РОЛЬ САКРАЛЬНОГО У ВОЇНСЬКИХ ПРАКТИКАХ (НА ПРИКЛАДІ ЯПОНІЇ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено зв’язок з науковими темами та планами, визначено мету й завдання дослідження, вказано теоретико-методологічну основу роботи, проаналізовано ступінь розробки проблеми у працях українських та зарубіжних дослідників, позначені положення наукової новизни, висвітлено практичне значення дисертації, наведено відомості про апробацію результатів дослідження і загальну структуру роботи.

У першому розділі  «Воїнські практики як об’єкт релігієзнавчого аналізу» показано, що вже напрацьовані певні підходи стосовно впливу сакрального та воїнських практик на життя японців. Вплив тієї чи іншої релігійної системи на японське світосприйняття досліджували О. Мєщєряков, Л. Єрмакова, О. Ігнатович, В. Єрьомін, А. Накорчевський, С. Капранов, С. Арутюнов, Г. Свєтлов, В. Горегляд, Дж.М. Кітагава, М. Такахіро, С. Мінору, С. Оно, С. Муракамі, Г. Мак-Фарланд тощо.

Традиційна самурайська культура сьогодні є предметом дослідження у багатьох країнах світу, не обмежуючись Японією. Відтак, окрім робіт власне японських авторів (К. Нукарія), а також самурайського героїчного епосу в жанрі військових оповідей гункі, можна виділити напрацювання англо-американських японознавців (П. Варлі, Г. Іерхарт, О. Ратті, Дж. Б. Сенсом, А. Уестбрук та інші). Потрібно згадати і роботи російських науковців (О. Долін, О. Маслов, Г. Попов, О. Сініцин, О. Спєваковський тощо). Що стосується  України, то дуже важко віднайти роботу, присвячену даній тематиці. Ця тенденція уявляється дивною, оскільки, здавалося б, у країні з давніми військовими традиціями подібні розвідки не повинні бути проблематичними. На підтвердження маємо достатньо велику кількість робіт, у яких досліджується вплив релігії на життя козаків (О. Апанович, В. Задунайський В. Голобуцький, А. Колодний, І. Лиман, Г. Надхін, С. Плохій, Д. Яворницький тощо).

Що стосується досліджень сучасних японських воїнських практик, то варто згадати роботи японських авторів (К. Вататані, Е. Ікегуті, Й. Імамура, Ц. Нандо, Н. Хіракамі тощо) та безпосередніх носіїв традицій (К. Дзігаро, Г. Фунакосі, М. Уесіба, К. Уесіба, М. Саотоме та інші), західних (Д. Дрегер, Дж. Стівенс, С. Тьорнбул) і російських (О. Горбильов, О. Долін, О. Маслов, Г. Попов) дослідників. Бойові мистецтва сучасної України ще не отримали належної оцінки у наукових студіюваннях, у першу чергу, через нещодавність свого виникнення. Тим не менше, зважаючи на достатньо швидке поширення подібних воїнських практик, поступово з’являються роботи як носіїв цих практик (В. Пилат, С. Полюх), так і незаангажованих дослідників (Т. Коляндрук).

Динаміка розгортання українсько-японських стосунків стимулює появу відповідних наукових студіювань, яких в українському релігієзнавстві на сьогоднішній день не так вже й багато (маємо роботи О. Борисенко, С. Капранова, Ю. Осадчої, Ю. Павленка, В. Рубеля, А. Стрелкової, Г. Шевцової, А. Шевченка та ін.). Однак прогалини у сфері японознавчих досліджень не означають, що подібні пошуки не потрібні. Радше навпаки – так як українська і японська культури розвивалися в різних умовах, то проведення конкретного дослідження могло б виявити специфіку обох традицій кращим чином. Водночас подібний аналіз є корисним і для знаходження спільних точок дотику.

У розділі окреслюється емпірична база дослідження, яка охоплює зібрані автором інтерв’ю із сучасними майстрами японських та українських бойових мистецтв, представниками державних установ, економістами та культурними діячами з Японії, що допомагає краще дослідити питання українсько-японських відносин, полірелігійності як фактора формування ідентичності японців, а також певних аспектів сучасного стану японських будо в Японії та Україні.

У другому розділі  «Особливості релігійної "картини світу" японців» автором розкриваються механізми функціонування сакрального крізь призму феноменології релігії, тому важливими постають, перш за все, конкретні уявлення про сакральне в межах японської культури, а також розвиток цих уявлень в процесі становлення японської традиції.

У підрозділі 2.1 «Сакральне як детермінанта японського ціннісно-смислового універсуму» автор розкриває значення сакрального у філософському та релігієзнавчому дискурсах. Розцінюючи сакральне як, з одного боку, предмет феноменології релігії, а з іншого, філософської феноменології, маємо суттєві розбіжності. Предметом дослідження для представників філософської феноменології є, перш за все, онтологічний зв’язок між людиною і сакральним, а також осмислення специфіки людського існування, що є наслідком цього зв’язку. Для феноменології релігії актуальними постають конкретні уявлення про сакральне в межах тієї чи іншої релігійної традиції, культури, а також розвиток цих уявлень в процесі становлення людства, оскільки саме на основі їх порівняння і класифікації повинні бути віднайдені універсальні та інваріантні структури релігійного досвіду.

Аналізуючи роль сакрального в ціннісно-смисловому універсумі японської культури, автор виокремлює головні категорії цього універсуму (простір, час, держава і влада, мова та міф, родина), розкриття значення яких сприяє проведенню означеного аналізу. Виявлено, що саме детерміновані феноменом сакрального категорії складають ядро японської культури, і зрозуміти останню поза межами сакрального неможливо. При цьому, розуміння сакрального японцями має і свою внутрішню специфіку. Сакральне, тісно переплітаючись з профанним, пронизує японську культуру, і це є неодмінною умовою її автентичного розвитку в майбутньому. Відтак, пропонується позначення сакрального як "сакрального-для-всіх" у контексті японської культури, а також як "сакрального-для-себе" у контексті інших традицій, наприклад, української.

У підрозділі 2.2 «Полірелігійність як фактор формування ідентичності японців» показується, що механізми впливу сакрального на японську традицію пролягають крізь призму полірелігійності, коли одна людина належить водночас до кількох релігійних систем, кожна з яких вважається самодостатньою. Релігійне життя сучасної Японії важко зрозуміти, якщо просто розкласти на окремі складові частини, оскільки японці не "належать" виключно якій-небудь одній релігії. Саме тому релігійний фактор впливу на формування японської ідентичності набуває сенсу лише у випадку, коли релігійні традиції гармонійно поєднані в єдиному комплексі уявлень та обрядів. Цей комплекс, який наповнює сенсом життя кожного японця, дозволяє всій японській спільноті відчути свою національно-культурну єдність і усвідомити місце своєї культури серед світових культур.

Стверджується, що сучасний комплекс японських релігійних уявлень являє собою історично мінливе, багатокомпонентне і достатньо складне для дослідження явище. Розгляд дисертантом сучасного комплексу японських релігійних уявлень передбачає виокремлення певних блоків, кожний з яких відіграє особливу роль по відношенню до японської традиції. Перший з таких блоків представлений сінто і народними віруваннями; друга позиція представлена буддизмом, конфуціянством, даосизмом і християнством, тобто системами, які виникли поза межами власне японського хронотопу і змушені були адаптуватися до місцевих реалій; нарешті, третій блок утворюють нові релігійні течії.

У третьому розділі «Релігійно-філософський аспект самурайських традицій»  автором проводиться аналіз впливу сакрального на життя самураїв.

У підрозділі 3.1 «Витоки самурайських традицій: міфолого-світоглядне підґрунтя та історико-культурні передумови» показано міфолого-епічні та історико-культурні витоки самурайства, внаслідок чого з’ясовано, що поява самураїв мала міцну ідеологічну опору у вигляді "божественного" походження від воїнів-героїв японських міфів. Міфологічні витоки японських воїнських традицій необхідно шукати у давньому культі божеств Такемікадзуті-но камі та Фуцунусі-но камі. Воїнська природа цих божеств вказує на те, що воїнські традиції підлягали сакралізації ще в давньояпонському суспільстві. Питання про те, яке значення потрібно вкладати у зміст поняття "воїнське божество", уявляється вагомим, оскільки відповідь на нього дозволяє побачити архетипічний образ воїна, який буде ідеалізовано в подальшій історії Японії. Тому автором ретельно аналізуються відповідні міфи.

