Заболотна Людмила Володимирівна Механізм адміні­стративно-правового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України

brief description

Заболотна Людмила Володимирівна, аспірант кафе­дри адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Механізм адміні­стративно-правового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інфор­маційне право). Спецрада Д 26.001.04 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЗАБОЛОТНА ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 342.951:351.82
ДИСЕРТАЦІЯ
МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право; 081 – право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_____________________________
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Герасименко Євген Станіславович
____________________________
Київ – 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.............................................. 16
ВСТУП................................................................................................................... 17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕТЕРМІНАЦІЇ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО
СЛУЖБОВЦЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ...................... 26
1.1. Історія становлення органів дипломатичної служби України як складової
публічної адміністрації ........................................................................................ 26
1.2. Сутність і особливості адміністративно-правового статусу державного
службовця дипломатичної служби України ..................................................... 46
1.3. Завдання, повноваження та функції державних службовців в системі
дипломатичної служби України ......................................................................... 67
Висновки до розділу 1 ........................................................................................ 100
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНОПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО
СЛУЖБОВЦЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ..................... 103
2.1. Нормативно-правове забезпечення діяльності державного службовця
дипломатичної служби України ....................................................................... 103
2.2. Державний службовець дипломатичної служби України як суб’єкт
адміністративно-правових відносин ................................................................ 123
2.3. Інструменти діяльності державного службовця дипломатичної служби
України ................................................................................................................ 144
Висновки до розділу 2 ....................................................................................... 154
РОЗДІЛ 3. КОМПАРАТИВІСТИКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ
ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ................................................ 156
3.1. Імплементація міжнародних стандартів і закордонного досвіду для
вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності
державного службовця дипломатичної служби України ............................... 156
15
3.2. Організаційний аспект удосконалення діяльності державного службовця
дипломатичної служби України ....................................................................... 181
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 195
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 202
ДОДАТКИ........................................................................................................... 252
16
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УНР – Українська Народна Республіка
НКЗС – Народний Комісаріат Закордонних Справ
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі
ЄСЗД – Європейська служба зовнішньої діяльності
ст. – стаття
ст.ст. – статті
ч. – частина
п. – пункт
а. – абзац.
17
ВСТУП
Актуальність теми зумовлена оновленням формату діяльності
державних службовців дипломатичної служби у зв’язку з процесами
інформатизації та глобалізації, посиленням транскордонного співробітництва
і формуванням наднаціонального права публічної служби. Наразі істотного
значення набувають органи дипломатичної служби як суб’єкти публічної
адміністрації, що забезпечують реалізацію стратегічного завдання з
установлення та поглиблення зовнішньополітичних зв’язків з партнерами в
усьому світі.
Потреба у розробленні й запровадженні уніфікованих підходів до
розуміння адміністративно-правового механізму забезпечення діяльності,
правової охорони та захисту працівників дипломатичної служби актуалізує
поглиблене дослідження міжнародних стандартів їх діяльності. Одним із
шляхів вирішення цього завдання є ґрунтовний аналіз дипломатичних
імунітетів як основного інструменту правової охорони і захисту працівників
дипломатичної служби на основі задоволення публічного інтересу,
національних інтересів конкретної держави.
Безперечно, що працівники дипломатичної служби можуть ефективно
виконувати свої повноваження та досягати поставлених завдань і реалізувати
функції виключно в разі запровадження належного механізму
адміністративно-правового забезпечення їхньої діяльності. Фактично
реалізація завдань, поставлених перед органами дипломатичної служби,
можлива за умови наявності узгодженого нормативно-правового
забезпечення, належно організованого суб’єктного виміру діяльності
вказаних осіб в адміністративних правовідносинах і достатньо розроблених
інструментів діяльності державних службовців дипломатичної служби як
органів публічної адміністрації.
Необхідним також є створення законодавства, зорієнтованого на
гарантування інституційного балансу за результатами процедурної діяльності
в органах дипломатичної служби, з тим, щоб усі інституції могли ефективно
18
виконувати свої повноваження, а також вимагати дотримання цього
принципу іншими органами. Теоретико-практичного обґрунтування вимагає
також організаційний аспект і шляхи імплементації позитивного
закордонного досвіду для вдосконалення адміністративно-правового
забезпечення порядку функціонування державного службовця
дипломатичної служби України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію підготовлено відповідно до вимог Закону України «Про
пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», положень Стратегії
державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в
Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 р.
