КОНЦЕПЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ

Краткое содержание

Основний зміст РОБОТИ

у вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета й завдання дисертації, об’єкт, предмет, методи дослідження, зв’язок теми роботи з програмами, планами науково-дослідних робіт, розкривається наукова новизна одержаних результатів, вказується їх теоретичне і практичне значення, викладаються дані про апробацію результатів дослідження, публікації, а також відомості про структуру та обсяг дисертаційної роботи.

Розділ 1 «Кримінальна відповідальність держави. Перспективи розвитку інституту» присвячується дослідженню сутності поняття crimen, аналізу особливостей та відмінностей злочинів (за внутрішньодержавним і міжнародним правом) від інших правопорушень; вивченню й аналізу сутності та ефективності діючих міжнародно-правових механізмів боротьби з міжнародними злочинами; розкриттю змісту концепції кримінальної відповідальності держави та її місця у доктрині міжнародного права.

У підрозділі 1.1. «Ключова роль держави у міжнародному житті» заперечується нівелювання ролі держав у міжнародному житті в умовах глобалізації. Попри тенденцію до безпосереднього регулювання міжнародним правом зростаючої кількості сфер суспільних відносин, роль держави як уособлювача інтересів певного народу або етносу у міжнародних взаємодіях зростає. Зокрема, зростає ділова активність держави у справах забезпечення налагодженого функціонування і сталого розвитку національної економіки, розміщення національних інвестицій за кордоном, доступу до іноземних ресурсів, забезпечення зовнішньої безпеки тощо.

Обґрунтовується, що саме держави визначають основні вектори розвитку міжнародного права, а також те, що всі найважливіші події у міжнародних відносинах визначаються державами та не обходяться без їх участі. Доведено, що вчинення міжнародних злочинів, виходячи з їх сутності, характеру, тяжкості й масштабів, неможливе без участі – прямої або непрямої – держави (або групи держав). Звідси великої значущості набуває питання про відповідальність держави, пов’язане із сферою забезпечення міжнародної безпеки. Постає питання чи вистачає для такого забезпечення чинних механізмів відповідальності держави за міжнародним правом.

Підрозділ 1.2. «Загальна характеристика концепції кримінальної відповідальності держави» присвячений аналізу сутності кримінальної відповідальності у кримінально-правовій науці; розкриттю змісту концепції КВД та її дослідженню зважаючи на наявність інших підходів і точок зору на дану проблему.

У пункті 1.2.1. «Сутність інституту кримінальної відповідальності» висвітлюється зміст та особливості інституту кримінальної відповідальності у кримінально-правовій науці. Досліджується сутність поняття «crimen». Аналізуються ознаки злочину, відмінності злочину від інших правопорушень, а також особливості та відмінності режиму реалізації відповідальності за злочини. Доведено, що злочини за міжнародним правом, із врахуванням особливостей та відмінностей суб’єктів та об’єкту правопорушення, відповідають сутності, ознакам та особливостям (включаючи особливості режиму відповідальності), якими характеризується злочин у загальній кримінально-правовій науці. Із вказаного випливає необхідність створення рівних умов режиму реалізації відповідальності суб’єктів міжнародного права за міжнародні злочини аналогічного змісту й тяжкості. Кримінально-правовий простір не може існувати в умовах різної кваліфікації аналогічних діянь залежно від суб’єкта відносин, а таким чином, в умовах нерівності суб’єктів відносин. Таку рівність і неухильність співмірної відповідальності може забезпечити саме система кримінальної відповідальності держави.

Міжнародні злочини є первинними за своєю кримінальною сутністю, суттєво відрізняються від інших міжнародних правопорушень, а тому за вчинення міжнародних злочинів у міжнародному праві повинен встановлюватися відмінний режим відповідальності. Доведено, що держава як суб’єкт міжнародних правовідносин та актор міжнародних взаємодій повністю вписується та відповідає критеріям інституту кримінальної відповідальності, а також, що кримінально-правовий вплив на державу суттєво зрушує та покращує систему міжнародної безпеки.

У пункті 1.2.2. «Місце концепції кримінальної відповідальності держави серед інших концепцій відповідальності держави» досліджуються виникнення та особливості розвитку й еволюції концепції кримінальної відповідальності держави; вивчається місце концепції КВД серед інших концепцій відповідальності держави. Автор доходить висновків, що концепція КВД має глибоке коріння у науці міжнародного права та широко підтримується у доктрині міжнародного права. Разом з тим, противників вказаної концепції не менше. У доктрині існують різні підходи і погляди щодо відповідальності держав за міжнародні злочини, правової природи такої відповідальності і можливих наслідків за вчинення міжнародного злочину. Найпоширенішими є концепції цивільно-правової або міжнародно-правової відповідальності і кримінальної відповідальності держави за міжнародні злочини.

