АНТИТЕРОРИСТИЧНА ПОЛІТИКА: СВІТОВИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТИ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ, РОСІЇ ТА УКРАЇНИ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
АНТИТЕРОРИСТИЧНА ПОЛІТИКА: СВІТОВИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТИ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ, РОСІЇ ТА УКРАЇНИ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її розробленості, визначено мету та завдання дослідження, об’єкт, предмет, висвітлено методологічну основу дослідження. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

Перший розділ – «Тероризм як політико-соціальне явище: теоретико-концептуальний аналіз» – складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу існуючих теоретичних поглядів на сутність тероризму.

У підрозділі 1.1 – «Сучасний тероризм як феномен: спільне і особливе в контексті світових глобалізаційних процесів» – аналізуються та систематизуються сучасні теоретичні підходи, концепції та погляди західних і вітчизняних дослідників з цієї проблематики, охарактеризовано ключові терміни. Визначається, що феномен тероризму у сучасній науковій літературі має низку пояснень. По-перше, тероризм розглядається як складне соціально-політичне явище, зумовлене суспільними протиріччями, засобом вирішення котрих щонайменше частина науковців вбачає терористичні акти, і яке включає відповідну ідеологію й організаційні структури (В. Антипенко, Н. Макаров, Е. Кожушко, І. Яковенко та ін.). По-друге, тероризм трактується як нова форма воєнізованого протистояння, що характеризується застосуванням специфічних методів, відмінних від класичних методів ведення війни (А. Новиков, В. Кафтан, А. Юр’єв та ін.). По-третє, тероризм визнається специфічним злочином або сукупним поняттям, що відбиває різні форми і види злочинів терористичної спрямованості (Ю. Антонян, Т. Бояр-Созонович, В. Верещєтін, В. Ємельянов, А. Жалінський, В. Зеленецький, С. Келіна, В. Комісаров, В. Лунєєв, К. Шеремет та ін.). Розглядається генеза тероризму як соціально-політичного явища. Зокрема, виокремлено п’ять етапів, останній з яких – етап глобалізації тероризму (на рубежі ХХ-ХХІ століть), що характеризується розмиванням меж між міжнародним і внутрішньодержавним тероризмом та перетворенням тероризму у глобальну світову загрозу.

Аналізується національне законодавство окремих країн та робиться висновок, що у визначеннях тероризму в законах про боротьбу з тероризмом, прийнятих в Росії, країнах Центральної Азії та в Україні, використані характерні ознаки тероризму. Так, ключовими поняттями (з деякими варіаціями) є насильство, загроза, суспільно-небезпечна діяльність, посягання на життя і здоров'я особи, залякування органів влади. Обґрунтовується необхідність уніфікації визначення тероризму в антитерористичному законодавстві країн, що розглядаються, з врахуванням їх національних і геополітичних інтересів. Пропонується авторське визначення тероризму як злочинного діяння, що відрізняється підвищеною суспільною небезпекою та публічним характером його скоєння і виявляється у наступному: свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства або в загрозі насильством відносно окремих осіб або групи осіб, що не беруть активної участі у військових діях в ситуації збройного конфлікту; у залякуванні населення, фізичних чи юридичних осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування держави, інших держав, міжнародних організацій, об'єднань громадян і створенням обстановки страху, пригніченості, напруженості з метою примушення їх до дій та ухвалення рішень, вигідних для терористів; у нанесенні значних збитків якому-небудь матеріальному об'єкту або організації, плануванні такого діяння, пособництві його здійсненню, підбурюванні до нього; у підриві або ослабленні існуючої державної влади.

У підрозділі 1.2 – «Особливості, тенденції, види та трансформації сучасного тероризму» – систематизуються фактори політичної, економічної, соціальної, духовної та інших сфер життя суспільства: міжцивілізаційні протиріччя, які історично склалися і утворюють умови для дискримінації певних груп людей за національними, релігійними, етнотериторіальними та іншими ознаками; зростаюча різниця у економічному розвитку держав і націй, яка утворилася внаслідок насильницького розподілу і використання ресурсів, що призводить також і до соціальної несправедливості на всіх щаблях суспільства; людська деструктивність. Визначаються тенденції сучасного тероризму збільшення обсягів фінансування тероризму, зростання «професіоналізму» терористів, розширення соціальної бази тощо. Розглядаються основні види тероризму та їх характеристики. Зазначається, що фінансування тероризму займає провідне місце серед чинників, завдяки яким він не тільки існує, але і розвивається.

У підрозділі 1.3 – «Специфіка та проблеми типологізації тероризму» – розглядаються й аналізуються існуючі класифікації тероризму та пропонується авторська систематизація, яка складається з трьох груп: «Загальних схем» класифікації, що структурують тероризм за його основними формами, як правило, за будь якою однією основою (класифікації П. Вілкінсона, І. Фетчера, Х. Мюмклера, Х. Людвіга, Л. Діспо, Г. Денікера, Т. Бояр-Созонович, М. Гуцало, М. Дмитренка, Е. Ляхова, Л. Моджоряна та ін.); «Деталізованих схем» класифікації, в яких розширяються і конкретизуються види основних типів тероризму, але аналіз їх переплетіння і співпідпорядкованості зроблений частково або відсутній взагалі (підхід Г. Денікера, В. Антипенко, В. Витюка, М. Головатого, А. Піджакова та ін.); «Об’ємних схем» класифікації, у яких пропонуються систематизовані ряди і вибудовується певна ієрархія видів тероризму (класифікації В. Василенка, Ю. Горбунова, А. Деменко, О. Коломійця, М. Шахова та ін.). Запропоновано класифікацію, яка структурує тероризм з позиції пошуку шляхів протидії терористичній діяльності та відповідає завданням дослідження.

Другий розділ «Антитерористична політика як засіб стабілізації суспільних відносин» містить три підрозділи, у яких висвітлено і проаналізовано роль суб’єктів антитерористичної політики та окреслено її особливості реалізації на міжнародному, регіональному та національному рівнях.

У підрозділі 2.1 – «Роль ООН та міжнародних організацій у боротьбі з тероризмом» – висвітлюється роль ООН як універсальної міжурядової організації, аналізуються міжнародно-правові засади антитерористичної діяльності, регіональний досвід боротьби з тероризмом на теренах СНД, досліджується досвід боротьби з тероризмом, релігійним екстремізмом і сепаратизмом в країнах Центральної Азії. Розглядається сучасна система багатостороннього співробітництва країн в боротьбі з тероризмом, що складається, з одного боку, з розробки загальних положень міжнародного права, зокрема, і протиправність тероризму, та спеціальних, конкретних міжнародних угод антитерористичного характеру. З іншого боку, з проведення міжнародними організаціями спільних навчань, семінарів і навчальних заходів, що відіграють значну роль в підвищенні ефективності і рівня взаємодії у боротьбі з тероризмом.

Особлива увага в контексті дослідження приділяється позитивним результатам, проблемним питанням та перспективам антитерористичної діяльності Шанхайської організації співробітництва (ШОС) та Регіональної антитерористичної структури ШОС (РАТС ШОС). Обґрунтовується пропозиція, що на даному етапі в діяльності РАТС ШОС повинна превалювати  така форма співпраці, як обмін інформацією стосовно лідерів і учасників терористичних і сепаратистських угрупувань, міжнародних наркогруп, їх планів щодо підготовки та скоєння терористичних актів. 

У підрозділі 2.2 – «Взаємодія країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з тероризмом» – аналізуються основоположні документи, котрі служать основою для здійснення взаємодії компетентних органів держав Співдружності в питаннях попередження, виявлення, припинення і розслідування актів тероризму, та розглядаються головні напрямки співпраці правоохоронних органів і спецслужб країн Співдружності (Антитерористичного центру держав – учасниць СНД, Координаційної ради генеральних прокурорів держав – учасниць Співдружності, Ради міністрів внутрішніх справ держав – учасниць СНД (РМВД) тощо).

У підрозділі 2.3 – «Боротьба з тероризмом, релігійним екстремізмом та сепаратизмом в країнах Центральної Азії» – досліджуються ризики і загрози безпеки в плані тероризму для Центрально-азійського регіону (ЦАР). Визначається перелік терористичних (зовнішніх і внутрішніх) загроз, безпосередньо пов'язаних з радикальним ісламським екстремізмом і сепаратизмом, а також загрози зростання наркотрафіку, афганська проблема, транскордонна злочинність, загроза розповзання зброї масового знищення (ЗМЗ) і біологічного тероризму, прогнозоване зростання числа серйозних природних і техногенних катастроф, етнотериторіальні конфлікти тощо. Наголошується на тому, що держави Центрально-азійського регіону за час, що пройшов з моменту розпаду СРСР, перетворилися на найважливішу ресурсну базу світової економіки, значення якого зростатиме і далі у міру виснаження енергоресурсів в інших точках земної кулі; – нинішній стан безпеки в Центральній Азії потребує активної підтримки з боку міжнародних структур (ООН, СНД, ОДКБ, ШОС, НАТО) і окремих зовнішньополітичних гравців з числа великих держав (Росія, США і Китай), котрі заявляють про наявність у регіоні власних інтересів.

Третій розділ – «Політика та практика боротьби з тероризмом як складова безпекової політики новітньої України» – складається з двох підрозділів, в яких висвітлюється антитерористична політика та практика протидії тероризму в Україні.

У підрозділі 3.1 – «Антитерористична боротьба – складова безпекової політики України» – визначається і доводиться, що в Україні впродовж останніх років на законодавчому та організаційному рівнях сформовано систему забезпечення антитерористичних заходів, яка дозволяє організувати роботу із запобігання і припинення терористичних актів, попередження кризових ситуацій, яка відповідає стандартам провідних держав світу. Наголошується та обґрунтовується, що в цілому в Україні проведена значна робота щодо формування законодавчої бази протидії тероризму. Правову основу в Україні становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про боротьбу з тероризмом», Закон України «Про основи національної безпеки» (у якому визначені основні сфери національної безпеки України: зовнішньополітична, внутрішньополітична, воєнна, економічна, соціальна, гуманітарна, науково-технологічна, екологічна, інформаційна, сфера державної безпеки та безпеки державного кордону), а також Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Досліджуються передумови та чинники, що посилюють загрозу тероризму в Україні та обґрунтовуються пропозиції щодо протидії тероризму, зокрема: розширення контактів України з міжнародними організаціями (зокрема, вбачається, що корисним для національних інтересів України було б розглянути можливість подачі заявки на отримання статусу спостерігача в Шанхайській організації співробітництва), посилення співробітництва силових відомств (СБУ, СЗРУ, МВС, Генеральної прокуратури та ін.) активізації профілактичної роботи тощо.

У підрозділі 3.2 – «Політика і практика боротьби з тероризмом України в контексті міжнародного досвіду» – визначається, що українська держава на початку ХХІ століття вживає ряд суттєвих кроків у співпраці зі світовою спільнотою з питань протидії терористичній діяльності, в тому числі і на міжнародній арені. Розглядаються основні сфери міжнародного співробітництва у галузі боротьби з тероризмом та розкриваються напрями міжнародного співробітництва у галузі боротьби з тероризмом у правовій та політичній сферах. Відмічається, що в Україні впродовж останніх років сформовано чітку ієрархічну структуру спеціалізованих державних органів, створених для організації та координації боротьби з тероризмом, яка складається з Антикризового Центру, АТЦ при СБ України з його Штабом, Координаційних груп при регіональних органах СБ України зі створеними при них на позаштатній основі штабами; систему забезпечення антитерористичних заходів, яка дозволяє організувати роботу із запобігання і припинення терористичних актів, попередження кризових ситуацій та відповідає стандартам провідних держав світу. Особлива увага приділяється механізмам договірно-правового регулювання взаємодії спеціальних служб України з іноземними партнерами у боротьбі з тероризмом; виокремлюються спільні та відмінні ознаки механізму цього регулювання на різних етапах його розвитку; пропонується внести зміни до другого абзацу ст. 11 Закону України «Про розвідувальні органи».

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины