СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (ДОСВІД ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ)

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

На правах рукопису

УДК 811.111’367

КАРАМИШЕВА Ірина Дамірівна

СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
(ДОСВІД ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
доцент
АНДРЕЙЧУК Надія Іванівна

Львів 2005

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТЕОРІЇ ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ
ТА МЕТОДІВ ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ 12
1.1. Трактування поняття предикативності та предикації у сучасній
англіcтиці .. 12
1.1.1. Предикативність у граматичних студіях . 12
1.1.2. Критерії розмежування первинної та вторинної предикації . 20
1.1.3. Структури вторинної предикації у сучасних синтаксичних теоріях 22
1.1.4. Особливості вираження предикативності в реченнях зі
структурами вторинної предикації .. 25
1.2. Способи дослідження структур вторинної предикації ... 29
1.2.1. Формальний аспект вивчення граматичних одиниць мови .. 30
1.2.2. Моделювання як засіб формального аналізу .. 40
1.2.3. Методика побудови формальних моделей структур вторинної
предикації 51
Висновки до першого розділу .... 63
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ
ВИРАЖЕННЯ ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ
АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ .. 65
2.1. Структурні особливості засобів вираження вторинної предикації 65
2.1.1. Диференційні ознаки об’єктно-предикаційної структури . 66
2.1.2. Основні характеристики суб’єктно-предикаційної структури 73
2.1.3. Особливості предикаційної структури з інфінітивом, що
вводиться прийменником for” ..................... 85
2.1.4. Суттєві ознаки абсолютної предикаційної структури ............ 86
2.2. Класифікація засобів вираження вторинної предикації та їхній
формально-граматичний аналіз ............................................................. 88
2.2.1. Класифікація структур вторинної предикації 89
2.2.2. Формально-граматичний аналіз структур вторинної предикації 93
Висновки до другого розділу . 102
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУР
ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ 105
3.1. Функціонування структур вторинної предикації у складі синтаксичних
структур одного типу . 106
3.1.1. Структури вторинної предикації у функції додатка .. 107
3.1.2. Структури вторинної предикації у функції підмета .. 123
3.1.3. Структури вторинної предикації у функції обставини . 134
3.2. Функціонування структур вторинної предикації у складі різних типів
синтаксичних структур .. 139
3.2.1. Структури вторинної предикації з інфінітивом, що вводяться
у речення прийменником for” 139
3.2.2. Структури вторинної предикації з герундієм . 142
3.3. Результати застосування формальних моделей структур вторинної
предикації 147
Висновки до третього розділу ... 155
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ... 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . 167
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ . 199
ДОДАТКИ .. 200
ДОДАТОК А. Глосарій лінгвістичних термінів, що наведені в тексті
дисертації... 201
ДОДАТОК Б. Дистрибутивні моделі структур вторинної предикації
та їхня частотна характеристика ... 206
ДОДАТОК В. Списки ключових дієслів, що вводять структури вторинної
предикації в речення, їхня частотна характеристика та
приклади вживання з перекладом українською мовою. 227

ВСТУП
Сучасна синтаксична наука вирізняється розмаїттям тлумачень та концепцій. Це вмотивовує прагнення лінгвістів унормувати синтаксичну термінологію та уточнити таксономію синтаксичних одиниць для їхнього адекватного застосування й розуміння. Ведуться лінгвістичні дослідження не лише речення як цілісного утворення (І.Р.Буніятова [43], І.Р.Вихованець [47], А.П.Загнітко [77]), але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові (Б.В.Бабич [12], Н.І.Гусар [61], К.В.Макуца [146], Н.Г.Самофалова [217], І.Є.Снісаренко [235] та ін.), які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування.
Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові та створюють певні труднощі при вивченні англійської мови як іноземної і при перекладі з неї. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі.
В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації (Г.Т.Ісаєва [87-89], З.В.Сулимовська [242-245]). СВП вивчали у межах простого речення (В.І.Коваленко [118], І.І.Прибиток [195], Н.М.Сазонова [214-215]), як предикативні словосполучення (Л.С.Бархударов [18], Е.Я.Мороховська [158]), як предикативні комплекси (Н.О.Кобріна, О.О.Корнєєва [116; 356], Д.А.Штелінг [283]) тощо. Однак до цього часу неузгоджене питання інвентарю цих структур, та відсутня їхня класифікація, яка базувалася б на єдиному критерії. Актуальним є визначення основних функціональних (за В.І.Перебийніс [179]) і структурних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей.
Потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних (без втручання людини)/ автоматизованих (з втручанням людини) системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією.
Незважаючи на значні успіхи у дослідженні синтаксичних конструкцій з метою вдосконалення автоматизованого/автоматичного опрацювання мовного матеріалу, про що свідчать праці українських (Б.В.Бабич [12], З.О.Гетьман [52], Т.О.Грязнухіна [1; 60; 140], Н.П.Дарчук [1; 62; 140], Л.І.Комарова [1; 140], В.І.Перебийніс [140; 163], Е.Ф.Скороходько [222; 227; 229-230]), російських (Ю.Д.Апресян [5; 142], Л.М.Бєляєва [26-27; 296-298], Л.М.Засоріна [78], О.С.Кулагіна [133-134], Ю.М.Марчук [148-151], І.О.Мельчук [134; 153], Р.Г.Піотровський [26; 184-185; 298; 367-368], Р.К.Потапова [191-192], І.Й.Ревзін [207]) та інших зарубіжних вчених (І.Бар-Хіллел [291-293], Г.Борко [299], М.Ботт [300], Г.Брудер [301], Д.Джурафскі [352], Г.Сомерс [374], Дж.Хатчинз [347-350], Ст.Хельмрайх [340] та ін.), питання формалізованого представлення складних синтаксичних структур не є остаточно розв’язаним.