На користь концепції КВД свідчить те, що велика кількість прихильників інших концепцій відповідальності держави у більшій чи меншій мірі сходяться у своїх поглядах з поглядами прихильників кримінальної відповідальності держави. Зокрема, практично загальновизнаною у доктрині міжнародного права є доцільність встановлення для категорії міжнародних злочинів особливого режиму відповідальності та тяжчих наслідків. Багато фахівців з міжнародного права уникають терміну «кримінальна відповідальність» або не погоджуються з тим, що відповідальність держав за міжнародні злочини є кримінальною. Одночасно їх погляди та ідеї виказують прихильність до режиму відповідальності, схожого або однакового із режимом, передбаченим концепцією кримінальної відповідальності держави.

Позиція Комісії міжнародного права ООН, висвітлена, зокрема, у Коментарі до Статей про відповідальність держав 2001 р., полягає у тому, що хоча кримінальна відповідальність держави на той час не була прийнята у позитивному міжнародному праві, це не заперечує і не перешкоджає її визнанню у майбутньому.

У пункті 1.2.3. «Зміст концепції кримінальної відповідальності держави» виходячи із змісту та особливостей кримінальної відповідальності держави, на основі вивчення поглядів прихильників та противників КВД, аналізу аргументів «за» і «проти» прийняття інституту КВД у позитивному МП, автор доходить висновків, що можливе втілення основних положень концепції КВД (до яких належать, зокрема: підкреслення суто примусового характеру такої відповідальності, що практично виключає можливість згоди злочинної держави на її реалізацію; акцент на процедурі прийняття рішення стосовно такої держави і на органі, уповноваженому приймати такі рішення, а саме міжнародному кримінальному судовому органі; акцент на важливості прийняття міжнародного кримінального кодексу; те, що основним завданням мір покарання за міжнародні злочини є не лише відшкодування завданих збитків, а й створення умов за допомогою спеціальних дій для недопущення здійснення міжнародного злочину у майбутньому, тобто превенція; встановлення подвійної міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб та держави у цілому за міжнародні злочини) є доцільним та можливим і значно підвищило б ефективність міжнародного права у боротьбі з міжнародними злочинами та у підтриманні міжнародного миру та безпеки.

Підрозділ 1.3. «Основи кримінальної відповідальності держави» присвячується аналізу діючих міжнародно-правових механізмів реалізації відповідальності держави за міжнародні злочини як основи для прийняття кримінальної відповідальності держави та вивченню проблем кваліфікації кримінальної відповідальності народу.

У пункті 1.3.1. «Міжнародно-правова відповідальність держав» висвітлено зміст та особливості сучасного інституту міжнародно-правової відповідальності держав. Автор звертає увагу на деякі елементи та особливості форм, мір та режиму відповідальності держав за вчинення міжнародних злочинів у межах інституту міжнародно-правової відповідальності держав та вказує на їх аналогічність тим, які передбачені концепцією КВД. Проте, ефективність застосування таких елементів відповідальності (за найтяжчі міжнародні правопорушення) у межах чинного режиму міжнародно-правової відповідальності нівелюється внаслідок їх необов’язковості, відсутності чіткості і систематизації, а отже, вірогідності некоректності та неадресності застосування. Вказані недоліки можуть бути усунені у межах більш цілеспрямованого режиму кримінальної відповідальності держави.

У пункті 1.3.2. «Кримінальна відповідальність індивідів» автор дає загальну характеристику інституту міжнародної кримінальної відповідальності індивідів, яка, як визнається в доктрині, є формою обмеження суверенітету злочинної держави у межах міжнародно-правової відповідальності держави за вчинення нею міжнародних злочинів. Автор доходить наступних висновків: 1) застосування однієї лише індивідуальної кримінальної відповідальності за злочини, що вчинялися державою в цілому не сприяє повній і справедливій реалізації відповідальності за міжнародним правом. Ефективнішим було б застосування (поряд із реалізацією індивідуальної кримінальної відповідальності) мір відповідальності щодо злочинної держави у цілому; 2) певна економічна (та ін.) політика держави, яка призводить до правопорушень і міжнародних злочинів, як правило, зумовлюється інтересами олігархічних еліт держав. Інститут кримінальної відповідальності держави забезпечить провадження у справах, яке дає змогу максимальної персоніфікації такої відповідальності й перенесення її основного (часто невиправданого) тягаря з народу у цілому на окремих осіб.

