ТЕОРІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ЮРИДИЧНІЙ ДУМЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (СЕРЕДИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ПРОКОПОВ ДЕНИС ЄВГЕНОВИЧ
УДК: 340.122

ТЕОРІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ЮРИДИЧНІЙ ДУМЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(СЕРЕДИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Науковий консультант:
Скрипнюк Олександр Васильович
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України,
Заслужений юрист України

Острог – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1
РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВА У
СВІТОВІЙ ЮРИДИЧНІЙ ДУМЦІ
1. 1. Онтологічна і деонтологічна парадигми в
інтерпретації поняття природного права 20
1. 2. Розвиток теорій природного права доби Нового часу і
Просвітництва 50
1. 3. Основні напрями дослідження природного права
у ХІХ і на початку ХХ століття 87
Висновки до першого розділу 110

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ПРАВОВІЙ
ДУМЦІ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ
2. 1. Джерела розвитку теорії природного права у вітчизняній
і російській правовій думці ХІХ століття 116
2. 2. Рецепція ідеї природного права у дослідженнях
М. Сперанського, П. Лодія та К. Неволіна 131
2. 3. Філософсько-правове обґрунтування ідеї
природного права 176
Висновки до другого розділу 201

РОЗДІЛ 3
«ВІДРОДЖЕНЕ» ПРИРОДНЕ ПРАВО В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НОВІТНІХ ПРАВОВИХ ТЕОРІЙ
3. 1. Ідея природного права у розвиткові юридичної науки
початку кінця ХІХ ‒ початку ХХ століття 206
3. 2. Теорія природного права і правовий позитивізм 267
3. 3. Критика теорії природного права з позицій
соціологічної школи права 322
3. 4. Теорія природного права і психологічна школа
права Л.Петражицького 344
3. 5. Специфіка тлумачення теорії природного права
у консервативно-правій думці початку ХХ століття 357
Висновки до третього розділу 380

РОЗДІЛ 4
ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ
ПРИРОДНОГО ПРАВА В ЮРИДИЧНІЙ ДУМЦІ
РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
4. 1. Взаємозв’язок теорії природного права з
проблематикою прав людини 388
4. 2. Вплив природного права на розвиток правової
свідомості громадянина 424
4. 3. Поняття функцій природного права у Й. Михайловського 435
Висновки до четвертого розділу 449

ВИСНОВКИ 453

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 463

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний рівень та динаміка розвитку вітчизняних правових досліджень, зумовлені у тому числі відмовою від ідеологічних стереотипів та упередженості, потребують більш глибокого та змістовного звернення до процесів, які супроводжували ґенезу фундаментальних правових досліджень у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст. Зважаючи на це, слід зазначити, що розвиток правової науки в умовах сьогодення ставить об’єктивну проблему аналізу ряду базових теорій і концепцій, що лежать в основі наукового обґрунтування як феномена виникнення і розвитку права, так і його ролі в процесі історичної еволюції держави і суспільства. Однією з таких теорій постає теорія природного права, перші спроби обґрунтування якої були здійснені ще за давніх часів. Ця теорія стосується питань, які лежать на фундаментальному теоретико-методологічному рівні будь-яких юридичних досліджень, незалежно від того, в яку саме історичну епоху вони відбуваються. Водночас історія правових вчень відкриває теоретично-правову перспективу того, як саме властиве для країн Західної Європи вчення про природне право не просто було привнесене зовні на вітчизняний ґрунт, а й набуло своїх нових інтерпретацій як у формі «відродженого» природного права, так і в тих наукових дискусіях, що точилися навколо проблеми природного права в середині ХІХ і на початку ХХ ст. у вітчизняній та російській правовій науці. Адже ці дискусії порушували цілий ряд надзвичайно важливих для теорії й філософії права питань, що були пов’язані із визначенням специфіки співвідношення права і моралі, методів і цілей правового регулювання, фундаментальних принципів права та його соціального призначення, ролі правової культури і правової свідомості тощо.
У цьому контексті актуальним є історико-правове звернення до того, як ця теорія розвивалась у межах загальної правової традиції, що сформувалась у середині ХІХ і на початку ХХ ст. у Російській імперії. Так, історія становлення і розвитку вітчизняної традиції юридичної науки постає не лише невід’ємною частиною загального курсу історії політичних і правових вчень, а й становить значний інтерес у контексті розуміння тієї специфіки української юридичної думки, що згодом мала вплив майже на всіх без винятку теоретиків права, які працювали на теренах Російської імперії у ХІХ–ХХ ст. Так, саме з іменами П. Лодія, К. Неволіна, П. Юркевича пов’язаний той період, коли вітчизняна юридична наука не лише сягнула рівня тогочасної європейської правової теорії, а й запропонувала цілий ряд цікавих варіантів розв’язання фундаментальних проблем походження права, розуміння його генезису та специфіки. У результаті змістовний аналіз правових поглядів цих дослідників постає необхідним елементом будь-яких сучасних історико-правових досліджень, що ставлять за мету висвітлення складних процесів формування вітчизняної наукової традиції дослідження і осмислення феномена права.
Актуальність наукового аналізу проблем розвитку і трансформацій теорії природного права у вітчизняній і російській правових традиціях середини ХІХ — початку ХХ ст. зумовлена кількома причинами. Насамперед це пов’язано з тим, що в процесі пояснення генезису такого феномена, як право, особливо з огляду на те, що право передбачає своє осмислення насамперед як універсальний спосіб впорядкування суспільних відносин, об’єктивно постає питання про визнання або ж невизнання такої ж універсальної правової природи самої людини, яка покладена в основу як прав і свобод людини і громадянина, так і характеристики змісту такого фундаментального принципу правової держави, як верховенство права. У цьому плані компаративний аналіз різних доктрин дає нам змогу краще зрозуміти ті теоретичні основи, які сьогодні розглядаються як базові під час обґрунтування універсальної цінності та значущості права як одного з основних і водночас постійних факторів розвитку держави і суспільства. Більше того, поняття природного права є не просто однією з багатьох тем, до яких може звертатись теорія держави і права, але постає невід’ємним складовим елементом предмета юридичної науки. Також проблематика дослідження теорії природного права набуває своєї наукової актуальності й з огляду на цілий ряд спроб відродити доктрину природного права. У цьому контексті слід назвати не лише прізвище Р. Штаммлера, а й Ж. Маритена та ін.
Водночас аналіз розвитку теорії природного права у Російській імперії відкриває можливість виявлення тих теоретичних впливів, які мала тогочасна європейська правова думка на формування і розвиток вітчизняної й російської юридичної науки, що у свою чергу дає змогу краще зрозуміти, які саме ідеї та концепції європейських юристів відігравали вирішальну роль на цьому етапі. При цьому слід особливо наголосити, що на вітчизняному ґрунті ми стикаємося не з простою механічною рецепцією тих чи інших європейських теорій, а з їх змістовним переосмисленням, намаганням синтезувати різні методологічні підходи у розв’язанні таких теоретичних проблем, як: походження права, вивчення специфіки правових норм, аналіз співвідношення права та моралі, з’ясування впливу історичних і соціальних факторів на розвиток правової системи тощо. З цього погляду історико-правовий аналіз природного права і його елементів є невід’ємною частиною більш загального комплексу досліджень вітчизняної юридичної науки середини ХІХ — початку ХХ ст., адже на той час у межах вивчення природного права розвивались цілі галузі права, зокрема: конституційне, цивільне, сімейне, кримінальне право тощо.
Також слід зазначити, що сучасні проблеми розбудови в Україні демократичної й правової держави, пов’язані з реалізацією конституційно проголошених і закріплених цілей державного й суспільного розвитку, змушують звертатись до аналізу цілого ряду базових понять, які лежать в основі ідеї правової держави і характеризують специфіку тих взаємовідносин, які розбудовуються у межах трикутника «держава — суспільство — особа» у разі забезпечення реального поступу в напрямку втілення принципів верховенства права, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, поділу державної влади, законності тощо. Одним із найважливіших понять, з яким стикаємося під час науково-теоретичної характеристики феномена правової держави, є поняття «прав і свобод людини і громадянина», яке на початку ХХ ст. стало предметом змістовних наукових дискусій у середовищі представників школи «відродженого» природного права. До того ж проблематика прав людини та їх обґрунтування, як вона тлумачиться не лише наукою теорії держави і права, а й сучасною наукою конституційного права, нерозривно пов’язана з теорією природного права. Особливий інтерес у цьому контексті становить правова думка кінця ХІХ — початку ХХ ст. Крім проблематики прав людини, аналіз процесів становлення і розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці дає можливість переосмислити проблематику співвідношення держави і права. Фактично у працях вітчизняних правознавців цього періоду знаходимо не лише захоплену рецепцію тих чи інших правових ідей, а й серйозне, критичне ставлення до теорій таких відомих європейських теоретиків кінця ХІХ — початку ХХ ст., які працювали в галузі юридичної науки, як: Г. Єллінек, Л. Дюгі, А. Дайсі, П. Лабанд, Е. Лінг, А. Лассон, А. Меркель, А. Аффольтер, Е. Р. Бірлінг, М. Зейдель, Л. Гумплович, К. Борнгак та інших. У цьому плані реконструкція концепції тогочасних вітчизняних правознавців щодо проблеми природного права є основою для більш широкого дослідження, що спрямоване на висвітлення науково-теоретичного контексту формування вітчизняної юридичної науки ХХ ст. у контексті розвитку європейської правової науки.
Зв’язок роботи з науковими темами, програмами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№ 2201020), а також Міжнародного наукового проекту Ф 41.5/017 «Тенденції та перспективи розвитку політичних систем і державності України та Республіки Білорусь» Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Тема дисертації відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки у 2005–2010 рр. у галузі теорії держави і права Національної академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є наукова розробка проблем розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці середини ХІХ — початку ХХ ст.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення ряду взаємопов’язаних дослідницьких завдань:
‒ розкрити і дослідити історично-правові джерела розвитку теорії природного права;
‒ встановити рівень і характер відображення у науковій літературі комплексу правових ідей, пов’язаних із становленням і розвитком теорії природного права;
‒ з’ясувати методологічні засади, структуру й інформативну наповненість джерельної бази дослідження теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.;
‒ охарактеризувати головні способи осмислення проблематики природного права у вітчизняній і російській юридичній науці середини ХІХ ст., продемонструвати основні напрямки критичного аналізу цієї теорії, а також засоби її філософсько-правового обґрунтування;
‒ дослідити процес «відродження» теорії природного права у правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст., визначити основні критичні положення, що висувались щодо теорії природного права;
‒ розкрити зміст та засоби аргументації юристів, що стояли на позиціях необхідності «відродження» і переосмислення змісту класичної теорії природного права;
‒ виявити зміст основних правових проблеми, навколо яких точились суперечки прихильників і опонентів «відродження» теорії природного права наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст.;
‒ охарактеризувати обґрунтовані у досліджуваний період теоретичні моделі реконструкції системи природного права, а також його функції та роль у розвиткові правової системи;
‒ з’ясувати можливості цілісної реконструкції правових поглядів представників юридичної науки Російської імперії досліджуваного періоду щодо проблеми походження права та його співвідношення з державою на основі визначення їх ставлення до теорії природного права;
‒ визначити специфіку ставлення до теорії природного права представників ліберальної і консервативної правової думки кінця ХІХ ‒ початку ХХ століття, виявити спільні та відмінні риси в інтерпретації ідеї природного права;
‒ розкрити основні напрями та результати впливу теорії природного права на тогочасні дослідження в галузі теорії прав людини, правової державності та конституціоналізму;
‒ розкрити роль теорії природного права у формуванні правової свідомості, визначити її місце у правовій культурі досліджуваного періоду.
Об’єктом дослідження є теорія природного права як невід’ємний складовий елемент правового осмислення процесів розвитку людини, суспільства і держави у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ століття.
Предметом дослідження є правові теорії представників вітчизняної та російської юридичної думки середини ХІХ ‒ початку ХХ ст., в яких досліджується природне право, аналізується вплив цієї ідеї і теорії на розвиток юридичної науки, визначається її теоретико-методологічний потенціал для розв’язання фундаментальних наукових та практичних проблем.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становить поєднання принципів логічного, історичного і компаративного підходів, які дають змогу розкрити основні етапи формування та осмислення поняття природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. Серед основних методологічних принципів, на які спирався автор, слід назвати насамперед принципи об’єктивності та неупередженості аналізу, принцип критичного осмислення досліджуваного матеріалу, принцип логічної послідовності викладу та аргументованості основних положень, а також інші наукові принципи, які становлять основу наукових досліджень у галузі філософії права. У досягненні дослідницької мети автор спирався на сукупність філософсько-світоглядних підходів і методів побудови наукових знань. Зокрема, діалогічний підхід сприяв відтворенню динамічного процесу становлення і розвитку правової проблематики, яка досліджувалась у дисертації, а також її відображення у науковій правовій свідомості. Застосування феноменологічного методу було спрямоване на виявлення усталених стереотипів сприйняття і розуміння зазначених проблем, осягнення їх сутності.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на фундаментальних ідеях теоретиків світової та вітчизняної юридичної науки, працях сучасних вітчизняних і закордонних науковців, зокрема тих, в яких аналізуються проблеми методології історично-правових досліджень, конкретні питання, пов’язані з аналізом юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. (А.Заєць, О.Зайчук, Л.Герасіна, Р.Гринюк, О.Данильян, О.Дашковська, О.Дзьобань, В. Єрмолаєв, Г. Клімова, М.Козюбра, А.Колодій, М.Костицький, В.Лемак, В.Вовк, С.Максимов, О.Мурашин, Н.Оніщенко, Н.Осипова, М.Панов, Н.Пархоменко, О.Петришин, С.Погребняк, П.Рабінович, В.Рум’янцев, В.Селіванов, О.Сердюк, О.Скрипнюк, С.Сливка, В.Тацій, В.Тимошенко, В.Титов, М.Требін, М.Хаустова, М.Цвік, С.Шевчук, Ю.Шемчушенко, С.Шефель, О.Ющик, О.Ярмиш, В.Яроцький). Таким чином, залучення широкого масиву праць теоретичного і методологічного характеру дало змогу визначити основні методологічні напрямки дисертаційної праці, уникнути небажаних елементів суб’єктивізму під час дослідження теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.
Серед основних методів, які дозволили реалізувати сформульовану в дисертації мету, маємо назвати такі: системний (він став базисом для цілісного дослідження теорії природного права в загальній системі правових ідей і теорій, які визначають специфіку юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.), історичний (за його допомогою було досліджено послідовність та головні закономірності розвитку юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. щодо тлумачення природного права в її історичному контексті), структуралістський (він використовувався під час визначення основних ідей та понять, а також структурних зв’язків між ними, які застосовувались представниками юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. при аналізі природного права), діалектичний (за його допомогою було виявлено внутрішні суперечності, що властиві розумінню природного права в юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст., а також продемонстровано діалектичну єдність процесів розв’язання проблеми природного права і розвитку загальної правової теорії), компаративний (він дав змогу здійснити порівняльний аналіз різних теоретико-методологічних підходів та концепцій у тлумаченні природного права в працях представників юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.), герменевтичний (він використовувався при аналізі змісту текстів конкретних юристів, а також для встановлення специфіки розуміння сутності природного права в дослідженнях представників юридичної думки Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.). Водночас за допомогою логіко-семантичного методу проаналізовано походження і змістове наповнення понять «природне право» і «природні закони» (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1). Звернення до аксіологічного методу стало необхідним для виявлення взаємозв’язку між правовими цінностями, які втілюються в ідеї природного права, і процесом розвитку позитивного права, що знаходять закріплення у законодавстві за умов утвердження принципів правової держави (підрозділ 4.1, 4.2). Метод моделювання було використано під час опрацювання концептуальних засад впливу ідеї природного права на розвиток юридичної науки Російської імперії середини ХІХ та початку ХХ ст. для розробки теоретичної моделі взаємозв’язків і взаємодії різних правових шкіл та підходів в осмисленні фундаментальних юридичних проблем (розділи 2, 3). Синергетичний метод став інструментом осмислення ролі теорії природного права як однієї з підсистем у складній структурі правової реальності та правової думки, що відображає нелінійні процеси становлення юридичної науки в умовах глибинної трансформації соціальних відносин (розділи 3, 4). Кожен із цих методів застосовувався для вирішення конкретних дослідницьких завдань у відповідних розділах і підрозділах дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Дисертація є першою у вітчизняній юридичній науці спробою здійснити комплексне дослідження розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст., розглянути основні проблеми цієї теорії, головні підходи щодо її обґрунтування та критики, її зміст, вплив на розвиток правової науки цього періоду в цілому, її зв’язок із фундаментальними питаннями походження і функціонування права, а також її роль у формуванні юридичної науки Російської імперії.
