249
4.2. Класифікація виборчих спорів: динаміка їх виникнення............... 263
4.3. Правові особливості розгляду виборчих спорів
адміністративними судами................................................................................. 275
4.4. Категорія спорів щодо уточнення списку виборців:
законодавче врегулювання................................................................................. 290
Висновки до розділу 4............................................................................... 303
РОЗДІЛ 5. МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА:
ЗАСАДИ, ПЕРСПЕКТИВИ................................................................................ 313
5.1. Гармонізація як теоретична засада вдосконалення виборчого
законодавства в Україні...................................................................................... 313
5.2. Уніфікація законодавства, що регулює розгляд виборчих
спорів, як гарантія рівних конституційних прав в Україні............................. 330
5.3. Законодавче розширення компетенції адміністративних судів
щодо розгляду виборчих спорів ........................................................................ 339
5.4. Правове врегулювання організації роботи адміністративних
судів України під час виборчого процесу......................................................... 356
Висновки до розділу 5............................................................................... 374
ВИСНОВКИ............................................................................................... 383
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВАСУ – Вищий адміністративний суд України
ВГСУ – Вищий господарський суд України
ВВР – Відомості Верховної Ради України
ВРУ – Верховна Рада України
ВРЮ – Вища рада юстиції
ВСУ – Верховний Суд України
ЗУ – Закон України
ЄС – Європейський Союз
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КСУ – Конституційний Суд України
РЄ – Рада Європи
ЦВК – Центральна виборча комісія
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України
5
ВСТУП
Актуальність теми. Новітня історія переконливо свідчить про
ключову роль вільних виборів у процесі становлення демократії. В умовах
політичних криз, протистояння в суспільстві вибори є найважливішим
інструментом формування громадянського миру, адекватного реальній
розстановці політичних сил, що впливають на суспільні процеси.
Демократичні, вільні й періодичні вибори в органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, а також референдум є вищим безпосереднім
вираженням влади, що належить народу. Від того, як реалізують громадяни
свої виборчі права, багато в чому залежить якість тієї влади, яка формується
за допомогою виборів.
Вибори до представницьких органів влади є водночас ознакою
демократичної держави та окремим етапом реалізації її демократичних засад.
Сьогодні вже не викликає сумніву, що виборчий процес потребує належного
законодавчого врегулювання. В Україні простежується «традиційне»
оновлення виборчого законодавства напередодні проведення виборів.
Причому таке має місце не лише на чергових виборах, але й під час
проведення позачергових виборів; вносяться значні зміни до чинного
законодавства, що створює труднощі для його практичного застосування.
Відсутність належного регулювання виборчих відносин та нестабільність
законодавства породжує виборчі спори. У виборчому законодавстві
закріплено альтернативні форми розв’язання таких спорів – оскарження до
виборчих комісій вищого рівня і в судовому порядку.
Виборчі спори стали предметом розгляду адміністративних судів, а це
потребує розроблення єдиних підходів судової практики до їх вирішення та
досконалого врегулювання процесу розв’язання таких спорів.
Відомо, що від того, як організовано судовий захист виборчих прав і
свобод громадян, наскільки ефективно використовуються інші функції суду,
що реалізуються під час підготовки і проведення виборів, чималою мірою
залежить дотримання на практиці фундаментальних принципів виборчого
6
права. Дійсно, демократичні вибори неможливі не тільки без дотримання
певних основоположних принципів для демократичної держави, в якій діє
верховенство права, таких як повага до основних прав і стабільність
виборчого права, а й без існування дієвих процесуальних гарантій. Серед
таких гарантій – належна організація роботи судових інстанцій,
уповноважених розглядати виборчі спори, та їх розгляд адміністративними
судами.
Незважаючи на наявність значної кількості наукових праць у сфері
регулювання виборчих правовідносин, в Україні досі не проведене
комплексне дослідження механізму розв’язання виборчих спорів у порядку
здійснення адміністративного судочинства з урахуванням сучасних
тенденцій розвитку цієї сфери суспільних відносин, специфіки конфліктів,
що виникають у межах виборчого процесу, і проблем, які виявляє судова
практика при їх розв’язанні.
Усе це визначає необхідність доктринального аналізу широкого кола
питань, пов’язаних із визначенням сутності та особливостей виборчих спорів,
формулюванням ознак, що відрізняють їх від інших видів судових спорів, а
також з’ясуванням специфіки механізму їх розв’язання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано відповідно до реформ Стратегії сталого розвитку
«Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р.
№ 5/2015, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження
справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів,
схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006,
Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр.,
затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових
наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10. Тему дисертації затверджено на
засіданні вченої ради Українського державного університету фінансів та
міжнародної торгівлі (протокол від 14 грудня 2011 р. № 10).
7
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є з’ясування
теоретичних засад правового регулювання розгляду адміністративними
судами виборчих спорів, сутності виборчого спору, визначення його ознак,
моделей та особливостей судового розв’язання виборчих спорів, а також
вироблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового
регулювання розв’язання виборчих спорів у судовому порядку.
Для досягнення цієї мети автор ставить перед собою такі задачі:
– розкрити роль виборів в забезпеченні й реалізації
основоположних принципів демократичної організації суспільства та
показати їх як найважливіший предмет захисту адміністративними судами;
– охарактеризувати вибори як інститут демократії, складовою
якого є захист виборчих прав адміністративними судами;
– розкрити зміст принципу народного суверенітету через систему
вимог до правового врегулювання розгляду виборчих спорів;
– дати характеристику міжнародних і національних стандартів
забезпечення ефективного судового захисту виборчих прав громадян;
– визначити зміст права на судовий захист виборчих прав в
адміністративному судочинстві України;
– з’ясувати роль принципу стабільності виборчого законодавства в
здійсненні судового захисту виборчих прав, розкрити його зміст;
– встановити значення інституту конституційного судочинства в
правовому регулюванні виборів, а також роль практики Європейського
суду з прав людини у розв’язанні виборчих спорів адміністративними
судами;
– охарактеризувати значення принципу доступності правосуддя
при здійсненні адміністративного судочинства у справах, пов’язаних із
виборчим процесом;
– дати характеристику загального стану виборчого законодавства
України за критеріями його ефективності та якості;
8
– розкрити роль тлумачення норм виборчого законодавства під час
розгляду адміністративними судами виборчих справ;
– визначити інструментарії тлумачення норм права
адміністративними судами під час розгляду виборчих спорів;
– окреслити вимоги до належної судової процедури розгляду
виборчих спорів як складової принципу верховенства права;
– здійснити комплексний доктринальний аналіз поняття виборчого
спору та його складових;
– визначити динаміку виникнення виборчих спорів та розкрити їх
узагальнюючу класифікацію;
– охарактеризувати сторони виборчої справи як суб’єктів
виборчого спору;
– визначити базові вимоги, яким повинно відповідати підзаконне, у
тому числі локальне, регулювання організації роботи адміністративних судів
України під час розв’язання виборчих спорів;
– розробити рекомендації щодо вдосконалення чинних
нормативних актів у сфері регулювання виборчих спорів в Україні;
– окреслити перспективи подальшого розвитку виборчого
законодавства України і шляхів його вдосконалення шляхом гармонізації,
уніфікації, а також законодавчого розширення компетенції адміністративних
судів щодо розгляду виборчих спорів.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають при розв’язанні
виборчих спорів у судовому порядку.
