ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

brief description

Міністерство внутрішніх справ України
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

ГОШОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ

УДК 342.9 : 342.6 (477)

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
Олефір Віктор Іванович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН

Дніпропетровськ – 2012

ЗМІСТ
стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………...4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ…..18
1.1. Історико-правові аспекти організації системи органів виконавчої влади в Україні………………………………………………………………………...18
1.2. Загальна характеристика системи органів виконавчої влади в Україні на сучасному етапі…………………………………………………………………43
1.3. Фактори, які зумовлюють необхідність реформування органів виконавчої влади в Україні…………………………………………………….62
Висновки до розділу 1………………………………………………………….90
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ…..93
2.1. Правова природа та особливості органів виконавчої влади, як однієї з гілок влади………………………………………………………………………93
2.2. Правові засади організації та функціонування системи органів виконавчої влади……………………………………………………………...113
2.3. Організація діяльності щодо підвищення ефективності системи органів виконавчої влади……………………………………………………………..136
2.4. Міжнародна практика організації та функціонування органів виконавчої влади та можливості її використання в Україні…………………………....152
Висновки до розділу 2………………………………………………………..176
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ………………………………………181
3.1. Концепція адміністративної реформи в Україні як основа реформування органів виконавчої влади в Україні………………………………………….181
3.2. Запровадження нових форм і процедур діяльності органів виконавчої влади…………………………………………………………………………...190
3.3. Контроль та нагляд за діяльністю органів виконавчої влади в Україні як напрямок реформування……………………………………………………...213
Висновки до розділу 3………………………………………………………...231
РОЗДІЛ 4 РЕФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЯК ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ……………………………………………………………234
4.1. Президент України як суб’єкт впливу на формування окремих органів виконавчої влади……………………………………………………………...234
4.2. Удосконалення діяльності Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади в Україні………………………………………….245
4.3. Роль міністерств у системі органів виконавчої влади…………………264
4.4. Удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності інших центральних органів виконавчої влади……………………………...284
4.5. Адміністративно-правовий статус окремих органів виконавчої влади..305
4.6. Місцеві державні адміністрації як складова системи органів виконавчої влади…………………………………………………………………………...323
Висновки до розділу 4………………………………………………………..345
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….353
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………365
ДОДАТКИ……………………………………………………………………402

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні вимагає подальшого утвердження принципу верховенства права, зміцнення дисципліни та законності в країні, реального дотримання прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Важлива роль у виконанні цих надзвичайно важливих завдань належить органам виконавчої влади. Визнання Конституцією України (ст. 3) людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини головним обов’язком держави, обумовлює утворення раціональної, ефективної системи органів виконавчої влади. До таких органів сьогодні належать Кабінет міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації. Особливість правового статусу зазначених органів як суб’єктів адміністративно-правових відносин полягає у тому, що завдяки їх діяльності забезпечуються конституційно проголошені права, свободи та закріплені інтереси людини та громадянина, державний суверенітет і економічна самостійність, здійснюється внутрішня і зовнішня політика держави, виконуються Конституція України, закони України, акти Президента України та уряду.
Незважаючи на нормативне закріплення численних вимог щодо організації діяльності органів, які складають систему виконавчої влади в Україні, реальний стан у цій сфері викликає занепокоєння як у керівництва держави, так і у пересічних громадян. Діюча система виконавчої влади та її підсистеми поки що не забезпечують достатньо ефективного виконання покладених на них зобов’язань. Це пов’язано з рядом негативних факторів, зокрема: складністю та іноді непрозорістю побудови системи органів виконавчої влади; наявністю дублювання повноважень органів між собою; відсутністю єдиних засад концептуального планування в діяльності органів державної влади; низьким рівнем підготовки персоналу органів та підчас інституційною неспроможністю кадрових служб у вирішенні питань ефективного добору та управління персоналом; недостатньою якістю та доступністю державних послуг фізичним та юридичним особам, що посилює негативне сприйняття всієї системи державного управління тощо. Багато претензій до діяльності органів виконавчої влади висувають вітчизняні та міжнародні правозахисні організації. За даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Україна за багатьма параметрами ефективності системи адміністративно-правого регулювання виконавчої влади суттєво відстає від інших країн із вищим за середній рівнем доходів у регіоні Європи та Центральної Азії. Звіти експертів міжнародної організації Freedom House, які двічі (у 2011 та 2012 роках) готували звіт «Б’ючи на сполох. На захист демократії в Україні», свідчать про негативні тенденції у діяльності органів виконавчої влади – концентрацію влади, брак боротьби з корупцією, погіршення ситуації з демократією та дотриманням прав і свобод громадян. Особливу стурбованість викликають факти корупції, зловживання службовим становищем, непрофесіоналізму державних службовців, що сприяє зростанню недовіри до них, викликає сумнів у їх здатності виконувати правоохоронні завдання та функції. У зв’язку з цим існує нагальна необхідність проведення наукових досліджень, спрямованих на уточнення теоретико-правових засад побудови та реформування системи виконавчої влади в Україні.
До аналізу окремих питань теоретико-правових засад реформування системи виконавчої влади в Україні вже звертались такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як: В.Б. Авер’янов, Н.М. Азаркін, О.Ф. Андрійко, Н.О. Армаш, М.В. Баглай, О.М. Бандурка, Д.Н. Бахрах, В.М. Бевзенко, Л.Л. Богачова, В.В. Богуцький, Ю.П. Битяк, Б.Н. Габричидзе, В.Н. Гаращук, З.С. Гладун, І.П. Голосніченко, В.П. Горбатенко, В.А. Греченко, І.С. Гриценко, К.Г. Волинка, Є.В. Додін, Б.С. Єбзєєв, В.М. Кампо, М.С. Кельман, Л.В. Коваль, І.Б. Коліушко, В.К. Колпаков, В.В. Конопльов, М.В. Костицький, Т.М. Кравцова, С.О. Кравченко, С.П. Кисіль, Є.В. Курінний, В.І. Курило, Н.Ф. Лата, В.Я. Малиновський, Р.С. Мельник, В.П. Нагребельний, Н.Р. Нижник, В.І. Олефір, О.П. Орлюк, О.І. Остапенко, В.М. Селіванов, А.О. Селіванов, О.В. Скрипнюк, О.Л. Соколенко, С.Г. Стеценко, В.П. Тимощук, В.Д. Ткаченко, О.В. Хоменко, В.Н. Хропанюк, А.М. Цвєтков, М.В. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та ін. Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених проблематиці побудови та реформування системи органів виконавчої влади, методологічні засади, сутність, особливості та призначення органів виконавчої влади потребують подальшого з’ясування та уточнення, у тому числі через розширення наукового пошуку і творчих дискусій. Огляд наукової літератури свідчить, що наразі дослідження проблем реформування системи органів виконавчої влади залишається епізодичним і неповним. І хоча відомо багато наукових робіт з питань удосконалення діяльності органів виконавчої влади, теоретико-правові засади реформування системи виконавчої влади в Україні в комплексі на рівні докторської дисертації не досліджувались, у наявних наукових працях розглядалися фрагментарно.
