ЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається про її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і задачі роботи, визначаються об’єкт і предмет дослідження, розкривається наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, вказуються основні форми апробації результатів дисертації.    

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження ефективності виборчих систем» проводиться аналіз ступеня наукової розробленості теми, визначається теоретичне підґрунтя аналізу ефективності виборчих систем, з’ясовується сфера пізнавальної невизначеності, яку необхідно дослідити.

Ідея створення ефективних виборчих систем пройшла тривалий шлях свого розвитку. З-поміж праць, що присвячені цій проблемі відзначимо роботи вітчизняних науковців таких як А. Білоус, Н. Богашева, Р. Давидов, В. Єрмолаєв, В. Журавський, Г. Зеленько, В. Кафарський, Ю. Ключковський, І. Кресіна та О. Ярош, С. Максимова, Л. Маринович та Г. Кошеленко, О. Радченко, М. Розумний, А. Романюк, О. Тодика, В. Фесенко, Ю. Шемшученко, П. Шляхтун. Вагомий внесок в аналіз ефективності виборчих систем зробили зарубіжні вчені К. Адамс та М. Кеннері, Б. Веліхов, Е. Віллей, М. Дюверже, Л. Дюгі, Г. Елліньок, К. Ерроу, Д. Квінтал, Т. Кіс, Р. Кліма та Ж. Ходж, М. Краснов, Дж. Ламберт та Е. Лейкман, Б. Манен, Дж. Міль, Ш. Монтеск’є, Е. Нілі, Е. Рейнольдс, Г. Саймон, Дж. Сарторі, С. Серьогіна, Л. Сморгунов, М. Уоллерстайн, В. Фурашев, В. Чирков.

У вітчизняній політологічній науці існують дисертаційні дослідження Р. Балабана, С. Білоусова, В. Гончарука, Т. Дешко, В. Колюха, О. Лавриновича, Г. Малкіної, М. Паламарчука, Г. Пономарьова, Б. Райковського, В. Сергєєва, Г. Циверенко, К. Черкашина, І. Шкурата, які присвячені інституту виборів, виборчій системі, електоральній поведінці в Україні, партіям і партійним системам. Аналіз наукових розробок свідчить, що проблема ефективності виборчих систем побіжно розглянута в рамках вирішення задач кожного з досліджень, проте в Україні відсутнє дослідження, яке спеціально присвячене проблемі ефективності як складової функціонування виборчих систем. Відзначено, що незважаючи на значне число наукових досліджень присвячених зазначеній проблематиці, дослідження ефективності виборчих систем залишається складною науковою проблемою.

Функціонування різних типів виборчих систем, а також специфіка їх використання в різних країнах зумовлює необхідність аналізу їх ефективності. У дисертаційному дослідженні обґрунтовується доцільність використання широкого визначення поняття «виборча система» (як загальні принципи надання виборчих прав та організації виборів), оскільки вирішення поставлених завдань передбачає вихід за межі аналізу виборчої системи лише як способу визначення результатів голосування.

У результаті аналізу виборчої практики Стародавньої Греції з’ясовано, що проблема створення ефективних виборчих механізмів з’явилась одночасно з появою перших демократичних практик. Визнаючи за кожним громадянином рівні права брати участь у прийнятті державних рішень греки використовували жереб як найсправедливіший спосіб реалізувати ці права. У цьому разі критерієм ефективності виборчої системи є реалізація принципу справедливості – рівних можливостей обіймати державні посади. Обрання представників на особливо важливі посади здійснювалось шляхом голосування (принцип більшості). Платон та Аристотель вважали, що недоліком виборчих механізмів є неможливість обрати гідних представників та поява популізму. Аристотель пропонував два способи вдосконалення виборчої системи: ввести майновий ценз або створити механізми обрання найкращих громадян.  