Під час дослідження автором отримано науково обґрунтовані результати, які в сукупності забезпечують розв’язання важливої наукової проблеми в межах одного із самостійних напрямків теоретичного переосмислення основних проблем і тенденцій розвитку юридичної думки та практики Російської імперії середини ХІХ ‒ почату ХХ століття. Зокрема:
Уперше:
 на підставі аналізу історіографічного матеріалу у галузях юридичної, історичної науки та філософії права визначено стан наукової розробки розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. і встановлено недостатній рівень дослідження більшості його аспектів;
 сконструйовано систему світоглядних засад і методологічних підходів, які сприяють науково обґрунтованому комплексному дослідженню розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. з позицій сучасного праворозуміння;
 доведено, що під час розвитку європейської правової думки (особливо починаючи від XVII — середини XVIІI ст.) сформувалось кілька систем природного права, основну відмінність яких становив спосіб обґрунтування поняття природного права, що дає змогу виділити дві основні групи систем природного права: деонтологічні й онтологічні;
 обґрунтовано висновок, що починаючи з середини ХVІІІ — початку ХІХ ст. розвиток науки природного права супроводжувався у вітчизняній та російській правовій думці не лише рецепцією новочасних європейських політико-правових вчень, а й їх переосмисленням та подальшим розвитком у дослідженнях С. Десницького, О. Куніцина, В. Золотницького та Л. Цвєтаєва;
 встановлено, що двома основними тенденціями розвитку теорії природного права у ХІХ ст. були: а) рецепція теорії природного права власне юридичною наукою ХІХ ст. у світлі розв’язання ряду складних державно-правових проблем; б) розроблення теорій, що формували й розвивали загальні філософсько-теоретичні основи для обґрунтування поняття природного права;
 на основі проведеного дослідження доведено, що характерною властивістю розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст. стало те, що юристи, які стояли на позиціях теорії природного права і тією чи іншою мірою належали до школи відродженого природного права, намагались усіляко уникати усталеного для минулих часів жорсткого протиставлення природного і позитивного права, водночас вони прагнули до поєднання методів, які були властиві юснатуралізму та історичній школі й правовому позитивізму під загальним проводом ідей переосмислення і збагачення класичної доктрини природного права;
 охарактеризовано специфіку осмислення теорії природного права на теренах Російської імперії, яка полягала у тому, що вітчизняні та російські дослідники переважно відмовились як від безапеляційної підтримки цієї теорії, так і від її нищівної критики з позицій історичної школи, що спричинило значне підвищення ролі теорії природного права і вивело питання, які поставали у її контексті, в коло найбільш гостро обговорюваних у юридичній науці проблем;
 сформульовано пропозиції щодо розробки нової методології дослідження розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст., яка охоплює вивчення власне правового та загального світоглядного контексту критичного переосмислення класичного поняття природного права, наповнення його новим змістом та практичного застосування теорії природного права до розв’язання нагальних проблем суспільного життя.
Удосконалено науково-історичні уявлення і теоретичні положення, відповідно до яких:
‒ вчення про природне право було суттєво збагачене у юридичній думці Російської імперії як через її внутрішню специфіку, так і під впливом європейської правової науки та філософії ХІХ ст. і розвивалось переважно у контексті полеміки з історичною і соціологічною школою права, а також з методологічними підходами, які були обґрунтовані теоретиками правового позитивізму;
‒ ідейною основою розвитку теорії природного права середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. у Російській імперії стало обґрунтування можливості і доцільності врахування соціокультурних та історичних параметрів, які шляхом застосування поняття прикладного природного права поряд із поняттям чистого природного права дають змогу пояснити зміни у правовій системі, а також виявити головні фактори, що впливають на динамічний розвиток правових норм;
‒ змістовні юридичні й філософсько-правові дослідження середини ХІХ ст. сформували необхідну теоретичну основу для «відродження» природного права наприкінці цього і на початку наступного століття, яке постало у формі активної дискусії, що велась між прихильниками цієї теорії та її критиками, які стояли на позиціях історичної, соціологічної, позитивістської, психологічної шкіл у праві;
‒ попри загальне критичне ставлення до теорії природного права представники правового позитивізму серед тогочасних юристів Російської імперії не заперечували той потенціал, який ця ідея потенційно містить для пояснення взаємодії між суспільно-правовою свідомістю і розвитком позитивного права.
Подальшого розвитку дістали положення, пов’язані із:
 розкриттям змісту понять «право» і «природне право» як найбільш важливих елементів понятійно-категоріального апарату дослідження розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст.;
 виявленням загальнотеоретичних детермінант становлення концептуальної основи формування і розвитку теорії природного права в середині ХІХ та на початку ХХ ст. у Російській імперії;
 осмисленням загальнотеоретичних, методологічних і практичних засад розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії;
 висвітленням специфіки наукового переосмислення та основних напрямів критики теорії природного права у представників «відродженого» природного права, правового позитивізму, історичної та соціологічної шкіл права;
 історико-правовим аналізом особливостей застосування окремих ідей та положень теорії природного права для розв’язання проблем походження і генези права і правової системи, взаємодії права і держави, обґрунтування принципів верховенства права та невідчужуваності фундаментальних прав людини, становлення правової культури та розвитку правової відомості.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що вони сприятимуть формуванню історичної та правової свідомості студентів і науково-педагогічних працівників навчальних закладів, а також населення України загалом. Результати дослідження спрямовані на подальший розвиток теорії та історії держави і права, поглиблення знань про сутність права, його ґенезу, зміст, форму та специфіку функціонування й розвитку правової свідомості і правової культури. Подані в дисертації узагальнення, висновки та оцінки можуть слугувати базовими конструкціями для подальших наукових досліджень з ряду проблем історії і теорії держави та права, філософії права, враховуватися у правотворчій діяльності (для вдосконалення нормативних актів, зокрема, в частині регламентації правового статусу людини і громадянина, утвердження і забезпечення принципів правової і демократичної держави), правозастосуванні (для оптимізації відносин і взаємодії між органами держави і громадянами, зокрема, щодо забезпечення невідчужуваних прав людини, а також принципів верховенства права та законності). Одержані результати можуть бути враховані при подальшому впровадженні в Україні правової реформи, удосконаленні чинного законодавства, наданні експертних оцінок нормативно-правових актів у частині їх відповідності принципам верховенства права та пріоритету прав людини і громадянина. Результати дисертації можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів теорії держави і права, історії вчень про державу і право, філософії права, підготовці відповідних підручників, посібників, навчально-методичних програм та науково-методичних комплексів. Вміщені в дисертації фактичні дані та результати їх теоретичного осмислення використовуються у навчально-методичній та педагогічній діяльності автора.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, науковим теоретично-правовим дослідженням розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. Сформульовані в роботі положення й наукові висновки є результатом особистих досліджень, що були зроблені дисертантом на основі критичного аналізу наукових джерел і викладені в одноосібній монографії. У колективній монографії «Політична система України в умовах взаємодії громадянського суспільства і правової держави» (2008 р.) автором підготовлено частину розділів 2 і 4, а також окремі розділи обох томів видання «Політична система: сучасні проблеми розвитку громадянського суспільства і держави» (2010 р.). У цих монографіях автором було розкрито основні етапи історичного становлення теоретичних уявлень та окремих концепцій, які визначають сутність права і його роль у суспільному розвиткові вітчизняних і зарубіжних юристів, визначено основні підходи до тлумачення таких понять як «правова держава» і «громадянське суспільство» в контексті принципу невід’ємності прав людини, а також ідей суспільного договору та природного права. У статті «Реалістична модель» законотворчості: проблеми побудови альтернативних теорій», написаній у співавторстві з О.Скрипнюком, на основі узагальнення сучасних способів тлумачення поняття права та його зв’язку з законотворчістю, зроблено пропозиції щодо розробки нової моделі законотворчої діяльності, яка одночасно сполучає суспільну детермінованість законотворчості з професійними вимогами щодо її змісту і форми. У статтях «Правовий вимір дослідження функціонування і розвитку політичних систем: проблеми теорії і методології» та «Правовий вимір функціонування публічної влади у політичній системі сучасної України», написаних у співавторстві з В.Скрипнюк, автором проаналізовано етапи генезису теоретичних уявлень про політичну систему з погляду визначення ролі фундаментальних принципів права та ідей правової державності у її розвиткові й демократизації.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи доповідались на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 2001–2008 рр.), «Конституція України – основа модернізації держави і суспільства» (м. Харків, 2001 р.), «Імануїл Кант і сучасність» (м. Полтава, 2004 р.), «Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди» (м. Київ – Харків, 2005 р.), «Lawmaking as a Process» (Sweeden, Lund, 2006 р.), «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (м. Харків, 2006 р.), «Сучасний конституціоналізм: досвід нових демократій» (м. Київ, 2006 р.), «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м. Київ, 2007 р.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008 р.), «Реформування конституційного ладу в Україні. Представницький мандат народного депутата України» (м. Київ, 2009 р.), «Верховенство права і демократія» (м. Острог, 2009 р.), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (м. Острог, 2010 р), «Законодавчий процес і процедура в парламенті України: проблеми якості і вдосконалення в контексті європейського досвіду» (м. Київ, 2010 р.), «Сучасний конституційний процес і реформування органів державної влади в Україні» (м. Острог, 2011 р.), «Концептуальные основы развития национальных правовых систем в контексте процессов глобализации и региональной интеграции: постсоветский опыт и перспективы устойчивого развития» (м. Мінськ, 2011 р.), «Політична система України: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 2011 р.). Результати дисертаційного дослідження обговорювались під час планових звітів на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька академія», а також під час роботи методологічних і теоретичних семінарів, що проводились для викладачів, докторантів та аспірантів цієї кафедри. Результати роботи доповідались у 2008–2011 рр. під час проведення щорічного круглого столу кафедри державно-правових дисциплін «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні».