Таким чином, актуальність реферованої роботи визначається необхідністю формалізованого опису синтаксичних структур, зокрема структур вторинної предикації сучасної англійської мови (з урахуванням їхніх структурних та функціональних характеристик), для застосування отриманих формальних моделей в програмах, які автоматизовано/автоматично опрацьовують мовні дані.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми Вивчення та моделювання фонетичної, граматичної, семантичної та статистичної структури наукових, технічних й організаційно-розпорядчих усно-мовленнєвих і письмових текстів” кафедри прикладної лінгвістики Національного університету Львівська політехніка”, затвердженої Вченою радою факультету комп’ютерних наук Державного університету Львівська політехніка” (протокол №1 від 12 січня 1999 року).
Мета дисертації − визначити структурні та функціональні характеристики структур вторинної предикації в сучасній англійській мові для їхнього формалізованого опису. Для досягнення цієї мети слід вирішити такі завдання:
виокремити диференційні ознаки структур вторинної предикації в сучасній англійській мові;
дати структурну характеристику СВП сучасної англійської мови на основі входження цієї одиниці до синтаксичної структури речення;
встановити повний інвентар СВП сучасної англійської мови та критерії їхньої класифікації;
дослідити функціональні характеристики СВП та їхніх компонентів;
окреслити принципи формально-граматичного моделювання СВП;
побудувати формальні моделі структур вторинної предикації.
Об’єктом дослідження є структури вторинної предикації, відомі в нормативній граматиці англійської мови як складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction).
Предмет аналізу становлять структурні і функціональні характеристики СВП та їхніх компонентів у сучасній англійській мові.
Матеріалом дослідження є 8360 структур вторинної предикації, отриманих методом суцільної вибірки з художніх текстів англомовних авторів ХХ ст., загальним обсягом 6527 сторінок тексту.
Методи дослідження. Для опрацювання матеріалу дослідження застосовано такі методи: описовий метод для виділення одиниць аналізу; метод дистрибутивного аналізу для членування виділених одиниць (вторинна сегментація) на словоформи з метою їхнього аналізу, класифікації та інтерпретації для використання отриманих даних під час формалізованого опису СВП; метод синтаксичної трансформації для виявлення тих ознак структур вторинної предикації, що не наявні експліцитно; метод моделювання для побудови формальних моделей СВП. Крім цього, використано елементи кількісного аналізу з метою встановлення частоти моделей досліджуваних структур і їхніх компонентів та співвідношення між отриманими показниками.
Наукова новизна полягає в тому, що в дисертації визначено інвентар основних типів СВП та запропоновано їхню класифікацію на основі входження до певної синтаксичної структури в реченні. Вперше проаналізовано такі функціональні ознаки СВП, як: частота основних моделей та їхніх компонентів; позиційне розташування компонентів у межах моделі; дистрибуція відносно інших компонентів речення. Розроблено методику моделювання структур вторинної предикації та створено їхні формальні моделі.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається внеском у синтаксичну теорію германських мов, оскільки у роботі запропоновано новий підхід до вивчення структур вторинної предикації через формально-граматичне моделювання цих синтаксичних одиниць. Результати комплексного вивчення структур вторинної предикації сучасної англійської мови поглиблюють розуміння специфіки форми, змісту та функціонування досліджуваних структур.
Положення, що виносяться на захист:
1. Усі моделі СВП як структурні одиниці речення поділяються на дві великі групи, а саме: 1) СВП, що виступають компонентом лише одного типу синтаксичної структури, 2) СВП, що виступають компонентами різних типів синтаксичних структур.
2. Сполучуваність СВП, як одна з їхніх функціональних характеристик, проявляється в тому, що в реченні СВП виступають компонентами синтаксичних структур комплементації (у функції додатка, предикатива), модифікації (у функції обставини, означення), первинної предикації (у функції підмета) та координації. СВП у функції додатка як компоненти структур комплементації є найчастотнішими зі всіх типів СВП.
3. СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка найчастотніші та найпродуктивніші поміж усіх типів СВП у сучасній англійській мові.
4. При моделюванні СВП враховується: 1) формальне та лексичне вираження компонентів; 2) порядок розташування компонентів у межах структури; 3) дистрибутивні характеристики стосовно інших компонентів речення; 4) особливості графічного оформлення структури.
5. Частота певного підтипу СВП пов’язана з наявністю незмінних компонентів-словоформ у поверхневій реалізації цього типу.
6. Моделі СВП з компонентним складом та дистрибутивними ознаками, що мають найчіткіше формальне вираження, є найефективнішими формальними моделями у складі алгоритму програми для автоматизованого/ автоматичного опрацювання мовних даних. Сюди відносяться: а) СВП з інфінітивом у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок - інфінітивом з маркером to”); б) СВП з дієприкметником І у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок - дієприкметником І); в) СВП з інфінітивом, що вводяться прийменником for” (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок завжди виражено інфінітивом з маркером to”). Моделі СВП, де вторинний присудок виражено недієслівною частиною мови, є найменш ефективними у складі такого алгоритму.
Особистий внесок автора полягає в тому, що в дисертації визначено базові типи СВП та вперше здійснено їхню класифікацію на основі входження до певної синтаксичної структури в реченні. Проаналізовано частоту основних моделей СВП і їхніх компонентів, що суттєво для здійснення формалізованого опису синтаксичної структури. Розроблено методику побудови формальних моделей СВП, які стали основою функціонування алгоритму програми автоматичного розпізнавання СВП у тексті. Всі результати дослідження дисертантка отримала самостійно на основі опрацювання великого обсягу фактичного матеріалу.
Практичне значення. Результати та методи дослідження можуть використовуватись у навчально-методичних цілях, зокрема при вивченні англійського синтаксису та читання лекційних курсів із теоретичної граматики англійської мови (розділи Частини мови: неособові форми дієслова”, Синтаксис”); з основ структурної та прикладної лінгвістики; теорії перекладу; у спецкурсі, присвяченому системам автоматичного/автоматизованого опрацювання мовної інформації. Застосування результатів роботи в системах автоматизованого/автоматичного опрацювання мовної інформації підвищує ефективність розпізнавання структур вторинної предикації.
Апробація результатів дослідження здійснена на восьми міжнародних конференціях: Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000), Проблеми української термінології” (Львів, 2000, 2002), Лінгвістичні та методологічні проблеми навчання мови як іноземної” (Полтава, 2000), МКІМ-2002: Міжнародна конференція з індуктивного моделювання, секція Прикладні задачі аналізу, моделювання і прогнозування за даними спостережень” (Львів, 2002), CADSM 2003: VII Міжнародна науково-технічна конференція, секція Challenges of Applied Linguistics in Modern Information Society” (Львів-Славське, 2003), Проблеми прикладної лінгвістики” (Одеса, 2003), Проблеми розвитку філології в Україні в контексті світової культури” (Київ, 2003). Зроблено доповідь на науковому семінарі Комп’ютерна лінгвістика” Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2002).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 5 наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (2,2 др. арк.), і 6 статтях в інших виданнях та тезах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 5,2 др. арк.
Структура роботи. Обсяг тексту дисертації 166 сторінок, загальний обсяг праці разом зі списками використаної літератури, ілюстративних джерел та додатками становить 320 сторінок. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу, трьох додатків.
У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність і наукову новизну дисертаційної роботи, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, сформульовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі визначено понятійний апарат дослідження, уточнено поняття вторинної предикації в межах представленого дослідження. Окреслено статус речень, що містять структури вторинної предикації, та визначено методи аналізу СВП. Описано методику формалізованого представлення цих структур.
У другому розділі проаналізовано структурні особливості СВП, а саме встановлено тип їхнього входження до синтаксичної структури речення. Виокремлено диференційні ознаки досліджуваних одиниць та запропоновано їхню класифікацію. Представлено інвентар основних типів СВП та наведено їхні базові дистрибутивні моделі.
У третьому розділі встановлено основні функціональні характеристики СВП, зокрема частоту типів моделей та їхнього компонентного складу. Побудовано формальні моделі СВП з урахуванням їхніх структурних та функціональних особливостей. Запропоновано шляхи використання розроблених формальних моделей у програмах, що автоматично/ автоматизовано опрацьовують мовні дані, та подано результати їхнього практичного впровадження.
У загальних висновках підсумовано основні результати наукової праці, окреслено перспективи подальших досліджень.
Список використаних джерел включає 382 позиції, з них 95 джерел іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 15 позицій.
Додатки. Додаток А містить глосарій лінгвістичних термінів, що наведені в тексті дисертації. У додатку Б подано зразки дистрибутивних моделей СВП з урахуванням частоти їхнього вживання. У додатку В наведено списки ключових дієслів, що вводять структури вторинної предикації в речення, їхня частота та приклади вживання з перекладом українською мовою. Додатки містять 30 таблиць, у яких узагальнено результати аналізу структурних та функціональних характеристик СВП. Усього в дисертації є 40 таблиць і 6 рисунків.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Поняття предикативність та предикація розмежовуються у представленому дослідженні як категорії плану змісту та плану вираження. Предикація є однією із форм граматичного втілення предикативності, її реалізацією в реченні, і може бути первинною чи вторинною.
Аналіз дистрибутивних характеристик СВП і статусу речення, що містить СВП, показав, що речення із вторинно-предикаційними структурами є ускладненими (і структурно, і семантично) та поліпредикативними утвореннями. Речення із СВП містять щонайменше два плани предикації: первинну предикацію у розгорненому вигляді, вторинну предикацію у згорненому вигляді; остання підпорядкована первинній предикації в структурно-граматичному аспекті, тобто формально, але не завжди семантично. Речення, що містять СВП, є також і поліпропозиційними утвореннями. Пропозиція, яка поєднує суб’єкт і предикат (що є достатнім для породження окремого висловлення), є концептом/відображенням у свідомості мовця певної ситуації об’єктивного світу і під впливом прагматичного наміру мовця втілюється в конкретній предикаційній структурі. Предикаційна структура може мати коректну з погляду експліцитності граматичних зв’язків поверхневу реалізацію (СПП) або, існуючи на глибинному рівні, сигналізує про свою наявність структурами вторинної предикації (СВП). Останні виявляються шляхом трансформаційного аналізу поверхневої реалізації, котрий розкриває глибинний зміст висловлення.
У глибинній структурі СВП характеризуються наявністю суб’єкта та предиката, що виражається в поверхневій структурі відповідно поєднанням іменної частини мови (вторинний підмет) з неособовими формами дієслова (інфінітивом, дієприкметником, герундієм), а також недієслівними частинами мови (прикметником, прислівником та іменником) (вторинний присудок), де відсутнє граматичне узгодження порівняно з первинним підметом та присудком.
На основі визначення граматичного типу компонента, що виконує функцію вторинного присудка, СВП діляться на (на матеріалі вибірки у 8360 СВП):
СПВ з інфінітивом;
СВП з герундієм;
СВП з дієприкметником І;
СВП з дієприкметником ІІ;
СВП зі словами, що є недієслівною частиною мови.
Вперше вищезгадані типи СВП згруповані на основі того, до якої синтаксичної структури вони входять у реченні, а саме: предикації, комплементації, модифікації чи координації. Відповідно запропоновано класифікацію, яка уможливила встановлення повного інвентарю моделей СВП, як структурних одиниць речення. Під час дослідження вибірки виявлено 16 підтипів СВП, які поділяються на дві великі групи, а саме:
1) СВП, що виступають компонентом лише одного типу синтаксичної структури;
2) СВП, що виступають компонентами різних типів синтаксичних структур.
До першого типу належать 3 підгрупи СВП: СВП, що входять до структур комплементації, предикації та модифікації. В кожній виділяється по 4 підтипи, а саме СВП з інфінітивом, з дієприкметником І, з дієприкметником ІІ, з недієслівною частиною мови.
До другого типу відносяться 2 підгрупи: СВП з інфінітивом, що вводяться прийменником for” та СВП з герундієм. У СВП з герундієм розрізняємо додатково 3 підтипи, оскільки вживання цієї СВП у певній синтаксичній функції накладає свої особливості як на її компонентний склад, так і на дистрибутивні характеристики.
Найбільша кількість СВП є компонентами структур комплементації 5279 випадків, що становить 63,14% від загальної кількості (8360 усіх СВП). До цієї групи належать СВП усіх п’ятьох типів, проте найчастотнішими є СВП, де вторинний присудок виражено інфінітивом: 60,49%. СВП з інфінітивом є найчастотнішими і становлять половину (49,59%) від загальної кількості вибірки. СВП, що є компонентами структури модифікації, становлять 23,32% від загальної кількості. До цієї групи також належать СВП усіх п’ятьох типів. Випадки, коли СВП є компонентами структури предикації, є мало частотними (усього 13,52% від загальної кількості), проте до цієї групи теж належать СВП усіх типів. Виявлено випадки, коли в реченні є дві (інколи більше) СВП, пов’язані між собою зв’язком, який утворює структуру координації. Аналіз прикладів (312 прикладів, які становлять 3,73% від усієї вибірки) показує, що сполучені таким чином СВП є компонентами трьох інших типів структур, а саме: а) комплементації, виконуючи функцію складного додатка (58 прикладів); б) модифікації, виконуючи функцію обставини (253 приклади); в) предикації, виконуючи функцію предикатива (1 приклад).
Засадою побудови дистрибутивних моделей СВП з урахуванням їхніх основних ознак було звернення до поняття пропозиції та визначення домінанти речення. Центральним/вихідним у побудові речення є дієслово, яке виступає як:
1) відображення ознаки дії, що показує стан чи зміну стану певної ситуації позамовної дійсності зв’язок з онтологією;
2) предикат, що відображає на концептуальному/психологічному рівні ознаки дії позамовної дійсності глибинний/семантичний рівень;
3) присудок, тобто конкретне вираження формальними засобами мови предиката за допомогою як самого дієслова, так і його неособових форм, а також недієслівних частин мови (інколи в поєднанні з дієсловом зв’язкою) поверхневий/синтаксичний рівень.
Структуру пропозиції утворюють предикат та аргументи, що є семантичними корелятами учасників ситуації об’єктивного світу, а на поверхневому рівні виступають відповідно підметом, додатком та адвербіальним комплементом, хоча зауважимо, що додатки чи адвербіальні комплементи вживаються лише тоді, коли цього вимагає лексична семантика дієслова.
Критерієм виокремлення основних дистрибутивних моделей СВП стала наявність чи відсутність комплемента як доповнення до вторинного присудка певної моделі СВП. СВП складається насамперед із вторинного підмета та вторинного присудка S2 + P2. Вторинний підмет S2 може виражатися іменником/ іменниковою групою в називному відмінку чи займенником (у більшості випадків особовим займенником в об’єктному відмінку). Вторинний присудок P2 виражається такими неособовими формами дієслова: інфінітив, дієприкметник теперішнього часу, дієприкметник минулого часу, герундій (Vnon-f), чи недієслівною частиною мови (ø), наприклад, іменником/іменниковою групою, прикметником чи прислівником. Крім того, як показує дистрибутивний аналіз СВП у реченні, вторинний присудок може доповнюватися комплементами, якщо цього вимагає лексична семантика компонента, котрий виражає вторинний присудок. Комплементи як доповнення до вторинного присудка мають такі різновиди:
Сo objective complement вказує на наявність об’єкта у вторинного присудка;
Cs subjective complement описує певним чином вторинний підмет;
Ca adverbial complement характеризує процес/дію чи показує її спрямованість, доповнюючи вторинний присудок;
Cv verbal complement доповнює вираження конкретного елементарного процесу/дії у вторинного присудка.
Дослідження показало, що найчастіше вторинний присудок доповнюють комплементи типу Co, якщо не брати до уваги випадків, коли предикат є самодостатнім”, тобто з погляду валентності одномісним. Висока частота Co є передбачуваною, оскільки СВП, що входять у структуру комплементації у функції додатка, котрі теж є комплементами Co у структурі первинної предикації, становлять 62,94% від сукупної вибірки, тобто найбільшу її частину.
Дослідження функціональних характеристик СВП, як-от: частота різних типів моделей СВП; частотна характеристика компонентів моделей СВП; їхня позиція: контактне чи дистантне розташування компонентів у межах моделі; вагомі дистрибутивні ознаки відносно інших компонентів речення, входить у площину формальних досліджень мови. У роботі запропоновано методику формалізованого вираження синтаксичних структур на базі досліджуваних СВП; при цьому враховано: 1) компоненти, що становлять ту чи іншу СВП; 2) форму цих компонентів, особливо це стосується форми вираження вторинного присудка; 3) розташування компонентів у межах самої СВП; 4) дистрибутивні характеристики СВП відносно інших компонентів речення; 5) графічне вираження СВП.
Опрацьовану методику було застосовано для формалізованого вираження СВП і побудови їхніх формальних моделей.
Створено комп’ютерну програму для автоматичного розпізнавання та аналізу досліджуваних структур у тексті. Основою алгоритму функціонування зазначеної програми є запропоновані у нашому дослідженні формальні моделі.
Статистичний аналіз результатів функціонування програми автоматичного розпізнавання СВП показав, що в тексті, обсягом 50 сторінок із кількістю речень 1462, програма:
виявила 72 приклади, що становить 62% від усієї кількості прикладів (усього 116 у вказаному сегменті тексту); причому більшість із них належать до найчастотніших типів СВП, а саме СВП з інфінітивом та з дієприкметником І, що входять у структуру комплементації у функції додатка;
не виявила 44 приклади, що становить 38% відсотків від усієї кількості прикладів (116).
Аналіз отриманих результатів дозволив вивести такі закономірності:
1) чим усталенішим є набір форм, які становлять поверхневий рівень певного типу СВП, тим частотнішим є цей тип і тим краще його структура піддається формалізованому опису;
2) моделі СВП з компонентним складом та дистрибутивними характеристиками, що мають найчіткіше формальне вираження, є найефективнішими формальними моделями у складі алгоритму програми для автоматизованого/автоматичного опрацювання мовних даних. Сюди належать: а) СВП з інфінітивом у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок - інфінітивом з маркером to”), б) СВП з дієприкметником І у функції додатка, що входять у структуру комплементації (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок - дієприкметником І), в) СВП з інфінітивом, що вводиться прийменником for” (де вторинний підмет виражено особовим займенником в об’єктному відмінку, а вторинний присудок завжди виражено інфінітивом з маркером to”). Формальні моделі СВП, де вторинний присудок виражено недієслівною частиною мови, є найменш ефективними.
Отримані результати статистичного аналізу свідчать про те, що об’єктивно програма побудована за правильним принципом. Отже, моделі, покладені в основу цієї програми, є коректними. Відсоток невиявлення прикладів свідчить, що природна мова (тобто лінгвальні об’єкти, з якими працює дослідник) важко піддається формалізації.
Результати опрацювання текстового матеріалу цієї програми, а саме розпізнані в тексті речення із СВП можна застосовувати для:
1) створення бази даних таких речень, що містять СВП, та використання їх з навчально-методичною метою, зокрема для внесення до підручників із синтаксису англійської мови; як матеріал для складання вправ і тестів, що можуть бути використані під час вивчення цих структур на практичних заняттях;
2) розроблення при-процесора” у програмі машинного перекладу.
Виокремлені за допомогою програми речення можна переробляти: а) вручну, у режимі інтерактивної роботи з текстом під час його перекладу, тобто у при-редагуванні; або б) автоматично (якщо програма вдосконалена додатковими трансформаційними моделями) для спрощеного подання цих речень програмі машинного перекладу.
Методика побудови формальних моделей синтаксичних структур може бути застосована не лише до речень, що містять СВП, а й до інших складних граматичних структур.

До перспективних напрямів подальших досліджень у вирішенні аналізованої проблеми слід віднести розроблення формальних моделей синтаксичних структур різного ступеню складності з урахуванням їхніх прагматичних характеристик з метою застосування таких моделей в автоматизованих/автоматичних системах, які опрацьовують мовні дані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Автоматизация анализа научного текста / В.А.Вербицкий, Т.А.Грязнухина, Н.П.Дарчук, Л.И.Комарова и др. / АН УССР. Ин-т языковедения им. А.А.Потебни. К.: Наукова думка, 1984. 260 с.
2. Адмони В.Г. О предикативности // Уч. зап. ЛГПИ. Л., 1957. Т. XXVIII, Вып. 2. С. 24.
3. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 235-291.
4. Андрющенко В.М. Автоматическая обработка текста // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. 2-е изд. М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. С. 14-15.
5. Апресян Ю.Д., Богуславский И.М., Иомдин Л.Л. и др. Лингвистическое обеспечение в системе автоматического перевода ЭТАП-1 // Разработка формальной модели естественного языка: Сб. науч. тр. Новосибирск, 1981. С. 3-28.
6. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики (Краткий очерк). М.: Просвещение, 1966. 302 с.
7. Апресян Ю.Д. Непосредственно составляющих метод // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. 2-е изд. М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. С. 332.
8. Арутюнова Н.Д., Климов Г.А, Кубрякова Е.С. Американский структурализм // Основные направления структурализма / Отв. ред. М.М.Гухман. М.: Наука, 1964. С. 177-211.
9. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики. Вступительная статья // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. Лингвистическая прагматика. С. 3-43.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл (логико-семантические проблемы). Изд. 3-е, стереотипное. М.: Едиториал УРСС, 2003. 384 с.
11. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1969. 607 с.
12. Бабич Б.В. Інтерпретаційна модель формально-синтаксичних структур української мови: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН Укр., Ін-т мовозн. ім. О.О.Потебні. К., 2000. 15 с.
13. Балашова С.П. Типовое значение предложения // Спорные вопросы английской грамматики. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988. С. 64-74.
14. Баллард Б.У. Участие пользователя в спецификации синтаксических падежных фреймов в системе TELI: гибкий прагматически настраиваемый естественно языковый процессор // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1989. Выпуск XXIV. Компьютерная лингвистика. С. 275-292.
15. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику: Учеб. пособ. М.: Едиториал УРСС, 2001. 360 с.
16. Бардина Г.И. Предикативные фразеологические единицы в тексте: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1990. 16 с.
17. Бархударов Л.С. Истоки, принципы и методология порождающей грамматики (Введение) // Проблемы порождающей грамматики и семантики: Реферативный сб. М.: МГПИИЯ, 1976. С. 5-32.
18. Бархударов Л.С. Структура простого предложения современного английского языка. М.: Высшая школа, 1966. 200 с.
19. Барченкова М.Д. Смысловое представление предложения в трансформационной порождающей грамматике (Аналитический обзор) // Проблемы порождающей грамматики и семантики: Реферативный сб. М.: МГПИИЯ, 1976. С. 33-58.
20. Бацевич Ф.С. Категорії комунікативної лінгвістики: спроба визначення // Мовознавство. 2003. №6. С. 25-32.
21. Бацевич Ф.С. Роздуми про мову” Ноама Хомського // Роздуми про мову. Хомський Н.: Пер. з англ. Львів: Ініціатива, 2000. С. 9-24.
22. Бацевич Ф.С. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу // Вісн. Нац. ун-ту Львівська політехніка”: Проблеми української термінології. Львів, 2002. №453. С. 30-34.
23. Бейлин Дж. Краткая история генеративной грамматики // Современная американская лингвистика: Фундаментальные направления / Под ред. А.А.Кибрика, И.М.Кобозевой и И.А.Секериной. Изд. 2-е испр. и доп. М.: Едиториал УРСС, 2002. С. 13-57.
24. Белоногов Г.Г., Кузнецов Б.А. Языковые средства автоматизированных информационных систем. М.: Наука, 1983. 287 с.
25. Бельтюкова С.О. Структурно-семантичні особливості абсолютної конструкції та її функціонування у тексті: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. держ. пед. ін-т іноземних мов. К., 1993. 16 с.
26. Беляева Л.Н., Косарев Ю.А., Пиотровский Р.Г. Обработка речи и текста: достижения, проблемы, пути // Вестник Санкт-Петербургского отделения РАЕН, 1999. №3/1. С. 72-82.
27. Беляева Л.Н. Лингвистические автоматы в современных информационных технологиях: Монография. СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена, 2001. 130 с.
28. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. / Общ. ред., вступ. ст. и комент. Ю.С.Степановпа. Изд. 2-е стереотипное. М.: Едиториал УРСС, 2002. 448 с.
29. Бирюлин Л.А. Конструкции с фазовыми, модальными и каузативными глаголами // Семантика и синтаксис конструкций с предикатными актантами: Материалы всесоюз. конф. Типологические методы в синтаксисе разносистемных языков”. Л., 1981. С. 71-88.
30. Блох М.Я. К проблеме идентификации ядерных предложений // Синтаксические исследования по английскому языку: Ученые записки. М.: МГПИ, 1971. Т. 473, Вып. 2. С. 28-52.
31. Блох М.Я., Саакян А.С. О семантике синтаксических конструкций, выражающих оценку отождествления // Проблемы языкознания и теории английского языка. Сб. тр. М.: МГПИ, 1976. Вып. второй. С. 33-44.
32. Блох М.Я. Теоретическая грамматика английского языка: Учеб. 3-е изд., испр. М.: Высшая школа, 2000. 381 с.
33. Блох М.Я. Теоретические основы грамматики: Учеб. пособ. М.: Высшая школа, 1986. 159 с.
34. Блумфилд Л. Язык: Пер. с англ. / Под ред. и с предисл. М.М.Гухман М.: Прогресс, 1968. 607 с.
35. Богданов В.В. Глубинные структуры и семантика // Теория языка и инженерная лингвистика. Л., 1973. С. 134-145.
36. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. 204 с.
37. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии. Тамбов: ТГУ, 2000. 123 с.
38. Борковский А., Хельбиг Г. Системы подготовки текста // Представление знаний в человеко-машинных и робототехнических системах. М.: ВЦ АН СССР: ВИНИТИ, 1984. Том В: Инструментальные средства разработки систем, ориентированных на знания. С. 73-87.
39. Бродович О.И. Критерии отграничения вторично-предикативных синтагм с неличными формами глагола от омонимичных им атрибутивных синтагм // Исследование по английской филологии. Л: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971. Сб. IV. С. 108-114.
40. Бродович О.И. О вторичной предикативности как типе синтаксической связи в английском языке // Вопросы структуры английского языка в синхронии и диахронии / Отв. ред. И.П.Иванова. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. Вып. 2. С. 64-71.
41. Бродович О.И. Предикативность и вторичная предикативность: характеристика синтаксической связи // Вопросы синтаксиса германских языков. Межвузовский тематический сб. науч. тр. Саранск, 1979. Вып. 1. С. 21-25.
42. Буачидзе М.Н. О семантических фильтрах в трансформационной порождающей грамматике (Обзор) // Проблемы порождающей грамматики и семантики: Реферативный сб. М.: МГПИИЯ, 1976. С. 84-92.
43. Буниятова И.Р. Становление сложноподчиненного предложения в древнегерманских языках (IV-XIII ст.): Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.04 / Киев. нац. лингвист. ун-т. К., 2004. 35 с.
44. Бурлакова В.В. Синтаксические структуры современного английского языка: Учеб. пособ. М.: Просвещение, 1984. 112 с.
45. Ветров А.А. Методологические проблемы современной лингвистики. Критический анализ основных направлений структурализма: Учеб. пособ. М.: Высшая школа, 1973. 96 с.
46. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1955. 482 с.
47. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підруч. К.: Либідь, 1993. 368 с.
48. Власова Ю.Н. Синонимия синтаксических конструкций в современном английском языке / Отв. ред. П.В.Чесноков. Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1981. 159 с.
49. Вовшин Я.М. Трансформационный синтаксис глагольных конструкций
современного английского языка. Минск: Вышейшая школа, 1983. 120 с.
50. Воскресенская Н.Е. К вопросу о подлежащем в предложениях с конструкцией именительный с инфинитивом” // Члены предложения в английском, немецком и французском языках. Грозный, 1979. С. 313.
51. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа. Гол. вид-во, 1985. 360 с.
52. Гетьман З.О. Одиниці мови в автоматичних системах перекладу // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. К.: КНЛУ, 2001. Вип. 7. С. 46-48.
53. Гладкий А.В., Мельчук И.А. Элементы математической лингвистики. М.: Наука, 1969. 192 с.
54. Гладкий А.В. Синтаксические структуры естественного языка в автоматизированных системах общения. М.: Наука, 1985. 143 с.
55. Гладкий А.В. Формальные грамматики языка. М.: Наука, 1973. 368 с.
56. Голик У.Р. Основні структури вторинної предикації в сучасній англійській мові // Проблеми романо-германської філології: Зб. наук. пр. Ужгород, 1999. С. 95-103.
57. Городецкий Б.Ю. Актуальные проблемы прикладной лингвистики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1983. Вып. XII. Прикладная лингвистика. С. 5-23.
58. Городецкий Б.Ю. Компьютерная лингвистика: моделирование языкового общения (Вступ. статья) // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1989. Вып. XXIV. Компьютерная лингвистика. С. 5-32.
59. Грязнухина Т.А. Анализ предложных связей в научном тексте. К.: Наукова думка, 1985. 147 с.
60. Грязнухіна Т.О. Лінгвістичні засади автоматичного редагування наукового тексту // Мовознавство. К., 1993. №6. С. 20-25.
61. Гусар Н.І. Структура та функції абсолютної дієприкметникової конструкції у середньоанглійській мові.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. нац. лінгвіст. ун-т. К., 2002. 19 с.
62. Дарчук Н.П. Автоматическое установление подлежащих и сказуемых в тексте // Автоматизация анализа научного текста. К.: Наукова думка, 1984. С. 78-98.
63. Дейчаківська О.В. Синтактико-семантичні властивості дієслів у функції зв’язки (На матеріалі англійської мови): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. держ. лінгвіст. ун-т. К., 1997. 18 с.
64. Долинина И.Б. Две универсалии линейной организации предложения // Лингвистические исследования. 1972. Часть I / АН СССР. Ин-т языкознания. М., 1973. С. 37-54.
65. Долинина И.Б. Синтаксически значимые категории английского глагола. Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1989. 215 с.
66. Домогацких В.М. К проблеме использования естественного языка в автоматизированных информационных системах // Проблемы внутренней и внешней лингвистики: Сб. ст. / Отв. ред. Ю.С.Степанов. АН СССР. Ин-т. языкознания. М.: Наука, 1978. С. 125-134.
67. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка: Пер. с англ. О.К. Лекомцева // Новое в лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. Вып. 1. С. 264-389.
68. Ерхов В.Н. К проблеме моделирования предложений. Члены предложения в английском, немецком и французском языках. Грозный, 1979. С. 59-66.
69. Ерхов В.Н. Предикация и предикативность в тексте (к вопросу о полипредикативности) // Предикативность и полипредикативность: Межвузовский сб. науч. тр. Челябинск, 1987. С. 35-41.
70. Ещенко Ю.Ф. Двусоставная вторичная предикация в структуре предикативных единиц в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К., 1972. 18 с.
71. Жаборюк О.А. До питання про співвідносність між логічною та мовною структурами предикації (на матеріалі слов’янських мов) // Слов’янський збірник. Одеса: Астропринт, 1999. Вип. IV. С. 105-111.
72. Жаборюк О.А. Категорія стану в когнітивно-контрастивному висвітленні: Автореф. дис. ... д-ра філол. наук.: 10.02.15 / НАН України, Ін-т мовозн. ім. О.О.Потебні. К., 2001. 32 с.
73. Жаборюк О.А. Категорія стану в сучасній англійській мові та індоєвропейський синтаксичний процес: Теоретичні аспекти. Одеса: Маяк, 1998. 208 с.
74. Жаборюк О.А. Предикація та предикативність у контексті теорії логіко-граматичної динаміки // Записки з загальної лінгвістики. Одеса: Астропринт, 1999. Вип. 1. С. 28-35.
75. Жаборюк О.А. Про мовний і логічний аспекти предикації (на матеріалі англійської мови) // Мовознавство. К., 2000. №1. С. 69-74.
76. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української мов: Посіб. К.: Радянська школа, 1960. 160 с.
77. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк: ДонНУ, 2001. 663 с.
78. Засорина Л.Н. Введение в структурную лингвистику: Учеб. пособ. М.: Высшая школа, 1974. 319 с.
79. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 307 с.
80. Звегинцев В.А. Применение в лингвистике логико-математических методов // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. IV. С. 7- 34.
81. Звегинцев В.А. Язык и лингвистическая теория. 2-е изд. М.: Едиториал УРСС, 2001. 248 с.
82. Золотова Г.А. К дискуссии о соотнесении синтаксиса и семантики // Вопросы романо-германской филологии. Синтаксическая семантика: Сб. науч. тр. М., 1977. Вып. 112. С. 61-69.
83. Золотова Г.А. Монопредикативность и полипредикативность в русском синтаксисе // Вопросы языкознания. 1995. №2. С. 99-109.
84. Иванова И.П., Бурлакова В.В, Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка: Учеб. М.: Высшая школа, 1981. 285 с.
85. Иванова Л.П. Методы лингвистических исследований: Учеб. пособ. К.: ІСДО, 1995. 88 с.
86. Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. IV. С. 126-138.
87. Исаева Г.Т. Конденсация пропозитивных структур в современном английском языке (к проблеме языковой экономии): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. К., 1988. 16 с.
88. Ісаєва Г. Т., Патрушева Ж.Л. Інфінітивно-предикативна конструкція з
прийменником FOR (До питання мовної економії) // Іноземна філологія. 1992. Вип. 104. С. 60-67.
89. Ісаєва Г.Т., Патрушева Ж.Л. Поліпредикативне ускладнення речення структурами вторинної предикації // Іноземна філологія. 1990. Вип. 97. С. 10-16.
90. Исследования в области вычислительной лингвистики: Сб. ст. / Отв. ред. В.М.Андрющенко. М.: Изд-во МГУ, 1978. 191 с.
91. Казенин К.И., Тестелец Я.Г. Исследование синтаксических ограничений в генеративной грамматике // Современная американская лингвистика: Фундаментальные направления / Под ред. А.А.Кибрика, И.М.Кобозевой и И.А.Секериной. Изд. 2-е испр. и доп. М.: Едиториал УРСС, 2002. С. 58-109.
92. Карамишева І.Д. Дихотомія термінів предикативність”: предикація” у сучасному мовознавстві // Вісник: Проблеми української термінології. Львів: Нац. ун-т Львівська політехніка”. 2002. №453. С. 332-335.
93. Карамишева І.Д. До питання моделювання синтаксичних структур вторинної предикації (на матеріалі англійської мови) // Вісник Національного університету Львівська політехніка: Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту. Львів, 2001. №419. С.71-76.
94. Карамишева І.Д. Значення дистрибутивно-компонентної характеристики для формалізованого вираження лінгвістичних об’єктів (на прикладі формалізованого вираження структур вторинної предикації у сучасній англійській мові) // Нова філологія. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. №4(19). С. 36-44.
95. Карамишева І.Д. Моделювання структур вторинної предикації: на шляху до оптимізації представлення лінгвістичних даних для розв’язку задач прикладної лінгвістики // Прикладні задачі аналізу, моделювання і прогнозування за даними спостережень // МКІМ-2002. Міжнар. конф. з індуктивного моделювання, Львів, 20-25 травня 2002: Праці в 4-х томах. Львів: Держ. НДІ інформац. інфраструктури, 2002. Т.3. С. 301-307.
96. Карамишева І.Д. Основні ознаки структур вторинної предикації у сучасній англійській мові // Нова філологія. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. №3(14). С. 65-73.
97. Карамишева І.Д. Поняття моделі в лінгвістиці // Вісник: Проблеми української термінології. Львів: Нац. ун-т Львівська політехніка”, 2003. №490. С. 133-141.
98. Карамишева І.Д. Предикативність у мовознавчій теорії (спроба систематизації та критичного аналізу поглядів) // Проблеми семантики, прагматики та когнітив