Таким чином, важливість реформування системи органів виконавчої влади, недостатня розробленість теоретичних положень щодо їх організації та діяльності, недосконалість правового регулювання у цій сфері зумовлюють актуальність та важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних з адміністративно-правовими засадами організації та функціонування системи органів виконавчої влади в Україні, а також їх розвитком і вдосконаленням.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних у галузі адміністративного права та процесу, а також розбудови системи органів державної влади в Україні. Роботу виконано відповідно до Розділу V Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212/2012, а також п. 47 Додатку 13, п. 18 Додатку 14 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 № 347. Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 31 березня 2011 року, протокол № 7.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні теоретико-правових засад та особливостей побудови сучасної системи органів виконавчої влади України, розробці концептуальних основ реформування системи органів виконавчої влади в Україні та на цій основі обґрунтуванні необхідності удосконалення нормативно-правового і організаційного забезпечення різносторонньої діяльності у цій сфері.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:
 дослідити історико-правові аспекти організації системи органів виконавчої влади в Україні;
 з’ясувати загальну характеристику системи органів виконавчої влади в Україні на сучасному етапі розвитку держави;
 визначити фактори, які зумовлюють необхідність реформування органів виконавчої влади в Україні;
 з’ясувати правову природу, а також засади організації та функціонування системи органів виконавчої влади;
 проаналізувати міжнародну практику організації, функціонування та реформування органів виконавчої влади та можливості її використання в Україні;
 з’ясувати з урахуванням новітніх тенденцій державного будівництва основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні як основи реформування органів виконавчої влади в Україні;
 визначити напрями запровадження нових форм і процедур діяльності органів виконавчої влади;
 уточнити способи і звернути увагу на резерви щодо джерел (засобів) удосконалення фінансово-правового забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади;
 охарактеризувати сучасний стан контролю та нагляду за діяльністю органів виконавчої влади в Україні як напряму реформування;
 визначити організаційно-правові основи діяльності Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади в Україні;
 розкрити роль та місце міністерств у системі органів виконавчої влади як суб’єкта реформування;
 охарактеризувати стан адміністративно-правового регулювання діяльності інших центральних органів виконавчої влади;
 уточнити адміністративно-правовий статус окремих органів виконавчої влади;
 охарактеризувати роль місцевих державних адміністрацій як складової системи органів виконавчої влади;
 виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових засад організації функціонування та реформування органів, які складають систему виконавчої влади в Україні.
Об’єктом дослідження є сфера правового регулювання організації та діяльності системи органів виконавчої влади України, а також правовідносини, що складаються у цій сфері.
Предметом дослідження є теоретико-правові основи і сучасна практика реформування системи виконавчої влади в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити ґрунтовний аналіз адміністративно-правових засад реформування системи виконавчої влади в Україні. У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат роботи (підрозділи 1.2, 2.1). Діалектичний та історичний методи слугують дослідженню процесів становлення і розвитку історико-правових аспектів організації системи органів виконавчої влади в Україні (підрозділи 1.1, 2.4). Методи класифікації, групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано для визначення факторів, які зумовлюють необхідність реформування органів виконавчої влади в Україні, визначають напрями реформування окремих органів виконавчої влади як об’єкта адміністративно-правового регулювання (підрозділи 1.4, 4.1–4.5). Статистичний, порівняльно-правовий, структурно-логічний методи використовувались для визначення напрямів удосконалення правового регулювання та організації діяльності системи органів виконавчої влади (підрозділи 2.2–2.3, 3.1–3.4). Використання в дисертації таких спеціальних методів, як формально-юридичний та аналізу дозволило глибше проаналізувати специфіку, особливості організації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів (підрозділи 2.1–2.4).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників.
Нормативною базою роботи слугують нормативно-правові акти національного законодавства радянського та сучасного періодів, проекти законів та інших нормативно-правових актів. Дисертант також вивчав досвід правового регулювання деяких зарубіжних держав, який може бути враховано і використано в Україні.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів, які складають систему виконавчої влади в Україні, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, статистичні дані і фактологічні матеріали щодо організації діяльності системи органів виконавчої влади, результати анкетування та інтерв’ювання 453 респондентів у різних містах України (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, тощо), з яких: 82 — працівники органів державної влади; 120 – працівники органів місцевого самоврядування; 90 – фахівці у галузі права; 161 — пересічні громадяни.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є однією з перших наукових робіт, в якій комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права досліджено теоретико-правові та практичні проблеми реформування системи виконавчої влади в Україні та сформульовано авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження визначені концептуальні основи подальшого реформування органів, які складають систему виконавчої влади в Україні, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. У проведеному дослідженні:
вперше:
– досліджено систему виконавчої влади з точки зору структурно-функціонального підходу і зроблено висновок щодо необхідності враховувати під час реформування означених органів відповідність їх структури виконуваним функціям, при цьому саме функції мають детермінувати особливості порядку підпорядкування, розподілу повноважень, визначення штатної чисельності та інші особливості управлінської діяльності органів виконавчої влади;
– з позиції теоретико-методологічного обґрунтування необхідності реформування системи виконавчої влади запропоновані та охарактеризовані наступні поступові концептуальні кроки оптимізації зазначеної системи: 1) реалізація заходів, спрямованих на наукове обґрунтування стратегічних засад побудови та діяльності державних органів; 2) здійснення комплексу організаційно-функціональних та компетенційних заходів з ліквідації зайвих адміністративно-бюрократичних структур та їх окремих ланок, радикального реформування фінансової системи, делегування нових, ширших повноважень для демократично вибраних місцевих влад, підвищення ефективності всієї системи органів виконавчої влади; 3) підвищення матеріально-технічного забезпечення органів виконавчої влади за рахунок використання коштів, вивільнених під час ліквідації структур, з дублюючими функціями, а також підвищення ролі, місця та престижності державної служби в Україні; 4) удосконалення системи підбору, підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; 5) створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи органів виконавчої влади і забезпечення доступу до неї всіх територіальних підрозділів означених органів, відповідно до виконуваних ними функцій; 6) оптимізація взаємодії органів виконавчої влади на «горизонтальному» і «вертикальному» рівнях; 7) підвищення доступності державних послуг фізичним та юридичним особам; 8) створення єдиного контрольно-наглядового органу за діяльністю органів, які становлять систему виконавчої влади, та посилення юридичної відповідальності державних службовців;
