ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

brief description

ЗМІСТ

В С Т У П
3 – 12
РОЗДІЛ І. ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ 13 – 69
1.1. Правовий захист людини як предмет дослідження загальної теорії права…………………………………………………………...
13 – 26
1.2. Теорія правозахисної мети ………………………………………… 26 – 37
1.3. Механізм правового захисту …………………………………… 37 – 69

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ТА ГАРАНТУВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ………………………

70 – 120
2.1. Поняття та ознаки принципів правового захисту людини………… 70 – 84
2.2. Класифікація принципів правового захисту людини……………… 85 – 113
2.3. Соціально-правова природа гарантування захисту прав людини… 114 – 120

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІЇ ПРАВА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ………...
121 – 158
3.1. Функціональні призначення права в процесі захисту прав людини 121 – 134
3.2. Традиційні функції права та їх генезис 135 – 158

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….
159 - 162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………
163 - 178

В С Т У П

Актуальність і рівень дослідженості теми дисертації. Свобода особи, права людини і громадянина, їх генезис, соціальні витоки та призначення є однією з вічних проблем історичного та соціально-політичного розвитку людства. Ця проблема є актуальною протягом багатьох тисячоліть, залишаючись у центрі уваги багатьох дослідників, які аналізували її з різноманітних сторін – політико-правових, філософських, релігійних, етичних, соціальних. В різноманітні епохи та на різних етапах розвитку суспільства права людини набували різноманітного значення, що зумовлювалось соціальною позицією кіл, які знаходились при владі, та превалюючою в суспільстві ідеологією.
Суттєвим фактором розвитку сучасного суспільства в Україні, засобом формування соціальної та правової державності є конституційне проголошення прав та свобод особи в якості вищої цінності. Між тим формальне визнання самих демократичних та широких прав та свобод не означає одномоментної появи у людини можливості користуватися покладеними в основу прав благами у повному обсязі. Важливим є створення ефективного соціально-правового механізму реалізації прав і свобод, що вміщає гарантії їх забезпечення і захисту.
В сучасній вітчизняній науковій юридичній літературі теорія гарантій прав і свобод людини, пов’язана з ними нормотворча, правозастосовча та інша практика потребують підвищеної уваги, переосмислення та внесення немалих коректив. Це продиктовано перш за все відходом від ідей тоталітарного суспільства, глибокими політичними та соціально-економічними перетвореннями, гуманізацією законодавства та потребою приведення правогарантуючих функцій сучасної держави у відповідність до конституційних та міжнародних стандартів у сфері прав людини.
Права людини – це складне багатомірне явище, що має еволюційний характер. На протязі історії розвитку людства вплив прав людини на всі явища та фактори суспільної дійсності був суттєвим. Вони визначали сутність, зміст права, його цінність та процес функціонування. Різним рівням розвитку суспільства відповідали свої уявлення про права окремої особи, що необхідне та заборонене в її поведінці. Саме ці уяви і знаходили свій вияв у праві, в його функціях, закріплюючись у законодавстві та правозастосовчій діяльності, стверджуючись у політиці, економіці, соціальних та державних інститутах. Від цього залежав правовий статус особи, її роль та цінність у суспільстві, можливості її самореалізації, ефективність та адекватність механізму реалізації та захисту прав і свобод людини та цінність правової системи і права в цілому. Тому вивчення проблем гарантування і захисту прав людини надає можливість визначити стан та рівень розвитку суспільства, місце людини в системі суспільних відносин, ефективність впливу права на суспільні процеси. Вищенаведене визначає наукову корисність та актуальність дослідження обраної теми.
Захист прав людини як юридична категорія має важливе значення як гарантія існування, реалізації та охорони Конституції України. Основне призначення захисту виявляється у законодавчо передбаченій можливості людини використовувати з метою захисту свого права дозволені законом примусові дії з вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної зобов’язаної поведінки.
Актуальність дослідження підсилюється включно важливим значенням виконання завдання по прискоренню створення ефективного правового механізму захисту прав людини. Окрім того, існування реального “правового захисту” людини в цілому, а також відповідальності держави перед особою, є тим чинником, що стверджує у правосвідомості людини уявлення про справедливість, доцільність існуючої державної влади, забезпечуючи тим самим її легітимність.
Таким чином, проблема полягає в тому, що правовий захист не досліджувався в тій мірі, в якій це необхідно в інтересах законотворчості та правозастосовчої діяльності. Ми повинні намагатися теоретично осмислити правовий захист і його гарантування, за сучасних умов таке питання набуває особливої уваги і значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у розвитку нашої країни. Рішучий поворот до прогресивних демократичних відносин, розбудова державної незалежності в Україні владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації гарантування захисту прав людини. Метою цього питання є виділення правового захисту людини і його гарантування як самостійної юридичної категорії в законодавстві нашої країни.
Проблема захисту прав людини має не лише науково-теоретичне, а і практичне значення, оскільки пов’язується з визначенням шляхів подолання ідей пріоритетності суспільного буття – колективного над індивідуальним, державного над приватним. Звичайно, що стереотипи мислення не можуть зникнути одномоментно, не дивлячись навіть на високу ефективність ідеї гарантування та захисту прав людини. Ще і на сьогодні не пережили себе методи здійснення влади, засновані на політичному та ідеологічному примусі, значному ступені суб’єктивізму при прийнятті державних рішень різного рівня.
