ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ТИЛУ В УМОВАХ ВІЙНИ (за матеріалами Другої світової війни 1939-1945 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено стан її розробки, вказано на зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначено мету і задачі, об’єкт та предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, впровадження та кількість публікацій з теми.

Розділ 1 «Генеза організаційно-правових засад забезпечення охорони тилу як об’єкта наукового пізнання» складається з трьох підрозділів, присвячених осмисленню соціально-історичної зумовленості становлення правових та організаційних основ охорони тилу в період війни, а також аналізу наукових джерел за напрямом дослідження.

Зокрема, узагальнено та систематизовано наукові напрацювання, в яких висвітлюється специфіка діяльності спеціальних, військових і добровільних формувань та органів на території України.

У підрозділі 1.1. «Соціально-історична зумовленість проблеми охорони тилу в умовах війни, основні еволюційні етапи становлення» розкрито передумови та причини виникнення у військовій історії поняття «охорона тилу», зокрема механізм його правового регулювання в історико-правовій науці. На підставі опрацювання наукових джерел виокремлено напрями вивчення проблеми правового регулювання охорони тилу: по-перше, загальнотеоретична розробка нормативно-правового регулювання охорони тилу, його сутності та внутрішньої розбудови; по-друге, визначення місця та ролі військових, спеціальних і добровільних формувань та органів у механізмі правового регулювання діяльності з охорони тилу; по-третє, висвітлення особливостей удосконалення правового регулювання безпеки тилових районів і тилу діючої армії в період війни; по-четверте, дослідження механізму правового регулювання охорони тилу сторонами протистояння (Третім рейхом і СРСР); по-п’яте, осмислення правових явищ, пов’язаних із функціонуванням системи правового регулювання охорони тилу, та таких, що створюються за його аналогією.

Основні проблеми вивчення нормативно-правового регулювання охорони тилу в умовах війни розглядаються на двох взаємозумовлених рівнях – практичному та історико-теоретичному. Один із них пов’язаний з формуванням та упровадженням нових стратегій і тактики ведення бойових дій, інший – з необхідністю нормативно-правового забезпечення безпеки тилу за умов можливої війни чи воєнних конфліктів у сучасних умовах.

У підрозділі 1.2. «Нормативно-правове регулювання та організаційні засади охорони тилу (ХІ ст. – 30 рр. ХХ ст.)» у розрізі еволюційного розвитку військової науки визначено тогочасна сутність нормативно-правового регулювання охорони тилу, організаційні засади діяльності частин (підрозділів) та органів, які здійснювали завдання із підтримання відповідного порядку в тилових районах під час бойових дій.

Дослідження нормативно-правового регулювання охорони тилу тісно пов’язано з визначенням поняття «охорона тилу» у військовій термінологічній системі. Більшість науковців трактує його як особливу форму правових відносин. У процесі наукового пошуку здобувачем аргументовано доцільність осмислення нормативно-правового регулювання охорони тилу як самостійної форми права.

Щодо організаційних засад забезпечення безпеки тилу діючої армії з’ясовано, що у різні історичні періоди створювалися спеціальні підрозділи (формування) з охорони тилу. З розвитком воєнного мистецтва останні вдосконалювалися не лише організаційно, але й стосовно тактики дій, що зумовлювало потребу більш чіткого нормативно-правового регламентування їх функціонування.

Здобувач поділяє позицію тих авторів, які вважають, що нормативно-правове регулювання проблеми охорони тилу за умов війни чи воєнного конфлікту вимагає системного удосконалення. Зважаючи на це, зазначена теза потребує наявності правового підґрунтя в сучасній правовій науці.

У підрозділі 1.3. «Наукові дослідження у сфері правового забезпечення охорони тилу» доведено, що питанням нормативно-правового забезпечення охорони тилу на території України, а також ряду європейських країн у період Другої світової війни, як основи успішного виконання завдань Діючою армією, достатньо уваги не приділялося. Науковцями переважно фрагментарно вивчалася службово-бойова діяльність військ з охорони тилу, спеціальних і добровільних формувань та органів із забезпечення безпеки тилових та прифронтових районів.