Предметом дослідження є теоретичні засади правового регулювання
розгляду адміністративними судами виборчих спорів.
Методи дослідження. Підґрунтя методології дослідження становить
комплексний пiдхід до аналізу природи виборчих спорів, особливостей їх
розв’язання в судовому порядку, який полягає у застосуванні філософських
підходів, загальнонаукових і спеціальнонаукових, а також власне правових
методів.
9
У дисертації знайшов своє застосування діалектичний метод, який
використовувався на всіх етапах дослідження з метою з’ясування сутності
таких категорій, як виборчий спір, динаміка виникнення виборчих спорів,
закономірності правового регулювання їх розв’язання, демонстрації їх
взаємопов’язаності, взаємообумовленості i взаємного впливу.
Системний i структурно-функціональний методи застосовувалися при
дослiдженнi системи міжнародних і вітчизняних стандартів захисту виборчих
прав учасників виборчого процесу, визначенні її елементів, з’ясуваннi
системи вимог, що випливають з принципів, які становлять її зміст; логічний
– для аналізу вiдповiдних понять i категорій, формулювання висновків щодо
органiзацiї розгляду виборчих спорів у судах України; історичний – у
процесі звернення до генезису предмета дослідження; порiвняльно-правовий
– під час аналiзу моделей демократії, реалізації принципу народовладдя і
належного управління, легітимації державної влади.
Широке застосування в дисертації отримали категорії та прийоми
формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, доведення від
протилежного судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
Метод моделювання використовувався під час розроблення пропозицій
до законодавства, а метод тлумачення (буквального, логічного, системного
тощо) – у процесі аналізу змісту вітчизняних та міжнародних правових норм.
У ході дослідження використовувалися й інші традиційні для юриспруденції
методи, зокрема догматико-юридичний – під час аналізу особливостей
правозастосовної практики та вивчення судових помилок.
Робота виконувалася з урахуванням загальних цінніснометодологiчних орієнтирів, а саме: пріоритету загальнолюдських цінностей,
принципів демократичної правової соціальної держави, верховенства права,
свободи, гуманізму, поваги до людської гідності, утвердження прав людини.
Теоретичне підґрунтя роботи заклали праці Л. В. Бориславського,
Ю. Б. Ключковського, О. Б. Ковальчук, В. М. Колесниченка,
О. В. Кузьменко, В. Ф. Погорілка, В. М. Шаповала тощо. Проблеми
10
законодавчого регулювання і судового розгляду виборчих спорів
адміністративними судами вивчали такі науковці, як О. Ф. Андрійко,
В. Д. Андрійцьо, М. О. Баймуратов, В. О. Банчук, О. А. Банчук, С. В. Бахін,
О. В. Бачеріков, В. М. Бевзенко, Ю. П. Битяк, О. В. Бринцев, В. Г. Буткевич,
С. П. Головатий, А. І. Граціанов, І. С. Гриценко, В. О. Заросило,
С. В. Кальченко, Ю. М. Капіца, Ю. Б. Ключковський, О. О. Ковальова,
А. Т. Комзюк, С. М. Костюк, Б. Я. Кофман, Р. О. Куйбіда, І. А. Куровська,
С. Н. Лебедєв, Д. М. Лук’янець, Л. А. Луць, Г. В. Макаров, М. І. Мельник,
Р. С. Мельник, М. М. Микієвич, В. Д. Мокан, В. І. Муравйов,
А. О. Неугодніков, М. П. Обод, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко,
О. М. Пасенюк, В. Г. Перепелюк, О. Р. Радишевська, В. І. Співак,
М. І. Ставнійчук, С. Р. Тагієв, В. В. Шайгарданова тощо.
Серед доктринальних напрацювань варто також виділити окремий
напрям наукових досліджень, присвячених проблемам класифікації виборчих
конфліктів. Це праці таких учених, як І. В. Видрін, О. А. Грабільникова,
М. В. Жушман, В. П. Іщенко, С. В. Кальченко, Ю. Б. Ключковський,
С. Д. Князев, В. В. Кривенко, Р. О. Куйбіда, О. Д. Лещенко, І. В. Міннікес,
Ю. А. Попова, І. Л. Самсін, М. К. Треушніков тощо.
Нормативну і емпіричну базу дослідження становить національне й
зарубіжне законодавство, законопроекти, практика Конституційного Суду
України та судів загальної юрисдикції, практика Європейського суду з прав
людини, довідкова література, аналітично-статистичні матеріали, довідки про
узагальнення та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України
щодо судової практики розгляду виборчих спорів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є першим у вітчизняній юридичній літературі монографічним
дослідженням, у якому з’ясовано теоретичні засади правового регулювання
розгляду адміністративними судами виборчих спорів, сутність виборчого
спору, визначено його ознаки, моделі й особливості судового розв’язання
виборчих спорів, а також вироблено рекомендації, спрямовані на
11
вдосконалення правового регулювання розв’язання виборчих спорів у
судовому порядку.
Дослідження обраної теми дало можливість отримати низку нових
результатів, які виносяться на захист.
Уперше:
 обґрунтовано належність виборчих прав громадян до першого
покоління прав людини не з точки зору негативних і позитивних зобов’язань
держави, а з огляду на джерело їх встановлення: держава зобов’язана
вчиняти активні дії із забезпечення реалізації виборчих прав громадян, проте
вказаний обов’язок вона бере на себе не самостійно, а внаслідок самого
характеру організації публічної влади;
 доведено, що з метою забезпечення вільних виборів як основного
індикатора наявності демократії в державі насамперед необхідно відійти від
позитивістського (формального) підходу до застосування адміністративними
судами виборчого законодавства та інших регуляторів виборчих процедур. У
практиці адміністративних судів повинна утвердитися позиція, відповідно до
якої будь-яке неоднакове розуміння процедури повинно трактуватися в бік
захисту виборчих прав та їх реалізації;
 розкрито роль міжнародних стандартів реалізації виборчих прав
громадян, під якими запропоновано розуміти узгоджені правила щодо
врегулювання відповідної діяльності чи її результатів, які закріплено в
документах, розроблених і затверджених міжнародним уповноваженим
органом; і ці правила поширюються та діють не тільки в межах країн, які
перебувають під юрисдикцією цього міжнародного органу, а й
рекомендаційно в межах інших країн, в їх комплексному зв’язку із
суверенними стандартами у сфері виборчих правовідносин;
 дано оцінку відповідності виборчого законодавства України
принципу стабільності як однієї з базових вимог правового регулювання й
визначено пріоритетні способи усунення виявленої невідповідності, зокрема
шляхом встановлення на конституційному рівні заборони внесення змін і
12
доповнень до виборчого законодавства протягом певного часу (не пізніше як
за рік до проведення відповідних виборів);
 з’ясовано критерії ефективності виборчого законодавства в Україні,
серед яких центральне місце посідає нормативно встановлена можливість
судового захисту виборчих прав громадян та інших суб’єктів виборчих
процесів, оскільки завдяки забезпеченню судовим захистом виборчих прав
здійснюється не тільки контроль за недопущенням порушень цих прав, а й їх
реалізація;
 визначено ієрархічну систему джерел виборчого права, яку
становлять: Конституція України; рішення і висновки Конституційного Суду
України; ратифіковані міжнародні договори; рішення Європейського суду з
прав людини; Кодекс адміністративного судочинства України; закони
України; правові позиції Верховного Суду України; підзаконні акти з питань
виборчого права і процесу; постанови Пленуму Вищого адміністративного
суду України;
 доведено відсутність для суду необхідності перевірки у справах за
виборчими спорами того, чи порушені право та інтерес позивачів, що
пояснюється тим, що у всіх суб’єктів виборчого процесу є одна мета –
проведення виборів без порушення виборчого законодавства;
 розкрито регулятивну роль принципу верховенства права у
випадках виявлення судами під час розгляду виборчих спорів прогалин у
правовому регулюванні, які не можуть бути подолані шляхом прямого
застосування чинних нормативно-правових положень або використання
аналогії закону;
 обґрунтовано, що у виборчих спорах немає необхідності у
з’ясуванні моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення своїх прав, свобод та інтересів. Таке правове становище дозволяє
для розв’язання виборчих спорів чітко визначити початок строку звернення
до суду, який (строк) не залежить від суб’єктивного сприйняття позивачем
13
моменту порушення його права чи інтересу, що, як правило, сприяє
оперативному розгляду справи;
 розкрито роль тлумачення норм виборчого законодавства судами з
метою захисту виборчих прав, яка полягає в отриманні правових висновків
щодо встановлення змісту та сутності цих норм;
 визначено інструментарії тлумачення норм права
адміністративними судами під час розгляду виборчих спорів, особливу увагу
серед яких приділено отриманню правових висновків методами тлумачення:
від протилежного; від ступеня; від попереднього правового явища до
наступного і навпаки;
 розкрито загальні закономірності динаміки виникнення виборчих
спорів: зміна виборчого законодавства і його недосконалість; невідповідність
виборчого законодавства міжнародним стандартам; політична активність
суспільства. Розроблено нові підходи до класифікації таких спорів за: їх
предметом, інстанційною підсудністю, рівнем виборчої комісії, рішення, дії
чи бездіяльність якої оскаржувались; категорією спору.
Удосконалено:
 розгляд виборчого процесу як процесу здійснення відповідних
виборчих процедур щодо підготовки та проведення відповідних виборів у
строки, передбачені законодавством;
 дефініцію виборчою спору, яким є правовий конфлікт, що
виникає в період виборчого процесу, пов’язаний із порушенням виборчого
законодавства та який розв’язується в судовому або адміністративному
порядку за зверненням спеціально установлених законодавством суб’єктів
або інших осіб з метою захисту виборчих прав;
 визначення змісту права на судовий захист виборчих прав, до
яких належать не тільки право обирати та бути обраним, а й висувати інших
кандидатів, бути включеним до списку виборців, бути членом виборчої
комісії, проводити передвиборну агітацію, отримувати бюлетень, голосувати,
бути уповноваженою або довіреною особою;
14
 концепцію ролі практики Європейського суду з прав людини у
розв’язанні виборчих спорів адміністративними судами, яка полягає в
систематизації висновків цього суду з метою їх подальшого використання як
регуляторів виборчих процедур;
 систему вимог до підзаконного, зокрема локального, правового
регулювання питань, пов’язаних із виборчим процесом, а саме: а) підставою
прийняття підзаконного акта повинно виступати відповідне положення
закону, яким залишено простір для такого підзаконного регулювання;
б) підзаконний акт не може суперечити чинним нормам законодавства, що
мають більшу юридичну силу; в) повинен реалізовуватися принцип
використання найбільш раціональних, вироблених практикою
нормотворчості, правил підготовки актів, що передбачає глибоке і всебічне
опрацювання змісту підзаконних актів; г) прийняття підзаконного акта
повинно відповідати принципу оперативності нормотворчості, що є
необхідною умовою її ефективності і виявляється у своєчасному прийнятті
підзаконного акта, недопущенні утворення правового вакууму;
 розкриття принципу доступності правосуддя у виборчих спорах
як певного стандарту, який відбиває вимоги справедливого й ефективного
судового захисту виборчих прав і конкретизується, зокрема, за допомогою
відповідних процесуальних механізмів, належних судових процедур, у
розумних строках судового розгляду і належній організації роботи суду;
 розкриття принципу уніфікації виборчого законодавства, який
полягає в однаковому термінологічному забезпеченні цього законодавства та
у комплексному внесенні змін у всі закони про вибори або у прийнятті
Виборчого кодексу.
Дістали подальшого розвитку:
 положення про вибори як інститут демократії у формуванні
публічної влади, складовою яких є захист виборчих прав адміністративними
судами. Така захисна функція виборів визначальна у їх реалізації;
15
– формування концепції народного суверенітету, що виступає
засадничим елементом і конститутивною ознакою правового врегулювання
виборчих процесів;
– характеристика особливостей правового статусу позивача і
відповідача у виборчому спорі. Зокрема, у першій групі позивачів виділено
дві підгрупи: 1) суб’єкти виборчого процесу, які мають право на звернення
до суду незалежно від того, чи порушені їхні права та інтереси; 2) суб’єкти
виборчого процесу, які мають право на звернення до суду лише у разі
порушення їхніх прав та інтересів. До другої групи належать позивачі, яким
таке право надано законами про відповідні вибори. Третю групу становлять
особи, яким Кодексом адміністративного судочинства України і законами
про відповідні вибори таке право прямо не надано, але й не заборонено.
Відповідачем у виборчій справі є суб’єкт виборчого процесу, суб’єкт владних
повноважень, учасник виборчого процесу або будь-яка особа, що порушує
виборче законодавство або виборчі права інших осіб (позивачів);
– розкриття ознак міжнародних стандартів захисту виборчих прав
громадян, які полягають в тому, що: це правила та принципи, викладені в
документі (акті); це документ, який може бути лише нормативним за змістом;
це письмовий акт-документ, у якому закріплені правила та принципи щодо
прав і обов’язків суб’єктів виборчих правовідносин; це правила та принципи,
які мають бути мінімальним взірцем урегулювання відносин щодо
підготовки, проведення виборів, визначення їх результатів та
адміністративного і судового контролю за виборами; спрямованість цих
правил і принципів повинна гарантувати демократичний розвиток держави та
основні права і свободи людини і громадянина; цей документ має бути
прийнятий уповноваженим на це міжнародним органом;
– характеристика ролі Конституційного Суду України в правовому
регулюванні основних засад виборів та виборчих процедур, яка виражається
у здійсненні судового контролю за виборчими процесами в Україні шляхом
16
приведення виборчого законодавства у відповідність із Конституцією
України та в його тлумаченні;
– виявлення й узагальнення причин неналежного забезпечення
принципу гармонізації виборчого законодавства в Україні, якими є: принцип
гармонізації виборчого законодавства ще недостатньо відображено в
теоретичних напрацюваннях; у науковому вимірі дефініцію гармонізації
виборчого законодавства визначено нечітко, не знайдено єдиних ознак та
критеріїв цього поняття; доктринальний підхід до розв’язання цієї проблеми
відсутній; лише імплементації європейського законодавства в законодавство
України недостатньо для повної реалізації принципу гармонізації
законодавства в Україні; відсутні регулятори законодавчого рівня стосовно
реалізації принципу гармонізації законодавства в законотворчому процесі
України; має місце безсистемність практичного застосування принципу
гармонізації законодавства суб’єктами відповідних правовідносин; бракує
спеціальних інструментів тлумачення норм права, спрямованих на
гармонічне розуміння правового врегулювання; не розроблено таких
інструментів на доктринальному рівні;
– рекомендації стосовно розширення компетенції адміністративних
судів щодо обрання способу відновлення порушеного права під час розгляду
виборчих спорів, за якими суди можуть обрати будь-який спосіб, який би
гарантував захист виборчих прав.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
положення, висновки та рекомендації, запропоновані в дослідженні, може
бути використано у:
 науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення моделей
розв’язання виборчих спорів у порядку адміністративного судочинства,
наукового обґрунтування механізму захисту адміністративними судами
суб’єктивних прав, свобод, інтересів (акт впровадження від 11 червня 2015 р.