№ 212/2012, Указу Президента України від 12 січня 2015 р. №5/2015 «Про
Стратегію сталого розвитку «Україна–2020», Пріоритетних тематичних
напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок на період до
2015 р., затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня
2011 р. № 942, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 −
2015 pр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії
правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10.
Роботу виконано на кафедрі адміністративного права Київського
національного університету імені Тараса Шевченка в рамках наукової теми
«Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний
аспект» (№11 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0111U008337), що
досліджувалася на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка 2011 − 2015 рр., і «Теорія та практика
адаптації законодавства України до законодавства ЄС» (№ 16 БФ 042-01), що
досліджується на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка у період 2016 − 2018 рр.
Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол від 20 грудня 2013 р. № 4).
19
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в
тому, щоб на основі аналізу чинного міжнародного та національного
законодавства, практики його реалізації, вітчизняного та закордонного
досвіду діяльності державних службовців дипломатичної служби розкрити
специфіку механізму адміністративно-правового забезпечення діяльності
державного службовця дипломатичної служби України, а також на цій основі
виробити пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети було застосовано оригінальні підходи
до дослідження, спрямовані на вирішення наступних завдань:
– проаналізувати особливості ґенези органів дипломатичної служби в
Україні;
– охарактеризувати сутність та особливості адміністративноправового статусу державного службовця дипломатичної служби;
– розглянути і систематизувати завдання, повноваження та функції
державних службовців дипломатичної служби України;
– дослідити нормативно-правове забезпечення діяльності державного
службовця дипломатичної служби України;
– визначити місце державного службовця дипломатичної служби
України у системі суб’єктів адміністративно-правових відносин;
– проаналізувати і класифікувати інструменти діяльності державного
службовця дипломатичної служби України;
– вивчити міжнародні стандарти дипломатичної служби, розкрити
їхнє значення для України;
– обґрунтувати шляхи імплементації закордонного досвіду для
вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності
державного службовця дипломатичної служби України;
– запропонувати напрями удосконалення організації діяльності
державного службовця дипломатичної служби України.
Об’єкт дослідження − суспільні відносини, що виникають у сфері
адміністративно-правового забезпечення діяльності публічних службовців.
20
Предметом дослідження є механізм адміністративно-правового
забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби
України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є
поєднання загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Їх
використання зумовлюється інтегративним підходом, що дозволяє виконати
завдання дослідження в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
Зокрема, порівняльно-історичний та системно-структурний методи
використано для аналізу особливостей ґенези органів дипломатичної служби
в Україні (підрозділ 1.1). Формально-логічний та логіко-семантичний методи
дали можливість охарактеризувати сутність і особливості адміністративноправового статусу державного службовця дипломатичної служби та
визначити його як суб’єкта адміністративно-правових відносин
(підрозділи 1.2, 2.2). Завдання, повноваження та функції дипломатичних
службовців у системі державної служби України, особливості нормативноправового забезпечення та інструментів діяльності державного службовця
дипломатичної служби України і міжнародні стандарти дипломатичної
служби опрацьовано за допомогою нормативно-догматичного методу
(підрозділи 1.3, 2.1, 3.1). Порівняльно-правовий та структурно-логічний
методи стали основними інструментами визначення шляхів запозичення й
імплементації закордонного досвіду для вдосконалення адміністративноправового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної
служби України, у тому числі в організаційно-правовому аспекті
(підрозділ 3.2).
Теоретико-методологічною основою дисертації стали наукові
розвідки в галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії
управління й адміністративного права, адміністративного процесуального
права, інших галузевих правових наук.
Становлення органів дипломатичної служби аналізували
Д. В. Вєдєнєєв, Н. В. Гудима, О. С. Конопляник, О. П. Сагайдак,
21
А. Н. Сахаров та інші. Адміністративно-правовий вимір правового статусу
державних службовців дипломатичної служби досліджували
Є. О. Безсмертний, Г. А. Борисов, M. В. Вітрук, Б. І. Гуменюк,
В. М. Корельський, А. В. Малько, А. В. Панчишин, Ю. Шварце та інші. Було
використано наукові праці та розробки сучасних вітчизняних науковців:
В. Б. Авер'янова, Т. С. Аніщенко, В. М. Бевзенка, А. І. Берлача,
Ю. П. Битяка, Д. О. Гетманцева, І. С. Гриценка, Л. А. Савченко,
І. П. Голосніченка, П. В. Діхтієвського, Л. Дюгі, Ю. М. Ільницької,
В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Константного, Р. О. Куйбіди,
Б. В. Малишева, Р. С. Мельника, О. І. Миколенка, О. М. Пасенюка,
Н. Ю. Пришви, О. П. Рябченко, А. О. Селіванова, М. І. Смоковича,
В. Я. Тація, М. І. Цуркана, Н. Я. Якимчук та інших.
Нормативну основу дослідження склали акти міжнародного права,
Конституція України, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти
щодо забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби
України.
Емпірична основа дослідження − узагальнення судової практики,
політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що
дисертація є одним із перших комплексних досліджень механізму
адміністративно-правового забезпечення діяльності державного службовця
дипломатичної служби України. Новизна результатів дослідження
конкретизується у таких положеннях, висновках, рекомендаціях та
пропозиціях:
уперше:
- доведено доцільність формування національної організаційної
структури органів дипломатичної служби за кар’єрним, а не політичним
принципом, а на перехідному етапі необхідність застосування змішаної
моделі, коли Надзвичайні та Повноважні Посланники України займатимуть
«кар’єрні», а Посли – і політичні посади;
22
- визначено складники механізму адміністративно-правового
забезпечення діяльності державних службовців дипломатичної служби, якот: нормативно-правове забезпечення; правовідносини; інструменти
діяльності державних службовців дипломатичної служби, з’ясовано
особливості їх взаємодії;
- обґрунтовано необхідність унесення змін до положень Закону
України «Про дипломатичну службу» в частині поширення на державних
службовців дипломатичної служби правових норм, які передбачають порядок
набуття такого адміністративно-правового статусу; Кодексу України про
адміністративні правопорушення в аспекті регламентації спеціальної
адміністративної відповідальності для державних службовців дипломатичної
служби, зокрема, при заподіянні шкоди національним інтересам України, з
урахуванням психологічних характеристик (вини особи) і процедурного
виміру (факту вчинення проступку, підстав і порядку притягнення або
звільнення від адміністративної відповідальності);
удосконалено:
- наукові концепції щодо взаємодії органів дипломатичної служби з
суб'єктами публічного та приватного права з метою оптимізації їх діяльності,
відтак, запропоновано систематизувати повноваження державних службовців
дипломатичної служби: інтерактивні, публічно-управлінські, організаційні,
інформаційно-аналітичні, контрольно-наглядові, а також функції, зокрема:
забезпечувальні, охоронні та контрольні;
- розуміння співвідношення державної та дипломатичної служби як
загального й одиничного понять, тлумачення дипломатичного імунітету в
об’єктивному значенні як регуляторних рамок, визначених у законі, щодо
привілеїв, винятків, переваг і пільг, які надаються працівникам
дипломатичної служби задля недопущення погіршення їх правового
становища та сприяння належному здійсненню ними публічного управління
та інших зовнішньополітичних суспільних функцій; у суб’єктивному
значенні як гарантованої наднаціональним і національним дипломатичним
23
правом можливості працівників дипломатичної служби скористатися
привілеями, винятками, перевагами та пільгами з метою звільнення від
виконання окремих обов’язків і звільнення від юридичної відповідальності;
- систематизацію критеріїв правової визначеності при виконанні своїх
функцій державними службовцями дипломатичної служби шляхом
виокремлення додаткових критеріїв, зокрема: законодавчого рівня
регламентації, визначення чіткого обсягу і способу реалізації повноважень,
легітимної мети та правового захисту від свавільного втручання;
- механізми реалізації концепції «good governance» (належне
врядування) шляхом запровадження принципів верховенства права,
ефективності та транспарентності у діяльності органів дипломатичної
служби як суб’єктів публічної адміністрації;