Проголошення прав і свобод вищою соціальною цінністю зовсім не визначає можливостей їх ефективного здійснення на практиці. Необхідним є створення дієвого, реально функціонуючого механізму їх реалізації, забезпечення та захисту з позицій гарантій прав особи. Останнього часу саме цій проблемі стало приділятися більше уваги в літературі, про що свідчать публікації на рівні монографій, збірок наукових праць, журнальних та науково-популярних статей. Між тим, звертає на себе увагу той факт, що в силу різноманітних причин цілий ряд проблем, що знаходяться в площині функціонування механізму реалізації гарантій прав особи, залишаються поки що без відповіді. Ця обставина також визначає актуальність дослідження у сфері теорії правового захисту можливостей, наданих суспільством і державою.
Отже, проблема дослідження інституту захисту прав і свобод особи має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження теорії правозахисної мети, співвідношення гарантування прав та функцій права, значення інституту захисту в процесі побудови правової соціальної держави. Практичний характер має визначення механізму правового захисту прав людини, його функцій та шляхів підвищення ефективності.
Багатоаспектний характер теми дисертаційного дослідження визначив необхідність звернення до різноманітних галузей знань, а саме – робіт у сфері філософії; політології; загальної теорії держави та права; теорії прав людини. Тема охорони та захисту прав і свобод особи завжди була у центрі уваги юридичної науки. Їй присвятили дослідження представники різноманітних галузей наукових досліджень.
Теоретичну основу дослідження склали праці таких вчених, як В.Б.Авер’янов, О.О.Алексєєв, С.С.Алексєєв, М.В.Баглай, М.І.Байтін, О.Г.Бережнов, В.Ф.Бойко, О.М.Василь’єв, П.Г.Виноградов, М.В.Вітрук, Л.Д.Воєводін, Б.М.Габрічидзе, О.М.Горовцев, В.П.Грибанов, В.Є.Гулієв, О.І.Денисов, В.Н.Денисов, О.І.Єкімов, П.Б.Євграфов, В.О.Євдокимов, О.В.Іванов, В.К.Князєв, А.Є.Козлов, Н.М.Коркунов, В.М.Кудрявцев, О.О.Кутафін, В.В.Лазарєв, О.А.Лукашова, Н.С.Малеїн, О.В.Малько, О.В.Марцеляк, М.Н.Марченко, М.І.Матузов, О.О.Мережко, А.О.Мішин, Є.В.Назаренко, В.І.Нікітинський, В.Ф.Опришко, М.П.Орзіх, І.Л.Петрухін, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабинович, Т.Н.Радько, А.Л.Ременсон, І.В.Ростовщиков, І.М.Рудинський, В.І.Руднєв, І.С.Самощенко, Г.А.Свердлик, В.Г.Смірнов, А.В.Стремоухов, І.А.Тимченко, Є.В.Тихонова, М.Ю.Тодика, К.Б.Толкачев, І.Є.Фарбер, А.Г.Хабібулін, В.Є.Чиркін, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, Л.С.Явич та ін. Аналіз теоретичних концепцій цих науковців дав змогу оцінити стан проблем, що досліджуються, визначити коло питань, які взагалі не були предметом наукового пошуку. Підкреслюючи безперечну наукову цінність використаних джерел, слід сказати про факт наявності серед них чималої кількості таких, які страждають ідеологічною перевантаженістю, що була притаманна на час їх розробки. Їх використання можливе не лише тому, що юридична наука не створюється безпідставно за одну мить, а й необхідне тому, що в ній можна знайти і піддати критичному аналізу класичні наукові положення (щодо правового статусу людини взагалі чи інституту правового статусу зокрема; її історичного розвитку тощо), які необхідні для формування сучасної вітчизняної правової науки.
Однак, не зменшуючи досягнутого, слід визнати, що проблема спеціально-юридичного механізму забезпечення прав людини і громадянина не була, по суті, предметом окремого наукового аналізу. Відсутність глибоких досліджень досить негативно позначається як на розвитку загальносоціальних та юридичних засобів, за допомогою яких громадяни можуть захистити власні законні інтереси, так і на концепції системи прав людини.
Відомо, що людина тривалий час визначалась “гвинтиком” державної машини, що є відчуженим від власності. Відповідно, завданням вітчизняної науки є подолання недовіри співвітчизників до морально-правових цінностей людського життя. Теоретичною базою досягнення зазначеної мети є створення цілісної концепції прав людини, що включає дослідження соціально-юридичного механізму забезпечення прав та свобод людини.
Незадовільний стан розробки проблеми правового захисту і зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.
Об’єктом дослідження є інститут захисту прав людини як правова категорія, що характеризується певними ознаками, особливостями та своєрідним призначенням.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми становлення та функціонування механізму захисту прав людини як важливого елементу та якісної характеристики громадянського суспільства і правової держави, що характеризуються наявністю функцій, принципів та механізмів.
Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми захисту суб’єктивних прав, метою дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз теоретичних питань становлення та функціонування інституту правового захисту людини, дослідження сутності, змісту та структури юридичного механізму забезпечення прав людини і громадянина, його ефективності.
Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою наступні завдання:
- дати характеристику сутності та змісту прав і свобод людини з врахуванням існуючих сучасних політико-правових концепцій, обґрунтовуючи загальне та особливе між категоріями права людини і права громадянина;
- визначити зміст понять “захист”, “захист прав людини”, “правова захищеність” та їх співвідношення з проблемами гарантування та забезпечення прав;
- проаналізувати історичні основи становлення інституту правового захисту та можливі перспективи його розвитку в умовах правової держави та громадянського суспільства;
- виявити мету та функції правового захисту;
- дати характеристику механізму правового захисту людини з точки зору його ознак, структури, функцій та принципів організації;
- з’ясувати взаємодію та взаємозв’язок захисту прав людини та функцій права як засобу правового забезпечення захисту;
- розробити науково-практичні рекомендації по вдосконаленню законодавства та правозастосування у сфері охорони та захисту прав людини.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали гуманістичні філософські та етичні вчення, прогресивні правові концепції минулого та сучасності.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальнотеоретичні методи та підходи до визначення змісту інституту правового захисту людини і громадянина. З цією метою дисертантом використовується система як загальнофілософських (діалектика, об’єктивність, історизм), загальнонаукових (метод системного аналізу, структурно-функціональний, ретроспективно-порівняльний, метод моделювання і прогнозування), так і спеціальних (формально-юридичний, порівняльно-правовий, статистичний) методів дослідження.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволили всебічно розглянути інститут правового захисту, його місце і роль в системі правового статусу людини і громадянина та в загальній теорії держави та права.
Наукова новизна роботи полягає у спробі вперше в умовах незалежної України, в рамках зазначеного наукового юридичного дослідження, проведеного з використанням сучасних досягнень історії та філософії, із загальнотеоретичних позицій проаналізувати інститут правового захисту людини. В дисертації викладаються концептуальні положення щодо функціонального призначення права в процесі захисту прав та на основі вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду у цій сфері обґрунтовуються основні шляхи та напрямки підвищення ефективності законодавства.
Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять наступні висновки, положення і рекомендації:
- права та свободи людини потребують захисту з боку держави на основі таких об’єктивних факторів, як конституційне визнання людини та її прав вищою цінністю, пріоритет відповідних міжнародно-правових стандартів, невідчужуваність та належність фундаментальних прав і свобод кожному від народження;
- засоби захисту прав людини наряду з гарантіями їх забезпечення є змістовним елементом юридичного механізму реалізації прав та свобод;
- інститут захисту прав людини являє собою систему міжнародних та національно-державних засобів, правил та процедур, що націлені на дотримання, охорону та відновлення всього комплексу прав та свобод;
- основною метою інституту правового захисту є охорона та захист суб’єктивних прав; завданням – дотримання та поновлення порушених прав; функціями – охоронна, компенсаційна, інформаційна, виховна, контрольна;
- в процесі дослідження проблеми правового захисту прав людини необхідно враховувати досягнення вітчизняної юридичної думки; сприйняття загальнолюдських цінностей у сфері прав людини; специфіку конституційно-правового регулювання; позитивний зарубіжний досвід у цій сфері та ефективність механізму забезпечення правового захисту;
- складовими елементами механізму правового захисту є механізм охорони, механізм захисту, механізм поновлення порушених суб’єктивних прав, механізм виховання;
- основними складовими ефективності інституту правового захисту є: а) інформативно-правові акти, міжнародні угоди і договори; б) діяльність різноманітних соціальних інститутів громадянського суспільства; в) політико-правові процедури захисту; г) міжнародні та національні механізми контролю за захистом прав людини;
- під впливом ідей захисту прав людини з’являються такі нові функції права, як досягнення соціальної злагоди; вирішення конфліктів; досягнення соціального компромісу та узгодження різноманітних інтересів, які відображають гуманістичний характер права.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретична значимість дослідження обумовлена тим, що отримані висновки і узагальнення доповнюють та розвивають розділи теорії права та держави, що стосуються правового положення особи, демократії, законності, функцій права, вдосконалення механізмів правового регулювання та захисту. Вміщені в дисертації положення стосовно поняття, меж, мети, принципів, структури та функцій правового захисту можуть слугувати базовими конструкціями в процесі подальших загальнотеоретичних та галузевих досліджень тематики, стати корисними для її осмислення в історичному, філософському, соціологічному та інших аспектах.
Практична значимість дослідження виявляється у врахуванні отриманих автором результатів:
- в процесі розробки та вдосконалення законодавства про права та свободи особи;
- для підвищення ефективності діяльності суб’єктів у сфері захисту прав людини;
- при підготовці підручників та навчальних посібників;
- у процесі викладання нормативних та спеціальних курсів для студентів юридичних закладів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, де і виконувалась робота. Вона є складовою частиною загальної теми “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101V001010).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Положення дослідження викладені у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Окремі результати дисертації доповідалися на конференціях:
1. Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем // Матеріали міжнародної наукової конференції. М.Київ, 2000р. – Київ, 2001. (Тези опубліковані).
2. Парламентаризм в Україні: теорія та практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. М.Київ, 26.06.2001р. – Київ, 2001. (Тези опубліковані).
Окрім того, результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави та права юридичного факультету Запорізького державного університету, враховувались у навчально-методичній діяльності автора.
Структура і обсяг дисертації. Специфіка мети та завдання дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи. Вона складається із вступу, трьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 178 сторінок, в тому числі список використаних джерел 16 стор. (189 посилань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані в Конституції України найвищою цінністю. Права і свободи людини і громадянина є змістом і спрямованістю діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Комплексна розробка теоретичних та практичних проблем інституту захисту прав людини в Україні та поставлені завдання знайшли своє втілення в таких наукових і практичних результатах дисертаційного дослідження, які винесені на захист:
1. Проблеми прав та свобод особи є виключно актуальними. В сучасному світі лише ті країни є демократичними, в яких права і свободи людини закріплені законом у відповідності до загальновизнаних міжнародно-правових стандартів, які підкріплюються владою, які визнаються пріоритетними та верховними.
Захист прав людини є не тільки законодавчою категорією, а й практичним завданням органів державної влади і місцевого самоврядування, а також громадських об’єднань. Правовий захист людини – самостійне цілісне поліструктурне правове явище, відносно новий напрям не тільки в законотворчій і правозастосовчій діяльності, але й новий напрям у юридичній науці, зокрема, загальній теорії права. Дослідження походження поняття “правовий захист людини” стало вихідним пунктом його аналізу як правової реальності. Встановлення співвідношення понять “правовий захист” з одного боку і подібних із ним – з іншого, по-перше, підтверджує висновок автора про те, що правовий захист людини – це якісно нове правове явище у вітчизняній теорії і практиці, а по-друге, дає можливість досліджувати його в “чистому” вигляді.
2. В юридичній літературі мета захисту прав людини спеціально не аналізувалась. Відповідно у законодавстві також ще не закріплена головна або основна мета захисту прав людини.
Правозахисна мета полягає у тому, щоб забезпечити правову захищеність тих суспільних відносин, в яких одним із суб’єктів є людина. Розподіл мети захисту прав людини відповідає розподілу цього захисту на складові його частини. Зображення такого розподілу у вигляді схеми автор називає “деревом мети”.
В основу розподілу мети покладено:
предмет захисту (різноманітні групи правозахисних відносин);
характер мети (кінцева, конкретна, загальна, реальна та ін.).
Правозахисною метою держави є такий рівень визнання дотримання і захисту прав і свобод людини, який відповідає об’єктивним вимогам нормативного регулювання і високому рівню їх реалізації. Отже вища правозахисна мета держави, що формулюється на основі тлумачення Конституції України, є одночасно і правозахисною метою правової системи України.
Основами класифікації правозахисної мети в залежності від її характеру автором виділені такі ознаки: 1) межі охоплення правозахисних відносин; 2)вагомість для захисту прав людини; 3) черговість здійснення і повнота відтворення кінцевого результату; 4) ступінь обґрунтованості; 5) ступінь можливості і зрілості; 6) походження (природа); 7) спосіб і реалізація суб’єктами права.
Правозахисну мету автор класифікує в залежності від її характеру на групи:
загальна і приватна (специфічна, конкретна);
основна і неосновна;
кінцева (первинна, вихідна, перспективна, стратегічна), проміжна (оперативна); безпосередня (найближча, тактична, поточна, конкретна).
Автор доводить, що засоби здійснення правозахисної мети, реальність і своєчасність визначаються наявністю об’єктивних і суб’єктивних, матеріальних і інтелектуальних умов і засобів, які має держава.
Отже, розробка проблеми мети правового захисту людини в Україні у повному її обсязі – одне з найважливіших завдань як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук.
3. Реалізація прав і свобод являє собою своєрідний юридичний механізм, що визначається як соціально обумовлений та законодавчо закріплений комплекс узгоджених дій суб’єктів по реалізації закріплених суб’єктивним правом благ. Серед юридичних засобів гарантування розуміють ті, що націлені на забезпечення здійснення прав та на їх захист від правопорушення.
Автор вважає, що правовий захист людини є “вертикальним зрізом” правового регулювання, оскільки він, як і правове регулювання, має свій механізм. Механізм правового захисту визначається як динамічна система правових форм, засобів і заходів, дія і взаємодія яких спрямована на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у разі порушення. Він містить в собі три елементи: 1) охорону прав; 2) захист прав; 3) юридичну допомогу людині. Теорія захисту прав людини як складова частина загальної теорії права потребує інтенсивного розвитку. В її межах необхідно активно вивчати такі проблеми як захист прав людини; правозахисні норми: їхні особливості, види, зміст; неурядові правозахисні організації: їхній правовий статус, види та зміст діяльності; парламентські форми захисту прав людини; соціальний і правовий захист; міжнародно-правовий захист як чинник внутрішньодержавного захисту.
Проведений аналіз підтверджує доцільність створення в межах юридичної науки сучасної теоретичної Концепції правового захисту людини, яка має стати підсумком досягнутого, охопити всі особливості правових явищ, так чи інакше пов'язаних із захистом прав людини, узагальнити основні теоретичні висновки галузевих юридичних наук і сформулювати на цих засадах положення, котрі стали б загальновизнаними і міцно ввійшли б в арсенал категорій і понять загальної теорії права.
