У першому розділі«Теоретичні засади формування механізму управління інтеграцією населених пунктів в територіально-господарських системах регіонів» обґрунтовано роль населеного пункту як ядра формування ТГСрегіону та значення управління його розвитком; визначено об’єктивну природу інтеграції населених пунктів в регіональних ТГС; узагальнено світовий досвід здійснення інтеграційних процесів в регіональних системах; окреслено гіпотезу дослідження управління інтеграцією населених пунктів в ТГС регіонів.
Населений пункт є первинною територіальною одиницею країни, у межах якої реалізуються функції місцевого самоврядування, що представлене громадою певної території і виборними органами та має певне фінансово-матеріальне забезпечення. В Україні до населених пунктів належать: село, селище та місто. Будь-який населений пункт є єдністю трьох компонентів: населення, території та економіки.
Специфіка запропонованого в дисертації підходу полягає у дослідженні населених пунктів не як просторово-територіальних систем, а як суб’єктів економічних, соціальних і політичних відносин. Мета управління їх розвитком полягає у сприянні забезпеченню привабливості для інвесторів шляхом використання чинників, які зумовлюють досягнення конкурентних переваг території, визначають її конкурентоспроможність порівняно з іншими населеними пунктами.
Встановлено, що кожен населений пункт є індивідуальним та має неповторні характеристики: ресурси, площу території, чисельність населення, географічне розташування, рівень технологічної прогресивності, близькість до сусідніх населених пунктів та віддаленість від обласного, районного центрів, перебуває у певній фазі життєвого циклу, по-різному конкурує на ринку інвестиційних ресурсів, має свою промисловість з певними відтворювальними циклами та проблемами. У цьому зв’язку, важливою є побудова профілю населеного пункту та проведення класифікації населених пунктів.
Розвиток населеного пункту відбувається у двох взаємопов’язаних напрямах: соціальному та економічному. Соціальний розвиток населеного пункту – це процес підвищення рівня соціального добробуту населення громадсько-територіального утворення шляхом запровадження соціальних стандартів життя, які є гарантованими державою. Економічний розвиток населеного пункту є процесом трансформації, зростання і поліпшення кількісних та якісних ознак економічної підсистеми поселення через раціоналізацію використання природних, трудових, виробничих, фінансових та інвестиційних ресурсів на основі підприємницької діяльності і рівноправного поєднання різних форм власності з метою задоволення потреб самоврядної спільності мешканців населеного пункту. Серед основних критеріїв економічного розвитку населеного пункту запропоновано виокремити: збільшення значення кількісного і якісного рівня виробництва на підприємствах, що розташовані в межах населеного пункту; підвищення рівня продуктивності праці шляхом запровадження технологічних і організаційних інновацій; зниження рівня праце-, енерго- і матеріаломісткості виробленої продукції; збільшення питомої ваги мешканців населеного пункту, які зайняті підприємництвом, зниження рівня безробіття; зміцнення економічної бази місцевого самоврядування; створення робочих місць.
Населений пункт є ядром формування ТГС регіонів – складних поліелементних утворень, особливості яких зумовлюють їх види: коопераційно-промислові, прикордонні, рекреаційно-природні, агломераційні тощо. Усі населені пункти, що входять до складу регіональної соціально-економічної системи, зумовлюють формування її територіально-господарської системи, якій притаманна складна структурна побудова зв’язків між поселеннями, які у своїй взаємозалежності визначають загальні системні властивості, що не притаманні кожному з населених пунктів. Безпосередньо до таких властивостей відносяться: цілісність синергетичного характеру, взаємодоповнюваність елементів на функціональному рівні, геополітичний потенціал. У роботі доведено, що важливим є врахування місця населеного пункту в агломераційній і неагломераційній системах міських населених пунктів.
Встановлено, що соціальний та економічний розвиток населених пунктів є невід’ємним чинником досягнення соціального, політичного та економічного розвитку держави загалом. Можливість забезпечення цього процесу реалізується через організацію ефективної управлінської системи, основним суб’єктом якої є орган місцевого самоврядування, що відповідає стратегічній орієнтації України на формування правової демократичної держави, якій притаманна соціально-орієнтована ринкова економіка.
Проведені дослідження дозволяють констатувати низку типових явищ, які є викликами сучасного економічного розвитку міст, селищ, сіл. Цілями економічного розвитку населених пунктів є, насамперед, надання благ і послуг зі специфічними властивостями. Для реалізації цієї цілі необхідна економічна основа – власність (комунальна власність, що належить територіальній громаді) і ресурси, які виступають факторами економічного зростання. Проблема їх нестачі або неефективного використання постає однією із найсерйозніших перешкод у забезпеченні економічного розвитку. Для досягнення цілей економічного розвитку населений пункт має зробити стратегічний вибір, розробити стратегію свого розвитку. Сучасним процесам економічного розвитку населених пунктів притаманні явища конкуренції і корпоратизації, структурної трансформації. Усі зазначені елементи за своєю суттю є викликами економічного розвитку, а це означає, що модель управління має реагувати на них, вони мають визначати структуризацію функцій управління.
Сучасна модель управління населеними пунктами має спиратись на засади менеджменту з усіма його складовими: муніципальним маркетингом, моніторингом, антикризовим управлінням, ризик-менеджментом, застосуванням інструментарію стратегічного і ситуативного управління. З організаційної точки зору, модель управління населеним пунктом має: по-перше, реалізувати ідеї моделі «муніципального дуалізму», поступово наближаючись у перспективі до громадівської моделі; по-друге, забезпечувати модель взаємодії «центр-периферія», що найбільш відповідатиме Європейській системі влади; по-третє, поєднувати засади лінійно-функціонального типу організаційної структури з використанням організаційних структур штабного або матричного типу; по-четверте, сформувати інститут демократичної влади, заснованої на принципах партнерства, відповідати трикутнику «орган місцевого самоврядування – бізнес – населення (споживач послуг)» (рис. 1).
Однією з основних характеристик населеного пункту є його життєздатність. Життєздатний населений пункт є свідомо сформованою, соціально-економічно і політично активною людською громадою, максимально самодостатньою у своєму функціонуванні та розвитку з точки зору забезпеченості економічними і фінансовими ресурсами.
У процесі формування життєздатної територіальної одиниці необхідно враховувати можливість інтеграційного об’єднання населених пунктів. На основі практичного досвіду зарубіжних країн стосовно забезпечення соціально-економічного розвитку первинних територіальних громад є виділено дві форми інтеграційних об’єднань територіальних спільнот різних населених пунктів: унітарне (територіальне) та федеративне (функціональне).
Територіальне об’єднання передбачає, що територіальні спільноти розташованих поряд сіл, селищ, міст формують єдину спільноту та спільні місцеві органи самоврядування.
Функціональне інтегрування територіальних спільнот розрізнених населених пунктів має на меті консолідацію матеріально-фінансових зусиль задля реалізації лише кола певних функцій з одночасним збереженням самостійності спільнот і автономії місцевих органів самоврядування.