Львівського національного університету імені Івана Франка);
17
 нормотворчій сфері – як теоретичне підґрунтя для вдосконалення
виборчого та адміністративного процесуального законодавства, його
гармонізації та уніфікації (акт впровадження від 8 червня 2015 р. Інституту
законодавства Верховної Ради України);
 правозастосуванні – з метою вдосконалення судової практики з
розгляду виборчих спорів, забезпечення правової визначеності при вирішенні
цієї категорії справ (акт впровадження від 10 червня 2015 р. Вищого
адміністративного суду України);
 навчальному процесі – під час підготовки підручників,
навчальних посiбникiв з кypciв «Теорiя держави i права», «Порiвняльне
правознавство», «Конституцiйне право України», «Адміністративний
процес», у ході викладання вiдповiдних навчальних дисциплін, а також
спецкурсів з виборчого права (акт впровадження від 5 червня 2015 р.
Національного університету «Острозька академія»);
 правовиховній роботі – для пiдвищення правової і політичної
культури населення, державних службовцiв, формування демократичного
свiтогляду у сферi полiтико-правових відносин (акт впровадження
Центральної виборчої комісії від 1 липня 2015 р. № 21-43-1127).
Апробацiя результатів дослідження. Основні положення дисертації
розглядалися та обговорювалися на міжнародних, національних і
регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах,
круглих столах, форумах, серед яких такі: «Адміністративне судочинство.
Окремі проблеми та напрямки їх вирішення» (25.11.2011, м. Острог);
«Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та
практичний аспект» (24.02.2012, м. Київ); «Застосування законодавства про
вибори народних депутатів України під час виборів 2012 року» (19–
20.03.2012, м. Київ); «Сучасні моделі, концепції і стратегії інноваційного
розвитку країн світу та України» (23.03.2012, м. Київ); «Актуальні проблеми
сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського і транспортного
права» (12–13.04.2012, м. Київ); «Вибори та інноваційні рішення» (4–
18
5.05.2012, м. Таллінн, Естонська Республіка); «Вибори – 2012: застосування
законодавства» (08.06.2012, м. Київ); «Семінар з питань застосування судами
виборчого законодавства з виборів народних депутатів України 2012 року»
(25.07.2012, м. Київ; 18.09.2012, м. Одеса; 20.09.2012, м. Дніпропетровськ);
«Концепції, стратегії та напрямки розвитку Української держави: економіка,
фінанси, право» (28.09.2012, м. Київ); «Окремі аспекти застосування
адміністративними судами виборчого законодавства під час розгляду
виборчих спорів» (19.10.2012, м. Київ); «Малиновські читання» (16–
17.11.2012, м. Острог); «АЕРО-2012. Повітряне і космічне право»
(22.11.2012, м. Київ); «Роль і вплив практики адміністративного судочинства
на розвиток публічного права» (29–30.11.2012, м. Київ); «Транспортне право
в ХХІ столітті» (21.02.2013, м. Київ,); «Правосуддя в Україні: реалії та
перспективи» (15.03.2013, м. Київ); «Становлення та розвиток юридичної
освіти в національному авіаційному університеті» (16.05.2013, м. Київ);
«АЕРО-2013. Повітряне і космічне право» (22.11.2013, м. Київ); «Вибори
Президента України – 2014: застосування законодавства» (22–23, 29.04.2014,
м. Київ; 25.04.2014, м. Львів); «Зміни до Конституції України: реформа
судової системи» (02.06.2014, м. Київ); «Застосування виборчого
законодавства на виборах Президента України та місцевих виборах»
(19.05.2014, м. Чернівці; 21.05.2014, м. Суми); «Вирішення виборчих спорів у
країнах Східної Європи та Південного Кавказу: доступ до правосуддя та
ефективні засоби захисту прав» (9–10.03.2015, м. Варшава, Республіка
Польща); «Юридична наука і практика: виклики часу» (12.03.2015, м. Київ).
Публікації. Основні результати дослідження, висновки та пропозиції
знайшли відображення у двох індивідуальних монографіях, 48 статтях,
опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях України, 6 статтях у
наукових виданнях іноземних держав з юридичних наук, а також 15 публікації,
які додатково відображають наукові результати дисертаційного дослідження.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукову проблему щодо теоретичних засад
правового регулювання розгляду адміністративними судами виборчих
спорів, сутності виборчого спору, визначення його ознак, моделей та
особливостей судового розв’язання виборчих спорів адміністративними
судами, а також вироблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення
правового регулювання розв’язання виборчих спорів у судовому порядку.
Основні наукові й практичні результати дослідження є такими.
1. Вибори до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування є основним елементом (складовою) демократичної держави.
Зроблено висновок від протилежного, що відсутність виборів до зазначених
органів є першочерговим показником відсутності в державі демократії як
політичного режиму, за якого єдиним легітимним джерелом влади визнається
народ. Доведено, що демократія і верховенство права передбачають
наявність правомочних законодавчих органів, які можуть належним чином
представляти своїх виборців і формулювати їхні вимоги. Обґрунтовано, що в
адміністративному судочинстві найважливішим предметом захисту є виборчі
права громадян.
Також обґрунтовано належність виборчих прав громадян до першого
покоління прав людини не з точки зору негативних і позитивних зобов’язань
держави, а з огляду на джерело їх встановлення: держава зобов’язана
вчиняти активні дії із забезпечення реалізації виборчих прав громадян, проте
вказаний обов’язок вона бере на себе не самостійно, а внаслідок самого
характеру організації публічної влади; така особливість зумовлює
необхідність покладення захисту виборчих прав на адміністративні суди як
інституцію, що розв’язує спори за участю державно-владного суб’єкта.
2. Безпосередня демократія і представницька демократія є важливими
об’єктами конституційного регулювання і мають бути легальними засобами
реалізації влади. Принцип народного суверенітету є фундаментальним
384
принципом, що закріплений в Конституції України, та є базовим для
прийняття відповідних законів стосовно нормативної деталізації, розкриття
цього принципу та в реальному запровадженні його на практиці.
