наполненные эпоксиполимерные материалы низкотемпературного отверждения с улучшенными технологическими и эксплуатационными характеристиками :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі показана проблема, обґрунтована актуальність, сформульовані мета та завдання дослідження, наведені наукова новизна та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі проведений аналіз наукових публікацій і праць
Ліпатова Ю.С., Осіпчика В.С., Яковлєвої Р.А., та інш., що присвячені методам фізико-хімічної модифікації та теоретичним основам створення епоксиполімерів низькотемпера­турного твердіння, а також особливості модифікації епоксидних композицій дисперсними мінеральними наповнювачами, впливу процесів на границі розподілу фаз полімер-наповнювач на твердіння та фізико-механічні властивості епоксидних композицій. Розглянуто методи з питань відновлення та реконструкції будинків та споруд і використання будівельних матеріалів, які приведені в роботах  Шагіна О.Л., Бабушкіна В.І.,  Гончаренка Д.Ф. та інш.

Показано доцільність розробки хімічностійкої наповненої епоксиамінної композиції низькотемпературного твердіння для відновлення бетонних і залізобетонних будівельних конструкцій.

1)   У другому розділі наведена інформація про використані матеріали та методи дослідження.

Для проведення досліджень використовувався епоксидіановий олігомер марки ЕД-20, змішаний з триглициділовим ефіром поліоксипропілентриолу марки Лапроксид-503. Для отримання бактерицидних властивостей до композиції вводили неіоногенну поверхнево-активну речовину марки Амірол М, що є продуктом взаємодії модифікованих вищих жирних кислот з диетаноламіном.

В якості твердника використовували бінарний твердник амінного типу, що складається із суміші моноцианетилдиетилентриаміну марки УП-0633М і 2-ди­метиламінометилфенолу та 2,6-6-біс (диметиламінометил)-фенолу  переамінова­ного етилендиаміном марки АФ-2. Для випробувань готувались двокомпонентні епоксиполімерні композиції, де компонент I – суміш модифікованого ПАР епоксидного зв’язуючого та мінеральних дисперсних наповнювачів; компонент II –бінарний твердник.

З метою регулювання експлуатаційних властивостей епоксиполімеру, а також для поліпшення міцнісних характеристик були використані наступні мінеральні дисперсні наповнювачі: діабазовий порошок (ДП); маршаліт; глина тугоплавка Никифоровського родовища (ГНРО); модифікований катіоноактивним ПАР бентоніт (органобентоніт) і червоний шлам, що є відходами алюмінієвого виробництва – повітряно-сухий (ОЗАН) і обпалений (ОЗАО).

Наповнювачі та наповнені епоксиполімерні композиції досліджували індикаторним методом за допомогою спектрофотометра СФ-46, рентгенофазовим методом (дифрактометр ДРОН-3). Реологічні дослідження проводили на приладі «Реотест-2». Кінетичні параметри початкової стадії процесу полімеризації досліджували діелектричним методом, термомеханічні дослідження проведені за допомогою консистометра Хепплера. Водопроникність бетону з розробленими епоксидними покриттями проводили за стандартною методикою з використанням приладу АГАМА-2Р, фізико-механічні властивості та адгезійну міцність епоксиполімерів визначали за стандартними методиками.