Необхідно також провести систематизацію всіх норм, що регулюють захист прав людини. Наслідком такої роботи може стати Кодекс захисту прав людини. Реалізація цих заходів сприятиме підвищенню ефективності вже чинної системи захисту прав людини в Україні, стимулюватиме нові наукові дослідження в цій галузі.
4. Проблема принципів правового захисту потребує всебічного дослідження на новій конституційній основі з урахуванням існуючих проблем теорії та практики.
Принципами правового захисту людини є особливе виявлення загальних принципів права, до числа яких загальна теорія права відносить: законність, рівність всіх перед законом і судом, справедливість, гуманізм, презумпцію невинуватості і незворотність дії закону, який встановлює чи обтяжує відповідальність. Принципи правового захисту є критерієм законності й правомірності дій громадян і посадових осіб, адміністративного апарату і органів юстиції. Вітчизняна юридична наука не дає визначення принципів правового захисту. Автор формулює поняття принципів правового захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. – М.: Юрид. лит., 1984. – 190 с.
2. Матеріали XIX Всесоюзної конференції Комуністичної партії Радянського Союзу. – М., 1988. – 228 с.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990р, – К., 1990. – №31. – Ст.429.
4. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Харків: КОНСУМ, 2000. – 464 с.
5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996. – №30. – Ст.141.
6. Рабінович П., Панкевич І. Межі прав людини і конституція України // Право України. – 1997. – №5. – С. 25-26.
7. Мороз В. Деякі питання ефективності правових норм, спрямованих на захист прав дітей // Право України. – 1999. – №8. – С. 48-50.
8. Литвиненко А. Захист дітей – обов’язок держави // Право України. – 1997. – №5. – С. 25-26.
9. Полешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України. – 1996. – №7. – С. 32-35.
10. Чубар Л. Права жінок в Україні як об’єкт правового захисту // Право України. – 2000. – №5. – С. 12-14.
11. Лапка О. Соціально-правовий захист працівників міліції України // Право України. – 2000. – №4. – С. 17-20.
12. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист в кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4. – С. 39-41.
13. Богачова Л.Л. Тенденції розвитку національного законодавства і проблема прав людини // Права людини і правова держава. – Х., 1998. – 440 с.
14. Постанова Верховної Ради України “Засади державної політики України в галузі прав і свобод людини” від 17 червня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №35. – Ст.303.
15. Бандурка О. Крок до правової держави // Право України. – 1991. – №3. – С. 11-13.
16. 50-річчя Конвенції про захист прав людини та основних свобод (з міжнародної конференції) // Право України. – 2001. – №3. – С. 136-137.
17. Галушко Ю. Важливий інститут захисту прав громадян // Право України. – 1996. – №5. – С. 46-48.
18. Шишкін В. Чи готова держава до захисту прав громадян? (риторичні міркування) // Право України. – 1995. – №12. – С. 28-32.
19. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №34. – Ст.504.
20. Коровников А.В. Социальная защита военнослужащих (теоретико-правовой аспект): Авто-реф. дис… канд. юрид. наук. – С-Пб., 1995. – 23 с.
21. Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1986 – 174 с.
22. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.91р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №30. – Ст.379.
23. Приходько С. Держава і соціальний захист громадян // Право України. – 1999. – № 9. – С. 22-26.
24. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах. – М.; Русский язык Т. 1: А-З. 1999. – 699 с.
25. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. докт. филол. наук, проф. Н.Ю. Шведовой.: Рус. яз., 1984. – 797 с.
26. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид лит., 1985. – 175 с.
27. Стремоухов А.В. Правовая защита человека: Теоретический аспект. Дис… докт. юрид. наук: – С-Пб., – 1996. – 423 с.
28. Воеводин Л.Д. Система конституционных прав и свобод советских граждан, юридические условия и средства их обеспечения и охраны // Юридические гарантии конституционных прав и свобод в социалистическом обществе. – М., 1987. – С. 59-75.
29. Тихонова Б.Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: – М., 1972. – 22 с.
30. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Х., 1997. – 63 с.
31. Васильев А.М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
32. Эбзеев Б.С. Советское государство и права человека: Конституционные вопросы. – Саратов, 1986. – 218 с.
33. Тимченко І.А. Конституційні права й обов'язки радянських громадян. – К., 1985. – 236 с.
34. Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР: вопросы теории. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. – 120 с.
35. Толкачев К.Б., Хабибулин А.Г. Органы внутренних дел в механизме обеспечения личных конституционных прав и свобод граждан – Уфа: Уфим. высш. шк. МВД СССР, 1991. – 98 с.
36. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 223 с.
37. Реализация прав граждан в условиях развитого социализма / Под ред. Лукашева Е.А. – М.: Наука, 1983. – 264 с.
38. Копцелидзе Р.У. Правовая и социальная защита сотрудников милиции: Автореф. дисс… канд. юр. наук.: – М.: Московск. высш. шк. МВД РФ, 1993 – 22 с.
39. Порощук С.Д. К вопросу о социально-правовй защите личности // Проблемы обеспечения прав в деятельности органов внутренних дел. – М.: Акад. МВД РФ., 1994. – С. 68-73.
40. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (словник термінів) від 20 січня 1997 р.” // Урядовий кур’єр. – 1997. – №26-27.
41. Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем / Матеріали міжнар. наук. конфер. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 411 с.
42. В’ялий О. Що може поліпшити захист? // Право України. – 1998. – №12. – С. 101-102.
43. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 2001. – №1. – С. 15-21.
44. Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. – 1997. – №12. – С. 98-99.
45. Шимон С. Про розмір відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – №12. – С. 89-95.
46. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. Т. 1. – М.: Юрид лит., 1981. – 360 с.
47. Иеринг Р. Цель в праве. Т. 1. – С-Пб, 1881. – 632 с.
48. Экимов А.И. Категория цели в науке права // Философские проблемы государства и права. – Л.: Изд-во Ленинградск. гос. ун-та, 1979. – 49-58.
49. Самощенко И.С., Никитский В.И. Цели правовых норм – масштаб оценки и эффективности // Учен. зап. ВНИИСЗ. – Вып. 19. – М., 1969. – С. 46-61.
50. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность / Под ред.М.И.Матузова. – Саратов, 1989. – 218 с.
51. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М., 1971. – 223 с.
52. Голунский Е.А. К вопросу о понятии правовой нормы в теории социалистического права // Сов. гос-во и право. – 1961. – №4. – С. 21-36.
53. Керимов Д.А. Категория цели в советском праве // Правоведение. – 1964. №3. – С. 29-37.
54. Экимов А.И. Справедливость и социалистическое право. – Л.: ЛГУ, 1980. – 120 с.
55. Покровский И.Ф. Формирование правосознания личности (Вопросы теории и практики). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1972. – 156 с.
56. Jleонтьев A. Н. Деятельность. Сознательность. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – 304 с.
57. Луковская Д.И. Политические и правовые учения: историко-теоретический аспект. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 161 с.
58. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Политиздат, – 1986. – 324 с.
59. Михайловская И.Б., Кузьминский Е.Ф., Мазаев Ю.Н. Юридическая помощь населению: потребности и возможности / Ред. И.Б. Михайловская. – М.: Проектная гр-па по правам человека, 1995. – 89 с.
60. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности.– Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 201 с.
61. Ковальов В.И. Мотивы поведения и деятельности / Отв. ред. А.А. Бондлев; АН СССР, Ин-т психологии, – М.: Наука, 1988. – 191 с.
62. Кудрявцев В.Н. Правовое повение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
63. Горшенев В. М., Недбайло П.Е. Процессуальная форма и ее социально-юридические возможности в социалистическом обществе // Юридическая процессуальная форма: теория и практика. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 7-53.
64. Иванов О. В. Защита субъективных прав и проблема истини в гражданском процессе // Вестник МГУ. Сер. право. – 1996. – №2. – 241 с.
65. Сабикенов С.К. Некоторые вопросы защиты субъективных прав и охраняемых законом интересов советских граждан // Проблемы госуд. и права: Труды науч. сотр. и аспирантов. Вып. 9. – М.: ИГП АН СССР, 1974. – С. 61-68.
66. Парламентаризм в Україні: теорія та практика / Матеріали міжнар. наук.-практ. конфер. – К.: Книга, 2001. – 660 с.
67. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 284 с.
68. Конституційні права і свободи людини та громадянина (“круглий стіл”) // Право України. – 1997. - №9. – С. 17-18.
69. Гориславский К. Гарантії права людини на самозахист та здоров’я // Право України. – 2001. – №35. – С. 35-42.
70. Рабінович П. Рішення Європейського Суду з прав людини спроба концептуально-методологічного аналізу // Право України. – 1997. – №12. – С. 32-44.
71. Неліп M.I., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. 2-ге вид. – К.: Наукова думка, 1999. – 192 с.
72. Орзіх М.П. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України. – 1992. – №4-5. – С. 7-12.
73. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист та основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції // Відомості Верховної. Ради України. – 1997. – №40. – Ст.263.
74. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України, - 1999. – №5. – С. 18-23.
75. Всеобщая декларация прав человека (на украинском, русском и английском языках) // Юридический весник. – 1998 – №4. – С. 5-6..
76. Международный пакт о гражданских и политических правах // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1976. – №17. – Ст.291.
77. Тараненко С. Механізм захисту громадянами прав і свобод під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення // Право України. – 1998. – №11. – С. 141-143.
78. Діяльність судів України по забезпеченню прав і свобод людини // Право України. – 1999. – №2. – С. 25-31.
79. Чиркин В.Е.Основы конституционного права: Учебное пособие. – М.: “Манускрипт”, 1996. – 272 с.
80. Омельянченко Г. Питання захисту конституційних прав людини у кримінальному судочинстві України // Право України. – 1997. - №3. – С. 15-20.
81. Конституція (Основний закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20 квітня 1978 р. – К.: Політвидав. України, 1979. – 44 с.
82. Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001 - №9. – 416 с.
83. Кримінально-процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - №9. – С. 12-200.
84. Шепель А. Застереження до міжнародних договорів (практика України) // Право України. – 1997. - №10. – С. 60-65.
85. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49 – Ст.272.
86. Закон України “Про Арбітражний суд” від 4 червня 1991р // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №36. – Ст.469.
87. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” // Голос України. – 2001. – №116.
88. Закон України “Про внесення змін в Арбітражний процесуальний кодекс” від 21 червня 2001 р. // Голос України. – 2001. – №112.
89. Козлов А.Є. Конституционное право. – М.: Юрист, 1997. – 480 с.
90. Комментарий к Конституции Росийской Федерации: Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. / В.А. Мирошникова. – М.: ЭКМОС. – 1999. – 175 с.
91. Тодика М.Ю., Марцеляк О.В. Конституційний суд в Україні і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян. – Х., 1996. – С. 52.
92. Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1999. – №4. – С. 35-39.
93. Рішення Конституційного Суду України “У справі за поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. - №2. – С. 4-15.
94. Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – №2. – С. 3-10.
95. Івашкович І. Реально забезпечити право на захист // Право України. – 1999. – №6. – С. 84-85.
96. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини // Право України. – 1997. – №3. – С. 36-39.
97. Про внесення до Закону України “Про прокуратуру”, від 12 липня 2001 р.: Закон України // Голос України. – 2001. – №134.
98. Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі // Право України. – 1999. – №2. – С. 101-103.
99. Хольота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – №3. – С. 31-34.
100. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2 изд., доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 382 с.
101. Баглай В.М., Гарбичидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и фак-ов. – М., 1996. – 386 с.
102. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Издательство “Зерцало”, 1998. – 480 с.
103. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. – М.: Юристъ, 1995. – 480 с.
104. Мишин А.А. Конституционнное (государственное право зарубежных стан: Учебник. – М.: Белые альвы, 1996. – 400 с.
105. Шаповал В.М. Конституційні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 135 с.
106. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Арт Ек; Вища школа, 1998. – 264 с.
107. Шумак І. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні. // Право України. – 1999. – №10. – С. 15.
108. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – №6. – С. 6-18.
109. Тацій В. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини – головний конституційний обов’язок демократичної, правової, соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №4. – С. 3-18.
110. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт. – упоряд. М.І.Хавронюк. – К.: Парламент. вид-во, 1999. – Ст.55. – 544 с.
111. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р. Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції: // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №40. – С. 263.
112. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень про захист прав і основних свобод людини) // Право України. – 2001. – №1. – С 34-37.
113. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України. – 1998. – №2. – С. 3-7.
114. Черней В., Строков І. Конституційне забезпечення прав людини в Україні // Право України. – 1999. – №10. – С. 93-95.
115. Правоприменение в Советском государстве / Отв. ред. И.Н. Кузнецов, И.С. Самощенко. – М.: Юрид. лит., 1985. – 303 с.
116. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – №11. – С. 30-34.
117. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія / Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Юрінком Інтер., 1998. – 208 с.
118. Васильев А.М. О правовых идеях-принципах // Сов-е. гос. и право. – 1975. – №3. – С. 11-18.
119. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права. // Сов-е гос. и право. – 1970. – №6. – С. 21-29.
120. Якуб М.Л. О понятии принципа уголовного права и уголовного процесса. // Правоведение. – 1976. – №1. – С. 56-64.
121. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества: Сущность и принципы. – М.: Юрид. лит, 1978. – 224 с.
122. Кондратьев Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. – 2000. – №2. – С. 43-45.
123. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х томах / Свердловск..: Юрид. Ин-т. – 1972. – Т. 1. – 396 с.
124. Ливишц Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Сов-е. гос. и право. – 1974. – №8. – С. 31-39.
125. Свердлык Г.А. Принципы советского гражданского права. Красноярск: Изд-во Кросноярск. ун-та, 1985. – 200 с.
126. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. – М.: Юрид. Лит., 1982. – 152 с.
127. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: (Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”) – Вид. 2 зі змін. і доп. – К.: Вид, 1994. – 236 с.
128. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Правоведение. – 2000. – №3. – С. 4-16.
129. Конституція незалежної України: навчальний посібник // За ред. В.Ф.Погорілка., Ю.С.Шемчушенка., В.О.Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, спілка юристів України, 2000. – 428 с.
130. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации по делу о проверке конституционности частей первой и второй статьи 54 Жилищного кодекса РСФСР в связи с жалобой гражданки Л.Н.Силатовой от 25 апреля 1995 г. // Собр. законодавства Российской Федерации., 1996 – №18. – Ст.1708.
131. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г.Стрекозова. – М.: «Дабахов; Ткачев; Димов», 1995. – 216 с.
132. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1990. - №31. – Ст.429.
133. Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Л.А.Окунькова.– М.: Издательская группа ИНФРА. М-НОРМА, 1997. – 816 с.
134. Коментар до Конституції України / За ред. В.Ф.Опришко., Л.Є.Горькового., М.І.Корнієнко та ін. – К., 1996. – 377 с.
135. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. – М.: Прогресс; Универс, 1993. – 383 с.
136. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси // Право України. – 2000. – №12. – С. 33-37.
137. Патюрин В.А. Неприкосновенность личности как правовой институт // Сов-е. гос. и право, 1973. – №11. – С. 10-20.
138. Анісімова М. Право на свободу та особисту недоторканість: відповідність українського законодавства євростандартам // Право України. – 1999. - №4. – С. 35-39.
139. Коваль Л.В., Глущенко В.А. Право на скаргу: правове регулювання та проблеми удосконалення // Збірник статей ІІ міжрегіональної науково-практичної конференції «Концепція формування законодавства України». Запоріжжя, 1997. – 172 с.
140. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. – 2000. - №3. – С. 106-109.
141. Новиков В. Гарантії права особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням // Право України. – 1998. – №11. – С. 31-34.
142. Павловська Н. Відшкодування моральної шкоди при посяганні на недоторканність особистого життя // Право України. – 2001. – №3. – С. 45-47.
143. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Вид. друге. Стереот. – Х., Консул, 2000. – 480 с.
144. Теорія держави і права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320с.
145. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 2 вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 752 с.
146. Матишевський. П.С. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
147. Наливайко Л.Р. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функцій конституційної відповідальності в сучасній конституційній теорії. // Право України. – 1999. – №10. – С. 45-51.
148. Яновська О. Система гарантій адвокатської діяльності – крок до громадянського суспільства // Право України. – 1996. – №5. – С. 48-52.
149. Рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним зверненням Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення”. Справа про вільний вибір захисника // Офіційний Вісник України. – 2000. – №47. – С. 109-115.
150. Законодавство України про пільги громадян / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – №2. – 560 с.
151. Бойко А. Про деякі фактори, що детермінують корупцію // Збірник статей ІІ міжрегіональної науково – практичної конференції “Концепція формування законодавства України”. – Запоріжжя. – 1997. – 172 с.
152. Арбатский А. Прощай адвокатура! // Юридическая практика. – 2000. – №49. – С. 8-11.
153. Кримінальний Кодекс України з постатейними матеріалами: (станом на 1 верес. 2000 р. У 2 т. Упоряд.: П.П.Андрушко, С.Д.Шапченко. – К.ю.н. – К., 2000. – Ст.164. – 784 с.
154. Дячук С. Проблеми кримінально-правової оцінки діяння посадової особи, яка віддала протиправний наказ // Право України. – 1999. – №9. – С. 94-98.
155. Малеин Н.С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан. // Сов. гос. и право. – 1994. – №6. – С. 41-45.
156. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
157. Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні. // Право України. – 2000. – №3. – С. 28-31.
158. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. // Право України. – 1998. – №11. – С. 29-31.
159. Станік С. Оптимізація нормотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини // Право України. – 1999. – №5. – С. 3-8.
160. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. Волгоград: ВСЩ МВД СССР, 1974. – 152 с.
161. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики в Україні // Право України. – 1997. – №10. – С. 8-19.
162. Завальнюк В. Принцип історизму в право- і державознавстві // Право України. – 1998. - №2. – С. 21-25.
163. Апель К.О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнюваність // Політична думка. – 1994. – №3. – С. 117-119.
164. Кант И. Метафизика нравов / Критика чистого разума. – Минск: Литература, 1998. – 960 с.
165. Максимов С. Інститут людини в сучасному світі: філософсько-правові аспекти // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №3. – С. 49-57.
166. Фельдман Д.И. Функционирование международного права // Сов-е. гос. и право. – 1993. – С. 156-159.
167. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: Инфра. – М, 1997. – 647 с.
168. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость: Основоположения критической фолософиии права и государства. – М.: Юрист, 1994. – 340 с.
169. Оборотов Ю. Прогрес в праве // Юридический вестник. – 1997. – №1. – С. 80-83.
170. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – №6. – С. 6-18.
171. Яковлев А.М. Вехи // Российские вести. – №30. – 1993. – С. 3-4.
172. Тлумачний словник української мови в 4-х томах / Укладачі: Яременко В.В., Сліпушко О. – К.: Вид-во “АКОНТ” – 1998. – 632 с.
173. Корнієнко М. Функції Рад як наукова категорія // Радянське право. – 1990. – №4. – С. 60-63.
174. Общая теория государства и права / Академический курс: В 2 т./ Под ред. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права – М.: Изд-во «Зерцало», 1998. – 640 с.
175. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права. – Волгоград: Высш. Следств. Школа, 1974. – 151 с.
176. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х томах / Свердловск.: Юрид. Ин-т. – 1972. – Т. 1. – 396 с.
177. Матузов Н.Н. Правовая система и личность. – М.: Юрист, 1987. – 293 с.
178. Лившиц Р.З. Современная теория права. Краткий очерк. – М.: ИГП РАН. – 1992. – 94 с.
179. Коркунов Н.М. Общественное значение права. – С-Пб. – 1891. – 230 с.
180. Франц А.Б. Мораль и власть // Философские науки. – 1992. – №3. – С. 3-10.
181. Фарбер И.Е. О воспитательной функции общенародного права // Сов-е. гос. и право. – 1963. – №7. – С. 38-47.
182. Ременсон А.А. О некоторых вопросах общего учения о наказании в советском уголовном праве. – Томск, 1957. – 145 с..
183. Радько Т.Н. Социальные функции советского права. – Волгоград: ВСШ МВД СССР. – 1971. – 154 с..
184. Матузов Н.И. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. – М.: Юрист, 1992. – 672 с.
185. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
186. Демин М.В. Проблемы теории личности // Сов. гос. и право, 1978. – №3. – С. 22-34.
187. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М. – 1915. – 268 с.
188. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник для студентов вузов. – М.: Юрид. лит. – 1996. – 432 с.
189. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Правоведение. – 1992. – №3. – С. 93-98.