Принцип народного суверенітету головним чином реалізується через
вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
тобто вибори є виявом народовладдя, установчої влади народу, реалізації
виборчих прав громадян. У зв’язку з цим нормативні регулятори виборчих
відносин мають формуватися на підвалинах принципу народного
суверенітету як наскрізного стрижня такого законодавства. Таке
врегулювання виборчих процесів забезпечить юридично та фактично
реалізацію принципу народного суверенітету в Україні, слугуватиме
забезпеченню юридичної визначеності в застосуванні виборчого
законодавства суб’єктами виборчих перегонів та судами під час розв’язання
спорів щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом і процесом
референдуму.
3. Вибори є виявом абсолютної процедурної справедливості, яка має
незалежний критерій справедливого результату і процедуру, що зі значною
мірою гарантії призводить до такого результату. Виборчий процес відповідає
цій характеристиці, адже кожна політична сила (за умов дотримання
принципів виборчого законодавства) має рівні шанси на формування вищих
органів державної влади й органів місцевого самоврядування, оскільки
процедура їх формування є однаковою і загальною.
Демократичний виборчий процес – це частина політичного процесу і
режиму, встановленого в країні. Цей процес безпосередньо пов’язаний із
загальними умовами розвитку інститутів демократії, які утворюють
соціально-політичну і соціокультурну інфраструктуру реалізації виборчих
прав громадян. Виборчий процес – це здійснення відповідних виборчих
процедур щодо підготовки та проведення відповідних виборів у строки,
передбачені законодавством. Поняття виборчого процесу слід розуміти як
правовідносини, що виникли під час здійснення їх суб’єктами процедур у
385
межах визначених законодавством термінів початку та завершення
виборчого процесу. За допомогою тлумачення від протилежного отримуємо
правовий висновок, що процедури, вчинені не в межах термінів початку та
закінчення виборчого процесу, не належать до останнього, а тому й
правовідносини, які виникли не в межах цих термінів, не охоплюються їх
поняттям. Наведені межі початку та закінчення виборчого процесу виборів
народних депутатів є вичерпними та іншому тлумаченню не підлягають.
Публічна влада вважається авторитетною (здобуває легітимність) через
те, що сформована за певною, визнаною суспільством, процедурою.
Дотримання норм, що встановлюють процедуру формування органів
державної влади і місцевого самоврядування, є передумовою довіри
населення до влади.
4. Розкриттям ролі виборів у правовій організації суспільного життя
виявлено значущість процесуальних норм права в їх правовому регулюванні.
Ці норми дозволяють забезпечити більшу визначеність правового
регулювання шляхом закріплення певних чітко встановлених процедур, через
які суб’єкти права отримують можливість або ознайомитися з тим, які
вимоги до них ставить чинне право, або реалізувати норми права, або
звернутися за захистом порушеного права.
Встановлено, що інститут виборчого права становить собою систему,
до якої входять норми конституції, виборчі закони (кодекси), підзаконні
нормативно-правові акти, що регулюють різні стадії виборчого процесу. Цей
інститут має свою специфіку, яка виявляється насамперед у тому, що він
зазнає суттєвого впливу норм міжнародного права, і переважна більшість
його норм – це процесуальні норми, які регламентують діяльність
адміністративних судів щодо захисту виборчих прав. Доведено, що судовий
захист є складовою виборчого права і найбільш ефективним захистом
Важливу роль у визначенні їх змісту відіграє принцип верховенства
права. Він зокрема полягає в такому:
386
а) наділення вищих органів держави владними повноваженнями має
відбуватися відповідно до чітко визначеної процедури;
б) має бути передбачено гарантування учасникам такої процедури
можливості оскаржити порушення їх прав у суді.
Також доведено, що з метою забезпечення вільних виборів як
основного індикатора наявності демократії в державі насамперед необхідно
відійти від позитивістського (формального) підходу до застосування
адміністративними судами виборчого законодавства та інших регуляторів
виборчих процедур. У практиці адміністративних судів повинна утвердитися
позиція, відповідно до якої будь-яке неоднакове розуміння процедури
повинно трактуватися в бік захисту виборчих прав та їх реалізації.
6. Обґрунтовано, що нормативні регулятори виборчих відносин
повинні формуватися на підвалинах принципу народного суверенітету як
наскрізного стрижня такого законодавства. Таке врегулювання виборчих
процесів забезпечить юридично та фактично реалізацію принципу народного
суверенітету в Україні і, крім того, слугуватиме забезпеченню юридичної
визначеності в застосуванні виборчого законодавства суб’єктами виборчих
перегонів та адміністративними судами під час розв’язання спорів щодо
правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом.
7. Зроблено висновок, що виборчі права не мають зводитися до права
обирати та права бути обраним. Розглядається більш широкий перелік
правових можливостей громадянина: бути включеним до списку виборців;
входити до складу органів, які організовують вибори; висувати кандидата на
виборну посаду; пропонувати свою кандидатуру для участі у виборах;
набувати спеціального статусу на виборах; отримати виборчий бюлетень;
проводити передвиборну агітацію; голосувати; відмовлятися від участі у
виборах; відмовлятися від участі в голосуванні, отримувати відкріпне
посвідчення; а також про право бути уповноваженою та довіреною особою;
право кандидата на пільги, привілеї та гарантії з боку держави; право на
участь у фінансуванні виборчої кампанії кандидата, політичної партії, яке у
387
свою чергу поділяється: на право на внесення пожертвувань у виборчі фонди
кандидатів, політичних партій; право на відкриття спеціального виборчого
рахунка; право на уповноважених з фінансових питань; право на отримання
інформації про виборчий фонд; обов’язки зі складання фінансової звітності;
право на судовий захист виборчих прав; право на оскарження рішень
виборчих комісій тощо.
8. Доведено, що важливу роль у реалізації виборчих прав громадян
відіграють міжнародні стандарти, під якими пропонується розуміти
узгоджені правила щодо врегулювання відповідної діяльності чи її
результатів, які закріплено в документах, розроблених і затверджених
міжнародним уповноваженим органом, і ці правила поширюються та діють
не лише в межах країн, які перебувають під юрисдикцією цього
міжнародного органу, а й рекомендаційно в межах інших країн.
Міжнародний стандарт не є неапробованим відкриттям, оскільки формується
за вже узагальненою практикою, з якої консенсусом вибирається найкраще та
удосконалене правило, що визнається міжнародним стандартом і підлягає
дотриманню та реалізації всіма.
Міжнародні стандарти оскарження порушень виборчого законодавства
та розгляду виборчих спорів – це встановлені міжнародним уповноваженим
органом рекомендаційні правила (регулятори) щодо оскарження порушень
виборчого законодавства та розгляду виборчих спорів адміністративними
судами. Вони є правовими нормами, в яких закладено принципи і правила
щодо належної підготовки, проведення виборів і визначення їх результатів,
зокрема й належного контролю за цим процесом.