У пункті 1.3.3. «Проблеми кваліфікації кримінальної відповідальності народу» виділяються дві протилежні тенденції: 1) демократизація державних суспільств, що передбачає максимально широке охоплення людських мас (народу держави) щодо участі у діяльності держави; 2) соціально-економічна поляризація (міждержавна і внутрішньодержавна), яка фактично залишає право ключових рішень за фінансово-економічною та політичною елітою через проведення відповідної політики із залученням державних органів і механізмів. Це створює небезпеку безпідставних санкцій щодо народу.

Тому для цілей боротьби й превенції міжнародних злочинів найбільш дієвими та ефективними видаються передбачені у рамках інституту КВД заходи, які забезпечують адресність кримінальної репресії через механізми, які дають можливість зміни напрямів і перебудови принципів державної політики з усуненням криміногенних чинників (наприклад, агресивної ідеології), розформування (ліквідації) певних елементів державного механізму – органів та організацій, реформування судової системи та системи законодавства, притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності індивідів, які підлягають такій відповідальності згідно чинного міжнародного права.

У розділі 2 «Ознаки й підстави кримінальної відповідальності держави за деякі види міжнародних злочинів» на основі дослідження й аналізу сутності деяких видів міжнародних злочинів, доктринальних матеріалів, міжнародних нормативно-правових актів, документів міжнародних органів і організацій, судових рішень, які стосуються вказаних злочинів та реалізації відповідальності за них, прикладів з історії міжнародних відносин автор робить спробу обґрунтування можливості й доцільності встановлення кримінальної відповідальності держави за вчинення аналізованих міжнародних злочинів.

У підрозділі 2.1. «Ознаки й підстави кримінальної відповідальності держави за злочин агресії» на основі вивчення й аналізу сутності міжнародного злочину агресії, доктринальних матеріалів щодо вказаного злочину, міжнародних нормативно-правових актів та документів міжнародних органів і організацій, а також рішень міжнародних судових органів щодо злочину агресії дисертант доходить наступних висновків: загальновизнаним у доктрині й практиці міжнародного права є те, що вчинення агресії утворює підстави для режиму відповідальності відмінного і тяжчого, ніж той, що передбачений за «ординарні» порушення міжнародного права; скоєння злочину агресії передбачає винний умисел держави-порушниці; міри відповідальності за акти агресії, які передбачені до застосування за її вчинення у доктрині міжнародного права та які вже були застосовані у практиці міжнародних відносин, є аналогічними мірам, запропонованим до застосування в межах концепції кримінальної відповідальності держави. Автор також доходить висновку, що злочин агресії вчиняється саме державою як уособленням певної соціальної цілісності (або групою держав) і є неможливим поза участю держави взагалі. Такі міжнародні злочини як агресія не могли б мати місця без участі держави або держав, без їх спланованих дій та вираженої волі й умислу на здійснення певних діянь і досягнення конкретних цілей. Міжнародне право, яке формується на підставі узгоджених воль держав, не може у суб’єктивному елементі режиму КВД ігнорувати наявність такої волі (а отже, винного умислу) у держави. Для реалізації агресії необхідне залучення збройних сил як мінімум однієї держави, які повинні знаходитись і діяти під централізованим організованим командуванням цієї держави (в обличчі відповідних органів публічної влади). Отже, вчинення агресії неможливе без залучення практично всього державного апарату, і таким чином, суспільства держави у цілому, зважаючи на сучасні механізми представництва влади. Крім того, діяння, які складають і спричиняють злочин агресії, визначаються й підтримуються державною політикою, яка відповідає стратегічним цілям зовнішньої політики та геополітики цієї держави.

У результаті аналізу процесу реалізації відповідальності за злочин агресії на прикладах Німеччини, а також деяких її союзників, дисертант доходить висновків, що у вказаних випадках були реалізовані елементи КВД, а саме: судовий розгляд та винесення вироку мали місце незалежно від згоди злочинної держави (а саме Німеччини); здійснення відповідальності ґрунтувалося на насильницькому примусі; застосовані міри відповідальності обмежували суверенітет та міжнародну правосуб’єктність осудженої держави. Характерним чином це виражається у забороні та ліквідації окремих державних органів; забороні певної ідеології та ліквідації державних і суспільних механізмів її продукування. Застосовані форми та міри відповідальності прямо зачіпали інтереси народу осуджених держав (зокрема, Німеччини) і створювали для нього негативні наслідки.

