Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ / Теория и история государства и права; история политических и правовых учений
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначені мета і задачі роботи; об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів; теоретичне та практичне значення роботи; особистий внесок здобувача; наводяться відомості про апробацію та впровадження результатів дисертації, а також інформація щодо публікацій. Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Стан наукового розроблення проблеми дослідження» дисертант зазначає, що ретроспективний аналіз діяльності міліції Чернігівщини показав її роль і місце у державному процесі, зокрема, у зміцненні в радянські часи правопорядку на Чернігівщині та боротьби зі злочинністю. Наводиться та аналізується історіографічний масив наукової літератури з проблеми, що досліджується у роботі. Автор умовно поділяє його на два блоки: загальноісторичний та історично-правовий. До першого блоку відноситься література, що характеризує суспільно-політичну ситуацію в Україні, зокрема на Чернігівщині, у період 1919–1940 рр. До другого блоку увійшли наукові праці, присвячені організаційно-правовим засадам діяльності правоохоронних органів, зокрема міліції УСРР (УРСР). Кожен з блоків, у свою чергу, поділено на умовні підблоки, що характеризують праці дослідників, опублікованих як за часів існування СРСР, так і виданих за період незалежності України. Провівши аналіз дисертаційних досліджень, які присвячені історично-правовим проблемам діяльності міліції України, автор встановлює існуючі прогалини у наукових дослідженнях щодо особливостей розвитку регіональних органів міліції. Визначено нагальну потребу ґрунтовного аналізу усіх позитивних і негативних чинників, які впливали на розвиток висвітлюваних подій, відтворення об’єктивної, очищеної від ідеологічних нашарувань, тенденційних оцінок та прямих спотворень картини утворення міліції Чернігівщини в контексті державно-правового розвитку українського суспільства у 1919–1940 рр. Визначено необхідність дослідження обраної теми, зазначено, що раніше в теорії та історії держави і права цьому питанню було приділено явно недостатньо уваги. Серед заходів, спрямованих на забезпечення діяльності міліції Чернігівщини у 1919–1940 рр. дисертантом виділено вдосконалення її нормативно-правової бази, зокрема: законодавчого, галузевого забезпечення; покращення умов роботи працівників міліції, їх матеріально-технічне забезпечення тощо. Виокремлено три етапи розвитку та становлення міліції Чернігівщини, зокрема: перший (1920–1923 рр.) – період становлення і розвитку; другий (1924–1929 рр.) – період НЕПу та її згортання, початок масової колективізації; третій (1930–1940 рр.) – характеризується ліквідацією НКВС (1930 р.) та становленням міліції Чернігівщини в умовах проведення реформи адміністративно-територіального устрою УСРР (УРСР). У підрозділі 1.2 «Історично-правові джерела діяльності міліції Чернігівщини» визначено, що джерельну базу дисертаційного дослідження становлять документи й матеріали, зокрема, закони, декрети, постанови, інструкції, розпорядження, циркуляри урядів, акти місцевих органів влади, накази та донесення, звіти, інші документи керівних органів міліції Чернігівщини, які збереглися в архівних фондах. Юридичний аналіз цих документів і матеріалів у історичному аспекті визначив історично-правовий характер пропонованого дослідження. Найбільшу питому вагу в дослідженні мають документи, виявлені у ЦДАВО України (Ф. 5, 6), ЦДАГО України (Ф. 1), Державному архіві МВС України (Ф. 15, 18, 41, 45, 46), Архіві УМВСУ у Чернігівській області (Ф. 3, 8, 77, 78), Чернігівському обласному державному архіві, Архіви інформаційного бюро управління МВС України в Чернігівській області. Архівні матеріали, що були досліджені автором у ЦДАГО України, містять огляди, доповідні записки, листи місцевих партійних та радянських органів в ЦК КП(б)У з питань політичного і економічного становища в республіці. Окрему групу джерел становлять довідки НКВС-МВС про