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в індивідуальній монографії «Розвиток теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці (середина ХІХ ‒ початок ХХ ст.)». Окремі результати дослідження увійшли складовими частинами до 3 колективних монографій. З теми дисертації опубліковано: 40 статей (39 з яких ‒ у фахових виданнях, 3 статті написані у співавторстві) та 15 тез, виданих за результатами участі автора у наукових і науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яка пов’язана із з’ясуванням специфіки розвитку теорії природного права в російській імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. в контексті розв’язання фундаментальних теоретично-правових проблем походження права, його суспільного призначення, співвідношення держави і права.
Здійснена в дисертації спроба науково-історичної реконструкції процесів розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст., та аналізу теоретико-методологічних засад її вивчення дозволяє зробити такі висновки.
Зважаючи на сучасні реалії та перспективи державно-правового розвитку України на початку ХХІ ст., можна стверджувати, що, крім ряду практичних проблем, які пов’язані із забезпеченням реформування тих чи інших сфер суспільних відносин, удосконаленням системи державної влади та розробленням реалістичної й водночас чіткої програми державного і правового розвитку країни, ми стикаємося з великою кількістю доволі специфічних питань, які стосуються вивчення того теоретично-наукового фундаменту, який не лише може, а повинен бути покладений в основу будь-яких кроків у частині стратегічного планування майбутнього Української держави. У власне юридичній площині зазначені процеси не можуть бути реалізовані поза глибоким осмисленням змісту таких фундаментальних категорій, як: право, держава, громадянське суспільство, особа, свобода, справедливість, закон тощо.
Зміна історичних, національно-культурних і соціально-політичних обставин, незаперечна і очевидна специфіка суспільного розвитку змушує повертатись до тих вічних питань правової науки, які передбачають визначення і, можливо, навіть переосмислення того, в яких відносинах повинні перебувати держава і право, яку роль під час державного управління повинні відігравати права і свободи людини і громадянина, які саме цінності повинні втілюватись у законодавстві й захищатись державою тощо. У цьому контексті дослідження процесів розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст. має виняткову науково-теоретичну і методологічну значущість.
Ситуація, яка спостерігалась у зазначений період кінця ХІХ — початку ХХ ст. в Україні і Росії багато у чому подібна до нинішньої. Йдеться про нагальну потребу в формулюванні відповідей та адекватних правових реакцій на ті кризові явища суспільного і державного розвитку, які потенційно здатні призвести до суцільної дестабілізації правової, економічної й політичної системи суспільства. Як доводить історичний і правовий досвід початку ХХ ст., політична, правова і духовна криза того часу набула свого прояву у трагічних і кривавих революційних подіях, внаслідок чого ідеали і цінності верховенства права, пріоритету прав людини, законності, свободи і справедливості були на довгий час відкинуті й утрачені Україною разом із її незалежністю, яка лише далася взнаки у буремні дні революції та громадянської війни.
Роблячи черговий циклічний рух, історія держави і права незалежної України кінця ХХ — початку ХХІ ст. відтворює події початку минулого століття, коли у середовищі тогочасних провідних науковців, правознавців і юристів точилися дискусії щодо природи права, його джерел, принципів права, проблем взаємодії держави і права, розвитку правової культури і правової свідомості, утвердження конституціоналізму, забезпечення базових для демократичної держави правових інститутів тощо. З цього погляду інтелектуальна атмосфера правової науки кінця ХІХ — початку ХХ ст. виявляє свою співзвучність сучасності, а сформульовані у той час проблеми та запропоновані способи їх розв’язання часто є ближчими сьогоденню, ніж ті правові теорії, концепції й методологічні настанови, які панували в юридичній науці ще кілька десятиліть тому. Так само, як і тоді, провідні вітчизняні юристи знову ставлять питання щодо природи права, його ролі у регулюванні суспільних відносин, його цінностей, цілей і завдань, його змісту і форми. І хоча між сучасною юридичною наукою і юридичною наукою, що існувала в Україні та Росії понад століття тому, не можна поставити знак рівності в частині методів та способів розв’язання окреслених питань, але, попри це, не можна не помічати спорідненості в тому, які саме порушуються питання і яку роль для суспільства і держави має пошук науково обґрунтованої відповіді на них.
Проблематика природного права має особливий статус у цьому аспекті, оскільки через неї можна дослідити не лише те, в який спосіб аргументували свої позиції прихильники різних напрямів та шкіл у правовій науці (історична школа, соціологічна школа, правовий позитивізм, школа відродженого природного права, психологічна школа, феноменологічна школа, неокантіанство тощо), а й те, як саме через розв’язання цього фундаментального питання вирішувались інші ключові для правової теорії проблеми.
Під час проведеного дослідження це було обґрунтовано як через аналіз правових вчень конкретних вітчизняних і російських юристів, так і завдяки реконструкції того теоретичного поля науково-юридичного дискурсу, в якому переосмислювались і набували нових інтерпретацій найважливіші питання загальної теорії держави і права. Це дає підстави зробити висновок як про правильність тієї наукової гіпотези щодо ролі теорії природного права, що була покладена в основу цього дослідження, так і про фактичну реалізацію сформульованих на початку праці цілей і конкретних завдань.