Практична одноголосність позиції міжнародного співтовариства в описаному випадку була забезпечена безпрецедентно трагічними масштабами і наслідками Другої світової війни та очевидністю мотивації і рушійних механізмів. Збройні конфлікти сучасності, як правило, не мають одностайної підтримки з боку населення протиборчих сторін. Такі конфлікти, здебільшого, є непрозорими за ознаками суб’єктивної сторони і потребують ретельної міжнародної кримінально-правової кваліфікації, передусім, природи певної політики та діянь держави, її виконавчо-розпорядчих структур, механізмів, органів й окремих посадовців. При цьому певних змін у бік «глобалізації» змісту повинні зазнати і самі міжнародні кримінально-правові характеристики.

У підрозділі 2.2. «Ознаки й підстави кримінальної відповідальності держави за геноцид та апартеїд» дисертант обґрунтовує, що міжнародні злочини геноциду та апартеїду неможливі без прямої участі як мінімум однієї держави. Вказані міжнародні злочини, як показує міжнародна практика та невтішні прецеденти, не могли б мати місця без залучення всього державного механізму, включаючи виконавчу, судову і законодавчу гілки влади. При геноциді та апартеїді злочинна політика держави реалізується її центральними та місцевими органами публічної влади, закріплюється на законодавчому рівні, забезпечується правоохоронними та силовими (включаючи армію) структурами і підтримується певними прошарками населення (народу) цієї держави, яке шляхом голосування на виборах бере участь у формуванні злочинної політики та підтримує таку політику після її запровадження. Вчинення злочинів геноциду та апартеїду передбачає винний умисел злочинної держави.

Автор також доходить висновків, що окрім індивідуальної кримінальної відповідальності за вказані злочини повинна встановлюватися відповідальність народу злочинної держави (окрім, наприклад, випадків тоталітарного режиму або вчинення злочинів владою проти власного народу) або злочинної еліти держави залежно від конкретних обставин кожного окремого випадку.

Дисертант обґрунтовує недостатню ефективність сучасних міжнародно-правових механізмів боротьби з геноцидом й апартеїдом та їх неспроможність забезпечити реалізацію повної та справедливої відповідальності за вказані злочини, що зумовлює необхідність удосконалення таких механізмів або створення нових.

На нашу думку, прийняття у позитивному міжнародному праві й створення інституту КВД та реалізація відповідальності за геноцид і апартеїд у межах вказаного інституту значно підвищило б можливості міжнародного права у боротьбі із названими міжнародними злочинами та у підтриманні міжнародного миру та безпеки.

У підрозділі 2.3. «Ознаки й підстави кримінальної відповідальності держави за тероризм» обґрунтовується недостатня ефективність сучасних міжнародно-правових механізмів боротьби з тероризмом, про що, насамперед, свідчить стрімка ескалація тероризму в сучасних умовах. З огляду на розмах сучасного тероризму, його масштаби, характер суспільної небезпеки та тяжкість наслідків вважаємо за доцільне віднесення тероризму до категорії міжнародних злочинів.

Автор обґрунтовує, що тероризм як міжнародний злочин (на відміну від терористичного акту, який є засобом його реалізації) може здійснюватися за прямою або непрямою участю держави, але є неможливим поза її (держави) участю взагалі. При цьому держава фактично залишається поза дієвим регулюючим впливом з боку міжнародного права.

Дисертант, виходячи з ідеї сукупного суб’єкту тероризму, доводить, що для сфери кримінальної відповідальності вона означає встановлення вини обох сторін терористичного конфлікту, тобто і держав, які зневажили правом країн і народів на політичну та економічну незалежність, самовизначення, територіальну недоторканність тощо, і держав, які організують або інспірують опір вказаним діям у злочинний спосіб за допомогою терористичних актів, що актуалізує й кримінальну відповідальність індивідів за міжнародним правом.

Реалізація відповідальності за тероризм є можливою і доцільною у рамках інституту КВД, що значно підвищило б можливості міжнародного права у боротьбі та превенції вказаного міжнародного злочину, а також сприяло б підвищенню ефективності МП у підтриманні міжнародного миру та безпеки.

У розділі 3 «Проблеми кримінальної відповідальності держави та перспективи їх вирішення. Удосконалення та розбудова інституту кримінальної відповідальності держави» узагальнено, виділено та проаналізовано проблеми встановлення кримінальної відповідальності держави та можливі шляхи їх вирішення, а також обґрунтовано можливість та доцільність становлення інституту КВД у позитивному міжнародному праві.

У підрозділі 3.1. «Проблеми встановлення кримінальної відповідальності держави» дисертант, спираючись на матеріали, висвітлені у попередніх розділах роботи, узагальнює та виділяє основні причини і фактори, які є дискусійними та на думку деяких вчених унеможливлюють або ускладнюють становлення інституту кримінальної відповідальності держави у міжнародному праві. Серед таких причин і факторів виділено: 1. Проблемність виявлення та встановлення вини і умислу держави. 2. Припущення, що кримінальна відповідальність держави суперечить принципу державного суверенітету. 3. Відсутність уповноваженого органу для розгляду таких справ. 4. Відсутність спеціальних мір покарання. 5. Твердження про те, що у міжнародному праві на сьогодні є все необхідне, щоб здійснювати покарання держав за міжнародні злочини і що інститут кримінальної відповідальності держави не є необхідним. 6. Те, що кримінальна відповідальність є інститутом національного права і не може визнаватися у міжнародному праві щодо держав, які несуть лише міжнародно-правову (а згідно з більшістю авторів західної доктрини – міжнародну цивільно-правову) відповідальність. 7. Заперечення проти терміну «кримінальний».

Автор вивчає та аналізує перелічені фактори, доводить безпідставність або спростовує їх беззаперечність і доходить висновків, що у сучасному міжнародному праві практично не існує причин, які могли б стати невирішуваними перешкодами і унеможливлювали б становлення інституту кримінальної відповідальності держави. Таким чином, найбільшою перешкодою є відсутність узгодженої позиції держав щодо даної проблеми, а також розбіжність думок у доктрині міжнародного права.

У підрозділі 3.2. «Проблеми здійснення міжнародного судочинства з метою реалізації кримінальної відповідальності держави», довівши недостатню ефективність діючих міжнародно-правових механізмів боротьби з міжнародними злочинами, автор обґрунтовує доцільність створення нового спеціального міжнародного кримінального судового органу (передбаченого концепцією КВД) для реалізації судового розгляду та винесення рішень щодо держав. Також обґрунтовується доцільність прийняття міжнародного кримінального кодексу, який містив би систематизований перелік міжнародних злочинів і мір відповідальності для держав за їх вчинення.

Автор доходить висновків, що прийняття вказаного кодексу забезпечить чіткість у визначенні форм та об’єму відповідальності, справедливість і співмірність відповідальності, а також, що наявність певних переліків та прикладів відповідальності для держав у сучасному міжнародному праві не перешкоджає прийняттю такого кодексу. Вдалою основою для складення переліку мір покарання для держав за вчинення міжнародних злочинів, на нашу думку, є перелік, запропонований В. Пеллою.

Автор також доходить висновків, що створення та прийняття у позитивному міжнародному праві інституту кримінальної відповідальності держави (у межах якого повинні бути приведені в дію описані судовий орган та кримінальний кодекс) доцільне з наступних причин:

1.  Наявність спеціального судового органу: а) зніме загрозу суб’єктивності; забезпечить дотримання прав держави, що обвинувачується чи вже засуджена; забезпечить справедливість і пропорційність присудженого покарання. Це вже не буде суд переможця над переможеним; б) створить можливість судити переможця; в) зменшить загрозу «здійснення правосуддя» на свій розсуд сильними, економічно і військово розвинутими державами над слабшими й менш розвинутими державами. А у випадку, якщо така ситуація буде мати місце, то передбачуваний судовий орган зможе призначити справедливі міри і щодо держави, яка вирішила вчинити самосуд. Інститут кримінальної відповідальності держави стане ще одним засобом забезпечення і гарантом рівності всіх держав перед міжнародним правом: за вчинення міжнародного злочину буде призначатися справедливе покарання не лише слабким, а й сильним розвинутим державам.

2. Важливим є фактор пред’явлення звинувачення і осудження держави-порушниці всім міжнародним співтовариством.

3. Інститут КВД покликаний запобігти вчиненню міжнародного злочину і забезпечити неможливість його повторного учинення.

4. Ефективність МП підвищиться за умови обов’язковості певних правових положень для третіх держав та за умови можливості встановлення насильницького примусу щодо здійснення судочинства та понесення відповідальності.

Передбачається, що міри покарання у межах кримінальної відповідальності держави будуть призначатися комплексно. Це означає, що держава-порушниця може понести одночасно деякі види дипломатичних, юридичних, економічних та/чи інших санкцій. Крім цього, режим кримінального розслідування і провадження у справах про міжнародні злочини забезпечуватиме диференціацію відповідальності учасників діяння (діянь), максимальну її адресність.