стан та діяльність його місцевих органів (статистичні звіти про результати боротьби зі злочинністю, про стан кадрового та матеріального забезпечення тощо). Значну групу інформаційного масиву роботи складають збірники документів і матеріалів. Серед них слід відзначити тритомну працю «Історія міліції України у документах і матеріалах», підготовлену за рішенням Колегії МВС України науковцями Національної академії внутрішніх справ у 1997–2000 рр. У дослідженні широко використано документи і матеріали, що містяться у першому та другому томах видання. У збірнику представлені документи, як вищих органів державної влади СРСР та УСРР (УРСР), що стосуються правового забезпечення діяльності міліції, так і нормативні акти місцевих органів влади, накази та розпорядження НКВС СРСР та НКВС УСРР (УРСР), Головного управління міліції УСРР (УРСР), місцевих органів міліції. На підставі історично-правових джерел доведено, що в умовах того часу міліція Чернігівщини виконувала каральні функції, визначені політичним курсом радянської влади, насамперед – участь у примусовій реквізиції хліба та іншого продовольства у селян, особливо в роки голодомору, і боротьба з селянським рухом опору. Для ліквідації останнього держава об’єднала сили всіх правоохоронних органів, різні маневрові, винищувальні, каральні загони державного та партійного апарату. Водночас історико-правові джерела діяльності міліції Чернігівщини на всіх етапах її становлення і розвитку, свідчать про активну роботу міліції в сфері: боротьби зі злочинністю; сприянню зміцнення правопорядку в регіоні; надання органам місцевого самоврядування допомоги у зміцненні влади. Розділ 2 «Правові та організаційні засади діяльності міліції Чернігівщини у 1919-1940 рр.» містить три підрозділи. У підрозділі 2.1 «Правові й організаційні форми становлення та розвитку структурних підрозділів міліції Чернігівщини» дисертантом надано ґрунтовний аналіз окремих підрозділів міліції, які постійно забезпечували охорону прав і свобод населення Чернігівщини, протидіяли злочинним проявам серед них: карний розшук; відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності та спекуляціями; служба дільничних інспекторів; державна автомобільна інспекція; паспортна служба тощо. Визначено, що карний розшук створювався з метою охорони революційного порядку шляхом негласного розслідування злочинів кримінального характеру по боротьбі з бандитизмом при всіх губернських управліннях радянської робітничо-селянської міліції у повітових містах з населенням не менше 40 тис. осіб. Встановлено, що працівники карного розшуку водночас вели ретельний облік злочинності, вивчали причини та умови, що її породжували, постійно вдосконалювали методи своєї роботи. Із середини 1939 р. до номенклатури карного розшуку ввійшли посади оперативного уповноваженого, старшого оперуповноваженого. У роботі зазначено, що до 1937 р. спеціально уповноваженого органу з протидії економічним злочинам ні у царській Росії, ні в СРСР як такого не було. Доведено, що підрив економічної безпеки країни перед війною миттєво позначався на обороноздатності держави, що послугувало створенню відділу по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності та спекуляціями (ВБРСВ). З перших днів існування підрозділу в його компетенції була боротьба з розкраданнями, виготовленням фальшивих грошей, спекуляцією, незаконними валютними операціями. Крім того, співробітники ВБРСВ контролювали хлібозаготівлі й боролися із дрібним шкідництвом на виробництві. Інші були зорієнтовані на захист від пограбування державної власності й боротьбу з мародерством. Обґрунтовується думка про те, що волосний міліціонер, а згодом дільничний наглядач – історичний попередник дільничного інспектора міліції – повинен обов’язково мешкати у своєму районі. Початок утворення у сільській місцевості дільниць і закріплення за ними міліціонерів було покладено у 1924–1925 рр. Необхідність посилення зв’язку міліції з населення вже у перші роки радянської влади вимагало створення у міліції нових служб, однією з яких стала служба дільничних інспекторів. Особливістю її створення було й те, що вона виникла як результат пошуку нових організаційних форм діяльності міліції. У роботі зазначені вимоги, що висувалися до дільничного міліціонера, та головні обов’язки, які були на нього покладені, а саме: охорона зовнішнього порядку і громадської безпеки, захист усіх і кожного від будь-яких образ і посягань, сприяння агентам кримінального розшуку, й охорона інтересів державного майна і приватної власності. Водночас, дільничний міліціонер мав право на проведення дізнання, вживання заходів адміністративного примусу, керівництво роботою постових міліціонерів. Державна автомобільна інспекція мала свої підрозділи зі значною кількістю автомашин. На ДАІ було покладено функцію керівництва роботою по регулюванню вуличного руху, боротьба з аваріями на дорогах, контроль за підготовкою водіїв, розробка технічних норм експлуатації автотранспорту, його якісний і кількісний облік. З’ясовано, що виключне право видачі паспортів і тимчасових посвідчень було покладено на волосно-міські й повітові управління міліції, усім іншим установам заборонялася видача подібних документів. Відповідальність за приведення у життя паспортної системи покладалось на начальників міських і районних відділів міліції. Серед функцій паспортної служби слід виділити видачу, обмін і вилучення (прийом) паспортів; здійснення прописки й виписки; видачу громадянам пропусків і дозволів на в’їзд у прикордонну зону; організацію адресно-довідкової роботи; здійснення адміністративного нагляду за дотриманням громадянами й посадовими особами правил паспортного режиму; проведення масово-роз’яснювальної роботи серед населення; виявлення у процесі паспортної роботи осіб, які переховуються від органів радянської влади. У підрозділі 2.2 «Кадрове забезпечення діяльності міліції Чернігівщини» доведено, що однією з найгостріших проблем, що стояли перед органами міліції Чернігівщини після її створення, була проблема кадрів. Серед причин такого стану дисертант виділяє: нестачу фінансових ресурсів утримання працівників міліції; створення шкільно-курсової мережі, неадекватної потребам практики виконання оперативно-службових завдань міліцією по охороні громадського порядку; відсутність спеціалістів для виконання оперативно-розшукових завдань; неможливість (через ідеологічні міркування) у незначній мірі керуватися досвідом старої поліції і користуватися послугами представників останньої. Визначено основні напрями кадрової політики у діяльності міліції Чернігівщини, зокрема: нормативне закріплення комплексу вимог до кадрів новостворюваних органів; врегулювання порядку призначення, розстановки, переміщення різноманітних категорій працівників; налагодження навчання; розробка системи постачання необхідними видами забезпечення. Установлено вимоги щодо прийому на роботу працівників міліції, з’ясовано категорії осіб, яких було заборонено брати на роботу до органів міліції. Зроблено висновок, що міліція Чернігівщини утворювалася на добровільних засадах з представників трудящих класів, зокрема, шляхом мобілізації колективів підприємств з ініціативи громадських організацій і місцевих органів влади. Серед зобов’язань працівника міліції дисертантом виокремлено: беззастережне виконання працівником міліції всіх наказів і розпоряджень своїх начальників; дотримання суворої дисципліни і порядку; неухильне стеження за виконанням громадянами декретів, постанов та розпоряджень влади; бути чесним, тверезим, старанним і чемним із усіма, особливо з міською та сільською біднотою як на службі, так і поза нею. Установлено, що підготовка та навчання робітничо-селянської міліції Чернігівщини передбачала відомчу мережу шкіл та курсів і планомірну професійну підготовки працівників міліції. Для новачків, зокрема, вводилося обов’язкове навчання у школах-резервах. Курсанти вивчали загальноосвітні предмети, знайомилися з основами юридичних дисциплін, проходили військову і спеціальну підготовку. З’ясовано, що у 1923 р. була створена школа підготовки працівників Чернігівської