Вергелес Костянтин Миколайович Сутність та смисли людини в православ’ї: методологія філософсько- релігієзнавчого дослідження

brief description

Вергелес Костянтин Миколайович, доцент кафедри філософії та суспільних наук Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова: «Сутність та смисли людини в православ’ї: методологія філософсько- релігієзнавчого дослідження» (09.00.11 - релігієзнав­ство). Спецрада Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙУНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ВЕРГЕЛЕС КОСТЯНТИН МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 271.2-18:141.319.8
ДИСЕРТАЦІЯ
СУТНІСТЬ ТА СМИСЛИ ЛЮДИНИ В ПРАВОСЛАВ'Ї:
МЕТОДОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
09.00.11 – релігієзнавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
___________________________
Науковий консультант –
Харьковщенко Євген Анатолійович,
доктор філософських наук, професор
Київ – 2018

Зміст
ВСТУП…………………………...…………………………………..… 25
РОЗДІЛ `1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ
АНТРОПОЛОГІЇ………………………………………………....…… 37
1.1 Православна антропологія як предмет філософськорелігієзнавчого осмислення………….……………………..…… 37
1.2 Православна і західноєвропейська релігійна антропологія:
головні особливості……………..…………………………..…… 77
Висновки розділу 1…………………………………………….……… 96
РОЗДІЛ 2. СУТНІСНІ ВИЯВИ ЛЮДИНИ В
ПРАВОСЛАВНОМУ ВІРОВЧЕННІ…………………………..…… 99
2.1 Цілісність людини як головна ідея православ’я……………….. 99
2.2 «Ідея людини» у вченнях отців церкви………………………… 109
2.3 Сутнісні вияви людини в російській релігійній філософії
кінця ХІХ початку ХХ ст……………….………………..……… 134
Висновки розділу 2……………………………………………….…… 169
РОЗДІЛ 3. ПРАВОСЛАВНА АНТРОПОЛОГІЯ І
ХРИСТОЛОГІЯ……………………………………………………...... 172
3.1 Процесуальний характер становлення і вдосконалення
людини…………………………………………………………..... 172
3.2 Релігійний досвід і релігійна віра як спосіб піднесення та
спасіння людини…………………………………...…………….. 184
3.3 Взаємовідносини людини і Бога в православній традиції…...... 209
Висновки розділу 3………………………………………………….… 247
РОЗДІЛ 4. ПРАВОСЛАВ’Я І СУЧАСНИЙ
СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ………………..…… 250
4.1 Актуалізація сутнісних сил людини й православ’я…….……… 250
4.2 Перспективи дослідження людини в сучасному культурнорелігійному середовищі………………………………...……….. 273
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
24
4.3 Православна антропологія і сьогодення України» ………….… 299
Висновки розділу 4……………………………………………….…… 318
ВИСНОВКИ………………...………………………………….……… 321
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….… 328

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації досліджено процес трансформації релігійного простору та
способи функціонування православ’я в системі соціально-культурних змін
сучасної України. Здійснено аналіз методологічних засад, теоретичних та
практичних аспектів дослідження православ’я, його джерел, принципів,
пріоритетів, основних особливостей та характерних ознак, а також механізмів
взаємодії українського соціуму і православ’я. Робота присвячена дослідженню
сутнісних характеристик православ’я, яке представлено в особистісносуб’єктивному плані. Значна увага приділена розвитку методологічних
принципів дослідження християнства в цілому, православ’я зокрема, що
фактично маніфестує новий теоретичний рівень формування методології
релігієзнавчих досліджень.
Оскільки можливості застосування традиційної методології та методів
дослідження сутності і смислів православ’я ще не достатньо відпрацьовані в
сучасному релігієзнавстві, тому одним із завдань дослідження було формування
системного підходу, що містить у собі міждисциплінарний, діалектичний,
інформаційно-комунікативний та інші аспекти, і на його основі,
проаналізувавши висхідні ідеї доби Античності, фундаментальні положення
святоотцівської традиції і російської релігійної філософії кінця ХІХ- початку
ХХ століття, виробити теоретико-методологічні засади та механізми
актуалізації православ’я в сучасному соціокультурному просторі України.
Вирішення цього завдання зумовило необхідність розкриття смислів та проявів
антропологічних параметрів православ’я в процесі становлення та розгортання
людини як духовної істоти, в її освіті та вихованні. В результаті дослідження
автором отримані результати, які можна сформулювати таким чином:
1. Православне віровчення розкриває ті найголовніші ідеї та
положення догматичного богослов'я християнської церкви, які не тільки
створили новий тип антропології, але й сформували нові, своєрідні та
неповторні смисли української духовної культури, головні структурні та
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
322
змістовні константи якої можуть претендувати на визначальний стрижень
процесу ідентифікації української духовності.
2. З’ясовано, що продовженням та розвитком традиції Святого Письма
є святоотцівська традиція Візантії, яка виступає основою українського
православ'я і української культури. У ціннісному смислі в межах цієї традиції
формується любов до Бога, до себе, до інших людей, до світу в цілому. Такий
підхід не виключає цінності істини, свободи, самоорганізації, самоідентифікації
та самоактуалізації особистості. Специфіка візантійської традиції, що виникла
на перетині різноманітних національно-історичних типів ментальності,
висвітлюється в досягненні синтези теоретичного умоспоглядання і духовнопрактичного знання, поєднання філософської раціональності і етичних смислів
у єдності мети – розкритті та реалізації сенсу людського буття.
3. Встановлено, що вчення отців церкви про пізнання включає в себе
три рівні: перший – споглядання смислів, що приховані у зовнішніх проявах
речей, які сприймає людина; другий – моральна діяльність, що містить
моральну компоненту у пізнавальному процесі; третій – духовно-моральне
споглядання-переживання духовних смислів. Перехід від першого рівня
пізнання до другого характеризується актуалізацією моральної сфери людини.
На першому рівні світ сприймається як гармонійне переплетіння символів, які
розкривають у своїй сукупності внутрішній розумний початок – логос, що
породжує відчуття родової єдності образу світу і морального почуття людини.
Завдяки такому сприйняттю світ приймає на себе людську символіку та
проявляє моральний стан людини. На другому – символічно розкривається
інтелектуальна діяльність людини, що спрямована на моральне вдосконалення.
Така діяльність і характеризує моральне почуття, яке постає моральним змістом
особистості, що і складає суть третього рівня.
4. Особливе місце в східноєвропейській християнській
святоотцівській традиції посідає вчення Іоанна Златоуста. Мислитель у центрі
соціально-релігійної й історичної практики бачить, по-перше, вчення Христа
про життя та мислення; по-друге, ідею власності як засобу, а не мети життя
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
323
людини; по-третє, критику влади та критику церкви за її прагнення до
матеріальних благ; по-четверте, ідею первинності життя у церковній общині та
оптимізацію ми-еволюції людини. Тобто, святитель Іоанн затверджує традицію
формування Боголюдини.
5. Розкрито, що екзистенціальний принцип візантійської гносеології –
приналежність Божественній Істині на рівні іпостасі як існування, що
ґрунтується на диференціації понять «іпостась», «сутність», «енергія», дозволяє
обґрунтувати головне положення східного християнства – ідею деїфікації
(«обоження»), онтологічного перетворення «природи» людини, що досягається
завдяки власним зусиллям, власній діяльності. «Есенціалізм» латинської
патристики, що виникає на основі сутнісного наближення людського розумуі
Божественної природи, висвітлює схоластичний оптимізм у плані
інтелектуального розвитку і песимізм у плані моральнісної свободи людини та
її духовного потенціалу.
6. Обґрунтовано, що головні особливості грецько-християнської
філософсько-релігійної спадщини співвідносяться з усвідомленням російського
логосу, який орієнтований на морально-практичний смисл та зміст знання.
Візантійські гносеологічні установки на екзистенційність, онтологічність,
антиномічність істини у православній свідомості мали прояви у вигляді
«символізму», «містичного реалізму», ідеї «цілісного знання», що встановили
залежність гносеології від онтології; у більш пізніх течіях і напрямах – вони
мали тенденцію до ототожнення особистості і Абсолюту, а також в ідеї
«православного енергетизму», які ґрунтуються на екзистенціальній концепції
Боголюдської єдності.
7. Дослідження показало, що в структурі онтології російської
релігійної філософії, «релігійна компонента» є найважливішою
(В. Зеньковський, М. Лосський). Релігія тут виступає джерелом системності,
тобто приведення до єдиної основи; концептуалізації – приведення у
відповідність до теорії; діалектичного поєднання сутності й існування –
промислу і теофанії; єдності протиріч – єдність у Христі двох природ людської
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
324
й Божественної; єдність матеріального й ідеального, ідеї й об'єктивації.
Богослов'я в історичному плані формується на ґрунті опрацьованого
філософсько-релігійного дискурсу, претендує на усталеність і абсолютну
істинність своїх догм, висвітлює авторитет традиції й норми релігійного
досвіду. Релігійна філософія усвідомлює свій історичний характер і відображає
співвідношення індивідуального релігійного досвіду мислителя, філософа з тим
конфесійним досвідом тієї релігійної традиції, до якої він належить.
8. Онтологічний зміст духовного становлення особистості постає
процесом розвитку всіх сутнісних сил людини, як набуття цілісності та
реалізації особистісного буття, що органічно пов'язано в православ'ї з
енергійним підходом. Спрямованість становлення і розгортання визначає
богословське поняття «досконалість-спрямованість». Єдність розвитку людини,
її духовного становлення і розгортання її сутності має процесуальний, цільовий
та енергійний характер.
9. У конкретно історичних проявах філософія позиціонує себе
релігійною тільки при наявності у релігійній традиції богослов'я як теоретичної
системи, а також у кризовій ситуації для самого богослов'я. Релігійна філософія
виконує апологетичну функцію щодо віровчення, вона знаходиться у
взаємозв'язку з ним. Але релігійна філософія є філософією авторською та
критичною й вступає у протиріччя з богослов'ям як догматичною системою.