У цілому міжнародним стандартам захисту виборчих прав громадян
властиві такі основні ознаки: 1) це правила та принципи, викладені в
документі (акті); 2) це документ, який може бути лише нормативним за
змістом; 3) це письмовий акт-документ, в якому закріплено правила та
принципи щодо прав та обов’язків суб’єктів виборчих правовідносин; 4) це
правила та принципи, які мають бути мінімальним взірцем урегулювання
388
відносин щодо підготовки, проведення виборів, визначення їх результатів та
адміністративного і судового контролю за виборами; 5) спрямованість цих
правил і принципів має гарантувати демократичний розвиток держави та
основні права і свободи людини і громадянина; 6) цей документ має бути
ухвалений уповноваженим на це міжнародним органом.
Правозастосовна практика свідчить, що закріплення міжнародних
стандартів з виборчих процесів у нормах національного законодавства є
недостатньою гарантією їх реалізації. Для забезпечення міжнародних
стандартів в Україні необхідне правильне їх розуміння та дотримання, тобто
поведінка всіх суб’єктів виборчих відносин має відповідати правилам,
викладеним у міжнародних стандартах, які мусять бути втілені на практиці.
9. Доведено, що у врегулюванні виборчих правовідносин та розгляді
виборчих спорів важливу роль відіграє принцип суверенності, зміст якого
становлять вимоги, що є надбанням суверенної держави та не суперечать
міжнародним стандартам щодо захисту людини, її прав і свобод, а навпаки –
більшою мірою захищають виборчі права громадян України. Так, відповідно
до ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах
мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти
років. Не мають право голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Водночас, за європейськими стандартами, до таких осіб відносяться й
засуджені за умисні злочини. З огляду на це суверенний стандарт щодо
захисту активного виборчого права голосу більше захищає це право, ніж
міжнародний.
10. Обґрунтовано, що практика забезпечення реалізації принципу
стабільності виборчого законодавства в Україні не відповідає міжнародним
стандартам. Необхідно передбачити, що закони про зміни до виборчого
законодавства мають прийматися не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України. Неодмінною складовою
забезпечення принципу стабільності виборчого законодавства є прийняття
Виборчого кодексу та уніфікація правил проведення виборчих процесів в
389
Україні. Реалізація принципу стабільності виборчого законодавства стане
запорукою ефективного судового захисту адміністративними судами
виборчих прав виборців та інших суб’єктів виборчих процесів в Україні в
результаті вироблення усталеної судової практики щодо застосування
виборчого законодавства та надання відповідних рекомендаційних
роз’яснень.
11. Обгрунтовано, що удосконалення виборчого законодавства
покладається лише на Верховну Раду України. Разом із цим тягар
виправлення помилок законодавця, тобто скасування положень
законодавства, що не відповідають Конституції України, є основним
завданням Конституційного Суду України, яке він здійснює шляхом
визнання їх неконституційними, чим забезпечує зокрема правове
врегулювання виборчих процедур, що відповідає Конституції України.
Під час прийняття нових законів, зокрема виборчих, законодавець
зобов’язаний ураховувати висновки Конституційного Суду України щодо
неконституційності відповідних законодавчих положень, яким не може бути
місця у новому законодавстві.
Конституційний Суд України своїми рішеннями забезпечує належне
правове врегулювання виборчих відносин. Ця інституція не встановлює
нових норм, а визнанням чинних норм неконституційними виключає їх,
усуваючи колізію між останніми та конституційними нормами, і розвіює
сумніви щодо конституційності виключених норм у суб’єктів
правозастосування виборчого законодавства.
Конституційний Суд України здійснює судовий контроль за виборчими
процесами в Україні шляхом приведення виборчого законодавства у
відповідність з Конституцією України, чим забезпечує реалізацію однієї з
основних засад конституційного ладу – народовладдя в Україні – через
призму участі громадян у конституційних виборах до органів державної
влади та місцевого самоврядування.
390
Рішення органу конституційної юрисдикції є значним внеском у
правове регулювання основних засад виборів і виборчих процедур, що слугує
дотриманню і реалізації виборчих прав громадян. Однак для забезпечення
стабільності у виборчих процесах вважаємо за потрібне:
1) запровадити у виборчих законах приписи, за якими прийняття,
внесення змін і доповнень до виборчого закону допускається не пізніше як за
рік до проведення відповідних виборів. Виняток може мати місце лише в разі
створення після розгляду справи Конституційним Судом України правового
вакууму щодо врегулювання виборчих відносин;
2) у разі створення правового вакууму Конституційним Судом України
після визнання положень виборчого закону неконституційними Верховна
Рада України зобов’язана в установлений строк заповнити цей вакуум
відповідними законодавчими нормами з обов’язковим урахуванням
висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні, яким було
створено цей вакуум;
3) правове врегулювання процедури розгляду справ Конституційним
Судом України щодо виборчого законодавства має особливості, за якими такі
справи Конституційний Суд має розглядати невідкладно. Варто заборонити
розгляд таких справ у період виборчих процесів. Строки розгляду та строки
подання конституційних звернень у таких справах мають бути обмежені і
визнані такими, що не підлягають поновленню.
Такий механізм судового контролю за правовим урегулюванням
виборчих процесів спрямовано на дотримання принципу гласності та
відкритості виборчих процесів, передбачуваності правил проведення виборів
та поведінки суб’єктів виборчого процесу, що у свою чергу є необхідною
передумовою для легітимації влади в Україні, її демократичного розвитку.
12. Європейський суд з прав людини забезпечує захист виборчих прав
громадян держав у виборах до законодавчого органу. Доведено, що висновки
Європейського суду з прав людини є правовими регуляторами забезпечення
судового захисту виборчих прав. Цей суд констатує, що виборче
391
законодавство має бути чітким, безстороннім, зрозумілим і не надавати
відповідним органам широких дискреційних повноважень, вони повинні з
достатньою чіткістю обмежуватися положеннями національного
законодавства.
Розгляд справи Європейським судом з прав людини є однією зі стадій
провадження в розв’язанні конфліктів, що стосуються захисту прав та свобод
людини і громадянина в Україні, оскільки однією з особливостей рішення
цього Суду є те, що воно може бути підставою для перегляду рішень
національних судів України, якщо вони припустилися порушення прав
громадянина при розв’язанні конфлікту, зокрема й виборчого спору.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що право
на вільні вибори є важливим, але не абсолютним. Такий підхід залишає місце
окремим обмеженням з боку держав, проте ці обмеження мають
установлюватися для досягнення законної мети з використанням
пропорційних засобів і не нівелюють сутність права на вільні вибори та не
роблять його неефективним.
Аналізуючи причини звернень до Європейського суду з прав людини,
слід відзначити, що вони були зумовлені: 1) неефективністю національного
правосуддя й неможливістю захистити права людини у виборчому процесі;
2) недосконалістю національного виборчого законодавства; 3) значною
кількістю порушень під час виборів як з боку їх організаторів, так і з боку
виборців і кандидатів; 4) недовірою до результатів виборів унаслідок цих
порушень.