З розвитком інститутів представництва, механізмів виборів та утвердженням громадянських прав проблема створення ефективних виборчих механізмів знайшла свій подальший розвиток у працях дослідників Середньовіччя та Нового часу. Т. Мор робить висновок, що виборча система має гарантувати географічне представництво (міст), а критерієм обрання є досвід та поважний вік. Важливий крок у розвитку та створенні теоретичних засад функціонування представницької влади здійснив Дж. Локк, який вважав, що пропорційна виборча система є найбільш ефективною, оскільки забезпечує реалізацію пропорційного принципу представництва. Цей принцип мислитель тлумачив як справедливе представництво різних соціальних груп відповідно до їх внеску в загальний добробут суспільства. Ш. Монтеск’є дав цікаву класифікацію способів голосування: жереб – застосовується за демократичного правління, а заміщення посади за результатами виборів – властиве аристократичному правлінню. Критерієм ефективності виборчої системи за Ж-Ж. Руссо є її здатність сприяти обранню кваліфікованої меншості громадян, яка повинна спрямовувати свої зусилля на створення законів для суспільного блага. Оскільки цей філософ вважав усіх громадян рівними за своєю природою та обдаруваннями – жереб стає найбільш ефективним механізмом обрання представників за справжньої демократії, якої, втім, на думку Ж-Ж. Руссо ніколи не існувало. Дж. Міль послідовно аргументує на користь існування справедливого представництва та аналізує результати застосування мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Дж. Міль робить висновок, що пропорційна система є більш ефективною за такими критеріями як: 1) менший тиск на виборців («стратегічне голосування»);  2) забезпечення територіального представництва; 3) стимулювання існування політичної відповідальності; 4) менший економічний бар’єр доступу громадян до політики; 5) більший рівень кадрового потенціалу представницького органу; 6) забезпечення рівноправного представництва. Застосування освітнього та майнового цензу є умовою, що впливає на підвищення ефективності пропорційної системи. 

Нове розуміння у розвиток ідеї представництва вніс А. Есмен, який обґрунтовував необхідність існування двопалатного парламенту, а також різні способи формування палат. Важливе значення для розвитку ідеї створення ефективних виборчих систем мають роботи Г. Елліньока, який вважав, що пропорційна система є більш ефективною для забезпечення справедливого представництва. Г. Елліньок одним з перших сформулював питання щодо прийнятного ступеня спотворення результатів виборів, до якого призводять всі без винятку виборчі системи. Дослідник пропонує використовувати плюральне виборче право, яке передбачає застосування механізму поступового надання виборцям права голосу на основі майнового, професійного, освітнього та вікового цензів. Е. Віллей вважав, що запровадження загального виборчого права справляє негативний вплив на роботу парламенту, оскільки знижує рівень його кадрового потенціалу. С. Цейтлин досліджує роль виборчої системи як механізму реалізації прав меншості. З цією метою мислитель аналізує наслідки застосування обмеженого і комулятивного голосування. Л. Дюгі вважав, що мажоритарна система є більш ефективною з точки зору створення механізмів оновлення політичної еліти та представництва різних соціальних груп. В той же час, майбутній розвиток інституту представництва Л. Дюгі пов’язував з запровадженням пропорційної виборчої системи. М. Коркунов вважав, що ефективність виборчої системи полягає в забезпеченні справедливого представництва, яке пов’язував з запровадженням загального виборчого права. Ф. Лассаль звернув увагу, що поділ виборців на класи в залежності від сплачуваної ними суми податку призводить до того, що голоси заможних громадян мають набагато більше значення, ніж голоси незаможних. У цьому контексті, реалізацію людської свободи через запровадження загального та рівного виборчого права мислитель вважає основною функцією держави. Б. Веліхова можна вважати популяризатором ідеї пропорційного представництва у Росії на початку ХХ ст. Дослідник вважав, що пропорційна система є більш ефективною ніж мажоритарна з точки зору забезпечення справедливого представництва. М. Дюверже зробив висновок, що головним критерієм ефективності виборчої системи є точність переведення голосів у депутатські мандати. Вчений стверджував, що найменш ефективною є мажоритарна система, а найбільш ефективною ­– пропорційна система, хоча за певних обставин можливі винятки.