- тлумачення аспектів регуляторного, процедурного й аксіологічного
нормативно-правового забезпечення діяльності державного службовця
дипломатичної служби України через ієрархічний критерій групування актів
міжнародного та національного права, де в першому аспекті розуміються
акти, зорієнтовані на регламентацію конкретних відносин; у другому −
норми, спрямовані на забезпечення реалізації публічних прав, свобод і
законних інтересів; а в третьому − норми, що забезпечують державний вплив
на суспільні відносини задля їх упорядкування в інтересах людини,
суспільства та держави;
- розуміння транскордонної парадигми щодо персональних,
функціональних і казуальних дипломатичних засобів діяльності державних
службовців дипломатичної служби, яка полягає в імплементації міжнародних
стандартів та практики органів судової влади Європейського Союзу та
окремих держав, зокрема, запозичення позитивного досвіду здійснення
правової охорони та захисту прав службовців Трибуналом у справах
публічної служби Європейського суду справедливості;
- обґрунтування необхідності розроблення відповідного закону,
спрямованого на запобігання та боротьбу з дипломатичним екстремізмом
24
державних службовців при здійсненні повноважень, через запровадження
адміністративно-правових заходів впливу, зокрема: 1) заохочувальнопопереджувальних, які включатимуть моніторинг, аналіз і прогнозування
тенденцій та проявів екстремізму; інституціоналізацію стратегії діяльності з
запобігання екстремізму; визначення порядку координації роботи суб’єктів,
задіяних у запобіганні екстремізму; визначення інструментарію та процедур
превентивної діяльності; 2) примусово-каральних, а саме: формулювання
належних процедурних і процесуальних засобів правового захисту;
дістали подальшого розвитку:
- щодо розмежування на законодавчому рівні понять «дипломатична
посада» та «адміністративна посада», з метою унеможливлення колізій та
необґрунтованого застосування заборон займати одній особі одночасно
дипломатичну й адміністративну посаду;
- щодо визначення і класифікації інструментів діяльності державних
службовців дипломатичної служби, до яких віднесено: нормативні й
адміністративні акти, акти-дії та акти-плани.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
основні положення, рекомендації та висновки дисертації можуть бути
використані у:
– науково-дослідній сфері – як фундамент для подальших
теоретичних і практичних досліджень адміністративно-правового
забезпечення діяльності державних службовців дипломатичної служби
України (акт впровадження від 10 березня 2017 р. Дипломатичної академії
України при Міністерстві закордонних справ України);
– правотворчості – як основа для прийняття законопроектів,
спрямованих на вдосконалення та адаптацію національного законодавства
про дипломатичну службу відповідно до міжнародних стандартів;
– правозастосовній діяльності – імплементація одержаних
результатів сприятиме подальшому реформуванню діяльності державних
службовців дипломатичної служби України;
25
– навчальному процесі – під час підготовки навчальних посібників,
підручників та навчально-методичних матеріалів з курсу «Адміністративне
право» (акт впровадження від 20 квітня 2017 р. Київського національного
університету імені Тараса Шевченка).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та
висновки дисертаційної роботи було оприлюднено на 10 міжнародних і
всеукраїнських науково-практичних конференціях, на 1 круглому
столі: «Роль права та закону в громадянському суспільстві» (м. Київ, 2013 р.),
«Новое в науке» (м. Горлівка, 2013 р.), «Дні науки філософського
факультету – 2013» (м. Київ, 2013 р.), «Держава і право: проблеми
становлення і стратегія розвитку» (м. Херсон, 2013 р.), «Адміністративний
процес: сучасний стан та шляхи вдосконалення» (м. Запоріжжя, 2013 р.),
«Дні науки філософського факультету – 2015» (м. Київ, 2015 р.), «Зовнішня
політика і дипломатія: український і світовий досвід» (м. Київ, 2015 р.), «Дні
науки філософського факультету – 2016» (м. Київ, 2016 р.), «Історія
вітчизняного та європейського адміністративного права і процесу» (м. Київ,
2016 р.) «Правовий вимір конституційної, адміністративної та фінансової
юрисдикції в умовах європейської парадигми України» (м. Одеса, 2016 р.),
«Правові системи суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку»
(м. Львів, 2016 р.).
Публікації. Основні результати дослідження, висновки та пропозиції
знайшли відображення у шести наукових статтях, з яких
чотири опубліковано у фахових періодичних виданнях України і дві у
закордонних виданнях, а також у тезах одинадцяти доповідей на науковопрактичних конференціях.