губернської міліції, що позитивно вплинуло на зміцнення дисципліни, підвищення спеціальної підготовки працівників міліції. Внаслідок цього відбулися позитивні зміни у охороні правопорядку та боротьбі зі злочинністю на Чернігівщині. У підрозділі 2.3 «Правовий і соціальний захист працівників міліції Чернігівщини» дисертант серед засобів, які гарантують ефективну діяльність міліції Чернігівщини, виділяє соціальне забезпечення працівників міліції та їх правовий захист. Сформульовано визначення соціального забезпечення працівників міліції Чернігівщини, під яким автор розуміє передбачену законодавством систему їх матеріального, фінансового та медичного забезпечення як у процесі проходження служби, так і після її закінчення. Виокремлено елементи соціального забезпечення працівників міліції Чернігівщини, зокрема: речове забезпечення форменим одягом; грошове та продовольче утримання; державне та соціальне страхування; медичне обслуговування та пенсійне забезпечення. Зроблено висновок, що соціальне забезпечення працівників міліції Чернігівщини у досліджуваний період постійно підлягало змінам, які вносилися у законодавчі та відомчі нормативно-правові акти. Дисертантом виділено найбільш важливі заходи соціального забезпечення працівників міліції Чернігівщини, зокрема: забезпечення підрозділів міліції Чернігівщини форменим одягом та зброєю було покладено на армію, що відповідало у той час тенденції до зрівняння правового статусу працівників міліції зі статусом службовців РСЧА; скасування стягнення державного прибуткового податку із заробітної плати міліціонерів; встановлення додаткової відсоткової винагороди за виконання робіт у дні свят та відпочинку, а також уночі; оплата за виконання завдань, небезпечних для життя та здоров’я; винагорода за вислугу років; система преміювання міліціонерів; надання відпусток; запровадження обов’язкового соціального страхування службовців стройового та розшукового складів міліції від нещасних випадків, які сталися під час або внаслідок виконання ними своїх службових обов’язків; надання медичної допомоги; пенсійне забезпечення працівників міліції та граничний вік перебування на службі тощо. Розділ 3 «Забезпечення охорони правопорядку міліцією Чернігівщини у 1919-1940 рр.» охоплює два підрозділи. У підрозділі 3.1 «Правові й організаційні засади охорони правопорядку міліцією Чернігівщини» визначено нормативно-правові акти, які складали правову основу організації та діяльності міліції Чернігівщини в охороні правопорядку на Чернігівщині. Висвітлено роль робітничо-селянської міліції у боротьбі з бандитизмом та вказано її незадовільний стан у губернії. Згідно зі статистичними даними Центророзшуку про злочинність на Чернігівщині кількість вчинених злочинів, розподілилася таким чином: крадіжок − 4725, грабежів − 875, вбивств − 452, винокурень і торгівлі спиртом − 898. Далі слідують присвоєння й розтрати − 54, злочини за посадою − 90, спекуляція й мародерство − 29, підробки й вимагання − 91, підробка грошових знаків тощо. Усього є заяв про вчинення злочинів − 2969, з них розкрито − 1497, тобто 50 %. Уявляється, що винокуріння й самогоноваріння породжували кримінальний бандитизм і були лихом на селі, такий висновок автор доводить на підставі зіставлення цифр про підпали. На 280 випадків на всю Україну Одеська губернія мала − 83, Чернігівська − 53 і Київська – 40. Робиться також висновок про набуття міліцією Чернігівщини професійного досвіду забезпечення охорони правопорядку та протидії злочинності, зменшення її кількісних і якісних показників. Встановлено появу таких злочинів, як: укладення збиткових для держави договорів; повідомлення фальсифікованих зведень при реєстрації торгово-промислових підприємств тощо. У роботі автором доведено, що поряд із розкраданням державного майна відбувалися збройні напади на квартири громадян. Наголошено на ролі взаємодії працівників міліції Чернігівщини з громадськістю щодо спільної діяльності забезпечення охорони правопорядку та протидії злочинності. Установлено непоодинокі факти, що для попередження зазіхань на особисту власність громадян міліція неодноразово зверталася через газету зі спеціальними матеріалами, попереджувала населення про появу ворожок і фармазонщиків, що у підсумку підвищувало ефективність запобігання злочинності.
У підрозділі 3.2 «Основні напрями діяльності міліції Чернігівщини у 1919–1940 роках» дисертантом зазначено, що одним із дієвих напрямів діяльності міліції Чернігівщини слід вважати боротьбу міліції зі спекуляцією хлібом та іншими продовольчими товарами. Доведено, що працівники міліції систематично влаштовували перевірки на вокзалах, у поїздах, під час яких затримували і заарештовували спекулянтів («мішечників»), вилучали скуплені для перепродажу продукти. У дисертації зроблено висновок, що спекуляція гальмувала розвиток торгівлі, оскільки спекулянти часто діяли у змові з працівниками торгівлі, завдаючи значних збитків інтересам державної торгівлі й інтересам покупців. Дисертант засвідчує, що міліція Чернігівщини того часу багато сил відводила боротьбі із самогоноварінням і пияцтвом. Визначено, що це було одним із найважливіших завдань не тільки міліції Чернігівщини, а й усієї міліції країни. Установлено, що небезпеку цього злочину влада вбачала у тому, що на виготовлення самогону витрачалася велика кількість продуктів: хліба, картоплі, буряків, цукру. Крім того, самогоноваріння і пов’язане з ним пияцтво сприяли росту злочинності й особливо росту таких злочинів, як хуліганство, грабежі, розбої. Тільки у 1921–1922 рр. розміри збитків від цього злочину становили близько 50 млн. рублів золотом, що перевищило вкладення в розвиток важкої промисловості. За даними архівних матеріалів, за 9 місяців 1924 р. міліцією Чернігівщини було проведено 388 обшуків, виявлено 35 осередків самогоноваріння з метою збуту, 437 − без мети збуту. Виявлено 570 випадків збереження самогону і спиртних напоїв із метою збуту, без цілі збуту − 673. Відібрано апаратів − 756 шт., затримано 911 самогонників. Обґрунтовано, що значної шкоди народному господарству завдавало розкрадання державного майна. У структурі злочинності майнові злочини складали майже 90 % усіх злочинів в Україні. У роботі зазначено, що після ліквідації НКВС УСРР у 1930 році міліція була передана до відання ДПУ. Одним із напрямів роботи у той час стало її залучення до реалізації політики держави на селі, яка була спрямована на здійснення суспільної колективізації, розкуркулення. Беручі участь у проведенні репресій у 30-х рр. ХХ ст. значна кількість працівників міліції й самі зазнавали репресивних заходів. Не став виключенням й особовий склад органів міліції Чернігівщини. Серед напрямів діяльності міліції Чернігівщини у період 1919–1940 рр. визначено адміністративну діяльність міліції. У зв’язку з відсутністю на той час розмежування між кримінально-правовою та адміністративною формами відповідальності дисертантом зазначено, що значна частина кримінальних справ вирішувалася не у судовому, а в адміністративному порядку. Водночас показано, що місцеві виконкоми та їх відділи, управління, що керували міліцією, вирішували значну частину справ самостійно. Дисертантом розкрито роль постійного райнаглядача, який перебуваючи у прямому підпорядкуванні начальників району, одержуючи від них усі доручення і розпорядження, систематично доповідав їм про стан справ на своїй території. Окремим напрямом діяльності міліції Чернігівщини автор виділяє забезпечення нею виконання продовольчого податку. Установлено, що в розпорядження губернських продовольчих органів виділялися спеціальні міліцейські загони, котрі діяли у тісному зв’язку з місцевими територіальними органами міліції. Визначено роль міліції Чернігівщини у боротьбі з безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх. Серед засобів профілактики зазначених явищ дисертантом виділено: облави на вокзалах та вулицях; передачу безпритульних сиріт районним комісіям у справах неповнолітніх; відправлення неповнолітніх у дитячі будинки, притулки, колонії; застосування виправно-виховних заходів на засадах трудового виховання тощо. |