Важливе місце займає проблема створення ефективних виборчих систем в історії політичної думки України. Зазначимо, що елементи виборності влади мали місце протягом всієї історії розвитку державності на території сучасної України. Проте проблема досягнення справедливого представництва і відповідно пошуку оптимальних виборчих процедур особливо чітко виявилась з появою перших конституційних проектів організації державної влади на території України. У проекті конституції П. Орлика визначалось, що вибори ключових державних посадовців здійснюються шляхом застосування найбільш простого і зрозумілого способу – методом більшості. У роботі «Начерки Конституції Республіки Георгія Андрузького» закріплювалось функціонування мажоритарної виборчої системи, ефективність якої була в забезпеченні географічного принципу представництва. Відзначимо, що також сформульовано вимоги до кандидатів, а виборча система повинна реалізувати завдання – обрання найкращих посадовців з огляду на проголошені цінності. М. Драгоманов вважав, що виборча система повинна не лише сприяти реалізації принципу географічного представництва, а й станового, щоб враховувати можливі соціополітичні поділи суспільства. В програмному документі Української Народної Партії «Основний закон «Самостійної України» спілки народу українського» визначено, що принцип представництва оптимально реалізується за умови існування двопалатного парламенту, а виборча система має забезпечувати адміністративно-територіальне (географічне) представництво. Важливим є те, що визначено норму представництва для кожної палати. В документі «Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольности УНР)» закріплений пропорційний тип виборчої системи та демократичні принципи виборчого права.

У результаті аналізу праць українських та зарубіжних дослідників встановлено, що виборча система розглядається як важливий механізм досягнення політичних цілей. Потреба в створенні ефективних виборчих механізмів з’явилась з часів появи прямої демократії у Стародавній Греції та поступово трансформувалась у проблему конструювання ефективних виборчих систем у представницькій демократії. Відзначимо, що ця проблема постійно набувала нових вимірів протягом тривалого історичного періоду розвитку виборчих процедур. Особливо чітко це спостерігається після розширення корпусу виборців, запровадження загального виборчого права, застосування принципу рівності голосів всіх виборців, надання жінкам рівних з чоловіками прав. Саме тому постала необхідність наповнення реальним змістом принципу рівності голосів виборців, забезпечення географічного представництва, ефективності кожного голосу виборця, що у подальшому сприяло розгортанню наукової дискусії щодо ефективності виборчих систем.

У другому розділі «Критерії ефективності виборчих систем» виокремлюються критерії ефективності мажоритарної, пропорційної та змішаної виборчих систем, а також їх різновидів.

Ефективність доцільно розглядати як іманентну властивість виборчої системи, що пов’язана з її функціональним призначенням. Визначення ефективності виборчої системи передбачає формулювання її цілей, а головним критерієм ефективності є досягнення задекларованих цілей. Тому критерії ефективності для різних типів виборчих систем можуть бути відмінними з огляду на різні цілі систем, хоча доцільно виокремити перелік спільних критеріїв, адже всі виборчі системи стосуються однієї сфери – виборів до парламенту. Виокремлення нових критеріїв ефективності має співвідноситись з новими завданнями, що висувають перед виборчою системою.

З’ясовано, що у політичній науці «ефективність» визначають через результативність. В економічній теорії ефективність переважно визначають виходячи з аналізу «витрат-вигід». Цю методику не можна в повному обсязі застосовувати до аналізу наслідків діяльності суспільних інститутів, оскільки вони кінцевою мірою орієнтуються на утвердження принципу справедливості в державі.