Варто підкреслити важливу роль прецедентної практики
Європейського суду з прав людини для становлення та розвитку в Україні
такої важливої для демократії галузі права, як виборче право. Проте
недостатня ознайомленість професійних суддів, адвокатів, юристів та інших
фахівців, котрі працюють у цій сфері, зі змістом відповідних рішень Суду
призвела до того, що напрацьовані ним правові позиції досі не стали
повноцінною частиною національної доктрини виборчого права. У зв’язку з
392
цим вважаємо актуальною висловлену ідею видання в українському
перекладі збірника рішень Європейського суду з прав людини, які
стосуються політичних прав – виборчих прав громадян, та якнайширшого
його розповсюдження серед правників.
Обґрунтовано, що правові позиції, сформульовані у рішеннях
Європейського суду справедливості, можуть враховуватися
адміністративними судами для додаткової аргументації своїх рішень,
тлумачення національного законодавства України відповідно до усталених
стандартів Європейського Союзу, не виступаючи при цьому правовою
основою (первинним джерелом права) врегулювання відносин, щодо яких
виник спір.
13. Одним із визначальних критеріїв ефективності виборчого
законодавства в Україні є нормативно встановлена можливість судового
захисту виборчих прав громадян та інших суб’єктів виборчих процесів,
оскільки саме завдяки забезпеченню судовим захистом виборчих прав
здійснюється не лише контроль за недопущенням порушень цих прав, а й їх
реалізація, тобто фактичне втілення та використання виборчих прав для
відповідної мети та отримання очікуваного результату.
Доведено, що гарантоване конституційне право на судовий захист у
виборчих спорах залежить від такого: 1) позивачем може будь-яка особа,
виборчі права якої порушено; 2) відповідачами у таких справах будуть особи,
які порушують виборче законодавство; 3) порушення повинні мати місце
лише в установленій сфері (на певному етапі) відносин виборчого процесу.
Суб’єкти виборчого процесу, зокрема й виборець, який є суб’єктом
виборчого процесу, незалежно від виду виборів мають уніфіковані права на
звернення до суду. Такі особи мають таке право незалежно від того, чи
порушені їхні права, свободи та інтереси, оскільки в такому разі вони будуть
наділені правом контролю за виборчим процесом через звернення до суду.
У законодавстві потрібно виокремити ще одну категорію осіб, які
беруть участь у виборчому процесі, і визначити їх його учасниками, їх також
393
варто наділити уніфікованими правами та обов’язками, зокрема й на
звернення до суду, – це офіційні спостерігачі від міжнародних організацій та
іноземних держав.
Усі носії виборчих прав мають законодавчо встановлене право на
судовий захист цих прав і розгляд відповідних справ за особливостями,
передбаченими для розгляду виборчих спорів.
14. Обґрунтовано значення принципу верховенства права у
регулюванні суспільних відносин, зокрема констатовано, що оскільки
діяльність суб’єктів владних повноважень перевіряється на дотримання
принципу верховенства права, то й суб’єкти владних повноважень у своїй
діяльності повинні застосовувати принцип верховенства права, у тому числі в
умовах відсутності законодавства, що чітко регулює порядок здійснення
адміністративних проваджень, можливості застосування аналогії закону у
виборчих процедурах.
15. Сьогодні при визначенні законодавства щодо розгляду виборчих
спорів адміністративними судами особливої актуальності набуває питання
встановлення не просто вертикальної системи нормативно-правових актів,
якими регламентовано сферу виборчих правовідносин, а й ієрархічної
системи джерел права, предметом регулювання яких є відносини щодо
реалізації виборчих прав громадян. Йдеться про потребу встановлення
взаємозв’язків між усіма елементами системи джерел виборчого права, тобто
нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових
прецедентів, судової практики, принципів права, правової доктрини,
правових звичаїв.
Доведено, що побудова ієрархічної системи джерел виборчого права,
по-перше, дозволить адміністративним судам більш повно використовувати
метод системного тлумачення кожної окремо взятої норми під час розгляду
конкретних виборчих спорів (зміст норми має розкриватися з огляду на її
зв’язок з іншими правилами, якими регламентовано цю сферу суспільних
394
відносин), по-друге, стане механізмом подолання колізій у разі їх виявлення
під час розгляду виборчих спорів
Обгрунтовано, що ієрархічна структура джерел виборчого права може
бути представлена таким чином: 1) Конституція України, яка має найвищу
юридичну силу; 2) міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано
Верховною Радою України та які є частиною національного законодавства
згідно зі ст. 9 Конституції України, а також ті міжнародні договори, які було
укладено Українською РСР до проголошення незалежності України і
зобов’язання за якими Україна підтвердила відповідно до Закону України
«Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-XІІ;
3) рішення Європейського суду з прав людини, які визнано в Україні
джерелом права (ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини»); 4) рішення і висновки Конституційного Суду України; 5) Кодекс
адміністративного судочинства України, який є визначальним у правовому
регулюванні розгляду адміністративними судами виборчих спорів; 6) Закони
України, які приймаються Верховною Радою як єдиним органом
законодавчої влади в Україні або безпосередньо народом на референдумі. До
нормативної бази розгляду виборчих спорів входять закони України «Про
вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061-VІ,
«Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 року
№ 2487-VІ, «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року
№ 474-XІV тощо; 7) правові позиції Верховного Суду України. Згідно з ч. 2
ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової
норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд
зобов’язаний ураховувати висновки Верховного Суду України, викладені в
рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового
рішення; 8) підзаконні акти з питань виборчого права і процесу; 9) судова
практика Вищого адміністративного суду України як переконливе джерело
395
права. Дотримання вищими спеціалізованими судами своїх правових
позицій, що були ними визначені в розглянутих раніше справах, це вимога
принципу правової передбачуваності, що є складовою принципу
верховенства права.
Доведено, що серед критеріїв ефективності виборчого законодавства
центральне місце посідає нормативно встановлена можливість судового
захисту виборчих прав громадян та інших суб’єктів виборчих процесів,
оскільки саме завдяки забезпеченню судовим захистом виборчих прав
здійснюється не тільки контроль за недопущенням порушень цих прав, а й їх
реалізація, тобто фактичне втілення та використання виборчих прав для
відповідної мети та отримання очікуваного результату.
16. Правові позиції формуються Конституційним Судом України під
час розгляду конституційних подань і конституційних звернень.
Конституційний Суд України, рішення якого є обов’язковими до виконання
на всій території України, у такий спосіб приводить виборче законодавство
відповідно до Конституції України. Зокрема до його правових позицій в
сфері виборчого права необхідно віднести такі:
– істотне значення для функціонування демократичної держави,
гарантування її республіканських засад має встановлений Основним Законом
України порядок формування органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, зокрема періодичність проведення виборів до них;
– строки проведення виборів є важливим інститутом гарантії реалізації
виборчих прав громадян. Скасування виборів до органів місцевого
самоврядування чи перенесення строків їх проведення з підстав, не
передбачених законом, є порушенням цих прав громадян;
– участь у виборах на загальнодержавному рівні є правом політичної
партії, яке кореспондується з обов’язком протягом установленого законом
десятирічного строку хоча б один раз узяти участь у висуванні своїх
кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України;
396
– установлення Законом про вибори порядку оскарження та розгляду
скарг щодо порушень, які стосуються виборів, зокрема строків оскарження,
має на меті забезпечити, з одного боку, реалізацію виборчих прав громадян
України, а з другого – формування легітимного складу парламенту,
можливість новообраної Верховної Ради України розпочати здійснення своїх
повноважень у строки, передбачені Конституцією України. Тому визначення
стислих строків оскарження порушень відповідає характеру виборчого
процесу, але при їх установленні та застосуванні не мають утискатися права і
свободи виборців, політичних партій (виборчих блоків партій), кандидатів у
народні депутати України.