Дослідження проблеми, яка розглядається, є специфічним і становить науковий інтерес, оскільки характеризується наявністю в СРСР та Німеччині різних за змістом й спрямованістю політичних режимів. У діяльності як однієї, так і іншої сторони яскраво простежувалося ідеологічне підґрунтя. Як результат, у 50-80 рр. ХХ ст. лише поодинокі праці науковців на теренах колишніх СРСР, ФРН, НДР, деяких інших країн не мали відповідного підтексту, інформували про реальні факти та надавали об’єктивну оцінку. З плином часу відкрився доступ до закритих раніше архівних документів, що дозволяє більш об’єктивно і ґрунтовно висвітлювати увесь спектр проблеми охорони тилу за участю сторін протистояння.

Наявну наукову літературу можна поділити за двома напрямами: перший –діяльність радянських спеціальних і військових формувань та органів з охорони тилу Діючої Червоної Армії та тилових районів, другий – функціонування охоронно-каральних структур гітлерівської Німеччини.

Найгрунтовнішими дослідженнями специфіки та особливостей діяльності зазначених структур є праці таких науковців: А. Є. Алексєєнкова, Ф. Г. Баннікова, С. В. Біленка, Л. В. Бородича, П. В. Доброва, М. А. Дробова, М. М. Жильського, С. Ф. Зибіна, В. Клембовського, В. В. Коровіна, Н. С. Крапівіної, В. В. Кузнєцова, Р. С. Мулукаєва, В. Ф. Некрасова, А. Ю. Попова, Л. П. Рассказова, В. П. Сальнікова, А. Т. Скілягіна, І. Г. Старінова, С. В. Степашина, А. С. Чайковського, А. Є. Шевченка, Н. П. Шуранова.

Розділ 2 «Охорона тилу Вермахту» складається з трьох підрозділів, у яких наведено аналіз нормативно-правового забезпечення, структури, форм і методів, а також особливостей діяльності військових формувань, спецслужб та органів Третього рейху з охорони тилу на окупованій території.

У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове забезпечення діяльності військових підрозділів органів і спецслужб Німеччини з охорони тилу в період Другої світової війни» наголошено, що правовою основою діяльності органів і підрозділів, які охороняли тил Вермахту на окупованій території СРСР та інших країн, були такі нормативно-правові акти: накази ОКВ «Про використання військової юрисдикції і про особливі заходи військ» (21.04.1941), «Про взаємодію військ з охоронною поліцією і СД у зв’язку з передбачуваною війною проти СРСР» (28.04.1941), «Про   військову підсудність у районі дій плану «Барбаросса» і особливі повноваження військ» (13.05.1941), спеціальний додаток до директиви ОКВ № 33 (23.07.1941), «Інструкція з боротьби проти партизанів» (25.10.1941), циркуляри «Щодо втихомирення в Україні» (28.06.1942). Окрім цього до відповідної правової бази належать такі рецепції: «Основні вказівки для посилення боротьби з партизанським рухом на Сході» (18.08.1942), «Настанови з боротьби проти банд на Сході» (11.11.1942), директива ОКВ «Щодо боротьби проти партизанів» (27.04.1943), вересневий циркуляр 1943 р. «Про використання авіації в боротьбі з бандами «, розпорядження ОКВ «Бойові дії проти партизанів» (06.05.1944) та понад 1 000 одиниць інших.

Для встановлення та підтримання в окупованих районах відповідного режиму у ході війни командуванням Вермахту, керівництвом РСХА і військ СС неодноразово розроблялися спільні нормативні документи, які регламентували основні напрями службово-бойової діяльності охоронних військ та каральних структур. Розглянуто систему німецьких військових і поліційних органів та служб, що забезпечували «новий» порядок. Вони функціонували протягом всього часу перебування військ Вермахту на окупованих радянських територіях та мали виключно репресивно-залякувальну спрямованість.

У підрозділі 2.2. «Структура, повноваження та кадровий склад суб’єктів з охорони тилу Вермахту на окупованій території СРСР» встановлено, що за структурою, підпорядкованістю та функціями військові й спеціальні формування з охорони німецького тилу були різними. Це зумовлювалося специфікою службових завдань, які покладалися на них, активністю та розмахом Руху опору, загальною, військово-політичною ситуацією. Так, у 1940 р. тили Вермахту охороняли 9 дивізій, у 1941 р. їх число зросло до 41. Усі вони належали до окупаційних військ.  На території Української РСР військові формування Третього рейху та спеціальні органи, які виконували охоронно-каральні функції, розпочали діяльність за штатами воєнного часу. Однак вже 14 жовтня 1941 р. до їх структури вимушено було внесено відповідні зміни, зокрема шляхом збільшення їх чисельності. Упродовж 1942-1945 рр. подібні організаційно-штатні уточнення відбувалися неодноразово.

Поруч з охоронними дивізіями функціонували польові, гарнізонні та міські комендатури, групи таємної поліції, підрозділи жандармерії, охоронної поліції, айнзатцгрупи (команди – «гестапо на колесах»). Загальна їх чисельність у різні періоди війни складала від 10 до 15% особового складу Вермахту.

У підрозділі 2.3. «Форми і методи діяльності німецьких спецслужб, органів та підрозділів у тилових районах груп армій і армій» визначається, що діяльності військових і спеціальних формувань були притаманні виключно каральні функції. Виконання охоронно-поліційних завдань зазвичай пов’язувалося з грубим порушенням законів і звичаїв війни, зокрема прав цивільного населення шляхом перевищення владних повноважень, масових розстрілів, ув’язнення в концтабори.

Форми та методи діяльності з охорони тилових районів визначалися наказами та розпорядженнями Верховного командування Вермахту, Головного управління імперської безпеки, командувачів груп армій і армій, командирів військових частин і з’єднань, територіальними органами поліції безпеки і СД. Одним з основних заходів масового терору окупаційної влади стало запровадження системи взяття заручників та їх фізичне знищення. Уже в перші місяці війни жертвами військових окупаційних органів і СС стали десятки тисяч радянських громадян, і лише тому, що були «небажані» чи «підозрілі». Не менш жахливою на окупованій території СРСР була діяльність чотирьох айнзацгруп («гестапо на колесах»), на рахунку яких життя понад 750 тис. людей. Започаткована у 1941 р. співпраця СС і СД з Вермахтом з охорони тилу німецьких військ на Східному фронті спостерігалася до кінця війни.

Розділ 3 «Еволюція радянських спеціальних, військових і добровільних формувань та органів з охрони тилу у 1939-1945 рр.» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню нормативно-правового регулювання, організаційних засад і практичної діяльності з охорони тилу Діючої армії та прифронтових районів на території УРСР та поза її межами.

У підрозділі 3.1. «Нормативно-правове регулювання та організаційні засади охорони радянського тилу в 1939-1941 рр.» висвітлено правове регулювання діяльності радянських військових формувань з охорони тилу на території Української РСР.

Під нормативно-правовим регулюванням вбачаються процеси щодо повноважень НКВС СРСР з визначення структури і функцій військ за напрямами їх службово-бойової діяльності (залізничні, конвойні, оперативні, прикордонні); вжиття заходів із забезпечення виконання покладених на них завдань у контексті проблеми, яка розглядається; внесення відповідних нормативно-правових, структурних і організаційних змін з урахуванням військово-політичної ситуації.

Незважаючи на розподіл військ за видами діяльності, усі вони (окрім прикордонних) належали до внутрішніх військ, виконували переважно охоронні функції, входили до одного відомства та керувались однаковими статутами.

Загалом у передвоєнні роки було вжито певних заходів щодо поліпшення організаційної структури внутрішніх і прикордонних військ, нормативно-правового забезпечення їх діяльності. Однак повністю виконати започатковану програму не вдалося. Не було враховано і досвіду радянсько-фінляндської війни. Низьким залишався рівень службово-бойової підготовки командного складу. В основу державної політики щодо їх розбудови переважно покладався ідеологічно-класовий підхід.

У підрозділі 3.2. «Організаційно-правові та кадрові засади організації охорони тилу в умовах Великої вітчизняної війни (1941-1944 рр.)» встановлено, що на початку війни існувало чотири самостійних управління військ НКВС: Головне управління прикордонних військ, Управління оперативних військ, Управління конвойних військ і Головне управління військ НКВС з охорони залізничних споруд і особливо важливих промислових об’єктів. Єдиного центрального органу управління військами створено не було, за виключенням посади заступника наркома внутрішніх справ по військам.

Здійснена у 1942 р. реорганізація дала змогу зосередити керівництво військовими частинами та підрозділами, що забезпечували охорону тилу, в єдиній структурі – Управлінні (Головному управлінні) військ по охороні тилу. На цій основі вдалося досягти і більш успішного виконання ними службово-бойових завдань, узгоджувати взаємодію, поліпшити матеріально-технічне постачання і комплектування, навчання та виховання особового складу.

Важливим фактором у забезпеченні охорони тилових районів стали добровільні народні формування – винищувальні батальйони і групи сприяння їм, які стали боєздатними одиницями у структурі НКВС СРСР, послугували більш ефективному використанню особового складу для виконання поставлених завдань. Значний внесок в убезпечення Діючої армії та тилових районів країни зробили територіальні органи державної безпеки і внутрішніх справ, підрозділи воєнної контррозвідки (СМЕРШ).

У підрозділі 3.3. «Організація охорони тилу Діючої армії на європейському театрі бойових дій» з’ясовано, що на території Польщі, Румунії, Чехословаччини, Східної Прусії, інших країн, охороняючи тил Діючої Червоної армії, війська НКВС і підрозділи СМЕРШу виявили і роззброїли тисячі солдатів та офіцерів противника, знешкодили безліч сховищ зброї, викрили сотні шпигунів, диверсантів, членів фашистських організацій і зрадників.

Війська з охорони тилу реорганізовувалися відповідно до військово-політичної обстановки, економічного стану країни та потреб фронту. Налагоджена і відпрацьована у ході війни система охорони тилу виявилася достатньо ефективною. Удосконалена, вона стала складником комплексу стратегічних заходів та відіграла важливу роль у бойових діях, наданні істотної допомоги радянським військовим комендатурам в організації їх діяльності, налагодженні мирного життя, конвоюванні та охороні військовополонених.

Розділ 4 «Результати діяльності військових, спеціальних і добровільних формувань та органів з охорони тилу» складається з двох підрозділів, у яких зроблено порівняльний аналіз, надано історико-правову оцінку, узагальнено отримані результати з метою їх використання в сучасних умовах.

У підрозділі 4.1. «Порівняльний аналіз та історико-правова оцінка організації охорони тилу Вермахту й Діючої Червоної армії в умовах Другої світової війни» встановлено, що діяльність військових, спеціальних та інших формувань і органів супротивних сторін спрямовувалася насамперед на убезпечення прифронтової смуги і прилеглих до неї районів, військ Вермахту і Червоної армії від проникнення диверсантів. Функціонування відповідних сил і засобів Третього рейху було надзвичайно жорстоким та мало виключно репресивний характер. Окрім власне охоронних частин та з’єднань, широко використовувались спеціальні підрозділи – айнзатцгрупи (команди), органи поліції безпеки і СД, групи таємної польової поліції.

Питаннями охорони тилу опікувалися як верховне командування Вермахту, так і РСХА. Нормативно-правове забезпечення діяльності їх відповідних структур було узгоджено заздалегідь на рівні вищих державних, військових і охоронно-каральних органів в особі СС і СД. Зважаючи на ситуацію, що склалася у ході війни, у першу чергу на окупованій території СРСР, у нормативні документи неодноразово вносилися зміни та уточнення. Загалом охорона тилу німецько-фашистських військ, «умиротворення» загарбаних територій вирішувались переважно шляхом масового знищення людей, насамперед мирного населення. Будучи грубим порушенням міжнародних правових норм щодо засобів і звичаїв ведення війни, останнє послугувало однією із підстав рішень Нюрнбергського судового процесу (1946) стосовно злочинів нацизму під час війни.

Події 1941-1945 рр. стали для СРСР, зокрема України, нечуваним випробуванням. Стосувалося це усіх складників державного виконавчого механізму, зокрема правоохоронних структур. Однією з проблем, що постала перед ними, – це  забезпечення безпеки тилу діючої армії та тилових районів передусім за участю військ НКВС, спеціальних і добровільних формувань. Перші увійшли у війну незвичною військовою організацією: як складник Збройних сил вони водночас були структурним елементом Наркомату внутрішніх справ Радянського Союзу.

З прийняттям 22.06.1941 р. Президією Верховної Ради СРСР Указу «Про військовий стан» війська НКВС потрапили в подвійне підпорядковання. За умов швидкої зміни ситуації на фронтах, утрати централізованого управління ходом бойових дій, правове регламентування їх використання у різних сферах бойової й оперативно-службової діяльності було складним і суперечливим. Останнє тривало майже рік.

Нормативно-правовою базою діяльності військ НКВС у роки війни були постанови Державного комітету оборони, РНК СРСР, накази Верховного Головнокомандувача, НКВС СРСР, рішення військових рад фронтів і армій, територіальних та партійних органів. У 1941-1944 рр. лише з питань охорони залізничних комунікацій було прийнято понад двадцять постанов ДКО і НКО.

Усе це свідчить: правове становище військ НКВС у роки війни визначалося численними законними і підзаконними актами, часто не достатньо послідовними і  продуманими. Регулюванням їх службово-бойової діяльності тривалий час опікувалися різні керівні органи, що справляло дезорганізувальний вплив на виконання їх функціональних обов’язків, насамперед із забезпечення безпеки фронту і тилу.

Позитивним кроком у зміцненні охорони тилу були постанови РНК СРСР «Про заходи у боротьбі з парашутними десантами противника у прифронтовій смузі» (24.06.1941), «Про начальників охорони військового тилу» (25.06.1941); ДКО «Про покладення завдань гарнізонної служби у звільнених районах на війська НКВС СРСР» (04.01.1942) та ін., накази (директиви) союзних і республіканських НКВС (НКДБ), зокрема, «Про формування управління військ по охороні тилу Діючої Червоної армії» (28.04.1942), «Про завдання територіальних органів внутрішніх справ (державної безпеки) за умов воєнного часу, у місцевостях, звильнених від окупантів» (1941, 1943), «Про виділення зі структури НКВС спеціальних органів і підрозділів з повноваженнями здійснювати розвідувальну та контррозвідувальну роботу» (1942).

У цілому нормативно-правова база періоду 1941-1945 рр., що визначала функції та завдання з охорони тилу, Діючої армії і тилових районів, а також структурну перебудову складників НКВС (НКДБ) СРСР та створення якісно нових охоронних формувань й органів, позитивно вплинула на кінцевий результат.

У підрозділі 4.2. «Узагальнені пропозиції щодо використання досвіду з охорони тилу періоду Другої світової війни у сучасних умовах» на підставі аналізу нормативної бази досліджуваного періоду щодо службово-бойової діяльності військ НКВС, спеціальних і добровільних формувань та органів запропоновано пропозиції  для ймовірного поліпшення законів України, відомчих підзаконних актів, а також окреслено можливості практичного застосування отриманого досвіду з метою удосконалення службово-бойової діяльності внутрішніх військ, органів і підрозділів внутрішніх справ за сучасних умов на випадок надзвичайних подій.