Встановлено, що головними критеріями для визначення ефективності виборчих систем є: 1) повнота реалізації функції представництва (пропорційність / диспропорційність результатів виборів), що є чинником стабільності політичної системи; 2) зрозумілість та доступність її механізмів і процедур для ознайомлення громадянам; 3) рівень реалізації політичних, організаційних, матеріальних, інформаційних, агітаційних та спеціальних юридичних гарантій виборчих прав громадян. Реалізація політичних прав громадян потребує відповідності норм виборчої системи і практики їх реалізації принципам демократичного виборчого права: а) загальності, б) безпосередності, в) конфіденційності, г) свободи та д) рівності виборів і голосування. Реалізація політичних прав громадян безпосередньо пов’язана зі стабільністю виборчого законодавства; 4) рівень стимулювання політичної відповідальності з боку депутатів до виборців; 5) сприяння в забезпеченні політичної стабільності. Формат функціонування політичної відповідальності залежить від типу виборчої системи. Мажоритарна система стимулює до появи персональної відповідальності депутата перед порівняно невеликою кількістю виборців власного округу. Відповідальність виникає як оцінка виборцями дій політика з точки зору схвалених ними на виборах передвиборчих зобов’язань, обіцянок, намірів політика. Пропорційна система стимулює існування колегіальної політичної відповідальності, яка виникає як сукупна оцінка виборцями діяльності всіх членів фракції на предмет реалізації виборчої програми та програми партії. Мажоритарна та пропорційна системи можуть бути однаково ефективними з точки зору стимулювання політичної відповідальності депутатів залежно від рівня політичної культури громадян і політичних традицій країни. Компромісним варіантом між мажоритарною системою і пропорційною з закритими списками може бути пропорційна система з відкритими регіональними списками. Ця система, з одного боку, забезпечує високий рівень реалізації політичної відповідальності у державах з орієнтацією електорату на персоналії в політиці, а з іншого – сприяє партійній структуризації парламенту.

Чинниками, що впливають на ефективність виборчих систем, є: 1) існування правового поля, що забезпечує процесуальні гарантії організації і проведення виборів; 2) існування прозорих механізмів фінансування виборів; 3) існування системи професійної підготовки організаторів виборів та членів виборчих комісій; 4) стабільність виборчого законодавства.

Доцільно виокремити такі критерії для визначення ефективності основних типів виборчих систем.

Критерії ефективності мажоритарної системи: 1) відносної більшості: гарантує обрання кандидата без необхідності проведення другого туру (негативна тенденція: переможець часто обраний абсолютною меншістю голосів); 2) абсолютної більшості: у другому турі змагаються двоє найбільш популярних кандидатів – зростає рівень легітимності переможця (негативна тенденція: можливим є «стратегічне голосування», яке по суті є тотожним процесу зростання психологічного тиску на виборців); 3) кваліфікованої більшості: критерії залежать від встановленого необхідного для перемоги відсотку голосів; 4) альтернативне (преференційне) голосування:  зменшує ефект «стратегічного голосування», надаючи виборцям можливість вільно позначити свої переваги, та зменшує ризик, що їхні голоси не будуть враховані (негативна тенденція: складна у застосуванні та може застосовуватись у невеликих округах, оскільки участь у виборах значної кількості кандидатів унеможливить підрахунок голосів); 5) система єдиного неперехідного голосу: сприяє обранню популярних кандидатів, оскільки виборці голосують не за список в цілому, а за окремого представника партії (негативна тенденція: чинить значний тиск на партійне керівництво при формуванні виборчих списків – у разі, якщо партійне керівництво прорахується і рівень електоральної підтримки є нижчим, голоси будуть розпорошені між кандидатами і жоден з них не здобуде мандат, або якщо партія отримує більший рівень електоральної підтримки ніж очікувалось, все одно буде обрано стільки кандидатів, скільки висувалось.). Cпільними критеріями ефективності мажоритарних систем є: а) забезпечення географічного представництва; б) формування зв’язків між виборцями та парламентарями; в) сприяння в обранні популярних незалежних кандидатів. Зниження ефективності мажоритарних систем виявляється у: а) появі тенденції «місцевої політики» (за Дж. Сарторі); б) зменшенні можливостей для представників національних меншин здобути представництво, якщо не передбачені квоти чи спеціально утворені виборчі округи; в) не врахуванні значної кількості висловлених вподобань виборців при визначенні результатів голосуванні.