В процесі розвитку європейської правової думки (особливо починаючи від XVII — середини XVIІI ст.) сформувалось кілька систем природного права, основну відмінність яких становив спосіб обґрунтування поняття природного права, що наразі дає змогу виділити принаймні дві основні групи систем природного права: деонтологічні й онтологічні. Хоча, як відносно самостійний тип, можна виділити ще й логічні системи природного права, коли поняття права виводилось як один із елементів раціональної організації людини. Незважаючи на зв’язок між цими двома типами систем природного права, в суто методологічному аспекті така класифікація може сприяти кращому усвідомленню специфіки різних підходів до тлумачення природного права. В основу деонтологічного способу обґрунтування природного права було покладене положення про його вихідний зв’язок із поняттям справедливості, яка є не лише основою природного права, а й його необхідною умовою. В цьому плані природне право суттєво наближається до моралі, оскільки його власна імперативність забезпечується тільки внутрішнім відчуттям справедливості та здатністю людини оцінювати свої вчинки, керуючись критерієм справедливості або несправедливості. На відміну від цього в основу онтологічного способу обґрунтування природного права покладається положення про його вихідний зв’язок із природним станом людини. У цьому плані природне право виявляється породженням фізичної природи, яка змушує людину діяти у певний спосіб і при цьому встановлювати такі правила, які є імперативними для підтримання існування цього індивіда. Для всіх онтологічних систем природного права характерним є заперечення його нормативного характеру, оскільки будь-яка нормативність виявляється певною альтернативною щодо людини природою, що руйнує весь методологічний фундамент онтологічного способу обґрунтування природного права. Обидва ці підходи до тлумачення природного права набули відображення й у вітчизняній та російській правовій думці ХІХ — початку ХХ ст. Щоправда, досліджуючи цей період розвитку правової теорії, необхідно брати до уваги те, що саме вчення про природне право було суттєво збагачене у європейській правовій науці та філософії ХІХ ст. і розвивалось переважно у контексті полеміки з історичною і соціологічною школою права, а також з підходами, які були обґрунтовані теоретиками правового позитивізму.
Починаючи з середини ХVІІІ — початку ХІХ ст. розвиток науки природного права супроводжувався у вітчизняній та російській правовій думці не лише рецепцією новочасних європейських політико-правових вчень, а й їх переосмисленням та подальшим розвитком у дослідженнях цілого ряду юристів: С. Десницького, О. Куніцина, В. Золотницького та Л. Цвєтаєва. Зокрема, відтворюючи основні положення класичної теорії природного права, як вона постала у дослідженнях Г. Гроція, Г. В. Ляйбніца, Х. Вольфа та С. Пуфендорфа, Л. Цвєтаєв продемонстрував можливість і доцільність врахування соціокультурних та історичних параметрів, які б дали змогу пояснити зміни у правовій системі, а також виявити головні фактори, що впливають на динамічний розвиток правових норм. Для цього Л. Цвєтаєв обґрунтовував методологічну доцільність застосування поняття прикладного природного права поряд із поняттям чистого природного права. Втім, крім щойно згаданих, апелювання до загального поняття природного права була властива й іншим дослідникам цього періоду. У цьому сенсі варто вказати принаймні на дві основні тенденції, які сформували об’єктивну теоретико-методологічну основу для всіх тих способів розв’язання проблеми природного права, які було запропоновано у ХІХ ст. і які характеризують специфіку вітчизняної та російської юридичної думки. Цими двома тенденціями були, з одного боку, рецепція теорії природного права власне юридичною наукою ХІХ ст. у світлі розв’язання цілого ряду складних державно-правових проблем (насамперед це дослідження М. Сперанського, П. Лодія та К. Неволіна), а з другого — розроблення теорій, що формували й розвивали загальні філософсько-теоретичні основи для обґрунтування поняття природного права (П. Юркевич, Вол. Соловйов).
На початку і в середині ХІХ ст. теорія природного права активно розроблялась в Україні та Росії як на рівні її адаптації та застосування до вирішення конкретних завдань юридичної науки, так і через аналіз філософсько-правових основ цієї ідеї та виявлення її ролі для пояснення зв’язку між позитивним правом і справедливістю, а також між мораллю, правом і законом. У цей же період яскраво проявилась специфіка осмислення теорії природного права на теренах Російської імперії, яка полягала у тому, що вітчизняні та російські дослідники майже повністю відмовились як від безапеляційної підтримки цієї теорії, так і від її нищівної критики з позицій історичної школи. Все це спричинило значне підвищення ролі теорії природного права і вивело питання, які поставали у її контексті, в коло найбільш часто обговорюваних у юридичній науці проблем. У результаті чого активні юридичні й філософсько-правові дослідження початку — середини ХІХ ст. сформували необхідну теоретичну основу для «відродження» природного права наприкінці цього і на початку наступного століття, яке постало у формі активної дискусії, що велась між прихильниками цієї теорії та її критиками, що стояли на позиціях історичної, соціологічної, позитивістської, психологічної шкіл у праві.
Важливим етапом розвитку теорії природного права як самостійного напрямку юридичних досліджень стали дослідження П.Юркевича. При цьому у роботах П.Юркевича міститься не лише загальна теоретична розробка поняття природного права, але й завершена модель його філософсько-правового обґрунтування через виявлення його ролі у притаманному людині способі буття у світі. Важливим кроком, який було зроблено цим теоретиком, стало обґрунтування місця і ролі науки про природне право в системі юридичних дисциплін. Як доводив П. Юркевич, природне право є тією необхідною основою, на якій взагалі може розвитись наукова теорія права. Тому невипадково, що для П. Юркевича, виникнення науки про природне право співпадає з виникненням теорії права як такої. Визначаючи теоретико-методологічні основи науки про природне право, П. Юркевич провів змістовний аналіз тих вихідних дефініцій, які використовувались в сучасній йому юридичній науці. Це дозволило не лише «очистити» поняття «природне право» від науково некоректних нашарувань, але й зняти ту жорстку суперечність, що поставала між природним та позитивним правом. У ході дослідження основ науки про природне право П. Юркевич зміг окреслити загальні контури тих фундаментальних дисциплін, які повинні складати ґрунт для загальної теорії права. Це ‒ наука природного права, наука про політику та наука позитивного права.
Характерною властивістю розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст. стало те, що ті з юристів, що стояли на позиціях теорії природного права і тією чи іншою мірою належали до школи відродженого природного права, намагались усіляко уникати усталеного для минулих часів жорсткого протиставлення природного і позитивного права. Так само вони прагнули до поєднання методів, які були властиві юснатуралізму та історичній школі та правовому позитивізму під загальним проводом ідей переосмислення і збагачення класичної доктрини природного права. Це чітко простежується при аналізі позицій Й. Покровського, Є. Трубецького і особливо Ф. Кокошкіна. Дещо схоже можна було спостерігати і у стані прихильників правового позитивізму, які, виступаючи із загальною критикою поняття природного права, не заперечували остаточно той потенціал, який воно потенційно містило для пояснення взаємодії між суспільно-правовою свідомістю і процесом розвитку позитивного права.
Надаючи оцінки методологічній значущості ідеї природного права, представниками школи «відродженого» природного права було обгрунтовано визначення цього поняття, яке тлумачило його не як певний первісний юридичний феномен, що дозволило уникнути значної частини критики з боку правового позитивізму та історичної школи права, а як теоретико-методологічну ланку, яка дозволяє узгоджувати суто правову та моральну організацію суспільного життя. Формулюючи роль ідеї природного права для юридичної науки, представники цієї школи стверджували, що її суть полягає в тому, що завдяки ній відбувається історична оцінка та реальне конструювання юридичних норм з точки зору того, якими вони повинні бути. В цьому плані позиція П. Новгородцева, Й.Покровського, Є.Трубецького, І. Ільїна та інших була подібна до тієї, яку паралельно з ними обґрунтовували Р. Штаммлер та Ф. Іодль, що дозволяє провести безпосередню паралель між процесом розвитку європейської та вітчизняної правової думки наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.
Важлиивм внеском вітчизняних та російських юристів у розвиток теорії природного права стало її обґрунтування, з одного боку ‒ як потужного елемента розвитку юридичної науки в цілому та першої маніфестації теорії права як такої, а з другого ‒ як дієвого чинника, що об’єктивно впливав на розвиток всього європейського законодавства. Зокрема на основі дослідження кодифікаційної діяльності країн Європи XVIII – XIX ст. було доведено, що в її основі лежали саме властиві для теорії природного права настанови на систематизацію, раціоналізацію та універсалізацію законодавства.
Надаючи визначення поняття природного права, представники школи «відродженого» природного права переважно виходили з того, що його «природність» конституюється не як фактор існування людини в природному стані чи природному середовищі, а виключно як продукт розумової та суспільної природи людини. В результаті чого їм вдалось зняти те жорстке протиставлення між природним та позитивним правом, яке було притаманне багатьом західноєвропейським правознавцям кінця ХІХ – початку ХХ ст., оскільки для них, природне право поставало як раціональна основа права позитивного, що може по різному осмислюватись в різні історичні періоди та в різних соціальних обставинах, але ніколи не зникає і постійно присутня у правовій свідомості людини.