17. Обґрунтовано, що від тлумачення норм права залежать також
політичний режим у державі, її спрямованість на демократичний розвиток
суспільства, стан захисту прав, свобод та інтересів людини в цьому
суспільстві, якість законотворчого процесу. Визначено, що роль тлумачення
норм виборчого законодавства судами полягає в отриманні правових
висновків щодо встановлення змісту та сутності цих норм з метою захисту
виборчих прав.
Доведено, що серед інструментаріїв тлумачення, які використовуються
адміністративними судами під час розв’язання виборчих спорів, особливий
інтерес становлять методи тлумачення: від протилежного; від ступеню; від
попереднього правового явища до наступного і навпаки.
18. Визначення дефініції виборчого спору та правовідносин, пов’язаних
з виборчим процесом, в яких виникають спори стосовно цих процесів, є
ключовим у визначенні юрисдикції адміністративних судів, зокрема щодо
поширення цієї юрисдикції на спори щодо правовідносин, пов’язаних із
виборчим процесом.
Виборчий спір являє собою правовий конфлікт, що виникає в період
виборчого процесу, пов’язаний із порушенням виборчого законодавства та
який розв’язується в судовому або адміністративному порядку за зверненням
397
спеціально установлених законодавством суб’єктів або інших осіб з метою
захисту виборчих прав.
Складовими виборчого спору є виборчий процес, пов’язаність
відповідних правовідносин із виборчим процесом, позивач і відповідач як
суб’єкти виборчого спору.
Спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом,
виникають лише тоді, коли відбувається цей виборчий процес. Якщо ж
виборчого процесу немає, він не настав або завершився, то, логічно, не може
бути спорів стосовно правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом, яких
немає, оскільки такі правовідносини не виникнуть. Тобто спори щодо
правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом, – це лише спори, які
виникли у правовідносинах між суб’єктами виборчого процесу відповідно
під час виборчого процесу.
Установлення нових правил поведінки для учасників виборчих
перегонів, наділення їх відповідними правами та обов’язками тощо потребує
тотального й ефективного судового захисту таких прав і відповідного
судового контролю за виборчим процесом.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих
комісій у виборчому процесі виборів народних депутатів позивачами
виступають: виборець; партія, що висунула кандидата у депутати; кандидат у
депутати; офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у
депутати в загальнодержавному окрузі, від кандидата в депутати в
одномандатному окрузі, від громадської організації та особи, які бажають
набути такий статус. Слід зазначити, що в цій категорії справ не можуть бути
позивачем виборчі комісії. Водночас виборча комісія може бути позивачем в
іншій категорії виборчих спорів.
Важливою особливістю є те, що у справах за виборчими спорами судам
не треба перевіряти, чи порушені право та інтерес позивачів. Це пояснюється
тим, що у всіх суб’єктів виборчого процесу одна мета – проведення виборів
без порушень виборчого законодавства. Отже, можна зробити припущення,
398
що заінтересованість позивача у виборчій справі полягає в дотриманні
законності під час виборчого процесу, але при зверненні до суду він не
мусить указувати, у чому полягає його інтерес, а також у чому полягає
порушення його прав у виборчій справі. Виходячи з цього, суб’єкт виборчого
процесу має право оскаржити в судовому порядку рішення, дії чи
бездіяльність вищезазначених суб’єктів оскарження незалежно від того, чи
порушуються цими рішенням, дією чи бездіяльністю його права. Тому суд не
може відмовити у відкритті провадження в такій справі з підстав
неналежності позивача, якщо з позовом звернувся один з названих суб’єктів
виборчого процесу. Законодавець, надавши можливість суб’єктам виборчого
процесу звертатися до суду незалежно від того, чи порушені їхні права та
інтереси порушенням виборчого законодавства, установив фундаментальне
право цих суб’єктів контролювати дотримання виборчого законодавства
всіма суб’єктами виборчого процесу, і цей контроль вони можуть
реалізовувати через звернення до суду та в судовому порядку виявляти
порушення виборчого законодавства з метою забезпечення законності всіма
суб’єктами виборчого процесу.
19. Розвиток виборчого законодавства в Україні відбувається досить
динамічно. Природною реакцією політично активної частини суспільства на
неякісне законодавство та недосконалі виборчі процедури було зафіксоване
значне збільшення звернень суб’єктів виборчого процесу до суду за захистом
своїх прав та розв’язанням виборчих конфліктів. У зв’язку з цим є нагальна
потреба в постійній актуалізації визначення категорій виборчих спорів, їх
класифікації за певними тотожними ознаками, а також поділі за окремими
групами, що поєднані спільними ознаками. Сьогодні найбільш повною є
класифікація виборчих спорів, в основу якої покладено принцип класифікації
виборчих справ, що включає їх предмет, інстанційну підсудність, рівень
виборчої комісії, яка є відповідачем, та категорію спору.
20. Обґрунтовано висновок про те, що у справах за виборчими спорами
судам немає потреби перевіряти, чи порушені право та інтерес позивачів. Це
399
пояснюється тим, що у всіх суб’єктів виборчого процесу одна мета –
проведення виборів без порушень виборчого законодавства. З огляду на це
суб’єкт виборчого процесу має право оскаржити в судовому порядку
рішення, дії чи бездіяльність перелічених вище суб’єктів оскарження
незалежно від того, чи порушуються цими рішенням, дією чи бездіяльністю
його права.
21. Доведено, що позивачі у виборчих спорах класифікуються на три
групи. До першої групи належать суб’єкти виборчого процесу або особи, які
бажають набути цього статусу. Серед них виділено дві підгрупи: 1) суб’єкти
виборчого процесу, які мають право на звернення до суду незалежно від того,
чи порушені їхні права та інтереси; 2) суб’єкти виборчого процесу, які мають
право на звернення до суду лише у разі порушення їхніх прав та інтересів. До
другої групи належать позивачі, яким таке право надано законами про
вибори. Третю групу становлять особи, яким Кодексом адміністративного
судочинства України і законами про вибори таке право прямо не надано, але
й не заборонено.
Відповідач у виборчій справі – це суб’єкт виборчого процесу, суб’єкт
владних повноважень, учасник виборчого процесу або будь-яка особа, що
порушує виборче законодавство або виборчі права інших осіб (позивачів).
22. Гарантоване конституційне право на судовий захист у зазначених
виборчих справах виникає за наявності таких умов: 1) позивачем може бути
лише визначений указаними нормами суб’єкт виборчого процесу; 2) за
захистом до суду позивач може звернутися у разі порушення його прав або
охоронюваних законом інтересів; 3) відповідачами в таких справах можуть
бути лише визначені законом особи; 4) порушення мають відбуватися лише в
установленій сфері (на певному етапі) відносин виборчого процесу (порядку
висунення кандидата, проведення передвиборної агітації).