Критерії ефективності пропорційних систем: 1) система єдиного перехідного голосу: виборець може позначити переваги стосовно кандидатів в межах виборчих списків різних партій, що розширює свободу вибору та зменшує імовірність втрати голосів, а також знижує ефект «стратегічного голосування» (Негативні тенденції: загострює рівень внутрішньопартійної конкуренції, послаблює владу партійного керівництва, а також характеризується складною процедурою підрахунку голосів). Критеріями ефективності пропорційних систем є: 1) більший відсоток врахованих голосів виборців порівняно з мажоритарною системою; 2) механізм переведення голосів у мандати максимально точно відображає вагу електоральної підтримки партії; 3) зменшується вплив ефекту «стратегічного голосування». Індикатори, що позначають зниження ефективності пропорційних систем: 1) зростає ймовірність утворення коаліційних урядів, у яких часто важко ідентифікувати суб’єкта політичної відповідальності; 2) може чинити дестабілізуючий вплив на партійну систему, коли спричиняє її надмірну фрагментацію внаслідок застосування низького прохідного бар’єру.

Панашування може виявитись однаковою мірою ефективним як за пропорційного способу визначення підсумків голосування, так і за мажоритарного оскільки збільшує свободу вибору, порушуючи принцип партійної належності.

Критерії ефективності змішаних систем випливають з недоліків та переваг мажоритарної та пропорційної систем у кожному окремому випадку – виборці можуть обрати депутата в окрузі та підтримати політичну партію на національному рівні.

Визначення ефективності виборчих систем потрібно проводити з огляду на інститут виборів, оскільки їх функцією є здійснення функціонування цього інституту. Ефективність різних типів виборчих систем потрібно визначати за різними критеріями, в залежності від міри відповідності результату очікуваній меті запровадження тієї чи іншої системи. Різні типи виборчих систем мають на меті пріоритетне забезпечення різних принципів представництва, а тому критерії ефективності також є відмінними. Поняття ефективності не має універсального характеру не лише для основних типів виборчих систем, але й для різновидів окремих систем, тому для одного й того самого типу виборчої системи можуть застосовуватись різні критерії ефективності залежно від того, яка саме модель використовується. Перераховані критерії ефективності мають історичний характер, відображають загальну динаміку розвитку владних інститутів і рівня політичних прав громадян, а тому можуть слугувати лише модельною основою для визначення ефективності певної виборчої системи.

У третьому розділі «Перспективи створення ефективної парламентської виборчої системи України» проаналізовано досвід та політичні результати застосування різних типів виборчих систем на парламентських виборах за період незалежності України, а також окреслено перспективи подальшої модернізації виборчої системи.

Особливістю України можна вважати часту зміну виборчого законодавства, що відображає швидку динаміку трансформації політичної системи. З одного боку, це може свідчити про намагання ситуативно підлаштувати виборчу систему з метою отримання певних переваг на поточних виборах, з іншого – про пошук ефективної виборчої системи як гарантії забезпечення політичних прав громадян. З метою визначення ефективності виборчих систем у роботі проаналізовано політичні результати їх застосування. Зміст поняття «ефективність» виборчої системи набував нових значень і постійно доповнювався на різних етапах реформування виборчої системи.

Вибори 1989 р. до Союзної Ради започаткували процеси демократизації в незалежній Україні та створили основу альтернативних виборів. Мажоритарна система абсолютної більшості не була ефективною з точки зору реалізації базових демократичних принципів виборчого права, адже порушувався принцип загальності виборів – члени окремих організацій фактично утворювали виборчі курії, що мали власне представництво, а вибори фактично були ступеневими.

