ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА УМОВАМИ ЖИТТЯ: МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНЮВАННЯ, АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження диференціації населення за умовами життя" на основі аналізу міжнародного досвіду оцінки нормальних умов життя узагальнено сутність категорії "умови життя", виділено її основні складові, запропоновано методологічний підхід до оцінки диференціації населення за умовами життя.

Категорія "умови життя", на відміну від рівня життя та якості життя, включає набір характеристик, які визначає саме населення як такі, що необхідні для нормального життя в конкретному суспільстві та відображають середній життєвий стандарт, що фактично склався в суспільстві. Підхід з точки зору умов життя поєднує об’єктивні та суб’єктивні сторони життя людей і дає змогу комплексного вивчення характеристик матеріального добробуту та ступеню задоволення потреб різного порядку. Численні дослідження умов життя, в залежності від поставлених цілей, розглядають різноманітні складові, однак існує певний перелік характеристик, що визнаються як цілком необхідні. Він включає в себе можливість забезпечувати належне харчування, купувати товари щоденного вжитку та тривалого користування, забезпечувати нормальні житлові умови, а також можливості соціалізації та включення у суспільне життя. Кожна з цих характеристик містить складові, набір яких залежить, насамперед, від особливостей та традицій, притаманних суспільству, а також від рівня соціально-економічного розвитку країни.

При вивченні умов життя об’єктом детального дослідження зазвичай виступає тільки те населення, що зазнає суттєвих позбавлень, тобто може бути визначене як бідне. При цьому використовують поняття позбавлення (депривація), яке розуміють як стан, при якому особа не може повною мірою задовольняти свої потреби. Ця концепція набула поширення в останній третині ХХ ст., завдяки працям П. Таунсенда. Він вперше використав прямий підхід до дослідження добробуту, тобто вивчав не доходи, а реальні позбавлення населення на основі фактичного досвіду участі в різних аспектах громадського життя. Також він розробив коефіцієнт депривації, за допомогою якого виокремлював населення, позбавлене нормальних умов життя. Вагомий внесок в дослідження проблеми внесли Дж. Мак та С. Ленслі, які доповнили прямий підхід консенсусним, що базується на використанні набору благ, які визнали необхідними більше половини населення країни. Натомість, Б. Халлерод запропонував використовувати ранжований рейтинг позбавлень, в якому кожна ознака зважувалась на частку населення, що визнавала її важливою. Р. Дейвіс до переліку ознак позбавлення запропонував включати такі, які у більшості населення можуть не асоціюватись з першою необхідністю, для того, щоб уточнити розуміння нормальних умов життя. Крім того, з метою зменшення суб’єктивності самооцінки становища домогосподарств він доповнив її оцінкою з боку інших членів громади. В дослідженні Р. Меннінга та Н. Тихонової бідне населення диференціювали, поєднуючи два принципи: кількість накопичених позбавлень та наявність позбавлень різного ступеню поширеності (найвищий ступінь позбавлення означав, що в домогосподарстві наявні ознаки, які пов'язували з бідністю не менше 90% населення, а найнижчий – менше 60%).

Однак всі ці дослідження зосереджувались лише на бідних верствах, в них не розглядались питання забезпечення життєвими благами всього населення, не здійснювались спроби оцінити відмінності в умовах життя різних груп населення та диференціацію за ними.

Інструментом, який дає змогу розглянути особливості розшарування населення в залежності від ступеню позбавлення в різноманітних умовах життя, є деприваційний підхід. Його переваги полягають в тому, що, по-перше, розподіл населення здійснюється на основі відповідності наявних благ чітко визначеному переліку, по-друге, вивченню підлягає не наявність в населення певних благ, а відсутність, спричинена зовнішньою неможливістю їх мати, тобто позбавлення в нормальних умовах життя (депривації).

В Україні – країні з загальним низьким рівнем життя, тих чи інших позбавлень в умовах життя можуть зазнавати будь-які верстви населення, незалежно від їх матеріального та соціального становища, різним може бути лише ступінь позбавлення, особливості прояву, чинники, що його зумовлюють. Причинами наявності позбавлень в умовах життя є не лише різниця в доходах, а й відсутність необхідного майна, невідповідність між минулими та поточними доходами, нерівність у доступі до певних благ, зумовлена різним ступенем розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів, регіональні відмінності у купівельній спроможності одного й того самого доходу, а також інші аспекти нерівності, не пов’язані з доходами. Отже, диференціація населення за умовами життя порівняно з диференціацією за доходами враховує не лише поточні, а й накопичені раніше ресурси. Крім того, умови життя охоплюють не тільки майнові характеристики домогосподарства, а й ті важливі немонетарні компоненти, які визначають можливості домогосподарств щодо задоволення базових потреб. Запропонований методологічний підхід має відмінності від класичного, що використовується у розвинутих країнах. Основною відмінністю цього підходу є використання рейтингу позбавлень, розробленого на основі відбору ознак, що пройшли консенсусний та частотний контроль, для оцінки розшарування населення. Рейтинг слугує основою для вибору меж – певної кількості ознак позбавлення, накопичених в домогосподарстві, яка характеризує різний ступінь позбавлення (рис. 1). Це дає змогу розподілити все населення на групи з різними умовами життя (мають нормальні умови життя; мають задовільні умови життя; мають окремі позбавлення; позбавлені; вкрай позбавлені). Отриманий розподіл є основою для здійснення оцінки диференціації населення за умовами життя, встановлення притаманних для кожної групи особливостей, найбільш характерних ознак позбавлення, виявлення характеру зв’язку з диференціацією за монетарними ознаками.