Розвиток теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст. повинен досліджуватись не лише у контексті різних підходів до його осмислення та наукової інтерпретації, включаючи різноманітні напрями критики як класичної, так і «відродженої» теорії природного права, а й з позицій визначення та характеристики теоретичних і практичних аспектів аналізу теорії природного права, які були пов’язані з такими проблемами, як обґрунтування поняття прав людини, дослідження ролі ідеї природного права у розвиткові правової свідомості, функцій природного права, а також можливостей розгляду природного права як одного з елементів системи джерел права. У цьому плані особливий інтерес становлять дослідження В. Гессена, П. Новгородцева, С. Котляревського, Б. Кістяківського, І. Ільїна, Й. Михайловського.
Досліджуючи проблеми розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці кінця ХІХ — початку ХХ ст., слід особливо наголосити на тому, що досягнуті у зазначений доволі короткий науково-історичний період теоретичні висоти дають змогу цілком впевнено аналізувати цю традицію у європейському контексті правової думки. Так, говорячи на сьогодні про наукове наближення до Європи, про «вписування» у європейський науковий простір, слід чітко усвідомлювати, що насправді має йтися не про якусь «terra incognita», яку ми, нарешті, відкриваємо для себе у ХХІ ст., а лише про повернення до тих позицій, на яких вже наприкінці ХІХ ст. впевнено стояла вітчизняна і російська юридична наука. Отже, подальші дослідження рецепції й розвитку теорії природного права у вітчизняній і російській правових традиціях ХІХ — початку ХІХ ст. мають значний теоретичний потенціал, оскільки вони безпосередньо сприяють більш глибокому розумінню тих процесів, які супроводжували історичне становлення як вітчизняної, так і російської юридичної науки і правової культури. Водночас проспективний погляд на ці питання дасть можливість, на нашу думку, перевести їх із власне теоретичної у практичну площину, що безпосередньо впливатиме на розвиток майже всіх без винятку складових правової системи України.
Здійснене в межах завдань дисертаційної роботи комплексне вивчення розвитку теорії природного права у юридичній думці Російської імперії середини ХІХ ‒ початку ХХ ст. дало переконливі докази вагомості цієї масштабної і складної теорії у тогочасному правовому житті і розвиткові правової культури. Зазначене дозволяє висловити припущення про доцільність відповідного корегування змісту навчальних програм з теорії права та історії вітчизняної та зарубіжної правової думки, зокрема, в частині:
 збільшення обсягу інформації про основні методологічні підходи в осмисленні теорії природного права у Російській імперії указаного періоду, розширення змісту викладу матеріалу щодо «відродження» природного права кінця ХІХ ‒ початку ХХ ст.;
 висвітлення ґенези теорії природного права у вітчизняній і російській правовій думці у зв’язку з рецепцією та поширенням правових ідей історичної, соціологічної, психологічної, феноменологічної шкіл права, правового позитивізму та неокантіанства;
 подолання усталених стереотипів розуміння природного права лише як абстрактної системи незмінних та відособлених від позитивного права принципів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Права человека и закон : историко-теоретические аспекты / М. И. Абдулаев. — СПб. : Издат. Дом «Юридический Центр-Пресс», 2004. — 322 с.
2. Абрамов А. И. О регулятивной функции естественного права / А. И. Абрамов // Вестник Волжского ун-та им. В. Н. Татищева. — 2003. — Вып. 27. — С. 3–14.
3. Автономов А. С. Диалектика нравственности и права в философии Владимира Соловьева / А. С. Автономов // Государство и право. — 2009. — № 9. — С. 73–79.
4. Аквилонов Е. Об истинной свободе и нравственном долге / Е. Аквилонов. — СПб. : Тип. Училища глухонемых, 1905. — 35 с.
5. Акчурина Н. В. Идея органического развития в русском правоведении ХІХ века / Н. В. Акчурина // Правоведение. — 2000. — № 3. — С. 74–83.
6. Алексеев А. С. Начало верховенства права в современном государстве / А. С. Алексеев // Вопросы права. — 1910. — Кн. 2. — С. 6–24.
7. Алексеев А. С. Этюды о Ж.-Ж. Руссо. Руссо во Франции (1741–1762) / А. С. Алексеев. — М. : Изд. А. Л. Васильев, 1887. — Т. 1. — 386 с.
8. Алексеев Н. Н. Идея справедливости / Н. Н. Алексеев // Русская философия права : антология. — СПб. : Алетейя, 1999. — С. 405–414.
9. Алексеев Н. Н. На путях к будущей России / Н. Н. Алексеев // Русский народ и государство. — М. : Аграф, 1998. — С. 282–371.
10. Алексеев Н. Н. О гарантийном государстве / Н. Н. Алексеев // Русский народ и государство. — М. : Аграф, 1998. — С. 272–385.
11. Алексеев Н. Н. Общее учение о праве : курс лекций / Н. Н. Алексеев. — Симферополь : Тип. Е. К. Брешко-Брешковской, 1919. — 160 с.
12. Алексеев Н. Н. Обязанность и право / Н. Н. Алексеев // Русский народ и государство. — М. : Аграф, 1998. — С. 155–168.
13. Алексеев Н. Н. Основные философские предпосылки психологической теории права Л. Петражицкого / Н. Н. Алексеев // Юридический вестник. — 1913. — Кн. 4. — С. 5–23.
14. Алексеев Н. Н. Основы философии права / Н. Н. Алексеев. — СПб. : Лань, 1999. — 251 с.
15. Алексеев Н. Н. Очерки по общей теории государства. Основные предпосылки и гипотезы государственной науки / Н. Н. Алексеев. — М. : Зерцало, 2008. — 216 с.
16. Алексеев Н. Н. Религия, право и нравственность / Н. Н. Алексеев. — Париж : YMCA press, 1930. — 105 с.
17. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев. — М. : ТК Велби, Проспект, 2008. — 152 с.
18. Алексеев С. С. Право : азбука — теория — философия : опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М. : Статут, 1999. — 712 с.
19. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА, 1998. — 336 с.
20. Аляєв Г. Є. Філософський універсум С. Л. Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології ХХ століття : моногр. / Г. Є. Аляєв. — К. : ПАРАПАН, 2002. — 368 с.
21. Андрейченко А. С. Учения о праве и государстве в России : методологическое перепутье / А. С. Андрейченко // Философия права. — 2005. — № 4. — С. 61–64.
22. Баев В. Г. «Идея государства» Канта и Гегеля : философские учения и государственная практика в Германии начала ХІХ века / В. Г. Баев // Право и политика. — 2005. — № 7. — С. 15–22.
23. Баисов В. Ш. Практические и теоретические задачи естественного права / В. Ш. Баисов // Право : теория и практика. — 2005. — № 12(64). — С. 82–84.
24. Баранов П. П., Працко Г. С. Естественное право и социальные структуры порядка общества в политико-правовых учениях эпохи просвещения / П. П. Баранов, Г. С. Працко // Философия права. — 2008. — № 4. — С. 67–72.
25. Батиев Л. В. Политические и правовые учения XVII века / Л. В. Батиев. — СПб. : Издат. Дом Р. Арсаланова «Юридический центр-Пресс», 2006. — 348 с.
26. Бачинин Е. А. Естественное право как предмет философского правоведения / Е. А. Бачинин // Современное право. — 2008. — № 8. — С. 70–76.
27. Беляев В. Г. Актуальная тема : естественное право / В. Г. Беляев // Новая правовая мысль. Научно-аналитический журнал. — 2006. — № 5(18). — С. 18–22.
28. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. — М. : NOTA BENE, 2000. — 576 с.
29. Берман Я. К вопросу о природе правовых явлений / Я. Берман // Юридический вестник. Издание Московского юридического общества. — 1915. — Кн. 2. — С. 5–33.
30. Бернацкий Г. Г. Естественное право. Права человека. Мораль / Г. Г. Бернацкий. — СПб. : СЗАГС, 2000. — 168 с.
31. Бернацкий Г. Г. Источники права в учении о естественном праве И. В. Михайловского / Г. Г. Бернацкий // Сборник научных статей Северо-Западной академии государственной службы. — СПб. : СЗАГС; Образование — культура, 2001. — С. 204–212.