Завданням дострокових виборів 1994 р. було досягнення політичної структуризації Верховної Ради України шляхом зміцнення ролі партій, що вимагало від парламентарів запровадження пропорційної чи змішаної системи. Компромісного варіанту у формі змішаної системи досягнуто не було і була запроваджена мажоритарна система абсолютної більшості. На дострокових виборах ця система виявила свою неефективність, оскільки після повторного голосування виборці в окремих округах залишились без представників. У підсумку, парламент розпочав роботу у неповному конституційному складі. Виборча система не була ефективною з точки зору стимулювання участі політичних партій у виборчому процесі та розвитку партійної системи країни.

Головним результатом виборів 1990 і 1994 років було виникнення партій та зростання їх ролі у виборчому процесі. Внаслідок застосування мажоритарної системи депутатський корпус більшою мірою був структурований за територіальним і галузевим принципами, а не на програмній основі. Водночас, участь політичних партій у виборах сприяла партійній структуризації парламенту. Не зважаючи на суперечності, що мали місце до та після запровадження виборчого закону 1993 р., результати його застосування були основою для започаткування процесів демократизації суспільно-політичних відносин в Україні та розвитку партійної системи держави.

Логіка еволюції політичної системи України вимагала появи загальнонаціональних суб’єктів виборчого процесу, що мало сприяти підвищенню рівня політичної відповідальності народних депутатів, прогнозованості політичного процесу та зростанню рівня політичної культури громадян. Запровадження змішаної системи Законом від 24 вересня 1997 р. було компромісним рішенням. Ефективність застосування пропорційної складової системи полягала в тому, що вона сприяла структуризації партійної системи. Застосування загальнодержавного виборчого округу та єдиного списку мало на меті стимулювати розвиток партій. В основі мажоритарної складової виборчої системи була система відносної більшості, що давала можливість провести результативні вибори в один тур. Втім, мажоритарна складова виявила свою нерезультативність, адже повторні вибори були призначені у семи виборчих округах. Пропорційна складова змішаної системи позитивним чином вплинула на структуризацію парламенту за партійною ознакою. Ефективність змішаної системи полягала в тому, що був зроблений крок вперед на шляху формування багатопартійної системи України.

Виборча система потребувала вдосконалення в напрямку забезпечення реалізації представництва регіональних інтересів та розширення меж свободи вибору не лише серед партій, а й з-поміж конкретних кандидатів. У новому виборчому Законі від 18 жовтня 2001 р. було закріплено змішану систему з певними змінами, що стосувались процедури збору підписів, запровадження відкріплювального посвідчення.

18 березня 2004 р. було запроваджено пропорційну систему за якою відбулись вибори у 2006 р. Результати функціонування цієї системи проаналізовано в контексті трансформації політичної системи, що головним чином спричинена конституційною реформою. Пропорційна система стимулювала розвиток партійної системи, але поряд з цим виявились суперечливі тенденції, що головним чином стосувались закритих виборчих списків (прохідна частина списку формувалась з кола осіб, які мали можливість забезпечити партії необхідну фінансово-організаційну підтримку, а також з відомих громадсько-політичних діячів, які створювали позитивний імідж партії). Тому запровадження відкритих виборчих списків доцільно розглядати як умову розширення меж реалізації свободи вибору громадян, що одночасно може сприяти послабленню процесу надмірної бюрократизації партійного апарату та зупиненню процесу олігархізації політичних партій України. Неефективність пропорційної системи також виявилась у тому, що вона негативним чином вплинула на реалізацію принципу регіонального представництва і практично не створила умов для зв’язку між депутатами та виборцями. Форма політичної комунікації між кандидатами у депутати та виборцями зазнала суттєвих змін порівняно з попередніми виборчими циклами. Спостерігалась тенденція, коли невелика кількість відомих партійних діячів працювала над створенням позитивного іміджу партії чи виборчого блоку політичних партій на загальнонаціональному рівні з використанням сучасних інформаційних технологій. Як наслідок відбулось знеособлення суб’єктів політичної відповідальності на регіональному рівні. За пропорційної системи суттєво знизилась зацікавленість кандидатів підтримувати постійні контакти з виборцями, проводити регулярні зустрічі з ними після завершення виборчої кампанії. Спільною тенденцією для мажоритарної, змішаної і пропорційної виборчих систем є зниження рівня активності взаємодії між кандидатами в депутати та виборцями після завершення виборчої кампанії, проте ця тенденція особливо гостро спостерігається саме за пропорційної системи.