Структура дисертації. Структура й обсяг роботи зумовлені метою і
завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який налічує
437 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 252 сторінки, із яких
основного тексту – 185 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення
наукового завдання, що полягає у розкритті специфіки механізму
адміністративно-правового забезпечення діяльності державного службовця
дипломатичної служби України. Основні наукові й практичні результати
дослідження такі.
1. На основі аналізу ґенези органів дипломатичної служби виділено
наступні етапи: 1 етап (VIII ст. до н. е. − IX ст. н. е.) – дипломатія
стародавньої Індії, країн Близького та Далекого Сходу, Греції, а згодом Риму
(інститут переговорів, право гостинності, святість посольства, пільги та
привілеї для посольських місій); 2 етап (IX ст. − XVII ст.) – візантійська
дипломатія Венеції та Флоренції, Візантії та Італії (у частині
функціонування міністра та відомства іноземних справ, застосування
примусових заходів); 3 етап (XVII ст. – XIX ст.) – французька дипломатія,
відома створенням прототипу Міністерства закордонних справ; 4 етап (XIX
ст. – XX ст.) − англо-американська дипломатія, яка характеризується
введенням інституту постійних дипломатичних представників, виникнення
постійно діючих органів дипломатичної служби, визнання на міжнародному
рівні імунітетів і привілеїв для цих суб’єктів; 5 етап (XXI ст.) – змішана
модель дипломатії.
Періодизація розвитку дипломатичної служби на території сучасної
України: 1 етап (VII ст. – 1917 р.) − давньоукраїнська дипломатія часів
Княжої доби та Запорізької Січі; 2 етап (1917 р. – 1921 р.) −
зовнішньополітична діяльність УНР, Української Держави Гетьмана
П. Скоропадського; 3 етап (1919 р. − 1990 р.) – радянська модель дипломатії
УСРР; 4 етап (1991 р. – по теперішній час) – новітній формат
функціонування органів дипломатичної служби як публічної адміністрації в
незалежній Україні.
198
2. Сформульовано авторське визначення адміністративно-правового
статусу державного службовця дипломатичної служби України, як
встановленої в правових, морально-етичних, звичаєвих нормах цілісної, чітко
структурованої системи прав, свобод, законних інтересів і обов’язків
працівника дипломатичної служби, що відображає його становище у
взаєминах із суспільством, державою, іншими людьми через
адміністративно-правовий механізм діяльності державних службовців
дипломатичної служби.
Виділено основні ознаки статусу державних службовців
дипломатичної служби: регуляторна стабільність або динамічність залежно
від конкретно-історичного етапу розвитку дипломатичної служби;
універсальність для всіх суб’єктів у межах інституту дипломатичної служби;
особливий характер відносин між особою та державою при здійсненні
публічного управління у межах зовнішніх відносин; системність;
взаємозалежність складових елементів, основою яких є права, свободи та
законні інтереси, що не можуть бути реалізовані без кореспондуючих
обов’язків. З-поміж структурних елементів адміністративно-правового
статусу державних службовців дипломатичної служби доцільно
виокремлювати правові принципи; громадянство; правосуб’єктність;
дипломатичні імунітети.
3. Доведено, що завдання працівників дипломатичної служби є
засадничими та стратегічними, диференційованими та спеціалізованими,
безперервними, відносно постійними й усталеними. У легальному
законодавчому вимірі ці завдання спрямовані, зокрема, на розвиток і
забезпечення процесу реалізації зовнішньополітичних функцій;
інституціоналізацію становища України на міжнародній арені; створення
гарантій діяльності; захист прав і законних інтересів національних
представників громадянського суспільства за кордоном; взаємодію з членами
міжнародного співтовариства, координацію діяльності суб’єктів публічної
адміністрації.
199
За правовим режимом повноваження державних службовців
дипломатичної служби поділяються на: публічно-управлінські інтерактивні,
організаційні, інформаційно-аналітичні, нормотворчі, контрольно-наглядові.
Запропонований критерій класифікації охоплює сутнісні риси й інструменти
діяльності вказаних суб’єктів.
Взаємодія заохочувально-попереджувальних і примусово-каральних
засобів впливу на державних службовців дипломатичної служби найбільш
яскраво простежується при виконанні завдань і функцій працівників
дипломатичної служби щодо запобігання екстремізму.
4. Детально досліджено нормативно-правове забезпечення діяльності
державних службовців дипломатичної служби та розкрито правовий
механізм, який у науці тлумачать у прагматично-аксіологічному та
регуляторно-функціональному вимірах. Регуляторний аспект є основою
адміністративно-правового забезпечення, що гарантує належність процедури
застосування правових норм задля структуризації зовнішньополітичних
правовідносин і покращення дієвості інструментів діяльності державних
службовців дипломатичної служби.
Під джерелами права публічної служби, які регламентують діяльність
працівників дипломатичної служби, слід розуміти зовнішню форму
встановлення та вираження загальнообов’язкових правил поведінки у сфері
дипломатичної служби в межах об’єктивно існуючих політико-економічних,
демографічних і соціокультурних факторів державотворення та суспільного
розвитку.
5. Обґрунтовано висновок, що працівники дипломатичної служби як
державні службовці в межах органів публічної адміністрації спрямовують
реалізацію власних повноважень на антропоцентричний вимір
зовнішньополітичної діяльності для досягнення балансу національних
інтересів України та законних інтересів представників громадянського
суспільства як іншої сторони вказаних правовідносин. Йдеться про
реалізацію функцій та повноважень працівників дипломатичної служби у
200
складній соціальній системі, уособлюваній суб’єктами публічного права
(публічними органами, що функціонують у системі зовнішніх зв’язків на
«вертикальному» та «горизонтальному» рівнях) і суб’єктами приватного
права (фізичними особами, які звертаються до органів дипломатичної служби
за отриманням адміністративних послуг чи одержанням іншого результату,
потрібного для задоволення публічного інтересу). Більшість державних
службовців органів дипломатичної служби виконують свої повноваження в
межах адміністративно-правових відносин на внутрішньодержавному рівні, і
лише працівники закордонних дипломатичних установ України мають
екстериторіальний статус.
6. Класифіковано інструменти діяльності публічної адміністрації у
сфері зовнішніх зв’язків, зокрема: нормативні акти, адміністративні акти,
акти-плани, акти-дії. Основу для ефективної реалізації всіх зазначених
інструментів становлять інструменти діяльності державних службовців
дипломатичної служби, які за своєю сферою дії охоплюють превентивний,
виховний та примусово-каральний елементи.
7. Визначено міжнародні стандарти і виокремлено сектор
наднаціонального публічного права та публічного права окремих країнчленів Європейського Союзу, зокрема дипломатичного права та права про
публічну службу, яке впливає і на реалізацію повноважень працівниками
дипломатичної служби. Ключовою категорією при цьому постає власне
публічний сектор як простір для реалізації функцій державних службовців
дипломатичної служби щодо публічного управління зовнішньополітичною
сферою. За міжнародними стандартами державні службовці дипломатичної
служби постають працівниками суб’єктів публічної адміністрації у
широкому розумінні.
8. Встановлено, що закордонні стандарти функціонування державних
службовців органів дипломатичної служби набувають уніфікованих
наднаціональних регуляторних рис. Проте судова практика за кордоном досі
не є повністю усталеною й одноманітною. Наразі істотного значення набуває
201
процес узгодження засадничих аспектів матеріально-технічного забезпечення
діяльності працівників дипломатичної служби, а також оновлення організації
структури цих органів як суб’єктів публічної адміністрації.
9. Доведено необхідність вдосконалення процедури здійснення
кадрової політики у сфері дипломатичної служби з метою залучення
суб’єктів публічної адміністрації та інших державних органів до призначення
державних службовців дипломатичної служби на посади. Глава держави
може здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю на підставі
закону або шляхом призначення та звільнення осіб на дипломатичні посади,
або шляхом участі у відповідних процедурах, уносячи відповідне подання,
але не втручаюсь у поточну оперативну діяльність органу дипломатичної
служби. Квінтесенцією оновлення організаційних засад діяльності державних
службовців дипломатичної служби має стати узгодження положень чинного
Закону України «Про дипломатичну службу» із новим Законом України
«Про державну службу». Для посад адміністративно-технічних працівників
доцільно виключити порядок присвоєння рангів державних службовців; з
метою вдосконалення організаційної структури органів дипломатичної
служби слід керуватися принципом правової визначеності