Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження втрат людського капіталу» сформовано понятійно-термінологічний апарат теми дослідження, узагальнено та систематизовано наукові підходи до вивчення людського капіталу через призму проблематики його втрат, визначено структуру втрат людського капіталу, обґрунтовано їх об’єктивність та неминучість.

Охарактеризовано змістовну сутність капіталу, суміжних категорій із людським капіталом та людського капіталу, виходячи з генезису та хронології їх поширення в науці. Відстежено еволюційність та дискусійність дефініцій людського капіталу, які викристувалізувалися в сучасній економічній думці, на підставі чого виділено базові характеристики цього поняття: 1) є особливим видом капіталу (невіддільний від його носія і, на відміну від фізичного капіталу, менш ліквідний, складно диверсифікований, більш вразливий до ситуативних умов ринку праці) у формі здібностей, особистісних рис, мотивацій чи інших властивостей; 2) формується внаслідок споживання та нагромаджується в процесі розвитку фізіологічних, психологічних, соціокультурних, інтелектуальних та інших компетенцій людини за рахунок індивідуальних і суспільних ресурсів; 3) реалізується з метою створення доходу, прибутку, доданої вартості чи іншого суспільного блага, забезпечуючи соціально-економічні матеріальні і нематеріальні вигоди.

Акцентовано увагу на динамічній, ендо- та екзогенній природі людського капіталу й означено його як капітальне благо (актив) у формі певного набору наявних і прихованих компетенцій людини, розвиток яких міг вимагати тих чи інших затрат; при цьому використання такого блага дозволяє задовольняти потреби шляхом отримання матеріальних і нематеріальних вигод, величина яких залежить не тільки від його носія, але й від можливостей суспільства у конкретних просторово-часових умовах. При формуванні основ постіндустріального суспільства й перетворенні товаропродукуючої економіки в обслуговуючу традиційне розуміння людського капіталу як визначального чинника виробництва трансформується у вищу якість – детермінанту споживчих переваг. Людський капітал суспільства знань, виступаючи його конституючо-креативним ядром і активатором інновативно-інноваційних процесів, визначає динаміку суспільного розвитку в цілому.

Виявлено нівелювання у низці досліджень якісних ознак людського потенціалу і людського капіталу, на підставі чого обґрунтовано, по-перше, розкриття відмінності людського капіталу в формі його реалізації та його носії, і, по-друге, правомірність виділення у людському капіталі, окрім реалізованої його складової (розкритої, активної), нереалізованої (нерозкритої, невикористаної, потенційної, пасивної). Це дозволило у демографічному аспекті розширити поняття «носій людського капіталу» за межі зайнятого населення.

Нереалізована складова людського капіталу фінансово підтримується, головним чином, за рахунок соціальних допомог і трансфертів та набуває форми невикористаного (втраченого) людського капіталу. Втрати реалізованого людського капіталу (залученого у господарську діяльність) спричиняються як смертністю, захворюваністю, травматизмом, рудиментарним характером праці його носіїв, так і широким спектром чинників, які зумовлюють негативні флуктуації продуктивних компетенцій людини.

Деструктивні зміни людського капіталу (фактичне або потенційне зменшення, у тому числі скорочення обсягу, зниження якості, погіршення структури, деградування, зношення, знецінення, руйнування тощо), недовикористання, вилучення з ринкових чи неринкових видів діяльності, втрату вигод від володіння ним чи від його використання спроектовано на категорію «втрати людського капіталу» і розкрито визначальні ознаки її змістовної сутності. Ця категорія синтезує властивості різнопланових економічних явищ: стосовно втрат – регресивний напрям зміни, стосовно людини – зниження її працездатності; стосовно капіталу – зменшення можливостей забезпечення доходу.

У світових дослідницьких програмах, що стосуються діяльності людини, проблематика втрат людського капіталу ще не викристалізувалась у цілісний напрям, оскільки вчені концентрували увагу на окремих її аспектах. Так, у працях В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо ця проблематика прослідковується, головним чином, у контексті недоотримання суспільних благ – марні заняття не підвищують якість людського капіталу, не призводять до зростання національного багатства. У відповідному контексті К. Маркс пов’язував недовиробництво додаткового продукту з вилученням людей із виробничого процесу. Дж. Р. Макк Уллох розглядав людину як частину національного багатства та аналізував її знецінення крізь призму будь-яких коштів у часі. Генрі Д. Маклеод, вважаючи людей фіксованим капіталом, акцентував увагу на необхідності оцінювання рівня лише продуктивної людини, оскільки непродуктивна людина не створює додаткову вартість і є втраченою як капітал. Певні теоретико-методологічні аспекти втрат людського капіталу в роботах С. Кузнєца та Е. Деніссона проявляються через призму дослідження інвестицій в освіту та охорону здоров’я, недостатність яких призводить до погіршення кількісних та якісних характеристик людського капіталу; в роботах Т. Шульца – інвестиційних перешкод відтворення і накопичення людського капіталу; в роботах Г. Беккера – недоотримання доходу власником людського капіталу.

Проведений аналіз вітчизняних дисертаційних досліджень, пов’язаних з людським капіталом за 2000-2011 рр., виявив, по-перше, значний науковий інтерес до даної тематики (77 робіт, із яких у 37,7% робіт тема безпосередньо пов’язана з людським капіталом), по-друге, широкий спектр її застосування (12 спеціальностей), по-третє, домінування економічного напряму серед досліджень (87,3%), по-четверте, перспективність екстраполювання висхідної тенденції подальших досліджень людського капіталу. Серед елементів наукової новизни домінує розширення понятійного апарату людського капіталу з прив’язкою до певних видів економічної діяльності, ієрархічних рівнів економіки, видового складу. Вагомість нових наукових положень в обсязі робіт та елементах наукової новизни щодо понятійного апарату (86,2% та 18,9%), формування та розвитку людського капіталу (82,8% та 18,2%), його оцінювання (65,5% та 14,4%), використання людського капіталу (41,4% та 10,6%) підтверджує важливість трактування, діагностування та попередження втрат людського капіталу.

У вітчизняній економічній науці деструктивні трансформації людського капіталу розглядалися частково, зокрема як негативні зміни (О. Грішнова), деградування (В. Геєць, Е. Лібанова, Л. Семів), руйнування (А. Чухно), фізичне зношення (І. Бондар), недостатнє використання (В. Антонюк, В. Мандибура); дестимулювання нарощення (Н. Верхоглядова); погіршення якісних характеристик (Н. Ушенко), знецінення (О. Купець) тощо. Попри вживання терміна «втрати людського капіталу», який українські науковці пов’язують із незадіяністю здібностей носіїв робочої сили, несприятливими демографічними процесами, зниженням освітньої складової трудової мобільності, девіантною поведінкою молоді, впливом негативних чинників експлуатації людського капіталу та ін., на сьогодні не сформовані теоретико-методологічні основи дослідження втрат людського капіталу, в т. ч. відсутня їх типологізація.