Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади формування і розвитку виробничої демократії в ринкових умовах господарювання» виконано періодизацію зародження й розвитку виробничої демократії, досліджено її сутність й особливості в управлінні соціально-трудовими відносинами в економічно розвинутих країнах.

Визначено, що в період трансформації політико-економічного устрою досягнення соціально-економічної стабільності в суспільстві залежить від характеру розвитку СТВ на виробничому рівні. При цьому соціально-трудові відносини розглядаються як система процесів у соціально-трудовій сфері, серед яких ефективна взаємодія держави, роботодавців та найманих працівників відіграє ключову роль у забезпеченні як тривалої соціально-економічної стабільності на виробничому рівні, так і соціальної безпеки у суспільстві.

Розкрито теоретичні й практичні передумови становлення та подальшого розвитку виробничої демократії в управлінні соціально-трудовими відносинами. Базуючись на загальній методології дослідження взаємодії суб’єктів СТВ та враховуючи чинники, що впливають на демократизацію управління їхніми взаємовідносинами, сформульовано й обґрунтовано наукові принципи розвитку виробничої демократії в управлінні соціально-трудовими відносинами.

Встановлено, що витоки виробничої демократії знаходяться в глибинах наукового менеджменту, а бажана тривалість соціально-економічної стабільності в суспільстві залежить від типу взаємовідносин між державою, роботодавцями та найманими працівниками, на формування яких впливає застосування інноваційних форм і методів трудової демократії.

Доведено, що характер взаємостосунків між суб’єктами соціально-трудових відносин формується в залежності від типу сучасного працівника. Очевидно, що набуття найманими працівниками таких характерних рис як висококваліфікованість, відповідальність, ініціативність, потребує нових стимулів, які передбачають реалізацію не лише матеріальних, а й трудових, статусних потреб особистості.

З’ясовано, що зміни, які відбуваються в економічній системі господарювання, потребують демократизації управлінських підходів у сфері трудових відносин. Це сприяє появі нових форм і методів управління персоналом на виробничому рівні та забезпечує високий рівень культури поведінки суб’єктів СТВ у процесі взаємодії. До того ж нові вимоги до якості людського потенціалу та демократизація взаємовідносин між державою, роботодавцями та найманими працівниками є невід’ємними передумовами появи стійкої тенденції до розвитку ВД.

У контексті зарубіжного досвіду проаналізовано етапи становлення виробничої демократії та визначено наступні особливості її розвитку в економічно розвинутих країнах:

по-перше, своє формування ВД розпочала у процесі боротьби за свої права найманих працівників з капіталом, і надалі її розвиток відбувається в найрізноманітніших формах, видах та методах взаємодії найманих працівників і роботодавців;

по-друге, між розвитком виробничої демократії і становленням демократії як ефективної форми розвитку держави спостерігається зв’язок, який полягає у тому, що демократизація взаємовідносин найманих працівників, органів державної влади та роботодавців залежить від загального розвитку демократії у державі і навпаки, розвиток ВД суттєво впливає на демократизацію суспільства;

по-третє, демократизація взаємодії суб’єктів соціально-трудових відносин не можлива без підвищення якості людського потенціалу і активної участі найманих працівників в управлінні державними та господарськими справами, де забезпечуються їх права і свободи відповідно до національних і міжнародних стандартів.

Встановлено, що в Україні за радянських часів проводилась певна робота з демократизації СТВ. Однак при монополії державної власності та застосуванні авторитарних методів партійного управління атрибути демократії було зведено до мінімуму, а їх використання відбувалося під жорстким контролем партійного керівництва.

У зв’язку з цим модель системи виробничої демократії в управлінні взаємодією суб’єктів соціально-трудових відносин в умовах планової економіки має свої особливості (рис. 1). Так, на виробничому рівні в структурі підприємств і організацій України в період планової економіки участь найманих працівників в управлінні процесами виробництва забезпечувалась через такі інституції як профспілки та їх об’єднання, ради трудових колективів, систему соціалістичного змагання, науково-технічні товариства, систему соціального партнерства та інші формування, діяльність яких була направлена на виконання рішень правлячої партії.

З’ясовано, що процес розвитку виробничої демократії в Україні бере свій відлік з моменту проведення радикальних ринкових реформ і побудови принципово нової системи управління соціально-трудовими відносинами.

На базі узагальнення національної практики взаємодії суб’єктів СТВ виділено наступні періоди становлення виробничої демократії в Україні, а саме:

1990 – 1997 роки - період смути, який характеризується:

слабкістю та неорганізованістю влади;

стрімкою зміною власності з подальшим формуванням олігархічного капіталу;

різкою девальвацією соціалістичних цінностей;

значним погіршенням якості людського потенціалу;

застосуванням представниками власника і держави силового (владного) методу для вирішення будь-яких суперечок між суб'єктами СТВ.