– запропоновано прийняти Закон України «Про політичних діячів», в якому необхідно закріпити організаційно-правові засади діяльності цих осіб, а також надана авторська інтерпретація цього поняття. Визначається, що політичним діячем є громадянин України, який обраний на свою посаду під час прямих виборів, а також іншим законодавчо визначеним шляхом, або особа, призначена державними органами законодавчої і виконавчої влади для виконання політичної програми. Державними політичними діячами є Президент України, депутати Верховної Ради України, Прем’єр-міністр і члени Кабінету Міністрів України;
– використовуючи метод комбінаторного аналізу, представлено авторську позицію щодо удосконалення структури побудови та напрямів адміністративно-правового регулювання діяльності окремих органів виконавчої влади з позиції підвищення ефективності виконання ними окремих функцій з реалізації державної політики та спрощення доступності надання ними адміністративних послуг фізичним та юридичним особам;
удосконалено:
– з позиції системного підходу розуміння мети реформування системи виконавчої влади як встановлення балансу між правами, свободами та інтересами людини і громадянина та інтересами держави, у тому числі у сфері забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності;
– загальну характеристику системи органів виконавчої влади в Україні на сучасному етапі реформування органів виконавчої влади та надане авторське визначення поняття «система виконавчої влади», під якою пропонується розуміти нормативно врегульовану, ієрархічно структуровану організацію діяльності та функціонування державних органів виконавчої влади з чітко визначеними завданнями та функціями, компетенцією та повноваженнями, юрисдикцією, порядком організації, реорганізації та ліквідації кожного окремо взятого органу виконавчої влади;
– класифікацію факторів, що зумовлюють необхідність реформування органів виконавчої влади в Україні, до яких слід віднести: 1) соціальний; 2) економічний; 3) політичний; 4) кадровий; 5) ідеологічний; 6) правовий;
– систему принципів організації та функціонування органів виконавчої влади та доведено, що правові засади (принципи) організації діяльності органів виконавчої влади – це нормативно закріплені постулати, на основі яких здійснюється організаційно-правове врегулювання діяльності органів виконавчої влади. Ці принципи умовно можна поділити на основні (конституційні), загальні, які притаманні всім гілкам державної влади, та на спеціальні, які властиві лише органам виконавчої влади;
– поняття адміністративної реформи, під якою пропонується розуміти комплекс заходів в організаційно-правовій, науковій, фінансовій (економічній) сферах, спрямований на реформування системи органів виконавчої влади всіх рівнів з метою створення ефективного апарату управління всіма сферами суспільного життя для забезпечення конституційно закріплених основних прав, свобод та законних інтересів людини та громадянина;
дістали подальшого розвитку:
– дослідження історико-правових аспектів організації системи органів виконавчої влади в Україні, згідно з якими розвиток та становлення виконавчої влади, залежно від історичного періоду, політичного становища України, умовно розділений на чотири етапи, кожному з яких притаманні свої специфічні тенденції розвитку;
– визначення класифікації системи органів виконавчої влади в Україні на сучасному етапі реформування цієї гілки влади, яка включає в себе: 1) Кабінет Міністрів України; 2) міністерства; 3) інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції); 4) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 5) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні (обласні, районні) адміністрації, та виокремлення ролі, місця кожного із зазначених органів у системі виконавчої влади в Україні;
– встановлення особливостей міжнародної практики організації та функціонування органів виконавчої влади і можливостей її використання в Україні, проаналізовані та відзначені відповідні напрями організації та реформування органів виконавчої влади в зарубіжних країнах, які належало б враховувати та використовувати при побудові дієвої системи органів виконавчої влади в Україні;
– обґрунтування оптимальної побудови рівнів системи органів виконавчої влади, які повинні включати: 1) уряд як центральний управлінсько-координуючий орган; 2) центральні органи виконавчої влади, які в свою чергу умовно можна поділити на: а) центральні органи виконавчої влади (агенції, служби, інспекції); б) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; в) територіальні органи центральних органів виконавчої влади; 3) місцеві державні адміністрації (обласні, районні);
– наукова позиція запровадження нових форм і процедур у діяльності органів виконавчої влади і підтримана позиція щодо необхідності прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність органів виконавчої влади», в якому б визначалися організаційно-правові засади підготовки, прийняття, ухвалення та скасування нормативно-правових актів, які приймаються органами виконавчої влади різних рівнів;
– дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання діяльності міністерств як складової системи органів виконавчої влади в Україні, на підставі чого визначені сучасні їх завдання із забезпечення формування державної політики та з реалізації державної політики в одній чи декількох (адміністративно-політичній, економічній, соціально-культурній та інших) сферах. Означені чинним законодавством завдання міністерств, як центральних органів виконавчої влади, зумовлює певну підпорядкованість та відповідальність цих органів перед вищестоящим, тобто Кабінетом Міністрів України, органом;
– характеристика центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Зроблено висновок, що центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом – це особливі органи, які входять до всієї системи виконавчої влади і за своїм адміністративно-правовим статусом відмінні від інших центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ). Ці відмінності полягають у наступному: по-перше, відповідно до чинного законодавства існування таких органів або прямо передбачене Конституцією України, або регламентоване спеціальними законами; по-друге, в таких нормативно-правових актах закріплені норми відносно саме даної групи ЦОВВ, що стосуються особливостей, покладених на них завдань, визначення їх повноважень, компетенції, організаційно-правових засад діяльності; по-третє, особливими є порядок утворення, реорганізації та ліквідації ЦОВВ, призначення на посаду та звільнення з посади керівників та їх заступників ЦОВВ, у деяких нормативно-правових актах визначається певний строк виконання функціональних обов’язків Головою центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом; по-четверте, визначаються спеціальні процесуальні засади діяльності конкретного органу, в окремих випадках для забезпечення діяльності цих органів можуть бути передбачені порядок надання соціальних гарантій та охорони особистих і майнових прав працівників.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – для подальшої теоретичної розробки проблем, пов’язаних з оновленням системи органів виконавчої влади під час проведення адміністративної реформи; у сфері правотворчості – у процесі підготовки змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, а також їхніх проектів, що буде сприяти поліпшенню правового регулювання діяльності органів, які складають систему виконавчої влади в Україні; у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність системи органів виконавчої влади в Україні, як в цілому, так і окремо взятих органів (акт впровадження в практичну діяльність Державної служби України з питань контролю за наркотиками від 4 лютого 2013 р.); у навчальному процесі – матеріали дисертації знайдуть застосування при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Теорія управління», «Державне будівництво» (акти впровадження в навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 16 січня 2013 року, Харківського національного університету внутрішніх справ від 29 січня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень теорії права та науки адміністративного права, усі сформульовані положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: практичні посібники: Розробка регіонального соціального бюджету. Методичні рекомендації. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2005; Календарна стратегія підготовки парламентських виборів 30 вересня 2007 року. – Харків, 2007; методичні рекомендації: Організація діяльності офіційного спостерігача від політичної партії (блоку), суб'єкта виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року. – Київ, 2007; підручники: Закордонне українство: сутність, структура, самоорганізація / За ред. В.Б. Євтуха. – К.: Альтпрес, 2011; Основи вітчизняного парламентаризму: підручник для студ. вищ. навч. закладів: у 2 т. – К.: НАДУ, 2011. – Т. 1. У дослідженні ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема: "Актуальні проблеми надання юридичної допомоги в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку" (м. Харків, 2011 р.); "Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід" (м. Луганськ, 2012 р.); "Актуальні дослідження юридичної науки в ХХІ столітті" (м. Львів, 2012 р.); "Проблеми трудового права та проходження служби в органах внутрішніх справ" (м. Дніпропетровськ, 2012 р.); "Інноваційний розвиток в сучасних умовах" (Харків, 2012 р.); "Право як ефективний суспільний регулятор" (м. Львів, 2013 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, відображено в тридцяти шести наукових публікаціях, серед яких одна одноособова монографія, один навчальний посібник, два підручники, двадцять дві наукові статті, які опубліковано у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, вісім статей – у інших виданнях, збірниках тез наукових доповідей, оприлюднених на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та двох методичних рекомендаціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – удосконалення адміністративно-правових засад організації діяльності, функціонування та реформування системи виконавчої влади в Україні. У результаті проведеного дослідження вироблено нові підходи до теоретико-правових основ реформування органів виконавчої влади в Україні, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети, основними з яких є такі:
Адміністративна реформа в Україні — це комплекс заходів в організаційно-правовій, науковій, фінансовій (економічній) сфері, спрямований на реформування системи органів виконавчої влади всіх рівнів, метою якого є створення ефективного, дійового, гнучкого апарату управління всіма сферами суспільного життя для створення умов з реалізації своїх прав, свобод та законних інтересів фізичними та юридичними особами.
Метою реформування як усієї системи органів виконавчої влади в Україні, так і окремих її органів, є створення ефективного, дійового, гнучкого апарату управління всіма сферами суспільного життя (соціальною, політичною, соціально-економічною) для встановлення балансу між правами, свободами, інтересами людини і громадянина та інтересами держави, створення умов з реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичними та юридичними особами., забезпеченням національної безпеки та територіальної цілісності.
Не зважаючи на відносно короткий термін незалежності, України має позитивні здобутки формування конституційних та адміністративно-правових засад організації діяльності органів виконавчої влади, що базується як на теоретичних розробках відомих фахівців у галузі науки, так і на використанні позитивного досвіду демократично розвинутих країн світової спільноти.
З точки зору становлення та розвитку виконавчої влади на теренах України можна виділити певні історичні етапи у цій сфері. До них слід віднести:
1) період перебування України у складі Російської імперії, який закінчився в 1917 році;
2) період спроби набуття незалежності України з 1917 по 1918 роки;
3) період перебування України в складі колишнього СРСР — 1919-1991 роки;
4) період набуття Україною незалежності;
5) сучасний період, який розпочався з прийняттям Конституції України в 1996 році.
У зв’язку з відсутністю можливості системи органів виконавчої влади реформувати себе самостійно, обґрунтована важливість здійснення законодавчою гілкою влади системних кроків щодо реформування системи органів виконавчої влади. Водночас, майже до 2008 року Верховна Рада України не зробила кардинальних заходів, стосовно реформування системи державного управління і виконавчої влади. Законодавча не вирішеність статусу, завдань і функцій Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади не давала можливості створити ефективну, дійову систему цих органів, що в кінцевому рахунку негативно впливало на соціально-економічний розвиток України.
Система виконавчої влади – це нормативно врегульована, ієрархічно структурована організація діяльності державних органів виконавчої влади з чітко визначеними завданнями та функціями, компетенцією та повноваженнями, юрисдикцією, порядком організації, реорганізації та ліквідації кожного окремо взятого органу виконавчої влади.
На сучасному етапі реформування органів виконавчої влади, на законодавчому рівні склалась така система органів виконавчої влади: 1) Кабінет Міністрів України; 2) міністерства; 3) інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції); 4) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України); 5) Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні (обласні та районні) адміністрації.
Факторами, які зумовлюють необхідність реформування органів виконавчої влади в Україні, є: 1) соціальний; 2) економічний; 3) політичний; 4) кадровий; 5) ідеологічний; 6) правовий.
Правові засади (принципи) організації діяльності органів виконавчої влади – це нормативно закріплені постулати, на основі яких здійснюється організаційно – правове врегулювання діяльності органів виконавчої влади. Ці принципи умовно можна поділити на основні (конституційні), загальні, які притаманні всім гілкам державної влади на спеціальні, які властиві лише органам виконавчої влади.
Основними принципами діяльності органів, які складають систему виконавчої влади в Україні, є: 1) принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову; 2) верховенства права: 3) принцип законності; 4) принцип відповідальності та підконтрольності органів виконавчої влади парламенту України та Президентові України; 5) принцип вертикальної підпорядкованості; 6) принцип єдиноначалля; 7) принцип територіальності; 8) принцип спеціалізації органів виконавчої влади; 8) принцип доступності до державної служби; 9) принцип державної мови; 10) принцип професіоналізму; 11) принцип безперервності; 12) принцип колегіальності; 13) принцип відкритості; 14) принцип прозорості.