Особливо чітко ці тенденції простежуються в російській релігійній філософії
кінця ХІХ - початку ХХ ст.
10. Модель культурно-релігійного простору є системою, що містить у
собі рівні національного, цивілізаційного і світового (загальнолюдського)
життя. Така модель дозволяє точніше і об'єктивніше визначити цілі, завдання,
зміст, форми і методи діяльності держави, тих численних інституцій, завданням
яких є освіта і виховання нових генерацій українського народу.
11. У сучасній Україні політичні, економічні та культурні процеси, що
відбуваються, загострили проблеми духовно-соціального характеру. Сучасний
період є кризовим, він є переходом від одного етапу розвитку суспільства до
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
325
принципово іншого. Й понині системи соціалізації та виховні доктрини не
містять у собі цілеспрямованого формування духовних орієнтирів та моральних
пріоритетів, які є адекватними традиційним українським цінностям. Фактично,
це означає, що в структурі суспільства не представлений культурно-типовий
процес трансляції соціального досвіду як соціокультурної інституції.
Відтворення новими генераціями стандартів попередніх генерацій викликає
багато питань. Зникають можливості для виховання та формування культурнотипової особистості. Духовний стан суспільства безпосередньо пов'язаний з
процесами виховання, освіти та соціалізації, процесами створення духовних
цінностей та їх поширенням, що характеризує розвиток самого соціуму. У
сучасному соціокультурному просторі України слід говорити про виховання як
цілеспрямований процес переводу культурних, духовних цінностей, які
накопичені людством, в індивідуальний план існування, перетворення
зовнішнього плану буття у суто внутрішні характеристики. І освіта, і виховання
– це формування соціально-ціннісних, позитивних якостей особистості. Вони є
функціями соціуму, забезпечують стабільність та розвиток самого суспільства,
а також систем діяльності людини. Ця функція реалізується завдяки процесам
трансляції культури та реалізації культурних норм у мінливих історичних
ситуаціях, на ґрунті нових матеріальних відносин.
13. Минуле і нинішнє століття є періодом дослідження феномену
культури і феномену релігії. Наразі актуальним є розуміння минулого світових
релігій, аналізу їх стану, прогнозів на майбутнє. Соціальна традиція у розвитку
– це головний показник зберігання у просторі культури. Наслідування традицій
– це показник збереження соціуму, його розвитку, свідчення того, що
суспільство не втратило ціннісного стержня, навколо якого формуються
колективна ідентичність, смисловий континуум та наслідування культурних і
релігійних змістів, що й виступає необхідною умовою життєдіяльності людини
і суспільства, соціальної ефективності як такої. Сучасність також демонструє
те, що існують серйозні випробування для культурно-адаптивних можливостей
людини, а в умовах відриву від власних традицій ціннісний простір
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
326
заповнюється такими ідеями та уявленнями, які створюють ілюзію, вводять
людину у ціннісну оману.
14. Епоха глобалізації характеризується наявністю протиріч у
релігійній свідомості. І в українському суспільстві домінантним, все частіше,
стає індивідуалізм, який поширюється завдяки втраті колективного характеру
праці, посиленням ролі віртуальної реальності, переходом на інші рівні
комунікації. Відбувається змішування культурно-релігійних цінностей, релігія
перетворюється на певний різновид розваги, а доба глобалізаційних змін постає
виключно часом індивідуального релігійного пошуку, втрат та розчарувань. І
якщо кінець минулого століття характеризується неабияким інтересом саме до
православ’я, яке репрезентувало національну самобутність, збереженість
національних традицій, то в сьогоденні він помітно згасає.
15. Українське суспільство однією з головних складових моралі мало
релігійні принципи, релігійні норми та установки. І саме православна релігія
виконувала і виконує важливу роль. Сучасна соціальна свідомість, у більшій
мірі, орієнтується на те, що релігія виконує суто функціональне завдання і не
більше. Однак, релігійність як така є іманентно присутньою в свідомості кожної
людини.
16. Релігійність не може зникнути – це одна з особливостей психіки
людини. У цьому зв’язку можна ставити питання щодо якості релігійності,
оскільки релігія характеризується органічною природою. Наприклад,
православна релігія може виступати зовнішнім атрибутом, без усвідомлення
глибокої суті самої традиції. Важливою постає необхідність аналізу такого
феномену, коли домінанта релігійного досвіду не завжди була сталою і чітко
вираженою. Але, якщо, звернутися до минулого, радянського періоду в історії
українського народу, тоді й тут ми можемо побачити прояви релігійності, що
мали латентний характер. Тобто, релігія може існувати у будь-якому
ідеологічному контексті, а духовно-моральна сфера українського народу й
дотепер щільно пов’язана з його релігійним досвідом. Релігійний досвід,
фактично, є самоідентифікацією та самовизначенням нашого народу і його
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
Click to buy NOW!
PDF-XChange Viewer
www.docu-track.co m
327
прояви відбуваються в соціальних структурах через архетипи. Аналіз проблеми
«розгортання» релігійної свідомості, у більшій мірі, ґрунтується на
герменевтиці міфологічних і релігійних метафор та символів, на текстах.