32. Бернацкий Г. Г. Онтологические основания естественного права в учении И. В. Михайловского / Г. Г. Бернацкий // Правоведение. — 2001. — № 4. — С. 244–250.
33. Бернацкий Г. Г. Теория естественного права Е. Н. Трубецкого и современная философия права / Г. Г. Бернацкий // Ленинградский юридический журнал. Научно-теоретический и информационно-практический межрегиональный журнал. — 2004. — № 1. — С. 180–193.
34. Берус В. В. Владимир Соловьев о смертной казни : идеи прошлого и современность / В. В. Берус // Права человека и деятельность правоохранительных органов : Сборник научных трудов. — Баранул : Изд-во БЮИ МВД России, 2002. — С. 184–191.
35. Биджиева Н. М. Понятие «государство Гегеля» / Н. М. Биджиева // История государства и права. — 2007. — № 20. — С. 28–31.
36. Богініч О. Л. Генеза права як права сили / О. Л. Богініч // Держава і право : Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип. 46. — С. 14–18.
37. Богініч О. Л. Природно-правові засади у правовій системі України / О. Л. Богініч // Правова держава : Щорічник наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2005. — Вип. 16. — С. 93–101.
38. Болдыгин Г. В. К истокам конфликтов свободы, нравственности, законности (против теории «естественного права») / Г. В. Болдыгин // Вестник Гуманитарного университета : Научный альманах. — Екатеринбург : Изд-во Гуманит. ун-та, 2005. — С. 12–24.
39. Бондарук Т. І. Теорія правоутворення Георга Фрідріха Пухти / Т. І. Бондарук // Правова держава : Щорічник наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. — Вип. 20. — С. 51–57.
40. Борщ И. Философия права Н. Н. Алексеева / И. Борщ // Государство и право. — 2006. — № 1. — С. 68–75.
41. Боуз Д. Либертарианство : история, принципы, политика / Дэвид Боуз. — Челябинск : Социум, 2004. — 392 с.
42. Бродский П., Меркель А. Рудольф Иеринг / П. Бродский, А. Меркель // Журнал юридического общества при Императорском
С.-Петерб. ун-те. — 1894. — Кн. 1. — С. 4–31.
43. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ начала ХХ века / А. Валицкий // Вопросы философии. — 1991. — № 8. — С. 25–37.
44. Вальденберг В. Закон и право в философии Гоббса / В. Вальденберг. — СПб. : Тип. В. С. Балашева и Ко, 1900. — 275 с.
45. Васильев И. В. О сущности и пользе законов вообще, и о необходимости изучения Законов Отечественных / И. В. Васильев. — М. : Университет. типогр., 1828. — 21 с.
46. Вахрин В. Г. Правовая теория В. С. Соловьева / В. Г. Вахрин // Ленинградский юридический журнал. — 2006. — № 1. — С. 233–238.
47. Верин В. Концепция права в контексте построения основ «свободной теократии» Владимира Соловьева / В. Верин // Российская юстиция. — 2003. — № 8. — С. 56–59.
48. Виноградов П. Г. История правоведения. Курс для историков и юристов / П. Г. Виноградов. — М. : Тип. Ю. Вернер, 1908. — 238 с.
49. Виноградов П. Г. Очерки по теории права / П. Г. Виноградов. — М. : Т-во А. А. Левинсон, 1915. — 164 с.
50. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. Римское право в средневековой Европе / П. Г. Виноградов. — М. : Зерцало, 2010. — 279 с.
51. Виноградов П. Г. Римское право в средневековой Европе / П. Г. Виноградов. — М. : Изд-во А. А. Карцева, 1910. — 99 с.
52. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. — М. : Издат. Дом «Территория будущего», 2005. — 800 с.
53. Воротилин Е. А. Естественное право и формирование юридического позитивизма / Е. А. Воротилин // Методология юридической науки: состояние, проблемы, перспективы : Сб. ст. — М. : Юристъ, 2008. — Вып. 2. — С. 162–173.
54. Вышеславцев Б. П. Мораль и закон / Б. П. Вышеславцев // Русская философия права : антология. — СПб. : Алетейя, 1999. — С. 415–424.
55. Гамбаров Ю. С. Гражданское право : Общая часть / Ю. С. Гамбаров. — М. : Лит. о-ва распр. полезн. кн., 1898. — 766 с.
56. Гамбаров Ю. С. Задачи современного правоведения / Ю. С. Гамбаров. — СПб. : Сенат. тип., 1907. — 34 с.
57. Гамбаров Ю. С. Курс гражданского права. Часть общая / Ю. С. Гамбаров. — СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1911. — Ч. 1. — 793 с.
58. Гасанов К. К. Неотчуждаемость и прирожденность как свойства основных прав человека в естественном праве / К. К. Гасанов // Вестник московского ун-та МВД России. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2004. — № 2. — С. 5–11.
59. Гейер А. Краткий очерк истории философии права / пер. с нем. Н. Неклюдова / А. Гейер. — СПб. : Тип. Н. Тиблена и Комп., 1866. — 150 с.
60. Герваген Л. Л. Обязанности как основание права / Л. Л. Герваген. — СПб. : Тип. Штольценбурга, 1908. — 207 с.
61. Гессен В. М. Возрождение естественного права / В. М. Гессен. — СПб. : Тип. о-ва Е. Евдокимов, 1902. — 43 с.
62. Гессен В. М. Конституционное государство / В. М. Гессен // Закон. — 2009. — № 9. — С. 234–249.
63. Гессен В. М. Общее учение о государстве : курс лекций / В. М. Гессен. — СПб. : Студ. касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1912. — 190 с.
64. Гессен В. М. Правовое государство и народное голосование / В. М. Гессен // Юридический консультант. — 2004. — № 1. — С. 43–53.
65. Гессен В. М. Русское государственное право : курс лекций / В. М. Гессен. — СПб. : Студ. касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. — 335 с.
66. Гессен В. М. Теория правового государства / В. М. Гессен. — СПб. : Студ. касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. — 67 с.
67. Глушкова С. И. Права человека в России : учеб. пособие / С. И. Глушкова. — М. : Юристъ, 2005. — 494 с.
68. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Т. Соч. в 2 т. — М. : Мысль, 1981. — Т. 2. — С. 6–546.
69. Гоббс Т. О гражданине // Гоббс Т. Соч. в 2 т. — М. : Мысль, 1989. — Т. 1. – С. 270–506.
70. Головатий С. Верховенство права : Моногр.: у 3 кн. / С. Головатий. — К. : Фенікс, 2006. — Кн. 1. — 624 с.
71. Грабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647–1917 гг.) / В. Э. Грабарь. — М. : Зерцало, 2005. — 888 с.
72. Градовский А. Д. Начала русского государственного права. О государственном устройстве / А. Д. Градовский. — М. : Зерцало, 2006. — Т. 1. — 470 с.
73. Градовский А. Д. Сочинения / А. Д. Градовский. — СПб. : Наука, 2001. — 512 с.
74. Графский В. Г. История политических и правовых учений / В. Г. Графский. — М. : Проспект, 2006. — 608 с.
75. Грачев А. А. К вопросу о зарождении и развитии идеи естественного права в России (XVIII — начало ХХ веков) / А. А. Грачев // Актуальные проблемы юридической науки. Серия : Государство и право. — Курск: Изд-во РОССИ, 2004. — С. 115–122.
76. Гредескул Н. А. К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование / Н. А. Гредескул. — Х. : Тип. А. Даре, 1900. — 248 с.
77. Гредескул Н. А. Петражицкий и «его» политика права / Н. А. Гредескул. — Б. м., б. г. — 34 с.
78. Григорьев И. Правовые взгляды Н. Алексеева / И. Григорьев // Право и государство : Теория и практика. — 2005. — № 1. — С. 96–102.
79. Гримм Д. Д. К учению об объектах прав / Д. Д. Гримм // Вестник гражданского права. — М. : ООО «Издат. Дом В. Ема», 2007. — № 1. — С. 197–239.
80. Гримм Д. Д. Соотношение между юридическими институтами и конкретными отношениями / Д. Д. Гримм // Памяти профессора Г. Ф. Шершеневича : Сб. ст. по гражданскому и торговому праву. — М. : Бр. Башмаковы, 1915. — С. 213–230.