 Результати виборів 2007 р. підтвердили основні позитивні та негативні властивості пропорційної системи, які виявились також у 2006 р. Головне нововведення стосувалось заборони використання відкріпних посвідчень, які значною мірою були дискредитовані на попередніх виборах. Виборча система потребувала вдосконалення з таких питань як підвищення рівня конкуренції виборчих програм політичних партій та блоків, а також створення рівних організаційно-фінансових умов для всіх учасників виборчих перегонів.

Напередодні парламентських виборів 2012 р. Верховна Рада України 17.11.2011 р. приймає новий виборчий закон, який запроваджує змішану систему. Враховуючи досвід застосування змішаної системи на попередніх виборах можна зробити прогноз ймовірних політичних результатів її застосування у 2012 р.:

1. Можливим є поновлення зв’язків між депутатами та виборцями завдяки застосування мажоритарної складової виборчої системи. Втім, нестабільність українського виборчого законодавства може вплинути на мотивацію обраних депутатів активно працювати з виборцями округу, оскільки немає впевненості у тому, що ця сама система буде застосовуватись на наступних виборах. Враховуючи відсутність політичної волі у ВРУ запровадити регіональні відкриті виборчі списки, застосування мажоритарної складової виборчої системи може створити основу для появи реального змагання кандидатів у виборчих округах.

2. У мажоритарних виборчих округах будуть брати участь переважно члени впливових політичних партій, а незалежні кандидати будуть мати обмежені організаційні можливості, щоб на рівних конкурувати. Потенціал незалежних кандидатів-переможців для реалізації виборчих обіцянок буде обмежений впливовістю політичних партій, які здобудуть представництво. Тому мажоритарна складова виборчої системи навряд чи реалізує мету мажоритарного представництва в умовах розвитку партійної системи України.

3. Норми проекту Закону, що забороняють формування виборчих блоків політичних партій та водночас підвищують прохідний бар’єр до 5 % вплинуть на стратегію ведення виборчих кампаній політичних сил, які на минулих виборах балансували між отриманням депутатських мандатів та поразкою на виборах. У зв’язку з цим, цілком можливою є поява ефекту «стратегічного голосування», що знизить ефективність пропорційної складової виборчої системи. З іншого боку, ймовірним є формування однопартійного уряду, що дасть можливість чітко виокремити суб’єкта політичної відповідальності за урядову політику.

Втім, про ефективність нової змішаної виборчої системи висновки можна буде робити після чергових парламентських виборів 2012 р.

В межах реформування пропорційної складової змішаної виборчої системи доцільно надати виборцям можливість голосувати не лише за партійний список у цілому, а й за конкретну особу з цього списку, що послабить владу партійного центру і буде сприяти формуванню політичної відповідальності. Висування кандидатів виключно партіями і відсутність можливості для виборців вплинути на процес розподілу мандатів усередині партійного списку обмежує виборчі права громадян. Тому необхідно шукати механізми для розширення свободи реалізації пасивного виборчого права. Виборці фактично можуть реалізувати це право лише шляхом включення їх до виборчих списків партій чи блоків. Одним з механізмів, що позитивним чином позначиться на реалізації виборчих прав громадян є застосування відкритих виборчих списків з преференційним голосуванням. Застосування пропорційної системи з єдиними національними закритими виборчими списками призводить до втрати зв’язку між виборцями та їх представниками. Одним з можливих механізмів для усунення цього явища є застосування регіональних виборчих списків. У межах реформування мажоритарної складової виборчої системи доцільно зменшити розмір депозиту, необхідного для реєстрації кандидата на виборах, запровадити розумне обмеження виборчих фондів кандидатів, а також контроль за наповненням та використанням коштів з цих фондів з метою створення рівних умов для змагання на виборах.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины