ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ

brief description

Інститут педагогіки і психології професійної освіти
Академії педагогічних наук України

ФЕДОРЧЕНКО Володимир Кирилович

УДК 371.134:379.85:001.2

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ
ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ

13.00.04 теорія та методика професійної освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Київ - 2004

З М І С Т

ВСТУП

8

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ І ТУРИСТСЬКОЇ ОСВІТИ

26

1.1.

Туризм як соціально-педагогічна система

26

1.2.

Проблеми розвитку туризму і туристської освіти в педагогічній теорії

38

1.3.

Особливості розвитку туризму в Україні та підготовки фахівців для галузі на різних історичних етапах

47

1.3.1.

Становлення і розвиток туристської галузі

50

1.3.2.

Організований туризм в Україні (кінець ХІХ початок ХХ ст.)

59

1.3.3.

Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у 20 30-х роках ХХ ст.

67

1.3.4.

Розвиток туризму в другій половині ХХ ст.

89

1.3.5.

Розвиток туристської галузі в незалежній Україні в 90-х роках ХХ на початку ХХІ ст.

97

Висновки

до розділу 1

105

РОЗДІЛ 2.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТУРИСТСЬКОЇ ОСВІТИ

110

2.1.

Сучасні світові тенденції розвитку туризму

110

2.1.1.

Регіональні і національні ринки міжнародного туризму

116

2.2.

Підготовка фахівців для туристської галузі в західноєвропейських країнах

120

2.2.1.

Англійська школа туризму і менеджменту

122

2.2.2.

Швейцарська освіта у сфері менеджменту, гостинності і туризму

131

2.2.3.

Французька методика підготовки фахівців туризму і гостинності

141

2.3.

Досвід навчання професіоналів туризму в США

159

2.4.

Підготовка фахівців у галузі туризму в Австралії

168

2.5.

Російська система підготовки фахівців для туристської галузі

170

Висновки

до розділу 2

183

РОЗДІЛ 3.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ НЕПЕРЕРВНОЇ ТУРИСТСЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

189

3.1.

Концепція неперервної туристської освіти

189

3.2.

Модель компетентності фахівця туризму

216

3.3.

Теоретичне обґрунтування моделі неперервної туристської освіти

221

3.4.

Відбір і структурування змісту навчання фахівців для сфери туризму

233

Висновки

до розділу 3

257

РОЗДІЛ 4.

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ В СИСТЕМІ ТУРИСТСЬКОЇ ОСВІТИ

261

4.1.

Дидактичне обгрунтування стандартів туристської освіти

261

4.2.

Організаційно-педагогічні умови впровадження стандартів напряму підготовки "Туризм"

301

4.3.

Науково-методичне забезпечення впровадження галузевих стандартів

311

Висновки

до розділу 4

326

РОЗДІЛ 5.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО КОМПЛЕКСУ

330

5.1.

Обгрунтування цілісності у ступеневій підготовці фахівців у навчально-науково-виробничому комплексі

330

5.2.

Наступність в організації навчально-виховного процесу в комплексі

343

Висновки

до розділу 5

381

РОЗДІЛ 6.

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО У НЕПЕРЕРВНІЙ ТУРИСТСЬКІЙ ОСВІТІ

384

6.1.

Розвиток соціального партнерства на загальнодержавному рівні

384

6.2.

Регіональні аспекти соціального партнерства у неперервній туристській освіті

393

6.3.

Специфіка соціального партнерства в умовах навчально-науково-виробничого комплексу „Туризм, готельне господарство, економіка і право”

403

Висновки

до розділу 6

421

РОЗДІЛ 7.

ОРГАНІЗАЦІЯ І РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ РОБОТИ

424

7.1.

Методика і результати експериментальної роботи

424

7.2.