Законодавство, яке регламентує діяльність системи органів виконавчої влади дуже динамічне. За останні п’ять років було прийнято цілу низку законодавчих актів, які тим чи іншим шляхом регулюють діяльність Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, внесено ряд доповнень у Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Більш оперативною та динамічнішою, з приводу оптимізації системи органів виконавчої влади є діяльність Президента України та Кабінету Міністрів України. Не останню роль в процесі підвищення ефективності системи органів виконавчої влади відіграє й нормативно-правова діяльність міністерств та інших центральних органів, місцевих державних адміністрацій. У зв’язку з чим обґрунтовано, що підвищення ефективності системи органів виконавчої влади здійснюється завдяки: 1)законодавчим актам; 2) нормативним актам; 3) локально-правовим актам, до яких слід зарахувати накази та розпорядження міністерств, інших ЦОВВ, місцевих державних адміністрацій.
Оптимальною системою побудови виконавчої влади визначна трирівнева система, що включає: 1) уряд як центральний управлінсько-координуючий орган; 2) центральні органи виконавчої влади, які в свою чергу умовно можна поділити на: а) центральні органи виконавчої влади (агенції, служби, інспекції); б) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; в) територіальні органи центральних органів виконавчої влади; 3) місцеві державні адміністрації (обласні та районні)
Закордонний досвід реформування державних установ, на які покладені відповідні функції органів виконавчої влади дає можливість відзначити, що реформування уряду, міністерств, департаментів та органів державної влади на місцях здійснюється, по-перше, завдяки оптимізації кількісного складу цих органів, по-друге, завдяки оптимізації функціональних обов’язків, з метою усунення дублювання завдань та функцій окремо взятих державних органів виконавчої влади. Напрями міжнародної практики організації та функціонування системи органів виконавчої влади необхідно використовувати при здійсненні адміністративної реформи в Україні з метою побудови дійової, ефективної, здатної до виконання покладених завдань на органи, які складають систему виконавчої влади.
Основними напрямами реформування органів виконавчої влади є: наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її діяльності; нормативно-правове втілення у правові механізми реформування органів виконавчої влади ідеї «служіння народові»; запровадження нових форм і процедур діяльності органів виконавчої влади; удосконалення фінансово-правового забезпечення функціонування системи органів виконавчої влади; удосконалення системи оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади в Україні; контроль та нагляд за діяльністю органів виконавчої влади в Україні як напрям реформування; запровадження нової ідеології співпраці органів виконавчої влади з іншими гілками державної влади та органами місцевого самоврядування; удосконалення кадрової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і підвищення престижності державної служби. У зв’язку з чим перспективними поступовими кроками підвищення ефективності системи органів виконавчої влади в Україні визначені:
1) реалізація заходів, спрямованих на наукове обґрунтування стратегічних засад побудови та діяльності державних органів;
2) здійснення комплексу організаційно-функціональних та компетенційних заходів з ліквідації зайвих адміністративно-бюрократичних структур, радикального реформування системи публічних фінансів, делегування нових, ширших повноважень для демократично вибраних місцевих влад, підвищення ефективності всієї системи органів виконавчої влади;
3) підвищення матеріально-технічного забезпечення органів виконавчої влади за рахунок використання коштів, вивільнених під час ліквідації структур, виконуючих дублюючі функції, а також підвищення ролі та місця, а також престижності державної служби в Україні;
4) удосконалення підбору, підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;
5) створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи органів виконавчої влади і забезпечення доступу до неї всіх територіальних підрозділів означених органів, відповідно до виконуваних ними функцій;
6) оптимізації взаємодії органів виконавчої влади на «горизонтальному» рівні;
7) підвищення доступності державних послуг фізичним та юридичним особам;
8) створення єдиного контрольно-наглядового органу за діяльністю органів, які становлять систему виконавчої влади, та посилення юридичної відповідальності державних службовців.
З метою запровадження нових форм і процедур у діяльності органів виконавчої влади обґрунтована доцільність прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність органів виконавчої влади», в якому б визначалися організаційно-правові засади підготовки, прийняття, ухвалення та скасування нормативно-правових актів, які прийняті органами виконавчої влади різних рівнів, що позитивно впливатиме на адміністративно-правове забезпечення діяльності органів виконавчої влади в Україні.
Адміністративні послуги – це сервісна діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організації, яка здійснюється ними шляхом реалізації власних або делегованих владних повноважень, передбачених чинним законодавством, надається за заявою фізичних та юридичних осіб з метою реалізації своїх законних прав, свобод та інтересів, в результаті чого приймається індивідуальний адміністративний акт, на основі якого суб’єкти звернення реалізують свої права та обов’язки.
Внесена пропозиція змін та доповнення Закону України «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р. № 5203-VI, зокрема: змін до ст. 9 Закону, в якій врегулювати організаційно – правові засади здійснення права фізичних та юридичних осіб усного звернення за наданням адміністративних послуг; доповнення ч. 6 у ст. 10 підставами, випадками та порядком надання суб’єктам звернення права на скорочений термін надання адміністративних послуг.
Такі способи забезпечення законності у діяльності органів виконавчої влади як контроль, нагляд та розгляд звернень є дійовим механізмом у забезпеченні основних прав та свобод громадянина та людини, суб’єктів підприємницької діяльності. Хоча ці способи об’єднує єдина мета та завдання – забезпечення законності в діяльності органів виконавчої влади, проте вони відрізняються між собою певними ознаками, до яких слід віднести ступінь адміністративно-правової регламентації процедур здійснення контролю, нагляду та звернень, видом та обсягом повноважень відповідних компетентних органів, на які покладені обов’язки з контролю та нагляду за діяльності органів виконавчої влади, методами впливу на порушників дисципліни та законності.
Реформа системи контролю повинна йти в напрямах: чіткого окреслення предмета державного контролю, контролю в державному управлінні, інших сферах, підконтрольних державі; законодавчого відмежування контролю від інших близьких за формами та цілями видів діяльності (прокурорського нагляду, експертизи, оперативно-розшукової діяльності тощо); перегляду системи контролюючих органів, окреслення та законодавчого закріплення їхнього вичерпного переліку, правового статусу, усунення паралелізму та дублювання у їх роботі; розробки механізму взаємодії контролюючих органів між собою та з правоохоронними органами; подальшої деталізації у нормативних актах принципу законності, відповідно до якого державний контроль може здійснюватися лише: а) компетентними органами (посадовими особами); б) в межах їх контрольних повноважень; в) з дотриманням процедур (строків, форм, методів та ін.) контролю; удосконалення та законодавчого закріплення контрольних проваджень, правил оформлення результатів контролю (зібраної інформації, підтвердження її легітимності та ін.); законодавчого вирішення питань використання в ході контролю технічних та інших спеціальних приладів контролю; посилення відповідальності контролюючої структури (посадової особи – контролера) перед підконтрольною структурою (особою) за достовірність результатів контролю та прийняте рішення, відпрацювання механізму захисту своїх прав об’єктами контролю.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, на який покладено функцію зі здійснення виконавчої влади, як безпосередньо, так і через всю систему органів виконавчої влади, яку складають міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямування та координація роботи цих органів.
Члени Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства, є політичними діячами, тобто займають політичні посади. З метою вдосконалення законодавства, яке регламентує діяльність Кабінету Міністрів України, надано авторську редакцію цього поняття. Політичним діячем є громадянин України, який обраний на свою посаду під час прямих виборів, а також іншим, законодавчо визначеним шляхом або призначені державними органами законодавчої й виконавчої влади для виконання політичної програми. Державними політичними діячами є Президент України, депутати Верховної Ради України, Прем'єр-міністр і члени Кабінету Міністрів України.
З метою усунення суперечностей чинного законодавства та удосконалення діяльності Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади в Україні, внесена пропозиція прийняти Закон України «Про статус політичного діяча», в якому, по-перше, закріпити дефініції «політичний діяч», «політична посада»; по-друге, визначити статус осіб, які обіймають в Україні політичні посади; по-третє, врегулювати службово-трудові та пенсійні правовідносини, які виникають при здійсненні своїх повноважень особами, які обіймають політичні посади. Це надасть можливість конкретизувати організаційно-правові засади діяльності осіб, які займають політичні посади, зокрема і членів Кабінету Міністрів України.
З метою вдосконалення організаційно-правових засад діяльності Кабінету Міністрів України внесена пропозиція доповнення до ст. 46 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. N 2591-VI, з урахуванням того моменту, що в зазначеній статті необхідно закріпити норми: 1) які б врегульовували порядок забезпечення права акредитованим представникам засобів масової інформації бути присутніми на засіданнях Кабінету Міністрів України; 2) відповідно передбачити випадки, коли представники ЗМІ до таких засідань не допускаються; 3) також необхідно визначити чіткі випадки, коли засідання Уряду може бути проведено у закритому режимі.
Це сприятиме як удосконаленню діяльності Кабінету Міністрів України, як вищого органу в системі виконавчої влади, так і забезпеченню конституційно проголошеного права громадян на інформацію.
Міністерство, як орган виконавчої влади, є центральним органом виконавчої влади в Україні та входить до системи органів виконавчої влади, на які покладаються завдання: 1) із забезпечення формування державної політики; 2) з реалізації державної політики в одній чи декількох (адміністративно-політичній, економічній, соціально-культурній та інших) сферах, з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, гарантованих Основним Законом України. Означені чинним законодавством завдання міністерств як центральних органів виконавчої влади, зумовлює певну підпорядкованість та відповідальність цих органів перед вищестоящим, тобто Кабінетом Міністрів України, органом.
Міністерство для виконання покладених на нього задач наділено чітко визначеною компетенцією та певними повноваженнями представляти інтереси держави, має конкретно визначену організаційну структуру.
Інші центральні органи виконавчої влади входять до системи центральних органів виконавчої влади, яка в свою чергу є однією із складових всієї системи органів виконавчої влади.
На ці органи законодавцем покладений обов'язок з виконання окремих функцій з реалізації державної політики. На даний час передбачені такі організаційно-правові форми існування ЦОВВ як служби, агентства, інспекції.
Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом – це особливі органи, які входять до всієї системи виконавчої влади. Їх особливість полягає в особливостях адміністративно-правового статусу цих органів на відмінність від інших ЦОВВ. Ці відмінності полягають у наступному: по-перше, відповідно до чинного законодавства, існування таких органів або прямо передбачене Конституцією України, або регламентоване спеціальними законами; по-друге, у цих нормативно-правових актах закріплені норми, які виокремлюють цю групу ЦОВВ, що стосуються особливостей, покладених на ці органи завдань, визначені повноваження цих органів та їх компетенція, організаційно-правові засади їх діяльності; по-третє, особливими є порядок утворення, реорганізації та ліквідації ЦОВВ, призначення на посаду та звільнення з посади керівників та їх заступників ЦОВВ, у деяких нормативно-правових актах визначається певний строк виконання функціональних обов’язків Головою центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом; по-четверте, визначаються спеціальні процесуальні засади діяльності конкретного органу, в окремих випадках для забезпечення діяльності цих органів можуть бути передбачені порядок надання соціальних гарантій та охорони особистих і майнових прав працівників.
З метою вдосконалення діяльності певних центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, пропонуємо внести зміни в статтю 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» від 9 грудня 2011 року № 4107-VІ, виключивши ч. 2 та 3 та замінити їх ч.2 наступного змісту: «Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Фонд державного майна України відповідальний перед Верховною Радою України».
Місцеві державні адміністрації — це складова системи органів виконавчої влади та в ієрархії всієї системи займає низову нішу, що зумовлено законодавчо закріпленими положеннями стосовно побудови системи органів виконавчої влади. Завдання, функції, компетенція та повноваження місцевих державних адміністрацій чітко визначена чинним законодавством і стосується певних сфер соціально-економічних та політичних сторін суспільного життя в країні. Специфічність місця і ролі місцевих державних адміністрацій полягає в наступному:
1) МДА утворюються Президентом України; цей орган напряму відповідальний перед Президентом України та відповідальний перед Кабінетом Міністрів України, підзвітний і підконт-рольний йому — це вертикальні правовідносини;
2) при здійсненні своїх повноважень місцеві державні адміністрації в сфері управління взаємодіють з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади — прямого підпорядкування не має, але що стосується структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, то вони підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
3) голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади й сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань. З питань здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні й підконтрольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій;
4) свої повноваження місцеві державні адміністрації здійснюють в окремо визначеній адміністративно-територіальній одиниці;
5) прийняті ними розпорядження, які не суперечать чинному законодавству, обов'язкові для виконання.
Пропонується внести доповнення до ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-ХІV, доповнивши її ч. 6 наступним змісту: «Голова місцевої державної адміністрації має першого заступника та не більше чотирьох заступників» і внести відповідні зміні до ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-ХІV, що, в свою чергу, надасть змогу унеможливити певні зловживання з приводу організації структурно-штатного розкладу відповідних державних місцевих адміністрацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. История буржуазного конституционализма ХVІІ-ХVІІІ в.в. / Отв. ред. В.С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1983. – 296 с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник / О.Ф. Скакун. // Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
3. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) // Офіційний сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htm.
4. Історія держави і права України. Підручник. — У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, І А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. — Том 1. — Кол. авторів: В. Д. Гончаренко, ¦А. Й. Рогожин, Р. Д. Святоцький та ін. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 656 с. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-682.htm.
5. Іванов В. М. Історія держави і права України: Підручник / В.М. Іванов. - К. : МАУП, 2007. - 552 с.
6. Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – 464 с.
7. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: програмні документи перших українських політичних партій / Упоряд. В.С. Журавський. – К.: Пошук, 1992. – 96 с.
8. Болва Л.П. Маловідомі конституційні акти України – Конституція УНР 1918 року. // Офіційний сайт Державного архіву Чернігівської області [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://arch.rbone.ci.net.ua/statti/konstituciyni_acts_Ukraine.htm.
9. Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917-1920 рр. - Т. II. / П. Христюк. - Відень, 1921. - С. 175-180.
10. Яковлів А. Основи Конституції УНР / А. Яковлів // Український парламентаризм: історія і сучасність / Український культурологічний альманах «Хроніка 2000». – 1998. – № 23-24. – С.300-314.
11. Дністрянський С. Загальна наука права і політики / С. Дністрянський. – Прага: Наклад Українського університету, 1923. – 392 с.
12. Козлов Ю.М. Исполнительная власть: исходные позиции / Ю.М. Козлов // Вестник МГУ. Серия «право». 1992. - №3. – С.14-22.
13. Єрмолін В.П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики): дис. …канд.. юрид наук : 12.00.02 / Єрмолін Володимир Павлович. – К., 2002. – 200 с.
14. Габричидзе Б.Н. Конституционный статус органов Советского государства / Б.Н. Габричидзе. – М.: Юридическая литература, 1982. – 184 с.
15. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=001_001.
16. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 07.10.77 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0001400-77.
17. Конституція (Основний Закон) України. Прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 11.07.1978 р. - 1978 р. - № 18. – Ст. 268.
18. Про Раду Міністрів УРСР : Закон України: від 19 грудня 1978 р. // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 02.01.1979 р. - 1979 р. - № 1. – Ст.7.
19. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины / Ю. Н. Тодыка. - Х.:Факт,1999. – 298 с.
20. Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР : Закон УРСР : від 18 квітня 1991 р., N 980-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - N 19. - Ст.230.
21. Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР у зв'язку з вдосконаленням системи державного управління : Закон УРСР : від 21 травня 1991 р., N 1048-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - N 26. - Ст.294.
22. Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР : Закон УРСР : від 5 липня 1991 р., N 1293-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - N 33. - Ст.445.
23. Про Президента Української РСР : Закон УРСР : від 5 липня 1991 р., N 1295-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - N 33. - Ст.446.
24. Кисіль С.П. Центральні органи виконавчої влади України: стан і розвиток / С.П. Кисіль. – К.: Інститут держави і права і АН України, 1999. – 77 с.
25. Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України : Закон України : від 14 лютого 1992 р., № 2113-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 20. - Ст.271.
26. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України : від 22 липня 1998 р., N 810/98 // Офіційний вісник України вiд 11.06.1999. - 1999 р. - № 21. - Стор. 32.
27. Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21. - Ст.190.
28. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 // Офіційний вісник України вiд 31.12.1999 р. - 1999 - № 50. - Стор. 11.
29. Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затв. Указом Президента України від 27 серпня 2004 р. № 1009/2004 // Офіційний вісник України вiд 17.09.2004 р. - 2004. - № 35. - Стор. 43. – Ст. 2333.
30. Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789 // Офіційний вісник України вiд 21.06.2006. - 2006 р. - № 23. - Стор. 25. – Ст. 1716.
31. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.] / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
32. Про Кабінет Міністрів України : Закон України : від 16 травня 2008 р. № 279-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 25. - Ст.241.
33. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 7 жовтня 2010 р. № 2591-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 9. - Ст.58.
34. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 // Офіційний вісник України вiд 17.12.2010. - 2010 р. - № 94. - Стор. 15. – Ст. 3334.
35. Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 24 грудня 2010 р. № 1199/2010 // Офіційний вісник України вiд 04.01.2011. - 2010 р. - № 100. - Стор. 16. – Ст. 3545.
36. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. № 3166-VI // Офіційний вісник України вiд 18.04.2011. - 2011 р. - № 27. - Стор. 20. – Ст. 1123.
37. Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим : Закон України від 16 червня 2011 р. № 3530-VI // Голос України вiд 13.07.2011. - № 125.
38. Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 24 грудня 2012 р. № 726/2012 // Офіційний вісник України від 04.01.2013. – 2012 р. - № 99. - Стор. 13. – Ст. 3998.
39. Про Державну службу зайнятості України : Указ Президента України від 16 січня 2013 р. № 19/2013 // Офіційний вісник Президента України від 16.01.2013. - 2013 р. - № 2. - Стор. 15. – Ст. 62.
40. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. – № 30. – Ст. 141.
41. Кривенко В.В. Демократизація судової системи України : проблеми і перспективи : дис…канд.. юрид. наук : 12.00.10 / Кривенко Віктор Васильович. – О., 2005. – 218 с.
42. Философский энциклопедический словарь / Ред.кол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – 815 с.
43. Філософський енциклопедичний словник. – К., 1986. – 627 с.
44. Опрышко В.Ф. Правовые основы государственного управления качество мпродукции / В.Ф. Опрышко. К.: Вища школа, 1986. – 230 с.
45. Шабров О.Ф. Политическое управление: проблема стабильности или развитие / О.Ф. Шабров. – М., 1997. – 157 с.
46. Могилевский В.Д. Методология систем: вербальний подход / В.Д. Могилевский // Отделение экон. РАН; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». - М.: ОАО Издательство «Экономика», 1999. – 251 с.
47. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління / Н.Р. Нижник, О.А. Машков. Навч. посібник // За заг. ред. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.
48. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ / В.М. Плішкін. Підручник // За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф.Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. - 702 с.
49. Богданов А.А. Тектология: (Всеобщая организационная наука). В 2-х кн.: Кн. 1 / Редкол. Л. И. Абалкин (отв. ред.) и др. / Отд-ние экономики АН СССР. Ин-т экономики АН СССР. - М.: Экономика, 1989. – 304 с.
50. Атаманчук Г. Обеспечение рациональности государственного управления / Г. Атаманчук. - М. : Юрид. лит., 1990. - 352 с.
51. Садовський В.Н. Основание общей теории систем. Логико-методологический анализ / В.Н. Садовський. – М.: Наука, 1974. – 279 с.
52. Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования) В.Г. Афанасьєв. – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
53. Мельник Ю.В. Правове регулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади : дис…канд. юрид. наук : 12.00.07 / Мельник Юрій Віталіович. – К., 2006. – 185 с.
54. Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні / В. Б. Авер'янов. – К. : Ін Юре, 1997. – 48 с.
55. Авер’янов В.Б. Поняття органу виконавчої влади як базового елемента апарату державного управління / В.Б. Авер’янов // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. – К.: Факт, 2003. – С. 54–58.
56. Фрицький О.Ф. Конституційне право України / О.Ф. Фрицький. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 2-е вид., перероб та допов. – 510 с.
57. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін. // За ред. Ю. П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.
58. Крылов Ю. Особенности становлення международной правосубъектности местных органов власти Украины / Ю. Крылов, М. Баймуратов // Юридический вестник. - 1996. - №3. - С.63.
59. Селівон М. Розвиток законодавства про органи виконавчої влади М. Селівон // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – К. – 1999. – Вип. 1. – С.11-18.
60. Азовкин И.А. Научно-техническая революція как один из факторов, влияющих на систему органов государственного управления / И.А. Азовкин // Государственное управление в СССР в условиях научно-технической революции. - М.: Юрид. лит., 1978. – 171 с.
61. Марченко М.М. Теория государства и права (2-е издание) / М.М. Марченко. – М.: Зерцало, 1996. – 476 с.
62. Комаров С.А. Общая теория государства и права (2-е издание) / С.А. Комаров. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
63. Янчук О.Ю. Організаційно-правові питання удосконалення діяльності органів виконавчої влади в контексті адміністративної реформи : дис.. канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Янчук Олександра Юріівна. – Ірпінь., 2005. – 234 с.
64. Опришко В. Державно-правова реформа в Україні: основні напрями В. Опришко // Право України. – К. – 1998. - №1. - С. 11-16.
65. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах. Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). - К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.
66. Борденюк В.І. Організаційно-правові проблеми відносин місцевих Рад з підприємствами (об'єднаннями) та організаціями в сфері комплексного соціально-економічного розвитку своїх територій: автореф. канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / В.І. Борденюк. - К., 1993. - 17 с.
67. Борденюк В.І. Організаційно-правові проблеми відносин місцевих Рад з підприємствами (об'єднаннями) та організаціями в сфері комплексного соціально-економічного розвитку своїх територій: дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / Борденюк Василь Іванович. - К., 1993. – 211 с.
68. Кравцова Т.М. Адміністративно-правові засади здійснення державної регуляторної політики в сфері господарювання : дис…докт. юрид. наук : 12.00.07 / Кравцова Тетяна Миколаївна. – Х.,2004. – 456 с.
69. Уроки і перспективи місцевого самоврядування. З виступу Президента України Л.Д.Кучми на урочистих зборах Асоціації міст України 7 грудня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 12 грудня.
70. Кравченко В.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права) / В.В. Кравченко, М.В. Пітник. Навч.посібник. – К.: Арарат-Центр, 2001. – 302 с.
71. Концепція державної регуляторної політики: Проект для обговорення. // Перспективні дослідження. – 1999. - №6 – 38 с.
72. Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування / В.В. Медведчук. – К.: Україна, 1996. – 148 с.
73. Батанов О. Функції територіальних громад як специфічних суб’єктів / О. Батанов // Право України. - 1998. - № 8. - С. 21-24.
74. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. - Ст.170.
75. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.
76. Курінний Є.В. Предмет та об’єкт адміністративного права України / Є.В. Курінний. Монографія. - Д.: Юрид. акад. м-ва внутр. справ; Ліра лтд, 2004. – 340 с.
77. Азаркин Н.М. Монтескье / Н.М. Азаркин. - М.: Юрид. лит., 1988. – 128 с.
78. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / В.Н. Хропанюк. Учеб.пособ. для вузов // Под.ред. В.Г.Стрекозова. – М.: «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995. – 384 с.
79. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін. // За ред.М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.
80. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник / С.Г. Стеценко. — К.: Атіка, 2008. — 624 с.
81. Скакун О.Ф. Теория государства и права / О.Ф. Скакун. Учебник: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
82. Административное право: Учебн. / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. - М.: Юристъ, 1999. - 728 с.
83. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник / В.Я. Малиновський. - Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - 558 с.
84. Хоменко О.Ю. Виконавча влада: соціально-правова природа, особливості : автореф. дис…канд.. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права;історія політичних і правових учень» / О.В. Хоменко. – Х, 2005. – 19 с.
85. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. - 592 с.
86. Административное право: Учебник под ред. Попова Л.Л. Изд-е 2-е, пер. и доп., М., Юристъ, 2005. - 512 с.
87. Ославський М. І. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади / Ославський М. І. Навчальний посібник. – Київ. Видавництво «Знання» - 2009. - 216 с. // Електронна бібліотека Князєва [Електронний ресурс]. Режим доступу до сайту: http://ebk.net.ua/Book/dvu/oslavskyj_vvu/part1/103.htm.
88. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
89. В.Б. Авер’янов. Державне управління: теорія і практика / Авер’янов В.Б. – К., 1998. - 432 с.
90. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс / Ю.А. Тихомиров. - М., 2001. - 652 с.
91. Ківалов С. В. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник / С. В. Ківлов, Л.Р. Біла. - Вид. друге, перероб. і доп. - Одеса: Юридична література, 2002. - 312 с.
92. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико–правовий аспект) / В.В. Цвєтков. – Х.: Право, 1996. – 164 с.
93. Websters’s New World Dictionary.–N.Y.: Warner Books, 1987.– 696 p .
94. Экономика: Учебник. 3–е изд., перераб. и доп. / Под ред. А.С.Булатова. – М.: Юристъ, 2002. – 896 с.
95. Англо–український словник термінів і понять з державного управління / Уклали: Г. Райт та ін.; Пер. з англ. – К.: Основи, 1996. – 128 с.
96. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.