81. Гримм Д. Д. Юридическое отношение и субъективное право / Д. Д. Гримм. — СПб. : Тип. правительствующего Сената, 1897. — 37 с.
82. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави : теоретико-правова модель і практична реалізація / Р. Ф. Гринюк. — К. : Концерн «Вид. Дім «Ін Юре», 2004. — 388 с.
83. Гринюк Р. Ф. Співвідношення природного і позитивного права та розвиток правової держави у поглядах П. Юркевича / Р. Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — № 2–3. — С. 17–28.
84. Гринюк Р. Ф. Співвідношення понять «права» і «закону» в політико-правовій теорії Т. Гоббса / Р. Ф. Гринюк // Вісник Донецького університету. Серія : економіка і право. — 2003. — Вип. 1. — С. 233–238.
85. Гроций Г. О праве войны и мира / Г. Гроций. — М. : Ладомир, 1994. — 868 с.
86. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович. — СПб. : Тип. т-ва «Общественная польза», 1910. — 516 с.
87. Гурвич Г. Д. Два величайших русских философа права : Борис Чичерин и Владимир Соловьев / Г. Д. Гуревич // Правоведение. — 2005. — № 4. — С. 138–164.
88. Гуренко М. М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці / М. М. Гуренко. — К. : НАВСУ, 2000. — 167 с.
89. Гуренко М. М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини і громадянина / М. М. Гуренко. — К. : Логос, 2002. — 252 с.
90. Дайси А. В. Основы государственного права Англии : введение в изучение английской конституции / Ред. В. Г. Виноградов / А. В. Дайси. — М. : Тип. И. Д. Сытина, 1907. — 707 с.
91. Даль Р. А. О демократии / пер. с англ. А. С. Богдановского / Р. А. Даль. — М. : Аспект Пресс, 2000. — 208 с.
92. Данильян О. Г., Байрачная Л. Д., Дзебань А. П. и др. Философия права : конспект лекций / О. Г. Данильян, Л. Д. Байрачная, А. П. Дзебань, С. Б. Жданенко, М. П. Колесников, С. И. Максимов / О. Г. Данильян (ред.). — Х. : Право, 2009. — 176 с.
93. Дегай П. И. Пособия и правила изучения российских законов / П. И. Дегай. — М. : Тип. А. Семена, 1831. — 147 с.
94. Дембский Д. Философия права и нравственности профессора Л. И. Петражицкого / Д. Дембский. — Х .: Б. и., 1908. — 77 с.
95. Десницкий С. Е. Слово о прямом и ближнем способе к научению юриспруденции / С. Е. Десницкий. — М. : Импер. Моск. ун-т, 1768. — 51 с.
96. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния / Т. Джефферсон. — Л. : Наука, 1990. — 316 с.
97. Джорджикия Н. С. Критика психологической теории права проф. Л. И. Петражицкого / Н. С. Джорджикия. — К. : Тип. Р. К. Лубковского, 1915. — 46 с.
98. Диденко Н. Г., Селиванов В. Н. Право и свобода / Н. Г. Дибенко, В. Н. Селиванов // Правоведение. — 2001. — № 3. — С. 4–27.
99. Диулин В. Г. Право как минимум морали в учении В. С. Соловьева / В. Г. Диулин // Ленинградский юридический журнал. — 2006. — № 2. — С. 241–247.
100. Дунаев В. И., Никитский А. А. Очерки науки о государстве / В. И. Дунаев, А. А. Никитский. — М. : Общественная польза, 1909. — 208 с.
101. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства / Л. Дюги. — М. : Т-во И. Д. Сытина, 1908. — 957 с.
102. Дюги Л. Общество, личность и государство / Л. Дюги. — СПб. : Вестник знания, 1914. — 77 с.
103. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времен Кодекса Наполеона / Л. Дюги. — М. : Гос. изд-во, 1919. — 110 с.
104. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства / Л. Дюги. — М. : Изд. Н. Н. Клочков, 1909. — 148 с.
105. Егоров С. А. Выдающийся государствовед и теоретик права Н. И. Палиенко / С. А. Егоров // Российская наука права : история и современность : Сб. науч. тр. — Иваново : Изд-во Иван. ун-та, 2004. — С. 30–42.
106. Елистратов А. И. Очерк государственного права (конституционное право) / А. И. Елистратов. — М. : Тип. «Мысль», 1915. — 167 с.
107. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. — СПб. : Изд. Дом «Юридический Центр-Пресс», 2004. — 752 с.
108. Ерыгин А. Н. Историческая диалектика в философии права: Чичерин и Гегель / А. Н. Ерыгин // Философия права. — Ростов н/Д. : Изд-во Рост. юрид. ин-та МВД России, 2007. — № 2. — С. 43–47.
109. Жилин А. А. Записки по государственному праву / А. А. Жилин. — Петроград : Тип. К. Фельдман, 1915. — 16 с.
110. Жилин А. А. Из лекций по энциклопедии права / А. А. Жилин. — К. : Тип. «Труд» М. В. Ельника, 1910. — 38 с.
111. Жилин А. А. Новое направление во французской юриспруденции : учение о государстве и праве проф. Л. Дюги / А. А. Жилин. — К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1910. — 28 с.
112. Жилин А. А. Право и государство в их взаимных отношениях / А. А. Жилин. — К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1909. — 12 с.
113. Жуков В. Н. Возрожденное естественное право в России конца ХІХ — начала ХХ века : общественно-политическая функция и онтологическая основа / В. Н. Жуков // Государство и право. — 2001. — № 4. — С. 99–106.
114. Жуков В. Н. Право и нравственность в русской школе «возрожденного» естественного права / В. Н. Жуков // Право и политика. — 2001. — № 1. — С. 11–18.
115. Жуков В. Н. Право как ценность / В. Н. Жуков // Государство и право. — 2010. — № 1. — С. 21–34.
116. Жуков В. Н. Русская философия права : естественно-правовая школа первой половины ХХ века / В. Н. Жуков. — М. : Рос. гуманит. о-во, 2001. — 237 с.
117. Зайчук О. В., Журавський В. С., Оніщенко Н. М. та ін. Вступ до теорії правових систем / О. В. Зайчук, В. С. Журавський, Н. М. Оніщенко, В. І. Тимошенко, С. В. Бобровник / заг. ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. — К. : Юрид. думка, 2006. — 431 с.
118. Залеский В. Ф. Власть и право. Философия объективного права / В. Ф. Залеский. — Казань : Тип. Б. Л. Домбровского, 1897. — 322 с.
119. Зарицкий А. В. Теория насилия происхождения государства Л. Гумпловича и К. Каутского / А. В. Зарицкий // Закон и право. — 2003. — № 8. — С. 70–74.
120. Захаров А. В. Государственно-правовые воззрения Б. Н. Чичерина / А. В. Захаров. — Тамбов : Изд-во ТГУ, 2004. — 204 с.
121. Захаров Н. А. Система русской государственной власти / Н. А. Захаров. — Новочеркасск : Электротип. Ф. Туникова, 1912. — 324 с.
122. Зверев Н. А. История философии права / Н. А. Зверев. — М. : Б. и., 1894. — 439 с.
123. Зверев Н. А. Лекции по энциклопедии права / Н. А. Зверев. — СПб. : Лит. Богданова, 1913. — 425 с.
124. Зверев Н. А. Свобода воли и право / Н. А. Зверев. — М. : Тип. Н. Ф. Александрова, 1898. — 54 с.
125. Зноско-Боровский С. А. Законоведение / С. А. Зноско-Боровский. — СПб. : Т-во худож. печати, 1906. — Т. 1. — 147 с.
126. Золотницкий В. Т. Сокращение естественного права, выбранное из разных авторов для пользы Российского общества / В. Т. Золотницкий. — СПб. : Б. и., 1764. — 147 с.
127. Зорькин В. Д. Из истории буржуазно-либеральной политической мысли России второй половины ХІХ — начала ХХ века (Б. Н. Чичерин) / В. Д. Зорькин. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1975. — 173 с.
128. Зорькин В. Д. Психологическая теория права Л. И. Петражицкого и ее соотношение с концепциями есте