Прогноз розвитку туристської освіти і підготовки кадрів для туристської галузі

453

Висновки

до розділу 7

461

ВИСНОВКИ

462

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

471

ДОВІДКИ ПРО ВПРОВАДЖЕННЯ

512

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АПК агропромисловий комплекс
АТТ Американське товариство туристських агентств
БММТ „Супутник” Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник”
ВВП валовий внутрішній продукт
ВНЗ вищий навчальний заклад
ВТП вища туристська підготовка
ГПЗ географія пересування і зв’язків
ГСВОУ - Галузевий стандарт вищої освіти України
ДК - Державний класифікатор
ДКХПГ - Довідник кваліфікаційних характеристик працівників (галузі)
ДСВОУ - Державний стандарт вищої освіти України
ЗД - засоби діагностики
ЕВМВ екскурсійно-виставково-музейний відділ
ЕПО економіка пересування і обмінів
ЄС Європейський союз
КВЕД класифікація видів економічної діяльності
КТГГ Київський технікум готельного господарства
КУТЕП- Київський університет туризму, економіки і права
Міносвіти РФ Міністерство освіти Російської Федерації
МОН України - Міністерство освіти і науки України
МПС менеджмент поїздок і спілкування
НАКТА Національна асоціація комерційних туристських агенцій
НДУ - нормативний документ України
НМК науково-методична комісія
НМЦВО - науково-методичний центр вищої освіти
ННВК навчально-науково-виробничий комплекс
ОКХ - освітньо-кваліфікаційна характеристика
ОПП - освітньо-професійна програма
ПК персональний комп’ютер
ПКА політико-країнознавча адаптація
ПТНЗ - професійно-технічний навчальний заклад
ПТП початкова туристська підготовка
ПТУ професійно-технічне училище
РМАТ Російська міжнародна академія туризму
РМІТ Російський міжнародний інститут туризму
РТТ Російське товариство туристів
САБТ Сіднейська академія бізнесу й туризму
СВНМ - Союз вільної німецької мови
СВО - Стандарт вищої освіти
СНД Союз незалежних держав
СНТТ студентське наукове туристське товариство
СПТУ середнє професійно-технічне училище
ССВО - система стандартів вищої освіти
СТП середня туристська підготовка
ТЗН технічні засоби навчання
ТУ - технічне училище
УМПЕТ - Українське мішане пайове екскурсійне товариство
УРРТЕ Українська республіканська рада з туризму і екскурсій
ЦРТЕ Центральна рада з туризму і екскурсій

ВСТУП
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Модернізація освіти в Україні зумовлена процесами глобалізації, інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти, соціально-економічними та політичними змінами в нашій державі. Сучасні тенденції розвитку неперервної освіти освіти впродовж життя, інтенсифікація життєдіяльності, нові соціально-економічні умови, зміни на ринку праці спонукають до розробки перспективних моделей підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних забезпечувати прогресивний поступ суспільства.
Актуальність і доцільність дослідження зумовлена сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають нинішній стан і перспективи розвитку туристської галузі в Україні.
До зовнішніх чинників слід віднести те, що після Другої світової війни туризм у світі став глобальним загальнолюдським явищем. На міжнародному та урядових рівнях відбулося переосмислення важливості ролі туризму в освітньому, культурологічному, соціально-економічному, політичному житті народів як важливої умови ознайомлення громадян різних країн з досягненнями цивілізації, світовими скарбами духовної і матеріальної культури. Туризм набув трансконтинентальних вимірів, викликавши необхідність налагодження міждержавного співтовариства в цій галузі. Створення у 1975 р. Всесвітньої туристської організації (ВТО), яка нині об'єднує 149 країн світу, її перетворення на спеціалізований орган Організації Об'єднаних Націй розкриває глобальні перспективи розвитку туризму в світі [676, 677].
Світовий туризм у ХХ на початку ХХІ століття набув надзвичайно стрімкого розвитку. Тільки за другу половину минулого століття кількість жителів планети, які подорожували, зросла з 25 до 700 млн чоловік. У 2020 р. у світі прогнозується 1,5 млрд міжнародних туристів. ООН, ЮНЕСКО і ВТО визначили ХХІ століття століттям туризму [626, 673].
За даними Всесвітньої туристської організації, частка туризму нині становить 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу світових витрат, 11% світових споживчих витрат, 5% всіх податкових надходжень та третину світової торгівлі послугами. Туристи, які подорожували світом, тільки у 2002 р. витратили в інших країнах 3,6 трильйона доларів США [677]. Наприкінці минулого століття за доходами від світового експорту туристська індустрія вийшла на перше місце й випередила автомобільну, хімічну галузь, виробництво продуктів харчування, палива, комп'ютерної техніки тощо. За кількістю працюючих індустрія туризму стала найбільшою в світі. На планеті в ній зайнятий кожний 10-й працюючий.
До внутрішніх чинників віднесено: об'єктивні потреби піднесення питомої ваги України у світовому туризмі, створення і розвиток української системи туристської освіти; необхідність концептуального обґрунтування розробки і законодавчого закріплення державної політики в цій галузі та науково-методичного забезпечення її реалізації на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчального закладу.
Підготовка фахівців для сфери туризму є важливою складовою вітчизняної системи освіти. Концептуальні ідеї щодо змісту та організації професійної підготовки майбутніх фахівців для сфери туризму базуються на положеннях Конституції України, Законів України Про освіту”, Про загальну середню освіту”, "Про професійно-технічну освіту", Про вищу освіту”, "Про внесення змін до Закону України "Про туризм", а також Національної доктрини розвитку освіти та Державної програми розвитку туризму на 20022010 роки, в яких визначено пріоритетну роль освіти в державній політиці, обґрунтовано стратегію та основні напрями розвитку освіти в нашій державі.
Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація, що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб’єкта на міжнародну туристичну карту, визнання національних культурних пам’яток, організація рекреаційно-туристичних зон усе це потребує наукового обґрунтування теоретичних та методичних засад ступеневої підготовки фахівців для сфери туризму.
Розв'язання цих важливих завдань гальмується низкою суперечностей, зокрема між:
§ вимогами ринку праці до професійної підготовки фахівців сфери туризму та рівнем їхньої кваліфікації, що не відповідає сучасним світовим тенденціям і зрослим потребам в умовах інформаційно-технологічного розвитку;
§ необхідністю підвищення рівня фундаментальності туристської освіти та недосконалістю професійно-кваліфікаційної структури кадрів;
§ процесами гуманізації, гуманітаризації освітньо-виховної діяльності та їх формальним врахуванням у професійній підготовці майбутніх фахівців для сфери туризму;
§ потребами культурологічної підготовки фахівців для сфери туризму з урахуванням етнонаціональних, соціально-культурних та інших особливостей різних регіонів й недооцінкою цього напряму через відомі ідеологічні причини;
§ необхідністю врахування особливостей становлення і розвитку вітчизняної системи туристської освіти, прогресивних ідей зарубіжного досвіду професійної підготовки фахівців для сфери туризму та їх недослідженістю у вітчизняній педагогічній науці, нерідко ігноруванням у педагогічній практиці;
§ зрослими потребами щодо теоретичного обґрунтування і науково-методичного забезпечення розвитку і функціонування туристської освіти і відсутністю в Україні спеціалізованих науково-дослідних інституцій.
Розв'язання означених суперечностей потребує визначення мети, обґрунтування змісту, функцій і завдань підготовки фахівців для сфери туризму відповідно до міжнародних стандартів, сучасних і перспективних завдань забезпечення конкурентоспроможності українських фахівців на світовому ринку туристських послуг.
Як показало вивчення, різні аспекти філософії неперервної освіти висвітлено в працях В.П. Андрущенка [19], І.А. Зязюна [176183], В.Г.Кременя [277,278], В.С. Лутая [309], дидактики професійної освіти А.М.Алексюка [12], С.І.Архангельського [27], Ю.К.Бабанського [33], В.І.Бондаря [59], С.У.Гончаренка [103107], В.А.Козакова [248250], І.Я.Лернера [298], А.М.Матюшкіна [331], П.І.Підкасистого [420]. Концептуальні засади професійної підготовки майбутніх фахівців ґрунтовно досліджували С.Я.Батишев [43, 44], Р.С.Гуревич [118], О.А. Дубасенюк [144], А.О.Кирсанов [234], А.О.Лігоцький [304], Н.Г.Ничкало [362374], С.О.Сисоєва [485489], І.П.Смирнов [498]; порівняльної професійної педагогіки М.П.Лещенко [299, 300], В.О.Кудін [282, 283], Л.П.Пуховська [455], О.В.Сухомлинська [521]; особливості професійної підготовки майбутніх фахівців для сфери туризму схарактеризовано в працях І.В.Зоріна [171173], В.О.Квартальнова [214227]. Важливе значення мають наукові праці з проблем особистісно орієнтованого навчання (Г.О.Балл [36, 37], І.Д.Бех [52], О.М.Пєхота [419], В.В.Рибалка [460462]). Історико-педагогічні проблеми професійної освіти досліджуються вітчизняними вченими (Л.П.Вовк [77], О.М.Коханко [269], І.Є.Курляк [289], І.Л. Лікарчук [305]).
Результати здійсненого аналізу свідчать про відсутність в Україні фундаментальних теоретико-методологічних праць з проблем туристської освіти.
Необхідність пріоритетного розвитку системи неперервної туристської освіти, підвищення її ролі в модернізації туристської галузі, введення в нашій державі нового напряму підготовки Туризм” потребують розробки державних стандартів туристської освіти, теоретичного обґрунтування підходів до відбору і структурування її змісту та програмно-методичного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації.
Таким чином, необхідність розв'язання завдань, спрямованих на створення вітчизняної системи туристської освіти, потребує обґрунтування наукових засад підготовки фахівців для сфери туризму відповідно до сучасних світових освітніх тенденцій і національних інтересів, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму за повним переліком спеціальностей. Актуальність цієї проблеми, необхідність узагальнення, систематизації та осмислення вітчизняного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму, потреба обґрунтування теоретико-методичних засад підготовки фахівців для галузі та створення сучасної системи з урахуванням прогресивних ідей світового й вітчизняного досвіду, необхідність переосмислення традиційних уявлень про навчальний процес у закладах туристського профілю, надання йому особистісного спрямування, а також потреба прогнозування розвитку неперервної туристської освіти в Україні зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Державної туристичної адміністрації України, плану науково-дослідної роботи Київського університету туризму, економіки і права „Туризм як суспільний феномен: проблеми теорії і практики” та плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темою „Дидактичні засади професійного навчання в умовах неперервної освіти” РК № 0102 И 000398.
Тема дисертації затверджена вченою радою Київського університету туризму, економіки і права 18 листопада 1998 р. протокол № 2 та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 9 лютого 1999 р. протокол № 2.
Об’єкт дослідження: система туристської освіти в Україні.
Предмет дослідження: теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму у вищих навчальних закладах ІІV рівнів акредитації.
Мета дослідження: на основі аналізу генезису туристської освіти теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити концепцію неперервної туристської освіти і технологію її реалізації в умовах навчально-науково-виробничого комплексу.
Концепція дослідження. Дослідження теоретичних і методичних засад професійної підготовки майбутніх фахівців туристської галузі потребує врахування особливостей становлення і розвитку вітчизняної системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму на різних історичних етапах, аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду й визначення перспективних напрямів модернізації професійної підготовки майбутніх фахівців для галузі.
Неперервна туристська освіта має базуватися на гуманістичній філософії й забезпечувати особистісно орієнтовану та професійно спрямовану освітньо-виховну діяльність, сприяти розкриттю творчого потенціалу суб’єктів педагогічного процесу, забезпечувати туристську галузь України конкурентоспроможними фахівцями за всіма спеціалізаціями згідно з суспільними потребами. Її функціонування спрямовано на підготовку фахівців, здатних до професійного самовизначення, професійної самоактуалізації та самореалізації упродовж життя, зорієнтоване на постійне спілкування з туристами різних національних і культурних традицій, релігійних переконань та гнучкість, мобільність, врахування потреб ринку праці, особливостей предмета і продукту праці в туризмі, наступність, випереджувальний підхід в освітньо-виховній діяльності навчальних закладів туристського профілю.
Професійна підготовка фахівців для сфери туризму включає такі компоненти: пізнавальний, функціональний, діяльнісний, особистісний. При цьому: пізнавальний компонент відображає зміст професійної підготовки фахівців сфери туризму; функціональний - професійну підготовку фахівців сфери туризму до виконання професійних функцій; діяльнісний - професійну підготовку майбутніх фахівців сфери туризму до здійснення різних видів професійної діяльності в умовах реального виробництва; особистісний формування особистості фахівця сфери туризму, його особистісних якостей, його професійної культури.
Теоретичне обґрунтування моделі ступеневої туристської освіти та методики організації навчально-виховного процесу в умовах навчально-науково-виробничого комплексу „Туризм, готельне господарство, економіка і право” здійснюється на основі врахування її цільового, процесуального, науково-методичного, управлінського та результативного компонентів.
Реалізація концепції неперервної туристської освіти потребує нормативно-правового, організаційного, науково-методичного, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового та кадрового забезпечення.
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що ефективність підготовки фахівців для сфери туризму в Україні значно підвищиться за умови системного аналізу становлення й розвитку туризму і туристської освіти, виявлення її провідних характеристик, врахування прогресивних ідей зарубіжного й вітчизняного досвіду та особливостей соціокультурного середовища різних регіонів, теоретичного обґрунтування концепції неперервної туристської освіти та моделі ступеневої туристської освіти.
Загальна гіпотеза конкретизована в часткових гіпотезах, суть яких полягає в удосконаленні якості підготовки фахівців для сфери т

bibliography

ВИСНОВКИ
Результати теоретичного аналізу проблеми дослідження показують, що в науці і практиці значна увага традиційно приділялася вивченню методологічних, економічних, географічних, валеологічних аспектів туризму. Разом з тим доведено, що у педагогічній науці й практиці туризм не отримав систематичного й аргументованого висвітлення. Введення нового напряму підготовки 0504 Туризм” суттєво вплинуло на формування системи туристської освіти в Україні, на теоретичне осмислення туризму як важливої соціально-економічної галузі. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку фахівців для сфери туризму за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра. В процесі неперервної туристської освіти відкриваються можливості нівелювання негативних тенденцій вузької спеціалізації при переході вітчизняної підготовки фахівців до базової професійної освіти. Тому неперервна туристська освіта сприяє свідомому вибору професії, формуванню стійких мотивів вибору спеціалізації, формуванню й розвитку необхідних особистісних якостей, оволодінню фундаментальними професійними знаннями, уміннями й навичками, скорочує час на професійну адаптацію майбутнього фахівця. Ефективне функціонування вітчизняної неперервної туристської освіти можливе за умов проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної діяльності педагогічних колективів, трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи. Аналіз практичної діяльності навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму, дозволив виокремити типові труднощі в організації діяльності навчальних закладів: відсутність стандартів туристської освіти; нерозробленість технологій проектування навчальних планів і програм; невідповідність сучасним вимогам науково-методичного забезпечення підготовки фахівців для сфери туризму.
На основі аналізу світових стандартів з’ясовано основні вимоги до туристської освіти: туристська освіта повинна сприяти розвитку туризму та галузевої інфраструктур; доступ до туристської освіти мають всі, хто володіє необхідними здібностями, мотивацією, адекватною підготовкою на всіх етапах професійної туристської діяльності; призначенням туристської освіти є не тільки надання фундаментальних професійних знань, а й виховання культурно, психічно і соціально здорового громадянина держави.
Характерними особливостями різних історичних періодів становлення і розвитку системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму є:
І період кінець ХVIII ст. Зароджується туристська галузь, а в педагогічну літературу вперше вводиться в обіг поняття навчальні екскурсії”(Я.А. Коменський).
ІІ період друга половина ХVIII кінець ХIХ ст. В зв’язку із розповсюдженням і розробкою ідей вітчизнознавства екскурсійний метод навчання активно пропагується (М.І.Новіков, Ф.І.Янкович де Мірієв, В.Ф.Зуєв, К.Д.Ушинський) та поступово вводиться в практику окремих шкіл.
ІІІ період кінець ХIХ- 20-30 р.р. ХХ ст. Спроба системного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналів, пов’язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього періоду є етноцентризм у вивченні туризму, його виховного впливу на особистість та комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства.
ІV період 40 60 рр. ХХ ст. Пріоритетним стає відродження туристської інфраструктури, відновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь; розробляється стратегія розвитку галузі, підготовки працівників.
V період друга половина ХХ кінець ХХ ст. Відновлюється інфраструктура міжнародного туризму; зростає кількість професійних організаційних туристських закладів (УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник” та інших товариств, що займаються самодіяльним туризмом; здійснюється підготовка і навчання громадських туристських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристська підготовка, середня інструкторська підготовка.
VI період кінець ХХ початок ХХI ст. оптимізується мережа навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму в Україні, створюється Асоціація навчальних закладів туристського і готельного профілю; створюються умови для підготовки фахівців за новим напрямом підготовки 0504 Туризм”, обґрунтовуються дидактичні засади професійної підготовки; використовуються програмні ідеї зарубіжного досвіду; здійснюється пошук шляхів розвитку вітчизняного, приймається Державна програма розвитку туризму на 2002 2010 рр., де визначаються напрями роботи щодо кадрового забезпечення галузі.
Провідні ідеї позитивного історичного досвіду становлення і розвитку вітчизняної системи підготовки фахівців для сфери туризму можуть бути використані на сучасному етапі побудови української системи туристської освіти. Теоретико-методологічний аналіз історичного досвіду дозволив: подолати стереотипи історичних оцінок, суб’єктивних тлумачень низки позицій з історії розвитку туризму та професійної підготовки фахівців для галузі; обґрунтувати концептуальні засади для різноманітних моделей туристської освіти (модель, зорієнтована на підготовку кадрів для соціальної сфери туризму; модель, зорієнтована на підготовку кадрів для індустріального сектора туризму та ін.); обґрунтувати принципи та основні положення адаптації навчальних закладів, де здійснюється підготовка фахівців для сфери туризму, до умов розвитку туризму; теоретично обґрунтувати принципи відбору змісту професійної підготовки фахівців для сфери туризму. На практичному рівні ідеї історичного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму використані для: створення сучасної нормативної бази діяльності навчальних закладів туристської освіти; організації науково-методичного забезпечення; розробки Державних стандартів підготовки фахівців для сфери туризму.
Теоретичний аналіз досвіду підготовки фахівців для сфери туризму дає змогу враховувати світовий досвід розвитку системи підготовки фахівців для галузі в Україні.
Аналіз практики підготовки працівників туризму в західноєвропейських країнах дозволяє зробити висновок, що у більшості розвинених країн склалася "бінарна" система вищої освіти, де поряд з університетським сектором функціонують численні спеціалізовані заклади. З європейських країн "бінарну" систему вищої освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших. На противагу "бінарній" існує "унітарна" система вищої освіти, до складу якої входять лише університети (Італія, Іспанія, Фінляндія, Швеція).
Проаналізовано досвід англійської школи туризму та менеджменту (Корндолл коледж, Борнмутський університет, Лозанська школа готельного менеджменту, французька транснаціональна туристсько-готельна корпорація АССОR та інші). При різній тривалості навчання ці школи об'єднує глибока фахова підготовка та високий рівень мовної підготовки. Проаналізовано навчальні плани "Туризм і управління турагенцією", мовні курси підготовки персоналу для туризму.
Вивчення американської практики професійної туристської освіти дозволяє виокремити її специфіку, а саме: надзвичайна вимогливість до професіоналізму працівників, зайнятих в індустрії туризму, спонукає до вивчення за різними програмами (безпосередньо в туристських агенціях, курсові мережі, система дво- і чотирирічного навчання за програмами коледжів і університетів).
Обґрунтовується необхідність процесу обміну професійним досвідом, що орієнтує вітчизняну систему підготовки на входження до міжнародної стандартизованої системи. Підготовка фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих державах (Велика Британія, Франція, Швейцарія, США) характеризується інформаційною відкритістю, розгалуженою мережею різних навчальних закладів (коледжі, інститути, університети). Зміст підготовки фахівців для сфери туризму в зарубіжних країнах спрямовується на формування особистості, здатної працювати в полікультурній системі, діяти в межах загальноєвропейського туристського простору, розвивати європейську свідомість та індивідуальне відчуття моральної відповідальності за справу.
Концепція неперервної туристської освіти ґрунтується на таких основних положеннях: формування конкурентноспроможних фахівців відповідно до потреб вітчизняного та європейського туристського ринку; створення необхідних і достатніх умов для формування свідомості особистості фахівця в процесі професійного зростання; урахування історичних здобутків у створенні моделі неперервної туристської освіти; ефективність підготовки фахівців для сфери туризму забезпечується реалізацією таких напрямів: нормативно-правовим, організаційним, науковим, кадровим, методичним, інформаційним, матеріально-технічним, соціальним, фінансовим.
Теоретично обґрунтована й розроблена модель неперервної туристської освіти, що включає п’ять взаємопов’язаних компонентів: цільовий, процесуальний, науково-методичний, управлінський, результативний. Туристська діяльність має два предмети праці: для туроператорів туристський продукт, тобто „пакет послуг”; для інших спеціалістів туризму сам турист. Диференціація за предметом праці конкретизується в компонентах моделі неперервної туристської освіти.
Цільовий компонент орієнтує на навчальну спеціальність у цілому, забезпечення взаємозв'язку вимог до знань, умінь студентів із змістом професійної діяльності в майбутньому. Процесуальний компонент відображає формування організаційно-методичних умов ступеневої підготовки майбутніх фахівців сфери туризму (педагогічні технології, спрямовані на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців сфери туризму, використання комп'ютерних технологій). Науково-методичний компонент орієнтує на відбір і структурування навчального матеріалу відповідно до професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективне управління процесу ступеневої підготовки забезпечується управлінням і результативним компонентом. Для визначення ефективності впровадження моделі неперервної туристської освіти введено такі критерії: критерії, що відображають ефективність професійної складової та характеризують рівень професійної компетентності, що опанував майбутній фахівець сфери туризму; критерії, що відображають ефективність особистісної складової та характеризують професійне самовизначення, самореалізацію особистості майбутнього фахівця туризму.
Організаційно-педагогічними умовами підготовки фахівців для сфери туризму є: нормативне забезпечення процесу проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійної підготовки, врахування органічної єдності загального і професійного навчання, міцного зв’язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризму; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне внесення коректив у процес проектування змісту туристської освіти.
Розроблений і впроваджений навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців сфери туризму в Україні включає Державні стандарти; навчальні плани і програми; навчальні й навчально-методичні посібники; методичні розробки. Навчально-методичний комплекс характеризується підвищенням рівня універсальності, можливістю використовувати для різних моделей навчання, технологічністю, діагностичністю, взаємодією з вимогами професійно-кваліфікаційних характеристик, визначенням рівнів засвоєння навчального матеріалу. З використанням ступеневого підходу до відбору і структурування змісту типових навчальних програм розроблена методика проектування навчальних програм з предметів, що вивчаються на різних етапах професійної освіти в умовах навчально-науково-виробничого комплексу. Створена модель навчального плану для освітніх структур, які реалізують неперервну туристську освіту.
Визначено основні напрями розвитку соціального партнерства у неперервній туристській освіті: фундаменталізація системи туристської освіти; інтенсифікація наукових досліджень; впровадження інноваційних педагогічних технологій у практику підготовки фахівців для туризму; поглиблення співпраці навчальних закладів та наукових установ; інтеграція вітчизняної туристської освіти зі світовою.
Відповідно до Болонської декларації для набуття професійних кваліфікацій, наукових ступенів, що надаються в європейських вищих навчальних закладах, якостей зрозумілості, порівнюваності для роботодавців та потенційних споживачів освітніх послуг в усьому світі перед туристською освітою стоять першочергові завдання:
§ розробка концепції міжнародної діяльності навчальних закладів туристського профілю;
§ введення як експерименту з 1 вересня 2005 року кредитно-модульної системи за спеціальностями: Менеджмент організацій та Правознавство (досвід України є згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 23.01.2004 р. № 48), що надасть можливість: відійти від традиційної схеми „навчальний семестр навчальний рік, навчальний курс” („нелінійне планування” навчального процесу); навчати студента за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми (індивідуальна траєкторія навчання); раціонально розподілити навчальний матеріал на модулі і здійснювати перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля; використовувати широкі шкали оцінки знань студентів; ввести системи залікових одиниць (кредитів);
§ науково-методичній Раді, Асоціації працівників навчальних закладів туристського і готельного профілю, керуючись постановами Болонського процесу, організувати робочу групу з організаційного та методичного супроводу кредитно-модульної системи та провести підготовку роботи для успішного здійснення експерименту, зокрема визначити зміст основних заходів, серед яких: визначити форми договору про навчання між студентами навчальних закладів туристичного профілю; відпрацювати форми академічної довідки оцінювання знань за системою ЕСТS; представити інформаційний пакет про навчальні заклади туристського спрямування (державною мовою та одніє з мов Європейського Союзу); розробити структурно-логічні схеми підготовки фахівців з визначених для участі в експерименті спеціальностей або напрямів; відпрацювати робочі навчальні плани спеціальностей І курсу на 2005/2006 н.р. з урахуванням вимог педагогічного експерименту; розробити графіки навчального процесу для студентів І курсу денної форми навчання зі спеціальностей, які будуть брати участь у експерименті; затвердити в установленому порядку нових навчальних планів з урахуванням кредитно-модульної системи організації навчального процесу та нових стандартів; сформувати навчально-методичні комплекси дисципліни спеціальностей, які будуть брати участь в експерименті.
Виконане дисертаційне дослідження підтвердило висунуту гіпотезу, мета дослідження досягнута, всі завдання дослідження виконано.
Теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження доцільно використати Міністерству освіти і науки України, Державній туристичній адміністрації України у процесі розвитку системи неперервної туристської освіти. Разом з тим, одержані результати доцільно використовувати Міністерству освіти і науки України в організації підвищення кваліфікації та методичному оснащенні післядипломної підготовки фахівців для туризму. Вищим навчальним закладам України при дидактичному обґрунтуванні процесу підготовки фахівців для сфери туризму; викладачам навчальних закладів при розробці навчально-методичного комплексу.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми становлення і розвитку неперервної туристської освіти в Україні. Відповідно до концепції неперервної підготовки фахівців для сфери туризму в Україні та Державної програми розвитку туризму на 2002 2010 рр. подальшого дослідження потребують такі аспекти: теоретико-методологічне обґрунтування педагогіки туризму; методологічні основи неперервної туристської освіти; теоретичне осмислення діалектики європейських і світових інтеграційних туристських освітніх систем, гармонізація та узгодження з ними вітчизняної системи туристської освіти; науково-методичне обґрунтування системи підготовки фахівців для сфери туризму за окремими спеціальностями; теорія управління системою туристської освіти та моніторинг якості підготовки фахівців; особистісна орієнтованість навчання фахівців для сфери туризму в умовах неперервної освіти; маркетингові дослідження потреби країни у фахівцях тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Абашкина Н.В. К вопросу о разработке понятия "ключевые квалификации" / Н.В. Абашкина, Е.И.Дранищева // Университетское образование: опыт, проблемы и перспективы развития. - Севастополь, 1996. - С. 93-94.

2.

Абрамова Н.Т. Ценности образования, новые технологии и неявные формы знания // Вопросы философии. - 1998. - №6. - С. 59 - 63.

3.

Абуков А.Х. Туризм на новом этапе - М.: Профиздат, 1983. - 283 с.

4.

Абуков А.Х. Туризм: сегодня и завтра. Туристско-экскурсионная работа профсоюзов.- М.: Профиздат, 1978.-272 с.

5.

Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности.- М.: Наука, 1980.- 335 с.

6.

Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. - К.: Знання України, 2002. - 358 с.

7.

Адольфо Т.А. Проблемы территориальной организации туризма и отдыха восточных провинций Кубы: Автореф. дис... канд. геогр. наук: 11.00.02 / Л: Б.И., 1985. - 24 с.

8.

Азаров Ю.П. Педагогика любви и свободы.- М.: Топикал, 1994.- 211 с.

9.

Айгистова О.В. Использование педагогических технологий в профессиональной подготовке менеджеров туризма: Дис. канд. пед. наук.- М: Б.И., 1999.- 24 с.

10.

Аймамазян А., Стась Е. Информатика и теория развития.- М.: Наука, 1989.- 223 с.

11.

Александрова А.Ю. Международный туризм. Учеб. пособие. М.: Аспект Пресс, 2001. 464 с.

12.

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. - К.: Либідь, 1999. - 557 с.

13.

Аль-Тахеш Х.А. Планирование развития туризма в Йеменской Арабской республике: Автореф к.эк.н. - Л., 1983. - 16 с.

14.

Альтшуллер Г.С., Верткин И.М. Рабочая книга по теории развития личности: В 2 ч.- Кишинев, 1990.- Ч.1-2.

15.

Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике.- М., 1996.-211 с.

16.

Ананьев Б.Г. Психология педагогической оценки // Избранные психологические труды / Под. ред. А.А. Бодалева, Б.Ф. Ломова, Н.В. Кузьминой.- М.: Педагогика, 1980.- Т.2.- С. 128-267.

17.

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.- 341 с.

18.

Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма.- М.: Изд-во МГУ, 1975.- 299 с.

19.

Андрущенко В.П. Освіта України в контексті суспільних проблем та суперечностей: Збірник наук. праць "Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні" (1992-2002) Академія педагогічних наук України. - Ч. 2. - Харків: "ОВС", 2002. - С. 3-17.

20.

Анисимов О.С. Новое управленческое мышление: сущность и пути реформирования.- М.: Экономика, 1991.- 301 с.

21.

Анискин Ю.П. Общий менеджмент: Учебник по общей теории менеджмента.- М.: РМАТ, 1997.-120 с.

22.

Апілат О.В. Підвищення якості послуг в туризмі: Автореф. дис... канд. екон. наук. Харківська держ. академія технології та організації харчування. - Х.: Б.в., 2001. 17 с.

23.

Арнольд В. Теория катастроф.- М.: Наука, 1990. - 412 с.

24.

Арсентьєв О.С. Паломництво - предтеча розвитку туризму на Чернігівщині // Туристично-краєзнавчі дослідження. - Вип. 1., Ч ІІ. - К., 1998. - С. 130.

25.

Артемьева Е.Ю., Вяткин Ю.Г. Психологические методы описания профессии // Вопросы психологии.- 1986.- №3.- С. 123.

26.

Арутюнян М.І. Розвиток ринку міжнародного туризму в Україні: Автореф. дис... канд. екон. наук: / Київський міжнародний ун-т цивільної авіації. - К., Б.в., 2000. - 19 с.

27.

Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе: его закономерные основы и методы. - М.: Высшая школа, 1980. - 368с.

28.

Архандеева Г.А. Педагогическое руководство формированием жизненных стратегий подростков-воспитанников учреждения дополнительного образования (на примере детского экскурсионного центра): Дис... канд. пед. наук. М., 1999. -157 с.

29.

Атутов П.Р. Технология и современное образование // Педагогика.-1996.- №2.- С. 31-34.

30.

Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. - М.: Политиздат, 1981. - С 10.

31.

Афанасьев В.Г. Системность и общество. - М.: Политиздат, 1980. - 368с.

32.

Афанасьева Л. Из писем туриста.- К.: Б.И., 1899.- С. 84.

33.

Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований: Дидактический аспект.- М., 1982.- 235 с.

34.

Бабарицька В.К. Територіальна організація комплексу міжнародного туризму України: Автореф. дис... канд. геогр. наук: / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. - К.: Б.В., 1997.- 25 с.

35.

Балийская декларация по туризму: Зб.: "Правове регулювання туристичної діяльності в Україні" / За. ред. В.К. Федорченка. - К.: Юрінком - Інтер, 2002. - С. 79-80

36.

Балл Г.О. Гуманізація загальної та професіональної освіти: суспільна активність і психолого-педагогічні орієнтири // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І.А Зязюна.- К.: Віпол, 2000.- С. 27- 35.

37.

Балл Г.О. Гуманізація освіти в контексті сучасності: психолого-педагогічні орієнтири // Освіта і управління. - 1999.- №3.- С. 85- 88.

38.

Балл Г.О., Копилов С.О. Діалого-культурологічний підхід як напрям гуманізації освіти // Психологія школі: Зб. матеріалів ІІ-го Міжрегіон. наук.-практ. семінару (м. Рівне, 16-18 січня 1997 р.).- К., 1997.- С. 5 17.

39.

Барбіна Є.С. Гуманістична спрямованість методів навчання і виховання // Гуманізація та гуманітаризація професійної освіти. - К.: ІСДО, 1996. - С. 15- 17.

40.

Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма.- М.: Междунар. Отношения, 1986.- 176 с.

41.

Барышева А. Чтобы у фирмы было завтра” // Управление персоналом. - 2000.- №5. - С. 49-52.

42.

Баткина И.Б. Педагогическое мастерство преподавателя высшей школы как социальное явление. Воронеж, 1996.- 132 с.

43.

Батышев С.Я. Подготовка рабочих в средних профессионально-технических училищах / С.Я. Батышев. М.: Педагогика, 1988. 173 с.

44.

Батышев С.Я. Реформа профессиональной школы: Опыт, поиск, пути реализации. М.: Высш. шк. 1987. 340 с.

45.

Башкатова Н.В. Планирование туристско-экскурсионной деятельности в СССР: Автореф. дис канд. экон. наук. - М., 1988. - 21с.

46.

Бездрабко В.В. Журнал Краєзнавство” та його роль у розвитку історичних регіональних досліджень 1920-1930-х рр.: Автореф. дис... канд. іст. наук: / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.- К.: Б.В., 2000. - 19 с.

47.

Безносюк В.Д. Організаційно-економічне та інформаційне забезпечення розвитку туристично-оздоровчого комплексу в регіонах України: Автореф. дис... канд. екон. наук / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Львів: Б.В., 2001. - 19 с.

48.

Безпалько В.П. Слагаемые педагогической технологии.- М.: Педагогика, 1989.- 190 с.

49.

Безпалько В.П., Татур Ю.Г. Системно-методическое обеспечение учебно-воспитательного процесса подготовки специалистов.- М.: Высш. шк., 1989.- 144 с.

50.

Берталанфи Л. Общая теория систем - критический обзор // Исследования по общей теории систем. - М.: Наука, 1969. - 272с.

51.

Берулова М.Н. Общедидактические подходы к гуманизации образования // Педагогика. - 1994.- №5. - С. 15-18.

52.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.

53.

Бирюков Е.С. Развитие туризма в СССР и его влияние на экономику (на примере исторического города-музея Суздаля): Автореф. дис канд. экон. наук. - М., 1975. - 25 с.

54.

Бишинг А.Ф. Руководство к основательному и полезному познанию географического и политического состояния европейских государств и республик / Пер. с нем. А. Розумова.- СПб., 1963.- 127 с.

55.