Окреслюючи "архетипи" у воїнських традиціях, автор зупиняється на найбільш чітких прикладах (давньогерманські берсерки, кельтські фенії), корелюючи з ними японську традицію. Встановлюється, що релігійний фактор конституював розвиток японських воїнських практик на момент їх виникнення. Воїнська майстерність в Давній Японії набувалась шляхом містичного досвіду, а війна водночас була формою вшанування божества.

У підрозділі 3.2 «Релігійний фактор в житті самураїв» автор досліджує закономірності розвитку релігійних та філософських уявлень самураїв у періоди Хейан (794-1185) і Камакура (1185-1333), а також в періоди Муроматі (1336-1568) та Едо (1603-1868).

Показується, що релігійні уявлення самураїв Хейан значною мірою залежали від політичної ситуації, відтак ще не можна говорити про їх самобутність. Але, не дивлячись на це, період Хейан можна назвати часом, з якого треба починати аналіз специфіки  взаємовпливу релігії і японських воїнських традицій, які на той час вже були репрезентовані самурайством.

Тенденція взаємопроникнення релігійних систем і воїнських практик, започаткована періодом Хейан, продовжувала розвиватися в самурайському середовищі періоду Камакура. Однак релігійні уподобання самурайства стали більш незалежними від політики і набули самобутнього характеру. Про це яскраво свідчить вплив Нітірен і Дзен на комплекс самурайських релігійних традицій.

Характеризуючи самурайські релігійні уявлення періоду Муроматі, дисертант акцентує увагу на тому, що їх визначали буддизм у вигляді амідаїзму і Дзен, а також сінто. З іншого боку, відзначається важливість китайських вчень – конфуціянства і даосизму, які, переплітаючись із суто японськими релігійними явищами, впливали на становлення японських воїнських традицій. Автор зупиняється також на виникненні Каторі сінто-рю ("Школа шляху бога Каторі"), першої школи сімбу ("божественне воїнське мистецтво"). Аналіз вчення Каторі сінто-рю видається важливим, оскільки ця школа стала джерелом для декількох десятків течій будзюцу (воїнських мистецтв), вплинула на розвиток практично всіх японських бойових мистецтв.

Протягом періоду Едо, коли специфіка конфуціянського вчення зумовлювала подеколи надмірну деталізацію життя самураїв, кількість самурайських настанов у сфері церемоніалу невпинно збільшувалася, зумовлюючи трансформацію традиційних воїнських цінностей. Разом із тим, у якості ідейної альтернативи для неоконфуціянства відбувалося становлення школи кокугаку ("національні науки"), у рамках якої виник інтерес до сінто як до національної японської релігійної традиції.

У підрозділі 3.3 «Релігійно-філософська експлікація феномена бусідо» аналізується феномен бусідо ("кодекс самурайської честі") в контексті його релігійно-філософської наповненості. Проведена релігійно-філософська експлікація бусідо має на меті, з одного боку, показ того, що філософія в різних частинах світу займалась осмисленням різних аспектів єдиного цілого, що не могло не спричинити специфічні методи світобачення, а, з іншого, підтверджує те, що філософські ідеї самураїв тісно переплітаються з комплексом їх релігійних уявлень, і часто між ними неможливо провести чітку межу. Для кращого розуміння феномену бусідо розглядаються закономірності розвитку японської філософії відповідного періоду, аналізуються джерела бусідо, а також фактори, що детермінували його розвиток. Проведений аналіз дозволив авторові виокремити фундаментальні складові бусідо, такі як вірність, ввічливість, мужність, правдивість, простота тощо.

У четвертому розділі «Духовно-релігійна складова воїнських практик сучасної Японії» бойові мистецтва сучасної Японії (будзюцу і будо) розглядаються з точки зору їх релігійно-філософської, духовної наповненості. Також актуалізується вплив японських будо на воїнські практики сучасної України.

У підрозділі 4.1. «Роль сакрального в японських будзюцу» показано, що традиція будзюцу є яскравим прикладом континуальності розвитку японських воїнських традицій, проникнення релігії у всі сфери традиційної японської культури. Феномен будзюцу репрезентує досить складне і унікальне явище, через те що релігійні практики не були для японських воїнів лише додатком до їх занять бойовими мистецтвами. Вони органічно вписувалися в самі ці заняття, адже за елементами психотехнік до воїнського середовища потрапляли і власне релігійні ідеї, які часто розглядалися як джерела воїнських традицій. Як наслідок, утворювався досить своєрідний симбіоз релігійних уявлень і бойових тренувань, який сприймався як природна цілісність. Оскільки знання школи будзюцу вважалися отриманими від божества-заступника, то виконання будь-яких технік розглядалося водночас як хоно – жертовний дар божеству-покровителю. Для послідовників будзюцу їх практика набувала значення слідування шляхом бога-заступника, тобто мала вигляд сінто як такого. Самі техніки будзюцу були пронизані сінтоським символізмом, а засновник школи будзюцу, який отримував знання  від божества, а також його наступники, функціонально прирівнювалися до сінтоських священнослужителів каннусі.  Методи воїнських тренувань, що існували в школах будзюцу, багато в чому нагадували шаманські спілкування з духами і богами.

Дисертантом аналізується вплив сакрального на розвиток наступних видів будзюцу: кен-дзюцу (мистецтво володіння мечем), іай-дзюцу (техніки швидкого і координованого вихоплювання меча); со/ярі-дзюцу (мистецтво володіння списом), кю-дзюцу (мистецтво володіння луком); дзю-дзюцу (боротьба без зброї).

У підрозділі 4.2 «Релігійно-філософські пошуки в японських будо (на прикладі айкідо)» доведено, що цінність японських будо пов’язана в першу чергу із духовним підґрунтям. Не викликає сумнівів те, що засновники японських будо закладали у їх сутність "сакральну" складову. Японські будо, на відміну від західних бойових мистецтв, не зводяться лише до техніцизму, так як вони існують саме за рахунок аури, створеної міфами та релігійно-філософськими системами. Дисертантом вказується, що релігійно-філософська складова має значення детермінанти в усіх сучасних японських будо, однак найбільш показово її можна простежити на прикладі айкідо, заснованого Уесіба Моріхеї.

Для окреслення місця релігії у поглядах Уесіба необхідною була актуалізація і маркування неосінтоської течії Оомото-кьо ("Вчення великої основи"). Розкривається релігійно-філософське значення поняття айкі ("єдність/гармонія енергії"), концепції котодама ("мова духу"), розгортається космологічна концепція айкідо.

Автор доводить, що айкідо в поглядах Уесіба набуло характеру саме релігійно-філософського вчення, що базувалось, насамперед, на релігійному досвіді. Техніки айкідо сприймались як сакраментальні дії, і при цьому справжній сенс рухів залишався потаємним і не розкривався. Цінність айкідо міститься поза межами прагматики, оскільки пов’язана в першу чергу із духовним підґрунтям. Це стало закономірним наслідком історії розвитку японських воїнських традицій.

У підрозділі 4.3 «Вплив японських будо на воїнські практики сучасної України» на прикладі систем бойового гопака і бойового спасу автором зроблено висновок про те, що у прикладному аспекті українські бойові мистецтва сучасності багато в чому спираються на японські будо. Проаналізувавши техніки бойового гопака, можна дійти до висновку про наслідування технічного арсеналу карате та інших японських будо. Рухи і техніки, винайдені в рамках власне гопаківської системи, істотним чином не впливають на її сутність. Як наслідок, маємо перенесення японських бойових мистецтв на український ґрунт і спробу створення на їх основі власне української бойової системи. При цьому духовна складова бойового гопака не посідає настільки помітного місця, як у японських будо.

Іншим чином автором характеризується система бойового спасу. Релігійно-філософська складова у ньому присутня, але пов’язана  із ідеями нових релігійних та філософських течій, які мають не українське походження (зокрема, із вченням Живої етики), чи ідеями, в яких немає нічого питомо українського, оскільки вони не мають регіонального забарвлення й стосуються радше спільного міфологічного прошарку людської культури як такої.